Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Факультет суспільних наук і міжнародних відносин

Кафедра політології

Курсова робота

на тему: "Концепція "Захоплення держави" та можливість її використання в українських реаліях"

Студентки 2-го курсу, групи СП-13-1

Близнюк К.Г.

Керівник: доцент, канд. політ. наук Пащенко В.І.

м. Дніпропетровськ, 2015 р.

Зміст

• Вступ
• 1. Теоретично-методологічні основи дослідження концепта "State capture"
• 1.1 Поняття і сутність концепту "захоплення держави"
• 2.2 Наукові підходи і теорії концепції "захоплення держави"
• 2. Практичні моделі та механізм "захоплення держави"
• 2.1 Класифікація способів "захоплення держави"
• 2.2 Механізм "захоплення держави"
• 3. Концепція "захоплення держави" та Україна сьогодні
• 3.1 Неоінституційні моделі держави та Україна
• 3.3 Боротьба з політичною корупцією як перспективний шлях виходу України із "State capture"
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додаток 1
• Додаток 2
• Додаток 3

Вступ

Актуальність дослідження. Одним з негативних аспектів зміни державних інститутів і режимних трансформацій є зростання корупційних проявів, особливо при відсутності своєчасних обмежувальних заходів. Найбільш небезпечною галуззю тут є саме політична корупція, що дозволяє форматувати політичну конкуренцію, обмежувати доступ до влади і використати державу як інструмент отримання політичної ренти для обмежених груп - що є певною мірою захопленням держави. Обмежувати цей концепт тільки політичною корупцією і прирівнювати їх одну до одної невірно.

Поняттю "захоплення держави" приписуються вкрай різні визначення, як це можна констатувати з первинного знайомства з підходами. У такій ситуації в першу чергу необхідно провести "очищення" поняття, відокремити від нього зайві практики, співвіднісши його виключно з реальними проявами.

В умовах проблемної державності формальні інститути не завжди мають вирішальне значення, оскільки за так званим "демократичним фасадом" формальних інститутів можуть ховатися аж ніяк не демократичні інститути; як правило, вони є неформальними, оскільки не декларуються і ніяк не проголошуються офіційними структурами і навіть суперечать заявленим принципам публічної політики (найяскравіший приклад - інститут політичної корупції).

Особливо це актуально в сьогоднішніх реаліях України, беручи до уваги той фактор, що за підсумками, нібито змін 2014 року, наша держава посідає одне з нижніх місць за індексом сприйняття корупції у світі.

Ступінь розробленості теми. Дослідженню ролі інституціональної архітектури держави у процесі націєтворення та державного впливу на успішність демократичних перетворень в сфері запобігання корупції присвячені роботи таких авторитетних західних дослідників, як Ч. Тіллі, С. Хантінгтон, Т. Ерл, Х. Лінц, А. Степан, Т. Карозерс, Л. Бальцерович, Ф. Фукуяма, Ф. Закарія. Аналогічним чином серед дослідників із пострадянських країн, які висвітлюють проблематику впливу якості державної інституціональної архітектури на загальний процес демократизації, модернізації та лібералізації політичного порядку, слід назвати вітчизняних О. Фісуна, А. Круглашова, М. Шаповаленко та російських В. Гельмана, М. Афанасьєва, В. Волкова, О. Хархордіна, К. Рогова, П. Панова.

Також, концепцію захоплення держави розглядали такі вчені, як: Воробйов А.Н., Кохан Г.В., Кличев А.Х., Решетило В.П., Мациєвський Ю., Криштановська О.В. та інші. Але питання України крізь призму концепції захоплення держави є малодослідженим та актуальним.

Мета дослідження. Розкрити сутність концепції захоплення держави та визначити можливість її застосування до українських реалій.

Виходячи із мети дослідження, було сформульовано наступні завдання:

розкрити поняття і сутність концепта "захоплення держави".

визначити наукові підходи і теорії концепції "захоплення держави".

провести класифікацію способів "захоплення держави".

визначити механізм "захоплення держави".

обґрунтувати неоінституційні моделі держави та місце в них України.

визначити "експлуататорську модель" держави як проблему України.

довести боротьба з політичною корупцією як перспективний шлях виходу України із "state capture".

Об'єктом дослідження є концепція захоплення держави.

Предметом дослідження є концепція захоплення держави в українських реаліях.

Методи дослідження. Для реалізації мети й завдань дослідження використано системний аналіз, порівняльний метод, структурно-функціональний метод, історико-описовий метод.

україна захоплення держава корупція

Результати дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних курсів з політології, соціології та економіки та інших дисциплін у вищих навчальних закладах України.

Структура курсової роботи відповідає меті та завданням дослідження і складається із вступу, трьох розділів, сьома підрозділів, висновків, списку використаних джерел.

1. Теоретично-методологічні основи дослідження концепта "State capture"

1.1 Поняття і сутність концепту "захоплення держави"

Поняттю "захоплення держави" приписуються вкрай різні визначення, як це можна констатувати з первинного знайомства з підходами. У такій ситуації в першу чергу необхідно провести "очищення" поняття, відокремити від нього зайві практики, співвіднісши його виключно з реальними.

Насамперед від нього необхідно відокремити поняття "захоплення влади", при якому з допомогою силових дій до правління приходить нелегально, але іноді легітимно, група однодумців, що, як правило, тягне за собою радикальне перестроювання інституційної системи або так звані "дискретні" інституційні зміни. Під цим явищем ми також не будемо розуміти фізичне захоплення території визнаного міжнародним співтовариством держави в внаслідок зовнішньої агресії, або приватний випадок даного процесу, іменований "скупкою держави", що являє собою один з варіантів перекладу оригінального терміна на російську мову.

Логіка state capture не передбачає застосування силових засобів для досягнення поставлених загарбником (фірмою-загарбником) цілей, даний процес є ненасильницьким зміною інституційної системи, а саме системи перерозподілу ресурсів, а також правозастосування, і здійснюється за рахунок механізмів економічного та політико-адміністративного характеру, що обумовлює зв'язок даного концепту з феноменом корупції. Найбільш точно даний концепт вписується в логіку порядків обмеженого доступу, представлену Д. Нортом, при якому формування нового режиму демократичного характеру неможливо лише шляхом імпорту ідеальних демократичних інститутів і їх адаптації до існуючого контексту [52].

Не можна обійти увагою і той факт, що захоплення держави в подальших досліджуваних явищах розглядається виключно як концепт, в якому присутня нормативна компонента, він визнається негативним процесом, деструктивним для функціонування інституціональної системи держави. Однак виділяються в підходах ознаки захоплення (або скуповування) ми можемо знайти й у відносно стабільних монархіях, містах-державах. Так, в останніх держава ототожнювалася з власністю. Даний факт, як випливає з історії, не приводив до дисфункцій інституційної системи, а, скоріше, дозволяв консолідувати політичну волю. Таким чином, ми хочемо відзначити, що захоплення держави може здійснюватися і в інтересах його збереження, що дозволяє нам мінімізувати нормативну компоненту.

У зв'язку з цим ми пропонуємо виділити ядро концепту, в яке будуть включатися фактори акумулювання ренти і використання держави як інструменту в інтересах певного індивіда або їх групи.

Особливості відносин між політичною та бізнес-елітою знаходяться в центрі уваги елітологів. У вітчизняній і зарубіжній літературі добре розроблена тематика політичного впливу бізнесу, чиї відносини з державою пройшли кілька етапів. Серед вітчизняних авторів тут насамперед слід згадати А. Зудіна, який проаналізував не тільки моделі взаємодії держави та бізнесу в пострадянській Росії, але і їх трансформацію [10.11.12]. Введені ним поняття "олігархічна координація" і "олігархи без олігархії" увійшли в науковий обіг. Серйозний внесок у дослідження складу і динаміки російських елітних груп в економічному і політичному інституційних порядках внесла О. Криштановська [20]. Інтересу заслуговує також розпочата нею спроба вирішити методологічну проблему поділу економічної еліти як сукупності найбільших власників і бізнес-еліти як політично впливових бізнесменів. На складність наукового аналізу таких груп інтересів, як корпорації, звертає увагу С. Разуваєв, що вказує на закритість "корпоративної політики від сторонніх поглядів" і тіньовий характер практик лобіювання та зв'язків корпорацій зі структурами виконавчої і законодавчої влади. Тому вивченням російських корпорацій займаються переважно не політологи, а економісти [37].

Так, Я. Паппе розглядає їх не як групи інтересів, що взаємодіють з владою, а як гравців на ринку. Однак коли мова заходить про бізнес як про політичний актор, застосовність перерахованих підходів обмежена. Якщо підходити до держави як до суб'єкта, який використовує легітимне насильство, то бізнес постає в ролі підвладного. Тим самим упускається з виду феномен, відомий як захоплення держави (state capture) [34].

Згідно з визначенням фахівців Світового банку, захопленням держави є "дії з метою вплинути на формування законів, правил, указів, інших інструментів державної політики", спрямовані на отримання доходів від держави для вузького кола осіб, фірм, галузей за допомогою спотворення основних правових та регулюючих структур з потенційно величезними втратами для суспільства в цілому". Такого роду захоплення може відбуватися цілком легально - через обрання представників бізнесу в законодавчі органи або лобізм. Деякі автори (наприклад, Е. Яковлєв і Є. Журавська) трактують як захоплення держави будь-яку політичну активність бізнесу або лобіювання його інтересів у законодавчих зборах. Не слід також забувати, що під бізнесом як партнером держави розуміються приватні власники. Але якщо зосередитися виключно на них, поза увагою залишиться значна частина гравців - державні компанії, щодо яких дихотомії "держава - бізнес" досить умовна. Представники державних корпорацій можуть відстоювати інтереси своєї компанії, а можуть асоціювати себе з бюрократичною ієрархією. Відповідно, залишається неясним, чи належать вони до економічної еліти або ж є частиною адміністративної еліти. Політики, у свою чергу, входять до наглядових рад і рад директорів корпорацій. У зв'язку з цим стосовно до цієї групи вкрай важко провести розмежування між економічним і політичним інституційним порядком [45].

Простіше кажучи, під "захопленням держави" маються на увазі дії окремих осіб, груп чи підприємств, як у державному, так і в приватному секторах, робляться для того, щоб вплинути на розробку законів, правил, постанов і на інші заходи державної політики і витягти з цього особисту вигоду шляхом незаконного і непрозорого надання благ державним службовцям в приватному порядку. Під адміністративною корупцією мається на увазі надання таких благ, що має метою вплинути на те, як застосовуються ці встановлені правила.

Деякі приклади можуть допомогти краще розібратися в цих визначеннях. Коли впливова нафтова компанія дає хабара законодавцям, з тим щоб вони проголосували за новий закон про угоди про пайовий розподіл продукції, наділяє цю компанію монопольним правом власності на нафтові запаси країни, - це приклад "захоплення держави". Коли власник магазину дає хабар місцевим інспектору санепідемнагляду, з тим щоб уникнути частих неправомочних візитів або щоб інспектор не помітив якісь незначні (або навіть серйозні) порушення діючих правил, - це приклад адміністративної корупції.

І "захоплення держави", і адміністративна корупція присутні на різних рівнях державного управління, оскільки різні поєднання функцій розробки політики з функціями, пов'язаними з її проведенням, часто можна знайти як на рівні центрального уряду, так і на рівні регіональних/місцевих органів державного управління. Більше того, дії, що підпадають під визначення обох форм корупції, можуть вживатися як державними службовцями, які використовують своє службове становище для отримання хабарів, так і підприємствами, що використовують свою економічну міць для отримання вигод за рахунок держави [14].

Отже, "захоплення держави" і адміністративна корупція не завжди вписуються в більш знайомі визначення великої та дрібної корупції. Не всі випадки "захоплення держави" можна розцінити як "велику" корупцію, оскільки посадові особи місцевого рівня часто мають можливість приймати правила і постанови, що формують ділову кон'юнктуру на місцях, причому у багатьох випадках де факто, або навіть де-юре порушуючи національне законодавство. Аналогічно, не всі випадки адміністративної корупції можна вважати "дрібної" корупцією, оскільки на будь-якому рівні державного управління посадові особи можуть на власний розсуд приймати правила, що звільняють від дотримання чинних законів, причому в цьому можуть бути задіяні дуже великі платежі високопосадовцям.

Основна відмінність між "захоплення держави" і адміністративною корупцією не в тому, хто саме отримує вигоду від корупції і не в тому, наскільки високу посаду обіймає державний службовець, який отримує хабар, а, швидше, в характері політичних відносин, що лежать в основі кожної з форм корупції. Можливості для "захоплення держави" залежать від того, наскільки розробка державної політики та законодавчі процеси характеризуються конкуренцією, широкою участю і прозорістю. Ця форма корупції процвітає, коли економічний вплив характеризується високим ступенем концентрації, механізми відстоювання колективних інтересів за рамками підприємства недостатньо розвинені, і тому ринок політичного впливу монополізований найбільш впливовими підприємствами [26].

Адміністративну корупцію породжують можливості державних службовців за власним розсудом і вибірково надавати пільги, нормувати надання громадських послуг і допускати дискримінацію при застосуванні правил і приписів. Можливості для "захоплення держави" залежать від політичного впливу, а адміністративна корупція - від свободи дій бюрократів. Ці форми корупції також можуть по-різному впливати на економіку і суспільство. "Захоплення держави", як правило, завдає шкоди конкуренції, оскільки він перешкоджає проникненню на ринок нових підприємств, а пільги розподіляються між впливовими підприємствами. [12].

2.2 Наукові підходи і теорії концепції "захоплення держави"

Повертаючись до існуючим теоріям, необхідно констатувати і змішання підходів: активна фаза розробки підходів до початку 2000-х років дозволяє нам виділити два напрямки до визначення цього феномена: розробку теорії на мікрорівні, в якій захоплення держави розглядається як діяльність фірм-агентів для максимізації їх власного прибутку. У деяких випадках цей процес іменується "скупкою держави". Другим напрямком, що очевидно, є макрорівень, в якому акцент зміщений на інституційні зміни, проте їх характер не є радикальним, швидше, можна говорити про спотворення інституційної системи.

На сьогоднішній день можна виділити два усталених підходу політекономічного характеру (хоча теорія захоплення держави продовжує визнаватися досить молодий і не сформувалася в повній мірі): Світового банку і Європейського банку реконструкції та розвитку, а також макропідхід, багато в чому розроблений Л. Бруштом. Перший підхід сфокусований на поведінку фірм по відношенню до держави, їх діяльності щодо максимізації прибутку. Цей підхід ми будемо називати микроподходом [30].

Захоплення держави в рамках даного підходу розглядається як одна з форм корупції, при якій економічні агенти намагаються отримати доступ до впливу на регулювання суспільних відносин з метою отримання власної вигоди. "Здатність фірм формувати або впливати на формування базових правил гри (включаючи закони, нормативні правові акти, рішення) з допомогою приватних платежів державним посадовим особам і політикам" - так визначається дане поняття в розглянутому підході.

Даний підхід пропонує сприйняття захоплення держави як одного з вимірювань багатовимірного феномену нелегального впливу на державну систему. У даному підході тіньові практики поділені на три групи:

Безпосередньо захоплення держави - процес, пов'язаний з форматуванням правил гри за рахунок незаконних і непрозорих платежів особам, які приймають рішення. Таким чином, публічні посадові особи, що отримали платіж, можуть змінити державне рішення приймається на користь платника. - Адміністративна корупція - нелегальні відносини між економічним агентом і чиновником, що дозволяють вибірково впливати на правозастосовчі практики щодо фірми-загарбника шляхом незаконних і непрозорих платежів. - Вплив - можливість впливу на формування правил гри без допомоги прямих незаконних і непрозорих платежів, тобто (про цьому автори не згадують) за рахунок легальних способів.

Слідуючи логіці авторів, по об'єкту захоплення можна виділити різні органи влади, в юрисдикції яких перебувають інструменти регулювання потенційної вигоди "загарбників". При цьому, що цілком відповідає раціональній логіці, захоплення буде проводитися в місцях найбільшої концентрації економічної влади, тобто в тих органах, чиї повноваження невиправдано широкі [5].

Підхід Брушта орієнтований на розгляд пропозиції захоплення, і його аналітичною одиницею стає держава. Його ми будемо називати макроподходом. Підхід Брушта заснований на розумінні захоплення держави як збою у системі представництва громадських інтересів. Якщо система представництва дозволяє його, представництво, монополізувати, то це призведе до того, що визначати цілі діяльності (суспільні блага) буде група індивідів, що керується приватними інтересами, що є прямим відсиланням (і Брушт про це згадує) до логіки делегативної демократії О Донелла. У разі ж, якщо система "гетерархична", тобто система представництва забезпечує збалансоване наповнення інституційної системи, де інститути взаємозалежні, а жодна з гілок влади не має більше повноважень, ніж інші, то це дозволяє ліквідувати монополію на визначення суспільних благ. Або, якщо говорити в термінах захоплення держави, мінімізує можливість використання владних засобів для особистого або корпоративного збагачення [5].

Важливо відзначити, що Брушт робить акцент на дослідженні пропозиції (supply) захоплення держави. Його аналіз сфокусований на тих державних інститутах, які налаштовані таким чином, що дозволяють здійснити захоплення. Тобто політична і економічна влада сконцентрована в певних точках. Як правило, це передбачає дисбаланс повноважень, більшість яких сконцентровано в руках виконавчої влади [5].

2. Практичні моделі та механізм "захоплення держави"

2.1 Класифікація способів "захоплення держави"

В цілому, підсумовуючи зазначені вище підходи, слід констатувати проблему розмитості концепту, на якій ми докладно зупинялися раніше. Захоплення держави розуміється суто в інституційній логікою, однак різниця в підходах і їх змішування (в даному випадку доречно говорити про змішання старого і нового підходів) призводять до термінологічної та методологічної плутанини в дослідженні даного феномена.

Отже, ми можемо виділити три головних сенсу поняття state capture (два з яких були розібрані раніше):

Скупка держави 1. - непрозорі платежі державним посадовим особам з метою впливу на формування правил гри (СБ і ЄБРР).

2. Порушення системи представництва інтересів на користь приватних або корпоративних інтересів (Л. Брушт).

3. Захоплення держави як неоліберальний штамп, покликаний звернути увагу на проблеми, що існують у державі і, як наслідок, вимагати від урядів пояснень (виправдань) або конкретних заходів щодо вирішення ситуації, що склалася. Застосування концепту повністю відповідає системі критики діяльності міжнародних організацій Б. Хиндесса. При такому використанні поняття відпадає необхідність в його суворої концептуалізації та операціоналізації, даючи свободу в діагностиці проблеми і авторам, і цільової аудиторії, і, що важливо, самій державі, якою наявність цієї проблеми приписується [15].

4. Захоплення як метафора, в яку включається розуміння захоплення як негативний (і деструктивний) для держави явище, що дозволяє використовувати його ресурси в інтересах певних груп. Як правило, такий термін може застосовуватися для дослідження окремих сфер діяльності держави. Ми, в свою чергу, хочемо акцентувати увагу на виробленні найбільш реалістичною моделі, на необхідності створення концепту, на основі існування прагнення до максимального контролю економічної та політичної систем, з метою не тільки отримати конкурентну перевагу, але і доступ до системи перерозподілу ресурсів з метою отримання ренты або побудови системи grabbing hand state, або ж можливої стабілізації та обмеження насильства, тобто побудови системи обмеженого доступу - саме в даному випадку ми і будемо говорити про "захоплення держави".

Частим є припущення про зв'язок захоплення держави з феноменом корупції, при цьому зазначається, що захоплення держави є однією з її складових. У такому підході, з огляду багатоликість коррупции і складності її розуміння і дослідження, захоплення держави не може бути повністю вбудований в логіку процесів режимній трансформації (або деформації) держави, його інституціональної системи. Цей концепт, ймовірно, буде окремо стоять і зможе служити лише для цілей вузькопрофільних досліджень або залучення уваги до проблем інституційної системи [17].

Скоріше, слід говорити про розуміння захоплення держави як одного з наслідків деформації інституційної системи, при якому використання влади не націлене на досягнення загального блага і сталого розвитку. Причинами такої деформації може бути і неконтрольоване зростання корупції, і придушення реальної політичної конкуренції, і "закрита відкритість влади".

Тим не менш існування досить детально розроблених підходів не дозволяє нехтувати ними, або звинуватити їх у "конвенціійності", "відокремлення від життєвого досвіду", а підводить нас до думки про необхідність поділу даного феномену за процедурною ознакою, що дозволить виділити два процеси:

5. Захоплення-процес (state capturing) - економічна і політична діяльність зацікавлених груп осіб (у тому числі фірм) по отриманню доступу до державної системи з метою коригування або вибіркового застосування правил гри для максимізації вигоди. Цей процес у "зрізовому" сприйнятті може характеризуватися і спочатку здаються сприятливими ефектами, до яких в першу чергу слід віднести "доброчинну корупцію"33, закріплення прав власності (виборчого характеру).

6. Захоплення-стан (state capture) - сформована в результаті успішного процесу ситуація, що характеризується деформацією системи представництва громадських інтересів, придушенням політичної конкуренції, неконтрольованим зростанням корупції, а також нефункціонуючими або деформованими механізмами громадського контролю та протидії корупції. У даній ситуації держава починає працювати як джерело доходу в інтересах груп, що володіють доступом до влади, які змінюють його цілі діяльності у бік отримання максимальної ренти. Довгострокових метасценарієв в такій ситуації може бути два: рух до консолідації, в рамках якої може бути стримано насильство, проведені реформи, або проведена зміна влади, після якої реформи можуть бути проведені з урахуванням попередніх помилок. Або рух до дезінтеграції, в рамках якого інституціональна система, спотворена систематичними корупційними проявами, перестане коректно функціонувати, а територія держави перестане бути контрольованою повною мірою.

Крім цього поділу за процедурним і змістовними ознаками необхідно врахувати і другий вимір - за характером заходів захоплення, в якому ми можемо виділити економічну і політичну компоненти.

2.2 Механізм "захоплення держави"

Опис процесу захоплення держави було наведено Ю. Нисневичем в рамках спроби вибудовування логічного й несуперечливого концепту корупції в різноманітті його проявів. Наведена ним логіка двовимірного процесу захоплення держави (політичного і економічного характеру) дозволяє заповнити, але не повною мірою, що склалася концептуальну нішу. У представленій логіці захоплення держави поділяється на два напрямки: політична корупція (складається з електоральної корупції та приватизації влади) та економічна корупція (представлена бюрократичною корупцією і скупкою держави) [32].

Ми розглядаємо політичну компоненту захоплення не тільки як отримання виборних посад, що дозволяє легітимізувати (до певного моменту) діяльність з отримання ренти, але і як проникнення зацікавлених акторів в бюрократичні структури.

Важливо також розуміти, що на певному етапі розширення прав і свобод діяльність по захопленню держави в відсутність "пропозиції" захоплення може не бути систематичною - це лише разовий пошук заходів по підвищенню конкурентоспроможності фірми. Сюди ж можна віднести і представлену в мікропідході адміністративну корупцію, яка дозволяє разово застрахувати фірму від певних санкцій.

Тим не менш, якщо "пропозиція" захоплення ненульова і конфігурація державних інститутів і ресурсів актора-загарбника дозволяє здійснювати дані маніпуляції на регулярній основі, ми можемо говорити про початок процесу.

Даний процес починається з двох напрямків: політичного та економічного, при цьому вони не є пов'язаними. З одного боку, діють фірми-скупники. Як правило, це нові фірми, які виходять на ринок. У представленій інституційної логіці скупка держави - механізм регулювання конкуренції, а її силового форматування та обмеження, а також спосіб виборчого закріплення прав власності. Так як в нортовскій логіці специфікація прав власності затратна (за рахунок того, що це - преференція держави), то такий інструмент дозволяє знизити інституційні витрати для даних фірм. З іншого - політичні актори, які прагнуть до нарощування впливу, тобто отримання політичної вигоди.

З кожним наступним етапом економічне і політичне починають усе більше зближуватися, до моменту захоплення держави - повного злиття цих двох сфер з підміною мети і діяльності їх існування.

Потім, якщо обмеження введені не були, а "пропозиція" захоплення існує, то починається перша стадія "загарбання" (capturing) держави. З економічної точки зору це виражається в початку форматування конкуренції через вплив на формування правил гри або за допомогою прямих платежів, або через тіньовий лобізм.

Друга стадія загарбання являє собою симбіоз економічного і політичного аспектів даного феномену, націлений на закріплення і систематизацію разових проявів. Даний процес в першу чергу характеризується розростанням корупції у всіх її проявах, особливо верхівкової корупції. При цьому в самій структурі корупції починає домінувати нематеріальна компонента, то тобто відбувається розростання корупції політичної, найбільш складно відслідковується. Також цей процес характеризується новим етапом зміни правил гри: в ситуації системної корупції базові правила гри будуть більш специфіковані, ніж раніше, з тим, щоб обмежити й ускладнити доступ іншим фірмам, однак у цих правилах з'являється корупційна компонента.

Проте друга стадія захоплення не є стабільною: сформована корупційна система не може забезпечити фіксацію певної кількості акторів або їх груп, що мають доступ до влади, до того ж дані групи будуть гетерогенними, що обумовить внутрішню конкуренцію у владі при відсутності спільної політичної конкуренції. Це і стане індикатором захоплення держави.

Захоплення держави (захоплення-стан) характеризується побудовою такої інституційної системи, при якій актори володіють політичною владою, адміністративним ресурсом, при цьому націлена отримання максимальної економічної вигоди. Таким чином, держава і державна система стають інструментом вилучення ренти. Ю.А. Нисневич зазначає, що в такій ситуації всі ресурси держави стають власністю або підпадають під загарбницькі наміри, що, як видається, є дещо перебільшеним. В державі, в якому сталася режимна трансформація, у зв'язку з розростанням прав і свобод, а також враховуючи гетерогенність захопили держава груп, тотальний контроль над ресурсами не може бути встановлений, але виборче функціонування системи захисту цих прав буде, безумовно, мати місце [33].

Після здійснення захоплення адміністративні можливості держави, у зв'язку з підміною цілей його функціонування (у разі орієнтації на максимальну економічну вигоду), а також порушенням системи представництва суспільних благ, можуть поступово знижуватися, що може призвести вже до безпосереднього захоплення влади, виходу частини територій з-під контролю або повалення влади укупі з ініціацією нових, більш якісно контрольованих реформ. А також, нарівні з цим, може відбуватися удавана в рамках розглянутих теорій парадоксальною є ситуація, при якій захоплення держави дозволить за рахунок можливості регулювання конкуренції та своєрідного "відриву" влади від суспільства зберегти цілісність держави, стримувати насильство, готуючи його до подальшого розвитку. Важливо зазначити, що розвиток може відбуватися в різних напрямках.

3. Концепція "захоплення держави" та Україна сьогодні

3.1 Неоінституційні моделі держави та Україна

Держава є важливою організацією, що регулює процеси в економічному житті суспільства, створюючи формальні правила гри. Однак політики чи інші особи можуть використовують державні установи у своїх інтересах. Саме через можливості використання впливу держави на формування формальних "правил гри" у багатьох країнах світу поширена політична корупція, що веде до використання держави у приватних цілях. Для характеристики корупції використовують поняття "захоплення держави" (state capture). Термін "захоплення держави" використали Дж. Джонс, Д. Кауфманн і Дж. Хелман, які визначили його як "можливість впливати на формування "правил гри" (законів, указів, норм і положень) через приватні платежі можновладцям”. Отже, "невидиму руку” Адама Сміта часто замінює "загребуща рука” держави, яка слугує особистим інтересам політиків, високопоставлених чиновників і бюрократів [11].

На думку Д. Норта, через неефективну діяльність держави інституційна основа може бути суттєво спотвореною, особливо у країнах, що розвиваються, а також країнах з перехідною економікою. "Можливості для політичних і економічних керівників все ще залишаються різними, але в основному сприяють діяльності, спрямованої на перерозподіл благ, а не на їх виробництво, на створення монополій, а не умов конкуренції, на обмеження можливостей, а не на їхнє розширення. Рідко коли вони спонукають до інвестицій в освіту, що збільшує продуктивність виробництва. Організації, що розвиваються на такій інституційній основі, стануть ефективнішими, але тільки в тому, щоб зробити суспільство ще менш продуктивним, а інституційну основу ще менш спонукальною до продуктивної діяльності. Такий шлях суспільного розвитку може закріпитися, бо трансакційні витрати на політичних і економічних ринках таких економік разом з суб'єктивними моделями учасників не ведуть їх у напрямі поступового досягнення ефективніших результатів”. Такими є основні положення неоінституційної теорії. І хоча неоінституціоналізм часто критикують за надмірну розмитість теорії, однак до сильних сторін цієї теорії відносять аналіз форм і наслідків опортуністичної поведінки, розщеплення прав власності, взаємного впливу прав власності і економічних стимулів, вивчення взаємодії організаційних структур з інституційним середовищем, відкриття принципово нового виду витрат - трансакційних, які важко піддаються вимірюванню, але реально впливають на економічну поведінку людей [52].

На думку Д. Норта, при всьому історичному різноманітті, можна виділити дві основні моделі держави: "контрактну" і "експлуататорську" 1 [52, р.169]. "Держава, яка теоретично є похідним від індивідуалістичного розрахунку, абсолютно відрізняється від держави, яке виникає як інструмент самого договору, як засіб сприяння та реалізації складного обміну", підкреслює Д. Норт [52, р.169 - 170]. Визначальна риса контрактної моделі держави полягає в тому, що в даній моделі державу як важливий суспільний інститут, що функціонує на основі контрактів. З позицій даного підходу контрактне держава виступає як організатор економічного порядку, що встановлює загальні правила гри і є гарантом їх виконання; як підприємець, який здійснює економічну діяльність у межах встановлених правил і норм; як персоніфікатор і виразник суспільних інтересів. Контрактна модель держави гарантує захист приватної власності і контрактного права, забезпечує публічність держави і державної політики, послідовно зменшує і обмежує пряме участь держави у ряді сфер господарювання. У широкому значенні, контрактна модель держави володіє наступними основними рисами:

формування та дотримання чітких конституційних рамок діяльності держави, висока якість послуг, що надаються державою;

існування великої кількості інституційних механізмів участі громадян у діяльності держави, і, насамперед, існування стійких традицій громадянської участі, які називають соціальним капіталом;

максимальне використання розвинених інститутів ринку та сприяння їх формуванню і функціонуванню;

наявність альтернативних механізмів специфікації і захисту прав власності, при яких індивіди роблять вибір не тільки між існуючими всередині конкретного суспільства альтернативами, але і враховують можливості, що існують в інших країнах;

інституціоналізація соціального контракту між державою, роботодавця - ми та профспілками, громадськими асоціаціями і представницькими організаціями;

система відповідальності бізнесу перед суспільством і його громадянами, а також відповідальність самих громадян перед суспільством;

функціонування розвиненого громадянського суспільства та його ефективне взаємодії з державою. Контрактна модель держави ґрунтується також на організації активного взаємодії інтересів всіх зацікавлених сторін: політиків, чиновників, платників податків, користувачів суспільних благ у прийнятті державних рішень, особливо бюджетних [23].

Становлення контрактної моделі держави дозволило демократично сильним державам на Заході виконати ряд дуже важливих завдань з формування соціальної ринкової економіки, консолідації суспільства та забезпечення його ефективного функціонування. Подальший розвиток контрактної моделі держави в економічно розвинених країнах пов'язане з переходом на принципи "нової моделі державного управління" (New Public Management), орієнтованої на діяльність державного сектора економіки на принципах, що лежать в основі бізнесу. Мова йде про так звану "підприємницької моделі" держави, орієнтованої на кінцевий результат: максимізацію добробуту народу, підвищення ефективності використання бюджетних коштів, підвищення якості державних послуг", розширення прав і свобод державних службовців на основі контрактних угод і регламентації роботи держапарату. На відміну від контрактної, модель держави, названа Д. Нортом експлуататорської, використовує монополію держави на насильство для максимізації власного доходу, а точніше, - доходу групи, контролює державний апарат [35, р.178]. Головною метою експлуататорського держави при специфікації і захисту прав власності є досягнення такої структури власності, яка максимізує ренту правителя", навіть якщо це досягається на шкоду добробуту суспільства в цілому [45, р.179]. Експлуататорський тип держави передбачає переважання інтересів органів державної влади над інтересами суб'єктів ринку, що породжує підпорядкованість реально - го бізнесу державної бюрократії. За такої моделі держава зливається з поняттям державного апарату і правлячих в ньому державних чиновників. Для нього характерний державний шовінізм, корупція, невиконання законів, створення ре - жиму найбільшого сприяння лише для нечисленних фаворитів. Такий тип держави і отримав ще одне ім'я в літературі: економіки владних угруповань або сучасної меркантилістського держави [54, р.51].

Найважливішою рисою експлуататорської моделі держави є розширення масштабів корупції. М. Олсон, який відомий як автор теорії груп і організацій, пише: "Тоталітарна влада - осілий бандит. Чиновники формують групові зв'язки і покривають країну мережею корумпованих угруповань та неформальних лобістських організацій, які паралізують дії великої державної організації" [28, с.48].

Найбільш характерними тенденціями розвитку корупційної основи взаємодії підприємців і чиновників є: надання посадовими особами пільг комерційним структурам з метою отримання особистого прибутку; використання службового становища для "перекачування" в комерційні структури бюджетних коштів з метою отримання особистої вигоди з використанням для цього підставних осіб; участь посадових осіб у комерційній діяльності для отримання особистого прибутку; прийняття рішень, які порушують закон або неформальні суспільні норми; отримання обома сторонами незаконних вигод і переваг.

Корупція на рівні органів державної влади "вимірюється" повноваженнями чиновника за розпорядженням не належать йому ресурсами за рахунок прийняття (або неприйняття) тих чи інших рішень. Такі можливості з'являються у чиновників при "виході" на найбільш потенційно дохідні" корупційні послуги по обслуговуванню приватизації, ліцензуванню і квотуванню експортних операцій, видачі дозволу на експорт, обслуговування бюджетних рахунків, проведення податкових та митних платежів, розпорядження державними кредитами, видачі державних субсидій та здійснення закупівель. Якщо верхівка державної влади корумпована і діє в своїх вузьких корпоративних інтересах, то народ, спостерігаючи за незаконним розподілом власності, процвітанням крадіжки та державної корупції, за незаконним використанням влади для цілей власного збагачення, не може відрізнятися законослухняністю [32].

Якщо подібні явища характерні для вищих ешелонів державної влади, то корупційність набуває мультиплікаційний характер і "заражає" все суспільство. Експлуататорська модель держави характеризується і таким явищем, як "захоплення держави" (state capture). "Захоплення держави" визначається як можливість впливати на визначення основних "правил гри" (законів, нормативів, указів) через приватні платежі державним чиновникам.

Індекс захоплення держави можна визначити за наступними показниками:

продаж парламентських голосів при голосуванні законів, що відображають приватні інтереси окремих груп;

продаж президентських указів, для досягнення певних приватних інтересів;

маніпулювання фондами центрального банку;

продаж рішень судів при розгляді кримінальних справ;

внески приватних сторін політичним партіям та їх вплив на виборчі кампанії.

Найбільш деструктивними процесами "захоплення держави" є приватизація держави, і як наслідок, приватизація ринку [14].

На думку Е. де Сото, основною причиною тіньової некримінальною економічної активності слід вважати нераціональний правовий режим, коли "процвітання компанії в меншій мірі залежить від того, наскільки добре вона працює, і більшою - від витрат, що накладаються на неї законом. Підприємець, який краще маніпулює цими витратами або зв'язками з чиновниками виявляється більш успішним, ніж той, хто стурбований лише виробництвом" [10, с.182].

Ще однією характеристикою експлуататорської моделі держави є негативний образ держави в очах у населення і практично повна відсутність довіри до нього. Як показали соціологічні дослідження в Україні, переважна маса респондентів зазначила вкрай низький рівень довіри до держави та її структур, а також необхідність знання законів лише для того, щоб обійти ці закони. Негативний образ держави призводить до постійного падіння довіри до інститутів державної влади.

Згідно з проведеними соціологічними опитуваннями, в 2014 році в середньому довіру до всіх основних інститутів влади в Україні знаходиться на рівні 10 - 12%.

Значення даного індексу, при судовому стягненні платежів, пов'язаних з використанням непокритих чека, для Англії склала 2,58, для США - 2,52, для Росії - 3, 39, для України - 3, 66, що говорить про надмірної формалізації правил в Україні, і неефективності підтримки контрактних прав [31, р.80 - 95]. Слід так само відзначити, що при контрактній моделі держави, виконання контрактів та інших угод у багатьох випадках вдається забезпечити на основі взаємної зацікавленості учасників господарського процесу. Лише у виняткових випадках вони апелюють безпосередньо до судово-правових органів, що пов'язано, насамперед, з високими витратами захисту позовів у суді. В якості найбільш ефективного регулятора відносин між фірмами виступають, як правило, спонтанні процеси самоорганізації, спрямовані на поступове вдосконалення контрактних відносин між учасниками господарського процесу.

3.2 "Експлуататорська модель" держави як проблема України

Інтеграційні та глобалізаційні процеси, світові економічні і екологічні кризи змушують вчених-економістів знову і знову, але по-новому звертатися до дослідження ролі держави в економіці. Інституційні аспекти діяльності останнього, особливості його типології та теоретичні моделі сьогодні набувають особливої актуальності. І це не випадково: від швидкості інституційного оновлення та відповідності ринковим принципам залежить ефективність функціонування як окремих суб'єктів господарювання, галузей і регіонів, так і всієї національної економіки.

У сучасних умовах господарювання держава виступає одним з провідних інститутів, які надають безпосередній вплив на всі сфери економіки, забезпечують реалізацію інституційних змін та підтримання економічного зростання. Одночасно держава сама по собі є суб'єктом, учасником дій, а не якоюсь третьою стороною, яка лише забезпечує виконання соціальних контрактів. А значить, зміна ролі держави в економіці вимагає нової дієвої теорії, уточнення типології та аналізу її теоретичних моделей, а також з'ясування перспектив розвитку [35].

В Україні слово "держава" знову прибрало романтичних рис після здобуття незалежності 1991 року. Словосполука "розбудова держави" стала однією з найпопулярніших ідіом епохи. Але після вісімнадцяти років незалежності майже очевидно, що державотворення виявилося чи не найпровальнішим проектом української незалежності. У сучасній Україні державний механізм надалі є найнеефективнішим власником, найбюрократичнішою структурою та найкорумпованішим монстром організму під назвою "Україна". Европейські аналітики дедалі частіше застосовують до України поняття state capture: ситуацію, коли корумповані бізнесові групи захопили державний механізм і використовують його тільки задля власних інтересів, а не для спільного блага [16]

Українці й досі почуваються радше мешканцями країни, жителями краю, ніж громадянами держави. Парадоксальна близькість самоназви українців та абстрактного поняття на позначення географічної цілісности (Україна - країна) є символічною: українці ідентифікують себе із краєм, громадою, спільнотою, територією, мовою чи національними символами, але й досі відчувають глибоке відчуження до чужого та байдужого механізму держави. У модерному світі державний механізм здебільшого не вимагає екстатичного злиття чи анархічного спротиву. Про успішність державного проєкту можна говорити тоді, коли індивід ані цілком ототожнюється з нею, ані в усьому їй протистоїть, а радше коли між державою та індивідом існує достатня відстань. Відстань, що залишає індивідові час і простір для вільного життя, а водночас дає йому змогу модифікувати цей механізм у разі потреби. Сьогодні ж для українців держава є або чимось надто близьким - і тоді її ототожнюють із країною, або чимось надто далеким - тоді її ототожнюють із відчуженим монстром, що годує лише обраних, але тільки не "нас" [37].

Аналіз критеріїв, за якими можна визначити той чи інший тип держави, призводить до невтішного висновку про те, що існуюча в Україні модель держави може бути класифікована як переважно експлуататорська. Але за певних умов цілком можливий перехід від експлуататорської моделі держави до контрактної. "Слідом за системою, орієнтованої на потяг ренти, неминуче приходить система, максимізує ефективність, і навпаки", - зазначає Д. Норт [5, р.183]. Формування контрактної моделі держави вимагає кардинальної інституційної перебудови роботи органів державного управління всіх рівнів. Складність розв'язання цієї задачі полягає в тому, що інститут державного управління - це одна з найбільш консервативних та інерційних структур інституційної системи.

Без зміни традицій, звичаїв і звичок, і навіть поколінь працівників держапарату, отримати якісно іншу модель державного управління неможливо. Тому, щоб отримати очевидні результати в зміні роботи інституту державного управління, потрібен широкий часовий горизонт. Для вдосконалення системи державного управління необхідні і достатньо сильні флуктуації, здатні розірвати механізми негативних зворотних зв'язків у діяльності державних чиновників. Прикладом таких флуктуацій може стати оцінка їх діяльності за досягнутими кінцевими результатами роботи, а не поточне бюджетне фінансування будь-яких результатів їх діяльності, в тому числі і негативних. Необхідно розробити і впровадити систему виділення бюджетних коштів під рішення конкретних завдань [43].

Деякі проблеми можуть бути вирішені на основі використання системи управлінської інженерії, коли створюється команда чиновників різних міністерств і відомств для вирішення тієї чи іншої конкретної управлінської задачі. Необхідно також, щоб органи державної влади, які пропонують запровадження нових форм державного втручання в економіку, публічно доводили необхідність і ефективність такого втручання. Важливо ввести процедуру періодичної оцінки ефективності використовуваних заходів державного регулювання, і відмовлятися від тих з них, які не продемонстрували свою результативність.

Необхідно активніше використовувати модель контрактного або трансактивного планування, яка передбачає укладання договору між державою і суб'єктами господарювання і рівноправність контрагентів у цих відносинах. Сучасні складні соціально-економічні системи вимагають швидкості реагування держави на зміни, що відбуваються, децентралізації прийнятих рішень, гнучкості нормативного та адміністративного регулювання з боку регіональних органів, з обов'язковим урахуванням фінансово-економічних і соціально-політичних реалій даної країни. Ключовою формулою реформованого держави, які знімають різні уявлення про роль держави в економіці, є покладання на державу контрактних функцій, а громадянське суспільство - контроль за бізнесом і державою [46].

Для самоорганізації суспільства вкрай важливо, щоб в ньому здійснювалася взаємодія рівних та повноправних громадян, а не відносини покровителя і прохача, правителя та скаржника. Політичне рівність передбачає, що відносини між громадянами в суспільстві будуються по горизонталі взаємності і кооперування, а не по вертикалі влади і підпорядкування.

З іншого боку, коли діяльність політичних інститутів дозволяє наблизитися до ідеалу політичного рівності громадян, суспільство набуває можливості для розвитку суспільної самоорганізації на основі кооперативного когерентної взаємодії вільних громадян вільної країни. На відміну від експлуататорської моделі держави, де громадяни діють в умовах настороженої ізоляції і використовують будь-які можливості для обману грабує їх держави для громадянського суспільства характерні активні взаємодії, засновані на довірі громадян один до одного і державі.

Організаційною формою таких взаємодій є різні цивільні асоціації, які розвивають у своїх членах навички кооперації, уміння створювати і реалізовувати ідеї, знаходити більш ефективні способи і методи вирішення проблем, відчувати спільну відповідальність за проведені акції. Таким чином, контрактна модель держави існує там і тоді, де і коли економічно і політично вільні індивіди беруть участь у державній діяльності і реалізують свої інтереси на основі самоорганізації.

Становлення інститутів громадянського суспільства неможливе без формування громадянської гідності, яким може володіти тільки економічно і політично вільна людина [50].

Таким чином, в залежності від існуючої моделі держави, можливі різні варіанти державного управління: від повного підпорядкування державою всього суспільства, що характерно для моделі експлуататорського держави, до рівноправної взаємодії громадян і державних управлінських структур, в моделі контрактного держави. Без інституціонального реформування системи державного управління неможливо змінити існуючу модель держави в країні, а значить, закласти необхідні основи динамічного економічного розвитку. Якщо в країнах з перехідною економікою вдасться змінити діючу в країні модель держави, посилити ступінь демократизації політичної системи і сформувати громадянське суспільство, то все це буде сприяти наростанню механізмів самоорганізації як економічної, так і інституціональної систем. При цьому тільки контрактна модель держави є передумовою якісних інституційних змін та створення умов для проведення системних реформ, без яких не уявляється подальший розвиток нашої країни.

Проаналізувавши основні моделі держави, приходимо до висновку, що існує в даний момент в Україні модель можна класифікувати як переважно експлуататорську. Це підтверджується існуванням "захоплення держави" (state capture), тобто можливості впливати на "правил гри" (закони, нормативи, укази) через приватні платежі держчиновникам. Вершиною "захоплення держави" вважають такі деструктивні явища як приватизація держави, і, нарешті, приватизація ринку [25, с.82].

Як стверджують вчені, при певних умовах можливий перехід до контрактної моделі. Але це потребує кардинальної інституційної перебудови роботи органів державного управління всіх рівнів, яка можлива лише при наявності бажання влади і забезпечення відповідної нормативно - правової бази (формальних інститутів).