Інтеграція країн СНД. Політичний і економіко-теоретичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Економічне та політичне співробітництво є одним із пріоритетів розвитку країн СНД. Поглиблення торговельно-економічної взаємодії країн Співдружності, формування спільного економічного простору є важливим фактором економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національних економік пострадянських країн. Спільне вирішення проблем економічного та політичного розвитку дасть змогу країнам СНД зайняти помітне місце на світовому ринку. Тому актуальним є дослідження основних аспектів виникнення та розвитку інтеграційних процесів країн СНД, а також виявлення перспектив економічного розвитку і співробітництва країн Співдружності.

Карл Дойч бачить в інтеграції, що конфлікти між державами будуть отримувати мирне вирішення при наявності у держав стійких взаємних очікувань. Таким чином він бачить інтеграцію і як стан, і як процес. Так це чи ні, ми будемо досліджувати у даній курсовій роботі.

Процес інтеграції дозволяє домогтися максимальної взаємної вигоди з мінімальними витратами для всіх суб'єктів, які в ньому беруть участь. Проте інтеграція вимагає істотної підготовки всіх суб'єктів до цього процесу, а також хорошої якості управління ними. [12, с. 140]

При роботі над курсовою в основному я спиралась на думки таких науковців як: Козик В.В., який у своїй парці «Міжнародні економічні відносини» досить детально розглядає принципи, основи, та проблеми світової економічної інтеграції; А.С. Філіпченко, що в своїх книжках «Світова економіка: Підручник», «Економіка зарубіжних країн: Підруч», «Міжнародні економічні відносини» досить детально розглянув саму суть економічної інтеграції, причини її виникнення, цілі, проблеми. Ці науковці досить детально розглянули принципи, цілі, сучасний стан світової економічної інтеграції та дали зрозуміти які саме вектори інтеграції необхідно обрати Україні; різні аспекти функціонування СНД, у тому числі економічного та політичного співробітництва країн-учасниць, відображені в працях О. Бельчука, С. Лебедєва, М. Петракова, С. Ситаряна й ін. Зокрема, М. Петраков розглядає пріоритетні напрями розвитку країн Співдружності, у тому числі економічне співробітництво. С. Ситарян досліджує труднощі та перспективи інтеграції країн СНД. С. Лебедєв аналізує основні сфери взаємодії країн-учасниць СНД. У працях О. Бельчука досліджуються перспективи подальшого функціонування країн Співдружності. Дослідження та аналіз основних показників соціально-економічного розвитку країн СНД здійснюється Виконавчим комітетом СНД та Міждержавним статистичним комітетом СНД. З урахуванням необхідності спільного вирішення економічних та політичних проблем у країнах Співдружності шляхом поглиблення торгівельної та виробничої співпраці, створення спільного економічного простору, важливого значення набуває вивчення проблем і перспектив розвитку інтеграції країн СНД.

Метою курсової роботи є виявлення умов і можливості зближення країн СНД на сучасному етапі. Досягнення поставленої мети вимагає виконання наступних завдань:

- визначення сутності інтеграційних процесів у країнах СНД (цілі та передумови створення);

- визначення основних аспектів виникнення та розвитку інтеграції у країнах Співдружності;

- дослідження динаміки інтеграційних процесів СНД;

- виявлення проблем та перспектив співробітництва країн СНД.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є інтеграційні процеси у країнах СНД.

Відповідно до завдань роботи побудована її структура, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

Робота містить 25 сторінок тексту, 2 рисуни, 21 джерело використаної літератури, 4 додатки. Інформаційною основою дослідження є дані статистичні дані СНД, різноманітні навчальні посібники, підручники, монографії економістів, періодичні видання, статті.



1. Сутність інтеграційних процесів, основні аспекти їх виникнення та розвитку у країнах СНД

інтеграція політичний економічний

Після розпаду СРСР на його території утворилося 15 незалежних держав, 12 з яких увійшли до складу СНД. Перш ніж охарактеризувати економіку країн СНД, необхідно відзначити особливості їх розвитку після отримання політичної незалежності:

- введено президентство;

- пройшли вибори законодавчих органів на багатопартійній основі;

- вступ в ООН;

- зміцнення політичних і економічних зв'язків із Заходом;

- вступ до низки міжнародних організацій.

Але придбання політичної незалежності не призвело до економічного та соціального благополуччя. Швидше, навпаки, для багатьох країн СНД стала реальністю політична нестабільність, міжнаціональні конфлікти і навіть міждержавне протистояння.

На економічну ситуацію в державах СНД надали вплив не тільки політичні питання, а й перехід до ринку. Виявилося, що потенційні і реальні можливості в країнах СНД далеко не однакові. Та й саме прагнення до ринку правлячих структур було різним. Звідси і різні темпи ринкових перетворень.

Аналіз інтеграційних процесів у рамках Співдружності Незалежних Держав неможливий без розгляду умов, що передували появі нових незалежних держав на території колишніх союзних республік СРСР.

Економіка СРСР не тільки ставилася до економіки інтеграційного типу, але в ній була досягнута і найвищий ступінь інтегрованості господарства (у СРСР на міжреспубліканський оборот в 1990 році прямувало близько 20% валового національного продукту, а в країнах Європейського Союзу - лише 14%). Економічна взаємозалежність союзних республік була також велика, як і взаємозалежність регіонів всередині будь-якої сучасної індустріально розвинутої країни. Це було обумовлено тим, що розміщення виробничих потужностей і структура міжреспубліканського поділу праці формувалися на плановій основі єдиного економічного простору. Матеріальну основу Радянського Союзу утворювали загальна виробнича інфраструктура, господарські зв'язки, кооперація великих і середніх підприємств. При цьому на території Союзу десятиліттями створювалися єдині енергетичні, газові, транспортні, комунікаційні, паливні системи[8].

Після розпаду Радянського Союзу країни, що увійшли до Співдружності Незалежних Держав, були об'єктивно зацікавлені у встановленні та підтримці стійких взаємних економічних зв'язків. У той же час було очевидно, що склалася до початку 90-х років структура економічних взаємовідносин далеко не оптимальна.

Таким чином, метою створення СНД було забезпечення взаємного і рівноправного співробітництва в галузі економіки, торгівлі товарами та обміну інформацією. Створюючи СНД, що беруть участь у ньому держави зобов'язалися гарантувати відкритість кордонів, свободу пересування громадян та обміну інформацією в рамках Співдружності. Серед найважливіших завдань СНД в економічній сфері є:

- координація зусиль у вирішенні загально регіональними проблем економіки, екології, освіти, культури, політики та національної безпеки;

- розвиток реального сектора економіки і технічне переозброєння виробництва через розширення торговельно-економічного співробітництва;

- стійке і поступальний соціально-економічний розвиток, зростання добробуту громадян.

Передумови успішного інтеграційного співробітництва держав у форматі СНД полягають у наступному:

- розвиток багатостороннього співробітництва в СНД не суперечило процесам зміцнення суверенітету держав-учасників;

- збіжність шляхів трансформації суспільства, орієнтованих на розрив з тоталітарним минулим, побудова ринкової економіки та політичної демократії, приблизно однаковий рівень розвитку продуктивних сил і зрілості ринку, схожі технічні та споживчі стандарти, однорідність товарних і фінансових ринків, загальні стандарти і технічні умови, що діяли в колишньому СРСР;

- наявність колосального людського, ресурсного та оборонного потенціалу, величезної території, розвиненої науки і багатої культури. На СНД припадає 18% світових запасів нафти, 40% - природного газу, 10% - світового виробництва електроенергії при частці в світовому продукті - 1,5%;

- збереження взаємодоповнюваності та взаємозалежності національних економік, заснованих на загальному історичному та соціально-економічний розвиток, існування об'єднаних мереж транспортних комунікацій і ліній електропередач, відсутність багатьох видів природних ресурсів у деяких державах СНД і наявність їх в інших учасницях СНД;

- вигідне географічне положення, значний транзитний потенціал, розвинена мережа телекомунікацій, транспортні коридори для перевезення вантажів між Європою та Азією;

- наявність досить ємного, добре освоєного ринку збуту товарів, неконкурентоспроможних в країнах далекого зарубіжжя. В умовах посилення конкуренції на світових ринках важливість цього чинника інтеграції буде неухильно зростати;

- тісні зв'язки між країнами СНД в соціальній, гуманітарній та інформаційній сферах. На просторі СНД не існує мовного бар'єру. Російська мова є рідною або другою рідною мовою для більшої частини населення СНД, а також робочою мовою Співдружності, що спрощує проблему комунікацій і розвитку економічних і гуманітарних контактів;

- ускладнення військово-політичної обстановки в світі і на межах Співдружності в результаті збільшеної загрози міжнародного тероризму, що вимагає більшої координації зусиль у забезпеченні колективної безпеки. [13, с. 15]

Таким чином, міждержавна взаємодія країн СНД є не самоціллю, а інструментом розв'язання найважливіших соціально-економічних проблем і відповідає корінним інтересам держав Співдружності. Економічна інтеграція СНД має об'єктивні передумови стати ефективною і вивести держави на шлях динамічного прогресу. Однак це зажадає величезної політичної волі та значних зусиль з вироблення конструктивної програми інтеграційних дій, а також зі створення адекватної інституційної інфраструктури широкомасштабного співробітництва.

За минуле десятиліття в інтеграційних процесах Співдружності Незалежних Держав можна виділити кілька етапів інтеграції.

1991-1993 роки можна назвати першим етапом - появи національних економік, - який охарактеризувався розвалом єдиного народногосподарського комплексу СРСР, розподілом національного багатства, змаганням за отримання зовнішніх кредитів, відмовою від сплати боргів колишнього СРСР, різким скороченням взаємного товарообміну, що призвело до економічної кризи на всьому пострадянському просторі.

Другий етап (1994-1995 роки) - так званий, етап становлення правового простору - охарактеризувався інтенсивним створенням нормативної бази міждержавних відносин. Основою формування правового поля в рамках СНД можна вважати прийняття Статуту СНД.

Можна виділити ряд найбільш значущих угод, які виступають як спроби об'єднати зусилля всіх учасників СНД на досягненні загальних цілей. Це, в першу чергу, Договір про створення економічного союзу (24 вересня 1993 року), Угода про створення зони вільної торгівлі (15 квітня 1994 року), Угода про створення Міждержавного економічного комітету як постійно діючого органу Економічного союзу (21 жовтня 1994 року), Угода про створення Платіжного союзу держав-учасників СНД (21 жовтня 1994 року).

Третій етап (1996 рік - 2006 рік) відрізняє поява субрегіональних утворень. Характерною рисою цього етапу стало укладення двосторонніх угод. Тут найбільший інтерес з точки зору подальшої перспективи представляє розвиток зв'язків між Росією і Республікою Білорусь, які першими пішли шляхом створення митного союзу. У подальшому до них приєдналися Казахстан, Киргизія та Таджикистан, створивши Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС) [3, с. 145-148].

Поглиблюється інтеграційне співробітництво згідно з Договором про утворення Співтовариства Білорусі і Росії від 2 квітня 1996 року. Договір закріплює конкретні заходи з формування спільної транспортної та об'єднаної енергетичної систем.

У цілому на колись єдиному пострадянському просторі виникли і функціонують 5 субрегіональних угруповань. Серед економічних угруповань, крім Союзу Білорусії і Росії (СГБР) і Євразійського економічного співтовариства, можна виділити Східноєвропейський Союз (Україна, Молдова), який переріс потім в ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), Центральноазіатське співробітництво (ЦАС - Узбекистан, Казахстан, Киргизія, Таджикистан), кавказька «четвірка» (Азербайджан, Вірменія, Грузія, Росія).

Отже, співробітництво в рамках субрегіональних об'єднань є закономірним пошуком державами-учасниками оптимальних конфігурацій і методів взаємодії і в цілому не суперечить участі держав у Співдружності, оскільки такі об'єднання є взаємно транспарентними, а їхні цілі і практична діяльність лежать в загальному руслі розвитку СНД.

2. Динаміка інтеграційних процесів у країнах СНД

Інтеграційні процеси в СНД проходять в умовах глибокої системної соціально-економічної кризи. Істотно ослабли господарські зв'язки між державами Співдружності. Різко скоротилася роль держав Співдружності в динамічно зростаючої світової економіки.

Протягом останніх п'ятнадцяти років вартісні показники взаємної торгівлі членів СНД якщо і зростали, то дуже помірно. Так, у 2010 році їх внутрішньорегіональний експорт досяг 42 млрд доларів, тоді як у 1996-1997 роках він становив 37 млрд доларів. Імпорт у 2010 році дорівнював 46 млрд доларів, що практично відповідало показнику 1996 року. При цьому постачання в треті країни виросли з 1994-го по 2010 рік в два з половиною рази, а закупівлі ззовні регіону - майже в два рази. Як наслідок, частка СНД у загальному зовнішньоторговельному обороті його учасників неухильно знижувалася: у експорті вона зменшилася за десятиліття з 30 до 20%, а в імпорті - з 70 до 37%. Причому ця тенденція характерна для всіх країн, окрім Білорусі. Наприклад, у 1992 році 89% експорту Вірменії прямувало в СНД, а в 2010 році - тільки 19%. Для Казахстану ці показники склали відповідно 60 і 23%, для України - 56 і 26%. У російському експорті частка СНД ніколи не була високою, і, тим не менш, вона скоротилася з 22% у 1992 році до 16% у 2009-му. В імпорті середня квота СНД становила у 2008-2010 роках 23% в порівнянні з 28% в 1993-2001 рр. [18].

Тому, для відновлення економіки, у всіх країнах колишнього СРСР були проведені системні реформи. За методами проведення реформ та за інтенсивністю країни можна поділити на 3 групи:

1.радикальні - Киргизія, Казахстан, Росія;

2. консервативні - Узбекистан, Туркменія, Білорусь;

3. проміжні - усі інші країни.

Основними складовими системних реформ були:

- лібералізація цін;

- організація приватизаційного процесу;

- створення нових банківської, податкової, бюджетної систем;

- реформування грошово - кредитної сфери;

- реформування валютної сфери;

- формування ринкового механізму регулювання зовнішньої торгівлі [9, c. 83-84].

Інтеграція держав СНД, таким чином, має ряд принципових особливостей. По-перше, об'єднуються країни з істотно різним рівнем економічного розвитку (реальні доходи населення Росії, Казахстану, Білорусі у багато разів перевищують реальні доходи жителів Таджикистану і Грузії). Світовий досвід показує, що такі країни не можуть створити об'єднання типу Європейського союзу і зазвичай обмежуються утворенням зони вільної торгівлі та руху капіталів (приклади - НАФТА, а також північноамериканську угоду про зону вільної торгівлі США, Канади і Мексики). По-друге, в СНД об'єднані країни, основний обсяг торгівлі яких припадає на держави решти світу. Так, частка СНД у зовнішньоторговельному обороті Росії та Азербайджану становить 19%, Казахстану - 37, Україна - 44, Киргизстану - 48, Білорусі і Таджикистану - 65%. Світовий досвід знає об'єднання країн, що розвиваються, ключовими партнерами яких є розвинені держави, що не входять в це об'єднання (наприклад, в МЕРКОСУР інтегровані Аргентина, Бразилія, Уругвай і Парагвай, частка взаємної торгівлі яких у кілька разів менше частки їх торгівлі з США). Проте ця форма інтеграції ніколи не піднімається до рівня економічного союзу. По-третє, в СНД є країни, які мають потужний сировинний потенціал (Росія, Казахстан, Азербайджан і ін), так і не володіють багатими природними ресурсами (Грузія, Молдова, Білорусь, Україна та інші). У світі аналогів такого об'єднання немає (так, ЄС - це об'єднання розвинених, але бідних на природні ресурси країн; Норвегія не вступила в ЄС - її нафту і газ знаходять збут і без інтеграції).

По-четверте, в рамках СНД об'єднуються країни-боржники, залежні від світових кредиторів, причому МВФ, Світовий банк і США негативно ставляться як до інтеграції держав Співдружності з РФ, так і до розвитку в цих країнах високих технологій, особливо подвійного призначення. У той же час активно пропагуються і фінансово підтримуються інтеграційні об'єднання без Росії - такі, як Центрально-азійський економічне співтовариство, «Кавказький парламент», «Тюркський парламент», ГУУАМ (Грузія, Узбекистан, Україну, Азербайджан і Молдова).

Для того аби бачити повну картину економічного, соціального і політичного становища в країнах Співдружності можемо проаналізувати основні категорії економічного зростання, по кожній країні окремо. Це дасть нам змогу відзначити зростання і знайти причини спаду економіки.

За підсумками 2011 року найнижчий ріст економіки серед країн Співдружності Незалежних Держав був зареєстрований в Азербайджані. Такі зведені дані статистичного комітету СНД опубліковані на сайті відомства.

Згідно з даними Статистичного комітету СНД, рекордсменом співдружності за темпами росту економіки в 2011році став Туркменістан з показником в 14,7%. На другому місці - Узбекистан (8,3%), на третьому - Казахстан (7,5%). Далі йдуть Таджикистан (7,4%), Молдова (6,7%), Киргизстан (5,7%), Білорусь (5,3%), України (5,2%), Вірменія (4,4%) і Росія (4,3%). Азербайджан, зростання ВВП якого в 2001році склав лише 0,1%, займає останнє місце в СНД (див. Додаток А).

Відзначимо, що дані по Молдові та Вірменії на сайті Міждержавного статистичного комітету СНД наведені за січень-вересень 2011 року по відношенню до січня-вересня 2010 р. [18]

На сьогоднішній день взаємовідносини країн-членів залишаються складними: труднощі між Україною та Росією через газове питання, аварія в газотранспортній системі, що стало причиною конфлікту між Росією і Туркменістаном, «молочний» конфлікт Росії з Білорусією (а тепер і з Україною), що доповнилось ще й світовою економічною кризою. Безумовно, це відобразилось на основних макроекономічних показниках.

«Україна і Білорусь стрімко нарощують обсяг економічного співробітництва, тому вибудовувати зовнішньоекономічні відносини між країнами за моделлю «сирного конфлікту» навряд чи буде ефективно, вважає народний депутат, заступник голови фракції Партії регіонів Анатолій Кінах. За останні три роки товарообіг між країнами зріс більше, ніж удвічі, досягнувши позначки в $ 6 млрд. Дуже важливо, щоб сторони не переходили в емоційну площину, а ухвалювали відповідні рішення на основі висновків фахівців», - цитує слова депутата прес-служба Партії регіонів[21]. За даними Статистичного комітету (див. Додаток Б) можна спостерігати значне скорочення зростання ВВП у 2011 р. порівняно з 2008 р., ніж у 2001 р., порівняно з 2000 р. у всіх країнах членах СНД, крім Узбекистану, де індекс фізичного об'єму ВВП у 2011 р. зріс, порівняно з 2001 р. на 3,6%. Найбільш негетивні зміни по ВВП показали Вірменія (-21,2%), Україна (-18,2%), Молдова (-15,5%) та Росія (-13,5%). Загальне скорочення ВВП в середньому по Співдружності становило -13%. 2011рік для всіх країн закінчився значним скороченням об'ємів ВВП, об'єктивними причинами чого стали наслідки світової економічної кризи.

З кожним роком об'єм експортно-імпортних операцій між країнами СНД набагато менше, порівняно з іншими країнами світу.

Головними джерелами імпорту для країн СНД є Азейбарджан, Білорусія, Україна та Казахстан (за винятком Киргизії, де головним постачальником став Китай, а також Туркменістану, де на першому місці серед партнерів по імпорту виявилися США). Доля російських постачань не занадто велика - від 11% у Вірменії та Туркменістані, до 25% в Узбекистані і 36% в Казахстані - і цілком порівняна з долею інших партнерів. У 2000 р. обсяги імпорту країн СНД були незначними як між країнами Співдружності, так і з інших країн світу порівняно з 2008 р., в якому обсяги імпорту збільшились на 96,8 млн. дол. та 459,1 млн. дол. відповідно. Але вже в наступному, 2011 р., ці обсяги знову скоротились через світову економічну кризу майже в 2 рази.[18]

В експорті спостерігається така ж тенденція, що й в імпорті. За період 2000-2008 р.р. його обсяги значно зросли, а в 2011 р. зменшились майже в 2 рази порівняно з попереднім роком внаслідок економічної кризи. Значення Росії як ринку для експорту товарів з країн СНД значно зменшилось. Вона поступилася першим місцем в структурі експорту Вірменії - Бельгії, Таджикістану - Нідерландам, Грузії - Туреччині, Туркменістану - Україні, Азербайджану - Італії.

Експорт країн СНД в межах співдружності та до інших країн (млн. дол.)

Якщо звернути увагу на попит та пропозицію робочої сили, то становище на ринку праці стає все більш напруженим. Безробітних (тис. чол.): Азербайджан - 38,9; Вірменія - 65,4; Білорусь - 31,0; Казахстан - 58,3; Киргизстан - 61,8; Молдова - 40,3; Росія - 1313,0; Таджикистан - 55,5; Україна - 531,0. Зважаючи на те, що вільних місць у цих країнах, відповідно, Азербайджан - 14,2; Вірменія - 1,3; Білорусь - 56,9; Казахстан - 13,6; Киргизстан - 7,7; Молдова - 5,2; Росія - 1499,2; Таджикистан - 10,6; Україна - 78,1 (див. Додаток В). Втішними залишаються результати для Білорусі та Росії, оскільки це єдині дві країни Співдружності де пропозиція робочої сили не перевищує попит. В інших країнах цей показник залишається з великим відривом відносно вільних робочих місць.

У торгівлі послугами ситуація схожа, проте певних висновків зробити не можна, оскільки статистичні відомства країн співдружності не публікують даних по географії зовнішньої торгівлі послугами. При аналізі зовнішньоекономічних зв'язків держав СНД потрібно мати на увазі високу питому вагу неспостережуваної економіки і, відповідно, торгівлі, статистику, що не враховується, або спотворює дані. Подібна практика має місце як між самими країнами СНД (наприклад, поставки овочів і фруктів із Закавказзя і Центральної Азії в Росію, Білорусію і Україну, що майже не враховуються), так і з далеким зарубіжжям (наприклад, контрабандна торгівля з Китаєм, Туреччиною, Фінляндією, Польщею) [2, c. 330]. Проте ми можемо дати точні дані, щодо індексів цін на товари та послуги окремо по кожній країні за 2011рік (див. Додаток Г). Дещо зросли показники цін за послуги у Молдові (6,4%) та Азербайджані (3,9%) відносно попереднього року. Показники інших країн несуттєво коливались у сторону росту або спаду. Окрім Білорусі, її показник різко зменшився на 8,2% відносно попереднього року. Країни Співдружності більш активно співпрацюють в торгівлі поза її межами, ніж в рамках СНД, що ще раз підтверджує, що між країнами-членами існує значна кількість невирішених питань як в економічній сфері, так і в політичній.

Отже, можемо запевнитись в тому, що цей, на перший погляд, міцний союз - не дав очікуваного, при створенні, позитивного ефекту в політичній та економічній сфері для країн Співдружності, реальних якісних змін не відбулось - країни по великій мірі функціонують поодинці, що є не дуже позитивним. Їхня діяльність була б набагато ефективнішою при спільних зусиллях вийти з кризового становища, інакше можна стверджувати, що «Співдружність» - це лише назва.

3. Проблеми та перспективи розвитку інтеграційних процесів у країнах Європи

Однією з основних проблем, пов'язаних з аналізом сучасного стану СНД і прогнозуванням розвитку інтеграційних тенденцій, є питання про передумови об'єднання колишніх радянських республік. У більшості досліджень, присвячених взаємодії країн Співдружності, зачіпаються фактори, що перешкоджають або сприяють відновленню єдності пострадянського простору [2, с150].

До факторів, що перешкоджає інтеграції пострадянських республік, перш за все, відносяться різновекторність і різна ступінь просунутості економічних і політичних перетворень в країнах Співдружності. День за днем ??в ході реформ держави СНД втрачають подібні риси політико-правових структур та економічної політики, паралельно накопичуючи все нові відмінності. Збільшується зовнішньоторговельний оборот з країнами далекого зарубіжжя за рахунок зменшення обсягів експорту та імпорту у взаємній торгівлі держав-членів Співдружності. При цьому СНД перетворюється на ресурсний сегмент світового ринку, в умовах якого загостриться конкуренція між новими незалежними державами, як експортерами сировини. Ці якісні характеристики економіки пострадянських держав також не сприяють поглибленню взаємодії.

До дезінтегруючих факторів політичного характеру відносять, перш за все, авторитарні мотиви в поведінці керівників держав, недостатньо активну діяльність у напрямку згуртування Співдружності та підвищення ефективності її інститутів, розбіжності в підході до питань співробітництва.. 
На питання про наявність передумов для інтеграції країн СНД більшість дослідників дають однозначно позитивну відповідь, відштовхуючись від тези про колишню зверхінтегрованість СРСР. Однак саме це твердження є суперечливим. На мою думку, звертати увагу потрібно на спосіб формування СРСР як цілого, на механізми, способи підтримки високого ступеня його цілісності, а при створенні Співдружності поєднувались окремі, незалежні одна від одної частини в один механізм. І тому кожна країна в першу чергу має у своїх інтересах власний розвиток і аж тоді спільну взаємодію.

У зв'язку з вищесказаним можна зробити висновок про те, що об'єктивних умов для реальної інтеграції пострадянського простору не існує. Процеси суверенізації не тільки перешкоджають інтеграційного взаємодії, але і роблять його принципово неможливим. Економічна основа інтеграційного процесу не сформована, потрібно подолання роз'єднаності всередині самих республік, завершення внутрішньореспубліканському інтеграції. Існує маса передумов другорядного характеру, які за наявності зрілості економіки і національних держав у Європі призвели до розвитку інтеграції, але в умовах відсутності економічної і політичної готовності країн Співдружності не можуть гарантувати аналогічний результат. Сьогодні ми можемо говорити лише про розвиток багатостороннього та двостороннього співробітництва.

На сьогоднішній день поступальний розвиток інтеграційних процесів має місце лише в одному регіоні світу - в Європі. Інтеграційні процеси все більшою мірою впливають на хід розвитку економіки, суспільно-політичної ситуації, міждержавних відносин в європейському регіоні, формують вигляд Європейського союзу як єдиного цілого. Інтеграція країн Європи показала тенденцію як до стійкості, так і до поглиблення і розширення. Досвід ЄС свідчить про те, що інтеграційна взаємодія, з одного боку, передбачає досить суттєве обмеження національного суверенітету країн-учасниць, з іншого боку, забезпечує їм набагато більші можливості прогресивного економічного і соціального розвитку, сприяє реалізації прав і свобод громадян.

Зрозуміло, будь-які спроби механічного, довільного перенесення досвіду діяльності ЄС на інший грунт не мають під собою ані наукового, ні матеріальної основи. Держави Латинської Америки, Африки, Близького і Середнього Сходу, Південно-Східної Азії використовували, часто некритично, модель західноєвропейського «Спільного ринку». Проте вона не змогла надати ефективного впливу на формування в країнах, що розвиваються взаємодоповнюваних господарських комплексів. Вона не відповідала економічним умовам звільнених держав, їх потребам у ліквідації виробничо-технологічної залежності від Заходу. Значні відмінності в структурах господарських комплексів, націоналістичні міркування, що переважають при вирішенні питань про розміщення виробничих потужностей, поглиблення соціально-економічної диференціації партнерів зумовили формування відцентрових тенденцій в інтеграційних об'єднаннях країн, що розвиваються.

У СНД складається схожа ситуація: спроба зберегти єдиний економічний простір без єдиної держави або наддержавних структур, в умовах системної ломки, виявилося безрезультатним. Розпад СРСР і трансформаційна рецесія викликали потужні дезінтеграційні тенденції. За цих умов реалізація угод, багато в чому скопійовані з основоположних документів Євросоюзу, була і залишається неможливою. Використання досвіду ЄС має означати не запозичення, а вивчення основних закономірностей інтеграційного процесу, форм організації взаємодії, з тим, щоб виробити адекватну стратегію розвитку, що враховує особливості сучасного стану країн СНД.

Специфічні особливості має наступна форма допомоги з боку СНД - надання російського ринку праці для мільйонів громадян постсоюзних республік. При цьому важливо врахувати: значна частина їх доходів не обкладається податками, що завдає величезної шкоди бюджету РФ. Наприклад, лише громадяни Грузії, що працюють в Росії, за рік вивозять з неї, згідно з оцінками, понад 1,2 млрд. дол (ця сума перевищує бюджет Грузії в цілому і вдвічі більше її власних бюджетних доходів).
Таким чином, завдяки СНД бідні енергоресурсами країни змогли не тільки використовувати підприємства екс-загальносоюзної власності, а й фактично протягом багатьох років користуватися перевагами пострадянського ринку.

Найважливіша проблема СНД - економічне співробітництво Росії та Україні. На відміну від Росії, ПЕК якої забезпечує більше 40% надходжень до бюджету країни і майже 50% ВВП, Україна менш залежна від сировинних галузей і тому більш зацікавлена ??в збуті своєї промислової продукції на ринках СНД. Тільки в 2008 р. виробництво легкових автомобілів скоротилося в Україну більш ніж на 70%, електродвигунів змінного струму - більш ніж на 40%, а те, що відбувається сьогодні - просто катастрофа. У той же час завдяки російському ринку в 2009 р. знайшли збут близько 700 тис. труб, виготовлених в Україні. Отже, вона повинна бути не менше Росії зацікавлена ??в митному або навіть в економічному союзі СНД. За оцінками Ради з вивчення продуктивних сил України, найближчі п'ять років республіка буде покривати за рахунок імпорту з СНД 85,4% своїх потреб у сирої нафти, 45,7 - у нафтопродуктах, 61,7 - у природному газі, 8% - у вугіллі. Тому навряд чи корінним інтересам української економіки відповідає установка, яка обмежує інтеграцію в СНД досягненням режиму вільної торгівлі[14].

Таким чином, перспективи розвитку СНД багато в чому зумовлені як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками. Наприклад, успіх Союзу Росії і Білорусі та Євразійського економічного співтовариства буде сприяти привабливості інтеграції екс-республік СРСР. Залучення ж членів СНД в інші міждержавні об'єднання світу загрожує серйозними змінами у складі Співдружності (деякі країни можуть з неї вийти, а якісь - увійти). Намічається і поява нових міждержавних об'єднань за участю наших країн: почав розвиватися Транспортний союз Росії, Ірану та Індії, до якого приєднався Казахстан; розгорнути економічну взаємодію має намір і «Шанхайська п'ятірка» (Китай, Казахстан, Киргизстан, РФ і Таджикистан). Але в будь-якому випадку необхідність в економічній співпраці Росії з іншими пострадянськими державами в рамках СНД збережеться.

Бурхливий розвиток інтеграційних процесів в останні декілька десятиліть дає підстави стверджувати, що їхні позитивні наслідки в світовому масштабі явно переважають над негативними, які, безумовно присутні.

На сьогоднішній день існують суттєві передумови для подальшого поглиблення процесів світової економічної інтеграції і можна сподіватись, що вона, як складова загальносвітових інтеграційних тенденцій (політичних, культурних, тощо), буде сприяти подальшому суспільному розвитку та вирішенню глобальних світових проблем.

Основними причинами нежиттєздатності та нестабільності СНД є:

1. Нерівноправність відносин між країнами СНД, а також претензії РФ на політичне, економічне, інформаційне та соціокультурне домінування.

2. Намагання РФ розглянути весь пострадянський простір як зону її інтересів.

3. Несумісність вимог РФ щодо координації зовнішньої й економічної політики країн СНД з повним ігноруванням нею інтересів і пріоритетів країн-партнерів.

4. Стратегічний курс РФ на розбудову наддержавних структур СНД під її контролем і прогресуючу інтеграцію пострадянських країн в новий потужний геополітичний блок.

Отже, якщо притримуватись основних положень, які були закладені при створенні СНД, країни-учасники зможуть досягти ефективного результату їх діяльності, а саме в:

- Співпраця в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях;

- Всебічний розвиток держав-членів в рамках єдиного економічного простору, міждержавної кооперації та інтеграції;

- Забезпечення прав і свобод людини;

- Співпраця в забезпеченні міжнародного миру і безпеки, досягнення загального і повного роззброєння;

- Взаємна правова допомога;

- Мирне вирішення суперечок і конфліктів між державами організації.

Тому за для збереження цілосності Співдружності керівникам країн СНД слід розробити чіткий план дїй на майбутнє з урахуванням інтересів, рівня розвитку та ступеня інтегрованості кожної окремої держави-члена.



Висновки і пропозиції

У силу відомих обставин СНД був створений швидкоплинно, без серйозної попередньої підготовки, перш за все наукової. Його історія переконливо показала, що просте копіювання досвіду Євросоюзу у принципово інших умовах не привело до успіху. Однак такий хід подій може і повинен бути зупинений. Країни СНД досі володіють чималим інтелектуальним, науково-технічним та економічним потенціалом, запаси основних видів природних ресурсів становлять в сукупності близько 25%. У сучасних умовах розвиток економіки Співдружності багато в чому визначається ефективністю управління.

Колишні радянські республіки є зараз перехідні в соціально-економічному і суспільно-політичному плані соціуми, де потреби домінуючої політичної еліти не висловлюють, а підміняють собою ще не сформовані суспільні інтереси. Саме ці інтереси впливали на характер і спрямованість взаємодії між пострадянськими країнами в рамках СНД та інших структур. На сьогоднішній день в СНД склалася система взаємодії, яку можна назвати багаторівневої або різношвидкісної. Перший рівень - так звані інтеграційні механізми Співдружності, які носять бюрократичний характер. Їх завдання полягає в тому, щоб декларувати інтеграцію. СНД є щось на кшталт форуму, на якому вищі керівники обмінюються думками й інформацією. Другий рівень - створювані в рамках Співдружності з середини 1990-х рр. субрегіональні об'єднання. Ці структури перетворюються на локальні організації за інтересами, в яких їх учасники самі визначають свої права і обов'язки.

Оцінка спільних дій з подолання кризи повинна вироблятися з урахуванням двосторонніх відносин країн в рамках СНД, які, через значну кількість конфліктів, є досить складними. Полярність поточної соціально-економічної ситуації також не свідчить про скоординованість і ефективність спільних дій. Таким чином, на рівні країн СНД повторюється та ж ситуація що і в цілому у світовому співтоваристві. Визнаючи важливість об'єднання зусиль на міждержавному рівні задля подолання кризи, роблячи певні координаційні дії, країни СНД доки виявляються не в змозі спільно ефективно боротися з економічною кризою.

Діюча в СНД модель інтеграції розрахована на взаємодію держав, а не ринків, і тому в міру розвитку останніх вона буде давати все більше збоїв. Одного разу вони можуть призвести до руйнування всієї конструкції. 
СНД будувалося як регіональний союз державного типу, розрахований на централізовану економіку і трансграничні зв'язку на макро-, а не на мікрорівні. Якщо інститути Співдружності не почнуть відштовхуватися від інтересів бізнесу країн-учасниць, воно приречене на розпад.

В роботі було розглянуто передумови та наслідки економічної інтеграції, співпрацю країн в рамках регіональних та субрегіональних організацій на прикладі країн СНД та їх співпрацю з ВТО.

СНД - досить молода організація, яка на сьогоднішній день, на жаль, має не найкращі показники економічного розвитку та майбутніх перспектив.

Виходячи з даних, які було проаналізовано для написання роботи, можна говорити про недостатній рівень інтегрованості економік країн Співдружності, насамперед, через конфліктні ситуації в її межах та різні погляди держав-членів відносно майбутніх напрямів розвитку.

СНД як інтеграційне об'єднання держав пострадянського простору так і не склалася. Прийняті її керівними органами документи фактично не діють. Координуючі інституції аж ніяк не впливають на розвиток економіки країн-членів.



Список використаної літератури

1. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч.посібник: 2-ге вид., випр. і доп. / За заг. ред. А. І. Кредісова. - К.: ВІРА-Р, 2002. - 552 с.

2. Борко Ю. Расширение и углубление европейской интеграции / Ю. Борко // Мировая экономика и международные отношения. - 2010. - №7. - С. 15-29.

3. Бульвінський А. Проект Єдиного економічного простору: російське та українське бачення/ А. Бульвінський // Віче. - 2009. - №18.-С. 14-17.

4. Дергачов О. Міжнародне становище України // Політична думка. - 2010. №2.

5. Жмурко Н. Роль валютного регулювання у системі економічних відносин / Н. Жмурко // Вісник Львівського нац. університету ім. І. Франка. - Л.: Вид-во ЛНУ, 2009. - Вип. 41. - С. 180-189.

6. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. - 5-те вид., стер. - К.: Знання, 2008. - 406 с.

7. Крилатих Е., Строкова О. Регіональні торговельні угоди в рамках СОТ та аграрний ринок СНД / / Світова економіка і міжнародні відносини. 2010, №3.

8. Лебедєв С. СНГ - территория реального сотрудничества / С. Лебедєв // Междунар. жизнь. - 2009. - №2/3. - С. 13-19.

9. Лук'яненко Д.Г. Міжнародна економіка. Навчальний посібник. - К.: ВІПОЛ, 2009.

10. Макаренко Є. Політичні стратегії інформаційного суспільства: специфіка національних моделей // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2009. - №22.-Частина І.

11. Петраков М.О. О концепции дальнейшего развития СНГ / М.О. Петраков // Междунар. жизнь. - 2009. - №8. - С. 40-52.

12. Румянцев А.П., Румянцева Н.С. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2010. - 377 с.

13. Рябкова Д. Три пишем, четыре в уме/ Я. Рябкова // Инвестгазета. -2010. - від 01-07.03. - С. 18-21

14. Ткаченко С. Реформирование СНГ и перспективы его развития/С. Ткаченко, К. Гуляева // Власть. - 2009. - №7.-С. 100-103

15. Філіпенко А.С., Міжнародна економіка: навч. посібник/ А.С. Філіпенко, Є.I. Ходаківський. - К.: Кондор, 2008 р.-382 с.

16. Циганкова Т.М. Сучасне світове господарство, основи ринкової економіки / За ред. В.М. Петюха. - К., 2008.

17. Шишков Ю.В. Інтеграційні процеси на порозі XXI століття. Чому не інтегруються країни СНД. - М., 2009.

18. Міждержавний статистичний комітет СНД [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.cisstat.org.

19. Бельчук А. Есть ли перспективы у СНГ? / А. Бельчук [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.perspectivy.info/oykumena/ krug/est_ li_perspektivy_u_sng_2008-3-29-26-36.htm.

20. Ситарян С. Интеграция стран СНГ: трудности и перспективы взаимодействия / С. Ситарян [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://vasilievaa.narod.ru/ptpu/ 4_5_01.htm.

21. Кінах про «молочний» конфлікт з Білорусією: Україна має захищатися цивілізованими методами [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://gazeta.ua/articles/politics/_kinah-pro-molochnij-konflikt-z-bilorusieyu-ukrajina-mae-zahischatisya-civilizova/425479

Размещено на Allbest.ru