главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Психологічні основи врахування типів темпераменту у молодшому шкільному віці під час навчально-виховного процесу

Поняття темпераменту та його основні властивості. Психологічні особливості дітей різних типів темпераменту. Аналіз прояву властивостей темпераменту на процес засвоєння знань у дітей молодшого шкільного віку при проведені навчально-виховної роботи з ними.

Рубрика: Психология
Вид: курсовая работа
Язык: украинский
Дата добавления: 09.12.2010
Размер файла: 53,8 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные документы


1. Залежність розвитку пам'яті молодших школярів від типу темпераменту
Вплив типу темпераменту на розвиток пам’яті дітей молодшого шкільного віку. Виявлення ведучого типу темпераменту молодших школярів за допомогою методики Айзенка. Результати дослідження домінуючого типу темпераменту, його взаємозв’язку з розвитком пам'яті.
курсовая работа [660,1 K], добавлен 26.12.2013

2. Дослідження властивостей домінуючого типу темпераменту
Поняття темпераменту та тривожності, їх сутність. Типи вищої нервової діяльності і темперамент. Характеристика типів темпераменту. Тривожність як причина виникнення неврозу. Діагностика рівня тривожності та домінуючого типу темпераменту студентів.
курсовая работа [46,9 K], добавлен 18.07.2011

3. Темперамент – біологічний фундамент особистості
Індивідуальні особливості людини. Сутність темпераменту і його фізіологічні основи. Типи нервової системи за Павловим. Відмінності між екстраверсією та інтроверсією. Властивості та психологічна характеристика типів темпераменту. Стиль діяльності.
контрольная работа [21,8 K], добавлен 27.02.2009

4. Дослідження дії темпераменту на індивідуальні особливості реакції шахтарів на стресові ситуації
Стресостійкість організму залежно від темпераменту. Розлади, які виникають після стресових ситуацій. Взаємозв'язок темпераменту і індивідуального стилю діяльності. Специфіка прояву тривожності як індивідуальної властивості особи і як реакція на ситуацію.
дипломная работа [899,9 K], добавлен 21.07.2010

5. Вплив властивостей темпераменту на стилі спілкування
Особливості прояву темпераменту в мовленні. Характеристика стилів спілкування. Рекомендації щодо поліпшення продуктивності спілкування в залежності від темпераменту. Розробка рекомендацій щодо покращення умов праці психолога та розрахунок їх ефективності.
дипломная работа [436,5 K], добавлен 22.03.2014

6. Зв'язки між типами вищої нервової діяльності та типом темпераменту
Властивості нервової системи. Класифікація типів вищої нервової діяльності. Фізіологічний аналіз "несвідомого" у психіці людини. Загальні поняття про темперамент. Основні властивості темпераменту, його залежність від особливостей нервової системи.
курсовая работа [77,0 K], добавлен 04.02.2011

7. Вивчення видів темпераменту
Сутність темпераменту, принципи поділу його на чотири різновиди: холеричний, сангвінічний, флегматичний і меланхолійний. Відмінні особливості та фактори розвитку кожного типу темпераменту, головні напрямки їх вивчення та аналіз сучасних досягнень.
презентация [433,4 K], добавлен 29.11.2013

8. Темперамент і характер, їх прояви у мовленні
Загальна характеристика темпераменту та характеру, їх вивчення у вітчизняній та зарубіжній психології. Прояви у мовленні різних типів темпераменту. Програма роботи по коректуванню темперамента з урахуванням індивідуальних особливостей характеру.
курсовая работа [115,1 K], добавлен 10.06.2011

9. Адаптація молодших школярів до навчально-виховного процесу
Процес адаптації молодших школярів до навчально-виховного процесу: проблеми і особливості. Залежність рівня адаптації від різноманітних факторів. Психічні особливості дітей молодшого шкільного віку та експериментальні дослідження їх адаптації до школи.
дипломная работа [71,3 K], добавлен 16.09.2010

10. Індивідуальні властивості пам’яті у дітей молодшого шкільного віку та їх врахування у навчальному процесі
Поняття про пам’ять, її види та методи впливу. Пізнавальні процеси молодшого школяра, індивідуальні особливості пам’яті дітей. Методики і процедури дослідження переважаючого виду пам’яті у дітей молодшого шкільного віку, прийоми та засоби її розвитку.
курсовая работа [51,1 K], добавлен 12.12.2012


Другие документы, подобные Психологічні основи врахування типів темпераменту у молодшому шкільному віці під час навчально-виховного процесу

Страница:  1   2 


МІНІСТЕРСВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРЕМЕНЧУЦЬКЕ ПЕДАГОГІЧНЕ УЧИЛИЩЕ

ІМ. А.С.МАКАРЕНКА

Кафедра: педагогіки та психології

Курсова робота

з основ психології

на тему:

«Психологічні основи врахування типів темпераменту

у молодшому шкільному віці під час навчально-виховного

процесу »

Виконала: студентка групи У-43

Скляр Тетяна Геннадіївна

Кременчук 2010

ПЛАН

Вступ

Розділ І. Науково-теоретичні засади темпераменту та його властивості. Темперамент дітей молодшого шкільного віку

1.1 Поняття про темперамент. Наукові вчення про типи темпераменту

1.2 Основні властивості темпераменту

1.3 Психологічні особливості дітей різних типів темпераменту

1.4 Індивідуальний підхід у навчально-виховному процесі дітей різних типів темпераменту

Розділ II. Експериментальна частина

2.1 Опис експерименту

2.2 Методичні рекомендації

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

У системі неперервної освіти початковій школі належать важливі функції, успішне виконання яких безпосередньо впливає на якість подальшої освіти учнів. Стильові особливості й особливості темпераменту є засобами реалізації внутрішнього потенціалу особистості в діяльності. Спільність характеристик темпераменту та індивідуального стилю діяльності полягає в типологічній зумовленості цих характеристик. Зв'язок особливостей індивідуального стилю діяльності з властивостями нервової системи досліджувався у працях Г.С. Дикопольської, О.О. Копитова, А.О. Коротаєва, Є.О. Климова та С.І. Маствіліскер.

Темперамент - сукупність індивідуальних особливостей, які характеризують динаміку та емоційну сторони поведінки людини, її діяльності та спілкування. Психофізіологічний аналіз структури темпераменту дає змогу, за В.Д. Небиліциним, виділити три головні його компоненти, які виявляються в загальній активності індивіда, його моториці та емоційності. Загальна активність індивіда полягає в тенденції особистості до самовираження, оволодіння та перетворення зовнішньої діяльності.

Уперше систематичні знання про динамічні характеристики людини і причини, які призводять до їх появи, можна знайти в працях античного лікаря Гіппократа (460-377 рр. до н. е.), які ввійшли до «Збірника Гіппократа».

На основі кожного типу формуються різні системи умовних нервових зв'язків, але сам процес їх формування залежить від типу нервової системи. Тим самим тип нервової системи надає своєрідності поведінці людини, накладає характерний відбиток на всю її сутність - визначає рухливість психічних процесів, їх стійкість проте він не є вирішальним чинником поведінки, вчинків, переконань, які формуються в процесі індивідуального життя людини так в процесі виховання.

Для того щоб побудувати індивідуальний підхід до кожної дитини та забезпечити для його розвитку відповідні психологічні умови, педагогам потрібні знання характерних особливостей поведінки дітей залежно від типу їх темпераменту.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, темою курсової роботи обрано питання: «Психологічні основи врахування типів темпераменту у молодшому шкільному віці під час навчально-виховного процесу».

Предмет дослідження - психологічні основи врахування типів темпераменту у молодшому шкільному віці під час навчально-виховного процесу.

Об'єкт - типи темпераменту дітей молодшого шкільного віку.

Мета дослідження - розглянути психологічні основи врахування типів темпераменту у молодшому шкільному віці під час навчально-виховного процесу.

Гіпотеза - врахування прояву темпераменту у дітей молодшого шкільного віку у процесі навчання дає можливість створити такі умови навчання, які забезпечують оптимальний вплив типу темпераменту учнів на процес засвоєння знань.

Завдання курсової роботи:

1. розглянути поняття темпераменту та його основні властивості;

2. розглянути особливості дітей різних типів темпераменту;

розглянути прояв властивостей темпераменту у навчально-виховній роботі з дітьми молодшого шкільного віку;

надати методичні рекомендації щодо роботи з дітьми різних типів темпераменту.

У процесі дослідження використано наступні форми наукового пізнання: бесіда; робота з літературними джерелами; дослідження за тестом-опитувальником «Коло» Г. Айзенка; аналіз; анкетування;.

РОЗДІЛ І. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТЕМПЕРАМЕНТУ ТА ЙОГО ВЛАСТИВОСТІ. ТЕМПЕРАМЕНТ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Поняття про темперамент. Наукові вчення про типи темпераменту

Індивідуальні особливості особистості слід відрізняти від вікових, які настають з дозріванням або старінням організму. Індивідуальні якості особистості, наприклад швидкість реакції, міра активності, вразливості тощо, виявляються незалежно від віку без особливих змін. Разом з тим з віком під впливом життя та виховання індивідуальне досить своєрідно, яскраво виявляється в пізнавальній діяльності, емоційно-вольовій активності, рисах характеру, інтересах, що дає підстави вважати людину здібною чи не здібною, емоційно вразливою чи "товстошкірою", вольовою чи безвільною, сміливою чи боязливою. На деяких вікових етапах розвитку людини, наприклад у підлітковому віці, вікові та індивідуальні особливості важко диференціювати. Імпульсивність, нестриманість, вразливість підлітків, якщо не зважати на обставини, в яких вони виявляються, легко витлумачити як прояв індивідуальних рис і вікових особливостей. А в навчально-виховній роботі важливо відрізняти вікове від індивідуального, щоб правильно визначити необхідні виховні заходи [1;с. 432].

Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері та здібностях, у пізнавальній, емоційно-вольовій діяльності, потребах та інтересах. Особливості їх прояву залежать від виховання дитини. Індивідуальні риси характеру, як свідчать дослідження, досить яскраво виявляються вже в дошкільному віці.

У навчально-виховній роботі особливо важливим є індивідуальний підхід до дітей. А. Макаренко рекомендував вихователям завжди пам'ятати, що люди -- дуже різноманітний матеріал для виховання, і було б неймовірним верхоглядством намагатися втиснути його в загальні для всіх рамки.

Індивідуальні відмінності між людьми вивчає диференційна психологія. Психологія праці, мистецтва, навчання та виховання, застосування психологічних закономірностей завжди мають опосередковуватися знаннями індивідуальних відмінностей між людьми. Без таких знань неможливо готувати молодь до праці, свідомого вибору професії.

Діяльність і поведінка людини зумовлюються не лише соціальними умовами життя, а й індивідуальними особливостями її психофізичної організації. Це виразно виявляється в темпераменті особистості.

Темперамент -- змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) характеризує динамічний бік психічних реакцій людини -- їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність. На однакові за змістом і метою дії подразники кожна людина реагує по-своєму, індивідуально. Одні реагують активно, жваво, глибоко емоційно, довго переживають вплив подразника, а інші -- спокійно, повільно, швидко забуваючи про те, що на них впливало. Деякі люди надто афективно реагують на події, на ставлення до них -- спалахують гнівом, діють агресивно, а дехто в цьому разі виявляє боязкість, не чинить жодного опору там, де він потрібний. Отже, темперамент можна визначити як індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.

Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обставини дали підстави поділити людей на кілька груп або типів темпераменту.

Вчення про темперамент започатковане славнозвісним давньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом. Він та його послідовники (римський лікар Гален та ін.) обстоювали гуморальну теорію, згідно з якою темперамент спричинює перевага в організмі певної рідини. Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням між кров'ю, жовчю та слизом (лімфа, флегма). На основі цього погляду сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний, похмурий. Сьогодні це вчення цікаве тільки з історичного погляду. Але описані Гіппократом характерні риси темпераменту досить точно визначають особливості окремих типів темпераменту. І. Павлов, розглядаючи проблему темпераменту, писав, що геніальний спостерігач людини -- Гіппократ -- у класифікації темпераментів підійшов до істини найближче [5; с. 322].

Німецький філософ-ідеаліст І. Кант, поділяючи погляди на темперамент представників гуморальної теорії, уперше дав своєрідну психологічну характеристику темпераментів. Він вважав, що флегматикам бракує моральних почуттів, меланхоліки -- справжня доброчинність; у холериків найрозвиненіше почуття честі, а у сангвініків -- почуття прекрасного. Але Т. Кант у своєму розумінні темпераменту плутав його риси з характером.

Вітчизняний вчений, лікар і педагог П. Лесгафт пояснював темперамент особливостями кровообігу, які залежать від діаметра отвору та товщини й гнучкості стінок судин. Калібр судин і товщина їх стінок, на думку П. Лесгафта, зумовлюють швидкість і силу кровообігу, невеликому діаметру судин відповідає сангвінічний темперамент, а великому діаметру та товстим стінкам його судин -- меланхолійний; флегматичний темперамент зумовлюється великим діаметром і тонкими стінками судин.

Німецький психіатр Е. Кречмер обстоював залежність психічного складу особистості від будови (конституції) тіла. Він запропонував власну класифікацію типів конституції (пікнічний, астенічний, атлетичний,) і вважав, що кожному з них властивий певний темперамент.

Гуморальна та морфологічна теорії темпераменту мають серйозні недоліки. Вони обстоюють як першооснову темпераменту, а також системи організму, які не мають для цього потрібних властивостей. Крім того, ці теорії стирають межі між темпераментами здорового та хворого організму, пояснюють темперамент лише біологічними чинниками, а тому не все розкривають у його сутності. Але зовсім ігнорувати ці теорії в поясненні проявів темпераменту не можна. Відомо, що порушення функції гуморальної та ендокринної систем організму зумовлюють деякі психопатії, що позначаються на особливостях типів темпераменту, наприклад шизофренічні, маніакально-депресивні психози, невмотивовані настрої, психастенії та ін.

1.2 Основні властивості темпераменту

Темперамент як динамічна характеристика психічної діяльності особистості має певні властивості, які позитивно або негативно позначаються на його проявах. Розрізняють такі основні властивості темпераменту, як сенситивність, реактивність, пластичність, ригідність, резистентність, екстравертованість та інтровертованість [16; с. 194].

Сенситивність -- міра чутливості до явищ дійсності, що стосуються особистості. Незадоволення потреб, конфлікти, соціальні події в одних людей викликають яскраві реакції, страждання, а інші ставляться до них спокійно, байдуже. Відомий радянський психолог Б. Ананьєв вважав, що сенситивність пов'язана з орієнтувальною рефлекторною діяльністю і входить до структури темпераменту. Вважається, що існують не лише окремі різновиди чутливості як потенційні властивості окремих аналізаторів, а й загальний для певної людини спосіб чутливості, що є властивістю сенсорної організації людини загалом. Сенситивність, на думку Б. Ананьєва, -- порівняно стійка особливість особистості, в якій виражається тип нервової системи людини і яка відіграє свою роль у здібностях людини до різних видів діяльності.

Реактивність -- це особливості реакції особистості на подразники, що виявляються в темпі, силі та формі відповіді, а найяскравіше -- в емоційній вразливості, і відображуються на ставленні особистості до навколишньої дійсності та до самої себе. Бурхливі реакції при успіхах або невдачах у будь-якій діяльності позначаються на різних особливостях темпераменту. Реактивність як особливість темпераменту виразно виявляється при психічних травмах -- у реактивній депресії (пригніченість, рухова та мовна загальмованість), в афективно-шокових реакціях (реакції на катастрофи, аварії, паніка), для яких характерна або безладна рухова активність, або повна загальмованість, ступор.

Пластичність виявляється у швидкому пристосуванні до обставин, що змінюються. Завдяки пластичності певні сторони психічної діяльності перебудовуються або компенсуються завдяки пластичності вищої нервової діяльності. Слабкість, неврівноваженість або недостатня рухливість типу нервової системи за належних умов життя та виховання набирають позитивних якостей.

Ригідність -- особливість, протилежна пластичності, складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини. У пізнавальній діяльності ригідність виявляється в повільній зміні уявлень при зміні умов життя, діяльності; в емоційному житті -- у закляклості, млявості, нерухливості почуттів; у поведінці -- у негнучкості, інертності мотивів поведінки та морально-етичних вчинків при цілковитій очевидності їх недоцільності.

Резистентність -- міра здатності опиратися негативним або несприятливим обставинам. Досить яскраво ця особливість виявляється у стресових ситуаціях, при значному напруженні в діяльності. Одні люди здатні опиратися найскладнішим умовам діяльності або обставинам, що несподівано склалися (аварії, конфлікти, асоціальна бравада), а інші розгублюються, легко здають позиції, стають нездатними продовжувати роботу, хоча за звичайних умов з ними цього не трапляється, незважаючи на втому, важкі умови праці.

Екстравертність та інтровертність -- спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, на інших (екстравертованість) або на саму себе, на свої внутрішні стани, переживання, уявлення (інтровертованість). Вважають, що екстраверсія та інтроверсія як властивості темпераменту -- це прояви динамічних, а не змістових сторін особистості. Екстравертованим типам властиві сила і рухливість нервових процесів і у зв'язку з ними імпульсивність, гнучкість поведінки, ініціативність. В інтровертованого типу переважають слабкість та інертність нервових процесів, замкнутість, схильність до самоаналізу, а тому йому властиві ускладнення соціальної адаптації.

1.3 Психологічні особливості дітей різних типів темпераменту

Чітко вираженого типу темпераменту не існує. Він відображається на характері, волі, мисленні, пізнавальній діяльності дитини. Темперамент не є сталою властивістю особистості, він змінюється залежно від умов її життя і виховання. Кожний тип темпераменту має свої переваги та недоліки. Для правильної організації виховання, боротьби з недоліками і поліпшення спілкування дитини з людьми необхідно знати, до якого типу темпераменту вона належить. Кожному темпераменту відповідає певний тип нервової системи. Уміння його визначати необхідне для правильного спрямування розвитку особистості молодшого школяра, розуміння особливостей його поведінки, запобігання небажаним реакціям дитини тощо [10; с. 378].

Для визначення типу нервової системи послуговуються такими показниками:

1)сила збудження -- пізнавальна, розумова активність, схильність до нового, невідомого, складного; загостреність процесів сприймання і мислення; вміння швидко переходити від однієї діяльності до іншої, робити перерви в роботі, точно висловлювати думку;

2)сила гальмування -- здатність зосереджуватися, протидіяти стороннім подразникам, робити перерви в роботі, точно висловлювати думку;

рухливість нервових процесів -- здатність до переключення з однієї справи на іншу, діяти у незвичних умовах, швидкість розумових дій, готовність до розумового напруження;

урівноваженість -- рівномірне, відносно легке виконання роботи, спокій.

Зважаючи на ці показники, виокремлюють чотири основні типи вищої нервової діяльності, які відповідають певному типу темпераменту: а) сильний, урівноважений, рухливий (сангвінік); б) сильний, урівноважений, інертний (флегматик); в) сильний, неврівноважений (холерик); г) слабкий (меланхолік).

Психологічні характеристики дітей сангвінічного темпераменту. Діти, яким притаманний сангвістичний тип темпераменту, енергійні, активні, життєрадісні, комунікабельні, поступливі, швидко схоплюють нове і цікаве, легко переносять невдачі. Вони без проблем пристосовуються до нових умов, вступають у контакти з іншими дітьми, знаходять товаришів у будь-якій ситуації. При цьому можуть і керувати, і підкорятися. Швидко освоюються в школі, відразу почувають себе, як удома.

Дітям-сангвінікам притаманне голосне, швидке, чітке й емоційно виразне, урівноважене мовлення. їхня комунікабельність сприяє дружньому ставленню до них дорослих, тому за зовнішньою формою поведінки сангвініків можуть приховуватися риси характеру, про які невідомо оточуючим.

Нервова система сангвініка пластична, він легко переключається з однієї діяльності на іншу, переходить від веселих розваг до серйозної справи. Ця властивість відіграє як позитивну роль (безпроблемне включення в нову діяльність), так і негативну (формуються такі риси, як непосидючість і поверховість). Тому у вихованні такої дитини необхідно дбати про формування стійкості поведінки, інтересів, нахилів. У ставленні до неї важливо виявляти вимогливість, контролювати дії і вчинки, залучати до творчої діяльності. Поблажливість до незначних порушень порядку (не прибрав іграшки, не поклав на місце одяг) швидко змінює звички, для закріплення яких було витрачено багато часу і зусиль, оскільки такі риси, як зібраність, акуратність, формуються у сангвініків дуже важко порівняно з дітьми інших типів.

Сангвініків приваблює усе нове, у них швидко формується здатність навчатися, легко виробляються нові вміння і навички і перетворюються набуті. Вони працелюбні, легко переносять нетривалі навантаження, відновлюють працездатність, оволодівають довільною регуляцією власної поведінки. Для підтримання активності таких дітей їх необхідно стимулювати новизною справи. Одноманітні, інертні ситуації втомлюють, знижують їхню увагу, підвищують ризик відволікання на сторонні подразники, що негативно позначається на загальній працездатності дитини. Як тільки діяльність втрачає для неї привабливість, вона її припиняє, переключається на іншу. У таких ситуаціях обов'язково потрібно домогтися закінчення розпочатої справи з хорошим результатом (наприклад, не дозволяти малювати наступний малюнок, поки не закінчений попередній). Для підтримання інтересу до діяльності корисно застосовувати заохочувальні стимули. При недбало виконаній роботі слід дати завдання зробити її заново.

Почуття у дітей-сангвініків виникають швидко й активно проявляються. На ситуацію реагують активно, виразно, але не втрачають самовладання, здатності бачити і чути іншого, не лише себе, навіть у гостро конфліктній ситуації. За позитивних стимулів діти радіють, сміються, за негативних -- нерідко плачуть. їхній загальний емоційний тонус частіше мажорний, вони рідко вередують, не схильні до афективних реакцій.

Для таких дітей корисний розмірений ритм щоденного життя, однак швидший, ніж у дорослих, оскільки вони не можуть довго зосереджуватись на одному об'єкті, через що їх часто вважають легковажними. Виховувати дітей-сангвініків потрібно на основі довірливих дружніх стосунків, за яких дорослий невимушено керує формуванням у них потрібних новоутворень. Почуття любові до близьких дорослих є джерелом їхньої творчості, позитивно впливає на активність, творчий пошук, значно поліпшує результативність діяльності.

Психологічні характеристики дітей флегматичного темпераменту. Діти флегматичного темпераменту спокійні, не схильні до поспіху, послідовні і ґрунтовні у справах, з низькою емоційністю, невиразною, стриманою мімікою, їм потрібен час, щоб правильно відреагувати на будь-який вплив. Повільно і з труднощами вони адаптуються до нових умов життя. Важко пристосовуються до закладу, нового режиму і вимог. Нелегко їм даються розлука з батьками, знайомство з дітьми. У звичній обстановці вони без примусу, спокійно дотримуються правил поведінки, акуратно і старанно справляються зі знайомою роботою. У всіх справах флегматикам заважає млявість, повільний темп дії, знижена активність. Такі діти легко засинають і багато сплять. їхнє мовлення уповільнене, спокійне, рівномірне, часто із паузами, без яскравих емоцій, міміки, жестів. На запитання вони відповідають не відразу.

Діти-флегматики повільно реагують на новизну. Необхідність включатися в нову діяльність викликає в них розгубленість, нерідко -- переляк. Не менш повільно, але надійно формуються у них навички і звички, тому змінювати їх надзвичайно важко. Такі діти надають перевагу спокійним іграм (режисерським, настільним), уникають занять, пов'язаних з руховими навантаженнями. Вони легко дисциплінуються у звичній обстановці, хворобливо переживають її порушення, як і порушення режиму дня, сформованих стереотипів. У нових ситуаціях їхня поведінка дезорганізовується.

Флегматики, як правило, працелюбні, хоч трапляються серед них і ледарі. Навчити їх швидких і енергійних дій дуже важко, однак легко сформувати витримку і стійкість. Стриманість, посидючість, зібраність і розміреність дій допомагають їм уникати зривів, підтримувати сталий ритм роботи. Починаючи справу, вони довго працюють, потім невтомно, витривало, зосереджено, не знижуючи працездатності, доводять її до кінця.

Здатність до довільної регуляції поведінки теж формується у них із запізненням, однак ті, хто досяг цього, легко підпорядковуються ЗОВНІШНІМ вимогам. З огляду на знижену рухливість нервових процесів для підтримання активної працездатності флегматичних дітей необхідно зацікавити Їх запропонованою роботою і підтримати під час її організації.

В емоційній сфері флегматикам притаманна зовнішня байдужість. Вони неголосно сміються, тихенько плачуть, непомітно виражаючи навіть глибокі почуття. Неадекватні емоції проявляють рідко, а конфліктних ситуацій уникають. Однак можуть тривалий час перебувати у стані глибокого емоційного збудження, не демонструючи видимих його проявів.

Іноді педагоги невмотивовано негативно оцінюють дітей флегматичного темпераменту, у сім'ї теж сприймають це як недолік їхнього розвитку, особливо коли батьки і діти належать до різних типів темпераменту.

У вихованні дітей з флегматичним темпераментом слід дотримуватися раціонального режиму і терпіння. Має значення навіть режим сну: таких дітей не слід рано вкладати спати, не варто давати їм досипати уранці, затягувати денний сон. Бажано будити вчасно, не дратуючи, подбати про вмивання їх холодною водою. Не можна надовго залишати їх наодинці, треба дбати про вироблення у флегматичних дітей вміння діяти швидко, енергійно. Батьки і педагоги у спільній діяльності повинні бути зразком для наслідування, непомітно стимулюючи активність дітей, пробуджувати ініціативні дії та інтерес.

Навіть незначні звички дітей-флегматиків перебудувати дуже важко, тому краще попереджувати їх появу, формувати ставлення і дії, доброзичливо і настирливо стимулювати співучасть у справі, емоційно її підкріплювати (радість від добрих учинків, оцінка іншими позитивних дій). Без належного такту, терпіння марно розраховувати на результат. Потрібні вміння, звички виробляються у таких дітей повільно, але назавжди.

Психологічні характеристики дітей холеричного темпераменту. Холерики енергійні, гарячі, запальні, з виразною мімікою, різкими жестами, бурхливими реакціями. У звичайних умовах швидко і без проблем переключаються на нову діяльність, активно беруться за будь-яку справу, іноді одночасно за кілька справ. Легко адаптуються до нових умов життя, активно вступають у спілкування, налагоджують стосунки, мають багато знайомих. Своєю гарячкуватістю, неспокійністю, сварливістю нерідко створюють конфліктні ситуації, однак швидко заспокоюється, не тримають довго образи. Вони чутливі до порушення режиму дня, погано засинають і неспокійно сплять, не можуть стримувати почуття голоду і наполегливо вимагають їжу.

Мовлення дітей-холериків швидке, нерівномірне, нерідко незрозуміле, з коливанням інтонації, багате на міміку і жести. За активного збудження мовленнєвий процес уповільнюється, дитина збивається на паузи, поспішні звуковимови, повтори.

Такі діти активно реагують на новизну, виявляючи при цьому бадьорість, піднесення. Невідоме, труднощі сприяють динамічному пошуку способів розв'язання завдань, а досягнення успіху приносить задоволення. Займаючись цікавою діяльністю, виявляють творче піднесення, наполегливість, силу волі, що приносить їм значні результати. Вони швидко відновлюють сили і знову беруться за складну, але цікаву їм справу, уперто досягаючи мети. Однак це можливо лише у ситуації психологічного комфорту. За інших умов бурхлива активність через різкий спад настрою може змінитися бездіяльністю, роздратуванням, афектацією.

Діти-холерики дуже активні, надають перевагу рухливим іграм з елементами спорту, бігу. Вони охоче беруть участь у заняттях, де можна проявити себе, грають головні ролі в іграх, організовують однолітків, керують ними, нерідко намагаються управляти і дорослими. Дуже не люблять ситуацій, у яких потрібно стримувати себе. Уміння й навички формуються в них довго і важко перебудовуються. Холерики з труднощами переключають і конкретизують свою увагу, їх важко дисциплінувати. Через імпульсивність такі діти часто порушують відомі їм правила поведінки. У роботі з ними потрібні витримка і терпіння. Найкраще добирати для них індивідуальні, малогрупові форми організації діяльності, стимулюючи інтерес до її змісту, дбаючи про емоційно-позитивний фон співпраці.

У дітей холеричного типу швидко спалахують емоційні процеси, різко змінюється емоційний тонус, настрій. їхні емоції проявляються сильно: вони не плачуть, а голосять; не сміються, а регочуть. Бурхливі прояви емоційних реакцій іноді підштовхують їх до агресивних дій. Таких дітей слід вчити володіти своїми емоціями. Ця здатність виробляється з перших років життя, але дуже повільно і лише за наявності емоційного комфорту.

Розрізняють три категорії дітей-холериків. Першу утворюють фізично здорові, потенційно здібні діти з підвищеною збудливістю (невмотивовані рухи і мовні реакції), яким достатньо задоволення підвищеної потреби в рухах і мовному супроводі всіх своїх дій. Другу -- запальні діти, яким притаманні спалахи необгрунтованого збудження; третю -- «відчайдушні» пустуни. Представники другої і третьої категорій мають постійно перебувати в полі зору дорослих, які зобов'язані допомогти їм сформувати гальмівні механізми, навички спілкування, ставлення до конфліктних ситуацій, уміння і бажання їх уникати, конструктивно вирішувати, спрямовувати свою енергію на конкретні справи.

У психолого-педагогічній роботі з такими дітьми, крім терпіння, потрібні й уміння спокійно, лагідно і витримано вести себе, навіть під час вибухів дитячого гніву. Моралізування, насмішкуваті зауваження, покарання, вимоги від них обіцянок і клятв недопустимі. Краще на певний час ізолювати дитину, допомогти їй заспокоїтись і спробувати разом з нею обміркувати те, що трапилося. Оцінити власну поведінку повинна сама дитина.

Діти завжди хочуть відповідати очікуванням близьких дорослих, але не всім це вдається. Холерикам -- найчастіше, оскільки в них слабка вольова регуляція. Тому дорослим потрібно розуміти це, допомагати дитині гідно подолати свої труднощі, вселяти надію на безконфліктне спілкування за будь-яких умов.

Психологічні характеристики дітей меланхолічного темпераменту. Діти-меланхоліки малоактивні, сором'язливі, замкнуті, з підвищеною вразливістю. Вони дуже чутливі до найменших подразників, сильно реагують на схвалення і осуд, підозрілі. У них швидко настає втома, слабкий гальмівний і збуджувальний процеси. Водночас меланхоліки виявляють здатність співпереживати іншим, пройматися настроєм, втіленим у творах мистецтва.

Болісно і довго вони адаптуються до нових умов життя, зміна яких може бути для них сильним стресогенним фактором. Тому їх необхідно завчасно готувати до змін, сприяти поступовому входженню у нове життя, виявляти особливу чуйність до них.

Переживання глибоких емоційних криз меланхоліками супроводжується фізичними проявами: пересиханням у роті і носі, відчуттям холоду у кінцівках, почервонінням шкіри тощо.

. Мовлення їх дуже слабке, приглушене, наближене до шепоту, емоційно невиразне, його темп уповільнений, інертний. Думка часто переривається, вислови залишаються незакінченими.

Під час зустрічей з новим, у проблемних ситуаціях (навіть за необхідності розв'язувати у незвичних умовах знайомі завдання) їх підвищена чутливість переходить у нервозність, що характеризується стурбованістю, напруженістю обличчя, нерівномірним диханням, скутістю рухів, незграбністю, сльозливістю. Часто такі діти докладають багато зусиль, виконуючи прості завдання для їхнього рівня розвитку, але нові за формою. Меланхоліки не можуть швидко зорієнтуватися, рішуче діяти у новій ситуації, обрати правильне рішення з двох варіантів тощо. Будь-яка новизна збуджує і гальмує їхню активність. Деструктивно впливає на них обстановка у класі (кількість дітей, гамір, загальне напруження тощо): прості справи здаються їм складними, навіть легких завдань вони не можуть виконати, бо все раптом забувають. Одні з них стають зовсім млявими, пасивними, інші -- дратівливими, крикливими. Невдачі пригнічують меланхоліків, породжують навіть підвищення температури, втрату апетиту, сну тощо.

У роботі з дітьми-меланхоліками важливі вмотивована вимогливість, оптимальні темп і форми пояснення, своєчасна допомога, запобігання невдачам, емоційна підтримка, схвальна оцінка вдалих ініціативних спроб. Водночас недопустимі суворі зауваження, підвищений тон висловлювань з приводу невдач, необачних вчинків тощо. У сприятливій атмосфері такі діти здатні до високої пізнавальної активності, можуть досягти хорошого результату в доступній і цікавій їм діяльності. Однак вони втомлюються швидше від інших дітей, а тому потребують певного душевного спокою для відновлення працездатності. Відпочивши, повторивши і закріпивши засвоєний матеріал, вони почувають себе впевненіше, самостійніше, вільніше, радіють своїм досягненням. Інтерес до змісту діяльності компенсує слабкість їхньої нервової системи. За емоційного комфорту у взаєминах з дорослими і партнерами вони можуть максимально виявити свої здібності, досягти високих результатів.

Найвразливішою у дітей-меланхоліків є емоційна сфера. Підвищена чутливість допомагає їм помічати найменші зміни в настроях і поведінці людей, емоційно відгукуватися на них. Слухання казок, оповідань, перегляд фільмів тощо викликають глибокі і яскраві переживання, які рідко отримують зовнішнє вираження, оскільки постійне емоційне напруження забирає у них багато сил. Бажано не залишати їх наодинці зі своїми думками.

Меланхоліки важко вступають у комунікації з новими дітьми. У будь-якій незнайомій ситуації тримаються осторонь, не виявляють ініціативи і не відповідають на пропозиції інших включитися у спілкування. Оптимальною ситуацією для них є домашня обстановка в оточенні небагатьох близьких людей. У таких умовах вони проявляють глибину почуттів, оцінок, міркувань, гармонійність взаємин тощо.

Через підвищену чутливість і вразливість вони потребують постійного захисту. Схильність до придумування страхів, боязнь невдач навіть у знайомих справах, навіюваність паралізують їхню волю, не дають змоги реалізуватися здібностям і можливостям. Проте це не означає, що таких дітей слід відгородити від серйозних життєвих ситуацій. Соромитися, боятися, по-своєму страждати у відповідних ситуаціях вони будуть усе життя, завжди хотітимуть, щоб ніхто цього не помітив. З огляду на це потрібно якомога частіше відволікати дитину від тривожних думок, емоцій, переключати увагу на цікаву діяльність, сприяти позитивним радісним переживанням, усвідомленню власної значущості, визнанню своїх зусиль, сприйняттю схвальних оцінок своєї діяльності, вчинків, здібностей. Бажано, щоб вони мали змогу задовольнити потребу у спілкуванні з близькими, реалізувати готовність прийти на допомогу, здатність на справжнє співчуття, милосердя тощо.

1.4 Індивідуальний підхід у навчально-виховному процесі дітей різних типів темпераменту

Темперамент дитини -- один із найважливіших орієнтирів у здійсненні індивідуального підходу в її вихованні. Як зазначає київський психолог В. У. Кузьменко, «Індивідуальний підхід у вихованні -- це варіативне використання педагогом цілісної системи засобів, форм, методів та прийомів виховної роботи з урахуванням комплексу індивідуальних відмінностей дітей» [9. с. 10]. На думку дослідниці, успішне здійснення індивідуального підходу у вихованні залежить від таких передумов:

--Поєднання індивідуально-диференційованого підходу до дитини із вихованням дитячого колективу;

Опора на позитивне у характері та особистості вихованця; спрямованість педагогічної роботи на подолання наявних у нього негативних проявів;

Визначення причин формування індивідуальних відмінностей (особливості вищої нервової діяльності, умов життя та виховання);

--Єдність вимог до дитини збоку дорослих (педагогів, батьків та ін.);

--Системність у здійсненні індивідуального підходу, єдність та послідовність його етапів, що утворюють неперервний цикл.

Змістом окремого циклу в індивідуальному підході є послідовність десяти етапів:

1. Попереднє виявлену індивідуальних особливостей розвитку.

Аналіз отриманої інформації з метою встановлення позитивних та проблемних аспектів розвитку дитини, причин їх виникнення.

Фіксація результату діагностування у щоденниках спостережень, психологічних Паспортах дітей та психологічному «портреті» дитячої групи.

Систематизація, Узагальнення та аналіз результатів вивчення індивідуальних особливостей розвитку дитини.

Визначення першорядних та другорядних індивідуальних завдань роботи з дітьми та їхніми родинами.

Вибір адекватних методів і прийомів, форм та засобів виховної роботи.

7.Визначення варіативного навчального змісту.

Створення та комплектація варіативного предметно-ігрового середовища розвитку дитини.

Практичне здійснення індивідуального підходу в навчально-виховному процесі.

10.Прогнозування стратегії і тактики навчання та виховання.

Тип темпераменту - одна з найважливіших умов походження індивідуально-своєрідних рис характеру. Від властивостей темпераменту залежать динамічні (швидкість, сила, інтенсивність) особливості характеру. Властивості темпераменту можуть сприяти або протидіяти розвитку повних якостей особистості (холерику легше стати хоробрим, ніж меланхоліку). Тип темпераменту певним чином зумовлює недоліки характеру при послабленні виховання. У такому випадку сангвінік недостатньо зосереджений, похапливий, поверховий, легковажний. Холерик -- нестриманий, конфліктний, агресивний, невитриманий. Флегматик-- млявий, байдужий, консервативний. Меланхолік відзначається хворобливою вразливістю, замкнутістю, відчуженістю, безволлям. Вроджені динамічні можливості дітей це ті вхідні умови, в яких повинен діяти педагог, реалізуючи свої професійні цілі. А відтак, для дітей кожного типу темпераменту актуальними є певні виховні завдання.

Так, для сангвініків важливо забезпечити збереження їх інтересів, формувати вміння розгортати сюжет гри, знаходити в ньому нові повороти, повертатися до розпочатої роботи та завершувати її. Враховуючи знижену сензитивність, варто звернути увагу на формування симпатії до оточуючих, вміння розуміти та враховувати інтереси інших людей -- і дорослих, і ровесників.

Для холерика властива висока реактивність, підвищено збудлива реакція на оточуюче. Дитина погано керує собою у незвичних ситуаціях. Тоді слід забезпечити особливо уважний контроль з боку дорослого. З ровесниками такі діти поводяться нестримано, іноді конфліктно й агресивно. Тому дорослому варто навчати таких дітей взаємодіяти з іншими, знаходити з ними спільну мову. Холериків, які внаслідок швидкої втомлюваності часто порушують поведінку, не слід жорстко карати, важливіше -- створити умови, що попереджають перевантаження дитини та надмірне збудження нервової системи, включити малюка у цікаву й захопливу справу.

Дитина-меланхолік відзначається мрійливістю, деякою відчуженістю від інших дітей, надмірно чутливі до емоційного ставлення до них оточуючих. Тому у виховних впливах мають переважати заохочення над осудом і покаранням. Такі діти чуйно реагують на негаразди свої та ровесників, потребують у ці моменти моральної підтримки, висловлення дорослими впевненості в їх силах і можливостях. Щоб дитина успішно долала труднощі в роботі, потрібно підкреслювати її успіхи, посилювати позитивні емоції. У спілкуванні з ровесниками меланхоліки уникають галасливих забав та ігор, прагнуть до спокійних ігор. Якщо таких партнерів їй знайти не вдається, то грається на самоті. Отже, потрібно залучати таких дітей у колективні справи, знаходячи посильну для їх виконання роль.

Динамічні особливості психіки дітей проявляються і у мірі їх фізичної активності -- рухливості. Вихователів та батьків турбують, насамперед, надмірно повільні або надмірно рухливі діти. їх, як правило, не так багато у групі дитячого садка, але вони можуть розбалансовувати чітко встановлений для всіх режим дня, виконуючи дуже швидко, або дуже повільно окремі режимні моменти.

Діти з уповільненою поведінкою постійно перебувають у невиграшних для себе ситуаціях: коли всі вже закінчили одягатись і пішли на прогулянку, ця дитина ще у роздягальні; всі пообідали, а ця дитина ще за столом тощо. їх намагання робити щось швидше приводять до розпаду діяльності, коли дитина стає взагалі не здатною до її виконання. Водночас, такі діти можуть бути, дуже чутливими до зауважень дорослих, в них виникає підвищена мотивація їх уникнення. Вони глибоко переживають свою уповільненість, стають замкненими, неконтактними. М. М. Кольцова рекомендує у роботі з цими дітьми враховувати такі застереження:

входження в роботу вимагає часу, поспіх ще більше гальмує інертну дитину;

у вимогах і вказівках використовується тільки спокійний, рівний тон, адже малюк діє не навмисне, а тому, що інакше не може;

--будь-яке навантаження, завдання даються на позитивному емоційному фоні, включають елемент гри [11; с. 287].

Надмірно рухливі діти випереджають одноліток у більшості справ, причому не завжди при збереженні якості виконання. Причиною такого явища є зниження здатності до самоконтролю, зумовлене швидкою втратою інтересу до роботи. Таких дітей варто залучати до допомоги іншим, у тому числі, повільним дітям, стежачи при цьому щоб допомагаючий не виявляв зверхності, нетерплячості, зарозумілості. Примушення дитини стримувати свої рухи, сидіти тихо негативно позначаються на стані нервової системи, приводять до її перезбудження. Варто врахувати закономірності підтримання інтересу до справи у таких дітей, давати їм особливо захоплюючі завдання, включати в ігри з ровесниками, які вміють урізноманітнити сюжет, наситити його цікавим змістом. Спільне виконання доручень з дітьми, які вміють аргументовано оцінювати роботу ровесників, сприяє розвитку в них навичок самоконтролю, більш критичного ставлення до результатів роботи.

Як зауважив В.О. Сухомлинський, за зовнішньою рухливістю дітей можуть приховуватися хвороби серцево-судинної, травної, нервової систем. Незважаючи на враження, що такі діти витривалі, їх нервова система потребує захисту. Слід попередити перезбудження нервової системи, що часто виникає у надмірно рухливих дітей, Для цього дорослому необхідно забезпечити чіткий розпорядок дня, спокійне, але настійливе пред'явлення вимог. При роботі з дошкільниками використовуються різні тактики врахування властивостей їх темпераменту і вікових особливостей (Т. Чиркова).

Перша орієнтована на створення умов, необхідних для нормального розвитку дитини. Для однієї дитини важливо забезпечити постійний контакт з ровесниками, інтенсивне спілкування з ними; для іншої-- передбачити ігри на самоті, моменти усамітнення. Один дошкільник прекрасно справляється з роботою в умовах відволікаючих факторів (шуму, гри інших дітей, присутності сторонніх людей); інший -- потребує повної тиші та спокою. Тактика особливо ефективна на ранніх етапах онтогенезу, зокрема, у немовлячому віці. Недоліком її є те, що може знизитись адаптабельність психіки й організму до умов середовища.

Друга тактика передбачає формування у дитини рис вдачі, що компенсують негативні особливості властивостей темпераменту. її реалізація вимагає досить тривалого періоду часу, терплячості та наполегливості дорослого. Для меланхоліка та флегматика їх повільність компенсується більш тривалою та ретельною підготовкою до роботи, більшою посидючістю.

Третій варіант в роботі вихователя передбачає посилення позитивних і послаблення негативних сторін у повелінні дитини. Дітей слід навчати користуватися своїми перевагами, залежними від типу темпераменту. Є ситуації, в яких повною мірою виявляються переваги одного з типів темпераменту та «програють» інші типи. Наприклад, для меланхоліка характерний підвищений рівень тривожності, пов'язаний з високою сензитивністю. Остання зумовлює високу вразливість і образливість. Такі діти довго і серйозно переживають невдачі, що може привести до невпевненості. Водночас тривожність-- важливий фактор емоційності і може стимулювати активність і саморегуляцію діяльності, а її відсутність знижує ефективність роботи. Тривожності не можна позбутися цілком, але зумовлені нею несміливість, невпевненість, емоційна скутість успішно долаються при формуванні навичок діяльності і стимулюванні переживань успіху [3; с. 288].

Головний принцип врахування властивостей темпераменту дітей у їх вихованні полягає у тому, щоб досягти переходу від забезпечення зовнішніх умов, сприятливих для дитини певного типу темпераменту, до озброєння дитини навичками саморегуляції, що дозволяють їй самостійно нівелювати вплив темпераменту на діяльність незалежно від зовнішньої ситуації.

Урахування у вихованні і навчанні дітей їхніх індивідуально-типологічних особливостей дає змогу правильно спроектувати їх мету, обрати оптимальні виховні впливи. Ігнорування ж може стати основною причиною розвитку у дітей молодшого шкільного віку негативних рис: у сангвініка -- розпорошеності інтересів; у флегматика -- безініціативності, байдужості, лінощів, млявості, апатії; у холерика -- нестриманості, різкості, імпульсивності; у меланхоліка -- сором'язливості, замкнутості, невпевненості, образливості [4; с.385].

Педагог зобов'язаний спрямовувати діяльність дітей, щоб сприяти формуванню позитивних рис і запобігати появі негативних. У сангвініка слід формувати стійкі уподобання та інтереси, не допускати поверхового, недбалого виконання ним завдання, вимагати від нього доводити почату справу до кінця, стимулювати позитивне ставлення до достоїнств інших, уміння зважати на їхню думку, вчити бути уважним до товаришів, надійним у стосунках з ними, дбати, щоб нові знайомства не витісняли старих.

У вихованні дітей-флегматиків головне -- формувати трудові навички, стежити, щоб вони завжди були зайняті, залучати до діяльності в колективі, вчити за допомогою ігор і занять пришвидшувати темп дій, заохочувати найменші прояви рухливості, спритності. Завдяки цьому їхня млявість не перетвориться на лінощі, урівноваженість почуттів -- на слабкість.

Енергію холерика слід спрямовувати на корисні справи, ставити перед ним складні завдання, допомагаючи осмислювати їх. Важливо обережно застосовувати все, що збуджує нервову систему, розвивати і зміцнювати процес гальмування шляхом організації розміреної діяльності, домагатися стриманої поведінки, створювати можливості для реалізації потреби в руховому навантаженні. Особливо необхідно систематично контролювати їхню поведінку і діяльність, дотримання правил, якість і повноту виконання завдань, вимог дорослих, вчити зважати на інших, не ображаючи самолюбства.

У вихованні меланхоліків слід враховувати їхню вразливу нервову систему, швидку втомлюваність, слабкість нервових процесів, допомагати подолати сором'язливість, нерішучість, невпевненість у своїх силах, оскільки це може стати причиною слабкого характеру. Виявляючи до них чуйність і доброзичливість, потрібно розвивати активність, уміння переборювати несміливість, труднощі, підтримувати позитивні емоції.

Особливої уваги вихователя потребують дві групи дітей: повільні і рухливі. Повільні діти дуже довго виконують режимні процеси, затримують інших, неохоче беруться за нову справу, важко включаються в рухливі ігри і фізичні вправи, постійно порушують правила, неправильно реагують на вказівки або через свою надмірну сконцентрованість не чують їх. Все це відбувається не навмисно, а тому, що дитина інакше не може. Систематичне тренування, вправи можуть підвищити у неї рухливість нервових процесів, зміцнити нервову систему.

Для входження у робочий процес їм потрібен певний час, поспіх гальмує їх, а різні вимоги і вказівки -- дезорганізовують. Будь-яку справу їм необхідно давати виконувати на позитивному емоційному фоні, включаючи елемент гри.

Підвищена рухливість дітей також обумовлена особливістю нервових процесів, керувати якими вони нездатні. Тому покарання їх за непосидючість позбавлені сенсу і педагогічного ефекту, як і спеціально дібрані завдання, що вимагають надмірної ретельності. Виконати їх дитина не зможе, протестуватиме, ігноруватиме вказівки дорослих, уникатиме виконання вимог. Усе це збуджуватиме нервову систему дитини-меланхоліка, підвищуватиме рухову активність.

Рівне і спокійне спілкування з рухливими дітьми, уникнення заборон, аргументовані вимоги обов'язково виконати розпочату справу, використання короткочасних з поступовим ускладненням доручень, заповнення часу найрізноманітнішими справами підвищують посидючість, якість роботи рухливих дітей. Крім того, їм бажано пропонувати види діяльності, в яких вони матимуть змогу застосувати свою рухливість і жвавість (спортивні ігри, вправи). При цьому слід регулювати навантаження, щоб уникнути перевтоми. Хоча такий підхід дуже трудомісткий, однак дає можливості для досягнення позитивних результатів.

Уміння бачити у психологічних проявах, поведінці дитини те, що обумовлене типом нервової діяльності, її віком, спадковістю, а також відрізняти це від набутого, допомагає вихователю раціонально застосовувати індивідуальний підхід у своїй педагогічній практиці. Спеціально дібрані комплекси виховних впливів необхідно використати у сприятливі для цього (сензитивні) періоди. Такими молодший шкільний вік, коли нервова система перебуває у процесі становлення, інтенсивно розвиваються основні властивості нервових процесів. Спостереження в цьому віці за руховими, емоційними, а потім і мовними проявами, стилем поведінки дітей дає змогу більш-менш точно зробити висновок про особливості типу нервової системи (сили -- слабкості, рухливості -- інертності, врівноваженості -- неврівноваженості, інтроверсії -- екстраверсії, емоційності, тривожності та інших властивостей).

Для ефективного виховання дітей потрібно враховувати їхні властивості темпераменту та вікові особливості і дотримуватися таких вимог:

забезпечення умов для нормального розвитку дитини. Якщо їй заважає шум, слід подбати, щоб довкола було якомога тихіше; якщо важко звикає до нової обстановки, бажано позбавити її такого випробування. Цінну якісну і кількісну психолого-педагогічну інформацію можна отримати у немовлячому віці. Послуговуватися нею потрібно обережно, щоб не знизити пристосовуваності психіки, організму малюка до середовища;

формування у дитини рис характеру, що нівелюють негативні особливості її темпераменту. Риси характеру виявляються при зміні умов життя і діяльності дитини, у результаті вироблення в неї навичок і звичок. Основними вимогами при цьому є поступливість, послідовність, вмотивоване пришвидшення або уповільнення темпу діяльності. Краще за таких обставин вдатися до психолого-педагогічного маневру. Прагнення педагога до негайної результативності своїх виховних дій може призвести до зміцнення негативних особливостей темпераменту, порушення довірливості у стосунках з дитиною. Наприклад, діти-меланхоліки на постійні вимоги пришвидшити дії уповільнюють або взагалі припиняють їх. У цій ситуації їх потрібно переконати, що головне не повільність або швидкість дій, а якість результатів;

посилення позитивних і послаблення негативних проявів у поведінці дитини. Наприклад, підвищена тривожність меланхоліка, пов'язана з високою чутливістю до подразників, спричинює їх надмірну вразливість і чутливість. Однак рівень тривожності відіграє особливу роль у структурі емоційності. Вона може стимулювати активність і саморегуляцію діяльності, а її відсутність знижує ефективність роботи. Від тривожності не можна звільнитися. Сором'язливість, невпевненість, емоційна скутість успішно долаються внаслідок формування навичок діяльності, переживання ситуацій успіху.

Педагог може впливати на певні властивості темпераменту дітей у знайомих і цікавих для них видах діяльності. Наприклад, малоефективним буде вплив у період адаптації дитини до школи, однак він може забезпечити очікуваний результат під час її спілкування з однолітками.

Продуктивною є тактика побудови навчально-виховного процесу на основі індивідуального стилю діяльності, який проявляється у співвідношенні орієнтувальної і виконавчої частин: одні діти відразу приступають до виконання завдання, інші перед тим довго його обмірковують; дії одних -- стереотипні, інших -- різноманітні; одні працюють аритмічно, інші -- розмірено. Повільній дитині важко відразу відтворити засвоєний матеріал, вона зробить це через 20--60 хв. Не знаючи цього, педагог може помилково висловити припущення про незасвоєння нею матеріалу. Якщо не дати дитині змоги через деякий час відновити цей матеріал, він забувається.

Дорослим важливо враховувати індивідуальні психологічні особливості саморегуляції діяльності і поведінки дітей. Одні діти прагнуть нових вражень, які посилюють стимуляцію, інші -- уникають їх; люблять музичні іграшки або відмовляються від них; задоволено включаються в рухливі ігри чи надають перевагу спокійним. Завдання вихователя -- об'єктивно оцінити рівень саморегуляції дитини, виокремити її позитивні сторони, заохочуючи їх прояви. Ускладнення діяльності сприяє усвідомленню дитиною позитивних сторін своєї саморегуляції, допомагає сформувати довільну саморегуляцію, а завдяки їй -- переборювати недоліки, розвивати позитивні властивості свого темпераменту.

Невміння враховувати особливості темпераменту іноді призводить до серйозних помилок у вихованні. Так часто трапляється, якщо батьки, вихователі особливості темпераменту дітей вважають рисами їхнього характеру. Головним у цій роботі є поступовий перехід від пристосування індивідуально-типологічних особливостей до формування саморегуляції дитини, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю.

РОЗДІЛ II. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА

2.1 Опис експерименту


Страница:  1   2 

курсовая работаПсихологічні основи врахування типів темпераменту у молодшому шкільному віці під час навчально-виховного процесу скачать курсовая работа "Психологічні основи врахування типів темпераменту у молодшому шкільному віці під час навчально-виховного процесу" скачать
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов