Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• Розділ І. Встановлення Третьої республіки після поразки у франко-прусській війні
• 1.1 Поразка у франко-прусській війні. Паризька комуна
• 1.2 Боротьба за республіканську форму правління
• Розділ ІІ. Державний устрій та політичний режим Третьої республіки
• 2.1 Особливості політичної моделі Франції за Конституцією 1875 року
• 2.2 Економічний та культурний підйом в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.
• 2.3 Особливості правової системи Франції за часів Третьої республіки
• Розділ ІІІ. Криза Третьої республіки
• 3.1 Перша світова війна та криза тридцятих років
• 3.2 Франція перед Другою світовою війною. Падіння Третьої республіки
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

У Франції за останні два століття було сформовано правову державу, засновану на засадах народного суверенітету; дотримання прав і свобод людини з боку держави; парламентської демократії; верховенства конституції по відношенню до всіх інших законів і підзаконних актів; поділу влади та інституту відповідальності влади як організаційної основи правової держави; незалежності суду; дотримання прийнятих державою зобов'язань в міжнародних відносинах. Багато з цих принципів були закладені в перші роки існування Третьої республіки.

Конституювання Третьої республіки поклало край історично тривалого періоду соціально-політичної нестабільності, що характеризувалася частою зміною політичних режимів у Франції. З часу проголошення Третьої республіки встановилася та форма правління, яка в основних рисах існує і понині. Також до цього часу існують багато політичних інститути, що склалися у Франції в останній третині XIX в. Тому розпочата в роботі спроба аналізу найважливіших конституційно-правових інститутів Третьої республіки може сприяти більш глибокому розумінню структури і механізму органів державної влади сучасної Франції, що зумовлює актуальність обраної теми.

Метою даної роботи є дослідження галльської політичної моделі, тобто політико правового устрої Третьої республіки Франції.

Об'єктом дослідження є галльська політична модель, предметом - безпосередньо державний устрій та політичний режим Третьої республіки.

Методологічною основою дослідження стали принципи історизму, об'єктивності, системності, що передбачають пріоритетність документальних фактів, охоплення та залучення їх до науково-критичного аналізу, об'єктивне висвітлення подій і узагальнення отриманої інформації. У процесі роботи використані загальнонаукові методи синтезу розвитку знань, аналізу, а також ретроспективний, проблемно-хронологічний та інші спеціальні методи історичних досліджень.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Франції того часу.

Хронологічні рамки дослідження. Нижня дата обумовлена революцією 4 вересня 1870 року, тобто проголошенням Третьої республіки, верхня - прийняттям Конституції 13 жовтня 1946 року.

Розділ І. Встановлення Третьої республіки після поразки у франко-прусській війні

1.1 Поразка у франко-прусській війні. Паризька комуна

політичний третій республіка

Причиною франко-прусської війни було суперництво між Францією та Пруссією за гегемонію в Центральній Європі. Франція, яка остерігалася посилення Пруссії, намагалася перешкодити об'єднанню німецьких земель під її зверхністю. Обидві країни прагнули війни, щоб остаточно вирішити протиріччя, що назрівали.

Поштовхом до війни стали династичні суперечки навколо іспанського престолу. У 1868 р. в Іспанії сталася революція, внаслідок якої королеву Ізабеллу II було позбавлено престолу. Народ вимагав республіки, а правлячі кола Іспанії тим часом вели пошуки нового монарха. Улиплі 1870 р. престол запропонували родичеві прусського короля Леопольду Гогенцоллерну. Боячись опинитися між двома вогнями, Франція почала наполягати на тому, щоб кандидатура Леопольда, як претендента на престол, не розглядалася ні тоді, ні будь-коли у майбутньому. Пруссія, погоджуючись із першою вимогою, відмовлялася прийняти другу. Подальші наполягання Франції закінчилися тим, що прусський король Вільгельм І надіслав французькому послові «Емську депешу», підкореговану канцлером Бісмарком. У ній, зокрема, містилася фраза про те, що «його величність король відмовляється прийняти французького посла».

Французький уряд сприйняв це як образу і 19 липня 1870 р. оголосив війну Пруссії. Майстерно розіграна Бісмарком провокація мала успіх. Пруссія в очах громадськості виступала як жертва агресії.

Почавши війну, Франція виявилася непідготовленою до неї. її армія поступалася прусській як чисельно (250 тис. проти 400 тис. вояків), так і якісно.

На початку серпня три німецькі армії вторглися в межі Франції. 20 серпня 80-тисячну французьку армію було оточено в районі фортеці Мец, а 1 вересня така ж доля спіткала 100-тисячне військо в районі м. Седан, де знаходився і сам імператор Франції Наполеон ІІІ. 2 вересня після нетривалих переговорів Наполеон III підписав акт про капітуляцію французької армії.

Звістка про полонення імператора сколихнула Париж. 4 вересня 1870 р. населення вийшло на вулиці міста. Францію було проголошено республікою (Третя республіка у Франції). Влада перейшла до Тимчасового уряду національної оборони, що його сформував блок опозиційних політичних сил - від монархістів до радикально налаштованих республіканців.

Прагнучи припинити війну, новий уряд запропонував Пруссії перемир'я і сподівався в подальшому домовитися про почесний мир. У відповідь Пруссія висунула відверто загарбницькі вимоги.

Республіканці, які доступилися до влади у Франції, вважали прийняття тих умов національним приниженням. Вони боялися, що на республіку впаде тінь підозри у зраді державних інтересів, адже ще під час революції кінця XVIII ст. вона завоювала репутацію патріотичного режиму, на відміну, наприклад, від монархії Бурбонів (1814-1830 pp.), що її накинули французам іноземні інтервенти.

Отже, становище, в якому опинилася Франція, не залишало надій на швидке завершення війни. 16 вересня 1870 р. прусські війська з'явилися на підступах до Парижа. Місто було повністю блоковано. 27 жовтня французька армія, оточена в Меці, капітулювала. Франко-прусська війна. Виникнення Третьої республіки. Паризька комуна [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ukrmap.su

Лише завдяки надзвичайним заходам наприкінці 1870 р. на південь від Парижа пощастило розгорнути Луарську армію. Одначе цього було замало, щоби врятувати країну. Залишалося закликати народ Франції до загальнонародної війни за визволення країни. Але побоювання того, що національно-визвольна війна може перерости в громадянську, як це сталося в 1792- 1793 pp., стримувало уряд від такого кроку. Він дійшов висновку, що немає Іншого виходу, як укласти мир на умовах, запропонованих Пруссією, і почав очікувати сприятливого моменту. Тим часом він лише імітував національну оборону, за що отримав назву «уряду національної зради».

Затягування війни поставило Париж у нелегке становище. Його гарнізон налічував майже 500 тис. озброєних людей. Це були головно солдати Національної гвардії, чоловіки непризовного віку. Кепсько навчені та не дуже дисципліновані, вони навряд чи змогли б протистояти регулярним військам у чистому полі, але захищаючи власне місто, будинки, вони були налаштовані битися хоч би з ким. Тому прусська армія не наважувалася відразу йти на штурм, а вдалася до тривалої облоги. 325-тисячне вороже військо оточило місто і наприкінці грудня 1870 р. почало обстрілювати його з важкої артилерії.

Громадян найбільше непокоїли не руйнівні обстріли і втрати, а загроза голоду і холоду взимку. У січні 1871 р. на одного мешканця видавалося 300 грамів хліба на день. На дрова було порізано всі дерева паризьких бульварів. Щоправда, на «чорному ринку» можна було купити все, але ціни були доступні мізерній кількості громадян. Відсутність підвозу сировини і вивозу готової продукції паралізували промисловість, а разом з нею і всю ділову активність мільйонного міста. Промисловці й торговці залишилися без прибутку, а робітники та службовці - без заробітної платні. Тисячі сімей існували завдяки винагороді, яку одержували за службу в Національній гвардії, - 1,5 франка на день. Мешканці міста не могли оплачувати квартир, промисловці й торговці - повернути взяті кредити. Франко-прусська війна. Виникнення Третьої республіки. Паризька комуна [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ukrmap.su

Щоб відвернути загрозу масових банкрутств, уряд заборонив вимагати виплат за борговими зобов'язаннями і за квартири до завершення війни.

Однак це не могло зупинити зростання соціальної напруженості в місті, де на тлі напівголодного існування більшості його мешканців особливо впадала в око ситість мешканців багатих кварталів.

Невдоволення парижан почало набирати політичного забарвлення. Всю відповідальність за поразку у війні, зловживання, голод вони небезпідставно покладали на уряд. Невдоволення ним іноді виливалось у стихійні повстання. Так було, зокрема, ЗІ жовтня 1870 p., коли стало відомо, що уряд хоче вступити в переговори з Пруссією. Національні гвардійці заарештували і утримували, як заручників, міністрів. Цим було зірвано перемир'я, підготовлене Адольфом Тьєром, головою уряду.

За таких умов уряд головне своє завдання вбачав не в обороні столиці, а в у гамуванні парижан.

На початку 1871 р. становище, що склалося, уряд оцінив як безнадійне. Всі спроби прорвати блокаду виявилися невдалими. Далі відтягувати укладення миру було неможливо.

Для нейтралізації опозиції закрили демократичні паризькі клуби, які виконували роль політичних партій, і ряд опозиційних газет.

На репресії парижани відповіли новою спробою повстання. Придушивши його, уряд остаточно розв'язав собі руки.

У той час у Дзеркальній залі Версальського палацу прусського короля Вільгельма І було проголошено німецьким імператором. 28 січня 1871 р. між Францією та об'єднаною Німеччиною було підписано перемир'я. За його умовами форти Парижа та армійські запаси зброї передавалися німцям.

На виборах до Національних зборів Франції перемогли сили, які виступали за негайне укладення миру - монархісти І частина республіканців. Головою виконавчої влади збори призначили Тьєра. Він подав на розгляд попередні умови миру, які передбачали передачу Німеччині Ельзасу і частини Лотарингії, а також виплату 5 млрд франків контрибуції". Національні збори затвердили ці умови. Остаточно мир було підписано у Франкфурті 10 травня 1871 р. Франко-прусська війна. Виникнення Третьої республіки. Паризька комуна [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ukrmap.su

Паризька комуна 1871 р. - повстання населення, доведеного до. відчаю голодом і злиднями внаслідок франко-прусської війни. У марксистській літературі Паризька комуна розглядалася як перша у всесвітній історії соціалістична революція, прообраз «диктатури пролетаріату».

Паризька комуна завершила цикл демократичних за духом повстань, які періодично виникали у Франції протягом XIX ст. Її керівниками були діячі, які вірили в те, що ціною героїчних зусиль можливо встановити на землі царство свободи і справедливості. Вони вважали себе продовжувачами справи революціонерів кінця XVIII ст.

Від попередніх революційних виступів Паризька комуна відрізнялася тим, що вона значною мірою була зумовлена протиріччями індустріального суспільства. їй передували роки безпрецедентного в історії Франції економічного піднесення, яке, проте, мало і зворотний бік.

Розгортання промислової революції, прискорення темпів індустріалізації призвели до зубожіння значної кількості дрібних власників. Вони йшли працювати на заводи і фабрики, де умови прані були вкрай тяжкими, а заробітна платня - мізерною. Машинне виробництво знецінювало досвід і кваліфікацію колишніх ремісників і мануфактурних робітників. На фабриках і заводах набула поширення праця жінок і дітей, яким платили ще меншу заробітну платню, ніж чоловікам.

Накопичена у знедолених ненависть до експлуататорів рано чи пізно вирвалася б на поверхню. Але якби не франко-прусська війна, то вона навряд чи переросла б у криваву громадянську війну.

Поштовхом до повстання парижан стало невдоволення політикою уряду Тьєра.

Укладення миру з Німеччиною викликало обурення парижан, які до того ж підозрювали Тьєра у прагненні відновити монархію.

У той час значна кількість демократів вбачала захист від реакції та реставрації монархії в децентралізації влади. Парижани вимагали відновлення самоврядування в столиці. У ролі захисників інтересів парижан виступала Національна гвардія - найбільш організована сила столиці. 24 лютого 1871 р. було утворено Республіканську федерацію Національної гвардії на чолі з Центральним комітетом. Фактично Національна гвардія стала центром опозиції урядові.

Хоч якими серйозними були розбіжності між Національною гвардією та урядом, а все ж ніхто в Парижі і не думав, і не говорив про збройне повстання. Збройний виступ Національної гвардії спровокував сам уряд.

Після зняття блокади Парижа було припинено виплату винагороди солдатам Національної гвардії. У місті, економіка якого ще не відродилася, тисячі людей залишилися без засобів до існування. Коли Національні збори анулювали відстрочення з виплати заборгованості, за лічені дні до виплати було пред'явлено 150 тис. боргових зобов'язань. Парижан обурювало і те, що уряд і Національні збори вибрали місцем свого перебування Версаль. Франко-прусська війна. Виникнення Третьої республіки. Паризька комуна [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ukrmap.su

18 березня 1871 р. за наказом уряду війська здійснили спробу захопити артилерію Народної гвардії, що була зосереджена на Монмартрському пагорбі. їхній рух перепинили жінки, які вранці займали черги до хлібних магазинів, і солдати відступили без бою. Проте сталося так, що генерали Леконт і Тома потрапили до рук гвардійців та були розстріляні.

Через це Тьєр віддав наказ про евакуацію урядових установ до Версаля. Разом з урядом із столиці виїхали представники заможних верств суспільства. Єдиною авторитетною силою в Парижі залишився ЦК Національної гвардії, який перебрав владу в столиці та призначив на 26 березня вибори до Паризької комуни (так за традицією у Франції називався орган самоврядування Парижа). Спроби примирити уряд і ЦК Національної гвардії успіху не мали. Уряд дав зрозуміти, що вважає паризьких опозиціонерів злочинцями, з якими мають розмовляти гармати.

У виборах, що відбулися 26 березня, взяли участь 229 тис. осіб із 485 тис, внесених до списку. До комуни обрали 86 осіб, із яких 20 відразу подали у відставку. 16 квітня провели довибори. Серед членів комуни опинилися відомі люди - учасники революції 1848 p., діячі культури. Але більшість депутатів була невідома громадськості. Це були різні за професією громадяни - лікарі, журналісти, робітники, чиновники. У політичному аспекті вони належали до прудоністів, неоякобінців та бланкістів. Частина з них входила до секції Міжнародного товариства робітників (1-й Інтернаціонал). Політичні розбіжності ускладнювали роботу комуни, ставили під загрозу її єдність і навіть існування.

Комуна заявила про свої наміри здійснити глибокі перетворення, що за них боролося не одне покоління французьких революціонерів: регулярну армію заступав озброєний народ; проводилася демократизація державного апарату, що передбачала виборність і змінність чиновників; ліквідовувався поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки.

Вводилася також нова організація праці. На підприємствах установлювався робітничий контроль. Частина підприємств передавалася робітничим кооперативам.

Запроваджувалося безплатне обов'язкове світське навчання.

Головною турботою комуни лишалася війна з Версалем. Не маючи підтримки провінцій, комунарам доводилося розраховувати виключно на власні сили.

Перші сутички між захисниками комуни та її ворогами почалися вже в квітні. Жодна із сторін тоді не здобула вирішальної переваги.

У травні настав злам. Уряд Тьєра, отримавши допомогу від німецького командування зброєю та солдатами (полонених лід час війни французьких солдатів було достроково звільнено), перейшов у наступ, і 21 травня 1871 р. війська версальців вдерлися до Парижа. Бої тривали до 28 травня. Останній форт, що його захищали комунари, капітулював 30 травня. 72-денна влада Паризької комуни скінчилася.

Воюючі сторони ніби змагались у жорстокості. Версальці безжально розстрілювали захисників столиці, а комунари - заручників, якими були переважно люди з багатих прошарків суспільства. Під час вуличних боїв комунари навмисне підпалили будівлі, що мали велике історичне і архітектурне значення - міську ратушу, Палац правосуддя, Тюїльрійський палац, Міністерство фінансів, будинок Тьєра. Версальці люто мстилися своїм ворогам, заливши місто їхньою кров'ю.

Дорого обійшлася Франції впертість політиків, які не бажали йти на компроміс, і народних вождів, які вважали, що саме вони покликані здійснити свою високу історичну місію. Але пам'ять людська на рідкість вибіркова. Для одних комуна залишилась у пам'яті трагічною сторінкою історії Франції, для інших - святом перемоги демократії та справедливості. Франко-прусська війна. Виникнення Третьої республіки. Паризька комуна [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ukrmap.su

1.2 Боротьба за республіканську форму правління

Уряд народної оборони повинен був вести війну при повній відсутності грошових коштів, після низки важких поразок; разом з тим він повинен був керувати країною, дезорганізованою тривалим наполеонівським режимом, з чиновниками, відданими імперії, що ненавиділи республіку. І в тієї, і іншої області воно виявило величезну енергію і досягло вражаючих результатів.

Імперія, яка мала готову до бою, дисципліновану армію, що мала повну можливість приготуватися до війни, терпіла лише поразки, а тимчасовий уряд швидко створив кілька численних і сильних армій, уклав позику в 250 млн. франків і довгий час не без успіху оскаржував у Німеччині перемогу.

Під час довгої і важкої облоги Парижа він зумів якщо не доставляти провіант в місто, то охороняти його, розподіляти і управляти голодної юрбою. В області внутрішнього управління він зробив не менше. 4 вересня, в самий день свого утворення, він видав і привів у виконання декрет про амністію всіх засуджених за політичні злочини. 5 вересня, незважаючи на сильну потребу в грошах, він скасував штемпельної збір з періодичних видань, а 10 вересня застави з них, і проголосив повну свободу друку, якою преса негайно широко скористалася. У той же день він скасував вимогу присяги від чиновників і депутатів. 19 вересня було дозволено збудження звинувачення приватними особами проти всіх посадових осіб у порядку звичайної підсудності - право, що заперечується навіть в епоху великої революції і яке є абсолютно новим у Франції. 14 і 27 жовтня встановлений суд присяжних для всіх політичних злочинів.

Ці та інші заходи того ж роду, швидко і глибоко перетворили державний лад Франції та послужили вихідною точкою подальшого розвитку, не завжди, однак, прогресивного. Третья французская республика: Материал из Википедии -- свободной энциклопедии [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ru.wikipedia.org

У галузі економічних заходів уряд декретував відстрочку сплати квартирних грошей і стягнень за векселями в Парижі - міру, яка мала революційний характер, але рятувала від загибелі всю масу дрібного люду (скасування цих заходів урядом Тьєра в березня 1871 року послужило найближчим приводом до повстання комуни). 18 вересня, на наступний день після початку осади Парижа німцями, через що очікувалося припинення повідомлень між Парижем і решті Францією, уряд призначив Кремье, гле-Бізуана, потім ще Гамбетта і віце-адмірала Фурішона для управління справами Франції; інші його члени залишилися в Парижі. Гамбетта приєднався до делегації лише 6 жовтня, коли піти з Парижа можна було тільки на аеростаті, що він і зробив. Делегація обрала місцем перебування спершу Тур, потім Бордо.

Незважаючи на заняття ворогом значної частини французької території, взаємна боротьба різних суспільних груп і партій не припинилася і відчувалася в самому уряді. Бонапартисти боялися торжества республіканських початків і опиралися уряду, наскільки тільки було можливо. Пролетаріат, що приніс величезні жертви для війни і жадав вести її до останньої крайності, зовсім не бажав, проте, діяти виключно в інтересах буржуазії. Остання обурювалася на відстрочку платежів і звинувачувала уряд в божевіллі, вимагаючи якнайшвидшого укладення миру. З членів уряду Трошев і Ж. Фавр більше за інших висловлювали інтереси і бажання буржуазії. Вони ставилися з крайньою недовірою до національної гвардії, незважаючи на те, що вона довела свої бойові здібності і хоробрість, але ця гвардія, як озброєний народ, здавалася небезпечною для буржуазії. Взаємна недовіра членів уряду було така велика, що від Рошфора, наприклад, приховали факт побачення Ж. Фавра з Бісмарком (19 вересня), для переговорів (не увінчалися успіхом) про перемир'я. Третья французская республика: Материал из Википедии -- свободной энциклопедии [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ru.wikipedia.org

Коли в Париж прийшла звістка про капітуляцію Базена з 120 000-ної армією (27 жовтня 1870), то в значної частини населення і національної гвардії виникла підозра, що паризький уряд може зробити те ж саме, це викликало повстання 31 жовтня. Інсургенти, на чолі яких стояли Бланки, Флуранс, Піа, Делеклюз, оволоділи ратушею і якийсь час тримали кількох членів уряду в полоні, поки вірна уряду частина гвардії їх не звільнила. Турський або бордоської уряд, натхненником якого був Гамбетта, було набагато сміливіший і радикальніший, він зміщав бонапартистських чиновників, встановлював нові податки і т. д.

Після капітуляції Парижа (28 січня 1871) уряд народної оборони призначив на 8 лютого загальні вибори в національні збори, на підставі закону від 15 березня 1849 р. (загальне голосування, scrutin de liste, 750 депутатів). Вибори відбулися за згодою німців. Обурення проти Наполеона вже затихло, на черзі стояв інше питання - про продовження війни до останньої крайності або ж про світ на запропонованих Бісмарком умовах. Так як радикальні елементи стояли за опір, то чашка виборчих терезів перетягнула вправо. Збори поділялися на наступні партії: 1 і 2) крайня права і права (легітимісти), 3) правий центр (орлеаністи, прихильники парламентаризму), 4) лівий центр (республіканці), 5) республіканська ліва, 6) крайня ліва і 7) утворилася трохи пізніше партія звернення до народу (бонапартисти).

З точністю визначити чисельне співвідношення партій неможливо, внаслідок неясності переконань багатьох депутатів і готівки проміжних груп, а проте, більшість (близько 400), безсумнівно, належало різним прихильникам монархічної або імперіалістської реставрації, і якщо вона не відбулася, то тільки внаслідок роздробленості монархічних партій, яка робила неможливим угоду між ними. Всі монархісти були згодні з питання про бажаність миру. Третья французская республика: Материал из Википедии -- свободной энциклопедии [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ru.wikipedia.org

Республіканців різних відтінків було близько 300, серед яких теж було чимало прихильників миру. Міста взагалі були за республіканців, село - за правих. У числі серед депутатів були Тьєр, обраний в 26 департаментах, В. Гюго, Гамбетта, Рошфор, Гарібальді. Настрій більшості зборів яскраво характеризується тим, що ім'я Гарібальді було зустрінуто шиканням і свистками (що призвело до складання повноважень Віктором Гюго).

Уряд народної оборони склав свої повноваження. Верховна влада належала тепер національним зборам, що засідали спершу в Бордо, а з 10 березня 1871 року - у Версалі. Його було обрано на невизначений строк, з обов'язком відновити порядок в країні і вирішити питання про форму правління. 17 лютого 1871 він обрав «главою виконавчої влади французької республіки» Тьєра, на імені якого могли зійтися всі партії, республіканці і монархісти, але він був тільки виконавчим органом зборів і повсякчас міг бути ним відкликаний. Через два дні він склав свій кабінет з представників різних партій, в якому сам зберіг президентство; до його складу увійшли Ж. Фавр, Ж. Симон, Пікар, Дюфор. Перший час його управління ознаменований повстанням комуни. 10 травня, після довгих переговорів, було укладено франкфуртський мир з Пруссією, що позбавив Францію двох провінцій, Ельзасу та Лотарингії, і обтяжили її 5-мільярдної контрибуцією. Зважаючи на неможливість угоди з питання про форму правління, Тьєр ще в березні 1871 року запропонував мовчазно прийнятий партіями pacte de Bordeaux, тобто рішення займатися тільки нагальними справами, надаючи майбутньому конституційні питання. Третья французская республика: Материал из Википедии -- свободной энциклопедии [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ru.wikipedia.org

Волею-неволею, однак, національним зборам доводилося піднімати питання конституційного права, до деякої міри упередити майбутню форму державного устрою; так, 10 серпня 1871 був вироблений закон про генеральні ради, в 1872 році - закон про державні ради. 31 серпня 1871 національні збори замінило титул «глави виконавчої влади» титулом президента республіки і визначило термін його повноважень (3 роки).

Під час керування Тьєра уряд зумів настільки підняти кредит Франції, що вона без великих труднощів вже в червні 1871 року уклала іноземну позику в 2000 млн., а в 1873 році - в 3000 млн. франків. Для збільшення державних доходів були піднесені або введені нові податки на сірники, папір, залізничні квитки, клуби, більярди і т. д. Була знищена національна гвардія і введена загальна військова повинність за прусським зразком, без права заступництва. Орлеанським принцам дозволено повернутися до Франції і їм повернуте їх майно. Скоро у Тьєра стали відбуватися розбіжності з більшістю зборів, які бажали монархічної реставрації. 24 травня 1873 Тьєр вийшов у відставку до закінчення терміну його повноважень. На його місце зібрання в той же день більшістю 390 голосів обрала маршала Мак-Магона, на імені якого зійшлися всі монархічні партії; ліва утрималася від голосування. Третья французская республика: Материал из Википедии -- свободной энциклопедии [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ru.wikipedia.org

Мак-Магон, обраний коаліцією правих, був намічений нею для підготовки монархічної реставрації. Він ретельно очищав уряд і бюрократію від республіканців, замінюючи їх монархістами, засмучував свободу друку (відновлені застави для органів преси), переслідував народні збори (збиралися звичайно в ресторанах; поліція, під усілякими приводами віднімаючи дозвіл у тих господарів, які віддають свої зали для радикальних зборів, могла майже зовсім припинити їх у багатьох місцях), надав повну свободу всіляких з'їздів духовенства. Крайні праві і правий центр відкрито підготовляли відновлення монархії; йшли переговори про їх злиття на ґрунті визнання королем Генріха V (граф Шамбора), а графа Паризького - його спадкоємцем, але переговори розбилися об завзятість Шамбора, який не побажав відмовитися від білого прапора на користь триколірного. Після невдачі цієї спроби праві визначили термін повноважень Макмагона в 7 років, щоб принаймні надовго закріпити за собою владу.

У національному зборах почалася боротьба за конституцію, і до 1875 року вона була закінчена. За неможливістю дійти згоди про особу короля, зборам мимоволі довелося погодитися на республіку, але вони приклали всіх зусиль, щоб зробити її як найбільш можливо консервативною, не наважуючись відмовитися від загального голосування, яке пустило надто глибоке коріння, урівноважили його сенатом, який мав би бути представником інтересів села і взагалі консервативною силою.

Незважаючи на це, конституція пройшла з надзвичайним працею. Після прийняття конституції збори обрали 75 незмінюваних сенаторів і розійшлося в грудні 1875 року. Слово «республіка» в Конституції згадувалося лише в 1 статті, яку прийняли перевагою лише в 1 голос. Третья французская республика: Материал из Википедии -- свободной энциклопедии [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ru.wikipedia.org

Розділ ІІ. Державний устрій та політичний режим Третьої республіки

2.1 Особливості політичної моделі Франції за Конституцією 1875 року

Особливостями політичної моделі Франції за Конституцією 1975 року були наступні:

1. Надзвичайний консерватизм.

2. Компромісний характер (до поправок 1879 і 1884 року - щось середнє між монархією і республікою).

3. Стислість і відсутність декларації про принцип державного устрою.

4. Тимчасовість, невизначеність і можливість внесення змін 2 палатами парламенту без участі народу.

Законодавча влада належала парламенту, що складається з палати депутатів і сенату. Разом 2 палати становили Національні збори, яке обирало президента.

Палата депутатів (600 чол): вибори кожні 4 роки за мажоритарно-пропорційною системою на основі рівного, загального, таємного голосування. АЛЕ не мали права голосу жінки, військовослужбовці, населення колоній, особи молодше 21 року і проживають на території Франції менше 6 місяців. Так з 40 млн голосували тільки 12 млн.

Сенат (300 чол): непрямі і багатоступінчасті вибори на 9 років. Кожні 3 роки змінювалася 1 / 3. 75 членів обиралися довічно. Це був своєрідний консервативний противагу палаті депутатів.

Права Сенату:

1. Без його схвалення не приймався ні один закон.

2. Обговорення та затвердження державного бюджету.

3. Міг добитися відставки кабінету міністрів.

4. З його згоди президент міг розпустити палату депутатів, але сам сенат не міг бути розпущений ніким.

5. За згодою ради міністрів президент міг перетворювати сенат до верховного суду по злочину, що загрожує безпеці держави.

Виконавча влада належить президенту:

1. Право помилування.

2. Не відповідальний перед палатами, крім випадку державної зради.

3. Не міг критикувати пресою.

4. Глава збройних сил.

5. Призначення чиновників.

6. Внесення і затвердження законопроектів.

На початку 1876 року відбулися вибори в сенат, що дали (разом з незмінний сенаторами) незначну перевагу монархістам, і в палату депутатів, що дали близько 370 республіканців і 170 монархістів; останні об'єдналися тепер в одну консервативну партію. Бюффе (міністр-президент) не був обраний ні в палату депутатів, ні в сенат, і подав у відставку. Мак-Магон, незважаючи на крайнє небажання, змушений був доручити складання кабінету члену лівого центру Дюфор, а потім Ж. Симонові. 16 травня 1877 він звернувся до останнього з образливим листом, який і опублікував; Симон вийшов у відставку, і Мак-Магон доручив складання кабінету монархісту, герцогу Брольи. Потім було розпущення палати (за згодою сенату). 363 республіканських депутата об'єдналися і представилися виборцям колективно.

Вибори були цілком сприятливі для них, незважаючи на те, що Мак-Магон вдавався до наполеонівських прийомів тиску; в новій палаті опинилися 394 республіканця і 141 консерватор. «Міністерство 16 травня» подало у відставку, але президент відповідав новим викликам палати, призначивши новий консервативний кабінет Рошбує. Палата прийняла виклик, вона відмовилася увійти в зносини з міністерством і вотувати бюджет. Президент злякався конфлікту, який міг призвести до революції, і вважав за краще поступитися. Він надав владу республіканцям, але не вмів з ними ладнати. Через рік, відчуваючи своє безсилля, тим більше що вибори 1 / 3 сенаторів в 1879 році зробили і сенат республіканським, він вийшов у відставку (січень 1879 року). На його місце був обраний випробуваний республіканець Греві. Третья французская республика: Материал из Википедии -- свободной энциклопедии [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ru.wikipedia.org

2.2 Економічний та культурний підйом в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.

У другій половині XIX ст. здійснилася справжня модернізація Франції. Найважливішим аспектом модернізації було остаточний вступ в індустріальну еру. Воно відбулося протягом двох фаз росту: I період 1840-1860 рр.., коли Франція відчула на собі ефекти промислової революції вугілля, парової машини, залізниці та металургії, і в період 1896-1913 рр.., коли відбулася «друга промислова революція», революція електрики і автомобіля. Карпантье Ж. История Франции / Под общей редакцией Ж. Карпантье, И90 Ф. Лсбрена в сотрудничестве с Э. Карпантье и др.; предисл. Ж Ле Гоффа; пер. с фр. М. .Некрасова - СПб.: Евразия, 2008. -- С. 360

Самий явний прогрес мав місце на початку Другої імперії - як у сільському господарстві, так і в промисловості. Аграрний сектор занадто часто зображують тягарем, який гальмує зростання французької економіки. Звичайно, в той період за рентабельністю він набагато поступався англійському або бельгійському сільському господарству. Але за цим відставанням не можна не помічати дуже виразний прогрес на місцях і загальне поширення нововведень. Припинилося використання парових земель, утвердився плуг, коса остаточно змінила серп, і широке застосування знайшли добрива. Основну частку оброблених земель все ще становили орні, але площа пасовищ збільшувалася. Освоєння деяких культур, наприклад, картоплі, кукурудзи і особливо цукрових буряків, чередуємих в сівозміні з зерновими, прискорювало аграрну революцію. Процвітання сільського господарства до самого 1873 давало йому можливість безпрецедентного прогресу. У деяких регіонах на кшталт Па-де-Кале виникли зачатки аграрної спеціалізації, пов'язаної з направленням отримуваної продукції на продаж.

Промисловість теж пережила істотне зростання. Можливість для цього дали нові явища, перше з яких - банківська революція. Завдяки модернізації депозитних банків (таких, наприклад, як «Промисловий і торговий кредит», створений в 1859 р., «Ліонський кредит» - в 1863 р., «Генеральне суспільство» - в 1864 р.) і комерційних банків, найвідоміший приклад яких - «Рухомий кредит» братів Перейра (1852), позики промисловості стали звичайною справою.

Законодавство Другої імперії сприяло гозданію нових компаній: в 1863 р. були дозволені товариства з обмеженою відповідальністю, а в 1867 р. - акціонерні товариства. Так відбувалася мобілізація капіталів, необхідних для великих підприємств і великих робіт. Карпантье Ж. История Франции / Под общей редакцией Ж. Карпантье, И90 Ф. Лсбрена в сотрудничестве с Э. Карпантье и др.; предисл. Ж Ле Гоффа; пер. с фр. М. .Некрасова - СПб.: Евразия, 2008. -- С. 362-363

Однак символом і двигуном зростання були залізні дороги. Продуктивність їх мережі підвищувалася, і залізничні шляхи стали об'єктом інвестицій, що тривали протягом усіх 1860-х рр.. У 1879 р. план Фрейсиме завершив справу Другої імперії, створивши лінії місцевого значення. Спростивши тим самим розвиток обміну стало вирішальним фактором для промислового зростання. Цьому сприяло і поширення нових промислових виробництв: від металургії на деревному вугіллі перейшли до коксівним доменних печей. Продуктивність підвищували і нові технології, як процес Гілкріст (1878), який дозволяв проводити очищення лотарингских залізних руд, що містять занадто багато фосфору. Досягла зрілості парова машина. Величезний прогрес у механізації сприяв насамперед розвитку важкої промисловості і зародженню хімічної. Текстильна промисловість розвивалася повільніше, і її питома вага знижувався.

Всі ці явища змінили географію промисловості в 1860-і - 1880-і рр.. Сформувалися справжні промислові регіони: Північ, металургійні райони навколо Крезо і Сент-Етьєна або великі текстильні центри, як Руан, Лілль, Мюлуз, Рубе, Туркуен, Ліон ... Однак праця ремісників як робітників у сільській місцевості як і раніше була дуже поширеною, і дрібні підприємства, розсипані по країні, залишалися звичайним явищем ще в 1914 р. 28% промислових робочих трудилося на дому, насамперед це стосується роботи кравчинь. Таким чином, у твердженні про підйомі промисловості, яке, втім, не викликає суперечок, треба бачити нюанси. Південні регіони відставали в промисловому розвитку, і французька індустрія страждала зайвою традиційністю структур, які обережна буржуазія не дуже хотіла покращувати.

Завдяки залізницям виник розвинений національний ринок, вигідний для модернізованих аграрних регіонів, тобто Північної Франції і Паризького басейну, які отримували високі доходи. Ринки уніфікувалися: м'ясом торгували в Ла-Віллет, вином - в Берсі, тоді як торгівля вовною зосередилася в Рубе, а шовком - в Ліоні. Взагалі кажучи, Париж підминав під себе провінційні центри. У 1870-і рр.. традиційні ринки та ярмарки в провінції прийшли в занепад. У результаті утвердилися нові форми торгівлі. Трансформації зазнала не тільки оптова торгівля. У сфері роздрібної торгівлі при Другої імперії з'явилися магазини модних товарів, а потім універмаги, символом яких залишився «Бон марші», заснований в 1852 р.; вхід до них був вільним, фіксована ціна на ярлику, що виключає торг, давала можливість для обміну; прибуток , що втрачається на окремому товарі, компенсувалася масовістю продажів, тим більше що каталоги залучали туди нових клієнтів навіть із сільської глибинки; ці магазини склали небезпечну конкуренцію крамницях і особливо рознощиками. Карпантье Ж. История Франции / Под общей редакцией Ж. Карпантье, И90 Ф. Лсбрена в сотрудничестве с Э. Карпантье и др.; предисл. Ж Ле Гоффа; пер. с фр. М. .Некрасова - СПб.: Евразия, 2008. -- С. 364

Процвітання перших років Другої імперії змінилося помітним зниженням темпів з 1857-1860 рр.., Різко прискорився в 1880-х рр..: Крах «Генерального союзу» («Юніон женераль») в 1882 р. викликав каскад банкрутств підприємств і комерційних банків. Бідність, безробіття та соціальні конфлікти, як приклади яких можна вказати страйку шахтарів Анзена в 1884 р. або гірників Деказвіля в 1886 р., наочно свідчили про кризу.

Показник зростання від 2,2% знизився до рівня менше 1%. Інвестиції виразно зменшилися, і банки відвернулися від промисловості. Особливо постраждало сільське господарство, опинившись в лещатах двох криз: конкуренції з боку нових країн і виноградного кризи, викликаної поширенням філоксери, який був найважчим. Нарешті, серйозний спад пережила зовнішня торгівля: у 1876-1883 рр.. Франція почала спішно здавати позиції на всіх міжнародних ринках. Вільна торгівля, проголошена в 1860 р., вже поставила в невигідне становище деякі промислові регіони, наприклад Руан та Лілль, але режим протекціонізму, введений Жюлем Меліною в 1892 і особливо в 1897 рр.. («Закон висячого замка»), вже не допомагав обескровленной економіці перед обличчям успіхів Англії і передусім Німеччини. Франція, яка і 1860 р. була другою торговою державою, в 1871 р. пропустила вперед Німеччину, а в 1878 р. - США.

Однак французька економіка зуміла пожвавитися до 1896 р. і особливо з 1906 р. До самої війни неухильно розвивалися новітні галузі промисловості, і яких Франція була дуже сильна: автомобільна промисловість - завдяки фірмам «Панар-Левассор», Пежо і братів Рено , гумова - на заводах Мишлена, авіаційна, застосування в якій алюмінію сприяло розвитку гідроенергетики в Альпах. Однак провідними залишилися різні галузі металургійної та текстильної промисловості, а важливе місце польського господарства, де посилювалася регіональна спеціалізація, було характерною рисою французької економіки. Карпантье Ж. История Франции / Под общей редакцией Ж. Карпантье, И90 Ф. Лсбрена в сотрудничестве с Э. Карпантье и др.; предисл. Ж Ле Гоффа; пер. с фр. М. .Некрасова - СПб.: Евразия, 2008. -- С. 364-365

Напередодні війни французька економіка виглядала збалансованою, спиралася на тверду валюту і значний потенціал. Однак структурні вади складали для неї загрозу.

Французьке суспільство за ці кілька десятків років зазнало докорінних змін. Безсумнівно, Франція залишалася країною, де більшість людей жило в селі (ще в 1911 р. жителі сільської місцевості становили 53% населення), але урбанізація посилювалася, і вже починався вихід з села. З 1841 по 1913 р. населення зросло з 35 млн. 800 тисяч до 39 млн. 800 тисяч. Але якщо врахувати втрату Ельзасу-Лотарингії і придбання Ніцци і Савойї, можна сказати, що це зростання пов'язаний більше з імміграцією, ніж з народжуваністю, що переживала спад. Справді, норма народжуваності з 26% о в 1850-1855 рр.. знизилася до 22% о в період 1891-1895 рр., перш ніж впасти до 20% о в 1900-1914 рр.. Смертність ж аж до 1895 р. залишалася високою. Демографічний застій у Франції був дуже важливим фактором у період, коли Європа перебувала на повному підйомі. Карпантье Ж. История Франции / Под общей редакцией Ж. Карпантье, И90 Ф. Лсбрена в сотрудничестве с Э. Карпантье и др.; предисл. Ж Ле Гоффа; пер. с фр. М. .Некрасова - СПб.: Евразия, 2008. -- С. 365-366

Біглий аналіз соціального життя, майже не дає уявлення про нескінченному політичному, релігійному, соціальному, регіональному розмаїтті. Настільки ж нескінченним було і культурне розмаїття. Третя республіка, пройнята духом педагогічним, дала можливість для певної демократизації культури завдяки школі. Все більше випускалося енциклопедій і словників; тим самим у розпорядження широкої публіки надавалася культура, зосереджена на батьківщині, і формування Французької нації відбувалося на уявленні про 1789 рік, як і головну дату вітчизняної історії. Дешева «дрібна преса» видавалася величезними тиражами - одних тільки «Пті журналь», «Пті Парізьєн», «Матен» і «Журналь» разом взятих близько 1900 р. виходило 2400000 екземплярів в день, - і, нарешті, місцева преса всюди розповсюджувала зразки для уніфікації.

Після зникнення покоління романтиків, свідком порога був Віктор Гюго, національний поет, і після поразки 1848 настала епоха реалізму і натуралізму, від Флобера до Золя. Література слідувала за часом, а в ньому панував культ науки і позитивного факту. Поети, від Бодлера до Верлена і Рембо, звеличували мистецтво для мистецтва, створювали оригінальні твори.

Широка публіка, зі свого боку, воліла популярні романи, бульварний театр, оперету. У той час як в офіційному мистецтві панував академізм, творчість Мане вчинила переворот і проклала шлях до пошуків «імпресіоністів», названих так за картиною Моне, представленої на виставці 1874 р.: «Враження, схід сонця».

Мало-помалу сміливість імпресіоністів і їх наступників, які, від Сезанна до кубістів, пропонували нові типи зображення, була прийнята публікою. Але в передвоєнні роки всіма вогнями заблискав новий авангард: були створені «Весна священна» Стравінського - 29 травня 1913 р., твори Пікассо, група «Нувель ревю франсез».

У міжвоєнний період ці твори, в свою чергу, знайдуть загальне визнання. На початку століття народилася і нова форма мистецтва, яку чекала виняткова доля, - це був кінематограф. Париж, «місто-світоч», у сфері мистецтв і культури блищав на весь світ. Творчість деяких інтелектуалів, починаючи з рубежу століть, поставило під сумнів цінності науки і раціоналізму і повернулося до національних і релігійних цінностей: це робили Баррес, Клодель, Пегі. Карпантье Ж. История Франции / Под общей редакцией Ж. Карпантье, И90 Ф. Лсбрена в сотрудничестве с Э. Карпантье и др.; предисл. Ж Ле Гоффа; пер. с фр. М. .Некрасова - СПб.: Евразия, 2008. -- С. 371-372

2.3 Особливості правової системи Франції за часів Третьої республіки

Революційна епоха не сприяла створенню цілісної і завершеної правової системи. Вона привела до створення досить розрізненого і часто не погодженого права.

Французька революція XVIII ст. при всьому її нігілістичному підході до старого праву сприяла тому, що надалі у Франції відбувається зростання авторитету закону і перетворення його на основне джерело права. В очах французів саме закон, а не звичаї або судова практика представлявся найбільш ефективним засобом скасування старих феодальних інститутів і вироблення нового доступного і справедливого права.

Саме в законі перш за все знаходили своє відображення постулати природного права і «вимоги природи». Правовий порядок, при якому закон розглядався як акт верховної влади, наділеної повноваженням встановлювати норми, що мають вищу юридичну силу, відбивав ту ступінь розвитку суспільства, коли закон дійсно був найбільш зручною правовою формою вираження як загальної волі, так і інтересів окремих груп і прошарків суспільства, насамперед його правлячих кіл. Звідси у французькій правовій системі з формально юридичної точки зору будь-яке рішення суду повинно було ґрунтуватися (на відміну від Англії) на писаному праві - законі, а не на попередній практиці - прецедент.

Нова правова система створювалася у Франції відповідно до принципів і цілями, висунутими ще в період революції. Саме революція XVIII ст. підготувала необхідний грунт для того, щоб з встановленням «сильною» урядової влади (Наполеона Бонапарта) в інтересах суспільства, а насамперед нових підприємницьких кіл і селян-власників, була проведена широкомасштабна кодифікація усього французького права. Крашенинникова Н., Жидкова О. История государства и права зарубежных стран [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Pravo/istrp/index.php

За короткий відрізок часу (з 1804 по 1810 р.), зокрема завдяки енергії і самого Наполеона, було видано 5 кодексів, що охопили всі основні для того часу галузі права й увійшли в історію під назвою кодифікації Наполеона (цивільний, торговий, кримінальний, цивільно -процесуальний, кримінально-процесуальний кодекси).

Ця кодифікація, яка, за образним висловом юристів того часу, мала «ясністю геометричної системи», мала велике значення для утвердження вільного підприємництва. Хоча законодавець і робив у ряді випадків крок назад порівняно з більш радикальним законодавством революції, ці кодекси, безсумнівно, мали революційний зміст, відбивши підсумки революційних бур і потрясінь.

Успіх кодифікації Наполеона визначався значною мірою і тим, що її укладачі, використовуючи революційні ідеї та підходи, відновили перервану в роки революції наступність у праві та звернулися не тільки до революційної практиці, але й до дореволюційного права, кутюма, канонічного права, римському праву.

У Франції наприкінці XVIII - початку XIX ст., На відміну від Англії, законодавець, особливо при проведенні кодифікаційних робіт, широко використовував спадщину римських юристів, сприйняв сам дух римського права. Логіка побудови французького права (його поділ на публічне і приватне), його основні конструкції і поняття, багато юридичних визначення сходять до римського права, переробленому відповідно до французькими умовами ще в дореволюційну епоху такими видатними юристами, як Будинки, Потьє, Буржон та ін. Крашенинникова Н., Жидкова О. История государства и права зарубежных стран [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Pravo/istrp/index.php

Створена вже наприкінці XVIII - початку XIX ст. під безпосереднім впливом французької революції правова система Франції в основних своїх рисах, незважаючи на ускладнення її структури, модернізацію основних правових інститутів, розвиток її джерел, збереглася і до початку XX ст.

Протягом майже всієї першої половини XX ст. у Франції формально продовжувала діяти класична наполеонівська кодифікація права. Але після другої світової війни більш складний характер суспільного життя, нові економічні процеси, зростання правової культури та інші чинники спричинили поступове оновлення традиційних наполеонівських кодексів.

У Франції ще в першій половині XIX ст. були встановлені законодавчі обмеження для власників: власники землі зобов'язані дозволяти проводку електроліній над своєю ділянкою, допускати над ним польоти літаків, не мають права саджати дерева поблизу аеродромів і т.д. Спеціальне законодавство (1919 і 1938 рр..) Визначило, що власники землі не можуть використовувати рушійну силу води, не отримавши спеціальну концесію від держави.

У 20-і роки французьке законодавство оформило створення інституту так званої комерційної власності, суть якої полягала в обмеженні права власності для осіб, що здають приміщення в оренду торгово-промисловим підприємствам. Наймодавець-власник не міг, за винятком особливих випадків, відмовити орендарю-підприємцю в продовженні договору оренди.

Розвиток процесу усуспільнення виробництва і сфери обігу мало своїм результатом і зміну самої концепції власності, яка розглядається не тільки як право індивіда, але і як його соціальний обов'язок. У Франції, як і в інших країнах Заходу, падає значення індивідуальної приватної власності, збільшується роль асоційованої і державної власності.

Великі зміни відбулися в XX ст. і в області договірного права. Так, Державна рада як вищий орган адміністративної юстиції і суди стали відходити в разі надзвичайних обставин від принципу непорушності договору. У цих цілях була використана середньовічна доктрина «Застереження про незмінність обставин» ("Clausula rebus sic stantibus"). Французька судова практика нерідко робила наголос саме на змінилися і надзвичайні обставини. При цьому слідувала посилання на ч. 3 ст. 1134 ФГК, згідно з якою угоди, укладені між сторонами, «повинні бути виконані сумлінно». Крашенинникова Н., Жидкова О. История государства и права зарубежных стран [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Pravo/istrp/index.php

Ще більш ґрунтовного перегляду в XIX-XX вв. піддався Торговий кодекс Франції. Так, в 1838 р. був прийнятий спеціальний закон, що упорядковує процедуру банкрутства, в 1844 р. - закон про винаходи і патенти на винахід, в 1852-1862 рр.. - Закони про реорганізацію банківських установ і т.д. Закон 1867 легалізував акціонерні товариства («анонімні товариства»), які створювалися явочним шляхом.

Починаючи з закону 1867 р. в якості самостійної сфери регулювання торгового законодавства виділилося акціонерне законодавство. Часткові реформи акціонерного законодавства мали місце в 30 - 40-і рр.. XX ст.

На відміну від традиційного торгового права, що носить приватно-правовий характер, чинне законодавство акціонерне включає велику кількість кримінальних і процесуальних норм. У цьому законодавстві містяться розгорнуті правила створення і діяльності всіх основних видів торгових товариств, а саме: повних, простих, командитних, товариств з обмеженою відповідальністю, акціонерних товариств.

На відміну від цивільного та торгового права робоче законодавство не мало у Франції глибоких історичних коренів, навпаки, перші акти французької революцій мали скоріше яскраво виражений антиробочий характер.

Прийнятий в 1791 р. закон Ле Шапельє був спрямований на боротьбу не стільки з корпораціями середньовічного типу, скільки з робочими об'єднаннями. Закон забороняв спілки робітників однієї і тієї ж професії, оголошував незаконними страйки і навіть зборів робітників з метою обговорення умов праці.

Закон Ле Шапельє і засновані на ньому кримінальні заборони стали серйозним правовим перешкодою на шляху організації профспілок. З розвитком капіталізму у Франції законодавство, що забороняє об'єднання робітників, ставало все більш відірваним від життя і неефективним.