Філософія інформаційного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Реферат з філософії

на тему:

«Філософія інформаційного суспільства»

Вступ

З розвитком новітніх технологій все помітнішим став їх вплив на людину, суспільство в цілому. Виникають нові типи відносин між людьми, нові концепції щодо організації соціуму. Також виникає нова соціологічна концепція - інформаційне суспільство, яка визначає головним фактором розвитку суспільства виробництво та використання науково-технічної та іншої інформації, нова історична фаза розвитку цивілізації, в якій головними продуктами виробництва є інформація і знання.

З точки зору філософської науки, інформація - це нові знання, які отримує суб'єкт у результаті сприйняття і переробки певних відомостей, які прийняті, зрозумілі і оцінені її користувачем як корисні. Знання - це форма засвоєння результатів пізнання, для якої характерне визнання їх істинності. Інтелект -розум, здатність до мислення, особливо до вищих його форм.

Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства (Даніель Белл). Найбільш репрезентованими є концепція «третьої хвилі» (Елвін Тоффлер) та інформацімйне суспімльство (Лайнон, Масуда). Проміжне місце між ними займає теорія технотронного суспільства (Бжезинський). Основна ідея концепцій інформаційного суспільства полягає у тому, що суспільство, котре раніше позначалося як постіндустріальне, швидко набуло ознак, які дають підстави стверджувати, що воно є інформаційним. Це означає, що основною ознакою цього суспільства є виробництво і поширення інформації, перетворення її на головний вид послуг, на товар і навіть на владу.

Рисами, що відрізняють інформаційне суспільство, є:

збільшення ролі інформації і знань в житті суспільства;

збільшення долі інформаційних комунікацій, продуктів та послуг у валовому внутрішньому продукті;

створення глобального інформаційного простору, який забезпечує ефективну інформаційну взаємодію людей, їх доступ до світових інформаційних ресурсів і задовільнення їхніх потреб щодо інформаційних продуктів і послуг.

Інформацімйне суспімльство -- це щабель в розвитку сучасної цивілізації, який настає внаслідок інформаційно-комп'ютерної революції й базується на інформаційній технології, «інтелектуальних» комп'ютерах, автоматизації та роботизації всіх сфер і галузей економіки та управління, єдиній найновішій інтегрованій системі зв'язку. Це забезпечує кожній особі (закріплюється законодавчими актами) будь-яку інформацію і знання та зумовлює радикальні зміни в усій системі суспільних відносин (політичних, правових, духовних та інше). Завдяки цьому забезпечується найбільший прогрес і свобода людини, можливість її реалізації.

У межах концепцій інформаційного суспільства існують дві протилежні тенденції щодо оцінки самого факту перетворення інформації у потужну соціальну силу.

Згідно з першою, оптимістичною, інформатизація суспільства, зокрема, комп'ютеризація, становить безумовне соціальне благо. Також вважається, що це приведе до формування принципово нового типу людини -- більш «людяної», екологічно зорієнтованою. Еволюція людства зміниться на коеволюцію -- обопільний розвиток людства та природи.

Представники іншої тенденції, песимістичної, розглядають інформаційне суспільство як суспільство маніпулятивне, до того ж, як таке, в якому рівень маніпулювання людиною швидко підвищується. Інформаційні технології дедалі ширше починають використовуватися у політиці, перетворюючись у політичні технології. Сфера комунікацій, що виникає внаслідок застосування цих технологій, призводить до того, що більша частина населення абсолютно не усвідомлює стану «реального розподілу влади й контролю в цьому суспільстві».

Інформаційне суспільство у працях Йонедзі Масуди

Перш за все введення в науковий обіг терміна „інформаційне суспільство” пов'язується з іменами японських вчених Ю. Хаяші та Й. Масуди і датується початком 1960-х років. Зокрема, праці Й. Масуди „Комп'ютопія” (1966 р.) „Інформаційне суспільство як постіндустріальне суспільство” (1981 р.) та „Гіпотези щодо генезису „Гомо інтелідженс” (1985 р.) стали в Японії і на Заході майже хрестоматійними.

Здається, не зайве нагадати, що на початку 1960-х років перед Японією, яка практично не має природних ресурсів, постало питання: як спрямувати розвиток країни? Шляхом розвитку традиційних галузей економіки чи шляхом інформаційно-інтелектуального розвитку? І японці першими у світі віддали перевагу інформаційному шляхові. Цей доленосний і для Японії, і для світової спільноти вибір, зроблений не без впливу Й. Масуди та його однодумців, за досить короткий час вивів країну на друге місце у світі (після США, які „запозичили” чимало інформаційних ідей і концепцій у Японії та інших країн) з ВВП на душу населення і на перше місце за багатьма показниками економіки, науки і техніки.

Й. Масуда, по-перше, обґрунтував та узагальнив основні характеристики інформаційного суспільства, які стисло можна викласти так:

глобалізм, вихід людства на космічний рівень свідомості;

світовий симбіоз людства і природи;

перехід до існування людства у глобальному інформаційному просторі.

По-друге, вчений сформулював сім принципів концепції „глобальної комп'ютопії”, два з яких стосуються політико-правової сфери, а ще один - сфери етики і моралі. Це, зокрема:

„свобода ухвалення рішень і рівність сприятливих можливостей для всіх”;

„функціональна соціальна воля панівних сил, сил влади”;

„відродження теологічного синергізму людства і Бога”.

По-третє, Й. Масуда дав блискучий порівняльний аналіз індустріального та інформаційного суспільства, що виростає з нього. Вражає кількість та чіткість критеріїв порівнянь, а також коректність характеристик основних рис обох суспільств. Показово, що майже половина з них стосуються соціально-політичної сфери. Зокрема, це такі риси:

„В індустріальній системі приватного підприємництва панують власність на капітал, вільна конкуренція і максималізація прибутку. В інформаційному ж суспільстві як соціально-економічна система виступатиме вільне громадянське суспільство, для якого характерне верховенство його інфраструктури (де об'єднано всі типи капіталу: суспільний, індивідуальний та орієнтований на знання), в якому буде втілено принцип синергії і громадської користі”

„Індустріальне суспільство - це лад централізованої влади та ієрархії класів. Інформаційне, навпаки, буде вільним суспільством, багатоцентровим, з навзаєм доповнюваними функціями...”

„Політична система індустріального суспільства - це парламентська система і мажоритарне правління. В інформаційному суспільстві політичною системою стане демократія участі. Вона буде політикою участі громадян; політикою автономного управління громадянами, що ґрунтуватиметься на договорі про участь і синергізмі, який бере до уваги думку меншості”.

„В індустріальному суспільстві є три головні типи соціальних проблем: безробіття, спричинене падінням виробництва, війнами, що випливають з міжнародних конфліктів, диктатура фашизму. Проблемами інформаційного суспільства стануть футурошоки, зумовлені неспроможністю людей адекватно відповісти на динамічні соціальні трансформації, дії індивідуальних і групових терористів, зазіхання на індивідуальну самотність та криза підконтрольності...”

„Дух індустріального суспільства був духом відродження людської свободи, що етично означало поважання фундаментальних прав і надання значущості гідності людини, а також поширення духу братерської любові для виправлення нерівності. Духом інформаційного суспільства буде дух глобалізму, тобто симбіозу, в якому людина і природа зможуть жити разом у гармонії, етично погоджуючи сувору самодисципліну і суспільний внесок”.

Як вже зазначалося, Й. Масуда в „Комп'ютопії” висловив цілу низку надзвичайно цікавих, але, з точки зору того часу, малоймовірних та й узагалі фантастичних ідей, що відбилося навіть у самій назві його праці (слово „комп'ютопія” утворене від двох понять: „комп'ютер” і „утопія”). Однак більшість з них вже втілилася у життя, решта наближається до цього.

Розглянемо це хоча б на одному конкретному прикладі. Так, у першій компоненті своєї порівняльної „всеохоплюючої композиції” вчений передбачає народження „комп'ютерної технології з функцією заміщувати або підсилювати розумову працю людини”, що й відбулося, і одним з підтверджень чого стала поява комп'ютерів четвертого і п'ятого поколінь, а також заснованих на них технологій, які справляють величезний вплив на соціально-економічну, політико-правову та духовну сфери суспільного життя.

Принагідно відзначимо, що Японія й досі лишається „землею обітованою” для найсміливіших інформаційно-кібернетичних мрійників і футурологів. Підтвердження - нещодавна поява у цій країні календаря прогнозів на перші двадцять років ХХІ століття. У ньому, зокрема, передбачається: 2008 року - випуск комп'ютерів на основі діяльності живої клітини; самоутворювання комп'ютерних текстів - 2010 року; поєднання живих істот і комп'ютера - 2012 року; створення штучного мозку з 10 тисяч клітин - 2017 року; виробництво штучного ока - 2019 року. Отже, попереду - ера нейронних мереж, штучного інтелекту та кіборгів. А це вже нові проблеми не лише технологічні, а й морально-етичні та політико-правові, нехтування якими може призвести до того, що технократизм може взяти гору над духовністю.

Особливу цінність становлять думки Й. Масуди щодо переваг і вад інформаційного суспільства, перспектив його розвитку і проблем політико-правового регулювання. Слід особливо наголосити, що в „Комп'ютопії” вчений досліджував не лише переваги інформаційного суспільства, але і його потенційні небезпеки. Більше того, Й. Масуда не тільки застерігав від імовірних небезпек, але й пропонував, на наш погляд, оптимальні шляхи і методи їх запобігання або мінімізації.

Перш за все, він не раз наголошував, що людство постало перед „суворою альтернативою”, а саме - вибором між „двома різко контрастуючими моделями майбутнього”: між „Комп'ютопією”, тобто справді демократичним, правовим інформаційним суспільством, та „автоматизованою державою”. Адже, за його слушним твердженням, „існує серйозна небезпека того, що ми рухаємося у напрямі контрольованого суспільства”.

Пояснюючи причини такої небезпеки, Й. Масуда зазначав, що це відбувається внаслідок того, що впродовж перших 15 - 20 років комп'ютери використовувалися, в першу чергу, військовими та іншими урядовими структурами, зокрема - службами безпеки, внутрішніх справ тощо. „Ця ситуація стала причиною істотного уповільнення в демократичному застосуванні комп'ютерів”, - наголошував вчений. І попереджав: „Якщо комп'ютеризацію продовжувати у цьому напрямі, то можливість виникнення контрольованого суспільства загрозливо зросте”. Водночас Й. Масуда висловлював упевненість, що „катастрофічний курс до „автоматизованої держави” буде відкинуто, і ми оберемо інший, щоб простувати шляхом „Комп'ютопії”.

Японський дослідник не лише продемонстрував оптимізм, а й визначив досить ефективні, як на нашу думку, шляхи, методи і засоби формування і вдосконалення справді демократичного інформаційного суспільства.

«Три хвилі» Елвіна Тоффлера

Спочатку була "перша хвиля", яку Тоффлер називає "сільскогосподарською". Земля всюди була основою економіки, життя, політики, родинної організації. Скрізь панував простий розподіл праці, існувало декілька каст або класів. Влада була авторитарною, соціальне походження людини визначало її місце у житті. Економіка була децентралізованою: кожна община виробляла більшу частину того, у чому відчувала необхідність.

Триста років тому назад відбувся "вибух, хвилі від якого обійшли всю землю, знищуючи стародавні суспільства та народжуючи якісно нову цивілізацію". Таким вибухом була промислова революція. До середини ХХ століття сили "першої хвилі" були знищені і на землі "запанувала індустріальна цивілізація". Однак влада її була не довгою.

Нова цивілізація входить у наше життя. Приносить нові сімейні відносини, нову економіку, нові політичні конфлікти, зміни в стилі роботи, відпочинку, свідомості в цілому. Життя, яке базується на відновлюваних джерелах енергії, виробництві із замкненим циклом, радикально перетворених домівках, школах та корпораціях майбутнього. Третя хвиля готує для нас новий кодекс поведінки, залишає в минулому стандартизацію, синхронізацію, централізацію, концентрацію енергії, грошей та сил.

Конфлікт між Другою і Третьою хвилею, по суті є сьогодні основною причиною політичної напруги в суспільстві. Проте найбільш важливе політичне питання полягає не в тому, хто контролює останні дні індустріального суспільства, а в тому, хто формує нову цивілізацію.

Для Третьої хвилі характерні немасове виробництво невеликих партій товарів високого попиту. Компанії виробляють товари та послуги, орієнтуючись на певного постійного користувача. Весь час збільшується число газет, телеканалів, сайтів, передбачених для невеликої цільової аудиторії. Розпадаються гігантські телемережі та медіа-монстри.

В свою чергу сама складність нової системи потребує все більшого обміну інформацією між її частинами - компаніями, органами влади, лікарнями, асоціаціями та окремими особами. Це створює величезну потребу в комп'ютерах, цифрових мережах та нових засобах роботи з інформацією.

Тоффлер не дає новій цивілізації визначення, але доводить, що вона має принципово новий характер. "Багато чого у цій виникаючій цивілізації протирічить традиційній індустріальній цивілізації. Це водночас і технічно розвинута, і антиіндустріальна цивілізація. "Третя хвиля" несе із собою новий образ життя, оснований на відновних джерелах енергії, на методах виробництва, що роблять застарілими більшість фабричних технологій, на радикально перетворених школах та корпораціях майбутнього. Така цивілізація несе з собою новий кодекс поведінки та виводить нас за межі концентрації енергії, грошових коштів і влади".

Автор надає визначення через перелік елементів, які є радикально новими для сьогодення та мають у корені змінити життя теперішнього та наступних поколінь. За його думкою, у наступному столітті вирішальне значення для економічного та соціального життя, для способів виробництва, отримання знань, а також для характеру трудової діяльності людини набуває новий соціальний уклад, який базується на телекомунікаціях. Революція в організації та обробці інформації, в якій головну роль відіграє комп'ютер, розгортається водночас з розвитком індустріального суспільства. Як співзасновник концепції "інформаційного суспільства", Тоффлер один із перших виділив його характерні ознаки. Його визначення цього поняття зводиться до роз'яснення суттєвостей нового суспільства через зміни, що будуть відрізняти "післяреволюційне" суспільство від теперішнього. Він вважав, що обладнання та машини є, між іншим, не тільки втіленням праці, а й втіленням інформації. Ця думка має рацію по відношенню до капіталу, землі та будь-якого іншого фактору економіки, у якому втілено працю. Нема жодного засобу продуктивного застосування праці, який водночас не був би застосуванням інформації. Більш того, інформацію, як і капітал, можна накопичувати та зберігати для майбутнього використання. У постіндустріальному суспільстві національні інформаційні ресурси - це його основна економічна цінність, найдорожче джерело добробуту.

Отже, суспільство «третьої хвилі» характеризується такими ознаками:

суттєво знижуються темпи економічного зростання, але воно стає більш рівномірним;

різко знижуються темпи зростання населення, а в окремих країнах, наприклад в Україні та інших пострадянських державах, навіть є від'ємні;

рівень споживання перш за все у високорозвинених країнах характеризується переходом від «кількості» до «якості» життя, від «суспільства масового споживання» до пошуку шляхів якісного вдосконалення умов життя людини;

знижується рівень спеціалізації, і все більшим попитом користуються спеціалісти «широкого профілю»;

основний вид енергії поки що важко визначити, але зрозуміло, що це буде один із нетрадиційних, альтернативних видів -- ядерна (а можливо й не обов'язково), сонячна, геотермальна, енергія вітру, хвиль, припливів-відпливів або ще будь-яка інша, поки що невідома;

головним засобом виробництва стають наукові знання, інформація, де буде зайнято від 55 до 75 відсотків працездатного населення;

основний конфлікт -- між знанням та некомпетентністю;

паралельно змінюються і соціальна структура суспільства -- на місце класового поділу приходить професійний;

соціальна та просторова мобільність багаторазово зростає.

У постіндустріальному суспільстві інвестиції робляться в інший рівень, ніж в індустріальному суспільстві, тобто у виробництво засобів виробництва. Щодо індустріального виробництва, то воно діє більш глобально - на керівничому рівні, тобто у механізмі виробництва в цілому. Тоффлер виділяє дві головні форми, які приймає постіндустріальне суспільство під час дії. По-перше, це нововведення, тобто здатність виробляти нову продукцію внаслідок інвестування науки і техніки. По-друге, це керівництво, здатність використовувати складні системи інформації і комунікацій.

Необхідно відмітити, що постіндустріальне суспільство звертає на себе всі елементи економічної системи. Ці дії не завжди приймають форму свідомої волі, що втілена в особистість або навіть у групі людей. Ось чому таке суспільство має носити назву програмуємого. Це визначення вказує на здатність останнього створювати моделі керування виробництвом, розподілом та споживанням. Тому таке суспільство з'являється не внаслідок еволюційних законів або специфічних культурних характеристик, а швидше як результат виробництва завдяки дії суспільства самого на себе.

При визначенні поняття "інформаційного суспільства" на думку Тоффлера найважливішим моментом є те, що робиться акцент на нові економічні стосунки. Він підкреслює "...особливу важливість перетворень інвестиційної та керівної політики під час телекомунікаційно-інформаційної революції..."

Концепція «постіндустріального суспільства» Деніела Белла

Белл визначає постіндустріальне суспільство, як «суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що саме важливо, в якому впровадження нововведень у все більшому ступені залежить від досягнення теоретичних знань. Постіндустріальне суспільство передбачає виникнення інтелектуального класу, представники якого на політичному рівні виступають в якості консультантів, експертів або технократів».

Тобто, центральна ознака «постіндустріального суспільства», за Беллом -- це панування науки, наукових знань. Белл відриває науку від економіки, проголошує її автономність, розглядає її розвиток як передумову нової організації і структури суспільства. Основними елементами цієї структури стануть університети, наукові інститути, науково-дослідні організації. Оскільки «велика наука» перебуває поза ідеологією, то Белл намагається протиставити її «великому бізнесу».

Зміна соціальної структури суспільства змінює і характер суперечностей. Белл писав: «Якщо для індустріального суспільства є характерною боротьба між капіталістом і робітником на підприємстві, то в постіндустріальному суспільстві конфлікт проявляється у зіткненні між фахівцем і простолюдином в організаціях і в суспільстві».

Система «постіндустріалізму» у Белла характеризується п'ятьма ознаками:

перехід від виробництва товарів до виробництва послуг;

переважання серед працівників «класу» професійних фахівців і техніків;

провідна роль теоретичних знань, як основи нововведень в економіці, політиці і соціальній структурі суспільства;

орієнтація в майбутньому на методи контролю і оцінка можливих напрямів розвитку технології;

прийняття рішень на засадах нової «інтелектуальної технології».

Белл відводить ключову роль інтелектуальній власності та інноваційним технологіям у формуванні постіндустріального суспільства:

Інформація перетворюється на об'єкт обміну між різними суб'єктами.

Інформація привласнена певним суб'єктом стає інтелектуальною власністю.

Інтелектуальна власність може продаватись за кошти.

За використання інтелектуальної власності можуть отримуватись кошти власником.

Теза про «економіку послуг» як одну із визначальних рис «постіндустріалізму» не викликає особливих заперечень. Проте варто зауважити, що характер суспільних відносин не залежить від того, в якій сфері господарства вони мають місце. В основу класового поділу суспільства Белл покладає принцип знань і кваліфікації і виділяє відповідно чотири основні класи: фахівці (учені, інженери, економісти), техніки і напівфахівці, службовці, робітники, зайняті фізичною працею. Панує в «постіндустріальному суспільстві» -- «меритократія» -- це «нова еліта», яка складається із обдарованих осіб з усіх соціальних верств. Ця еліта стає панівною не лише у виробництві, а й у політиці.

Концепція Белла про постіндустріальне суспільство по суті частково розкриває концепцію Тофлера про хвильовий характер розвитку суспільства. І концепція постіндустріального суспільства органічно вписується в хвильову концепцію Тоффлера.

Концепція постіндустріального суспільства Жана Фурастьє

У Франції всесвітньо відомий економіст і соціолог Жан Фурастьє сформулював концепцію постіндустріального суспільства. В ряді творів: «Великая надежда XX столетия», «История завтра», «Революция на Западе» та ін. червоною ниткою проходить ідея фетишизації технічного прогресу, техніка проголошується вирішальною силою цивілізації, викинувши на задній план всі юридичні і політичні фактори, режим власності, виробничі відносини та ін. Технічний прогрес -- єдине джерело суспільного розвитку, підвищуючи продуктивність у промисловості та сільському господарстві, але майже не торкається сфери послуг, веде до загального зростання добробуту і стирання полюсів бідності та багатства. Разом з тим технічний прогрес, на думку Жана Фурастьє, здійснює не тільки революцію у доходах, але й антропологічну революцію, забезпечуючи перехід від афективного, такого, що апелює, до соціально-політичних перетворень типу людини до зваженого типу, який розглядає всі явища техніко--економічно. Завданням соціального прогнозування проголошується усунення соціально-політичного екрана за допомогою співставлення основних факторів росту у великі проміжки часу і виявлення економічної еволюції у чистому вигляді. Співставлення важливих показників життя мас у доіндустріальний період з сучасними показниками індустріального суспільства дозволяє Жану Фурастьє виділити глобальні тенденції сучасної цивілізації, екстраполяція яких і дозволяє уявити цивілізацію. Розділивши історію на два періоди: від неоліта до XVII -- XVIII ст. -- традиційне суспільство і з XVIII ст. до сучасності, Жан Фурастьє прагне виділити кардинальну мутацію людства, обумовлену вступом до індустріальної ери: для неї притаманні суттєві зміни в тривалості праці та освіти, ступені комфорту в побуті, на роботі та професійному задоволенні, рівні суспільної гігієни та тривалості життя.

Жан Фурастьє бачить у науково-технічному прогресі не тільки позитивні сторони, але й негативні. Серед негативних: наслідки науково-технічної революції, крах тисячолітніх гарантій стабільності психічної рівноваги людини, порушення особистих зв'язків, контактів людини з живою природою, розмірених ритмів життя, тобто індустріалізація приводить до порушення антропологічних та подібних потреб людської особи. Тому, за Жаном Фурастьє, попереду лежить епоха постіндустріального суспільства, що багато в чому близьке індустріальному. Концепція постіндустріального суспільства викладена у книзі «Открытое письмо четырем миллиардам людей». З точки зору вікових тенденцій, стверджує Жан Фурастьє, сцієнтистська впевненість, що ніби-то в майбутньому людина вирішуватиме тільки на основі науково перевірених даних, утопічна, тому що «жити -- постійно бути змушеним з метою самозбереження приймати рішення в умовах відсутності достатньої інформації, не маючи ні засобів, ні часу перевірити, наскільки рішення відповідає вимогам реальності». Негативні риси індустріального суспільства проявляються в прагненні усунути неорганізовану людину, підкорити все технічно продуманій раціональності, реалізувати введене Гербертом Маркузе поняття одномірності і тим самим позбавити людину людського. Тому на зміну індустріальному йде постіндустріальне суспільство, локалізуючи тенденції техніцизму, посилює такі позатехнічні елементи культури, як мистецтво, де виражається одвічна, афективна людина, яка любить, ревнує, заздрить і страждає; мораль, що допомагає долати параліч волі; філософія, що формулює цілісну концепцію світу; релігія, що надихає людину перед непізнаним.

Поновлення стійкості, зруйнованої індустріальним суспільством раціоналізму без почуттів, значно зв'язується Жаном Фурастьє з концепцією дозвілля, тому що, на відміну від індустріальної цивілізації праці, постіндустріальна цивілізація виступає цивілізацією дозвілля. Стійкість стає недосяжною, якщо суспільство не здолає розірваності праці та дозвілля, що означає розпад цілісності людського існування. Жан Фурастьє трактує дозвілля як засіб формування всебічно розвинутої постіндустріальної особи, у зв'язку з чим цивілізація дозвілля виступає як цивілізація знання, розвитку інтелекту, що створює збудженість, гарячкові ритми існування, властиві доіндустріальному суспільству. Створення такої цивілізації неможливе на базі масової людини -- людини передмістя, у зв'язку з чим набирає оборотів тенденція розшарування суспільства на еліту і масу. Стабілізуючі механізми технічної цивілізації, створені індустріальним суспільством, спрацьовуватимуть на масу, долею якої стане заповнення сфери послуг, де технічний прогрес зупинився і виникло беззмістовне, пасивне дозвілля. Масова людина постіндустріальної ери мислить побутовими категоріями, задоволена матеріальним багатством і далека від суспільних проблем. Навпаки, еліта, представлена людьми творчих професій, забезпечує масову людину досягненнями науки та техніки, новими формами праці та побуту, перетворюючи її на пасивний об'єкт прогресу. Перспективи розподілу, що намітилися, на думаючу меншість досужого плебсу стає загрозливими, і виникає питання про формування четвертинної цивілізації. В концепції головна теза Жана Фурастьє полягає в тому, що відмінна риса постіндустріалізму -- задоволення нематеріальних потреб, зростання гуманістичних елементів культури.

Висновки

інформаційний суспільство постіндустріальний

Людська думка не може не прагнути знайти певну логіку, певну впорядкованість розвитку історії, тим більше, що певний порядок в історії інтуїтивно розпізнається. Очевидно, що історичний процес не є лише калейдоскопом, хаосом подій. В ньому можна виділити певні періоди розвитку, певні типи суспільства.

Людська історія є принципово незавершеною. Знаходячись в середині незавершеного процесу, не знаючи його кінця, не маючи іншої системи для порівняння (бо людство - єдине і унікальне, іншого просто немає), не можна сказати, на якій стадії всесвітньої історії як цілої людство знаходиться. До того ж історичний процес, на відміну від природних явищ, є процесом людської діяльності і творчості, який передбачити дуже складно.

Ідея прогресу в тому значенні, яке їй надала попередня епоха, може вважатися вичерпаною. Невипадково формаційний підхід до історії змінився у ХХ столітті на цивілізаційний. Невипадково, що в період кризи техногенної цивілізації людство все частіше звертається до культурних цінностей традиційного суспільства, вони виявляються такими, що потребують освоєння наново і по-новому.

Що стосується проблем "інформаційного суспільства", то тут є декілька глобальних питань: труднощі справжнього моменту, труднощі переходу до нового суспільства і власне проблеми нового суспільства. Розглянемо ці групи дещо детальніше.

Проблеми сучасного світу широко відомі: екологія, локальні війни, економічна прірва між Заходом і країнами "Третього світу" і т.д... Іншого роду проблеми очікують нас при переході до "інформаційного суспільства" - такому, як його, що ідеалізується розуміють автори концепції. Ми вже практично з'ясували, що потрібно робити, але не завжди знаємо як - тобто залишається відкритим питання технологій. Крім того, неясне питання про перебудову свідомості людей для нового типу мислення.

Що ж до проблем майбутнього "інформаційного суспільства", то перша з них - взаємодія техніки і природи, друга - взаємовідносини техніки, інформації і людини - чи повинна людина пристосовуватися до бурхливо зростаючого шквалу інформації і техніки, що нестримно міняється, або ж слід загальмувати розвиток і пошукати інший шлях. А також, виникає питання про бюрократично-інформаційну систему і тотальний контроль. Над цими питаннями треба замислитись.

Список використаної літератури

1. Абдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации. М., 1994.

2. Андреев И.Л. Происхождение человека и общества. Москва, Мысль, 1982.

3. Бердяев Н. Смысл истории. М., 1990.

4. Белл Деніел. Прихід постіндустріального суспільства //Сучасна зарубіжна соціальна філософія. - К., 1996. - С.194-251.

5. Масуда Й. Комп'ютопія / Перекл. з англ. В. Ляха // Філософська і соціологічна думка. - 1993. - № 6. - С. 36 - 50.

6. Ракитов А.И. Философия компьютерной революции. М., 1991

7. Тоффлер Э. Третья волна. М.: ООО "Фирма "Издатетьство ACT", 1999.

8. Філософія: Підручник. За редакцією Заїченко та ін. К., 1995.

9. Філософський словник /За ред. В.І.Шинкарука. -- 2. вид. І доп. -- К.: Голов. ред. УРЕ, 1986.

10. Франкел Б. Постіндустріальні утопісти / Пер. з англ. О.Юдіна. -- К.: «Ніка-Центр», 2005. -- 304 с.

Размещено на Allbest.ru