Розвиток мислення молодших школярів на уроках курсу "Я і Україна"

2

ДИПЛОМНА РОБОТА

Розвиток мислення молодших школярів на уроках курсу «Я і Україна»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ МИСЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

1.1 Сутність, види, форми мислення

1.2 Вікові особливості мислення молодших школярів

1.3 Стан розвитку мислення в молодших школярів на уроках курсу «Я і Україна» в практиці початкової школи

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДНО - ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З РОЗВИТКУ МИСЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ КУРСУ «Я І УКРАЇНА« У 2 КЛАСІ

2.1 Методика розвитку мислення учнів на уроках курсу «Я і Україна» у другому класі

2.2 Результати експериментальних досліджень

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Державним стандартом початкової загальної освіти передбачається одне з найголовніших завдань школи -- всебічний розвиток та виховання особистості через формування в учнів бажання і вміння вчитися, повноцінних мовленнєвих, читацьких, обчислювальних умінь і навичок відповідно до пізнавальних можливостей дітей молодшого шкільного віку [18, 95].

Розв'язуючи дане завдання, кожен учитель початкової школи намагається створити такі умови, за яких стало б можливим розвивати пізнавальні можливості і здібності кожної дитини. Розкриттю розумових особливостей кожного учня у початковій школі сприяє формування у них прийомів мислення. Адже від них значною мірою залежить успішність засвоєння навчального матеріалу, темп оволодіння ним, міцність збереження та рівень осмисленості знань.

Пізнання навколишнього світу починається з відчуттів, сприймань і породжує людське мислення. Воно супроводжує усі розумові процеси особистості. Саме «мислення забезпечує можливість виходу за межі чуттєвого, розширює межі та глибину пізнання, відображає істотні зв'язки і відношення між предметами, через відоме веде нас до невідомого» [1, 114].

Проблемі розвитку мислення молодших школярів присвячені дослідження психологів М. Блонського, Д. Богоявленського, Л. Божович, П.Гальперіна, В. Давидова, О. Скрипченко та педагогів Г. Кагальняк, М. Куб'юк, Г. Овчіннікової, Л. Румянцевої та ін.

Психологічні дослідження показали, що істотною особливістю розумової діяльності учнів молодшого шкільного віку є, з одного боку, інтенсивне зростання їхніх пізнавальних потреб, а з другого - недостатня зрілість логічного мислення, обмеженість пізнавальних можливостей. Для того, щоб дитина могла вільно і міцно засвоювати знання, треба розвивати її аналітичне мислення, навчати виділяти істотне в навчальному матеріалі, порівнювати, робити узагальнення, доводити окремі положення, оцінювати явища і події, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки. Цього можна досягти у процесі активної самостійної діяльності.

Як свідчать дослідження Т. Байбари, О. Біди, Ф. Кисельова, Н. Коваль, В. Пакулової та інших вчених значними можливостями для розвитку мислення учнів початкових класів володіють уроки курсу « Я і Україна«.

Навчальний матеріал із даного курсу ставить дітей перед необхідністю виділяти суттєві ознаки, притаманні як одному явищу, так і їх сукупності, формулювати необхідні висновки. Істотні властивості предмета проявляються через включення його у зв'язки з іншими предметами і порівняння їх. Таке включення С. Рубінштейн розглядав як основний спосіб мислення, формування якого дає змогу пізнавати предмет у його взаємозв'язку з іншими об'єктами [47, 215].

Свого часу К. Ушинський писав про те, що логіка природи, найдоступніша і найкорисніша для дітей [36].

В. Сухомлинський стверджував, що «Природа - величезної ваги фактор, що накладає свій відбиток на весь характер педагогічного процесу«. Виховання творчого діяльного розуму повинно розпочинатися з перших днів дитини в школі. Під системою уроків мислення В. Сухомлинський розумів школу думки, без якої не уявляється «повноцінної, ефективної розумової праці на всіх уроках... Ця школа є фундаментом творчих розумових сил, необхідних для опанування нових знань« [57, 97]. У процесі засвоєння знань про природу у учнів формуються розумові операції, розвиваються пізнавальні здібності. Завдання учителя полягає в тому, щоб виявити ці можливості і використати їх для подальшого розумового розвитку дитини.

Вивчення шкільної практики навчання учнів курсу «Я і Україна« засвідчило необхідність удосконалення процесу формування мислення в молодших школярів.

Актуальність проблеми розвитку мислення молодших школярів у процесі навчання та значний інтелектуальний потенціал уроків курсу «Я і Україна«, зумовили вибір теми дипломного дослідження «Розвиток мислення молодших школярів на уроках курсу «Я і Україна«

Об'єкт дослідження - навчально-виховний процес у початковій школі.

Предмет дослідження - розвиток мислительних процесів учнів під час вивчення ними курсу «Я і Україна« у 2 класі.

Метою дипломної роботи є роботи є обґрунтування та експериментальна перевірка методики розвитку мислення молодших школярів на уроках курсу «Я і Україна« у 2 класі.

Гіпотеза дослідження: розвиток мислення молодших школярів на уроках буде здійснюватися ефективніше за умови впровадження методики навчання курсу « Я і Україна«, яка передбачає цілеспрямоване і систематичне використання пізнавальних завдань, спрямованих на формування логічних умінь, використання наочності (живі об'єкти, малюнки, гербарії, чучела тощо, різноманітні схеми, таблиці); здійснення організації і постійного контролю за формуванням логічних умінь прямим способом.

Для реалізації мети дослідження необхідно розв'язати наступні завдання:

Вивчити стан розробки досліджуваної проблеми за літературними джерелами та в практиці роботи шкіл.

Визначити вікові особливості мислення молодших школярів.

Виявити основні методичні підходи щодо розвитку мислення в учнів початкової школи на уроках курсу « Я і Україна«.

4. Розробити методику розвитку мислення на уроках курсу «Я і Україна« у 2 класі та експериментально перевірити її ефективність.

Під час написання дипломної роботи були використані такі методи педагогічного дослідження:

1) теоретичний аналіз методичної літератури, навчальної програми, підручнику;

спостереження за навчально-виховним процесом початкової школи, бесіди з учителями;

моделювання в процесі розробки методики розвитку мислення учнів на уроках курсу «Я і Україна«;

експериментальний (констатуючий і формуючий експеримент);

математичний у процесі аналізу експериментальних даних;

узагальнення експериментальних даних.

Дослідження виконувалось протягом 2007-2008 років. Умовно його можна поділити на три етапи. На першому етапі, констатуючому, проводився теоретичний аналіз проблеми. Вивчалась психолого-педагогічна, методична і навчальна література з даного питання, аналізувався досвід роботи вчителів початкових класів, формувалися мета й завдання дослідження, розроблялись шляхи реалізації мети й завдань дослідження, матеріали експериментального дослідження. На другому етапі проводився формуючий експеримент. Третій етап дослідження був спрямований на обробку й узагальнення результатів формуючого експерименту, оформлення роботи.

Практичне значення дипломної роботи полягає в розробці методики розвитку мислення молодших школярів на уроках курсу «Я і Україна« у 2 класі, яка може бути використана в практичній діяльності вчителів.

Експериментальна база дослідження. Педагогічне дослідження проводилось на базі загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів с. Верещаки Лановецького району Тернопільської області протягом 2007-2008 н. р. Дослідно-експериментальною роботою було охоплено 44 учні других класів, 5 вчителів початкової школи.

Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, списку використаної літератури, додатків Загальний обсяг роботи складає 79 сторінок.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ МИСЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

1.1 Сутність, види, форми мислення

Істотною ознакою людини як розумної істоти є мислення, яке виникає в процесі взаємодії людини з навколишнім світом. Як наголошував французький філософ Ж.Сартр: «Мої думки - це я сам. Ось чому я не можу спинитись! Я існую, бо я думаю, а не думати я не можу« [34].

Джерелом мислення, основою є чуттєве пізнання. Через відчуття та сприймання воно безпосередньо зв'язане з навколишнім світом і є його відображенням. Чуттєве пізнання не дає можливості глибоко і всебічно пізнати світ, а отже проникнути у складні форми взаємодії явищ, об'єктів, подій, у їх причини та наслідки. Для відображення цих моментів буття необхідний перехід від відчуттів, сприймань до мислення.

Мислення активізується в тих випадках, коли у людини виникають питання, на які не можна отримати відповідь шляхом сприйняття тих чи інших об'єктів, відтворення того, що вже відомо про них. Відправним моментом мислення є постановка запитань: "Що це?", "Чому так?", "Хто винен?", "Що робити?" [24, 143].

Мислення - це "процес пошуку істотних ознак, властивостей предметів та явищ і зв'язків між ними, до того ж характеристик, спільних для однорідних явищ або предметів дійсності" [16, 13]. Воно є узагальненим відображенням дійсності. Виявлені найістотніші ознаки лежать в основі узагальнення, розкривають певну закономірність або тенденцію.

«Мислення... здійснює у процесі пізнання перехід від явища до його сутності» [1, 121] і, на відміну від процесів чуттєвого відображення (відчуття, сприймання), опосередковано відображає дійсність. Таким чином, у процесі мислення людина виходить за межі чуттєвого пізнання, розкриває такі явища, які не можна безпосередньо сприйняти органами чуття, знаходить взаємозв'язки між предметами, подіями і явищами, з'ясовує причини та наслідки цієї взаємодії. Надбудовуючись над відчуттями й сприйманнями, мислення відкриває нові сторони явищ та різних об'єктів. Думаючи, суб'єкт оперує наявними у нього знаннями, відкриває невідоме в відомому і таким шляхом приходить до нових знань. Об'єкт мислення, існуючи реально поза людиною, виступає для нього як продукт його мислення.

Геракліт стверджував, що думкам доступні глибинні пласти буття, доступне те, що відчуття сприйняти не можуть [34].

Мислення - це психічний процес пошуків та відкриттів нового, істинного, глибинного внаслідок аналізу та синтезу навколишньої дійсності. У процесі мислення ми пізнаємо світ узагальнено та опосередковано (через слово). При цьому для нас важливе значення мають зв'язки між предметами та явищами.

Мислення, підкреслює О. Савченко, - це опосередковане та узагальнене пізнання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх суттєвих зв'язках і відношеннях [49, 404].

Мислення має цілеспрямований характер [21, 96], оскільки, як правило, актуалізується і спрямовується сутністю та значущістю для суб'єкта проблеми.

Людське мислення в будь-якій формі нерозривно пов'язане з мовою та мовленням. Воно існує в матеріальній, словесній оболонці, що є однією з принципових відмінностей психіки людей та тварин. Будь-яка думка виникає і набуває свого розвитку у слові, а вдало дібране слово вдосконалює, уточнює думку. Л.Виготський зазначав, що слово не лише називає предмет, тобто є його ярликом, але й завжди характеризує цей предмет чи явище, тобто є одночасно актом мовлення і мислення [43].

Мовлення є способом, а мова -- засобом вираження думки і формою її існування. Чим більше продумана думка, тим чіткіше вона виражається у мовленні. З огляду на особливості взаємозв'язку і взаємодії мислення та мовлення, П.Я. Гальперін розглядає формулювання думок уголос, закріплення думки або судження в слові як один із послідовних етапів формування розумових дій [14, 81]. Так, якщо вчитель пропонує учневі думати вголос, це поліпшує контроль за напрямком думки та вдосконалює її.

Особливу роль у процесі взаємодії мислення і мовлення відіграє внутрішнє мовлення. Воно обслуговує думку, сприяє її виникненню і готує до вираження у зовнішньому мовленні.

Перехід від зовнішньої дії до внутрішньої (від реальної до мовної) відбувається з великим напруженням і потребує ретельної роботи на кожному етапі. Час затримки на певному рівні визначається складністю навчального матеріалу і ступенем його новизни для учнів. Якщо у внутрішній план переходить недостатньо засвоєна дія, вона й уявно виконуватиметься повільно, нераціонально, із значною кількістю помилок. Тому вчитель у кожному окремому випадку визначає підготовленість дитини до переходу на вищий етап осмислення нового матеріалу, підкреслює В.Паламарчук 40 [, 124].

Мислення, на думку філософів, є соціально зумовлений процес, якість якого змінюється під час розвитку. Сенека передбачав: "Прийде час, коли нащадки наші будуть дивуватися, що ми не знали того, що так очевидно". Його виникнення і розвиток зумовлені суспільними потребами [31, 34]. Водночас розвиток мислення суб'єктів зумовлює суспільний поступ, виконує роль детермінанти соціального прогресу.

Отже, мислення - це соціально зумовлений, пов'язаний з мовленням психічний процес самостійного відображення істотно нового, тобто процес узагальненого та опосередкованого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу, що виникає на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання і здатний виходити далеко за його межі.

В основі мисленнєвого процесу лежить аналітично-синтетична робота всієї кори великих півкуль головного мозку. Сутність мислення людини «полягає у відображенні істотних властивостей предметів та явищ і зв'язків між ними» [2]. Згідно вчення І. Павлова, мислення "...нічого іншого не становить, як асоціації, спершу елементарні, що стоять у зв'язку зі зовнішніми предметами, а потім домінуючі. В основі мислення лежать як першо-сигнальні так і друго-сигнальні зв'язки з домінуванням останніх. Саме другі сигнали, або "сигнали сигналів", забезпечують спеціально людське, вище мислення. Слово ж вбирає, в себе суттєве у характеристиці предметів, явищ і подій, завдяки своїй здатності до узагальнення дає змогу відірватися від дійсності, абстрактно відобразити глибинне в об'єктах буття [34].

Акт мислення - єдність знань, досвіду, інтелектуальних дій та власного ставлення до певної діяльності. На основі наявної інформації, здібностей, навичок і звичок людина асоціює, тобто встановлює зв'язки між предметами.

Асоціації допомагають їй проникнути в глибину природних явищ, знайти подібні якості предметів, завдяки чому розкривається їх суть, особливості:

Мислення здійснюється через аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстрагування, конкретизацію, тобто через мисленнєві операції, спираючись на знання і дістає вираження у слові. Воно дає можливість вийти за межі безпосереднього досвіду. Кожна мисленнєва операція виконує певні функції. Основою процесу мислення завжди є аналіз і синтез [34].

Аналіз - це уявне відокремлення властивостей від об'єкта, виділення окремих його частин, елементів тощо. Це перший етап вивчення будь-якого явища. Наприклад, вивчаючи текст, ми поділяємо його на епізоди сюжету, фрагменти композиції і на менші сегменти (речення, слова, склади, фонеми); шукаємо різноманітні конструктивні зв'язки між ними, зовнішні відмінності та внутрішню єдність. Пізніше всі ці компоненти поєднуються між собою.

Поєднання окремих компонентів об'єкта в єдине ціле називається синтезом. Він може відбуватись на різних рівнях у діяльності людини, починаючи від простого механічного сполучення частин цілого до створення наукової теорії на основі узагальнення окремих фактів і матеріалів досліджень. Може здійснюватися як на основі сприймання, так і на основі спогадів та уявлень. Будучи протилежними за своєю суттю, операції аналізу та синтезу, тісно пов'язані між собою. Без аналізу немає синтезу, і навпаки. Вони беруть участь у кожному процесі мислення. Нерозривна єдність аналізу і синтезу реалізується в пізнавальному процесі порівняння.

Порівняння - уявне зіставлення двох або кількох об'єктів з метою виявлення спільних чи відмінних ознак. Це елементарний процес, з якого починається пізнання. К.Ушинський вважав, що порівняння є основою будь-якого розуміння та мислення, все в світі ми пізнаємо лише через порівняння: «Якщо б ми знайшли предмет, який не мали з чим порівняти, то ми не могли б про нього нічого сказати«. Порівнюючи предмети чи явища, ми виділяємо найбільш спільні їхні ознаки і на цій основі здійснюємо узагальнення.

Узагальнення - уявне згрупування предметів за загальними та істотними ознаками. Наприклад, за загальними ознаками об'єднуємо в одну групу вишню, гвоздику, кров, сире м'ясо - за кольором, але це не істотна ознака. За істотними ознаками (за призначенням) об'єднуємо стіл, стілець, шафу, крісло - це меблі. Узагальнюючи предмети за їх властивостями, ми змушені абстрагувати властивості від предметів.

Абстрагування - уявне відокремлення істотних властивостей від неістотних та від предмета в цілому, визначення спільної ознаки, що характеризує певний клас предметів. Суть абстрагування як операції мислення полягає в тому, що сприймаючи певний предмет і виокремлюючи в ньому певну частину, розглядаємо виділену частину чи властивість незалежно від інших складових даного предмета. Ми абстрагуємось від інших ознак інформації, часто оперуємо такими абстрактними поняттями, як «число«, «матерія«, «сила«, «величина«, «колір« тощо. Однак при якісній характеристиці об'єктів ми переходимо від абстрактного до конкретного, тобто здійснюємо конкретизацію (п'ять яблук, червона квітка, високий юнак тощо).

Конкретизація - процес протилежний абстракції. У конкретних уявленнях ми не намагаємося виокремити різні ознаки чи властивості предмета, а, навпаки, намагаємось уявити ці предмети у всій їх різноманітності властивостей і ознак та взаємозв'язків.

Операція класифікації в результаті пошуку істотних і спільних ознак, елементів, зв'язків для певної групи об'єктів створює основи для розподілу об'єктів на групи, класи. Систематизація спрямована на виділення істотних і загальних ознак та подальше об'єднання за ними груп або класів об'єктів.

Розрізняють різні форми мислення (таблиця.1.1).

Поняття - форма мислення, що відображає істотні властивості, зв'язки, виражені словом чи групою слів. Поняття є загальні та часткові, конкретні та абстрактні, емпіричні й теоретичні.

Емпіричні поняття формуються на основі порівняння; теоретичні - на основі встановлення об'єктивних зв'язків між загальним та індивідуальним. Формування кожного нового поняття вимагає перевірки, уточнення, аналізу з метою встановлення його істинності.

У понятті загальне й спеціальне призначення предмета виражені в одному слові. Це не конкретний образ, на відміну від сприймання, а узагальнення, де в одному слові відображаються наші знання про предмет чи цілу групу предметів (наприклад, «книга«, «суспільство«, «Всесвіт«).

У процесі діяльності, навчання учні поступово оволодівають системою понять. Чимало досліджень проведено П. Гальперіним, В. Давидовим, Г. Костюком, О. Леонтьєвим, Н. Менчинською, Р. Натадзе, Д. Ельконіним та іншими для з'ясування закономірностей, послідовності, умов формування понять у процесі шкільного навчання. Зміст понять розкривається в судженнях.

Судження - форма мислення, яка відображає зв'язки між предметами та явищами, ствердження чи заперечення чогось.

Таблиця 1.1

ЗМІСТ МИСЛЕННЯ

2

Виділяють загальні, часткові та поодинокі судження. Судження є істинні та хибні. Істинні - це ті, що перевіряються часом, обставинами, практикою. Судження існує в слові. При конструюванні тих чи інших суджень велике значення мають як логіка, розум, так і почуття та емоції.

Людина - розумна істота, вона вміє мислити, однак, на думку О.Леонтьєва «окрема людина стає суб'єктом мислення, оволодівши мовою, поняттями, логікою« [3].

Умовиводи, логічний висновок - це асоціація суджень, форма мислення, за якої на основі кількох суджень виводять нове.

Індуктивний висновок - логічний висновок, зроблений в процесі мислення від часткового до загального (виводимо загальне правило з окремих випадків), виражає можливість, а не впевненість.

Дедуктивний висновок - логічний висновок, зроблений в процесі мислення від загального до конкретного, часткового. Ще Арістотель сформулював силогізм - основний метод дедукції: якщо два судження є правильними, то висновок буде правильним.

У психології прийнято розрізняти види мислення (табл.1.1.).

Конкретно-дійове, або наочно-дійове мислення. Грунтується на безпосередньому сприйнятті предметів. Цей вид мислення є основним у ранньому віці. Дитина мислить в процесі діяльності, взаємодіючи з предметами. Конкретно-дійове мислення не супроводжується мовленням (дитина складає башточку, не пояснюючи своїх дій, не називаючи їх).

Наочно-образне мислення наявне під час сприймання людиною навколишньої дійсності. В елементарній формі наочно-образне мислення властиве дошкільнятам. У них ще зберігається зв'язок мислення з діяльністю, однак не завжди виникає потреба у маніпулюванні предметами, але завжди є необхідність в уявленні об'єкта, предмета. Дошкільнята мислять наочними образами і ще не володіють поняттями у повному розумінні цього слова. Цей вид мислення іноді називають логічно-знаковим, тобто таким, у якому спираються на уявлення та образи. Спонукуючи до створення образів на основі прочитаного, сприйнятих об'єктів, до схематичного та символічного зображення об'єктів пізнання, вчитель розвиває образне мислення у школярів.

Особливістю абстрактного мислення є те, що воно здійснюється з опорою на поняття, судження, з допомогою логіки, не використовуючи емпіричних даних. Р.Декарт висловив таку думку: «Я мислю, отже, я існую« [34]. Цими словами він підкреслив провідну роль у психічній діяльності мислення, і саме словесно-логічного.

Теоретичне мислення це пізнання законів, правил. Таке мислення відображає істотне у явищах, об'єктах, зв'язках між ними на рівні закономірностей та тенденцій. У теоретичному мисленні має місце теоретичне узагальнення -- узагальнення абстрактних понять, а в емпіричному -- узагальнення емпіричних, чуттєво даних ознак, виділених шляхом порівняння.

Основним завданням практичного мислення є фізичне перетворення дійсності. Практичне мислення інколи може бути складнішим, ніж теоретичне, адже часто розгортається за екстремальних обставин та за відсутності умов для перевірки гіпотези [14, 81].

З. Калмикова вирізняє продуктивне і репродуктивне мислення за ступенем новизни продукту, що отримує суб'єкт пізнання [24]. Дослідниця вважає, що мислення як процес узагальненого й опосередкованого пізнання дійсності завжди продуктивне, тобто спрямоване на здобуття нових знань. Проте у ньому в єдності переплетені продуктивні й репродуктивні компоненти. Репродуктивне мислення забезпечує розв'язання задачі, спираючись на відтворення вже відомих людині способів. Нове завдання співвідноситься з уже відомою схемою розв'язання. Незважаючи на це, репродуктивне мислення завжди потребує виявлення певного рівня самостійності.

У продуктивному мисленні найповніше виявляються інтелектуальні здібності людини, її творчий потенціал. Творчі можливості дістають вияв у швидкому темпі засвоєння знань, у широті їх перенесення в нові умови, у самостійному оперуванні ними.

Мисленнєва діяльність завжди індивідуально своєрідна. Вирізняють індивідуально-психологічні характеристики, що впливають на протікання мисленнєвої діяльності: глибина, широта, гнучкість, самостійність, швидкість, послідовність тощо. Їх називають якостями розуму [31, 196-197].

Глибина розуму полягає у здатності суб'єкта виділити суттєві характеристики об'єкта і зробити відповідне узагальнення. Гнучкість розуму означає вміння змінити припущення, обраний шлях у вирішенні проблеми, коли змінились її умови і вибір не підтвердився.

Стійкість розуму -- це постійне орієнтування на закономірні характеристики об'єкта. Усвідомленість мисленнєвої діяльності полягає в тому, що суб'єкт розуміє і може виразити в слові особливості задачі, шляхи розв'язання її, особливості міркування та аргументи на користь правильності висновку.

Самостійність розуму полягає в тому, що суб'єкт виявляє прагнення самостійно проаналізувати задачу, прийняти рішення, обстояти його правильність. Критичність розуміють як усвідомлений контроль за перебігом інтелектуальної діяльності, під час якого відбувається оцінка роботи думки, вироблених гіпотез, шляхів їх доведення тощо. У психології наголошується: критичність і самостійність -- важливі характеристики мисленнєвої діяльності, які свідчать про високий рівень її розвитку.

Будь-яке мислення - це завжди мислення особистості у всьому її багатстві стосунків з природою, суспільством та іншими людьми

Мислення, виконуючи будь-яку функцію (розуміння смислу тексту і розв'язування ситуацій, проблем, задач; утворення зв'язку загальної мети з кінцевою; осмислення своїх дій тощо), змінює вихідний зміст за допомогою різних операцій та прийомів. Діючи в такий спосіб, суб'єкт присвоює знання, робить їх своїми, трансформованими щодо зовнішніх. [21, 98-101].

Мислення завжди має певний зміст. До змісту входять емпіричні знання, що існують у свідомості у вигляді образів уявлень або уяви, емпіричних понять. Логічним шляхом людина збагачує свій досвід теоретичними знаннями, що виступають у формі наукових понять, символів, схем тощо.

Збагачення змістового компонента мислення не може відбуватися без розуміння. Воно залежить від того, наскільки глибоко і повно здійснюється процес розуміння, що проявляється у спілкуванні людини як із предметним світом, так і з іншою людиною. Г.С.Костюк писав: «Процеси розуміння -- це і є процеси нашого мислення, спрямованого на розкриття тих чи інших об'єктів у їх істотних зв'язках з іншими об'єктами« [12, 131].

Розуміння розпочинається з усвідомлення питання. Це робить даний процес цілеспрямованим і запобігає виникненню у свідомості випадкових асоціацій. Якщо перед учнями було поставлене завдання у формі, недоступній для їх розуміння, то марно розраховувати на успіх. Щоб зрозуміти об'єкт, потрібно думати, діяти розумно і практично.

Багато зарубіжних і вітчизняних психологів схиляються до думки, що розуміння найкраще розглядати як вирішення проблем, розв'язання пізнавальних завдань. Так, В.О. Моляко вважає, що розуміння задачі необхідно поділити принаймні на два етапи: розуміння умови задачі (її вимог та суті) і розуміння результату, який слід відшукати (з'ясування його правильності, відповідності умові задачі) [31, 196].

Кожна людина переконується на власному досвіді переконується, що чим складніша проблема, тим більшого досвіду, вона потребує. На цю закономірність варто зважати в педагогічному керівництві навчальним процесом. Але при цьому слід пам'ятати, що для розуміння нового матеріалу актуалізації підлягають лише відповідні старі знання, невідповідні ж здатні лише віддалити учнів від розуміння, а не наблизити до нього.

С. Рубінштейн стверджував, що мислення об'єктивно є системним та багатоаспектним явищем. Узагальнено можна сказати, що у взаємодії суб'єкта з дійсністю мислення виникає і формується як безперервний процес (аналізу, синтезу, узагальнення, конкретизації), збагачуючи свідомість знаннями, досвідом розв'язання проблем, забезпечуючи процес спілкування [47, 49-50].

Оскільки не може бути мисленнєвої діяльності, ізольованої від суб'єкта, мислення має особистісний аспект, що розкривається при розгляді впливу на процес мислення мотивів та ставлення суб'єкта до об'єктів пізнання. [30, 211].

1.2 Вікові особливості мислення молодших школярів

Вивчення літературних джерел [2; 8; 11;17 та ін.] показало, що зі вступом дитини до школи відбувається перехід від безпосереднього чуттєвого сприймання світу до сприймання, вираженого в абстрактних поняттях. Те, що вона раніше фіксувала у своєму мисленні як об'єкт із певним набором ознак, отримує наукове осмислення.

У дослідженні Л. Божович [8], В. Давидова [17], Г. Люблінської [30], В. Ротенберга [46] та ін. підкреслюється, що учень початкової школи може розв'язувати завдання, застосовуючи всі форми мислення, однак домінуючим у цьому віці є наочно-образне мислення, а при зіткненні з труднощами активізується дійове мислення. Ця форма мислення є важливим резервом для засвоєння знань дітьми. Ефект у розумовому розвитку визначається взаємодією трьох форм мислення. Повноцінний розвиток образного мислення і вправляння в розв'язанні завдань на рівні логічних міркувань сприяють розвитку логічного мислення як підґрунтя для засвоєння наукових знань.

Оскільки у молодшого школяра домінує наочно-образне мислення, то під час розв'язування задач вони спираються на реальні предмети або їх зображення. Молодші школярі здатні встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, якщо вони можу безпосередньо спостерігати за зміною об'єкту. У них поглиблюється і розширюється мислення, що виявляється в глибшому розумінні змісту засвоєних понять, опануванні нових та оперуванні ними. Процес навчання стимулює розвиток абстрактного мислення, особливо на уроках математики, оскільки від дій з конкретними предметами школяр переходить до розумових операцій з абстрактними числами.

Виконуючи завдання на визначення об'єктів, першокласники на початку навчального року здебільшого виділяють функціональні їхні ознаки, тобто ознаки, пов'язані з призначеннями предметів («будинок, щоб жити«, «ніж, щоб різати«, «корова дає молоко« тощо). Під впливом навчання в учнів стає дедалі менше таких визначень. З'являються визначення, в яких перелічуються істотні й неістотні ознаки об'єктів («кавун - плід, він росте, зверху зелений або ж темний, а всередині червоний, смачний, є насіння«), а потім загальні й істотні ознаки, властивості окремих предметів. Учні 2-4 класів відомі їм поняття визначають, виділяючи загальні та істотні ознаки об'єктів [52].

Досягнення рівня конкретних операцій відкриває можливості для учнів 2-4 класів теоретично міркувати про світ, в якому вони живуть, і створює основу для досягнення стадії формальних операцій, яка розпочинається уже в 11-12-річних дітей. Під впливом навчання в мисленні молодшого школяра змінюють співвідношення його образних і понятійних, конкретних і абстрактних компонентів. Ці зміни відбуваються по-різному, залежно від змісту навчання. Завдання його полягає в тому, щоб забезпечувати розвиток не тільки конкретного, а й абстрактного мислення молодших школярів.

Протягом молодшого шкільного віку в дітей формуються такі мислительні операції, як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення.

Першокласники та деякі другокласники використовують переважно практично-дійовий та образно-мовленнєвий аналіз предметів, явищ тощо. Із третього, а інколи навіть із другого класу він стає систематичним.

Діти порівняно легко розв'язують задачі, коли можна використати практичні дії із самими предметами, наприклад, паличками, кубиками або виділити ознаки частин предметів, спостерігаючи їх. Спочатку аналіз є елементарним. Так, першокласники на початку навчального року схильні аналізувати тільки одну частину предмета (у розповіді під час опису картини вони визначають одну-дві події, не виділяючи головної). Поступово аналіз набуває комплексного характеру, стає повнішим, оскільки учні розглядають більш-менш усі частини чи властивості пізнавального предмета, хоч ще не встановлюють взаємозв'язків між ними. У частини учнів другого класу і в більшості учнів четвертого класу аналіз стає систематичним. Розглядаючи частини і властивості в предметів, учні знаходять серед них головні, виявляють їх взаємозв'язки і взаємозалежності. Об'єктом аналізу є предмети, явища, процеси, дії, вчинки людей, мовні явища [46].

Аналіз при цьому тісно пов'язується з синтезом, тобто об'єднанням у думках виділених елементів у єдине ціле, встановленням зв'язків між ними. Аналіз, як і синтез, потрібний для того, щоб учні усвідомили будь-який наочний і мовний матеріал [7].

Як стверджують психологи М. Савчин та Л. Василенко, першокласники легше здійснюють синтез у процесі виконання практичних дій. У третьому, рідше в другому, класі він набуває образно-мовленнєвого, систематичного характеру. Рівень аналізу й синтезу у молодших школярів залежить не тільки від їх загального розвитку, а й від предметів, які є об'єктом цих дій. Аналіз і синтез поєднуються у порівнянні об'єктів [52].

При порівнянні учні початкових класів легко виокремлюють відмінності і важче подібності, стверджує О. Савченко. У процесі систематичного і тривалого навчання вони поступово опановують уміння виокремлювати та порівнювати подібності [50].

Г.І. Кагальник у своєму дослідженні доводить, що розвиток порівнянь у молодших школярів значною мірою залежить від того, наскільки часто даються учням завдання на порівняння різних об'єктів, їх груп і класів, як визначаються орієнтири для зіставлення об'єктів, виділення їх істотних подібних і відмінних ознак. Молодші школярі можуть учитися порівнювати. Здатність формувати вміння порівнювати підносить на вищий рівень їх аналітико-синтетичну діяльність [23].

У дослідженні А. Румянцева вказуються індивідуальні відмінності у кількості ознак, за якими порівнюються предмети, загалом же вони збільшуються з віком учнів. Кількість ознак, за якими першокласники порівнюють предмети, під кінець навчального року зростає в 1,8 разу порівняно з тією, яка була на початку навчального року [48].

Якщо дидактичні умови сприятливі, вважає О.В. Скрипченко та ін., молодші школярі успішно навчаються порівнювати також числові й алгебраїчні вирази, формули, схеми, речення тощо, знаходити в них щось схоже й відмінне. Молодшим школярам доводиться порівнювати не тільки сприйняті, а й уявлювані об'єкти. Другокласники можуть успішно виділити спільні й відмінні ознаки двох уявлюваних, відомих їм предметів, живих істот (наприклад, горобця й ворони, яблука і сливи тощо). Порівнюючи нові й раніше пізнані предмети чи явища, молодші школярі не тільки аналізують їх, а й синтезують, висловлюючи результати цих процесів у формі суджень [11].

Аналіз переходить у абстрагування, яке стає важливим компонентом мислительної діяльності учнів, потрібним для узагальнення і формування понять. Однією з особливостей абстракції в учнів молодших класів є їх тенденція більше зосереджуються на зовнішніх ознаках. Ці яскраві ознаки об'єкта вони приймають за суттєві, хоч вони нерідко не є такими. Учні початкових класів легше абстрагують властивості предметів, ніж зв'язки і відношення між ними.

Спеціальні дослідження Н. Менчинської, О. Кульчицької, С.ю Максименко та інших вчених свідчать, що схеми допомагають молодшим школярам абстрагувати кількісні залежності від конкретного змісту задач. Ця допомога стає особливо ефективною, якщо учні навчаються самостійно креслити схеми, зіставляти їх з умовами задач і виявляти в різному їх змісті однакову абстрактну математичну залежність. Аналіз об'єктів, абстрагування їх спільних ознак підготовлює узагальнення, яке виявляється у віднесенні учнями предметів і явищ до певних їх груп, видів, родів тощо, дає змогу класифікувати об'єкти й повною мірою систематизувати свої знання про них [7; 29; 32].

У молодшому шкільному віці узагальнення полягає в об'єднанні предметів на основі певної ознаки. Розвитку узагальнення сприяють систематичне виконання завдань на групування наочних предметів, словесно означених об'єктів, розв'язування математичних задач [34;46].

З віком зростає кількість індуктивних умовиводів. Змістовність, істинність їх залежить від досвідної основи. Водночас формуються в учнів і дедуктивні умовиводи, які ґрунтуються спочатку на конкретних, узятих із чуттєвих спостережень, а далі й на абстрактних посилках, підтримуваних конкретною ситуацією, про що свідчать дослідження Г. Овчіннікової, З. Калмикової [24; 37].

Учні молодших класів швидше оволодівають індуктивними умовиводами, ніж дедуктивними. Індуктивні й дедуктивні умовиводи переплітаються в мисленні дітей, спрямованому на розв'язування доступних для них пізнавальних задач, зокрема таких, що вимагають розкриття причин різних природних явищ, мотивів поведінки персонажів літературних творів, з якими учні цього віку ознайомлюються. Є й індивідуальні особливості мислення молодших школярів, які виявляються в рівнях його мислительних операцій, у гнучкості мислення, у співвідношеннях конкретно-образних та абстрактно-словесних його елементів, про що свідчать дослідження Ю. Гільбух, П. Гальперіна, К. Котик, С. Максименко [14; 15;32].

Учні початкових класів усвідомлюють власні мислительні операції, що допомагає їм здійснювати самоконтроль у процесі пізнання. У них розвиваються самостійність, гнучкість, критичність мислення.

1.3 Стан розвитку мислення молодших школярів на уроках курсу «Я і Україна» у практиці роботи початкової школи

Для з'ясування стану розвитку мислення молодших школярів на уроках курсу «Я і Україна« у шкільній практиці проводився констатуючий експеримент. Він передбачав вивчення досвіду вчителів щодо організації процесу розвитку мислення учнів у практиці початкової школи. Констатуючим експериментом було охоплено 5 вчителів загальноосвітній школі І-ІІ ступенів С. Верещаки Лановецького району Тернопільської області.

Основними методами дослідження були спостереження уроків, бесіди з вчителями, аналіз конспектів уроків вчителів.

У процесі бесіди з вчителями, ми намагались отримати відповіді на такі питання:

1. Чи приділяють належну увагу вчителі розвитку мислення молодших школярів на уроках курсу « Я і Україна«;

2. Чи можуть назвати прийоми мислення, які формують у школярів на уроках курсу « Я і Україна«?

3. Які логічні прийоми відображені у змісті програми курсу « Я і Україна«?

4. У якій мірі використовують можливості підручника курсу « Я і Україна« для розвитку мислення молодших школярів ?

5. Які завдання використовують, спрямовані на розвиток мислення?

6. Які труднощі відчувають вчителі у процесі розвитку мислення учнів?

Результати бесіди показали, що всі вчителі початкових класів вважають, що на уроках курсу „Я і Україна” приділяють належну увагу формуванню мислення молодших школярів. На жаль, не всі педагоги змогли назвати прийоми мислення, які вони формують в учнів. Переважна більшість педагогів зазначила, що у процесі навчання орієнтуються на завдання, подані у підручнику. Серед логічних прийомів, які відображені у навчальній програмі курсу «Я і Україна» учителі назвали порівняння.

Аналіз 8 відвіданих уроків з курсу «Я і Україна« показав, що класоводи не завжди дотримуються методичних вимог щодо формування прийомів мислення школярів. Деякі вчителі спеціальної роботи на засвоєння суті конкретного мислительного прийому не проводять, школярі певною мірою оволодівають ним через просте наслідування способів роботи вчителя й товаришів. За цих умов більшість учнів не піднімається до узагальнення пізнавальної суті прийому.

Лише половина учителів пропонують дітям усі рекомендовані методикою пізнавальні завдання: для сортування навчального матеріалу за певними критеріями; для порівняння у формі зіставлення і протиставлення як засіб відкриття нових властивостей, ознак предметів, що вивчаються; для підготовки висновків за аналогією; для класифікації; виділення головного; встановлення причинно-наслідкових зв'язків; доведення істинності суджень.

Також виявилося, що найпоширенішим видом завдань, які використовують учителі у процесі вивчення навчального курсу „Я і Україна”, є репродуктивні. Це, з одного боку, добре, оскільки у процесі репродуктивної роботи учні нагромаджують знання, необхідні для виявлення нових властивостей природних об'єктів, що розглядаються, розкриття взаємозв'язків між ними. Проте, з іншого боку, недооцінене значення пошукових завдань.

Проведення спостережень уроків показує, що вчителі використовують порівняння обмежено і здебільшого методично недосконало: порівнюють за неістотними подібними ознаками; виділяють і порівнюють невідповідні ознаки; підмінюють порівняння описом кожного об'єкта тощо.

Аналіз уроків засвідчив, що іноді вчителі пропонують для учнів завдання на порівняння об'єктів і не вказують основу для порівняння і отримують не ту відповідь, на яку очікували, або дають порівнювати об'єкти, які для учнів є незнайомі. Вчителі дають завдання на порівняння понять, а школярі не розуміють їх зміст. У деяких завданнях не вказується дія порівняння, яку необхідно виконати, а вимагається тільки її результат. Тому діти не знають, що їм потрібно зробити, щоб відповісти на запитання такого типу: «Як змінюється довжина дня і ночі з настанням осені?"

Серед труднощів, які виникають у процесі формування мислення школярів, учителі назвали такі:

- учні часто не розуміють сутність понять, не усвідомлюють, що означає порівняти (встановити схоже і відмінне), не диференціюють значення слів "подібні", "відрізняються", подібні об'єкти ототожнюють з однаковими;

- школярі не відокремлюють істотні ознаки від неістотних;

- учні не вміють класифікувати поняття;

- відчувають труднощі при встановленні причинно-наслідкових зв'язків.

Учителі вважають, що одна з причин такого явища недосконалість мислительної діяльності школярів, не володіння учнями мислительними діями.

Ми здійснили аналіз підручника 2 класу, щоб з'ясувати, чи достатня кількість завдань, які спрямовані на розвиток мислительних операцій. Результати аналізу відображені у таблиці 1.2.

Таблиця 1.2.

Результати аналізу завдань підручника

№п\п	Вид завдання	Кількість завдань
1.	На розпізнавання	32
2	На порівняння	8
3	На доведення	5
4	На класифікацію	3
5	На встановлення причинно-наслідкових зв'язків	44

Таким чином, вивчення стану розвитку мислення в учнів початкової школи на уроках курсу « Я і Україна« показали, що вчителі недостатню увагу приділяють даному питанню, не ознайомлюють школярів із алгоритмами прийомів мислення. У шкільному підручнику представлено недостатньо завдань для розвитку мислення молодших школярів.

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДНО - ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З РОЗВИТКУ МИСЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ КУРСУ «Я І УКРАЇНА« У 2 КЛАСІ

2.1 Методика розвитку мислення учнів на уроках курсу «Я і Україна« у другому класі

У розвитку мислення учнів початкових класів велику роль відіграє правильна організація навчання і вміле керування розумовою діяльністю школярів з боку вчителя. Враховуючи думку В. Сухомлинського, що «повноцінне навчання, тобто навчання, яке розвиває розумові сили і здібності, було б немислимим, якби не спеціальна скерованість навчання - розвивати розум, виховувати розумну людину...« [57, 97], ми приступили до відбору пізнавальних завдань, в основі яких лежать прийоми мислення.

Добираючи пізнавальні завдання до уроків з курсу «Я і Україна« у 2 класі, ми дотримувались таких дидактичних вимог:

- завдання повинні відповідати змісту програмового матеріалу і меті уроку;

- завдання повинні бути посильними для учнів;

- завдання повинні бути різноманітними;

- складність завдань повинна поступово зростати.

Нами були відібрані завдання різних типів, які можуть бути використані на етапі вивчення нового матеріалу, закріплення знань. На етапі ознайомлення з новим матеріалом учням спочатку пропонують ті завдання, які сприяють поповненню, усвідомленню, уточненню та осмисленому відтворенню знань. Потім учні виконують завдання, які вимагають від них самостійного пошуку. Наприклад, прочитай статтю «Природа навколо нас» (с. 21). Які ще предмети неживої природи ти можеш назвати?

На етапі закріплення знань використовували ті завдання, які спонукають учнів до знаходження істотних ознак предметів, явищ, виділення головної думки в прочитаному, доведення правильності висловленого судження тощо.

Пізнавальні завдання ми пропонували дітям у різній формі: усно, на таблицях або картках, запис на дошці тощо.

Ми здійснювали керівництво розумовою діяльністю школярів під час виконання ними пізнавальних завдань у процесі формування знань. Як зазначає Ю. Павлов, керівництво передбачає «здійснення певної сукупності педагогічних впливів, вибраних з усіх можливих на основі певної інформації про процес навчання та його закономірності, спрямованих на ефективне засвоєння знань учнями відповідно до програми або мети навчання» [39, 158].

У психолого-педагогічній літературі розглядаються різні способи керівництва розумовою діяльністю учнів у процесі формування знань. Найпоширенішими вважаються два напрями: прямий та опосередкований шляхи керівництва.

Під прямим способом керівництва розуміють «...безпосередній вплив на розумові операції учнів за допомогою спеціальних вказівок, правил та інших інструкцій, що апелюють безпосередньо до цих операцій і прямо впливають на їх перебіг» [19, 17]. Тобто керівництво діяльністю учнів має безпосередній характер і проявляється у цілеспрямованому формуванні різних розумових дій.

Пряме керівництво розумовою діяльністю учнів початкових класів у процесі навчання передбачає створення в їхній свідомості певного алгоритму міркувань. Як зазначають А. Полякова [41], О. Савченко [49], Н. Стадненко [55] та інші, алгоритм -- це вказівка, що визначає обов'язкове коло елементарних розумових операцій або їх системи, які необхідно виконати у певній послідовності, щоб розв'язати поставлене завдання. Алгоритмічні приписи визначають найдоцільнішу послідовність розумових та практичних дій і цим самим привчають дитину міркувати правильно й економно. Розчленування способу дії на послідовні операції допомагає учням самостійно виконувати завдання [49, 178].

Сутність опосередкованого шляху керівництва розумовою діяльністю учнів полягає в тому, що «...дітям пропонують різні завдання в такій послідовності, яка б забезпечувала відпрацювання кожної конкретної операції -- складової того чи іншого прийому розумової діяльності». Звідси випливає, що «непрямий спосіб керівництва діяльністю школярів здійснюється через методи та зміст навчання і спонукає учнів до самостійного виявлення функцій і структури розумових дій у загальному змісті учбової діяльності. Керівництво розумовою діяльністю при цьому здійснюється за допомогою пізнавальних завдань» [27, 19]. Вони поступово ускладнюються, але водночас виконання попереднього полегшує роботу на наступним завданням.

Організовуючи керівництво самостійною навчально-пізнавальною діяльністю учнів на уроці, ми враховували наступні чинники. Оскільки типи пізнавальних завдань визначаються тими прийомами розумової діяльності учнів, які при цьому застосовуються, то вміння виконувати завдання безпосередньо залежить від рівня сформованості відповідних розумових операцій. Організація і контроль за виконанням завдань здійснювалася прямим способом в чотири етапи, як пропонується у дослідженні Н. Коваль [35, 59]:

1 етап - учням пояснюють значення прийому, що формується, і з'ясовують, з яких послідовних дій він складається;

2 етап - учні відтворюють той чи інший прийом;

3 етап - структура прийому закріплюється в процесі виконання подібних пізнавальних завдань.

4 етап - учні самостійно використовують засвоєні прийоми міркувань у певній послідовності в нових навчальних ситуаціях.

Ми формували у молодших школярів прийоми логічного мислення через поетапне оволодіння ними. Спочатку дітям пропонували підготовчі вправи, які допомагають набути досвіду виконання елементарних операцій аналізу і опису різних об'єктів: виділення ознак, диференціація істотного і неістотного, розчленування предмета, первинне узагальнення, тобто опанувати операції, без яких неможливе логічне мислення.

При цьому учні спостерігали, як думав сам учитель, тобто мали зразки практичних моделей мислення. наслідуючи те, що робить вчитель на уроці, додержуючись його настанов і вимог, учні у спілкуванні з ним не лише набувають нових знань, а й розвивають свої пізнавальні здібності, вчаться вчитися.

Різні прийоми розумової діяльності дітей ми формували на кожному уроці курсу «Я і Україна» залежно від його мети і змісту навчального матеріалу. При цьому ми створювали в їх свідомості певного алгоритму міркувань. Якщо прийом міркування був спеціально відпрацьований, то учні свідоміше оволодівали способам розв'язування завдань. Крім того, така методика забезпечувала ширші можливості для перенесення засвоєних прийомів пізнавальної діяльності в нові ситуації.

Наведемо фрагменти уроків, на яких ми використовували розроблену нами методику розвитку мислення молодших школярів.

Фрагменти уроків, проведених в 2 - А класі

Тема: Жива і нежива природа

Мета: розширити уявлення учнів про різноманітність природи, формувати вміння виявляти відмінності між живою і неживою природою, встановлювати взаємозв'язки у природі, ознайомити із ланцюжками живлення, виховувати бережливе ставлення до навколишньої природи.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Учитель: Розглянь малюнки (телевізор, горобина, лелека, райдуга, карусель) на дошці і назви предмети, що їх створила людина (завдання на розпізнавання).

- Як одним словом можна назвати горобину, лелеку і райдугу? (Природа).

- Природа поділяється на живу і неживу природу. До живої природи належать - людина, тварини, рослини, гриби. Усе живе росте, дихає, розмножується, дає потомство і вмирає.

- Чому рослини належать до живої природи? Вчитель пояснює міркування. Рослини дихають, ростуть, розмножуються, дають потомство і вмирають.

- Чому тварини належать до живої природи? Учні самостійно дають відповідь.

- Чи можна віднести до природи підручник? Чому? Вчитель вчить міркувати: Підручник виготовлений руками людини, отже він не належить до природи.

- Чи можна віднести до природи стіл? Чому? Учні самостійно дають відповідь.