Порівняльний аналіз концепцій Ф. Фукуями та С. Хантінгтона

Виникнення та зміст концепції "кінця історії" та її вплив на розвиток американської філософської думки. С. Хантінгтон і теорія "зіткнення цивілазацій" в геополітичній розробці міжнародних відносин. Аналіз точок дотику та відмінностей даних концепцій.

Рубрика Философия
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 01.04.2015
Размер файла 70,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ І. КОНЦЕПЦІЯ «КІНЦЯ ІСТОРІЇ» Ф.ФУКУЯМИ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА АМЕРИКАНСЬКУ ФІЛОСОФСЬКУ ДУМКУ

РОЗДІЛ ІІ. С.ХАНТІНГТОН І ТЕОРІЯ «ЗІТКНЕННЯ ЦИВІЛАЗАЦІЙ» В ГЕОПОЛІТИЧНІЙ РОЗРОБЦІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

РОЗДІЛ ІІІ. «КІНЕЦЬ ІСТОРІЇ» ТА «ЗІТКНЕННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙ»: ТОЧКИ ДОТИКУ ТА ВІДМІННОСТІ КОНЦЕПЦІЙ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Вибір даної теми дослідження обумовлений значним інтересом до можливого майбутнього світового порядку. Досить актуальними і ґрунтовними в цьому ракурсі виступають праці та погляди відомих американських політологів Семюеля Хантінгтона та Френсіса Фукуями. Концепції «зіткнення цивілізацій» та «кінця історії» є своєрідною спробою проаналізувати міжнародну конфігурацію сил та здійснити спробу зазирнути в найближче майбутнє. Разом з тим, ідеологічне підґрунтя та практичні кроки в висвітленні поглядів американських вчених не позбавлені раціонального змісту. Також, вивчення цих позицій є тісно пов'язані з Україною, так як фундаментальні речі - лібералізм, демократія є не чужими для нашої країни в плані побудови держави, заснованої на таких принципах.

Метою вивчення даної тематики є аналіз теоретичних конструкцій американської філософської думки кінця XX століття та пошук взаємозв'язків та взаємовиключень в визначенні оптимального майбутнього для світових цивілізацій. В ході реалізації поставленої мети визначено такі завдання:

- прослідкувати виникнення та зміст концепції «кінця історії» та її вплив на розвиток американської філософської думки;

- проаналізувати теоретичну складову теорії «зіткнення цивілізацій» та її місця в сучасних міжнародних відносинах;

- здійснити порівняльний аналіз концепції «кінця історії» та теорії «зіткнення цивілізацій» щодо спільності та відмінності позицій.

Об'єктом дослідження є американська політологічна думка кінця XX століття.

Предметом дослідження є аналіз та вивчення теорій та концепцій С.Хантінгтона та Ф.Фукуями.

Розділ І. Концепція «кінця історії» Ф. Фукуями та її вплив на американську філософську думку

Американська філософська думка кінця XX століття позначена появою великою кількістю позицій стосовно світового майбутнього. Одним з таких представників, який висловив свої погляди стосовно ідеологій сучасного світу, виступив Френсіс Фукуяма, американець японського походження. Здобув блискучу політологічну освіту, яка і стала запорукою його визнання в світових наукових колах. Кар'єра одного з найбільш шанованих політологів сучасності розпочалася в Управлінні політологічних досліджень RAND-корпорації, де він працював з 1979 по 1996 рік. З 1996 року по теперішній час Ф. Фукуяма є професором політології в Університеті Дж. Мейсона в місті Фейрфакса (штат Вірджинія) [8].

У 1989 р. Ф. Фукуяма опублікував у журналі «National Interest» статтю з інтригуючою назвою - «Кінець історії?».Вона була передрукована більш, ніж у тридцяти країнах. А в 1992 році він опублікував книгу «Кінець історії і остання людина»[10]. Теорія «кінця історії» Ф. Фукуями була сформульована в західному контексті в кінці 1980-х рр., в той час коли західне співтовариство вже було впевнене у своїй перемозі в «холодній війні». Прихід до влади в Радянському Союзі реформатора Горбачова тільки зміцнив упевненість Заходу в радянській слабкості, що дало поштовх до появи теорій, що відображають правильність застосування західних моральних, політичних та економічнихстандартів щодо навколишнього світу.

Однією з таких теорій і стала концепція Ф. Фукуями.

У своїй гучній роботі «Кінець історії» він висунув тезу про повне розв'язання кризи, яка лежала в основі «холодної війни», а саме конфлікту двох ідеологій - ліберальної демократії і комунізму. Комунізм зазнав поразки в цьому протистоянні, що посприяло появі нових перспектив для торжества демократичнихпринципів в усьому світі [1].

Особливий інтерес з цієї тематики становлять роботи: «Кінець історії?» (1989 р.) і «Кінець історії і остання людина» (1992 р.), які можуть розглядатися не лише як спроба дати критичний опис комуністичного типу суспільства і показати всі переваги демократичного, завдяки якому відбулися істотні зміни в країнах соціалістичного табору, а й як прогноз на майбутнє. Спираючись на інтерпретації кінця історії Гегеля і Кожева, Фукуяма приходить до висновку, що лібералізм і ліберальні інститути, такі як верховенство закону, представницька демократія та ринкова економіка набувають універсальне значення.

Фукуяма теоретично висловив і політично обгрунтував переконаність у відношенні майбутнього після завершення «холодної війни». Аналізуючи процеси реформ в СРСР і КНР, зміни в інтелектуальному кліматі цих двох країн, відзначаючи зміни в інших регіонах, Фукуяма робить висновок: зміни, що відбулися є не просто кінець холодної війни »чи закінчення будь-якого післявоєнного періоду - настає кінець історії, як такої ... Кінець історії, за Фукуямою, виливається в «закінчення ідеологічної еволюції людства і універсалізацію західної ліберальної демократії, як остаточної форми людського правління» [3].

«Тріумф Заходу, західної ідеї очевидний, - впевнено заявляє Ф. Фукуяма, - перш за все тому, що у лібералізму не залишилося ніяких життєздатних альтернатив. В останннє десятиліття змінилася інтелектуальна атмосфера найбільших комуністичних країн, у них почалися важливі реформи. Цей феномен виходить за рамки високої політики, його можна спостерігати і в широкому поширенні західної споживчої культури, в найрізноманітніших її видах: це селянські ринки та кольорові телевізори - у нинішньому Китаї звичне явище; відкриті в Москві кооперативні ресторани та магазини одягу; перекладений на японський лад Бетховен в токійських лавках, і рок-музика, яку з рівним задоволенням слухають у Празі, Рангуні і Тегерані »

Звідси і робився висновок про «кінець історії»: те, чого ми свідки, - не просто кінець холодної війни або чергового періоду післявоєнної історії, але кінець історії як такої, завершення ідеологічної еволюції людства та універсалізації західної ліберальної демократії як остаточної форми правління. Це не означає, що надалі жодних подій відбуватися не буде, і сторінки щорічних оглядів газет з міжнародних відносин тепер будуть порожні, - лібералізм переміг поки тільки в сфері ідей, свідомості; в реальному, матеріальному світі до перемоги ще далеко. Проте є серйозні підстави вважати, що саме цей, ідеальний світ і визначить, в кінцевому рахунку, світ матеріальний.

У якому ж сенсі вжив Фукуяма тут словосполучення «кінець історії»? У тому сенсі, що зі знищенням комунізму людство вступає в останню стадію свого політичного розвитку - стадію ліберальної демократії і глобалізаційногокапіталізму. «Ліберальна демократія може являти собою кінцевий пункт ідеологічної еволюції людства»[10, c. 134] У цій статті, Ф. Фукуяма не тільки поховав комунізм, а й поставив хрест на суспільної еволюції: про яку суспільно-економічній еволюції може йти мова, якщо нічого краще західної демократії і глобалізаційного капіталізму немає і бути не може? Це і є «кінець історії». Ясно, що цей термін явно невдалий, але він увійшов в історію. Ось чому його треба постійно розшифровувати як «кінець марксистської ідеології», з одного боку, і як «кінець суспільної еволюції», з іншого.

Антиеволюціоністська парадигма Ф. Фукуями, сформульована ним у концепції «кінця історії», є одночасно інволюціоністською, оскільки його прагнення до «завершення» суспільної еволюції означає не що інше, як бажання загальмувати суспільний прогрес, залишити в минулому всяку думку про побудову суспільства, більш досконалого, ніж ліберальний капіталізм. Між тим, сам Ф. Фукуяма зовсім не усвідомлює себе ретроградом. Він усвідомлює себе більше оптимістом, ніж песимістом. Його оптимізм грунтується на вірі в прийдешню глобалізацію, тобто встановлення на Землі «нового світового порядку» на чолі з новою батьківщиною його предків. Більш того, він долучає себе навіть до спадкоємців Георга Гегеля, якого він відкрив для себе через Олександра Кожева (1902-1968) і який, на його думку, теж був теоретиком «кінця історії», але помилково досі сприймається як попередник до Маркса. Він писав: «Гегель вважаючи, що в якийсь абсолютний момент історія сягає кульмінації - в той саме момент, коли перемагає остаточна, розумна форма суспільства і держави». На нещастя для Гегеля, його знають нині як предтечу Маркса і дивляться на нього крізь призму марксизму; лише деякі з нас зуміли ознайомитися з його роботами безпосередньо. Втім, у Франції робилася спроба врятувати Гегеля від інтерпретаторів-марксистів і воскресити його як філософа, ідеї якого можуть мати значення для сучасності.

Крім Г. Гегеля, викладеного за О. Кожевим (Кожевниковим), Ф. Фукуяма називає в якості іншого теоретика «кінця історії» Макса Вебера (1864-1920). Він був опонентом К. Маркса. Якщо останній виводив духовну надбудову суспільства з його економічного базису, то М. Вебер, навпаки, виводив базис з надбудови. Він намагався це довести на прикладі протестантської етики, яка, завдяки її встановлення на аскетизм, забезпечила, на його думку, її прихильникам безбідне існування. М. Вебер, як і його учень Ф. Фукуяма, бачив у капіталізмі завершення суспільної еволюції.

Слідом за М. Вебером Ф. Фукуяма перевертає К. Маркса з ніг на голову, він говорить, що нерозуміння того, що економічна поведінка зумовлена свідомістю і культурою, призводить до поширеної помилки: пояснювати ідеальні явища за своєю природою матеріальними цінностями та категоріями. Китайська реформа, наприклад, а також реформа в СРСР зазвичай трактуються як перемога матеріального над ідеальним, - як визнання того, що ідеологічні стимули не змогли замінити матеріальних і для цілей успіху слід апелювати до нижчих форм особистої вигоди. Проте глибокі вади соціалістичної економіки були всім очевидні вже тридцять чи сорок років тому. Чому ж соцкраїни стали відходити від централізованого планування лише в 80-х? Відповідь слід шукати у свідомості еліти та її лідерів, які вирішили зробити вибір на користь «протестантського» благополуччя та ризику і відмовитися від «католицької» бідності і безпечного існування. І це ні в якому разі не було б неминучим наслідком матеріальних умов, в яких ці країни перебували напередодні реформи. Навпаки, зміна відбулася в результаті того, що одна ідея перемогла іншу.[7]

Ідею «кінця історії» в аналізованій статті Ф. Фукуяма обгрунтовує не лише з історико-наукової точки зору, але і з суспільно-історичної точки зору. Він виводить її з перемоги лібералізму над фашизмом і комунізмом. Так, з приводу останнього він міркував, що набагато більш серйозним був ідеологічний виклик, кинутий лібералізму іншою великою альтернативою - комунізмом.

Оскільки, ліберальному суспільству притаманне фундаментальне нерозв'язне протиріччя: це - протиріччя між працею і капіталом. Згодом воно послужило головним звинуваченням проти лібералізму.

«Озираючись назад, ми, що живемо у вік старості людства, могли прийти до наступного висновку. Жоден режим - жодна «соціоекономічна система» - не може задовольнити всіх і всюди, в тому числі і ліберальна демократія. Питання не в незавершеності демократичної революції, тобто не в тому, що блага свободи і рівності не були розповсюджені на всіх людей, а проблема в незадоволенні свободою і рівностю. Таким чином, ті, хто залишився незадоволеним, завжди будуть мати потенціал запустити історію наново »1.Але вирішити це протиріччя, з точки зору Ф. Фукуями, західному лібералізму нічого не вартує. [10, c. 256] Із завидною легкістю він оголошує, що класове питання успішно вирішене Заходом. Американський капіталізм для Ф. Фукуями, незважаючи на його деякі шорсткості - вінець створення. Він пише: «Це не означає, що в Сполучених Штатах немає багатих і бідних або що розрив між ними в останні роки не збільшився. Однак коріння економічної нерівності - не в правовій та соціальній структурі нашого суспільства, яке залишається фундаментально егалітарним і помірно перерозподільним; справа швидше в культурних і соціальних характеристиках складових його груп, що дісталися у спадок від минулого »2. Інакше кажучи, розрив між багатими і бідними з часом стає в США все більшим і виною цього є не капіталізм, а самі багаті і бідні. Тут можна припустити, що багаті тут трохи більще винні бідних, бо на їхньому боці влада, яка могла б, зрештою, прийняти таке чудове законодавство, яке остаточно перетворило б Америку в земний рай.

На цій оптимістичній ноті ми закінчимо роботу зі статтею Ф. Фукуями «Кінець історії?». Тим більше що й сама ця стаття написана у досить оптимістичному дусі з однієї причини. Ось як вона формулюється самим автором: «... події в Радянському Союзі - батьківщині світового пролетаріату - забивають останній цвях у кришку труни з марксизмом-ленінізмом» 1. Ось що він на мав на увазі, кажучи про «кінець історії». Але, привид комунізму все-таки і до цих пір бродить не стільки по Європі, скільки по Азії. Ось чому Китай для них - найбільша загроза. Але привид комунізму бродить, як не дивно, і по свідомості Ф. Фукуями. Ось чому він і видав США за безкласове суспільство, але ж безкласове суспільство і є комунізм. Позбутися від цієї примари можна тільки одним способом - замінити його на інший привид - привид ліберального капіталізму.

Зрозуміло, що Фукуяма має на увазі конкретну історію Заходу, і навіть точніше: історію Нового часу. Однак справа в тому, що історія Заходу - це єдина готівкова історія, оскільки російська історія, якщо і не скінчилася, у всякому разі, насильно перервана на невідомий термін. Сьогодні Фукуяма закликає до мирної і поступової перебудови світу. Це послідовно випливає з його поглядів: лібералізм і демократія мають охопити весь світ як гниль та цвіль. І тільки так вони здатні перемагати. Насильницькі дії шкідливі, оскільки викликають відповідну самоорганізацію.

Відповідно до фукуямівської теорії, незахідні спільноти у цьому сенсі є лише майбутньої проекцією західних цінностей. Акцент у «Кінці історії» зроблений саме на «вичерпаність» систематичних альтернатив Заходу, адже саме Захід, на думку автора, в сьогоднішньому світі залишається співтовариством з переважаючим інші своїм авторитетом і своєю мораллю [4, c. 78]. Саме тому західні цінності підлягають глобальному розповсюдженню, незалежно від того, вітається це іншими акторами міжнародної системи чи ні. Таким чином, своєю теорією Ф. Фукуяма підтвердив свою прихильність до цінностей лише одного з існуючих спільнот - західного. Тому, не дивно, що концепція «кінця історії» зазнала критики як ідеалістична і дещо спрощена [5].

Розділ ІІ. С.Хантінгтон і теорія «зіткнення цивілізацій» в геополітичній розробці міжнародних відносин

Семюель Хантінгтон - відомий американський політолог і геополітик. С.Хантінгтон - автор багатьох помітних робіт з теорії демократії, демократизації міжнародних відносин, зовнішньої політики США, геополітиці і глобалістиці. Влітку 1993 року в журналі «Foreign Affairs» була опублікована стаття Самюеля Хантінгтона під назвою «Зіткнення цивілізацій?»[8]. Тоді ця стаття викликала великий ажіотаж по всьому світу. У цій статті Хантінгтон висував свою концепцію розвитку світу після закінчення холодної війни, основною ідеєю якої було те, що головними гравцями на світовій арені відтепер стануть не держави та уряди, а цивілізації, які можуть містити в собі до декількох десятків держав. Основними причинами війн будуть не економічні чи політичні інтереси, а культурні зіткнення. Ідеологія, що мала величезне значення в XX столітті поступається місцем культурі, як головній домінанті світових геополітичних процесів. Межі протистояння різних блоків будуть визначатися не приналежністю до якого-небудь з трьох світів, а приналежністю до тієї чи іншої культури, спільності.

Хантінгтон вважав, що створена ним система світового розвитку та міжнародних відносин - концепція «Зіткнення цивілізацій» - є кінцева фаза стадіального розвитку глобальних конфліктів сучасності. Після закінчення Тридцятилітньої війни (1618-1648 рр..) та підписання Вестфальського мирного договору, що оформив сучасну міжнародну систему, в Європі, як західній, так і в східній, конфлікти розгорталися головним чином між правителями держав, які прагнули примножити міць своєї країни всіма можливими способами, в тому числі і шляхом приєднання нових земель.

У результаті цього процесу утворилися досить потужні держави, які стали потім національними. У зв'язку з модернізацією суспільства і як наслідок розвитку самих держав вже самі нації стали визначати курс політики країни, як зовнішньої, так і внутрішньої. Точкою переходу Хантінгтон визначає 1793 рік, час Великої Французької Революції. Цей світовий геополітичний устрій зберігався аж до кінця Першої світової війни. З кінцем Першої світової війни і завершенням революцій в Росії та Німеччині, зіткнення націй поступилося місцем конфлікту ідеологій. Головними гравцями на світовій арені тепер ставали три ідеологічних табори - лібералістичний, комуністичний і націоналістичний. Після закінчення Другої світової війни і поразки Німеччини почалася сутичка двох ідеологій: комуністичної і ліберально-демократичної, або, так звана, «холодна війна». Ні СРСР, ні США не були нацією-державою в класичному розумінні цього терміна, тому цей конфлікт є ні що інше, як конфлікт ідеологій.

Хантінгтон вважає, що всі вище викладені етапи розвитку світу і міжнародних відносин є «громадянські війни Заходу», оскільки в ретельному розгляді кожного етапу можна помітити тенденцію до абсолютизації і без того величезну роль Заходу (Європи, перш за все) у всіх світових конфліктах. Апогей абсолютизації Заходу в світовому геополітичному просторі настав в сучасності і потребує дозволу. Дану ситуацію прогнозував ще Шпенглер у своїй праці «Занепад Європи» і зараз Захід готовий відмовитися від багато чого з метою зберегти нинішній стан справ. Він констатує, що втрачається вплив у світі, зокрема Захід почасти готовий поступитися своєю ідеологією. Однією з таких жертв можна назвати ідею європоцентризму, яка все частіше поступається місцем іншим підходам розгляду історичних та геополітичних процесів світу. Концепція «Зіткнення цивілізацій» є однією з таких «поступок», спрямована на продовження домінування Заходу в земній політиці.[11] Доказом, нехай і непрямим, цьому служить, можливо, не до кінця озвучена в трактаті Хантінгтона, але вкрай практична мета даної теорії: поліпшити процес прогнозування геополітичної ситуації для проведення успішної політики «зіштовхування цивілізацій» один з одним і нагнітання в «цивілізаціях» деструктивних для них ситуацій, що повинно зберегти верховенство впливу Заходу.

Основна ідея теорії Хантінгтона полягає в тому, що в світі основним джерелом конфліктів буде вже не ідеологія і не економіка, а культура. Цю тенденцію Хантінгтон ілюструє яскравим прикладом зростання економічних зв'язків між Китайською Народною Республікою, з одного боку, та Гонконгом, Тайванем, Сінгапуром і заморськими китайськими громадами в інших країнах Азії - з іншого. Ось так, із закінченням холодної війни спільність культури поступово витісняє ідеологічні відмінності. При цьому, нація-держава залишається головною дійовою особою в міжнародних справах, але найбільш значущі конфлікти глобальної політики розгортатимуться між націями і групами, що належать до різних цивілізацій. Домінуючим чинником світової політики, при цьому, стане зіткнення цивілізацій. А лінії розлому між ними - це і є лінії майбутніх фронтів. Такі конфлікти неминучі, вважає автор «зіткнення цивілізацій», і тому є кілька причин. Перш за все, це географічний чинник, а також ідентичність цивілізацій, сусідство яких призводить до їх протистояння і навіть конфліктів між ними. Ці конфлікти зазвичай відбуваються на стику або аморфно окреслених рубежах цивілізацій. Іноді ці конфлікти можна передбачити виходячи з логіки розвитку і взаємодії цивілізацій.

Зовнішність світу, на думку Хантінгтона, буде значною мірою формуватися в ході взаємодії семи-восьми великих цивілізацій. До них відносяться: західна, конфуціанська, японська, ісламська, індуїстська, православно-слов'янська, латиноамериканська і, можливо, африканська цивілізації. Найзначніші конфлікти майбутнього розгорнуться вздовж ліній розлому між цивілізаціями.[11, c.36]

Перш за все, відмінності між цивілізаціями, основу яких складають релігія, найбільш істотні; ці відмінності складалися сторіччями, і вони значно сильніше, ніж відмінності між політичними ідеологіями. По-друге, посилюється взаємодія народів різної цивілізаційної приналежності, що веде як до зростання цивілізаційного самосвідомості, так і до розуміння відмінності між цивілізаціями і спільністю в рамках своєї цивілізації. По-третє, зростає роль релігії, причому остання нерідко виявляється у формі фундаменталістських рухів. По-четверте, слабшає вплив Заходу в незахідних країнах, що знаходить вираз у девестернізаційних процесах і посиленому пошуку власних «коренів». По-п'яте, культурні відмінності менш схильні до змін, ніж економічні чи політичні. «У колишньому Радянському Союзі, - зауважує Хантінгтон, - комуністи можуть стати демократами, багаті перетворитися на бідних, а бідняки - у багатіїв, але росіяни не зможуть стати естонцями, а азербайджанці - вірменами». Ну і нарешті, по-шосте, як зазначає політолог, посилюється економічний регіоналізм, нерозривно пов'язаний з цивілізаційним фактором: в основі багатьох економічних організацій таінтеграційних угруповань лежить культурно-релігійна схожість [6, c.146].

Незважаючи на усвідомлення унікальності кожної цивілізації і визнання їх прав на самовизначення, Хантінгтон не сумнівається у верховенстві західних цінностей і моралі. Однак, він розуміє, що західним державам у сучасному світі доведеться рахуватися з їх інтересами, а тому Заходу необхідно зробити ряд важливих висновків:

1. Суперечності між цивілізаціями важливі і реальні;

2. Цивілізаційне самосвідомість зростає;

3. конфлікт між цивілізаціями прийде на зміну ідеологічним та іншим формам конфліктів в якості переважної форми глобального конфлікту;

4. міжнародні відносини, історично були грою в рамках західної цивілізації, будуть все більше девестернізовуватись і перетворюватися на гру, де незахідні цивілізації стануть виступати не як пасивні об'єкти, а як активні діючі особи;

5. ефективні міжнародні інститути в області політики, економіки та безпеки будуть складатися швидше всередині цивілізацій, ніж між ними;

6. конфлікти між групами, які належать до різних цивілізацій, будуть більш частими, затяжними і кровопролитними, ніж конфлікти всередині однієї цивілізації;

7. збройні конфлікти між групами, що належать до різних цивілізацій, стануть найбільш ймовірним і небезпечним джерелом напруженості, потенційним джерелом світових воєн;

8. головними осями міжнародної політики стануть відносини між Заходом і рештою світу;

9. політичні еліти деяких розколотих незахідних країн намагатимуться включити їх до числа західних, але в більшості випадків їм доведеться зіткнутися з серйозними перешкодами;

10. в найближчому майбутньому основним осередком конфліктів будуть взаємини між Заходом і поруч ісламсько-конфуціанських країн [7].

Заходу, на думку Хантінгтона, необхідно, беручи до уваги всі вищевказані обставини, додержуватися наступних напрямках:

1. зміцнення співробітництва і єдності в рамках власної цивілізації, перш за все між Європою і Північною Америкою;

2. інтеграція до складу Заходу країн Східної Європи і Латинської Америки, чия культура близька до західної;

3. підтримку і розширення співпраці з Росією і Японією;

4. запобігання розростання локальних міжцивілізаційних конфліктів у повномасштабні війни між цивілізаціями;

5. обмеження зростання військової потужності конфуціанських та ісламських країн; підтримка представників інших цивілізацій, які симпатизують західним цінностям та інтересам;

6. зміцнення міжнародних інститутів, що відображають і легітимізують західні інтереси та цінності, і залучення до участі в цих інститутах незахідних країн [8].

Таким чином, стає очевидно, що Хантінгтон віддає Заходу пріоритет у процесі надання нових обрисів післявоєнного світу. Проте він не заперечує, що західний світ зіткнеться з новими викликами, суть яких буде полягати в розходженнях між західною і незахідними цивілізаціями. Західна цивілізація, на думку вченого, є одночасно і західної, і сучасною. Незахідні цивілізації спробували стати сучасними, не стаючи західними. Але до цих пір лише Японії вдалося досягти успіху в цій нелегкій справі. Незахідні цивілізації і надалі не залишать своїх спроб знайти багатство, технологію, кваліфікацію, обладнання, озброєння - все те, що входить в поняття "бути сучасним". Але, при цьому, вони постараються поєднувати модернізаціюзі своїми традиційними цінностями і культурою. Від Заходу, вважає Хантінгтон, буде потрібно більш глибоке розуміння фундаментальних релігійних і філософських основ інших цивілізацій. Він повинен буде зрозуміти, як люди цих цивілізацій уявляють собі власні інтереси, і знайти елементи схожості між західною та іншими цивілізаціями. Тільки так можна буде звести до мінімуму конфлікти між цивілізаціями. Бо в доступному для огляду майбутньому не складеться єдиної універсальної цивілізації. Навпаки, світ буде складатися з несхожих один на одного цивілізацій, і кожній з них доведеться вчитися співіснувати з усіма іншими. В іншому випадку, неминучі міжцивілізаційні конфлікти, свідками яких ми є зараз. Саме з цієї причини ідеї Хантінгтона сьогодні мають особливу цінність, і, хочеться вірити, що вони знайдуть застосування у зовнішньополітичних курсах західних країн.

Розділ ІІІ. «Кінець історії» та «Зіткнення цивілізацій»: точки дотику та відмінності концепцій

Якщо проаналізувати вищевикладені концепції, то можна виявити основні схожі тенденції та напрямки. По-перше, автори концепцій належать до американських ідеологів, характерною ознакою поглядів є верховенство американської гегемонії над рештою світу в усіх сферах і галузях життя суспільства: в плані ідеологічної перемоги (за Ф. Фукуямою), а також по особливостях розвитку цивілізації (за Хантінгтоном).

Але крім цієї чіткої тенденції в авторів існують й інші точки дотику у теоріях. Самою очевидною з них є поділ розвитку міжнародних відносин на етапи з конфліктів. Наприклад, Хантінгтон виділяє три періоди: з кінця Тридцятирічної війни (1618-1648 рр..) Аж до кінця Першої Світової - національні конфлікти, причинами яких були прагнення завоювання державамивеликих територій для зміцнення своєї могутності або повернення втрачених володінь. Другий етап за Хантінгтоном починається після Першої Світової війни - це період конфлікту ідеологій. До нього приєднується і Ф. Фукуяма, тому що він теж називав цей період боротьбою трьох ідеологій: ліберально-демократичної, комуністичної та фашистської. Після поразки фашистської Німеччини у Другій Світовій війні на полі битви залишалися тільки два напрямки: комунізм і лібералізм. Протистояння цих ідей відоме нам під назвою Холодної Війни, яка закінчилася з розпадом Радянського Союзу. З цього моменту за Хантінгтоном починається третій період в історії міжнародних відносин - період зіткнення в конфлікти цивілізацій і культур, де домінантою буде служити релігія. Зіткнення християнського Заходу (на чолі з США) і конфуціансько-ісламського альянсу Сходу (центри: Китай і Іран) відбудеться унаслідок дуже близького дотику двох культур.[11, c. 364]

Хантінгтон акцентує увагу на переважній ролі Заходу в розвитку усієї історії міжнародних відносин. Цю ж ідею проповідує і Фукуяма в своїй статті про «кінець історії»: лібералізм став кінцевим етапом суспільної еволюції і єдиною вірною ідеологією, і Захід, як основної його носій, є еталоном і прикладом для наслідування іншим державам. Але якщо Фукуяма вважає, що на цьому стався «кінець історії», то Хантінгтон припускає можливий кінець (захід) Заходу. І виводить для нього певну стратегію утримання на плаву: шляхом поліпшення прогнозування геополітичних ситуацій, проводити політику «зіштовхування» інших цивілізацій один з одним, щоб зберегти своє панування в світі.

Всі ці схожі моменти в концепціях знову ж приводять нас до головного - очевидного домінування США на міжнародній арені, про що говорилося вище.

Перш за все, концепції «кінця історії» та «зіткнення цивілізацій» ріднить прагнення їх авторів передбачити майбутнє політичний устрій в світі після «холодної війни». Обидві теорії з'явилися першими спробами охарактеризувати, обгрунтувати події, пов'язані із закінченням радянсько-американського протистояння. Концепції «зіткнення цивілізацій» і «кінця історії» пропонують варіанти нового світопорядку, в умовах, коли цінності, мали вагу в біполярному світі, втратили своє значення.

Так, наприклад, обидві теорії припускають відмову від ідеології в поліполярному світі. Фукуяма впевнений, що на зміну конфлікту ідеологій неодмінно прийде усвідомлення і застосування незахідними державами західних цінностей. [7] Хантінгтон, у свою чергу, говорить про те, що на зміні ідеології прийде культура, яка витіснить ідеологічні відмінності. Також обидві теорії носять етноцентричність характер. Вони засновані на визнанні переваги Заходу, її культурної винятковості. І Хантінгтон, і Фукуяма впевнені, що ідеї лібералізму - це найкраще, що створив цивілізований світ, а відтак - ліберальні принципи та інститути повинні знайти застосування і в інших, неосвічених країнах, «занурених у морок невігластва». Месіанські ідеї, безсумнівно, присутні в обох теоріях, з однією лише відмінністю, що оптимізму і ейфорії з приводу майбутнього лібералізму в незахідних країнах в ідеях Хантінгтона куди менше, ніж у фукуямівських.

Ще одним важливим обставиною є той факт, що обидві теорії мають одну і ту ж характерну рису - вони відзначають «занепад рівня історичності» [10]. Концепції кінця історії - це відображення глибокого суспільної кризи, гострих соціальних суперечностей, що потребують кардинальнихперетворень, рішучих революційних дій, які б вели від «кінця історії» до постісторії. Теорії кінця історії гостро ставлять перед усіма дослідниками питання про наше майбутнє, вимагають пошуку шляхів кардинального вирішення соціальних проблем, прагнуть визначити ідеал, вищу мету, піднесені, перспективні ідеї, засади Постісторичний вільного суспільства. Без вирішення цих завдань будь-яке суспільство не може нормально функціонувати.

Як вже було сказано, концепції Хантінгтона та Фукуями, схожі в головному - вони несуть у собі етноцентричному упередження щодо навколишнього світу і в той же час мають низку принципових відмінностей. На відміну від Фукуями, Хантінгтон переконаний, що Захід унікальний як цивілізація, але, тим не менш, не універсальний. Автор теорії «зіткнення цивілізацій», як і Фукуяма, є переконаним прихильником західних цінностей, проте визначає їх як локальні, а не універсальні, а тому не вважає за необхідне їх повсюдне поширення за межами первинних цивілізацій. Хантінгтон не бачить причин вірити в те, що інший світ адаптується до західних цінностей. Навпаки, він передбачає, що ці цінності знаходяться в небезпеці, і стверджує, що Захід повинен прагнути до подальшого зміцнення своєї потужності з метою ефективного забезпечення власного захисту.

Хантінгтон також звертає увагу на небезпечні тенденції в світовій політиці: зростання етнічних конфліктів, загроза з боку Іраку, демографічні та інші небезпеки на африканському континенті. Збереження цих проблем ставить під сумнів здатність Заходу забезпечити безпеку і стабільність у світі [8]. Незахідний світ нині таїть у собі набагато більше небезпек, ніж це було в період біполярного устрою. Однак концепція «кінця історії» практично не піднімає ні одну з цих проблем, оскільки грунтується на принципі «безконфліктності» [4, c.77], яка, на думку Фукуями, повинна запанувати в світі після закінчення «холодної війни».

Таким чином, Ф. Фукуяма, який висунув ідею світової «безконфліктності», порахував, що ліберальні принципи повинні повсюдно застосовуватися, не зустрічаючи ніяких перешкод на своєму шляху. Хантінгтон у цьому сенсі менш оптимістичний: він вважає, що шлях демократії в незахідних країнах не буде таким легким, як це здається на перший погляд. З цієї причини Хантінгтон піддав критиці погляди Фукуями і в якості противаги висунув власну теорію «зіткнення цивілізацій».

Різниця в поглядах двох учених стає очевидна при аналізі їхнього ставлення до ісламського фундаменталізму. Фукуяма розглядав релігію і націоналізм як один із суттєвих викликів лібералізму. Релігійний виклик, на його думку, полягає у розвитку мусульманського і християнського фундаменталізму, які розширюють свій вплив в умовах духовної порожнечі і невиразний ліберального «суспільства споживання» [1, c. 317]. Однак у світі, де давним-давно восторжествувало світське суспільство, теократія займає вельми скромні позиції. Як і раніше сильні вони тільки в ісламському світі. Націоналістичні ж рухи, на думку Фукуями, не становлять серйозної конкуренції лібералізму в силу свого одностороннього підходу, який не враховує політичної та соціально-економічного аспектів громадської організації, що зводять все різноманіття життя до вимоги незалежності. Таким чином, ісламський блок, на думку Фукуями, є єдиним, але не самим суттєвою перешкодою на шляху восторжестованія лібералізму. Злегка змінила оптимістичні настрої вченого війна в Іраку, що супроводжувалась сплеском ісламського радикалізму. Але й тут Фукуяма висловив переконаність у тому, що вихід з проблеми агресивної фундаменталізму існує: потрібно тільки перебудувати ісламське суспільство, змінити його інститути, добитися секуляризації і лібералізації мусульманської релігії. Інструменти реалізації цього плану США, схоже, шукають досі.

Інша позиція у С. Хантінгтона. Хантінгтон, на відміну від Фукуями, вважає, що в найближчому майбутньому не складеться єдиної універсальної цивілізації. Навпаки, світ буде складатися з несхожих один на одного цивілізацій, і кожній з них доведеться вчитися співіснувати з усіма іншими. У цьому, мабуть, полягає головна відмінність двох концепцій: Хантінгтон не ідеалізує лібералізм, хоча і є його прихильником. Хантінгтон, як і Фукуяма, впевнений в тому, що західні цінності є пріоритетними, однак він не висуває ідею їх повсюдною застосовності, навпаки, він відзначає тенденцію девестеризація незахідних цивілізацій, наприклад, «відхід у регіони» Японії чи Індії.

Таким чином, концепція «зіткнення цивілізацій» С. Хантінгтона та теорія «кінця історії» Ф. Фукуями, стали першими спробами передбачити розвиток світу після Другої світової війни. Оскільки обидві теорії носять прогностичний характер, не дивно, що вони мають безліч відмінностей. Автори, виходячи кожен з власної точки зору, пропонують свій варіант розвитку подій. Однак між цими двома роботами є і точки дотику, певна схожість. І визначається це подібність однією обставиною: Захід вийшов переможцем у «холодній війні», тому, розвиток ситуації має, на думку авторів, проходити саме по західному сценарієм.

Висновки

Підсумовуючи вище зазначене, можна виділити наступні моменти. По-перше, теоретичні конструкції, які роглядались носять виразний проамериканський характер, тому що їх авторами є знамениті американські політологи, котрі обіймали високі адміністративні пости в керівництві держави, а, отже, вони робили спроби спрогнозувати найближчим розвиток міжнародних відносин все-таки через призму інтересів своєї держави.

По-друге, в ході дослідження можна дійти висновку, що концепція «кінця історії» має право на життя і не являється досить поспішною та необачною. Підтвердженням цього є демократичні цінності, більшість держав світу визнала які домінантою в побудові своїх країн. Події «Арабської весни», а також «революції гідності» в Україні додають балів та аргументів на користь теоретичних розробок Френсіса Фукуями.

По-третє, кщо ж говорити про концепцію Хантінгтона, то вона, мабуть, має більший відсоток з реалізації своїх положень. Це і терористичні акти, і створення екстремістських угруповань, й труднощі від напливу дешевої робочої сили з країн Африки та Азії до Європи, це і недавня війна в Лівані. До чого ще приведе нас зіткнення цивілізацій?

Домінування США на міжнародній арені може і здатне контролювати політичні процеси в світі і вирішувати конфліктні ситуації, але тільки при вмілому керівництві на чолі країни. Але основна проблема верховенства США не в цьому. Як єдина наддержава і єдина країна, яка за рівнем розвитку всі інші, вона зобов'язана буде взяти на себе відповідальність за більш - менш стерпний розвиток країн третього світу, щоб не допустити виникнення відкритих бунтів і протестів.

Узагальнюючи вищесказане, можна зробити висновок, що автори дотримувалися однієї ідеї: у світі повинна панувати ліберальна ідеологія з її вільним ринком і боротьбою за права людини, за розповсюдженням і захистом якої, отже, повинна стежити єдина наддержава - США, щоб на Землі не настав хаос через зіткнення цивілізацій на релігійному грунті.

Список використаних джерел та літератури

американський філософія фукуяма хантінгтон

1. Айкенбері Дж. Після перемоги. - М: 2000. - 356 с.

2. Бжезінський З. Велика шахівниця. Панування Америки і її геостратегічні імперативи. - М: Міжнародні відносини, 1999. - 256 с.

3.Даниленко В.П. Інволюція в політиці: [Електронний документ]. (Http://www.islu.ru/danilenko/articles/bodrfuku.htm.).

4. Кабанов А.Б. Мировая история и социальный интеллект. - Владимир, 2013 - 108 с.

5.Махбубани К. Запад и остальные. 1992

6. Переплавляючи меч / Д. Сміт, М. Корбін, К. Хелман. - М: 2001. - 240 с.

7. Російська наука міжнародних відносин: нові напрямки / під. ред. А.П. Циганкова, П.А. Циганкова- Київ., 2005

8. Світова політика і міжнародні відносини: Навчальний посібник / під. ред. С.А. Ланцова, В.А. Ачкасова .- СПб: Питер, 2006

9. Уткін, А.І. Єдина наддержава. - М: 2001. -45 С.

10. Фукуяма, Ф. Кінець історії і остання людина / Пер. з англ. Левіна, М.Б. - М: АСТ: Єрмак, 2005. - 588 с.

11. Хантінгтон С. Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку/Пер. з англ. Климчук Н. - Львів: Кальварія, 2006. - 474 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Футурологія як галузь знання, що досліджує та конструює майбутнє. Біографія та наукова діяльність Ф. Фукуями, аналіз його футурологічних концепцій. Прогнози щодо України. США у контексті глобального розвитку цивілізації кінця XX - початку XXI ст.

    реферат [42,7 K], добавлен 20.09.2009

  • Історія та особливості становлення професійної філософії в Україні. Біографія Григорія Савича Сковороди, аналіз його впливу на розвиток української філософської думки та художньої літератури. Загальна характеристика основних концепцій філософії Сковороди.

    реферат [28,5 K], добавлен 12.11.2010

  • Виникнення філософських ідей у Стародавній Греції, передумови їх формування, основні періоди. Відомі філософські школи давньої Еллади, славетні мислителі і їх вчення. Занепад грецької історико-філософської думки, причини, вплив на філософію сучасності.

    курсовая работа [52,8 K], добавлен 30.11.2010

  • Загальна характеристики стану філософської культури України кінця XVIII – початку XIX ст. Поширення ідей представників французького та німецького просвітництва в Україні. Масонство в історії філософської думки України, теорії та етапи його зародження.

    контрольная работа [18,1 K], добавлен 30.05.2010

  • Розвиток концепції атомізму як підхід до розуміння явищ природи. Концепції опису природи: корпускулярна і континуальна, їх характеристики. Дискретна будова матерії. Наукове поняття "речовина і поле". Значущість даних концепцій на сучасному етапі.

    реферат [37,0 K], добавлен 16.06.2009

  • Основні риси становлення суспільно-філософської думки в Київській Русі. Значення культури у становленні суспільно-філософської думки Київської Русі. Філософські ідеї у творчості давньоруських книжників. Джерела суспільно-філософської думки Київської Русі.

    реферат [38,5 K], добавлен 11.12.2008

  • Основні ідеї теорії пізнання і моралі Джона Локка та їх вплив на формування філософської думки Нового часу. Філософське вчення про виховання, що послужило розвитку філософсько-педагогічної думки епохи Просвіти. Головна праця "Досвід про людський розум".

    реферат [27,8 K], добавлен 14.06.2009

  • Порівняльний аналіз існуючих у сучасному науковому дискурсі концепцій виходу із загальнопланетарної кризи, породженої глобальними проблемами. Соціокультурний контекст зародження та витоки, специфіка й спрямованість розвитку техногенної цивілізації.

    автореферат [26,8 K], добавлен 16.04.2009

  • Розвиток філософської думки України. Становлення українського неоплатонізму XIX–XX ст. Академічна філософія України в XIX ст.: Куліш, Шевченко, Юркевич. Філософія обґрунтування нової картини світу: Ф. Бекон, Р. Декарт, Кант, Гегель, Гегель, Фейєрбах.

    дипломная работа [38,4 K], добавлен 18.12.2007

  • Погляди Аристотеля, його вплив на розвиток наукової і філософської думки. Основні положення вчення Геракліта. Філософія Левкіппа та Діогена. Ідеологія давньогрецького філософа–матеріаліста Епікура. Погляди старогрецьких мислителів Платона і Сократа.

    реферат [28,1 K], добавлен 21.10.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.