Правові питання вищої школи: реалії та перспективи

Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Так записано у вступі до Закону України „Про освіту” від 09.10.2001 року., який основоположною документом в галузі освіти в Україні.

Але найголовнішим і найпершим нормативно-правовим актом, що визначає вихідні засади освіти в нашій державі - є Конституція України.

В ст.53 записано:

„Кожен має право на освіту.

Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; стипендій та пільг учням і студентам.

Громадяни України мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних чи комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства [2].

Відповідно до ст.13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права [1], Конституція визнає право на освіту за кожною людиною, незалежно від її статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, стану здоров'я та інших обставин. Це право забезпечується:

Розгалуженою мережею закладів освіти, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти;

Відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей та інтересів громадянина;

Різними формами навчання - очною, заочною, вечірньою, екстернатом, а також педагогічним патронатом.

До конституційних обов'язків держави відноситься забезпечення розвитку вищої і післядипломної освіти. Вищі заклади освіти незалежно від форми власності підрозділяються на чотири рівні акредитації, кожен з яких дає змогу готувати фахівців певного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Таким чином ми бачимо, що питання освіти, і зокрема вищої, закріплено на найвищому законодавчому рівні, саме тому що воно має важливе значення у розбудові незалежної української держави та побудові громадянського суспільства.

То ж повернемося до характеристики Закону України „Про освіту”. Як вже було сказано він основоположним документом в галузі освіти, на основі якого розробляються і приймаються інші закони та нормативно-правові акти з питань освіти в Україні.

Цей закон визначає, що завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин в галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загально - культурної підготовки громадян України [3]. Наша держава визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства, яка базується на таких принципах:

доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

органічний зв'язок з світовою та національною історією, культурою, традиціями;

незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

науковий, світський характер освіти;

інтеграція з наукою і виробництвом;

взаємозв'язок з освітою інших країн;

гнучкість і прогностичність системи освіти;

єдність і наступність системи освіти;

безперервність та різноманітність освіти;

поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

Але не будемо зводити свою діяльність тільки до характеристики Закону України „Про освіту”, тому що нашою метою не є розгляд питань освіти взагалі, бо про це можна говорити дуже багато. То ж перейдемо безпосередньо до питань вищої освіти.

На даний час вища освіта переживає глибоку кризу в усьому світі, але про це ми поговоримо далі, а зараз зупинимось саме на правових питаннях вищої школи в Україні.

На закріплення позитивних змін у сфері вищої освіти та визначення основних вимог щодо її подальшого розвитку спрямований Закон України „Про вищу освіту”, який схвалений Верховною Радою України 17 січня 2001 року. Цей закон є однією із базових складових законодавства України про освіту, що формулює нормативно-правові вимоги щодо організації та функціонування системи вищої освіти в Україні, її правові, організаційні, фінансові та інші засади.

Місце та роль цього закону в системі законодавства України визначається тим, що він, базуючись на положеннях Конституції України, пов'язує Закони України „Про освіту”, „Про науково-технічну діяльність” та інші нормативно-правові акти, які регулюють суспільні відносини в галузі освіти, конкретизує їх вимоги стосовно особливостей сфери вищої освіти.

Закон України „Про вищу освіту” спрямований, в першу чергу, на забезпечення як права громадянина на освіту, яке закріплене у ст.53 Конституції України, так і потреб суспільства держави у кваліфікованих фахівцях.

Даний закон вносить суттєві зміни у правове поле вищої освіти, що вимагає приведення у відповідність з ним нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, інших суб'єктів управління в галузі вищої освіти, вищих навчальних закладів усіх форм власності, а також розробки і прийняття передбачених ним нових нормативно-правових актів [33,4].

Реальність перетворень вищої освіти в Україні залежить від повноти усвідомлення та реалізації вимог Закону України „Про вищу освіту” та інших нормативно-правових актів безпосередньо в діяльності суб'єктів вищої освіти усіх рівнів - як органів управління, так і педагогічних та науково-педагогічних працівників, студентів, курсантів, аспірантів, інших осіб, які працюють або навчаються у вищих навчальних закладах.

У відповідності з п.5 ст.85 Конституції України, який до повноважень Верховної Ради України відносить визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, ч.1 ст.3 Закону України „Про вищу освіту” встановлює, що державна політика у галузі вищої освіти визначається Верховною радою України. Тобто лише Верховна Рада України має повноваження встановлювати вихідні, принципові положення щодо визначення структури, основних напрямів функціонування та розвитку суспільних відносин у цій галузі. Практика показує, що Верховна Рада України може визначати основні напрямки державної політики у певних галузях суспільних відносин шляхом прийняття відповідних постанов.

Крім того ця функція Верховної Ради України може знаходити свій прояв і в законодавчому врегулюванні вказаних відносин, у тому числі і даним законом.

Суспільні відносини є складним і багатостороннім явищем, що знаходиться в постійному розвитку. Це стосується і відносин врегульованих правом. Правове, а тим більше законодавче забезпечення суспільних відносин об'єктивно не може бути вичерпним і охоплювати всі прояви тих чи інших взаємин у повсякденній суспільній практиці

У зв'язку з цім діяльність компетентних суб'єктів у певній галузі суспільних відносин завжди базується на ряді вихідних засад, що визначають основоположні ідеї змісту і спрямованості такої діяльності.

Саме тому, формулюючи і здійснюючи політику в галузі освіти, держава на законодавчому рівні встановлює ряд таких принципів, які слід розглядати як прояв закріпленого у ч.1 ст.8 Конституції України принципу верховенства права.

При закріпленні вихідних засад Закон України „Про вищу освіту” виходить з необхідності створення найсприятливіших умов для розвитку та реального забезпечення законних прав та інтересів людини, яка в Україні конституційно (ч.1ст.3 Конституції України) визнається найвищою соціальною цінністю. Крім того, Українська держава об'єктивно і безпосередньо зацікавлена у високому освітньому рівні своїх громадян, який, по суті, є вирішальним фактором у забезпеченні прогресу у всіх сферах суспільних відносин.

Ст.3 даного Закону закріплює наступні принципи державної політики, що визначає загальну спрямованість і межі нормативного регулювання у галузі вищої освіти в Україні:

а) доступність та конкурсність здобуття вищої освіти кожним громадянином України.

Слід відзначити, що державна політика в галузі вищої освіти спрямована на забезпечення доступності вищої освіти не для кожного, а лише для громадян України.

Доступність здобуття вищої освіти передбачає створення реальних можливостей одержання її кожним громадянином України. Але ця доступність не є абсолютною.

У реальному житті рівень доступності вищої обумовлюється рядом факторів:

наявністю якісної освіти певного рівня, який надає громадянину право продовжувати освіту у вищих навчальних закладах;

матеріальною забезпеченістю, що дозволяє громадянину одержувати вищу освіту на п латній основі. В сучасних умовах цей фактор набуває все більшого значення, що пояснюється суттєвим скороченням державного фінансування у галузі вищої освіти і широким розповсюдженням вищих навчальних закладів, які надають освіту на платній основі.

Доступність здобуття вищої освіти вищої освіти до певної обмежується її конкурсністю, запровадженням серед абітурієнтів вступних випробувань (іспитів, співбесід, тестування, конкурсів творчих робіт тощо). Такі випробування покликані забезпечити доступ до вищих навчальних закладів найбільш підготовлених претендентів, а також визначити їх до обраної спеціальності.

б) незалежність здобуття вищої освіти від впливу політичних партій, громадських і релігійних організацій.

Даний принцип ґрунтується на положеннях ст.15 Конституції України, в якій встановлюється політична, економічна та ідеологічна багатоманітність суспільного життя в Україні та заборона визнання будь-якої ідеології. Реалізація принципу покликана унеможливити втручання в процес здобуття вищої освіти будь-яких політичних, релігійних та інших організацій і перетворення його тим самим у своєрідний інструмент задоволення їх корпоративних інтересів. Незалежність від впливу ідеологій - це здобуття вищої освіти виключно у відповідності із загальними суспільними потребами і на основі найновітніших досягнень у всіх галузях знань.

У той же час реалізація даного принципу не означає заборони будь-якою діяльності різних організацій у сфері освіти. На підставі норм та в межах, передбачених законодавством, в організаціях, що забезпечують здобуття вищої освіти, допускається функціонування громадських організацій, діяльність яких не пов'язана з безпосереднім втручанням у навчальний процес. Це можуть бути, наприклад, профспілкові, наукові, студентські організації тощо;

в) інтеграції системи вищої освіти України у світову систему вищої освіти при збереженні і розвитку досягнень та традицій української вищої школи.

Цей принцип покликаний забезпечити запровадження в галузі вищої освіти України передових, загальновизнаних світовим співтовариством підходів до організації і здійснення діяльності на основі на основі використання у навчальному процесі найновітніших досягнень світової науки і техніки, ідей, принципів, методологій тощо. Поряд з цим даний принцип вимагає збереження і розвитку досягнень та традицій вітчизняної вищої школи, які у багатьох випадках не лише відповідають загально світовому рівню, але й перевищують його. Таким чином основна мета реалізації принципу інтеграції полягає у забезпеченні гармонійного, взаємозбагачуючого поєднання світових і вітчизняних здобутків у галузі вищої освіти;

г) наступність процесу здобуття вищої освіти.

Це означає, освіта в Україні існує не у відриві від змісту та нормативів освіти нижчого рівня, а органічно випливає з них. Навчальні програми у вищих навчальних закладах ускладнюються з урахуванням рівня знань, що забезпечується у середніх навчальних закладах. Інакше кажучи, одержані у середніх та середніх спеціальних навчальних закладах знання є достатньою базою для вступу до вищих навчальних закладів, для навчання в них і при успішному оволодінню ними не потребують спеціального розширення та поглиблення;

д) державна підтримка підготовки фахівців для пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних досліджень.

Сучасний рівень суспільства характеризується бурхливим розвитком науки і техніки, суттєвим поглибленням існуючих і виникненням нових галузей знань. А це обумовлює потребу у проведенні нових фундаментальних і прикладних досліджень, а значить і потребу у першочерговій підготовці відповідних спеціалістів. Крім того, невідкладність вирішення завдань даного етапу суспільного розвитку веде до необхідності поглиблених досліджень в існуючих галузях знань, що також вимагає підготовки більшої, ніж звичайно, кількості спеціалістів певного профілю.

Держава і суспільство об'єктивно зацікавлені у першочерговій підготовці необхідних спеціалістів вищої кваліфікації. На створення умов для вирішення такого завдання і спрямований принцип, що розглядається. Конкретними формами його реалізації можуть бути підвищення бюджетних асигнувань на розвиток вищої освіти у певній галузі знань, пільгові умови для вступу на навчання за певними спеціальностями тощо;

г) гласність при формуванні структури та обсягів освітньої та професійної підготовки фахівців.

Цей принцип вимагає:

широкого залучення представників вищих навчальних закладів, науковців та практичних працівників освітньої сфери до розробки проектів організаційних заходів, проектів навчальних програм та іншої навчально-методичної документації, що стосуються галузі вищої освіти;

масового інформування громадськості через засоби масової інформації про стан і шляхи розвитку вищої освіти [4].

Ефективність системи вищої освіти має бути спрямована на успішне функціонування та розвиток держави і мусить забезпечуватись шляхом:

а) збереження і розвитку системи вищої освіти та підвищення її якості.

Це передбачає з одного боку використання тих елементів вітчизняної системи вищої освіти та методик навчання, ефективність яких доведена часом, а з іншого - впровадження у практику вищої освіти нових вітчизняних і зарубіжних досягнень;

б) підвищення рівня освіченості громадян України, розширення їхніх можливостей для отримання вищої освіти, що передбачає:

формування навчальних програм, що відображають найновітніші досягнення науки і техніки;

розробку і впровадження у практику передових методик викладання, широке використання у навчальному процесі комп'ютерної техніки;

створення організаційних, фінансових та інших умов, що сприяють безперешкодній реалізації права на вищу освіту;

забезпечення об'єктивності як при оцінці знань абітурієнтів, що вступають до вищих навчальних закладів, так і при всіх формах контролю рівня засвоєного навчального матеріалу студентами;

в) створення та забезпечення рівних умов доступності вищої освіти. Це спрямовано на реалізацію закріпленого у статті принципу доступності та конкурсності здобуття вищої освіти кожним громадянином України. Такий підхід передбачає, перш за все, здійснення заходів, спрямованих на зменшення дії факторів, які впливають на рівень доступності вищої освіти.

До заходів цього спрямування можна віднести:

створення умов для однаково високого рівня якості викладання в усіх учбових закладах, закінчення яких надає право продовжувати освіту у вищих навчальних закладах;

розширення державного фінансування у галузі вищої освіти з метою збільшення кількості вищих навчальних закладів та факультетів, що надають вищу освіту на безоплатній основі;

підвищення матеріальної забезпеченості громадян до рівня, який дозволяє всім, хто має бажання і необхідний рівень освіти, одержувати вищу освіту на безоплатній основі;

створення нових вищих навчальних закладів за спеціальностями, які користуються особливою популярністю в абітурієнтів;

г) надання цільових, пільгових державних кредитів особам для здобуття вищої освіти.

Цей захід покликаний надавати матеріальні можливості для здобуття вищої освіти особам, які мають необхідний рівень освіти і бажання одержувати вищу освіту на платній основі за спеціальностями, підготовка яких на рівні вищої освіти не здійснюється на безоплатній основі. Причому вказані кредити можуть бути використані лише для оплати навчання у вищих навчальних закладах.

Дане положення виходить з реалій ситуації на ринку праці і має на меті створення можливостей для забезпечення громадян, які набули вищу освіту, роботою, що відповідає одержаній у вищому навчальному закладі спеціальності. Для цього передбачене державне корегування кількості студентів і переліку спеціальностей у вищих навчальних закладах державної та комунальної форм власності, яке виходить з реальних потреб у фахівцях вищої кваліфікації певних спеціальностей. Закон вимагає враховувати не лише інтереси держави і територіальних громад у підготовці спеціалістів певного профілю, а й потреби окремих осіб у поглибленні своїх знань.

Із змісту цього положення вбачається, що структура і обсяг підготовки фахівців у вищих навчальних закладах інших форм власності, крім державної і комунальної, державному корегуванню не підлягають;

е) надання особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, пільг та соціальних гарантій у порядку, встановленому законодавством.

Норма спрямована на створення сприятливих умов для здобуття вищої освіти. При цьому при наданні конкретних пільг та соціальних гарантій враховується форма навчання студента у закладі вищої освіти.

Так, студентам денної форми навчання надається відстрочка від призову на дійсну службу до Збройних Сил України.

Тим, хто навчається у вищих навчальних закладах без відриву від виробництва, надаються додаткові оплачувані відпустки від 10 днів до 4 місяців.

Працівникам, які навчаються на останніх курсах вищих закладів освіти, протягом 10 учбових місяців перед початком виконання дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів надається щотижневе при шестиденному робочому тижні один вільний від роботи день для підготовки до занять з оплатою його в розмірі 50 відсотків одержуваної заробітної плати, але не нижче мінімального розміру заробітної плати. Крім того, протягом 10 навчальних місяців перед початком виконання дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів працівникам, за їх бажанням, може бути надано додатково ще один-два вільних від роботи дні на тиждень без збереження заробітної плати.

Цим же категоріям студентів один раз на рік проїзд до місця знаходження закладу освіти для виконання лабораторних робіт і складання заліків та іспитів оплачується у розмірі 50 відсотків вартості проїзду власниками підприємств (або уповноваженими ними органами), де вони працюють. На тих же умовах провадиться оплата проїзду для підготовки і захисту дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів;

є) належної підтримки підготовки фахівців з числа інвалідів на основі спеціальних освітніх технологій.

Цей напрямок реалізації державної політики у галузі вищої освіти передбачає створення і впровадження у практику таких умов і методик набуття вищої освіти, що полегшують, а то і просто роблять можливим навчання у вищих навчальних закладах особам, які мають фізичні вади.

Слід мати на увазі, що така діяльність держави не розповсюджується на вищі навчальні заклади і окремі факультети, де надається освіта за спеціальностями, що вимагають відповідності здоров'я студентів певним стандартам. Це стосується, перш за все, військових вищих навчальних закладів, факультетів, що готують фахівців певних інженерних спеціальностей, тощо.

В ст.4. Закону України про вищу освіту конкретизується право громадян на освіту, яке закріплене в конституції України. В ній сказано:

Громадяни України мають право на здобуття вищої освіти.

Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває вперше. Вони вільні у виборі форми здобуття вищої освіти, вищого навчального закладу, напряму підготовки і спеціальності.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на здобуття вищої освіти, крім права на здобуття вищої освіти за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Ця стаття є формою втілення у чинне законодавство положення ч.1 ст.53 Конституції України, у відповідності з яким кожен має право на освіту. Слід звернути увагу на те, що, закріплюючи це право, Конституція говорить не про громадян України, а застосовує термін "кожен". Це означає належність права на освіту кожній особі, яка знаходиться на території України на законних підставах, незалежно від наявності або відсутності у неї громадянства України. При цьому у ч.2 вказаної статті Конституції України зазначається, що держава забезпечує доступність і безоплатність всіх рівнів освіти - дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної та вищої.

Одночасно ч. З цієї ж статті Конституції України говорить про те, що право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі мають громадяни, тобто особи, які мають громадянство України.

Таким чином, з наведених конституційних положень випливає, що право на безоплатну вищу освіту належить виключно громадянам України і не гарантується іноземцям та особам без громадянства. У той же час, іноземцям та особам без громадянства забезпечується доступність і безоплатність освіти нижчих рівнів. Вказані категорії осіб вищу освіту в Україні мають право набувати на платній основі у вищих навчальних закладах будь-якої форми власності.

У відповідності з викладеними конституційними положеннями, ч.1 ст.4 Закону надає право безоплатно, тобто за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі лише громадянам України.

Необхідною умовою набуття і здійснення громадянином України такого права є одержання вищої освіти вперше. За цієї умови набуття вищої освіти буде безоплатним незалежно від того, в якому державному або комунальному вищому навчальному закладі здобуватиметься освіта, в якій формі (денній чи без відриву від виробництва), за якою спеціальністю.

Зміст права громадян України на освіту, як і будь якого суб'єктивного права, складається з трьох груп передбачених нормами права повноважень:

повноваження поводити себе таким чином, щоб забезпечити собі здобуття вищої освіти (так зване право суб'єкта на власну поведінку);

повноваження вимагати від інших суб'єктів поведінки, що протиправне не утруднює здобуття уповноваженим вищої освіти (право на поведінку інших суб'єктів);

повноваження звертатись до компетентних органів за захистом і відновленням права на власну поведінку і права на поведінку інших суб'єктів у випадках їх порушень (право на домагання).

Конкретний зміст вказаних повноважень, що у сукупності утворюють зміст права на здобуття вищої освіти, встановлюється у Законі та у ряді інших законів та підзаконних актів, які утворюють законодавство України про вищу освіту.

На сучасному етапі розвитку суспільства українська держава в силу ряду причин, перш за все економічних, не в змозі забезпечити кожному бажаючому безоплатне здобуття вищої освіти.

Навіть своїм громадянам безоплатність набуття вищої освіти гарантується лише тоді, коли вони одержують її вперше.

Тому даний Закон, надаючи іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, право на здобуття вищої осипи, не включає до його змісту повноваження на здобуття вищої освіти за рахунок коштів Державного бюджету України або коштів місцевих бюджетів.

Повноваження набути вищу освіту безоплатно може виникнути у іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, лише за умови, що це встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Як бачимо Конституція України, Закон України „Про освіту”, Закон України „Про вищу освіту” визначають вихідні, основоположні принципи і засади правового регулювання і управління в галузі вищої освіти.

Але для реалізації цих принципів і засад потрібен відповідний орган, який би реалізовував і впроваджував їх в життя.

Таким органом в Україні є Міністерство освіти і науки України (МОН). Відповідно до Положення про міністерство освіти і науки України, затверджене Указом Президента України від 7 червня 2000 року МОН України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності.

МОН України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції з удосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів.

Основними завданнями МОН України є:

участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково - технічної, інноваційної діяльності;

створення умов для здобуття громадянами повної загальної середньої освіти;

забезпечення розвитку освітнього, наукового та науково-технічного потенціалу України;

визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності;

сприяння функціонуванню національної системи науково-технічної інформації;

забезпечення інтеграції вітчизняної освіти і науки у світову систему із збереженням і захистом національних інтересів [11].

МОН України відповідно до покладених на нього завдань:

1) бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного і соціального розвитку України, Державного бюджету України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

2) розробляє державні стандарти освіти, здійснює контроль за їх додержанням;

3) визначає мінімальні нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення навчальних закладів;

4) бере участь у розробленні норм і нормативів утримання дітей сиріт І дітей, позбавлених батьківського піклування;

5) подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо впорядкування мережі вищих державних навчальних закладів;

6) приймає рішення щодо запровадження експериментальних робочих навчальних планів, нових освітніх програм, педагогічних новацій і технологій;

7) впроваджує у практику освітні та наукові програми відродження і розвитку національної культури, української мови і мов національних меншин, національно-культурних традицій усіх корінних народів національних меншин України;

8) здійснює заходи, спрямовані на творчий розвиток особистості, виявлення та підтримку обдарованих дітей, талановитої молоді;

9) забезпечує організацію роботи з фізичного виховання, фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи у навчальних закладах, здійснює науково-методичне забезпечення цієї роботи;

10) вживає разом з центральними та місцевими органами виконавчої влади заходів щодо працевлаштування випускників професійно-технічних та вищих навчальних закладів;

11) проводить роботу щодо встановлення еквівалентності документів про освіту, вчені звання;

12) провадить у встановленому порядку ліцензування, атестацію та акредитацію вищих і професійно-технічних навчальних закладів незалежно від форми власності і підпорядкування, веде Державний реєстр навчальних закладів;

13) вивчає разом з іншими центральними органами виконавчої влади потребу в кадровому забезпеченні сфери освіти, організовує підготовку таких кадрів, у встановленому порядку відкриває при вищих навчальних закладах і прирівняних до них закладах післядипломної освіти, в наукових установах (за винятком наукових установ Національної академії наук України) аспірантуру, докторантуру;

14) присвоює у встановленому порядку вчені звання доцента і професора науковим та науково-педагогічним працівникам;

15) встановлює порядок атестації педагогічних працівників;

16) погоджує в установленому порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників відповідних структурних підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, керівників навчальних закладів, підпорядкованих іншим центральним органам виконавчої влади;

17) здійснює заходи щодо матеріального та морального стимулювання працівників освіти і науки, учасників навчально-виховного процесу;

18) організовує діяльність психологічної служби та педагогічного патронажу в системі освіти;

19) вживає заходів до поліпшення матеріальних та житлових умов студентів, учнів, працівників освіти і науки, організації їх медичного та побутового обслуговування;

20) забезпечує проведення комплексного аналізу стану вітчизняної та світової науки і техніки, прогнозування тенденцій їх розвитку і взаємозв'язку з виробничою, економічною, соціальною та оборонною сферами;

21) готує пропозиції щодо визначення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та пріоритетів інноваційної діяльності;

22) забезпечує ведення обліку науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, захищених дисертацій;

23) організовує підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності;

24) укладає відповідно до законодавства міжнародні договори про співробітництво у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності;

25) здійснює відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління;

26) забезпечує відповідно до законодавства виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави;

27) забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті Міністерства, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління;

28) виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Таким чином Міністерство освіти і науки України є головним координатором державної політики у сфері вищої освіти.

Але визначати державну політику у даній сфері ще замало, потрібно втілювати її вжиття, тобто безпосередньо займатись освітянською діяльністю. Саме цю функцію виконують вищі навчальні заклади.

Відповідно до Положення про державний вищий навчальний заклад, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року, вищий навчальний заклад - є суб'єктом освітньої діяльності, яка здійснюється з метою задоволення освітніх потреб особи, суспільства і держави.

В Україні діють такі види вищих навчальних закладів:

1) університет (класичний університет) - багатопрофільний вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою з широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-професійними програмами всіх рівнів, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, сприяє поширенню наукових знань і здійснює культурно-просвітницьку діяльність серед населення, мас розвинуту інфраструктуру наукових і науково-виробничих підприємств і установ, високий рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення такої діяльності.

Можуть створюватися технічні, технологічні, економічні, медичні, сільськогосподарські та інші університети, які здійснюють багатопрофільну підготовку фахівців з вищою освітою у відповідній галузі;

2) академія - вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів в окремо визначеній галузі знань або виробництва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності, має високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

3) інститут - вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, провадить наукову та науково-виробничу діяльність, має високий кадровий та матеріально-технічний потенціал;

4) консерваторія (музична академія) - вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у галузі культури і мистецтва - музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності, має високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Навчання в консерваторії передбачає всебічну теоретичну і практичну підготовку музикантів до професійної виконавської і педагогічної діяльності;

5) коледж - вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з одного (кількох) споріднених напрямів підготовки або спеціальностей, має необхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну базу;

6) технікум (училище) - вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами молодшого спеціаліста, має необхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну базу.

Вищий навчальний заклад відповідно до Закону України "Про освіту" забезпечує громадянам України та громадянам інших країн, особам без громадянства можливість отримати вищу освіту на рівні державних стандартів за освітньо-кваліфікаційними рівнями та здобути наукові ступені.

Відповідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки студентів, способів реалізації освітньо-професійних програм та соціальних функцій у системі освіти можуть діяти вищі навчальні заклади таких рівнів акредитації:

вищі навчальні заклади першого рівня акредитації (технікум, училище та інші прирівняні до них за результатами акредитації вищі навчальні заклади), які готують фахівців на основі повної загальної середньої освіти з присвоєнням кваліфікації - молодшого спеціаліста; на основі базової загальної середньої освіти - з присвоєнням кваліфікації молодшого спеціаліста та з одночасним отриманням повної загальної середньої освіти;

вищі навчальні заклади другого рівня акредитації (коледжі та інші прирівняні до них за результатами акредитації вищі навчальні заклади), які готують фахівців на основі повної загальної середньої освіти з присвоєнням кваліфікацій молодшого спеціаліста, бакалавра;

вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації (університети, академії, інститути, консерваторії та інші прирівняні до них за результатами акредитації вищі навчальні заклади), які готують: фахівців на основі повної загальної середньої освіти - з присвоєнням кваліфікацій бакалавра, спеціаліста, магістра; на основі вищої освіти - з присудженням наукових ступенів кандидата та доктора наук у встановленому порядку.