Главная База знаний "Allbest" Педагогика Використання інтерактивних методів на уроках з англійської мови

Використання інтерактивних методів на уроках з англійської мови

Принципи системного та комунікативного підходів до викладання англійської мови. Інтерактивність на заняттях з англійської мови. Інтерактивна гра, технологія інтерактивного навчання писемного мовлення. Комп'ютерні технології як інтерактивні методи.

Рубрика Педагогика
Вид дипломная работа
Язык русский
Дата добавления 19.04.2011
Размер файла 318,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

100

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Головні принципи системного підходу
  • 1.1 Системний підхід
  • 1.2 Методи навчання
  • 1.3 Комунікативний підхід
  • Розділ 2. Інтерактивні методи навчання
  • 2.1 Поняття інтерактивності та функції інтерактивної гри
  • 2.2 Інтерактивні технології
  • 2.3 Технологія інтерактивного навчання писемного мовлення
  • 2.3.1 Дидактично-методичні передумови організації інтерактивного навчання писемного мовлення в середній школі
  • 2.3.2 Методичні принципи організації інтерактивного навчання писемного мовлення й розробки комплексу вправ
  • 2.3.3 Комплекс вправ для інтерактивного навчання писемного мовлення
  • 2.4 Інтерактивні форми роботи для навчання читання
  • Розділ 3. Комп'ютерні технології як інтерактивні методи
  • 3.1 Інтерактивна дошка “Smart board”
  • 3.2 Технічні засоби навчання
  • 3.3 Текстові комп'ютерні редактори на заняттях англійської мови
  • 3.4 Інтернет як метод інтерактивного навчання
  • 3.5 Використання методу проектів
  • Висновки
  • Список використаних джерел
  • Додатки

Вступ

Сучасний етап міжнародних зв'язків України, вихід її у європейський та світовий простори, нові політичні, соціально-економічні та культурні реалії вимагають радикальних змін у галузі навчання іноземних мов, статус яких у нашій країні постійно зростає.

Іноземна мова є важливим засобом міжкультурного спілкування, вона сприяє вербальному порозумінню громадян різних країн, забезпечує такий рівень їхнього культурного розвитку, який дозволяє вільно орієнтуватись і комфортно почуватись у країні, мова якої вивчається. У зв'язку з цим стає актуальною позиція, за якої здатність зрозуміти представника іншої культури залежить не тільки від правильного використання мовних одиниць, але й від особливих умінь розуміти норми його культури, у тому числі мовленнєвої поведінки у різноманітних ситуаціях спілкування. Це зобов'язує розглядати іноземну мову не лише як засіб міжкультурного спілкування, але і як своєрідний інструмент пізнання іншої культури та пропаганди власної, що сприяє духовному взаємозбагаченню, підвищує роль гуманітарної освіти.

Концепція навчання англійської мови передбачає опору на фундаментальність сучасних дидактичної, психологічної та методичної наук, враховує те, що різні точки зору функціонують на основі взаємодоповнюваності та набувають максимальної ефективності за певних умов організації навчального процесу. Важливим успіхом вивчення англійської мови є розуміння того, що мова найкраще засвоюється тоді, коли учням пропонується індивідуальна методична увага й участь, які ґрунтуються на аналізі особистісних навчальних потреб і відповідальності, забезпечення навчального процесу видами та типами діяльності, що сприяють використанню мови. Основною метою навчання англійської мови є формування в учнів комунікативної компетенції, що означає оволодіння мовою як засобом міжкультурного спілкування, розвиток умінь використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу, а також використання інтерактивних методів, як приклад сучасного методу навчання.

Інтерактивність від латинської inter - між, і actio - дія - це одна з характеристик діалогових форм процесу пізнання. В наш час інтерактивність набуває все більш вагомого значення. Інтерактивне навчання змінює звичні форми навчання на діалогові, основані на взаємодії та взаєморозумінні. Використання прийомів інтерактивного навчання в практиці та досвіді роботи з різними по рівню розвитку учнями переконують в тому, що ці форми при їх систематичному застосуванні дійсно дозволяють кожному учню відчувати себе в "контексті" спільної роботи, формують комунікативну готовність до спілкування в малій групі на уроках з англійської мови (на всіх предметах гуманітарного циклу), сприяють розвитку особистісної рефлексії, діють на становлення активної позиції у навчальній діяльності. Проблеми та навчальні задачі в інтерактивних формах роботи найчастіше учні вирішують не самостійно, а в процесі спільного обговорення в малих групах. Тому можна сказати не тільки про індивідуальний вплив інтерактивних форм навчання на учня, але й про їх вплив на всю групу. Таким чином у групі учнів виникає розвиток навичок спілкування та взаємодії, формування цілісно-орієнтовної єдності, гнучкої системи соціальних ролей в залежності від ситуації, прийняття норм та правил суспільної діяльності.

Таким чином нові методи навчання, що з'явилися як соціально-зумовлений наслідок науково-технічного вибуху, не могли не увібрати і не відобразити в собі сучасного рівня знань. Міжнародні обставини сучасного періоду зумовили нові потреби до характеру володіння іншомовного мовлення і тим самим детермінували деякі принципи та параметри нових методів навчання іноземної мови, а саме застосування інтерактивних методів навчання.

Актуальність даного дослідження визначає поступову зміну традиційних методів навчання на інтерактивні.

інтерактивність англійська мова комп'ютер

Предметом дослідження є використання інтерактивних методів на уроках з англійської мови.

Об'єктом дослідження є інтерактивні методи навчання на сучасному етапі вивчення англійської мови.

Мета роботи полягає в дослідженні сучасних методів викладання англійської мови.

Згідно з метою поставлені такі завдання:

1) розглянути значення нових методів навчання на уроках англійської мови;

2) ознайомлення з різними методами навчання;

3) використання інтерактивних методів на уроках англійської мови.

Практична цінність дослідження полягає в подальшому застосуванні інтерактивних методів навчання на уроках англійської мови. Практична цінність включає в себе можливість використання інтерактивних методів навчання на цих уроках.

Наукова новизна дослідження полягає в розробці спеціальних інтерактивних вправ з використанням мультимедійних технології та комп'ютерних програм для навчання англійської мови на середньому етапі загальноосвітньої школи.

Робота складається зі вступу, розділу 1, розділу 2 та розділу 3, висновків, списку використаних джерел та додатків, де вказані різноманітні вправи з використанням інтерактивних методів та технологій. У розділі 1 йдеться про системний підхід, методи навчання та комунікативний підхід. У розділі 2 розповідається про інтерактивні методи навчання, види інтерактивних ігор, технології, основані на спілкуванні, тобто інтерактивні, також інтерактивні методи навчання читання і письма. У розділі 3 йдеться про різноманітні інтерактивні інноваційні технології, що передбачають використання комп'ютера та комп'ютерних програм, які застосовуються на сучасному рівні розвитку загальної середньої освіти на основному етапі навчання англійської мови. Висновки підсумовують хід роботи, а список використаних джерел містить перелік використаної літератури. В додатках вказані можливі вправи з використанням інтерактивних методів та технологій.

Розділ 1. Головні принципи системного підходу

1.1 Системний підхід

Сучасна наука має тенденцію аналізу і дослідження не окремих сторін об'єкта навчання, а розгляд елементів об'єкта у зв'язку з їх місцем і роллю в цілісній системі.

Поняття "система" походить від грецького - ціле. За визначенням філософського словника система - це об'єднання деякого розмаїття в єдине і чітко поділене ціле, елементи якого стосовно до цілого та інших частин займають відповідні їм місця [3, с. 197].

Системний підхід - являє собою створену на базі багатовікового досвіду людства концепцію рішення завдань, що слабо формалізуються, мають більшу кількість факторів, які треба враховувати при їх рішенні в умовах відсутності достатньої й достовірної інформації про них. Системний підхід дозволяє виявити й дослідити ті елементи системи, діяльність яких знаходиться не на належному рівні, нейтралізувати внутрішні і зовнішні впливи з метою утримання функціонування системи у визначеному стані [36, с.221].

В узагальненому вигляді можна сформулювати такі головні принципи системного підходу:

проблеми, завдання, сукупності сил і засобів, що їх вирішують, уявляються у вигляді системи;

кожна система є підсистемою іншої, більш складної системи, яка впливає на меншу (і навпаки) (так урок є елементом системи загального курсу викладання базової дисципліни, а той в свою чергу є елементом системи загальної освіти школяра);

система має ієрархічну структуру, елементами і зв'язками якої не можна нехтувати;

система як ціле набуває властивостей, що відсутні у її частин [37, с.220].

Навчальний процес являє собою складну соціально-педагогічну систему, елементами якої є цілі, зміст, методи, форми, результат навчання та учасники навчального процесу (вчитель та учні). Якщо вносяться активні зміни у функціонування якого-небудь елемента - це відчуває вся система. У педагогічній практиці відомі приклади, коли з'являлися і згасали окремі інновації, так як при цьому не відбувалося змін в інших елементах систем (згадаємо, наприклад педагогів-новаторів з їх специфічними методиками та технологіями навчання, які не знайшли широкого розповсюдження). Тому оновлення навчального процесу повинно відбуватися в усіх його складових. Особливо це актуально під час здійснення освітніх реформ. Змінилися цілі освіти, структура навчального yроку, система оцінювання навчальних досягнень учня - необхідно оновлювати і ставлення до вибору змісту навчального матеріалу, до організації навчально-виховного процесу, до взаємовідносин "вчитель-учень" [52, с. 197].

1.2 Методи навчання

Оскільки термін "метод" має різне тлумачення, домовимось вкладати в це поняття єдність принципів навчання і таких глобальних компонентів методики як мета, зміст, технологія та засоби навчання іноземних мов [31, с.225]. В залежності від того, який аспект мови переважає у навчанні, метод має назву граматичного чи лексичного. Згідно з тією роллю, яку відіграють рідна мова та переклад у процесі навчання англійської мови, методи діляться на перекладні та безперекладні (прямі). Назва методу може бути зумовлена видом мовленнєвої діяльності, що складає мету навчання, у зв'язку з чим розрізняють усний метод та метод навчання читання. У назві методу може відбиватися спосіб розкриття значень іншомовних слів: прямий (безперекладний) і непрямий (перекладний), а також головний канал надходження іншомовної інформації: візуальний, аудіо-візуальний; зв'язок методу навчання з психічними процесами оволодіння іноземною мовою: свідомий та інтуїтивний, штучний та природний. Відомі методи, які були названі іменами їх авторів - методи Берліца, Гуена, Пальмера, Уеста, Фріза, Ладо, Лозанова, а також методи, в яких зафіксовано фактор часу: короткочасний, інтенсивний або певні психологічні феномени: методи релаксопедії, гіпнопедії, сугестопедії, активізації резервних можливостей особистості. В залежності від засобів організації матеріалу та використання специфічних допоміжних засобів методи мають також відповідні назви: метод програмованого навчання, метод з використанням ЕОМ і т. ін [15, №3, с.10-16, №4, с.16-20].

Кожен метод має властиві йому позитивні та негативні сторони і за певних умов має свою об'єктивну цінність. Проте у всі часи методи, що використовувались в різних навчальних закладах, перебували в найбезпосереднішій залежності від соціального замовлення суспільства, яке впливало на мету і зміст навчання англійської мови.

Нині перед кожним учителем постала проблема: як навчати дітей. Проблема методів навчання найбільш дискусійна і при визначенні суті методів, і при намаганні дати їм чітку класифікацію. Щоб забезпечити учня міцними знаннями, слід надати вчителеві право на вибір методів навчання та організації навчально-виховного процесу. То що ж таке метод навчання?

Метод навчання - це впорядковано організована взаємодія вчителя і учнів, яка веде до досягнення мети навчально-виховного процесу [1, с.125].

Наведемо наступні приклади методів навчання:

1. Пояснювально-ілюстративний метод.

Первісним способом засвоєння нової інформації є сприйняття, повідомлення сприйнятого та запам'ятовування через органи чуття.

Це може бути пред'явлення в готовому вигляді об'єкта, що вивчається (або його зображення чи кінофільм); вчитель може сам побудувати розповідь. Його задача - організувати сприйняття. Діяльність учня при цьому полягає у сприйманні, усвідомленні і запам'ятовуванні об'єму одержаної інформації в готовому вигляді [21, с.365].

2. Репродуктивний (відтворюючий).

Для формування, відпрацювання вмінь та навичок застосовують репродуктивний метод навчання. Сутність його полягає в тому, що вчитель конструює, відбирає завдання, при виконанні яких учні відпрацьовують способи застосування знань. Це може бути пред'явлення одного і того ж завдання, або пред'явлення варіативних завдань, схожих зі зразками. При цьому відпрацьовуються способи практичної та інтелектуальної діяльності - з одного боку, з другого - загальні, міжпредметні знання, предметно-специфічні. Цілі, що досягаються репродуктивним методом - це закріплення, зміцнення знань та умінь, тобто засвоєння способів діяльності, вже відомих раніш [30, с.172].

3. Метод проблемного викладу.

Суть методу проблемного викладання знань полягає в тому, що "вчитель формулює проблему, яку бере з історії науки чи конструює на основі навчального матеріалу, що вивчається, і сам розкриває протирічний процес її доказів і вирішення. Учні слідкують за ходом думок, міркувань вчителя, перевіряють ступінь їх логіки та переконливості".

Сутність методу проблемного навчання полягає в тому, "що в процесі рішення учнями спеціально розробленої системи проблем і проблемних задач здійснюється оволодіння досвідом творчої діяльності, активної, творчої, свідомої особистості" [80, с.216].

4. Евристичний метод.

Суть евристичного методу полягає в тому, що вчитель невеличкою підказкою скорочує поле пошуку або розчленовує завдання на під завдання і тим самим, зберігаючи проблемність, полегшує учневі розв'язання проблеми. Тому цей метод одержав назву частково - пошукового. Формами такого методу можуть бути: повідомлення вчителем фактів при самостійно зроблених висновках учнями; вчитель розкриває логіку повідомлення, а учнів просить зробити черговий крок; вчитель поділяє важке завдання на частини, вирішивши які, учень повертається до заданого; евристична бесіда тощо. Цей метод допомагає поелементно, кроками навчатися творчому мисленню [80, с.216].

5. Дослідницький метод.

Сутність дослідницького методу полягає в тому, що "вчитель конструює методичну систему проблем та проблемних задач, адаптує її до конкретної ситуації навчального процесу, пред'являє учням, тим самим управляє їх навчальною діяльністю, а учні, вирішуючи проблеми, забезпечують зрушення в структурі та рівні розумової діяльності, поступово опановуючи процедуру творчості, до того ж засвоюють і методи пізнання". При підготовці до такого уроку вчителю необхідно визначити, по - перше, ідеї, які буде розкривати він, по - друге, ідеї та поняття, які будуть здобувати самі учні [31, с.225].

При застосуванні будь - якого методу використовуються різні джерела - тексти, наочність; практична діяльність; всі засоби навчання дидактичні матеріали, фільми тощо. Вибір методу залежить від характеру змісту матеріалу, що вивчається. В практичній діяльності вчителем використовуються методи навчання відповідно до встановлених цілей та задач уроку. Для розвитку творчих здібностей учнів більш продуктивними є проблемні методи навчання, які ґрунтуються на проблемних ситуаціях, протиріччях і вимагають пошуку невідомих раніше рішень. При такій організації діяльності вчителю на уроці належить роль помічника у визначенні проблеми, її переводу в проблемні задачі та їх вирішення учнями [21, с.365].

За такої організації уроків порушується одна з основних умов процесу мислення - особиста активність учня. І тому перед вчителем постає завдання: як привернути увагу учнів до вивчення матеріалу і тримати їх увагу? Тобто як забезпечити мотивацію навчальної діяльності дитини? Основна умова цього, як бачимо, - активність та самостійність учня у вивченні матеріалу, уміння думати. Що таке вміння думати?

Це означає, що учень сам може аналізувати проблему, ставити запитання, планувати шлях розв'язання, перевіряти та оцінювати отримані результати. Учень має бачити, що він не стоїть на місці і це спонукає його до подальшої праці. Для цього вчителю треба створити в класі атмосферу доброзичливості, де учень може проявляти самостійність, не боячись поставити "безглузде" запитання [4, с.21-25].

Розглянемо класифікацію методів навчання, розроблену Ю.К. Бабанським, у яких він поділяє методи на 3 великі групи, кожна з яких в свою чергу передбачає по декілька класифікацій:

методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності;

методи стимулювання і мотивації учіння;

методи контролю і самоконтролю в навчанні.

Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності виконують освітню функцію та поділяються на такі види:

Перспективні методи, які виконують функцію організації та здійснення чуттєвого сприйняття учбової інформації і поділяються, в свою чергу на:

а) методи словесної передачі (навчальної ін.) та слухового сприйняття навчальної інформації (скорочено-словесні методи: розповідь, лекція, бесіда);

б) методи наочної передачі та здорового сприйняття навчальної інформації (скорочено-наочні методи: ілюстрації, демонстрації та ін.);

в) методи передачі навчальної інформації шляхом практичних дій та тактильного, кінестетичного її сприйняття (скорочено - практичні методи: вправи, лабораторні досвіди, трудові дії).

Методи виділені за логічною ознакою, які спираються перш за все на класифікацію розумових дій, які традиційно поділяють за напрямком думки на індуктивні (від окремого до загального) та дедуктивні (від загального до окремого). Можливо також виділити аналітичні та синтетичні методи навчання.

Хоча логічна класифікація відбиває тільки один бік методів навчання, вона має дуже велике практичне значення. Вона звертає увагу вчителя на найважливіше у навчальному процесі - на логіку розкриття змісту, на керування розумовими діями учнів у навчанні:

а) репродуктивні методи, які характеризують такий спосіб навчання, при якому головне значення має запам'ятовування учнями інформації, яку різними шляхами представляє вчитель;

б) проблемно-пошукові методи, які передбачають створення вчителем проблемних ситуацій, активне їх обдумування учнями і на цій основі їх самостійне просування у засвоєнні нових знань.

Більш того, як окремі випадки проблемно-пошукового методу ми розглядаємо і запропоновані М.І. Махмутовим “бінарні методи” [1, с.125; 5, с.279; 9, с.335; 59, с.150-160]: пояснювально-спонукальний та частково-пошуковий, спонукальний та пошуковий. Все це немов би конкретні рівні проявлення проблемно-пошукового методу у його широкому розумінні, а також поєднання різних методів з поступовим зростанням пошукового елементу у навчанні. В залежності від ступеню керування педагогом діяльністю учнів виділяють методи навчальної роботи під керівництвом вчителя та методи самостійної роботи (у яких все ж таки відбувається опосередковане керування роботою з боку педагога, тому що учень керується частіше за все раніше отриманими інструкціями, вказівками вчителя та ін., хоча в даний момент педагог безпосередньо і не контактує з ним).

Методи стимулювання та мотивації навчання виконують виховну функцію та поділяються на 2 підгрупи:

а) Методи формування зацікавленості у навчанні. У них для стимулювання діяльності учнів поряд з традиційними методами навчання (розповідь, бесіда, лекція, застосування наочності, практичні вправи та ін.) використовуються також спеціально розроблені методи, такий як метод пізнавальних ігор, метод навчальних дискусій, метод створення ситуацій апперцепції (що спираються на оптимальний раніше життєвий досвід) та ін.

Серед методів контролю та самоконтролю можна виділити методи усного (індивідуальне опитування, фронтальне опитування, усні заліки, усні екзамени, програмоване опитування), письмового (контрольні письмові роботи, письмові заліки, письмові екзамени, програмовані письмові роботи) та лабораторно-практичного (контрольні лабораторні роботи, машинний контроль) контролю.

Всі ці 3 групи методів пов'язані між собою за функціями. Наприклад, суміжними функціями методів організації та здійснення навчання є стимулююче-мотиваційна та контрольно-регулююча, методів стимулювання та мотивації навчання - организаційно-пізнавіальна та контрольно-регулююча функції, методи контролю та самоконтролю виконують також организаційно-пізнавальну, стимулююче-мотиваційну та регулюючу функції [80, с.216; 52, с. 197; 37, с.220].

Перевагами цієї класифікації методів є те, що, по-перше, в них у єдності розглядаються усі 3 групи методів, що дозволяє врахувати усі компоненти діяльності; по-друге, у цій класифікації за основу береться вирішення не якоїсь однієї дидактичної проблеми, а цілісна структура навчальної діяльності; по-третє, у ній у взаємозв'язку представлені усі найбільш відомі компоненти діяльності (цільовий, змістовий, перцептивний, логічний, гностичний та керуючий).

1.3 Комунікативний підхід

Комунікативний підхід передбачає органічне поєднання свідомих і підсвідомих компонентів у процесі навчання іноземної мови, тобто засвоєння правил оперування іншомовними моделями відбувається одночасно з оволодінням їх комунікативно-мовленнєвою функцією.

Комунікативний підхід в найбільшій мірі відбиває специфіку іноземної мови як навчального предмета в середньому навчальному закладі. Цей підхід визначився в результаті методичного осмислення наукових досягнень в галузі лінгвістики - теорії комунікативної лінгвістики і психології та теорії діяльності, що знайшло відображення в роботах з психології та методики навчання іноземних мов (О.О. Леонтьєв, І.О. Зимня, Ю.І. Пассов, С.Ф. Шатілов, Г.В. Рогова та інші) [72, с.5-11].

Реалізація комунікативного підходу у навчальному процесі з іноземної мови означає, що формування іншомовних мовленнєвих навичок і вмінь відбувається шляхом і завдяки здійсненню учнем іншомовної мовленнєвої діяльності. Іншими словами, оволодіння засобами спілкування (фонетичними, лексичними, граматичними), спрямоване на їх практичне застосування у процесі спілкування. Оволодіння уміннями говоріння, аудіювання, читання та письма здійснюється шляхом реалізації цих видів мовленнєвої діяльності у процесі навчання в умовах, що моделюють ситуації реального спілкування. У зв'язку з цим навчальна діяльність учнів організується таким чином, щоб вони виконували вмотивовані дії з мовленнєвим матеріалом для вирішення комунікативних завдань, спрямованих на досягнення цілей та намірів спілкування [4, с.21-25].

З позицій комунікативного підходу процес навчання англійської мови будується адекватно реальному процесу мовленнєвого спілкування, тобто процес навчання є моделлю процесу мовленнєвої комунікації. Проте процес навчання не може повністю співпадати з процесом комунікації, який має місце в реальному житті, оскільки навчання англійської мови в середніх навчальних закладах відбувається в умовах рідномовного оточення. Тому йдеться тільки про максимальне зближення процесів навчання і реального спілкування за такими найважливішими параметрами як комунікативно-вмотивована мовленнєва поведінка вчителя та учнів і предметність процесу спілкування, що забезпечується ретельним відбором комунікативно-мовленнєвих намірів, тем, ситуацій, які віддзеркалюють інтереси та потреби учнів.

Прийнятий в сучасній вітчизняній методиці комунікативний підхід до навчання іноземних мов зумовлює вибір цілей, згідно з якими визначаються принципи, зміст, методи, прийоми та засоби навчання [15, №4, с.16-20; 21, с.365; 31, с.225; 37, с.220; 52, с. 197].

Розділ 2. Інтерактивні методи навчання

2.1 Поняття інтерактивності та функції інтерактивної гри

Нині приділяють належну увагу інтерактивним методам навчання, в яких процес навчання поєднується із процесом спілкування, а активність школярів перевершує активність учителя. Інтерактивний означає сприятливий тому, щоб взаємодіяти чи знаходитися в режимі бесіди, діалогу з будь-чим (наприклад, комп'ютером) чи з будь-ким (людиною). Значить, інтерактивне навчання - це, перш за все, діалогове навчання, у ході якого здійснюється взаємодія вчителя й учня. Інтерактивне навчання відноситься до педагогічних технологій на основі ефективності управління і організації навчального процесу (як і випереджувальне навчання; і навчання дітей за інтересами; програмоване; колективне; групове навчання) [59, с.150-160]. Основна характеристика "інтерактиву" - це спеціальна форма пізнавальної діяльності; навчальний процес організовано так, що практично всі учні заохочені до процесу пізнання, вони мають можливість розуміти й рефлектувати з приводу того, що вони знають і про що думають; має бути атмосфера доброзичливості, взаємопідтримки - форма кооперації та співпраці; на уроці організується індивідуальна, парна, групова робота; застосовуються дослідницькі проекти, рольові ігри, робота з документами, різними джерелами інформації, використовуються творчі форми роботи [77, с. 190; 86, с.135; 87, с. 192;].

Інтерактивними називаються спеціальні засоби і пристрої, які забезпечують безперервну діалогову взаємодію двох сторін. Інакше кажучи, навчання проходить у процесі спільної злагодженої роботи групи учнів та вчителя, під час якої аналізуються, обговорюються та розв'язуються навчальні й професійні завдання.

Принципи інтерактивної роботи:

- Одночасна взаємодія - всі учні працюють в один і той же час.

- Однакова участь - для виконання завдання кожному учневі дається однаковий час.

- Позитивна взаємодія - група виконує завдання при успішній роботі кожного учня.

- Індивідуальна відповідальність - при роботі у групі у кожного учня своє завдання [82, с.220-223].

Шляхи інтеграції інтерактивних методів у навчальний процес

практично необмежені. До інтерактивних методів навчання слід віднести дискусії, рольові ігри, імітаційні ігри, уроки - панорами, уроки - прес - конференції. Під час проведення уроку - семінару або прес - конференції варто підготувати групи до спільної роботи.

1. Передусім учні проходять тренінг із відпрацювання навичок та культури ведення дискусії, вміння слухати й формувати свої висновки, вважати себе за групу однодумців.

2. Навчальна група засвоює культуру взаємоузгоджених дій у процесі рольової гри.

3. Учасники групи засвоюють певний рівень імітаційного моделювання гри.

До особливостей імітаційних ігор належать такі:

- учитель очолює гру, але головної ролі не відіграє, він виконує лише функцію організатора гри;

- у грі, при взаємодії учнів, створюється навчальна ситуація;

- є персоналізація ігрового навчання;

- ситуація гри створює найсприятливіші можливості для активного навчання: вона заохочує школяра в пошуку спочатку запитання, а потім і відповіді на нього;

- у грі проявляються винахідливість, кмітливість, рішучість її учасників [86, с.135; 87, с. 192; 92, с.288-302].

Кожна гра має свої особливості, але є індивідуальною в кожному варіанті. У психології гра традиційно розглядається як форма діяльності в умовах ситуаціях, спрямована на відновлення та засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого в соціально - закріплених способах, здійснення предметних дій, у предметах науки і культури [12, с.64; 38, с.4-8].

Гра - найбільш доступний для дітей вид діяльності, спосіб переробки отриманих із зовнішнього світу вражень. У грі яскраво проявляються особливості мислення та уяви дитини, його емоційність, активність, розвиваюча потреба в спілкуванні. Цікава гра підвищує рівень активності дитини, і він може вирішити більш складну задачу, ніж на занятті. Але це не свідчить про те що всі заняття дитини повинні проходити в формі гри. Гра - це тільки один з методів, і вона дає гарні результати тільки у поєднанні з іншими: спостеріганням, бесідами, читанням та іншими. Граючи діти вчаться застосовувати свої знання та вміння на практиці, користуватися ними в різних умовах. Гра - це ще самостійна діяльність, в якій діти вступають в спілкування з однолітками. Їх об'єднує спільна мета, спільні умови до її досягнення, спільні переживання. Гра має велике навчальне значення, вона тісно пов'язана з навчанням на заняттях, зі спостеріганням повсякдення. Діти вчаться самостійно вирішувати ігрові задачі, знаходити кращій спосіб справдити задумане, користуватися своїм знанням, викладати їх словом. Не рідко гра слугує для повідомлення нових знань, для розширення кругозору. З розвитком інтересу до дорослого труда, до суспільного життя, до героїчних подвигів людей у дітей з'являються перші мрії про майбутню професію, прагнення наслідувати улюблених героїв. Це робить гру важливим засобом створення направленості учня. Гра має дуже багато різноманітних функцій, але найголовніші два види: навчальна та виховна [41, с.26-33; 75, с.360].

Гра має велике значення для розвитку особистості. Успіх навчальної гри визначається можливостями учасників, а також їхніми віковими особливостями. Навчальна ділова гра має такі функції:

1. Розвиваюча - забезпечує під час навчальної діяльності розвиток творчого потенціалу учнів, їх самостійності в оволодінні методами отримання необхідних знань.

2. Комунікабельна - реалізується через організацію спілкування, регулювання міжособистісних відносин, виникнення механізму саморегуляції поведінки.

3. Активізуюча - передбачає стимулювання пізнавальних процесів, інтересів, потреб.

4. Інформаційна - проявляється у спрямованості змісту гри на соціальні, психологічні та методичні проблеми.

5. Функції інтеграції знань забезпечує міжпредметні зв'язки між курсами загальних об'єктів вивчення [77, с. 190].

Під час проведення інтерактивних ігор активізується творчий потенціал особистості. Свої функції інтерактивна гра виконує ефективно, якщо відповідає таким вимогам:

1) її змістом є програмний матеріал;

2) вона застосовується у різноманітних формах;

3) правильно узгоджується з іншими дидактичними засобами;

4) забезпечує всебічний розвиток особистості.

Інтерактивна гра починається не тоді, коли учні одержують завдання, а коли їм стає цікаво грати. Це означає, що гра викликає приємні емоції і дає роботу їхньому розуму [79, с.144; 81, с.24-29; 83, с.159].

2.2 Інтерактивні технології

Технологія навчальної діяльності у парах була вперше запропонована А.Г. Рівіним ще в 1911 році. Було доведено, що діяльність учнів стає ефективною, максимально результативною і в той же час вивільнює час вчителя для контролюючих і корегуючих дій. Групу (навіть 2-3 учні) навчати набагато складніше, ніж одну дитину. При колективній роботі всі працюють у парах і по черзі один з одним, тобто пари мають не постійний, а змінний склад, де співбесідника не можна уникнути - навчання ведеться у формі діалогу. Учень засвоює швидко і якісно те, що відразу використовується в ділі або передається іншим з поясненням, в такий спосіб оволодіння новими знаннями або вміннями відбувається постійно під час колективної навчальної діяльності. Активність учнів поступово піднімається на якісно новий рівень, джерелом її служать власні пізнавальні мотиви [7, с.47; 8, с.24].

Технологія роботи в групах. Найбільш плідний процес навчання забезпечується саме надійно збудованою системою взаємовідносин. Можна відмітити, щодо факторів, які впливають на пошуковий процес сприятливо, відноситься спільна діяльність учнів. При цьому можна визначити п'ять типів діяльності:

спільна з іншої дитиною формально;

для іншої дитини (цільова);

"проти" іншої дитини;

за допомогою іншого учня;

типу змагань [16, с.4-15; 22, с.223].

Спільна діяльність в процесі пошуку більш продуктивна (злам психологічних бар'єрів, пошук скорішого і вірнішого рішення за рахунок збільшення кількості й обговорення пропозицій). До факторів, що гальмують пошук і створюють психологічний бар'єр слід віднести: установки, некритичність мислення, стереотипи в результаті минулого досвіду, емоційну нестійкість тощо. Активне спілкування учнів в процесі навчання означає зняття заборони на спілкування і стимулювання його, що сприяє перетворенню вчення з індивідуальної діяльності у інтерактивну працю. Мета такої праці - обмін інформацією, порівняння, взаємооцінка, пізнання своїх можливостей, вплив учня на учня. Колективна пізнавальна діяльність більш емоційна і привчає до ініціативи. Матеріал для спілкування повинен бути проблемним, інформативним [23, с.168]. Можна запропонувати такі види безпосереднього спілкування:

за змістом;

за кількістю учасників;

внутрішній діалог;

за етапом навчальної діяльності;

за пізнавальним рівнем;

у формі питання-відповідь;

дискусія.

Пропонується проводити цю роботу у малих групах (кількість 2-3 учасники). При роботі у малих групах учитель є одночасно і учасником, і керуючим суб'єктом у залежності від того, наскільки сформовані знання, уміння та навички учасників групи. Групи формуються на принципі "вільного" складу, тому що постійний склад або учасники з подібним рівнем викликають психологічні бар'єри. Умовно групи можна поділити на сильну, середню та слабку за рівнем базових знань. Відповідно змінюється роль вчителя як четвертого учасника групи: у сильній групі він є коректором, в середній - консультантом, в слабкій - безпосереднім учасником роботи, тобто вчасно звертає увагу на помилки, причину їх, разом розв'язує задачу. Непарна кількість учасників зменшує можливість конфліктних ситуацій. Завдання для учасників повинні бути диференційованими, але посильними для групи в цілому. Якщо роботу в групах проводити на консультаціях, їх можна поділити на: консультацію-пораду, консультацію-роз'яснення, консультацію-обговорення [2, с.47; 11, с.111; 18, с.224; 20, с.81-90].

Відзначені наступні переваги такої технології:

різке підвищення інтересу до вчення (відволікаються менш ніж 5%);

навчання ділового спілкування, вироблення вміння розуміти та оцінювати дії інших людей, регулювання своїх дій у відповідності до вимог членів групи і умов роботи;

вміння вибирати форми та засоби передачі своїх думок, почуттів з метою досягти якнайбільшого взаєморозуміння;

можливість обговорювати інформацію з іншими, відстоювати свою точку зору, що сприяє перетворенню знань у впевнення тощо.

Ми розділяємо технології інтерактивного навчання на чотири групи залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності:

· Інтерактивні технології кооперативного навчання.

· Інтерактивні технології колективно-групового навчання.

· Технології ситуативного моделювання.

· Технології оцінювання дискусійних питань [86, с.135; 87, с. 192; 90, с.9-17; 93, с.360].

Інтерактивні технології кооперативного навчання

Парна і групова робота організовується як на уроках засвоєння, так і на уроках застосування знань, умінь та навичок. Це може відбуватися одразу ж після викладу вчителем нового матеріалу, на початку нового уроку замість опитування, на спеціальному уроці, присвяченому застосуванню знань, умінь та навичок, або бути частиною повторювально-узагальнюючого уроку [100, с. 193].

Ротаційні (змінювані) трійки

Діяльність учнів у цьому випадку є подібною до роботи в парах. Цей варіант кооперативного навчання сприяє активному, ґрунтовному аналізу та обговоренню нового матеріалу з метою його осмислення, закріплення та засвоєння. Як організувати роботу:

Розробіть різноманітні питання, щоб допомогти учням почати обговорення нового або роз'ясненого матеріалу. Використовуйте переважно питання, що потребують неоднозначної відповіді.

Об'єднайте учнів у трійки. Розмістіть трійки так, щоб кожна з них бачила трійку справа й трійку зліва. Разом усі трійки мають утворити коло.

Дайте кожній трійці відкрите питання (однакове для всіх). Кожен у трійці має відповісти на це питання по черзі.

Після короткого обговорення попросіть учасників розрахуватися від 0 до 2. Учні з номером 1 переходять до наступної трійки за годинниковою стрілкою, а учні з номером 2 переходять через дві трійки проти годинникової стрілки. Учні з номером 0 залишаються на місці і є постійними членами трійки. Результатом буде повністю нова трійка.

Ви можете рухати трійками стільки разів, скільки у вас є питань. Так, наприклад, коли проходить три ротації, кожен учень зустрічається із шістьма іншими учнями [22, с.223; 43, с.352; 58, с.159].

Два - чотири - всі разом

Ще один варіант кооперативного навчання, що є похідним від парної роботи, ефективний для розвитку навичок спілкування в групі, вмінь переконувати та вести дискусію. Як організувати роботу:

Поставте учням запитання для обговорення, дискусії або аналізу гіпотетичної ситуації. Після пояснення питання або фактів, наведених

у ситуації, дайте їм 1-2 хвилини для продумування можливих відповідей або рішень індивідуально. Об'єднайте учнів у пари і попросіть обговорити свої ідеї один з одним. Об'єднайте пари в четвірки і попросіть обговорити попередньо досягненні рішення щодо поставленої проблеми. Як і в парах, прийняття спільного рішення обов'язкове. Залежно від кількості учнів у класі можна об'єднати четвірки в більші групи чи перейти до колективного обговорення проблеми [67, с.139-144].

Карусель

Цей варіант кооперативного навчання найбільш ефективний для одночасного включення всіх учасників в активну роботу з різними партнерами зі спілкування для обговорення дискусійних питань. Ця технологія застосовується:

для обговорення будь-якої гострої проблеми з діаметрально протилежних позицій;

для збирання інформації з якої-небудь теми;

для інтенсивної перевірки обсягу й глибини наявних знань (наприклад слів з певної теми: seasons, professions, appearance, etc.);

для розвитку вмінь аргументувати власну позицію [67, с.139-144; 70, №27, с.3-5].

Як організувати роботу:

1. Розставте стільці для учнів у два кола.

2. Учні, що сидять у внутрішньому колі, розташовані спиною до центру, а в зовнішньому - обличчям. Таким чином, кожен сидить навпроти іншого.

3. Внутрішнє коло нерухоме, а зовнішнє - рухливе: за сигналом ведучого всі його учасники пересуваються на один стілець вправо і опиняються перед новим партнером. Мета - пройти все коло, виконуючи поставлене завдання.

4. Запропонуйте їм пересісти по групах. Переконайтеся в тому, що учні сидять по колу "пліч-о-пліч, один проти одного". Усі члени групи повинні добре бачити один одного.

5. Повідомте (нагадайте) учням про ролі, які вони повинні розподілити між собою і виконувати під час групової роботи.

6. Будьте уважні до питань внутрішньогрупового керування. Якщо один з учнів повинен відзвітувати перед класом про роботу групи, забезпечте справедливий вибір доповідача.

7. Дайте кожній групі конкретне завдання й інструкцію щодо організації групової роботи. Намагайтеся зробити свої інструкції максимально чіткими. Малоймовірно, що група зможе сприйняти більш як одну чи дві, навіть дуже чіткі, інструкції за один раз.

8. Стежте за часом. Дайте групам досить часу на виконання завдання. Подумайте, чим зайняти групи, які справляться із завданням раніше за інших.

9. Подумайте про те, як ваш метод заохочення (оцінки) впливає на застосування методу роботи в малих групах. Забезпечте нагороди за групові зусилля [70, №28, с.16-24; 79, с.144; 82, с.220-223].

Технології колективно-групового навчання

До цієї групи можна віднести інтерактивні технології, що передбачають одночасну спільну (фронтальну) роботу всього класу.

Мікрофон

Різновидом загально групового обговорення є технологія "Мікрофон", яка надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію. Як організувати роботу:

Поставте запитання класу.

Запропонуйте класу якийсь предмет (ручку, олівець тощо), який виконуватиме роль уявного мікрофона. Учні передаватимуть його один одному, по черзі беручи слово.

Надавайте слово тільки тому, хто отримує "уявний" мікрофон.

Запропонуйте учням говорити лаконічно й швидко [68, с.445; 75, с.360; 79, с.144].

Незакінчені речення

Цей прийом часто поєднується з "Мікрофоном" і дає можливість грунтовніше працювати над формою висловлення власних ідей, порівнювати їх з іншими. Робота за такою методикою дає присутнім змогу долати стереотипи, вільніше висловлюватися щодо запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо. Визначивши тему, з якої учні будуть висловлюватись в колі ідей або використовуючи уявний мікрофон, учитель формулює незакінчене речення і пропонує учням висловлюючись закінчувати його. Кожний наступний учасник обговорення повинен починати свій виступ із запропонованої формули. Учні працюють з відкритими реченнями, наприклад: "During our lesson the most important discovery for me was…" або "This information allows us to make the conclusion…" або "This decision was reached because…" тощо [83, с.159; 118, р.27-34; 121, р.83-112].

Ажурна пилка ("Мозаїка", "Джиг-со")

Технологія використовується для створення на уроці ситуації, яка дає змогу учням працювати разом для засвоєння великої кількості інформації за короткий проміжок часу. Ефективна і може замінити лекції у тих випадках, коли початкова інформація повинна бути донесена до учнів перед проведенням основного (базисного) уроку або доповнює такий урок. Заохочує учнів допомагати один одному вчитися, навчаючи.

Як організувати роботу:

Щоб підготувати учнів до уроку з великим обсягом інформації, підберіть матеріал, необхідний для уроку, і підготуйте індивідуальний

інформаційний пакет для кожного учня (матеріали підручника, додаткові матеріали-вирізки з газет, статті тощо).

Підготуйте таблички з кольоровими позначками, щоб учні змогли визначити завдання для їхньої групи. Кожен учень входитиме у дві групи - "домашню" й "експертну". Спочатку об'єднайте учнів у "домашні" групи (1, 2,3), а потім створіть "експертні" групи, використовуючи кольорові позначки, що їх учитель попередньо роздає учням. У кожній домашній групі всі її учасники повинні мати позначки різних кольорів, а у кожній експертній - однакові.

Розпишіть учнів по "домашніх" групах від 3 до 5 чоловік, залежно від кількості учнів. Кожен учень має бути поінформований, хто входить до його "домашньої" групи, тому що її члени будуть збиратися пізніше. Дайте домашнім групам порцію інформації для засвоєння, кожній групі - свою. Завдання домашніх груп - опрацювати надану інформацію та опанувати нею на рівні, достатньому для обміну цією інформацією з іншими.

Після завершення роботи домашніх груп запропонуйте учням розійтись по своїх "кольорових" групах, де вони стануть експертами з окремої теми (своєї частини інформації). В кожній групі має бути представник із кожної "домашньої" групи.

Кожна експертна група повинна вислухати всіх представників домашніх груп і проаналізувати матеріал в цілому, провести його експертну оцінку за визначений час (для цього може знадобитися цілий урок, якщо матеріали складні або великі за обсягом).

Після завершення роботи запропонуйте учням повернутися "додому". Кожен учень має поділитися інформацією, отриманою в експертній групі з членами своєї "домашньої" групи [90, с.28-42; 92, с.288-302; 104, р.44-57].

Технології ситуативного моделювання

Модель навчання у грі - це побудова навчального процесу за допомогою включення учня у гру. Використання гри в навчальному процесі завжди стикається з протиріччям: навчання є завжди процесом цілеспрямованим, а гра за своєю природою має невизначений результат. Тому завдання педагога при застосуванні гри у навчанні полягає у підпорядкуванні гри визначеній дидактичній меті. Учасники навчального процесу, за ігровою моделлю, перебувають в інших умовах, ніж у традиційному навчанні. Учням надається максимальна свобода інтелектуальної діяльності яка обмежується лише визначеними правилами гри [100, с. 193]. Учні самі обирають власну роль у грі, висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її розв'язання, беручи на себе відповідальність, за обране рішення. Вчитель в ігровій моделі виступає як: інструктор (ознайомлення з правилами гри, консультації під час її проведення), суддя-рефері (коректування і поради з розподілу ролей), тренер (підказки учням для прискорення проведення гри), головуючий, ведучий (організатор обговорення). Як правило, ігрова модель навчання реалізується за чотири етапи:

1) орієнтація (введення учнів у тему, ознайомлення з правилами гри, загальний огляд її перебігу);

2) підготовка до проведення гри (викладення сценарію гри, визначення ігрових завдань, ролей, орієнтовних шляхів розв'язання проблеми);

3) основна частина - проведення гри;

4) обговорення [16, с.4-15; 20, с.81-90; 23, с.168].

Симуляції або імітаційні ігри

Імітаціями (імітаційними іграми) називають процедури з виконанням певних простих відомих дій, які відтворюють, імітують будь-які явища навколишньої дійсності. Учасники імітації реагують на конкретну ситуацію в рамках заданої програми, чітко виконуючи інструкцію, наприклад проводячи дослід. Як правило, вчитель надає під час імітації чіткі поопераційні інструкції. Учні можуть виконувати дії індивідуально або в групах. Дуже важливою процедурою імітації є обговорення отриманих результатів діяльності та усвідомлення учнями причинно-наслідкових зв'язків, які можна простежити, аналізуючи результати імітації у різних її учасників. Імітаційні ігри розвивають уяву та навички критичного мислення, сприяють застосуванню на практиці вміння вирішувати проблеми. Як організувати роботу:

Виберіть явище, тему для імітації.

Сплануйте все, що необхідно для імітації, продумайте участь у ній усього класу.

Надайте учням достатньо інформації, щоб вони могли впевнено виконувати всі передбачені процедури і одночасно вчитися.

Перед імітацією зробіть короткий вступ.

Заздалегідь продумайте запитання для підбиття підсумків [25, с.24-31].

Симуляції - це створені вчителем ситуації, під час яких учні копіюють у спрощеному вигляді процедури, пов'язані з діяльністю суспільних інститутів, які існують у справжньому економічному, політичному та культурному житті. Це своєрідні рольові ігри з використанням чітко визначених (за законом або за традиціями) і відомих ролей та кроків, які повинні здійснити виконавці: судові, парламентські, громадські слухання, збори, асамблеї, засідання комісій, політичні дебати тощо. Отже, симуляції є "мініатюрною" версією реальності. Ця технологія наближена до рольової гри, але істотно відрізняється від неї, бо її метою є не представлення поведінки конкретних особистостей, а ілюстрування певних явищ і механізмів: процедури прийняття рішень в органі місцевого самоврядування, механізму зростання прибутків підприємства, функціонування вільного ринку тощо [25, с.24-31; 38, с.4-8; 51, с. 20.]. Як організувати роботу:

1. Слід пам'ятати, що в симуляції йдеться не про демонстрування акторських здібностей, а про вміле і в міру можливості безособове відтворення вибраного процесу.

Необхідно пропонувати для проведення ситуативного моделювання теми, що спрощують дійсність.

Виберіть тему для симуляції та основне питання, яке будуть вирішувати учні.

Сплануйте сценарій симуляції, продумайте розподіл ролей, участь у грі всього класу.

Надайте учням достатньо інформації, чіткі інструкції, щоб вони могли переконливо виконувати свої ролі і, одночасно, вчитися.

Перед симуляцією зробіть короткий вступ.

Заздалегідь продумайте запитання для підбиття підсумків [54, с. 20-29].

Технології опрацювання дискусійних питань

Дискусії є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. Вона значною мірою сприяє розвитку критичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної проблеми і все це повністю відповідає завданням сучасної школи. Сучасна дидактика визнає велику освітню і виховну цінність дискусій. Вони вчать глибокому розумінню проблеми, самостійній позиції, оперуванню аргументами, критичному мисленню, зважати на думки інших, визнавати вдалі аргументи, краще розуміти іншого, сприяють уточненню власних переконань і формуванню власного погляду на світ [13, с.41-46].

проведення дискусії необхідно починати з постановки конкретного дискусійного питання;

не слід ставити запитання на зразок: хто правий, а хто - ні в тому чи іншому питанні;

у центрі уваги має бути ймовірний перебіг;

усі вислови учнів мають бути у руслі обговорюваної теми;

учитель має виправляти помилки і неточності, яких припускаються учні, та спонукати учнів робити те саме;

усі твердження учнів повинні супроводжуватись аргументацією, обґрунтуванням, для чого вчитель ставить запитання на зразок:;

дискусія може закінчуватися як консенсусом, так і збереженням існуючих розбіжностей між учасниками дискусії [92, с.288-302].

Метод ПРЕС

З цієї невеличкої технології (для неї запропонована назва "метод ПРЕС") варто почати роботу над навчанням учнів дискутувати. Вона використовується при обговоренні дискусійних питань та при проведенні вправ, у яких потрібно зайняти й чітко аргументувати визначену позицію з проблеми, що обговорюється. Метод навчає учнів виробляти й формулювати аргументи, висловлювати думки з дискусійного питання у виразній і стислій формі, переконувати інших. Як організувати роботу:

1. Роздайте матеріали, у яких зазначено чотири етапи методу ПРЕС.

Висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору (I think that, to my mind, according my experience, to my opinion);

Поясніть причину появи цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази (the fact, the point is that);

Наведіть приклади, додаткові аргументи на підтримку вашої позиції, назвіть факти, які демонструють ваші докази (for example, for instance);

Узагальніть свою думку (зробіть висновок, починаючи словами: (as a result, in the upshot, in the end, finally, in the long run, in the final analysis);

2. Запропонуйте бажаючим спробувати застосувати цей метод до будь-якої проблеми на їхній вибір.

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены