Світогляд і філософія

69

1. Світогляд: сутність і форми. Світогляд і філософія

Світогляд є система узагальнених відчувань, інтуїтивних представлень і теор. поглядів на навколишній світ і місце людини в ньому, на багатобічні віднош. люд. до світу, до самого себе і до ін. людей, система не завжди усвідомлених основних життєвих установок люд., визначеної соц. групи і суспільства, їхніх переконань ідеалів, ціннісних орієнтацій, соц. политий., моральних, етичних і релігійних принципів пізнання й оцінок. М. - це свого роду каркас структури особистості, класу або суспільства в цілому. Суб'єкт М. - особистість, соц. група і суспільство в цілому.

Основа М. - знання. Вони составл. інформаційну сторону М. Усяке пізнання формує мировоззр. каркас. Найбільша роль у формуст. цього каркаса належить Ф., тому що Ф. виникла і сформувалася як відповідь на світоглядні питання людства. Будь-яка ф. виконує М. функцію, але не всяке М. філософічно. Ф. - це теорет. ядро М.

У структуру М. входять не тільки знання але і їхня оцінка. Тобто М властива не тільки информ. але і ціннісна (аксіологічна) насиченість.

Знання входять у М. у виді переконань. У. - це та призма через як. бачиться дійсність. У. - не тільки інтелект. позиція, але і емоц. стан, стійка психол. установка; впевненість у правоті своїх ідеалів, принципів ідей поглядів, що підкоряють собі почуття совість волю і вчинки людини.

У структуру М. входять і ідеали. И. можуть бути як науково обґрунтованими так і ілюзорними, як досяжними так і нереальними. Як правило вони звернені в майбутнє. И. - основа духовного життя особистості. Наявність И. у М. характеризує його як випереджаюче відображення, як силу не тільки отраж. дійсність але й орієнтує на її зміну.

"Життя йде до досконалості керуючи ідеалом, - тим, що ще не існ.., але мислиться, уявляється можливим до оісн.. Дійсність завжди суть втілення ідеалу, і, заперечуючи, змінюючи неї, ми робимо це тому, що ідеал утілений нами ж у ній, уже не задовольняє нас, ми маємо - створили в уяві - інший, кращий" - Горький.

М. складається під впливом соц. умов, виховання й утворення. Його форм. починається з дитинства. Воно визначає ж. позицію ч.

Ф. - це система самих загальних теор поглядів на світ, місце в ньому люд., з'ясування разл форм відносини люд. до світу. Ф. відрізняється від ін. форм М. не стільки предметом, скільки способом його осмислення, ступенем интелект. розробленості проблем і методів підхода до них.

2. Предмет філософії. Основні філ. проблеми і напрямки

Філ. - це така обл. дух. діяльності, як. ґрунтується на особливому, філ. типі мислення, що лежить в основі ф. пізнання, і на самостійності предмета ф.Ф. не має такий же предмет як наприклад естестст. науки, у тім змісті, що предмет ф. не локалізований у межах того або іншого конкретної обл. знання як наприклад біол., геологія... Однак предмет у ф. є, і принцип. неможливість зазначеної його локалізації составл. його специф. особливість.

Ця та область дух. діяльності люд., у підставі як. лежить рефлексія над самою діяльністю і, отже, над її змістом, метою і формами й у кінцевому рахунку над з'ясуванням сутності самого люд. як суб'єкта культури, тобто сутнісних відносин люд. до світу.

Ф. виникла з перенесенням основної уваги а люд. у його відношенні до світу, тобто на люд., що пізнає, преобраз. і світ, що діє. З плином історії конкретне наповнення цієї загальної специфіки ф. предмета неодноразово обновлялося, наповнялося новими значеннєвими нюансами, але завжди в основі ф. знання лежала установка на з'ясування зв'язку між люд. і світом, тобто на з'ясування внутрішніх цілей, причин і способів пізнання і перетворення світу людиною.

Ф. - це таким чином не просто н. дисципліна, а ще і специф. тип мислення і навіть свого роду ф. емоційний настрой, система мировоззр. почуттіст.

Чи мається внутрішній розподіл ф. проблематики, у цілому орієнтованої на виявлення відношень люд. зі світом? Ще в античності такий розподіл був намічений, хоча воно і не збігається із соврем. структурою ф. знання, і насамперед тому, що ант. ф. містила в собі той склад знання, як. у наслідку відійшов до ест. наук.

І усе-таки вже в ант. говорилося про ОНТОЛОГІЇ - навчанні про буття і про ГНОСЕОЛОГІЮ або ЕПІСТЕМОЛОГИ - навчанні про пізнання, і про ЛОГІКА - навчанні про форми мислення.

Ф. питання. Чи є насолода об'єктивн. властивістю цукру або це лише суб'єктивне відчуття люд.? Чи належить краса предм. природи, людям... або вона продиктована почуттям прекрасного, людст. здатністю сприймати красу? Питання про люд. волю. Чи зв'язаний прогрес суспільства лише з об'єктивними показниками темпів економ розвитку або ж включає і суб'єктивні, людст. аспекти? Усі ці питання торкаються одну загальну проблему: співвідношення буття і свідомості, об'єктивного і суб'єктивного, світу і людини.

Бертран Рассел: " чи розділений світ на дух і матерію, а якщо пекло, те що таке дух і що таке матерія? Чи підлеглий дух матерії, або він має незалежні здібності? Чи має всесвіт яке або єдність або ціль? Чи розвивається всесвіт у напрямку до якій або мети? Чи дійсно ім. закони прир., або ми просто віримо в них завдяки лише властивій нам схильності до порядку? Потрібно чи добру бути вічним, щоб заслуговувати вис. оцінки, або ж до добра потрібно прагнути, навіть якщо всесвіт неминуче рухається до загибелі? Досліджувати ці питання, якщо не відповідати на них, - справа філософії." Велика багатопланова проблема "світів-людин", по суті, виступає як універсальна і може розглядатися як загальна формула, абстрактне вираження практично будь-який ф. проблеми. От чому вона може бути в опр. змісті названа осн. питанням ф.

3. Мілетська школа, піфагоризм

Ін. гр. ф (дгф) виникла в іонійських містах зап узбережжя малий Азії, осност. греками. Тут раніш розвився раб., торгівля. і виросла на їхній основі культура. (зв'язана з культурами Вавилона, Фінікії і Єгипту - більш древні цив) Перші навчання - м. Мілет 7-6 ст. до н.е. - Фалес, Анаксимандр, Анаксимен. Задавши питанням відкіля усі виникає і в що перетворюється вони шукали початок виникнення і зміни всіх речей. Першоречовина - живе в цілому й у частинах, наділене душею і рухом. Займалися і різнобічної практ. діяльністю.

ФАЛЕС. кінець 7 - початок 6 ст. до н.е. Купець, багато подорожуваст. Гідроінженер. Проект политий об'єднання малоаз. міст перед погрозою Персії. Знаком з досягнень науки Вав і Єгипту. Пророчив сонячного затьмарення в Г. - 585 р. до н.е. Винайшов неяк. астроном прилади.

Усі відбулося з якогось вологого першоречовина або води. Усе народжується з цього першоджерела. Земля - плоский диск, пласт. на пост. води. Вода і всі похідні з неї речі - не мертві. Всесвіт повний богів, усе одушевлено. Приклади - магніт і янтар можуть приводити в рух. ін. речі - вони мають душеві.

АНАКСИМАНДР. Першоджерело - це якась першоречовина (апейрон) з якого обособл. протилежності теплий і холодного, що дають початок усім речам. Апейрон не має границь, він безмежний. Земля - циліндр. Все обособлене від безмежного повинно повернутися в нього. Тому світи виникають і руйнуються.

АНАКСИМЕН. Час завоювання Мілета персами. Першоречовиного повітря. Усі речовини виходять за допомогою згущення і розрядження повітря. Повітря - це подих, що обіймає увесь світ. Земля - диск, що підтримується повітрям.

У 5 ст. до н.е. Мілет утратив самостійність (Перси) і розвиток тут філ припинилося.

ПІФАГОР І РАННІ ПІФАГОРІЙЦІ. Піфагор із Самоса 580-500гднэ. При тирані Полікраті переселився в Ю. Італію в м. Кротон де заснував политий і рел. союз представл. інтереси аристократії. Сам нічого не писаст. Навчання його перетерпіли знач. еволюцію. Висунув реакц навчання про порядок. В заг. житті порядок - влада аристократіст.

Послідів П. об'єдналися в союз. Бороли з демократією. У 5 ст. до н.е. цей союз був розгромлений демокр.

Відкидали матеріалізм Мілетціст. Основа світу не матер першопочаток, які утворять космічний порядок - прообраз заг. порядку. Пізнати світ - значить пізнати керуючі їм числа. Перша спроба постановки питання про ролі кількість сторони явл. природи.

Математика, геометрія, теорії архітектури. музики, скульптури. (висота тону струни заст. від її довжини) рух небесних тіл підкоряється мат. співвідношенням - гармонія сфер.

Піфагорійці відривалися числа від речей, перетворювали них у самостійних істот, абсолютизували й обожнювали них. Свящ. монад (одиниця) - це мати богів, загальне першопочаток й основа усіх прир. явищ. Двійка - це принцип протилежності, заперечності в природі. Природа утворить тіло (трійка), будучи триєдністю першооснови і його противор. сторін. Четвірка - образ чотирьох елементів прир. ИТД. Думка про те, що усі в прир. підлегле певн. числ співіднош., завдяки абсол чисел приводила П. до ідеалістичного твердження, що саме число, а не матерія явл. першоосновою усього.

Усі речі складаються з протилежностей - пар непара, межа безмежне, єдність безліч, праве ліве, чоловіче жіноче. Однак їхньої протилежності не переходять друг у друга (у відмінності від Геракліта). Особливе значення - межа і безмежне. Межа - вогонь, безпред. - повітря. (порожнеча). Світ дихає порожнечею, складається з взаємод. вогню і повітря.

4. Діалектика геракліта. філософія елеатів

ГЕРАКЛІТ. Родом з Ефеса. (530 - 470 рр. до н.е.). Аристократ, що відсторонився від влади. Вихідний пункт навчання про світ - представлення про минущому, мінливому хар. всього існуючого.

Усі ім. речі виникли з матеріальної першооснови. Однак першореч. - це вогонь. Вибір вогню в як. першоречовина обумовлений поглядами Г. на характер життя природи. Світ нах. у постійному процесі зміни, а з усіх прир. речей найбільш рухливий, мінливий вогонь." Цей космос той самий для всього існуючого не створив ні який бог і ніяка людина, але завжди був, є і буде вічно живим вогнем, мірами що загоряється і мірами погасаючої". Причина вічної зміни - боротьба протилежностей.

Світ залишається в основі вогнем, незважаючи на всі зміни. Душу теж з вогню, душа матеріальна - це найменш вологий вогонь. Усі речі виникають з вогню відповідно до необхідності. Світом править "логос". (закон, необхідність)"Навіть Сонце не може переступити логос." Світ весь процес у якому всяка річ переходить у свою протилеж. (холодне в тепле, вологе в сухе і навпаки)"Не можна двічі ввійти в одну ріку" У люд. життя перетст. у протилеж. є боротьба. Вона "батько усього, цар усього". Завдяки боротьбі протилеж. виявляється їхня внутрішня подібність "безсмертні-смертні, смертні - безсмертні; смертю один одного вони живуть, життям один одного вони вмирають." Загальність зміни і перехід кожної якості в протилеж. роблять усі як. речей відносними. (морська вода - найчистіша і разом з тим найбрудніша: для риб - живильна, для людей - непридатна) Логос - основа загальності й істинності люд. пізнання. В основі мислення лежать відчуття. Мислення надає перевагу усьому, що доступно почуттям зору і слуху. Мислення - загальне всім людям, усім дане пізнати себе і бути розумними. Навіть якщо щось залишилося схованим від світла, сприйманого почуттями, воно не могло б укритися від розумного світла, "від того, що ніколи не заходить" Однак, вважає Г. більшість людей не знають загального і вічного, не шукають пізнання, приймають багатознання за розум.

ЕЛІАТИ. У 6-5 ст. до н.е. центр дух. розвитку переміщ. у Ю. Італію. (землеробська область). Пробл. буття: буття є а небуття ні, буття єдине і неподільне, буття пізнаване.

КСЕНОФАН. 6-5 ст. до н.е. Поет філ. побував у Ю. Італії взагалі багато подорожував. Наприкінці життя оселився в Елії, де під його впливом виникла школа еліатів. Критикував представлення про множество богіст. (Якби коня могли малювати те вони зобразили б своїх богів у виді коней). Він пантеїст. Світ вічний і незнищиме, являє собою щось єдиний і цей єдине і є бог. Природа не божественна. Усі що народжується і росте їсти вода і земля. Про природу богів не може бути щирого знання тільки думка.

ПАРМЕНИД. Елія. 6-5 ст. до н.е. Склав закони для Елії, що навіть там довго діяли. Світ - вещ. куля, у якому ніде немає порожнечі і, отже можливості руху. (усе заповнено) Усяку думку є думку про існуючому. Тому неісн. ніяк не можна мислити як неісн., відкіля неісн. немає. Звідси неможливе виникнення і знищення.

З абс. заповнювання випливає, що світ не має частин. Він єдиний. Безліч - обман почуттів. Звідси ж випливає висновок про неможливість руху, виникнення, знищення. Представлення про рух - лише думка, повсякденні представлення, від яких варто відрізняти філ., як навчання про істину, недоступної сприйняттям.

Навчання П. повно ненаукових, міфол. представлень, У центрі світу - богиня-правителька (або правда і необхідність). Вона тримає жереб і править усіма неб. рухами.

ЗЕНОН. Учень Парм. Висунув ряд положень у защ. навчання П. (апорії) Доводив неможливість руху (метафізика). Припущення, що рух. мислимо приводить до протиріч - воно не може здійснитися. (Для того щоб рухатися стріла повинна в один момент часу знаходитися в опр. місці і не знаходитися в ньому. Але це суперечливо - неможливо) У цих парадоксах питання не в тім, чи можливо сприйняття рух почуттями, а в тім, чи можна мислити рух. за умови, що простір складається з нескінченної безлічі неподільних частин (актуальна бескінечність), а час з б. безлічі неподільних моментів.

У цих апоріях вперше в історії людства обговорюються проблеми безперервності і нескінченності. Апорії дали поштовх розвиткові діалектики. (цікаво що поняття актуально нескінченного було виключено з вживання в Г. і замінене поняттям потенційно нескінченного. Визнавалася бескін. подільність величин, але не призн. їх составленість з беск. числа актуально даних елементів).

5. Античний атомізм. Його еволюція

(Демокрит, Епікур) Передумовою атомізму (А) була потреба дати матер. пояснення спостерігаємих якостей речей - їхньої безлічі, рухи і зміни. Після Зенона, що довела начебто гіпотеза про нескінченну подільність речей, простору і часу веде до непереборних протиріч і парадоксів, усяка спроба обґрунтувати реальність безлічі, роздільності речей і їх рухливості повинна була вважатися з цим. Навчання А. з'явилося ген. спробою дозволу цих труднощів. А. припускали ім. беск. мн-ва тілесних часток, вони допускали ім. порожнечі в кіт. происх. рух. часток і заперечували за частками возм. поділятися до нескінченності, бачили в них непроникні атоми.

Відповідно до цієї гіпотези кожна річ, будучи сумою досить великого (але не нескінченно) кол. часток - досить малих, але в силу своєї неподільності не звертаються в ніщо, уже не може разглядатися як беск. велика й у той же час зовсім що не має величини як це було в Зенона. У такий спосіб була дозволена криза, викликаний критикою З.

Засновник А. - Левкип. (породжений у Мілеті). Усі складається з дрібних неділ. часток і порожнечі.

Продовжувач А. - Демокрит (460 - 370 рр. до н.е.). Народився у фракійскому місті Абдерах. Побував у країнах сходу. Маються праці Д. питання, що охоплюють, ф., логіки, психології, етикету, політики, педагогіки, теор. мистецтв, мовознавства, математики, фізики, космології. Активний прихильник раб. демократії.

Вихідне положення а. системи - ім. атомів і порожнечі, що утворять своїм бескін. многообр. з'єднаннями всі складні тіла. Отже, однієї з гл. передумов його навчання явл. погляд по якому ощущ. представляють хоча і недостатній, але необхідне джерело пізнання.

Недостатні і неточні свідчення ощущ. виправляються більш тонким розсудом розуму. Так атоми і порожнеча невидимі, але них ім. засвідчуються заснованим на чувств. спостереженнях міркуванням. Д. відрізняє те, що ім. у думці від того, що ім. у дійсності. "лише в загальній думці існ. солодке, у думці - гірке, у думці - тепле, у мнен. - холодне, у м. - колір, у дійсності ж ім. тільки атоми і порожнеча." Однак Д. не заперечує реальність чувств. сприйманого. У даному випадку Д. говорить про те, що ф. займається вивченням не того, що відомо всім, а того, що лежить в основі усього, утворить його причину. Очевидно Д. не згодний з тим, що чувств. сприйняття якостей збігаються із самими якостями.

Атоми суть всевозм. мал. тіла, що не мають якостей, порожнеча ж - місце, у якому всі ці тіла, у плині усієї вічності носячи нагору і вниз, або сплітаються між собою, або наштовхуються один на одного і відскакують, розходяться і знову сходяться в такі з'єднання, і в такий спосіб вони роблять і всі інші складні тіла і наші тіла, і їхнього стану і відчуття.

Для пояснення реального різноманіття дійсності Д. допускає, що атоми різн. за формою порядкові і положенню. Ці відмінності і лежать в основі усіх спостеріг. відмінностей. Жодне з них следост. не явл. безпричинним. Він заперечує наявність доцільності в природі.

А. навчання розповсюджується Д. на навчання про життя і душ. Життя і смерть орг. зводиться до соед. і розкладання атоміст. Душа складається з вогненних атомів і є їхнє тимчасове з'єднання. Душа не безсмертна.

Основа пізнання - відчуття. Від речей відокремлюються "видики" - матеріальні форми речей, вони несуться в усі сторони в порожньому просторі і проникають в органи почуттів через пори. Якщо пори відпов. по величині і формі проникаючої в них видикам, то в ощущ. виникає образ предмета, відпов. самому предметові. Т.ч. вже в ощущ ми одержуємо вірний образ предмета. Однак ім. предмети, як. у силу своєї малої величини недоступні почуттям, Такі властивості вещ. осягаються розумом, і це позн. також м. б. достовірним.

Ідеалом Д. явл. життя, забезпечене загальним законом і порядком, безтурботна і добросерда. Найважливіша умова - поділ праці. Етичні погляди - розумна насолода життям полягає у світлому і спок. стані душі, обумовленому згодою з прир., виконанням боргу, мірою в усьому... Уміння доходити до такого сост. Дає навчання, кіт Д. не відокремлює від виховання без як. не можуть бути досягнуті ні мистецтво, ні мудрість.

ЕПІКУР. (341-270 до н.е. Епоха еллінізму) Народився на острові Самосі. Переїхав в Афіни, де заснував школу "Сад Епікура". Гол. задача ф. - створення етики, навчання про поводження, що приводить на щастя. Але етика м. б. побудована тільки за умови якщо буде визначене місце, яке людина займає у світі. Тому етика повинна опир. на фізику, а фізику повинне передувати розроб. теорії пізнання.

Матеріалістичний сенсуалізм. Усе, що ми ощущ. істинно. Помилки виникають від непраст. оцінки того, що ми ощущ. На основі ощущ. можливі заклюения про предмети і їхні причини. Сприйняття - единств. критерій істинності, воно є крит. і для висновків про такі речі, які безпосередньо нами не сприймаються, аби висновку ці не були в лог. протиріччі з даними сприйняттями.

Э. прийняв основні положення А. Демокрита. Доводив, що навчання про причинну необхідність усіх явл. природи не повинне вести до висновків про неможливість для люд. волі. В рамках необхід. повинний бути зазначений шлях до волі.

У Д. рух. атомів у пуст. викликається мех. необхід. Е. думає, що обумовлено внутр. св-вом атомів - їхньою вагою, як. поряд з їхньою формою, положенням і порядком стає важливим об'єкт. визначенням атома. Кіл. форм атомів обмежено, атом не мож. володіти б. вагою. При рух. атоми можуть мимовільно отклон. на невеликий кут і т. про переходити з прямол. шляхів рух. на криволінійні. Це явл. необхід. умовою волі людини.

Критерій щастя - задоволення. Благо - те, що породжує задоволення. Зло - те, що породж. страждання. Розробці навчання про шляху на щастя повинне передувати усунення усього, що коштує на цьому шляху: страху перед богами, смертю і потойбічн. світом. Боги не здатні втручатися. у наш світ, а душа смертна.

Звільн. від страхів відкривши шлях на щастя.3 типи задоволення:

1. природного і необхідні для життя;

2. прир., але для життя не необхідні;

3. не необх. для життя і не природні. Він прагне тільки до першого і утримання від інших. Результат такої помірності - повна незворушність, або безтурботність, яка і є щастя філ.

6. Софісти. Сократ і сократичні школи

Філософський рух епохи зрілих рабов. демократій. (5 - 6 ст. до н.е.) У 5 ст. до н.е. на зміну политий влади аристократії і тиранії в мн. містах Г. прийшла влада демокр. Розвиток створених нею нових виборних установ - нар. збори і судна, що грало б. роль у боротьбі партій і класів своб. населення, породило потребу в підготовці людей, влад. мистецтвом судового і политий красномовства, що вміють переконувати. Деякі з найбільш видатних в цій обл. людей ставали вчителями риторики, политий знань... Однак нерозчленованість тодішнього знання і б. роль, яку придбала в той час філ., привели до того, що ці нові мислителі зазвичай вчили не тільки політ. і юр. мудрості, але зв'язували її з загальними пит. філ. і світогляду. Їх стали називати "софістами" тобто мудрецями, учителями мудрості. Пізніше софістами стали називатися ті, хто у своїх мовах прагнув до доказ. упередж., інший раз свідомо помилкової, точки зору.

Така хар. спиралася на те, що ност. учителі ф. стали доводити до крайності думка про відносність усякого знання.

Ф. плин соф. неоднорідно. Найбільше характерно ля всіх представників С. явл. теза про відносність усіх люд. понять, етичних норм і оцінок. Протагор: "Людина є міра всіх речей, що існують що вони існ.., і не існ.., що вони не існ.." Старша група: Протагор (481 - 411днэ), Горгій, Гіппій і Продик. Протагор був матеріалістом і учив про плинність матерії і про відносність всіх сприйнять, Він доводив, начебто кожному твердженню може бути з рівною підставою протипоставлена суперечне йому твердження.

Горгій. Ніщо не існує. Якщо і є щось існуюче, то воно не може бути осягнуте. Якщо воно осягнуте, то воно невимовне.

Старш. соф. були великими спецами у питаннях права й заг.-політ. питаннях.

Молодші софісти. (6 ст. до н.е.) У їхніх навчаннях особливо виділяються етичні і соц ідеї. Ликофрон і Алкидам заперечували необхідність класів (знатність це вимисел. Природа нікого не створила рабами і люди народжуються вільними) Фразимах розповсюдив навчання про відносн. усякого знання на соц. етичні відносини і затверджував, що справедливість це те, що корисно сильному.

СОКРАТ. Афінянин (469-399днэ).С. зібрав навколо себе багаточисельн. учнів, велика частина, яка виявилася ворогами раб. демократії. Це а також виступи самого С. проти дем. ладу відновили проти нього народ. Він був притягнутий до суду й отруївся.

Сам С. нічого не писав. Про його навчання відомо за повідомленнями учнів: Ксилофонт, Платон, Аристофана а так само Аристотеля. Для С. характерна логічність мови, іронія, викриття плутаності понять своїх співрозмовників і майстерне розчленовування питання, составл. предмет обговорення. Виступав проти Софістіст.

Філ. по С. - навчання про тім як варто жити. С. виступає проти натур. філ., емпіричного вивчення природи, невисоко оцінює пізнавши знач. органів почуттів. Головна задача пізнання - пізн. самого себе. (самопізнання) Знання це виявлення загального для цілого ряду речей. Т.ч. знання є поняття про предмет і досягається за допомогою визначення поняття. Повинна ім. єдина загальна і вища мета, яка підкоряє усі приватні цілі і є безумовне вище благо.

В етиці С. ототожнює чеснота зі знанням. Ні людини, яка знаючи, що він може зробити щось краще, став би навпроти робити гірше. Дурна дія є незнання, а мудрість - зроблене знання.

Сократичні школи: мегарська, елідоеритрийська, кінічна, кіренська.

КІРЕНАЇКИ. благо люд. - це його насолодження. У цьому і зміст і ціль життя. Реально тільки сьогодення, коштовно тільки те, що ти одержуєш у наст. момент. Засновник цієї галузі Гедоніп - облагороджував ці принципи, вважаючи, що люд. повинно панувати над насолодами. Однак його послідовники на це наплювали. Федір атеїст: " заради насолоди всі засоби гарні". Гигезій: "насолода скороминуща, його важко одержати, воно не вічне, але якщо сенс життя в насол. яке так важко одержати, те чи варто жити?"

КІНІКИ. Діоген, Антисфен. Люд повинний звільнити себе від залежностей, прив'яз. до задоволень людини. Єдино реальні одиничні речі, загального не істот. Немає заг. норм і законів природи. Кожен сам по собі.

МЕГАРСЬКА: З'єднали Сокр. чеснота з Парменідовським буттям. Загальне й неділиме буття носить хар. загального блага. Все одиничне _ позбавляється статусу самостійної реальності. Тобто реально тільки загальне. Існ.. тільки необхідне, можливості немає.

7. Філософія Платона