Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Навчально-науковий інститут неперервної освіти

Контрольна робота

З дисципліни: "Клінічна психологія"

Тема: "Проблема реагування особистості на хворобу"

Виконав: студент 4 курсу

Доля С.В.

Київ 2018

Зміст

• Вступ
• 1. Аналіз останніх досліджень і публікацій
• 2. Постановка завдання
• 3. Виклад основного матеріалу
• Висновки
• Література


Вступ

Актуальність теми. Сьогодні емоційне життя сучасної людини визначає частота і інтенсивність емоційних навантажень, цьому сприяє ряд сучасних умов: стрімка зміна соціального і фізичного середовища, підвищення темпів життя і її оцінки, руйнування традиційних сімейних структур, соціальні і екологічні катаклізми. Людина реагує на ці особливості сучасного буття переживаннями страху, тривоги, безпорадності, туги і відчаю. Емоційний стан людини є причиною багатьох захворювань. Ще вчені старовини мали на увазі нероздільність тілесного і психічного. Кожен орган був описаний в тісному зв'язку з відповідною органу емоцією. Хвороба органу впливає на емоційний стан людини, невідреаговані відчуття сприяють захворюванню органу - це постулати концепції єдиного організму, де симптоми можуть мати особистісний сенс. Вчені сучасності актуалізували проблему емоційних станів (Е.П. Ільїн, В.А. Семіченко). Кризові ситуації, які переживає людина, у багатьох випадках не тільки потенціюють розвиток психічних і поведінкових розладів, але і змінюють життєвий шлях і особову перспективу, а також деформують картину життя людини. Цей сценарій розвитку особливо характерний для соціально детермінованих і раптово виниклих стресових ситуацій історичного масштабу.

Для психології ця проблема в останнє десятиліття стала особливо актуальною. Все частіше пацієнтами психіатричних і психосоматичних стаціонарів стають особи, що пережили техногенні катастрофи. Ґрунтуючись на даних статистики і аналізуючи динаміку наростання психологічних і поведінкових розладів, слід чекати подальшого збільшення цієї категорії пацієнтів. Емоції людини, які перш за все покликані мобілізувати захист, тепер частіше пригнічуються, вбудовуються в спеціальний контекст, а з часом перекручуються, перестають признаватися їх господарем і можуть стати причиною руйнівних процесів в організмі. Емоційна сфера людини, в порівнянні з пізнавальною, досліджена набагато менше, не дивлячись на те, що вона виконує найважливішу роль в житті людини. Людина, щоб вижити, повинна швидко пристосовуватися в змінних умовах, замінювати звичні моделі поведінки новими, актуальнішими, продуктивнішими, дії повинні здійснюватися швидко і результативно. Необхідність миттєво приймати рішення, які повинні відповідати величезній кількості критеріїв, в ситуації дефіциту часу і гострого браку інформації стає причиною постійного перенапруження як психологічного, так і фізіологічного, тобто стресу. Світ, який постійно змінюється, безперервний інформаційний потік, постійне зростання темпів і інформаційної насиченості життя зштовхують людину з складними задачами, труднощами і вимогами, загрозами і небезпеками, які краще всього долаються здатністю до пристосування. Ряд таких вимог повторюється, наприклад пристосування до погоди і зміни клімату, захист, забезпечення умов комфортної життєдіяльності, протистояння природним катастрофам, зміна життєвого простору, а також формування подружніх відносин; інші можуть бути неповторними і несподіваними. Деякі з них довготривалі, інші раптові. Виключення, навіть на відносно короткий проміжок часу, людини з активної, заповненої частими психоемоційними і фізичними перевантаженнями життєдіяльності також є стресом, переживається дуже гостро і тісно пов'язано з травмуючим агентом, пошкодженим органом і оцінкою якості життя (ЯЖ). Однією з важливих психологічних проблем в клініці є проблема реакції особи на хворобу. Від того, як хворий відноситься до свого захворювання, залежить загальний прогноз та успіх лікування.

1. Аналіз останніх досліджень і публікацій

При вивченні питання було розглянуто концепції А.Ф. Лазурського з подальшим розвитком В.М. Мясищевим, одне з ключових положень концепції якого формулюється як: "Суттю особи є відношення до дійсності.", J. Jackson, М. Шура, З.Фрейда, теорія G. Engel і А. Schmale, які пов'язують готовність індивідуума до неспецифічних і специфічних конфліктів. Це спроба охопити не тільки психологічні умови, але й природжені і ті чинники, що обумовлюють хворобу. Ф. Александер запропонував теорію, в якій диференційовані психологічні гіпотези зв'язувалися з фізіологічними і патологічними соматичними процесами, він дав ємкі визначення різних чинників, які виконують роль в етіології і патогенезі захворювання. У його працях ми знаходимо опис множинних чинників, що привертають до розвитку обмеженого числа захворювань У змісті внутрішньої картини хвороби відображається не тільки наявна життєва ситуація (ситуація хвороби), але і преморбідні (дохворобні) особливості особистості хворого, його характер і темперамент. Преморбідні особливості особистості багато в чому можуть пояснити перевагу появи у хворих тих або інших форм реагування на захворювання. Травма приводить до зміни якості життя і знижує його у міру наростання тяжкості захворювання. Сприйняття ж хворим стану свого здоров'я і змін характеру життя залежить від захворювання. Як показують дослідження, це особисте сприйняття більшою мірою корелює з працездатністю пацієнта і ризиком смерті, ніж ряд об'єктивних параметрів, що оцінюють тяжкість функціональних порушень організму. Вчені зазначають, що є два основні уявлення про вплив емоційної напруги на виконання різних дій, функціонування людини в цілому. Прихильники одного підходу вважають, що емоції надають перш за все дезорганізуючу дію на людину. Прихильники іншого підходу вважають, що напруга різного змісту, як тривога, страх, гнів, ейфорія, бере участь в процесі пристосування, адаптації людини до ситуацій екстремального типу. Згідно цьому положенню, емоції мобілізують, допомагають оптимальному використовуванню всіх ресурсів організму для того, щоб справитися з ситуацією. Роботи Йеркса і Додсона до певної міри сприяли зближенню цих двох протилежних точок зору, усуваючи суперечності. Тут важливе перш за все встановлення факту непрямої залежності між ефективністю дій і силою напруги, а також між ефективністю дій і трудністю задачі. Емоції можуть залежно від їх напруги і ступеня трудності задачі як підвищувати ефективність дій, так і дезорганізовувати їх правильне виконання. Проблеми екстремальної та кризової психології. Випуск 3. Частина 2 83 Таким чином, в екстремальних умовах стресуємість є важливою для адаптації, але до меж кількісного оптимуму. За його межами розвиваються порушення різних функцій

2. Постановка завдання

емоційний адаптація хвороба особистість

Мета досліджень полягала в експериментальному вивченні особливості емоційної сфери людини, постраждалої внаслідок дорожньо-транспортної події. Головні задачі дослідження: виявити особливості емоційного стану особистості, яка постраждала внаслідок дорожньо-транспортної події; виявити особливості внутрішньої картини хвороби у різних категорій випробуваних; виявити індивідуально-типологічні особливості хворих у різних категорій випробуваних; визначити домінуючий тип реагування постраждалих; вивчити взаємозв'язок індивідуально-типологічних особливостей з механізмами адаптації до хвороби (емоційним станом, внутрішньою картиною хвороби та коупінг стратегіями) у постраждалих внаслідок дорожньо-транспортної події.

3. Виклад основного матеріалу

На основі оцінки впливу трьох факторів (природи самого соматичного захворювання, типу особистості, в якому найбільш важливу складову частину визначає тип акцентуації характеру, і ставлення до даного захворювання в референтній для хворого групі) А. Є. Личко і Н.Я. Іванов розробили типологію психологічного реагування на хворобу. Типи об'єднані по блоках. Перший блоктипології включає типи ставлення до хвороби, при яких соціальна адаптація суттєво не порушується. Це гармонічний, ергопатичний та анозогнозичний типи. У другий і третій блоки входять типи реагування на хворобу, які через захворювання характеризуються наявністю психічної дезадаптації. Другий блоктипології реагування на хворобу включає типи реагування переважно з інтрапсихічною спрямованістю: тривожний, іпохондричний, неврастенічний, меланхолічний і апатичний. Особливістю даної групи є те, що емоційно-афективна сфера відношень у хворих з цими типами реагування клінічно проявляється в дезадаптивній поведінці: реакції за типом дратівливої слабості, тривожності, пригніченого стану, "поринання" в хворобу, відмови від боротьби - "капітуляція" перед хворобою і т. д. Третій блоквключає типи реагування з інтерпсихічною спрямованістю. В цей блок входять типи з таким сенсибілізованим ставленням до хвороби, яке в найбільшому ступені залежить від преморбідних особливостей особистості: сенситивний, егоцентричний, паранояльний і дисфоричний. Хворі з цими типами ставлення до хвороби при різних емоційно-афективних реакціях характеризуються дезадаптивною поведінкою, яка призводить до порушення їх соціального функціонування. Слід відзначити, що ставлення до хвороби охоплює всі характеристики, які притаманні психологічним ставленням, і включає в себе когнітивний, емоційний і поведінковий компоненти. Когнітивний компонент містить знання про хворобу, її усвідомлення, розуміння її ролі і впливу на життєве функціонування хворого, передбачуваний прогноз. Емоційний компонент - це відчування і переживання хвороби і всієї ситуації, що з нею пов'язана. Поведінковий компонент - це пов'язані з хворобою реакції, які сприяють адаптації або дезадаптації до неї і вироблення певної стратегії поведінки в життєвих ситуаціях у зв'язку з хворобою (прийняття або неприйняття ролі хворого, активна боротьба з хворобою, ігнорування, песимістична установка і т. д.).

Типи психологічного реагування на захворювання за А. Є. Личко (цитуємо за В.Д. Менделєвичем "Клінічна і медична психологія". - М.: Мед-Пресс-інформ, 2002. - С. 232-237).

Гармонійний. Твереза оцінка свого стану без схильності перебільшення його тяжкості й без підґрунтя бачити все в похмурому вигляді, але без недооцінки тяжкості хвороби. Прагнення у всьому активно сприяти успіху лікування. Небажання обтяжувати інших тягарем догляду за собою. У випадках неспрятливого прогнозу в плані інвалідизації - переведення інтересів на ті області життя, які залишаються доступними хворому. За несприятливого прогнозу - зосередження уваги, турботи, інтересів на долі близьких, своєї справи. При гармонічному типі психічного реагування важливим є реалізм в сприйнятті симптомів і розумінні тяжкості захворювання. При цьому пацієнт повинен спиратися в своїх реакціях на відомі науці (медицині) факти про можливості вилікування від конкретної хвороби, про походження симптомів та ін. Активності людини протистоїть при дисгармонічних типах психічного реагування пасивність, при якій пацієнт ніби-то "вручає себе медичному працівнику", не докладаючи особистих зусиль для оздоровлення. Хворий при пасивному ставленні розцінює свій організм як апарат, машину, технічний механізм, річ, яку він здає в ремонт і пасивно чекає повернення її "як новенької". Безумовно, значимим є й небажання хворого обтяжувати інших тягарем догляду за собою, що витікає з принципових положень гармонічного характеру і особистості. Гармонічний пацієнт розуміє, що з появою у нього хвороби близькі йому люди придбали новий додатковий клопіт. Він, як гармонічна людина не має права вимагати від них такої турботи. Хворий може лише чекати на турботу й приймати її в тому об'ємі, який вони можуть йому надати.

Тривожний. Безперебійне занепокоєння і підозрілість відносно несприятливого перебігу хвороби, можливих ускладнень, неефективності і навіть небезпечного лікування. Пошук нових способів лікування, потреба додаткової інформації про хворобу, можливі ускладнення, методи терапії, безперервний пошук "авторитетів". На відміну від іпохондрії більше цікавлять об'єктивні дані про хворобу (пошуки аналізів, висновків спеціалістів), ніж особистісні відчуття. В зв'язку з цим віддають перевагу слухати висловлювання інших, ніж без кінця пред'являти свої скарги. Настрій передусім тривожний, пригнічений - внаслідок такої тривоги. Тривожний тип психічного реагування на хворобу є одним із типових. Він базується на змінах буденного перебігу життя, які з'являються внаслідок захворювання. Тривога проектується на майбутнє і викликана часто страхами, що хвороба надовго і суттєво змінить звичний стереотип життя. Проявом тривоги може бути підвищений інтерес пацієнта до медичної літератури, прискіпливість до медичного персоналу, націленість на переперевірку отримуваних від лікарів відомостей про його хворобу.

Іпохондричний. Зосередження на суб'єктивних хворобливих та інших неприємних відчуттях. Прагнення постійно розповідати про них оточуючим людям. На їх основі перебільшення дійсних і вишукування неіснуючих хвороб і страждань. Перебільшення побічної дії ліків. Поєднання бажання лікуватись з невірою в успіх, вимагання ретельного обстеження і страх шкоди й болючості процедур. Пацієнт з іпохондричним типом реагування схильний до егоцентризму. Він не може стримуватися при бесіді з будь-якою людиною й звертає увагу співбесідника не незвичність і тяжкість хворобливих ознак. Іпохондрик відчуває полегшення, якщо співбесідник ставиться до нього доброзичливо й співчутливо. Крім цього, при такому типі реагування з'являється схильність до деталізації свого самопочуття при описуванні його лікарям та іншим слухачам. Мотивом подібного викладення особистісних скарг є страх випустити що-небудь важливе, суттєве для розуміння спеціалістом його стану і правильної діагностики. Негативну реакцію іпохондрика викликає недовіра до його скарг з боку оточуючих людей, їх докори в симуляції і перебільшенні тяжкості розладів з метою мати з цього вигоду.

Меланхолічний. Пригніченість хворобою, зневіра у видужання, в можливе покращання, в ефект лікування. Активні депресивні вислови дуже близькі до суїцидальних думок. Зневіра в успіху лікування навіть за сприятливих об'єктивних даних. Меланхолічний, або депресивний тип реагування на хворобу часто обумовлений тим, що у пацієнта має місце негативна інформація про вилікування від недуги. Часто він зустрічається у медичних працівників у силу їх різноманітних знань, отриманих у процесі навчання і практики. Націленість на гірший вихід, нездатність бачити й використовувати механізми саногенезу призводять до песимістичної оцінки майбутнього, зневіри в можливість вилікування і суїцидальних намірів.

Апатичний. Повна байдужість до своєї долі, до виходу з хвороби, до результатів лікування. Пасивне підкорення процедурам і лікуванню при настирливому спонуканню зі сторони. Втрата інтересу до всього, що раніше хвилювало. Апатичний тип психічного реагування правильніше називати гіпопатичним, тому що справжньої повної байдужості у хворого не помічається. Як правило, байдужість обумовлена депресією і фіксацією на особистому стані. У пацієнта зникає інтерес і активність відносно всіх сторін життя за винятком здоров'я. Повністю апатичний, тобто з втратою інтересу до всього, зустрічається дуже рідко.

Неврастенічний. Поведінка за типом "дратівливої слабкості". Спалахи роздратування, особливо при болю, неприємних відчуттях, невдачах лікування, несприятливих даних обстеження. Роздратування часто виливається на першого, хто стрінеться, і завершується часто покаянням і сльозами. Нетерпимість до больових відчуттів. Нездатність чекати полегшення. В майбутньому - покаяння за турбування і невитриманість. Неврастенічний (правильніше - астенічний) тип реагування є найбільш поширеною і неспецифічною відповіддю організму й особистості на захворювання. Його основою є роздратування, яке охоплює як фізичні явища (яскраве світло, сильні звуки, різкі запахи), так і ставлення оточуючих людей. Пацієнт стає дратівливим, вимогливим. Він шукає ласки, співчуття, заспокоювання. Схильний до спалахів гніву, якщо його очікування відносно поведінки оточуючих людей не виправдовується ("Ви спеціально галасуєте, хочете мене в домовину звести", "Вам байдужа доля матері")

Обсесивно-фобічний. Тривожна підозрілість передусім торкається побоювань не реальних, а малоймовірних ускладнень хвороби, невдач лікування, а також можливих (але малообґрунтованих) невдач у житті, роботі, сімейній ситуації в зв'язку з хворобою. Уявлювані побоювання хвилюють більше, ніж реальні. Захистом від тривоги стають прикмети та ритуали. При обсесивно-фобічному реагуванні на хворобу домінуючими є нав'язливі думки, побоювання і, особливо, ритуали. Пацієнт робиться забобонним. Він надає особливого значення дрібницям, що перетворюються для нього в своєрідні символи (наприклад, розцінює шанси свого вилікування в залежності від того, в якому порядку ввійдуть до його палати лікар і медична сестра; від того, тролейбус якого маршруту підійде до зупинки раніше). Невротичні ритуали пов'язані з підвищеною тривожністю пацієнта і спрямовані на захист від них.

Сенситивний. Надзвичайна заклопотаність можливим несприятливим враженням, яке можуть здійснити на оточуючих людей відомості про свою хворобу. Побоювання, що оточуючі стануть уникати, вважати неповноцінним, зневажливо ставитися, розпускати плітки або негативні відомості про причину й природу хвороби. Страх стати тягарем для близьких через хворобу й недоброзичливе ставлення з їх сторони в зв'язку з цим. Основою сенситивного ставлення до хвороби є рефлексивний стиль мислення, орієнтація на погляди й оцінку оточуючих людей. У зв'язку з цим суттєвими стають не особисті хворобливі або неприємні відчуття внаслідок хвороби, а реакція на інформацію про хворобу зі сторони референтної групи. Такі пацієнти схильні до вибачаючого стилю поведінки. Вони часто на шкоду особистому здоров'ю соромляться звертатися до лікаря або медичної сестри ("Для чого їх відволікати дрібницями?") навіть у випадках загрозливого для життя стану. Відмічається несміливість, сором'язлиливість, підвищена скромність таких пацієнтів.

Егоцентричний. "Занурення у хворобу", виставляння напоказ близьким і оточуючим своїх страждань і переживань з метою повністю оволодіти їх увагою. Вимагання виключної турботи - всі повинні забути й залишити все і турбуватися тільки про хворого. Розмови навколишніх людей швидко переводяться "на себе". В інших людях, також вимагаючи уваги й турботи, бачать тільки "конкурентів" і ставляться до них неприязно. Постійно бажають показати свій особливий стан, свою винятковість стосовно хвороби. Егоцентричний тип реагування інколи називають істеричним, бо основним мотивом поведінки людини стає притягнення до своєї персони уваги оточуючих. "Поринання у хворобу" часто використовується ними для докору і шантажу оточуючих людей. Скарги описуються хворими дуже яскраво й супроводжуються манерною жестикуляцією та вираженою мімікою. Емоції пацієнта мають гротескний характер.

Ейфорійний. Необґрунтовано підвищений настрій, часто награний. Зневага, легковажне ставлення до хвороби і лікування. Надія на те, що "само собою все минеться". Бажання отримати від життя все, не дивлячись на хворобу. Легкість порушення режиму, хоч ці порушення можуть несприятливо відбитись на перебігу хвороби. Ейфорійний тип відображає безпечність людини у ставленны до особистого здоров'я. Вона стає награно веселою, балакучою, метушливою. Подібне реагування може мати захисний характер або відображати характерологічні особливості.

Анозогнозичний. Активне відкидання думок про хворобу, про можливі її наслідки. Невизнання себе хворим. Відкидання очевидного в проявах хвороби, приписування його випадковим обставинам або іншим несерйозним захворюванням. Відмова від обстеження і лікування. Бажання "обійтись своїми засобами".

Невизнання себе хворим і відкидання наявності у себе хвороби (анозогнозія) зустрічається дуже часто. Це може відображати внутрішнє несприйняття статусу хворого, небажання рахуватись з реальним станом речей. З іншої сторони, така поведінка може відображати хибну думку людини з приводу значимості ознак хвороби. Активне невизнання себе хворим зустрічається, наприклад, при алкоголізмі, тому що сприяє ухилянню від лікування.

Ергопатичний. "Вихід від хвороби в роботу". Навіть при вираженій тяжкості хвороби і стражданнях намагаються будь що продовжувати роботу. Трудяться з завзяттям, із ще більшою старанністю, ніж до хвороби, праці віддають весь час, намагаються лікуватися й проводити обстеження так, щоб це залишало можливість продовжувати роботу. Деякі пацієнти розцінюють будь-яке нездужання через призму виклику своєму "Я". Тому вони намагаються не піддаватися хворобі, активно переборювати себе, долати нездужання і біль. Їх позиція зводиться до того, що немає такої хвороби, яку б неможливо було подолати своїми силами. При цьому часто такі пацієнти є принциповими противниками ліків ("Я за все своє життя жодного разу анальгетиків не приймав", - з гордістю кажуть вони).

Паранояльний. Впевненість у тому, що хвороба є результатом якогось злого наміру. Крайня підозрілість до ліків і процедур. Бажання приписувати можливі ускладнення лікування або побічну дію ліків халатності або злому наміру лікарів і персоналу. В зв'язку з цим вони звинувачують лікарів і медичний персонал і вимагають їх покарання. Паранояльний тип реагування відбиває світоглядну позицію хворого, який бачить таємний смисл його хвороби й причини її виникнення. Він виникає переважно на основі особистісних особливостей пацієнта".

Висновки

У хворих з тривожним, неврастенічним, меланхолічним, апатичним і обесивно-фобічним типом реагування на хворобу використовується комплексний мультицентровий підхід, в який включаються елементи психодинамічного, екзистенціального і когнітивно-біхевіорального підходів. Психотерапевтична корекція зводиться до усунення саморушійного мислення, вироблення більш раціонального і терпимого погляду на себе та інших, реконструкції особистості, що базується на розробці проблем минулого та теперішнього, розв'язування конфліктів, Терапія невротичних розладів проводиться шляхом придбання загубленого людиною через різні причини сенсу життя. Механізм розвитку психологічних проблем і невротичних симптомів бачиться в моральних пошуках людини і її "екзистенціальній кризі". Екзистенціальна терапія відновлює або сприяє придбанню людиною втраченої духовності, свободи, відповідальності. Ця група типів реагування на хронічне соматичне захворювання дуже часто потребує лікування у психіатра з використанням медикаментозних препаратів (антидепресанти, переважно селективні інгібітори зворотного захвату серотоніну, транквілізатори, малі нейролептики). При цьому призначення тих або інших препаратів проводиться в залежності від тяжкості основного захворювання, провідних клінічних синдромів і ступеня їх виразності та характеру і тяжкості вегетативних розладів.

У хворих з сенситивним, егоцентричним, ейфорійним, паранояльним типами реагування на хворобу найбільш ефективним буде еклектичний підхід в лікуванні, який включає раціонально-емотивну, транзактну, біхевіоральну і гештальт-терапію. Таке лікування сприяє: 1) позбавленню від ригідних сценаріїв, стереотипів і створенню умов для вироблення нових, більш вільних рішень, які основані на нових знаннях; 2) виправленню помилкової переробки інформації і модифікацію переконань в сторону їх раціоналізації і вироблення життєвого здорового глузду; 3) усвідомленню теперішнього та взяттю відповідальності за свій життєвий шлях; 4) усуненню результатів помилкового навчання і змінам неправильної поведінки на більш адекватну.

Більшість дослідників вважають, що хворі з переліченими вище типами реагування на хронічні соматичні інвалідизуючі захворювання є найбільш тяжкими і прогностично найбільш несприятливими для корекції самого соматичного захворювання і внутрішньої картини хвороби. У всіх цих випадках проводиться довгочасне і послідовне медикаментозне лікування (атипічні нейролептики, протисудомні препарати, комбінація нейролептиків з антидепресантами, антидепресантів з протисудомними або ноотропними препаратами). Поєднана тривала психотерапевтична та медикаментозна терапія хворих із сенситивним, егоцентричним, ейфорійним, паранояльним типами реагування на хворобу приводить до позитивних результатів

Література

1. Александровский Ю.А. Пограничные психические расстройства. М., Медицина, 1993.

2. Александровский Ю.А. Психические расстройства во время и после чрезвычайных ситуаций М., Медицина, 2000.

3. Бройтигам В., Кристиан П., Рад М.Психосоматическая медицина. Библиотечный комплекс. Международный университет природы, общества и человека "Дубна"

4. Карвасарский Б.Д. Психотерапия. М., Медицина, 1993.

5. Корсаков Н.К. Московичюте Л.И. Клиническая нейропсихология. М.,МГУ, 1988.

6. Манухина Н.М. Некоторые особенности психологической помощи пациентам с соматическими заболеваниями. Ежеквартальный научно-практический журнал электронных публикаций 2003.

7. Хомская Е.Д. Нейропсихология. М.,МГУ, 1997.

8. http://bekhterev.spb.ru/science/methods/2004/QOL_e стратегии преодоления больными стрессовых ситуаций

9. http://www.altayzdrav.ctmed.ru/InfoServ/infoserv.p психосоматическое и соматопсихологическое, внутренняя картина болезни и отношение к болезни, методология и методы исследования.

Размещено на Allbest.ru