Проблема дослідження спрямованості особистості старшокласника

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Форма № Н-6.01

Мукачівський державний університет

Кафедра психології та педагогіки дошкільної освіти

КУРСОВА РОБОТА

з експериментальної психології

на тему : Проблема дослідження спрямованості особистості старшокласника

Студентки 3 курсу групи ПП - 31

напряму підготовки 6.030103

«Практична психологія»

Мучички М. В.

Керівник ст. викл. Штих І. І.

м. Мукачево - 2013 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ СПРЯМОВАНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Спрямованість в психологічній структурі особистості

1.2 Вікові особливості старшокласників в контексті спрямованості їх особистості

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СПРЯМОВАНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКА

2.1 Опис методик

2.2 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Спрямованість особистості сучасними вченими розуміється як мотиваційна зумовленість дій і вчинків людини конкретними життєвими цілями, джерелами яких є як його базові потреби, так і вимоги суспільства до його особистості. Відзначимо, що існують різні визначення поняття «спрямованість». Так, С. Рубінштейн визначав спрямованість особистості як її «динамічну тенденцію». Учений вважав, що в діяльності проявляється характер людини, що одержує вираження в спрямованості його дій і вчинків, його темперамент і здібності, які, в свою чергу, обумовлюють досконалість виконання.

Спрямованість людини по-різному співвідноситься з різними зовнішніми явищами, умовами, обставинами життя та діяльності людини. Вона є інтегральною психологічною характеристикою системи суб'єктивних цінностей, емоційно забарвлених відносин до навколишнього світу, себе, інших людей. Вона конкретизується через сферу ціннісно-смислових відносин і визначає вибір мотивів, прийомів і способів спілкування з іншими людьми. Спрямованість особистості в спілкуванні, функціонуючи як єдине ціле, визначає загальну орієнтацію особистості на рівноправне, домінуюче, ігноруюче, що підкоряється, або нерівноправне спілкування, з тенденцією одержання вигоди за рахунок партнера.

Спрямованість визначає життєву позицію людини, складає найважливішу сторону особистості, визначає її соціальну і моральну цінність. Вона є стрижневою психологічною особливістю, оскільки структурує всі інші властивості і прояви, детермінує їх зміст, систему відносин людини зі світом. Спрямованість характеризує не діяльність, не одиничні акти поведінки, а суб'єкта з боку його різноманітних прагнень.

У вивченні спрямованості особистості у вітчизняній психології склалися різні наукові школи і напрямки: теорія настановлення (установки) Д. М. Узнадзе, відносин особистості (В. М. М'ясищев, Б. Ф. Ломов), теорія значущості (М. Ф. Добринін), потреб і мотивів (С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв, Л. І. Божович). Всі зазначені теорії в тій чи іншій мірі пов'язані між собою.

Актуальність проблеми смислу життя людини не вимагає доказів. Історія розвитку духовної культури людства пронизана пошуком сенсу життя. Ця проблема вічна, тому що вона повторюється на кожному витку історії, у свідомості кожної людини. Своєрідність проблеми смислу життя виявляється в тому, що, будучи однієї з ранніх філософсько-етичних проблем, вона зберігає постійну значущість, змінюючи своє змістовне й емоційне забарвлення залежно від специфіки конкретного історичного фону й психологічних особливостей індивіда, який намагається її вирішити.

Людина завжди переймається питаннями пошуку сенсу свого буття, смислу свого життя, свого призначення. Без такого пошуку неможливий розвиток особистості, її професійне та особистісне зростання.

Леонтьєв О.М. зазначав, що «проблема смислу - це останнє аналітичне поняття, яке увінчує загальне вчення про психіку, так само як поняття особистості увінчує всю систему психології» . Саме тому проблема смислу життя в психології так чи інакше досліджувалась та розглядалась практично всіма науковими школами як у зарубіжній (А. Адлер, В. Франкл, Дж. Ройс, Р. Мей, С. Мадді, Дж. Б'юдженталь та ін.), так і у вітчизняній (О.Г. Асмолов, Б.С. Братусь, Ф.Є. Василюк, В.Е. Чудновський, О.О. Бодальов, Г.О. Вайзер, Д.О. Леонтьєв та ін.) психології. Смисл життя людини ґрунтується на її відчутті свого місця у суспільстві, на її інтересах, цінностях і цілях, на її уявленнях про можливості їх реалізації.

Тому метою нашого дослідження є: виявлення психологічних особливостей спрямованості особистості старшокласника, а також факторів, що її визначають.

Об'єкт дослідження - особистість старшокласника загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження - спрямованість особистості старшокласника.

Завдання дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз проблеми спрямованості особистості в зарубіжній та вітчизняній психології

2. Виявити особливості структури й формування спрямованості особистості старшокласника, його життєві орієнтації та мотиви.

3. Провести емпіричне дослідження даної проблеми, проаналізувати та інтерпретувати отримані емпіричні дані.

Дослідження проводилось на базі Мукачівської загальноосвітньої школи № 10. В дослідженні приймало участь 32 особи, учні 10-х та 11-х класів.

Теоретичне значення вивчення проблеми спрямованості особистості полягає в тому, що спрямованість визначає життєву позицію людини, складає найважливішу сторону особистості, визначає її соціальну і моральну цінність. Спрямованість характеризує не тільки діяльність, не одиничні акти поведінки, а суб'єкта з боку його різноманітних прагнень.

Практичне значення вивчення даної проблеми полягає в тому, що дані, отримані в дослідженні можуть використовувати шкільні психологи, самі учні, а також батьки і вчителі, які бажають допомогти старшокласникам у виборі їх життєвого шляху та самовизначенні.

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ СПРЯМОВАНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Спрямованість в психологічній структурі особистості

У вітчизняній психології системоутворюючою, стрижневою характеристикою особистості вважається її спрямованість - стійка спрямованість думок, почуттів, бажань, фантазій, психологічних відносин і вчинків, яка є наслідком домінування провідних мотивів і ціннісних орієнтацій.

У роботах вітчизняних психологів (С.Л. Рубінштейн, К.К. Платонов, Л.І. Божович, В.Е. Чудновський, Б.С.Братусь) розроблено підхід до дослідження розвитку особистості через поняття спрямованості.

У вивченні спрямованості особистості у вітчизняній психології склалися різні наукові школи і напрямки: теорія настановлення (установки) Д. Н. Узнадзе, відносин особистості (В. М. Мясищев, Б. Ф. Ломов), теорія значущості (М. Ф. Добринін), потреб і мотивів (С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв, Л. І. Божович). Всі зазначені теорії в тій чи іншій мірі пов'язані між собою [6, 7, 21, 22, 32].

Поняття «спрямованість» введено С. Л. Рубінштейном, який вказав, що при психологічному вивченні людини дуже важливо зрозуміти, чого вона хоче від життя. В залежності від домінуючих мотивів виділяють спрямованість особистості: на себе, на інших людей, на діяльність [32].

Т.А. Флоренская, звертаючись до поняття спрямованості, прийшла до висновку, що при розгляді розвитку особистості, потрібно завжди мати на увазі духовну спрямованість. Духовна спрямованість є тим вектором, який орієнтує всю життєдіяльність людини, особливо проявляючись в професіях, спрямованих на взаємодію з іншими людьми [27].

Особистісно-орієнтований підхід у педагогіці представлений роботами таких вчених, як Є.В. Бондаревська, М.В. Кларін, О.В. Петровський, В.В. Сєріков, І.С. Якиманська та заснований на глибокому знанні психологічних аспектів теорії особистості. Вітчизняна психологічна теорія особистості розвивається під впливом наукових робіт Б.Г. Ананьєва, Л.І. Божович, Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, О.В. Петровського, К.К. Платонова, Б.М. Теплова, С.Л. Рубінштейна та ін

У працях Л.І. Божович, С.Л. Рубінштейна та К.К. Платонова в якості вищого рівня структури особистості розглядається спрямованість - психологічний «стрижень» особистості та інтегруюча основа діяльності, яка закладає систему відносин людини зі світом і до світу, визначає основні лінії поведінки, систему цінностей і поглядів, позицію в житті і світогляд особистості. Спрямованість особистості впливає на всі сфери діяльності людини, включаючи профільне і професійне самовизначення.

Л.І. Божович визначає систему стійких домінуючих мотивів як спрямованість [6]. У контексті даного підходу зріла особистість організовує власну поведінку в умовах дії кількох мотивів; обирає цілі діяльності і за допомогою спеціально організованої мотиваційної сфери регулює свою поведінку таким чином, щоб небажані мотиви, бодай і дуже сильні, були пригніченими.

Структуру спрямованості складають три групи мотивів: гуманістичні, особистісні, ділові.

Гуманістична (суспільна) спрямованість починає формуватися в ранньому дитинстві. Особистісна спрямованість є не віковою характеристикою, а наслідком помилок виховання. Головним механізмом формування соціальної спрямованості є виховання. Спрямованість складається як внутрішня позиція особистості по відношенню до соціального оточення, до окремих об'єктів соціального середовища. Хоча ці позиції можуть бути різними по відношенню до багатьох ситуацій та об'єктів, у них можливо зафіксувати загальну тенденцію, яка домінує, що і створює можливість певним чином прогнозувати поведінку в невідомих раніше ситуаціях по відношенню до невідомих раніше об'єктів. На думку Г.М.Андреєвої, «спрямованість особистості може бути розглянута також в якості особливої предиспозиції - схильності особистості діяти певним чином, охоплюючи всю сферу її життєдіяльності, аж до найскладніших соціальних об'єктів та ситуацій. Така інтерпретація спрямованості особистості дозволяє розглядати це поняття як подібне до поняття соціальне настановлення» [3].

В.М.М'ясищев пояснює спрямованість майбутньої поведінки ставленням. Ставлення в концепції В.М.М'ясищева - це «система тимчасових зв'язків людини як особистості - суб'єкта зі всією дійсністю чи її окремими сторонами» [20]. Ставлення і є передпозицією, схильністю до будь-яких об'єктів, яка дозволяє очікувати розкриття себе в реальних актах діяльності. Як зазначає автор, «дії та переживання людини визначаються не безпосередніми зовнішніми впливами, а їхньою сукупністю у внутрішньому світі, що є системою відношень людини, які визначають опосередкований характер її реакцій на впливи навколишнього середовища і її зовнішню ініціативну самостійну поведінку» [20]. Психологічне ставлення людини в розвиненому вигляді В.М.М'ясищев визначає як «цілісну систему індивідуальних, вибіркових, свідомих зв'язків особистості з різними сторонами об'єктивної дійсності» [20].

Аналіз представлених підходів до розуміння змісту поняття «спрямованість» та її ролі в структурі особистості дозволяє визначити наступні ознаки спрямованості особистості: системність; стійкість даної системи; ієрархічність всередині системи; зв'язок з усією системою характеристик особистості; визначальна роль в активності особистості.

О.М.Леонтьев зіставляв поняття спрямованості особистості як «змістоутворюючий мотив» [20] в той час як Б.Г.Ананьєв вказував на існування «основної життєвої спрямованості» особистості[2]. Однак найчастіше в науковій літературі під спрямованістю розуміють сукупність стійких мотивів, що орієнтують діяльність особистості незалежно від ситуації, що склалася.

В основі спрямованості особистості лежить система мотивів, в якій провідні мотиви, підпорядковуючи собі інші, характеризують будову мотиваційної сфери людини.

Домінуюча система мотивів обумовлює суспільно-гуманістичну або егоїстично - прагматичну спрямованість особистості. Суспільно - гуманістична спрямованість характеризується переважанням мотивів служіння загальній справі, суспільству, духовної задоволеності. Егоїстично-прагматична спрямованість характеризується переважанням мотивів особистого благополуччя, особистого зиску, престижу.

Спрямованість в сучасній психології виділяється в якості провідної характеристики особистості, що визначає її соціальну і моральну цінність. Основними детермінантами спрямованості є переважаючі і стійкі потреби та інтереси, світогляд, що включає переконання й ідеали. У свою чергу, спрямованість у підлітковому віці відіграє провідну роль в процесі подальшого розвитку мотивації й особистості в цілому.

Спрямованість визначає життєву позицію людини, складає найважливішу сторону особистості, визначає її соціальну і моральну цінність. Спрямованість, за твердженням Б.О. Сосновського, є «стрижневою психологічно. особливістю, оскільки структурує всі інші властивості і прояви, детермінує їх зміст, систему відносин людини зі світом. Спрямованість характеризує не діяльність, не одиничні акти поведінки, а суб'єкта з боку його різноманітних прагнень»[20].

У структурі і проявах спрямованості суб'єкта може бути виділено декілька рівнів, свого роду психологічних класів:

* іерархізована і динамічна система потреб, мотивів, зв'язків між ними, які аж ніяк не лінійні, а є своєрідною індивідуальною особливістю людини;

* множинно - супідрядні системи цілей і завдань суб'єкта, задані як відносно стійкими потребово-мотиваційними утвореннями, так і поточними, мінливими умовами життя;

* відповідна до двох попередніх ієрархія діяльності суб'єкта, вибір, реалізація та розвиток якої зумовлює систему вчинків, стиль поведінки, етапи життєдіяльності;

* широка система об'єктивних і суб'єктних проявів психіки, куди входить психологічна структура діяльності, поведінки, свідомості, самосвідомості, характеру, сенсу.

Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури показує, що всі мотиви можна розділити на три групи:

* мотиви егоїстичні - пов'язані з особистим благополуччям, успіхом, престижем, задоволеннями, владою;

* мотиви суспільні - альтруїстичні, колективістські, гуманістичні, пов'язані з турботою про інших людей, з любов'ю до них;

* мотиви, що йдуть безпосередньо від інтересу до дійсності, світорозуміння, творчість, діяльність, праця, мотивовані самою потребою в пізнанні, діяльності, творчості, а не іншими якими небудь потребами.

В залежності від того, які мотиви домінують, можна розділити спрямованість на три види:

1) суспільна спрямованість - проявляться як домінуюче прагнення діяти в інтересах інших людей, співчувати їхнім потребам і переживанням (діяти в інтересах свого колективу);

2) особиста спрямованість проявляться в домінуванні мотивів з групи егоїстичних (домінування мотиву особистого самоствердження, першості);

3) ділова спрямованість - проявляється як домінуюче прагнення до безкорисливої ??діяльності, до безкорисливого оволодіння новими вміннями та знаннями.

Розглядаючи питання про місце спрямованості особистості в структурі особистості, необхідно відзначити концепцію динамічної структури особистості, запропоновану К.К. Платоновим, який визначає спрямованість як «вищий рівень особистості, її першу підструктуру» [20].

Одним з перших дослідників, що дали визначення спрямованості, був

С.П. Рубінштейн. Він писав: «Спрямованість особистості виражається в різноманітті тенденцій, що розширюються й збагачуються і слугують джерелом різноманітної і різнобічної діяльності. У процесі цієї діяльності мотиви, з яких вона виходить, змінюються, перебудовуються і збагачуються новішим змістом»[32].

Л.І. Божович дійшла висновку, що формування особистості грунтується на розвитку мотиваційної сфери, що представляє собою єдину динамічну систему, всі елементи якої взаємопов'язані. В результаті цих процесів виробляється певна стратегія поведінки. У ній відбивається головна характеристика особистості - її спрямованість, яка визначається сукупністю стійких і домінуючих мотивів [6].

Спрямованість особистості позначається в різноманітних мотивах поведінки людини, однак, вона може бути виражена в групі конфліктуючих мотивів. Виявляються ці мотиви найвиразніше в досить гострій і значимій ситуації, коли обставини виступають в яскраво виявленому вигляді. Тоді спрямованість особистості, її інтереси, прагнення, моральні настанови, принципи дійсно виявляються в найбільш яскраво виражених мотивах. У гострій ситуації певні мотиви стають домінуючими [41]. За справедливим визначенням П.М. Якобсона поняття спрямованості особистості «представляється досить істотним, оскільки воно має пряме відношення до проблем виховання в широкому сенсі слова». У роботах Л.І. Божович, присвячених дослідженню закономірностей формування особистості в дитячому та підлітковому віці, системоутворюючою ознакою структури особистості виступає «внутрішня позиція особистості, або її спрямованість». Остання являє собою стійке домінування деяких мотивів діяльності і визначає цілісність, цілеспрямованість поведінки і всього життя індивіда.

Л.І. Божович, виходячи з того, що основу мотивації формує емоційна значущість предмета потреби, трактує поняття спрямованості, головним чином, як емоційний феномен. Є спроба об'єднати в більш загальну категорію свідомі і емоційні компоненти ціннісної спрямованості. Це концепція умонастрою, припущення Б.Д. Паригіна. Він зазначає, що умонастрій є «особливий вид стійкого настрою почуттів, які групуються навколо якихось ідейних установок і визначають спосіб сприйняття і оцінки людиною дійсності, а також спрямованість її цілепокладання» [6].

На підставі аналізу широкої вибірки літератури можна зробити висновок, що всі автори під спрямованістю особистості мають на увазі наступне:

1) спрямованість - провідна характеристика особистості, що визначає специфіку її проявів в житті в цілому (в діяльності, поведінці, характері, у специфіці відносин особистості до себе і до світу); спрямованість є характеристикою вибіркової активності поведінки людини, як істоти соціально-детермінованої з одного боку, і виявляє власну активність - з іншого; спрямованість - як провідна характеристика особистості має спонукальну силу, що дозволяє особистості реалізувати вибіркову поведінку;

2) вважається, що спрямованість особистості як ієрархія мотивів, система ідеалів, інтересів, формується до підліткового віку;

3) теоретична й експериментальна розробка проблеми спрямованості особистості ведеться в досить широкому діапазоні - від вивчення потребово-мотиваційної сфери, розглянутої в загальнопсихолгічному контексті, до вивчення системи переконань, світогляду як соціальної активності людини, тобто в контексті соціальної психології, соціології.

Аналізуючи сучасний стан проблеми спрямованості в цілому, можна відзначити єдність позицій різних авторів у вирішенні цієї проблеми в наступних пунктах: 1) спрямованість є провідною характеристикою особистості, що визначає цілісність її структури; 2) виокремлення типів спрямованості та їх вплив на моральну сторону особистості; 3) відображення залежності характеру та ефективності діяльності, поведінки і вчинків, що визначає вибірковість поведінки, прояв небажаних типів спрямованості; 4) місце людини в житті суспільства залежно від рівня розвитку і характеру спрямованості її потреб.

Однак, визнавши спрямованість «стрижнем» структури особистості, психологами не була в достатній мірі вивчена структура самої спрямованості. Питання ж про основні лінії відносин людини, в яких проявляється спрямованість її особистості, частіше розглядається тільки з точки зору місця людини в житті суспільства.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити наступні висновки:

1) спрямованість - стрижневе психологічне утворення, яке складає структуру особистості;

2) спрямованість - відносно стійке ієрархізоване утворення в мотиваційній системі особистості;

3) спрямованість являє собою універсальну основу будь-яких проявів

В основі спрямованості особистості лежить система мотивів, в якій провідні мотиви, підпорядковуючи собі інші, характеризують будову мотиваційної сфери людини.

Домінуюча система мотивів обумовлює суспільно-гуманістичну або егоїстично-прагматичну спрямованість особистості. Суспільно-гуманістична спрямованість характеризується переважанням мотивів служіння загальній справі, суспільству, духовної задоволеності. Егоїстично-прагматична спрямованість характеризується переважанням мотивів особистого благополуччя, особистого зиску, престижу.

Отже, спрямованість в сучасній психології виділяється в якості провідної характеристики особистості, що визначає її соціальну і моральну цінність. Основними детермінантами спрямованості є переважаючі і стійкі потреби та інтереси, світогляд, що включає переконання й ідеали. У свою чергу, спрямованість у юнацькому віці відіграє провідну роль в процесі подальшого розвитку мотивації й особистості в цілому.

1.2 Вікові особливості старшокласників в контексті спрямованості їх особистості

У вітчизняній психології ранній юнацький вік визначається в межах від 14 -15 років до 17 - 18, який співпадає з періодом навчання в старших класах загальноосвітньої школи або з навчанням у спеціалізованих школах, технікумах, коледжах [10].

В юнацькому віці в основному завершується фізичний розвиток організму, закінчується статеве дозрівання, серцево-судинна система починає працювати гармонійно, уповільнюється темп росту тіла, помітно збільшується м'язова сила, зростає працездатність, закінчується формування й функціональний розвиток органів і тканин. Більшість юнаків та дівчаток знаходяться вже в постпубертатному періоді. Тілесна конституція, особливо обличчя, стає дорослою, специфічно індивідуальною. Зникає характерна для підлітків збудливість, неврівноваженість [10].

Юнацький вік - це вік входження в об'єктивний та нормативний дух свого історичного часу в його національній формі (О.В.Толстих). Знаходження своєї ідентичності для юнака стає афективним центром життєвої ситуації розвитку (Л. І. Божович). Саме тому до близького дорослого він ставиться як до ідеалу. Ті якості, які юнак високо оцінює, є для нього еталоном у різних сферах людських відносин: виконання моральних норм, ставлення до праці, до самого себе. До цих якостей приміряє своє ідеальне Я - яким він бажає стати в дорослому житті.

Центральним новоутворенням психічного розвитку раннього юнацького віку є орієнтація на майбутнє, яка визначає життєву перспективу взагалі (а не тільки участь у певній діяльності): це й потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, зрозуміти себе в якості члена суспільства, визначити своє призначення в житті. Для цього потрібен достатній рівень розвитку особистості: аналіз і переоцінка моральних принципів, настанов, щоб побудувати власну систему цінностей, життєвих цілей, перспектив.

Рання юність -- це повторний критичний період розвитку, який характеризується значним зростанням потенціалу особистості щодо самовизначення (аналогічне поняття «соціальна ідентичність»). Розрізняють індивідуальні варіанти формування соціальної ідентичності, або самовизначення [10]:

дифузна, невизначена ідентичність;

наперед вирішений варіант включення в «дорослу систему» відносин, але раніше призначеного часу. Психологи вважають це несприятливим фактором розвитку;

юнак знаходиться в процесі інтенсивного пошуку самого себе: відбувається проба ролей, щоб визначитись самостійно. Це позитивне явище, але такий період не повинен тривати довго, бо інакше закріплюються риси інфантильності;

зросла ідентичність, про що свідчить почуття власної визначеності. Юнак переходить до самореалізації, найбільш повно використовує свої реальні потреби і свої можливості.

Ці варіанти можуть бути також етапами самовизначення, але важливо, щоб юнак не зупинився на якомусь попередньому етапі.

Цікава думка Клімова Є. О. про навчальну діяльність як провідну, якщо вона набуває рис продуктивної діяльності:

це діяльність, яка за часом і за наслідками витрачених сил має бути самокерованою;

вона повинна мати широкі варіації засобів, прийомів, умінь щодо здійснення діяльності та її наслідків;

стиль виконання такої діяльності має бути індивідуалізований, оптимальний для кожного учня, щоб перебороти протиріччя між потребами, інтересами з його можливостями та здібностями [17].

Зростання інтелектуальних можливостей робить перехід до дорослості періодом змін в цінностях та настановах, в ідеалах, цілях.

Зміст юнацьких цінностей значною мірою залежить від культурного контексту та історичного періоду. Допомогу юнакові у наближенні до майбутнього, в уникненні розчарувань надають добрі стосунки з батьками, досягнення в якійсь галузі діяльності (навчання, спорт, музика), а також уміння долати труднощі, самодисципліна, почуття відповідальності і за себе, і за інших. Добра порада необхідна і в постановці життєвих цілей, бо іноді вони дуже конкретні, немає гнучкості, а іноді вони дуже загальні («хочу стати хорошим спеціалістом, заробляти добрі гроші»).

У психології розпізнають два принципово різних типи розвитку особистості в юнацькому віці (Т. Томе) - прагматичний та творчий.

Прагматичний тип характеризується орієнтацією юнака на доцільність і на утікання від джерел неспокою, чому суб'єктивно надається першорядне значення. У юнакові такого типу домінують матеріальні цінності та інтереси. Для нього важливе намагання до гомеостатичної рівноваги, уникнення будь-яких проблем. І це перешкоджає їх подальшому індивідуальному розвиткові. Вони не прагнуть до одержання більшої освіти. Саме такого типу юнаки вдаються до застосування алкоголю та наркотиків, щоб «позбутися» проблем.

Творчо-орієнтованого типу юнаки характеризуються прагненнями та інтересами, які спрямовані в майбутнє, вони активно включають у власний спосіб життя різні пізнавальні та інші можливості. Педагогічне завдання - на основі корекції самооцінки допомогти юнакові набути впевненості в собі, виявляти активність при вирішенні життєвих завдань.

В юнацькому віці відбувається становлення світогляду як системи знань про політичне, економічне, культурне життя суспільства, як системи поглядів на оточуючий світ і місце в ньому кожної людини. Погляд на багато життєвих проблем досить глибокий та розумний. Увагу юнаків привертають питання справедливості та беззаконня, порядності та безпринципності. Спостерігається також розрив між різними верствами молоді за рівнем соціально-культурно розвитку: богемна молодь та ділки, наукове світорозуміння та спрощений підхід тощо. Особливості світосприймання юнаків виявляються в ціннісних орієнтаціях, потребах та інтересах, ідеалах та переконаннях, у мріях та життєвих планах. Юнак є представником певного покоління, яке, в свою чергу, об'єднується якимось важливими явищами суспільного життя, співпадання настанов, смаків, інтересів, моди тощо.

У цьому віці продовжується розвиток теоретичного мислення, розвивається здатність до зв'язного логічного міркування, до високого рівня узагальнення та систематизації знань; підвищується самостійність, гнучкість та продуктивність мислення, його рефлексивність.

Зростає продуктивність логічної пам'яті, що пов'язана з операціональним мисленням. Збільшується обсяг уваги, здатність до її концентрації, переключення. В той же час увага стає більш вибірковою: вона залежить від спрямованості інтересів особистості, від її потреб. Формування професійної орієнтації юнака сприяє розвитку спеціальних здібностей (математичних, літературних, лінгвістичних тощо). У дівчаток в цьому віці спеціальні інтереси менш визначені, у порівнянні з хлопцями, хоча успішність у навчанні у цілому вища [10].

Таким чином, розумовий розвиток юнаків полягає не тільки в накопиченні знань та вмінь (хоча це теж важливо), але й у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності, в розвитку розумових здібностей. Це стійка сукупність індивідуальних варіантів у засобах сприймання, його якостях, індивідуальних особливостях пам'яті, мислення, а також свідоме оволодіння прийомами та засобами продуктивної розумової праці.

Зробимо загальні висновки щодо основних напрямків психічного розвитку в юнацькому віці:

Відбувається набування почуття особистісної самовизначеності, цілісності (ідентичності).

Відбувається професійне самовизначення, самостійне обрання життєвої платформи, цілей та професії.

Розвиваються ціннісні світоглядні орієнтації, самостійність, відповідальність, рефлексивна самосвідомість, самоцінність, самоповага.

Набувається психосексуальна ідентичність, усвідомлюється причетність до представників певної статі.

Виробляється індивідуальний стиль розумової діяльності, розвиваються й удосконалюються розумові та спеціальні здібності на основі диференціації інтересів та орієнтації на майбутню професію.

Таким чином, в у старшокласників зростає орієнтування на майбутнє, наявність життєвих перспектив викликають бажання удосконалювати ті якості, які необхідні для професійної діяльності, в першу чергу, і для майбутнього самостійного життя в цілому. Самооцінка набуває більшої конкретності, критичності, дійовості; за даними досліджень, Велика кількість старшокласників складають програми самовиховання, які пов'язані з перспективами набуття професії, зі вступом у вищий навчальний заклад, з майбутнім становищем у суспільстві, зі встановленням тісних взаємин з друзями, з утворенням сім'ї тощо. На основі самооцінки й самовиховання формується самоповага. З усвідомленням своїх якостей і можливостей, з уявленням про своє місце в житті, з оцінкою себе як особистості пов'язане зростання інтересу до моральних проблем - щастя, обов'язок, любов, дружба тощо. У цьому плані можна говорити про вироблення моральної свідомості в старшому шкільному віці.

Особливо важливим психологічним утворенням юнацького віку є спрямованість особистості старшокласника, яка в значній мірі визначає вибір життєвого шляху молодої людини, її мотивів, цінностей, настановлень, життєвих смислів.

Розділ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ СТАРШОКЛАСНИКА

2.1 Опис методик

В нашому дослідженні використовувались наступні методики:

1. Методика визначення спрямованості особистості В.Смекала - М.Кучера [29]

2. Методика О.Ф.Потьомкіної для визначення соціально - психологічних настанов особистості в мотиваційній сфері [24].

3. Методика визначення життєвих смислів В.Ю.Котлякова [34].

Спрямованість особистості учнів вивчалась за методикою В.Смекала і М.Кучера, адаптованої до україномовної вибірки [29].

Мета дослідження - визначення спрямованості особистості: особистісна (на себе), ділова (на задачу) і колективістська (на взаємодію). Особистісна спрямованість (спрямованість на себе - СС) пов'язується з переважанням мотивів власного благополуччя, прагнення до особистої першості, престижу. Така людина найчастіше зайнята сама собою, своїми почуттями й мало реагує на потреби людей навколо себе. В роботі (а в даному дослідженні в навчанні) бачить перш за все можливість задовольнити свої домагання.

Колективістська спрямованість, чи спрямованість на взаємні дії (ВД), має місце тоді, коли вчинки людини визначаються потребою в спілкуванні, намаганням підтримувати добрі стосунки з товаришами по роботі чи навчанню. Така людина проявляє інтерес до сумісної діяльності.

Ділова спрямованість (спрямованість на задачу - СЗ) відображає переважання мотивів, що породжуються самою діяльністю, захоплення процесом діяльності, безкорисливе прагнення до пізнання. Оволодіння новими уміннями й навичками. Як правило така людина прагне співробітничати з колективом й досягати найбільшої продуктивності групи, а тому намагається довести точку зору, яку вважає корисною для виконання поставленої задачі.

Слід відзначити, що всі три види спрямованості не є абсолютно ізольованими, а як правило поєднуються. Тому більш коректно буде вважати, що результати діагностики вказують не на єдину, а на домінуючу спрямованість особистості.

Вказівки для випробуваного: на кожний пункт анкети ви можете дати 3 відповіді, позначені літерами А, В, С. З відповідей на кожний пункт виберіть ту, яка найкраще виражає вашу точку зору або найбільше відповідає правді. Літеру вашої відповіді напишіть в аркуші відповідей (табл.8) навпроти номера питання в стовпчику "Найбільше". Потім з відповідей на це ж питання виберіть найменш прийнятний варіант. Відповідну літеру напишіть навпроти номера запитання, але в рубриці "Найменше". Для кожного питання використовуйте тільки дві літери. Над питаннями не розмірковуйте занадто довго: перший вибір зазвичай буває найточнішим. Час від часу перевіряйте, чи правильно ви записуєте відповіді, чи у ті стовпці, чи скрізь проставлені літери. Якщо виявиться помилка, виправте її, але таким чином, щоб виправлення було чітким.

Текст опитувальника та ключ подані в Додатку А.

Опис методики О. Ф. Потьомкіної на визначення мотиваційної сфери школяра.

Методика діагностики соціально - психологічних установок особистості в мотиваційно-потребнісній сфері заснована на роботах Д.М. Узнадзе, який, у свою чергу спирався на роботи К. Юнга та Е. Фромма. Вона дозволяє діагностувати ступінь виразності і взаємозв'язок між собою соціально-психологічних установок у окремої особистості або групи людей. Це перш за все соціально-психологічні установки, пов'язані з «альтруїзмом» і «егоїзмом», «процесуальною» та «результативною» спрямованістю, а також орієнтацією на «свободу» і «владу», «працю» і «гроші». Слід зазначити, що на підставі результатів використання методик можна виявити кілька груп випробуваних:

* Група високомотивованих випробовуваних з гармонійними орієнтаціями. Все орієнтації виражені сильно і в рівній мірі.

* Група низькомотивованих випробовуваних, у яких всі орієнтації виражені надзвичайно слабо.

* Група з дисгармонійними орієнтаціями, у яких деякі орієнтації виражені сильно, а інші можуть бути навіть відсутніми.

Результати за цією методикою узгоджуються з викладеним раніше матеріалом - чотири рівні сформованості мотивації у молодих людей.

Відповідно, за допомогою цієї методики можливо виявити на якому рівні знаходиться мотиваційна сфера індивіда. Необхідно відзначити, що знання молодими людьми основних своїх потреб - вихідний момент самомотивації, особистісного менеджменту, і, відповідно, істотний плюс для вибудовування свого власного життєвого шляху, кар'єри.

Шкали: орієнтація на - процес, результат, альтруїзм, егоїзм, працю, гроші, свободу, владу.

Призначення тесту - виявлення ступеня вираженості соціально-психологічних установок.

Інструкція до тесту, текст опитувальника та ключ подані в Додатку В.

Опис методики дослідження життєвих смислів особистості.

Метою використання в нашому дослідженні методики В.Ю.Котлякова [34] є вивчення категорій життєвих смислів старшокласників.

Автор виділяє вісім категорії життєвих смислів: альтруїстична, гедоністична, екзистенційна, категорія самореалізації, статусна категорія, комунікативна, сімейна, когнітивна.

Альтруїстічна категорія включає в себе: доброту, турботу про інших, допомогу іншим людям, бажання покращити світ.

Екзистенційна категорія сенсів життя включає в себе: свободу, смисли «щоб жити» і «щоб любити».

Гедоністична категорія включає в себе: отримання задоволення, бажання відчувати щастя і отримувати якомога більше відчуттів і переживань.

Категорія самореалізації включає прагнення до самовдосконалення, здійснення себе, реалізацію всіх своїх можливостей.

Статусна категорія включає: успіх, хорошу кар'єру, гідне положення в суспільстві.

Комунікативна категорія включає в себе радість спілкування з іншими, бажання бути з близькою людиною і відчувати, що комусь потрібен.

Сімейні сенси життя включають в себе життя заради своєї сім'ї і заради дітей, а також допомогу рідним і близьким.

Когнітивна категорія, яка включає бажання зрозуміти самого себе, життя і пізнавати Бога, пов'язується із загальною картиною світу людини, з її власним світоглядом, відповідями на питання «що є Я», «що є життя».

Обрахувавши результат згідно методики залежно від отриманої суми рангових значень за кожною із категорій оцінюється представленість кожної з категорій в особистісній системі життєвих смислів.

При інтерпретації отриманих даних слід враховувати ступінь вираженості того чи іншого смислу в особистісній системі життєвих смислів досліджуваних.

Так, 18 - 24 балів - смисли цієї категорії представлені слабо системі життєвих сенсів; 10 - 17 балів - смисли цієї категорії представлені в достатній мірі; 3 - 9 балів - смисли цієї категорії домінують у й системі життєвих сенсів. Крім того, на підставі отриманих даних можнп побудувати профілі представленості життєвих смислів (Додаток Б).

2.2 Інтерпретація результатів дослідження

Обираючи дослідження смислової сфери особистості, ми зазвичай стикаємося з досить обмеженим набором методик. Найчастіше для досліджень в цій області використовуються два методи: тест смисложиттєвих орієнтацій (адаптований Д. О. Леонтьєвим тест «Мета в житті» Дж. Крамб і Л. Махоліка.) та методика граничних смислів (Д. О. Леонтьєв, 1985; Д. О. Леонтьєв і В. М. Бузіна, 1992) [22 ]. Тому методика В.Ю.Котлякова виявилась доцільною в нашому дослідженні, пов'язаному з вивченням спрямованості особистості старшокласника [24].

Уявлення про те, що сенс людського життя не може бути зведений до якої-небудь простої формули, а, швидше за все, являє собою складно організовану систему смислів, давно і міцно вкоренилося в сучасній психології. Так, наприклад, Л. С. Виготський розглядав динамічну смислову систему (ДСС) як єдність афективних та інтелектуальних процесів свідомості, Д. О. Леонтьєв визначав ДСС як «... відносно стійку і автономну ієрархічно організовану систему, що включає в себе ряд різнорівневих смислових структур і функціонують як єдине ціле »[22], Б. С. Братусь також говорить про складну динамічну систему, що утворює особливу смислову сферу особистості і зумовлює всю життєдіяльність людини [7].

Як видно із таблиці 1 у старшокласників загальноосвітньої школи переважають зі значним відривом від інших категорій життєвих смислів сімейні життєві смисли (34,4 % усіх опитаних), на другому місці альтруїстичні смисли (28 %), на третьому - категорія самореалізації (12, 5 %).

Не останнє місце в системі життєвих смислів займають гедоністичні, пов'язані із радощами та задоволення від життя (9, 3 %), комунікативні - 6, 25 %. І на останньому місці майже однозначно екзистенційні, статусні та когнітивні (3, 1 %, 3% і 3% відповідно).

Таблиця 2.1

Переважаючі категорії життєвих смислів у старшокласників

(за методикою визначення життєвих смислів В.Ю.Котлякова)

№ п/п	Життєві смисли	Кількість опитаних старшокласників, у %
1	Альтруїстичні	28 %
2	Екзистенційні	3, 1 %
3	Гедоністичні	9, 3%
4	Самореалізації	12, 5%
5	Статусні	3 %
6	Комунікативні	6, 25 %
7	Сімейні	34, 4 %
8	Когнітивні	3%

Дані результати можна розцінювати як такі, що свідчать про тісний зв'язок старшокласників із батьками, з сім'єю, з надією на те, що сім'я підтримає, допоможе в житті і входитиме в коло надзвичайно значущих цінностей для юнаків. В свою чергу діти схильні теж турбуватися про близьких, віддавати їм частину своєї уваги і турботи - про що свідчать альтруїстичні смисли старшокласників, які розташовані на 2 му місці в їх системі життєвих смислів. Як бачимо сенс у самореалізації в житті бачать 12, 5 % старшокласників, що відносно мало як для особистостей, що шукають своє місце в житті.

Можливо навіть покладання на сім'ю гальмує свободу життєвого вибору старшокласника. Насторожує низький показник по когнітивним смислам - 3 %. Щодо екзистенційних смислів, то питання існування, сенсу життя ще попереду для нашої категорії опитуваних. Низький показник по статусності підкреслює недостатність мотивів по самореалізації старших школярів, які брали участь в опитуванні.

Гістограма 2.1. ілюструє отримані в дослідженні дані.

Гістограма 2.1

Рис.2.1. Гістограма домінуючих життєвих смислів старшокласників (за методикою В.Ю. Котлякова)

Теретично очікувався більш високий показник по комунікативних смислах, але він складає лише 6, 25 % відповідей опитуваних.

В цілому ми бачимо, що старшокласники надають великого значення сімейним й альтруїстичним цінностям, цінностям самореалізації та гедоністичним цінностям. Саме в служінні іншим, допомозі та підтримці сім'ї, пошуку себе та задоволенні від життя бачать юнаки сенс життя в даний віковий період.

Те, що когнітивні та екзистенційні смисли не посідають перших місць теж має своє пояснення, обумовлене віковими особливостями досліджуваних.

Аналіз результатів дослідження спрямованості особистості старшокласника показав, що дуже чітко домінує спрямованість на себе -

48, 3 % опитуваних, далі - на взаємодію - 31 % опитуваних, і на останньому місці - спрямованість на задачу ( 20, 6 % відповідей).

Результати емпіричних даних приведені в таблиці № 2.2.

Таблиця 2.2

Спрямованість особистості старшокласника

	Спрямованість на себе	Спрямованість на взаємодію	Спрямованість на завдання
Учні 10 - 11 класів (32 особи)	48, 4 %	31 %	20, 5 %

Отримані дані дають підстави вважати, що для старшокласників важливою залишається власна особистість, корисливі інтереси, мотиви власного добробуту, прагнення до особистої першості, престижу. Така людина найчастіше буває зайнята сама собою, своїми почуттями і переживаннями і мало реагує на потреби людей навколо себе. У навчанні бачать насамперед можливість задовольнити свої домагання. Можливо сама оцінка для таких дітей вжить більше, ніж міцні знання.

Колективістська спрямованість, або спрямованість на взаємні дії (ВД), має місце тоді, коли вчинки людини визначаються потребою у спілкуванні, прагненням підтримувати добрі стосунки з товаришами по роботі. Така людина виявляє цікавість до спільної діяльності.

Ділова спрямованість (спрямованість на завдання - НЗ) відображає переважання мотивів, породжуваних самою діяльністю, захоплення процесом діяльності (у нашому дослідженні це навчання), безкорисливе прагнення до пізнання, оволодіння новими вміннями та навичками. Зазвичай така людина прагне співробітничати з колективом і домагається найбільшої продуктивності групи, а тому намагається довести точку зору, яку вважає корисною для виконання поставленого завдання.

Гістограма 2.2

Рис. 2.2 Гістограма спрямованості особистості старшокласника (за методикою М. Смекала - В.Кучера)

Те, що ділова спрямованість знаходиться за результатами дослідження на останньому місці (20,5 % респондентів) говорить про те, що сучасні старшокласники недостатньо визначились щодо свого майбутнього, прикладають недостатньо зусиль до навчання, про до речі свідчить низький показник по когнітивним життєвим смислам за методикою В.Ю.Котлякова. Ймовірно старшокласники не бачать прямого зв'язку між успішністю навчання в школі і своїми можливостями реалізуватись у житті.

Методика О.Ф. Потьомкіної на визначення мотиваційної сфери школяра можливо допоможе нам об'єднати результати досліджень і знайти відповіді на поставлені питання. Дані приведені в табл. 2.3.

спрямованість особистість життєвий мотиваційна

Таблиця 2.3.

Соціально - психологічні настановлення особистості старшокласників (за методикою О.Ф.Потьомкіної)

№ п/п	Види орієнтацій	10 клас, у %	11 клас, у %	Мч
1	Орієнтація на процес	33,5	16,5	25
2	Орієнтація на результат	14,3	12	13,15
3	Орієнтація на альтруїзм	9,5	32	20,75
4	Орієнтація на егоїзм	2,3	3,5	2,9
5	Орієнтація на працю	12	5	8,5
6	Орієнтація на свободу	21,5	21	21,25
7	Орієнтація на владу	2,3	5	3,65
8	Орієнтація на грошІ	4,6	5	4,8

Орієнтація на процес. Люди, орієнтовані на процес, менше замислюються над досягненням результату, часто запізнюються зі здачею роботи, їх процесуальна спрямованість перешкоджає їх результативності; ними більше рухає інтерес до справи, а для досягнення результату потрібно багато рутинної роботи, негативне ставлення до якої вони не можуть подолати.

Орієнтація на результат. Люди, які орієнтуються на результат, одні з найнадійніших. Вони можуть досягати результату у своїй діяльності всупереч суєті, перешкодам, невдачам.

Орієнтація на альтруїзм. Люди, які орієнтуються на альтруїстичні цінності, часто на шкоду собі, заслуговують на повагу. Це люди, про яких варто подбати. Альтруїзм - найбільш цінна громадська мотивація, наявність якої відрізняє зрілу людину. Якщо ж альтруїзм надмірно шкодить, він, хоча і може здаватися нерозумним, але приносить щастя.

Орієнтація на егоїзм. Люди з надмірно вираженим егоїзмом зустрічаються досить рідко. Відома частка "розумного егоїзму" не може нашкодити людині. Швидше більш шкодить його відсутність, причому серед людей "інтелігентних професій" це зустрічається досить часто.

Орієнтація на працю. Зазвичай люди, орієнтуються на працю, весь час використовують для того, щоб щось зробити, не жаліючи вихідних днів, відпустки і т. д. Праця приносить їм більше радощів і задоволення, ніж якісь інші заняття.

Орієнтація на гроші. Провідною цінністю для людей з цієї орієнтацією є прагнення до збільшення свого добробуту.

Орієнтація на свободу. Головна цінність для цих людей - це свобода. Дуже часто орієнтація на свободу поєднується з орієнтацією на працю, рідше це поєднання "свободи" і "грошей".

Орієнтація на владу. Для людей з подібною орієнтацією провідною цінністю є вплив на інших, на суспільство.

Як бачимо, найвищі показники орієнтації на процес (у нашому дослідженні - навчальний) - Мч = 25, наступні по кількості - орієнтація свободу (Мч = 21,25) та на альтруїзм (Мч = 20,75).

З одного боку школярі прагнуть самостійного життя і незалежності (від школи, вчителів, батьків, старших), а з іншого проявляють готовність турбуватися про інших, можливо і на шкоду собі. Цей результат співвідноситься з результатами за методикою Смекала - Кучера - спрямованість на себе (48,4 %), спрямованість на взаємодію, колективізм (31 %). Дані вказують на деяку суперечність в мотиваційній сфері старшокласника, що може бути причиною непослідовної поведінки та зовнішньої невмотивованості його вчинків.

Якщо співставити результати за даною методикою та методико визначення життєвих смислів, то побачимо, що там теж начіткіше виражені альтруїстичні життєві смисли старшокласників.

Позитивною для випускників школи є орієнтація на результат, хоча й в незначної кількості досліджуваних: Мч = 13, 15, на працю - Мч = 8,5. Можемо сказати, що хай і в незначній мірі, але все ж таки присутнє усвідомлення, того факту, що для того, щоби чогось досягти у житті необхідно працювати.

Низькі значення по орієнтації на гроші та владу (Мч = 3, 65 та Мч = 4, 8 відповідно). В методиці визначення життєвих смислів ми спостерігали також низький відсоток статусних смислів (3%). У цьому віці, як бачимо, учні не пов'язують свої майбутні життєві досягнення з владою над іншими людьми, статусом та грошима.Найнижче значення має показник по егоїзму - Мч = 2,9.

Таким чином, результати трьох методик, використаних в нашому дослідженні показують, що в юнацькому віці, в якому перебувають старшокласники, переважає спрямованість особистості на себе та на взаємодію, і найменше представлена спрямованість на задачу. Серед особистісних смислів переважають сімейні та альтруїстичні смисли насамперед, а наступні за вибором -смисли самореалізації та гедоністичні.

Аналіз соціально - психологічних настановлень особистості старшокласників показав, що в цьому віці переважають орієнтації на навчальний процес, свободу та альтруїзм. Орієнтації на гроші, владу та егоїзм представлені найнижчим рівнем вираженості в даному віці у досліджуваній нами вибірці.

ВИСНОВКИ

Проведений нами аналіз психологічної літератури та емпіричне дослідження із зазначеної теми показав, що у ранньому юнацькому віці ціннісно - потребова сфера відіграє значну роль у якісних трансформаціях самосвідомості особистості в процесі особистісного самовизначення та пошуку сенсу життя. Характерною рисою ранньої юності є формування життєвих цілей та планів. Цей вік є сенситивним для становлення ціннісних орієнтацій як стійкого елементу життєвої перспективи. Упродовж раннього юнацького віку ціннісно - смислова сфера розвивається більш інтенсивно та набуває зрілості.

У вивченні спрямованості особистості у вітчизняній психології склалися різні наукові школи і напрямки: теорія настановлення (установки) Д. М. Узнадзе, відносин особистості (В. М. М'ясищев, Б. Ф. Ломов), теорія значущості (М. Ф. Добринін), потреб і мотивів (С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв, Л. І. Божович)[6,7,32].

Всі зазначені теорії в тій чи іншій мірі пов'язані між собою.

Актуальність проблеми смислу життя людини не вимагає доказів.. Своєрідність проблеми смислу життя виявляється в тому, що, будучи однієї з ранніх філософсько-етичних проблем, вона зберігає постійну значущість, змінюючи своє змістовне й емоційне забарвлення залежно від специфіки конкретного історичного фону й психологічних особливостей індивіда, який намагається її вирішити.

Людина завжди переймається питаннями пошуку сенсу свого буття, смислу свого життя, свого призначення. Без такого пошуку неможливий розвиток особистості, її професійне та особистісне зростання. Саме тому проблема смислу життя в психології так чи інакше досліджувалась та розглядалась практично всіма науковими школами як у зарубіжній (А. Адлер, В. Франкл, Дж. Ройс, Р. Мей, С. Мадді, Дж. Б'юдженталь та ін.), так і у вітчизняній (О.Г. Асмолов, Б.С. Братусь, Ф.Є. Василюк, В.Е. Чудновський, О.О. Бодальов, Г.О. Вайзер, Д.О. Леонтьєв та ін.) психології. Смисл життя людини ґрунтується на її відчутті свого місця у суспільстві, на її інтересах, цінностях і цілях, на її уявленнях про можливості їх реалізації.

У цілому за останнє десятиліття в ціннісній свідомості відбулися серйозні зміни: по - перше, відбувся перехід від спрямованості на самореалізацію та самоствердження до спрямованості на ділову й академічну активність, а по - друге, спостерігається зміщення акцентів в ціннісних орієнтаціях: від етичних і альтруїстичних до прагматичних.

Спрямованість людини по - різному співвідноситься з різними зовнішніми явищами, умовами, обставинами життя та діяльності людини. Вона є інтегральною психологічною характеристикою системи суб'єктивних цінностей, емоційно забарвлених відносин до навколишнього світу, себе, інших людей. Вона конкретизується через сферу ціннісно-смислових відносин і визначає вибір мотивів, прийомів і способів спілкування з іншими людьми.

Результати проведених нами за трьома методиками дослідження показало, що в юнацькому віці, в якому перебувають старшокласники, переважає спрямованість особистості на себе та на взаємодію, і найменше представлена спрямованість на задачу. Серед особистісних смислів переважають сімейні та альтруїстичні смисли насамперед, а наступні за вибором - смисли самореалізації та гедоністичні.

Аналіз соціально - психологічних настановлень особистості старшокласників показав, що в цьому віці переважають орієнтації на навчальний процес, свободу та альтруїзм. Орієнтації на гроші, владу та егоїзм представлені найнижчим рівнем вираженості в даному віці у досліджуваній нами вибірці.

Ми бачимо, що спрямованість визначає життєву позицію людини, складає найважливішу сторону особистості, визначає її соціальну і моральну цінність.. Спрямованість характеризує не діяльність, не одиничні акти поведінки, а суб'єкта з боку його різноманітних прагнень.