Характеристика інформаційних систем

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСТЕТ КУЛЬТУРИ

Кафедра менеджменту

Реферат на тему:

Характеристика інформаційних систем

З дисципліни вступ до фаху

виконала студентка ІІ курсу

Лозова І.В.

Перевірив

викладач Бобрецька Л.В.

Черкаси 2013

Зміст

Вступ

1. Пристрої перетворення графічної інформації в цифрову

2. Пристрої відображення інформації

3. Системи управління базами даних

4. Технологія створення карт засобами MapInfo

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Інформаційні системи здавна знаходять (в тому чи іншому вигляді) досить широке застосування в життєдіяльності людства. Це пов'язано з тим, що для існування цивілізації необхідний обмін інформацією -- передача знань, як між окремими членами і колективами суспільства, так і між різними поколіннями.

Призначення інформаційних систем -- це автоматизація розрахунків, під якою розуміють людино-машинне розв'язування економічних завдань.

Інформаційні системи включають в себе: технічні засоби обробки даних, програмне забезпечення і відповідний персонал. Чотири складові частини утворюють внутрішню інформаційну основу:

- засоби фіксації і збору інформації;

- засоби передачі відповідних даних та повідомлень;

- засоби збереження інформації;

- засоби аналізу, обробки і представлення інформації.

1. Пристрої перетворення графічної інформації в цифрову

Введення графічної інформації в ЕОМ для автоматизованої системи управління (АСУ) проводиться в три етапи. На першому етапі визначаються координати графічних елементів, на другому - координати перетворюються в цифровий код, на третьому - вони записуються в пам'ять ЕОМ і передаються для обробки в арифметичний пристрій (АУ).

Визначення координат графічних елементів можна робити автоматичним і напівавтоматичним способами. Перетворення координат графічних елементів в цифровий код здійснюється декількома методами:

- в пам'ять ЕОМ записуються значення поточних координат всіх елементів;

- графічна інформація представляється в аналітичному вигляді;

- вихідні дані описуються на спеціальному графічному мовою.

Всі перераховані методи і способи перетворення та представлення в ЕОМ графічної інформації визначають вимоги, що пред'являються до технічних засобів перетворення інформації для ЕОМ в АСУ.

Пристрій введення графічної інформації (УВГИ) - це пристрій, що перетворює графічні дані в машинні коди. Будь-яку графічну інформацію можна розглядати як набір оптичних неоднорідностей, що відрізняються по яскравості і кольору. Таким чином, будь УВГИ вирішує наступні завдання:

- дискретизація зображення на елементи;

- перетворення оптичної інформації в електричний аналоговий сигнал;

- перетворення аналогового сигналу в цифровий код.

Кількість дискретних елементів визначається заданою точністю

представлення графічної інформації. Обсягом інформації про графічному зображенні визначається швидкодія УВГИ.

За методами дискретизації розрізняють УВГИ автоматичного і напівавтоматичного типів. До автоматичним УВГИ відносяться матричні, скануючі і стежать пристрої; до напівавтоматичним - телевізійні, акустичні, оптичні, електричні та електромеханічні пристрої.

Одним з пристроїв введення графічної інформації в комп'ютер, є оптичне скануючий пристрій, який називають сканером.

Сканер - пристрій, що дозволяє вводити в комп'ютер образи зображень, представлених у виді тексту, малюнків, слайдів, фотографій та іншої графічної інформації. Незважаючи на достаток різних моделей сканерів, у першому наближенні їхню класифікацію можна провести усього по декількох ознаках. Наприклад, за кинематическому механізму сканера і за типом введеного зображення.

В даний час усі відомі моделі можна розбити на два типи: ручний і настільний. Існують і комбіновані пристрої, що сполучать у собі можливості і тих і інших.

Ручний сканер. Для того щоб ввести в комп'ютер який-небудь документ за допомогою ручного сканера, потрібно без різких рухів провести скануючою голівкою по зображенню. Рівномірність переміщення handheld істотно позначається на якості зображення, що вводиться. Ширина зображення, що вводиться зазвичай не перевищує 4дюйма (10см). Сучасні ручні сканери можуть забезпечувати автоматичну «склейку» зображення, що вводиться, тобто формують ціле зображення з окремо ввідних його частин. Це, зокрема, пов'язано з тим, що за допомогою ручного сканера неможливо ввести зображення навіть формату А4 за один прохід. До основних достоїнств такого дна сканерів відносяться невеликі габаритні розміри і порівняно низька ціна.

Настільні сканери - їх називають і сторінковими, і. планшетними, і навіть автосканерами. Такі сканери дозволяють вводити зображення розмірами 8,5 на 11 чи 8,5 на 14 дюймів. Існують три різновиди настільних сканерів: планшетні (flatbed), рулонні (sheet-fed) і проекційні (overhead).

Основною відмінністю планшетних сканерів є те, що скануюча голівка переміщається щодо папера за допомогою крокового двигуна. Планшетні сканери - звичайно, досить дорогі пристрої, але, мабуть, і найбільше «здатні». Для сканування зображення необхідно відкрити кришку сканера, підключити сканируемий лист на скляну пластину зображенням униз, після чого закрити кришку. Усе подальше керування процесом сканування здійснюється з клавіатури комп'ютера - при роботі з однієї зі спеціальних програм, що поставляються разом з таким сканером. Зрозуміло, що розглянута конструкція виробу дозволяє (подібно «ксероксу») сканувати не тільки окремі аркуші, але і сторінки журналу або книги. Найбільш популярними сканерами цього типу на російському ринку є моделі фірми Hewlett Packard.

Робота рулонних сканерів чимось нагадує роботу звичайної факс-машини. Окремі листи документів протягуються через такий пристрій, при цьому і здійснюється їхнє сканування. Таким чином, у даному випадку скануюча голівка залишається на місці, а вже щодо неї переміщається папір. Зрозуміло, що в цьому випадку копіювання сторінок книг і журналів просто неможливо. Розглянуті сканери досить широко використовуються в областях, зв'язаних з оптичним розпізнаванням символів OCR (Optical Character Recognition). Для зручності роботи рулонні сканери звичайно оснащуються пристроями для автоматичної подачі сторінок.

Третій різновид настільних сканерів - проекційні сканери, що більше всього нагадують своєрідний проекційний апарат (чи фотозбільшувач). Вводиться документ кладеться на поверхню сканування зображенням нагору, блок сканування знаходиться при цьому також зверху. Переміщається тільки скануючий пристрій. Основною особливістю даних сканерів є можливість сканування проекцій тривимірних проекцій.

Дигитайзер - це ще один пристрій введення графічної інформації, що має порівняно вузьке застосування для деяких спеціальних цілей. Свою назву дигітайзери отримали від англійського digit - цифра, тобто їх можна назвати «оцифровыватели» або аналого-цифрові перетворювачі.

Зазвичай дигітайзери виконуються у вигляді планшета. Тому такі пристрої часто називають графічними планшетами. Застосовується такий дигитайзер для поточечного координатного введення графічних зображень у системах автоматичного проектування в комп'ютерній графіці і анімації. Треба відзначити, що це далеко не самий швидкий і зручний спосіб побудови малюнків і креслень, особливо у випадку складної геометрії. Але зате графічний планшет забезпечує найбільш точний введення графічної інформації в комп'ютер.

Графічний планшет звичайно містить робочу площину, поруч з яким знаходяться кнопки управління. На робочу площину може бути нанесена допоміжна координатна сітка, що полегшує введення складних зображень в комп'ютер. для введення інформації служить спеціальне перо або координатний пристрій з «прицілом», підключений до планшета кабелем. Сам дигитайзер також підключається до комп'ютера кабелем через порт зв'язку. Роздільна здатність таких графічних планшетів не менше 100 dpi (точок на дюйм).

У найбільш досконалих і дорогих дигитайзерах введення інформації відбувається без спеціальних пір'я або прицілів, так як робоча поверхня планшета володіє тактильною чутливістю», заснованої на використанні п'єзоелектричного ефекту. При натисканні на точку, розташовану в межах робочої поверхні планшета, під якою прокладено сітка з найтонших провідників, на пластині п'єзоелектрика виникає різниця потенціалів. Координати цієї точки виявляються програмою-драйвером, скануючої сітку провідників. Ця програма виконає відображення точки на екран монітора. П'єзоелектричні дигітайзери дозволяють креслити на робочій поверхні планшета, немов на звичайній креслярської дошці, і таким чином вводити навіть неіснуючі зображення. При цьому графічна інформація вводиться з роздільною здатністю 400 dpi.

Так само на цьому принципі засновані нові координатні пристрої для роботи в графічному інтерфейсі користувача (в операційному середовищі Windows або OS/2), призначені для заміни традиційних мишок і трэкболов. Набагато зручніше і легше водити пальцем по підвіконню дигитайзера розміром менше сірникової коробки, ніж користуватися звичайною мишкою: курсор на екрані дуже слухняно і чуйно повторює рухи пальця на планшеті. Ні яких додаткових кнопок в такому дигитайзере немає. Вказавши на екрані дисплея потрібний вибір, досить двічі стукнути пальцем по підвіконню і комп'ютер зрозуміє повідомлення.

Для введення графічної інформації можуть також використовуватися деякі види планшетних графопостроителей. Однак багато готові зображення (фотографії, креслення, малюнки, карти, графіки, слайди, кінофільми) набагато зручніше вводити за допомогою спеціального видеодигитайзера. У найпростішому випадку видеодигитайзером може навіть служити відеокамера. В даний час випускається безліч спеціальних графічних систем з різними типами видеодигитайзеров, що дозволяють вводити в комп'ютер кольорові зображення з паперу або зі слайдів. До числа видеодигитайзеров відноситься і цифрова фотокамера.

2.Пристрої відображення інформації

Дисплей (анг. display - показувати) відноситься до основних пристроїв будь-якого ПК, без якого неможлива ефективна робота. Можна, звичайно, виводити всю необхідну користувачеві інформацію про роботу та стан системи на друкуючий пристрій (так воно і було в перших моделях ЕОМ), але це тривалий і не дуже наочний процес. Найбільш важлива відмітна особливість сучасних комп'ютерів полягає в можливості майже миттєвого взаємодії (робота в режимі реального часу) між системою і користувачем. У більшості систем це взаємодія здійснюється за допомогою клавіатури (і/або маніпуляторів) та екрана дисплея. В процесі роботи на екрані дисплея відображаються як вводяться користувачем команди і дані, так і реакція системи на них.

Дисплей - це пристрій візуального відображення інформації або, більш точно, пристрій відображення інформації, яка знаходиться в оперативній пам'яті, що дозволяє забезпечити взаємодію користувача з апаратним та програмним забезпеченням комп'ютера, тобто найважливіший компонент користувальницького інтерфейсу.

Дисплей - це загальна назва пристрою, що показує, який відображає інформацію. Під управлінням ЕОМ в якості дисплея може працювати навіть побутовий телевізор. Здавалося б, проблема вирішена - є пристрій, що дозволяє швидко відображати стан системи. Однак виявилося, що при тривалій роботі з ним користувач швидко втомлюється: це пристрій істотно впливає на працездатність, емоційний настрій, самопочуття і здатне навіть призвести до втрати зору. Виникла необхідність оптимізувати характеристики екрану, досягти більш чіткого і сталого зображення, щоб уникнути надмірної стомлюваності. Були розроблені спеціалізовані пристрої - монітори контролюють процес відображення (англ. monitor - староста в класі, спостерігає за порядком; коригуючий або керуючий пристрій).

Клавіатуру і монітор можна пов'язати з комп'ютером як окремі пристрої або з'єднати їх в термінал, пов'язаний з комп'ютером як єдине ціле. Зазвичай термінали використовуються в системах колективного користування, коли з одним і тим же центральним комп'ютером одночасно працюють багато користувачів. Це називається роботою в режимі віддаленого доступу.

Принцип роботи. Так як інформація буває різною, то використовуються різноманітні пристрої відображення інформації. Відмінність алфавітно-цифрових (іноді кажуть «знакоместных») і графічних дисплеїв полягає в тому, що:

- перші здатні відтворювати тільки обмежений набір символів, причому символи можуть виводитися тільки в певні позиції екрану (найчастіше на екран можна вивести 24 або 25 рядків по 40 або 80 символів у рядку);

- другі відображають як графічну, так і текстову інформацію, при цьому екран розбитий на безліч точок (пікселів), кожна з яких може мати той чи інший колір. З цих крапок, що світяться і формується зображення.

Монохромні пристрої здатні відтворювати інформацію тільки в якомусь одному кольорі, можливо, з різними відтінками (градацій яскравості). Зустрічаються чорно-білі екрани, а також зелено-жовті. Багато фахівців визнають, що для тривалої роботи за комп'ютером краще використовувати монохромний дисплей: очі при цьому втомлюються набагато менше.

Кольорові дисплеї забезпечують відображення інформації в декількох відтінках кольору (від 16 відтінків до більш ніж 16 млн). Фактично, сучасні дисплеї можуть відображати стільки відтінків, скільки дозволяє відеокарта, пам'ять якої зберігає інформацію про кольорах точок екрана.

Як утворюються кольори на екрані сучасного дисплея?

Зображення складається з окремих зерен екрану. Кожне зерно екрану складається з трьох цяток люмінофора, одне з яких може світитися червоним кольором (англ. Red), друге - зеленим (англ. Green), третє - синім (англ. Blue); кожне з цих цяток може і не світитися (темним). Комбінація червоного і зеленого кольорів дає жовтий колір, синього і зеленого, блакитний, синій і червоний - пурпурний, комбінація всіх трьох кольорів однієї яскравості дає білий колір, відсутність всіх кольорів дає чорний колір. Будь-який відтінок, помітний людським оком, можна отримати, «змішуючи» ці три кольори в тій або іншій пропорції. Як такого змішування кольорів не відбувається - фізично кожна цятка розташовується на певному місці. Особливість зору людини полягає в тому, що на деякій відстані від екрана він сприймає близько розташовані кольорові точки різної яскравості як єдиний елемент - піксель. Колір пікселя є результатом змішування в сприйнятті основних складових його квітів. Така модель цветообразования називається RGB-моделлю.

Найбільш поширені дисплеї на електронно-променевій трубці (ЕПТ). Більшість персональних комп'ютерів оснащене в основному ЕПТ-дисплеями. Вони працюють подібно побутового телевізора.

Під впливом електричних полів в електронній гарматі» розганяється потік електронів. Далі за допомогою електромагнітних полів пучок відхиляється в потрібну сторону. Потім, проходячи через апертурную ґрати, цей потік фокусується, доходить до екрану і змушує світитися маленьке плямочка люмінофора (зерно екрану) з яскравістю, пропорційної інтенсивності пучка. Так працюють монохромні пристрою. У кольорових моніторах зерно екрану складають три цятки люмінофора різного кольору (червоного, зеленого і синього) і потоки електронів надсилаються трьома «гарматами», причому електронний промінь для кожного кольору повинен потрапляти на свій люмінофор.

Переваги: сучасні ЕПТ-дисплеї мають високу якість зображення, досить дешеві і надійні.

Недоліки: такі дисплеї досить громіздкі, споживають багато енергії, мають більш високий рівень випромінювання, ніж дисплеї інших типів.

Рідкокристалічні дисплеї (Liquid-Crystal Display), або LCD-дисплеї. Їх дія заснована на ефекті втрати рідкими кристалами своїй прозорості при пропущенні через них електричного струму.

Переваги: рідкокристалічні дисплеї не створюють шкідливого для здоров'я користувача випромінювання, найбільш економічні в споживанні енергії, забезпечують хорошу якість зображення.

Недоліки: такі дисплеї досить дороги, невеликі (14") розміри екрана; якщо дивитися на екран збоку, майже нічого не можна розгледіти.

Газо-плазмові дисплеї (plasma displays). Дія заснована на світінні газу при пропусканні через нього електричного струму. Схема така: є два листи, між ними інертний газ; один з листів прозорий, а на другому розташовані електроди, на які подається напруга. Зазвичай газо-плазмові індикатори складаються з декількох подібних елементарних комірок, число точок у кожній з яких підібрано найбільш оптимальним чином для відображення одиночних символів. (Виглядає це приблизно так само, як годинник в метро.) Ці дисплеї застосовуються в основному в спеціалізованих ЕОМ для відображення рядків символів.

Світлодіодні матриці LED-дисплеї). Зазвичай застосовуються у вбудованих ЕОМ (використовуються в автоматизованих лініях на промисловому виробництві, в робототехніці і так далі) для відображення невеликих обсягів текстової інформації.

Протягом багатьох років механізми (способи) зв'язку між комп'ютером і дисплеєм безперервно видозмінювалися, все більше удосконалюючись. Для підключення дисплея до комп'ютера необхідна відповідна карта - відеоадаптер.

Основні користувальницькі характеристики:

Розмір екрану по діагоналі. Вимірюється в дюймах. Є 14", 15", 17", 21" та ін. монітори.

Розмір зерна екрана - відстань у міліметрах між двома сусідніми люмінофорами одного кольору. Менший розмір зерна відповідає більш різкою і контрастною картинці, створюючи загальне враження чистоти кольору і чіткого контуру зображення. У моніторів різного типу розмір зерна екрана може перебувати в межах від 0,18 до 0,50 мм. Найбільш оптимальними для сприйняття вважаються монітори з зерном екрану від 0,24 до-0,28 мм

Роздільна здатність - кількість пікселів (точок екрана по горизонталі і вертикалі. Ця характеристика визначає контрастність зображення. Вона залежить від розміру екрану і розміру зерна екрана, але може змінюватися (в певних межах) з використанням програмної настройки.

Число переданих квітів. Починаючи зі стандарту VGA, будь монітор здатний відображати стільки квітів, скільки забезпечує відеокарта, вірніше, обсяг пам'яті відеокарти.

Відеокарта - це пристрій, що керує дисплеєм і забезпечує виведення зображень на екран. Вона визначає роздільну здатність дисплея і кількість відображуваних кольорів.

Сигнали, які отримує дисплей (числа, символи, зображення і сигнали синхронізації) формуються саме відеокартою.

Можливості ПК по відображенню інформації визначаються сукупністю (і сумісністю) технічних характеристик дисплея і його відеокарти, тобто відеосистеми в цілому.

Практично всі сучасні відеокарти належать до комбінованих пристроїв і крім головної своєї функції - формування відеосигналів - здійснюють прискорення виконання графічних операцій. Для цього на відеокарті встановлюються спеціальні процесори, що дозволяють виконувати багато операцій з графічними даними без використання центрального процесора. Такі пристрої називаються відеоадаптерами або видеоакселераторами. Вони значно прискорюють виведення інформації на екран дисплея при роботі з графічними програмними оболонками, тривимірною графікою і при відтворенні динамічних зображень.

Відеокарта складається з:

- набору мікросхем (або однієї інтегрованої мікросхеми - відеоакселератора);

- цифроаналогового перетворювача даних у відеопам'яті, у відеосигнал;

- відеопам'яті;

- самої плати з роз'ємами.

В даний час налічується більше 30 модифікацій відеокарт, що розрізняються конструкцією, параметрами і стандартами. Класифікація відеокарт з прийнятим стандартам наведена в таблиці 1:

Таблица 1

Назва відео карти	Назва монітора	Дозвіл	Обсяг відеопам'яті	Кількість відображених кольорів
MDA -- Monochrome Display Adapter	MD	720x350	64 бита - 128 Кб	2
CGA -- Color Graphics Adapter	CD	640x200	128Кб	16
HGC -- Hercules Graphics Card	MD +	720x348	128Кб	2
EGA (1984) - Enhanced Graphics Adapter	ECD	640x350	128 б - 512Кб	16 - 64
VGA (1987) -- Video Graphics Array	BCD	640x480	256 - 512 Кб	256
SVGA -- Super VGA	BCD	800x600	256 Кб - 1Мб	256 - 16 млн.
XGA -- extended Graphics Array	ECD	1600x1200	1- 4 Мб	16 лн.

3. Системи управління базами даних

Кожна прикладна програма є відображенням якоїсь частини реального світу і тому містить його формалізований опис у вигляді даних. Великі масиви даних розміщують, як правило, окремо від виконуваного програми, і організують у вигляді Бази даних. Починаючи з 60-х років для роботи з даними, стали використовувати особливі програмні комплекси, що називаються системами управління базами даних (СУБД).

Системи управління базами даних відповідають за:

- фізичне розміщення даних і їхніх описів;

- пошук даних;

- підтримка баз даних в актуальному стані;

- захист даних від некоректних оновлень і несанкціонованого доступу;

-обслуговування одночасних запитів до даних від декількох користувачів (прикладних програм).

Зберігання в базі даних мають певну логічну структуру, тобто, представлені деякою моделлю, підтримуваної СУБД. До найважливіших належать такі моделі даних:

- ієрархічна;

- мережева;

- реляційна;

- об'єктно-орієнтована.

В ієрархічній моделі дані представляються у вигляді деревовидної (ієрархічної) структури. Вона зручна для роботи з ієрархічно упорядкованою інформацією і громіздка для інформації зі складними логічними зв'язками.

Мережева модель означає представлення даних у вигляді довільного графа. Перевагою мережевої та ієрархічної моделі даних є можливість їх ефективної реалізації показників витрат пам'яті і оперативності. Недоліком мережевий моделі даних є висока складність і жорсткість схеми БД, побудованої на її основі.

Реляційна модель даних (РМД) назву отримала від англійського терміна Relation - відношення. Модель даних описує деякий набір родових понять і ознак, якими повинні володіти всі конкретні СУБД і керовані ними БД, якщо вони ґрунтуються на цій моделі.

Об'єктно-орієнтована модель - це коли у базі зберігаються не тільки дані, але і методи їх обробки у вигляді програмного коду. Це перспективний напрямок, поки також не набула активного поширення через складність створення і застосування подібних СУБД.

Бази даних - це сукупність записів різного типу, що містить перехресні посилання.

Файл - це сукупність записів одного типу, в якому перехресні посилання відсутні.

Більш того, у визначенні немає згадки про комп'ютерній архітектурі. Справа в тому, що, хоча в більшості випадків БД дійсно являє собою один або (частіше) кілька файлів, фізична їх організація істотно відрізняється від логічної. Таблиці можуть зберігатися як в окремих файлах, так і разом. І, навпаки, для зберігання однієї таблиці іноді використовуються декілька файлів. Для підтримки перехресних посилань і швидкого пошуку зазвичай виділяються додаткові спеціальні файли.

Тому при роботі з базами даних зазвичай застосовуються поняття більш високого логічного рівня: запис і таблиця, без заглиблення у подробиці їх фізичної структури.

Таким чином, сама по собі база даних - це тільки набір таблиць з перехресними посиланнями. Щоб універсальним способом витягувати з неї групи записів, обробляти, змінювати та видаляти їх, потрібні спеціальні програми, що називаються СУБД.

За характером використання СУБД поділяють на особисті (СУБДП) і багатокористувацькі (СУБДМ).

До персональних СУБД відносяться VISUAL FOXPRO, ACCESS та ін До багатокористувацьким СУБД відносяться, наприклад, СУБД ORACLE і INFORMIX.

Багатокористувацькі СУБД включають в себе сервер БД і клієнтську частину, працюють у неоднорідній обчислювальної середовищі, допускаються різні типи ЕОМ та різні операційні системи. Тому на базі СУБДМ можна створити інформаційну систему, що функціонує за технологією клієнт-сервер. Універсальність багатокористувачевих СУБД відображається відповідно на високій ціні і комп'ютерних ресурсах, необхідних для підтримки.

Персональні СУБД являють собою сукупність мовних і програмних засобів, призначених для створення, ведення і використання БД.

Для обробки команд користувача або операторів програм в СУБДП використовуються інтерпретатори команд (операторів) і компілятори. З допомогою компіляторів у ряді СУБДП можна отримувати виконувані автономно програми - exe - програми.

Забезпечення безпеки досягається СУБД шифруванням прикладних програм, даних, захист паролем, підтримкою рівнів доступу до бази даних до окремої таблиці.

Розширення можливостей користувача СУБДП досягається за рахунок підключення систем розповсюдження Сі та Асемблера.

Підтримка функціонування мережі забезпечується:

- засобами управління доступом користувачів до спільно використовуваних даних, тобто засобами блокування файлів (таблиць), записів, полів, які різною мірою реалізовані в різних СУБДЛ;

- засобами механізму транзакцій, що забезпечують цілісність БД при функціонуванні в мережі.

Тепер розглянемо функції СУБД трохи докладніше.

1. Визначення даних.

СУБД повинна допускати визначення даних (зовнішні схеми, концептуальну схему, внутрішню схему, а також всі пов'язані відображення) в початковій формі і перетворювати ці визначення в форму відповідних об'єктів. Інакше кажучи, СУБД повинна включати в себе компонент мовного процесора для різних мов визначень даних. СУБД має також «розуміти» синтаксис мови визначень даних.

2. Обробка даних.

СУБД повинна вміти обробляти запити на вибірку, зміна або видалення існуючих даних в базі даних або додавання нових даних в базу даних. Іншими словами, СКБД повинна включати в себе компонент процесора мови обробки даних.

Запити мови обробки даних бувають «заплановані» і «не плановані».

Планований запит - це запит, необхідність якого передбачена заздалегідь. Адміністратор бази даних, можливо, повинен налаштувати фізичний проект БД таким чином, щоб гарантувати достатню швидкодію для таких запитів.

Не планований запит - це, навпаки, спеціальний запит, необхідність якого не була передбачена заздалегідь. Фізичний проект БД може підходити, а може і не підходити для розглянутого спеціального запиту. Загалом, отримання можливої найбільшої продуктивності для не планованих запитів являє собою одну з проблем СУБД.

3. Безпеку і цілісність даних.

СУБД повинна контролювати запити і припиняти спроби порушення правил безпеки і цілісності, визначені АБД.

4. Відновлення даних і дублювання.

СУБД або інший пов'язаний з нею програмний компонент, зазвичай званий адміністратором транзакцій, повинні здійснювати необхідний контроль над відновленням даних і дублюванням.

5. Словник даних.

СУБД повинна забезпечити функцію словника даних. Сам словник даних можна по праву вважати БД (але не користувацької, а системою). Словник «містить дані про дані» (іноді називають метаданими), тобто визначення інших об'єктів системи. Зокрема, вихідний та об'єктний форми різних схем (зовнішніх, концептуальних і т.д.) і відображень будуть збережені в словнику. Розширений словник буде включати також перехресні посилання, що показують, наприклад, які з програм яку частину БД використовують, які звіти потрібні тим чи іншим користувачем, будь термінали підключені до системи і т.д. Словник може бути інтегрований в обумовлену їм БД, а значить, повинен містити опис самого себе. Звичайно, має бути можливість звернення до словника, як і до іншої БД, наприклад, для того дізнатися, які програми та/або користувачі будуть порушені при передбачуваному внесення зміни в систему.

6. Продуктивність.

Очевидно, що СУБД повинна виконувати всі зазначені функції з максимально можливою ефективністю. Керуючим компонентом багатьох СУБД є ядро, що виконує наступні функції:

- керування даними у зовнішній пам'яті;

- управління буферами оперативної пам'яті (робочими областями, в які здійснюється підкачка даних з бази для підвищення швидкості роботи);

- управління транзакціями (це послідовність операцій над БД, які розглядають СУБД як єдине ціле).

інформація цифровий сканер дисплей.

4. Технологія створення карт засобами MapInfo

Геоінформаційна система MapInfo була розроблена на початку 90-х років фірмою Mapping Information Systems Corporation (USA). На сьогоднішній день цей пакет є одним з найбільш популярних пакетів на ринку настільних геоінформаційних систем.

MapInfo призначена для:

- створення і редагування карт;

- візуалізації та дизайну карток;

- створення тематичних карт;

- просторового та статистичного аналізу графічної та семантичної інформації;

- геокодування;

- роботи з базами даних, у тому числі через ODBC;

- виведення карт та звітів на принтер/плоттер або у графічний файл.

Серед багатьох географічних інформаційних систем MapInfo відрізняється добре продуманим інтерфейсом, оптимізованим набором функцій для користувача, зручною і зрозумілої концепції роботи, як з картографічними, так і з семантичними даними.

MapInfo поєднує переваги обробки даних, якими володіють бази даних, і наочність карт, схем і графіків. В MapInfo поєднані ефективні засоби аналізу та презентації даних.

Вбудований мова MapBasic дозволяє кожному користувачеві побудувати свою ДВС, орієнтовану на рішення конкретних прикладних задач, забезпечену меню, розробленими спеціально для цього додатка.

Основні переваги MapInfo:

1. Легкість в освоєнні. Користувачеві пакету MapInfo надано зрозумілий і зручний інтерфейс, а картографічні перетворення, наскільки це можливо, приховані. Операції, що підтримують спілкування з базою даних, прості і зрозумілі.

2. Перегляд даних у будь-якій кількості вікон трьох видів: вікнах Карт, Списків і Графіків.

3. Технологія синхронного подання даних дозволяє відкривати одночасно кілька вікон, що містять одні і ті ж дані, причому зміна даних у одному з вікон супроводжується автоматичним зміною подання цих даних у всіх інших вікнах.

4. Робота з растром. У цьому пакеті досить просто вирішене питання завантаження растра і прив'язки його до конкретної географічної проекції. Необхідним моментом є те, що користувач повинен знати точні координати не менше 3-х точок. Поки немає можливості повертати або розтягувати растрове зображення в самому пакеті, але існують додатки, написані його користувачами, які успішно вирішують цю задачу.

5. Візуалізація даних. Цей режим надає користувачеві можливість відобразити на карті табличні дані в різному вигляді. Наприклад, у вигляді масштабованих символів, діаграм, колірної розмальовки площинних об'єктів або ліній і т.д.

Представивши дані на карті, користувач бачить ситуацію, а не сухі цифри, за нею стоять.

6. Кошти геоінформаційного аналізу. MapInfo підтримує створення буферних зон, формування похідних об'єктів, графічний редактор для створення і зміни об'єктів і т.д.

Користувач може створювати тематичні карти, тобто розфарбовувати і оформляти географічні об'єкти залежно від параметрів, створювати та зберігати власні шаблони для тематичних карт.

7. Засоби та процедури групування географічних об'єктів дозволяють оперативно аналізувати і прогнозувати різні ситуації.

8. Створення звітів і роздруківок. Прямо з MapInfo можна створювати і роздруковувати звіти з фрагментами карт, таблицями, графіками і написами на друкуючому пристрої практично будь-якого типу і розміру. Виведення на друк здійснюється через стандартні драйвери.

9. Робота в різних обчислювальних системах. MapInfo працює на PC (Windows 95/NT), Macintosh, Sun O/S, HP UNIX та інших платформах. При цьому інтерфейс користувача однаковий у всіх системах. Файли даних і компільовані програми на мові MapBasic перенесені з платформи на платформу. Дані у форматі MapInfo, що постачаються на CD-ROM, сприймаються всіма перерахованими системами.

10. Наявність вбудованого мови програмування MapBasic.

Мова MapBasic - мову для створення власних ГІС-додатків в середовищі MapInfo. Він містить засоби керування виконанням програми (цикли, умовні переходи тощо); створення власного інтерфейсу (діалоги, меню тощо); підтримки обміну даними між процесами (DDE, DLL, RPC, XCMD, XFCN); вбудований механізм SQL-запитів та ін.

Програма на мові MapBasic може компілюватися помодульно, що полегшує налагодження. Також можна створювати власні бібліотеки і т.д.

11. Вбудована реляційна база даних. Система настільної картографії служить для вибору, показу і роботи з географічними об'єктами. Фактично вона являє собою базу даних з картографічними інтерфейсом. Вбудований мова запитів SQL дозволяє маніпулювати даними на професійному рівні. В MapInfo застосовується SQL з географічним розширенням, що реалізує роботу з географічними об'єктами. Додано процедура пошуку за адресою. Сформовані запити можуть бути збережені у файлах і, при необхідності, завантажені під час роботи.

12. Доступ до даних на віддаленому сервері. В MapInfo існує доступ до віддаленої бази даних з допомогою приєднаних таблиць. Приєднані таблиці можна редагувати і зберігати зміни, не виходячи з MapInfo. Таблиці Access і Excel можуть бути безпосередньо відкриті з допомогою меню.

13. Вбудовані OLE. MapInfo дає можливість вбудовувати в карту документи OLE-програм і передавати картографічному об'єкту частину своїх функцій. Коли вікно MapInfo вставляється в OLE-контейнер, воно стає вбудованим OLE-об'єктом. Якщо програма-одержувач підтримує протокол OLE, то карту можна безпосередньо перенести мишкою. З OLE-контейнер Microsoft Word, Microsoft Excel, Corel Draw та інших можна здійснювати операції безпосередньо з картою. З контейнера доступні такі характеристики, як створення або модифікація тематичних карт, включення або вимикання панелей і легенд, відкриття і закриття таблиць, управління шарами і ін.

14. Безшовні шари карти. Режим Безшовні шари карти дозволяє тимчасово трактувати кілька таблиць, що містять об'єкти одного і того ж типу (наприклад, кордони країн, межі водних масивів тощо), і ідентичну структуру, як одну таблицю. Наприклад, в Управлінні шарами шар безшовної карти сприймається, як одне ціле. Безшовний шар карти може бути збережений як самостійний.

інформаційний графічний база карта

Висновок

Отже, інформаційні системи здавна знаходять (в тому чи іншому вигляді) досить широке застосування в життєдіяльності людства. Це пов'язано з тим, що для існування цивілізації необхідний обмін інформацією -- передача знань, як між окремими членами і колективами суспільства, так і між різними поколіннями.

Призначення інформаційних систем -- це автоматизація розрахунків, під якою розуміють людино-машинне розв'язування економічних завдань.

Інформаційні системи включають в себе: технічні засоби обробки даних, програмне забезпечення і відповідний персонал. Чотири складові частини утворюють внутрішню інформаційну основу:

- засоби фіксації і збору інформації;

- засоби передачі відповідних даних та повідомлень;

- засоби збереження інформації;

- засоби аналізу, обробки і представлення інформації.

Список використаної літератури

1. Демидович Б.П., Марон І.А. Основи обчислювальної математики. - М, 1999.

2. Гуріна М.І. Робота на персональному комп'ютері. - М., 1994.

3. Оліфер В.Г., Оліфер Н.А., Комп'ютерні мережі. Принципи, технології, протоколи. - Видавництво "Пітер", 2000.

4. Уїнн Л. Рош. Біблія по модернізації персонального комп'ютера. Мн.: ІПП "Тива-Стиль", 1999.

5. Фігурнов В.Э. IBM PC для користувача, 4-е видання, перероб. і доп. - М., 1993.

6. Хоменко О.Д. Основи сучасних комп'ютерних технологій - М, 2000.

7. Шафрин Ю.А. Основи комп'ютерної технології. - М., АБФ. 1997.

Размещено на Allbest.ru