Освічений абсолютизм в Португалії

Відмінні риси розвитку Португалії в період Просвітництва. Загальна характеристика політики освіченого абсолютизму в Португалії. Основні політичні ідеї короля Жозефа І Еммануїла "Реформатора" і способи їх втілення маркізом де Помбал. Реформи Помбала.

Рубрика Политология
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 30.04.2013
Размер файла 33,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Загальна характеристика освіченого абсолютизму

2. Жозеф І Еммануїл «Реформатор» і маркіз де Помбал

3. Реформи Помбала

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Якщо говорити про Португалія І пол.. XVIII ст., то можна стверджувати, що країна передувала не в кращому своєму становищі. Звільнившись в 1640р. з-під влади Іспанії вона потрапила в залежність від капіталістичної Англії, що обмежувало її торговий та економічний потенціал. Окрім того, в раїні панувала феодальна аристократія, яка діяли виключно в своїх інтересах. Також Португалія була послаблена через участь у війні за іспанську спадщину на боці Англії.

XVIII ст. - це час Просвітництва. І тому в Португалії теж знайшлись представники державного апарату, які прагнули підняти країну на новий рівень, відповідно до тих тенденцій які панували в Європі. І такими представниками політики «освіченого абсолютизму» в Португалії був король Жозе І Емануїл («Реформатор»), а також маркіз де Помбал, який став втілювачем цієї політики.

1. Загальні характеристика освіченого абсолютизму

Освічений абсолютизм -- політика, здійснювана у XVIII столітті в деяких європейських монархічних державах. Її змістом було знищення або перетворення "зверху" найбільш застарілих феодальних порядків. Монархи, які здійснювали цю політику, зображували своє правління як союз королів і філософів.[7]

Хронологічні межі освіченого абсолютизму містять в собі період з 1740 р. по 1789 р., тобто від вступу на престол найяскравішого представника століття, прусського короля Фрідріха II, до французької революції. Виховані на ідеях філософії XVIII століття, абсолютні монархи прагнули до «загального блага», яке досягається в державі.

У літературі «освічений абсолютизм» був зустрінутий захоплено. Керуючись принципами і інтересами державної користі, освічені деспоти ставилися дуже недовірливо до громадських сил, нічого не поступаючись з своєї влади народу. Перетворення йдуть виключно зверху. Ось чому освічений абсолютизм не міг співчувати прагненням до політичної свободи, що обмежувала верховну владу. Звідси походить та подвійність, яка, взагалі, характеризує освічений абсолютизм, і той антиісторичний напрямок його, яким вирізнялося XVIII століття, що проголосило природне право замість історичного.

Процес освіченого абсолютизму охопив всі країни Європи, крім Англії, Польщі та Франції: Англія вже досягла того, чого прагнув освічений абсолютизм, в Польщі не було королівського абсолютизму і панувала шляхта, а правлячі у Франції Людовик XV і Людовик XVI не в змозі були взяти на себе ролі ініціаторів реформи, внаслідок чого колишній лад був зруйнований революцією.

Центральними фігурами в цій епосі були Фрідріх II Великий (з 1740 по 1786) та Йосиф II Австрійський (з 1780 по 1790).

Інші представники освіченого абсолютизму:

в Іспанії - міністр Аранда при Карлі III (1759-1788)

у Португалії - маркіз Помбал (1760-1777) при Хосе І Емануїлі

в Неаполі - міністр Тануччі при Карлі III і IV Фердінанда

в Тоскані - Леопольд I (1765-1790)

у Данії - Крістіан VII (1766-1807) з міністром Струензе (1769-1772)

у Швеції - Густав III (1771-1792)

в Бадені - Карл Фрідріх

в Речі Посполитої - Станіслав Понятовський (1764-1795)

в Росії - Катерина II

Сюди ж відносяться Карл-Август Веймарський, Йосиф-Еммеріх, курфюрст Майнцський, Клемент Саксонський, Кармер, упорядник прусського зводу законів, Бернсдорф, продовжувач справи Струензе, Зедліц і Герцберг в Пруссії, Дім - посередник Фрідріха в Німеччині, Гольц - його представник в Парижі, Монжела, який мріяв відродити Баварію, князь-архієпископ Ієронім фон Коллоредо в Зальцбурзі, Фюрстенберг в Мюнстері, Стадіо в Майнці, Абель в Штутгардті, Філанджьері в Неаполі, Шлеттвейн - міністр в Бадені, Вілларміна, Самбукка, Караччіоло - в Сицилії, Нері, Таванті, Манфредіні - в Тоскані, Аранда, Грімальді, Флорида-Бланка, Кампоманес - в Іспанії, барон Крейц і барон Сталь - в Швеції.

Діяльність усіх цих реформаторів була значною мірою наслідуванням перетворенням Фрідріха II та Йосифа II, які втілили в собі два напрями, що доповнюють один одного і цілком характеризують освічений абсолютизм. Фрідріх був консерватором і багато в чому лише продовжував стару гогенцоллернську політику, яку хотів висвітлити філософськими ідеями століття. Йосиф II, більше теоретик, «революціонер на троні», порвав з політикою своїх попередників і здійснив сміливу спробу радикально перетворити весь лад Австрії в дусі філософії XVIII століття. У його діяльності, так само як і в діяльності Фрідріха II - багато протиріч, які внесла нова державна ідея в традиційну політику абсолютизму. Характер перетворень освіченого абсолютизму був у всіх країнах один і той же, видозмінюючись лише в залежності від місцевих умов, але він істотно відрізнявся в протестантських країнах (Пруссія) і католицьких (Австрія).

Не у всіх країнах ініціатива реформи належала королям. У Португалії, Іспанії та Неаполі в ролі освічених деспотів виступали міністри, те саме сталося і в Данії під час Струензе. Загальна риса, яка відрізняє представників освіченого абсолютизму - деспотизм у проведенні своїх реформ, самовпевненість і часто необдуманість, непослідовність.

Всі реформи освіченого абсолютизму, прагнули зруйнувати католицько-феодальні відносини, відбувалися не тільки зважаючи на державні міркування, а й сприяли емансипації особистості. Однак освічені деспоти обійшли один з великих недоліків державного життя XVIII ст. - Недосконалість законодавчої діяльності держави і не виробили правильного порядку законодавства. Все залежало від абсолютного монарха або його міністра. Реформи освіченого абсолютизму захоплювали область адміністрації, фінансів, суду, розумового життя, церкви, нарешті - область станових відносин і селянського побуту.[6]

2. Жозе І Еммануїл «Реформатор» і маркіз де Помбал

Йосиф I (Жозеф I, його повне ім'я було Хосе Франсіско Антоніо Агостіньо Інасіу Норберто де Браганса, По прізвисько "реформатор" (6 червня 1714 † 24 лютого 1777) був королем Португалії з дому Браганса.

Жозеф І був сином короля Жуана V і його дружини, герцогині Марії Анни Австрійської.

Під час правління свого батька, він критикував екстравагантність і підтримку інквізиції. Коли Жозеф зійшов на престол після смерті батька в 1750 році, він призначив тих в коло своїх радників, хто стояв в опозиції до його батька, у тому числі блискучого Себастьяна Хосе де Карвалью Маркіза де Помбала.

Жозеф був посередній правитель, більше його цікавили будівлі, церкви і опери.

1755 Лісабон був зруйнований страшним землетрусом. 3 вересня 1758 було скоєно напад на Жозефа I. Цар був на шляху додому, де він проживав в наметовому містечку, так як його палац був зруйнований під час землетрусу 1755 року. Він повертався із побачення з коханкою, і тому без супроводу. На шляху до Аюди він потрапив у засідку. Злочинці були спіймані і є, під тортурами призналися, що діяли за дорученням сім'ї Тавор.

Жозеф був одружений на іспанській принцесі Бурбон. Тим не менш, він не хотів зближення з Англією, традиційним союзником Португалії, і приєднався до іспано-французького анти-британського альянсу. Іспанські війська були тоді в Португалії 1762, Іспанія в 1763 році, але були змушені укласти мир і залишити Португалії знову. Останні три роки свого правління регентом при ньому була королева [3]

Себастьян Жозе Помбал, повне ім'я Себастьян Жозе ді Карвалью-і-Мелу, граф ді Оейраш, маркіз ді Помбал (13 травня 1699 - 8 травня 1782) - найбільш впливовий португальський політик епохи Просвітництва, один з найяскравіших представників «освіченого абсолютизму». Фактично тримав у своїх руках кермо влади Португалії при королі Жозефі I (з 1750 по 1777 роки) і керував відновленням країни після руйнівного Лісабонського землетрусу.

Батьком Помбала був Мануел де Карвалью, дворянин і капітан кавалерії у відставці. Після передчасної смерті батька за виховання хлопчика взявся його дядько, Паоло де Карвалью, професор Коімбрського університету, який мав великий вплив у клерикальних колах. Себастьян, однак, відмовився від церковної кар'єри, залишив стіни університету і записався в армію, правда, вище чину капрала не піднявся.

Втративши інтерес до військової справи, Себастьян де Карвалью став займатися вивченням історії та права, а в 34 роки вступив до Королівської академії португальської історіографії. У 1733 році він одружився на багатій вдові, графині Терезі Марії де Норонья, і влаштувався в її маєтку поблизу Коїмбри. Там він продовжував свої вчені заняття, а також захопився сільським господарством.

Після повернення в Лісабон в 1738 році він був представлений своїм дядьком Жуаном да Мота, який виконував обов'язки першого міністра при королі Жуані V. Звільнившись від зобов'язань щодо дружини після її смерті в 1739 році, Карвалью вирішив присвятити себе державним справам і з готовністю прийняв призначення послом в Лондон.

Сполучене королівство історично було головним зовнішньополітичним союзником Португалії, тому посол в Лондоні мав більше нагод відзначитися, ніж посланці в інших європейських столицях. Основною турботою Карвалью був розвиток англо-португальських торгових зв'язків, він переконував англійських ділків хоч раз відвідати дружній Лісабон. Португалець був настільки вражений політичними і соціальними досягненнями британського капіталізму, що вирішив прищепити їх своїм співвітчизникам. Очевидно, тоді у нього і виникла програма модернізації феодально-клерикального по суті португальського суспільства.

У 1745 році Карвалью був переведений королем з Лондона у Відень, де йому довелося виступити посередником у заплутаному суперечці між імператрицею Марією Терезією і Святим Престолом. Ця місія увінчалася повним успіхом і прославила португальського дипломата на всю Європу. У грудні 1745 року він одружився з дочкою знаменитого фельдмаршала Леопольда Йозефа Дауна, графинею фон Даун; в 1756 році у подружжя народилася дочка.

Отримавши звістку про важкий стан здоров'я короля, Карвалью в 1749 році подав прохання про відставку, посилаючись на хвороботворність східноєвропейського клімату, і спішно повернувся до Лісабона. Жуан прийняв Карвалью з прохолодою. Він залишався в тіні до серпня 1750 року, коли після смерті монарха його вдова закликала відставного дипломата до двору і ввела його до складу королівської ради. Будучи фаворитом государині, при коронації її сина Жозефа I він отримав міністерський портфель і за короткий час зумів зосередити у своїх руках всі нитки державного управління.[5]

політика освічений абсолютизм португалія

3. Реформи Помбала

Засилля феодальної аристократії і панування клерикалізму в середині XVIII ст. погрожували довести Португалію до повної убогості. Розкіш і марнотратство королівського двору, утримання численного духовенства, величезні платежі римському папі у формі традиційних «дарів», відрахувань від десятини та інших церковних поборів поглинали колосальні кошти. Орден єзуїтів, який розбагатів на великих торговельних і лихварських операціях, який захопив у свої руки школу і друк, посилював до себе ненависть у найширших колах португальського суспільства. Залежність від Англії викликала все більш наполегливі скарги з боку купців і промисловців. Зрештою для більшої частини самого дворянства, особливо для середнього і дрібного, стало очевидним, що Португалія має потребу в реформах. Виразником цих настроїв, найбільшим представником політики португальського «освіченого абсолютизму» був Себастьян Хосе Карвальо маркіз де Помбал, з 1750 р. займав пост міністра закордонних справ і потім першого міністра в царювання короля Жозефа Еммануеля I (1750-1777).

У політиці Помбала, що володів майже диктаторською владою, виявлялися основні риси «освіченого абсолютизму» з рядом особливостей, що випливають зі своєрідності положення Португалії. Для політики Помбала була характерна антиклерикальна спрямованість. Перш за все він повів енергійну боротьбу з орденом єзуїтів, який став серйозною перешкодою для подальшого розвитку країни. Помбалу вдалося в 1759 р. добитися вигнання єзуїтів з Португалії, а потім провести конфіскацію величезних майнових багатств ордена. Надалі Помбал приєднався до вимог інших західноєвропейських урядів, які проводили політику «освіченого абсолютизму» (зокрема, іспанського) і наполягли на повній ліквідації ордена єзуїтів. Помбал в боротьбі з єзуїтами отримав підтримку з боку деяких впливових кіл самого португальського духовенства. Зокрема, він використовував органи інквізиції для того, щоб остаточно зламати опір як єзуїтів, так і інших своїх супротивників.

Антиклерикальні заходи Помбала не обмежилися боротьбою проти ордена єзуїтів. Він скоротив число монастирів і ченців, зменшив суми, що посилаються з Португалії до розпорядження римської курії, поклав початок світській освіті. При ньому було засновано близько 800 нижчих і середніх світських шкіл. У Лісабонському університеті вперше почалося викладання природничих наук.

Прихильник абсолютизму і повної політичної централізації, Помбал зіткнувся з сильною опозицією з боку аристократії. Однак, спираючись на передові кола дворянства, він нещадно розправлявся навіть з шляхетним прізвищами, якщо вони активно виступали проти реформ; учасників змов він карав ув'язненням, вигнанням, конфіскаціями майна, стратою. Економічні основи могутності аристократії Помбал мав намір підірвати шляхом знищення системи майорату.[1, с. 404-406]

Помбал прагнув також подолати економічну відсталість країни. За його ініціативою були створені португальські компанії з експорту вина до Англії і для торгівлі з Бразилією. За прикладом Кольбера він надавав енергійне сприяння розвитку шовкових, вовняних і бавовняних мануфактур. Крім субсидій, що надаються мануфактуристам, уряд Помбала створив систему охоронних митних зборів, обкладаючи високими ввізними митами іноземні промислові товари та забороняючи вивезення за кордон промислової сировини.

В інтересах розвитку місцевої промисловості в Португалію запрошувалися іноземні кваліфіковані майстри. Лісабон, майже повністю зруйнований під час землетрусу 1755 р., був при Помбалу заново відбудований, у значній частині на державні кошти.

Щоб забезпечити країну власним хлібом, Помбал заохочував розширення посівів зернових культур, заборонив перетворення орних земель у виноградники, пасовища і парки. Однак будь-яких істотних заходів на користь селянства міністр-реформатор не проводив. Дрібне селянське господарство як волочило жалюгідне існування. Селяни, не знаходячи засобів до існування на батьківщині, продовжували емігрувати в колонії. Помбал навіть заохочував цю еміграцію, розраховуючи таким чином збільшити населення Бразилії і тісніше пов'язати останню з метрополією.

Ряд заходів Помбала мав на меті реорганізацію державного апарату (уніфікація судочинства та системи покарань, введення регулярної звітності губернаторів і т. д.), а також створення постійної, добре навченої і по-новому озброєної армії, нового флоту і т. д.

Реформи Помбала внесли відоме пожвавлення в економічне і політичне життя Португалії. Ряд заходів - розвиток вітчизняної мануфактури, розширення посівної площі, вигнання єзуїтів, установа світської школи, зміцнення обороноздатності країни - був абсолютно необхідний, потреба в них давно вже назріла.[4]

Реформаторська діяльність Помбала охопила найрізноманітніші сфери життя країни. За його ініціативою були реорганізовані армія і флот, в 1761р. в Португалії скасовано рабство (збережене однак в колоніях), з'явились укази, що урівнювали «нових» християн зі «старими» у відповідність з ідеями меркантилізму і протекціонізму, Помбал заборонив вивіз золота і срібла, стимулював розвиток в країні торгівлі і промисловості (створення королівських і стимулювання приватних), дарував привілеї компаніям. Прийняті ним міри дещо оживили економіку, але розорили низку дрібних господарів, що збільшило незадоволення в суспільстві.

Після смерті Жозефа І. Помбал, що мав багато чисельних противників (особливо серед знаті та клерків), пішов у відставку, після чого деякі його антиклерикальні закони були відмінені. Однак у сфері економіки та культури багато його починань отримали продовження. Так, відкривались нові навчальні заклади, в 1779 р. була створена Академія наук, в діяльності якої приймали участь багато видатних вчених.

В цілому, однак, реформи Помбала не досить глибоко торкнулися португальської економіки та суспільства. До кінця XVIII ст. Португалія як і раніше залишалася відсталою в соціально-економічному відношенні країною, в якій провідні позиції зберігало дворянство і перш за все аристократія, а буржуазія залишалася слабкою і залежала від політики абсолютизму.[2, с. 224-225]

Висновки

Отже, Португалія також стала країною, яку не оминули реформи, що проводились в дусі «освіченого абсолютизму». Незважаючи на те, що не в корінились дуже сильно в економіці та суспільстві, все ж вони покращили дещо економічне та культурне становище країни. Зокрема, завдяки маркізу Помбалу було повністю відбудовано Лісабон після страшного землетрусу 1755р., в результаті чого центральна частина міста стала справжнім «містом Просвітництва». Була також реформована інквізиція, що стала фактично королівським трибуналом. Завдяки проведенню політики протекціонізму в Португалії набуло розвитку мануфактурне виробництво та створення торгових компаній. Культурна сфера також потрапила під реформування: було реформовано Коїмберський університет, створені тисячі шкіл, в Лісабоні з'явилась Астрономічна обсерваторія, Музей природничої історії та Ботанічний сад.

Але після смерті свого покровителя Жозефа І, Помбал вимушений був піти у відставку і деякі його починання було згорнуті, а деякі отримали своє продовження.

Список використаної літератури

1. Всемирная история в 24 т. / Т.15. - Эпоха Просещения/ А.Н. Бадак, И.Е. Войнич, Н.М. Войчек и др. - Мн.: Харвест, 2003. - 512с.

2. История Нового времени: 1600 - 1799 годы: учеб. пособ. для студентов высш. учеб. заведений/ под ред. П.Д. Уварова, Д.Ю. Боввина. - М. из-во «Академия», 2007. - 384с.

3. http://brasil-web.de/forum/ru/wiki/16-historische-personen/1096-joseph-i-portugal.html

4. http://historic.ru/books/item/f00/s00/z0000034/st023.shtml

5. http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BC%D0%B1%D0%B0%D0%BB,_%D0%A1%D0%B5%D0%B1%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%D1%8F%D0%BD_%D0%96%D0%BE%D0%B7%D0%B5

6. http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%B2%D0%B5%D1%89%D1%91%D0%BD%D0%BD%D1%8B%D0%B9_%D0%B0%D0%B1%D1%81%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%BC

7. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B0%D0%B1%D1%81%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%BC

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Політичний погляд на соціал-демократію та лібералізм як на політичні ідеології, їх спільні та відмінні риси. Політичні риси та ідеї європейської модерної соціал-демократії. Роль соціал-демократії у розвитку українського громадянського суспільства.

    дипломная работа [97,4 K], добавлен 04.09.2013

  • Періоди розвитку філософської та політичної думки Відродження. Влив гуманізму Відродження на соціально-суспільне життя. Ідеї лютеранства, кальвінізму, протестантизму як стимули у розвитку політології наприкінці XV ст. Суспільно-політичні ідеї Реформації.

    реферат [24,2 K], добавлен 29.04.2011

  • Діяльність українських таємних товариств та політичні ідеї його учасників в середині XIX ст. Проблеми ліквідації кріпацтва, відстоювання інтересів і прагнень селянської маси, поширення та втілення в життя ідей європейського лібералізму і просвітництва.

    реферат [21,3 K], добавлен 16.04.2011

  • Перші ідеї про форми організованого державного існування і розвитку суспільства. Політичні ідеї у країнах Стародавнього Сходу. Конфуціанство. Політичні вчення у Стародавній Греції, форми правління за Сократом. Політична думка у Стародавньому Римі.

    реферат [25,9 K], добавлен 12.01.2008

  • Політичні ідеї Платона. Взаємозв'язок політики, держави й соціальних змін. Політичні думки Аристотеля. Заперечення можливості існування ідеальної держави. Політичні думки й ідеї Цицерона, аналіз різних форм державного устрою, проблеми держави і права.

    реферат [20,8 K], добавлен 01.02.2009

  • Політичні ідеї даосизму. Політико-правові ідеї Конфуція. Політико-правові ідеї легізму. Визначальні чинники поступального розвитку права, його ідейних основ, принципів і інститутів, механізмів правозастосування.

    контрольная работа [17,2 K], добавлен 21.09.2007

  • Ідеї політичного й національного відродження України наприкінці XVI - на початку XVII ст., політична думка козацько-гетьманської доби. Конституція П. Орлика як втілення української державницької ідеї. Політичні ідеї Кирило-Мефодіївського товариства.

    контрольная работа [53,1 K], добавлен 23.07.2009

  • Визначення раціональних та утопічних ідей в марксисткій концепції політики. Стрижневі політичні ідеї марксизму. Політична культура в Україні, перспективи розвитку. Високий рейтинг інтересу до політики є індикатором розвинутого громадянського суспільства.

    контрольная работа [29,5 K], добавлен 13.03.2009

  • Ідеологія як основний елемент політики, основні політичні ідеології сучасності. Способи пізнання та інтерпретації буття з позицій цілей, ідеалів, інтересів певних соціальних груп та суб’єктів політики. Аналіз основних чинників політичної ідеології.

    реферат [39,6 K], добавлен 23.10.2011

  • Політичні ідеї українських мислителів Київської Русі, литовсько-польської доби та козацько-гетьманської держави. Основні напрямки розвитку політичної думки в Україні XVIII-XIX ст. Характеристика та особливості української політичної думка в XX ст.

    реферат [33,2 K], добавлен 10.06.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.