Розвиток творчих здібностей молодших школярів шляхом використання української народної казки на уроках читання

Читання -- один із видів мовленнєвої діяльності (слухання, мовлення, читання і письмо), які забезпечують розвиток комунікативних умінь та навичок.

Завдання уроків читання :

1) Пізнавальні: збагачення знань про природу, суспільне життя, трудову діяльність людей (забезпечуються навчальною інформацією з тексту).

2) Виховні:

- сприяти громадянському, етичному, моральному, естетичному, трудовому та фізичному вихованню молодших школярів;

- формувати національну самосвідомість учнів, їх духовність; викликати інтерес до традицій свого народу, його минулого, сьогодення та майбутнього;

- розвивати навички мовної етики.

3)Розвивальні:

- формувати мовленнєві вміння (читати і розмовляти відповідно до норм літературної мови);

- розвивати увагу, пам'ять, спостережливість; аналітико-синтетичні вміння порівнювати, узагальнювати, доводити, проводити аналогію, встановлювати причиново-наслідкові зв'язки; розвивати творчі здібності, самостійність та навички самоконтролю.

4) Навчальні(за розділами програми):

- удосконалення техніки читання(спосіб читання, правильність, темп, виразність), щоб забезпечити становлення відповідних якостейчитання (свідомість, правильність, швидкість, виразність);

- робота з текстом(формування вмінь повноцінно сприймати художні й науково-пізнавальні тексти; виховання розвинутого читача, здатного розуміти дійові особи, їх поведінку, авторську думку, висловлювати оцінні судження про зміст та образні засоби твору; забезпечення ефективної роботи з текстом; розвиток в учнів інтересу до книжок, до самостійного читання, читання будь-якого тексту і вибору книжки);

-- розвиток зв'язного мовлення (вміння будувати власні висловлювання, вести діалог, відповідати на запитання, ставити питання до прочитаного тексту та в процесі бесіди зв'язно розповідати про прочитане, почуте, побачене, обґрунтовувати думки).

Визначені завдання мають бути реалізовані в змісті та структурі уроку читання в комплексі. Крім того, успішність навчання молодших школярів значною мірою визначається рівнем оволодіння загальнонавчальними вміннями та навичками (опанування раціональними способами мислення та навчання, вміння розмірковувати та відтворювати навчальний матеріал, вміння слухати й спілкуватися, засвоєння способів перевірки та самоконтролю). Отже, вчитель має постійно дбати на уроці читання про їх розумовий та творчий розвиток.

Новою для вчителів початкової школи є змістова лінія програми «Розвиток творчої діяльності учнів на основі прочитаного». Її завдання можна реалізувати, читаючи твори різних жанрів. Та найбільшою мірою, на нашу думку, для цього придатні українські народні казки. Цей жанр передбачає різні види творчих завдань, які стимулюють розвиток компонентів літературно-творчих і образотворчих здібностей учнів.

Творчість -- діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості).

Творчість може розглядатися у двох аспектах: психологічному й філософському. Психологія творчості досліджує процес, психологічний "механізм" протікання акту творчості як суб'єктивного акту індивіда. Філософія розглядає питання про сутність творчості, що по-різному ставилося в різні історичні епохи.[9;15].

Творчих людей відрізняє особливе вміння бачити і чути те, чого не помічають інші, тонше відчувати, яскравіше висловлюватися. Саме тому треба змалку пробуджувати у дітей невід'ємні якості творчої людини. Розвиток літературних творчих здібностей учнів є складним багатоплановим процесом. Він спирається на такі пізнавальні і творчі здібності:

— спостережливість, здатність побачити незвичайне у звичайному;

— розвинену уяву, вміння фантазувати, змінювати об'єкт;

— розвинене мовлення, образне мислення;

— допитливість, пізнавальний інтерес.

Для розвитку творчості дітей треба подбати про розкріпачення дитячої фантазії і створити такі умови, щоб кожен міг сказати своє слово,-- скласти свою казку, загадку, свій вірш, створити власні образи. Нагадаємо слушну думку відомого дитячого письменника Джанні Родарі про те, щоб діти навчились думати, вони насамперед повинні навчитись придумувати, тобто в них має бути вільна думка.

Учителям радять з цією метою якомога повніше використовувати природне оточення школи, особистий досвід дітей, стимулюючи можливості одночасного сприймання інформації з різних джерел (дитина чує, читає, бачить, торкається, згадує...). Ядром дитячої творчості є яскраві образи, які дитина наділяє казковими властивостями. Так само, як і в створенні будь-якого образу, тут виділяють три етапи: прийняття мети діяльності, виникнення задуму, матеріалізація образу-задуму.

Крім цих умов, дуже важливою є чутливість самого вчителя до творчості своїх вихованців. Вчителям початкових класів добре відомі збірки українських народних казок.Саме позитивні казкові образи зацікавлюють дітей, і ось на основі їх чарівності у класі народжується нова казка з національними мотивами, з національними образами.

«Казка, фантазія -- це ключик, за допомогою якого можна відкрити ці джерела, і вони заб'ють життєдайними струменями», писав В.Сухомлинський. «Відчиняйте віконце у безмежний світ поступово, не розчиняйте відразу навстіж, не перетворюйте на широкі двері». Оскільки «кожна дитина по-своєму бачить навколишній світ, по-своєму сприймає речі іявища, по-своєму думає...»[ 19;165 ].

Привабливість казки -- у сюжетності, таємничості, фантастичності. Діти з захопленням грають у вовків і лисиць, з любов'ю готують маскарадні костюми зайців і півників, а на дитячих ранках з інтересом відтворюють повадки улюблених казкових персонажів. Однак це не може служити підставою для того, щоб вважати, що учні розуміють специфіку казки як літературного жанру. Звичайно, від них не слід домагатися наукового визначення казки, адже діти не усвідомлять його змісту, хоч, можливо, й запам'ятають формулювання, У початкових класах йдеться лише про набуття загального уявлення про казку і її відмінностей від інших творів. Як цього досягти?

У методичних посібниках засуджується намагання окремих класоводів зводити характеристику казки до вказівки, що, мовляв, казкові події видумані. Для цього є підстави. Практика переконує, що умовність казки діти самі відчувають. Вона їм подобається. Вони і в класі ладні грати в придуманих казкових героїв. І це треба всіляко підтримувати, тому що таким чином відбувається творчий розвиток дитини. Текст багатьох казок піддається прочитуванню в особах. Методика рекомендує вчителеві скористатися цією можливістю: учні залучаються до діалогу.

У процесі такої зацікавленої роботи дітей над казкою створюються сприятливі умови для розкриття перед ними особливостей цього виду народної творчості. Вони ще раз переконуються, що казка -- це розповідь про якусь незвичну подію. В її основі -- видумка, фантазія, адже насправді звірі не розмовляють, а в казках вони користуються людською мовою. Проте дітей це не бентежить. Навпаки, вони цікавляться казкою саме тому, що в ній звірі живуть і розмовляють зрозумілою мовою. Поряд із звірами у казках діють явища природи: Зима, Мороз, Сонце та ін. А це хіба не фантастика? І все ж не дивуються цьому. Сприймають це як можливе, до того ж захоплено. Тому досить часто вдаються до власного фантазування -- створення казок про звірів, а то й про навколишні предмети: столи, стільці, книжки, зошити. Завдання вчителя -- всіляко заохочувати учнів до написання казок. У меморіальному музеї у Павлиші, де працював В. О. Сухомлинський, зберігається 80 томів, казок, написаних учнями. Видатний вчитель вважав, що створення казок -- не розвага, а засіб розумового й естетичного розвитку дітей.

Говорячи про сприймання казки дітьми, варто вказати на те, що діти молодшого віку (навіть дошкільного) свідомо сприймають умовність казки, а тому чітко відрізняють фантазію від реальності. До фантазії вони ставляться як до гри. Тому немає потреби повторювати відоме їм і підкреслювати, що казковий сюжет видуманий. У казці йдеться про доброї зло, про погане і гарне. Дитяча увага повинна бути зосереджена на цих моральних людських категоріях, а не на розвінчанні незвичності казкових ситуацій. І ще одна обставина застерігає вчителя від загострення уваги дітей на фантастичній основі казки. Це -- наявність у читанках казок, сюжет яких мало схожий на фантастику, незвичність. У казці «Кирило Кожум'яка» розказується про князя, князівну, Кирила. Але події, описані в ній, казкові. Про казковість описаного в ній свідчить хоч би те, що одним з її персонажів є чудовисько -- змій. Немає потреби ці дані одразу подавати учням початкових класів, тим більше першокласникам. їм достатньо того, що фантастичність цього жанру вони зрозуміють на казках про звірів, явищах природи. Коли ж за програмою дійде черга до вивчення казок про людей, учитель зверне увагу дітей на те, що героями казки можуть бути й люди. Але і в цьому випадку лишається фантастичність оповіді. З часом викладач назве дітям інші ознаки казки: казки бувають народні й авторські, тобто написані одним казкарем.[ 4;311].

На третьому році навчання увагу учнів можна привернути до особливостей будови казки. Безперечно, кожна казка побудована по-своєму. Однак у казці як своєрідному жанрі є й певні закономірності, за якими ведеться виклад. На них треба вказати. Навіть учні 1 і 2 класів легко схоплюють, що зачин казки відкривається переважно словами: «Жив-був» чи «Жили-були», «Жив собі» або «Давно, давно це було». Нехай і діти саме так починають вигадані ними казки.

Шкільна практика показує, що учні без труднощів усвідомлюють одну з важливих особливостей багатьох казок -- повторення однотипних дій чи ситуацій. Повторюючи їх, автор казки досягає послідовного розгортання подій.

Не всі, звичайно, казки ґрунтуються саме на таких засадах розгортання подій. Але у переважній їх більшості повтор епізодів визначає структуру казки.

Неодмінною частиною казки є її кінцівка. У ній -- результат здійсненого казковими героями. На композиційну частину казки доречно особливо звернути увагу дітей. Зробити це можна по-різному. Таким чином, у початкових класах не дається визначення казки як жанру. У процесі читання казок дітям розкриваються їх своєрідні риси: фантастичність, змалювання незвичайних подій з участю звірів, явищ природи і людей, специфічний зачин, типово казковий виклад з повтором однотипних дій, кінцівка. Під кінець навчання в початковійшколі учні зможуть виділити казку як жанр з-поміж інших розглядуваних на уроках читання текстів. Для цього їм вистачить знання названих особливостей. Виділення трьох груп казок: про звірів, чарівні і побутові -- не входить до програми початкових класів. Про цю літературознавчу класифікацію казок учні дізнаються у старших класах.

1.3 Аналіз українських народних казок як складової сучасних підручників з читання. Специфіка їх читання на уроках рідної мови

Сучасні підручники з читання володіють великою кількістю різних за жанром казок. Зробимо короткий аналіз Читанок для 2,3,4 класів автора Савченко О.Я. та Букваря авторів Вашуленко М.С., Скрипченко Н.Ф. [ 2, 12, 13,14,15,16,17 ].

Українські народні казки вміщені у таких розділах:

Першим підручником, з яким ознайомлюються молодші школярі, є, безперечно, “Буквар”. Дитина прийшла у школу із “світу гри та казки”, тому саме гра і казка повинні супроводжувати її у перші роки навчання, як найбільш знайомі і звичні їй речі.

У букварі казки є у досить значній кількості, як і ілюстрації до них. Не вміючи читати, дитина легко за ілюстрацією впізнає казку, виконуючи таке завдання охоче і без труднощів.

Аналізуючи ілюстрацію до казки, вчитель прочитує текст твору дітям, щоб активізувати їхню пам'ять, а декого, можливо, вперше з нею ознайомити.

Проаналізуємо виховну цінність казок, вміщених у букварі:

· “Вовк і семеро козенят” - для складання речень за поданою схемою;

· “Лисичка і Журавель” - читання початку казки і творче завдання - закінчити її;

· “Івасик-Телесик” - уривок з казки для читання і запитання для дітей з метою впізнати твір, а також творче завдання;

Ілюстрації до казок у букварі естетичні, виконані яскравими кольорами, тому дуже подобаються дітям.

Читанка для 2 класу особливо перша частина насичена народними казками. До неї входить цілий розділ під назвою «Українські народні казки», в який ввійшли казки про тварин виховного та розвивального характеру: «Вовк та козенята», «Рукавичка», «Лисичка та їжак», «Лисичка та журавель», «Колосок», «Дрізд і голуб».

Аналогічно побудований підручник для 3 класу. Перша частина насичена українськими народними казками чарівного змісту («Кирило-Кожум'яка» (додаток 1), «Кривенька качечка» (додаток 2), «Кобиляча голова» (додаток 3)), у другій частині вміщено авторські казки.

У Читанці для 4 класу (частина перша): вміщено розділ «Усна народна творчість», в якому розглядається соціально-побутова казка «Мудра дівчина».

Загалом, практично кожен підручник з читання (при аналізі робіт різних авторів) максимально насичений народними казками, адже, по-перше, вивчення їх змісту передбачене програмою, по-друге, у казковому фольклорі закладено чимало виховних та розвивальних ідей, які беруть на озброєння автори.

Зміст читання молодших школярів можна вважати літературним. Його визначено на основі таких принципів: тематично-жанрового, художньо-естетичного, літературознавчого. Врахування перших двох принципів є визначальним для відбору текстів.

Тематично-жанровий принцип зумовлює відбір творів, які відповідають потребам, інтересам і пізнавальним можливостям дітей молодшого шкільного віку і водночас дозволяють ознайомити їх з різними жанровими формами. Наскрізною є тема розвитку дитячої літературної творчості, яка розкривається у таких напрямах: читання творів, написаних дітьми, залучення дітей до власної творчості.

Відбір творів до підручників здійснено з урахуванням їх художньо-естетичної цінності. Цей принцип зумовлює відбір творів, які відзначаються художньою досконалістю, а їх зміст утверджує морально-етичні і патріотичні цінності, сприяє естетичному і мовленнєвому розвитку учнів.

Найважливішою характеристикою нового змісту читання є широкий жанровий діапазон творів, який включає малі форми усної народної творчості, а саме українські народні казки.

Перша і друга частини «Читанки» для 2 класу загалом містять 10 розділів. Ключем до другого розділу «Українські народні казки» є літературознавчий блок, у якому в доступній для другокласників формі розповідається про жанрові особливості українських народних казок, зокрема казок про тварин. Діти читатимуть казки, зміст і форма яких добре ілюструють елементарні, але суттєві ознаки народної казки. Зокрема, це казки з чітким сюжетом і структурним повторенням подій («Вовк та козенята», «Рукавичка», «Лисиця та їжак», «Лисичка та журавель», «Колосок» (додаток 4), «Дрізд і голуб»), відомі більшостідітей змалечку. Саме це дозволяє вчителю акцентувати увагу учнів на казці як зразку усної народноїтворчості, опрацювати до кожної методичний апарат, який має не відтворювально-репродуктивний, а діяльнісний, творчий характер.

Неважко помітити, що найпопулярніші серед дітей українські народні казки зосереджені на кардинальних виховних ситуаціях, образному обігруванні визначальних для нашого соціуму моральних і поведінкових норм шляхом моделювання картин казкової та реальної дійсності, де вони втілюються у близьких і зрозумілих дітям з психологічного боку діях та вчинках. Неперевершеним зразком демонстрації якості народної мудрості, зверненої до дітей, і відповідної соціальної поведінки є, наприклад, одна з казок про тварин "Рукавичка". По суті, тут демонструються принципи товариської взаємодопомоги, приязного ставлення до ближнього, альтруїзму, яких часто бракує сучасному суспільству. Найповніший варіант цієї казки демонструє, як одним персонажам непросто доводиться поступатися власним комфортом заради благополуччя інших, але вони йдуть на це, що далеко не завжди відбувається у реальному житті. Діти симпатизують за це персонажам "Рукавички" і розігрують казку з великим емоційним піднесенням як рольову гру, охоче її інсценують.

Бути самим собою, за будь-яких обставин зберігати власне обличчя, не втрачати почуття гідності своїм прикладом навчають персонажі більшості українських народних казок. Це, насамперед, ті твори, головні герої яких теж діти зі зрозумілими й близькими особливостями поведінки та психологією вчинків ("Телесик", "Три брати і кицька", "Про золоту гору", "Чабанець" тощо) та казки про тварин. Труднощі й перешкоди на життєвому шляху героїв казок починають сприйматися дітьми як обов'язковий атрибут життя, як бар'єр між їхніми прагненнями і вже досягнутими можливостями.

У 3 класі розділ «Усна народна творчість»охоплює кілька складових: чарівні казки, народні пісні, прислів'я і приказки, скоромовки, загадки. Зрозуміло, що питома вага кожної складової різна. У вступному слові діти читають про те, що казки, пісні, загадки, прислів'я складені народом дуже давно. Вони передавалися з вуст в уста. Тому їх об'єднують спільною назвою -- уснанароднатворчість.(додаток 5)Далі у змісті розділу вони поступово ознайомлюються з кожною складовою таким чином: спочатку короткий літературознавчий блок, а потім тексти творів. У 3 класі діти читатимуть чарівні казки. У казках цього типу здійснюються дивовижні перетворення, діють герої незвичайної сили і здібностей. Три казки, що є у розділі належать до найбільш відомих. У них ознаки чарівності (дива, які чинять люди і тварини) переплітаються із звичними життєвими ситуаціями.

У 4 класі у розділі«Усна народна творчість»розширює, збагачує читацький досвід сприймання і осмислення малих фольклорних форм як уже відомих дітям (прислів'я, приказки, лічилки, загадки-скоромовки, усмішки, народні пісні), так і нових: соціально-побутові казки, легенди, притчі. Порівняно з попередніми класами тут акцентується увага на збереженні і збагаченні усної народної творчості. Завдяки письменникам, фольклористам (Олена Пчілка і Борис Грінченко) ми і сьогодні маємо це велике багатство.

Соціально-побутова казка представлена лише «Мудрою дівчиною», але, як відомо, цей твір є класичним прикладом казки цього виду. В ній, досить об'ємній, з чітким сюжетом, можна виділити такі суттєві ознаки: персонажі діють наче у звичайних умовах, однак виявляють незвичайні якості (дивовижний розум, надмірну жадібність, мстивість тощо), перемагає бідний, скривджений, розумний. Показуючи це, народ ніби говорить, як треба жити насправді, за що боротися, до чого прагнути. Казка добре проілюстрована: великі сюжетні малюнки відображають характерні риси дійових осіб, деталі побуту. Розгляд малюнків у зіставленні з відповідними епізодами тексту сприятиме кращому усвідомленню головної думки казки.

В опрацюванні українських народних казок особливого значення набуває словникова робота. Передусім вчитель має визначити, коли саме краще пояснити значення застарілих, маловживаних, діалектних або нових слів. Якщо дітям їх важко зрозуміти з контексту чи через синонімічний ряд, доцільним буде ознайомлення із тлумаченням слів до читання тексту. У процесі відповідей учнів за прочитаним слід заохочувати їх до вживання нових слів, образних висловів. Доцільною є актуалізація знань з цієї теми під час опрацювання творів інших розділів, наприклад, знайти прислів'я, що відповідає головній думці казки, зіставити народну й авторську казки тощо.

Реалізація педагогічних можливостей казни на уроках читання. У М.Горького є таке спостереження:«У світі немає нічого, що не може бути повчальним,-- немає і казок, які не утримували б у собі матеріал «дидактичний», «повчання» .З цим не можна не погодитись. Справді, хто б у казці не діяв, його вчинки зрозумілі дорослим і дітям. У казці «Лисичка і Журавель», наприклад, діють звір і птах. Це незвично. Зате читачеві ясно, що приймають вони одне одного нечемно. Сюжет казки спрямований на викриття неуважності, корисливості, егоїзму. Методика рекомендує скористатися повчальністю казок.

Істотна особливість казки полягає в тому, що у казці повчальність виражена не нав'язливо, не прямолінійно. Дітей приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики. Не позбавлена дотепності українська казка «Лисиця та їжак», у якій їжак, не повіривши хижій, але улесливій лисиці, не дав себе обдурити запевненнями, буцімто вона (лисиця) «більше не їсть м'яса, а самі овочі».

Або ще один приклад. Ось українська казка «Нехайло». Скільки в ній такого, що здатне викликати цікавість у дітей, насамперед прізвище чоловіка -- Нехайло. Це ж так у народі називають недбайливих людей, ледарів. Вони діють за правилом: «нехай потім, а не зараз». Далі: оцінку діям Нехайла дає лисиця. Знаючи його як ледаря, лисиця не тривожилась і тоді, як дізналась, що Нехайло обіцяв сапою виполоти бур'ян, і у випадку, коли він вирішив узяти косу для знищення бур'яну. І тільки тоді, як він сказав, що ніде за сірниками, щоб спалити бур'ян, вона серйозно сприйняла його намір. Не утруднюючи себе, нероба, безумовно, спроможеться підпалити бур'ян. Будучи переконаною в цьому, лисиця каже лисенятам: «Це він зробить!». Тому й пропонує тікати з виноградинка. Можна сподіватись, що будова казки захопить дітей, адже неробство персонажа розкривається не людиною, а лисицею. У казках міститься значний освітній і виховний потенціал. Діти щиро переживають горе, нещастя ображених. Зокрема, вони не байдуже ставляться до загибелі вівці, кози і собаки в казці «Самому вовка не побороти». їм жаль невдачливих месників за смерть батька, брата, подруги. У цьому випадку слід не розвіювати співчуття дітей загиблим, а спрямувати їх на усвідомлення того, у чому помилка дій тих, хто не повернувся з лісу, де був вовк.[ 4;43].

Не менш емоційно молодші школярі сприймають текст, у якому добро бере верх над злом або знедолені і бідні перемагають багатих і ситих. Педагогічна цінність казки полягає в тому, що в ній перемагає справедливість. Радість дітей слід всіляко підтримувати. Вияв радості -- виховний момент. Учителеві залишається тільки підвести своїх підопічних до знаходження причин радості.

Аналіз казок збуджує дітей до формулювання оціночних суджень. Це важливо для розвитку мислення молодших школярів. Наприклад, до наймолодших школярів автори читанки після прочитання казки «Колосок» звертаються із запитаннями: «Як назвали мишенят? А як півника? Чому?» У відповіді дітей має прозвучати оцінка характеру казкових дійових осіб. Помічено, що учні самостійно визначають характерні ознаки казкових персонажів: доброту, сміливість, чесність або боягузтво, чванливість, пихатість, брехливість тощо.

При розгляді казок правомірно ставити запитання для узагальнень і роздумів, зокрема, такого типу: Чим приваблює вас казковий герой? Що відмінного ви помітили в дійових особах казки? За що ми цінуємо їх?

Як свідчить практика проведення уроків читання, учні дають різні оцінки вчинкам одних і тих самих казкових героїв. Як діяти в цьому випадку, підкаже ситуація. Але одне можна рекомендувати напевно: гідність дітей не можна принижувати. Не слід категорично відкидати їхні думки (якщо це не нісенітниця). Найкраще показати, що одне Із суджень найбільш удале, а в окремих випадках і залишити всі оцінки, висловлені школярами.

Добір казок у читанках задовольняє й іншу сторону навчального процесу початкової школи -- пізнавальну. Пізнавальний зміст має також українська народна казка «Найближчий родич», яка пояснює, чому хлібина є родичем зерну жита.

Працюючи над казкою, не слід випускати з поля зору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домагатися усвідомлення змісту тексту.[4;45].

Специфіка читання казки зумовлюється, з одного боку, тими ж вимогами, що й оповідання (це - глибокий аналіз змісту, розкриття ідейного спрямування), з другого - глибоким осмисленням творчої манери розповіді, яка характеризує даний жанр та його емоційність.

Казка, на відміну від оповідання, твір більш динамічний і мальовничий. Вона має своєрідні цікаві зачини: "Була собі коза..." ("Вовк та козенята"), "Жили собі дід та баба...", "Було це чи не було, а зустрілися якось пес і кіт..." ("Кіт і пес" -- українська народна), "Колись був у Києві якийсь князь..." ("Кирило Кожум'яка").

Такі зачини мають давню традицію, і вона не випадкова. Казка здавна є важливим дидактичним матеріалом в народній педагогіці. Вона розширює кругозір людини, сприяє розвиткові уяви й уявлення, змушує мислити, аналізувати, зіставляти, сприяє набуттю певних життєвих навичок. Тому мета таких зачинів - заінтригувати слухачів, викликати в них інтерес до слухання. Завдання читця -- знайти для цього відповідні інтонації.

Зміст казок оптимістичний. Виражається він в основному через поведінку позитивних героїв, які борються з негативними і завжди перемагають. Тому загальний тон читання казки має бути життєрадісний.

Події в казках розгортаються динамічно. Причому дія розпочинається з перших рядків: "їжак і лисиця впали у довгу яму. Два дні якось терпіли, а тоді і почав допікати їм голод..." ("Лисиця та їжак" -- українська народна). Кожна картина в казці змінюється іншою і в кожній з них змальований випадок чи подія, що безпосередньо характеризує дійових осіб, розкриває якусь сторону їх характеру, ті чи інші моральні якості. Це змушує читця після кожної картини чи епізоду робити тривалі паузи, щоб дати можливість слухачам усвідомити й пережити зміст прочитаного.

Дійові особи казок, як уже зазначалося, переважно поділяються на позитивних і негативних. Ця протилежність між ними розкривається через безпосередню діалогічну мову, їх вчинки, обставини, в яких вони живуть і діють, через ставлення до них народу. В цілому такі компоненти твору створюють його динаміку, виражають ідейне спрямування і манеру читання тексту. Тому кожний вчинок, дія героя, кожне слово -- все, що вказує на особливість його характеру, повинно відобразитися у відповідній інтонації, її відтінках, різних тональних, динамічних і темпоральних змінах. Так, малюючи картину зустрічі Кирила Кожум'яки зі змієм, особливу увагу приділяємо їх мові, з настороженістю й прихованою лукавістю в голосі передаємо слова змія:"-- А що, Кирило? Прийшов битися чи миритися?", а відповідь Кожум'яки -- гордовито з роздратуванням: "Де вже миритися ? Битися з тобою, з іродом проклятим". Правильне відтворення характерних особливостей дійових осіб казки підсилює зорове сприймання слухачів, зосереджує їх увагу на головному.

Діалог у казці є одним із важливих засобів типізації дійових осіб. Слухаючи висловлювання персонажів твору, діти повинні давати їм свою характеристику, визначати своє ставлення до них: схвалювати чи засуджувати.

Діалог у казці може бути поданий у формі ритмічної прози або пісеньки. Цей ефективний художній прийом виконує важливу естетичну роль у загальному змісті твору: не тільки потішає слухача, а й розкриває певний намір героя чи його душевний стан. У казці "Кривенька качечка" табунець каченят, пролітаючи над подвір'ям діда і баби, побачив свою подружку і заспівав:

Он де наша іва,

Он де наша діва,

на метеному дворці,

на тесаному стовпці.

Кужілочка шумить,

веретенце дзвенить.

Скиньмо по пір'ячку,

нехай летить з нами!

А дівчина їм відповідає:

Не полечу з вами:

як була я в лужку,

виломила ніжку,

а ви полинули,

мене покинули!

Зміст пісень, за загальним контекстом, потребує певної інтонації та їх відтінків, які б у пісні каченят передавали радісне оповіщення й запрошення, а в пісні дівчини -- відмову з почуттям кривди й осуду. Очевидно, й темп у пісні каченят буде дещо пришвидшений, підсилений, а в пісні дівчини -- сповільнений, послаблений.

Для багатьох казок властиве багаторазове повторення одних і тих самих композиційних і мовностилістичних компонентів. Це теж важливий художній засіб посилення емоційності казки, характеристики дійових осіб, їх вчинків, обставин, у яких вони живуть і діють, розкриття ідейного спрямування ("Вовк та козенята", "Рукавичка", "Кривенька качечка" та ін.). У казці "Рукавичка", наприклад, питальна фраза "А хто в цій рукавичці?" повторюється шість разів і кожний раз іншою дійовою особою: жабкою, зайчиком, лисичкою, вовчиком, кабаном, ведмедем. Причому й відповідь на це запитання побудована в аналогічній же послідовності зміни дійових осіб:

-- А хто, хто в цій рукавичці?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?

У таких випадках відповіді певних дійових осіб, які повторюються, треба читати щоразу з іншим інтонаційним відтінком. У цьому випадку одна і та сама інтонаційна структура запитання, повторювана шістьма дійовими особами, повинна зіграти розрізняльну роль, а відповіді -- конкретизуючу.

Казковій розповіді властиве широке використання стійких і влучних епітетів: "Іде, солодкими оченятами позирає" ("Лисиця та їжак"); протиставлень, порівнянь: "Забігла вона вперед, лягла на дорозі і лежить, як мертва." ("Лисичка"); "От і почали вони битися -- аж земля гуде. Аж пирхає, аж захлинається проклятий." ("Кирило Кожум'яка"); тавтологічних повторів: "Та як так, той так..." ("Казка про липку й зажерливу бабу"); прикладок-характеристик (мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, старик-роковик) тощо. Все це надає казці мальовничості, чарівності, принадності. Читець повинен добре усвідомити суть таких художніх особливостей і підібрати відповідні засоби виразності. Найважливіше у змісті треба виділяти: читати його повільніше, але інтенсивніше, мелодійніше, робити перед ним психологічні паузи, щоб зосередити увагу слухачів. Виклад у казці послідовний, конкретний, зрозумілий. Тому окремі моменти опису (зокрема пейзажу, характерних рис чи окремих дій персонажів -- динамічності, активності або пасивності тощо) іноді треба "домалювати" інтонацією.

Уважно треба підходити і до закінчення казки. Закінчення, як і зачин, має певну мету: узагальнити сказане, підвести до певних висновків чи й просто створити веселий настрій у слухачів. Тому перед завершенням слід робити довгу паузу, а головні слова -- інтонаційно підкреслювати.

II. Реалізація творчого розвитку дитини під час опрацювання українських народних казок

2.1 Прийоми вивчення українських народних казок на уроках класного і позакласного читання

Будова уроків читання казок. Структура уроків читання казок нічим не відрізняється від будови уроків опрацювання оповідань. Після ознайомлення з текстом казки і тлумачення (при необхідності) слів і виразів застосовуються вибіркове читання, відповіді на запитання (учнів і вчителя), складання плану (різних типів -- малюнкового і словесного), різноманітні форми переказування. Зміст, мета і завдання кожного з цих етапів залежать від тексту казки.

Головна увага має бути зосереджена на тому, щоб діти свідомо розуміли текст казки, чітко уявляли послідовність розгортання подій і мотиви дій персонажів. Допомагають у цьому питання, відповіді на які підкажуть, чи зрозуміли діти сюжетну канву твору і змальованих картин.

У роботі над казкою широко застосовуються прийоми інсценізації й драматизації. Інсценізація -- це переробка будь-якого твору (у тому числі й казки) для сцени або кіно. У захоплюючому створенні сценарію вчитель дістане змогу працювати і над складанням плану, і над розвитком мовлення та творчих здібностей..

Також у сучасній методиці існують і такі прийоми аналізу казок:

1. Стилістичний (мовний) аналіз показує, як в підборі слів-образів виявляється авторське ставлення до того, що зображається. Тлумачити потрібно не слова, а образи, створені з цих слів. Робота повинна бути направлена на те, щоб допомогти дітям з'ясувати сенс твору, думки і відчуття автора. Тому для мовного аналізу вибираються ті слова і вирази, які допомагають краще зрозуміти образи твору.

2. Проблемний аналіз - це аналіз проблемних питань і ситуацій. Постановка проблемних питань доцільна при читанні тих творів, в яких зустрічаються ситуації, що припускають різне розуміння героїв, їх дій чи вчинків, епічних проблем, які зачепив автор. Висловивши свої думки, діти повинні зробити висновок і довести його прикладами з тексту.

3. Аналіз розвитку дії має на меті роботу над сюжетом твору. При цьому завдання вчителя - знайти разом з дітьми межі цілісності в кожній частині твору.