Теоретичні аспекти дослідження гуманістичного психоаналізу Еріха Фромма

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Історико-методологічні аспекти дослідження гуманістичного психоаналізу Еріха Фромма

1.1 Життя Еріха Фромма

1.2 Історія виникнення гуманістичного психоаналізу

1.3 Визначення основних понять дослідження психоаналізу: «Психоаналіз», «Психологія», «Гуманістична психологія», «Гуманізм», «Особистість»

Розділ 2. Теоретичні аспекти дослідження гуманістичного психоаналізу Еріха Фромма

2.1 Гуманістична теорія особистості Еріха Фромма

2.2 Суть гуманістичного психоаналізу

Розділ 3. Практична частина

3.1 Криза психоаналізу

Висновки

Література

Вступ

Еріх Фромм - видатний мислитель ХХ ст., багато в чому визначив суспільний настрій своєї епохи. Не багато знайдеться психологів чиї ідеї користувались би настільки широкою популярністю в усьому світі. В той самий час багато практичних психологів, захоплених діагностичними й тренінговими маніпуляціями, майже нічого не знають про Фромма, оскільки не тим не іншим він ніколи не займався. Його праці в основному присвячені філософським, етичним, соціально-психологічним питанням природи людини, її місце в світі, сенсу її існування.

Психологічну концепцію Еріха Фромма називають гуманістичним психоаналізом. У ній визначальними є соціальні детермінанти людської особистості. В цілому гуманістичний психоаналіз значно більше орієнтований на культуру, ніж на окрему особистість, однак Фромм створив соціальну типологію характерів, яка є цінним фрагментом сучасної персонології. Еріх Фромм був видатним теоретиком, публіцистом, психотерапевтом, філософом, знавцем Біблії, психобіографом. Інтерес загалу до праць Фромма залишається до тепер незмінно високим.

Дана тема актуалізована характерними положеннями про певну взаємодію психологічних і соціальних чинників.

Предметом роботи є гуманістичний психоаналіз.

Об'єктом роботи виступає суть гуманістичного психоаналізу Еріха Фромма.

Метою даної роботи є дослідження гуманістичного психоаналізу Еріха Фромма.

Автор ставить перед собою наступні завдання:

- дізнатися про життя Еріха Фромма;

- дослідити історію виникнення гуманістичного психоаналізу;

- визначити основні поняття дослідження;

- дізнатися та поглибити знання щодо гуманістичної теорії особистості Еріха Фромма;

- визначити суть гуманістичного психоаналізу

- дослідити кризу психоаналізу

Розділ 1. Історико-методологічні аспекти дослідження гуманістичного психоаналізу Еріха Фромма

1.1 Життя Еріха Фромма

Еріх Фромм народився 23 березня 1900 р. в м. Франкфурт в Німеччині. Він був єдиною дитиною в сім'ї, проте його дитинство не було безхмарним. Фромм рано зрозумів, що стосунки в його сім'ї не ідеальні. У батька був важкий характер, а мати мала схильність до депресії. Еріх вважав своїх батьків невротичними, а себе в дитинстві охарактеризував як «нестерпно невротичну дитину». Фромм формувався у суміші світу іудейської культури з ідеологією єврейського капіталістичного суспільства. Можливо, це розвинуло його здібності бачити події з різних кутів зору. Коли Еріху було дванадцять років, він пережив трагічну подію, що торкнулася його сім'ї. Знайома його батьків, молода жінка, артистична, розумна і надзвичайно красива, покінчила життя самогубством. Свій вчинок вона пояснила тим, що хотіла бути похованою разом зі щойно померлим батьком. В очах підлітка Фромма батько молодої жінки був мало цікавою та не дуже привабливою у спілкуванні людиною. Юний Еріх не міг зрозуміти, як могла молода красива жінка піти на таку жертву, відмовитися від можливості прожити своє власне життя. Він думав над її вчинком багато років, поки не ознайомився з працями Фройда, які надзвичайно зацікавили його. Він дещо почав розуміти про причини події, що так вразила його в дитинстві. Пізніше Фромм збагне, що Фройдівська теорія не відповідає на важливі для нього запитання, і він стане створювати свою оригінальну теорію. Реалії Першої світової війни, яка розпочалася, коли Еріху було чотирнадцять років, приголомшили його і змусили думати про ірраціональність людських мас, причини руйнівної поведінки.[7]

У 1922 році Фромм отримав ступінь доктора соціології у Гейдельберзькому університеті. Він отримав психоаналітичну підготовку спочатку в Мюнхенському університеті, а потім у відомому Берлінському психоаналітичному інституті. З 1929 по 1932 роки Фромм працював в Інституті соціальних досліджень у Франкфурті - на - Майні, де й сформувалася згодом дуже популярна франкфуртська соціологічна школа. У 1926 році Фромм одружився з Фрідою Райхманн, котра була на десять років старша за нього. Фріда була талановитим психоаналітиком, її робота з психічно хворими людьми отримала всесвітнє визнання. В житті Фромма дружина виконувала роль матері і навіть була зовні схожа на його матір, однак шлюб двох талановитих психологів не був щасливий і фактично в 1930 році перестав існувати. Офіційне розлучення подружжя відбулося перед еміграцією обох до Америки.[4]

Деякий час перед еміграцією до США Фромм працював у Міжнародному інституті соціальних досліджень у Женеві. В 1933 році він отримав запрошення прочитати курс лекції у Чиказькому інституті психоаналізу. У 1934 році учений емігрував до США і в Нью-Йорку започаткував приватну практику. Тут Фромм поновив своє знайомство Карен Горні з якою він працював ще в Берлінському інституті психоаналізу. Карен була старшою за нього на п'ятнадцять років. Хоча їх пов'язували близькі стосунки, в професійному житті вони відстоювали різі позиції. Фромм вступив в організовану Горні Асоціацію з поширення психоаналізу, однак через конфлікти та суперечки з Карен він залишив Асоціацію разом із групою своїх прибічників. У 1941 році Фромм опублікував свою першу книгу «Втеча від свободи». В 1944 він вдруге одружився з Генні Гарланд. У 1946 році Фромм з однодумцями заснував інститут психіатрії, психоаналізу та психології.[1]

В 1945 році Фромм став співробітником Інституту психіатрії Вільяма Алансона Вайта. Згодом він читав лекції в різних університетах США. У 1951 році подружжя Фроммів переїхало до Мехіко, оскільки Генні страждала на ревматичний артрит, а клімат Мехіко був сприятливішим для її стану. Після смерті дружини в 1952 році Фромм залишився працювати в Мехіко. З 1949 по 1965 роки він працював на посаді професора психіатрії в Національному університеті в Мехіко. Це можна вважати досягненням Фромма, оскільки він не мав медичної освіти. Крім того, Фромм постійно їздив до США. З 1957 по 1970 він працював професором психології в Університеті штату Мечіган, з 1962 по 1970 роки ад'юнкт-професором в університеті Нью-Йорка. В Мехіко Фромм одружився втретє, з Анні Фріман. У 1968 з ним стався інфаркт, тому Фромм був змушений змінити свій спосіб життя. В 1974 році разом з дружиною вони переїхали до Швейцарії. 18 березня 1980 року Еріх Фромм помер від серцевого нападу, не доживши до свого 80-річчя декілька днів.[6]

1.2 Історія виникнення гуманістичного психоаналізу

Теорія, створена Еріхом Фроммом, приваблює психологів в першу чергу тим, що в ній, як в жодній іншій, досконально описані соціальні детермінанти особистості людини. Фромм намагався об'єднати в своїх психологічних дослідження історію та економіку, приймаючи до уваги як класову структуру суспільства, так біологічні фактори в розвитку людини.[5]

Критично відносячи до соціально-економічної теорії марксизму й фрейдівського психоаналізу. Фромм об'єднав у своїй теорії їх реальні досягнення. Його підхід, названий «гуманістичний психоаналіз», припускає, що основним джерелом страху, тривоги, відчуття самотності та ізоляції являється відрив людини від світу природної стихії. [3]

Гуманістичний психоаналіз розглядає людину скоріше культурно-історичної, ніж з психологічної, точки зору й більше орієнтований на культуру в цілому, ніж на окрему особистість. Фромм був не тільки видатним теоретиком психології, але й публіцистом, психотерапевтом, філософом, знавцем Біблії, культурним антропологом, спеціалістом в психобіографії. [2]

Саме такий міждисциплінарний підхід дозволив Фромму сформулювати оригінальне положення «про людську дилему», засноване еволюціонізму.

Еволюціонізм - одне напрямків в вивченні культури, яке виникло у другій половині ХІХ ст. та зобов'язане своєю появою Ч. Дарвіну та Ч. Лайелю, висунувши гіпотезу поступового розвитку органічного й неорганічного світу від простого стану до більш складного. Ключовим поняттям еволюціонізму з моменту його зародження є поняття адаптації, яке означає поступове досягнення співвідношення між світом людей, організованих в суспільства, з світом природи. Визнаними класиками еволюціонізму ХІХ ст. є антропологи Генрі Морган, Едвард Тейлор, Рудольф Ратцель. З 1950-х років почалось відродження інтересу до еволюціонізму під впливом праць видатного американського антрополога Леслі Уайта, який намагався відродити теорію поступливого розвитку культури.[8]

1.3 Визначення основних понять дослідження психоаналізу: «Психоаналіз», «Психологія», «Гуманістична психологія», «Гуманізм», «Особистість»

Під час виконання цієї роботи я зустрілася з різними термінами і саме тому вирішила поглибитися у їх значення та використати декілька словників для пізнання того як в різних джерелах вони трактуються. Зустрілася я саме з такими термінами як «психоаналізу», «психологія», «гуманістична психологія», «гуманізм» та «особистість».

Гуманізм - це ставлення до людини, перейняте турботою про її благо, повагою до її гідності.[17]

Гуманізм - це ідеологія і практика, заснована на принципах рівності, справедливості, яка розглядає людину як найвищу цінність.[6]

Гуманізм - це рух у часи Відродження, спрямований проти релігії і церкви, за утвердження моральних прав людини на земне щастя, чуттєві радощі та вільний вияв своїх прагнень і бажань.[1]

Гуманістична психологія - це напрям психологічної науки, який акцентує на унікальності людської особистості, пошуку сенсу й цінностей існування, на свободі в самоуправлінні й самовдосконаленні.[17]

Особистість - це стійка система соціально значущих рис, які характеризують індивіда, продукт індивідуального і суспільного розвитку, включення індивіда до системи соціальних відносин за допомогою активної предметної діяльності та спілкування.[1]

Психологія - це наука про загальні закономірності розвитку, функціонування психіки та індивідуально-типологічні особливості її вияву, про загальні закономірності взаємодії людини і середовища.[17]

Психоаналіз - це психотерапевтичний метод, розроблений Зігмундом Фрейдом.[17]

Розділ 2. Теоретичні аспекти дослідження гуманістичного психоаналізу Еріха Фромма

2.1 Гуманістична теорія особистості Еріха Фромма

Як і Еріксон, багато інших пост фрейдистів, які дотримувалися психодинамічної орієнтації (визнавали значення досвіду раннього дитинства, погоджувалися з концепцією динаміки тривоги та захисних механізмів), надавали особливо великого значення ролі культурних і міжособистісних факторів у формування особистості. Жоден теоретик не зміг так виразно змалювати соціальні детермінанти особистості, як Еріх Фромм. Як представник гуманістичного напрямку, Фромм стверджував, що поведінка людини може бути зрозумілою лише у світлі впливів культури, що існують в даний конкретний момент історії. З точки зори Фромма, особистість є продуктом динамічної взаємодії між вродженими потребами і тиском соціальних норм. Він підкреслював, що потреби, які властиві тільки людині, еволюціонували в ході історії людства, а різні соціальні системи, в свою чергу, здійснили вплив на виявлення цих потреб. [13]

Фромм перший сформулював теорію типів характерів, в основі якої соціологічний аналіз того, як люди в суспільстві активно формують соціальний процес і саму культуру.

Фромм розширив горизонти психоаналітичної теорії особистості, підкреслюючи значення соціологічних, політичних, економічних, релігійних і антропологічних факторів у формуванні особистості. Фромм зробив висновок про те, що невід'ємною рисою людського існування в наш час є самостійність, ізоляція й відчуження. В той же час він підкреслював, що для кожного історичного періоду був характерним прогресивний розвиток індивідуальності завдяки боротьбі людей за досягнення більшої особистої свободи у розвитку своїх потенційних можливостей.[15]

В той же час, як стверджує Фромм, свобода від соціальних, політичних, економічних і релігійних обмежень супроводжується втратою почуття безпеки і почуття належності до соціуму. З точки зору Фромма, перед сучасними людьми стоїть дилема: або свобода або безпека. Люди борються за свободу й автономію, але сама ця боротьба викликає почуття відчуження від природи і суспільства. Отже, виникає конфлікт: з одного боку люди потребують влади над собою і прагнуть мати право вибору, з другого - їм також потрібно відчувати себе об'єднаними і зв'язаними з іншими людьми. Інтенсивність цього конфлікту і способи його розв'язання залежать, за Фроммом, від економічних і політичних систем суспільства.[13]

Аналізуючи конфлікт між свободою і безпекою, Фромм стверджує, що сучасна людина долає почуття самотності і відчуження одним шляхом - відмовляється від свободи й придушує свою індивідуальність. В своїй книзі «Втеча від свободи» він описав декілька стратегій, які виконуються людьми, щоб «втекти від свободи».

1. Авторитаризм, який визначається як тенденція з'єднати себе з кимось або чимось зовнішнім, щоб отримати силу, яка втрачена індивідуальним «Я».

2. Деструктивність - цей варіант передбачає подолання почуття неповноцінності через знищення і підкорення інших.

Конформність автомата. Цей термін Фромм застосовував до стратегії, яка полягає в підпорядкуванні індивіда соціальним нормам, що регулюють його поведінку. Людина, яка використовує дану стратегію, стає абсолютно такою, як і всі інші.[16]

Фромм вважав, що така індивідуальності міцно вкоренилась в соціальному характері більшості сучасних людей. На противагу цим трьом механізмам втечі від свободи, Фромм пропонує інший спосіб розв'язання конфлікту між свободою і безпекою. Це - позитивна свобода, як такий вид свободи, при якій люди можуть бути автономними і унікальними й в той же час не втратити почуття єднання з іншими людьми і суспільством. Досягнення позитивної свободи вимагає від людей спонтанної активності в житті. В роботі «Мистецтво любові» Фромм підкреслював, що любов і праця - це ключові компоненти завдяки яким здійснюється розвиток позитивної свободи, об'єднання людей без втрати індивідуальності.[15]

Дихотомія «свобода - безпека» є обумовленою унікальними екзистенціальними потребами, які закладено в природі людини. Фромм виділив п'ять основних екзистенціальних потреб людини:

1. Потреба у встановленні зв'язків. Щоб подолати відчуття ізоляції від природи, людям потрібно про когось піклуватися. Якщо потреба у встановленні зв'язків не задоволена, люди стають нарцистичними, егоїстичними.

2. Потреба в подоланні. Всі люди потребують подолання своєї пасивної тваринної природи, щоб стати активними творцями свого життя. Неможливість задовольнити цю потребу є причиною деструктивності.

3. Потреба в коріннях. Люди мають потребу відчувати себе невід'ємною частиною світу. Ця потреба виникає з самої появи людини на світ, коли розвивається біологічний зв'язок з матір'ю. Ті, хто зберігає симбіотичні зв'язки із батьками як спосіб задоволення потреби в коріннях, не здатні відчувати свою особистісну свободу.

4. Потреба в ідентичності - це потреба в ототожненні з самим собою. Завдяки ідентичності люди відчувають свою несхожість з іншими, усвідомлюють свою індивідуальність, сприймають себе як господарів свого життя.

5. Потреба у системі поглядів і відданості. Люди відчувають потребу в системі поглядів, завдяки якій вони сприймають і осягають реальність. Крім того, люди потребують об'єкта, якому вони себе присвятили б, отримавши через сенс життя.[13]

2.2 Суть гуманістичного психоаналізу

Еріха Фромма можна розглядати і як продовжувача психоаналізу, і як одного з ініціаторів гуманістичної психології.

Говорячи про кожен напрямок з позиції тріади, ми можемо до коріння вчення Еріха Фромма впевнено віднести психоаналіз, марксизм і талмудизм, хоча були й інші впливи.[3]

Можна сказати, що Еріх Фромм займався переводом психоаналізу від біологізаторських підходів до соціальних. Почався цей рух з Адлера, який звинуватив Фрейда в тому, що він не враховує соціального впливу. Зігмунд Фрейд вважав, що соціальні механізми сформувалися в людському суспільстві із біологічних інстинктів, так само як у тварин, вимушених взаємодій один з одним заради виживання.[6]

Якщо Адлер доволі агресивно протистояв Фрейду й показував, що соціальні аспекти набагато важливіші, то Фромм представляв свою концепцію як взаємодію біологічних інстинктів з соціальними умовами, в яких розвивається той чи інший індивідуум.

Він проводить історичний психоаналіз й висвітлює, що на протязі декількох століть тіж самі біологічні інстинкти приймають різні форми в залежності від соціальних умов конкретної історичної епохи.[3]

Найбільш "соціалізованим" ученням неофрейдизму визнається теорія відчуження Еріка Фромма (1900-1980), який стверджував, що проблема відчуження, яку висунув К. Маркс у суспільно-економічному аспекті, слід поширити й на психічну діяльність людини. В умовах науково-технічного поступу людина втрачає зв'язки зі світом таз іншими людьми.[6]

Виникає відчуження людини, яке Б. Фромм називає "негативною свободою". Людина стає "вільною від усього* і тому відчуженою. Цей стан пригнічує людину і породжує неврози. Людина потерпає під тягарем свободи, вона не хоче бути "вільною"" вона прагне мати певні стосунки з іншими людьми, спілкуватися з ними, але навколишній світ не дає їй такої можливості. Внаслідок чого людина стає самотньою.

Для Б. Фромма відчуження є фатальною основою людських взаємин. Нестерпність тягаря відчуження може перерости в почуття агресії і виявлятися або в реакціях садизму та мазохізму, або в протилежному стилі поведінки - конформізмі, коли люди, що не витримують самотності, пристосовуються одне до одного, рятуючись від відчуження.[14]

Е. Фромм підкреслював двоїсту природу людини. З одного боку, вона тягнеться до незалежності, а з іншого - хоче позбавитися цієї незалежності, яка призводить до відчуження. Для подолання відчуженості Е. Фромм пропонує прищеплювати людям гуманістичні засади, в основі яких лежить почуття любові. Це почуття притаманне найбільш розвиненому типу соціального характеру людини - духовному, продуктивному. Потреба в любові передбачає два її види - любов до себе і любов до інших людей. Відчуження згубно діє на людину, породжує неврози, а любов сприяє її оздоровленню і загалом - покращанню суспільства.[6]

У прагненні до подолання відчуженння стимулюючими чинниками є чотири екзистенціальні потреби: у встановленні зв'язків (зближення з іншим через підпорядкування, владу або любов), у подоланні себе (здатність піднятися над своїм пасивним існуванням, будуючи або руйнуючи власне життя), у почутті укорінення (яке породжує почуття стабільності світу, що знову стає для людини рідною домівкою), у самоідентичності ("Я - це Я, і ніхто інший"), у системі поглядів (розвиток послідовного, виваженого погляду на дійсність). Е.Фромм вважав, якщо незадоволена хоча б одна з цих потреб, результатом стає психічне захворювання людини.[3]

Е. Фромм був упевнений, що для кожного історичного періоду характерний прогресивний розвиток індивідуальності відповідно прагненню людей до особистої свободи. Проте, значного рівня автономії і свободи вибору люди досягають ціною втрати почуття безпеки і появою почуття особистої незначущості. Подолання почуття самотності, власної незначущості і відчуженості вимагають відмови від особистої свободи і пригнічують розвиток індивідуальності. Б.Фромм описав декілька стратегій "утечі від свободи":

- авторитаризм, що визначається як "тенденція поєднати себе з іншим, щоб набути сили, втраченої індивідуальним "Я". Ма-зохічна форма авторитаризму виявляється в надмірній залежвторності особистості, або приречення на безвихідь. Теорія Бріксона про періоди розвитку Его суттєво вплинула на психологію і суміжні галузі наукового знання.[3]

Усі напрями неофрейдизму можна розглядати як спробу соціологізації біологізаторської за своєю суттю фрейдистської концепції особистості. Неофрейдисти висунули фундаментальні проблеми - внутрішньої структури особистості, місця "Я" в ній, механізмів формування та функціонування особистості, ролі свідомого й несвідомого, регуляції поведінки та діяльності, механізмів психологічного захисту особистості тощо. Загалом же, завдяки фрейдизму та неофрейдизму, психологічна наука збагатилася багатьма ідеями, які не втратили свого значення й досі.[6]

фромм психоаналіз особистість

Розділ 3. Практична частина

3.1 Криза психоаналізу

Сучасний психоаналіз переживає стан кризи. В останні роки виникли конкуруючі методи лікування, які дають кращі терапевтичні результати і укладаються в менші терміни, а звідси звичайно ж і в значно меншу суму грошей. Психоаналітик, який років десять тому шанувався людиною, яка вміє дозволити душевні муки людини з міського середовища, займає нині кругову оборону від своїх професійних конкурентів і поступово втрачає пріоритетне право на психотерапевтичне лікування. Півстоліття тому психоаналіз став новою областю діяльності і, висловлюючись економічною мовою, відкрив новий ринок. А до тих пір тільки психічно ненормальні люди або страждаючі болісними і соціально небезпечними розумовими розладами чи міг здобути право на допомогу психіатра. Вважалося, що в інших, не настільки екстремальних випадках допоможе священик або сімейний лікар, а найкраще справлятися з ними самим і страждати мовчки. Фрейд приступив до психотерапевтичної практики, займаючись пацієнтами, які були, так би мовити, «умовно хворими»: у них були такі симптоми, як фобія, нав'язливі стани, істерія, але при цьому вони не були психічно хворими. Потім психоаналіз поширився і на тих людей, хто за звичайними мірками не рахувався хворим. Приходили « пацієнти » зі скаргами на невміння радіти життю, на невдалий шлюб, на загальну тривожність стану, на тяжке почуття самотності, на проблеми з працездатністю і т. п. На відміну від колишньої практики такі скарги були класифіковані як «хвороби», і психоаналітики стали надавати новий вид «допомоги » від « труднощів життя », які доти зовсім не вимагали професійного піклування. Це новий напрямок виник не раптом, але стало зрештою відігравати досить важливу роль в житті середніх верств міського населення, особливо в Сполучених Штатах Америки. Ще зовсім недавно для людини певної міської субкультури було прийнято «мати власного психоаналітика». Чимало часу було проведено «на кушетці», як колись в церкві.[6]

Причини виникнення буму психоаналізу цілком очевидні. Сторіччя це - «вік тривоги» нашої - зазначено все зростаючим почуттям самотності і роз'єднаності. Повний занепад релігії, сумнівність політики, поява цілої армії функціонерів, відчужених від життя міського населення, - все це позбавило представників середніх верств системи яких би то не було ціннісних орієнтацій і почуття захищеності.[18]

Психоаналітик заміняв релігію, політику, філософію. Фрейд, як стверджувалося, розкрив нібито всі таємниці життя: несвідоме, вплив на доросле буття отриманих в дитинстві вражень - а коли незабаром все це витлумачено, то і не залишалося нічого таємничого і підозріло неясного. Стаючи членом якоїсь езотеричної секти з психоаналітиком в ролі жерця і прохолоджуючись на кушетці, людина відчувала себе вже не таким замороченим і не таким самотнім. Справедливо це в основному лише для тих, хто, не страждаючи від тяжких недуг з « вражаючою в правах» симптоматикою, відчував всього лише дискомфорт існування. Їм досить було уявлення про те, як влаштоване життя психічно здорової людини. Але життя людини, що не стурбованого споживанням і володінням, зажадала б від них критичного ставлення до суспільства, його очевидним, а особливо прихованим нормам і принципам, зажадала б воно від них певної мужності, щоб розірвати численні зв'язки, що забезпечують добробут і захист. Вони не бажали опинитися в меншості і шукали в психоаналітиках тих, хто сам внутрішньо не загруз у психічних і духовних проблемах індустріально - кібернетизированного життя. Нерідко між пацієнтом і психоаналітиком полягало свого роду джентльменська угода - адже, по суті, ніхто з цих двох зовсім не прагнув відчувати потрясіння від принципово нового досвіду: їх обох цілком задовольняли незначні «поліпшення». Обидва вони несвідомо були вдячні один одному за те, що не допускають повного розкриття «колізій» несвідомого, користуючись терміном Р.Д. Ланга. Поки пацієнт приходить, виговорюється і платить, а психоаналітик вислуховує і «інтерпретує», - правила гри дотримуються, і проти такого розкладу обидва не заперечують. Початково психоаналіз був теорією радикальної, проникаючої в глибини підсвідомості, визвольною. Поступово він втратив цю особливість і закоснів.[3]

Література

1) Андреева Г.М. Социальная психология/ Г. М. Андреева. - М., 1998

2) Белаш Ю.С. Оконные стихи/ Ю. С. Белаш. - М., 1999

3) Бондаренко А.Ф. Психологическая помощь: теория и практика. - Изд. 4-е, испр. и доп. - К.: «Освита Украины», 2007. - 332 с.

4) Введение в психоанализ. Социокультурный аспект. 3-е изд., стер. - СПб.: Издательство «Лань», 2002. - 320 с.

5) Гуманистическая психология и психотерапия: учеб. пособие/ А. Н. Романин. - М.: КНОРУС, 2005. - 208 с.

6) Гуманистический психоанализ. К. Хорни. Э. Эриксон. Э. Фромм/ Роберт Фрейджер, Джон Фейдимен. - СПб. Прайм-Еврознак, 2007. - 154 с.

7) Добреньков В.И. Неофрейдизм в поисках истины. М., 1997.

8) Егорычева И.Д. Мы с тобой одной крови: Теория и практика организации внеучебной деятельности подростков: Методическое пособие для учителей, воспитателей, школьных психологов/ И. Д. Егорычева. - М., 2003.

9) Кнабе Г.С. Знак. Истина. Круг/ Г.С. Кнабе// Ю.М. Лотман и проблема постмодерна: Лотманский сборник. - М., 1995.

10) Левин К. Разрешение социальных конфликтов/ К. Левин. - СПб., 2000

11) Леонтьев Д.А. Психология смысла/ Д. А. Леонтьев. - М., 2003.

12) Лифтон Р.Дж. Реформирование мышления и психология тоталитаризма/ Р.Дж. Лифтон// Журн. практического психолога. - 1997. - № 1.

13) Москаленко В.В. Соціальна психологія: Підручник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005 - 624 с.

14) Попова М.А. Фрейдизм и релігія. М., Наука. 1995

15) Психологія особистості в біографіях, подіях, портретах: Навч. посіб. Для студ. вищ. навч. закл./ В. Гордієнко, Л. Копець. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. - 304 с.

16) Романин А.Н. Гуманистическая психология и психотерапия: учеб. пособие/ А.Н. Романин. - М.: КНОРУС, 2005. - 208 с.

17) Соціальна політика і соціальна робота: Термінол.-понятійн. слов./ М.Ф. Головатий, М.Б. Панасюк. - К.: МАУП, 2005. - 560 с.

18) Степанов С.С. Психология в лицах. - М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. - 384 с.

19) Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности/ Э. Фромм. - М., 1994

20) Фромм Э. Бегство от свободы/ Э. Фромм. - М., 1991.

21) Фромм Э. Догмат о Христе. М., Олимп. 1998.

22) Фромм Э. Психоанализ и этика. М., 1993.

Размещено на Allbest.ru