Сутність демократії в соціальних взаємодіях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність демократії в соціальних взаємодіях

Вступ

У праві і законодавстві нерозривність зв'язку між демократією і авторитарністю виражається у формі взаємного кореспондування прав і обов'язків. Анархія - права без обов'язків', в політичній практиці це боротьба всіх проти всіх; або виділення однієї особи чи групи осіб, які мають лише права, а іншим надані лише обов'язки.

В соціальних взаємодіях можливі три вектори, які характеризують спрямованість відносин між суб'єктами політики:

-Субординація - вертикальне упорядкування згори донизу.

-Координація - горизонтальне упорядкування, взаємодія рівноправних сторін.

-Реординація - зворотнє вертикальне упорядкування знизу вгору;низи стимулюють прийняття верхами певних рішеньДемократична організація характеризується перевагою координації і реординації (референдуми, вибори), а субординація реалізується лише в мінімально необхідних межах.

Скептичні і напівскептичні оцінки демократії

Наведемо судження про демократію представників різних епох, націй та інтелектуальних рівнів. Платон вбачав в демократії стихію нахабства і анархії. А. де Токвіль (1805-1859) вважав поняття демократії і свободи як протилежні. Д.Мілль в необмеженій демократії вбачав тиранію більшості. Д.Шумпетер трактував її як сурогат віри для інтелектуалів. Російський філософ С.Левицький робив акцент на первинних (свобода особистості і правові засади) та вторинних ознаках демократії (парламентський лад і загальне виборче право). Р.Рей-ган цінував демократію не стільки як спосіб правління, а скоріше як механізм обмеження уряду, щоб він не перешкоджав розвитку в людині головних цінностей, які дають сім'я і віра. У.Черчілль, відзначаючи недоліки демократії, вказав на єдину її перевагу: досі ніхто не винайшов нічого кращого. Звідси видно, що філософи, історики і політики скептично оцінювали соціальний зміст демократії. Вони спільні в утвердженні нездатності демократії забезпечити на^ лежний рівень свободи особистості. Не випадково, що для них є пріоритетними інші інститути і цінності.

Конституюючі ознаки демократії

З урахуванням нормативних та емпіричних визначень демократії можна виділити її характерні ознаки:

Юридичне визнання і конституційне вираження суверенітету народу: саме народ, а не монарх, аристократія, бюрократія чи духовенство виступають офіційним джерелом влади.

Періодична виборність основних органів держави на певний, обмежений термін з обов'язковою ротацією керівних кадрів.

Рівність права громадян научаешь в управлінні державою (рівність виборчих прав, свобода організацій і свобода слова, право на інформацію і участь у конкурентній боротьбі за зайняття посад вдержаві).

Прийняття рішень за більшістю і підкорення меншості більшості при їх здійсненні (саме цей принцип відлякував від демократії багатьох мислителів).

Ці принципи є мінімальними умовами здійснення демократії в тій чи іншій країні. Реальні політичні системи, які грунтуються на загальних принципах демократії, істотно відрізняються одна від одної, наприклад антична і сучасна демократія, або американська і французька політичні системи тощо.

* При оцінці демократії за її найважливішим принципом -суверенітетом народу, вона класифікується в залежності від того, як сприймається народ і яким чином він здійснює свій суверенітет. Очевидне зараз поняття «народ» трактувалось в історії політичної думки далеко не однозначно і відрізнялось від сучасного сприйняття народу як всього (стосовно до демократії - дорослого) населення країни. До середини XIX ст. демос (народ) ототожнювався з вільними дорослими чоловіками (як в античній демократії) або з власниками.

Обмеження поняття «народ» класово-демографічними чи цензовими рамками означає політичну дискримінацію значних груп населення і звужує соціальну базу демократи.

Соціально обмежена демократія відчужує певні соціальні групи від демократичного процесу. Так, залишки експлуататорських та напівексплуататорських класів в РРФСР були позбавлені виборчих прав. Лише на початку XX ст. позначився процес наділення всього дорослого населення тодішніх демократій рівними політичними правами. XIX поправка до Конституції США в 1920 р. подарувала право голосу жінкам. До цього панували класові і патріархальні (лише для чоловіків) демократи. В історії політичної думки переважало трактування терміна «народ» як простого люду, незаможних нижчих верств, які становили більшість населення. Ця традиція закладена Платоном і Арістотелем. Арістотель вважав демократію неправильною формою держави, трактував її як владу демоса, бідноти, не здатної до управління і зважених раціональних рішень в ім'я загального блага. В сучасній політичній теорії такий тип правління позначається поняттям «охлократія», що в перекладі з грецької означає «влада натовпу».

Загальна демократія, яка надає рівні політичні права для всього дорослого населення, є антиподом соціальна обмезісеної демократії.

В залежності від способу і характеру участі народу в управлінні демократія підрозділяється на пряму, плебісцитарну і представницьку (репрезентативну).

У прямій демократії громадяни безпосередньо беруть участь в прийнятті політичних рішень. Вона можлива в порівняно невеликих колективах, коли рішення, що приймаються, є простими і не вимагають спеціальної кваліфікації. Така форма участі домінувала в античних демократіях. В сучасному політичному світі пряма демократія реалізується на рівні місцевого самоуправління, в американських і швейцарських общинах, в ізраїльських кібуцах (поселеннях комунального типу) тощо. До прямої демократії відноситься також імперативний мандат - обов'язок виборних осіб голосувати в парламентах у суворій відповідності з наказами виборців. Імперативний мандат консервує волю виборців і не дозволяє його носіям приймати інші варіанти рішень.

У плебісцитарпій демократії можливість політичного впливу громадян порівняно обмежена. Виборці одержують право шляхом голосування висловити свою думку щодо проектів законів та інших рішень, підготовлених центральною владою. Плебісцитарні механізми нерідко використовуються для маніпулювання волею громадян за допомогою двозначних формулювань запитань, що виносяться на референдуми. В окремих країнах (у Швейцарії) технологія проведення референдумів полегшена: достатньо зібрати 50 тис. підписів на користь проведення всенародного опитування.

Суть представницької демократії полягає в опосередкованій участі громадян у прийнятті рішень, тобто в створенні ними органів влади в особі своїх представників, покликаних виражати їх інтереси, приймати закони і віддавати розпорядження. Необхідність у такій формі демократії обумовлена територіальними та інтелектуальними факторами: неможливістю регулярної безпосередньої участі громадян у голосуванні та складністю питань для неспеціалістів. Формула такої демократії - «народ - законодавець - законодавчий процес». На відміну від прямої демократії тут з'являється посередник-законодавець.

В залежності від будови і порядку виборних органів і інститутів влади демократичні держави поділяються на президентські, парламентські, змішані республіки, парламентські монархії тощо.

Рівність прав громадян на участь в управлінні може бути формальною, суто юридичною, і фактичною. Останнє означає надання приблизно однакових соціальних можливостей для реалізації політичних прав; сюди входить матеріальний чинник, освітній ценз, доступність інформації тощо.

Політична демократія передбачає лише формальну рівність.

Соціальна демократія грунтується на рівності фактичних можливостей участі громадян в управлінні державою. Простежується такий логічний ланцюжок: «громадянське суспільство - соціальна демократія - соціальна держава». Термін «соціальна демократія» закономірно знайшов своє відображення в назві найвпливовішого політичного руху XX ст.

* Конституційна, демократія обмежує владу більшості за допомогою конституції і розподілу влади, забезпечує тим самим автономію і свободу меншості, і окремої особистості.

Підкорення меншості більшості варіюється в різних демократичних системах і надає їм різних відмінних якостей.

Деспотична демократія являє собою абсолютну, нічим не обмежену владу більшості, пов'язану з свавіллям і навіть зі змінами в настроях мас. Так, інститут остракізму в Афінській республіці перешкоджав вільному волевиявленню неординарно мислячих громадян. Тоталітарна демократія є якісним погіршенням влади більшості, оскільки потребує до всього ще й повного підкорення особистості «колективному несвідомому» і прагне до встановлення над нею постійного і всеохоплюючого контролю.

Соціальне призначення демократії виявляється* в її функціях - основних напрямках її впливу на соціальні відносини з метою організації ефективної діяльності державних органів.

В залежності від характеру цього впливу вони поділяються на дві групи. Перша об'єднує функції, які розкривають значення демократії в аспекті взаємодії політичної системи (держави) та суспільства:

Самоорганізація населення в єдину органічну цілісність як джерела і носія державної влади.

Забезпечення плюралізму діяльності суб'єктів політичної системи,налагодження конституційне урегульованих зв'язків між державою,політичними партіями, всіма самоврядними організаціями, обмеження боротьби різних політичних сил цивілізованими нормами співро бітництва.

Забезпечення діяльності держави в напрямку оптимального служіння суспільству (ця функція об'єктивно обумовлена взаємодією шляхом демократичної технології громадянського суспільства і держави).

Виховання у громадян необхідної правової і політичної культури як умови ефективності демократичних інститутів.

Друга група функцій характеризує розвиток державності і розкриває особливості демократії як внутрішньої форми держави. Це власні функції демократії:

Установча функція, яка виражається в певних демократичних процедурах організації органів держави.

Оптимізація державних рішень, що виражається у впливі норм і принципів демократії на процес розробки та прийняття політичних рішень.

Контроль, спрямований на забезпечення діяльності органів держави в межах їх компетенції.

Охоронна функція, яка виражається в обов'язку держави сприяти соціальній безпеці та захисту громадянських прав і свобод.

Демократія і держава

демократія правова держава авторитаризм

Поняття «демократія» і «держава» знаходяться в суперечливих відносинах. В точному значенні слова демократія означає повне здійснення народом функцій організації соціального життя. Але в сучасному світі поки що немає демократії в такому розумінні. Сучасні демократії лише наближаються до ідеалу народовладдя.

Значну частину функцій регулювання соціального життя в такого типу суспільствах реалізують представницькі органи влади і перш за все держава. За своєю соціально-регулятивною суттю демократія с формою держави.

Повна демократія означає відсутність будь-якого роду інститутів держави і прояву панування людей над людьми, що рівнозначно неполітичній, бездержавній організації соціального життя. Однак зникнення держави із суспільних взаємодій означає і втрату сучасного смислу демократії.

Можна зробити висновок, що при існуванні в суспільстві держави демократія не с повною, а при повній демократії стає непотрібною держава і сама демократія як владна форма регулювання соціальних відносин.

Ідеальний демократичний порядок переслідує ціль повного співпадання інтересів владарюючих еліт і підвладної соціальної маси, але це є утопією в сучасних умовах і в осяжному майбутньому.

Шлях до бездержавної організації соціального життя є коли й не безкінченним, то дуже тривалим. Марксизм пророкував, що рано чи пізно управління людьми зміниться управлінням речами, тобто управлінням суспільними процесами в їх організаційно-технічній якості. Зазначимо, що для цього необхідна тривала кропітка робота індивідів над самовдосконаленням. Кожен член суспільства повинен пройти своєрідну школу деполітизації - навчитись підкорюватись нормам моралі як у додержавному співжитті. Кожній людині важко керувати самим собою, і досить часто її поведінка не вкладається в межі моралі і права. Рівень керованості суспільством зростає в геометричній прогресії щодо керованості індивідом. В розвиненому громадянському суспільстві самі громадяни «доростають» до певного оптимуму соціальних відносин, але ці відносини так чи інакше походять від політичних взаємодій на рівні держави через політичні партії і рухи. Ускладнення і структуралізація інтересів в громадянському суспільстві викликає до життя нові партії і рухи, а політична інфраструктура модифікує форми правління, удосконалює інститути держави, обумовлює їх функціональну динаміку тощо.

Таким чином, «шлях знизу» до певного недержавного стану є вкрай проблематичним: суспільство не може повернутись до невпорядкованого стану, оскільки в такому випадку воно об'єктивно потребує якогось єдиного соціального «скріплення» як загальнозначимого регулятора

Прокладання шляху до бездержавного суспільства можна покласти на саму державу, але для цього потрібно змінити саму суть держави, що не можливо здійснити лише добрими намірами. Важко уявити «удосконалення» державних інституцій в напрямку їх наближення до індивідів і соціальних груп, їх злиття з ними. До того ж, державна бюрократія є наднаціональною соціальною силою, яка ніколи не визнає самоліквідації.

Передумови демократичної системи влади

Переваги реальної демократії поки що витісняють ілюзії щодо повного неполітичного утвердження народовладдя, але її форми не з'являються в готовому вигляді, для них потрібні хоча б мінімальні передумови. Перелічимо системоутворюючі передумови демократії як оптимальної форми держави.

Економічна - соціальне зорієнтована ринкова економіка, позбавлена крайніх форм монополізму і обмежена державним регулюванням..Вона є об'єктивною передумовою політичної демократії, її першооснова (плюралізм форм власності і форм господарювання - це тканина громадянського суспільства).

Соціальна - існування зрілого громадянського суспільства, в якому домінує середній клас -рушійна сила демократичного процесу.

Політична - цивілізована багатопартійність, наявність політичнихпартій як продовження розвитку громадянського суспільства, партій,здатних артикулювати інтереси соціальних груп взаємодією в органахполітичної влади. Це суб'єктивно-спонукальний мотив демократії.

Психологічна - сприйнятливість соціальної психології до демократичного процесу, готовність громодян до сприйняття демократичних форм, цінностей та норм. Це середовище демократії, яке динамічно розвивається під впливом соціально-економічних і політичних передумов.

Цінність демократії

Демократія як режим влади народу і вияв народ^ного суверенітету реалізується в трьох основних аспектах:

-Форма індивідуальної свободи.

В цьому аспекті демократія постаєяк певна абсолютна цінність, яка не визнає будь-яких волюнтаристських обмежень, але регулюється в межах конституційного ладу. В будь-якому іншому варіанті свобода перетворюється на свою протилежність.Саме ця обставина обумовила негативне ставлення античних мислителів до демократії, хоча вона є синтезом природного і позитивного права.

Спосіб управління справами суспільства. В цьому аспекті цінність демократії вже є відносною, оскільки тут все залежить від гармонічного поєднання демократичних принципів з компетентністю і раціональністю управління (управителів). Реєстр псевдодемократичних форм є досить довгим - демократія як деспотія більшості (правління маси людей і 'їх рішень, а не законів); охлократія - влада плебсу; какістократія (на противагу аристократії, це правління найгірших - термін І.Ільїна). їх споріднює ірраціоналізм в управлінні, презирливе ставлення до закону і законності; експлуатація низьких інстинктів мас, пріоритет стадного принципу за рахунок особистого, наявність хаотичної ієрархії.

* Показник соціальної активності. В цьому аспекті демократії вкрай важливо врахувати те, що соціальна активність під гаслами демократії є дуже різноманітною: в ній поєднуються політичне подвижництво з особистими амбіціями, групівщиною, клановими інтересами і корпоративною мораллю. Сьогодні немає жодного впливового соціального руху, який декларативно не претендував би на здійснення демократії, але демократичні результати у всіх різні. Отже, вся справа в реальних цільових настановах учасників «демократичних ігор».

Таким чином, соціальна значущість демократії виявляється неоднаково в указаних трьох аспектах, але за такою закономірністю: зниження ціннісного рівня відбувається знизу вгору, тобто в напрямку від індивіда до суспільства.

В демократичний простір неминуче вриваються цілеспрямовані боротьбою за владу групові кланові інтереси, оскільки активність у сфері демократії так чи інакше зачіпає владу і за законами логіки політичних відносин набуває форми боротьби за владу. Вся демократична технологія іманентне пов'язана з формуванням і утриманням влади, а виборчі баталії на основі демократичних процедур зовсім не виключають інших, навколо демократичних засобів ціледосягнення.

Через демократичні форми правління утверджують свое панування економічно потужні організації і групи за рахунок соціальних аутсайдерів. Прихід до демократичної влади неминуче пов'язаний з фінансовими можливостями її претендентів, що фактично робить більшість пасивним механічним статистом в політичних іграх.

Демократія як сукупність ціннісних настанов зовсім не виключає непримиренності до інакодумства, тому не є випадковою реанімація споконвічної проблеми взаємовідносин "більшість - меншість", а в сучасних умовах - "еліта - електорат".

Мітингова стихія, властива крайнім формам демократії в перехідні періоди розвитку суспільства, - прямий шлях до охлократії з усіма її соціальними витратами.

Стихія натовпу за часів античності приводила до соціальних лих і непоправних втрат, але їх не можна порівняти з розмахом соціальної шкоди, завданої суспільству у XX ст.

Демократичні гасла та ідеї широко експлуатуються в діапазоні "консерватизм-популізм" політиками найрізноманітнішого ідеологічного покрою, що применшує переваги цієї форми політичної організації суспільства.

Не випадково відомий англійський філософ К.Поппер виділяє дві лінії пошуку відповіді «на загадку» демократії:

Лінія Платона, який ставив питання "Хто править?" Сам античний мислитель досить конкретно визначив інтелектуально-політичного суб'єкта демократії в особі філософів і помістив їх нагорі владної піраміди. В сучасному розумінні це інтелектуально-моральна еліта, яка виділяється громадянським суспільством і служить йому. Але це практично нездійсненний ідеал, оскільки сучасні політичні відносини часто ставлять по різні боки мораль і політику.

Лінія Демокріта іАрістотеля. Тут питання стосується самої організації влади: "Як створити політико-правові гарантії проти узурпаціївлади?" Арістотель відповів на нього теоретично своїм проектом синтезування влади, а Римський поліс став практичним доказом його правоти. В західних демократіях індустріальної і постіндустріальної епох відповіддю стало заснування інститутів, що забезпечують функціонування механізму «стримувань і противаг».

Як видно з історії становлення демократичних форм, зигзаги демократії завжди визначались вирішальною мірою суб'єктивним чинником, хоча як спосіб людського співжиття вона обумовлена самою природою людей.

Безпосереднє Демократичні форми організації сягають корінням народовладдя в родовий лад - додержавне минуле людства. Демократія стала одним з найважливіших

факторів антропогенезу, стимулюючи рівноправне спілкування людей, їх самосвідомість, вільне мислення та індивідуальну відповідальність. Етнографія довела, що недемократичні форми організації, засновані на жорсткій ієрархії, індивідуальному закріпленні управлінських та виконавчих ролей, заводили наших пращурів у безвихідь.

Висновки

Через родові форми демократії пройшли всі народи. Американський етнограф Л.Морган продемонстрував це на прикладі організації управління у індіанців-ірокезів. У них всі дорослі чоловіки і жінки користувались рівним правом голосу під час виборів і зміщення вищих керівників -старійшини (сахема) і вождя (військового ватажка). Рада представляла вищу владу роду. Рід виступав демократичним підрозділом складної організації-союзу фратрій - братерства кількох близьких зарядом ознак родів. Декілька фратрій складали плем'я, яким керувала рада племені із сахемів і вождів. Рішення цієї ради визначав принцип одностайності. На прикладі розглянутих вище історичних фактів розвитку демократії різних країн світу можна казати. Що демократія - це дуже важливий важіль розвитку суспільства. Від розвиненості цього фактору залежить устрій і успішність розвитку держави. В ідеалі і в нашій країні має бути побудоване правову державу, яке є одним з рішаючих факторів входження нашої країни в світове товариство на рівних основах.

Література

1. Холод В.В.Лекції з політології Суми Видавництво "Університетська книга", 2001. - 407 с.

Політологія: історія та методологія. За ред. Ф.М. Кирилюка.-- К.: Здоров'я, 2000.-632с

2. Політологія. Под ред. С.А.Матвеева. Х.: Одиссей, 2004. - 336с.

3. Політологія. За ред О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. К.: Академія, 2003. - 528с.

4. Гаджиев К.С. Политология. М.: Логос, 2003. - 488с.

5. Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию. М.: Аспект Пресс, 2003. - 477с.

Размещено на Allbest.ru