Філосовське вчення Рене Декарта

Рене Декарт - найбільший мислитель Франції, філософ, математик, натураліст, засновник філософії нового часу, заклав традиції, що живі і сьогодні. Його життя протікало в боротьбі проти науки і світогляду схоластики.

Поле діяльності його творчих інтересів було широке. Воно охоплювало філософію, математику, фізику, біологію, медицину.

У той час відбувається зближення наук про природу з практичним життям. У думках багатьох людей у Європейських країнах, починаючи з XVІ сторіччя, відбувається переворот. Виникає прагнення зробити науку засобом поліпшення життя. Для цього було потрібно не тільки нагромадження знань, але і перебудова існуючого світогляду, упровадження нових методів наукового дослідження. Повинно було відбутися відмовитись від віри в чудеса й у залежність явищ природи від надприродних сил і сутностей. Основи наукового методу складалися в ході спостережень і експериментального вивчення. Ці основи виділялися в області механіки і техніки. Саме в цій області виявлялося, що рішення різноманітних конкретних задач припускає як необхідну умову деякі загальні методи їхнього рішення. Методи припускали необхідність деякого загального погляду, що висвітлює і задачі і засоби їхнього рішення.

Основу наукового прогресу на початку XVІІ століття склали досягнення епохи Відродження. У цей час складаються всі умови для формування нової науки. Епоха Відродження була часом бурхливого розвитку математики. Виникає потреба в удосконаленні обчислювальних методів.

Декарт з'єднав інтерес до математики з інтересом до фізичних і астрономічних досліджень. Він був одним з головних творців аналітичної геометрії, удосконаленої алгебраїчної символіки.

Декарт відкинув схоластичну вченість, що, на його думку, робила людей менш здатними до сприйняття доводів розуму й ігнорувала дані повсякденного досвіду і всі знання, не освячені церковною або світською владою.

Сам Декарт, характеризуючи свою філософію, писав: " Уся філософія подібна як би дереву, корені якого - метафізика, стовбур - фізика, а гілки, що виходять з цього стовбура, - всі інші науки, що зводяться до трьох головних: медицини, механіки й етики".

Міркування про метод.

"Міркування про метод" - перша друкована праця Декарта. Тут Декарт знову повертається до основних цілей "Правил для керівництва розуму" і ґрунтуючись на новому матеріалі поглиблює ті вихідні правила, що виявилися головними всього його творчого життя. Ця праця починається з розповіді про те, як автор прийшов до своїх ідей і де це було.

В першому розділі ("Розуміння, що стосуються наук") Декарт розповідає про програму навчання в коледжі Ла-Флеш, про своє захоплене відношення в шкільні роки до наук, що там вивчалися, про зміни, що відбулися в його поглядах після закінчення коледжу, і закінчує описом мандрівок, початих їм для пізнання світу й одержання життєвого досвіду.

Розсудливість є річ, більш розповсюджена у світі, а кожний вважає , що наділений нею у визначеній кількості, і не прагне мати її більше , ніж у нього є. Здатність правильно міркувати і відрізняти істину від омани, от що складає розсудливість, або розум. Але недостатньо мати гарний розум, головне - це добре застосовувати його. Хто дає наставляння іншим, повинний вважати себе краще тих, кого наставляє, а інакше він гідний осудження.

Науки, що вивчаються в школі, допомагають нам. Мови необхідні для того, щоб ми розуміли твори древніх, тому що читання книг є як би бесідою з їхніми авторами. Красномовство має безсумнівну силу і красу, поезія має чарівні тонкості і насолоди, математика представляє кращі винаходи, здатні задовольняти допитливість, полегшити ремесла і зменшити працю людей, філософія дає засіб говорити правдоподібно про всілякі речі і дивувати мало знаючих, юриспруденція, медицина й інші науки приносять почесті і багатство тим, хто ними займається .

Не можна витрачати багато часу на подорожі і цікавитися справами тільки минулих століть, адже можна стати чужим у своїй країні і не знати, що ж діється в ній. Можна повірити в казки, тому що вони заохочують нас починати те, що вище наших сил і сподіватися на те, що вище нашого положення.

Математика відрізняється точністю й очевидністю своїх міркувань. Богослов'я відкрите для усіх, як для недосвідчених, так і для освічених людей і істини які до нього ведуть, вище нашого розуміння.

Філософія в плині багатьох століть розробляється найкращими розумами, у ній дотепер немає положення, що не служило б предметом спору і не було б сумнівним. Навколо того самого предмета може бути безліч різних думок, що можуть бути підтримані вченими людьми, тоді як правдивим серед них може бути тільки одне.

Роз'ясненню методу Декарта в книзі присвячений другий розділ - "Головні правила методу", в інших приводяться автобіографічні зведення, що роблять зрозумілим шлях, який Декарт прийшов до відкриття свого методу, і викладаються його погляди на різні проблеми філософії, науки, моралі, педагогіки.

Він говорив: "Мій намір складається не в тім, щоб навчити тут методові, якому кожний повинний випливати, щоб добре направляти свій розум, а тільки в тім, щоб показати, яким чином я намагався направляти свій власний розум" .

Часто робота, складена з багатьох частин і зроблена багатьма авторами, не має такої досконалості, як робота, над якою працювала одна людина.

Науки, укладені в книгах, що позбавлені доказів і доводи, які лише ймовірні, склавшись і розрісши мало - помалу з думки безлічі різних осіб, не так близькі до істини, як прості міркування, які може зробити розсудлива людина щодо предметів, що їй зустрічаються.

Одній людині не слід замишляти перебудову держави, змінюючи і руйнуючи її основи, щоб знову її відновити. Майже завжди недосконалості легше переносяться, чим їхні зміни. Приклад можна привести відносно доріг. Великі дороги, що ізвиваються між гір, поступово через часту їзду, стають гладкими і набагато краще йти по них, чим йти по більш прямому шляху, грабкуючись по скелях і спускаючись в прірви. Не слід людям, що не покликані ні по народженню, ні по стану до керування суспільними справами винаходити які-небудь нові перетворення.

Світ складається з двох типів людей, одних з яких вважаючи себе розумнішими, ніж є насправді , не можуть утриматися від поспішних суджень і не мають достатнього терпіння, щоб вести свої думки один по одному. Та інших, котрі досить розумні і скромні, щоб вважати себе менш здатними відрізняти істину від неправди, чим інші, у яких вони можуть повчитися.

Не можна придумати нічого такого дивного і неймовірного, що не було б уже висловлене ким-небудь з філософів. Звичка і приклад переконують нас більше, ніж точне знання. Більшість голосів не є доказом, що має яке-небудь значення для істин, тому що набагато імовірніше, щоб істину знайшла одна людина, чим цілий народ.

Багато законів доставляє нерідко привід до виправдання пороків, і держава краще керується, якщо їх не багато, але вони строго дотримуються.

Тут викладаються чотири правила, на яких ґрунтується метод Декарта, а також освячуються обставини, що супроводжують виникнення ідеї універсальної науки.

"Перше - ніколи не приймати за правду нічого, що я не пізнав би таким з очевидністю, інакше кажучи, ретельно уникати необачності й упередженості і включати у свої судження тільки те, що представляється моєму розумові настільки ясно і настільки чітко, що не дає мені ніякого приводу піддавати їх сумнівові.

Друге - поділяти кожне з досліджуваних мною затруднень на стільки частин, скільки це можливо і потрібно для кращого їхнього подолання.

Третє - дотримуватись визначеного порядку мислення, починаючи з предметів найбільш простих і найбільш легко пізнаваних і восходячи поступово до пізнання найбільш складного, припускаючи порядок навіть там, де об'єкти мислення зовсім не дані в їхньому природному зв'язку.

І останнє - складати завжди переліки настільки повні й огляди настільки загальні, щоб була впевненість у відсутності недоглядів".

Ці правила лежать в основі методу, розробленого Декартом і що дозволяє, на його думку, поступово збільшувати знання і довести них до вищого ступеня, що допускає короткий термін життя.

Треба починати з найпростішого і легко пізнаваного. Запозичати все краще з геометричного аналізу і з алгебри і виправляти недоліки одного за допомогою іншого. Точне дотримання деяких правил дозволить вирішити всі питання, якими займаються ці дві науки, "що, почавши з найпростіших найбільш загальних і користуючись кожною знайденою істиною для знаходження нових, я через два або три місяці вивчення не тільки справився з багатьма питаннями, які вважились мені колись важкими, але і прийшов до того, що наприкінці міг, як мені здавалося, визначати, якими засобами й у яких межах можливо вирішувати навіть самі незнайомі мені задачі. Найбільше задоволення від цього методу - це впевненість у тім, що з його допомогою можна користуватися в усьому власним розумом. Цей метод можна успішно застосовувати до труднощів інших наук.

Процес пізнання в "Міркуванні про метод" протікає маючи бінарне відношення: метод - істина. Розум Декарт ототожнює із правилами методу, а сам метод - методично розвинений розум. Метод збігається із суб'єктом пізнання, суб'єкт - з методом.

По Декарту, єдина достовірна підстава - сумнів. Саме "сумліваюча" здатність мислення, після того як усе зазнало критики розуму і довело свою або наочну, або можливу невірогідність, - саме наявність цієї здатності не дозволило взяти під сумнів існування самого мислення. І "помітивши, що істина: я мислю, отже я існую настільки міцна і настільки достовірна, що самі вигадливі припущення скептиків не здатні її похитнути, я розсудив, що можу без побоювання прийняти неї за перший шуканий мною принцип філософії" .

Третій розділ містить "кілька правил моралі, витягнутих з цього методу", на основі яких Декарт будував свої життєві принципи.

Було складено кілька правил моралі, якими на думку Декарта, необхідно користуватися. По-перше, коритися законам і звичаям своєї країни, дотримувати релігії, керуватися в усьому думками найбільш помірних, далекими від крайностей і загальноприйнятими серед найбільш розсудливих людей, у колі яких приходиться жити.

Між думками, однаково розповсюдженими, вибирати самі помірні, найбільш зручні в практиці.

По-друге, залишатися найбільше твердими і рішучими у своїх діях.

Третє правило - завжди прагнути перемагати скоріше себе, чим долю, змінюючи свої бажання, а не порядок світу .

На думку Декарта, у цьому і складається секрет філософів, що вміють поставити себе поза владою долі і, не дивлячись на страждання і бідність, суперничати в блаженстві з богами. Вони прийшли до переконання, що в їхній владі знаходяться тільки їхні думки, і цього досить, щоб не прагнути ні до чого іншому; думками вони володарювали так необмежено, що мали підставу вважати себе багатіше, могутніше, більш вільними і щасливими, чим люди, що не мають такої філософії і ніколи не володіють усім, чого вони бажають, незважаючи на те, що їм сприяють і природа і щастя.

В четвертому розділі Декарт розмірковує про існування бога і безсмертя душі. Він припускає, що почуття можуть обманювати, що немає жодної речі, що була б такою , як вона нам представляється. Адже є люди, що помиляються в найпростіших речах, в усіх є здібності помилятися. Адже будь-яке представлення, що ми маємо в бодрствуючому стані, може з'явитися і в сні, але воно може і не бути дійсністю. Істина: я мислю, отже, я існую, так тверда і вірна, що будь-які скептично налаштовані люди не можуть неї похитнути. Отже, що я сумніваюся в істині інших предметів, виходить, що я існую. Якщо перестати мислити, то можна зробити висновок про те, що я не існую. Виходить, що я субстанція, уся сутність якої складається в мисленні і яка для свого буття не має потреби в місці і не залежить ні від якої матеріальної речі.

Істина: "Я мислю, отже, я існую" дає представлення про те, що для мислення треба існувати. З цього можна зробити загальне правило: все, що ми уявляємо собі цілком ясно і чітко, - всі істинно. Тільки потрібно правильно розрізняти те, що саме ми здатні уявляти собі цілком чітко.

"Якщо я сумніваюся, значить я істота не цілком досконала, тому що повне пізнання - це щось більше, ніж сумнів. Оскільки я знаю деякі досконалості, яких у мене самого немає, то я не є єдиною істотою, що має буття, але що по необхідності повинна бути деяка інша істота, більш досконала, чим я, від якої я залежу і від якої одержав усе, що маю" .

Далі Декарт міркує про те, що якби він усе вмів і був би всевідаючим, всемогутнім і мав би всі досконалості, які можна приписати божеству. Адже важко зрозуміти бога й зрозуміти, що таке душа, якщо не можеш піднятися вище того, що може бути пізнане почуттями. Деякі люди звикли розглядати усе за допомогою уяви, що представляє собою лише визначений тип мислення про матеріальні речі, що усе, що не можна уявити, здається їм незрозумілим.

По ідеї Декарта, всі ідеї і поняття, що походять від бога, повинні бути щирі у всім тім, що в них є ясного і виразного. Але якщо ж вони в нас плутані і неясні, то ми не досконалі. "Очевидно, що однаково неприпустимо, щоб неправда і недосконалість, як такі, приходили від бога і щоб істина і досконалість походили від небуття" .

У п'ятій частини "Міркувань..." мова йде про автомати взагалі й обговорення питання, чи наділені тварини душею чи ні. Декарт затверджує, що на відміну від людини тварини представляють собою автомати, що діють лише в силу розташування своїх внутрішніх органів.

Декарт виходить із принципу, яким скористався для доказу буття бога і душі, і не вважає нічого правдивим, що здається йому більш ясним і вірним, чим здавалися колись геометричні докази. Знаходить засіб, що, на його думку, може задовільно вирішити головні труднощі у філософії. Також відкриває деякі закони і розглядає їхню сукупність, знаходячи, що відкрив істини, більш корисні і більш важливі, ніж усе колись вивчене і навіть чимось, що сподівався вивчити.

Декарт припускає створення нового світу , якби мав десь в уявлюваних просторах досить речовини для його утворення і привів би в безладний рух різні частини цієї речовини так, щоб утворився хаос. Декарт припускає, що речовина не має ніяких форм і якостей, пізнання яких не було б так природно для нашого розуму. Описує закони, що спираються тільки на принцип нескінченної досконалості бога. Велика частина матерії хаосу, у силу цих законів, повинна утворити щось схоже на наші небеса і мати сутності, положення, рухів і всіх різноманітних властивостей цих небес і зірок. Усі частки речовини, що складають землю, повинні прямувати до центра. Описав вплив небес і світил, особливо місяця (припливи і відливи); як гори, моря, джерела і ріки могли утворитися природним шляхом.

Від опису неживих тіл і рослин Декарт перейшов до опису тварин і особливо людини. Він припустив, що бог створив тіло людини подібно нашому, як по зовнішньому вигляді членів, так і по внутрішньому устройству органів. Поміщає пояснення руху серця й артерій. Дуже точно описує ці процеси, посилаючись на звіт, приведений у творі англійського лікаря.

Потім показаний пристрій нервів і мускулів людського тіла, щоб його життєвий дух мав у них силу рухати члени; показані, які зміни повинні відбуватися в мозку.

За допомогою думок і розуму можна довідатися про різницю між людиною і твариною. Нема на світі людей настільки тупих і дурних, щоб вони були не здатні зв'язати разом кілька слів і скласти з них речення, щоб передати думку. Не можна представити машину, яка б мала подібність з нашим тілом і наслідувала наші дії, щоб вона розташувала слова різним образом, щоб відповісти на зміст сказаного в її присутності, на що здатні самі тупі люди.

Розумна душа повинна бути тісно зв'язана і з'єднана з нашим тілом, щоб збудити почуття і бажання, подібні нашим.

Душа людини має ту ж природу, що й у тварини , і нам не на що сподіватися після смерті. Наша душа, на відміну від душі тварин, має природу, незалежну від тіла і не може бути піддана смерті разом з ним, з цього можна зробити висновок про безсмертя душі.

Остання шоста частина "Міркувань..." дає нам представлення про духовний вигляд мислителя Рене Декарта в його головних прагненнях, надіях, мотивах творчості.

Результати минулих занять, говорить він, показали, "що можна досягти пізнань, дуже корисних у житті, і замість умоглядної філософії, що викладають у школі, можна знайти практичну філософію, за допомогою якої, знаючи силу і дію вогню, води, повітря, зірок, небес і всіх інших навколишніх нас тіл ми могли б використовувати їх для всіляких застосувань і тим самим стати хазяїнами і панами природи, що бажано насамперед для збереження здоров'я, що є першим благом і підставою для всіх інших благ цього життя." .

Чим більше ми пізнаємо, тим більше нам стають необхідні досвіди. Краще спочатку користуватися тими, котрі самі представляються нашим почуттям і про які нам неможливо залишатися в неведенні при найменшому про них міркуванні .

Не знаючи простих причин, досвіди можуть нас обдурити, а обставини, від яких вони залежать, майже завжди так виняткові і потайливі, що їх украй важко знайти. Просуваючись від наслідків до причин і використовуючи численні різні досвіди, можна них звернути собі на користь.

Часто речі, що здаються щирими, стають помилковими, якщо них викласти на папері і для цього необхідно більш докладне їхнє дослідження.

Метафізичні міркування.

"Метафізичні міркування" побудовані так, що кожному міркуванню відведено по одному дні тижня. Протягом шести днів Декарт перебудовує світ . А на сьомий день пише звертання вченій раді Сорбоны, богословського факультету Паризького університету, у якому просить схвалити цей добуток (він хоче поширювати нові ідеї в навчальних закладах, що неможливо було без схвалення їх з боку Сорбоны).

Декарт був здивований тим, що його добуток не був прийнятий богословами, більш того, його визнали шкідливим, а його праці удостоїлися вищого по тим часам знака міжнародного визнання заслуг мислителя: вони були внесені в "індекс заборонених книг".

Місце бога в Декартовой логічній системі: "переключення із субстанції протяжної на субстанцію мислячу відбувається шляхом зведення першої засобами сумніву до "ніщо". Більш легке для пізнання - людський дух, потім - що існує бог, і в ході доказу його існування встановлюється його субстанціональність його душі і критерій істинності, за допомогою якого вона може пізнавати матеріальні речі, що за допомогою нового втручання бога знову витягаються з небуття в якості інтелігібельних.

Існує безліч помилкових думок, і ми вважаємо їх щирими, а все побудоване на ненадійних принципах, повинне бути сумнівним і недостовірним. Якщо хочемо домогтися в науках чого-небудь міцного і постійного, треба починати все спочатку, а не приймати на віру думки, від яких бажано спробувати відокремитися.

Багато чого, що приймається за істинне і обґрунтоване, пізнане за допомогою почуттів. Але почуття можуть бути оманні, і не варто довіряти тому, що може обдурити. Декарт припускає, що почуття можуть обдурити тільки відносно речей, мало відчутних і віддалених, котрі пізнаються за допомогою почуттів, але сумнів, у яких буде нерозумним.

Науки, що залежать від розгляду складних речей, такі як фізика, астрономія, медицина, досить сумнівні і недостовірні, тоді як геометрія, арифметика і тому подібні науки, що трактують про речі вкрай прості і вкрай загальні, містять дещо безсумнівне і достовірне. Наприклад, два і три, складені разом, завжди утворять число п'ять і квадрат ніколи не буде мати більш чотирьох сторін. Але можна припустити, що існує бог, для якого всі можливо. І може бути, він зробив так, що ми приймаємо за дійсність те, що насправді не існує. І щораз, коли ми складаємо два і три і рахуємо сторони квадрата, ми помиляємося. І щоб знайти в науках що-небудь істинне і достовірне, треба перешкоджати собі, довіряти речам, що здаються істинними, як і тим, хибність яких очевидна.

Необхідно пам'ятати той факт, що звичайні колишні думки будуть часто приходити в голову навіть проти волі і розпоряджатися довірою, а відвикнути покладатися на них буде дуже складно. Можна навмисне прийняти протилежні погляди, щоб похитнути старі і нові забобони, щоб вони не схиляли думку в одну сторону більше, ніж в іншу. Так існує можливість звільнити свій розум від панування дурних звичок, щоб не збити з прямого шляху, який може привести до пізнання істини.