Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

Кафедра педагогіки, філософії і мовної підготовки

Реферат по філософії на тему:

"Інформаційне суспільство, його природа і проблеми"

Харків 2013

План

Вступ

1. Інформація та інформаційне суспільство: філософський і аксіологічний аспекти

2. Віртуалізація та інформатизація суспільства

3. Духовний зміст і місце Інтернету у філософії

4. Інтернет як ядро формування нової соціокультурної програми

Висновок

Список літератури

Вступ

Починаючи з середини 60-х років західними соціологами і соціальними філософами (Д. Белл, Д. Рісман, О. Тоффлер, А. Турен та ін.) активно обговорюється питання про вступ найбільш розвинених країн в якісно іншу стадію соціального розвитку, охарактеризовану ними як постіндустріальне або інформаційне суспільство, головним відрізняючим критерієм якого є визначальна роль інформаційних технологій у всіх сферах життєдіяльності людей. інформаційний філософський аксіологічний інтернет

Якщо найважливішими характеристиками "індустріального суспільства" були процеси "перетворення речовини в енергію", а найважливішою справою людини, відповідно, виробництво матеріальних благ - видобуток, переробка, транспортування сировини та готової продукції, які вимагають витрат такої ж матеріальної енергії, то найважливішою характеристикою постіндустріального суспільства є виробництво , зберігання, передача інформації. І справа не тільки у тому, що в сучасному виробництві матеріальних благ значимість його інформаційного забезпечення настільки виросла, що вважати виробництво знання та його носіїв чимось вторинним порівняно з виробництвом машин, речей, продовольства та енергії - значить безнадійно відстати і в області самого матеріального виробництва. Справа ще (або навіть насамперед) в тому, що до сукупної людської життєдіяльності інформаційно-духовний "сектор" став превалюючим. І при тому не тільки в якості обслуговуючого "основний", виробничий сектор, і не як побічний продукт функціонування цього "основного" сектора, а як цілком самостійний, мало не самодостатній і в багатьох відносинах визначає всю цю життєдіяльність в цілому.

Взагалі, інформаційні технології не можна більш розглядати як щось належне виключно світу техніки, бо вони настільки глибоко проникли в життя людей, вплелися в саму тканину його повсякденності, що відокремити їх із загального світоглядного та культурологічного контексту вже не уявляється можливим. Якісний стрибок в інформаційній індустрії настійно вказує на необхідність аналізу новітніх технологій крізь призму світоглядних змін. Ці зміни найбільш адекватно відображені в постмодерністській філософії, завдання якої полягає не тільки в деконструкції основних категорій попередньої європейської філософської думки, а й у формуванні основних світоглядних принципів, корелюючих з типом світовідчуття розповсюджуючимся в інформаційному суспільстві.

Таким чином, сучасна культурна реальність характеризується не тільки активним входженням в життя суспільства новітніх інформаційних технологій, що сталися внаслідок бурхливого розвитку електроніки, але і формуванням і поширенням особливого типу умонастрою і світовідчуття, концептуалізованого в ряді філософських, соціологічних, літературознавчих та культурологічних теорій і отримавшего широку популярність під загальною назвою "постмодернізм". Саме необхідність філософського осмислення цих двох знакових для теперішньої епохи феноменів і визначає актуальність даної роботи.

1. Інформація: сутнісний і ціннісний аспекти

Відмінність інформаційної економіки від індустріальної полягає в остаточному використанні потенціалу продуктивної зрілої індустріальної економіки в результаті переорієнтації на технологічну парадигму, в основі якої лежать інформаційні технології (4, с. 103). У новому інформаційному способі розвитку джерело продуктивності полягає в технології генерування знань, обробки інформації та технологічної комунікації. Незважаючи на те, що знання та інформація є важливими елементами у всякому суспільстві, так як процес виробництва передбачає певний рівень знань і спосіб обробки інформації, проте "специфічним для інформаційного способу розвитку є вплив знання на саме знання як головне джерело продуктивності" (4, с. 39).У цьому зв'язку важливо розглянути сутнісний і ціннісний аспекти інформації. Якщо почати з розкладання самого терміну, то інформація - це щось, що міститься у формі. Книга - це не інформація. Це предмет, річ зі своїми фізико-хімічними властивостями. А те, що містить книга, є інформацією. Аналогічно будь-який матеріальний об'єкт має інформаційний прояв. Носії інформації реальні і існують у часі і просторі. Але про саму інформацію цього не скажеш.

Якщо спробувати розглянути її через просторово-часові критерії, то не важко переконатися в тому, що інформація існує, але аналогічно вакууму не володіє просторовими параметрами. У просторі ми зможемо виявити все що завгодно, але тільки не інформацію. Затверділу глину, що несе в собі пам'ять про клинопис, папір, дискету і т. і. Але самої інформації в просторі ми не знайдемо. Тим не менш, інформація із завидною постійністю існує в часі. Не зважаючи ні на які катаклізми в природі, генетична інформація в кожному з нас зберігається від найперших біологічних систем мільйони років. На Землі відбуваються стихійні лиха і усе знищуючі війни, а інформація про людей, що жили на планеті десятки тисяч років тому, доходить до нас через предмети навколишнього середовища.

Нам нерідко траплялося спостерігати явища, коли джерело одно, а приймачів багато. Це процес збільшення копій інформації, розмноження, редуплікації. Наприклад, інформація з однієї телестудії розходиться по мільйонам телеприймачів. До цього ми вже звикли і не надаємо значення. А саме на цій властивості і побудовано життя, різноманіття його форм і розвиток. Ця властивість інформації повторюватися, копіюватися необмежено - прямий наслідок її подібності часу. І саме ця властивість визначає багато процесів розвитку соціальних систем. Процес серійного або масового виробництва є ні що інше, як копіювання інформації. Сукупність знань про те, як виробляти і що виробляти, повторюється багато разів, і прямим наслідком цього розмноження є масове або серійне виробництво. Звідси очевидна економічна значимість цього явища.

А чи можливо знищити те, що не існує в просторі? Ні! Але поява інформації в результаті енергетичних процесів відбувається постійно. Звідси випливає висновок, що інформація накопичується. Скільки б ми не користувалися інформацією, її від цього менше не стає. І якщо не мати на увазі знищення носія інформації, то сама інформація незнищенна. Звідси очевидно, що в процесі накопичення та редуплікації інформації відбувається лише збільшення часу. У просторі ж ніяких змін не відбувається. З просторової точки зору розміри масиву інформації завжди дорівнюють нулю. Ця особливість інформації дозволяє їй концентруватися в просторі. Наші знання - прекрасний приклад накопичення інформації. Звідси випливає, що оскільки інформація не володіє просторовим параметром, вона здатна накопичуватися.

Схильність інформації до накопичення і редуплікації визначає процес розвитку живої матерії і економічні явища, що оточують нас. Ця інформація має великий вплив на властивості систем, змінюючи їх енергетичний стан. Через цей вплив, як через своєрідний місток, абстрактна інформація проникає в наше реальну дійсність і визначає процеси розвитку систем, їх реакцію на вплив навколишнього середовища, бере участь у процесах становлення інформаційного суспільства соціальної орієнтації.

2. Становлення культури інформаційного суспільства

На жаль, автори концепції "інформаційного суспільства" (за винятком, мабуть, О.Тоффлера) не приділяли достатньо місця розгляду питання про те, які наслідки його настання принесе для культурного життя людства. Це питання було спеціально розроблено лише Тоффлером у його книгах "Третя хвиля" і статтях про майбутнє праці. Саме тому умовиводи про культуру в новому суспільстві, виходячи з класичної теорії, можна будувати багато в чому на підставі його робіт.

У зв'язку з прийдешнім настанням "інформаційного століття", основним завданням стає максимально прискорити і спростити передачу інформації між людьми і підвищити її "засвоюваність". Саме тому вона стандартизується і класифікується з тим, щоб якомога сильніше прискорити процес обробки інформаційного потоку. Цей процес впливає на культуру подвійно: з одного боку, максимально зближуються духовна і матеріальна сторони життя людини, бо в культурі необхідним чином присутній піддається вищеописаним трансформаціям інформаційний елемент, а з іншого боку, відбувається різке розмежування емоційного й інформаційного аспектів культури. Слід трохи більш докладно зупинитися на цих тенденціях.

Зближення духовного і матеріального на ґрунті інформаційного елемента культури ілюструється тоффлеровской "бліпи"-культурою. Справді, вона не є в повному розумінні культурою, а служить винятково засобом передачі і прийому будь-якої інформації, яку традиційно відносять до сфери культури. Так, двадцяти сторінковий переказ роману Толстого "Війна і мир" буде "бліпи"- інформаційною вичавкою цього роману. Очевидно, що людина, яка прагне до істинної культури, зовсім не задовольниться коротким переказом сюжету, а намагатиметься отримати емоційне задоволення, прочитавши роман цілком з тим, щоб насолодитися красою авторського стилю і точністю прописи характерів.

Саме в цьому криється причина чіткого розмежування емоційного й інформаційного елемента культури. Це добре видно на прикладі живопису. Якщо раніше картини художників-реалістів задовольняли обидві ці потреби, то тепер їхні функції різко розмежовані - креслення і карти суть інформація, абстракціоністські картини суть естетична насолода. (6. С. 39-42). Узагальнюючи все написане соціологами і футурологами в 60-90-ті роки XX ст. з приводу інформаційного суспільства, можна таким чином представити базові риси цього типу соціальної організації.

Визначальним чинником суспільного життя в цілому є теоретичне знання. Воно витісняє працю (ручну і механізовану) у її ролі фактора вартості товарів і послуг. Економічні та соціальні функції капіталу переходять до інформації. Як наслідок, ядром соціальної організації, головним соціальним інститутом стає університет як центр виробництва, переробки і накопичення знання. Промислова корпорація втрачає чільну роль. Рівень знань, а не власність, стає визначальним чинником соціальної диференціації. Поділ на "імущих" і "незаможних" набуває принципово новий характер: привілейований шар утворюють інформовані, непоінформовані - це "нові бідні". Як наслідок, вогнище соціальних конфліктів переміщається з економічної сфери в сферу культури. Результатом боротьби і вирішення конфліктів є розвиток нових і занепад старих соціальних інститутів;

Інфраструктурою інформаційного суспільства є нова "інтелектуальна", а не "механічна" техніка. Соціальна організація й інформаційні технології утворюють "симбіоз". Суспільство вступає в "технотронну еру", коли соціальні процеси стають програмованими. (2. С. 71-72). Ці моменти і є визначальними у становленні повноцінної культури інформаційного суспільства. Таким чином, саме інформація стає фундаментом культурно-соціальної надбудови, на противагу до- інформаційним формаціям.

Людина нового світу, постає як раціональний, ідеалізований тип людини індустріальної. Слідуючи тоффлеровской термінології, людина нової генерації - це, перш за все, Людина Знаюча, а більш поглиблена теорія пропонує назвати її Людиною Розуміючою, і виходячи з цієї категорії, і будується все життя людини Нового Товариства, будуються суспільні відносини, виводиться і обґрунтовується інформаційна парадигма розвитку людської цивілізації ..

Таким чином, логічно, що і інформація в концепціях постіндустріального, інформаційного розвитку займає провідне місце. Цінність інформації все більше актуалізується, і навіть більше того, інформація сама перетворюється на якийсь фундамент моралі - звідси, з'являється поняття інформаційних цінностей, інформаційної моралі, дещо відмінною від традиційної моральної бази, і яка проголошує примат знань та інформаційних ресурсів над усіма іншими елементами суспільства і оголошується основою суспільства нової генерації, нових людських відносин, нового глобального світу.

Однак слід зазначити, що культура нового суспільства являє собою дуже неоднорідну масу, бо перебуває в процесі формування, завершення якого слід чекати, по всій очевидності, до середини XXI століття.

3. Віртуалізація сучасного суспільства

У сучасних умовах все більшого значення набуває техніка та аспекти її функціонування, що зумовлюють найчастіше гнітючий обсяг трансакцій в комунікаціях типу "людина - зовнішнє середовище". Очевидно, що техніка все більше зміцнюється в ролі активного посередницького прошарку в таких комунікаціях. Людина, залишена без звичних пристосувань, що доповнюють її можливості, може і виглядати, і бути безпорадною і дезорганізованою. Хайдеггер цілком обґрунтовано говорив про такого роду тенденції. Сьогодні це вже трюїзм. Однак техніка починає підміняти собою зовнішній світ, для освоєння якого призначалася раніше. Цілком обґрунтовано можна говорити сьогодні про існування віртуальної реальності, віртуального світу, підтримуваного мільйонами користувачів глобальних мереж. Складно вже заперечувати, що світ цей робить значний, відчутний вплив на реальність. Перш за все, необхідно визначитися з екзистенціальним статусом віртуальної реальності. Важливо визначити її місце, значення в світі реальності і способи її проявлення. Віддаючи собі звіт у глобальності поставленої мети, спробуємо перш намітити можливі підходи до її дозволу.

Під віртуальною реальністю розуміється спосіб, характер, особливості комунікативних актів, заявлених за допомогою електронних мереж у всіх їх проявах; також, і це особливо важливо, той спосіб існування самих засобів, що роблять можливим здійснення комунікативного акту. Тобто, кажучи інакше, крім власне користувачів як складової частини віртуала, найважливішою його частиною є існування баз даних та програмного забезпечення, що дозволяє користувачам вирішувати дуже різноманітні і різнопланові завдання - від несучих прикладний, прагматичний характер до виключно абстрактних.

Під реальністю розуміється матеріальний світ у його класичному матеріалістичному розумінні.

Під користувачами розуміються учасники комунікативних актів ("комунікативний акт" трактується тут в традиціях лінгвістичної прагматики, включених в процес взаємодії з віртуальною реальністю, і у віртуальній реальності - з іншими користувачами, тобто "що знаходяться в мережі". Залишаючись, безумовно, в реальності, користувачі "втягуються" у віртуальність, взаємовпливаючи один на одного. Розглянемо насамперед, як існує віртуальність, якщо вона може існувати, або інакше: якби була можливість існування реальності, яку форму прояву вона б мала? Спочатку припускаючи існування реальності, отримаємо наступні можливості.

Віртуальність як частина реальності. Найбільш адекватна з першого погляду точка зору. При цьому інтуїтивну ясність у цю позицію вносить генетична складова: виникне на, породжена частина є фрагментом породжуючої частини. З'явившись в реальності як один з різновидів технічного розвитку, віртуальність відокремилася і зайняла своє, персональне, але все ж підлегле місце в онтологічній ієрархії. Такого роду "донорський" підхід має на увазі залежність віртуальності від реальності і зникнення першого за відсутності умов для його породження і підживлення.

Ця точка зору приваблива своєю майже відчутною зрозумілістю, проте слабкістю її є саме неявна апеляція до здорового глузду. Цілком можливо, що проблематика просто виходить за рамки логіки і, думається, не може бути пояснена в такому випадку виключно з позицій позитивної науки. Поки віртуальність не заявила з достатньою переконливістю про можливість свого повністю автономного та самодостатнього існування, але, мабуть, це питання часу.

Найбільш цікава, хоча і екстремальна точка зору, згідно з якою реальність - світ феноменальний, віртуальність - ноуменальний. Віртуальність породжує реальність, програмуючи зовнішні прояви кожного об'єкта, явища, процесу і доводячи інформацію про це до людини у вигляді специфічних відчуттів. Людина в цьому випадку сприймає світ в ракурсі певної "точки зборки", якщо апелювати до термінології Кастанеди, або соціокультурної традиції, що примушує його до ортодоксального світосприйняття. При цьому праосновою, рушійною силою є саме така Платонівська-ідеальна віртуальність, що надає тотальний вплив на реальність. Втім, певні тенденції цього вже проглядаються. Як Борхесової Тлінь і Укбар, віртуальність просочується в життя людини, змінюючи його культуру і спосіб світосприйняття.

Віртуальність і її найбільш відома іпостась - Інтернет - дійсно впливають на реальність. Важливим, однак, у цьому варіанті представляється саме несподіваний зсув об'єктів. Місце платонівського ідеального світу займає Трансцендентальна віртуальність або, можна сказати, що світ ідей Платона стає все ж інтелігібельним, проявляючись у зовнішньому. Щодо цього світу вже можна сказати щось конкретне і обґрунтоване, а не просто вдаватися до найвищих ступенів або заперечень; його можна вивчати, отримувати обґрунтовані відомості про його функціонування. Цілком у дусі розглянутої версії буде ідея про те, що людство нарешті починає підбирати методологічні ключі (правильніше було б сказати - відмички) до споконвічно позалюдського світу або, може, світ маніфестує себе людині по-новому, більш антропоморфним чином. Таким чином, є можливість вперше, мабуть, в історії людства підійти з людським інструментарієм до вивчення ноумена і сподіватися на вдачу - дослідження віртуальності можливо, а оскільки вона - власне прареальність, то результати, отримані при цьому, можуть бути оцінені як пряме знання про буття - раніше доля виключно спекулятивного мислення.

Третім варіантом може бути ситуація, за якої віртуальність і реальність перетинаються, областю перетину є всесвітня мережа і залучення в неї користувачів, при цьому існують області та реальності, і віртуальності, не піддані обопільному впливу. Таке розуміння близьке традиційному дуалістичному мисленню, зіставляти, наприклад, одну частину духу, другу матерії і людині як фрагменту їх перетину. Недоліками і перевагами цієї точки зору є, по суті, ті ж, що були відзначені для першого варіанту. Додатковим акцентом може служити все ж момент недоступності з реала частини віртуальності - і тоді виникає закономірне питання про генезис цього явища. Або віртуальність вийшла з-під контролю реальності, або вона породила реальність, або вона розвивалася паралельно і в достатній мірі незалежно. У будь-якому випадку ця точка зору заслуговує на увагу. І, нарешті, варіант, згідно з яким реальність - це і є віртуальність. Світ ілюзорний, а ілюзорність реальна. Це варіант якогось абсолютного соліпсизму, зведеного в метод. Тотожність віртуальності і реальності передбачає при цьому і їх абсолютну автентичність, і проявляєму за відомих обставин відособленість. У даному контексті можна припустити, що і реальність, і віртуальність - суть породження якоїсь першооснови, прабуття і відмінності їх функціональні, а не онтологічні.

Сучасні дослідники виділяють різну кількість параметрів, умов проходження процесів віртуалізації та інформатизації, роль яких у сучасному світі незаперечна. Один з головних симптомів віртуалізації інститутів масової демократії - заміщення апеляцій до громадської думки маніпуляціями з рейтингами. Рейтинги, засновані на вибірковому опитуванні, коли респонденти погоджуються з варіантами думок, сконструйованими експертами, являють собою лише модель, образ громадської думки. Беручи участь в опитуванні, респонденти оживляють ці моделі, і тоді образи стають реальними факторами прийняття та здійснення політичних рішень. Ми живемо в епоху політики образів і образів політики.

Наука зараз - це не підприємство з пошуку істини, а рід мовних ігор, змагань у маніпулюванні моделями наукового дискурсу. У цьому плані симптоматичні дві тенденції:1) Матеріальний експеримент все частіше заміщається експериментом на моделях. Якщо раніше теорії могли будуватися тільки на основі відкриття якогось порядку, притаманного речам, то тепер цілком припустимо моделювання без виходу до яких-небудь реальним референтам, наприклад, комп'ютерні симуляції природних, технологічних і соціальних процесів.2) Процес верифікації гіпотез все частіше заміщається процесом фальсифікації. Якщо раніше достатнім аргументом проти теорії вважалися суперечливі її положення дані досвіду, то тепер лише винахід альтернативної моделі може служити аргументом. Наука стає перманентним процесом побудови альтернативних моделей. Внаслідок цього зросла роль уяви, фантазії, парадоксальності мислення в тій сфері, де раніше їх піддавали анафемі, де раніше референцією до реальності суворо задавалися межі збільшення знання.

Об'єкт науки віртуалізується. Віртуалізується і інституціональний лад науки. Академічний статус стає функцією образу компетентності, що заслуговує фінансування. У діяльності вчених і студентів все більше сил і часу відводиться створенню та презентації образу, необхідного для успіху у конкурсах на отримання грантів, стипендій для навчання за кордоном, замовлень на консалтингові послуги тощо. Звідси - розквіт в останні десятиріччя саме тих соціальних технологій , які адекватні симуляції компетентності: дослідницькі фонди, гранти, консультування, конференції, академічні обміни, перманентна освіта. І цю тенденцію не варто розглядати як прояв цинізму. висока "щільність" наукового співтовариства не залишає місця і часу для скрупульозної процедури накопичення та представлення результатів. Цей дефіцит місця і часу призводить до того, що єдиною науковою, раціональною формою дискусії стає нелогічна, неструктурована, але ефектна презентація образу ідеї або теорії. Ми живемо в епоху науки образів і образів науки. Якщо економічний, політичний, науковий чи інший успіх більше залежить від образів, ніж від реальних вчинків і речей, якщо образ більш дієвий, ніж реальність, то можна зробити висновок, що віртуалізуються соціальні інститути - ринок, корпорація, держава, політичні партії, університет, наукова школа і т.д. Соціальний інститут - це сукупність норм, що регулюють взаємодію людей у ??будь-якій сфері життєдіяльності і перетворюють цю взаємодію в систему соціальних ролей. Досі інститути існували автономно від індивідів, представляли собою "соціальну реальність": об'єктивно є система норм, з якими необхідно рахуватися, статус індивіда однозначно прив'язаний до тієї чи іншої соціальної ролі - підприємця, працівника, партійного лідера, виборця, викладача, студента. Тепер же, коли проходження нормам і виконання ролей може бути віртуальним, соціальні інститути, втрачаючи свою владу над індивідом, стають чином, включеним у гру образів. Інституційний лад суспільства симулюється, а не ліквідується, тому що він, зберігаючи атрибутику реальності, служить свого роду віртуальним операційним середовищем, в якому зручно створювати і транслювати образи і який відчинено для входу / виходу. У цьому сенсі сучасне суспільство схоже на операційну систему Windows, яка зберігає атрибутику реальності, симулюючи на екрані монітора натискання кнопок калькулятора або розміщення карток каталогу в ящику. Зберігається образ тих речей, від яких власне і позбавляє застосування комп'ютерної технології. (4. С. 51-55).

Уявлення про віртуалізацію, а відповідно, і інформатизацію суспільства дозволяє зрозуміти, чому так бурхливо розвивається Інтернет, та й вся ідея інформаційної організації суспільних відносин: спочатку Мережа, а потім і майбутнє суспільство дозволяють позбавити комунікації від сервісу-нагляду соціальних інститутів і розширюють практику неінституціоналізованих взаємодій , роль яких у сучасному світі постійно зростає. Таким чином, виходячи з усього вищевикладеного, зв'язок між віртуальною реальністю і інформаційним суспільством, між процесами віртуалізації та інформатизації очевидна. Сьогодні в науці вже представлені цілісні теорії віртуалізації та інформатизації, обґрунтовані об'єктивність, закономірність і важливість цих процесів. В сучасному світі вони не можуть не включать в себе духовно-соціальну складову, яка акцентує увагу на цінностях, моралі суспільства нового світу, формації, нових економіко-соціальних відносин.

4. Інтернет як ядро формування нової соціокультурної програми

Мабуть, і засобом, і формою універсального синтезу різноманітних учасників сучасного культурного процесу сьогодні є Інтернет. Лібералізм, будучи етикою максимізації взаємодії, породив ряд структур, включаючи вільний ринок. Інтернет, будучи "ринком ідей", виразно проявляє риси ліберальних структур та їх підсилює. Тим не менш, він підданий дії лінгвістичних і культурних бар'єрів, а не створює глобального співтовариства. На більш глибокому рівні ліберальні структури контр-інновативність, а структура Мережі, насправді, демонструє технологічний консерватизм. Мережа - поняття швидше політичне й етичне, ніж технологічне. Вона, таким чином, загрожує нав'язати себе світові. Звідси, точка зору, що Мережа дурна сама по собі: свобода від цензури та рівні можливості доступу не зроблять її гарною.

Через тридцять років після "Кінця ідеології" Деніеля Белла ідеології продовжують виникати. Одна з них - сітізм, агресивна пропаганда Інтернету (кіберпростору, світів інтерактивних ЗМІ і т.д.). Ця ідеологія не є щось нове: її основні риси ліберальні, а її модель майбутнього Інтернету / кіберпростору - гіперліберальна. Про Мережу (як вона є) слід судити по цій ідеології та за її домаганням, а не з внутрішніх проблем "інтернетівського співтовариства". Політико-етичне питання можна поставити зовсім в іншому ракурсі, тобто, як це спільнота повинна захищати своїх членів і регулювати їх діяльність, а в тому, хто захистить іншу частину світу від Мережі, сітістів і кіберлібералізма? Це виходить за рамки питання "чий Інтернет?". Нерівність у доступі до Інтернету сумніву не підлягає: користувачами стають найбільш освічені і найбільш оплачувані 2% населення світу і їх діти-студенти. Щоб користуватися Мережею потрібні гроші, термінал, вміння з ним поводитися, часто вміння читати по-англійськи або, принаймні, в транслітерації. Прецедент з телефоном говорить про те, що до загального доступу - кілька поколінь. І навіть якщо він набуде поширення, цілком можливо, що він залишиться під контролем все тих же 2%. Таким чином, існує реальна проблема доступу. Але ідеологія Мережі припускає наявність необмеженого доступу.

Важливо проводити відмінність між реально існуючим Інтернетом з його самоочевидними вадами, такими, як нерівний доступ, та Мережею як її малює ідеологія - вселенською електронною спільнотою. Для захисників Інтернету ідеал майбутнього виправдовує сьогоднішню реальність. Виходячи з альтернативної точки зору, саме потенційний Інтернет знецінює всі спроби його створення. Слідуючи логіці поставленого питання, сьогоднішня реальність Мережі - це, звичайно, зовсім не глобальне співтовариство, ні навіть наближення до такого. Бо для того, щоб воно мало місце, потрібна або універсальна друга мова, або автоматичний переклад: ні те, ні інше нам не загрожує. Зараз у Мережі приблизно такий же статус, що у CNN в початковий період. Тоді люди думали, що виникло глобальне телебачення. З тих пір рівень витрат знизився, і за CNN послідували, серед інших, французький, британський, німецький і арабська глобальні канали. У ретроспективі CNN був (і залишається) національним каналом США з глобальним охопленням - та ж риса, по суті, яка властива так званим "мультинаціональним" компаніям. Нинішнє домінування в Інтернеті англійської мови - швидше за все, явище тимчасове. Коли зросте використання національних мов, зросте і національне використання Мережі; одночасно з цим відносно скоротиться її міжнародне використання і продовжиться внутрішнє використання в США. І знову-таки, мережева ідеологія виходить з загальності комунікації, що саме по собі помилково. Реальна проблема виникла б, якби глобальне співтовариство дійсно утворилося. (4. С. 82).

Комунікація залишалася організованою за основним принципом статусності щодо переданого змісту і за принципом асиметрії центр-провінція щодо ієрархії та зв'язку з вхідними в комунікацію елементами. Однак з розвитком Інтернету до деякого критичного рівня, ситуація змінилася в принципі. У будь-якому суспільстві будь-який індивід приймає ці правила як даність: доступ в комунікацію можливий лише через статус (посада, звання, багатство, легітимні повноваження доступу (ім'я)). Інтернет перетворює культуру, де доступ до комунікацій можливий через статус, в культуру, де доступ до комунікацій безпосередньо мережевий: кожен доступний кожному поза соціального статусу. Інтернет ставить питання про перетворення статусної культури в мережу з внестатусною комунікацією. Мережа не просто поглинає статус через деякий найвищий статус вседозволеності, але саме скасовує статус як принцип. В образі Інтернет людська спільнота вперше стикається з середовищем, яке не піддається статусному обмеженню, понятійному визначенню і контролю. Як тільки хто завгодно намагається створити обмеження, він не може зробити це інакше, ніж через створення деяких статусних зон в середовищах, схильних до контролю з боку держав або будь-яких інших інститутів. Як тільки це відбувається, спілкування учасників цього середовища починає обходити ці зони, створюючи зони поза цього контролю, тобто долаючи статус цієї зони, і тим самим контроль.

Це глибинне протиріччя є те, що в кінцевому рахунку ховає держава. Цей позитивний сенс анархізму починає набувати тих зримих обрисів, щодо яких ми можемо сказати, що не економічний аспект в відмиранні держави виявився панівним, як це передбачала ліва думка, чи не вільний ринок знищує кордони держави (він лише перетворює чільну роль держави в чільну роль ГАТТ, ЄБРР, НАТО, транснаціональних корпорацій та інших статусних спільнот). Не тільки держава, але і всякий інститут знищується як принцип централізованого контролю і, що важливіше того, як принцип статусно орієнтованих комунікацій. Саме комунікація, а не економічні відносини, стає панівною (невірно сказати визначальною) інтенцією розвитку людської спільноти.

Інтернет вперше відкриває те, що приховувало держава, а саме - нестатусний сенс свободи. Інтернет це не смерть культури. Якраз саме Інтернет змушує людство повернутися обличчям до культури. Інтернет показує, що ні статусні заборони, а недорозвиненість культури породжує такі явища як проституція, тероризм, порнографія і т.п. Інтернет змушує поставити ці питання на рівні не просто культури яких - ось окремих націй чи держав, але в загальносвітовому сенсі. Ніхто не може більше бути культурним, якщо є доступ до інформації некультурних країн. Саме цей живий докір і вічне нагадування розвиненим державам у культурній обмеженості їх самих, раніше приховувані кордонами цих держав, тепер дістане їх всіх, не нагадуванням, а живим доступом, в режимі он-лайн.

Конфлікт комп'ютерної середовища Інтернет з державою або іншими світовими блоками і статусами може стати надзвичайно вибухонебезпечним, якщо законодавство всіх світових держав не реформовано в напрямку знищення статусних розподілів в галузі прав. Теоретично переглянути належить область авторського права (наскільки твір автора не є простим посланням, непорушним і зберігає цілісність). Наскільки твір автора інтерактивний для втручання щодо зміни, копіюванню, знищення (архівування). Належить переглянути область privacy, уточнити розуміння свободи і т.п. "Декларація Незалежності Кіберпростору" Джона Перрі Барлоу, наприклад, ставить це питання так, що Джон Барлоу відмовляється від назви, і каже, що для нього не має значення буквальне зміст, але лише сенс, дух, так би мовити.

Крім того, змінюється значення не лише держави, а й усіх економічних, політичних і військових блоків, статусного змісту. Дуже скоро статус таких блоків як НАТО чи ГАТТ буде змінений щодо організації середовища Інтернет. Безпека стає проблемою не віднесення до блоку, а проблемою стирання статусних кордонів і проблемою культури інтеграції, поки спрощено розглянутої нами як культура інтергрессій. Барлоу називає "Золотим Правилом", як одна культура може бути розпізнана в іншій культурі, як одне культурне середовище може бути інтергрессівно співвіднесено з іншого культурним середовищем. Парадокс стає очевидним: збільшення розриву в економічному розвитку і одночасне знищення статусних кордонів держав і світових військово-економічних інститутів призводить до перерозподілу розриву і поступовому вирівнюванню рівнів життя. Розвинені в економічному відношенні держави не можуть далі розвиватися не змінюючи принцип комунікації як принцип руху товарів і послуг у вигляді інформації, і саме це підриває контроль з боку держави взагалі, а не з боку будь-якої розвиненої держави чи спільноти держав.

І в цьому сенсі, необхідно відзначити головне - мова йде не про смерть культури: культура впорається з цими явищами. Йдеться про смерть статусної культури, затхлого і пристосованого завжди до минулих заслуг, або посад якогось маленького світу. І цієї-то культури і класичним, і сучасним теоретикам зовсім не шкода, чому і піднімається проблема створення абсолютно нової культури, культури нової генерації, нового століття.

Висновок

Сьогодні теорія постіндустріального суспільства сприймається вже не стільки однією з течій в соціологічній і філософській теорії, скільки широко визнаним методологічним підґрунтям більшості ведуться в західних країнах суспільствознавчих досліджень. Унікальність цієї концепції полягає насамперед у тому, що вона надає в розпорядження дослідника якийсь загальний інструмент соціально-філософського пошуку, не ставлячи жорстких рамок, які були притаманні іншим доктринам. Теорія постіндустріального суспільства є як відносно схематичним, але в той же час вельми реалістичним начерком картини історичного шляху, пройденого людством, так і ескізом контурів майбутнього соціального стану, перехід до якого здійснюється в даний час.

Засіб (або технологічний процес) теперішнього часу - електронна техніка - надає нову форму і перебудовує схеми соціальної взаємозалежності, а також кожен аспект нашого приватного життя. Суспільне життя залежить в більшій мірі від характеру засобів, за допомогою яких люди дотримуються зв'язку один з одним, чим від змісту їх повідомлень. Електронна техніка живить процес з'єднання та сплетіння. Треба знати дію засобів комунікацій за для того, щоб розуміти суспільні і культурні зміни, саме це і є актуальністю цієї роботи.

В цій роботі були виділені як основні перспективи, так і питання глобальної проблематики, які піднімаються як класичною теорією, так і сьогоденною практикою становлення інформаційного суспільства. Це дозволить здійснити перехід до інформаційної цивілізації найбільш оптимальними і ефективними шляхами з найменшими втратами, особливо для України.

Багато авторів намагаються злити до кучі три види проблем: труднощі теперішнього моменту, труднощі переходу до нового суспільства і проблеми нового суспільства.

Проблеми сучасного світу широко відомі: екологія, локальні війни, економічна прірва між Заходом і країнами "третього світу" і т. і.

Що до проблем "інформаційного суспільства", то тут декілька глобальних є причиною більш дрібних. Перша із них - принципова неозначеність суті інформації, як з матеріальної так і з філософської точки зору. Друга - взаємодія техніки і природи. І третя - взаємовідносини техніки, інформації і людини - чи мусить людина пристосовуватись до бурхливо зростаючого шквалу інформації , новизни техніки, чи слід пошукати інший шлях.

Таким чином, запропонований спосіб розглядання інформаційних технологій з філософської та аксіологіческої точок зору дозволяє відповісти на питання, навіщо потрібні людині ці технології, в чому сенс розвитку техніки. Цей сенс виправдовує існування сучасної техніки. Уникнути непорозумінь у розвитку техніки можливо не протидіючи їй. Ми можемо управляти її розвитком, а вона не буди диктувати умов існування людини.

Список літератури

1. Белл Даниел. Грядущее постиндустриальное общество. - М., 1999.

2. Бодрийяр Ж. Система вещей. - М., 1995.

3. Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм.- М., 1996

4. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. - М., 2000.

5. Кузнецов М.М. Виртуальная реальность: взгляд с точки зрения философа // Виртуальная реальность: Философские и психологические аспекты. - М., 1997.

6. Лиотар Ж. -Ф. Состояние постмодерна. - М., 1998.

7. Маклюэн М. Средство само есть содержание.- http://dll.botik.ru/libr/cit/maclu.koi8.html

8. Нестеряк Н. Н. Блогосфера новые вызовы современной информационной политике // Журналистика в 2007 г: СМИ в условиях глобальной трансформации социальной среды. Сборник материалов Всероссийской научной практической конференции. - М., 2008.

9. Прохоров А. Новости как мистификация // Искусство кино. 2004. №4.

10. Розин В.М. Виртуальная реальность как форма современного дискурса // Виртуальная реальность: Философские и психологические аспекты. - М., 1997.; Розин В.М. На пороге нового мира (опыт методологического осмысления).// Аналитический альманах "Россия и мир: политические реалии и перспективы".- № 15.

11. Рунов А.В. Исследование проблем информационной коммуникационной среды // Социальные гуманитарные знания.2008. № 6.

12. Сведенборг Э. О небесах, о мире духов и об аде. - СПб., 2000.

13. Тираспольский Л., Новиков В. Духовный смысл интернета.- http://www.isn.ru/info/seminar-doc/Novikov.doc

14. Тоффлер О. Смещение власти: знание, богатство и принуждение на пороге XXI века. - М.: Изд-во АН СССР, 1991.

15. Тоффлер Э. Шок будущего.- М.: ACT, 2001.

16. Халтурина М. Л. Манипуляция в современной прессе // Журналистика в 2007 г: СМИ в условиях глобальной трансформации социальной среды. Сборник материалов Всероссийской научной практической конференции. - М., 2008.

Размещено на Allbest.ru