Філософські проблеми екології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Мелітопольський державний педагогічний університет ім. Б.Хмельницького

Реферат

ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЇ

Гудзь Віктор

Мелітополь 2014

Вступ

Світ живого надзвичайно складний та різноманітний. Однією з головних його особливостей є системність. Принцип системності пронизує все живе - від елементарних носіїв життя, протоплазми та клітки, до біосфери.

Надзвичайно цікава й філософська проблема феномену життя, що являє собою сукупність біосистем різних рівнів організації. Елементарним носієм, матеріальним субстратом живого виступає протоплазма. Однак, перш ніж говорити про неї, необхідно розглянути проблему походження життя в різних концепціях (матеріалізм, гілозоїзм, ідеалізм тощо).

Проблема еволюції живих систем - одна із найскладніших у теоретичній біології та філософії. Вирішити цю проблему - означає дати відповідь на ряд питань: що таке еволюція, випадкова вона чи носить необхідний, закономірний характер, чи системна вона і яка її направленість та фактори (успадкування, змінність, природний добір)? Філософські проблеми теорії еволюції: концепція Боффона, Ліннея, Ламарка, Дарвіна, синтетична теорія еволюції; генетичні, морфологічні, палеонтологічні та інші обґрунтування еволюції; структура еволюційної теорії та проблема можливості еволюційних законів.

Особливу увагу студенти повинні звернути на те, що величезну, специфічну роль у живій системі: чи то протоплазма, чи клітина, організм чи відіграють нуклеїнові кислоти. Вони виступають головним носієм успадковуючи інформації, здійснюють генетичний контроль специфічного синтезу білків, що дозволяє даній живій системі відтворювати собі подібну. У результаті живі системи зберігають свою якісну визначеність, відтворюють себе з одного покоління в інше.

Однак ця визначеність, стійкість живих систем відносна. На певному етапі еволюції вона порушується, і "порушником спокою" виступають все ті ж нуклеїнові кислоти. Саме вони виступають у якості важливого джерела змінності, яка разом з спадковістю та природним добором слугує основним фактором еволюції (розвитку) живого.

Після розглянутого необхідно звернутися до проблеми біоетики.

У наш час, коли діяльність людини є головним фактором існування і перетворення всієї біосфери, особливо важливою стає розробка теоретичних завдань і практичних заходів зі створення в біосфері умов, потрібних для життєдіяльності людства, для збереження необхідних компонентів навколишнього середовища і підвищення біологічної продуктивності біосфери при максимальній нейтралізації негативного впливу на неї антропічних факторів.

Взаємовідносини людини з навколишнім середовищем -- одна з глобальних проблем сучасності, її вирішення стає необхідною передумовою розвитку економіки й самого існування людського суспільства. Академік В. І. Вернадський передбачав необхідність перетворення біосфери в ноосферу -- сферу розумної діяльності людства та її раціонального використання.

З незапам'ятних часів люди прагнули знайти як можна більшу волю своїх дій. Однак практика показує, що необмежена воля приносить людині не тільки радість, задоволення,, можливість досягти свого цілей, але і нещастя, лиха, прикрості. Люди зрозуміли, що природні права, властиві кожному, повинні сполучатися з обов'язками перед суспільством, що у свою чергу покликано враховувати і захищати права громадянина!

Так склалися правила доведення, відбиті в законодавчих актах. Сфера їхньої діяльності постійно розширюється. З деякого часу в них ввійшло і регулювання взаємин суспільства і природи. Це проводиться для того, щоб зберегти всі елементи навколишнього середовища і відновити ті з них, що вже ушкоджені чи знищені зовсім, а також для дбайливого використання природних ресурсів, багато хто з який, на жаль, вичерпні.

Знання цих законів, що входять у систему екологічного права, необхідно кожній сучасній людині. Разом з тим, вийшовши з природи, людина зберігла з нею найтісніші зв'язки. Які ж основні сторони взаємин людини і навколишнього середовища?

Насамперед треба відзначити, що людина це частина природи. Вони входять у біосферу.

Будучи частиною екосистеми Землі люди зберегли тісні життєво-необхідні зв'язки з всіма її елементами. Вони дихають повітрям, п'ють воду? їдять їжу, приготовлену з рослин і м'яса тварин і, природно, зацікавлені у тім, щоб знаходитися у здоровому навколишньому середовищі. З цієї сторони взаємин людини і природи зв'язані екологічні інтереси суспільства.

Усе чим людина харчується, у що вдягається, з чого будує житла і робить багато тисяч речей, в остаточному підсумку взято все це з природи. Якби люди не брали з екосистем усе необхідне для свого існування, то давно б загинули. Цією стороною взаємин людини і природи обумовлені економічні інтереси суспільства стосовно навколишнього середовища.

Крім того, захоплюючись гармонією, що панує в природі, людина знаходиться з нею в морально-естетичних відносинах.

Таким чином, ми бачимо, що людина, насамперед, зацікавлена у її збереженні й у використанні природних ресурсів для своїх різноманітних потреб. Здійснюючи ці прагнення, люди вступають один з одним у визначеного роду відносини, які можна об'єднати у дві групи : природоохоронні і природничо-ресурсові.

Природоохоронні суспільні відносини виникають у зв'язку з діяльністю людей, спрямовані на збереження, відновлення, оздоровлення і раціональне використання всього навколишнього середовища в цілому і кожного з її елементів. Природничо-ресурсові суспільні відносини складаються на основі використання природних ресурсів для задоволення матеріальних, культурних і інших потреб людей. Зрозуміло, дбайливе споживання благ природи передбачає дбайливе ставлення до них, охорону кожного об'єкта. Оскільки є безліч природних ресурсів, тоді природничо-ресурсові відносини можна поділити на підвиди - земельні, гірські, водяні, лісові, а також стосовні до атмосферного повітря і тваринного світу

У сукупності природоохоронні і природничо-ресурсові відносини називаються суспільно-екологічними відносинами. Вони існують у суспільстві в зв'язку з необхідністю охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів. Вважається що, усього на нашій планеті народилося, вмерло і зараз біля 80 млрд. людей в світі. Відносини людей і природи протягом більш мільйона років поки існує сучасна людина складалися по-різному. Спочатку наші предки мало виділялися серед інших мешканців лісів і степів були "сумними пасинками природи", практично ніяк що не змінювали ландшафти і тваринний світ.

Зараз людство стоїть перед гострою необхідністю створення біотехносфери - поєднання процесів еволюції біосфери з розумно спрямованим антропічним впливом на неї. Тільки успіх у вирішенні завдання оптимізації, а потім і гармонізації взаємовідносин у системі «Суспільство -- природа» -- ключ до існування людини як біологічного виду на Землі і збереження життя на планеті.

І. Екологія та екологічна криза

Філософія й екологія.

Філософії екології присвячена значна кількість праць. Спочатку розглядались питання про необхідність регуляції діяльності людини, про межі росту виробництва. У 70-х роках у працях представників Римського клубу був чітко визначений сценарій можливої екологічної катастрофи, до якої наближається сучасна цивілізація Вихід вони вбачали в обмеженні споживання енергії й корисне; копалин, у зниженні викидів забруднюючих речовин, що порушують рівновагу в біосфері ідеалом став перехід до екологічно чисти: технологій, відмова від технократичного відношення до природи.

Перед людством виникла ряд питань: чи можливе використання природних ресурсів при збільшенні демографічного тиску? Як повинна змінитись структура цінностей? Які нові моральні імперативи треба виробити, щоб людство змогло вижити?

Ці питання означають постановку проблеми про якісно новий стан розвитку цивілізації, який повинен прийти на зміну сучасній цивілізації.

Німецький філософ В. Хьосле вважає, що головною рисок нашої епохи є значний розвиток економіки (Хьосле В., 1993) Навіть в античні часи, коли розвинулися торгово-ремісничі відносини, було зовсім інше ставлення до економіки, яка не буза домінантною, а політика мала відношення до господарчої діяльності в значно меншій мірі, ніж сьогодні.

Розвиток економіки й підкорення її політиці стали характерною рисою епохи індустріалізму XIX--XX сторіч. Капіталістична система і протилежна їй соціалістична система сповідували ідеали індустріалізму. Науково-технічний прогрес в обох системах вважався найголовнішою цінністю. Результатом цього став руйнівний вплив на природу.

Офіційна соціалістична пропаганда намагалась створити ілюзію принципово нового відношення до природи. Панувало тотальна планова економіка. Реальна практика свідчила про інше: неефективні затрати ресурсів призводили до великих масштаби забруднення природи, інколи навіть більших, ніж у розвинутих країнах з новою економікою (США, Японія, Західна Європа).

Індустріальна стадія цивілізації XIX--XX сторіч була переломним етапом у розвитку людства. Технічний прогрес цього періоду набув великих досягнень. Він забезпечив у індустріально розвинених країнах нову якість життя. Покращилось харчування, медичне обслуговування, збільшилась тривалість життя. Однак саме індустріальний розвиток останніх двох сторіч спричинив екологічні катастрофи, хоч і раніше господарська діяльність породжувала небажані для людства екологічні наслідки.

З виникненням цивілізації вплив людини на навколишнє середовище стало значно помітним. Величезні площі займали сільськогосподарські угіддя, виникли великі міста, були зведені багатокілометрові акведуки, побудовані дороги, мощені каменем. Так, в околицях давньогрецької колонії Сіракузи на острові Сіцилія археологи знайшли величезний смітник, шар якого має товщину майже 20 м.

Змінювався склад рослинності і тваринного світу. Ми знаємо про те, що зараз у Греції і Палестині леви не водяться, а в стародавності вони були повноправними мешканцями тих місць. Про це свідчать міфи про подвиги Геракла (він переміг немейського лева) і Самсона (скульптор М. И. Козловський запам'ятав цей епізод у скульптурній групі, що прикрашає найбільший фонтан у Петергофі).

Значна зміна екосистем почала відбуватися на початку промислової революції, тобто з кінця XVIII в. З винаходом парових машин, англійці відправили в їхні ненаситні пащі майже всі чудові букові ліси, що покривали значну частину Великобританії, і прийнялися за розробку кам'яновугільних родовищ.

Перші спроби відгородити природу від руйнування були ще багато століть назад. Єгипетські фараони забороняли добувати мідну руду і плавити метал на східному березі Нілу для того, щоб запобігти вирубці там пальм, що використовувалися як паливо в металургійному виробництві. У законах Ману (стародавня Індія, II ст. до н.е. - II ст. н. е.) відзначалося, що збіднення природи вбиває людину фізично і духовно, а індійський владика Ашока оголосив деяких звірів і птахів недоторканними. Онук Чингісхана - Хубілай забороняв палювати в періоди розмноження дичини.

"Російська правда" (ХІ-ХІІ ст.) передбачала відповідальність за знищення природи. У XVIII в. цар Олексій Михайлович підписав більш 70 указів про збереження деяких видів тварин і організації заповідників у Росії. Петро І забороняв рубати дерева ланцюгових порід на дрова. Він піклувався про збереження рибних багатств і особисто стежив за дотриманням чистоти в містах.

Ще в епоху раннього скотарства і землеробства виникали локальні екологічні кризи -- знищення лісів у районі середиземномор'я, засолення ґрунтів внаслідок зрошування в долинах Євфрату й Тигру, занепад держав у цьому регіоні. Але ці кризи торкались біосфери загалом.

Це становище почало змінюватися внаслідок розвитку індустріальної цивілізації XIX--XX сторіч. У цю епоху населення Землі збільшилося з 500 млн. у XVIII сторіччі до 5 млрд. на кінець XX сторіччя. За цей період значно зросло використання енергії, збільшились відходи виробництва. Наприклад, за останнє сторіччя виробництво пшениці збільшилось у 3 рази. При цьому енергетичні затрати на кожну тонну зросли майже в 100 разів (за рахунок використання машин, отруто-хімікатів, органічних добрив та. ін., що, в свою чергу, призвело до різкого збільшення забруднюючих речовин у природі).

Антропогенний тиск на біосферу вже давно перевершив визначені межі. Перехід до нового типу цивілізації непростий, оскільки передбачається змінити всю колишню систему цінностей.

Сьогодні філософи розглядають індустріалізм XIX--XXІ сторіч як одну з особливих стадій цивілізації -- техногенну цивілізацію. Це пізній продукт людської культури.

Прискорення техногенної цивілізації почалося ще в XVII сторіччі. Але поряд з техногенною цивілізацією існував інший, більш давній тип цивілізованого розвитку -- традиційні суспільства. Вони характеризувалися повільними змінами у сфері виробництва, консервативними культурними традиціями.

Стародавній Єгипет, Китай, Індія, мусульманський Схід -- зразки цих давніх цивілізацій. У XX сторіччі теж існують такі держави. До них належать деякі країни «третього світу»; які тільки вступили на шлях індустріального розвитку.

Коли відбувається зміна цивілізацій, то відбувається і зміна цінностей.

У культурі техногенної цивілізації панує ідея активного відношення людини до світу. Зовнішній світ розглядається, по-перше, як арена діяльності людства. По-друге, у техногенній цивілізації природа -- це поле, на якому людина, пізнавши закони природи, проявляє свою силу над нею. Вважалось, що природа -- це комора ресурсів, з якої людство може черпати нескінченно. По-третє, у техногенній цивілізації панує ідеал свободи людини. Діяльна й активна людина розглядається як реалізація творчих можливостей.

У культурі традиційних суспільств творче, діяльне відношення до світу розглядалось зовсім з інших позицій. Традиційним суспільствам характерний консерватизм у багатьох видах діяльності, повільні темпи їх еволюції, обмеження активної діяльності

Наприклад, старокитайська культура „у-вей” вимагала невтручання у природні процеси. У традиційних культурах цінність індивідуума, свобода людини або взагалі не висувалась, або відходила в ієрархії цінностей на другий і третій плани.

У техногенній культурі -- особливе розуміння влади, сили й панування над природними й соціальними обставинами. Традиційні культури не знали автономії особистого та ідей прав людини. О. І. Герцен писав про суспільства стародавнього Сходу: «Людина тут не розуміла своєї гідності, через те вона була або рабом, що валяється в пороху, або неприборканим деспотом».

Перед сучасною філософією постає дуже важливе завдання - вироблення нової парадигми у відношенні до природи.

Поняття «природа» в історії людства змінювалось. В архаїчних культурах людина розглядалась як частина великого природного організму. Єдність людини і природи відображалась у міфах, ритуалах, легендах. Науки тоді не Існувало, а людина мудро ставилась до навколишнього середовища.

Структура сучасного індустріального суспільства базується на тріаді: наука, техніка, економіка. Розвиток цієї тріади призвів до руйнування природи. Людина бажає мати все більше і більше (плеонаксія). При цьому всі згодні, що планету треба берегти, але змусити людей робити саме так дуже важко: В. Хьосле вважає, що головною причиною екологічної кризи є те, що ми не завжди знаємо, що робимо. А коли знаємо про негативні наслідки, то в нас немає системи стимулів, які здатні змінити поведінку (Хьосле В,, 1993).

Сьогодні існують такі парадигми щодо збереження природи:

1. Першочерговим завданням є збереження природи. Як із лозунгом з цією тезою можна погодитись, проте як програма практичної діяльності вона неправильна. Радикальним засобом збереження природи було б знищення людства. Саме людство своєю життєдіяльністю змінює природу (Пономарев Ю.Ю., 1990).

2.,.Екологічна проблема --породження сучасного світу. В стародавні часи відношення людини з природою були гармонійними. Це положення породжує ідеалізацію минулого життєвого укладу й лежить в основі лозунгу «назад до природи».

Така парадигма теж не може бути прийнятою. Людство вже не поверне свій розвиток до печерного життя.

3. У майбутньому можливо буде вирішити екологічні проблеми. Це наївна й містична позиція. Не існує абсолютно чистих технологій. Досягнення науки й техніки приносять не тільки користь, але й мають негативні наслідки. Наприклад, сонячна енергетика має побічний продукт у вигляді теплового забруднення і т. ін.

4. Можливості зросту матеріального добробуту людей практично безмежні. Сьогодні розвинені країни витрачають на охорону природи 3--4 % валового національного доходу (Японія -- 5 %). При сучасних темпах господарської діяльності в середині XXI сторіччя для підтримання стабільності біосфери треба буде витрачати 99 % національного доходу.

У майбутньому ми приречеш на сізіфову працю -- виробництво заради стабільності умов самого виробництва. Це хибне коло, з якого не вирватись.

Тому, щоб вийти з екологічної кризи, треба прийняти таку парадигму: обмежити збільшення блат, відмовитись від усе більшого задоволення потреб. Екологічна парадигма повинна поступитись економічній.

Взаємодія людини і природи

Залежність людини від природи і природного середовища існувала на всіх етапах людської історії. Вона, не залишалася постійною, а змінювалася діалектично суперечливим образом.

З одного боку, по мірі розвитку виробничих сил суспільства, по мір того як взаємини людини з природнім середовищем мешкання усе більш опосередкувалась створюваної їм «другою природою», людина підвищувала свою захищеність від стихійного буйства природи. Удосконалювання одягу, створення що обігріваються і штучно охолоджуваних жител, будівництво дамб, що захищають від повеней, і сейсмостійких споруджень, усе це і багато чого іншого дозволяє не тільки забезпечити більш стабільні і більш комфортні умови існування, але й освоювати для мешкання і для продуктивної праці всі нові території Землі, а тепер і ближнього космосу.

Поряд з цими процесами, що послабляють залежність людини від природи, з розвитком продуктивних сил зв'язана й інша тенденція. В орбіту людської діяльності утягується і неухильно розширюється спектр процесів, явищ і речовин природи, що до того ж використовуються з наростаючою інтенсивністю, так що людське суспільство утягується в усе більш тісні і різноманітні зв'язки зі світом навколишньої природи.

Винаходячи, скажемо, способи одержання і використання заліза і його сплавів, людина різко збільшує свою могутність у взаєминах із природою. Разом з тим, з часом, сам розвиток цивілізації виявляється залежним від наявних на планеті запасів залізних руд, від їхньої розвідки і господарського використання.

Чи візьмемо інший приклад. Вугілля і нафта довгий час використовувалися майже винятково, як паливно-енергетичний ресурс, попросту говорячи спалювалися. Однак потім крім такого їхнього застосування людство навчилося одержувати з вугілля і нафти широкомасштабну гаму продуктів найрізноманітнішого застосування. Так, сучасна нафтохімія робить десь біля 8 тис. видів продуктів різного призначення. Подібного роду приклади можна множити до нескінченності, і кожний з них буде розкривати усю ту ж тенденцію зростаючої залежності людини від природи. У наші дні ця залежність нерідко виявляється вкрай драматичним образом, оскільки масштаби застосування багатьох видів ресурсів, необхідних для господарської діяльності, та й просто для існування людства, приводять до вичерпання наявних на планеті запасів цих ресурсів. Більш менш це відноситься до руд чорних і багатьох кольорових металів, до наявного на землі запасам нафти і вугілля, води і деревини і т.п. Підрахунки фахівців говорять про те, що при збереженні сформованих тенденцій економічного розвитку, зв'язаних зі швидко зростаючим споживанням цих видів ресурсів, їхні запаси виявляться вичерпаними через кілька десятків років.

Ми бачимо, таким чином, що не тільки людина залежить від природи, але і сама навколо людини природа залежить від нього, від масштабів, форм і напрямків її діяльності. І ця залежність природи від людини виявляється не тільки в інтенсивних, сягаючих граничних значень, залученні в його діяльність природних ресурсів, але й у глибоких і нерідко негативних впливах самої цієї діяльності на навколишнє середовище.

Взаємодія людини і природи, суспільства і середовище його мешкання, в результаті бурхливого зростання промислового виробництва в усьому світі, досягло граничних, критичних форм і розмірів. На перший план постало питання про загрозу самому існуванню людства, в наслідок вичерпання природних ресурсів, і небезпечного для життя людини забруднені середовища їх помешкання. Саме цими протиріччями у взаєминах суспільства і природи визначається істина екологічної проблеми.

Усе більш інтенсивно споживаючи природні ресурси за допомогою колосально зростаючих по своїй могутності технічних засобів, людство в прогресуючій формі поліпшувало умови розвитку своєї цивілізації і свого росту, як біологічного виду. Однак, «завойовуючи» природу, людство значною мірою підірвало природні основи власної життєдіяльності. Відомо, наприклад, що за останні 500 років при участі людини було винищено до 2/3 покриваючих Землю лісів. Але самий могутній удар по біосфері був нанесений за час, починаючи з кінця XIX століття й особливо в сторіччі, коли стало розвиватися індустріальне виробництво.

З одного боку, воно принесло, розуміється значні блага. За останні 100 років людство збільшило в тисячу разів енергетичні ресурси. Загальний обсяг товару і послуг у розвитих країнах подвоюється тепер 15 років, і спостерігається тенденція до скорочення цього терміну. Однак відповідно подвоюється і кількість відходів господарської діяльності, що засмічують і отруюють атмосферу, водойма, ґрунт. Сучасне виробництво, взявши від природи 100 одиниць речовини, використовує 3 - 4, а 96 одиниць викидає в природу у вигляді отруйних речовин і інших відходів. У розрахунку на кожного мешканця індустріально розвинутих країн щорічно з природи витягається близько 30 т речовини, з яких лише 1 - 1,5% приймає форму споживаного продукту, а інше складають відходи, що володіють нерідко дуже шкідливими властивостями для природи в цілому.

У підсумку помітно знизилося самоочищення біосфери, що вже не справляється зі стороннім вантажем, що викидається в неї людиною (нагромадження вуглекислоти в атмосфері, зросли в багатьох містах у десятки разів і глобально -- на 20% у порівнянні зі станом на початку XX століття). В наслідок утворення навколо Землі шару вуглекислого газу, що покриває її подібно скляному ковпакові, з'явилася погроза несприятливої зміни клімату, при якому наша блакитна планета вже протягом найближчих десятиліть може перетворитися у величезну теплицю з можливим катастрофічним ефектом: зміною енергетичного балансу і поступовим підвищенням температури, що приведе до перетворення родючих дотепер районів, у посушливі, до підняття рівня води в океанах (через танення полярних та дрейфуючих льодів) і затопленню багато прибережних земель і міст. Виникла небезпека порушення балансу кисню, руйнування озонового екрана в нижній стратосфері при польотах надзвукових літаків, а також внаслідок широкого використання на виробництві й у побуті фреону (руйнування цього екрана на 50% у 10 разів збільшить ультрафіолетову радіацію, що різко змінить умови існування тварин і людей). Збільшилося забруднення Світового океану, і воно виявляє тенденцію стати глобальним.

Все це в дуже істотному ступені і дуже негативно впливає на стан здоров'я людей, на продуктивність їхньої праці і творчу активність, вимагає зростаючих капіталовкладень для підтримки родючості земель і очищення водойм, тому що вода в них робиться непридатною для господарського і побутового використання. Забруднення природного середовища хімічними, фізичними і біологічними агентами і поява в зв'язку з цим стійких до лік і отрут мікробів і сільськогосподарських шкідників, збільшення кількості і видів іонізуючих випромінювань, призводять крім всього іншого, до зросту мутагенної дії цих факторів на людей, тобто до патологічної зміни їхньої спадковості. Результат -- поява великого числа уроджених пороків розвитку, спадкоємних захворювань і зростання генетично детермінованої схильності до важких і хронічних хвороб, що підриває життєздатність людей, призводить до їх генетичного виродження. По підрахунках вчених, підвищення природного базису радіації усього на 10 рад може призвести до появи в кожному новому поколінні 6 млн. спадково обтяжених людей. З опублікованих американським Національним інститутом раку даних про смертність від різних видів раку, випливає, що не менш 60% випадків ракових захворювань з 500 тис. у рік викликається різними канцерогенними факторами навколишнього середовища.

В наслідок діяльності людини, особливо в останні десятиріччя, у дикій природі до нашого часу зникло багато видів тварин і рослин. Також тривожно і те, що відбувається неухильне падіння чисельності і скорочення ареалів інших видів.

Глобальний характер екологічних проблем

Однак, оскільки екологічні проблеми, як ми вже говорили, носять нині глобальний, загальнолюдський характер, ці зміни повинні бути взаємозалежні з глибокими перебудовами міжнародно-правового, політичного і культурного плану у взаєминах між народами. З тяжкими наслідками недбалого ставлення до природи люди, зустрічаються безпосередньо у своєму повсякденному існуванні, причому перед мешканцями кожного з регіонів планети екологічні проблеми з'являються в конкретних, своєрідних формах. Анітрохи не применшуючи усієї важливості і невідкладності цих задач, необхідно разом з тим особливо підкреслити глобальну зміну екологічної проблеми в цілому.

Перед сучасним людством поставленні дві основні небезпеки - небезпека того, що воно знищить себе у вогні ядерної війни, і небезпека необоротного руйнування природного базису свого існування. Перша з них, утім, досить чітко й однозначно усвідомлюється сьогодні практично усіма, оскільки тепер мало хто заперечує, що перемога в ядерній війні неможлива, і тут акцент зрушується на розробку практичних заходів для зниження і ліквідації ядерного протистояння.

Що ж стосується другої небезпеки, то в цілому рівень її усвідомлення людьми, значно, відстає від реальних масштабів навислої погрози. Насамперед це знаходить вираження в тім, що у своїх практичних взаєминах із природою люди багато в чому продовжують керуватися частками, обмеженими інтересами, коли природа фактично виступає як весь лише плацдарм, на якому розгортається суперництво різних націй, класів, соціальних груп. А тим часом погроза настільки велика, що для її запобігання людству по багатьом параметрам стає необхідним виступати у своїх взаєминах із природою як єдине ціле, оскільки цілий ряд серйозних негативних ефектів інтенсивної природо перетворювальної діяльності людини не обмежується регіональними рамками, а здобуває планетарний характер. Подібно ядерній, екологічна небезпека навіть демонструє, що у людства відтепер загальна доля, що одна група, одна нація, один клас не може вижити, прирікаючи на погибель інших.

Цілком зрозуміло, що єдність дій, глобальне міжнародне співробітництво в боротьбі за виживання людства припускає вироботку єдиної погодженої ідейної платформи, що могла б стати прийнята для самих різних суспільних рухів, для всіх країн і регіонів планети. І сьогодні можна говорити про те, що останні роки ознаменувалися глибоким, можливо, що вирішує поворотом у цьому напрямку. Нове політичне мислення, що виходять із грізних реальностей і невідкладних вимог сучасності висунуло настільки необхідну ідею загальнолюдських цінностях у взаєминах між народами. І перші практичні кроки, такі як висновок серйозних міжурядових угод з питань охорони навколишнього середовища, різке розширення вагомості і масштабів діяльності авторитетних міжнародних суспільних, і в тому числі наукових організацій і багато інших змін, що відбуваються в сучасному світі, усе це дозволяє говорити про те, що принципи нового політичного мислення, ідеї єдиного майбутнього людства і його відповідального відношення до навколишньої природи стають вагомим фактором суспільного розвитку. Тим самим закладається та ідейна платформа міжнародного співробітництва, детальна розробка і практична реалізація якої відкриває надію на можливість гармонізації відносин людини і природи.

Варто також зазначити, що глобальну екологічну проблему приходиться вирішувати в умовах нерівномірного розвитку різних країн і народів, перш за все не просто за рівнем доходів на душу населення, так і по цілому комплексі соціальних, економіко-виробничих, культурних факторів. Не приймати всього цього в увагу було б у корені неправильно.

Очевидно, що розвинуті і країни, що розвиваються, мають неоднакові можливості для створення здорового життєвого середовища Країни, що розвиваються, не мають достатніх соціальних умов і необхідного науково-технічного потенціалу для того, щоб швидко вирішити цю проблему, однак вони, як правило, мають великі природні ресурси. Розвинуті країни мають високий економічний і науково-технічний потенціал, але їхнє природне середовище випробує значний несприятливий вплив інтенсивної виробничої діяльності. Тим самим акценти в рішенні єдиної екологічної проблеми ставляться по-різному: для країн, що розвиваються - це екологічно обґрунтований розвиток, для розвинутих країн - екологічно обґрунтований розвиток.

Крім того, керування природними умовами життю суспільства не можна зводити лише до регулювання споживання ресурсів; у більш широкому значенні це означає створення здорового життєвого середовища для людини, соціальні і природні параметри якої забезпечували б максимум можливостей для його розвитку. Відповідно до цього марксистська філософія під екологічним розвитком розуміє процес раціонального перетворення (формування) навколишнього середовища в інтересах людини, причому ці інтереси повинні розумітися у всій їхній широті і багатогранності, а не в одному лише їхньому матеріально-утилітарному вираженні. Максимальна відповідність сформованої в такий спосіб природного середовища життєвим потребам людей і є основною метою екологічно збалансованої стратегії розвитку. Для її характеристики можна скористатися надзвичайно глибокими словами К. Маркса: «...суспільство є закінчена сутність єдність людини є природою, справжнє воскресіння природи, здійснений натуралізм людини і здійснений гуманізм природи». Не зупинка розвитку, а погоджений розвиток людини, суспільство і природи в їхній єдності, являє собою такий магістральний шлях вирішення екологічної проблеми.

ІІ. Екологічна культура

екологія філософія виховання освіта

Еколого-правова культура

Мрія багатьох поколінь людей - привести до гармонії відносини людини і навколишнього середовища - цілком здійсненна. Про це свідчать результати наукових досліджень і перші, хоча і дуже скромні, успіхи в спробах жителів багатьох країн зберегти недоторкані екосистеми і навіть відновити майже цілком порушені природні комплекси.

Щоб повірити в це, досить згадати про відродження Рейну, ще два десятиліття назад нагадувало стічну канаву, аніж ріку. Тоді також велика частина поверхні американських Великих озер була сильно забруднена, а зараз у кожному з них можна безбоязно ловити рибу. Рибним ловом приємно займатися й у самому центрі Стокгольма. Так, прямо з Королівського палацу, прекрасно клюють лососі. І це в Балтійськом море, у східній частині якого до берега Невської губи страшно підійти через неприємний запах мутної води з плаваючими на її поверхні відходами.

У доповіді ООН про якість життя, випущеній у 1996 р., уперше головними критеріями її приймалися не рівень промислового розвитку і не валовий національний продукт, а ті показники, що так чи інакше зв'язані зі станом навколишнього середовища. Серед них - санітарні й екологічні умови проживання, частина дітей до 3-літнього віку, у яких вага тіла відповідає нормі, відсоток пологів без спеціальної медичної допомоги.

Гармонічне існування людини і природи неможливо без формування нового типу мислення, що виключає споживче, зневажливе і байдужне ставлення до навколишнього середовища. Кожний повинен зрозуміти необхідність активної діяльності по збереженню і відновленню природи. Це стане можливим лише при наявності високого рівня еколого-правової культури суспільства, що припускає нагромадження і широке використання знань про механізм взаємодії людини і природи, про зміст і шляхи проведення в життя дійових заходів по охороні навколишнього середовища.

Невід'ємною умовою є і така психологічна установка в суспільстві, коли свідоме виконання кожним громадянином вимог екологічного законодавства стає саме собою що розуміється. Важливим елементом нового, екологічного мислення виступає еколого-правова культура кожної людини, складовими частинами якої прийнято вважати переконаність у необхідності дотримувати норми екологічного права й екологічна правосвідомість. Останнє передбачає наявність у людини твердих знань в області взаємодії суспільства і природи, розуміння проблем, що звідси випливають.

Невід'ємною частиною екологічної правосвідомості варто вважати так звані поведінкові, тобто шляху досягнення поставлених цілей, прагнення при цьому ні в якому разі не нанести збитку навколишньому середовищу, а навпроти, сприяти її збереженню і відновленню. Так, в ранці по вулицях Копенгагена об'їжджають три автомобілі. Перший підмітає тротуари і бруківки, другий поливає їхнім миючим засобом, а третій змиває цей екологічно безпечний шампунь водою. Зовсім не дозвільною байкою туристів, а справжнім фактом є те, що в Нідерландах і деяких інших країнах Європи господарки починають день з миття панелей у під'їздів своїх будинків. У Німеччині багато городян за власною ініціативою, якщо це можливо, відмовляються від поїздок на своїх машинах, а воліють з користатися суспільним транспортом, виходячи з того, що зайвий автомобіль на вулиці є додатковим джерелом забруднення атмосфери і шуму.

Структура екологічної правосвідомості складається як би з двох рівнів. „Нижчий” звичайно називають еколого-правовою психологією. Вона виникає під прямим впливом того, що людина бачить навколо себе, як віна розуміє характер взаємин людей із природою, які, з його погляду, способи правового регулювання поведінки членів суспільства в даній сфері.

Вищий рівень одержав назву еколого-правової ідеології. Ця частина екологічної правосвідомості базується на глибокому осмисленні людьми досвіду їхнього вплив; на навколишнє середовище, на аналізі виникаючих проблем, на пошуках шляхів їхнього рішення, у тому числі використовуючи і юридичні методи. Тут уже на науковій основі відбувається формування ідей і представлень про те, як краще регулювати суспільно-екологічні відносини правовими способами.

Обидва рівні тісно зв'язані між собою. Еколого-правова психологія служить як би фундаментом, основою ідеології. З іншого боку, вона знаходиться під сильним ідеологічним впливом, що коректує, у якомусь ступені направляючи повсякденні еколого-правові уявлення людей.

Роль екологічної правосвідомості зростає в міру формування правової держави і цивільного суспільства. Це обумовлено тим, що в умовах демократії підвищується особиста переконаність кожної людини в його можливостях уплинути на положення справ у державі. Люди вважають, що вони не вправі закривати очі на порушення закону, і активно беруть участь в охороні природи. У деяких державах це навіть економічно заохочується місцевою владою. В американському штаті Міссурі, приміром, створена служба дзвінків по телефону. Тим, хто повідомляє про дії браконьєрів, виплачують від 100 до 1000 доларів у залежності від виду дичини і розміру збитку.

Екологічна правосвідомість допомагає людині осмислити кожну конкретну ситуацію, оцінити, що наскільки відбуваються події і дії людей відповідають нормам екологічного права, вибрати правомірний спосіб своєї поведінки з погляду захисту навколишнього середовища і користі суспільству. На жаль, у більшості наших співвітчизників поки не сформувалося повноцінної екологічної правосвідомості. Згубні наслідки може мати низький рівень екологічної правосвідомості громадян, що приймають суспільно значимі рішення депутатів законотворчих органів, працівників уряду, місцевих адміністрацій, керівників підприємств.

Таке положення викликане деформацією екологічної правосвідомості, що має кілька видів: а) еколого-правовий інфантилізм характеризується широко розповсюдженими в нашому суспільстві недостатністю еколого-правових знань і несформованостю установок на правомірну поведінку; б) еколого-правовий нігілізм являє собою усвідомлене ігнорування вимог закону, що виключає, однак, злочинний намір; в) переродження екологічної правосвідомості, тобто свідоме заперечення закону, аморально байдужне чи негативне відношення до природи, викликані мотивами користі, жадібності, жорстокості, крайнього егоїзму.

Екологічне виховання і освіта.

У документах Наукового Комітету з проблеми навколишнього середовища Міжнародної Ради наукових спілок зазначається, що треба не тільки приймати офіційні закони, які регулюють вплив людини на природу, але й сприяти формуванню в населення соціальних норм, традицій, культурних, етичних стандартів ставлення до природи.

Елементарні знання про охорону природи діти отримують у сім'ї або в дитячому садку. Програма виховання в дітей у дитячому садочку передбачає любові до рідної природи вміння дбайливо ставитися до рослин і тварин, повідомлення дошкільникам елементарних знань про природу та її явища.

У процесі шкільного навчання у школярів виховується почуття громадської відповідальності за вирішення проблем охорони навколишнього середовища, особистої причетності до цієї важливої справи, формується культура поведінки у ставленні до природи з урахуванням сучасних вимог охорони навколишнього середовища.

У молодших класах вивчаються складові елементи природи, сезонні зміни у природі та їхні причини, види господарської діяльності, методи боротьби із забрудненням навколишнього середовища, поняття і значення охорони природи, роль заповідників. Потім введешся поняття біосфери та її елементів.

У старших класах розглядаються основи діалектичного підходу до взаємодії природи й суспільства, розширюються поняття про природне середовище, допустимі норми забруднень, охорону природних комплексів, державні заходи щодо охорони природи й раціонального використання природних ресурсів. Еколого-естетичні йому вихованню сприяє практична діяльність станцій, юних натуралістів, зелених і голубих патрулів, проведення екскурсій, конкурсів, обладнання екологічної стежки.

Однак у програмі середньої школи ще мало проблемних питань, пов'язаних із сучасною екологічною ситуацією. Варто більше уваги приділяти між предметним зв'язкам.

У системі професійно-технічної освіти проводиться широке ознайомлення з різними аспектами охорони природи, у тому числі з соціальними (економічними, юридичними). При вивченні предметів природничого никлу розглядаються природничо-наукові проблеми, при вивченні предметів професійно-технічного циклу розкривається характер впливу тієї чи іншої галузі промисловості або сільського господарства на природу і заходи по запобіганню такого впливу.

Сучасні спеціалісти повинні мати новітні знання, які відповідають екологічній обстановці, що постійно змінюються, свіжий погляд на екологічні проблеми. Обов'язок кожного спеціаліста не тільки добре знати свою справу, але й усвідомлювати свою відповідальність за стан навколишнього середовища перед майбутніми поколіннями.

Екологічна освіта є обов'язковим елементом навчання і в університетах, в галузевих інститутах на базі читання окремих курсів або включення в різні дисципліни окремих розділів і тем, присвячених питанням охорони природи і раціонального природокористування.

Спеціальний курс охорони природи запроваджено в 60-х роках у навчальних закладах. Тепер в Україні вводяться різні дисципліни екологічного змісту залежно від їх фахової спрямованості.

Загальні положення цього курсу, а саме предмет екології, основи вчення про біосферу, гомеостаз та наслідки його порушення в біосфері; принципи та організацію охорони природи у країні, основи природоохоронного законодавства, міжнародні аспекти охорони навколишнього середовища треба знати спеціалістам будь-якої професії.

В Україні визначено перелік спеціальностей і обсяг професійних знань з охорони природи (Кравченко С.М., Костицький М.В., 1992).

Перша група спеціальностей пов'язана з вивченням природи і розробкою її ресурсів (біологи, геологи, географи, спеціалісти сільського господарства, інженерні спеціальності, причетні до розробки корисних копалин, лісових ресурсів). Ці спеціалісти повинні забезпечити науково обгрунтоване раціональне природокористування, яке грунтується на знанні законів природи, розумінні наслідків порушення екологічної рівноваги. Вони повинні мати чітке уявлення про систему природоохоронного законодавства в цілому і поглиблені знання тих його галузей, які безпосередньо стосуються даної спеціальності.

Друга група включає спеціальності, пов'язані з виробництвами, шкідливими для навколишнього середовища. До них належать металургійні, енергетичні, хіміко-технологічні, технологічні, будівельні спеціальності. Студенти цих вузів отримують знання по запобіганню шкідливим викидам в атмосферу і скиданню забруднених промислових і побутових вод, вдосконаленню технологічних процесів. Вони повинні також володіти знаннями про правове регулювання в галузі охорони навколишнього середовища. До третьої групи належать спеціалісти, які отримують загальні знання з охорони природи (студенти гуманітарних і соціальних спеціальностей - філологи, історики, журналісти, філософи, соціологи, психологи, педагоги).

Вони повинні володіти також загальними еколого-правовими знаннями з метою їх розповсюдження серед широких верств населення.

Екологічна освіта полягає не тільки в засвоєнні певної Суми знань. Необхідне розуміння імперативності екологічних вимог, неможливості їх порушення, перехід знань у переконання, формування певних естетичних екологічних норм, формування екологічної свідомості та культури.

Практичною реалізацією засвоєних екологічних знань може бути Природоохоронна діяльність.

Сфера практичної діяльності може бути різноманітною: пропаганда знань серед населення, проведення оперативних рейдів - перевірок дотримання природоохоронного законодавства, організація мітингів на захист природи, збирання інформації про екологічно-небезпечні об'єкти.

Соціологічні дослідження, проведеш серед студентів у 1994 році кафедрою соціології і психології Пермського університету, свідчать, що основна маса студентів мала уявлення про екологію як науку. Проте студенти недостатньо орієнтуються у глобальних проблемах сучасності. Краще орієнтуються географи, хіміки, юриста, біологи. Більшість студентів, які опитувались, незадоволені рівнем екологічних знань. Таку оцінку дали 90 % юристів та істориків; 80% географів, хіміків, філологів; 60% біологів; 30% фізиків. Тільки 7 % студентів, яких було опитано, були членами різних екологічних організацій. Дослідженнями було встановлено три рівні екологічних знань: високий, середній:, низький. Аналіз відповідей виявив таку картину: 4 % - високий рівень екологічних знань, 3--4 % -- середній, 93 % -- низький.

Основними джерелами, з яких студенти отримують інформацію про екологію, є: газети -- 71, радіо -- 62, телебачення -- 73, навчання в університеті -- 40%, Екологічна свідомість студентів ненабагато відрізнялась від такої в основній масі молоді Соціологічні дослідження свідчать про необхідність підсилення екологічної освіти серед молоді.

Висновок

Таким чином одним із найважливіших завдань сучасної екології е розробка стратегії збереження, поновлення (відродження) і стійкого використання біорозмаїття. Йдеться про створення нової стратегії взаємовідносин у системі «жива природа - людина», при якій би гарантувалось біорізноманіття.

У зв'язку з тим, що проблеми охорони виникають як результат, діяльності людини, необхідно управляти не стільки біорозмаїттям (як наслідком), а насамперед, соціально-економічними системами, які визначають (по суті) видове розмаїтгя в результаті діяльності людини як суспільної істоти.

Мета природних біосфер -- це досягнення максимальної продуктивності або швидкого накопичення речовин, енергії, інформації в системі при досягненні максимальної стабільності.

Антропогенні трансформації природних систем виражаються в підвищенні їх продуктивності за умов одночасного скорочення загальної біомаси і структури. Вони протилежні природним тенденціям розвитку природних систем. Ігнорування цих природних тенденцій з боку соціально-економічної системи -- джерело антропогенних екологічних криз на планеті.

Сьогодні екологічна криза на нашій планеті призвела:

1) до консолідації людства на основі об'єктивного знання й перетворення науки в рушійну силу суспільства;

2) усвідомлення взаємозалежності людей один від одного (модель організації суспільства);

3) безальтернативності озброєння суспільства екологічними знаннями як найважливішої умови запобігання екологічній катастрофі. Це можливо лише за умови зниження «екологічного пресу» на навколишнє середовише, яке відбувається лише за правильної демографічної політики та оптимізації рівня потреб суспільства.

Ці три наслідки утворюють систему з негативним зворотним зв'язком. Розвиток перших двох - ключ до розв'язання третього.

Необхідний серйозний прорив у соціальній сфері. Відмова від помилкових ідей, перш за все політичного домінування, гонки озброєнь і усвідомлення генеральної ідеї людства -- прагнення до щастя і добробуту, благополуччя людей на Землі.

Спрямовувати вивільнені від гонки озброєнь кошти на піднесення рівня добробуту населення, зміцнення його здоров'я, оптимізацію зростання народонаселення.

Не витрачати кошти на вирішення програм, які входять у протиріччя з реальними потребами людей, їх соціально-біологічною природою, що дозволить сконцентрувати кошти й зусилля на виконання програм по боротьбі з алкоголізмом, наркоманією, палінням і т. п.

Максимально збільшити обсяг інформації для населення щодо його потреб і шляхів розвитку, не допускати приховування інформації, що має велике значення для широких верств населення.

Переорієнтувати науку на розв'язання проблемних завдань на основі пізнання й дотримування законів Всесвіту.

Слід пам'ятати, що тільки шляхом „м'якого” управління суспільством і через обережний, науковий підхід до природи й людини можна отримувати максимальну соціально-економічну користь з мінімальною шкодою для людини.

Настав час розуму! Це час, коли людина навчиться усувати причини, а не буде лише боротися із наслідками екологічної кризи, саме так людство збереже світле майбутнє. Попереду ще багато труднощів, але іншого шляху немає. Нехай подолає цей шлях той, хто ним іде.

Література

1. Обухов В.Л., Сапунов В.Б. «Основы антропо-экологии»., Химиздат, 2000.-288с.

2. Бродвій В.М., Микитюк О.М., Злотін О.З., „Екологія людини.” Підручник.- 2-є вид., випр. і доп. - Харків: ХДПУ, „ОВС”, 2000. - 208с.

3. Мемохин С.Т Философские проблемы естествознания. Учебное пособие для вузов, издательство «Высшая школа» Москва 1985 г.. Стр.385.

4. Боков В.А., Лущик А.В. Б 786 «Основы экологической безопасности» Учебное пособие.- Симферополь: СОНАТ, 1998.- 224с.

5. Сачков Ю.В. «Философия естествознания НТР» Москва «Прогресс» 1986 г. стр 244.

6. Бровдій В.М.,'Гаца О.О. Екологічні проблеми України (проблеми ноо-геніки). -- К.:- НПУ, 2000. -- 110 с.

7. Вавилов А. М. Экологические последствления гонки вооружений.

М., 1988.

8. Васильєв В., Писарев В., Хозин Г. Экология и международнЫе отно-шения. -- М., 1976. -- 239 с.

9. Букварева Е.Н., Алещенко Г.М. Задачи оптимизации взаимодействия человека и живой природи й стратегия сохранения биоразнообразия // Успехи совремвнной биологии. - 1994. -- Т. 114. -- С. 133--143.

Размещено на Allbest.ru