Експериментальна перевірка впливу творів образотворчого мистецтва на формування творчої активності дітей старшого дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Загальна характеристика творчої активності дітей старшого дошкільного віку в психолого-педагогічній літературі

1.2 Види та значення творів образотворчого мистецтва

1.3 Методика використання творів образотворчого мистецтва в процесі формування творчої активності дітей старшого дошкільного віку

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ВПЛИВУ ТВОРІВ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА НА ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Виявлення рівнів творчої активності дітей старшого дошкільного віку

2.2 Система роботи по використанню творів образотворчого мистецтва для дітей старшого дошкільного віку

2.3 Аналіз та підсумки експерименту

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Актуальність дослідження. З переосмисленням пріоритетів, цілей і завдань розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку актуальною стає проблема становлення дитячої особистості, виявлення та розвиток її здібностей, набуття досвіду пізнання. Такий підхід висвітлений у державних документах, розроблених в Україні. Зокрема, Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ХХІ ст. визначає головну мету української освіти - створення умов для особистісного розвитку і творчої самореалізації кожного громадянина України.

У Законі України «Про дошкільну освіту» та Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні визнається пріоритетна роль дошкільної освіти у формуванні особистості дитини, розвитку її творчих здібностей.

Концепція дошкільного виховання в Україні передбачає широкі можливості для створення дошкільних закладів, які б розв'язували низку завдань. Одним із них має бути формування творчої індивідуальності, яка буде жити активно, цікаво, відповідно до вікових потреб.

Доцільно звернути увагу на те, що у Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні, закладено підхід до особистості як до суб'єкта власної діяльності. Дитина розглядається як цінність, як активна творча особистість.

Впровадження особистісно-орієнтованої моделі освіти зумовлює необхідність розвитку дітей у різних сферах їхнього життя. Зокрема, в освітній лінії «Дитина у світі культури», що виокремлена у Базовому компоненті дошкільної освіти, йдеться про те, що дитина повинна мати уявлення про світ практичної та духовної діяльності людини, розвивати потребу в реалізації власних творчих здібностей, діставати задоволення від процесу та результатів своєї діяльності, культивувати інтерес до надбань національної та світової культур. Важливим результатом оволодіння дитиною мистецькою діяльністю є усвідомлення себе активним суб'єктом творчості, сформоване емоційно-ціннісне ставлення до рукотворного світу. Показник творчої активності дітей старшого дошкільного віку визначається рівнем розвитку естетичного сприймання об'єктів та явищ, умінням працювати з різними матеріалами, використовувати різні техніки, добирати відповідні засоби реалізації задуму, виявляти творчу уяву, естетичну чутливість, емоційно-ціннісне ставлення до навколишнього

Дослідниця Д. Годовікова, зазначала, що дошкільний вік сензитивний і найбільш сприятливий для розвитку не тільки образного мислення, але й уяви, психічного процесу, який становить основу творчої діяльності. Вихователь повинен створювати всі умови для того, щоб дитина зацікавилась творчістю інших людей, та й сама виявляла свої творчі здібності.

Результатом освітньо-виховної роботи по розвитку дитячої творчості (згідно Базового компонента дошкільної освіти) є уміння передавати свої думки, почуття, стан, настрій, фантазії, зокрема через образотворчу діяльність. Дитина повинна отримувати задоволення від процесу та результату творення, вміти застосовувати набутий творчий досвід в іграх, повсякденному житті; вміти виявляти ініціативу, естетичне ставлення, прагнути привернути увагу до результатів власної образотворчої діяльності самобутністю, оригінальністю, неповторністю.

Проблема формування творчої активності є досить актуальною на сучасному етапі. Дослідження дозволяють відзначити необхідність та можливість розвитку творчої активності вже з дошкільного віку.

Дитинство передусім дошкільне - єдиний період життя, коли творчість може стати універсальним і природним способом буття людини. Численні наукові дослідження різних часів свідчать про безкрайні креативні можливості дошкільного дитинства, тому провідна психолого-педагогічна проблема виявляється в тому, щоб створити ці сприятливі умови стимулювання і спрямування розвитку особистості.

Важливу роль у підготовці до творчої праці відіграє дошкільний заклад. Саме в цьому віці полягає психологічна основа для такої діяльності. Розвиваються уява і фантазія, творче мислення, виховується допитливість, активність, ініціатива, формуються вміння спостерігати й аналізувати явища, проводити порівняння, узагальнювати факти, робити висновки, практично оцінювати діяльність. Починають складатися і диференціюватися інтереси, схильності, формуються потреби, що лежать в основі творчості. Розвиток творчого мислення невіддільний від формування виконавчих умінь і навичок. Чим різнобічні і досконаліші вміння та навички у людини, тим багатше його фантазія, реальніше задуми.

Загалом, ідея розвитку творчиої активності індивідуума, як щойно було сказано, відповідає як його інтересам, так і загальнодержавним інтересам та інтересам людського суспільства взагалі. Насамперед, творча особистість заочно краще і легше пристосовується до побутових, соціальних та виробничих умов, ефективніше їх використовує і змінює відповідно до власних уподобань, переконань тощо.

Дбаючи про формування творчої активності у дітей, залучаючи їх до творчої праці, ми створюємо необхідні умови для розвитку всіх без винятку психічних якостей у дітей. Також залучення їх до творчої діяльності розкриває перед ними горизонти людських можливостей і сприяє правильному визначенню свого місця на широкому полі власних знань, умінь та здібностей.

Отже, вважаючи актуальним і важливим формування творчої активності у дітей дошкільного віку ми обрали тему курсового дослідження «Вплив творів образотворчого мистецтва на формування творчої активності дітей».

Об'єкт дослідження: творча активність дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження: твори образотворчого мистецтва як засіб формування творчої активності старших дошкільників.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити систему роботи по використанню творів образотворчого мистецтва на формування творчої активності дітей старшого дошкільного віку.

Завдання дослідження:

1. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури надати загальну характеристику проблемі дослідження творчої активності дітей старшого дошкільного віку.

2. Обґрунтувати значення творів образотворчого мистецтва, як засобу формування творчої активності старших дошкільників.

3. Виявити рівні творчої активності дітей старшого дошкільного віку.

4. Розробити систему роботи по використанню творів образотворчого мистецтва для дітей старшого дошкільного віку.

5. Розробити поради щодо створення умов для розвитку творчої актичності дітей.

Теоретичною основою дослідження стали: педагогічні праці, що пов'язані із принципами, методами та засобами формування творчої активності дітей старшого дошкільного віку, а також основні положення методики виховання дітей дошкільного віку (І.М. Білої, Н.О. Ветлугіної, К.В.Гарапучик, О.М. Дьяченко, Т.Г. Казакової, Н.Т. Кириченко, , Т.С. Комарової, Є. О Фльоріної, Л.М. Шульги, та інших).

Експериментальна база. Дослідження проводилося в Сушовецькому дошкільному навчальному закладі «Сонечко» Білогірського району Хмельницької області. Експериментом було охоплено 12 дітей старшого дошкільного віку та вихователь.

Структура: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел( 50 найменувань), 5 додатків. Основний зміст курсової роботи викладено на 54 сторінок, загальний обсяг складає 79 сторінок. Дослідження містить 3 таблиці.



РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Загальна характеристика творчої активності дітей старшого дошкільного віку в психолого-педагогічній літературі

творчий активність образотворчий мистецтво

Дошкільне дитинство - перший основний етап творчого присвоєння соціокультурного досвіду (Д.Б. Ельконін, О.В. Запорожець, В.К. Котирло, В.Т. Кудрявцев, В.С. Мухіна, Т.О. Піроженко, М.М. Поддьяков, Ю.О. Приходько та ін.). У цьому віці діти, засвоївши основні зразки поведінки і діяльності, можуть вільно оперувати ними. Будь-які нові знання, враження трансформуються крізь призму їх унікального внутрішнього світу. Творчість - одна з найбільш змістовних форм активності дошкільників, універсальна здатність, яка гарантує успішне виконання різноманітної дитячої діяльності [20].

Науково доведено: саме дошкільний вік є найбільш сензитивним періодом розвитку творчості. Період від трьох до п'яти років сприятливий для формування творчості, бо дитина до цього віку, з одного боку, готова до соціалізації (сформованість мовлення), а з другого - ще не соціалізована. Для дитини весь світ ще загадковий та проблемний. Заданими Д. Б. Ельконіна, у віці близько трьох років у малюка з'являється потреба діяти, як дорослий, «зрівнятися з дорослим» (Є. В. Суботський) [18].

У філософській, психологічній та педагогічній літературі термін «активність» застосовується як характеристика особистості та її діяльності. У свою чергу, слово «творча» характеризує активність, вказує на її певний характер. Тобто це вже не просто активність, а активність у творчості, до творчості. Якщо активність характерна риса особистості, то творча активність - характеристика творчої особистості, яка не змогла б актуалізувати свій творчий потенціал, реалізувати його у творчій діяльності без енергетичного поштовху творчої активності. Тому вивчати поняття творчої активності в теоретичному та практичному аспектах необхідно через такі поняття, як творчість, активність, творча діяльність, творча особистість, творчий потенціал, творчі здібності. Тільки таким чином можна осягнути глибинну сутність досліджуваного поняття, виявити корені, джерело його походження та детермінанти його розвитку.

Питання творчого розвитку дитини на сучасному етапі продовжують залишатися актуальними і цікавими для дослідників. Різні аспекти творчого розвитку особистості висвітлені в роботах Л.С. Виготського, Б.М. Теплова, В.В. Медушевського, О.С. Газмана і багатьох інших учених. Розвиток різних напрямів дитячої творчої діяльності представлені в дослідженнях Б.М. Йєменського, В.А. Льовіна, Н.А. Ветлугиної, Т.С. Комарової, Н.П. Сакуліной, Е.А. Флеріної [20].

Творчість - це людська діяльність, у процесі якої особистість, задовольняючи потреби в реалізації своїх здібностей, створює нові знання, об'єкти, схеми поведінки, робить власні «відкриття». А дитяча творчість - своєрідна сфера дитячого життя, в якому вона діє і спілкується з дорослими та однолітками [40].

Спираючись на метод моделюванння, О. І. Савенков виділяв характерні особливості розвитку творчості і дослідницької поведінки дітей . На його думку, творчість проявляється у допитливості, чутливості до проблем, надситуативній активності; у високому рівні розвитку логічного мислення, підвищеному інтересі до проблемних завдань; в оригінальності, гнучкості мислення, легкості генерування ідей та асоціювання, здібності до прогнозування, високій концентрації уваги, добрій пам'яті самостійності, гуморі тощо [42].

«Стимулювати різноманітні творчі прояви дитини в дошкільному віці, вчити їх самостійно творити досить складно. Для розв'язання цієї актуальної проблеми важливо з'ясувати психологічну сутність дитячої творчості» - стверджує І.Біла в своїй статті і пропонує засоби їх виявлення та розвитку творчості [ 9, с. 7].

Аналіз положень про дитячу творчість (Н.О. Ветлугіна, О.І. Кульчицька, І.Я. Лернер, Б.М. Теплов та ін.) дозволив визначити сутність дитячої творчості, як створення суб'єктивно нового (значимого для дитини) продукту (малюнка, конструкції, гри, оповідання); додавання до відомого раніше не використовуваних деталей; застосування засвоєних раніше способів зображення або засобів виразності в новій ситуації; прояв ініціативи в усьому. Для творчої діяльності дитини найбільш характерним є домінування пізнавальної мотивації, що виявляється у формі дослідницької, пошукової активності, у більш високій чутливості, сензитивності до нових стимулів, емоційній залученості у діяльність, у здатності до відкриття нового у звичайному, у можливості продукувати необмежену кількість ідей.

За такого розуміння дитячої творчості для її розвитку дітям необхідні певні знання, навички, уміння та способи діяльності, найдоступнішими серед яких є мисленнєві дії аналогізування. Дитина мислить, шукаючи аналогії, оперуючи відомостями, що попередньо організовані й упорядковані [50].

Визначені особливості творчої діяльності та основні фактори прояву творчості є передумовою розвитку аналогізування дошкільників й передбачають підтримку та заохочення їх дорослими. У дослідженнях (К.Н. Вентцеля, Н.О. Ветлугіної, О.М. Дьяченко, В.О. Моляко, М.М. Поддьякова, О.І. Савєнкова, Б.М. Теплова та ін.) визначено низку умов розвитку творчості, зокрема: систематичне розв'язання дітьми творчих задач, врахування дорослим індивідуальних інтересів, нахилів та здібностей дітей, позитивні, заохочувальні оцінки й стимули їх творчої поведінки, нерегламентованість, свобода дій, естетизація всіх форм діяльності тощо. Важливими тут є рівні розвитку творчої діяльності (Н.О. Ветлугіна, О.М. Матюшкін), що становлять функціональні етапи творчості, розвитку творчих стратегічних тенденцій мислення дитини. А саме:

· перший етап - орієнтувальна реакція, що має на увазі першочергову орієнтацію у творчій діяльності;

· другий етап - практичні цілеспрямовані дії, пошуки рішень, спільна творчість з дорослим;

· третій етап - самостійні дії дітей, теоретична творча діяльність [3; 31].

Дитяча творчість, за твердженням багатьох дослідників, відзначається своєрідністю - характеризується як «творчість для себе». Особливістю цієї творчості є те, що дитина у творчій праці самовдосконалюється, змінюється на краще, здобуває нові знання, набуває вміння й навички, отримує життєвий досвід (Н.О. Ветлугіна, Г.С. Костюк, В.Т. Кудрявцев, В.С. Юркевич). Поступово ця «творчість для себе» починає слугувати іншим. Тобто дитина, пізнаючи себе, починає розуміти навколишній світ, застосовувати набуте раніше, удосконалювати довкілля, творити красу [39].

На заняттях і в повсякденному житті старші дошкільники перебувають у стані творчості, тобто створюють оригінальні продукти своєї діяльності - малюнки, вироби з глини, пластиліну, паперу, конструкції з будівельного матеріалу, добирають рими до слів, складають вірші. Але новизна цих витворів є суто суб'єктивною. Це вкотре вказує на відмінність дитячої творчості від дорослої [13].

Творчість дитини як її індивідуальна властивість проявляється у здатності відмовлятися від стереотипних способів мислення у ході реалізації будь-яких завдань: ігрових, побутових, навчальних, соціально-моральних тощо. Відповідно, і щодо дорослих, і щодо дітей ідеться про основні ознаки прояву творчості (Дж.П. Гілфорд, Е.П. Торренс), а саме:

· оригінальність - здатність по-новому, нестандартно розв'язувати проблеми, що в дошкільному віці проявляється в різних видах діяльності дітей та в їхніх іграх;

· семантична гнучкість - словесна гнучкість мислення проявляється у дітей як підвищена чутливість до мовлення, як мовленнєва творчість - утворення нових слів, рим абощо;

· образна адаптивна гнучкість як найтиповіша форма прояву творчості в дошкільному віці - здатність дитини виділяти функції об'єкта таким чином, щоб побачити в ньому нові можливості. Дитяче мислення переважно образне, дитина чуттєво сприймає навколишній світ, часто-густо перевтілює об'єкти в нові образи, помічає у предметах те, чого не бачать дорослі;

· стихійна гнучкість - здатність знаходити різноманітні ідеї у дещо обмеженій ситуації [41].

Основні етапи творчого процесу:

* Виникнення в дитини відчуття неясності чогось (поява проблеми).

* Виникнення ряду запитань до дорослого, однолітків, самої себе.

* Виділення значущих для успішного розв'язання проблеми елементів, диференціація головного і другорядного.

* Усвідомлення проблеми.

* Формулювання гіпотези.

* Пошук і знаходження розв'язку.

У реальному житті дошкільникові доводиться виконувати як творчі (цілком нові, незнайомі або з елементами новизни), так і нетворчі (які містять готову логічну програму, передбачають шаблонне рішення) завдання. Надаючи перевагу завданням творчого характеру, вихователь виховує в старших дошкільнят інтерес до складних завдань (практичних, інтелектуальних, комунікативних), бажання виконувати їх самостійно, ризикувати без шкоди здоров'ю, не боятися помилитися [32].

Ефективним засобом формування творчої особистості в дошкільному віці є продуктивні види діяльності. Чим раніше дитина буде займатися творчою діяльністю, тим більш високих результатів можна досягти в її загальному розвитку. Дослідження дитячої творчості здійснювалось протягом багатьох років. Поступово вироблялися адекватні підходи до цієї проблеми. Психолог Л. Виготський відмітив, що практика та досвід можуть бути засвоєні двома способами. Один із них - відтворювальний, репродуктивний, який базується на точному відтворенні раніше набутих прийомів. Інший спосіб базується на творчій праці, створенні нових образів та дій [15].

А.А. Волкова, характеризуючи творчість дошкільників, відмітила: «Виховання творчості - різнобічний та складний вплив на дитину. Ми бачили, що у творчій діяльності дорослих беруть участь розум, характер, почуття. Ці ж самі сторони особистості ми повинні виховати в дитини. Збагатити розум дитини різноманітними уявленнями, деякими знаннями - означає дати збагачену основу для творчості дітей. Навчити їх уважно придивлятись, бути спостережливими, тобто зробити їх уявлення більш яскравими. Це допоможе дітям відтворити все побачене у своїй творчості» [14, с.23]. Педагоги та психологи, які займалися проблемою розвитку художньої творчості та здібностей дітей, відмітили, що різні види продуктивної діяльності, робота з різними матеріалами впливає на розвиток здібностей до творчої діяльності. Т.С. Комарова виділила наступні властивості особистості людини, які зумовлюють її здібність до діяльності: сприйняття та уявлення, емоційно-позитивне ставлення до діяльності. Усі ці якості особистості дитини ми зможемо розвивати в процесі роботи з різними матеріалами [23].

У процесі творчої діяльності формується творча активність. Вона виявляється у спрямованості та стійкості пізнавальних інтересів, прагненні до оволодіння новими знаннями, способами діяльності, мобілізації вольових зусиль на досягнення мети творчості. Творча активність проходить через всі стадії творчого процесу. Так, внутрішня активність, розвиваючись і трансформуючись у продуктивних діях, стає результатом творчої діяльності [33].

Поняття творчої активності сформувалось у процесі розроблення поняття активності. Тому воно є видовим по відношенню до родового поняття активності. Найбільш широко поняття творчої активності висвітлюється в сучасній психолого-педагогічній літературі.

Творчу активність визначають: як якість особистості - Н. Вишнякова, Ш. Ганелін, В. Кузін, О. Матюшкін, Л. Новікова, Г. Шамова; як компонент темпераменту - В. Небиліцин; як особливу потребу - Л. Божович; як діяльність - А. Люблінская, В. Ротенберг; як міру діяльності - В. Коган; як взаємодію з дійсністю - Б. Кадиров, Н. Лейтес. Це є основні підходи до розуміння досліджуваного феномена.

Так, Л. Єрмолаєва-Томіна пов'язує творчу активність із креативогенними особистісними утвореннями, якостями когнітивних процесів і визначає її як надлишкову стосовно стимулу діяльності. У тлумаченні досліджуваного поняття автор спирається на праці С. Арієті, Є. Девіс, Ф. Фарлей, які визначають творчу активність як пошукову, перетворювальну активність особистості, що не стимулюється ззовні й ототожнюють її з креативністю [19].

Р. Нізамов розглядає творчу активність як складне ставлення людини до дійсності, як комплекс якостей людини, де взаємодіють інтелектуальні, вольові, емоційні процеси; як прагнення проникнути в суть речей, застосувати нові прийоми подолання перешкод, здібність вносити елементи новизни у способи виконання завдань та розв'язання завдань [33, с. 6].

Подібне визначення творчої активності дає Е. Сет. Він вважає, що творча активність - це сплав емоційних, вольових, інтелектуальних якостей людини, які виявляються в ініціативності, самостійності, емоційній чутливості, вольових, цілеспрямованих діях, свідомості вчинків. Основа цих якостей - яскрава особистість, яка має свою думку і своє ставлення до будь-чого [43].

Н. Біла зазначає, що творча активність є цілісною якістю особистості, яка спрямована на перетворення діяльності. Вона є не відокремленою групою вмінь та навичок, а цілісним формуванням якостей, що визначають ідейну зрілість особистості, її моральну позицію, високий рівень загальної культури, активну виконавську діяльність і методичну підготовку [4].

До структури творчої активності Л. Єрмолаєва-Томіна відносить основні компоненти творчості, а саме: самостійність вибору об'єкта мислення, вихід за межі завдання, перетворення завдання і стимулу [19].

С. Діденко на основі дослідження естетичної оцінної діяльності виділяє такі структурні компоненти творчої активності: аксіологічний, емоційно-перцептивний, гносеологічний, праксеологічний. У запропонованій структурі між першими трьома компонентами домінують координаційні зв'язки, в той же час аксіологічний компонент інтегрує всі інші, надаючи їм творчого характеру [17].

Визначальною рисою творчої активності є самоорганізація особистості у пошуку нової інформації для неординарного вирішення різних проблем. Стимулами та мотивами творчо-пошукової активності у розв'язанні суперечностей і проблем стають емоції успіху, потреба у самоствердженні, а також посильність завдання та необхідність його вирішення [35].

І. Коган вважає, що суб'єкта у творчий пошук втягує будь-яка проблемна ситуація, тому її значення для формування творчої активної особистості важко переоцінити. Творча активність під час пошуку викликає специфічний психічний стан, який характеризується «високим динамізмом емоційних переживань, спрямованістю на істину, мисленнєвою активністю, рівень яких визначається ступенем суб'єктивної значущості, пізнавальної привабливості й складності проблеми» [22, с. 145].

На формування творчої активності великий вплив мають зовнішні фактори: соціальне середовище, умови освіти, навчання, виховання. Відомо, що творча активність особистості найкраще виявляється в екстремальних ситуаціях, ситуаціях успіху та свободи. Це необхідно враховувати і намагатись застосовувати у формуванні творчої особистості. І. Бех стверджує: «За надмірної регламентації поведінки, коли дитина вже має відповідні можливості самостійної регуляції поведінки, але її дії обмежуються, пригнічується творча активність дитини: вона стає безініціативною, чекає вказівок ззовні і звикає орієнтуватись тільки на них» [5, с. 115].

Приблизно можна диференціювати різні стадії прояву дошкільником творчої активності, етапи формування його творчості.

Перша стадія - наслідування, копіювання готового. Потрапляючи у нову ситуацію, дитина репродукує готовий спосіб дії, повторює його за дорослим задля досягнення бажаного результату.

Друга стадія - творче наслідування: внесення елементів новизни, прояв самодіяльності без внесення істотних змін у пропоновані іншими схему дій, зразок, ідею. Це - перша заявка дитини про себе, своє бажання самовияву. Саме на цій стадії вона ознайомлюється з різними варіантами інноваційної діяльності, визначає свої переваги відповідно до власних нахилів та вмінь.

Третя стадія - репродуктивна творчість: уміння взяти за основу пропоновану схему (ідею), але істотно переробити її, внести зміни. Тут дитина переробляє інновації на свій кшталт, перевіряє їх відповідність вимогам ситуації, додає щось нове, своєрідне й оригінальне.

Четверта стадія: справжня творчість, створення нового [32, с. 77].

Показники творчої активності

Творчу активність, творчий потенціал дошкільнят можна проаналізувати за такими трьома групами показників.

¦ Ставлення дітей до творчості: їхнє захоплення, здатність «увійти» в уявні обставини, в умовні ситуації, щирість переживань.

¦ Якість способів творчих дій: швидкість реакцій, винахідливість, комбінування знайомих елементів у нові поєднання, оригінальність способів дій.

¦ Якість продукції: відбір характерних ознак, предметів, життєвих явищ, відображення їх у творчій діяльності [16].

Загальні способи стимуляції творчої активності.

1. Забезпечення сприятливої атмосфери. Доброзичливість з боку дорослого, його відмова від оцінювань і критики на адресу дитини сприяють вільному виявові дивергентного мислення.

2. Збагачення навколишнього середовища дитини найрізноманітнішими новими для неї предметами і стимулами з метою розвитку її допитливості.

3. Заохочення висловлювання оригінальних ідей.

4. Забезпечення можливостей для вправи і практики. Широке використання питань дивергентного типу щодо до найрізноманітніших галузей.

5. Використання особистого прикладу творчого підходу до вирішення проблем.

6. Надання дітям можливості активно ставити запитання.

Особливим засобом формування творчої активності дітей є мистецтво: література, музика, скульптура, народна творчість, живопис [12].

Базова програма розвитку дошкільника «Я у Світі» вперше в освітньому просторі України заявила про креативність як одну з пріоритетних ліній розвитку дитини. Розвиток сучасної дитини як особистості передбачає максимальну реалізацію нею активності, самостійності, творчої ініціативи, прагнення обирати на власний розсуд шляхи й засоби досягнення цілей, намірів, реалізувати свої власні потреби та інтереси [37]. Творча активність дошкільника має два тісно пов'язані між собою, проте не тотожні джерела -навчально-виховні впливи людей, які її оточують (насамперед дорослих), та особистий досвід самої дитини, який включає досвід її індивідуальної взаємодії зі світом та результати попереднього навчання й виховання. Включення індивідуального досвіду в засвоєння дошкільником інформації подекуди може спровокувати своєрідний «розрив» логічних схем міркування дорослого та дій, вироблених суспільною практикою. Водночас воно сприяє створенню дитиною оригінального продукту, що й характеризує творчість як особистісний процес [34].

Щоб правильно оцінити, наскільки у вихованця розвинена здатність до творчої активності, доцільно у різних ситуаціях та умовах діяльності фіксувати: наскільки часто і вдало дитина продукує нові ідеї; чи здатна самостійно їх використати; чи завжди аналізує мету, засоби і способи її досягнення (чи може, частіше дає навпомацки, шляхом «спроб і помилок»); як ставиться до труднощів (мобілізується на їх подолання, дратується, звертається до інших по допомогу, кидає завдання нерозв'язаним); чи здатний дошкільник до здорової міри ризику; як саме в процесі виконання творчого завдання використовує відому та нову інформацію, чи перевіряє її надійність; наскільки виважено приймає самостійні рішення; чи використовує різні підходи у ході пошуку (чи, може, діє одноманітно); чи здатна дитина більш-менш об'єктивно оцінити процес і результат розв'язання творчого завдання; наскільки оригінальний продукт її діяльності, чим він відрізняється від запропонованого зразка [37].

Якщо старший дошкільник часто, легко й охоче продукує конструктивні ідеї; здатний самостійно їх апробувати й застосувати; як правило, аналізує свої дії, прогнозує ймовірні їх наслідки; уникає одноманітного маніпулювання, урізноманітнює пошуки способів розв'язання; ніколи не кидає розпочате на півдорозі, переважно самостійно долає труднощі; вміє зважено ризикувати, вдало використовувати відому інформацію і здобувати нову; приймає самостійні рішення у невизначених ситуаціях; реалістично оцінює результат своєї діяльності, об'єктивно визначає, яких зусиль це йому коштувало (було важко чи ні); прагне виявити оригінальність, не схильний репродукувати зразок, можна вважати, що в такої дитини розвинені творча активність [46].

Отже, на основі аналізу психолого-педагогічної літератури ми дійшли таких висновків, що творча активність - складова частина творчого потенціалу. Формування творчої активності особистості залежить від раціонального та ефективного використання нею тих умов, які надає суспільство для розкриття її творчих потенцій. Творча активність мотивована внутрішньою потребою у творчості, базується на загальній активності та взаємодії свідомого, підсвідомого й неусвідомлюваного. Вона виявляється, розвивається і формується у процесі творчої діяльності, у доланні суперечностей та проблемних ситуацій і по суті є самодіяльністю, важливою умовою якої є свобода. Отже, творча активність - це активність особистості, спрямована на перетворення дійсності і себе самої.

1.2 Види та значення творів образотворчого мистецтва

Мистецтво - одна з форм відображення людського життя. В основі мистецтва лежить художньо - образне відображення дійсності [45].

Світ мистецтва безмежний. Пізнавати його людина буде не день, не рік, а все життя. Тому, починаючи з дошкільного навчального закладу, педагог покликаний розвивати в дітей художній смак, виховувати важливу для людини якість - любов до мистецтва, до прекрасного. Зорові образи, створені мистецтвом, легко запам'ятовуються і залишаються в пам'яті надовго. Вони збагачують емоційний світ, учать яскравіше сприймати навколишнє життя.

Роботу щодо ознайомлення дітей з образотворчим мистецтвом краще починати зі світу реальної природи, людей, предметів, які оточують нас у житті. Придивлятись, прислуховуватись, спостерігати, помічати, заглиблюватись - ось ті вміння, які допоможуть по-справжньому зрозуміти, перейнятися мистецтвом [24].

Програмами навчання, розвитку та виховання дітей дошкільного віку передбачено ознайомлення дітей з різними видами образотворчого мистецтва. Відповідно до Базового компонента дошкільної освіти в Україні, випускник дошкільного навчального закладу повинен:

· мати уявлення про особливості образотворчого мистецтва як візуального, відрізняти його від інших;

· знати спільні та відмінні риси основних видів образотворчого мистецтва (живопис, графіку, скульптуру, архітектуру, декоративно-ужиткове);

· визначати основні жанри образотворчого мистецтва (пейзаж, портрет, натюрморт, побутовий жанр);

· орієнтуватися в основних засобах вираження настрою, вміти їх характеризувати (лінія, колір, композиція, ритм);

· уміти виражати свої почуття кольором, композиційним рішенням, послідовністю, формотворенням;

· знати характерні особливості засобів художньої виразності різних видів образотворчої діяльності (малювання, ліплення, аплікація, робота з природним матеріалом);

· уміти поєднувати в художній діяльності елементи різних видів мистецтва;

· мати художні пріоритети, жанрові уподобання [2].

Особливу роль у розвитку художньо-естетичної культури відіграє художнє сприймання під час ознайомлення з творами живопису, графіки, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва. Важливо звертати увагу дітей на емоційний зміст картини, засоби, з допомогою яких художник передає настрої героїв, стан природи; надавати можливість роздивитися з усіх боків скульптуру. Особливу роль в особистісному становленні дошкільника відіграє надане йому право вибору матеріалів, місця роботи, сюжету тощо, можливість проявити творчість, спертися на власний досвід. Розвитку сприйнятливості як властивості особистості дитини сприятимуть вправи з використанням в образотворчій діяльності широкої гами кольорів та їхніх відтінків, контрастних і пастельних кольорів, експериментування на палітрі, а в аплікації - паперу різних відтінків. Доцільно пропонувати дошкільникам завдання «етюдного» характеру, які допомагають передавати різні ракурси об'єктів, знаходити оригінальні рішення [26].

У процесі образотворчої діяльності та бесід, що її супроводжують, доречно пов'язати у свідомості дошкільників поняття «досягнення» та «особисті зусилля», пояснити, що якість зробленого значною мірою залежить від прикладених виконавцем зусиль. Саме тому на позитивну оцінку заслуговує не просто сам твір, а зусилля його автора. Якщо педагог підтверджує це власним ставленням до результатів образотворчої діяльності дошкільників, діти оволодіватимуть високою культурою художньої праці.

Дошкільники ефективніше оволодіватимуть мистецтвом створення художнього образу, якщо педагог інтеґруватиме різні види образотворчої діяльності, для початку пропонуючи їм варіанти інтеґрації. Поступово діти навчаться самостійно комбінувати різні способи зображення й матеріали, відчують смак до такої роботи. Цьому сприятиме дизайн-діяльність, художнє рукоділля, різного роду конструювання, моделювання. Отже, головне - не технічні уміння, а базис особистої культури дошкільника, закладений образотворчим мистецтвом як один із впливовіших на свідомість і поведінку [25, С. 143-145].

Зупинимося більш детально на якісних характеристиках видів образотворчого мистецтва, з якими діти повинні бути обізнані в дошкільному віці.

За технікою виконання і матеріалами, за художніми прийомами та багатьма іншими характерними рисами твори образотворчого мистецтва можна розподілити на кілька видів - живопис, графіка, архітектура, скульптура, декоративно-ужиткове мистецтво [6].

Живопис є одним із основних видів образотворчого мистецтва, у якому завдання пізнання, тлумачення і образного відображення навколишньої дійсності вирішуються за допомогою фарб, які наносяться на будь-яку тверду поверхню. У художніх творах живопису використовуються: колір у тісному зв'язку з малюнком, світлотінь, виразність мазків, фактура й композиція, за допомогою яких художник відтворює на площині колористичне багатство світу, об'ємність предметів, їхню якісну, матеріальну своєрідність, просторову глибину і світлоповітряне середовище. Живопис може передавати стан нерухомості й відчуття стрімкого руху. У ньому можливі розгорнуте оповідання і складний сюжет, що дає можливість не тільки наочно втілювати видимі явища реального світу, відображати різноманітне життя людей, але й розкривати суть історичних процесів [27, С. 22-23].

Живопис - це відображення всього багатства і різноманітності оточуючого світу в кольорі. Колір - головний зображувальний і виразний засіб живопису. Він має кольоровий тон, насиченість, світлість; він ніби поєднує в ціле все характерне в предметі: і те, що можна зобразити лінією, і те, що її недоступно. Живопис користується світлими і темними кольоровими лініями, мазками і плямами. Живопис розділяють на монументальний (це живопис великих розмірів, який тісно пов'язаний з архітектурою), декоративний (це живопис, який використовується для прикрашення споруд, інтер'єра у вигляді святкових панно, речей), театрально - декораційний (декорації, ескізи костюмів, гриму, бутафорії), мініатюрний (прикрашали рукописні книги та малювали акварельні портрети), станковий (невеликих розмірів, обрамлений рамою, самостійний твір, який розрізняється за жанрами) [45]. За технікою виконання живопис поділяється на олійний, темперний, фресковий, восковий, мозаїчний, вітражний, мозаїчний, акварельний, гуашевий, пастельний. Живопис допомагає дитині побачити красу світу, яка захована в звичайних речах, виховує увагу до оточуючого, прагнення осягнути його сенс [24].

Дошкільників можна ознайомлювати як з монументальним, так із станковим живописом. Це можна робити на заняттях з предметного та сюжетного малювання та під час екскурсій до картинних галерей, на виставки робіт місцевих художників, в гості до художників та художньої школи, під час гурткової роботи, де поглиблено можна вивчати акварельну і гуашеву техніки живопису та проводити бесіди про художників різних жанрів і різних художніх шкіл і напрямків. Доречно використовувати матеріали тематичних часописів «Великі художники» [45].

Графіка - це вид образотворчого мистецтва, який охоплює малюнок і друковані художні зображення (гравюра, металографія, монотипія), засновані на мистецтві малюнка, але які мають особисті образотворчі засоби і виражальні можливості. Графіка поділяється на станкову (малюнок, який не має прикладного призначення, естамп), книжкову та газетно-журнальну ілюстрацію, оформлення і конструювання печатних видавництв, прикладну - плакат. Виражальні засоби графіки - контурна лінія, штрихи, пляма, іноді кольорова. [27, С. 20].

Малюнок виконується олівцем, вуглиною або фарбою одного кольору. Малюнок є основою створення образу в інших видах мистецтва - живопису, скульптурі, архітектурі. За технікою виконання розрізняють малюнки оригінальні та друковані. Оригінальні виконуються художником в одному екземплярі. Друковані роблять з кліше відбитком на папері і називають естампами. Існує декілька різновидів естампу.

З графікою дошкільнята ознайомлюються на заняттях з малювання олівцем. В дитячому садку діти малюють за сприйняттям, з натури, за уявою, за задумом. Крім олівців дітям варто давати і інші графічні матеріали такі як фломастери, пастель, вуглину, сангіну, кольорові крейди. Це збагачує знання дітей про графіку та її види. З друкованою графікою можна знайомити дітей на заняттях з малювання та під час гурткової роботи. Діти із задоволенням виконують графічні роботи незвичними способами: граттаж (видряпування гострим предметом), монотипія (друкування на склі) [45].

Архітектура - мистецтво проектувати та будувати споруди, які необхідні для життя і діяльності людини, це - найскладніший вид мистецтва. На втілення архітектурного задуму підчас витрачається життя не одної людини, а цілих поколінь. Архітектура об'єднує в собі риси живопису та графіки, оперуючи лініями, площинами та кольором, і рисами скульптури - оперуючи масою та об'ємом. Але не живопис, ні графіка, ні скульптура не пов'язані так із соціальним середовищем, не відображають епоху і одночасно не створюють стиль так, як архітектура. Через знайомство з архітектурою йде накопичення енциклопедичних знань у галузі архітектури, знайомство з архітектурою в розрізі світової історії [27, С. 22].

Архітектура створює з геометричних об'ємів замкнуте просторове середовище у вигляді різних споруд (житлових, суспільних, промислових, господарських та інших, які необхідні для життя, праці і відпочинку людини), архітектурних ансамблів і міст. Будь - яка архітектурна споруда створюється з урахуванням трьох основних сторін: функціональної, конструктивної і художньої. Іншими словами «міцність, користь, краса» являються складовими частинами справжнього витвору архітектури. Навіть найрозкішніший палац створюється для того, щоб у ньому жити. Просторове природне середовище, яке оживлено архітектурними будівлями, завжди приваблювала увагу власною виразністю, оскільки створений руками людей упорядкований простір відрізняється не лише утилітарним призначенням, - він відображає устрій життя суспільства, рівень його матеріального і духовного розвитку. Архітектурні форми створюються за принципом вдоволення тих чи інших суспільних потреб людини. Архітектура має свою неповторну художню мову. Конструкції, форма і простір, пропорції і ритм, світло і колір утворюють єдність характерних ознак розвитку архітектури - стиль. Стиль архітектури - це, з одного боку, зовнішня форма, художній образ, а з іншого - відбиття уявлень певної епохи.

Ознайомлювати дошкільників з творами архітектури можна зробити під час екскурсій по місту до історичних архітектурних шедеврів, запросивши екскурсовода, який в цікавій та доступній формі розповість про архітектора і історію будівництва даної споруди, а потім запропонувати дітям на заняттях з конструювання та ручної праці відобразити це у своїх роботах [45].

Скульптура, на відміну від живопису, передає дійсність об'ємними формами. Основним об'єктом зображення в скульптурі є людина.

У порівнянні з живописом та графікою скульптура охоплює обмеженіше коло об'єктів, але може розробляти його з більшою глибиною. Історично скульптура розробляє і втілює образ людини, рідше - тварин, птахів та ще рідше - природу і речі [27, С. 21].

Скульптура (ліплення, пластика) - це вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об'ємну форму. Розрізняють круглу скульптуру (статуя, група, бюст) і рельєф. Скульптура одне з найдавніших мистецтв. Скульптури існують не в умовному, а в реальному просторі, тому так важлива їх взаємодія з ним. Майдани, набережні, парки, меморіальні комплекси, фасади будівель є сприятливим середовищем для скульптури великих форм - монументальної скульптури. Станкова скульптура не розрахована на установку в певному місці, не залежить від оточення і частіше за все знаходиться в музейних залах. Її різновид - дрібна пластика: статуетки з порцеляни, теракоти, майоліки. Скульптуру виготовляють з різних матеріалів: каменю, мармуру, дерева, кістки, бронзи тощо.

Із скульптурою монументальною слід ознайомлювати дошкільників під час екскурсій до пам'ятників видатним людям (Т.Г.Шевченка), із станковою скульптурою та скульптурою малих форм (дрібною пластикою) ознайомлюємо дітей на заняттях з ліплення та під час гурткової роботи, де діти навчаються ліпити з незвичних матеріалів (тирси, снігу, піску, фольги, солоного тіста тощо) [45].

Декоративно-прикладне мистецтво - розділ декоративного мистецтва, який охоплює ряд галузей творчості, котрі присвячено створенню художніх виробів, призначених не тільки для задоволення безпосередніх утилітарних потреб, але й для прикраси житла, архітектурних споруд, парків, скверів тощо.

До декоративно-прикладного мистецтва відносяться художньо виконані меблі, посуд, одяг, килими, мереживо, ювелірні вироби, іграшки та інші предмети. При цьому слід відрізняти предмети декоративно-прикладного мистецтва, що мають безпосереднє утилітарне призначення (меблі, одяг), і твори переважно декоративного характеру (розписи, декоративні тканини тощо). Створюючи органічну частину предметного середовища, з яким повсякденно стикається людина, твори декоративно-прикладного мистецтва своїми естетичними достоїнствами, образним складом, характером постійно впливають на душевний стан людини, її настрій, впливають на її ставлення до навколишнього світу.

Мистецтво є не лише засобом пізнання дійсності, але й джерелом виховання, розвитком почуттів та переживань, які потім знайдуть відображення в дитячій творчості [27]. Декоративно - прикладне мистецтво за своїм походженням - мистецтво народне: народ створює речі, народ знаходить для них потрібну форму і вираз, народ зберігає знайдену в них красу і всі власні досягнення передає нам у спадщину. Специфіка декоративно - прикладного мистецтва полягає в тому, що твори його в один і той же час мають бути корисні і красиві. Здавна існують на Україні народні художні промисли, з якими ми ознайомлюємо дошкільнят на заняттях з декоративного малювання, ліплення та аплікації, під час гурткової роботи та ручної праці.

Українська народна кераміка дуже різноманітна за своїм зовнішнім виглядом, формами виробів і кольоровою гамою. Основними осередками гончарного виробництва здавна відзначаються Київщина (васильківська кераміка, особливістю якої є крупний живописний багатоколірний мазок рослинного орнаменту з білим контуром та своєрідний пірчастий мазок, який має переходи кольору від більш темного до світлого), Полтавщина (кераміка Хомутца та Опішного), Чернігівщина (чорна, задимлена кераміка з лощеним лінійним декором), Поділля (кераміка Бубнівки та Крішенців небагатокольорова на темно - зеленому або коричневато - червоному тлі з невибагливою плямкою, зигзагом лінії, стрічкою, смужкою), Закарпаття (косівська кераміка, особливістю якої є гончарні вироби з гравірованим малюнком по побіленому черепку і розписом з поливою жовто - зеленою глазур'ю із додаванням невеликої кількості коричневої) [11].

Відомі на Україні і майстри художньої обробки дерева. Найпопулярнішим осередком Закарпаття, для якого, крім різьблення, характерним є випалювання і інкрустація по дереву з орнаментацією суворо геометричного характеру. Особливо відомі вироби Яворівських майстрів: меблі, посуд, дитячі іграшки - забавки, сундуки і ночви.

Писанкарство розповсюджено в усіх регіонах України і відрізняється розписом: кольоровою гамою, орнаментами, технікою розпису.

Килимарство найбільш відомо в Яворові та Коломиї - ліжники з геометричним крупним узором, найчастіше з червоними і зеленими ромбами по білому полю, особливістю ліжників є довгий пухнастий ворс, який ніби розмиває краї малюнка. Українські килими завжди відрізнялись чистою і ніжною гамою кольорів. Майстерність українських килимарок була дуже високою, тому цінилися не лише на Україні, але й за кордоном. Кожен регіон відрізнявся орнаментальним візерунком: стримані з геометричним узором та з пишним квітковим декором.

Ткацтво і вишивка розповсюджені на Україні всюди. Ткали тканини для виготовлення одягу, білизни, для прикрашення хати. Ткали з вовни, льону та коноплі. Плахтові тканини мають масу варіантів, але їх об'єднує картатий ритм, невеликий розмір малюнка і багатоколірність. Унікальним промислом було виготовлення тканих і вишитих рушників. Причому вишивка кожного з регіонів відрізнялися кольоровими композиціями і своєрідністю декору. Майже повсюди рушники ткали з білої та червоної пряжі.

В селах України до цього часу існує народний костюм з перевагою світлого колориту. Жінки носили сорочки, гарно вишиті, незшиті юпки - плахти, пане ви, а також фартухи і різноманітні, в залежності від віку жінки, головні убори.

Світ українських художніх промислів продовжує залишатися цілісним, він має глибокі народні традиції та національну своєрідність [45].

У процесі зображувальної діяльності забезпечується всебічне виховання дошкільників: сенсорне, розумове, естетичне, моральне, трудове [30].

Зображувальна діяльність тісно пов'язана з сенсорним вихованням. Безпосереднє, чуттєве знайомство з предметами та явищами, з їхніми властивостями та якостями складають лінію сенсорного виховання.

Зображувальна діяльність - це специфічне образне пізнання дійсності. Для того щоб намалювати, зліпити будь-який предмет, попередньо потрібно добре з ним ознайомитись. Формування уявлень про предмети потребує засвоєння знань про їхні властивості та якості, форму, колір, величину, положення в просторі. Діти знаходять ці якості, порівнюють предмети, знаходять схожість та відмінність, тобто виконують розумові дії. Таким чином, зображувальна діяльність сприяє сенсорному вихованню, розвитку наочно-образного мислення.

На заняттях із зображувальної діяльності розвивається мовлення дітей: засвоєння назв форм, кольорів та їх відтінків, просторових позначень сприяє збагаченню словника; висловлювання в процесі спостережень за предметами та явищами, при обстеженні предметів, а також при розгляданні ілюстрацій, репродукцій картин художників позитивно впливають на розширення словникового запасу та формування зв'язного мовлення. Використання образних порівнянь, віршів для естетичної характеристики предметів сприяє розвитку виразного мовлення.

При проведенні занять виникають сприятливі умови для формування таких якостей, як ініціативність, допитливість, розумова активність та самостійність, цікавість [28].

Велике значення зображувальної діяльності полягає в тому, що вона є засобом естетичного виховання.

Для естетичного виховання дітей та для розвитку їх зображувальних здібностей велике значення має знайомство з творами образотворчого мистецтва. Яскравість, виразність образів у картинах, скульптурі, архітектурі, творах прикладного мистецтва допомагають дітям глибше та повніше сприймати явища життя та знаходити образні вираження своїх вражень у малюнках, ліпленні, аплікації. Поступово у дітей розвивається художній смак.

Дитяче образотворче мистецтво має суспільний напрям. Значення занять зображувальною діяльністю для морального виховання полягає в тому, що в процесі цих занять у дітей виховуються морально-вольові якості: потреба та вміння доводити розпочату справу до кінця, зосереджено та цілеспрямовано займатися, допомагати товаришу, долати труднощі. Зображувальна діяльність повинна використовуватися для виховання доброти, справедливості, для поглиблення тих благородних почуттів, які у них виникають.

Формування працелюбності пов'язане з розвитком таких вольових якостей особистості, як увага, наполегливість, витримка. У дітей виховується вміння працювати, досягати бажаного результату [29].

Отже, твори образотворчого мистецтва формують інтелектуальну, емоційно-почуттєву та вольову сфери, моральне здоров'я.

Художнє виховання та творчий розвиток дітей засобами образотворчого мистецтва реалізується в завданнях, що спрямовані на формування предметних компетенцій: чуттєво-емоційне сприйняття - вміння відчувати і бачити навколишній світ, виявлення пізнавальної активності; асоціативно-образне мислення - виявлення фантазії, уяви під час створення власних образів у художньо-практичній діяльності; понятійно-логічне мислення - вміння визначити мету, способи та організацію її досягнення; здатність до самоаналізу та самооцінки; розуміння мови мистецтва як форми міжособистісного спілкування; розуміння почуттів інших людей, різноманіття творчих проявів, бачень і розумінь дійсності; усвідомлення взаємозв'язку з однолітками і дорослими та відповідальності під час виконання творчих робіт; відкриття, творче вираження себе, визначення власного місця та усвідомлення неповторності й унікальності людини.

1.3 Методика використання творів образотворчого мистецтва в процесі формування творчої активності дітей

Важливий засіб в формуванні творчої активності дітей - це використання творів образотворчого мистецтва в оформленні побуту, в процесі навчання та самостійної діяльності. З цією метою підбираються твори усіх жанрів побутового і казкового живопису (портрети, натюрморти, пейзажі), графіки (естампи, гравюри, офорти, книжкові ілюстрації), малі форми скульптури (вироби з фаянсу, гіпсу, дерева), твори декоративно-ужиткового мистецтва (кераміка, художнє скло, народні декоративні вироби та ін.).

Традиційно у педагогіці склалися певні класифікації методів (наочні, словесні, практичні). Дана класифікація є адекватною філософській теорії пізнання, згідно з якою процес пізнавання дійсності розгортається від «живого споглядання до абстрактного мислення і від нього - до практики».

«Живе» споглядання передбачає активний діалог дитини з навколишнім світом, взаємодію з предметами, об'єктами, явищами дійсності і занурення у світ краси природи, мистецтва, людських взаємин, свій внутрішній світ, у продукт своєї творчості. Цей активний діалог забезпечує можливість формування «картини свічу», усвідомлення дитиною себе як частини світу [45].