Виховання молодших школярів засобами народної педагогіки

Аналіз існуючої системи виховання засобами народної педагогіки дає змогу зробити певною мірою перевірені практикою такі узагальнення:

формування "кореневої системи" духовності дитини може бути належною мірою забезпечене шляхом вивчення основ народознавства - історичного, етнографічного, географічного, фольклорного, літературного;

виховні заходи мають передбачати врахування численних засобів народної педагогіки, спрямованих на формування у дітей екологічних знань і чуйного ставлення до живої природи, до збереження і примноження флори і фауни;

могутнім пізнавальним і виховним потенціалом є засвоєння учнями знань української міфології - легенд, міфів, які є джерелом національного характеру, способом мислення, світоглядом, філософським осмисленням дійсності;

серцевиною системи виховання, найважливішим скарбом етнопедагогіки є фольклорне виховання, зміст якого зосереджений у думах, піснях, прислів'ях, приказках, лічилках та інших народних перлинах і відображає весь культурно-історичний та мистецьким шлях українського народу;

вагомим чинником виховання є вивчення та засвоєння дітьми національного мистецтва - пісенного, музичного, танцювального, декоративно-прикладного тощо;

система виховання засобами народної педагогіки передбачає засвоєння учнями дат, подій, свят, традицій, звичаїв і обрядів, які ввібрав у себе народний календар, що являє собою енциклопедію трудової діяльності, культури, побуту і дозвілля народу - цей могутній і гармонійний комплекс ідейно-моральних, емоційно-естетичних засобів виховання підростаючого покоління;

виховна робота має зосереджувати увагу учнів на вивченні народних прикмет та вірувань як на наслідку багаторічних спостережень наших предків за явищами природи, змінами пір року, флорою і фауною рідного краю;

у навчально-виховних закладах потрібно активізувати роботу з відродження численних традицій українські родинно-побутової культури, основи якої складають глибока і всеперемагаюча материнська і батьківська любов до дітей, шанобливе ставлення до бабусі, дідуся, інших родичів, прив'язаність до отчого дому, специфічне оформлення свого помешкання, дотримання відповідного порядку в садибі тощо.

На основі здійсненої роботи можна визначити такі методичні рекомендації по вдосконаленню процесу виховання молодших школярів засобами народної педагогіки:

1) необхідність усвідомлення вчителем сутності виховного процесу засобами народної педагогіки та свого місця в ньому, забезпечення цілеспрямованого планування виховної роботи та змістовну реалізацію засобів української народної педагогіки, формування у вихованців мотивації вдосконалення та самовдосконалення, творче залучення всіх вихованців до відродження і застосування у повсякденному житті набутків рідного народу;

2) формування і розвиток у вихованців настанови на творче вдосконалення, на постійний розвиток позитивних якостей особистості, які цінував народ здавна (доброта, працелюбність, правдивість і т.д.), та боротьба і нівелювання негативних ( ледарство, брехливість і т.д.);

3) активний, цілеспрямований вплив на свідомість, підсвідомість, інтелектуальну, емоційно - почуттєву, вольову і мотиваційну сфери особистості, формування високої культури спілкування і загального етикету, заповіщених народом, правил поведінки серед людей;

4) контроль, перевірка та оцінка результатів виховного процесу і внесення в нього необхідних змін та корективів, основаних на засобах народної педагогіки;

5) процес виховання засобами народної педагогіки молодших школярів має носити постійний характер, а не епізодичний;

6) необхідність урізноманітнення форм та методів роботи, залучення до співпраці членів хору народної пісні, спеціалістів по виробленню народних іграшок тощо;

7) категорична заборона нав'язування своєї думки школярам, слід будувати план виховної роботи, враховуючи інтереси самих учнів;

8) постійне використання засобів народної педагогіки не тільки в позакласній виховній роботі, а й на уроках і на перервах.

Список використаної літератури

Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України: Зб. Наук. Праць. - Острог, 1998. - 444 с.

Виховання української еліти в системі національної освіти України: матеріали науково-практичної конференції (19-20 червня 1997) / Під ред. В. Вовка, І.Б. Ковальчука. - Львів: За вільну Україну, 1997. - 146 с.

Вишневський О. Сучасне українське виховання. - Львів, 1996 - 227 с.

Гнутель Я.Б. Виховна робота в сучасних умовах: теорія і методика. - Тернопіль.: АСТОН, 1998. - 264 с.

Грушевський М. Про українську мову й українську школу. - К., 1991, - 148 с.

Дроб'язко П.І. Українська національна школа: витоки і сучасність. - К.: Видавничий центр "Академія", 1997. - 184 с.

Етнонаціональний розвиток України (терміни, визначення, персоналії). За ред. Ю.І. Римаренка, І.Ф. Кураса. - К., 1993, - 271 с.

Зайченко І.В. Питання української національної школи в педагогічному журналі "Світло" // Педагогіка і психологія. - 1994. - № 3, - С. 12 - 14.

Канигін Ю., Ткачук З. Українська мрія. - К., 1996, - 204 с.

Карпенчук С. Теорія і методика виховання. - К.: Вища школа, 1997.- 261 с.

Концепція «Сім'я і родинне виховання».

Кравець О. М. Сімейний побут і звичаї українського народу. - К., 1966.- 306 с.

Мартюк І.В. Національне виховання: теорія і методологія. - К., 1995, - 328 с.

Падалка О.С., Нісімчук А.С. Педагогічні технології. - К.: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1995. - 252 с.

Погрібний А.Г. Роздуми про наболіле, або Якби ми вчились так, як треба... - К.: Школяр, 1998, - 372 с.

Попович М.В. Національна культура і культура нації. - К., 1991, - 259 с.

Програма «Українська родина».

Русова С. Вибрані педагогічні твори. - К.: Освіта, 1996. - 304 с.

Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. - К., 1985, - 322 с.

Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. - К., 1996, - 371 с.

Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. - К., 1997, - 392 с.

Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка: Навч. посібник. - К.: ІСДО, 1996. - 228 с.

Ступак Ю.П. Виховне значення українського фольклору. - К., 1960, - 116 с.

Сухомлинський В.О. Вибрані твори: в 5-ти т. - К., 1976.

Сявавко Е.І. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку. - К., 1974, - 518 с.

Традиції української етнопедагогіки і їх використання в навчально-виховній роботі в школі. - К., 1993, - 247 с.

Турбовский Я.С. Средства и методы педагогического действия. - М.: Знание, 1980. - 94 с.

Ушинський К.Д. Про народність у громадському вихованні // Вибр. пед. твори. В 2-х т. К., 1983, т. 2.

Фіцула М.М. Педагогіка. - К.: Знання, 2000. - 653 с.

Цимбалістий Б. Родина і душа народу // Українська душа. - 1992. - №4. - С. 36-42.

Черненко А.М. Українська національна ідея. - Дніпропетровськ, 1994, - 173 с.

Щербань П. Національне виховання в сім'ї. - К.: Либідь, 2000. - 254 с.

ДОДАТОК 1

Анкета для учнів

Вам пропонується 10 запитань. Оберіть відповідь, яка найбільше підходить вам, і напишіть її напроти запитання; не витрачайте багато часу на обдумування; відповідайте чесно та відверто. Можете бути впевнені, що ваші відповіді не буде розголошено.

Дякуємо Вам за участь.

1. Які позакласні заняття є для вас улюбленими?

2. Яке заняття ви хотіли б бачити?:

- заняття, проведене у формі змагання;

- заняття, проведене у формі свята;

- заняття, проведене у формі розповіді;

- заняття, проведене у формі бесіди.

3. Чи подобаються вам заняття, в яких присутні народні звичаї, обряди, проведені у формі свята?

4.Як часто вчитель, вихователь проводять подібні заняття?

а) часто;

б) не дуже часто;

в) рідко.

5. Чи мають відлуння у вашому житті народні звичаї, обряди, свята? Якщо так, то які саме?

6. Як ви ставитесь до народних традицій?

7. Чи дотримуються народних звичаїв у Вашій сім'ї? Якщо так, то яких саме?

8. Як ви оцінюєте своє відношення до повсякденного дотримання вами та вашими родичами обрядів та звичаїв рідного народу?

А) Дотримання обрядів і звичаїв -- зміст усього мого життя.

Б) Це повна нісенітниця.

В)Мені байдуже.

Г) Ніколи над цим не замислювався.

9. Чи вважаєте ви корисним дотримання народних звичаїв, обрядів, свят?

10. Щоб вам хотілося змінити у звичному укладі життя сучасного українця?

ДОДАТОК 2

"В історію свою візьми нас, Батьківщино!" (свято)

Мета. Продовжувати ознайомлення учнів із національними символами України - прапором, гербом, гімном, народнопоетичними символами: калиною, вербою, вишиваним рушником, вишиванкою, батьківським оберегом - хатою; сприяти формуванню національної свідомості школярів; розвивати увагу і мову, інтерес до символів своєї землі, до обрядів, пов'язаних із цими символами; виховувати любов і повагу до України.

Обладнання: гілочка калини з китицями, гілочки квітучої верби, вишитий рушник, магнітофон, касета з записом українських пісень.

(Звучить пісня «Червона калина», сл. народні, муз. К. Смаля).

Вчитель.

Червоні кетяги калини

Горять огнями усіма...

Без калини нема України,

Без народу країни нема.

Калина - одвічний символ України. Чому саме калина стала одвічним символом України?

Учень. Вважаємо, що завдяки своїм незвичним плодам, можливо, наших пращурів вражало те, що серед лютої завії гордо палахкотіли вогнисті блискучі кетяги. Ніякий мороз не міг здолати калину. Як і потяг народу до волі. Плоди дерева гіркі, як і життя трудящого народу. Білі віночки - квіти калини, очевидно, асоціювалися з чистотою і незайманістю.

Отже, вирушаємо у прекрасний світ знайомства з одвічним символом України -- калиною.

Хто розпочне бесіду?

Учень. Коли вродливий зеленокучерявий травень, скупаний у білопінному шумовинні весняного цвіту, закінчує господарювати на землі і збирається передавати естафету рум'яному червню, саме тоді рясно зацвітає одна із найулюбленіших рослин нашого народу - калина.

Кущі калини зацвітають на початку літа, вкриваються безліччю ніжних білих суцвіть. І стоять собі серед свіжої зелені, наче молоді юні наречені в білосніжних сукнях. Недаремно наш безсмертний Кобзар Т.Г. Шевченко писав:

Зацвіла в долині червона калина,

Ніби засміялась дівчина-дитина.

Завдяки такому рясному буйноцвіттю, калина стала в народі символом дівочої вроди і краси.

Дівчата прикрашали коси квітами калини. Це яскраво відображено в повісті І.С. Нечуя-Левицького «Микола Джеря». А в одній із народних пісень співається:

Червона калинонька

Віконце заступила,

Вийшла Наталка з хати

Та й стала дивувати,

Стала цвіт-калину ламати

Й до личенька прикладати.

Учитель. Так, калина оспівана у багатьох піснях, опоетизована в різних легендах, переказах, віршах, стала в народних уявленнях символічною. І на сьогоднішнє заняття ви, діти, одержали завдання зібрати легенди, пісні, поезії, приказки, прислів'я про калину.

Які ж існують легенди про походження калини?

1-й учень. Багато легенд про походження калини. Ось одна із них.

Колись на Україну напали турки і татари, вони усе нищили на своєму шляху, а дівчат і хлопців забирали в полон. І ось одного разу хотіли забрали в полон першу красуню села. Але дівчина почала тікати і була б утекла, та на лихо зачепилася за дерево своїм червоним намистом. Намисто розірвалося, посипались на землю червоні намистинки. Забрали вороги красуню і там вона загинула. А червоні намистинки зійшли, а з них вийшли прекрасні кущі з червоними ягідками. Назвали їх люди калиною. З того часу і росте на землі цей чудовий кущ.

2-й учень. А ось інша легенда про походження калини.

Утік козак із своєю милою, та ніде не міг звінчатися, і обернувся терном у полі, а дівчина - калиною.

Вийшла синова мати

Того терну рвати,

Дівчини мати -

Калини ламати.

«Се ж не терночок,

Се ж мій синочок,

Се ж не калина,

Се ж моя дитина».

Учитель. Легенд про калину багато, усіх на нашому уроці і не розкажеш, але ось послухайте ще одну.

Ви бачили, напевне, діти, що ягідки калини мають зернятка, а вони схожі за формою на серце. Ви хочете дізнатися чому? Чому калина росте по всій Україні? Ось послухайте.

Давно це було. В одному селі жила дуже вродлива дівчинка і звали її Калиною. До речі, і зараз це ім'я дуже поширене на Буковині. Дуже любили люди Калину за її добре серце. А одного разу Калинка, ідучи в лісі, викопала тоненьке стебельце і посадила його край дороги. Із стебельця невдовзі виріс великий кущ, який зацвів білим цвітом, а пізніше, коли обсипався цвіт, заблищали на кущі, як намистинки, ягоди. А в кожній ягідці знаходилося зернятко, як маленьке сердечко. Прийшла одного разу Калина до свого куща, а він їй і каже:

- Це на згадку про твоє добре серце, а щоб тебе не забували люди, подаруй мені ще і своє ім'я.

Напали вороги на село. Калинка, щоб врятувати село, завела їх у дрімучий ліс, де загинула й сама. Там, де розбризкалася дівоча кров, виросли калинові кущі. Ось чому наша Україна, як калина, бо багато було таких дівчат, які любили свій народ і свою Україну. Ось чому молоді дівчата люблять калину і прикрашають нею хліб, вінок, рушники.

1-а учениця. Люблять калину в Україні. На Вінниччині є великі калинові гаї. Про один із них йдеться у легенді, яку використав Михайло Стельмах у повісті «Щедрий вечір».

«...Давно се було. На одне село напали турки і татари. А в селі було весілля. І дівчата, щоб не потрапили в полон, кинулися тікати від ординців у непрохідні болота і всі там утопилися. А незабаром на тому місці виріс калиновий гай: узимку все в червоних кетягах, а влітку люди часто можуть чути звідти стогін...»

2-а учениця. А мені моя бабуся розповідала, що калину у давнину використовували у весільних обрядах, плели гірлянди, прикрашали гілками світлиці та весільні столи; коли випікали коровай, неодмінно прихорошували гілочками калини, квітчали весільний вінок молодої. А на столах ставили букети з калини перед молодими, бажаючи цим вічної краси їхньому подружньому життю, міцного і стійкого кохання.

1-й учень. У багатьох весільних піснях є слова про калину. У кожній родині, де були дівчата на виданні, зносили якнайбільше калинових пучків. Якщо під стріхою висіли калинові грона - це означало, що можна приходити зі сватами до оселі. Тому, починаючи з Пречистої (28 серпня) дівчата постійно ходили по калину на луги, в урочища. Віднайшовши перший кущ калини, вони водили круг нього хороводи, ігри, співали любовні пісні, згадували імена своїх хлопців. Із першої зламаної гілочки кожна брала по дві ягідки до рота, примовляючи: «Поможи, калинонько, бути в парі з миленьким». Потік зривали так само з інших кущів. Нарвавши калини збігалися в гурт, обмальовували одна одну ягодами прикрашали коси і віночки гілочками ягід і верталися додому з піснею. Біля оселі дівчата віддавали пучки матері, а та говорила: «Будь, доню, і ти червоною і здоровою, як калина, незайманою та чистою до вінця. А ти, калино, будь готовою на коровай, вільце, квітки весільні та хрестинні, на здоров'я людям, на добро іншому двору». Кілька гіллячок уносили до хати, підвішували до образів, а решту - під стріху, а це означало, що в оселі є дівчата на виданні.

1-а учениця. Калина - це пам'ять про матір, найдорожчу у світі людину:

Мамина калина росте біля хати.

Сюди прилітає зозуля кувати.

(Звучить пісня про калину).

Рубінові плоди у народі стали символом мужності людей, які віддали своє життя і свою кров у боротьбі з ворогами. Не повернувся юнак до рідного порога, разом із рідними сумує калина:

Опустила кетяги калина,

Вся в зажурі, краще б не цвісти.

Хто її чекав, вже не прилине,

Вже йому до неї не прийти.

Учитель. Так, є багато пісень про калину, в яких оспівано кохання, родинні стосунки, нещасливе подружнє життя, а є і веселі, жартівливі, як от «Ой є в лісі калина» (співають діти).

2-й учень. У народі цінують калину за її властивості. У народній медицині не було кращих ліків од застуди, ніж калиновий чай. Свіжі ягоди з медом та водою вживали при кашлях, серцевих захворюваннях, для регулювання травлення, тиску крові. Соком очищали обличчя, щоб рум'янилось, з ягід варять кисіль, джем, варення. Тому й садили калинові кущі біля кожної оселі, а особливо біля криниць, щоб вода була холодна і смачна. Наруга над калиною вкривала людину ганьбою. Дітям, щоб не рвали цвіту калини, казали: «Не ламайте калину, бо накличете морози».

Учитель. Живе образ калини не тільки в казках, віршах, легендах, піснях, а й у приказках і прислів'ях. Які ж приказки зібрали ви?

Пишна та красива, як червона калина.

Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте.

Вибери собі дівку, як калинову квітку.

У лузі калина з квіточками, як матуся з діточками.

Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоні ягідки дарує.

Щоки червоні, як кетяги калинові.

Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина.

Без верби і калини нема України.

Тож верба, діти, це теж символ української землі. Україна, українська земля - і в уяві обов'язково зринають прекрасні картини чудової української природи: білі хати у вишневих садах, хрущі над вишнями, тополя в полі, калина в лузі та в дворі, верба край долини. Або інша картина, як у Т.Г. Шевченка: «Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива, додолу верби гне високі...». Високі або розложисті верби, вони ростуть скрізь: на берегах річок, ставків, джерел, їх садять біля криниць.

1-й учень. Верба цвіте дуже ранньою весною і вербового цвіту ждуть, як і самої весни, з нетерпінням. Верби укріплюють береги річок, джерел, бо у них дуже велике і міцне коріння, яке не дає їм замулитись. Люди це помітили і склали народне прислів'я: «Там, де верба росте, житиме джерельце».

А які народні прислів'я, вислови про вербу ви знаєте?

(«Ой у полі вербиченька, там стояла криниченька», «Ой на горі під вербою стоїть колодязь із водою», «Де срібліє вербиця, там холодна водиця», «Де верба - там і вода», «Де верба - там і вода, а де вода - там і верба»).

Учитель. У цих прислів'ях глибока народна мудрість: верба є чудовим природним фільтром, що очищає воду від усяких домішок. Віддавна люди оселялися біля річок, де росли верби. А біля криниці, яку копали на обійсті, висаджували калину і вербу.

Що ж символізує верба?

2-й учень. Верба - символ весни, України. А ще верба символізує довголіття. Вербові гілки вивішували на воротах дому, бо вважали, що вони мають магічну силу відганяти злих духів. їх розкидали також у дворі та по полю. Гадали, що після цього буде добрий урожай і примножиться худоба.

Учитель. Так, верба перша радує нас своїм цвітом - вербовими котиками, такими сіренькими і м'якими та ніжними на дотик, її могутнє коріння захищає нашу рідну землю, вона має велику силу до життя.

Ось послухайте легенду про українську вербу, яка росла у далекому Казахстані.

1-й учень. У степу, де не ростуть ліси, а лише трава, був на засланні великий поет Т.Г. Шевченко. Із собою з України привіз маленьку гілочку верби. Доглядав її. Гілочка прижилася. Сумував поет за Україною та, поглянувши на вербу, згадував рідну українську землю. Давно вже немає Т.Г. Шевченка, але залишив він нам свої чудові вірші. Росте в Казахстані верба, яку з любов'ю охороняють казахські люди.

2-а учениця. А в Китаї ще й досі вважається верба символом пам'яті. Вербові гілки даруються близьким на згадку перед розлукою.

Є ще така легенда. Привезли в Європу дорогий крам із Китаю, вивантажили його, а плетені кошики викинули. Одна із гілочок проросла і виросла із неї розкішна плакуча верба. Плакучі верби висаджують на цвинтарях як знак вічності, незгасної пам'яті.

2-й учень. У далекій чужій стороні сумують люди за вербою.

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

1-й учень. В українського народу з давніх-давен, як тільки луки покривалися травицею, сільська молодь улаштовувала традиційні весняні ігри. Вибравши з-поміж себе найудатливішу юнку, дівчата прихорошували її котиками та розпуклими вербовими галузками, наспівували веснянки. Взявшись за руки, водили хороводи.

2-й учень. У слов'янських народів існував звичай: навесні, на Юрія, виганяючи вперше худобу на пасовисько, вдаряли її освяченою вербою, яка зберігалась від Вербної неділі. Вербові гілки втикали у стелі за сволоки хат і хлівів, це, мовляв, оберігає худобу від біди, від грози і пожежі. Під час буревіїв, проти вітру кидали вербову гілку, вона, казали, зупиняє бурю. З'їдені ранньої весни вербові сережки уберігали людину від лихоманки, зубного болю.

1-й учень. Люблять українські люди вербу. Весною перед Великоднем люди святкують Вербну неділю. У цей день нарізували вербові гілочки і несли їх до церкви, щоб освятити. Існує давній звичай жартівливо бити посвяченою вербою домашніх, примовляючи:

Не я б'ю, верба б'є.

За тиждень - Великдень,

Недалечко - красне яєчко.

Будь здоровий, як вода,

А багатий, як земля.

Люди вірили, що до кого доторкнулася вербова гілочка, той буде здоровим, щасливим, нелінивим. Освячену вербу зберігали в хаті за іконами, як збавительку від недуг. Освячену вербову гілку висаджували на городі, за народним повір'ям, вона завжди приймалась. Вважалось, що це дерево священне, має велику життєву силу.

Учитель. Вербу оспівували у своїх творах Т. Шевченко, І. Нечуй-Левицький у знайомому вам творі «Микола Джеря», М. Коцюбинський, Марко Вовчок, Леся Українка. Та про вербу існує і безліч пісень. (Звучить пісня про вербу).

2-й учень. З вербових гілок плетуть корзини, роблять ложки, колиски для маленьких діточок, музичні інструменти: чудові кобзи, бандури. Ось чому в Україні люблять це дерево.

Учитель. Сьогодні заняття звичайне і незвичайне, бо маємо багато гостей. Та, як кажуть у народі, де гості, там шана і щастя, і добрії вісті. За традицією дорогих гостей зустрічають хлібом-сіллю на вишитому рушнику. (Ведучі підносять хліб - сіль).

Рушник... Рушник на стіні. Хліб-сіль на вишитому рушнику. Весільний рушничок. Давній народний звичай.

1-й учень. Колись не можна було уявити собі української хати, не прибраної рушниками. З давніх - давен жила ця традиція народу, живе вона і сьогодні. Але сьогодні рушник - це оберіг, берегиня добра, щастя, любові в родині.

1-а учениця. Український рушник (тримає в руках), оздоблений квітами, птахами, зірками. Скільки він промовляє до кожного з нас. Від сивої давнини і до наших днів, в радості і в горі рушник - невід'ємна частка нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні. Без рушника, як і без пісні, людина не обходиться в житті.

(Звучить «Пісня про рушник» ).

2-й учень. Рушник із давніх-давен символи мир, злагоду та здоров'я у сім'ї. Все наше життя проходить поруч із рушником: ушановуємо народження немовляти, виряджаємо в далеку дорогу батька-сина, зустрічаємо гостей, проводжаємо людину в останню путь.

Учитель. Спадають на думку слова із поезії М. Рильського: «Не бійтеся заглядати у словник, це пишний яр, не сумне провалля».

Яке ж значення слова «рушник» дає тлумачний словник?

Мовознавець. Рушник - це шматок декоративної тканини з вишиваним або тканим орнаментом, традиційно використовуються для оздоблення житла в українських народних обрядах.

У яких же обрядах зустрічається рушник?

Мовознавець. Мабуть, найчастіше використовується рушник у весільних обрядах. В українській мові існує чимало фразеологізмів, пов'язаних із весільним рушником. Так, готувати рушники, дбати рушники, подавати рушники означає давати згоду на одруження. Ілюстрації цих фразеологізмів знаходимо в різних жанрах фольклору, зокрема у піснях.

Ой ти, мати, пораднице в хаті,

Порадь мені, що людям сказати:

Ой чи ж мені по рушнику дати,

Ой чи ж мені людей відказати.

Мовознавець. Повернутися з рушниками, значить засватати дівчину.

Вернулися люде з рушниками,

Зі святим хлібом обміненим.

Таку кралю висватали,

Що хоч за гетьмана,

То не сором.

Мовознавець. Ставати на рушник - брати шлюб, одружуватись.

А хто ж теє відерце дістане,

Той зо мною на рушничок стане.

(«Туман яром, туман долиною»).

1-й учень. За давнім звичаєм, як тільки у сім'ї підростала дівчина, мати змалечку привчала її вишивати рушники, сорочки, хусточки, передаючи свій досвід. Вишиванням займалися переважно дівчата і жінки. Багато вишивали дівчата на вечорницях довгими осінніми та зимовими вечорами.

1-а учениця. Все частіше стали ми заглядати до бабусиних стареньких скринь. Виймаємо речі, які переходили у спадок, і завмираємо. Кольорова плахта, яскрава корсетка, шовкова запаска і барвиста вишивана сорочка - серед цих речей чи не найголовніша, найпрекрасніша.

Виникла сорочка в сиву давнину. По-різному називають її: вишиванка, страчеця, кошуля, стільниця, станки.

Спочатку сорочку не оздоблювали, вона була простого покрою, та з часом почали оздоблювати. Наші пращури з пошаною ставилися до вишиваної сорочки, приписували їй чарівну силу.

Кожна господиня чи дівчина дбала, щоб сорочка була чиста і біла. Говорили: «Хоч латана, аби біленька». Вибілювали в попелі та в дерев'яних ночвах на морозі. За сорочкою судили про жінку, добра вона господиня чи ні, багата чи бідна. Без сорочки дівчина не йшла заміж. Дбали про багато сорочок. Мало було лише в бідної або лінивої. Існував звичай дарувати сорочку коханому, нареченому.

(Звучить пісня «Вишиванка» ).

2-й учень. З особливою пошаною відносились українці до вишитої сорочки, бо вона супроводжувала людину від колиски і до останнього подиху. Збираючись у далекі краї, покидаючи рідну домівку, брали з собою сорочки.

2-а учениця. Їх зберігали, передавали дітям, онукам як реліквії. Це був і оберіг, і символ приналежності до свого роду, пам'яті та любові. Недаремно народна мудрість твердила: «Як мати рідненька, то й сорочка біленька», «Як неділя, то й сорочка біла», «Рукава, як писанка, а личко, як маків цвіт». Вишита з любов'ю сорочка стала народним символом українців, найціннішим скарбом, найкращою і найдовшою пам'яттю.

(Звучить пісня «Смерекова хата», сл. М. Бакая, муз. П. Дворського).

Одна Батьківщина і двох не буває.

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долю не знайде в житті.

Рідна хата! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, вона завжди буде символом добра і надії.

Хата моя, біла хата,

Рідна моя сторона,

Пахне любисток і м'ята,

Мальви цвітуть край вікна.

Батьківська хата. З неї починалося пізнання світу, вона завжди згадується, сниться, ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.

Традиційна українська хата - воістину колиска нашого народу. В ній жили, умирали цілі покоління. З селянської хати пішли у світ велетні думки: Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Іван Франко, Олександр Довженко. Учитель. Рідний отчий дім. Кожна людина завжди з великою любов'ю згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство у затишній батьківській оселі. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини. І в кожного із вас є своє родинне вогнище, є батьківський дім, в якому ви живете. Для кожної людини є святою земля, де вона зробила перші кроки, вимовила перше слово, почула мамину пісню-колисанку, а потім народну пісню, пішла стежкою до школи. Ці почуття вічні, святі, бо людина не має права бути безбатченком, а завжди повинна пам'ятати батьківську хату, з якої пішла у життя, свій рідний дім, свою маленьку батьківщину, яку вона взяла у своє серце. Ці почуття вічні й святі.

ДОДАТОК 3

«Козацькому роду нема переводу» (свято)

Мета: продовжувати ознайомлення учнів з історичною минувщиною свого народу, сприяти формуванню національної свідомості школярів; розвивати увагу і мову, інтерес до славних часів козаччини; шляхом шефської опіки залучати до цього молодших учнів школи; виховувати любов і повагу до України.

Обладнання: квіти, кетяги калини, барвінок, вишиті рушники, портрети гетьманів, магнітофон, касета із записом пісень « Козацькому роду», «Запорізька похідна», посвідчення у козачата, знак Січі.

Клас прикрашений квітами, кетягами калини, барвінком, вишитими рушниками, портретами гетьманів.

Звучить музика «Козацькому роду».

Кошовий (учень, якого обрали на цю керівну посаду) звертається до гурту: - А що, козаки! Дайте слово сказать! Чи не час до коша козачаток приймать?

Козаки. Саме час! Саме час!

У самий раз! У самий раз!

Кошовий. Одержавши на раді згоду,

Дітей козацького народу

У наше коло викликаю,

Їх перевірити жадаю!

Звучить козацький марш -- «Запорізька похідна» (обробка В. Гуцала). Заходять козачата.

Кошовий. «Поведу таку я річ:

Що ви знаєте про Січ?

І про нашу Україну?

Розкажи усім нам, сину».

(Звертається із запитанням до одного з козачат).

1-й учень. Знаю, батьку, славна Січ

Ворогам ішла навстріч,

Рідну землю захищала

І народ свій прославляла!

2-й учень. Лиха ж отчий край зазнав...

(Не бажаємо нікому!)

Людолов нас чатував,

Щоб позбавить свого дому.

3-й учень. Бранців до галер кували,

Ржею злоби попирали.

Шляхта нас вогнем пекла,

На тортури прирекла.

4-й учень. Цар Петро і Катерина

Зневажали наш народ.

І тужила Україна

Під п'ятою у заброд.

5-й учень. Але наш народ боровсь...

І Хмельницький в нас знайшовсь,

І Сірко, і Дорошенко,

Й Полуботок, й Морозенко...

6-й учень. Рабства каламутну ніч

Переборювала Січ.

Козаків боялись завжди,

Бо була в них сила правди!

Кошовий (звертаючись до учнів).

Що говорить вам -- козак, --

Це крилате, горде слово?

Чом завжди буває так,

Що світлішає від нього?

Козачата (разом).

Козаки -- це вільні люди!

Козаки -- безстрашні люди!

Козаки -- борці за волю,

За народну тяжку долю!

Кошовий (до козачат).

Козацькому гурту, ви, бачиться раді?

Скажіть, чи готові ви жити по правді?

Усі козачата. Готові, так.

І жити чесно будем,

І правил ми козацьких не забудем.

1-й учень. Козак -- чесна, смілива людина,

Найдорожча йому -- Україна!

2-й учень. Козак -- слабкому захисник,

Цінити побратимство звик!

3-й учень. Козак вкраїнську любить мову,

Він завжди здержить своє слово.

4-й учень. Козак -- це вільна є людина,

І ненька в нього -- Україна!

5-й учень. Козак -- безстрашний захисник.

Боротися за правду звик.

Усі. Щоб козацькому роду не було переводу,

Присягаєм на вірність Україні й народу!

Кошовий (звертаючись до писаря).

Вручай же, писарю, посвідчення хлоп'ятам

Вони ж бо від сьогодні -- козачата.

А на додачу видай Січі знак,

Хай з козачатка вироста уже козак!

Писар (до козаків із промовою).

Допоможіть посвідчення вручити

І знак козацький прикріпити!

Звучить музика. Писар та козаки вручають кожному з козачат посвідчення і знак Січі. (У посвідченні зазначається, що такий-то школяр козацькою радою школи прийнятий у Козачата. Знак Січі -- відбиток печатки Запорозького війська). ,

Кошовий. Пам'ятайте козачата,

Як воля кувалась,

Як царі й султани кляті

З козаків знущались.

Воля кров'ю умивалась,

«А стала на кутах,

На козацьких вольних трупах,

Окрадених трупах!»

(Т.Г. Шевченко.)

Козачата. Пам'ятаєм, батьку!

Кошовий. Присягайте, що Вкраїну Будете любити,

Що ввіллєте в неї силу, щоб розвеселити.

Козачата (співають).

А ми ж тую червону калину,

Підіймемо,

А ми ж нашу славну Україну,

Гей, гей розвеселимо!

Учасники козацької ради.

Козачат усіх щиро вітаємо,

Здоров 'я і щастя бажаємо!

Кошовий. Дорогі хлоп'ята! Дорогі дівчата!

Ви сьогодні є вже козачата.

Із цим святом славним кожного вітаю

І Симоненка слова вам я зачитаю.

«Нашої заслуги в тім не бачу,

Нашої не знаю в тім вини,

Що козацьку бунтівливу вдачу

Нам лишили предки з давнини.

Нам і те не добавляє слави,

Що вони від чужоземних сил

Заступили землю кучеряву

Горами високими могил.

Пропонуєм свій великий час,

Наша лінь нікого не розчулить,

Слава ж та відмовиться від нас.

Спогади докучливі, як нежить,

Що тій славі принесуть нове?

Тільки тим історія належить,

Хто сьогодні бореться й живе».

(В. Симоненко «Нашої заслуги в тім не бачу»).

Кошовий. Козацьку раду закінчено. Козачата і всі інші співають пісню «Козацькому роду».

ДОДАТОК 4

«Моя Україна - Червона калина» (година спілкування)

Мета: поглиблювати знання учнів про символ українського народу -- калину; сприяти розвитку пам'яті, уваги, спостережливості; виховувати любов до оберегів, пісні, до рідної землі, до червоної калини і неньки - України.

Обладнання: портрет Т.Г. Шевченка, вишиті рушники та серветки, «Кобзар», керамічний посуд, квіти, кетяги калини, програвач і платівки з українськими піснями.

Вчитель. - Дорогі друзі, сьогодні наша затишна класна кімната знову у святковому українському вбранні. І це не дивно, бо сьогодні ми знову повертаємося до наших витоків, джерел української культури, до нашого рідного коріння, до тої невмирущої спадщини, яку всі ми одержуємо від дідів, прадідів як безцінний скарб натхнення і творчості.

Ми поговоримо з вами про сімейне свято, калину, безцінні реліквії і святині України.

Лине пісня «Моя Україна -- червона калина».

Юнак. - Майже у всіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців -- клен, у росіян -- берізка, а в нас -- верба і калина. Правду каже прислів'я: без верби і калини нема України.

Дівчина. - З давніх - давен наш народ оспівував калину в піснях. Хто не знає відомої козацької пісні «Червона калина» часів Богдана Хмельницького. У цій пісні калина символізує дух боротьби за волю і щастя України.

Звучить мелодія і діти співають пісню.

Гей у лузі червона калина.

Гей, гей засмутилася..,

А ми тую червону калину

Гей, гей, та піднімемо.

А ми ж свою славну Україну,

Гей, гей, та розвеселимо...

Вчитель. - Чи ж не тому так дбайливо охороняли та доглядали калину. Наруга над нею вкривала людину ганьбою. Дітям, аби ті не ламали цвіту, казали: «Не ламайте калину, бо накличете мороз». Справді, калина цвіте на сам кінець весни, коли вже відходять заморозки.

А зараз ми згадаємо легенди, які надійшли до нас з давніх часів. В них розповідається про живі символи Вітчизни, як про живі істоти, вони розмовляють, відчувають біль, радість, просять допомоги.

Учні розповідають легенди про калину.

Юнак. - Калина -- символ рідної Землі, отчого краю, батьківської хати. Росте калина на всій території України в тінистих лісах, у гаях, узліссях, дібровах, на схилах і лісових галявинах поряд з іншими деревами.

Дівчина. - Її садять і біля хати. Калина коло хати -- здавна найперша ознака оселі українця. Існує гарний звичай, який на жаль подекуди вже починають забувати. Біля щойно зведених осель на першому місці висаджують калину, і поки посадять інші дерева, кущі калини вже розростаються, милуючи зі білим цвітом навесні чи рубіновими кетягами ягід восени, я символ родинного добробуту і достатку.

Юнак. - Рубінові плоди калини здавна символізували мужність людей, які проливали кров за Батьківщину в боротьбі з ворогами. Насіння ягід калини схоже на серце. У народі живуть легенди про сміливих дівчат, які заводили у непрохідні хащі загони татаро-монгольських ординців, прирікаючи на загибель. Саме з крові цих патріоток нібито і зросли калинові кущі. У легенді «Дівочий ліс» розповідається, як мужня дівчина Марійка завела турків у непрохідні болота і вони там загинули. А султан стяв за це Марійці голову. І там, де падали краплі крові, виростала калина.

Дівчина. - Про походження калини існує і така легенда. Колись Україну напали турки і татари. Все нищили вони на своє шляху, а дівчат і хлопців забирали у полон. Якось турки захотіли забрати в полон найкращу в селі дівчину. Але вона втекла, та на лихо, зачепилась за дерево своїм червоним намистом. Воно розірвалося, посипалися на землю червоні намистинки. Забрали вороги красуню і на чужій землі вона загинула. А із загублених намистинок виросли кущі з червоними ягодами. Назвали їх люди калиною.

Звучить грамзапис пісні «Не ламайте калину...».

Юнак.

Козак, помираючи на чужині, звертався до побратимів:

«Казав собі насипати високу могилу,

Казав собі посадити в головах калину.

Будуть пташки прилітати, калиноньку їсти,

Будуть мені приносити від родини вісті».

Вчитель. - Калина -- це оберіг, символ нашого краю, не дарма Україну називають дивом калиновим Завершуємо наше свято віршами Т.Г. Шевченка.

Юнак.

Тече вода з-під явора

Яром на долину,

Пишається над водою

Червона калина.

Пишається калинонька,

Явор молодіє.

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

Дівчина.

Зацвіла в долині Червона калина,

Ніби засміялась Дівчина-дитина.

Любо, любо стало,

Пташечка зраділа

І защебетала.

Размещено на Allbest.ru