1

ПЛАН

Вступ

Розділ І. МІСЦЕ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА У ВИХОВАННІ УЧНІВ

Розділ II. РОБОТА КЛАСНОГО КЕРІВНИКА З ВАЖКОВИХОВУВАНИМИ УЧНЯМИ, СПРЯМОВАНА НА ПРОФІЛАКТИКУ ВІДХИЛЕНЬ У ПОВЕДІНЦІ.

Розділ ІІІ. СІМ'Я І КЛАСНИЙ КЕРІВНИК

Висновки

Список літератури

Вступ

Кардинальні політичні, соціальні й економічні перетворення, становлення суверенітету держави Україна потребують і нового переосмислення виховання підростаючого покоління. Життя вимагає розглядати його під кутом розвитку національної самосвідомості, гуманізації та гуманітаризації освіти.

Сучасна школа, як і суспільство загалом, переживають складний період, коли здійснюється рішучий поворот до особистості школяра. Така школа доважає власну гідність кожного учня, його індивідуальну життєву мету, запити й інтереси, створює сприятливі умови для його самовизначення, самореалізації та розвитку.

Виховання як процес слід розглядати з філософської та психолого педагогічної позиції. Це цілеспрямоване формування в особистості певного ставлення до людей і навколишньої дійсності. Причому формування розглядається не як зовнішній тиск на особистість, а збудження й стимулювання її внутрішньої потреби до відповідного мислення, дій, духовних потреб.

Виховання має здійснюватися на гуманістичній основі, його головний принцип -- олюднювання відносин у загально виховному процесі. Гуманістичне виховання має свої особливості.

По-перше, це -- співпраця педагогів з вихованцями, а не диктат. Виховання може бути ефективним лише при взаємній повазі і порозумінні між наставником і учнем. Найважливіша педагогічна мета -- навчання за інтересами і бажаннями, а не за примусом.

По-друге, це створення поля упорядкованої свободи. "Не можна" має бути мінімальним. Решта (незаборонене) є дозволеним. Треба забезпечити консенсус між різними позиціями, правами меншості та кожної особи.

По-третє, дітям треба допомогти у самовихованні.

Звернення до фольклорних традиційних свят сприяє вирішенню питання масового залучення дітей до участі в них, оскільки народні свята не поділяють людей на "учасників" і "глядачів". Підготовка та проведення свята створюють атмосферу поступового наростання дії -- від навчання до виконавської майстерності, від споглядання до безпосередньої участі, від "масовки" до "сольного" виступу, сприяють поєднанню авторської творчості в усіх жанрах мистецької Діяльності. Народні обрядові свята відкривають широкий простір для виховання -- індивідуального й колективного, а також надають можливість оволодіти надбаннями культури суспільства.

Пріоритетними напрямами культури, які мають становити основу змісту виховання, можуть бути: культура життєвого самовизначення, культура сімейних стосунків, економічна культура й культура праці, політична, демократична й правова культура, інтелектуальна, духовна, культура спілкування, екологічна, естетична, фізична культура.

Демократична культура вимагає розуміння нових стосунків у системі «людина -- суспільство -- держава», уміння вести дискусію, обстоювати свою думку, знання демократичних процедур, прав і обов'язків.

Культура життєвого самовизначення -- це необхідність формування індивідуального стилю життя, виховання ставлення людини не тільки до суспільства, а й до себе, до свого здоров'я, способу життя. Це, врешті, самореалізація своїх сил і можливостей на основі самооцінки.

Виховання має виходиш з необхідності розвитку в дітей якостей, які допоможуть їм реалізувати себе і як частину суспільства, і як неповторну індивідуальність зі своїми специфічними запитами .й індивідуальними засобами самореалізації. При цьому ми маємо на увазі не лише звичне "ким бути" і "яким бути", а передусім -- "як жити", тобто як побудувати свій індивідуальний спосіб життя, обрати олгимальний режим інтелектуальних, емоційних, фізичних навантажень, спосіб реакції на невдачі й успіхи, відповідний тип трудової діяльності і форми проведення вільного часу. Навчитися жити -- значить виробити свою позицію в житті, свій світогляд, ставлення до себе, до навколишнього середовища, зрозуміти себе й інших.

Важливим блоком педагогічної виховної роботи є формування здатності до культурної самореалізації, самоорганізації й самореабілітації. Постановка перед собою мети -- необхідний фактор у житті людини. З огляду на це завдання вихователя -- надати, по-перше, право учню на самоствердження, на повагу до власної особи, по-друге, допомогти йому оволодіти такими засобами самоствердження, які б не зачіпали інтересів інших, тобто навчити діяти з дотриманням моральних законів, прийнятих в людському суспільстві.

У процесі самореалізації діти виявляють як позитивні, так і негативні риси. В одних -- це доброта, толерантність, поступливість, чесність, принциповість, уміння зрозуміти іншого, здатність враховувати можливі наслідки своїх вчинків; в інших -- грубість, хитрість, скупість, егоїзм, невиправдана впертість. У даному разі необхідно зробити для дитини престижною сферу морального, а не аморального самоствердження.

Особлива сторона самореалізації учнів -- розвиток творчих здібностей. Тут погрібна професійна допомога з боку вчителів-предмет-ників, музикантів, художників, інженерів, знавців ремесел, соціальних лідерів, психологів тощо. Батьки і вихователі повинні допомогти дитині спробувати свої сили в різних галузях творчої діяльності, щоб знайти себе, не розгубити закладені природою творчі можливості.

Важливий блок завдань, який належить розв'язати вихователю -- це самоорганізація особистості. Адже найблагородніші цілі людина не зможе реалізувати, якщо не володіє навичками елементарної психологічної самоорганізації, не відзначається наполегливістю, не знає, як підготуватися до тієї чи іншої діяльності, як раціональніше здійснювати роботу чи спілкування.

Вагомим компонентом саморозвитку особистості є її здатність до само реабілітації. Ця сфера переважно пов'язана із здоров'ям учня.

Учитель, учні, клас (вихователь, вихованці, колектив) в процесі самовизначення, самореалізації, самоорганізації переживають певні негативні стани: фізичної та психологічної втоми, невдоволеності собою та іншими, стресу, розчарування, страху, невпевненості тощо. Ці стани руйнівно впливають на результат виховного процесу, на розвиток учнів. Для відновлення особистісної гармонії в людині необхідно навчити її засобам захисту, а також фізичного та психологічного стимулювання потреб і творчої енергії. Самореабілітація передбачає здатність людини захищати себе культурними засобами Від несправедливості, відстоювати свою позицію; уміння розв'язувати конфлікти без стресів, знімати зайве напруження (релаксація); стримувати свої емоції; уміння відпочивати (рекреація), адекватно оцінювати себе та інших. У даному разі вихователь повинен володіти навичками педагогічної психотерапії.

Таким чином, самовизначення, самореалізація, самоорганізація, самореабілітація є найважливішими компонентами саморозвитку особистості.

Ідея саморозвитку, самовиховання -- провідна в гуманістичній педагогіці. Вона підводить нас до розуміння виховання, що полягає в спільній діяльності дітей і дорослих, реалізації вироблених мети й завдань.

Нинішній вибух насилля й екстремізму в молодіжному середовищі пояснюється тією педагогікою словесної вимогливості, яка зросла на тлі словесного лицемірства і призвела до ізоляції частини підлітків від дорослих. Коли дорослі не в змозі показати моральний приклад, приклад пошуку істини, вони змінюють його різноманітними вольовими прийомами, наказами, нотаціями. перед вихователем завжди стоїть альтернатива - або співпраця і виховання, або боротьба з дітьми: іншого немає.

Розділ І. МІСЦЕ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА У ВИХОВАННІ УЧНІВ

Щоб відповісти на запитання, яке місце відводиться класному керівнику в системі виховання учнів, передусім слід з'ясувати фактори, що формують сучасну дитину.

Відомо, що соціалізація особистості здійснюється в результаті як стихійного впливу з боку соціального середовища, так і цілеспрямованих впливів з боку спірально створених державних і громадських інститутів.

При цьому, якщо один із впливів -- залежно від віку дитини -- стає вагомішим, то другий, наприклад, відсувається на задній план, третій -- набуває постійного характеру. Скажімо, домашнє середовище найбільш впливає в дошкільному віці. У молодшому шкільному віці сім'я, лишаючись могутнім фактором виховання, поступається перед школою. Провідною, як стверджують психологи, стає навчальна діяльність, а найбільшого авторитету у формування ціннісних орієнтацій набуває думка вчителя.

Різка зміна орієнтирів у соціальній ситуації розвитку дітей починається з молодшого підліткового віку. Для підлітка переважного значення набуває ставлення до нього товаришів і їхня моральна оцінка всього, що відбувається в світі. Хлопчики й дівчатка в цьому віці з цікавістю приглядаються один до одного, порівнюють, намагаються відповісти на життєво важливі для них запитання: "який я", "хто я", "чи не гірший за інших"? Дуже болісною стає підозра: "Чи не поступаюсь я в чомусь друзям?" Якщо так, то це сприймається як трагедія, виникає потреба самоствердження, самореалізації, які за несприят­ливих умов набувають гострих, конфліктних, а нерідко й антисо­ціальних форм. Через це одним з найважливіших педагогічних завдань, яке реалізують досвідчені педагоги, є розгортання різноманітних видів діяльності, де б кожен зміг розкрити себе з кращого боку, заслужити повагу товаришів.

Слід враховувати, що будь-яка група однолітків однаково значить для підлітка. Він намагається увійти в так звану референтну групу, оцінками якої він дуже дорожить і норми взаємин яких приймає із задоволенням. Проте нерідко буває так, що та чи інша дружня компа­нія, до якої тяжіє дівчинка чи хлопчик, не відповідає їм взаємністю і навіть рішуче відштовхує їх. Наші дослідження свідчать, що таких самотніх підлітків чимало -- 10--12%, і, на жаль, їх кількість зростає. Вони дуже переживають свою самотність. Тут широке поле педагогічної допомоги таким учням: по-перше, з боку класних керівників -- зміна ціннісних орієнтацій референтної групи (якщо вона дає нега­тивний соціальній досвід), по-друге (якщо з педагогічних позицій оцінюється позитивно, здебільшого це класний колектив) -- підвищення авторитету учня в очах однолітків.

Починаючи з 6-го класу (11--12 років), у психології та поведінці школяра з'являються нові тенденції, світ їх можливостей і інтересів розширюється, вони намагаються вийти за межі класу, шукати себе це лише в обмеженому товариському оточенні і звичній діяльності. Діти відвідують спортивні секції, гуртки й клуби позашкільних установ. Йде активна проба сил у протилежній для цих підлітків вільній сфері спілкування.

У 13--14-річних формується уявлення про своє "Я". Виникає проблема морального вибору способів поведінки і в навчанні, і в боротьбі за визнання, повагу до себе інших людей. При цьому в саморозвитку важливого значення набувають цінності молодіжної субкультури, схиляння перед зірками кіно, попмузики.

З огляду на це вирішального значення для виховання старших підлітків набуває духовно-моральна атмосфера життя старшої школи. Ця атмосфера передається як через діяльність, безпосередньо комунікативним способом, так і опосередковано -- через сприйняття морально-психологічного клімату стосунків старшокласників між собою, з учителями й молодшими школярами.

Сприйняття вчителя дітьми впродовж підліткового віку не ли­шається незмінним. Безперечний авторитет, який мав педагог у молодшого школяра, в підлітковому віці змінюється на більш критичну позицію. Слово вчителя перевіряється його ставленням до справи, моральні сентенції -- реальною моральністю, яка виявляється у стосунках з колегами й учнями, в здатності жиги чесно, розв'язувати повсякденні проблеми справедливо. Класний керівник лишається авторитетним, якщо формує себе як старшого товариша, здатного увійти в референтне середовище школяра.

На жаль, як свідчать дослідження лабораторії превентивного виховання Інституту педагогіки АПН України, лише 15--20% класних керівників користуються беззастережним авторитетом у підлітків, тим часом рейтинг 20--23% взагалі дуже низький. Отже, виховувати підлітка непросто. Учні насамперед виділяють негативні якості педагога, нездатність зрозуміти школяра, інтелектуальну обмеженість.

Далеко не завжди добрими союзниками стають йому засоби масової інформації. Кіно, телебачення, газети й журнали, музика, література супроводжують дитину усі шкільні роки. Однак ефективність їх впливу залежить від того вибору, який здійснюють значущі для школяра люди: батьки, вчителі, однолітки. Тому й вплив засобів масової інформації опосередкований, адже і сім'я, і педагоги постійно впливають на розвиток дитини, і цей вплив тим успішніший, чим точніше він відповідає постійно змінюваній соціальній ситуації розвитку школяра, чим міцніший контакт з авторитетними для підлітка компонентами соціального середовища.

Отже, вихователь -- ким би він не був -- одним із батьків, вчителем, позашкільним працівником чи іншою людиною, має передбачити усі впливи середовища на дитину, а також визначити свої можливості, свої функції.

Коли йдеться про конкретні функції класного керівника, то вони передусім виходять із інтересів, потреб, сподівань самих підлітків.

Практика роботи шкіл України засвідчує, що інститут класного керівника за сучасних умов може і повинен розвиватися на варіативній основі.

Досвід варіативної організації виявив деякі зразки побудови класного керівництва залежно від віку дітей: у старших класах -- куратори паралелі, в молодшому підлітковому віці -- звільнений вихо­ватель класу. Існує досвід роботи класного керівництва у двох класах з учнями 12--14 років, звільнених класних керівників у 5--11-х класах. Усі ці варіанти функціонують поряд з традиційною формою роботи класного керівника, який виконує свої обов'язки, маючи повне поурочне навантаження. Звичайно, такі Варіанти можуть бути і в одній школі.

І все ж яку б форму роботи з класом школа не обрала, найваж­ливішою залишається проблема визначення змісту роботи за нових умов. Вчитель, який бере на себе обов'язки педагогічного керівництва класом, повинен, по суті, змінити орієнтир: він має справу не з абстрактним колективом, який йому потрібен, щоб через нього підтримувати дисциплінованість і моральність певних учнів, а з товариством окремих дітей, з самобутніми особистостями й індивідуаль­ними характерами, з неповторними життєвим досвідом і соціальними умовами. Вихователь насправді є другом, захисником, порадником і духовним наставником кожної дитини, провідником гуманності та високих громадянських почуттів.

Зміст роботи класного керівника визначає широкий, різноманітний і складний спектр його виховної діяльності. А звідси випливає висновок: класний керівник має володіти особливими знаннями, уміннями та навичками.

Професійні здібності класного керівника можна прокласифікувати за кількома групами - це рефлективно-аналітичні, організаторські, комунікативні здібності.

До рефлективно аналітичних здібностей належить аналіз власної діяльності, покоїлок і невдач, розуміння своїх сильних і слабких сторін для самовдосконалення й раціонального планування роботи; уміння передбачити наслідки діяльності (ставити педагогічний ноз). З іншого боку, вихователь повинен володіти методами діагностики становища особистості в колективі: шляхом спостереження, аналізу оцінювати рівень індивідуального розвитку школяра, сімейного виховання, вплив позашкільного товариського середовища на учня; вчити учнів зокрема і клас в цілому аналізувати своє життя.

Дослідження показали необхідність оволодіння класним керівнитість учня, вчителя, будувати взаємини з дітьми на основі справедливості.

Важливим для класного вихователя є вміння проводити педагогічні зібрання, індивідуальні бесіди з учителями та батьками з проблем виховання й розвитку особистості школяра; класні збори з метою педагогізації батьківської громадськості; взаємодіяти з методичним кабінетом відділу освіти з проблем виховання, заступниками директора з навчальної і виховної роботи, директором школи.

Комунікативна доброзичливість класних керівників -- найважливіша умова здорового психологічного клімату в школі та передумова співробітництва з класом та з іншими суб'єктами виховання.

Підхід до дитини з погляду захисту вимагає забезпечення її здоров'я. Скажімо, вона часто скаржиться на головний біль, стає нервовою і неуважною, а виявляється, що у неї погіршився зір. Інший учень постійно роздратований, часто гнівається, його реакції неадекватні. Після обстеження з'ясувалося, що в нього захворювання шлунково-кишкового тракту (і таких дітей, як стверджують медики, 70%).

Програма "Здоров'я" передбачає знання психологічних і фізіологічних особливостей розвитку дитини на різних вікових етапах, виявлення основних ознак (фізіологічних розладів організму дітей), уміння розбиратися в причинах відхилень у здоров'ї, прагнення займатися самоосвітою в цій галузі.

Класний керівник повинен протягом усього періоду роботи з класом вивчати особливості розвитку кожної дитини, з'ясовувати спадкові та хронічні захворювання дитини, будувати "генеалогічне дерево", яке допоможе розкрити причини наявних і можливих захво­рювань чи відхилень у здоров'ї.

Серйозною допомогою у вивченні стану здоров'я дитини може бути «медична картка», «картка здоров'я», де лікарі вказують патологічні та хронічні захворювання учня.

Класний керівник здійснює тестування на виявлення психічного стану дитини, особливостей її характеру, темпераменту, що допоможе розробити індивідуальну програму "Здоров'я" кожного учня. Він допомагає лікарям і бере безпосередню участь у диспансеризації учнів класу; проводить серйозну роботу щодо профілактики захворювань і з цією метою організовує бесіди з класом про режим, особисту гігієну дівчат і хлопців, самоорганізацію, вчить точковому й безконтактному масажу, знайомить з рецептами народної і нетрадиційної медицини, фітотерапії, веде антиалкогольну й аюгкникотинову пропаганду, використовуючи матеріали посібника "Крок до себе" (автор В. М. Оржеховська), роз'яснює соціальні та фізіологічні наслідки шкідливих наркогенних звичок.

До програми "Здоров'я" входить також проведення профілактич­ної роботи щодо попередження нещасних випадків; навчання спосо­бів долікарської допомоги (обробки відкритих ран, допомоги при переломах тощо); організація спортивних змагань, екскурсій, походів, спортивних сімейних свят.

Важлива функція виховання -- увійти до сфери спілкування дітей, зрозуміти місце кожного в ній, навчитися коригувати стосунки між людьми. Найчастіше вихователі допускають помилку, коли йдуть слідами подій, реагують на вже скоєний вчинок. Головна ж і більш продук­тивна функція -- проведення серйозної пропедевтичної роботи щодо опанування дітьми культури спілкування, культури поведінки, дотри­мання норм елементарної моральності у взаєминах.

Програма "Спілкування" передусім передбачає вивчення взаємин дітей. З цією метою під час бесід з батьками класний керівник намагається зрозуміти, в якому середовищі дитина виховується, наскільки міцні сімейні зв'язки, який стиль стосунків дітей з батьками, становище дитини в сім'ї.

Класний керівник здійснює тестування й соціометрію з метою виявлення стосунків дітей у класі, взаємин дівчат і хлопців, "лідерів" і «гнаних» у класі, індивідуальних рис характеру дитини, її проблем у спілкуванні тощо, а також проводить бесіди з учнями, спостерігає за ними в різноманітних сферах життя. Довірча бесіда допоможе учневі здобути впевненість у своїх силах, а у випадку незадовільної поведінки -- дати шанс для виправлення негативних рис. Тут головне не моралізувати, а спробувати пояснити наслідки вчинку, як він ві­діб'ється на близьких для учня людях і на ньому самому.

Робота з колективом класу за програмою «Спілкування» включає в себе діяльність класного вихователя щодо формування в дітей комунікативної культури, створення сприятливого психологічного клімату в класі, сім'ї; практикуми з етикету щодо оволодіння правилами культури поведінки; бесіди, лекції та диспути з проблеми спілкуван­ня, вивчення принципів і засобів спілкування з людьми, запропонованих Д. Карнегі; тренінги по спілкуванню. Слід розвивати самов­рядування учнів з метою не лише формування навичок організаторської та управлінської роботи, а й уміння управляти без конфліктів.

Важливі ще й такі моменти у сфері спілкування: не замикатися в рамках лише свого класу, а дружити та змагатися з паралельними класами, старшим чи молодшим класом, брати учать у загальношкільних справах, у різноманітних акціях, святах, у районних заходах.

Усі сфери діяльності педагога повинна пронизувати проблема духовності на фундаменті загальнолюдських цінностей -- добра, спра­ведливості, милосердя тощо. Говорячи про «загальнолюдські норми моралі», маємо передусім на увазі категорію добра, як його розуміє весь цивілізований світ.

Осягнення загальних цінностей відбувається і на уроках, і в позашкільний час, коли формуються розумові, моральні, художні, фізичні, комунікативні здібності. Це -- цінності людського життя, зазіхати на які ніхто не має права. Далі -- схиляння перед людиною, котра дала життя,-- боготворіння матері.

Цінності, з яких виростає гідність людини, прагнення до свободи, її патріотизм і громадянськість -- це рідна земля, дім, сім'я.

Цінність, яка дає змогу розвиватися як окремій людині, так і суспільству в цілому, -- це право людини на власну унікальність, на фізичну і духовну самобутність, на іншу думку та власні оцінки.

До загальнолюдських цінностей належать і навколишня природа (адже це надбання усіх людей на землю), і продукти людської праці, і культурні надбання різних народів та націй. Ці стрижневі орієнтації повинні стати регуляторами норм спілкування між людьми, крите­ріями оцінювання людських вчинків.

Не кожен педагог може підійти до дитини із співчуттям і вірою в його здібності. Якщо вчитель бачить в учневі "безнадійного", тобто йде до нього з установкою "з цим, що не роби -- все дарма", він не може бути справжнім вихователем, захисником дитини.

Психологи нагадують, що вчитель щезає в авторитарному моно лозі і відроджується в діалозі-співробітництві з учнями.. Через це, працюючи з проблемними учнями, слід дотримуватися принаймні трьох обов'язкових установок:

включати дитину в значущу для неї діяльність;

демонструвати наслідки вчинку для референтної (значущої) това-риської групи;

враховувати мотиви життєвої активності особистості (до чого прагне учень, виявляючи себе певним чином).

Щодо цих дітей, то слід враховувати і такі думки:

Діти вчаться жити у життя.

Якщо учня постійно критикують, він вчиться ненавидіти.

Коли дитина живе в атмосфері ворожості, вона вчиться агресив ності.

Дитину висміюють -- вона стає замкненою.

Якщо їй постійно дорікають, вона вчиться жити з почуттям провини.

Коли дитина зростає в терпимості, вона вчиться розуміти інших.

Якщо учня підбадьорювати, він вчиться вірити в себе.

Коли дитину хвалять, вона вчиться бути вдячною.

Якщо дитина зростає в чесності, вона вчиться бути справедливою

Дитина живе у безпеці, і як наслідок -- вона вчиться вірити людей.

Коли дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе.

Якщо дитина живе в атмосфері розуміння й дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Розділ II. РОБОТА КЛАСНОГО КЕРІВНИКА З ВАЖКОВИХОВУВАНИМИ УЧНЯМИ, СПРЯМОВАНА НА ПРОФІЛАКТИКУ ВІДХИЛЕНЬ У ПОВЕДІНЦІ

Педагогічна практика стверджує, що серед учнів дедалі більше стає важковиховуваних. Проблема "важких" класів стає особливо болісною не тільки для міських, а й для багатьох сільських шкіл. Деякі школи роблять спроби позбутися важковиховуваних дітей, використовуючи для цього безліч способів -- від умовлянь батьків перевести дитину до іншої школи до винесення питання про відрахування таких учнів на педраду або комісію в справах неповнолітніх Нерідко подібні «педагогічні прийоми» застосовуються до учнів, яким не виповнилось 15 років. З одного боку, можна зрозуміти позицію адміністрації, яка бажає мати сильний керований учнівський колектив, а з другого?

В окремих школах проблеми важковиховувану учнів вирішуються за допомогою своєрідно сприйнятої диференціації, від якої застерігав А. С. Макаренко. Учні з вадами в навчанні і поведінці зводяться у так звані класи «педагогічної підтримки», «класи вирівнювання», «класи корекції» тощо. Така «педагогічна ізоляція» учнів провокує багато непередбаченосте, що тільки загострює проблеми сучасної школи. Вчителі, які працюють у цих класах, відмічають зростання негативних проявів у навчанні та поведінці, формування елементів криміногенної субкультури.

Особливості психології важковиховуваного учня дозволяють йому швидко адаптуватись у групі подібних однолітків. Моральні суперечності, що виявляються в його душі, коли він реалізує свою поведінку в колективі звичайного класу, нівелюються моральною підтримкою більшості важковиховуваних у класах "педагогічної підтримки". У таких класах активніше визнають авторитет окремих учнів або груп. Як правило, ці учні стають провідниками аморальних, а нерідко і криміногенних елементів субкультури неповнолітніх, швидко їх згуртовують, виходячи з своїх уподобань. Згуртованість учнів таких класів навколо негативних лідерів характеризується активністю, постійною готовністю до провокуючих дій ї конфліктів.

Спостереження показують, що однією з головних причин появи важковиховуваних у школі є відсутність наступності в діяльності дитячого садка чи батьків, які виховують дітну вдома, і початкової ланки школи; відсутність ранньої психолого-педагогічної діагностики відхилень у поведінці, несвоєчасне виявлення в дитини як позитивних, так і негативних якостей і здібностей; відсутність захисту і допомоги дитині у процесі її розвитку. Проблема важковиховуваних у кожний історичний період вирішувалась порізному. Чимало з старій методів виховання сучасному педагогу вважаються дивними і незрозумілими. Свого часу гуманістична педагогіка теж мала багато противників, і тому таким великим педагогам, як Ж.-Ж. Руссо, Я. Коменському, К. Д. Ушинському, А. С. Макаренку, В. О. Сухомлинському, доводилося лише ціною неімовірно важких зусиль, поєднуючи практичну, наукову і просвітню роботу, обґрунтовувати доцільність підходу до "важкої дитини". Полемізуючи з вченням про існуючу "вроджену дефективність" частини дітей, педагоги гуманістичної спрямованості визначили, що формування особистості відбувається завдяки дії багатьох умов. С. Виготський, залічивши їх близько 150, стверджував, що розвиток дитини відображає індивідуальну реакцію на ці умови. У початковій школі, на тлі досить загальної психоло­гічної керованості дітей педагогом, важковиховувані діти привертають увагу психічною нестійкістю, низькими пізнавальними потребами та дефектами виховання. Для класного керівника проблема важковиховуваних дітей, що перейшли в середню ланку школи, доповнюється проблемою підліткового віку, коли "важким" за різними ознаками можна вважати майже кожного учня. Водночас під дією негативно спрямованих генетичних, психологічних, соціально-психологічних, соціальних, а також суто педагогічних антидидактичних і антивиховних впливів створюються різні види та ступені важковиховуваності. В одних вона зумовлена зниженою чи, навпаки, негативно загостре­ною інтелектуальною силою і витривалістю, у других -- це вади характеру; треті -- керуються неправильно сформованими навичками поведінки в сім'ї або наслідують вимоги і настанови асоціального середовища спілкування. Нашарування цих особливостей на психо-вікові реакції поведінки (групування з однолітками, реакції опозиції, емансипації, сексуального потягу), внутрішню потребу до індивідуа­лізації і зовнішню -- до соціалізації в разі несприятливого розвитку взаємин у сім'ї, школі, в позашкільній діяльності спричинять різні види відхилень.

Класному керівникові можна запропонувати виділяти такі типи важковиховуваних. Перший тип -- конфліктно-ситуаційний з пере­важною позитивною спрямованістю; другий -- неврівноважено-ситуаційний з незначною негативною спрямованістю; третій -- нестійкий з переважаючою негативною спрямованістю; четвертий -- стійкий з негативною спрямованістю. Отже, за основу береться спрямованість особистості.

Класний керівник повинен уміти розрізняти ці типи, щоб правильно визначити стратегію корекційної роботи.

Скажімо, формування особистості першого типу відбувається у позитивному середовищі. Особливості духовного світу важковиховуваних (відхилення в сфері потреб, інтересів, звичок) не викликають побоювань. У них переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні, потреба до праці. Є незначні спотворені матеріальні потреби. Переважають соціально корисні інтереси, хоча правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Звички до безцільного проведення вільного часу виражені погано. Мають середній рівень розумової діяльності та самоорганізації. Ставлення до навчання позитивне, працездатність відносно висока. Переважно прийняті колективом класу. Ізольована дуже незначна частина таких підлітків. Правопорушення для них випадкове явище, яке стало можливим завдяки випадковій ситуації. Для цих учнів досить щирих, довірливих бесід, але вони потребують допомоги у виборі пізнавальних, трудових видів діяльності. Корисний постійний контакт з батьками.

Другий тип важковиховуваних підлітків характеризується тим, що вони формувалися в середовищі з незначними відхиленнями. У сфері матеріальних потреб -- бажання йти в ногу з модою. Відрізняються звичкою до безцільного проведення вільного часу, бродяжництва, догоджання. Інколи бувають мішенню шкільних рекетирів-здирників. Аморальні елементи свідомості та поведінки виражені слабко. Середня працездатність, послаблений інтерес до навчання, в класі їх недооцінюють, принижують, вони, як правило, ізольовані в колективі. Нестійкість і безвілля неповнолітніх цього типу ведуть в компанію з негативною спрямованістю, де їм відводиться роль виконавців. Схильні до вживання наркогенних речовин. Переважно виправдовують мотиви своїх негативних вчинків. Без особливих вмовлянь залучаються до трудової діяльності. Для них це засіб матеріальної зацікавленості, самоствердження, можливість розвинути професійнім навички.

Такі підлітки потребують постійного контролю та допомоги у виборі трудової діяльності. Класному керівникові належить знати, де, коли і з ким проводить час підліток, тактовно коригувати взаємини! з класом, допомагати батькам у вихованні.

Підлітки третього типу формуються у несприятливому середовищі. У них примітивні матеріальні потреби; вони схильні до вживання спиртних напоїв. Явно виражене прагнення до самостійності, агресивні, полюбляють бійки, наслідують звички дорослих. Відзначаються значною моральною деформацією. Низька загальна працездатність. Характеризуються конфліктністю з позитивним середовищем. Легко пристосовуються до умов, не змінюючи своїх установок і ціннісних орієнтирів. Рідко виступають у ролі лідерів, проте часто є ініціаторами різноманітних правопорушень. Дотримуються принципу "постою сам за себе". Водночас важковиховувані виявляють, які правило, високу трудову активність, вбачаючи у цьому сенс самоствердження, можливість заробити гроші.

Таких підлітків насамперед слід залучати до госпрозрахункової трудової діяльності, намагатися виявляти до них чуйність та увагу обов'язково проводити заняття, щоб допомогти їм позбутися потягуі до вживання наркогенних засобів, навчити прийомів самовдосконалення.

Важковиховувані четвертого типу переважно виявляються у вкрай несприятливому середовищі. Мають примітивні потреби. Ведуть споживацький спосіб життя. Характеризуються аморальними переконаннями й установками. Як правило, це -- другорічники, невстигаючі. Негативно і цілеспрямовано впливають на колектив. Крадіжки -- їх основні правопорушення. Вони -- лідери груп, навколо яких формуються інші члени протиправної групи. Деякі перебували у спецшколах. Такі підлітки потребують строгого контролю з боку педагогічного колективу. При першій можливості їх слід працевлаштувати. Якщо необхідно -- направляти в спеціальні школи і ПТУ.

Звичайно, цей поділ досить умовний. У "чистому" вигляді визначені типи зустрічаються рідко, найчастіше спостерігаються змішані.

Соціальна дійсність свідчить, що на тлі педагогічної пасивності великої кількості сімей, їх морального і матеріального зубожіння швидкими темпами зростає криміналізація неповнолітніх. За статис­тикою, до 15% учнів шкіл втягуються дорослими або своїми однолітками у протиправні дії, насамперед цьому піддаються важковиховувані. Особливо гостра означена проблема в містах, де нагромаджено великий грошовий капітал, водночас слабка молодіжна політика. Існуюча криміногенна ситуація, характер морально-правової оцінки окремих статей закону та вчинків висвітили злочинну діяльність, що до недавнього минулого була в прихованому (латентному) стані. Передусім це стосується поширення вживання наркогенних засобів, вимагання, проституції.

За сучасних умов постає проблема сімей з активною аморальною спрямованістю. Поглиблення кризи сімей з низьким виховним потенціалом відбувається інтенсивно, цьому сприяє їх матеріальне розшарування. Багато проблем з вихованням постає в сім'ях з великими матеріальними достатками. Головна причина -- моральна безоглядність у задоволенні потреб таких дітей, переважно матеріального, розважального характеру. Внаслідок цього деформується свідомість, психіка розвивається за нестійким типом акцентуації.

Класному керівникові слід усвідомлювати та запобігати виникненню важковиховуваності внаслідок прорахунків у навчально-виховній діяльності школи. Це явища зумовлене відсутністю особистісного Диференційованого підходу до таких учнів, споглядацьким ставленням до вад міжособистісних стосунків, браком педагогічного такту у значної кількості вчителів. Усе це певною мірою веде до появи другорічників, до пропусків занять, до опозиційних дій щодо виховних і Навчальних заходів школи.

Характер взаємодії класного керівника і важковиховуваного учня залежить від особливостей профілактичної роботи школи. Учень, який не бачить або не розуміє доцільності, закономірності, комплек­сності педагогічних впливів на нього, схильний оцінювати такі дії як зазіхання на його особистість, що цілком природно викликає в нього протест, опозицію або роздратованість.

Соціометрична позиція важковиховуваного учня в колективі характеризується ізольованістю від позитивного оточення. Водночас наші дослідження стверджують: у випадку, коли важковиховуваний відрізняється психічно активним спрямуванням, його зв'язки в класі сталі і мають вагоміший вплив на поведінку учнів, ніж у позитивно оці нюваних осіб. Це значною мірою зумовлено тим, що у двох третині важковиховуваних учнів позитив ніше оцінюються їх принадливі особистісні риси. Відповідно ступінь довіри до важковиховуваного учня дещо вищий, ніж до учня, що оцінюється позитивно (відповідно 43 і 32%). Важковиховуваність нерідко висвітлює факт більш раннього психологічного зростання учня. Так, близько двох третин важковиховуваних стверджують, що відчувають себе дорослішими, ніж вона є насправді. Важковихсвувані учні критичніше ставляться до своїх якостей, усвідомлюють свої вади, адже водночас миряться з цим не бачать шляхів їх позбутися. Маючи певні переваги у фізичному розвитку та вольовому настрої, активні важковиховувані користуються повагою однолітків. Спілкуючись поза школою зі старшими за віком серед яких є такі, що вступають в конфлікт з законом або характе ризуються як криміногенні авторитети, важковиховувані учні також стають небезпечними. Важковиховувані більш згуртовані між собою мають більш сталі міжособистісні контакти. Прогули занять важко виховуваними відзначаються негативними наслідками. Як доводити дослідження, на відміну від педагогічно занедбаних важковиховуваня мають яскраво визначену мотивацію прогулів занять: це потреба у розрядці, відсутність інтересу до навчання, знижений пізнавальний інтерес до змісту навчальної програми, конфліктні стосунки з педагогом, неприязнь до класного керівника, одноманітність і монотонність шкільного життя, відсутність зацікавленості у навчальному предметі, підготовка до уроків з інших предметів, підміна вчителю колегою, пропуски занять "за компанію", відсутність негативної оцінки прогулів з боку однокласників, намагання утвердити себе, серед ровесників, прагнення займатись улюбленою справою замість уроків заняття особистими справами; бажання подивитись цікавий фільмі сімейні обставини; збіг у часі з улюбленим позакласним заняттям звичка до прогулів; поганий настрій; втома (як психологічний стан) лінощі; байдужість. Головне, що такий підліток усвідомлює свої вчинки, має відповідну до своєї дії мотивацію і сталий механізм вирішення. Тобто важковиховуваний виступає як носій опозиційний до існуючої системи навчально-виховного процесу якостей.

Проблема важковиховуваності -- це насамперед проблема ставлення до особистості з певними відхиленнями в поведінці з боку оточуючих. Саме тому коригування поведінки важковиховуваних учня у колективі і через колектив відбувається як позитивно спрямоване відтворення системи гуманних стосунків такого учня з оточуючими його людьми і водночас як процес духовного становлення всіх особистостей, що беруть участь в цьому процесі. Класичним і поки що не спростованим методом є вивчення поведінки учня в спеціально підібраних педагогічних ситуаціях, які створюють умови для оптимального, максимального вивчення його моральності, духовності.

Передусім важковиховуваний учень повинен реагувати на позивні емоції. Тому класному керівникові слід авансувати позитивне ставлення до учнів молодшого підліткового віку.

Необхідно справу особистісного ставлення до вчинків учня допов­нювати такими ситуаціями, як: "організація успіху у навчанні", включення в цікаву діяльність", при цьому важливо надавати йому можливість відчути особистісну відповідальність за свої дії, що в нього асоціюється з такими якостями, як відчута дорослості, самоствердження. На ці та подібні позитивні особливості характеру важковиховуваного учня має спиратись педагог при проведенні з ним колекційної роботи. В широкому плані вона полягає в роз'ясненні учневі його психічних особливостей, залученні до їх самоаналізу, спостереження за власними діями, їх результатами, подальшого осмислення та саморегулювання своєї поведінки. Це дозволить учням звести до мінімуму помилки у власних реакціях, діях, вчинках, виробити адекватний тип поведінки з однолітками та дорослими.

Виховна діяльність класного керівника в цьому напрямі може здійснюватись за такою орієнтовною програмою.

Вивчення рівня розвитку класного колективу.

Вивчення взаємин учнів між собою, з учителями та батьками.

Вивчення громадської думки, настроїв і традицій класного колективу

Вивчення ступеня впливу на учнів неформальних лідерів і мікрогруп.

Вивчення ступеня впливу на учнів формального активу класу.

Вивчення індивідуальних психологічних якостей "важких" учнів.

Анкетування учнів на теми "Ваш клас", "Ви і ваші вчителі", "Ви і ваші батьки".

Анкетування учнів з відхиленнями у поведінці на тему "Важкий підліток ".

Класні збори на тему "Морально-психологічний клімат у колективі на шляхи його оздоровлення" (за матеріалами анкетування).

Збори учнів з батьками, учителями на тему "Наші взаємини та їх вплив на успішність і поведінку учнів" (за матеріалами анкетування).

Засідання активу класу на тему "Про раль активу класу в профілактиці відхилень в поведінці учнів".

Здійснення активних форм роботи (диспутів, вікторин, літератур-них і тематичних вечорів, дискусій та ін.), спрямованих на формування в учнів рис загальнолюдської моралі.

Проведення індивідуальної профілактичної роботи з учнями, що мають відхилення у поведінці, з неформальними лідерами та членами мікрогруп.

Педагогічна корекція може застосовуватися як до окремого учня, так і до групи, всього колективу класу.

Важливо ставити учнів в ситуації, що потребують від них вияв­лення отриманих ними знань та пояснення розходжень між фактами, що спостерігалися, і наявними знаннями.

Деякі класні керівники помилково вважають, що індивідуальний підхід слід здійснювати лише до важковиховуваних учнів або порушників норм і правил поведінки. Це, безумовно, треба робити, але слід сприяти повноцінному розвитку особистості кожного учня.

Відомості, що отримав класний керівник про провідні інтереси та нахили своїх вихованців, дозволяють йому педагогічно правильно і організувати їхню активігу діяльність (навчальну, трудову, спортивну, | художню, образотворчу) у тих видах, де їхні результати будуть найви- і щими. При цьому необхідно відзначати будь-які успіхи учнів, оголошуючи про них у класному колективі.

Щоб досягти успіху в коригуванні окремих негативних проявів, вад у поведінці учнів, слід встановити контроль за проведенням їх вільного часу, за ходом засвоєння ними норм і правил поведінки і дотриманням їх у школі та вдома.

Педагогові важливо знати належність кожного учня до певних; угруповань за межами школи, у разі необхідності своєчасно коригувати, а саме прищеплювати учням навички доброзичливого спілкування, озброювати їх прийомами саморегуляції, самовиховання.

Самовиховання в підлітків досягає кінцевої мети, коли вони мають більш-менш чітку програму та опановують певні прийоми.

До програми самовиховання важкого підлітка можна включити коротку самохарактеристику та перелік недоліків у тих видах діяльності, де вони найчастіше виявляються. Наприклад, у підлітковому віці можуть бути ефективними бесіди за такою приблизно тематикою: "Якими мають бути взаємини між хлопчиками й дівчатками?"; "Кого можна назвати справжнім другом?", "Дівоча честь", "Чоловіча гідність", "Як перебороти свої недоліки".

Добре зарекомендувала себе на практиці Картка самопізнання, перелік завдань якої додається.

1. Дайте відповідь на запитання: "Ким і яким я хочу бути?"Визначте свою окиттеву мету, інакше не зрозумієте сенсу життя.

2. Перелічіть позитивні якості, необхідні для реалізації ваших життєвих планів, а також недоліки, що цьому заважають.

3. Відзначивши недоліки, з'ясуйте їх причину. Якщо причина полягає в зовнішніх обставинах, змініть їх, якщо в вас самих -- змінювати доведеться себе самого.

4. Визначте ступінь шкідливості недоліку, негативної якості або вади для ваших життєвих планів, для інших людей, а потім ступінь стійкості всього негативного у власному духовному житті.

5. Знайдіть опору в собі, у своїх сильних сторонах, на які потрібно спиратися, щоб перебороти свої недоліки.

6. Треба зненавидіти зле в собі та в інших, щоб його перебороти, насамперед вийти із середовища, яке підтримує вади, (у середовищі курців і наркоманів не кинеш палити й "кайфувати", серед циніків не набудеш культури мови та поведінки).

7. Навчіться стримувати себе, коли з'явиться спокуса знову піддатися ваді або виявити свою негативну якість. Тільки так виробляється сила волі, необхідна для перемоги над собою.

8. Визначте методи та засоби боротьби з недоліками, негативними якостями (зміна способу життя, режиму дня, самотренування, правила для себе тощо).

9. Завжди є антипод недоліку, треба його лише знайти та форму­вати в собі спочатку у сприятливих, а потім і в несприятливих умовах. Якщо не вдосконалювати свій розум, волю, моральну чистоту, то не можна перебороти навіть простого недоліку, навіть малої слабкості.

Запропоновані методичні матеріали удосконалюються вчителем при здійсненні індивідуальної роботи з учнями.

Класний керівник, заохочуючи учнів, що потребують корекції, до процесу самовиховання, навчає їх послідовних розумових та вольових прийомів у такому порядку:

1. Аналіз властивостей, які бажано посилити чи послабити.

2. Розроблення вправ для розвитку чи послаблення певних рис.

3. Їх включення до щоденного плану (наприклад, протягом одного тижня, місяця контролюємо свою поведінку, звертаючи увагу, чи не стаємо неприємними для людей через те, що насміхаємося з них, кажемо їм прикрі слова).

4. Спостереження когось із близьких за нашим прогресом (навіть клас помітить, що ти змінився).

5. Щоденний контроль за виконанням наміченого плану. Учнів можна навчити деяких прийомів самовиховання особистості через ставлення до інших, а саме: завжди виявляти повагу до одно­літків; намагатися рахуватися з інтересами інших, іноді робити спробу Навіть підкоряти власні інтереси колективним прагненням, побажан­ням; ніколи не починати бесіду з товаришем з підкреслення його слабких сторін; краще починати з позитивного, що є в особистості однолітка, а потім переходити до його негативних сторін; виховувати в собі уміння слухати співбесідника, вникати в його переживання пробувати "ставити" себе на його місце; завжди поважати почуття гідності товариша, однолітка, яким би він не був; сприймати людині такою, якою вона є. Не шукати в ній тільки негативні риси або, навпаки, не робити з неї ідеалу].

Ставлення до себе можна сформувати, використовуючи такі запитання і завдання для самопізнання: як швидко виконуєш різні доручення у школі і вдома; яке ставлення до отриманих наслідки (позитивне, байдуже, негативне тощо); чи завжди знаєш наперед який результат отримаєш від певного заняття (спортивного, трудового тощо); чи вмієш планувати свої дії, вчинки, результати навчання, праці; чи розвинуті в тебе такі психічні якості, як пам'ять, мислення, увага; чого бракує тобі в досягненні навчальним спортивних, трудових результатів; чи ти лінивий; пробував ти "вів боротьбу" із різними негативними проявами в своєму характері? Дай оцінку собі як особистості ("відмінно", "добре", "задовільно", "незя довільно").

Роботу з корекції емоцій, особливо негативних, класний керівний розпочинає з відвертих бесід з вихованцями. Пропонуємо один варіантів подібної бесіди. Не варто піддаватися таким негативним почуттям, як заздрість, мстивість, ненависть, оскільки ці емоції, пере живання вражають насамперед нас самих. Заздрощами, ненавистю прагненням помститися ми «з'їдаємо самих себе», викликаємо хворе би. Наприклад, заздрість аж ніяк не сприяє нашому спокою і зовсім не допомагає нам наблизитися до того, чому ми заздримо.

Є люди, які добре поводять себе, але лише до того моменту поки їх щось не роздратує. Тоді така людина вибухає люттю і проста стає несамовитою. Як можна позбутися цієї негативної властивості Якщо людина хоче правильно поводити себе з людьми, вона мусить навчитися стримувати себе, додержуватися норм і правил поведінки. Кажуть, що треба намагатися зберігати зовнішній спокій навіть тоді коли відчуваєш себе роздратованим. Чому оточуючі повинні страждає ти через твою невитриманість? Але й "ковтання злості" погано діє на здоров'я. Звідси виходить, що самовладання має бути не зовнішнім, а внутрішнім. Треба поступово відвикати від внутрішніх вибухів засвоїти, що не слід хвилюватися через те, чого ти не можеш змінити. У неприємній ситуації найкраще не хвилюватися, а приступити до подолання перешкод, виправлення недоліків.

Уявіть собі, що хтось з вашого оточення -- чи вдома, чи серед знайомих -- зробив таке, від чого у вас "закипіла" кров. Зрозуміло, що це діє на вас негативно не тільки морально (псує настрій), а й фізично (на здоров'я). З цього стану можна "вийти" по-різному. Психологи пропонують такі прийоми:

1. Нестриманість зовнішнього вияву почуттів, обурення, крик. У деяких темпераментних народів це вважається цілком звичайним, але наші правила пристойності вимагають іншого. Цей спосіб прийнятний лише у великому горі -- виплакати, викричати ("італійський спосіб").

2. Прореагувати, але звичним в суспільстві способом. Коли є можли­вість, рубайте дрова, мийте підлогу, зробіть зарядку, пройдіться енер­гійним кроком. Фізична діяльність послабить внутрішнє нервове напру­ження. Центр негативних емоцій розміщений в іншій сфері можу, ніж центр руху. Інтенсивна ходьба, робота пов'язані з дією моторного центру і виключенням центру, що керує нашими турботами, пригніче­ністю, тривогою. Біг, швидкий рух посилює кровообіг, поглиблює дихан­ня, а це сприяє поліпшенню настрою.

3. Навчитися третього способу найважче -- взагалі не дозволяти спалахувати злості. Це вже справжнє самовладання, не тільки зовнішнє, а й внутрішнє.

Позицію важковиховуваного підлітка, що, як правило, не збігається з позицією педагогічно керованих учнів, слід делікатно коригувати. Педагог використовує ситуації, що стихійно створюються в учнів­ському колективі, або будує їх з урахуванням своїх знань і досвіду. Методом створення ситуацій моделюються певні умови, за яких учню необхідно розкрити свої погляди, вчинки, беручи до уваги громадську думку, норми та правила поведінки в школі, суспільні й національні традиції тощо [19; 100].

Подаючи важковиховуваному учневі допомогу, ставлячи його у відповідні його потребам і інтересам, здібностям і психологічним якостям проблемні ситуації, педагог стимулює прояв таких приваб­ливих соціально-психологічних рис, як адекватна самооцінка, відпо­відальність, гуманність, активність. Класний керівник створює умови для нагромадження морально-етичного досвіду в процесі міжособистісних взаємодій з однолітками, дорослими, навчає орієнтуватись в складних ситуаціях, допомагає дотримуватись соціально бажаної поведінки.

Розділ ІІІ. СІМ'Я І КЛАСНИЙ КЕРІВНИК

Робота класного керівника не може бути високоефективною, якщо він не підтримуватиме тісного контакту з батьками. Цей напрям роботи вихователя можна вважати найскладнішим. Соціальні психологи стверджують: якщо сім'я зацікавлена у вихованні особистості учня, то сили школи потроюються, якщо такий союз слабкий або це склався взагалі, сили школи зменшуються, а то й на дві третини. Тільки 70 відсотків батьків визнають всю відповідальність за поведінку, навчальну та виховну діяльність своїх дітей, не посилаючись на школу і суспільство. На їхню думку, сім'я виховує, школа дає знання, а суспільство -- роботу і право самовизначитися в жилі. Чверть батьків вважає, що виховувати дитину повинні сім'я, иі^ола Й суспільство, тому відповідальність за її поведінку, зокрема правопорушення, має розподілятися порівну. Понад 5 відсотків батьків взагалі знімають з себе відповідальність за виховання своїх дітей, за міру готовності їх до корисної діяльності. Отже, ставлення батьків до проблем виховання дітей не є однозначним. Виходячи з цього, класному керівникові важливо так будувати свої взаємини з батьками вихованців, щоб останні відчували емоційний, душевний комфорт в умовах школи та сім'ї.

Педагогічна практика переконує, що робота з батьками насамперед починається з добору відомостей про сім'ї від учнів та їхніх батькп. Класного керівника має цікавити: склад сім'ї, де живе учень; кількість дітей у сім'ї; спеціальність та місце роботи бптька, матері, осіб, що їх заміняють; матеріальні й побутові умови сім'ї (розмір житлоплощі, кількість кімнат, чи має дитина свій навчальний або ігровий куточок, які аудіовізуальні засоби, музичні інструменти має сім'я, які журнали та газети читаються тощо); моральне обличчя батьків (провідні інтереси в сім'ї, як проходить дозвілля, ставлення до праці, навчання членів сім'ї, дотримання норм і правил суспіль-ного життя, особливості взаємин між членами родини; взаємини з сусідами).