Діти з девіантною поведінкою як об’єкт соціальної роботи (на прикладі м. Запоріжжя)

розширення правових гарантій дезадаптованих неповнолітніх;

створення Центру постінтернатної адаптації вихованців дитячих будинків.

Корекційно-виховна діяльність спрямована, головним чином, на руйнування певних установок, уявлень, цінностей, мотивів, стереотипів поведінки, і свідомості нових з метою досягнення самореалізації особистості в соціумі. За допомогою корекційно-виховної роботи (КВР) конфлікт розв'язується для обох сторін: «особистість - суспільство», «особистість - соціальне середовище», «особистість - група», «особистість - особистість», «особистість - власне Я». Завдяки цій діяльності відбувається руйнування раніше сформованих мотивів, установок тощо, здійснюване психологічними та педагогічними засобами, що виявляється в їх підміні, зміні, свідомості особистості відповідно до прийнятих у соціальному оточенні, в суспільстві в цілому нормами.

Стратегічними напрямками діяльності молодіжного центру «Розвиток» є: науково-дослідне; превентивне; профілактичне; психодіагностичне; корекційно-виховне; консультативне; просвітницьке та ін Основними завданнями діяльності молодіжного центру «Розвиток»в рамках єдиної концепції є: а) вивчення соціально-психологічних умов і механізмів формування девіантної поведінки підлітків; б) наукове обґрунтування нових моделей спеціалізованих установ і служб; в) створення програм і технологій, що попереджають різні форми соціальних відхилень і девіантної поведінки підлітків; г) вдосконалення системи соціалізації та ресоціалізації підлітків; д) створення постійно діючого семінару-лабораторії з актуальних проблем дитячої психології, педагогіки і психології девіантної поведінки, конфліктології та підліткової валеології; е) оптимізація системи підготовки та підбору спеціалістів в установи для дітей і підлітків з девіантною поведінкою за рахунок інноваційних та авторських програм, атестацій; е ) моніторингові дослідження стану і динаміки соціальних відхилень і конфліктів у підлітково-юнацькому середовищі, а також школі та сім'ї і ін..

Це важливі, але не єдині завдання та напрямки діяльності молодіжний центр «Розвиток». Крім названих напрямів, даний комплекс покликаний здійснювати:

доступність і своєчасність кваліфікованої соціально-психолого-медико-педагогічної допомоги неповнолітнім, які мають різні форми соціальної та психологічної дезадаптації;

діагностування дітей, спрямоване на встановлення джерел і причин, форм і ступеня їх дезадаптації;

надання екстреної психолого-педагогічної та медико-юридичної допомоги в кризовій ситуації;

розробку індивідуальних програм корекції, реабілітації, адаптації та соціалізації та ін..

Розглядаючи соціальний та психологічний розвиток дитини як безперервний процес самопроектування особистості, ми виділяємо в ньому три основні стадії психологічної перебудови особистості: самовизначення, самовираження і самореалізацію. На стадії самореалізації співвіднесення знань про себе відбувається в рамках «Я» і творче «Я». На цій стадії формується життєва філософія людини, тим самим дитина не тільки досягає самоусвідомлення себе і своїх можливостей, але й гармонійно розвиває свою особистість, творчо самореалізується в різних видах діяльності (трудової, навчальної, ігрової, дозвільної та ін.) Тут же відбувається включення дитини в різні типи адаптивної поведінки, але не як сліпе підпорядкування зовнішнім вимогам, а як усвідомлений вибір оптимального поведінкового рішення. Для цього використовується розроблена психологічна технологія конструктивної зміни поведінки. Ця технологія передбачає перетворення мотиваційної, інтелектуальної, афективної і, в кінцевому рахунку, - поведінкової структур особистості, в результаті чого зовнішня детермінація життєдіяльності змінюється на внутрішню. Дана технологія передбачає виділення 4 стадій зміни поведінки девіантної дитини: підготовка, усвідомлення, переоцінка, дія (вчинок). Тут об'єднуються основні процеси зміни поведінки: мотиваційні (1 стадія), когнітивні (2 стадія), афективні (3 стадія), поведінкові (4 стадія).

До досягнень діяльності молодіжного центру«Розвиток» можна віднести наступне:

проведення міжрегіональних і обласних науково-практичних конференцій: «Девіантна поведінка сучасних підлітків: проблеми та шляхи їх вирішення». - Запоріжжя, 2012; «Збереження психологічного здоров'я школярів в умовах освітнього закладу». - Запоріжжя, 2012; «Девіантна поведінка сучасних підлітків: дослідницький досвід, труднощі, пошук альтернатив». - Запоріжжя, 2012; «Соціальні та психолого-педагогічні проблеми девіантної і делінквентної поведінки неповнолітніх». - Запоріжжя, 2013;

здійснення в рамках гранту Запорізького обласного управління освіти «Профілактика девіантної поведінки школярів засобами психологічного супроводу навчально-виховного процесу» (2011-2013) та видання навчально-методичного посібника;

робота постійно діючого обласного семінару-лабораторії з актуальних проблем ювенальної психології, девіантної поведінки і конфліктів у підлітково-молодіжному середовищі для фахівців, батьків і підлітків.

Молодіжний центр «Розвиток» забезпечує здійснення інноваційної цільової комплексної програми «ДитинаЗапоріжжя», що з низки підпрограм.

Важливим у діяльності молодіжного центру«Розвиток» є доступність і своєчасна кваліфікована соціально-психолого-медико-педагогічна допомога неповнолітнім та їх сім'ям; розробка індивідуальних та сімейно-групових корекційних, реабілітаційних, адаптивних, виховних технологій, методик і програм.

Базовим є Указ Президента України від 13.11.2001«Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності». Відповідно до ст.2 зазначеного Указу основними завданнями щодо профілактики бездоглядності та правопорушень неповнолітніх є: попередження бездоглядності, безпритульності, правопорушень і антигромадських дій неповнолітніх, виявлення та усунення причин і умов, що сприяють цьому; забезпечення захисту прав і законних інтересів неповнолітніх; соціально-педагогічна реабілітація неповнолітніх, що знаходяться в соціально небезпечному положенні; виявлення і припинення випадків залучення неповнолітніх у здійснення злочинів і антигромадських дій [33, 37].

Статтею 13 Указу передбачено, що до спеціалізованих установ для неповнолітніх, які потребують соціальної реабілітації належать:

1) соціально-реабілітаційні центри для неповнолітніх, здійснюють профілактику бездоглядності та соціальну реабілітацію неповнолітніх, які опинилися у важкій життєвій ситуації;

2) соціальні притулки для дітей, забезпечують тимчасове проживання і соціальну реабілітацію неповнолітніх, які опинилися у важкій життєвій ситуації і потребують екстреної соціальної допомоги держави;

3) центри допомоги дітям, які залишилися без піклування батьків, призначені для тимчасового утримання неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків або законних представників, і надання їм сприяння в подальшому пристрої.

Спеціалізовані установи для неповнолітніх, які потребують соціальної реабілітації, відповідно до статутів зазначених установ або положеннями про них:

1) беруть участь у виявленні та усуненні причин і умов, що сприяють бездоглядності та безпритульності неповнолітніх;

2) надають соціальну, психологічну та іншу допомогу неповнолітнім, їх батькам у ліквідації важкій життєвій ситуації, відновленні соціального статусу неповнолітніх в колективах однолітків за місцем навчання, роботи, проживання, сприяють поверненню неповнолітніх у сім'ї;

3) містять в установленому порядку наповному державному забезпеченні неповнолітніх, зазначених у п. 2 цієї статті, здійснюють їх соціальну реабілітацію, захист їх прав і законних інтересів, організують медичне обслуговування та навчання неповнолітніх з відповідних загальноосвітніх програмам, сприяють їх професійної орієнтації та отриманню ними спеціальності;

4) повідомляють батьків неповнолітніх або їх законних представників про поміщення неповнолітніх в зазначені установи;

5) сприяють органам опіки та піклування у здійсненні влаштування неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків або законних представників.

У практиці намітилися точки дотику у діяльності комісій у справах неповнолітніх та соціально-реабілітаційних центрів:

спільно виявляють неблагополучні сім'ї, сім'ї групи ризику;

спільно аналізують стан виховно-профілактичної роботи з сім'ями і дітьми на даній території і надають відповідну інформацію всім учасникам системи профілактики дитячої бездоглядності і правопорушень;

спільно з іншими суб'єктами державної системи профілактики беруть участь у проведенні широких соціальних акцій (операція «Дитина»);

залучають різні установи до вирішення проблем матеріальної підтримки нужденних сімей і дітей (організація безкоштовного харчування, забезпечення путівками в оздоровчі заклади, продуктами харчування і т.д.);

залучають громадян, які не виконують батьківських обов'язків, до адміністративної відповідальності, зміцнюючи позиції центрів у роботі з ассоціальними сім'ями.

У Ленінському районі м. Запоріжжя в 2012 році кількість підлітків, які перебувають на обліку з наркологічними розладами склало 48 осіб, з яких 39 осіб зловживали алкоголем, 4-токсичними речовинами, 8 осіб були доставлені в лікувально-профілактичні установи в статусі бездоглядних неповнолітніх(див. Додаток Б).

Загальна кількість дітей-сиріт, які залишилися без піклування батьків, до 18років, що знаходяться на обліку в муніципальній освіті в 2012 році склало 145 осіб. Під опіку було визначено 21 осіб, а проживають у прийомних сім'ях не виявилося. Однак, 17 осіб за звітний період перебували в дитячих будинках і школах-інтернатах.

На обліку в Комісії у справах неповнолітніх перебуває 305 підлітків, з них 21 - умовно засуджених. Слід також відзначити, що 22 дитиниперебувають на обліку за суспільно-небезпечні діяння, а 10 - за бродяжництво. Крім цього, 81 дитина була поставлена на облік в за вживання спиртних напоїв. За даними інформаційної довідки більшість підлітків, які перебувають на обліку - це учні середніх спеціальних навчальних закладів (79 осіб). Серед тих, хто був поставлений на облік, є і ті, хто ніде не вчиться і не працює. Таких підлітків налічується 12 осіб.

Основними підсумками роботи органів та установ системи профілактики бездоглядності та правопорушень у Ленінському районі м. Запоріжжя за цим напрямком стали:

відновлення трудових прав неповнолітніх;

надання допомоги неповнолітнім, які звільнилися з установ кримінально-виконавчої системи або повернулися з спеціальних навчально-виховних установ;

повернення житла;

ведеться робота по основних напрямках;

працевлаштування неповнолітніх.

Всього у 2012 році було працевлаштовано 486 неповнолітніх, з них 4 - постійно. Особлива увага приділяється питанню зайнятості неповнолітніх, які перебувають на обліку в правоохоронних органах. У звітний період було працевлаштовано підлітків, з яких 4 вдалося влаштувати на постійне місце роботи:

надання заходів впливу на підлітків, обговорюваних на комісії у справах неповнолітніх: вибачення, попередження, догани і суворі догани, штрафи, підготовка матеріалів до суду, направлення у спеціальні навчально-виховні заклади закритого типу, під нагляд батьків;

надання заходів впливу на батьків (законних представників): позбавлення батьківських прав, обмеження в батьківських правах, штрафи, громадські осуду, попередження, відновлення в батьківських правах, працевлаштування батьків за клопотанням, курс лікування (від алкоголізму, наркоманії) з ініціативи комісії, матеріальна допомогу;

проведення комплексних перевірок;

проведення організаційно-методичних заходів: нарад, семінарів, узагальнення досвіду;

робота із засобами масової інформації: статті в газетах, виступів по радіо і телебаченні.

Як правило, дані органи та установи розглядають більшість справ у строк до двох тижнів, хоча бувають складні випадки, рішення по яких приймаються протягом місяця, а деякі справи припиняються по закінченню терміну.

Щороку в ЦСССМД Ленінського району м. Запоріжжя складається більше 1000 протоколів. Велика їх частина складається на батьків неповнолітніх - 83%, решта 17%-на підлітків. Найрідше протоколи складаються на інших осіб. Наприклад, у 2012 році з 1089 надійшли протоколи тільки 18 (1,6%) були складені на інших громадян. За результатами розгляду справ виносяться наступні рішення:

притягнення до адміністративної відповідальності (85% всіх рішень);

попередження (68% всіх випадків);

накладення та стягнення штрафів (24%).

А з які є на обліку дітьми проводиться наступні види роботи:

індивідуальна робота з неповнолітніми.

рейди по неблагополучним сім'ям, бездоглядним.

робота з бездоглядними дітьми.

направлення на консультацію до психолога.

направлення на консультацію та постановка на облік до нарколога.

напрямок до Центру зайнятості і постановка на облік для подальшого працевлаштування.

напрямок у відділ з надання соціальної допомоги (наприклад, видача путівок у літній оздоровчий табір).

контроль і надання допомоги в проведенні культурно-масових заходів для підлітків.

робота з працевлаштування або подальшого навчання.

проведення профілактичних бесід, постійний контроль.

Організаційною формою взаємодії є засідання, на яких виробляються на основі комплексного підходу різні програми з профілактики девіантної поведінки у дітей та підлітків. Складаються плани заходів з урахуванням думок всіх фахівців. Заслуховуються звіти про профілактичну роботу кожного відомства, З урахуванням отриманих результатів намічаються напрямки подальшого його дії. Обговоривши різнобічну інформацію, фахівці всіх рівнів домовляються про роль і діях кожного в роботі з профілактики відхиляє поведінки у неповнолітніх.

У рамках обласного плану з профілактики бездоглядності та правопорушень на 2012 рік у Ленінському районі м. Запоріжжя органами та установами системи профілактики бездоглядності та правопорушень проводяться наступні заходи:

«Місячник по боротьбі з пияцтвом неповнолітніх»;

Операція «Безпритульний»;

Операція «Дитина-голка»;

Операція «Зайнятість»;

Організаційні заходи: наради з директорами навчальних закладів району, головами батьківських комітетів, участь у загальношкільних батьківських зборах в МОУ СЗШ № 46, збори при голові адміністрації, семінари-наради, семінари-навчання.

Базуючись на проведеному дослідженні можна виділити наступні спільні заходи, спрямовані на профілактику та вирішення проблем дітей і підлітків девіантної поведінки (див. Додаток А):

контроль і надання допомоги в проведенні культурно-масових заходів для підлітків;

робота з працевлаштування або подальшого навчання неповнолітніх;

індивідуальна робота з неповнолітніми;

рейди по неблагополучним сім'ям;

робота з бездоглядними дітьми;

спільно з районним відділенням внутрішніх справ виконання заходів з роз'єднання молодіжних угруповань;

організація зайнятості та відпочинку дітей і підлітків у літній період часу;

профілактична робота з неповнолітніми, які вживають алкогольні напої і токсичні речовини;

профілактична робота з умовно засудженими неповнолітніми.

Аналіз діяльності органів та установ системи профілактики бездоглядності та правопорушень у Ленінському районі м. Запоріжжя дозволив зробити кілька висновків.

По-перше, в основному в районі переважають правопорушення, пов'язані з вживанням спиртних напоїв і ухиленням від навчання в освітніх закладах району. Причому, найбільше це характерно для учнів середніх навчальних закладів. У рамках боротьби з вживанням спиртного серед неповнолітніх, комісією, відділом у справах молоді, органами охорони здоров'я проводиться профілактична робота, яка включає в себе роз'яснювальну роботу, проведення спеціальних операцій, залучення підлітків в клуби за інтересами та ряд інших.

По-друге, можна відзначити не дуже активне використання такого виду влаштування дітей на виховання як прийомна сім'я. В основному для цієї мети вдаються до оформлення опікунства. По-третє, незважаючи на певні недоліки в роботі даного роду установ, їх діяльність можна охарактеризувати як позитивну, а результати їх діяльності вважати задовільними. Головна причина цього - спільна діяльність різних органів і напрямок спільних зусиль на досягнення однієї мети: вирішення проблем дітей та підлітків, поліпшення їх становища в суспільстві.

Різнобічні зв'язки складаються у центрів з таким суб'єктом державної системи профілактики дитячої бездоглядності, як органи опіки та піклування. Відповідно до ст. 34 Цивільного кодексу України та ст. 121 п.2 Сімейного кодексу України органами опіки та піклування є органи місцевого самоврядування. Їх основне завдання - забезпечення оптимальних умов для життя і виховання дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, захист їх особистих і майнових прав.

Соціально-реабілітаційні центри співпрацюють з органами опіки та піклування при виявленні дітей, які залишилися без піклування батьків, та неповнолітніх, які не мають нормальних умов для життєдіяльності в сім'ї. Фахівці центрів (психологи, педагоги, медичні працівники) проводять попередню роботу з потенційними усиновителями та опікунами, тестують їх, не залишають без уваги в перші місяці спільного життя з дітьми. Центри взаємодіють з органами опіки та піклування в разі порушення в суді позовів, пов'язаних із захистом прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Однією з найстаріших структур системи профілактики бездоглядності та правопорушень неповнолітніх є приймачі розподільники органів внутрішніх справ, діючі сьогодні як центри тимчасової ізоляції. З них діти, не пов'язані з кримінальною практикою, направляються в соціально-реабілітаційні центри.

Центри тимчасової ізоляції організовують і самостійно здійснюють повернення дітей і підлітків до місця їх постійного проживання або пристрою. У цьому випадку діти фактично потрапляють у сферу впливу соціально-реабілітаційних установ, для яких контакт із співробітниками центрів тимчасової ізоляції, їх інформація про дитину мають велике значення для подальшої роботи з його соціального відродження. Це тим більше важливо, що сьогодні подібна інформація набуває нову якість, так як у колишніх приймачах почався процес гуманізації утримання дітей: вводяться ставки психологів, з дітьми працюють вчителі-предметники.

Діяльність соціально-реабілітаційних установ для неповнолітніх віднесена до компетенції органів соціального захисту населення, що надалі було закріплено у Законі України «Про соціальне обслуговування населення в Україні», розпорядженні Уряду та Постанові Уряду, яким затвердили Положення про спеціалізовані установи для неповнолітніх, які потребують соціальної реабілітації. Створення спеціалізованих установ реабілітації дезадаптованих дітей та підлітків змінило ситуацію, при якій наявність безпритульних і бездоглядних дітей визнавалася, однак не було визначено, які служби, які органи управління повинні займатися їх долею.

Соціально-реабілітаційні установи беруть на себе турботу про соціальну реабілітацію дітей, які втратили родинні зв'язки, що відмовилися жити в інтернатних установах, які залишилися без батьківського піклування, постійного місця проживання, засобів до існування. У стаціонари центрів поміщаються діти, що не потребують ізоляції, з приймальників-розподільників, а також з лікарень, де їх вимушено тримали до розміщення в інтернатному закладі.

Наявність соціально-реабілітаційних установ в більшості територій дозволяє оперативно помістити дитину в нормальні умови утримання, психологічно підготувати його до життя в замісної сім'ї або інтернатному закладі.

В установах представляють чітку картину сімейного неблагополуччя.Заведені необхідні документи, опитувальники, анкети, карти соціальної реабілітації, ведеться аналіз результатів наданої фахівцями юридичної, соціальної, медико-психолого-педагогічної та іншої допомоги дітям і сім'ям, які потрапили у важку життєву ситуацію. Значна увага приділяється профілактиці соціального сирітства.

На запобігання безпритульності, бездоглядності та ассоціальноїповедінки дітей та підлітків спрямована робота кожного з соціально-реабілітаційних центрів, але особливе значення має той факт, що більшість з них крім медико-психологічної корекції дитини відновлюють його зв'язки з сім'єю або знаходять замісну сім'ю, намагаються створити сприятливий соціальний фон його подальшого життя.

Значна частина дітей, що направлені до установ- це підібрані на вокзалах і вулицях, що не мають жодних документів діти з невстановленою особою.

Тому основним завданням на першому етапі реабілітації стає відновлення соціального статусу неповнолітнього, виявлення причин його дезадаптації, так як без досить повного соціального портрета дитини неможлива його реабілітація, а надалі і повне вирішення його долі. Медико-психолого-педагогічні консиліуми, створювані в установах, поетапно стежать за ходом реабілітації, домагаючись, щоб за час перебування в Центрі дитина була максимально адаптованою до життя.

Соціально-реабілітаційні центри, в структуру яких входять притулки, є найперспективнішими в загальній системі соціально-захисних дитячих установ, оскільки дозволяють комплексно вирішувати проблеми корекційно-реабілітаційної роботи, орієнтуючи її як на саму дитину, що опинилася у важкій життєвій ситуації, так і на середовище, в якому вона знаходиться, в тому числі і на рідну сім'ю.

2.2 Соціальні технології профілактики девіантної поведінки дітей

Масштаби і форми девіантної поведінки в суспільстві, серед дітей та підлітків на сьогоднішній день приймають загрозливі масштаби.

Прогресуюча тенденція безперервного зростання різних проявів девіантної поведінки дітей та підлітків ставить перед суспільством задачі, серед яких основним завданням є необхідність концентрації зусиль, спрямованих не тільки на боротьбу з шкідливими відхиленнями від соціальних норм, а й, головним чином, на їх попередження, тобто усунення корінних причин і умов, прямо або опосередковано маючих негативний вплив на вчинки і дії людини. Одним з основних і перспективних напрямків соціальної роботи є соціальна профілактика. Профілактичні заходи важливі у всіх сферах життєдіяльності людей і покликані створювати найбільш сприятливі умови охорони здоров'я, виховання фізично і духовно міцних людей, викорінювати причини виникнення і розвитку різного роду соціальних хвороб, до яких і відноситься девіація[43, 195].

У сучасному суспільстві серед загальних технологій, поряд з соціальною діагностикою, адаптацією переважає орієнтація на реабілітаційну роботу. Соціальні технології - це метод управління соціальними процесами і явищами, який забезпечує систему їх відтворення в певних параметрах властивості, якості, обсягів, цілісності діяльності.

При цьому відомо, що реабілітаційні програми орієнтовані не на причину, а на наслідки розглянутої проблеми. Тому значне місце у боротьбі з девіантною поведінкою дітей повинні займати соціальна профілактика, оскільки вона націлена безпосередньо на причини поширення наркотиків, саме в ній - ключ до вирішення розглянутих проблем. Якщо усунути або нейтралізувати причини і умови, які породжують девіацію, то відпадає необхідність витрачати величезні сили і кошти на боротьбу з наслідками. Давно відомо, а життя повсякденно підтверджує, що будь-яку хворобу суспільства зі значно меншими витратами можна запобігти, ніж боротися з негативними наслідками.Значимість профілактичної роботи в суспільстві має бути пріоритетною.

Незважаючи на те, що вживаються спроби з розвитку профілактичної роботи в суспільстві, на каш погляд, і сьогодні не існує цілеспрямованої скоординованої профілактики девіації. Корисність зусиль щодо попередження негативної девіантної поведінки очевидна.

Сукупність превентивних заходів здатна в цілому поліпшити соціальну обстановку, соціальні умови. створити більш людяну атмосферу. Заходи спеціальної профілактики здатні захистити, особливо на рівні профілактики за місцем проживання, конкретної людини, потенційно жертву, врятувати її від можливих посягань

Профілактична робота в сучасних умовах повинна бути одним з основних і перспективних напрямків діяльності не тільки лікувально-профілактичних установ, а й усіх соціокультурних організацій та установ, при активному залученні і навчанні широких шарів самого населення. Громадський вплив може носити характер правових санкцій, медичного втручання, педагогічного впливу, соціальної підтримки, психологічної допомоги і т.д.

У соціальній роботі під профілактикою маються на увазі науково обґрунтовану і своєчасно вживаються дії, спрямовані на попередження можливих фізичних, психологічних або соціокультурних колізій у окремих індивідів і груп ризику; збереження, підтримку і захист нормального рівня життя і здоров'я людей; сприяння їм в досягненні поставлених цілей і розкритті їх внутрішніх потенціалів.

У широкому сенсі слова під профілактикою розуміється «сукупність попереджувальних заходів, спрямованих на збереження і зміцнення нормального стану порядку» [31, 29]. Профілактика передбачає систему загальних і спеціальних заходів на різних рівнях соціальної організації: загальнодержавному, правовому, громадському, економічному, медико-саніторному, педагогічному, соціально-психологічному. Умовами профілактичної роботи вважають комплексність, диференційованість, своєчасність. [10, 61]. Профілактика девіантноїповедінки є розробкою і здійсненням системи цілеспрямованих заходів з виявлення та усунення причин злочинів.

У зв'язку з різноманітністю явищ і процесів, що вимагають профілактичної роботи в багатьох сферах життєдіяльності людей, виникають і різні види превенції. Одна з відомих класифікацій превенції відображає різні типи соціальної активності і реакції на зростаючий рівень злочинності. Однак характер поведінки дітей, і його детермінація такі, що в боротьбі з ними повинні застосовуватися не тільки засоби кримінальної репресії, але,у першу чергу, превентивні підходи. Життєво необхідна принципово нова концепція виховання дітей.Базовою ідеєю якої могло б стати перетворення дитини з об'єкта виховного впливу на активного учасника процесу соціалізації особистості.

Досягнення такої мети передбачає такі профілактичні засоби, що були б націлені на нейтралізацію і усунення соціальних причин дезадаптації, корекції особистості і способу життя дітей із відхиленнями в поведінці, а не підвищення ступеня контролю за ними, посилення покарань [31, 55].

Першорядне значення в цьому випадку мають нейтралізація, блокування, обмеження економічних, соціальних і морально-психологічних причин та умови такої поведінки. З урахуванням мети попереджувальної діяльності можна виділити заходи загальносоціального та спеціального характеру Загальносоціальне попередження забезпечується рішенням як великомасштабних завдань, що стоять перед суспільством в галузі економіки, культури, вдосконалення суспільних відносин, так і реалізацією одиничних заходів, в основному забезпечують профілактику факторів і умов, що формують девіантну поведінку в молодіжному середовищі. До основних заходів, реалізованим в рамках даного напрямку, слід віднести:

розвиток виробництва;

продумана соціальна та інвестиційна політика;

усунення різкого соціального розшарування суспільства;

підтримка незаможних громадян, обмеження негативних наслідків міграції і т.д.

У цілому заходи загальносоціологічного попередження мають виключно широкий діапазон впливу на різні причини девіації і виступають основою для спеціальної профілактики, оскільки її спрямованість створює передумови контролю ні молодіжної та підліткової девіацією, протидіє факторам її поширення. Спеціальне попередження девіації представляє собою цілеспрямовану діяльність щодо усунення або нейтралізації умов та факторів, що обумовлюють той чи інший її вигляд, форму, стосовно до окремих трупам населення або Доже конкретним індивідам.

Виходячи зі стадії попереднього впливу, дослідники поділяють форми і види профілактичних заходів на наступні:

нейтралізуючі;

компенсуючи;

попереджають виникнення обставин, що сприяють соціальних відхиленням:

усувають ці обставини:

заходи щодо здійснення подальшого контролю за проведеної профілактичною роботою її результатами [25, 86].

Про перевагу, застосування соціальних засобів контролю щодо неповнолітніх в порівнянні з правовими, йдеться і в ряді документів ООН («Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх», «Керівні принципи ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх»,«Правила ООН, стосуються захисту неповнолітніх». Програма ООН «Здійснення підтримки правосуддя щодо неповнолітніх»). На сьогоднішній день набули поширення дві стратегії: корекція (яка може виступати як інституціональна корекція і власне корекція) і превенція.

Інституційна корекція є мірою примусового впливу. Основний її зміст - приміщення в закриту установу, тобто обмеження свободи пересування, вибору виду поведінки та здійснення деяких прав і свобод.

Корекція застосовується, якщо підліток є вже сформованим делінквент. Такі програми мають на увазі досить жорсткий контроль на початковій стадії і подальшу реабілітацію, однак, що особливо важливо, не мають на увазі повної ізоляції делінквентів.

Превенція будується на припущенні, що кращий спосіб запобігання делінквентної поведінки - втручання в делінквентна активність на ранніх стадіях. Вона являє собою діяльність індивідів, груп і організацій, спрямовану на утримання підлітків від порушення закону [17, 19].

Ідея попередження девіації значно розумніше, демократичніше, ліберальніше, прогресивніше, ніж боротьба і репресії. З урахуванням нових розробок вчених підходи до профілактичної діяльності повинні опиратися не на негативні моменти, а на позитивний потенціал, закладений в самих різних представниках нужденних груп населення.

Відповідно до однієї з класифікацій виділяють два типи превенції: основна (первинна) превенція та реабілітаційна (вторинна) превенція. Основна превенція має об'єктом впливу молодих людей, які ще не скоїли яких протиправних дій, і носить профілактичний характер. Реабілітаційна превенція застосовується до підлітків, які вже контактували з формальної системою державного правосуддя; вона покликана запобігти наступні, можливо більш серйозні протиправні діяння [17, 20].

Як зазначає Я.І. Гклінскій. в сучасній практиці розрізняють три рівні превенції: primaryprevention (близька але змістом вітчизняної общесоциальной профілактиці - вплив на середовище, екологію, економічекіх, політичні соціальні умови життя і метою їх покращення - гармонізації); secondaryprevention (аналог вітчизняної «спеціальної профілактики», розрахованої на забезпечення заходів безпеки, вплив на «групи ризику», усунення обставин, що сприяють вчиненню злочинів чи інших правопорушень); teriaryprevention або «індивідуальна профілактика» у вітчизняній кримінології [7, с. 150].

Інші автори (А. Салвгаев, І.Р. Туриянский) вважають важливим виділити два більш узагальнюючих класи технологій: соціальних і особистісно-орнентірованних. Перші - пріоритетно використовуються державою, другі - поле діяльності суб'єктів, інститутів і структур громадянського суспільства [29, 236].

У соціально-орієнтованих технологіях особистість трактується не як самостійний соціальний суб'єкт. а як об'єкт управлінського впливу. У завдання владних суб'єктів, які є основними акторами процесу, входить організація навколишнього індивіда соціального простору таким чином, щоб девіації був у ньому максимально обмеженими. Використання цього класу соціальних технологій характерне, насамперед, для діяльності правоохоронних органів і російських законодавців, на соціальному рівні забезпечують безпеку суспільства.

Цей клас технологій соціально дієвий і необхідний для нормального існування суспільства, проте сам по собі проблем девіації вирішити не може, оскільки випускає з уваги мотиваційну і особистісну структуру людини. Такого роду соціальні технології орієнтовані на боротьбу з актуалізованими в соціальному просторі негативними наслідками вибору особистості, залишаючи осторонь пошук і вивчення внутрішніх причин девіантної поведінки. При цьому боротьба з наслідками, незважаючи на свою повністю наукову основу, кардинально вирішити існуючу проблему не може. Вона може лише послабити інтенсивність актуалізації, скоротити її соціальну базу, перевести її в латентний, прихований режим існування.

Корекцію позицій товариства з проблем девіації покликані здійснювати особистісно-орієнтовані соціальні технології. Головний вектор їх актуалізації - напрям «від індивіда до суспільства». Для цієї парадигми характерно центрування на самій особистості, на її потребах. цінностях, мотиваціях. У цьому випадку профілактична робота здійснюється з урахуванням соціального стану, рівня самосвідомості, орієнтації та соціальної мобільності, психологічної та соціальної зрілості. З цих позицій головним, основоположним є звернення до людини, яка трактується не як пасивний об'єкт управління, а як самостійний, відповідальний за свою поведінку член суспільства, вибір якого поважається соціумом.

При такому підході девіація розглядається, насамперед, як наслідок невдалої соціалізації індивіда Відповідно, суспільству доводиться брати на себе значну частину відповідальності за формування патернів поведінки, що призвели до відхилень. Це дозволяє перейти до набагато більш соціально виваженою і науково продуктивної оцінці негативних явищ, які мають об'єктивні причини свого існування і потребують, насамперед, у розумінні та осмисленні.

Таким чином, при всій значущості та необхідності державного контролю над девіаціями, зокрема, над наркотизациєю, потрібно відзначити, що він недосконалий, поверховим, виявляє разові випадки. Безумовно, важливо виявити великих торговців контрабандного наркотика, але значно важливіше домогтися того, щоб на цей товар не знайшовся покупець. Покупців ж не буде, якщо люди свідомо стануть відмовлятися від наркотиків і дотримуватися моральні норми поведінки Тому не можна переоцінити значимість технологій другого класу, враховуючих культурні, етнокультурні та релігійні норми.

В даний час, як у науці, так і в практичній діяльності державних органів соціального захисту населення, інших установ н відомств щодо профілактики девіантної поведінки підлітків сформувалися певні вихідні погляди на проблему в цілому та основні підходи до вибору конкретних напрямків роботи.

У концептуальному плані серед них можна виділити, перш за все, інформаційний підхід. Він ґрунтується на широко поширеному уявленні - відхилення в поведінці людей відбуваються тому, що вони не знають соціальних норм. Така точка зору вже сама по собі зумовлює напрям профілактичних дій і вибір засобів, форм і методів їх здійснення, а саме - інформування людей про нормативні вимоги, що пред'являються до них державою і суспільством, активне використання в цих цілях засобів масової інформації, а також кіно, театру, художньої літератури та інших сучасних засобів. Їх цілеспрямоване застосування може надати великий вплив на формування правосвідомості підлітка, підвищення його моральної стійкості, загального рівня культури. Інформаційний підхід до профілактики відхиляється поведінки передбачає серйозне переосмислення, насамперед, на державному рівні, ролі і завдань усіх інформаційних засобів, якими володіє суспільство.

В інформаційному підході залежно від характеру переданої інформації виділяють різні моделі її впровадження: медична (включає медичне просвітництво, інформує про негативну дію і негативні наслідки ранніх статевих зв'язків, алкоголізму, наркоманії на організм людини), психосоціальна (включає в себе інформування про психологічні установках і станах при виборі поведінки в конфліктній ситуації, в умовах групового тиску, нерозуміння оточуючих і т.д.), правова (спрямована на поширення знань про державні закони, про можливостях запобігання насильства, злочинності, про відповідальність перед законом) та інші.

Однак навряд чи можна абсолютизувати значення інформованості на образ дій людини та її веління в тій чи іншій реальній життєвій ситуації, тому що знання або незнання соціальних норм конкретною особистістю не є єдиною умовою обов'язкового проходження потрібним правилам або ухилення від них. Соціальні норми всього лише один з безлічі фактів, що визначають поведінку людини, тому не завжди ступінь інформованості про норми адекватно переломлюється в його поведінці.

Особистість сприймає інформацію від педагогів, медичних працівників, фахівців правоохоронних органів і т.п. Однак, осмислення та тютюнових її відбувається в процесі власної діяльності, придбання особистого досвіду і знань. Внаслідок цього процесу і відбувається розвиток особистості. Ці ідеї лежать в основі поширеного підходу до профілактики як засвоєнню культури і норм суспільства.

Крім мотиваційного чинника вибір людиною ефективних способів поведінки в різних ситуаціях визначається доступністю певних його варіантів, наявних в особистому життєвому досвіді Девіантна поведінка нерідко виступає як єдино доступний і відомий підлітку спосіб вирішення проблем.

Становлення людини, формування особистості, набуття життєвого досвіду, освоєння культури суспільства відбувається в таких різноманітних, історично сформованих формах діяльності як праця, побут, пізнання, спілкування, вчення, гра і т.д. У зв'язку з цим, кожної з форм діяльності може бути відведена певна роль у профілактиці девіантної поведінки. При цьому велике значення набуває діяльність педагога (наставника, лідера), сприяючого визначенню соціального актора. У зв'язку з цим у найзагальнішому вигляді можна виділити основні концептуальні положення цього підходу: організація вільного часу підлітків, заміщення найбільш небезпечних форм соціальної патології суспільно нейтральними; напрямок соціальної активності в суспільно схвалювані або нейтральні її форми і т. д.

Виходячи з цього, стратегіями профілактичної роботи можуть виступати: розвиток навичок, що зберігають здоров'я (комунікативних, вирішення своїх проблем конструктивним способом, протистояння соціальному тиску і т.д); пропозиції про альтернативну організації дозвілля (діяльність у громадських об'єднаннях, у творчих колективах), створення умов для отримання нових відчуттів безпечним способом (творчі програми, екстремальний спорт), проведення цікавих акцій (за щось, а не проти чогось), з метою створити масові позитивні руху.

У соціально-профілактичному підході передбачається, що середовище і умови є важливими чинниками, що формують образ дій людини, характер її поведінки. Профілактичні заходи в тому випадку в основному зосереджуються на усуненні або пом'якшенні першопричин, конкретних їх подразників, які впливають на свідомість, а, отже, і поведінку людини.

Оскільки на динаміку і структуру девіації роблять великий вплив процеси, зумовлені кардинальними змінами в економічній, соціальній, політичній сферах суспільства, вирішення цих проблем на рівні держави буде у багатьом сприяти зниженню девіації. Таким чином. соціально-профілактичний підхід включає в себе роботу, як з найближчим оточенням підлітка, так і вирішення соціальних проблем на рівні суспільства в цілому.

Особливе місце серед основних напрямків профілактики девіантної поведінки займає медико-біологічний підхід. Його сутність полягає у попередженні можливих відхилень від соціальних норм цілеспрямованими заходами лікувально-профілактичного характеру стосовно особам, що страждають різними психічними аномаліями, тобто патологією на біологічному рівні. При цьому слід мати на увазі, що подібний метод не виключає, а лише доповнює попередні підходи, остільки в даному випадку мова йде про профілактику не біологічне відхилень, а соціальних, хоча часто і пов'язаних з психічним станом молодої людини.

Складне переплетення біологічних елементів з іншими чинниками, що впливають на поведінку підлітка, обумовлює необхідність участі в боротьбі з соціальними відхиленнями, як медичного впливу, так і соціально-профілактичних заходів аж до застосування санкцій, не виключаючи і примусове лікування в межах чинного законодавства (наприклад, виявлення хворих на наркоманію з метою своєчасного лікування).

Таким чином, в останні роки розроблено кілька методологічних підходів до профілактики девіації, які принципово відрізняються. Безумовно, кожен з них має свої переваги. Однак, на наш погляд, найбільший ефект при проведенні профілактичної роботи можна досягти тільки поєднуючи різноманітні концептуальні підходи, оскільки застосування одного з них представляє лише одноаспектний вплив і не дозволяє комплексно вирішувати проблему. Зокрема, при медичному н психологічному підходах до профілактики девіантної поведінки присутнє вузькопрофесійне бачення відхилень, сприйняття їх як хвороба, психозу і т.д. Разом з тим очевидно, що мова йде про явище, адекватне розуміння якого можливе лише з позицій системного підходу. Розгляд мети профілактичного підходу з позиції медицини - здоровий спосіб життя підростаючого покоління - актуалізує складне, системне уявлення про здоров'я. Воно включає три компоненти: фізіологічний, психічний і духовне здоров'я. Останні два об'єднуються в поняття «душевне здоров'я», що представляє по своїй природі культурно-історичний феномен.

Вибудовування роботи згідно тільки інформаційного підходу дозволить «отримати» підлітків, добре поінформованих, але не вміють застосувати на практиці необхідні будівлі. У зв'язку з цим, вважаємо, що найбільш ефективним може бути тільки похід, комплексно поєднує всі перераховані вище.

Успіх соціально-профілактичних заходів багато в чому залежить також від взаємодії та узгодженої діяльності суб'єктів профілактики підліткової та молодіжної девіації До їх числа можуть бути віднесені: суб'єкти, що здійснюють безпосередню профілактичну роботу; суб'єкти, що здійснюють профілактичні роботи в ході виконання правоохоронних функцій, а також суб'єкти, що здійснюють керівництво і координацію діяльності органів з попередження молодіжної злочинності [33,49].

Визначаючи спрямованість діяльності вищеназваних суб'єктів профілактики, слід спиратися на поняття суб'єкта будь-якого виду діяльності як носія функціональних прав і обов'язків, що реалізує певний коло завдань з досягнення кінцевої мети і володіє певною компетентністю по участі в такій діяльності. Диференціація завдань і функцій суб'єктів профілактики визначається положенням і роллю даного суб'єкта в суспільно-політичному механізмі суспільства, а також суб'єктами попереджувальної роботи, характером причин, умов девіації, як в цілому в суспільстві, так і стосовно окремих регіонах, сферам життя, соціальним групам населення.

Незалежно від критеріїв класифікацій, суб'єктами загальносоціального попередження називаються всі інститути громадянського суспільства і держава в цілому. Так, в їх числі можуть бути названі: державні та господарські органи, профспілкові, громадські організації, трудові колективи, освітні, виховні, дозвільні установи, посадові особи та громадяни, які беруть участь у діяльності з попередження відхилень у суспільстві. Велика роль у профілактичній роботі повинна відводитися н засобам масової інформації. Стосовно кримінального попередження виділяється ряд конкретних суб'єктів як державних, так і недержавних, спеціалізованих і неспеціалізованих, а також ряд інших суб'єктів, що відрізняються за іншими ознаками.

До неспеціалізованих державних суб'єктів відносяться органи законодавчої і виконавчої влади. У їх повноваження входить формування необхідної нормативно-правової основи для соціальної профілактики. здійснення фінансового, матеріально-технічного, кадрового та іншого ресурсного забезпечення, функції управління в цій галузі. Помітне місце в цій системі повинні займати органи місцевого самоврядування, у функції яких також входить організація заходів з охорони громадського порядку.

Іншу велику групу суб'єктів попередження складають спеціалізовані суб'єкти, об'єднуючим ознакою для яких є їх призначення для боротьби з злочинністю та іншими правопорушеннями, що є для них основною або профілюючою функцією. У цій групі також розрізняються державні н недержавні суб'єкти. У сучасному суспільстві система недержавних спеціалізованих суб'єктів практично припинила своє існування. Профілактична робота, що здійснювалася цими суб'єктами, впливала на загальний стан боротьби, особливо з побутової та вуличною злочинністю.

Державними спеціалізованими суб'єктами є різні правоохоронні органи: прокуратури, внутрішніх справ, федеральної служби безпеки, податкової поліції, митної служби, юстиції і т.д. Завданням діяльності названих органів є відновлення порушеної законності, встановлення винних у порушеннях, залучення їх до відповідальності.

Розробка та застосування профілактичних технологій в чому залежать від диференціації об'єктів. Об'єкти профілактики різноманітні і класифікації їх можуть бути побудовані за різними підставами: за віком, місцем проживання, соціальним статусом, характером проблем і т.д. Крім того, об'єкт профілактичної роботи може бути представлений і різними рівнями асоціативності: індивід, група, громада (поселення, район, місто).

девіантна поведінка соціальний корекційний

2.3 Моделі профілактики девіації у дітей

Рішення проблем профілактики девіантної поведінки дітей передбачає пошук і здійснення різного роду ефективних методик. В останні роки в українському суспільстві від декларативного визнання необхідності профілактичної роботи намітився перехід до активних дій. Профілактичні функції придані соціальним технологіям у сфері освіти, соціального захисту, службам надання медичної та психологічної допомоги, працевлаштування. Робота розпочата одночасно в різних сферах: органами наркоконтролю, громадськими організаціями, установами системи охорони здоров'я, освіти, культури, соціального захисту і т.д.

Першорядне значення набуває впровадження нових технологій профілактичної роботи з підлітками. Так, в Україні почали широко впроваджуватися західні варіанти технологій «вуличної (мобільного) соціальної роботи». Сутність такої роботи полягає в контролі за тією частиною підліткової молоді, яка не схильна звертатися ні в молодіжні центри, ні в консультаційні пункти проявляючи схильність до девіантної поведінки. Принцип мобільного соціальної роботи - встановлення взаємин і взаємодій з ними. Дані технології припускають спрямована зміна поведінки і установок девіантів допомогою прямого взаємодії соціальних працівників у місцях звичайного проведення вільного часу дітьми.

В останні роки активізувалася виховна робота і підвищення її статусу в освітніх установах усіх рівнів. У рамках загальноосвітніх шкіл вирішення проблем профілактики передбачається а курсах основ безпеки життєдіяльності, біології, фізичної культури, суспільствознавства, ряду інших навчальних предметів.

На сьогоднішній момент у світовій практиці існують кілька моделей пропагандистської та освітньо-виховної діяльності. Все різноманіття розроблених і реалізованих профілактичних програм можна класифікувати за різними характеристиками. Так, дослідники Г І Семик, Д.І. Кисельов, Г.Л. Мисика виділяють моделі профілактики за спрямованістю впливу:

медична модель орієнтована переважно на медико-соціальні наслідки наркоманії, тютюнопаління та алкоголізму і передбачає в основному інформування підлітків про негативні наслідки прийому наркотичних та інших психоактивних речовин на фізичне і психічне здоров'я;

освітня модель спрямована на забезпечення дітей та молоді повною інформацією про проблему наркотичної та іншої залежності та забезпечення свободи вибору при максимальній інформованості;

психосоціальна модель - необхідність розвитку певних психологічних навичок у протистоянні груповому тиску, у пошуку виходу з конфліктної ситуації, в умінні робити правильний вибір в ситуації пропозиції наркотиків [37, 43].

В.А. Родіонов виділяє технології залежно від місця їх проведення: в реабілітаційних установах з дітьми, вже схильних того йди іншому типу девіації: у дозвільних закладах, літніх таборах; в освітніх установах (школах, коледжах і т.д.). Крім того, можна виділити кілька моделей програм за їх змістовному наповненням: модель зміцнення здоров'я; навчання життєвим навичкам; досягнення соціально-психологічної компетентності: оволодіння інформацією і т.д. [35, 23]. На жаль, незважаючи на те, що за роки реалізації програми «Формування установок толерантної свідомості і профілактики екстремізму в українському суспільстві» було видано досить багато робіт з толерантності, вони носять в основному теоретичний характер, або являють собою результати соціологічних досліджень з проблеми [21, 45].

Технологій, спрямованих на формування толерантності відомо не так багато. Хоча слід зазначити, що в програмах орієнтованих на здоров'я і самопізнання, що ставлять завдання щодо поліпшення міжособистісних відносин, розуміння інших людей, побічно присутній і аспект формування толерантності.

Серед робіт, які вносять певний внесок у формування толерантності можна відзначити колективну роботу Т.В. Болотіної, Т.Г. Новікової, Н.К. Смирнової «Культура миру, права людини, толерантність, ненасильство і миролюбність» [28, 56], яка дає максимально повну інформацію про громадянську культуру, що включає в себе моральну, політичну і правову складові. У роботі показано способи формування толерантної і ненасильницької поведінки і взаємодії, способи вирішення конфліктів і норми поведінки в конфліктних ситуаціях.

Серед цільових програм, спрямованих на запобігання недружелюбності, нетерпимості, ворожості в підлітковому середовищі, можна відзначити програму Т.З. Акімова «Діалог як основа толерантності» [2, 36]. Автор використовує адаптовані для роботи зі школярами соціально-діагностичні та соціально-проектні технології, розроблені в Інституті соціології НАНУ. Завдання виховання толерантно-орієнтованої особистості співвідносяться із завданнями розвитку комунікативних навичок, адекватного розуміння іншої.

Сьогодні активно використовується модель зміцнення здоров'я. У рамках цієї моделі заохочуються розвиток альтернативних звичок (спорт, активне дозвілля), формування переконань, оцінки.

Як приклад нової концепції здоров'я можна навести міжнародний проект «Європейська мережа шкіл зміцнення здоров'я». Це тристоронній проект, здійснюваний Європейським регіональним бюро Всесвітньої організації охорони здоров'я. Європейською комісією та Радою Європи.

Європейська мережа шкіл зміцнення здоров'я (ЄМШЗЗ) була ініційована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ) для створення по всьому Європейському регіону груп «зразкових» шкіл, що демонструють результати втілення в життя принципів зміцнення здоров'я в шкільних умовах. Беруть участь у проекті школи повинні поширювати свій досвід і інформацію в секторах охорони здоров'я та освіти, впливаючи тим самим на політику і практику шкіл зміцнення здоров'я як на національному, так і на міжнародному рівнях. Школи зміцнення здоров'я покликані забезпечити здоровий спосіб життя для всього шкільного контингенту шляхом створення середовища, що сприяє зміцненню здоров'я.