Розвиток обдарованості молодших школярів у процесі вивчення математики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

обдарованість учень позакласна робота математика

Актуальність дослідження. В останні роки все більшу увагу науковців і практиків привертає проблема обдарованої особистості. Організовуються конкурси, виставки, створюються різноманітні фонди для підготовки окремих особистостей. Це роблять люди, які розуміють, що обдаровані діти - національне багатство держави, що розвиток і виховання таких дітей вирішує завдання формування творчого потенціалу нашого суспільства, забезпечує науково-технічний прогрес.

Обдаровані учні вимагають не менше ніж інші, індивідуального підходу, поваги до себе. Відсутність такого підходу призводить до втрати творчого потенціалу молоді.

Ранній вияв обдарованих дітей є новим завданням удосконалення системи освіти. Потрібна, на державному рівні, цілісна, науково обґрунтована система дій щодо забезпечення необхідних соціально-психологічних умов для розвитку обдарованої дитини, формування її як особистості, розробка єдиної концепції обдарованості, діюча система захисту талановитої дитини, державний контроль за роботою центрів по діагностуванню рівня здібностей дитини, створення державного банку талантів, спеціальна державна практична служба психологічної допомоги обдарованим дітям.

Сьогодні спостерігається захоплення створенням різних привілейованих шкіл, що мотивується необхідністю відродження інтелектуальної еліти. Але увага до обдарованих дітей, до таланту не повинна суперечити турботі про всіх дітей і принципам соціальної справедливості, а бути однією зі сторін демократичного підходу до дитини.

В школах повинні бути підручники і програми в яких би враховувалися індивідуальні темпи засвоєння матеріалу обдарованими дітьми, тому що універсалізація програми - це дискримінація обдарованої дитини. На жаль сучасна шкільна і вузівська освіта ще й досі, більшою мірою, орієнтована на середнього учня і студента, а обдаровані діти часто залишаються без належної уваги.

В умовах сьогодення проблема обдарованих дітей потребує не лише підтримки меценатів, а в першу чергу - уваги уряду, тому і виникла необхідність створення спеціальної Державної програми, яка б забезпечила можливість реального творчого розвитку обдарованих дітей на всіх етапах їх навчання.

Міністерство освіти і науки України, Інститут педагогічної і психологічної освіти АПН України розробили методичні рекомендації щодо вияву обдарованості дитини та визначення галузі в якій найбільш яскраво виявляються її здібності. В Інституті психології ім. Г. Костюка створено лабораторію “Психологія обдарованості”, де запропонована психологічна модель інтелектуальної обдарованості, яка дозволяє розпізнати обдарованість в ранньому віці; проведена систематизація основних підходів до вивчення обдарованості і креативності; розроблені психологічні моделі типів обдарованості; створена програма спостереження за особистістю, що є надзвичайно цінним в теоретичному та прикладному аспектах проблеми обдарованості. З метою пошуку, виявлення і підтримки обдарованих дітей та на виконання Національної програми “Діти України”, при Українському центрі творчості дітей та юнацтва створено координаційну раду “Обдарована дитина” при якій діють дві науково-практичні лабораторії.

Сьогодні дослідженням явища обдарованості, створенням нових форм навчання обдарованих дітей займаються такі педагоги та психологи, як В. Буркевич, С. Логачевська, Е. Лодзінська, В. Черняхівський. Проблемами загальної і спеціальної обдарованості в нашій країні і закордоном займалися Б.Г. Ананьєв, Э.А. Голубєва, Н.С. Лейтес, A.M. Матюшкін, В.Д. Мясіщев, С.Л. Рубінштейн, Б.М. Теплов, В.Д. Шадріков, А. Біне, Д. Гілфорд, Дж. Рензуллі, В.Штерн, Д. Фребес та інші. Специфічні особливості прояву і розвитку здібностей досліджували Н.В. Відінєєв, Е.А. Голубєва, Н.С. Лейтес, В.Н. Мясіщев, К.К.Платонов, В.А. Крутецький (математичні здібності) та ін. Творчості і творчій діяльності присвячені дослідження Г.А. Давидової, А.Я. Дудецького, И.Я. Лернера, Я.А. Пономарьова та ін.

Сучасна школа намагається знайти шляхи розвитку творчої особистості, розкриття її талантів і дарувань, прагне залучати учнів до творчої діяльності. Поставлені задачі можуть бути реалізовані тільки через цілеспрямоване і спеціалізоване навчання з урахуванням інтересів, схильностей, рівня і специфіки розвитку кожної дитини.

Таким чином, світова педагогіка накопичила достатньо ідей щодо виявлення обдарованих і здібних дітей, їх навчання. Проте все це здебільшого стосується середньої та старшої ланки загальноосвітньої школи. Недостатньо розкритими залишаються на сьогодні питання виявлення обдарованих і здібних дітей в початковій школі, роботи з обдарованими дітьми в позакласній діяльності.

Актуальність означеної проблеми, недостатність її теоретичного і практичного опрацювання зумовили вибір теми дослідження "Організація позакласної роботи з обдарованими дітьми молодшого шкільного віку".

Об'єкт дослідження - позакласна робота з обдарованими дітьми молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження - особливості організації позакласної роботи з обдарованими дітьми у процесі вивчення математики.

Мета дослідження - обґрунтувати та теоретично перевірити доцільні форми організації позакласних занять та результативність використання специфічних видів завдань для роботи з обдарованими дітьми.

Відповідно до мети була сформульована гіпотеза дослідження: позакласна робота з математики сприятиме розвитку обдарованості учнів початкових класів якщо при її організації будуть враховувати види обдарованості та їх специфіка.

Завдання дослідження:

1. Провести аналіз проблеми розвитку обдарованості школярів в теорії та шкільній практиці.

2. Виявити за допомогою комплексу психодіагностичних методик обдарованих і здібних учнів в початковій школі.

3. Визначити доцільні форми роботи та специфічні види завдань з обдарованими дітьми та експериментально перевірити їх вплив на розвиток обдарованості в позакласній роботі з математики.

Досягненню мети і розв'язанню поставлених завдань сприяло використання комплексу методів дослідження:

– теоретичні - аналіз та зіставлення різних поглядів на досліджувану проблему, розгляд теоретичних питань з метою визначення поняттєво-категоріального апарату дослідження;

– практичні - анкетування батьків і учнів, спостереження за діяльністю учнів та вчителів, бесіди з учнями, а також методи аналізу і синтезу.

Наукова новизна дослідження полягає у подальшому розвитку використання комплексу психодіагностичних методик для виявлення обдарованості в початковій школі, подальшому розвитку проблеми використання розроблених завдань з математики в позакласній діяльності з обдарованими учнями, а також у теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці методики та умов використання комплексу завдань, які сприяють розвитку обдарованості.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що теоретичні положення і висновки дають дидактичний матеріал для використання в навчальному процесі початкової школи, а також в обґрунтуванні цілей, задач, принципів, змісту, методів і форм роботи з обдарованими дітьми молодшого шкільного віку.

Апробація роботи. Результати наукового дослідження та основні положення обговорювалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Початкова школа: реалії та перспективи" (27 березня 2008 р. Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції для студентів та аспірантів "Сучасна молодь: крок у майбутнє" (14-15 травня 2008 р. Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка).

Структура та обсяг роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаної літератури (63 джерела), додатків, до яких входять анкети для учнів і батьків, добірка завдань з математики.

Дослідно-експериментальна робота проводилася на базі Сумської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 15 ім. Д.І. Турбіна.

Організація дослідження. Дослідження проводилося поетапно. На першому етапі було визначено об'єкт, предмет, завдання, сформульовано гіпотезу дослідження, опрацьовано психолого-педагогічну літературу з даної проблеми. Проаналізовано та уточнено сутність поняття "обдарованість", "обдарована дитина". Проведено констатувальний експеримент, спрямований на з'ясування стану проблеми у практиці сучасної початкової школи.

На другому етапі проведено експериментальну роботу, в ході якої перевірено положення висунутої гіпотези, обґрунтовані та апробовані доцільні форми роботи та специфічні види завдань для роботи з обдарованими дітьми в процесі позакласної діяльності.

На третьому етапі було здійснено теоретичне та науково-методичне узагальнення даних формувального експерименту.

обдарованість учень позакласна робота математика

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ ОБДАРОВАНОСТІ

1.1 Сутність понять "обдарованість", "обдарована дитина"

Аналіз проблеми розвитку обдарованості багато в чому зумовлюватиметься тим змістом, який ми вкладатимемо в це поняття.

Значні труднощі у визначенні таких понять як здібності, обдарованість, талант, геніальність пов'язані із загальноприйнятим, побутовим розумінням цих термінів.

Якщо ми звернемося до тлумачних словників, то побачимо, що дуже часто терміни "здібний", "обдарований", "талановитий" вживаються як синоніми і відображають ступінь вираженості здібностей. Проте важливо зазначити, що поняття "талановитий" підкреслює природні дані людини. В тлумачному словнику В. Даля "здібний" визначається як " годный к чему-либо или склонный, ловкий, пригодный, удобный". Разом з поняттям "здібний" використовуються поняття "способливый" і "способляться". "Способливый человек характеризуется как находчивый, изворотливый, умеющий способиться, а способляться, в свою очередь, понимается как умение сладить, управиться, устроить дело" [6, 680].

У психологічному словнику обдарованість визначається як: 1) якісно своєрідне сполучення здібностей, що забезпечують успішність виконання діяльності. Спільна дія здібностей, що представляють певну структуру, дозволяє компенсувати недостатність одних здібностей за рахунок переважного розвитку інших; 2) загальні здібності або загальні характеристики здібностей, що зумовлюють широту можливостей людини, рівень і своєрідність її діяльності; 3) розумовий потенціал або інтелект; цілісна індивідуальна характеристика пізнавальних можливостей і здібностей до навчання; 4) сукупність задатків природних даних, характеристика ступеня виразності і своєрідності природних передумов здібностей; 5) талановитість; наявність внутрішніх умов для видатних досягнень у діяльності [61, 384].

Багатозначність терміна вказує на багатоаспектність проблеми цілісного підходу до сфери здібностей.

Геніальність в цьому ж словнику визначається як найвищий рівень розвитку здібностей. Про її наявність можна говорити лише при досягненні особистістю таких результатів творчої діяльності, що являє собою епоху в житті суспільства, у розвитку культури.

Талант - 1) видатні вроджені якості, особливі природні здібності, обдарованість; 2) обдарована людина [61, 510].

Про наявність таланту варто судити за результатами діяльності, які повинні відрізнятись принциповою новизною, оригінальністю підходу.

Автори педагогічної енциклопедії [41, 186-187] дають такі визначення досліджуваних понять :

Обдарованість -- високий рівень розвитку здібностей людини, який дозволяє йому досягати особливих успіхів в певних областях діяльності.

Талант -- високий рівень здібностей. Характеризується оригінальністю продукту праці художника, винахідника, вченого, представника будь-якої професії, що вимагає творчого рішення задач. Талант в тій або іншій області включає ряд здібностей [41, 208].

Геніальність (від лат. genius -- геній) -- вищий ступінь обдарованості, що виражається в творчості, яка має для життя суспільства історичне значення. Відмінність геніальності від таланту -- в ступені обдарованості і, головне, в суспільній значущості творчості: геній створює нову епоху в своїй області [40, 498].

При визначенні поняття "талант" підкреслюється його природжений характер. Талант визначається як дарування до чого-небудь, а дарування як здатність, дана богом. Іншими словами, талант - це природжені здібності, дані богом, які забезпечують високі успіхи в діяльності.

У словнику іноземних слів також підкреслюється, що талант - видатна природжена якість, особливі природні здібності [53, 54].

Обдарованість розглядається, як стан таланту, як ступінь вираженості таланту. Недаремно, як самостійне поняття, обдарованість відсутня в словнику В.І. Даля [6, 680] і в тлумачному словнику іноземних слів [53, 54].

В своїх дослідженнях Ю. Гільбух визначає, що ці поняття мають суттєву відмінність.

Обдарованість - сукупність здібностей, що дозволяють індивідуму досягти вагомих результатів в одному або декількох видах діяльності і приносити користь суспільству [5, 24].

Талановита дитина - це така, яка має дуже високий ступінь здібностей до якогось виду діяльності (музичної, художньої, літературної, технічної, спортивної), причому ці здібності вже встигли реалізуватись в конкретних суспільно-значущих процесах. У цей термін він вкладає ще дві ознаки: виявлений творчий елемент та домінування природних якостей [5, 26-27].

З сказаного можна зробити висновок, що здібності, з одного боку, обдарованість і талант, з іншого, виділяються на різних підставах. Кажучи про здібність, підкреслюють можливість людини щось робити, а кажучи про талант (обдарованість), підкреслюється природжений характер даної якості (здібності) людини. Разом з тим, і здібності і обдарованість виявляються в успішності діяльності [35, 38].

Таким чином, з сказаного вище можна зробити висновок, що однозначного розуміння даних термінів немає. Можна лише приймати думки кожного з авторів, аналізувати їх і робити висновки, розділяючи точку зору одного з них. Або узагальнювати все і приходити до свого розуміння даних понять.

Словосполученням "обдаровані діти" (обдарована дитина) позначається якась винятковість. Вимовляючи його, ми допускаємо можливість існування особливої групи дітей. Ці діти вже за визначенням якісно відрізняються від однолітків. Даний підхід досить уразливий і традиційно є предметом критики з боку більшості вітчизняних педагогів і психологів, хоча таке розуміння цілком допустиме і не можна не відзначити, що воно відображає реальне положення справ.

Серед визначень поняття "обдарована дитина" найвдаліше міститься в тексті "Робочої концепції обдарованості": "Обдарована дитина - це дитина, яка виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями (або має внутрішні передумови для таких досягнень) в тому або іншому виді діяльності" [36, 2]. Точно характеризуючи суть явища, це визначення все ж таки залишає неясним, про яких саме "яскравих, очевидних" або "видатних досягненнях" йде мова.

Відомий фахівець в області дитячої обдарованості Н.З. Лейтес, класифікуючи різні педагогічні підходи до цієї проблеми, виділяє три категорії дітей, яких в соціально педагогічній практиці звично прийнято іменувати обдарованими: діти з високим IQ; діти, що досягли видатних успіхів в якому-небудь виді діяльності і діти з високою креативністю [27, 112].

Інший фахівець в області психології інтелекту М.А. Холодна стверджує, що слід виділяти шість категорій таких дітей: "кмітливі", "блискучі учні", "креативні", "компетентні", "талановиті", "мудрі" [59, 38].

Реальна педагогічна практика навчилася розрізняти лише три категорії обдарованих дітей.

Перша категорія обдарованих, яку прийнято виділяти, - діти з високими показниками по рівню загальної обдарованості.

Друга група обдарованих, на існування яких реагує педагогічна практика, - діти, що досягли успіхів в яких-небудь галузях діяльності. Цю категорію дітей частіше називають талановитими.

До третьої категорії обдарованих можна віднести дітей, що добре навчаються в школі ("академічна обдарованість") [47, 41-43].

Одним з найбільш дискусійних питань, що стосується проблеми обдарованих дітей, є питання про частоту прояву дитячої обдарованості. Існують дві крайні точки зору: "всі діти є обдарованими" -- "обдаровані діти зустрічаються вкрай рідко". Прихильники однієї з них вважають, що до рівня обдарованого можна розвинути практично будь-яку здорову дитину за умови створення сприятливих умов. Для інших обдарованість -- унікальне явище, в цьому випадку основна увага надається пошуку обдарованих дітей [38, 34].

Та або інша дитина може проявити особливу успішність в достатньо широкому спектрі діяльності, оскільки його психічні можливості надзвичайно пластичні на різних етапах вікового розвитку. В свою чергу, це створює умови для формування різних видів обдарованості. Більш того, навіть в одному і тому ж виді діяльності різні діти можуть знайти своєрідність свого дарування стосовно різних її аспектів.

Обдарованість часто виявляється в успішності діяльності, що має стихійний, самодіяльний характер. Крім того, обдаровані діти далеко не завжди прагнуть демонструвати свої досягнення перед оточуючими. Так, дитина, що складає вірші або розповіді, може приховувати своє захоплення від педагога.

Таким чином, судити про обдарованість дитини слід не тільки за її шкільними або позашкільними справами, але за ініційованими нею самою формами діяльності. В деяких випадках причиною, що затримує розвиток обдарованості, не дивлячись на потенційно високий рівень здібностей, є ті або інші труднощі розвитку дитини: наприклад, заїкання, підвищена тривожність, конфліктний характер спілкування тощо. При наданні такій дитині психолого-педагогічної підтримки ці бар'єри можуть бути зняті [38, 35-36].

Як одна з причин відсутності проявів того або іншого виду обдарованості може бути недолік необхідних знань, умінь і навиків, а також недоступність (через умови життя) наочної області діяльності, відповідної даруванню дитини. Таким чином, обдарованість у різних дітей може бути виражена в більш менш очевидній формі [35, 45].

Обдарованість в дитячому віці можна розглядати як потенціал психічного розвитку по відношенню до подальших етапів життєвого шляху особистості.

Проте при цьому слід враховувати специфіку обдарованості в дитячому віці (на відміну від обдарованості дорослої людини):

1. Дитяча обдарованість часто виступає як прояв закономірностей вікового розвитку. Кожен дитячий вік має свої передумови розвитку здібностей. Наприклад, дошкільники характеризуються особливою схильністю до засвоєння мов, високим рівнем допитливості, надзвичайною яскравістю фантазії; для старшого підліткового віку характерними є різні форми поетичної і літературної творчості і т.п. Висока відносна вага вікового чинника в ознаках обдарованості іноді створює видимість обдарованості (тобто "маску" обдарованості, під якою -- звичайна дитина) у вигляді прискореного розвитку певних психічних функцій, спеціалізації інтересів тощо.

2. Під впливом зміни віку, освіти, освоєння норм культурної поведінки, типу сімейного виховання і т.д. може відбуватися "згасання" ознак дитячої обдарованості. Внаслідок цього вкрай складно оцінити міру стійкості обдарованості, що проявляється даною дитиною на певному відрізку часу. Крім того, виникають труднощі щодо прогнозу перетворення обдарованої дитини в обдарованого дорослого.

Своєрідність динаміки формування дитячої обдарованості нерідко виявляється у вигляді нерівномірності психічного розвитку. Так, разом з високим рівнем розвитку тих або інших здібностей, спостерігається відставання в розвитку письмової і усної мови; високий рівень спеціальних здібностей може поєднуватися з недостатнім розвитком загального інтелекту тощо. В результаті за одними ознаками дитина може ідентифікуватися як обдарована, за іншими -- як та, що відстає в психічному розвитку [50, 104-105].

Прояви дитячої обдарованості часто важко відрізнити від навченості, що є результатом сприятливіших умов життя даної дитини. Ясно, що при рівних здібностях дитина з сім'ї з високим соціально-економічним статусом (у тих випадках, коли сім'я докладає зусилля для розвитку дитини) показуватиме вищі досягнення в певних видах діяльності в порівнянні з дитиною, для якої не були створені аналогічні умови [50, 105].

Оцінка конкретної дитини як обдарованої значною мірою умовна. Найчудовіші здібності дитини не є прямим і достатнім показником її досягнень в майбутньому. Не можна закривати очі на те, що ознаки обдарованості, які проявляються в дитячі роки, навіть за самих, здавалося б, сприятливих умов можуть або поступово, або вельми швидко зникнути. Облік цієї обставини особливо важливий при організації практичної роботи з обдарованими дітьми. Не варто використовувати словосполучення "обдарована дитина" в плані констатації (жорсткої фіксації) статусу певної дитини, бо очевидний психологічний драматизм ситуації, коли дитина, звикла до того, що вона "обдарована", на наступних етапах розвитку раптом об'єктивно втрачає ознаки своєї винятковості. Може виникнути хворобливе питання про те, що далі робити з дитиною, яка почала навчання в спеціалізованій освітній установі, але потім перестала бути обдарованою.

Виходячи з цього, в практичній роботі з дітьми замість поняття "обдарована дитина" слідує використовувати поняття "ознаки обдарованості дитини" (або "дитина з ознаками обдарованості").

1.2 Типологія видів обдарованості

Систематизація видів обдарованості визначається критерієм, що покладені в основу класифікації. В обдарованості можна виділити як якісний, так і кількісний аспекти.

Якісні характеристики обдарованості виражають специфіку психічних можливостей людини і особливості їх прояву в тих або інших видах діяльності. Кількісні характеристики обдарованості дозволяють описати ступінь їх прояву [60, 32].

Серед критеріїв видів обдарованості можна назвати наступні:

1. Вид діяльності і сфери психіки, які її забезпечують.

2. Ступінь сформованості.

3. Форма проявів.

4. Широта проявів в різних видах діяльності.

5. Особливості вікового розвитку [60, 32-35; 35, 65-70].

За критерієм "вид діяльності і сфери психіки, які її забезпечують" виділення видів обдарованості здійснюється в рамках основних видів діяльності з урахуванням різних психічних сфер і відповідно ступеню участі певних рівнів психічної організації (беручи до уваги якісну своєрідність кожного з них).

Відповідно можуть бути виділені наступні види обдарованості:

Д В практичній діяльності, зокрема, можна виділити обдарованість в ремеслах, спортивну і організаційну.

Д В пізнавальній діяльності -- інтелектуальну обдарованість різних видів залежно від наочного змісту діяльності (обдарованість в області природних і гуманітарних наук, інтелектуальних ігор тощо).

Д В художньо-естетичній діяльності -- хореографічну, сценічну, літературно-поетичну, образотворчу і музичну обдарованість.

Д В комунікативній діяльності -- лідерську і атрактивну обдарованість.

Д В духовно-ціннісній діяльності -- обдарованість, яка виявляється в створенні нових духовних цінностей і служінні людям [35, 65].

За критерієм "ступінь сформованості обдарованості" можна диференціювати:

Д актуальну обдарованість;

Д потенційну обдарованість.

Актуальна обдарованість -- це психологічна характеристика дитини з такими наявними (вже досягненими) показниками психічного розвитку, які виявляються у вищому рівні виконання діяльності в конкретній предметній області в порівнянні з віковою і соціальною нормами. В даному випадку йдеться не тільки про навчальну, але і про широкий спектр різних видів діяльності. Особливу категорію актуально обдарованих дітей складають талановиті діти. Вважається, що талановита дитина -- це дитина, досягнення якої відповідають вимозі об'єктивної новизни і соціальної значущості. Як правило, конкретний продукт діяльності талановитої дитини оцінюється експертом (висококваліфікованим фахівцем у відповідній області діяльності) як такий, що відповідає в тій чи іншій мірі критеріям професійної майстерності і творчості [35, 66-67].

Потенційна обдарованість -- це психологічна характеристика дитини, яка має лише певну психічну нагоду (потенціал) для високих досягнень в тому або іншому виді діяльності, але не може реалізувати свої можливості в даний момент часу через їх функціональну недостатність. Розвиток цього потенціалу може стримуватися рядом несприятливих умов (важкими сімейними обставинами, недостатньою мотивацією, низьким рівнем саморегуляції, відсутністю необхідного освітнього середовища тощо). Виявлення потенційної обдарованості вимагає високого прогнозування використовуваних діагностичних методів, оскільки йдеться про системну якість, що ще не сформувалася, про подальший розвиток якого можна судити лише на основі окремих ознак. Потенційна обдарованість виявляється за сприятливих умов, що забезпечують певний розвиваючий вплив на початкові психічні можливості дитини [35, 67].

За критерієм "форма прояву" можна говорити про:

Д явну обдарованості;

Д приховану обдарованості [60, 33-34].

Явна обдарованість знаходить себе в діяльності дитини достатньо яскраво і виразно (як би "сама по собі"), у тому числі і за несприятливих умов. Досягнення дитини такі очевидні, що його обдарованість не викликає сумніву. Тому фахівцю в області дитячої обдарованості з великим ступенем вірогідності вдається зробити висновок про наявність обдарованості або високі можливості дитини. Він може адекватно оцінити "зону найближчого розвитку" і правильно намітити програму подальшої роботи з такою "перспективною дитиною".

Прихована обдарованість виявляється в атиповій, замаскованій формі, вона не помітна для оточуючих. В результаті зростає небезпека помилкових висновків про відсутність обдарованості такої дитини. Причини, що породжують феномен прихованої обдарованості, криються в специфіці культурного середовища, в якій формується дитина, в особливостях взаємодії з оточуючими людьми, в помилках, допущених дорослими при її вихованні і розвитку тощо. Приховані форми обдарованості -- це складні за своєю природою психічні явища. Ідентифікація дітей з таким типом обдарованості -- це тривалий процес, заснований на використанні багаторівневого комплексу методів аналізу поведінки дитини, включенні її в різні види реальної діяльності, організації її спілкування з обдарованими дорослими, збагаченні її індивідуального життєвого середовища, залученні її в інноваційні форми навчання тощо [60, 34].

За критерієм "широта проявів в різних видах діяльності" можна виділити:

Д загальну обдарованість;

Д спеціальну обдарованість.

Загальна обдарованість виявляється по відношенню до різних видів діяльності і виступає як основа їх продуктивності. Як психологічне ядро загальної обдарованості виступає результат інтеграції розумових здібностей, мотиваційної сфери і системи цінностей, навколо яких шикуються емоційні, вольові і інші якості особистості. Найважливіші аспекти загальної обдарованості -- розумова активність і її саморегуляція. Загальна обдарованість визначається відповідно рівню того, що розуміємо, глибиною мотиваційної і емоційної залученої в діяльність, ступенем її цілеспрямованості.

Спеціальна обдарованість знаходить себе в конкретних видах діяльності, як правило визначається відносно окремих областей (поезія, математика, спорт, спілкування тощо) [60, 34].

За критерієм "особливості вікового розвитку" можна диференціювати:

Д ранню обдарованість;

Д пізню обдарованість.

Вирішальними показниками тут виступають темп психічного розвитку дитини, а також ті вікові етапи, на яких обдарованість виявляється в явному вигляді. Необхідно враховувати, що прискорений психічний розвиток і відповідно раннє виявлення дарувань (феномен "вікової обдарованості") далеко не завжди пов'язані з високими досягненнями в старшому віці. У свою чергу, відсутність яскравих проявів обдарованості в дитячому віці не означає негативного висновку щодо перспектив подальшого психічного розвитку особистості [60, 34-35].

Прикладом ранньої обдарованості є діти, які одержали назву "вундеркінди". Вундеркінд (буквально "чудова дитина") -- це дитина, як правило, дошкільного або молодшого шкільного віку з надзвичайними, блискучими успіхами в якому-небудь певному виді діяльності -- математиці, поезії, музиці, малюванні, танці, співі тощо.

Існує певна залежність між віком, в якому виявляється обдарованість, і областю діяльності. Найраніше дарування виявляються у сфері мистецтва, особливо в музиці. Дещо пізніше обдарованість виявляється у сфері образотворчого мистецтва. В науці досягнення значущих результатів у вигляді видатних відкриттів, створення нових областей, методів дослідження відбувається зазвичай пізніше, ніж в мистецтві. Це зокрема пов'язано з необхідністю придбання глибоких і обширних знань, без яких неможливі наукові відкриття. Раніше за всі при цьому виявляються математичні дарування (Лейбніц, Галуа, Гаус). Дана закономірність підтверджується фактами біографій великих людей [60, 35].

Отже, будь-який індивідуальний випадок дитячої обдарованості може бути оцінений з погляду всіх вище перелічених критеріїв класифікації видів обдарованості. Обдарованість виявляється, таким чином, багатовимірним за своїм характером явищем. Для фахівця-практика це можливість і разом з тим необхідність ширшого погляду на своєрідність обдарованості конкретної дитини.

При опрацюванні теми дипломної роботи нами були враховані ці види обдарованості. В нашому випадку ми звертаємо увагу на ранній вияв обдарованості, зокрема математичної обдарованості.

1.3 Діагностика та методи виявлення дитячої обдарованості

На думку більшості педагогів, діагностика дитячої обдарованості -- суто психологічна проблема. Однак таке твердження справедливе лише на теоретичному рівні. Сучасна освітня практика, спрямована на особистісно-орієнтований підхід, змушує розглядати діагностику дитячої обдарованості як невід'ємну частину цілісного педагогічного процесу [29, 9].

У педагогічній психології проблема діагностики обдарованості традиційно розглядається на 2-х рівнях, умовно їх можна назвати теоретичним і методичним (психометричним). Природно, що подібна точка зору затвердилася і в педагогічній практиці.

Перший, теоретичний рівень припускає визначення концепції обдарованості, з'ясування питання про те, кого і за якими критеріями можна віднести до обдарованих.

Другий рівень, методичний, включає розробку відповідно до прийнятої концепції, самих діагностичних процедур-методик, які дозволять ідентифікувати обдарованих [58, 243].

Багато вчених-дослідників в своїх дослідженнях виділяють такі підходи до діагностики і прогнозу обдарованості: тестологічний підхід, мотиваційний підхід та потрібнісний підхід [63, 1].

Тести як метод діагнозу і прогнозу обдарованості. До числа поширених варіантів організаційно-педагогічного рішення можна з повним правом віднести разові обстеження на рівень обдарованості. Їх зміст базується на універсальній, вираженій в балах ''єдиної оцінки'' обдарованості. Як правило, це оцінка інтелекту або креативності, іноді - поєднання того і іншого.

За часів А. Біне і протягом тривалого часу високий інтелект, який визначається за допомогою стандартизованих тестів, виконував роль універсального показника обдарованості [29, 10].

Від того, на скільки успішно вирішить індивід пропоновані йому задачі, прямо залежить кваліфікація досліджуваного як обдарованого, звичайного або розумово відсталого.

З одного боку, відмінності, причому у ряді випадків вельми значні, виявляються і при такому підході, що дозволяє з більшою або меншою часткою достовірності розповісти про рівень розвитку обдарованості в особистості. З другого боку, як підкреслюють багато авторів, очевидна відносність таких вимірювань і явно недостатня їх достовірність [51, 56].

Особливо слід підкреслити, що у всіх тестах свобода вибору досліджуваного зведена до мінімуму. Навіть в тестах креативності досліджуваний не вибирає діяльність, він обирає лише спосіб її виконання, а найчастіше, навіть не сам спосіб, а конкретний зміст відповіді.

Природно, що ця практика не могла не бути піддана жорстокій критиці з боку як фахівців, так і громадськості. Проте, не дивлячись на різку критику і цілком очевидну теоретичну неспроможність (відсутність надійної концептуальної моделі обдарованості, низьку прогностичність більшості діагностичних методик, залежність результатів від дії чинників середовища тощо), можливість цього підходу до діагностики обдарованості не тільки не виключає, але цілком серйозно обговорюється в сучасній популярній і навіть спеціальній літературі і реально проводиться на практиці [63, 2].

Мотиваційні підходи до діагностики і прогнозу обдарованості. В тій чи іншій мірі на існування інших підходів до вимірювання та ідентифікацію обдарованості вказують багато дослідників, що займаються аналізом пізнавальних інтересів, системи потреб, особистих особливостей в цілому, проте в більшості випадків йдеться тільки про додаткову інформацію на додаток до тестових. В переважній більшості робіт можливість діагностики і прогнозу здібностей за допомогою мотиваційних і особистих характеристик не розглядається. Мотивація при цьому приймається тільки як додатковий метод аналізу розвитку обдарованості [63, 2].

Потрібнісний підхід до ідентифікації обдарованості. В дослідженні, проведеному М.І. Фідельман, запропонований і тією чи іншою мірою проаналізований принципово інший підхід до виявлення обдарованості - потрібнісний. Суть його полягає у тому, що випробовуваному (дітям 9-10 лет) пропонується "віяло" можливих способів виконання завдання: можна його виконати тільки репродуктивним способом, тобто, переказати зміст розповіді або скласти картинку за вже наявною схемою, можна виконати на рівні вторинної креативності, тобто в межах заданого підходу лише модифікувати зразок, а можна, нарешті, вибрати саме творче завдання, наприклад, придумати свою власну модель або власний сюжет розповіді. Головне при цьому, що однаково заохочувався будь-який вибір досліджуваного і головна увага експериментатора приверталась на оформлення виконання роботи, і байдуже до того, яке завдання вибере дитина. Виявилося, що потреба в творчій або інтелектуальній діяльності цілком добре корелює з тестовими результатами і діти, що вибрали творчу діяльність мали в середньому вищі показники по тесту Торранса, ніж діти, що вважали за краще власне репродуктивну або перехідну, так звану вторинну креативність [63, 3].

Таким чином, до певної міри виявляється, що обидва ці підходи можуть бути визнані достатньо правомірними при ідентифікації обдарованості.

Отже, кожний з цих підходів має свої достоїнства і відомі обмеження. Що стосується тестового, то про них вже мовилося вище. Інша ситуація відносно потрібнісного підходу: він цілком враховує мотивацію досліджуваного, проте позбавлений основних достоїнств тесту - цей підхід, очевидно, меншою мірою може бути підданий стандартизації (хоча він у принципі не виключається).

Проте, незважаючи на безліч підходів діагностики обдарованості, багато хто з дослідників вважає, що основним підходом у пошуку юних обдаровань в школі варто визнати комплекс заходів: медичних, фізіологічних, психологічних, педагогічних, спрямованих на вирішення цих завдань сім'єю і школою. Важливо використовувати різноманітні методики виявлення інтересів і здібностей дітей і надалі спостерігати за їхніми успіхами [63, 3; 51, 57; 29, 11].

Весь процес діагностики обдарованості можна поділити на три етапи.

На першому етапі виявлення обдарованих дітей враховуються відомості від батьків і педагогів про високі успіхи в якій-небудь діяльності дитини. Можуть бути використані також результати групових тестувань, соціологічних опитувань. Цe дозволить окреслити коло дітей для більш поглиблених індивідуальних досліджень.

Другий етап можна назвати діагностичним. На цьому етапі проводиться індивідуальна оцінка творчого потенціалу й особливостей нервово-психічного статусу дитини психологом і вчителем. З огляду на результати першого етапу можливе обстеження дітей за допомогою набору психологічних тестів залежно від переваги того чи іншого варіанта потенційних можливостей. Якщо переважає інтелектуальна сфера, то дитина відрізняється гостротою мислення, допитливістю і легко навчається, виявляючи практичну кмітливість. У цих випадках використовуються методики, спрямовані насамперед на визначення базових когнітивних і мовних параметрів у обдарованих дітей (наприклад, за методикою «Тест структури інтелекту» Амтхауера, тест Біне-Сімона й ін.) [38, 34].

У дітей, обдарованих у сфері академічних досягнень, найбільш розвинутими можуть бути окремі здібності: мова і література, математика або природознавство. Тому завдання психолога - не тільки визначити рівень загального інтелектуального розвитку дитини, а й оцінити тип мислення (може бути використаний Стенфордський тест досягнень) [35, 10].

Діти з творчим і продуктивним мисленням відрізняються незалежністю, розкутістю поведінки, здатністю продукувати оригінальні ідеї, знаходити нестандартне рішення, винахідливістю. Така творча спрямованість обдарованості передбачає оцінку насамперед їхніх творчих здібностей. Використовується "фігурна форма тесту творчого мислення Торренса", "Тест віддалених асоціацій" Медника, вербальний тест творчого мислення "Незвичне використовування" І. Аверіної та особистісних характеристик ("Особистісний опитувальник Г. Айзенка", "Характерологічний опитувальник К. Леонгарда - Н. Шмішека», «Кольоровий тест М. Люшера» тощо) [26, 57].

Діти, які відзначаються контактністю, значною потребою в спілкуванні й лідерстві, ініціативні, мають високі організаторські здібності, серед однолітків і дорослих впевнено почувають себе, їх завжди однолітки обирають на головні ролі в іграх і заняттях. У цьому разі допоможуть особистісні методики і соціометрія ("Комплексний особистісний соціометричний тест" О. Зварикіна) [25, 5-6].

Якщо ж у дитини переважають художні здібності, вона з раннього віку виявляє схильність до малювання або музики, психологічне тестування тут повинне бути спрямоване на оцінку ступеня емоційної стійкості і рівня нейротизму, оскільки ці діти часто відрізняються від інших високою вразливістю і вимагають індивідуального психологічного підходу з боку педагогів та нерідко психотерапевтичної корекції лікаря-фахівця [35, 12].

Обдарованість у руховій сфері виявляється у високому ступені психомоторних реакцій, спритності, значній фізичній силі, розвиткові рухових навичок (біг, стрибки). Діагностика обдарованості в цій сфері проводиться методиками визначення зорово-моторної координації ("Тест творчих здібностей у дії та русі" Торренса) [47, 80].

Багато дітей виявляють високий ступінь обдарованості не в одній якій-небудь сфері, а в декількох. Завдання педагогів і психолога -- не тільки виявити таку поліобдарованість, а й удосконалювати, розвивати її. Тому для педагогів-практиків К. Хеллером була розроблена "модель послідовної стратегії прийняття рішень" щодо багатофакторних типологічних моделей обдарованості [58, 117-120]. Пошук талантів ведеться поетапно з послідовним прийняттям рішень на кожному відрізку (постановка "діагнозу" відбувається за участю всіх учасників навчального процесу в групі).

Звичайно, тестування з метою виявлення обдарованості часто піддається критиці як ненадійне, бо не може виявити приховану, потенційну обдарованість. Але, крім тестування, застосовуються моделі діагностики дітей шляхом довготривалих спостережень за ними. Діагностика обдарованості ґрунтується на здібностях, інтересах і манері засвоєння матеріалу кожного суб'єкта навчання. Спостереження вчителя спрямовані на виявлення переваг учня, а не на його недоліки. Технологія навчання схожа на додаткові заняття за спеціальною, дещо ускладненою програмою з вільним відвідуванням і змінним складом груп [63, 3].

Відомою в педагогіці є "модель діагностики розвитку" (Ю.Д. Бабаева та А.Г. Асмолов), за якою дитину перевіряють не стільки на наявні знання і вміння оперувати ними, скільки на здатність до їх розвитку. Діагностика передбачає:

а) попереднє психодіагностичне обстеження;

б) встановлення причин виникнення психологічних перепон до розвитку;

в) типологічну діагностику (визначення типу розвитку, з'ясування механізмів створення перепон);

г) прогнозування можливих наслідків розвитку;

д) розробку педагогічних рекомендацій з оптимального навчання та розвитку конкретної дитини [29, 9-10].

Для виявлення обдарованості можна скористатись і комплексною діагностикою, популярною серед учених та практиків усього світу. Вона стимулює процес самопізнання, самовиховання та самореалізації, дає змогу виявити індивідуально-психологічні передумови, від яких залежить прискорення (чи уповільнення) розвитку творчої обдарованості. Діагностування починають із темпераменту, потім рис характеру (інтересів, нахилів, здібностей тощо). Процес виявлення обдарованості здійснюється поетапно:

1) спостереження;

2) виявлення психологічного стану дитини шляхом власної оцінки;

3) визначення коефіцієнта розумового розвитку IQ;

4) визначення інтелектуального розвитку шляхом дослідження вербальних здібностей учня;

5) визначення продуктів творчості школяра;

6) всебічний аналіз конкретних випадків.

Виявити творчу особистість дитини також допомагають системи запитань [21, 32-36].

На третьому етапі роботи з обдарованими дітьми основну роль мають виконувати педагоги, завдання яких -- формування і поглиблення дитячих здібностей. Реалізується ця вимога за допомогою широкого спектра педагогічних прийомів і методів (авторські програми, індивідуальні заняття-консультації тощо, а також різнобічні програми спецкурсів, міні-спецкурсів) [38, 35].

1.4 Організація роботи з обдарованими і здібними учнями

Обдаровані люди приносять велику користь суспільству, державі, є її гордістю. Тому перед суспільством, державою, школою і сім'єю постає проблема навчання і виховання таких дітей.

Зміст роботи з обдарованими учнями визначається в рамках кожної з навчальних дисциплін. Проте загальними вимогами до відбору навчальних програм, які визначають цей зміст, виступає відповідність програми специфіці школи як навчальної установи, а в разі відсутності такої програми серед опублікованих - коректування існуючих програм або створення авторських програм [3, 1].

Як відомо, обдаровані діти виділяються рядом характерних особливостей:

§ обдаровані діти мають добру пам'ять, особистий світогляд;

§ в обдарованих дітей добре розвинута свідомість;

§ обдаровані діти, як правило, дуже активні і завжди чимось зайняті;

§ обдаровані діти настирливі в досягненні результату у сфері, яка їх цікавить, для них характерний творчий пошук;

§ вони хочуть вчитися і досягають у навчанні успіхів. Навчання дає їм задоволення;

§ вони вміють критично оцінювати навколишню дійсність і прагнуть проникнути у суть речей і явищ, вміють фантазувати;

§ вони із задоволенням виконують складні і довгострокові завдання;

§ вміють розкривати взаємозв'язки між явищами і сутністю, індуктивно і дедуктивно думати, маніпулювати логічними операціями, систематизувати, класифікувати і узагальнювати [5, 20-21].

Саме тому навчання і виховання обдарованих учнів необхідно здійснювати з опорою на наступні дидактичні принципи:

· індивідуалізації і диференціації навчання;

· довіри і підтримки;

· залучення обдарованих учнів до участі в житті школи [30, 8].

При роботі з обдарованими дітьми можуть бути використані наступні форми навчання: індивідуальні, фронтальні, групові. Фронтальні заняття - дискусії, семінари, дебати, організаційно-діяльні ігри (ОДІ), рольові ігри.

Групові заняття - парні, постійні групи з переміною функцій їх учасників, груповий поділ класу з однаковим завданням, з різним завданням, із загальним звітом кожної групи перед всім класом. Кожна форма може також відрізнятися: “мозковий штурм”, вільний час для самокорекції засвоєння, залік тощо.

Для обдарованих дітей з успіхом можна використати нові організаційні форми: "Поле чудес", заняття клубу "Що? Де? Коли?", індивідуалізовані програми навчання. Особливою популярністю серед обдарованих дітей користуються дискусійні форми (симпозіуми, дебати, бесіди за круглим столом, невеликі сесії, ділові бесіди типу інтерв'ю, шкільні лекції, семінарські заняття).

Зміст навчальної інформації для них має доповнюватися науковими відомостями, які вони можуть отримати в процесі виконання додаткових завдань за той самий час, що й інші учні, але за рахунок прискореного темпу обробки навчальної інформації [23, 18; 62, 28].

Однією з найважливіших умов розвитку обдарованості учнів є формування пізнавального інтересу, який є підґрунтям для розвитку пізнавальної активності учнів. Під впливом пізнавального інтересу з'являються такі важливі компоненти активного навчання як активний пошук, здогадка, дослідницький підхід. Нестандартні, дослідницькі задачі, які вчитель включає у структуру роботи, обдаровані діти сприймають як виклик власному інтелекту. Інтелектуальний і естетичний заряд шкільного предмету значно підвищується, коли на уроці, а також під час інших форм спілкування з школярами застосовувати ігрові елементи, яскраві історичні повідомлення [23, 18].

Обов'язковою передумовою розвитку обдарувань школярів як на уроці, так і в позаурочний час повинна виступати проблемність викладання. Творчість учнів, новизна і оригінальність їх навчальної діяльності проявляються тоді, коли вони самостійно ставлять проблему і знаходять шляхи її розв'язання. При цьому слід добиватись постійного зростання рівня творчості обдарованих дітей, знаходити оптимальні співвідношення всіх видів їх діяльності, щоб одержати найкращі результати. Вчителю треба звернути увагу на те, що ставлячи проблему, варто залишати "нерозв'язані питання", відповідь на які учні повинні одержати самостійно з різних джерел: літературних, експериментальних, шляхом консультацій тощо [62, 28].

Розвитку обдарованості сприяє самостійна робота учнів. Вивчення методичної літератури і досвід роботи вчителів з питань організації самостійної роботи учнів, врахування вимог диференціації під час навчання дозволяють зробити висновок про те, що в основу класифікації типів самостійних робіт фактично можуть бути покладені рівні засвоєння знань.

Класифікація типів самостійної роботи:

1. Алгоритмічний.

2. Із вказанням способу виконання.

3. Розпізнання.

4. Обґрунтування.

5. Творчість [62, 29].

Для самостійних робіт останнього (п'ятого) типу характерні так звані творчі завдання, в процесі розв'язування яких учні відкривають для себе нові сторони матеріалу, що вивчається.

Завдання даного типу можуть бути на знаходження нових способів розв'язування завдань, на самостійне їх створення [62, 29-30].

Контроль за їх навчанням спрямовується на стимулювання поглибленого вивчення навчального матеріалу, його систематизацію, класифікацію, перенесення знань у нові ситуації, виявлення і розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання для таких учнів повинні бути творчими.

Названі моменти в навчальних заняттях доповнюються системою позакласної та позашкільної роботи (виконання учнем позанавчальних завдань, відвідування занять гуртка або участь у масових тематичних заходах: вечорах, оглядах-конкурсах художньої, технічної та інших видів творчості, зустрічі з ученими тощо). Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання школярами різноманітних завдань, участь в олімпіадах. Учителі мають налагоджувати контакти з позашкільними установами, де займаються їх вихованці. Вивчаючи інтереси і нахили учнів, вони допомагають їм обрати профіль позашкільних занять [62, 30].

У роботі з цією категорією учнів не тільки створюють сприятливі умови для їх розвитку на уроках і в позаурочній діяльності, а й психологічно готують до наполегливої праці. Вони мають усвідомити, що розвинути здібності й досягти успіху можуть лише ті, хто готовий подолати труднощі. Брак таланту пояснюється не збідненою людською природою, а відсутністю сильних натур, здатних виявити мужність, наполегливість, сувору дисципліну в самоосвіті, самовихованні, в критичному самоосмисленні загальноприйнятих норм, стереотипів, у захисті нового.

Закон України "Про освіту" (ст. 35 п. 6) передбачає, що для розвитку здібностей, обдарувань і таланту створюються профільні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних колективів, об'єднань. Найбільш обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочує (стипендії, направлення на навчання і стажування до провідних вітчизняних і зарубіжних освітніх, культурних центрів) [10, 10].

Важлива роль у підтримці інтелектуально здібної дитини, здатної до наукової творчості, належить Малій академії наук України. У 27 її територіальних відділеннях навчається до 30 тисяч учнів шкіл та профтехучилищ. Працюють з ними вчені з більш як 35 вищих закладів освіти та наукових установ НАН України [15, 2].

Цікавою є зарубіжна практика роботи з обдарованими дітьми. В школах Англії надають великого значення роботі з ними. Передусім цьому сприяє жорстка диференціація навчання, раннє виявлення обдарованості, надання допомоги сім'ям з низьким рівнем доходів для оплати навчання дітей у приватних школах з тим, щоб допомогти обдарованим дітям з робітничого середовища здобути найкращу освіту, створення гомогенних груп, в яких є змога ефективніше організувати навчання обдарованих, індивідуальний підхід у навчанні, гнучкість навчального розкладу, створення міжшкільних спеціальних курсів для обдарованих дітей, прискорене засвоєння курсу школи чи окремих курсів, використання найсучасніших технічних засобів у навчальному процесі, насамперед комп'ютерів, дослідницького та проблемного методів навчання, а також методу проектів, що самостійно розробляються, організація конкурсів та олімпіад [62, 31].

У США для дітей з особливими здібностями існує прискорене навчання, програма якого передбачає дострокове завершення шкільного навчання. Обдарованій дитині можуть дозволити почати навчатися в школі раніше. В її стінах створюють умови для засвоєння нею програми швидше, ніж це під силу учням із середніми здібностями. Можливе дострокове переведення із класу в клас. У роботі з такими дітьми практикують швидкий темп навчання з окремих дисциплін, створення спеціальних груп прискореного навчання, складання тестів з окремих дисциплін екстерном. Використовуються програмоване та індивідуалізоване навчання і комп'ютер [48, 143; 55, 79].

Висновки до першого розділу

В І розділі розкрито теоретичні проблеми обдарованості: розкрито сутність поняття "обдарованість", "обдаровані діти", розкрита типологія видів обдарованості, існуючі підходи діагностики обдарованості та умови роботи з обдарованими дітьми в школі.