Проектування електромеханічних виробів

Якщо передбачається певна послідовність у дії з органами керування, то їхнє розміщення повинне збігатися з послідовністю використання.

Варто уникати такого розташування органів керування, при якому виникає необхідність перехресної роботи двома руками.

Якщо органи керування розташовані поруч зі своїми індикаторами (наприклад, сигнальними лампочками), то рука оператора не повинна закривати індикатори; ручка, керована правою рукою оператора, міститься правіше або нижче відповідних індикаторів; ручка, керована лівою рукою оператора, міститься левіше або нижче індикаторів.

Вибір того або іншого виду органів керування: кнопок, клавіш, тумблерів, ключів, вимикачів, перемикачів й ін. залежить в основному від характеру й режиму роботи оператора, його психофізіологічних й антропометричних особливостей, загального числа органів керування (наприклад, якщо від оператора потрібно часте й швидке маніпулювання більшим числом органів керування, то найбільш оптимальною геометричною формою ручок керування буде кнопка).

До кнопок керування пред'являються наступні вимоги: діаметр кнопок, що розташовуються групами, повинен бути 13 - 18 мм; відстань між групами кнопок - не менш діаметра кнопок; сила опору часто використовуваних кнопок не повинна перевищувати 0,14-0,6 кг; рідко використовувані й найбільш відповідальні кнопки можуть мати опір до 1,2 кг; глибина утоплення найбільше часто використовуваних кнопок 3-10 мм. Робоча поверхня кнопки повинна мати або сферичне поглиблення для пальців, або шорсткувату поверхню, що перешкоджає ковзанню. Найбільш зручною геометричною формою кнопок є чотирикутна форма із закругленими кутами. При великій кількості кнопок для кращої орієнтації рекомендується поєднувати їх у групи, виділені кольорами, не допускаючи в той же час строкатості в полі зору оператора.

Тумблери щонайкраще задовольняють вимогам, пропонованим до органів керування, якщо діаметр ручки перебуває в межах від 3 до 12 мм, довжина ручки від 12 до 25 мм, поворот ручки двох-позиційного тумблера становить не менш 60°, а трипозиційного не менш 40°. При горизонтальному розташуванні тумблерів поворот вправо завжди повинен означати «включене», «більше», поворот уліво - «виключене», «менше».

Ключі повинні мати наступні характеристики: довжина рукоятки 12 -- 50 мм, кут повороту двопозиційного ключа 40 -- 60°, трипозиційного до 120°, сила опору 0,3--1,2 кг, відстань між ручками ключів не менш 25 мм.

Таблиця 2.2. Рекомендовані розміри букв для написів

Відстань до очей, м	Розмір букви або цифри, мм, для написів
	важливих	звичайних
0,7 1,0 2,0 6,0	2,5-5 3,3-6,6 6,6-12,0 22-43	2-4 1,5-4,5 3-10 11-33

Ручки органів керування, використовуваних для плавного регулювання й багатопозиційного перемикання, можуть мати в діаметрі 25-90 мм; рекомендує діаметр, що, 50 мм, оптимальне посилення переміщення 0,32 кг, максимальне 1,5 кг. При груповій установці декількох однакових перемикачів необхідно прагнути забезпечити між ними як можна більша відстань або встановлювати між ними інші за формою й розмірами апарати.

Таблиця 2.3. Рекомендована ширина штриха букв для написів

Відстань до очей, м	1	2	3	4	5	6
Ширина штриха букви (чорний на білому), мм	0,5	0,8	1,1	1,4	1,7	2,0

21. Органи керування забезпечуються відповідними написами, які повинні бути короткими і чіткими, виконуватися, як правило, прописними буквами, розташовуватися однаково (під або над позначуваними елементами, читатися ліворуч праворуч, а не зверху вниз). Написи повинні міститися досить близько до позначуваних елементів; кожен текст повинен використатися для позначення тільки однієї функції; елементи, що виконують ті самі функції, але розміщені в різних місцях, повинні мати однакові написи. Висота букв й інших символів на панелях, що перебувають безпосередньо перед оператором, повинна бути не менш 3 -- 4 мм; відношення висоти знака до його ширини повинне становити близько 3:2; ширина штриха чорних цифр і букв на білому тлі повинна становити приблизно 1/6 їхньої висоти; ширина штриха білих цифр і букв на чорному тлі повинна бути приблизно 1/7--1/8 їхньої висоти. У табл. 2.2 й 2.3 дані рекомендовані розміри букв для написів і рекомендована ширина штриха букви.

Телефонні комутатори, використовувані як засоби зв'язку, варто розташовувати ліворуч від оператора.

На пульті по можливості повинне передбачатися місце для ведення записів, розміщення й зберігання оперативної документації. Це місце розташовується безпосередньо перед оператором; мінімальні його розміри: 1000 мм завширшки й 300- 400 мм у глибину.

24. Крісло оператора повинне відповідати антропометричним і гігієнічним вимогам. Висота сидіння від підлоги повинна регулюватися в межах від 370 до 460 мм, оптимальна висота 425 мм. Сидіння може мати прямокутну форму (ширина 400 мм) або дещо трапецієподібну. Глибина сидіння 390 мм, припустимий діапазон глибини сидіння 370-400 мм. Верхній край спинки повинен бути віддалений від площини сидіння на 320 мм, припустиме відхилення 310- 330 мм. Над площиною сидіння в спинці робиться вентиляційний отвір висотою 60- 150 мм. Крісло повинне мати підлокітники. Висота підлокітників від площини сидіння 230 мм, довжина 280 мм, ширина 50-70 мм.

Мнемосхеми

Мнемосхема являє собою наочне графічне зображення функціональної схеми керованого об'єкта. Вона полегшує операторові запам'ятовування ходу технологічного процесу, призначення різних приладів й органів керування, а також способів дії при різних режимах роботи об'єкта. У процесі керування мнемосхема є для оператора найважливішим джерелом інформації про поточний стан системи, характер і структуру процесів, що протікають у ній, у тому числі пов'язаних з порушенням технологічних режимів, аваріями й т.п.

Застосування мнемосхем найбільш ефективне в тих випадках, коли керований об'єкт має складну технологічну схему й велику кількість контрольованих параметрів або коли технологічна схема об'єкта в процесі роботи може оперативно змінюватися й ця зміна повинна запам'ятовуватися оператором. Застосування мнемосхем ефективне також при використанні вибірних пристроїв контролю й керування й мініатюрної контрольно-вимірювальної й сигнальної апаратур.

3. Мнемосхема повинна наочно відображати схему системи в цілому й зв'язки між основними об'єктами, що входять у систему; чітко ділити схему системи на частини (якщо в цьому є необхідність) і досить докладно відображати функціональні схеми окремих агрегатів або об'єктів; показувати зв'язки й характер взаємодії даної системи із другими системами й зовнішнім середовищем; забезпечувати світлову сигналізацію стану (положення) найважливіших технологічних агрегатів; сигналізувати про всі істотні порушення в роботі системи; забезпечувати можливість швидкого знаходження резервів для локалізації аварій.

У мнемосхему повинні включатися лише ті елементи, які відіграють істотну роль у керуванні, тобто мнемосхема не повинна містити зайву, надлишкову інформацію.

При компонуванні мнемосхеми повинні враховуватися послідовність й окремі стадії при вирішенні оператором завдань керування: оцінка змін, що наступили, у системі, ухвалення рішення про необхідні дії, вибір об'єктів, вплив на які необхідний для нормалізації режиму роботи системи, контроль за виконанням ухваленого рішення.

Елементи мнемосхем, найбільш істотні з погляду контролю оператором стану системи, прийняття ним рішень і реалізації керуючих подій, повинні чітко виділятися розмірами, формою й кольорами.

На мнемосхемах варто виділяти ділянки або частини, які відповідають схемам окремих об'єктів. системи. Кожна така частина мнемосхеми повинна мати чітку, легкозапам'ятовувану й відмінну від інших структуру, що відображає особливості даного об'єкта.

Між окремими деталями й елементами мнемосхем повинна бути забезпечена просторова відповідність із органами керування на пульті оператора. Дотримання цього принципу дозволяє операторові швидко переходити від простежування схеми системи й ухвалення рішення до керуючих впливів.

При побудові окремих елементів і компонуванню всієї мнемосхеми варто враховувати звичні асоціації оператора. Так, схема системи може асоціюватися із просторовим розташуванням позначуваних об'єктів, а окремі символи - з функціональною схемою об'єктів, або із зовнішнім виглядом агрегатів, або із прийнятими для їхнього позначення значками, буквами, фігурами.

10. Символи подібних за функціями об'єктів й елементів системи, що представляються на мнемосхемі, повинні бути максимально уніфіковані. При розробці мнемознаків особливу увагу варто приділяти відпрацьовуванню сигнальних ознак кожного символу для полегшення його впізнання й відмінностей від інших символів.

Мнемонічні символи повинні розроблятися у вигляді єдиного алфавіту. Необхідно прагнути до того, щоб алфавіт був максимально коротким, а розпізнавальні ознаки символів були дуже чіткими. Символи, що становлять алфавіт, повинні ділитися відповідно до відображуваних об'єктів на окремі легко помітні групи.

При виборі форми символів необхідно прагнути, щоб основні ознаки символів відповідали основним функціональним (рідше зовнішнім) ознакам об'єкта. За формою символи повинні являти собою замкнутий контур. Допоміжні елементи й лінії не повинні перетинати контур символу або яким-небудь іншим способом затрудняти його читання. У процесі проектування рекомендується використати нормалізовані символи, що мають застосування в мнемосхемах, розповсюджених у різних галузях промисловості.

Підвищені вимоги повинні пред'являтися до символів, що сигналізують функціональний (особливо аварійний) стан окремих агрегатів або об'єктів. Сигналізацією того, що даний об'єкт або агрегат працює (включений), повинен служити, як правило, зелений колір, що він не працює (відключений) - червоний. Зміні стану повинен відповідати переривчастий світловий сигнал тих кольорів, якими позначається новий стан агрегату. Наприклад, якщо працюючий агрегат зупиняється, то рівне зелене світло повинно змінитися червоним переривчастим. Частота миготіння сигналу зміни режиму повинна становити 3 - 8 Гц із тривалістю світіння не менш 0.05 с. Сигнали про зміну положення (стану) агрегатів повинні відключатися самим диспетчером.

Сполучні лінії на мнемосхемі повинні бути прямими й суцільними. При компонуванні мнемосхеми необхідно прагнути, щоб сполучні лінії були найкоротші й мали найменше число перетинань.

Оскільки при роботі із мнемосхемами, що мають значні розміри й безліч об'єктів різних кольорів й яскравостей, зорова система оператора піддається великому навантаженню, необхідно приділяти серйозну увагу раціональному колірному рішенню мнемосхеми, з огляду на закони кольорознавства й особливості психофізіологічного впливу світла на людину. Зокрема, на мнемосхемах не допускається використання у великій кількості кольорів , які швидко стомлюють око - червоного, фіолетового, пурпурного. Як тло мнемосхем при використанні загального освітлення рекомендується застосовувати малонасичені кольори середньої частини спектра. Символи мнемосхем і дрібних елементів можуть офарбовуватися в кольори всіх частин спектра. Кольори допоміжних елементів і додаткового тла для груп зв'язаних об'єктів повинні сполучатися із загальним колірним рішенням мнемосхеми.

Необхідно також враховувати, що кольори тла мнемосхеми часто служить основними при створенні загальної колірної схеми всього пункту керування в цілому, причому для південних районів весь інтер'єр пункту керування бажано вирішувати в холодній колірній гамі, для північних - у теплій. Для кращого виділення мнемосхеми стіни поруч із нею варто фарбувати в більш насичені (але не яскраві) тони, однак це контрастне відношення повинне бути менше, ніж контрастне відношення ліній на мнемосхемі до її тла.

16. У практиці проектування (а також в експлуатації) поширена велика кількість різноманітних мнемосхем. З метою систематизації ці мнемосхеми можуть бути підрозділені за наведеними нижче ознаками, для того щоб у кожному випадку, виходячи з особливостей системи й конкретних умов діяльності оператора, можна було найбільш правильно здійснити вибір необхідного типу мнемосхеми.

По функціях операторів, що працюють із мнемосхемами, розрізняють операторські й диспетчерські мнемосхеми. Розходження між ними складається насамперед у масштабі й складності відображуваних об'єктів. У першому випадку це, як правило, єдиний просторово зосереджений технологічний комплекс, у другому - розосереджена система, що включає в себе різноманітні агрегати, об'єкти, комплекси. Операторські й диспетчерські мнемосхеми різко розрізняються також ступенем відображення окремих керованих об'єктів, що обумовлено різним характером оперативних одиниць, з яким і доводиться мати справу операторові й диспетчерові.

Залежно від того, чи виконує оператор які-небудь перемикання безпосередньо на мнемосхемі або вона несе чисто інформаційні функції, операторські мнемосхеми діляться на оперативні й неоперативні, а диспетчерські - на світлові й мімічні.

В оперативні мнемосхеми поряд із сигнальними елементами й приладами вбудовуються індивідуальні або викличні (вибірні) органи керування. У мімічні мнемосхеми вбудовуються ручні перемикачі для зняття сигналів і приведення відображення стану об'єкта на мнемосхемі у відповідність із його реальним станом.

На відміну від неоперативних мнемосхем, для яких досить забезпечити гарний огляд і надійне читання показань кожного приладу з робочого місця оператора, оперативні мнемосхеми й особливо органи керування, що вбудовують у них, повинні розташовуватися в зоні, що забезпечує зручність користування ключами й кнопками, тобто не нижче 550 і не вище 1600 мм і не далі чим на 800 мм від плеча сидячого оператора

На мнемосхемі може бути постійно відображена вся технологічна схема об'єкта або її частина, зображення якої може істотно змінюватися залежно від конкретних режимів роботи об'єкта. Наприклад, спочатку зображується пускова схема, потім вона змінюється схемою нормального технологічного режиму, аварійною схемою й т.п. За цією ознакою мнемосхеми можуть бути постійними й змінними.

По місцю розташування розрізняють мнемосхеми: на окремих (спеціальних) панелях, на надбудові до приладового щита, на приставці до пульта, на робочій панелі пульта (так звані мікромнемосхеми, реалізовані на графічних і буквено-цифрових дисплеях). Інформація на мнемосхемах може представлятися в дискретній, аналоговій й аналогово-дискретній формах.

До першого типу відносяться мнемосхеми із сигнальними лампочками, що позначають різні дискретні стани агрегатів: «включене» й «відключене», «норма» й «відхилення» якихось параметрів за межі припустимих. У мнемосхеми з аналоговим поданням інформації вбудовуються різні елементи, що відображають безперервні зміни процесів, наприклад стрілочні прилади, що показують, аналогові реєстратори й т.п.

Мнемосхеми, на яких інформація відображається в аналогово-дискретній формі, поширені найбільше широко завдяки своїй універсальності. Вони дозволяють, зокрема, безупинно відображати зміну стану керованого об'єкта, підготовляючи оператора до появи дискретних сигналів, на які необхідно відразу реагувати. Така мнемосхема може бути визначена ще як динамічна на відміну від звичайних статичних.

Динамічні мнемосхеми варто реалізувати на графічних дисплеях.

Залежно від конструктивного виконання на мнемосхемі умовних позначок агрегатів, технологічних ліній й іншого устаткування розрізняють плоскі, рельєфні й об'ємні мнемосхеми. Найбільше поширення одержали плоскі мнемосхеми. Рельєфні мнемосхеми мають ряд недоліків: можлива поява тіней від виступаючих деталей, зорово збільшуються позначення малоістотних агрегатів, придушуються розташовані поблизу інформаційні елементи. Об'ємні мнемосхеми майже винятково застосовуються як демонстраційні макети для навчання персоналу, розбору оперативних завдань і т.п.

Залежно від співвідношення світлості тла й умовних позначок технологічних агрегатів, ліній й інших елементів мнемосхеми можуть бути побудовані на прямому (темні знаки на світлому тлі) і зворотному (світлі знаки на темному тлі) контрастах. Мнемосхеми зі зворотним контрастом рекомендується застосовувати лише у випадках, коли необхідно зберегти темнову адаптацію оператора (наприклад, якщо на щиті поруч із мнемосхемою вбудовані електронно-променеві індикатори, показання яких краще зчитувати при приглушеному світлі).

По виконанню й технології виготовлення розрізняють мнемосхеми мальовані (найкраще нанесені фотоспособом), накладні (знаки й лінії штампуються або випилюються й наклеюються на гладке тло), електролюмінісцентні (дисплеї) і проекційні (наприклад, кінопроекційні або телевізійні).

Комфортні умови

На стан оператора і його робочу діяльність великий вплив здійснюють різні фактори навколишнього середовища: склад, температура й вологість повітря, барометричний тиск, освітлення, обробка приміщення й устаткування, шум, вібрація й ін. У різних умовах навколишнього середовища робота органів чуттів оператора, сприйнятливість до спеки, холоду, реакції на присутність у повітрі водяних пар, токсичних газів, зміна атмосферного тиску, вібрація, шум будуть різними.

При проектуванні пунктів керування необхідно враховувати зазначені фактори, що визначають так звані комфортні умови виробничого середовища.

Температура. Робота організму, пов'язана з боротьбою проти перегріву й переохолодження тіла, є додатковим навантаженням на оператора й знижує його працездатність.

Для захисту оператора від впливу високих, а також низьких температур повинні передбачатися спеціальні будівельні заходи й, зокрема, застосовуватися теплоізоляційні матеріали, обігрів, вентиляція приміщення й т.д. Однак у всіх випадках необхідно прагнути до повної ізоляції оператора від впливу високих і низьких температур.

У приміщеннях пунктів керування температура повинна бути не нижче -15⁰ С (при температурі зовнішнього повітря - 60 °С) і не вище +23°С (при температурі зовнішнього повітря +60°С).

Комфортні умови для більшості людей визначаються температурою +21 °С (фізіологічно нейтральна температура) при вологості в межах 30 -- 70%.

Вплив температури на організм, як правило, сполучається із впливом відносної вологості повітря.

Вологість повітря впливає головним чином на теплорегуляцію організму. Особливо несприятливо відбивається висока відносна вологість, що перевищує 70 --75 % при температурі навколишнього повітря, близької до +30°С і вище. У цих умовах тепловіддача шляхом випару поту з поверхні тіла вкрай затруднена, що приводить до перегрівання організму. Рідше в робочих умовах доводиться зустрічатися зі зниженою відносною вологістю повітря. Якщо відносна вологість повітря знижується до 20-25%, таке повітря викликає відчуття сухості слизової оболонки верхніх дихальних шляхів.

Оптимальне значення відносної вологості повітря перебуває в межах 40-60%.

Вентиляція. Рух повітря має велике значення для теплорегуляції організму. При русі повітря (навіть при незмінній його температурі) різко збільшується тепловіддача з поверхні тіла шляхом конвекції, що знижує температуру шкіри.

Рух повітря при низькій температурі є несприятливим чинником, оскільки посилення тепловіддачі веде до швидкого переохолодження тіла. Людина починає почувати повітряні потоки при швидкості близько 0,25 м/с. Швидкість руху, (рекомендована) повітря для приміщень пунктів керування 0,25-0,5 м/с.

Для вентиляції приміщень пунктів керування переважно застосовується механічна вентиляція, основним елементом якої є витяжний вентилятор. Включення вентилятора в роботу може бути як ручним, так й автоматичним (від термостата). В останньому випадку при включенні вентилятора відкриваються жалюзі, які автоматично закриваються після його зупинки.

Добрим заходом, особливо для районів зі спекотниим кліматом, є застосування в пунктах керування кондиціонерів, які прохолоджують (підігрівають) і вентилюють повітря приміщення, очищають його від пилу й видаляють із нього вологу. Для цих цілей можуть використовуватися як місцеві, так і центральні кондиціонери.

Шум робить несприятливу дію не тільки на органи слуху, але й на всю нервову систему людини, викликаючи загальне стомлення, зниження працездатності, головні болі й ін. Найбільш дратівними є звуки із частотою 4000 Гц і вище. Низькі звуки відносно нешкідливі навіть при великій їхній силі. Резонанс різко підсилює шкідливу дію звуку. Розбірливість мови в умовах шуму визначається його рівнем у діапазоні частот 500 - 4000 Гц. При збільшенні в приміщенні рівня шуму загальне число мовних повідомлень, переданих один одному людьми, що перебувають у цьому приміщенні, зменшується, а число вимог повторити повідомлення збільшується.

У пунктах керування необхідно створювати прийнятні умови чутності при мінімальному впливі несприятливих факторів на органи слуху оператора.

У табл. 2.4 наведені припустимі значення рівнів шуму в приміщеннях пунктів керування.

При користуванні табл. 2.4 необхідно враховувати, що: максимальний рівень шуму не повинен перевищувати припустимих значень при випадковому впливі; пункти керування, у яких не потрібне використання голосових засобів зв'язку, можуть мати рівень шуму, що відповідає повторному впливу; у приміщеннях, у яких повинні встановлюватися гучномовці, рівень шуму допускається не більше 70 дБ; у приміщеннях з об'ємом до 140 м³ при застосуванні голосових засобів зв'язку рівень шуму не повинен перевищувати 60 дБ.

Одним з основних способів боротьби із шумами, крім заходів щодо зменшення шуму самих джерел, є звукоізоляція приміщення. Необхідно не допускати виникнення джерел шуму усередині приміщень пунктів керування (деренчання апаратури, вібрація стін, обшивки, скла і т.п.).

Таблиця 2.4. Припустимі значення рівнів шуму в приміщеннях пунктів керування

Частота, Гц	Рівень шуму в приміщенні, дБ
	Максимально допустимі межі без пошкодження органів слуху	Мінімальне розрахункове (комфортні умови)
	при випадковій дії (1 год.і менше)	при повторюваній дії (1 міс.)
38-75	125	115	100
75 -150	120	ПО	95
150-300	120	110	90
300-600	120	105	85
600-1200	115	100	75
1200-2400	110	95	65
2400-4800	105	90	60

Вібрація. При оцінці впливу вібрації на організм людини найбільш важливими факторами є частота й амплітуда вібрації.

Гранична частота вібрацій становить 18 Гц, при меншій частоті вібрація сприймається у вигляді окремих поштовхів. Верхній поріг частоти сприйманих вібрацій перебуває на рівні 1500 Гц. При подальшому підвищенні частоти вібрації виникає відчуття рівномірного дотику певної сили. Найменша сприймана амплітуда вібрації становить близько 0,2 мм. У міру збільшення амплітуди відчуття стає усе більше неприємним, а коли амплітуда вібрації досягає 1,3 мм наступає фізіологічна межа переносимості. Вібрації, під впливом яких може опинитися оператор у виробничих умовах, можуть бути викликані головним чином струсом підлоги й інших елементів будинків внаслідок ударної дії, наприклад, технологічного устаткування , двигунів і т.п. Передаючись тілу людини, вібрації позначаються на нормальному функціонуванні окремих органів і викликають загальне стомлення оператора. Частоту й амплітуду вібрації прийнято називати параметрами вібрації.

Гранично допустимі параметри вібрації

Частота, Гц Амплітуда, мм

До 3 0,6-0,4

3-5 0,4-0,15

5-8 0,15-0,05

8-15 0,05-0,03

15-30 0,03-0,009

30-50 0,009-0,007

60-75 0,007-0,005

75-100 0,005-0,003

Наведені значення амплітуд є максимальними відхиленнями від середнього положення. Нормативи однакові для вертикальних і горизонтальних вібрацій при безперервному впливі протягом 10-15% робочого часу; зазначені амплітуди можуть бути збільшені, але не більш ніж в 3 рази. Вібрації з великою частотою й малою амплітудою роблять на людину найбільш несприятливий фізіологічний вплив, знижуючи його розумову й фізичну працездатність. Сила цього впливу стає особливо вираженою при коливаннях із частотою від 25 до 90 Гц.

Практично встановлено, що вібрації із частотою 75-120Гц і з амплітудою 0,01 мм не відчуваються; 60-75 Гц і з амплітудою 0,01-0,02мм тимчасово відволікають від роботи й дратують; 50-65 Гц і з амплітудою 0,02-0,03мм відволікають постійно; 50-65 Гц і з амплітудою більше 0,03 мм створюють неможливі умови для роботи.

Необхідно також відзначити, що при вібраціях, що впливають на людину з амплітудою 0,025мм при частоті від 10 до 130Гц, істотно зменшується гострота зору (швидко зменшується можливість розрізняти показання приладів навіть в умовах нормального освітлення). Для усунення найпоширеніших причин вібрації застосовуються заходи щодо зменшення вібрації технологічного й енергетичного устаткування , ряд будівельних заходів і т.д.

Освітлення. Приміщення пунктів керування повинні, як правило, мати природне освітлення. Спорудження пунктів керування без природного освітлення або з недостатнім по біологічній дії природним освітленням допускається, як виключення, у випадку, коли це диктується умовою вибору раціонального планувального рішення того або іншого технологічного комплексу.

Природне освітлення. Рівень освітленості інтер'єра залежить від відношення заскленої площі вікна до площі підлоги пункту керування. Оптимальне відношення становить: при роботі із дрібними деталями - 1:5, в інших робочих місцях - 1:10.

При природному освітленні варто уникати влучення прямих сонячних променів у приміщення й особливо на робочі поверхні пультів і щитів , шаф.

Штучне освітлення. Залежно від зони дії світильників й їхнього розташування щодо освітлюваних робочих поверхонь розрізняють установки місцевого й загального освітлення. Місцеве освітлення має ряд переваг, воно дозволяє: направити світлові промені в певній площині, щоб виключити відблиски й тіні на робочій поверхні; одержати високий рівень освітленості на вертикальних і похилих поверхнях; рівномірно освітити однакове устаткування; виділити з інтер'єра й устаткування тільки функціонально важливі місця.

У практиці освітлення інтер'єра й устаткування місцеве освітлення часто використається разом із загальним освітленням.

При зонуванні приміщення по рівнях освітленості різних функціональних місць варто прагнути до того, щоб око оператора перебувало в умовах меншого рівня освітленості, ніж об'єкт зорового сприйняття.

Оптимальний рівень освітленості інтер'єра пункту керування залежить від характеру робіт, виконуваних оператором, і становить: для зчитування показань приладів 550-1100 лк; для керування й ведення записів 220 - 550 лк; для огляду й ремонту 100 лк; для проходу 20 - 50 лк.

При організації штучного освітлення, так само як і при організації природного освітлення, необхідно уникати появи відблисків на приладових щитах і пультах.

РОЗДІЛ 3. Основи проектування електроустановок

3.1 Проектування електроустановок напругою вище 1000В

3.1.1 Призначення і особливості електричних мереж електропостачання напругою вище ніж 1000 В

Внутрішньозаводське електропостачання промислових підприємств і установ здійснюється в основному за допомогою електричних мереж напругою 6, 10, 35, 110 й 220 кВ. Основними питаннями при побудові раціональних і економічних СЕП промислових підприємств є питання вибору схеми електропостачання, а відповідно й вибору напруг живильних і розподільних мереж.

Система електропостачання промислового підприємства (СЕП), що представляє собою сполучення окремих елементів, може бути умовно розділена на: зовнішню й внутрішню. До зовнішньої частини СЕП (зовнішнє електропостачання) відносяться мережі живлення 6--220 кВ, що забезпечують подачу електроенергії на підприємство від точки приєднання до енергосистеми до приймального ЦРП або до ГПП (ТП). До внутрішньої частини СЕП (внутрішнє електропостачання) відносяться розподільні мережі напругою до 1 кВ і вище, призначені для розподілу електроенергії по території підприємства й усередині цехів.

Для електропостачання великих підприємств застосовують глибокі уведення високої напруги, при яких живильні лінії напругою 35--220 кВ, що йдуть від енергосистеми, уводяться в глиб території підприємства, де споруджується ЦРП.

У загальному випадку вибір раціональної системи напруг для внутрішньозаводського електропостачання визначається номінальною напругою й потужністю електроприймачів, дальністю передачі, а також наявністю мереж енергосистеми тої або іншої напруги в пункті підключення підприємства. Як правило, напруга ліній живлення задається районною енергосистемою залежно від конкретних умов приєднання. Коли є кілька варіантів схеми підключення підприємства до мереж енергосистеми, варто провести техніко-економічне порівняння варіантів.

Якщо для електропостачання великих підприємств металургійної, хімічної, гірничорудної й іншої галузей промисловості виникає необхідність спорудження власної промислової електростанції типу ТЕЦ, то напруга генераторів ТЕЦ приймають 6 або 10 кВ залежно від обраної напруги розподільної мережі підприємства.

При виборі напруг СЕП промислового підприємства варто прагнути до мінімальної кількості ступенів трансформації ( два-три), тому що на кожному ступені трансформації губиться в середньому до 5 % потужності.

3.1.2 Каналізація електроенергії у внутрішніх мережах

Каналізація електричної енергії -- це розподіл електроенергії за допомогою повітряних, кабельних ліній і струмопроводів від місця виробництва до місця споживання. У мережах напругою вище 1 кВ промислових підприємств каналізація електроенергії може здійснюватися за допомогою кабельних і повітряних ліній і струмопроводів. Вибір того або іншого конструктивного рішення електричної мережі промислового підприємства залежить від розміщення навантажень, щільності забудови території, її насиченості технологічними, сантехнічними й транспортними комунікаціями, рівня й агресивності ґрунтових вод, ступеня забруднення повітря, району ожеледності.

Кабельною лінією (КЛ) називається пристрій для передачі електроенергії, що складається з одного або декількох паралельних кабелів зі сполучними, стопорними й кінцевими муфтами (закладеннями) і кріпильними деталями. Гарантований термін служби кабелю, як правило, не менш 25 років.

У групу кабелів високої напруги входять кабелі 6-110 кВ. Такі кабелі виготовляються із пластмасовою, паперовою просоченою ізоляцією, маслонаповнені й ін.

Для внутрішньозаводського електропостачання промислових підприємств застосовуються різні способи прокладки КЛ: у земляних траншеях, у кабельних каналах і тунелях, по естакадах і галереях.

Рис. 3.1. Прокладка кабельних ліній у траншеї: 1 -- кабелі; 2 -- цегла

Для прокладки КЛ у траншеї (мал. 3.1) застосовують броньовані або неброньовані кабелі, захищені від корозії джгутово-бітумним покриттям або поліхлорвініловою ізоляцією. У земляних траншеях КЛ 6-35 кВ прокладають на глибині 0,7-0,8 м. Кабель укладають на подушку з піску товщиною 0,1м і закривають від механічних ушкоджень червоною цеглою. У місцях перетинання із проїзною частиною дороги, підземними комунікаціями й на введеннях у будинки КЛ 6-35 кВ прокладають в асбоцементних трубах. Не рекомендується в одній траншеї укладати більше шести кабелів напругою до 10 кВ і більше трьох-напругою 20-35 кВ. Відстань між кабелями в траншеї повинне бути не менш 100 мм. Кабель укладають у траншеї «змійкою» із запасом 1,5- 2 % загальної довжини траншеї на випадок можливих зсувів ґрунту й деформації кабелю в різні пори року.

Насиченість території підприємства підземними комунікаціями, необхідність паралельної прокладки багатьох КЛ, агресивний ґрунт і блукаючі струми, складність відшукання місця ушкодження КЛ обмежують можливості укладання кабелів у земляних траншеях. У цих випадках КЛ прокладають у спеціальних кабельних спорудах - каналах і тунелях.

У каналах доцільно прокладати кабелі при їхній кількості більше шести (до 30), а при кількості більше 30- у тунелях.

Рис. 3.2. Прокладка кабельних ліній у тунелі (а) і на естакаді (б):

1 -- кабелі; 2 -- підтримуючі конструкції

Канал -- це непрохідна кабельна споруда глибиною до 0,4--1,2 м, що покривається знімними металевими або бетонними плитами; тунель (мал. 3.2, а) - глибша (до 2,5 м) споруда, що влаштовується в землі для прокладки багатьох кабелів (більше 40) і пристрій примусової вентиляції. Прокладка в тунелях застосовується на великих підприємствах. При прокладці в каналах і тунелях полегшується доступ до кабельних ліній, забезпечується легкість заміни ушкодженої ділянки.

Недоліком прокладки кабелів у тунелях є підвищена пожежна небезпека при електричних пробоях у кабелях або сполучних муфтах. Тому тунелі обладнують датчиками автоматичної пожежної сигналізації. Крім того, побудова тунелів з надійною гідроізоляцією від ґрунтових вод і вентиляцією для зниження температури нагрівання кабелів вимагає більших витрат. Коли територія підприємства завантажена підземними комунікаціями, прийнятним рішенням для прокладки великого потоку кабелів може бути надземний спосіб по відкритих естакадах і закритих галереях. Кабелі можуть прокладатися по технологічних естакадах і галереях разом з технологічними трубопроводами або по естакадах, які споруджуються спеціально для КЛ (мал. 3.2,б). Надземний спосіб прокладки забезпечує гарний відвід теплоти від кабелів завдяки природній вентиляції, зручність обслуговування.

3.1.3 Схеми електромереж з напругою 6-220кВ

Схема електропостачання промислового підприємства показує зв'язок між джерелом і споживачами електроенергії підприємства.

Відповідно до сучасних принципів побудови схем електропостачання промислових підприємств, схема повинна задовольняти наступним основним положенням: забезпечувати необхідну надійність живлення споживачів, бути простою і зручною в експлуатації за рахунок застосування конструкцій без збірних шин і вимикачів на первинній напрузі й з переважною установкою трансформаторів поблизу електроспоживачів; всі елементи схеми повинні перебувати в роботі й мати такі параметри, щоб при аварійному виході з ладу якого-небудь основного елемента (лінія, трансформатор) працюючі могли прийняти на себе повністю або частково навантаження елемента, що відключився, з урахуванням припустимого перевантаження в післяаварійному режимі; враховувати перспективи розвитку підприємства для забезпечення можливості підключення додаткових потужностей без докорінної реконструкції мережі, можливість заміни трансформаторів на потужніші в межах однієї ТП, а також за рахунок будівництва додаткових ліній і ТП. Одночасно схема повинна забезпечувати надійний захист і автоматичне відновлення живлення споживачів за допомогою засобів автоматики, що дозволяють швидко здійснювати резервування окремих елементів, забезпечувати можливість вільного проведення ремонтних і протиаварійних робіт; мати складський (централізований) резервний трансформатор для його використання на декількох ТП за умови швидкої його заміни; забезпечувати найменші втрати потужності й електроенергії в мережі шляхом максимального наближення джерела живлення високої напруги до установок споживачів, завдяки чому зводиться до мінімуму число щаблів проміжної трансформації.

При побудові схеми повинне проводитися глибоке секціонування шин на всіх щаблях трансформації, включаючи цехові РП, роздільне живлення навантажень, що дозволяє знизити струми КЗ, вибрати полегшені конструкції електричних апаратів і спростити схеми релейного захисту. З огляду на ці вимоги, схему електропостачання промислового підприємства можна виконати в декількох варіантах, з яких варто вибрати оптимальний з найменшими витратами (§ 1.6). Основною умовою порівняння варіантів схеми є їхня однакова надійність електропостачання споживачів промислового підприємства.

У сучасній практиці електропостачання промислових підприємств здійснюється ступінчастий принцип побудови схем. Під щаблем електропостачання розуміють вузли схеми електропостачання, між якими енергія, одержувана від джерела живлення, передається певному числу споживачів.

Рис. 3.3. Двоступінчаста радіальна схема електропостачання підприємства із проміжними РП 10 кВ

Схеми бувають багатоступінчастими й одноступінчастими. Багатоступінчастими схеми є тоді, коли в мережу послідовно включено декілька проміжних РП однієї напруги, від яких одержують живлення окремі великі електроспоживачі або група електроспоживачів. Проміжні РП дозволяють звільнити шини ГПП із дорогими вимикачами від великої кількості дрібних ліній, що відходять. Окремим випадком багатоступінчастих схем є двоступінчасті схеми, які бажано застосовувати на підприємствах з ударними навантаженнями (електропечі, прокатні стани й ін.). По можливості треба при виборі схем прагнути до зниження числа щаблів до двох-трьох, тому що це спрощує комутацію, захист і автоматику мереж, знижує втрати електроенергії.

Одноступінчасті схеми застосовують, головним чином, на підприємствах малої потужності з невеликою територією. Ці ж схеми можна застосовувати й на підприємствах середньої потужності для живлення концентрованих навантажень, розташованих по різні сторони від центра живлення

Розглянемо основні схеми електропостачання промислових підприємств при живленні від районної енергосистеми. Живлення від джерела може бути подано: до одному загальному для всього підприємства приймальному пункту (ГПП, ЦРП, УРП), до двох і більше приймальних пунктів або за схемою глибокого введення повітряною або кабельною лінією.

Схеми з установкою ГПП, що одержує живлення від двох незалежних джерел живлення по двохланцюговій лінії, застосовуються для навантажень будь-якої категорії на підприємствах малої й середньої потужності при відносно компактному розташуванні електроспоживачів. За допомогою трансформаторів ГПП напруга мереж енергосистеми 35--220 кВ трансформується в напругу розподільної мережі 10 або 6кВ. Прикладом такого варіанта схеми може служити схема електропостачання підприємства на мал. 3.3. Це -- радіальна двоступінчаста схема, першим щаблем якої є шини РП 6--10 кВ ГПП, що живлять цехові ТПЗ і ТП4. Другим щаблем є шини 6--10 кВ РП1, від яких одержують живлення цехові ТП1 і ТП2. (Одночасно джерелом електропостачання навантажень підприємства є власна промислова електростанція типу ТЭЦ).

При близькому розташуванні джерела живлення (3-5 км), коли напруга ліній живлення однакова з напругою внутрішньозаводської розподільної мережі, прийом електроенергії може бути зроблений безпосередньо на ЦРП, від якого буде здійснюватися електропостачання споживачів підприємства. На підприємствах малої потужності прийом електроенергії може здійснюватися на одній ТП, сполученій із РП підприємства.

Якщо потужність підприємства велика, а джерела живлення віддалені, то можливий прийом електроенергії на УРП із первинною напругою 110--330 кВ (іноді із частковою трансформацією) для подальшого розподілу енергії між підстанціями глибокого введення (ПГВ) напругою 110-- 220/10 кВ.

Рис. 3.4. Одиночні й подвійні магістральні схеми з однобічним живленням

Схеми глибокого уведення застосовуються на великих і середніх підприємствах для безпосереднього підключення до магістралі глибокого уведення підстанцій глибокого уведення або цехових ТП без спорудження великих проміжних вузлів ГПП, ЦРП

При побудові електричних мереж 6-220 кВ промислових підприємств залежно від категорії, потужності й розташування навантажень застосовуються радіальна й магістральна схеми розподілу енергії. Часто обидві схеми використовуються одночасно, доповнюючи одна одну.

Під радіальною схемою мається на увазі така, при якій від джерела живлення (районної енергосистеми або промислової ТЕЦ) лінії електричної мережі виконуються незалежними одна від одної й без відгалужень по шляху проходження. Радіальні схеми мають велику гнучкість, зручність експлуатації й, як правило, будуються за ступінчастим принципом.

На мал. 3.4 наведена двоступінчаста радіальна схема із проміжними РП, на яких установлена основна комутаційна апаратура. Живлення цехових двох трансформаторних підстанцій здійснюється від різних секцій РП 10 кВ окремими лініями для кожного трансформатора. Кожна лінія й трансформатор повинні бути розраховані на покриття всіх навантажень I і II категорій даної ТП при післяаварійному режимі. Взаємне резервування в обсязі 15--30 % на один трансформатор ТП здійснюється за допомогою перемичок вторинної напруги (ТП2, ТПЗ).

Магістральною схемою називається така схема, при якій живлення декількох ТП здійснюється відгалуженнями від однієї або двох розміщених поруч паралельних ліній (одиночних або подвійних магістралей). Такі схеми застосовують при однобічному від джерела живлення розташуванні електричних навантажень. При магістральних схемах зменшується число комутаційних апаратів, а отже, і капітальні вкладення в будівництво мереж, вони більше зручні при виконанні резервування цехових ТП від другого джерела живлення.

Різновидами магістральних схем є схеми з одиночними (мал. 3.4, а) і з подвійними (мал. 3.4,б) магістралями. Одиночні магістралі без резервування мають меншу надійність, тому що ушкодження магістралі веде до відключення всіх споживачів, що живляться від неї. Допускаються одиночні магістралі у вигляді повітряних і кабельних ліній у тих випадках, коли категорія електроспоживачів (в основному III) дозволяє мати перерву живлення на час, необхідний для відновлення ушкодженої ділянки магістралі. Одиночні магістралі можуть застосовуватися для живлення навантажень складів і інших невідповідальних споживачів, а також у тих випадках, коли за умовами технологічного процесу відключення одного великого електроспоживача викликає необхідність відключення всіх інших електроспоживачів даної магістралі.

Схеми з подвійними магістралями придатні для будь-якої категорії навантажень і головним чином застосовуються для живлення двох трансформаторних підстанцій без збірних шин високої напруги. Кожний трансформатор такої ТП одержує живлення від однієї із двох магістралей. Секції шин РП або трансформатори цехових ТП у нормальному режимі працюють роздільно, а у випадку ушкодження однієї магістралі за допомогою пристроїв автоматики перемикаються на магістраль, що залишилася в роботі. Близько розташовані одно-трансформаторні підстанції повинні мати відгалуження від двох різних магістралей. Схеми, наведені на мал. 3.4, з боку первинної напруги є блоковими. На вторинній напрузі споруджуються РП НН 0,4-0,69 кВ. Число трансформаторів, що одержують живлення від однієї магістралі 10кВ, орієнтовно приймається два-три при потужності цехових трансформаторів 2500-1000 кВ·? й чотири-п'ять- при потужності 630-250 кВ·А.

Число підстанцій, що приєднуються до магістральних ліній 35-220 кВ, вибирається виходячи з економічних міркувань, необхідного ступеня надійності, дії релейного захисту, а також з урахуванням характеру споживачів, що живляться. Не рекомендується приєднувати до однієї лінії більше трьох-чотирьох підстанцій при потужності трансформаторів до 25 MB·А й більше двох-трьох підстанцій із трансформаторами більшої потужності.

При передачі більших потоків електроенергії кабельні магістралі дуже громіздкі, важко здійсненні, неекономічні й вимагають більших витрат дефіцитних матеріалів. Тому на великих енергоємних підприємствах у цей час широко застосовують магістральні схеми, виконані струмопроводами 6-35 кВ, що проходять через зони розміщення основних електричних навантажень. На відгалуженнях від струмопроводів до РП часто доводиться встановлювати реактори для обмеження потужностей КЗ до значень, що відповідають параметрам відключення вимикачів 6-10 кВ, що випускаються електротехнічною промисловістю з потужністю відключення 350-500 MB-А.

Магістральні схеми дозволяють найбільш економно здійснювати принцип розукрупнення підстанцій по системі глибокого введення. Створення схем глибоких уведень було викликано прагненням зменшити довжину ліній вторинної напруги, наблизивши мережі 35-220 кВ до цехів з потужними електроспоживачами. При глибокому уведенні лінії напругою 35-220 кВ, що проходять по території підприємства, мають відгалуження до найбільш великих пунктів споживання електроенергії. Зовнішня мережа живлення одночасно є й розподільною мережею першого щабля напругою 35-220 кВ. При глибоких уведеннях досягається економія капітальних вкладень приблизно на 20-25 % і знижуються втрати електроенергії до 10 % у порівнянні з іншими видами схем електропостачання промислових підприємств. Схема глибокого уведення не вимагає проміжних РП, необхідних при радіальному живленні від ГПП. Функції РП виконують РП вторинної напруги 6-10 кВ розукрупнених підстанцій 35-220 кВ. При цьому число щаблів трансформації скорочується. Підвищується надійність електропостачання, зменшуються струми КЗ, полегшується завдання регулювання рівнів напруги, спрощується подальший розвиток схеми електропостачання, тому що розукрупнення підстанцій полегшує будівництво підприємства в кілька черг. По надійності схеми глибокого уведення придатні для електроспоживачів будь-якої категорії.

Схеми ТП і РП

Трансформаторні підстанції є одним з основних елементів СЕП. Вони служать для прийому, перетворення й розподіли електроенергії. Підстанції й розподільні пункти класифікуються: по призначенню: УРП, ГПП, ПГВ, ТП, ПП, ЦРП, РП; по конструктивному виконанню: відкриті (з устаткуванням для зовнішньої установки) і закриті (з устаткуванням для установки в приміщеннях); по кількості трансформаторів: одне- і двох- трансформаторна; по розташуванню на території підприємства цехові ТП 6-10/0,4-0,69 кВ діляться на: внутрішньоцехові, прибудовані, вбудовані:

Размещено на http://www.allbest.ru/

159

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3.5. Схеми електропостачання по системі глибокого уведення 110-- 220 кВ	Рис. 3.6 Приклад розміщення цехових КТП у трьохпрольотному цеху

Схеми глибокого уведення доцільні на великих підприємствах металургійної, целюлозно-паперової й іншої галузей промисловості, де є потужні електроспоживачі. При наявності схем глибоких уведень розвиток електропостачання підприємств вирішується в більшості випадків шляхом спорудження нових підстанцій у центрах заново виникаючих навантажень, а не шляхом нарощування потужності вже наявних підстанцій. На мал. 3.5 показана схема глибокого уведення ПЛ 110-220 кВ від УРП із відгалуженнями до ПГВ 110-220/6-10 кВ без пристрою РП 110-220 кВ. Від шин РП 6-10 кВ ПГВ одержують живлення цехові ТП 6-10/0,4-0,69 кВ.

Внутрішньоцехові ТП розташовуються усередині виробничих будинків (відкрито або в окремих приміщеннях) великих цехів металообробних, деревообробних і інших виробництв, у насосних, котельнях, компресорних станціях (мал. 3.6, поз. 1). Внутрішньоцехові ТП застосовують у багатопрогонових цехах великої ширини з розташуванням їх переважно в колони або біля закритих внутрішньоцехових приміщень поза зоною, що обслуговується кранами. У деяких випадках для розміщення внутрішньоцехових ТП у цехах виділяються спеціальні прольоти;

прибудовані ТП (мал. 3.6, поз. 2) - це підстанції, що примикають безпосередньо до стін основного виробничого будинку. Такі ТП доцільні при неприпустимості застосування внутрішньоцехових ТП за умов забруднення повітря робочої зони, а також у тому випадку, коли значна частина навантажень, що одержують живлення від таких ТП, розташована за межами цеху;

вбудовані ТП-- це закриті ТП, поміщені в контур основного будинку (мал. 3.6, поз. 4) або примикають до його стін із внутрішньої сторони цеху (мал. 3.6, поз. 3). Така установка ТП дозволяє викочувати трансформатори з камери прямо за межі цеху й обходитися природною, а не примусовою вентиляцією.

Окремо розміщені ТП -- це ТП, розташовані окремо від будинку цеху. Такі ТП застосовуються, коли за умовами технологічного процесу неможливе розміщення вбудованих ТП, а установка прибудованих ТП недоцільна по архітектурних або інших причинах. Як правило, окремо розміщені ТП застосовуються на підприємствах малої потужності, на яких спорудження невеликих по потужності цехових ТП економічно й технічно не виправдано.

При спорудженні підстанцій промислових підприємств у цей час широке застосування мають КТП.

До складу схем деяких підстанцій промислових підприємств входять схеми розподільних пристроїв (РП) високої або низької напруги. Розподільним пристроєм називається електроустановка, призначена для прийому й розподілу енергії на одній напрузі підстанції, що містить комутаційні апарати, збірні й сполучні шини, пристрої виміру, захисту й автоматики, а також допоміжні пристрої (акумулятори, компресори й т.п.). Якщо РП розташовано усередині приміщення підстанції, то він називається закритим (ЗРП), якщо РП розташовано на відкритому повітрі, то відкритим.

Комплектним розподільним пристроєм (КРП) називається розподільний пристрій, що складається з повністю або частково закритих шаф або блоків, що поставляється в повністю або частково зібраному й підготовленому для складання виді.

Коли по схемних рішеннях підстанцій спорудження РП 6-220 кВ необхідно, застосовують типові схеми РП, вибір яких залежить від числа приєднань. На мал. 3.7 показані типові схеми РП, у яких використовуються одна або дві системи (секції) шин, іноді з обхідною системою шин (о. с. ш.). Обхідна система шин застосовується при п'яти приєднаннях (ПЛ або КЛ) 110-220 кВ. Служить о. с. ш. для заміни обхідним вимикачем будь-якого лінійного вимикача при його відмові або виводі в ремонт.

У цей час на всіх щаблях електропостачання промислових підприємств широке поширення одержали простіші (блокові) схеми підстанцій.

У блокових схемах немає зборок шин (РП) вищої напруги (у деяких випадках і шин нижчої напруги, як у схемі БТМ) і замість дорогих вимикачів для підключення навантажень використовуються простіші електричні апарати (роз'єднувачі, запобіжники, короткозамикачі, віддільники й ін.) або навіть «глухі» (без комутаційних апаратів) приєднання. Використання віддільників як комутаційних апаратів з дотриманням певних вимог техніки безпеки при оперуванні з ними доцільно, коли від однієї лінії відгалужень живиться кілька підстанцій. Для передачі сигналу на живильний кінець лінії, де є вимикач, може застосовуватися імпульс або струм КЗ, створюваний короткозамикачем при ушкодженнях у трансформаторі.

Існують наступні блокові схеми підстанцій: лінія 35-220 кВ - трансформатор ГПП або ПГВ (мал. 3.8, а, б); лінія 35-220 кВ - трансформатор ГПП - струмопровід 6-10 кВ у тому випадку, коли вся електроенергія від підстанції розподіляється по струмопроводах на вторинній напрузі (мал. 3.9); лінія 6-10 кВ-трансформатор цеховий ТП; лінія 6-10 кВ - трансформатор цеховий ТП - шинопровід 0,4-0,69 кВ- схема БТМ.

Рис. 3.7. Деякі типові схеми РП 6-220 кВ:

Блокові схеми підстанцій є найбільш раціональними й економічними схемами в СЕП промислових підприємств. Трансформаторні підстанції зі збірними шинами (з РП ВН і РП НН) установлюються в тих випадках, коли неможливе застосування блокових схем.

Рис. 3.8. Деякі типові блокові схеми РП 35-220 кВ трансформаторних підстанцій: а -- два блоки трансформаторів з перемичкою з боку живлення; 6 - те ж при наявності містка з вимикачем у перемичці