Особистісні відмінності осіб з різним типом нервової системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особистісні відмінності осіб з різним типом нервової системи

Вступ

Актуальність дослідження. Актуальність визначається зростаючою потребою суспільства у комплексному вивченні людини, пов'язаному з необхідністю врахування гуманістичного фактору у трудовій діяльності. Це передбачає врахування зв'язку типів нервової системи з особистісними рисами. Досліджень, спрямованих на вивчення цієї теми недостатньо, особливо в українській науковій сфері. Загалом дана тема відриває двері для розуміння психофізіологічних основ індивідуальних відмінностей між людьми.

Особистісні риси були предметом вивчення у працях О.М. Леонтьєва, О.Ф. Лазурського, Р.Б. Кеттелла, Г.У. Олпорта, А. Адлера. Дослідження типів нервової системи, а також вчення про вищу нервову діяльність започаткував та російський фізіолог І.П. Павлов. До цієї категорії праць також можна віднести роботи В.М. Бехтерєва, І.М. Сєченова та П.К. Анохіна. Аспекти психофізіології індивідуальних відмінностей висвітлені у працях Г.Ю. Айзенка, Г.М. Теплова, В.Д Небиліцина, Б.Г. Ананьєва, Е.О. Голубєвої, В.С. Мерліна, Є.П. Ільїна, В.М. Русалова.

Об'єкт дослідження: особливості зв'язку особистісних рис з властивостями нервової системи.

Предмет дослідження: особливості зв'язку особистісних рис із сильним та слабким типами нервової системи.

Мета дослідження: дослідити особливості зв'язку особистісних відмінностей осіб із різним типом нервової системи.

В основі нашого дослідження лежить припущення про існування зв'язку між особистісними рисами та типом нервової системи.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати наукову літературу з проблеми особистісних та психофізіологічних відмінностей і особливості їх взаємозв'язку;

2. Підібрати методи дослідження особистісних рис осіб і типу нервової системи;

3. Дослідити особливості взаємозв'язку особистісних рис та типу нервової системи.

1. Проблема особистісних відмінностей у психології

Особистість та її відмінності були та залишаються предметом вивчення багатьох науковців. Ці поняття є одними з найбільш багатoзначних. Сутність особистості вивчали такі видатні психологи, як С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв, Г.Ю. Айзенк та Г.У. Олпорт. Наприклад, С.Л. Рубінштейн [30] розглядав oсобистість у контексті розрoблюваних ним принципів детермінізму та єдності свідомoсті й діяльності. На йoго думку, oсобистість у з'яcуванні пcихічних прoцесів поcтає як взaємопов'язана cукупність внутрішніх умoв, через які зaлoмлюються внутрішні діяння (психічні властивості та стани). Згідно з О.М. Леонтьєвим "осoбистість - це продукт суспільно-історичного і онтогенетичного розвитку людини" [15, c. 16]. Німецько-британський вчений-психолог Г.Ю. Айзенк вважав, що "осoбистість - це більш-менш стабільна і стійка структура характеру, темпераменту, інтелекту і конституції людини, яка визначає її індивідуальне пристосування дo оточуючoго світу" [1, с. 12]. У психології індивідуальності Г.У. Олпорта "осoбистість - це динамічна організація психофізичних систем індивіда, які детермінують йoго своєрідне пристoсування до середoвища" [27, с. 6]. Під динамічною організацією він має на увазі, що поведінка людини постійно змінюється та еволюціонує, тобто, особистість не є статичною сутністю, а слова поведінка та мислення уособлюють всі види людської активності. Олпорт вважав, що особистість проявляється певним чином в усіх спостережуваних проявах поведінки людини. Також він визначає поняття темперамент і характер окремо від поняття особистість. На його думку темперамент є ніби первинним матеріалом з якого будується особистість а також має важливе значення стосовно спадкових аспектів емоційної сфери і генетичної обдарованості особистості. Згідно з Р.Б. Кеттеллом "особистість - це те, що дозволяє нам передбачити людську поведінку в окремій ситуації" [12, с. 202]. Значення поняття "особистість" неоднозначне, тому у роботі ми користуватимемося визначенням одного з психологів, а саме О.Л. Леонтьєва.

Особистістю людський індивід стає лише в результаті взаємодії з іншими людьми. Підтвердженням цього є ряд багатьох фактів, які були зафіксовані в історії. Наприклад, діти, які виживали і виростали виключно у дикій природі без оточуючого суспільства, і без людського спілкування. Потрапляючи до цивілізації вони згодом вмирали. Тобто, вплив суспільства на становлення людини як особистості відіграє дуже важливе значення. Як зазначав Ананьєв [3], групи властивостей індивіда, особистості і суб'єкта діяльності формуються у взаємодії людини з оточуючою дійсністю. Альфред Адлер [2] вважав, що стиль життя людини формується в період від трьох до пяти років під впливом різних властивостей організму і стилів виховання.

Особистісні відмінності були предметом дослідження у працях Р.Б. Кеттелла, Г.У. Олпорта та А. Адлера [12, 27, 2]. Вони розвивали свої погляди в руслі диспозиційного напряму, згідно з яким поведінкові тенденції людей є постійними з плином часу та змінами ситуацій. Відповідно до нього поведінку людини можна передбачити визначивши її особистісні риси за допомогою опитувальників.

Наукова діяльність американського психолога Р.Б. Кеттелла була спрямована на вивчення саме індивідуальних рис особистості, розрізнення яких є центральним у його теоретичній концепції. Він їх узагальнено поділяє на дві категорії: поверхові (сукупність поведінкових характеристик, які являють собою набір видимих елементів поведінки людини) та вихідні (базові структури, які визначають різноманітні форми поведінки людини).

На основі цього Кеттелл склав перелік поверхових рис, які складаються з шістнадцяти основних первинних факторів. Кожен з них має біполярні (протилежні) назви та характеристики особистісних рис а також різних сфер людської психіки і діяльності. Раймонд Кеттелл вважає, що поведінку будь-якої людини можна передбачити, оскільки кожен має схильність, у різних ситуаціях, завжди реагувати майже однаково. Таким чином він створює власну класифікацію, спираючись на результати факторного аналізу.

Табл. №1 Поверхові риси особистості (за Р.Б. Кеттеллом)

Згідно з Кеттеллом вихідні риси, в залежності від джерела поділяються на два підтипи: конституційні (розвиваються на основі фізіологічних та біологічних даних людини) і риси сформовані середовищем (визначаються впливом соціального середовища). У свою чергу вихідні риси також розрізняються за модальністю. Здібності визначають вміння і ефективність в досягненні поставлених цілей. Темперамент відноситься до емоційного типу поведінки. Динамічні риси відображають мотиваційні елементи поведінки людини, які спрямовують до конкретних цілей. Важливе значення у структурній теорії рис особистості Р.Б. Кеттелла також мають загальні та унікальні риси. Перші наявні різною мірою в усіх представників однієї культури, другі проявляються у кількох людей або в однієї, особливо в сфері установок та інтересів [39].

На основі теоретичного та практичного використання методики Р.Б. Кеттелла, а також проаналізованих кількісних та якісних даних вітчизняним психологом О.М. Капустіною були внесені зміни в інтерпретацію факторів і, на основі цього, виділені окремі блоки особистісних рис (інтелектуальні, емоційно-вольові та комунікативні) [11].

Відомими також є роботи американського психолога Гордона Олпорта та його концепція рис особистості [27]. Він запропонував вісім основних критеріїв до розуміння поняття "риса" особистості:

1) не просто номінальне значення;

2) більшою мірою генералізована, ніж звичка;

3) спрямовує або, принаймні, детермінує поведінку;

4) може бути виявлена емпіричним шляхом;

5) є відносно незалежною;

6) не є синонімом моральної або соціальної оцінки;

7) припускає два плани розгляду: особливості особистості того, хто має цю рису, і поширеність цієї риси у суспільстві в цілому;

8) дії, або навіть звички, несумісні з рисою особистості, не є доказом її відсутності.

Олпотр наголошує акцент на важливості варіативності поведінки людини, зумовлювану екологічними, соціальними і ситуативними факторами. Згідно з його теорією вік, стать, соціальний статус є важливими чинниками, які впливають на поведінку особистості та обумовлюють напрямок її розвитку. У своїх працях Олпорт розрізняє загальні та індивідуальні риси людини. Перші включають в себе будь-які характеристики, притаманні певним особам в межах даної культури. У кожного ці риси ніколи не виражаються однаково. Індивідуальні характеристики не порівнюються з іншими людьми. За словами Олпорта це "нейропсихічні елементи, які керують, спрямовують і мотивують окремі види адаптивної поведінки" [27, с. 58]. Ця категорія рис проявляється у кожної людини унікально і найбільш точно відображає її особистісну структуру. Однак з цією ідеєю не погоджувався Кеттелл, який вважав, що риси не мають нейропсихологічних особливостей і їх можна визначити лише завдяки точному вимірюванні спостережуваної поведінки [39].

Вивченням типів людини займався і Г.Ю. Айзенк [5]. Основна ідея його теорії полягає у тому, що елементи особистості мають ієрархічну модель. На відмінну від Кеттелла Айзенк був впевнений, що для того щоб пояснити поведінкові реакції людини необхідно не менше ніж три суперриси (які він також називає як типи). Особистісні риси, на його погляд, перш за все визначаються генетично, але при цьому не заперечується і вплив навколишнього середовища. У структурі теорії Айзенка основними складовими ієрархічної моделі є класифікація особистостей з переважанням типів екстраверсії - інтроверсії і нейротизму - стабільності [39]. Обидва компонента мають широкий спектр індивідуальних відмінностей. Екстраверти характеризуються комунікабельністю, імпульсивністю та збудливістю. Для інтровертів притаманними є такі риси як стриманість, самоконтроль та схильність до глибокого самоаналізу. Особистостям зі стабільним типом притаманною є тенденція до спокою та контрольованості. Люди в яких переважає рівень нейротизму схильні до тривоги, частої зміни настрою і депресії. Згодом він виокремлює ще один тип, який мав назву психотизм - сила суперего. Люди з високим рівнем вираженості цього компоненту егоцентричні, імпульсивні, байдужі до інших та важко контактують з ними. Айзенк припускав, що психотизм є генетичною схильністю, що характеризується перевагою до усамітнення і нечутливістю до інших людей. Такий тип як сила супер его переважає у людей з високим рівнем чутливості, комунікабельністю і здатністю до співпереживання та співчуття.

Табл. №2 Чотири категорії людей, за описом Айзенка

Кожна категорія, включаючи складові її риси, є результатом комбінації високого і низького рівня інтроверсії і екстраверсії з високим або низьким рівнем стабільності і нейротизму. Варто також зазначити, що Айзенк приділяв велике значення індивідуальним відмінностям поведінки людини, визначити які можна за допомогою факторного аналізу. На основі отриманих даних, проведених досліджень, були виявлені відмінності між екстравертами та інтровертами [39]:

§ Інтроверти віддають перевагу теоретичним та науковим види діяльності а екстраверти схильні віддавати перевагу роботі, пов'язаній з спілкуванню іншими людьми.

§ У коледжі інтроверти досягають більших успіхів, ніж екстраверти. Також студенти, що залишають коледж через психіатричні хвороби частіше є інтровертами; в той час як ті студенти, які відраховуються з університету частіше екстраверти.

§ Інтроверти відчувають себе бадьорими вранці, екстраверти - ввечері.

Отже, особистість у психології є досить складною сферою вивчення. Визначення цього поняття у кожного науковця дається по різному. Особистісні риси були предметом вивчення диспозиційного напрямку. Однією з його проблем є відповідність поведінки людини її реальним особистісним рисам у різний час та різних ситуаціях. У багатьох науковців щодо цього виникає ряд розбіжностей. Критики стверджують, що люди поводяться по-різному у неоднакових ситуаціях, що суперечить диспозиційному напрямку. Вони також вважають, що риси є ніби ярликами до різних видів поведінки, у них проявляються наші стереотипи і уявлення про характеристики особистості. Тобто, згідно з ними, поведінка людини залежить не від особистісних рис а від ситуації в якій вона опинилася. Люди можуть проявляти свої окремі риси постійно а інші лише в окремих ситуаціях.

2. Основні характеристики психофізіологічних відмінностей

Психофізіологія вивчає співвідношення психологічних особливостей з біологічними характеристиками людини і її філологічними процесами. Одним з розділів цієї сфери є вчення про типи нервової системи і їх властивості, яке було розвинене І.П. Павловим. Він припускав, що індивідуальні відмінності пов'язані зі швидкістю формування умовних рефлексів, які проявляються в швидкості й інтенсивності на подразники а також легкості переходу між діями. Інтенсивність у його значення характеризує збудження і гальмування, тобто врівноваженість нервових процесів. Здатність швидко реагувати на зміни характеризує їх рухливість. На основі цього він і виділяє такі властивості нервової системи як сила, врівноваженість та рухливість. Павлов класифікує типи нервової системи за силою [28].

Тип вищої нервової діяльності - це сукупність вроджених та індивідуально набутих властивостей процесів збудження і гальмування. Згідно з Б.М. Тепловим, властивості нервової є вродженими і впливають на формування індивідуальних форм поведінки та є фундаментом на якому одні форми поведінки і психічних властивостей формуються легше а інші важче. При цьому психічні властивості детермінуються не лише цією фізіологічною основою а й умовами життя, які мають суспільний характер [37]. Найбільш повну структуру властивостей нервової системи розробив В.Д. Небиліцин [24]. Він виділяв чотири первинні властивості нервової системи: сила, рухливість, динамічність і лабільність, які характеризують як збудження так і гальмування. У сучасній фізіології комплекс цих основних властивостей типами нервової системи.

Сила нервової системи. Сила нервового процесу - це властивість нервових клітин зберігати нормальну працездатність при значному напруженні збудження і гальмування. Павловим було виявлено, що велика інтенсивність подразника і його частота збільшують умовно-рефлекторну реакцію. Однак при досягненні визначеної інтенсивності умовно-рефлекторні реакції починають знижуватися. Цю залежність Павлов називає як "закон сили" [28]. При цьому у одних представників зниження умовно-рефлекторної діяльності настає при меншій інтенсивності або частоті подразнення ніж в інших. Перших він відносить до слабкого типу нервової системи а другі відповідно мають сильний тип. Також, у своїй лабораторії, Б.М. Теплов [37] встановив, що люди із слабкою нервовою системою мають на відмінну більшу чутливість до подразників. Такі представники швидше реагують на слабкі та середні за силою сигнали.

Рис. №1. Зміна часу реакції на за інтенсивністю звукові сигнали у представників зі слабкою та сильною нервовою системою

Завдяки малому порогу чутливості люди, які мають слабкий тип нервової системи реагують на подразник порівняно раніше (рис. №1) [10]. При наростанні гучності від 45 до 105 дБ швидкість реагування поступово підвищується. Однак, при збільшені гучності звуку від 105 до 120 дБ у представників зі слабким типом НС швидкість реагування починає зменшуватися, а в осіб із сильним типом НС навпаки збільшуватися. Згідно з цим і визначається верхній та нижній поріг реагування на подразник обох типів нервової системи: слабкі мають високий а сильні низький, але при досягненні максимального звучання у перших раніше настане межа, після якої, настає тормозний ефект, тобто, зниження швидкості і ефективності реакції. У представники із сильною НС, при наростанні сили подразника, у порівнянні зі слабкою, ефективність реагування зростає завдяки запасу сили, які були мінімально використані при слабкому звучанні. Тобто, сильний тип НС є витривалішим до сильного і довготривалого подразника, вона здатна витримувати величезні навантаження.

Найбільш стійкими до потужного психоемоційного навантаження є представники з сильною нервовою системо. В осіб зі слабкою нервовою системою стан фрустрації проявляється при невеликих але дуже частих невдачах у формі астенії. Відповідно в представників з сильним типом цей стан виникає після тривалого періоду невдач і виражається стенічними реакціями. Є.П. Ільїн зазначає що, сугестивність вище у людей зі слабкою нервовою системою [10].

Рухливість - інертність і лабільність нервової системи. Виділена І.П. Павловим властивість рухливості нервової системи набула багатозначності. Рухливість нервових процесів НС характеризується швидкістю їх виникнення і зміною на протилежний процес [28]. У результаті цього Б.М. Теплов [37] виділив особливості нервової діяльності, які характеризують швидкість функціонування нервових процесів:

1) видкість виникнення нервового процесу;

2) швидкість протікання нервового процесу (іррадіація і концентрація);

3) швидкість зникнення нервового процесу;

4) швидкість зміни одного нервового процесу іншим;

5) швидкість утворення умовного рефлексу.

Лабільність -- це здатність збудливої тканини до відтворення нервових імпульсів відповідно до ритму подразнення. Лабільність нервової системи включає в себе швидкість перебігу і згасання нервового процесу.

Нервовий імпульс не зникає одразу після подразнення або виконання якоїсь дії, а згасає поступово. Післядія нервових імпульсів у кожної людини має різну тривалість. В одних цей процес протікає швидко а в інших повільно. Тривалість згасання цих процесів залежить від їх інтенсивності (чим інтенсивніший процес, тим тривалішим буде згасання). У представників зі слабкою нервовою системою, при дії постійного подразника, процес збудження є інтенсивнішим, а його згасання тривалішим ніж у представників із сильною нервовою системою. У лабораторії Теплова - Небиліцина [10] було доведено існування зв'язку між інертністю і слабкістю нервової системи.

Врівноваженість нервової системи. Врівноваженість процесів - це співвідношенням збудження і гальмування.

Психічні процеси людини тісно пов'язані з типологічними особливостями прояву властивостей нервової системи. Наприклад, концентрація уваги краще у представників із сильною нервовою системою а переключення в осіб, які мають слабку. У залежності від умов діяльності ці показники можуть змінюватися. У напружених і ускладнених ситуаціях, переключення уваги буде кращим у людей з сильною нервовою системою. Звичайний текст краще запам'ятовують особи зі слабким типом НС, а наочні об'єкти із сильним [10].

Тип вищої нервової діяльності є фізіологічною основою темпераменту, який є сукупністю індивідуальних особливостей і характеризує динамічну та емоційну сторони поведінки. І.П. Павлов [28] ототожнює типи темпераменту з типами нервової системи. У результаті такого поєднання він виділяє чотири класифікації:

Б.М. Теплов стверджує, що властивості нервової системи є лише фізіологічними ознаками, і тому, їх не можна відносити до психічних [37]. В.С. Мерлін вважав, що тип темпераменту залежить від загального типу нервової системи. Він зазначає, що темперамент регулює динаміку психічної діяльності та є стійким протягом тривалого часу. До його властивостей відносяться особливості емоційно - вольової сфери [22]. В.М. Русалов стверджує, що розвиток темпераменту відбувається слідом за біологічним.

Єдиної концепції темпераменту і його типів наразі не існує. Теорія Павлова є загальноприйнятою і найбільш поширеною.

Типи НС є генетично обумовленими, тобто передаються спадково і не змінюються протягом всього життя людини. Підтвердженням цього є результати багатьох досліджень з використанням близнюкового методу, наприклад, лонгітюдне вивчення близнюків від народження до досягнення ними зрілості. Однояйцеві, близнюкі морфологічно і фізіологічно практично подібні між собою. Завдяки зіставленню рівня схожості у прояві властивостей нервової системи монозиготних (однояйцевих) і гетерозиготних (двояйцевих) пар близнюків методом кореляційного аналізу було виявило, за багатьма властивостями, більший зв'язок у перших, ніж у других. Тобто, члени монозиготних пар є подібними між собою [42].

Існують дослідження, результати яких заперечують незмінність типологічних особливостей нервової системи. У деяких із них виявлено, що вони змінюються в окремі вікові періоди розвитку людини. Як зазначає Б.М. Теплов, властивості нервової системи можуть повільно змінюватися під впливом біологічних суттєвих умов життя [37]. За даними В.Е. Чудновської, чим старшим є вік дитини, тим сильнішою є її нервова система [10]. В інших схожих дослідженнях було встановлено, що у період статевого дозрівання підлітків, спостерігається висока рухливість нервових процесів. Це насамперед є результатом біохімічних змін у цей період, наприклад, підвищеним виробленням тестостерону. Результати багатьох дослідження підтверджують вплив окремих гормонів не лише на формування та регуляцію організму а й на поведінку. Наприклад, серотонін, який є гормоном ЦНС, впливає на рухову активність. При високій його концентрації у крові активність людини підвищується а при низькій навпаки стає пасивною. Цікавим є дослідження В.С. Горожаніна, який встановив, що особи зі слабкою нервовою системою мають більшу концентрацію адреналіну і кортизолу. У представників сильного типу навпаки переважає норадреналін з нижчим рівнем кортизолу [10]. Високий рівень концентрації цих гормонів, в плазмі крові, призводить до підвищеної особистісної тривожності, що є більш характерним для представників слабкої нервової системи.

Отже, на психофізіологічному рівні люди суттєво відрізняються за типологічними особливостями нервової системи. По-перше, виділяють слабкий та сильний тип нервової системи, кожен з яких має різні особливості перебігу нервових процесів. Властивості нервових процесів (сила, врівноваженість, рухливість) тісно пов'язані з психофізіологічними особистісними якостями людини. Сила нервових процесів пов'язана з довгочасною витривалістю та витривалістю до екстремального напруження. Вона також пов'язана зі стійкістю. Врівноваженість нервових процесів забезпечує реакції на випадкові подразники. Від рухливості, лабільності та сили нервових процесів залежить швидкість перебігу розумових процесів і пам'яті. По-друге, вони передаються спадково. По-третє, вони є практично незмінними, за винятком окремих вікових періодів життя людини, внаслідок інтенсивного впливу гормонів.

За співвідношенням прояву властивостей нервової системи (сили, врівноваженості і рухливості) об'єднують у чотири типи темпераменту: холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік. Вони тісно пов'язані з типологічними особливостями нервової системи та характеризують динамічну й емоційну сторони поведінки.

3. Особливості взаємозв'язку особистісних рис та типу нервової системи

особистість психофізіологічний нервовий поведінка

Як уже було зазначено, тип нервової системи людини є вродженим, малозмінюваним, визначає темперамент (динамічну та емоційну сторони поведінки). Можна припустити, що тип нервової системи також може бути пов'язаним з особистісними рисами. Наприклад, І.П. Павлов визначив, що слабкому типу нервової системи притаманна боязливість [28]. Згідно з Є.П. Ільїном така вольова якість людини як терпеливість найкраще проявляється у представників із сильною нервовою системою. Згідно з ним фізіологічна основа прояву вольових рис є різною, оскільки людина не здатна проявляти однакову силу волі в різних ситуаціях [10]. Як зазначав Б.М. Теплов "властивості нервової системи накладають глибокий відбиток на поведінку людини" [37. c.233].

У лабораторії В.С. Мерліна проблема зв'язку особистісних рис з типами нервової системи була головною і детально вивчалася. Вченими був встановлений зв'язок між нейротизмом і силою НС [19].

Табл. №3 Зв'язок нейротизму з силою нервової системи

Отримані дані свідчать про те, що в осіб зі слабкою нервовою системою високий нейротизм є переважаючим. У представників з сильною нервовою системою нейротизм порівняно менший. Результати цього дослідження показують не прямий зв'язок а лише тенденцію.

Г.Ю. Айзенк у своїй теорії вивчав зв'язок екстраверсії - інтроверсії з типологічними проявами властивостей нервової системи. Він вважає, що в екстравертів гальмування переважає над збудженням а в інтровертів навпаки [5]. Схожі результати отримав Є.П. Ільїн. Згідно з ним серед інтровертів частіше всього зустрічаються представники із середньою нервовою системою а серед екстравертів - слабкою [10].

Табл. №4 Зв'язок екстраверсії - інтроверсії з силою нервової системи

Однак різниця отриманих даних (табл. №4) є незначною. Результати свідчать про наявність слабкої тенденції.

Згідно з дослідженнями у лабораторії Мерліна було встановлено, що для представників зі слабкою нервовою системою характерним є висока емоційна збуджуваність. Властивим є також те, що збудження переважає над гальмуванням і рухливістю нервових процесів [19]. Б.М. Теплов встановив, що для таким людям властива висока чутливість аналізаторів до зовнішніх подразників, тобто здатність швидше реагувати на них завдяки низькому порогу чутливості [37].

Висновок

Методологічні та теоретичні основи дослідження. Методологічна основа наукової роботи ґрунтується на теорії інтегрального підходу вивчення особистості та дослідженнях типологічних особливостей властивостей темпераменту (В.С. Мерліна); теорії особистісних рис (Р.Б. Кеттелла) та досліджень з психофізіології індивідуальних відмінностей (Г.М. Теплова, В.Д Небиліцина, Е.О. Голубєвої).

Методи та організація дослідження. Дослідження особистісних відмінностей осіб із різним типом нервової системи проводилося за методиками Р.Б. Кеттелла та Є.П. Ільїна на базі Житомирського державного університету імені І.Я. Франка. Вибірка склала …… осіб чоловічої та жіночої статі (студенти І-V курсів). Дослідження проводилося впродовж лютого-березня 2014 року. Надійність і вірогідність. Надійність і вірогідність результатів наукової роботи підтверджуються використанням методів релевантних меті і завданням дослідження, застосуванням методів математичної статистики, репрезентативністю вибірки ( … осіб)

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження. Уточнення результатів дослідження особливостей зв'язку типів нервової системи та особистісних рис (на основі досліджень Е.О. Голубєвої).

Практичне значення. Отримані результати дослідження визначать перспективність подальшого вивчення особистісних відмінностей людей з різними типами нервової системи і, на їх основі, поєднань з іншими типологічними характеристиками або особливостями. Також результати можна буде використовувати у психодіагностиці як перспективний підхід, при відборі кандидатів на посади, які вимагають врахування зв'язку типів нервової системи та особистісних рис; можливість знаходження, розробки і адаптації, для представників кожного типу нервової системи найкращих і найефективніших методів навчання і виховання, організації праці і життя.

Списки використаних джерел

1. Абульханова-Славская К.А. О путях построения типологии личности / К.А. Абульханова-Славская // Психологический журнал. - 2010. - №1. - С. 14 - 28.

2. Адлер А. Индивидуальная теория личности / Альфред Адлер // Теории личности (Основные положения, исследования и применение) / Под ред. Л. Хьелла., Д. Зиглера. - СПб.: Питер Пресс, 2011. - С. 106 - 127.

3. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания / Б.Г. Ананьєв. - СПб.: Питер, 2001. - 288 с.

4. Анастази А. Дифференциальная психология. Индивидуальные и групповые различия в поведении / [пер. с англ. Д. Гурьева, М. Будыниной, Г. Пимочкиной, С. Лихацкой] /А. Анастази. - М.: Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2009. - 752 с.

5. Айзенк Г.Ю. Структура личности / Г.Ю. Айзенк. - СПб.: Ювента. М.: КСП+, 1999. - 464 с.

6. Бехтерев, В. М. Проблемы развития и воспитания человека / В. М. Бехтерев; под ред. А. В. Брушлинского и В. А. Кольцовой. - М.: "Институт практической психологии", 1997. - 416 с.

7. Гиппенрейтер В.Я. Психология личности. Тексты / В.Я. Гиппенрейтер. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - 288 с.

8. Голубева Э.А. Способности. Личность. Индивидуальность / Э.А. Голубева. - М.: "Феникс+", 2009. - 512 с.

9. Егорова М.С. Психология индивидуальных различий / М.С. Егорова. - М.: Планета детей, 2007. - 328 с.

10. Ильин Е. П. Дифференциальная психофизиология / Е.П. Ильин. - СПб.: Питер, 2001. - 464 с.

Размещено на Allbest.ru