Темперамент і характер, їх прояви у мовленні
Загальна характеристика темпераменту та характеру, їх вивчення у вітчизняній та зарубіжній психології. Прояви у мовленні різних типів темпераменту. Програма роботи по коректуванню темперамента з урахуванням індивідуальних особливостей характеру.
| Рубрика | Психология |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 10.06.2011 |
| Размер файла | 115,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
«Захисник», що протилежний судді, надзвичайно підкреслює свою підтримку і поблажливість до помилок інших, псує їх, співчуваючи понад усяку міру, відмовляється дозволити тим, кого захищає, стати на власні ноги та зростати самостійним. Замість того, щоб зайнятися власними справами, він турбується про потреби інших (Покровитель, Мученик, Квочка з Курчатами, Самовідданий, Потішник).
Маніпулятор дуже зайнята людина, бо контролює інших і тому не бачить і не чує багато з того, що відбувається навколо. Сам процес маніпулювання непомітно робить таку людину сліпою, бо втрачає здатність по-справжньому переживати, по-справжньому радіти, нормально та повноцінно жити.
Для маніпуляторів характерна фальшивість, неусвідомленість справжнього сенсу життя, яке для них є шаховою грою, цинізм, недовіра до всього. Усіх людей вони ділять на дві категорії: тих, кого контролюють і тих, хто контролює.
Актуалізаторам, як протилежності маніпуляторам, характерна чесність, щирість, автентичність. Вони здатні бути чесними у будь-яких переживаннях. Їм притаманна чистосердечність та виразність. Вони усвідомлено відгукуються на життєві події, добре бачать і відчувають себе та інших, здатні мати свої погляди про твори мистецтва, про музику, про життя. Актуалізатори володіють свободою вираження своїх потенцій, вони володарі свого життя, вони суб'єкти. Ці люди глибоко вірять в інших та самих себе, весь час прагнуть встановити зв'язок з життям та долати його труднощі тут і зараз.
Актуалізатор знаходиться у більшій безпеці, ніж маніпулятор, оскільки розуміє по-перше, те, чим він є неповторним, а по-друге, те, що його неповторність - це цінність. Маніпулятор, навпаки, заганяє свою індивідуальність глибоко всередину свого єства та повторює, копіює, тиражує чиїсь способи поведінки. Він старається, пирхає, дряпається вверх, але вже по освоєних горах. На жаль, навіть психологічне знання професійно використовується часом психологами для маніпуляції іншими людьми, що, звичайно, є не гуманно.
«Практично всі автори типологій підкреслювали, що характер може бути більш і менш виражений. Уявіть собі вісь, на якій зображена інтенсивність проявів, характерів. Тоді на ній позначаться наступні три зони (мал. 1); зона абсолютно «нормальних» характерів, зона виражених характерів (вони одержали назву акцентуації) і зона сильних відхилень характерів, або психопатії. Перша і друга зони відносяться до норми (у широкому значенні), третя -- до патології характеру. Відповідно, акцентуації характеру розглядаються як крайні варіанти норми. Вони, у свою чергу, підрозділяються на явну і приховану акцентуацію.
Мал. 14. Вісь ступеня вираженості характеру: I -- «середні» характери; II -- акцентуйовані характери: а -- прихована акцентуація; б -- явна акцентуація; III -- психопатії. Позначення: Н -- норма, П -- патологія
Розрізнення між патологічними і нормальними характерами, що включають акцентуацію, дуже важливе. По одну сторону межі, що розділяє другу і третю зони, виявляються індивіди, що підлягають веденню психології, по іншу -- малої психіатрії. Звичайно, «межа» ця розмита. Проте існують критерії, які дозволяють її приблизно локалізувати на вісі інтенсивності характерів.
Таких критеріїв три, і вони відомі як критерії психопатій Ганнушкіна Кербікова.
У разі акцентуації характеру може не бути жодної з ознак психопатій, принаймні ніколи не присутні всі три ознаки відразу. Відсутність першої ознаки виражається у тому, що акцентуйований характер не проходить «червоною ниткою» крізь усе життя. Звичайно він загострюється в підлітковому віці, а з подорослішанням згладжується. Друга ознака -- тотальність -- також не обов'язкова: риси акцентуйованих характерів виявляються не в будь-якій обстановці, а лише в особливих умовах. Нарешті, соціальна дезадаптація при акцентуації або не наступає зовсім, або буває нетривалою. При цьому приводом для тимчасових розладів з собою і з оточенням є не будь-які скрутні умови. (як при психопатіях), а умови, що створюють навантаження на місце якнайменшого опору характеру.
Введення поняття «місця якнайменшого опору» (або «слабкої ланки») характеру, а також опис цих місць стосовно кожного типу -- важливий внесок в психологічну теорію характеру. Слабкі місця кожного характеру треба знати, щоб уникати неправильних кроків, зайвих навантажень і ускладнень в сім'ї і на роботі, при вихованні дітей, організації власного життя» (5).
Як уже було сказано, не всі якості характеру особистості розвинуті однаково. Крім того, якість може бути посилена більше норми, бути акцентованою. Німецький психолог К.Леонгард виділив ряд типів акцентованих особистостей, для яких характерне посилення рівня визначення рис.
1. Демонстративні особи, для них характерна велика, аномальна здатність до витіснення. Багато таких особистостей працюють у сфері торгівлі. Тут виділено два підтипи: а) істерики - у них велике бажання до визнання (викликати до себе увагу), недостатність витримки, необдуманість вчинків; б) авантюристичні - це ті особи, що роблять грубі помилки в очах об'єктивного спостерігача і відмовляються від цих помилок.
2. Педантичні особи, в яких, навпаки, слабо представлені механізми витіснення. Виділяються такі підтипи:
а) анаксти - особи, що зволікають з прийняттям рішення навіть тоді, коли стадія попереднього і кінцевого аналізу завершена, для них характерна велика нерішучість; б) особи з неврозом нав'язливих станів, наприклад, великого страху, що змушує бачити у ледь складних обставинах велику загрозу; оскільки здатність до витіснення недостатня, то це напруження підсилює нав'язливі уявлення, що ведуть до “розкачування”, яке збільшує страх до краю; в) іпохондрики, для яких характерні дуже сильні переживання про власне здоров'я; г) “втеча у хворобу”, коли після невеликих невдач, конфліктів, внутрішніх переживань, фрустрації головних потреб, особистість симулює хворобу (“Я погано себе почуваю”, “У мене поганий настрій”), хоч до цього немає певних явних об'єктивних передумов, але є суб'єктивні. Однак, через деякий час справді можуть з'явитися симптоми хвороби.
3. Застрягаючі. Основою застрягаючого, параноїдального типу акцентуації характерна стійкість афекту. Така людина захоплена однією ідеєю, яка всепоглинаюче заволоділа нею. Причиною виникнення такої акцентуації є так зване маятникове виховання, коли батьки то хвалять дитину, то її карають, а сама дитина не може передбачити, як поставляться батьки до неї в тій чи іншій ситуації.
4. Збудливі особи, особливою ознакою для способу життя і поведінки яких є нерозсудливість, нелогічний аналіз своїх вчинків, а головною причиною їх поведінки є потяги, інстинкти, неконтрольовані спонуки.
5. Тривожні особи, що здатні до частих та інтенсивних переживань.
Усі виділені вище акцентуації можуть проявлятися уже в підлітковому віці. У психодіагностиці є спеціальна методика для виявлення акцентуацій підлітків.
Класифікація акцентуації характерів у підлітків, яку запропонував Лічко, виглядає таким чином:
1. Гіпертимний тип. Підлітки цього типу відрізняються рухливістю, товариськістю, схильністю до пустощів. У події, що відбуваються навколо, вони завжди вносять багато шуму. Люблять неспокійні компанії однолітків. При хороших загальних здібностях вони проявляють непосидючість, недостатню дисциплінованість, вчаться нерівно. Настрій у них завжди хороший. З дорослими - батьками і педагогами - у них нерідко виникають конфлікти. Такі підлітки мають багато різноманітних захоплень, але ці захоплення, як правило, поверхневі і швидко проходять. Підлітки гіпертимного типу часто переоцінюють свої здібності, бувають дуже самовпевненими, прагнуть показати себе, хвастнути, справити враження на оточуючих . Самооцінка адекватна.
2. Циклоїдний тип. Характеризується підвищеною дратівливістю і схильністю до апатії. Підлітки даного типу вважають за краще знаходитися вдома самим, замість того щоб десь бувати з однолітками. Вони важко переживають навіть незначні неприємності, на зауваження реагують украй роздратовано. Настрій у них періодично міняється від піднесеного до пригніченого (звідси назва даного типу) з періодами приблизно в два-три тижні. Самооцінка варіативна, переміщується з високого до низького рівня, нестійка, неадекватна.
3. Лабільний тип. Цей тип украй мінливий в настрої, причому він часто непередбачуваний. Приводи для несподіваної зміни настрою можуть виявитися найнікчемнішими, наприклад кимось випадково сказане слово, чийсь непривітний погляд. Всі вони здатні зануритися в смуток і похмурий настрій за відсутності яких-небудь серйозних неприємностей і невдач. Поведінка цих підлітків багато в чому залежить від настрою. Такі підлітки, знаходячись в пригніченому настрої, дуже потребують допомоги і підтримки з боку тих, хто може поправити їх настрій, здатний відвернути, підбадьорити і розважити. Вони добре розуміють і відчувають відношення до них навколишніх людей. Самооцінка адекватна можливостям, вирізняється щирістю та вмінням правильно підмітити риси свого характеру.
4. Астено-невротичний тип. Цей тип характеризується підвищеною недовірливістю і примхливістю, стомлюваністю і дратівливістю. Особливо часто стомлюваність виявляється при виконанні важкої розумової роботи. При стомлені афективні спалахи виникають внаслідок мізерних приводів. Емоційна нестабільність легко змінюється роздратуванням і сльозами. Адаптація низька, самооцінка неадекватно занижена і відображає іпохондричні установки.
5. Сензитивний тип. Йому властива підвищена чутливість до всього. Ці підлітки не люблять великих компаній, азартних і рухливих пустотливих ігор. Вони звичайно сором'язливі та боязкі при сторонніх людях, чому часто справляють враження замкнутості. Вони відрізняються слухняністю і виявляють велику прихильність до батьків. У юнацькому віці у таких підлітків можуть виникати труднощі в спілкуванні з однолітками, а також комплекс неповноцінності. Разом в тим у цих же підлітків досить рано формується почуття обов'язку. Вони розбірливі у виборі друзів, знаходять велику прихильність до дружби, обожнюють друзів, які старші за них по віку. Самооцінка вирізняється високим рівнем об'єктивності.
6. Психоастенічний тип. Такі підлітки характеризуються прискореним і раннім інтелектуальних розвитком, схильністю до роздумів і міркувань, до самоаналізу і оцінок поведінки інших людей. Такі підлітки, проте, нерідко бувають сильні тільки на словах, а не на ділі. Самовпевненість у них поєднується з нерішучістю. Самооцінка завжди занижена.
7. Шизоїдний тип. Його найважливішою рисою є замкнутість, відлюдькуватість. Ці підлітки не дуже тягнуться до однолітків, вважають за краще бути одному, знаходитися в компанії дорослих. Душевна самота зовсім не обтяжує шизоїдного підлітка, який живе в своєму світі, своїми незвичайними для дітей цього віку інтересами. Такі підлітки нерідко демонструють зовнішню байдужість до інших людей, відсутність до них інтересу. Вони погано розуміють стани інших людей, їх переживання, не вміють співчувати. Їх внутрішній світ часто наповнений різними фантазіями, особливими захопленнями. У зовнішньому прояві своїх відчуттів вони достатньо стримані, не завжди зрозумілі оточуючим, перш за все для своїх однолітків, які їх, як правило, не дуже люблять. Самооцінка завищена, але з констатацією негативних рис: замкнутості, неконтактності, нерозуміння оточуючих.
8. Епілептоїдний тип. Ці підлітки часто плачуть, виводять оточуючих, особливо в ранньому дитинстві. Такі діти, - люблять мучити тварин, бити і дратувати молодших і слабших, знущатися з безпорадних і нездатних дати відсіч. У дитячій компанії вони претендують не просто на лідерство, а на роль володаря. У групі дітей, якими вони управляють, такі підлітки встановлюють свої жорсткі, майже терористичні порядки, причому їх особиста влада в таких групах тримається в основному на добровільній покірності інших дітей або на страху. В умовах жорсткого дисциплінарного режиму вони відчувають себе нерідко на висоті, вміють догодити начальству, добитися певних переваг, заволодіти постами, що дають в руки владу, встановити диктат над іншим. Самооцінка надто одностороння, більш конформні на вигляд, ніж є насправді.
9. Істероїдний тип. Головна риса цього типу - егоцентризм, жадання постійної уваги до своєї персони. У підлітків даного типу виражена схильність до театральності, позерства. Такі діти насилу виносять, коли в їх присутності хвалять їх товариша, коли іншим приділяють більше уваги, ніж їм самим. Бажання привернути до себе погляди, вислуховувати захоплення і похвали стає для них насущною потребою. Для таких підлітків характерні претензії на виняткове положення серед однолітків, і щоб впливати на оточуючих, привернути до себе увагу, вони часто виступають в групах в ролі заводіїв. Разом з тим, будучи нездатними виступити як справжні лідери і організатори справи, завоювати собі неформальний авторитет, вони часто і швидко терплять фіаско. Самооцінка завищена, як правило, подають себе такими, якими вигідно бути в даній ситуації.
10. Нестійкий тип. Його іноді невірно характеризують як слабовільний, що пливе за течією. Підлітки даного типу проявляють підвищену схильність і потяг до розваг, причому без розбору, а також до неробства і лінощів. У них відсутні які-небудь серйозні, зокрема професійні інтереси, вони майже не думають про своє майбутнє. Самооцінка неадекватно завищена, майже завжди приписують собі риси конформності чи гіпертимності.
11. Конформний тип. Даний тип демонструє бездумне, некритичне, а часто кон'юнктурне підпорядкування будь-яким авторитетам, більшості в групі. Такі підлітки звичайно схильні до моралізаторства і консерватизму, а їх головне життєве кредо - “бути, як всі”. Це тип пристосуванця, який ради своїх власних інтересів готовий зрадити товариша, покинути його в скрутну хвилину, але, що б він не зробив, він завжди знайде виправдання своєму вчинку, причому часто не одне. Самооцінка адекватна.
Акцентуація характеру при дії несприятливих умов може привести до патологічних порушень і змін поведінки особи, до психопатії.
На закінчення розглянемо проблему «нормального» характеру. Чи існує нормальний характер, і якщо так, то як він виявляється?
Формальна відповідь на це питання неначе очевидна; нормальний характер, звичайно, існує: це характер без відхилень. Звернемося до принциповіших міркувань, які примушують поставити під сумнів саме поняття «нормальний характер». Одне з них було виказане П. Б. Ганнушкіним, а ще раніше -- цитованим їм Т. Рібо. Ці автори звертають увагу на внутрішню суперечність словосполучення «нормальний характер». По суті, воно означає «невідмінну індивідуальність» або «нехарактерну характерність». Адже характер -- це вже сама по собі відмінність, особливість, індивідуальність.
Людина з нормальним характером: рівно поводиться, правильно спілкується, не створює проблем. І ось таку «нормальність» народна свідомість визначає як «безхарактерність», узгоджуючись тим самим з точкою зору Ганнушкіна, і Рібо! Мабуть, і для народної свідомості характер це, якщо можна так виразитися, «гострі кути», які проступають в поведінці людини. Якщо таких кутів немає, то немає і характеру -- людина «безхарактерна» (і заслуговує усіляких похвал). Іншими словами, «нормального» характеру не буває.
У разі гармонійної (з погляду характеру) людини для опису її індивідуальності необхідно перейти з мови властивостей характеру на мову властивостей особистості. І тоді виявиться маса унікальних її особливостей, серед яких і властивості її мотиваційної сфери, і її моральність, і світогляд, і її внутрішні проблеми, і досягнутий рівень розвитку особи, і потенціал її подальшого зростання, і багато що інше.
К. Юнг запровадив поняття екстраверсії і інтроверсії для визначення двох протилежних типів особистості. Інтровертовані особистості замкнуті, свої думки та переживання спрямовують на самих себе, на свій внутрішній світ, уникають контактів з іншими, не пристосовані до обставин. Вважають, що аутизм підлітків більше властивий інтровертованим особам.
Екстравертовані особистості прагнуть до спілкування, контактів з іншими, багато говорять про себе, хвалькуваті, зосереджуються переважно на зовнішніх явищах, а не на собі, схильні погоджуватися з усім, що їм пропонують.
У громадському і особистому життя людина знаходить джерело своєї спрямованості та волі. У навчанні, праці і спілкуванні, самоаналізі не тільки проявляються, але і розвиваються риси характеру. Характер є одночасно стійким і динамічним. Змінюється характер конкретної людини в конкретних умовах. Риси характеру, які мають сформуватися у дитинстві, можуть не виховатися в старшому віці. Кожна дитина 7-ми років має характер у розумінні специфічності складу, але не можна у цьому віці мати характер у плані певної волі і спрямованості.
Становлення характеру як психічного утворення невіддільне від становлення людини як особистості, її спрямованості і волі.
Риси характеру найповніше проявляються у поведінці. Але в той же час не так легко правильно визначити рису характеру. Дійсна риса може маскуватися тими, що є яскравіше виражені, але не є головними. Наприклад, за зовнішньою грубістю, різкістю, може маскуватися велика чуйність, доброта, а за зовнішньою уважністю - байдужість, черствість. Іноді риси характеру маскуються психічними властивостями.
Визначення рис характеру іноді потребує часу і вивчення в різних видах діяльності, в різних ситуаціях. Знаючи домінуючі риси характеру, можна передбачити, як поведе себе людина в тих чи інших обставинах.
Щоб знати характер, потрібно виділити головні його складові, особливості поведінки особистості. Враховується і динаміка рис характеру. У різних ситуаціях можуть мати місце різні риси, іноді і протилежні.
1.4 Вивчення темпераменту людини у вітчизняній та зарубіжній психології
Що ж складає основу темпераменту? В історії психологічної науки існувала не одна система пояснень її сутності. Найдавнішими є гуморальні теорії, які пов'язують темперамент із властивостями організму.
Латинське «темпераментум» означає «пропорція, належне співвідношення частин». Цей термін запропонували римські лікарі. Зокрема, ним користувався римський анатом і лікар Гален, що жив в ІІ столітті до н.е., який вперше дав розгорнену класифікацію темпераментів, що включала 13 типів. Сам Гален опирався на думку давньогрецького вченого Гіпократа (V ст. до н.е.), який вважав, що співвідношення рідини в організмі (крові, жовчі, слизі) визначає індивідуальну своєрідність людського організму. На основі цієї теорії поступово формувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічного (переважання крові - по латинськи «сангвіс»), холеричного (переважання жовтої жовчі - «холе»), меланхолічного (переважання чорної жовчі «меланхоле»), флегматичного (переважання слизі або лімфи - «флегми»). Ця термінологія стала широко застосовуватись. Найбільш яскраві представники гуморальної точки зору на органічну основу темпераменту Кант, Гален. Арістотель, в цілому приймаючи цю теорію, вважав, що типологічні особливості людини в більшій мірі визначаються якостями його крові: різною густиною і теплотою. Ця точка зору панувала в науці до середини ХVІІІ століття. Німецький філософ І.Кант розширив психологічні характеристики окремих типів темпераменту. Він писав, що у сангвініка основним прагненням є поривання до насолоди, поєднане з легкою збудливістю почуттів і з їх малою тривалістю. Сангвінік захоплюється всім, що йому приємно. Нахили його не постійні і не можна надто на них розраховувати. Довірливий і легковірний, він любить будувати проекти, але швидко про них забуває.
У меланхоліка домінуючим, панівним є нахил до смутку. Бездіяльність його гнітить, йому постійно здається, що ним нехтують. Його бажання мають відтінок смутку, а страждання здаються йому нестерпними і понад усі муки.
Холеричний темперамент виявляє надзвичайну силу в діяльності, енергію і наполегливість, коли знаходиться під впливом якої-небудь пристрасті. Його пристрасті швидко загострюються від найменшої перешкоди, а його гордість, мстивість, честолюбство, сила його почуттів не знають меж, коли його душа перебуває під впливом пристрасті. Він роздумує мало і діє швидко, тому, що така його воля.
На думку філософа, флегматиком почуття не оволодівають швидко. Йому не треба робити великих зусиль, щоб зберегти свій спокій. Для нього легше, ніж для інших утримуватися від швидкого рішення, щоб обдумати його наперед. Він важко роздратовується, рідко скаржиться, переносить свої страждання терпляче і не переймається муками іншого.
Поділяв гуморальну теорію темпераменту і російський лікар, і педагог П.Ф.Лесгафт, який пояснював відмінності в темпераменті особливостями кровообігу, що в свою чергу залежать від діаметру кров'яних судин, товщини і гнучкості їх стінок.
Не слід вважати, що подібні погляди - просто данина історії. Так, до сьогодні в науці існує гуморальний напрямок, що пояснює індивідуальні відмінності особливостями функціонування ендокринної системи організму, яка, в свою чергу, впливає на склад крові чи будову кровоносної системи. Отримані переконливі данні, які свідчать про те, що деякі ознаки, визначаючі той чи інший тип темпераменту (реактивність, емоціональна врівноваженість, чутливість), дійсно залежать від функціонування гормональної системи. Деякі психологи (наприклад, японський вчений Т.Фуракава) пропонували навіть діагностувати тип темпераменту по хімічному складу крові, відшукуючи кореляційні залежності між психічними особливостями людини і групою його крові.
З середини ХVІІІ століття інтенсивно розвиваються напрямки, згідно яким основні типологічні відмінності людини залежать від його соматичних ознак (будови тіла) - конституційна теорія, і від особливостей його нервової системи.
Активно розвиваються типології, що зв'язують психологічні особливості людини з будовою його тіла. В якості прикладу можна привести типологію Ежена Лєдо. В своєму «Трактаті про людську фізіономію» він виказав думку, що будова тіла людини відповідає в основному п'яти геометричним фігурам: чотирикутнику, кругу, овалу, трикутнику і конусу.
Кожен тип включає в себе скриті здібності. інстинкти і пристрасті, які приводяться в дію або залишаються нереалізованими в залежності від розвитку особистості, її життєвого шляху. Неузгодженість між темпераментом, що задається типом тіла, і тими психологічними особливостями, що сформувалися у людини в процесі життя, служать джерелом виникнення внутрішніх конфліктів - протиріч в почуттях, бажаннях, вчинках; внаслідок цього виникають певні відмінності характеру.
Лєдо дав психологічні характеристики кожному типу будови тіла:
Чотирикутний тип - показник енергійної натури і твердості характеру. Люди такого типу відрізняються рішучими думками і діями, у них особливо розвинений практичний зміст. Свої наміри вони доводять до кінця завдяки терпінню, наполегливості і старанності. Вони здібні до точних наук, філософії і математики, володіють солідною ерудицією, але відсутність уяви і нездатність до ідеального робить їх непридатними для мистецтва. З них виходять хороші винахідники, механіки, будівельники, працівники сільського господарства, в цілому сфери матеріального виробництва. Переважаючі риси характеру: любов до власності, розрахунок, честолюбство, сімейність.
Трикутний тип вказує на енергію, однак вона звичайно проявляється поштовхами і спалахами, без послідовної наполегливості. Представники цього типу звичайно спішать приводити до виконання свої плани, не даючи їм досягнути повної зрілості. Вони обережні, хитрі, можуть збрехати, винахідливі і дотепні. Одночасно вони схильні до меланхолії: пориви енергії і ентузіазму змінюються швидким упадом сил. Їх розумові здібності дуже різноманітні, а нерідко і суперечні. Вони можуть бути і мрійниками, і мислителями, ідеалістами і реалістами. Оскільки по натурі вони непокірні, то з трудом переносять дисципліну.
Круглий тип відрізняється великою ініціативою і енергією. Основа індивідуальності таких людей - постійно діяти і щось виробляти. Вони толкові і розумні, але роздуми часто йдуть услід за діями. Їх звичайні якості - непередбачливість і нерозсудливість - часто причиняють їм багато турбот і викликають значні труднощі. В професійній діяльності схильні до торгівлі, так як товариські і експансивні. Прихильники комфорту, гурмани, оскільки в них дуже розвинена чутливість. Володіють достатньою долею честолюбства і пихатості.
Овальний тип характеризується великою рухомістю і розвиненою вразливістю. Люди даного типу живуть в постійній нестійкості, безустанну змінюючи ідеї, бажання, смаки. Володіють живим розумом, талановиті, але ліниві для фізичних дій. Мають звичку починати тисячі справ не закінчуючи жодного. Недостатньо хоробрі, піддаються страху. Серед них зустрічається багато поетів і художників, а також засновників і перетворювачів різних вчень і релігій. Їх склад розуму такий, що вони швидше відгадують, ніж пізнають що-небудь. Мають добре розвинену інтуїцію.
Конусоподібний тип має найбільш розвинену рису - практичний зміст. Його представники - невиправні реалісти, які однаково володіють деякою витонченістю розуму і великим тактом. По натурі вони консервативні, прихильники авторитету, люди розрахунку, надають перевагу експлуатації інших, ніж робити щось самим. Честолюбці, тому люблять показуватися на публіці, головувати на різних зборах. Володіють веселою вдачею, люблять спілкуватися, але боязливі. Схильні до порядку і правильному, впорядкованому способу життя. З їх числа виходять хороші адміністратори.
На перший погляд, така класифікація виглядає дещо надуманою. Однак певні тези даної концепції знайшли сьогодні відображення в так званих психогеометричних тестах, які базуються на виборі фігур (наприклад, для вибору пропонується квадрат, прямокутник, круг, зигзаг), Характер вибору дозволяє судити про характерологічні особливості людини, її психічний стан на момент дослідження.
В 20-ті роки ХХ століття французький лікар К.Сіго виділив чотири основних типи будови тіла: дихальний, травний, мускульний і мозковий. Більш інтенсивний розвиток однієї з цих систем, вважав він, приводить до збільшення долі відповідних реакцій в характері реагування індивіда на зміну оточуючого середовища, тому кожному типу будови тіла відповідають певні типологічні особливості реагування і поведінки (тобто темпераменту).
Ідеї конституційних основ темпераменту розвинув далі німецький психіатр Е. Кречмер. Він запропонував струнку, що знаходить і зараз прихильників, теорію залежності психічного складу індивіду від його тіло будови, загальної тілесної конституції, яка, в свою чергу, залежить від хімічного складу крові і гормонів, що виділяються органами внутрішньої секреції. При цьому люди з певним типом будови тіла не тільки мають певний темперамент, але і проявляють стійку схильність до специфічних для кожного типу психічних захворювань.
Е. Кречмер виділив чотири конституційних типи:
1. Лептосоматик (від грецького leptos - слабкий, soma - тіло). Зовнішні ознаки цього типу: делікатна будова тіла, високий зріст, довгі верхні і нижні кінцівки, худорлявість, продовгувате лице, довгий ніс. Астенічні жінки звичайно худорляві і низькорослі, схильні до передчасного старіння.
Цей тип назвали ще астенічним (astenos - слабкий).
2. Пікнік (pyknos - товстий, повний). Зовнішні ознаки: велика кількість жирової тканини, надмірна повнота, малий або середній зріст, великий живіт, кругла голова, коротка шия, широке лице.
3. Атлетик (athlon боротьба). Зовнішні ознаки: добре розвинена мускулатура, міцна будова тіла, високий або середній зріст, широкі плечі, вузькі стегна, випуклі лицьові кістки.
4. Диспластик (dys - погано, platos - сформовані). Зовнішні ознаки: будова тіла безформна, неправильна, спостерігаються різні деформації тіла (наприклад, надміру маленький або високий зріст).
В реальному житті «абсолютні» типи зустрічаються рідко, тому існують «змішані» типи (пікнічно-атлетичні, пікнічно-астенічні, астеніко-атлетичні).
Виявилось, що в залежності від типу будови тіла у людей стійко проявляються схожі психологічні особливості.
Пікніки порівняно легко переключаються з однієї справи на іншу, вступають в контакт з іншими людьми. У них хороша короткочасна пам'ять, тому більш результативно вони вирішують поточні, оперативні завдання. Але внаслідок того, що вони швидко і енергійно включаються в роботу, у них швидше починає падати інтерес до роботи, розвивається втома.
У астеніків більш розвинена довгочасна пам'ять, їм підходить робота, що вимагає довгих роздумів, класифікації фактів, систематизації розрізнених фактів. В роботі вони потребують довгого розкачування, але потім рідко роблять паузи. Астенікам важче встановлювати контакти з іншими людьми.
Атлетики - це проміжний тип тілобудови і реактивності. Тому в їх діяльності важко виявити певний стиль. Частіше, ці особи займаються спортом, досягаючи високих результатів.
В залежності від будови тіла, навіть у здорових людей, проявляються психічні якості, які в більш вираженій формі характерні для певних психічних захворювань. В відповідності до цього виділені три типи темпераменту:
1. Шизотимічний - об'єднує осіб з лептосоматичною і астенічною конституцією тіла. Це звичайно замкнені, нелюдяні, вперті люди з ригідними установками і поглядами, схильні до значних перепадів емоцій - від роздратування і сухості до абстракцій. При розладах психіки виявляють схильність до шизофренії.
2. Циклотимічний - з пікнічною будовою тіла. Циклотиміки легко контактують з іншими людьми, мають оптимістичні погляди, живо, емоційно реагують на всі події в широкому діапазоні - від радості до смутку. При порушеннях психіки проявляють схильність до маніакально-депресивному психозу.
3. Іксотомічний - з атлетичною будовою тіла. Іксотиміки звичайно спокійні, не дуже ранимі, їх міміка і жести недостатньо виразні, гнучкість мислення невисока, важко пристосовуватися до нових ситуацій. При психічних розладах схильні до епілепсії.
Якщо концепція Е.Кречмера виникла і отримала визнання в Європі, то в Америці аналогічні ідеї в 40-ві роки ХХ століття розвивав В.Шелдон. На його думку, будова тіла і темперамент нероздільні. Психічні якості людини визначаються перевагою функцій певних органів тіла, причому ці відмінності починають закладатися ще в період розвитку людського ембріону. Виділені наступні конституційні типи:
1. Вісцеротонія (від лат. viscera -нутрощі).
2. Соматотонія (від грецького soma - тіло).
3. Церебротонія (від лат. сerebrum - мозок).
Відповідно людей з переважанням того чи іншого типу названо вісцеротоніками, соматотоніками і церебротоніками. Виділяють також змішаний тип, що включає осіб , у яких в будові тіла прояв тих чи інших ознак має приблизно однакову вираженість.
На сьогодні ряд дослідників продовжують наукові пошуки в області вивчення взаємозалежності типу діяльності поведінки людини від типу будови тіла. Дослідження, розпочаті Б.Г. Ананьєвим і продовжені М.М. Обзоровим, дозволили розширити погляди Е. Кречмера і В. Шелдона. Доказано, що працездатність, мобільність і ригідність поведінки дійсно багато залежать від будови тіла.
Однак, на сьогодні найбільш значимим фактом, що визначає індивідуально-психологічні особливості людини, признається властивий їй тип вищої нервової діяльності.
Положення про типи вищої нервової діяльності як основу темпераменту було сформульоване І.П. Павловим в 20-30 роки. Психіка - є властивістю нервової системи, тому й індивідуальні властивості психіки, в тому числі властивості темпераменту, зумовлені індивідуальними властивостями нервової системи. І. Павлов виділив два процеси нервової системи: процес збудження і процес гальмування.
Було виділено три основні властивості нервової системи: сила нервової системи, врівноваженість процесів збудження і гальмування, а також рухливість цих процесів.
Сила нервової системи - це працездатність нервових клітин, здатність нервової системи витримувати велике навантаження без зниження працездатності чи настрою. Наприклад, в умовах лабораторії силу нервової системи визначають за швидкістю вироблення нервових зв'язків при дії дуже сильних подразників, наприклад, нестерпно гучна сирена або звуку гучної тріскачки. Нервові процеси збудження і гальмування можуть бути приблизно однакової сили або якийсь із них переважатиме, домінуватиме.
Рухливість нервових процесів - це здібність швидко змінювати характер реагування в відповідності до змін умов в зовнішньому середовищі. Іноді від ситуацій повної мобілізації слід переходити до довгого очікування, і навпаки, довге вимушене очікування повинно бути замінене миттєвою бурхливою реакцією на несподівано виниклий подразник. Тому процеси збудження і гальмування повинні змінювати один одного з достатньою швидкістю, яка звичайно суттєво відрізняється у окремих індивідів. Одні люди швидко змінюють стратегії і тактики взаємодії з впливами середовища, для інших необхідність навіть незначного відхилення від звичного алгоритму дій виявляється важкою.
Таким чином, рухливість нервових процесів (швидкість збудження і гальмування) зовнішньо проявляється як здібність змінювати поведінку в відповідності до зміни умов оточуючого середовища або задачами, що ставить перед собою індивід, швидко переходити від одного виду діяльності до другого, від пасивного стану до активного і навпаки. Якістю, протилежною рухливості, є інертність нервових процесів.
Врівноваженість нервових процесів залежить від співвідношення сили збудження і сили гальмування, від їх балансу. Якщо переважають гальмівні реакції, то людину можна віднести до гальмівного типу, якщо вони рівні - до врівноваженого, коли переважає збудження - до збудливого.
Кожен з показників в свою чергу ділиться на наступні підгрупи:
а) в залежності від сили нервових процесів на сильних і слабких;
б) по ступені врівноваженості - на врівноважених і неврівноважених;
в) в відповідності з рухливістю - на рухливих і інертних.
Виходячи із різного сполучення цих трьох показників, І.П.Павлов створив зручну класифікацію індивідів по типах вищої нервової діяльності. Теоретично можливим є набагато більша кількість сполучень, однак серед них по степені вираженості, чіткості відмінностей і частоті зустрічей явно домінують чотири типи:
1. Сильний врівноважений рухомий.
2. Сильний врівноважений інертний.
3. Сильний неврівноважений.
4. Слабкий.
В даній класифікації переважають сильні типи. Це пояснюється тим, що на фоні загальної слабкості нервової системи всі решта відмінності (по врівноваженості і рухливості) якби стираються, і домінують загальні поведінкові прояви: метушливість, неспокійність, нездатність долати запорогові подразники, швидка виснажливість. Індивіди, що відносяться до сильного типу, суттєво відрізняються один від одного по загальній схемі поведінки, стійкості до впливів середовища, збудливості, рухливості.
З точки зору І.П.Павлова, темперамент є однією з головних характеристик індивідуальних особливостей людини, яка так чи інакше виявляється у всіх її поведінкових актах і діяльності. Тип нервової системи людини (чи генотип) в онтогенезі майже не змінюється, на нього слабо впливають зовнішні подразники і виховання.
І.П. Павловим були запропоновані і психологічні характеристики окремих типів. Згідно них, сангвінік - це палкий, врівноважений, продуктивний тип, але лише тоді, коли в нього багато цікавих справ, які його збуджують. Флегматик - звичайно врівноважений, наполегливий, продуктивний працівник. Холерик - яскраво бойовий тип, забіяка, легко і швидко збуджується. Меланхолік - гальмівний тип нервової системи. Для нього кожне явище в житті є гальмівним агентом, він недовірливий, тривожний, завжди і у всьому підозрює погане і небезпечне.
Дослідження В.М. Теплова і В.Д. Небиліцина показали, що існує ще цілий ряд властивостей нервової системи, наприклад: лабільність, що характеризує легкість виникнення збуджень і гальмування під час вироблення умовних рефлексів. Крім того, було встановлено, що структура основних властивостей нервової системи набагато складніша, а число комбінацій набагато більше, ніж передбачалося І. Павловим.
Крім того, в дослідженнях останніх десятиліть показано, що природними основами темпераменту є не лише властивості нервової системи, а й інші показники. Так, 1985 року Б.Й. Цукановим було зроблено наукове відкриття закономірного зв'язку між суб'єктивною помилкою у відтворенні часових інтервалів («t-типом») і типом темпераменту, була обґрунтована власна одиниця часу у структурі психіки людини як показник її темпераменту. У подальших дослідженнях ученим створена повноцінна теорія темпераменту як базової підструктури особистості. Цікава його гіпотеза про механізм виникнення типів темпераменту Він пов'язує цей механізм «із циклічними геофізичними умовами існування живих істот, починаючи з першої клітини, що виникла на планеті Земля. Адже геофізикам відомий факт, що добовий цикл обертання Землі не завжди дорівнював 24 години, оскільки це обертання поступово уповільнюється приблизно на 1 секунду у 100 років. Тому головною, глобальною причиною диференціації суспільного спектру «t-типів» та його розподілу на типологічні групи вчений визнає природний процес уповільнення обертання Землі навколо власної вісі. Це уповільнення призводило до зміни, збільшення циркадианного, тобто добового циклу (день-ніч) існування живих систем у різні геологічні епохи. Приміром, живі істоти (еукаріоти) початку нижнього Рифея, тобто 1,73 млрд років тому , існували у добовому періоді 16,8 годин. Щоб узгодити свій циркадианний період із періодом обертання Землі, в еукаріотів повинен бути «крок» для вимірювання власної доби, що дорівнює 0,7 сек. Через 576*106 років (1,15*109 років тому, Верхній протерозой) у механізмі глобального біологічного годинника з'являються еукаріоти, котрі змушені вимірювати період уповільненого обертання Землі (19,2 години) з «кроком», що дорівнює 0,8 сек. Ще через 576*106 (початок Кембрія) період обертання Землі становить 21,6 години і з'являються еукаріоти, які вимірюють свою добу власною одиницею часу, що дорівнює 0,9 сек. Якщо врахувати щорічне уповільнення в обертанні Землі на кожну 0,01 сек, то легко отримати увесь спектр еукаріотів у діапазоні 0,7сек<t<1,1сек. Як відомо, людина відноситься до еукаріотів найвищої організації.
Зрозуміло, що «t-тип» у такому разі є ще й показником геофізико-біопсихічної інтеграції природи і людини, механізмом екологічної єдності людини з планетою Земля, на якій вона перебуває. З позицій цієї глобально-генетичної гіпотези походження темпераменту, найстародавнішим серед чотирьох типів темпераменту є холероїдний тип, найсучаснішим - меланхолоїдний тип, а флегматоїдів можна віднести до типологічного авангарду всього людства, який адаптує останнє до подальшого уповільнення ритму обертання Землі» (19).
Одночасно активно продовжуються дослідження, що виявляють співвідношення вроджених і набутих властивостей. На сьогодні окремі дослідники вважають, що і спадкове важливе на 100%, і набуте важливе на 100%. Звичайно, така відповідь мало кого задовольнить, тому що, виходячи з поглядів вітчизняних дослідників - С.Л. Рубінштейна та Б.М. Теплова, треба розглядати співвідношення між спадковим, вродженим та набутим в організації психіки індивіда та особистості. Згідно з поглядами С.Л. Рубінштейна, набуте у психіці особистості виникає завдяки заломленню зовнішнього через внутрішнє. Внутрішнє, відповідно до поглядів Б.М. Теплова, зумовлене вродженими властивостями психіки, а не спадковими (генетичними) механізмами. Завдяки зусиллям цих учених ще раз було підтверджене положення про те, що «все спадкове є вродженим, але не все вроджене - спадковим» (19). Отримані переконливі докази того, що індивід може набувати властивості, властиві тому чи іншому типу темпераменту, в результаті умов життя.
Отже, ознаки темпераменту повинні бути не лише психофізіологічні, але й психологічні та поведінкові. При цьому ці ознаки повинні бути функціональними. Риси темпераменту виконують таку функцію в психологічній діяльності, яку виконують риси загального типу нервової системи у фізіологічній діяльності мозку. Загальний тип нервової системи виконує регулятивну роль ВНД. Від нього залежить динаміка умовнорефлекторних процесів. Темперамент реалізує регулятивну роль у психічній діяльності, цілеспрямованій поведінці та практичній діяльності, спілкуванні.
Зіставляючи окремі властивості нервової системи з поведінкою людини, психолог В.С.Мерлін виділив ряд психологічних властивостей темпераменту, що зіставляються із загальними типами нервової діяльності.
Властивості темпераменту - це найбільш стійкі індивідуальні властивості, які виникають в ранньому дитинстві, зберігаються все життя і виявляються в поведінці, спілкуванні, діяльності, прояві емоцій і почуттів. Темперамент тісно пов'язаний з іншими властивостями особистості. Він ніби є природною канвою, на яку життя наносить візерунки характеру, визначаючи перш за все динаміку, а не зміст психічного життя людини.
темперамент характер мовлення індивідуальний
Розділ ІІ . Вивчення особливостей темпераменту і характеру та проявів їх у мовленні
2.1 Особливості темпераменту та прояви їх у мовленні
Одним з інформативних показників сили чи слабкості нервової системи дітей є їх мова. Представник сильної нервової системи, оцінюючи свої переживання, частіше користується крайніми, полярними виразами від «дуже погано» і «жахливо» до «дуже добре», «чудово», «краще всіх». Слабкий вибирає середні оцінки типу «по-різному», «так собі», уникаючи крайнощі. Правда, чим молодше дитина, тим частіше вона використовує полярні вирази.
Щоб не спутати вікові и типологічні мовленєві особливості, краще порівнювати мову ровесників, причому бажано однієї статі, так як у хлопчиків і у дівчаток є своя специфіка. В другій половині дня всі працівники, що мають дітей-школярів, телефонують до дому і задають чергове запитання: «Ну, як справи?». Один шестикласник щоденно бадьоро рапортує: «Нормально!» Другий спокійно відповідає: «Нічого». Третій сьогодні кричить радісно і дзвінко: «Окей! Клас!», а назавтра сумовито і тихо промовляє: «Гірше не буває». Він навіть вмудряється на мамине привітання: «Добрий день», відповісти: «Нічого не має і не може бути доброго». Чим більше діапазон, перепад між плюсом і мінусом, значить, тим виносливіша нервова система, яка дозволяє подібні коливання. Слабкий тип як би наперед себе страхує, оберігає і тому відповідає рівніше, радіє не так безоглядно і в відчай впадає не так стрімко.
Необхідно відмітити, що при діагностиці властивостей темпераменту слід не випускати з виду таку обставину. Властивості нервової системи, особливо в дитячому віці, знаходяться в залежності від впливів середовища, оточення дитини, атмосфери сім'ї. Про вплив умов життя і виховання на зовнішні ознаки темпераменту читаємо у М.Г.Чернишевського: «Ті люди, яким їх старші рідні і знайомі вселюють привичку тримати себе з гідністю, майже всі з ранніх років привикають до плавності рухів і мови; навпаки, в тих шарах, де вважаються потрібними різкість рухів і мовлення, майже всі з молодості привикають до сильної і швидкої жестикуляції, до проникливого і швидкого тону мови».
Сангвінік - любить піджартовувати, беззлобно посміятися над іншими, хоча не завжди схильний прийняти критику і насмішки в свою адресу. Досить швидко забуває образи. Неприємних ситуацій (суперечок, вияснювання відносин) він звичайно намагається уникнути. Люди сангвінічного типу легко встановлюють контакти, доброзичливі, привітливі. Це приємні співбесідники, з якими легко і цікаво. Однак, сангвінік звичайно відкладає все, що йому не подобається або потребує додаткових зусиль, «на потім». Викладач-сангвінік любить спілкуватися зі студентами не лише по учбових проблемах, розпитує їх про життя, відчуває задоволення, отримуючи підтвердження своєї популярності у студентів. В ситуації формальних відносин він пробує спочатку оживити обстановку, тому часто представникам інших типів здається легковажним. Отримавши зауваження або впевнившись, що його зусилля марні, він в'яне, втрачає свою дотепність, живість. Лекції не любить читати по конспекту, полюбляє імпровізувати. Деколи на заняттях його «заносить», і він відходить далеко в сторону від програми, і власних намірів, пускаючись в роздуми на загальні теми.
Якщо ж процес роботи примушує сангвініка робити щось, що не зовсім йому приємне, то він швидше змінить місце роботи, ніж обмежить свої потреби в дружньому спілкуванні, різноманітності.
Флегматик - студент звичайно спокійний, непоспішаючий. Він частіше за все врівноважений, рівний у спілкуванні, не любить в пусту базікати. Однак, люба зміна обстановки (особливо необхідність вступати в контакт з новими, незнайомими людьми, проявляти при цьому ініціативу) приносить флегматику додатковий дискомфорт.
Повільність і зовнішня байдужість флегматика нерідко провокують оточуючих робити його об'єктом для самоствердження. На ньому відточуються жарти, гострі репліки, його можуть дразнити, попрікати в ліні, пасивності, рівнодушності. Дійсно, довгий час здається, що він взагалі не здатен ні на що реагувати. Однак, в один прекрасний день терпіння флегматика виснажується, і він зовсім втрачає над собою контроль. Зупинити оскаженілого флегматика часто неможливо - він втрачає всяку здібність тверезо контролювати ситуацію.
Несправедливо ображений флегматик стає злопам'ятним, він не схильний так легко, як сангвінік, змінювати партнерів по спілкуванню або забувати непорозуміння. Спілкуючись з флегматиком, слід бути обережним, щоб не заторкнути його життєві цінності. При зовнішній незворушності він буде довго пам'ятати про розбіжності, неспівпадання поглядів, нетактовності в свою адресу. Але це - тоді, коли відповідні вчинки оточуючих перевищили певну межу його терпіння.
Працюючи разом з сангвініками і холериками (більш динамічними типами), флегматик може зводити їх з розуму своєю повільністю і незворушливістю. Одночасно, це найбільш вдалий партнер для меланхоліка, який черпає в ньому відчуття сили і впевненості.
Холерик - людина, що відрізняється високою поривистістю, збудженістю. У всіх його діях проявляється прямолінійність, спалахуваність, агресивність. В момент упаду настрій у холерика різко падає, він стає нервовим, роздратованим, не терпить жодних зауважень і заперечень. Необхідно зауважити, що в спілкуванні, навіть у хвилини підйому, холерик схильний допускати різкість, спалахуваність, роздратованість, грубість. Він легко впадає в стан аффекту - особливо якщо оточуючі його не розуміють або не погоджуються з ним. Холерик-студент може братися за всі доручення, захоплюватися ними, однак не терпить критики навіть в вигляді дружніх зауважень. В подібних ситуаціях він ображається, і може кинути все, що розпочав, заявивши: «Ну, якщо вам не подобається, робіть самі». Буває, що він може спалахнути по незначному приводу, наговорити зухвалостей.
Каючись потім в своїй поведінці, він з гордості і самолюбства не зробить першого кроку до примирення. В аналогічній ситуації знову буде вести себе точно так само виклично, так як нічого з собою поробити не може. Холерик зовсім не схильний до дипломатії, він спочатку висловлюється, а потім починає думати.. Це приводить до частих сварок з однокурсниками.
Холерик-викладач звичайно нетерпимий до помилок студентів, щиро не здатен зрозуміти, чому їм не все ясно в його предметі, не усвідомлює, що своєю манерою спілкування часто блокує їх активність, що деякі студенти його починають просто боятися (побоюються стати об'єктом різких, нетактовних зауважень, неконструктивної критики).
Особи меланхолійного типу в спілкуванні з холериком постійно отримують травми, тоді як сам він при цьому навіть не підозрює, що щось сталося, не помічає ні своєї нетактовності, ні реакції співбесідника. Краще йде взаємодія з сангвініками, які в силу своїх особливостей досить поверхово відносяться до того, що відбувається, схильні прощати і забувати образи. При взаємодії з флегматиком холерик може дійти до білого каління, вважаючи, що цей діє так повільно з єдиною метою - насолити йому. В свою чергу його безцеремонність може стати фактом, визначаючим накопичення у флегматика образи з наступним емоційним зривом.
Меланхолік - найбільш делікатне і легко раниме створіння. Вони сором'язливі і боязкі, необхідність вступати в контакт з незнайомими людьми, особами більш високого соціального і професійного статусу для них вкрай болюча. Любе зауваження сприймається ними вкрай загострено, вони схильні подовгу «застрягати» на його осмисленні, на розгляді можливих аспектів відповідної ситуації. Меланхолік-викладач при найменшій невдачі схильний перебільшувати розмір і значимість того, що сталося, обвинувачувати себе в недостатній компетентності, робити висновки про неправильний вибір професії.
За сприятливих обставин (тихій, спокійній обстановці, дружньому оточенні, цікавій роботі) меланхолік розкриває свої найбільш цінні якості: вразливість, високу емоційну чутливість, загострене сприйняття, м'якість, тактовність, делікатність. Саме тонкість сприйняття дозволяє їм краще, ніж інші схоплювати найтонші відтінки оточуючого світу, відношення і почуття інших людей. Однак види діяльності, пов'язані зі спілкуванням з широким колом осіб, даються їм важко. «Виконуючи педагогічну роботу, вони надзвичайно переживають з будь-якого приводу, отримують психосоматичні захворювання. Тому колеги з іншою типологією повинні делікатно відноситися до них, не експлуатувати їх готовність завжди прийти на допомогу, а в свою чергу, підстраховувати їх від стресових ситуацій».
В ситуаціях спілкування, поряд з дистанцією, голос людини є дуже характерною рисою, яка дозволяє скласти більш загальне враження про неї. В масових дослідженнях було отримано від 60 до 90% правильних суджень відносно величини тіла, повноти, рухливості, внутрішнього стану і віку, що базувалися лише на голосі і манері говорити. А..Штангль приводить наступні характеристики людського голосу:
«Швидкість мови: жвава, манера говорити, швидкий темперамент мови свідчить про жвавість, імпульсивність співрозмовника, його впевненість у собі; спокійна повільна манера вказує на незворушність, розсудливість, ґрунтовність ; помітні коливання швидкості мовлення виявляють недостачу врівноваженості, впевненості, легку збудливість людини;
Голосність: велика голосність голосу, як правило, властива істинній життєвій силі або чванливості і самовдоволенню; мала голосність вказує на стриманість, скромність, такт або недостатність життєвої сили, слабкість людини; сильні зміни в голосності свідчать про емоціональність і хвилювання співбесідників.
Подобные документы
Зародження вчення про темперамент, характеристика теорій. Природничо-наукова теорія темпераменту І. Павлова. Типологія психічних відмінностей К.Г. Юнга. Зародження характерології, типи характерів Ернеста Кречмера. Зв'язок між темпераментом та характером.
курсовая работа [65,1 K], добавлен 15.03.2015Поняття соціального характеру як ключове для розуміння суспільних процесів. Емоційна основа ідей. Особистість: розбіжності між уродженими й придбаними властивостями. Чотири типи темпераменту за Гіппократом. Наслідки змішання темпераменту й характеру.
реферат [22,8 K], добавлен 11.04.2010Поняття темпераменту та його основні властивості. Психологічні особливості дітей різних типів темпераменту. Аналіз прояву властивостей темпераменту на процес засвоєння знань у дітей молодшого шкільного віку при проведені навчально-виховної роботи з ними.
курсовая работа [53,8 K], добавлен 09.12.2010Особливості прояву темпераменту в мовленні. Характеристика стилів спілкування. Рекомендації щодо поліпшення продуктивності спілкування в залежності від темпераменту. Розробка рекомендацій щодо покращення умов праці психолога та розрахунок їх ефективності.
дипломная работа [436,5 K], добавлен 22.03.2014Розкриття природи темпераменту і характерів. Дослідження індивідуальних розходжень в протіканні умовних рефлексів. Визначення основних загальних типів нервової системи. Вивчення сутності генотипу і фенотипу як формуючих елементів нервової системи.
реферат [33,4 K], добавлен 26.09.2010Психосоматичні захворювання: моделі формування, причини їх виникнення та класифікація. Характеристика психосоматичних розладів. Особливості протікання та реагування на психосоматичні розлади в залежності від характеру та типу темпераменту людини.
курсовая работа [51,0 K], добавлен 21.09.2010Характер - це особливі прикмети, які придбаває людина, живучи в суспільстві. Розгляд поняття, структури і особливостей формування характеру, його зв'язку з діяльністю і спілкуванням. Психологічна роль темпераменту в житті і професійній діяльності людини.
реферат [35,0 K], добавлен 02.11.2010Аналіз феномену акцентуацій характеру у структурі особистості в різноманітних психологічних теоріях. Акцентуації характеру, що впливають на поведінку. Використання характерологічного опитувальника Леонгарда для визначення типів акцентуацій характеру.
курсовая работа [61,7 K], добавлен 14.07.2016Поняття темпераменту та тривожності, їх сутність. Типи вищої нервової діяльності і темперамент. Характеристика типів темпераменту. Тривожність як причина виникнення неврозу. Діагностика рівня тривожності та домінуючого типу темпераменту студентів.
курсовая работа [46,9 K], добавлен 18.07.2011Типи темпераменту, їх характеристика. Залежність ступеня схильності людини до ризику від темпераменту, який складається із психічних характеристик (рухливість психіки і врівноваженість). Сміливість і схильність до ризику як засіб досягнення успіху.
презентация [752,9 K], добавлен 12.03.2015
