Порівняльна характеристика систем вищої освіти Великобританії та Німеччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Факультет міжнародних відносин

Кафедра країнознавства і міжнародних відносин

Виконала:

студентка 56 групи

Корнійчук Анастасія Іванівна

Луцьк - 2009

Зміст

Вступ

Вчені ступені у Великобританії

Вчені ступені в Німеччині

Вимоги вступу до ВНЗ Великобританії

Вимоги вступу до ВНЗ Німеччини

Особливості навчального процесу в Німеччині

Роль Болонського процесу для системи освіти обох країн

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Для того, щоб мати більш чітке уявлення про ті зміни, які повинні відбутися в Європі у відповідності до Болонського процесу, розглянемо систему вищої освіти Великобританії та Німеччини, яка існувала до підписання конвенції та після неї.

Система вищої освіти може бути унітарною - з одним основним типом ВУЗу (наприклад, університетами) або бінарною - з двома типами ВУЗів (наприклад, університети і інститути).

Вища освіта може бути однорівневою - включає один завершальний цикл вищої освіти (після якого видається диплом про вищу освіту) або дворівневою - включає як мінімум два цикли вищої освіти (після кожного циклу видається диплом, який можна використовувати для роботи або продовження навчання).

Вчені ступені у Великобританії

Вчені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, що успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх значення визначається репутацією університету, що їх присвоїв.

Ось деякі з вчених ступенів першого щабля, присуджуваних університетами Англії й Уельсу:

ВА - бакалавр гуманітарних наук;

BEd - бакалавр педагогічних наук;

EEng - бакалавр технічних наук;

BSc - бакалавр природничих наук;

LLB - бакалавр права;

BMus - бакалавр музики;

ВМ - бакалавр медицини.

Назви ступенів у різних університетах іноді різні, існують і виключення із правил. У деяких шотландських університетах власник першого ступеня з гуманітарних наук - магістр (МА), а не бакалавр (ВА). У деяких університетах, включаючи Оксфорд і Кембридж, ВА привласнюється з гуманітарних і природничих наук, однак кваліфікації бакалавра природничих наук (BSc) у Кембриджі немає, а в Оксфорді це вищий учений ступінь.

Щоб отримати ступінь бакалавра, необхідно провчитися три (Англія й Уельс) або чотири (Шотландія) роки. Однак є ступені, для одержання яких необхідний ще й досвід практичної роботи, - строк навчання відповідно зростає. Майбутнім дизайнерам, наприклад, потрібно пройти підготовчий курс, а потім - основний трирічний. Для одержання ступеня в області медицини, стоматології та архітектури потрібно вчитися до 7 років.

Вчені ступені в Німеччині

вищий освіта навчальний німеччина великобританія

Академічні ступені, що присвоюються німецькими університетами, відрізняються від прийнятих в англомовних країнах. У Німеччині прийнято видавати диплом про вищу освіту. Його одержують випускники більшості математичних, природничих, економічних і соціально-наукових факультетів. Найпоширеніший ступінь, присуджуваний після закінчення навчання на гуманітарних факультетах - магістр (Magister Artium). Відучившись в аспірантурі, можна одержати ступінь Doktor, що буде рівноцінно нашому кандидатові наук. При цьому в німецькому університеті вам можуть зарахувати підсумкові іспити, які ви здавали вдома.

Багато вищих шкіл в останні кілька років організували платні магістерські програми, що передбачають можливість навчання англійською мовою. Тривалість навчання становить 3-5 семестрів. Введення навчальних програм англійською мовою істотно розширило коло людей, що вибирають Німеччину для продовження освіти.

Вимоги вступу до ВНЗ Великобританії

Для вступу в університет усім, хто вчився у Великій Британії, необхідно здати іспити “A-levels”. Згідно даним Британської Ради, стандартні кваліфікаційні вимоги полягають у наступному:

Посвідчення про здачу трьох іспитів “A-levels” GCE і чотирьох іспитів GCSE (з мінімальною оцінкою “С”) або прирівняні до цього посвідчення українського зразка.

Зрозуміло, для вступу на університетський курс, по закінченні якого присуджується ступінь бакалавра, потрібен високий рівень мовної підготовки. Якщо вона нижче необхідної, вам можуть запропонувати підготовчий мовний курс.

Якщо ваші оцінки не цілком відповідають прийомним вимогам, університет може запропонувати пройти підготовчий курс. Тривалість такого навчання звичайно - від шести місяців до року. Є курси, що забезпечують предметну підготовку, але здебільшого їхнє завдання - удосконалення англійської мови відповідно до академічних вимог, а також вироблення навичок навчання.

Вимоги вступу до ВНЗ Німеччини

Вступу в німецький університет, як правило, передує завершення 1-2 курсів навчання в українському ВНЗ та відмінне володіння німецькою, котре потрібно підтвердити в ході здачі іспиту. Це може бути TestDa (Test Deutsch als Fremdsprache) або іспити Інституту ім. Ґете (Goethe-Institut), включаючи Zentrale Oberstufenpruefung (ZOP), Kleines Deutsches Sprachdiplom (KDS) і Grosses Deutsches Sprachdiplom (GDS). Існує також можливість здати мовний тест DSH безпосередньо в тому ВНЗ, в який ви вступаєте. Іноді потрібно здати кваліфікаційний іспит (Feststellungspruefung), що включає й перевірку мовних знань.

Щоб діяти напевно, рекомендується вспупити на підготовче відділення університету - у так званий Studienkolleg. Такі відділення є при багатьох університетах (але не при всіх). Мовна й навчальна підготовка в Studienkolleg орієнтована на обрану вами спеціальність і підрозділяється на наступні напрямки: T-Kurs (технічні дисципліни, математика, природничі науки), M-Kurs (медицина, фармацевтика, біологія тощо), W-Kurs (економіка й соціологія), G-Kurs (гуманітарні й суспільні науки, мистецтво, германістика), S-Kurs (всі мовні дисципліни, крім германістики). Навчання триває два семестри. Наприкінці здається кваліфікаційний іспит.

Особливості навчального процесу у Великобританії

Коледжі подальшої освіти також пропонують навчальні курси, що готують дипломованих фахівців зі ступенем. Такі курси найчастіше діють у контакті з підприємствами й установами, працівники яких відвідують їх ввечері або у вільний від роботи час. Подібна система взаємодії навчальних закладів, промисловості та комерції заохочується урядом країни.

Одержавши вчений ступінь першого щабля в інших країнах, багато хто спеціально приїжджає у Велику Британію для одержання так званої пост-дипломної освіти.

Так склалося історично, що структура системи освіти у Великій Британії дозволяє британським університетам з високим ступенем самостійності формувати навчальні програми пост-дипломного навчання. Дотримання єдиних загально-університетських стандартів забезпечується практикою запрошення незалежних екзаменаторів, однак навчальні програми, скажімо, з літературознавства, у різних університетах можуть значно відрізнятися одна від одної.

На рівні пост-дипломного навчання практикується два основних види курсів: теоретичний і науково-дослідний.

Теоретичні курси мають три рівні, завершуючись одержанням ступеня магістра, диплома або посвідчення. Навчання проводиться у формі лекцій і консультацій та, як правило, триває рік (це менше, ніж в інших країнах). Протягом всього навчання результати її оцінюються за письмовими роботами. Подекуди для одержання ступеня магістра потрібно написати дисертацію.

Науково-дослідний пост-дипломний курс являє собою наступний щабель навчання й відрізняється від теоретичного тим, що студенти, рідше відвідуючи заняття, більше часу приділяють дослідженням. Кінцева мета навчання - одержання вищого вченого ступеня - доктор філософії (Doctor of Philosophy, Ph), для чого необхідно, провівши оригінальне дослідження в певній області, опублікувати статтю або дисертацію, що відбивають результати цієї роботи. Тривалість навчання, як правило, - два роки. Здобувачами ступеня доктора філософії можуть бути особи, що вже одержали ступінь магістра (MPhil). Слово “філософія” у назвах ступенів зовсім не означає, що їхній власник - неодмінно філософ - це ще одна данина традиції.

У цілому ряді навчальних закладів у рамках двостороннього міжнародного співробітництва створені навчальні курси підготовки здобувачів ступеня доктора філософії. Частину навчального часу студенти проводять у навчальних закладах Великій Британії, частину - у навчальних закладах своєї країни. Присуджувана деякими навчальними закладами ступінь бакалавра - наприклад, бакалавр філософії (BPh) - насправді еквівалентна ступені магістра, оскільки її одержують після пост-дипломного навчання.

Для вступу на курс пост-дипломного навчання необхідно мати вчений ступінь першого щабля з відповідної дисципліни (тобто для того, щоб одержати ступінь магістра наук з фізики, ви повинні мати еквівалент ступеня бакалавра фізики ж). Є деякі виключення: приміром, на курс бібліотечної справи, інформатики, окремих управлінських спеціальностей можуть бути прийняті випускники будь-яких вищих навчальних закладів. Часом потрібно мати досвід роботи, часом - на тих курсах, по закінченні яких ви одержуєте посвідчення про право на викладання, - досить тільки бажання викладати. Зрозуміло, необхідно гарне знання англійської мови: абітурієнт повинен здати іспит IELTS або його еквівалент.

В основі програм заочного навчання лежить принцип самостійності. Деякі курси (наприклад, заочна програма при Лондонському університеті) дозволяють студентам будувати навчання за своїм розсудом. Навчальні програми інших вищих шкіл, таких, як Відкритий університет, гнучкі й добре структуровані. Звичайно студент займається вдома, спираючись на цілий ряд спеціально розроблених освітніх пакетів. Допомога викладача здійснюється засобами звичайної або електронної пошти. Для заочної освіти починають застосовуватися й інші засоби комунікації: телебачення, відео, Інтернет.

Більше 50 університетів пропонують заочні програми пост-дипломного навчання. Найбільшим попитом користуються курси комерції, права, природничих і технічних наук, медицини.

До навчальних закладів заочної освіти належать: Лондонський університет, Відкритий університет, Національний коледж подальшої освіти.

Більшість курсів будується на модульній основі з використанням накопичених балів (кредитів).

Росте число Коледжів дальньої освіти. До них відносяться домовленості, за якими весь курс або його частина читається в коледжі і визнається університетом. Більшість таких коледжів пропонує Вищі національні дипломи та Вищі національні сертифікати.

Сучасні системи освіти Англії, Уельсу, Шотландії та Північної Ірландії відрізняються певними деталями, але основні їхні структури подібні. Всі університети Великобританії мають високий рівень автономії у визначенні курсів, програм і методів навчання. Загальну патетику у вищій освіті здійснює Міністерство освіти й науки шляхом розподілу матеріальних ресурсів. Посередницькі функції між урядом та університетами покладені на три ради університетських фондів (Англії, Шотландії та Уельсу). До складу цих рад входять представники закладів вищої освіти з регіонів Великобританії, шкіл та ліцеїв, роботодавців. Таке широке представництво дає змогу поєднати інтереси держави й вищих шкіл, досить об'єктивно оцінюючи останні. Для цього з 1996 р. розширюється число критеріїв, за якими має визначатися якість навчальних послуг і рівень закладу. Консультативним органом в оцінюванні є комітет ректорів, який з 1992 р. перейменований на Комітет з якості вищої освіти.

Нині в країні існує 89 університетів і 70 інших закладів вищої освіти, у тому числі коледжі для підготовки вчителів, технічні та інші коледжі. Закінчивши університет, випускник одержує ступінь або свідоцтво про здобуту професію. Слід зазначити, що британські кваліфікації визнаються всіма як найкращі в світі. Професійні кваліфікації встановлюють, як правило, певні асоціації (ради) за дуже жорсткими вимогами. Для їх виконання випускникам університетів необхідні роки праці й самостійного вдосконалення. У Великобританії, як і в інших західноєвропейських країнах, найпоширенішими вважаються такі кваліфікації: бакалавр (Ваchelог), магістр (Master), доктор філософії (Doctor of Philosophy). Більшість студентів у Великобританії обирають курсові програми, що дають змогу здобути першу кваліфікацію.

Хоч у країні дотримуються політики відкритої вищої освіти, зацікавлені органи встановлюють квоти місць (держсекретар з освіти - для вчителів, департамент охорони здоров'я - для лікарів тощо). Якщо кількість заяв перевищує квоту чи кількість вільних місць в аудиторіях, застосовується селекція, форми якої визначаються самими ВЗО. Право на квотування мають і органи розподілу фондів і ресурсів.

Суттєві відмінності в доступі у ВЗО спостерігаються в Шотландії, втім, це не заважає їй мати майже удвічі більшу кількість студентів (у розрахунку на 100 000 населення), ніж в інших регіонах Великобританії.

Нарешті, три університети (Oxford, Cambridge, Durham ) проводять для абітурієнтів конкурсні вступні екзамени.

Навчання розпочинається 1 вересня і формально закінчується 30 серпня, але насправді навчальний рік коротший. Кожен ВЗО автономний у тривалості навчального року за умови дотримання загальних критеріїв: закінчення занять у червні, кілька (3-5 тижнів) перерв на головні релігійні свята.

Навчальний рік поділяється на три частини, але в останній більшість ВЗО скорочує кількість навчальних годин для надання студентам часу на перегляд матеріалу і підготовку до екзаменів. Частина університетів має серединні канікули (до 8 тижнів читання), як час для самостійного навчання студентів. Дедалі помітніша тенденція до двосеместрового року з канікулами між семестрами.

Кількість і розподіл тижневих навчальних годин (лекцій, семінарів, різних лабораторних робіт тощо) визначають ВЗО, післяобідній час у середу традиційно виділяється на спортивні заняття.

Кожен ВЗО автономний у встановленні методів контролю роботи і знань студентів. Більшість віддає перевагу підсумковим екзаменам, часто проводиться поточний контроль з урахуванням його результатів під час вирішення питання про перехід на наступний курс чи рівень. Після закінчення програми першого циклу студент може отримати такі оцінки: найвищу (Class 1), дуже хорошу (Class 2, Division 1) з правом продовження навчання на другому циклі, непогану (Class 2, Division 2 чи “two-two”), найнижчу (Class 3).

Для переходу з першого рівня на другий (магістерський) необхідно виконати досить високі академічні вимоги (отримати диплом бакалавра з відзнакою) і виявити добрі знання з предмета спеціалізації. Із цього правила є й винятки, коли на другий рівень приймають осіб без диплома за перший рівень, проте за наявності чималого досвіду праці з обраного фаху.

Більшість абітурієнтів у Великобританії обирають курси навчання, що забезпечують здобуття першої кваліфікації. Цей перший диплом вимагає загалом 3-4 роки навчання, за винятком ветеринарії й медицини (5-6 років). Передбачається впровадження курсів меншої тривалості (прискорених) і можливість, внаслідок зміни тривалості навчання й інтенсивнішої роботи, отримання першого диплома вже за два роки. В Об'єднаному Королівстві найпоширеніші такі кваліфікації: бакалаври - мистецтв, наук, освіти, інженерії, права, медицини. Кваліфікація бакалавра має три варіанти “з відзнакою”, залежно від кількості поглиблено вивчених і складених дисциплін. Менш престижним є навчання і отримання “середньої” бакалаврської кваліфікації з не поглибленим вивченням і засвоєнням дисциплін програм.

Отримання цього диплома відкриває шлях до студій докторського рівня з присвоєнням звання “доктор філософії ”, рідше “магістр філософії ” (якщо рецензенти визнали рівень написаної дисертації нижчим від докторського). Інколи, і лише за умови виконання належних самостійних досліджень, докторське звання отримується відразу після бакалаврського. Деякі університети присвоюють кваліфікацію “бакалавр ” другого рівня.

На відміну від українських, британські дипломи мають переважно академічне наповнення, надаючи право продовжувати навчання і виконувати певні професійні обов'язки на невисокому рівні. У регульованих та інших професіях (юристи, медики, вчителі, інженери) необхідний період стажування і складання додаткових екзаменів відповідній фаховій комісії.

З метою забезпечення професійної спрямованості вже на першому курсі студентів знайомлять з кваліфікаційними характеристиками спеціальностей, що дає їм змогу бачити мету своєї навчальної діяльності, ставити конкретні завдання самоосвіти й пов'язувати їх з професійними функціями. Додамо, що левову частку освітньо-професійних програм становлять цикли спеціальних дисциплін, починаючи з першого року навчання, а також різні види практичної підготовки. Університет надає можливість студентам, які не мають попереднього практичного досвіду, проходити стажування як на підприємствах Великобританії, так і за кордоном (здебільшого у Франції і Німеччині).

На останньому курсі навчання студенти виконують науково-дослідну роботу. Більшість дипломних проектів виконуються на замовлення підприємств і рекомендуються до впровадження у виробництво. Після здобуття ступеня бакалавра інженерії “з відзнакою” студенти мають можливість визначитися щодо подальшої професії, тобто продовжувати навчання на другому рівні для одержання диплома (ступеня) магістра інженерії.

Визнання професійних кваліфікацій здійснюється, як правило, певними асоціаціями, що встановлюють (для більшості регульованих фахів) дуже жорсткі вимоги.

Найвища академічна кваліфікація в країні - докторська.

Доктор має два рівні. Перший докторський ступінь - доктор філософії (PhD чи DPhil). Це звання, яке можна отримати у багатьох царинах, включаючи природничі, гуманітарні, інженерні науки, право (відзначимо, що царина знань не вказується у назві ступеня).

У Великобританії немає встановлених правових норм щодо визнання закордонних дипломів і кваліфікацій. Академічні дипломи розглядаються у ВЗО суто індивідуально, а у випадку вимоги професійного визнання оцінку і перевірку ведуть визнані професійні асоціації, які мають право надати дозвіл на регульовану діяльність.

Очевидним достоїнством освітньої системи Великобританії є її виняткова гнучкість. І в школі, і в університеті є можливість за своїм уподобанням вибирати дисципліни і спеціалізацію. Більше того - при бажанні вибрані предмети і напрямки можна поміняти. Незалежно від віку, національності і віросповідання навчатися в навчальних закладах Великобританії може кожен. Треба лише відповідати вимогам, висунутих до всіх абітурієнтів.

Таким чином, вища освіта Великобританії є дуже привабливою і відкритою для всіх громадян Великобританії та Євросоюзу (і не тільки для них). Маючи давні добрі традиції навчання і виховання молоді ВНЗ Великобританії користуються великим авторитетом. Постійно дбаючи про доступність і гнучкість, система вищої освіти Великобританії ще до підписання Болонської угоди була реформована і стала взірцем для наслідування.

Особливості навчального процесу в Німеччині

Вищі навчальні заклади Німеччини - це університети (Universitaet, скорочено Uni), у тому числі технічні (Technische Universitaet), вищі спеціальні школи (Fachhochschule), а також різні спеціалізовані ВНЗ, включаючи педагогічні, теологічні, музичні, художні, кінематографічні тощо. Спортсменів, журналістів і лікарів готовлять як на відповідних факультетах університетів, так й у декількох спеціалізованих навчальних закладах (Sporthochschule, Medienhochschule тощо), наприклад, у Ганновері й Любеці діють два профільних медичних ВНЗ.

Переважна більшість ВНЗ у Німеччині державні, але останнім часом стали з'являтися й приватні. Навчання в них платне. Активно розвивається система бізнес-освіти.

26 січня 2005 р. Федеральний конституційний суд Німеччини оголосив положення Рамкового закону про ВНЗ щодо безкоштовного навчання неприпустимим та дозволив Федеральним землям самим приймати рішення щодо встановлення плати за навчання. Зараз кожна Федеральна земля переглядає це питання; планується, що плата за навчання в середньому буде становити 500 євро на семестр, хоча точна сума буде встановлюватися як на рівні Федеральних земель, так і самими ВНЗ.

Серед усієї цієї розмаїтості особливе місце займають університети - насамперед тому, що з ними зв'язані багато століть німецької історії, наукові відкриття, імена геніальних людей. У Німеччині налічується 118 університетів і прирівняних до них ВНЗ. Першим по праву можна назвати Гейдельберзький університет, заснований в 1386 р. 600-літню історію мають і деякі інші храми наук - Лейпцігський, Ростокський.

У ВНЗ Німеччини можна одержати вищу освіту з більш ніж 400 спеціальностей. Іноземні студенти воліють вивчати в Німеччині економічні науки, машинобудування, німецьку філологію. 54 % іноземців навчаються у ВНЗ земель Баден-Вюртемберг, Баварія й Північна Рейн-Вестфалія.

Старі німецькі університети сповідують класичний підхід до вищої освіти, що припускає серйозну теоретичну підготовку. Більш орієнтований на практику різновид освіти пропонують вищі спеціальні школи (Fach-hochschulen). Там вчаться 3-4 роки, передбачений рік стажування. У цих ВНЗ - а їх більше 150 - можна отримати професії в таких областях, як економіка, сільське господарство, менеджмент, інженерна справа. На частку Fachhochschulen припадає багато іноземних студентів - більше 22 тис.

Німецька вища школа побудована так: спочатку дворічний базовий курс (Grundstudium), а за ним - дворічний професійний курс (Hauptstudium). Grundstudium завершується здачею проміжних іспитів (Zwischenpruefung). Буває ще так званий переддипломний іспит (Diplom-Vorpruefung). Випускники ряду спеціалізацій (педагогіка, наприклад) здають у якості випускного держіспит (Staatsexamen).

Сьогодні вища освіта Німеччини, як і інших країн Європи, переживає кризу. Підґрунтям такої кризи є, безперечно, економічні та соціально-політичні чинники. Принаймні, на них вказують всі аналітики, вчені, громадські діячі. Але, якщо проаналізувати стан сучасної вищої освіти, звернувшись до внутрішніх, зокрема психологічних, факторів, можна розглянути дану проблему під іншим, суттєво новим кутом зору і зробити певні важливі висновки. Для аналізу національних особливостей вищої освіти в Німеччині недостатньо лише опису її сучасного стану, проблем та перспектив розвитку. Для того, щоб чітко зрозуміти різні аспекти даного питання, а зокрема його психологічний аспект, необхідно перш за все розглянути деякі ключові моменти в історії німецької вищої освіти на різних етапах розвитку німецького суспільства.

Велике реформування освіти відбувається на початку XXI ст. в зв'язку з тим, що в 2005 р. половина сьогоднішніх професорів піде на пенсію, а тисячі русистів Східної Німеччини поповнили армію безробітних, змушені терміново перекваліфіковуватись в зв'язку зі зменшенням попиту на російську мову як іноземну. Після об'єднання Німеччини Комісія Федерації і федеральних земель розробила програми, спрямовані на координацію зусиль в галузі освіти і наукових досліджень, на взаємообмін інформацією між окремими землями. Уже протягом тривалого часу ведуться дискусії про реформу системи вищої освіти, яка насамперед повинна скоротити тривалість навчання. Сьогодні студент до закінчення університету з одержанням професійної кваліфікації проводить у ньому в середньому приблизно 14 семестрів, тобто 7 років. У порівнянні з іншими країнами це занадто довго. Часто до початку навчання у вузі молоді німці завершують багаторічне виробниче навчання або відбувають службу в армії. Зумовлений цим пізній початок роботи за фахом є значним недоліком порівняно з претендентами з інших країн - особливо з точки зору постійно зростаючої міжнародної мобільності у межах Європейського ринку. Вища освіта Німеччини охоплює 1,8 млн студентів, 40 тис. професорів, 70 тис викладачів з науковим ступенем, 300 навчальних закладів. На 2010 р. очікується, що кількість абітурієнтів зросте на 25 %. В галузі наукових досліджень розробляються точні критерії для оцінки результатів, які забезпечують більшу їх транспарентність. Конкуренція стає важливим елементом у системі наукових досліджень. Наукова діяльність вузів Німеччини ґрунтується на концепції вищої освіти В. Гумбольдта, яка акцентує в процесі навчання зв'язок навчальної і наукової роботи. Слід зазначити, що наукові організації Німеччини працюють в тісному співробітництві, відсутнє розмежування вузівської і невузівської, в тому числі промислової, науки. Це дозволяє уникнути дублювання досліджень, одночасно полегшуючи передачу технології не лише з одного наукового закладу в інший, але й, що є більш важливим, з наукових закладів, в тому числі вузів, до промислових фірм, полегшуючи і прискорюючи тим самим процес впровадження винаходів і реалізації наукового потенціалу країни. Німецьку систему підготовки студентів неможливо порівняти з англо-американською. Щоб зробити німецькі університети привабливішими для іноземних студентів і збільшити шанси випускників для роботи за кордоном, університетам надається право присуджувати ступені бакалавра і магістра. Це відповідає Європейському контексту, де існує тенденція до універсалізації структури освіти з метою еквівалентності дипломів у межах європейського співробітництва. Поступово відбувається реструктуризація системи вищої освіти і наукових досліджень. Крім створеного ще у сімдесяті роки загального вузу розвивається друга група в структурі освіти - спеціальні навчальні заклади. Спеціальні вищі школи не є аналогами спеціальних (професійних) вузів колишньої ФРН. їх планують інтегрувати в якості відповідних факультетів в склад університетів, а спеціальні професійні вузи створювати або з професійних училищ (кращих з них), або з вищих технічних шкіл, що існували в НДР. Система спеціальних навчальних закладів дає академічну освіту практичного напрямку, має модуляризовані цикли і курси, але спектри дисциплін мають обмежений характер. За останні 10 років відбулися значні кількісні і якісні зміни. Кількість класичних німецьких студентів зменшується, а кількість неповнокурсників постійно зростає. Мотивація студентів до навчання за неповнокурсною системою пов'язана з фінансовими й особистими проблемами. Для того, щоб запобігти нерівності в навчанні за двома різними системами, Наукова рада, яка була створена ще у 1957 р., пропонує транспарант не і чітке структурування кількості курсів, які обов'язково мають доповнюватись модульними системами і системами балів. Такі неповні курси існують у системі навчання різних країн світу і дають змогу студентам поєднувати роботу і навчання, допомагати родині і виконувати різні професійні обов'язки. Ця реформаторська ініціатива оцінюється як гнучка ланка між навчанням і роботою. Ґрунтовно переробляються структура і зміст освіти, які мають відповідати вимогам суспільства, культурного й економічного життя, вирішуються кадрові питання в сфері наукових досліджень і освіти, відбувається диференціація структури кадрів відносно нових завдань і функцій (однакова квота для чоловіків і жінок, боротьба з утиском прав жінок, створення жіночих коледжів і університетів). Диференціація спрямована на збільшення гнучкості процесу навчання в університетах країни (нові форми навчання, курси з неповним тижнем введення мультимедійного і наукового підвищення кваліфікації), університетам надається максимальна автономія при регулярному оцінюванні якості викладання і досліджень. Новим у реформуванні освіти Німеччини є створення великої кількості приватних навчальних закладів як альтернатива державним університетам, щоб краще відповідати вимогам економічних структур і реагувати на попит ринків праці. В процесі реформування освіти важливими залишаються питання внутрішнього погляду на систему освіти в різних представників німецького суспільства, надання менеджменту знань найвищого пріоритету.

Роль Болонського процесу для системи освіти обох країн

Болонський процес почався 25 травня 1998 р., коли Великобританія, Німеччина, Італія и Франція прийняли в Болоньї спільну декларацію. Сьогодні в процесі беруть участь уже 40 країн. Якщо коротко, то Болонська декларація зводиться до наступного: незалежність університетів від держав, взаємне визнання іноземних документів про освіту, загальні критерії присвоєння ступенів і кваліфікацій. Саме ці умови стимулюють ВУЗи краще викладати і дають студентам вибір - де учитися, а потім працювати.

Кожна із цих країн зобов'язалась виробити систему легко порівнюваних учених ступенів, яка повинна опиратися на 2-во рівневу (або 2- циклову) систему навчання. Причому, другий повинен слідувати за першим, а не бути паралельним.

Розвиток академічної мобільності оголошено пріоритетною ціллю не тільки на словах: Європейський союз виділяє спеціальні засоби на те, щоб студенти в обов'язковому порядку частину курсів або навіть цілих два семестри проходили в другом університеті. А в якості одного із механізмів забезпечення цієї мобільності робиться спроба розповсюдження європейської моделі перезарахувань кредитів (EСTS). Так що чи не найголовніша ціль створення європейської зони вищої освіти, це закріплення позицій європейської вищої школи на світовому ринку освітніх послуг.

Заради цього з 1999 р. багато країн і, перш за все, країни Північної Європи змінили свої закони про вищу освіту, ввели у себе 2-циклову систему навчання “бакалавр-магістр”. Однак не можна сказати, що зміни дались всім легко и успішно.

Висновки

Підсумовуючи все вищевикладене, можна зробити наступні висновки про особливості системи зовнішньої оцінки якості вищої освіти Великобританії:

- створення системи зовнішньої оцінки в особі Агентства з гарантування якості у вищій освіті стало одним з результатів запровадження корінних змін в системі вищої освіти Великобританії.

- стандарти навчання та якість навчання - ключові поняття в діяльності аналізованої системи.

- інституційний аудит - складна і комплексна процедура оцінки якості вищої освіти - не стільки досліджує і дає оцінку роботі закладу, скільки на засадах автономності ВНЗ визначає ефективність діючих у ньому внутрішніх процедур з гарантування якості.

- процедура інституційного аудиту характеризується чіткістю, прозорістю, логічністю, послідовністю, виваженістю та відповідальністю.

- у системі внутрішньої та зовнішньої оцінки якості освіти все значимішою стає роль студента - платника за надання навчальних послуг.

- в оцінці якості вищої освіти посилюються вимоги до викладача, який повинен знати не лише останні наукові здобутки з своєї дисципліни, але й досконало володіти методикою викладання.

Подальший матеріал показує, що вища освіта в Німеччині на сучасному етапі є не лише відображенням всіх переваг і недоліків сучасного німецького суспільства, а й несе в собі славетні традиції класичної німецької освіти епохи Просвітництва. За тривалий період становлення німецької нації вища освіта Німеччини переживали часи злетів і падінь.

На її стан впливали і гуманістичні ідеї видатних німецьких мислителів, і прагматизм науково-технічного прогресу, і згубна ідеологія нацизму. Криза, яку переживає сьогодні вища освіта Німеччини, пов'язана як із зовнішніми (економічними, соціально-політичними), так і з внутрішніми (психологічними) чинниками.

Література

Альтбах Ф.Д. Модели развития высшего образования в преддверии 2000 г. // Перспективы. - 1992. - № 3.

Вища освіта в Великій Британії http://www.osvita.org.ua/abroad/edusystem/gbr/

Геймер X., Геймер Р. Система высшего образования в Германии - камо грядеши. Реформы и инициативы для XXI века // Образование и наука. 1999. - № 2/3.

Кісіль М. В. Система зовнішньої оцінки якості вищої освіти в Англії // Нова парадигма: Журнал наукових праць / Гол. ред. В.П. Бех. - Вип. 53. - К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2005. - С. 32-38. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://kisilmv.if.ua/publications/england.html

Клочковський Є. Європейська єдність і європейська освіта // СІЧ. - 2003. - № 10. - С. 7-12. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://revolution.allbest.ru/pedagogics/00034024_0.html

Університети Німеччини [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.osvita.org.ua/abroad/edusystem/deu/university/

Размещено на Allbest.ru