Танатична тривога
Усвідомлення закінчення існування. Поняття танатології, смерть як природне явище. Феномен страху померти. Етапи помирання (класифікація Кюблер-Росс). Утрата близької людини як життєва криза. Методи психологічної допомоги помираючим людям та їх близьким.
| Рубрика | Психология |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.02.2012 |
| Размер файла | 36,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Національний авіаційний університет
Гуманітарний інститут
Реферат на тему: "Танатична тривога"
Київ 2011
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Усвідомлення закінчення свого існування
- 1.1 Що таке танатологія?
- 1.2 Смерть як природне явище. Страх померти
- 1.3 Етапи помирання (класифікація Кюблер-Росс)
- 1.4 Утрата близької людини як життєва криза
- Розділ 2. Методи психологічної допомоги людям, що очікують на смерть та їх близьким
- 2.1 Викривлення реакцій горя
- 2.1 Шляхи психологічної допомоги
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
Страх смерті необхідний для людини, доти доки вона не дізнається про умови майбутнього життя, як противагу захопленню, що без цього стримуючого засобу може змусити людину передчасно покінчити з життям. У міру того, як людина краще розуміє майбутнє життя, страх смерті зменшується. У той же час, ясніше усвідомлюючи свою місію на землі, людина очікує свого кінця з більшим спокоєм, покірністю і без страху смерті.
Упевненість у майбутнім житті дає інший плин думкам, іншу мету, до цієї впевненості людина працює тільки для життя, при цій же впевненості людина працює для майбутнього життя, але не зневажаючи і сьогоденням, тому що вона знає, що майбутнє життя залежить від гарного напрямку, якого вона буде дотримуватися у своєму житті.
Солідарність, яку людина спостерігає між живими і померлими, дає їй поняття про ту солідарність, що повинна існувати між живими.
Щоб позбутися страху смерті, треба змінити свій погляд подивитися на смерть із іншої точки зору, тобто проникнути думкою в духовний світ і одержати точну відповідь що смерті немає.
Це вміння вказує на відомий розвиток втіленого Духа і на відому здатність звільнятися від матерій. У тих же, хто ще недостатньо вдосконалений щодо цього, матеріальне життя панує над життям духовним.
Людина, прив'язується до зовнішності, бачить життя лише в тілі, тоді як справжнє життя в душі; коли тіло помирає, йому здається, що все скінчено, і людина впадає у відчай.
Якби, замість того, щоб зосереджувати свої думки на зовнішньому одязі, людина направила думки на тіло, на яке вона одягає одяг - на саме джерело життя, на душу, що страждає за усі вчинки людини, людина менш шкодувала б за тілом. Але для цього треба мати силу, яку людина одержує тільки в старості.
танатологія психологічна допомога смерть
Отже, страх смерті походить від недостатності понять про майбутнє життя. Він вказує на необхідність життя і на побоювання, що все закінчується з руйнуванням тіла, але сам страх смерті викликаний також і таємним бажанням продовження життя душі, у якій людина ще не цілком упевнена.
Зменшується страх смерті у міру того, як міцніє впевненість у самостійному житті душі, і вже зовсім зникає при повній упевненості.
Розділ 1. Усвідомлення закінчення свого існування
1.1 Що таке танатологія?
Танатоломгія (від дав. - гр. иЬнбфпт - смерть и дав. - гр. льгпт - вчення) є розділом теоретичної і практичної медицини, що вивчає стан організму в кінцевій стадії патологічного процесу, динаміку і механізми вмирання, безпосередні причини смерті, клінічні, біохімічні і морфологічні прояви поступового припинення життєдіяльності організму. Термін "танатологія" в використання медичною і біологічною науками був введений з пропозиції І.І. Мечникова.
На початку минулого століття танатологію було прийнято ділити на загальну, яка вивчала статику і динаміку смерті, морфологічні і патофункциональні зміни, постмортальні явища, взаємодію трупа з навколишнім середовищем, техніку судово-медичного або патологоанатомічного дослідження трупа, і приватну, яка розглядала види смерті, основні і безпосередні причини смерті при конкретних захворюваннях або станах і їх діагностику на трупі. Двадцяте століття з його бурхливим науково-технічним прогресом внесло істотні зміни до наших уявлень про смерть. У 1961 році на Міжнародному конгресі травматологів в Будапешті отримала свою назву нова медична дисципліна - реаніматологія, яка по багатьом своїм аспектам тісно стикається із танатологією. Областю наукових інтересів реаніматології є патофункціональні процеси, що відбуваються під час вмирання, термінальні стани і відновлення життєвих функцій. Тоді як область інтересів танатології більшою мірою зміщена у бік патоморфологічних аспектів вмирання і постмортальних змін, що спостерігаються в трупі в різні строки після настання смерті за різних зовнішніх умов, особливості дослідження трупа, а також діагностика причин смерті.
1.2 Смерть як природне явище. Страх померти
За давньою легендою Смерть сплодив злий дух Самаель. А вона у свою чергу, сплодила сімох синів, і так з'явилися 49 демонів, серед яких Гнів, Плач і Заздрість. У християнській релігії смерть уважають наслідком гріхопадіння, розплатою за порушення заповідей, за зневажання моральних норм. Протилежної думки дотримується індійська релігія. Смерть сприймається як необхідне, корисне явище, що створив Бог Брахма на прохання Землі, яка переповнилися безсмертними людьми.
З часів Середньовіччя існує легенда про Агасфера - Вічного Жида. За цією легендою Христос, знемагаючи під тягарем хреста ідучи на Голгофу, зупинився щоб перепочити. Агасфер, який стояв серед натовпу, почав викрикувати: ”Іди. Іди! ”, і був покараний за свою жорстокість - йому було відмовлено назавжди у спокою могили. Довіку приречений мандрувати Агасфер світом, чекає на друге пришестя Христа, щоб позбавитися від осоружного безсмертя.
Аргентинський письменник Хорхе Луїс Боргес пише: “Життя Безсмертного пусте. Смерть наповнює людей високим почуттям і надає ціни життю. Відчуваючи себе істотами недовговічними, люди і поводяться відповідно: кожне вчинене діяння може бути останнім”.
Аналізуючи ставлення суспільства, народу до смерті можна судити про їх гуманність, цивілізованість. У колективному несвідомому вмирання не є остаточним припиненням існування, це скоріш набуття нового стану, перевтілення. Душа людини - її доля, її слід, на який не можна ступати. Нашу залежність від культурних традицій, народної міфології ще тільки починають вивчати, і вже перші наслідки свідчать про величезний вплив традиційних міфів про смерть та вмирання на ставлення особистості до власного життя.
Народна традиція стверджує, що між світами відсутні непроникні кордони. Так, Бог тричі на рік відпускає мерців з того світу: у чистий четвер, коли квітують жита і на Спаса. Смерть не може миттєво позбавити людину життя: на третій день тане образ та зникає ім'я, не дев'ятий день зникає дух і лише на сороковий людина остаточно розлучається зі світом. Усе це стадії поступового перетворення померлого на духовну субстанцію, етапи переходу від однієї форми буття до іншої, досконалішої, складнішої.
За народними віруваннями, небіжчики беруть участь у повсякденному житті, активно впливають на нього. Смерть сприймається не як припинення існування, а як перехід в інший стан, метаморфоза.
З психологічної точки зору описати фінальний період життя людини дуже складно, тому що по-перше, в деякій мірі ця тема є “табу”, а по-друге, дуже мало досліджена. Крім того, сприймання смерті є особистісним, індивідуалізованим, інтимним процесом, який залежить від багатьох суб'єктивних факторів. Люди різного віку по-різному сприймають смерть і по-різному ставляться до неї. Так, згідно досліджень Джеферса та Вервойдта, люди похилого віку мають меншу тривогу, коли думають про смерть, ніж молоді дорослі. Під час опитування великої кількості старих людей, тільки 10% на питання “Чи боїтесь ви смерті? ” відповіли “так”. При цьому старі люди думають про смерть частіше, але більш спокійно (Г. Крайг, 2000р.) З іншого боку, встановлено, що людям, які мають значиму мету, плани на майбутнє, психічно та фізично здоровим і адаптованим, дуже важко сприймати ймовірність смерті. А. Шопенгауер вважав, що страх померти - це зворотній бік волі до життя.
Дослідники вважають, що страх смерті викликають (провокують) певні життєві ситуації (екстремальні події). На думку І. Ялома це:
1) горе від утрати коханої людини,
2) смертельна хвороба,
3) розрив любовних стосунків,
4) життєві віхи - наприклад, 50-, 60-, 70-річчя,
5) тяжке потрясіння - пожежа, зґвалтування, пограбування,
6) залишення дому дорослими дітьми (ситуація "порожнього гнізда"),
7) втрата роботи, зміна сфери діяльності,
8) вихід на пенсію,
9) переїзд у будинок престарілих,
10) незвичайні за силою сновидіння,
що передають послання з глибин нашого "Я".
1.3 Етапи помирання (класифікація Кюблер-Росс)
Елізабет Кюблер-Росс здійснила системне дослідження смерті і процесу помирання. Вона проводила багато часу біля ліжка смертельно-хворих людей і виділила п'ять етапів емоційного переживання процесу прийняття смерті:
Відмова. Людина відмовляється прийняти можливість своєї смерті. Коли вона дізнається про смертельний діагноз, то запевняє себе, що це помилка.
Гнів. Усвідомлення того, що людина дійсно помирає призводить до виникнення почуття гніву, образи та заздрості до оточуючих. Вона ставить питання: ”Чому саме я?". Фрустрація актуалізує звинувачувальні реакції, звернення до лікарів, інших людей, до долі взагалі.
Торг. Людина шукає способи подовження життя та обіцяє за це все, що завгодно. Одні обіцяють лікарям кинути пити або палити, звертаються до Бога, обіцяють почати праведне життя.
Депресія. Помираючий втрачає інтерес до життя, його повністю охоплює почуття безнадії, розпач. Він відчуває горе, майбутню розлуку з рідними.
Прийняття. На останній стадії людина стає упокореною долі та неминучості смерті. І хоча людина не стає радісною, у неї в душі править мир та спокійне очікування на смерть.
1.4 Утрата близької людини як життєва криза
Коли йде з життя найдорожча людини, це завжди страшна криза, що її рано чи пізно зазнає кожний. Утрата переживається як абсурдна, нестерпна, приголомшлива подія, до якої неможливо приготуватися.
З психологічного погляду дуже важливим є дотримання ритуальних правил, бо це допомагає не поринути остаточно у відчай, знайти у собі сили для поступового подолання тяжких страждань. Беручи участь у церемоніях легше здійснити власну роботу горя. Ритуал ніби розподіляє страждання між усіма учасниками, де індивідуалізує його.
У стані горя з'являється почуття нереальності того, що відбувається, збільшується емоційна дистанція між людиною та оточенням. Усе навколо стає безглуздим, хаотичним, незрозумілим. Усе сприймається як дошкульне, нестерпне, болісне. Коловерть змученого життя, розірваних переживань, утрачених перспектив потребує для затамування заспокійливого ритму, який одвічно закладено в народні ритуали й обряди.
Дослідники виокремлюють чотири стадії горя:
1) Шок - триває від кількох годин до тижня. Людина зовні не виявляє страждань, не плаче, не скаржиться. Вона не дуже розуміє, не сприймає того що трапилось.
2) Страждань - може тривати декілька місяців. У цей період людина переживає найгостріший біль, коли все навкруги втрачає сенс, а в думках концентрується постать небіжчика, його особистість, взаємини з ним. Дуже характерним для цієї стадії є відчуття провини перед померлим.
3) Стадія реорганізації - триває близько року і є початком виходу з кризи. Людина починає потроху повертатися до звичайного життя і тільки в роковини, на день народження чи на Новий рік знов гостро переживає втрату.
4) Стадія завершення страждань - знову пробуджується жага до життя, виникають нові плани на майбутнє, зростає активність у відбудові життєвого світу.
Тривалість реакцій горя залежить від того, наскільки успішно людини здійснює важку роботу горя, поступово звільняючись від залежності, яку відчуває щодо померлого. Головна складність полягає у тому, що люди намагаються втримувати у собі сильні переживання, ухиляються від відкритого виявлення своїх емоцій, що продовжує кризовий стан.
Розділ 2. Методи психологічної допомоги людям, що очікують на смерть та їх близьким
2.1 Викривлення реакцій горя
Тяжка втрата може спричинити так звану відстрочку горя: людина тиждень, два, три перебуває ніби у шоковому стані, нічого не відчуваючи, не реагуючи. Така “закупорка горя” є своєрідним психологічним захистом. Тоді як друга фаза може переживатися особливо болісно. У спеціальних дослідженнях наголошується, що наслідком втрати коханої людини може бути тяжке, інколи хронічне захворювання, загрозливе для життя. Хворобливе концентрування думок на постаті померлого, наприклад, може трансформуватись в стійке бажання продовжувати його професійну справу, всупереч власним інтересам. Можуть розвинутись навіть риси індивідуальної схожості з небіжчиком.
Серед викривлених реакцій горя слід назвати підвищену активність з непоганим самопочуттям і навіть певним смаком до життя. У такому стані людина може погодитися на діяльність авантюрного або злочинного типу, що не було властиве їй до кризи.
Буває, що людина не хоче показувати оточенню, що в неї справжнє горе. Особливо це типове для чоловіків, які вважають, що мужність не сумісна із стражданнями, з демонстрацією своїх емоцій. У таких випадках біль накопичується, поступово забарвлюючи життя у песимістичні кольори, суттєво впливає на продуктивність діяльності, на самопочуття, взаємини з людьми, рівень самосприйняття. Вчасно не пережите горе може роками отруювати життя, провокувати депресивні стани.
У таких випадках важливо навчитися бути терплячим, сприймати свої страждання як щось природне, нормальне, дозволяти собі, коли треба і плакати, і сумувати, і багаторазово розповідати людям про своє горе. Спогади, фотографії, особисті речі покійного не заважають, а допомагають роботі горя.
Ще одним прикладом викривлення є ситуації, коли людина підсвідомо не хоче звільнятися від страждань, бо якщо горе зміниться, то нічого особистого, цінного, значущого для неї не залишиться, не буде сенсу для подальшого існування. Страждання можуть ілюзорно збільшувати цінність кожного дня, кожної години. І тому людина їх у певний спосіб культивує, не усвідомлюючи, що саме вона робить.
Іноді горе затягується тому, що людина не може забути свою власну (реальну чи вигадану) провину перед померлим. Дуже важко буває і тому, хто сприймає міру свого горя як міру любові до покійного. За таких випадків людина також не дозволить собі швидко вийти з кризового стану.
Симптомами викривлення реакцій горя можуть бути ускладнення стосунків з рідними, друзями, знайомими, колегами. Бажання побути на самоті інколи призводить до зростання соціальної ізоляції, ворожості, спрямованої проти конкретних осіб, зокрема лікарів, яких звинувачують у “поганому" лікуванні.
Якщо людина усвідомлює, що її дратливість, агресивність є наслідком пережитого горя, вона починає ховати емоційні вияви, в результаті чого її почуття стають ніби кристалізованими, поведінка формалізується. Обличчя стає схожим на маску, рухи фіксованими, статичними. Поступово втрачається соціальна активність, навіть повсякденні справи стають надто складними, потребують великих зусиль, самопримусу.
Деякі люди, навпаки, виявляють велику активність, що призводить до шкоди в матеріальному і соціальному плані. Наприклад, вони можуть з нечуваною щедрістю дарувати або роздавати своє майно, легко погоджуються на фінансові авантюри, і залишаються без соціального статусу, грошей, друзів. Спеціалісти таку діяльність інтерпретують як своєрідне пролонговане самопокарання, яке підсвідомо пов'язане з почуттям провини перед небіжчиком.
Серед викривлень також можна назвати психічний стан ажитованої депресії, коли напруження, почуття меншовартості породжують активні самозвинувачування і потребу у покаранні так виникають суїцідальні прояви, прагнення призначити собі складну, неприємну терапію, що підсвідомо полегшує відчуття провини.
Інколи реакції горя бувають прогнозованими. Прогнозовані реакції можуть бути не тільки на реальну смерть, а й на розлуку. Наприклад, людина їде у тривале відрядження, йде в армію або одружується із іноземцем, тоді мати (дружина), хвилюючись за дитину (чоловіка), передбачаючи можливі небезпеки, поступово стає поглинутою образом людини, розлуку з якою переживає.
Зважуються всі форми можливих нещасть, переживається депресія, розгортаються всі фази горя. І коли людина повертається додому, вона раптом відчуває, що її вже не люблять. Такими можуть бути наслідки ефективної прогнозованої роботи горя, що поступово звільняє людину, яка страждає, від об'єкта своїх болісних переживань.
2.1 Шляхи психологічної допомоги
Серед форм психологічної допомоги людині у стані тяжкого горя головним завданням є необхідність розділити роботу горя, допомогти позбутися залежності від нього, знайти форми взаємодії з оточенням.
Таку допомогу традиційно надає і надавала людині церква, у складних ситуаціях - психотерапевт, а найчастіше - рідні і друзі.
У бесідах з людиною бажано поступово допомагати людині сприйняти біль втрати, переглянути свої взаємини з померлим, шукати нову форму ставлення до найдорожчої людини. Почуття провини краще висловлювати вголос, нові емоції виявляти. Корисно зустрічатися з людьми, які вже пережили аналогічну трагедію.
У шоковій стадії бажано бути поруч, не залишати людину на самоті, навіть коли людина зовні виглядає спокійно й врівноважено, щоб не пропустити початку другої фази. Надалі необхідно виявляти терпіння, тактовність, уміння встановлювати потрібну інстанцію, інколи залишаючи людину наодинці з болем, не нав'язуючи себе, не ображаючись на природну для такого стану дратливість та агресивність.
Парадоксальність роботи горя в тому, що треба навчитися приймати нову реальність, не відштовхуючи від себе стару, ту, якої вже не може бути. Померла людина назавжди залишається в світі живих, і її цінність, значущість не обов'язково зменшуються. Вони навіть можуть зростати, тому що життєвий простір, який складається з значущих стосунків, що відображають актуальні особистісні смисли, не підлягає фізичним законам.
Завдання психологічної підтримки полягає не в полегшенні страждань, а у перетворенні їх на духовніші, коли людина може піднятися над власним “Я”, відсторонюючись від болю, спрямовуючи себе назовні.
Важливою є можливість висловити свої емоції, об'єктивувати страждання за допомогою художнього твору або листів до родичів та близьких померлого. У вірші, листі, оповіданні, пісні, малюнку власні переживання починають жити своїм, відокремленим від автора життям і сприймаються вже не так безпосередньо. Необхідність роботи над формою також трохи відвертає увагу від страждань і дає змогу в певній спосіб структурувати життєву ситуацію, змоделювати бачення її сторонньою людиною.
Серед інших засобів для боротьби з означеним страхом слід виділити наступні: ідея "хвилеподібного ефекту" (термін І. Ялома); прагнення запобігти відчуття "непрожитого життя"; способи, що знаходяться в афоризмах тощо. В ідеї "хвилеподібнго ефекту" мова йде проте, що кожна людина, не знаючи і не думаючи про це, поширює навколо себе "концентричні кола" впливу, який може зачіпати інших людей на протязі багатьох років, з покоління в покоління. В матеріальному плані ми можемо продовжуватися у своїх дітях, онуках, правнуках тощо. "Хвилеподібний ефект" зовсім не обов'язково означає, що після нас залишеться ім'я чи образ. Даний феномен означає, що з нашого життєвого досвіду залишаться "якісь особливості, крупинки мудрості, досвіду, утіхи, які перейдуть іншим людям - не має значення знайомим чи ні".
Страх смерті допомагає долати прагнення запобігти відчуття "непрожитого життя". У своєму творі "Весела наука" Ф. Ніцше намітив концепцію вічного повторення ("вічного повернення"), (більш повно вона буде показана у праці "Так казав Заратустра"), яку проповідував його герой - Заратустра. Випробування для людини звучить так: "Що, якби вдень чи вночі підкрався до тебе у твою усамітнену самотність демон і сказав би до тебе: "Це життя, як ти його тепер живеш і жив, повинен будеш ти прожити ще раз і ще нескінченну кількість раз; і нічого в ньому не буде нового, але кожен біль і кожне задоволення, кожна думка і кожен подих і все несказанно мале й велике у твоєму житті повинно буде заново повернутися до тебе, і все в тому ж порядку і в такій самій послідовності. Чи ти б не кинувся навзнак, скрегочучи зубами і проклинаючи демона, який так говорить". Ідея вічного повторення одного і того ж самого життя може примусити нас здригнутися.
Слід сказати, що Ф. Ніцше дає урок певної шокової терапії, він застерігає нас від хвилювання із-за дрібниць. Людина мусить змінити щось у своєму житті,щоб потім, через декілька років, не переживати подібної муки і жалю, які були в недалекому минулому. Дуже погано, коли індивід не зміг реалізувати себе в житті. Чим менша ступінь самореалізації, тим сильнішим може бути страх смерті. Яскравим прикладом самореалізації є життя й діяльність відомого українського довгожителя (якому в 2010 р. виповнилося 100 років), греко-католицького священика, доктора богослов'я Д. Блажейовського. Постійне зайняття справою потрібною і для себе і для багатьох інших людей, яка розвиває, збагачує особистість не дає йому переживати страху старості і смерті.
Висновки
Дуже тяжко люди переживають втрату когось із членів сім'ї. І тут необхідно звернути увагу на методи психологічної допомоги. Важливо, щоб людина в цей час не залишалася на самоті, навіть коли людина зовні виглядає спокійно й врівноважено. Надалі необхідно виявляти терпіння, тактовність, уміння встановлювати потрібну інстанцію, інколи залишаючи людину наодинці з болем, не нав'язуючи себе, не ображаючись на природну для такого стану дратливість та агресивність.
У бесідах з людиною бажано поступово допомагати людині сприйняти біль втрати, переглянути свої взаємини з померлим, шукати нову форму ставлення до найдорожчої людини. Почуття провини краще висловлювати вголос, нові емоції виявляти. Корисно зустрічатися з людьми, які вже пережили аналогічну трагедію.
Завдання психологічної підтримки полягає не в полегшенні страждань, а у перетворенні їх на духовніші, коли людина може піднятися над власним “Я”, відсторонюючись від болю, спрямовуючи себе назовні.
Список використаної літератури
1. Гроф С, Хэлифакс Дж. Человек перед лицом смерти: Пер. с англ. - М.: Изд-во Трансперсонального института, 1996.
2. Гаранян Н.Г., Холмогорова А.Б. Интегративная психотерапия тревожных и депрессивных расстройств на основе когнитивной модели. МПЖ, 1996, № 3, с.112-140.
3. Монтень М., “Опыты”, М., “Правда”, 1991, с.63.
4. Тихонравов Ю.В. Экзистенциальная психология.М., изд-во ЗАО “Бизнес-школа" Интел-Синтез”, 1998.
5. ХолмогороваА.Б., Гаранян Н.Г. Когнитивно-бихевиоральная психотерапия. В: “Основные направления современной психотерапии”, Москва, “Когито-Центр”, 2000, с.224-265.
6. Шиньон Ж.М. Эпидемиология и основные принципы терапии тревожных расстройств. Синапс, 1991, № 1, с.15-30.
7. Юнг К.Г. Персона - 2 // В сб.: “Психология самосознания”, Самара, 2000, изд. дом “Бахарах-М”, с.543-564.
8. Ялом И. Экзистенциальная психотерапия. М., Независимая фирма “Класс”, 1999.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Смерть и умирание. Философские взгляды на смерть. Учёные о смерти и умирании: Ричард Кейлиш, танатологи Роберт Кэвэнау и Элизабет Кюблер-Росс. Отношение к смерти с точки зрения психологии, культурологи и религии. Умирание как часть цикла смерти.
курсовая работа [49,7 K], добавлен 08.02.2008Теоретичний огляд проблеми надання психологічної допомоги в надзвичайних ситуаціях. Посттравматичний стресовий розлад. Техніки психологічної допомоги. Діагностика психічних розладів і організація психологічної допомоги заручникам, при катастрофах.
дипломная работа [60,5 K], добавлен 14.02.2009Розгляд проблеми переживання людини в ситуації горя, пов'язаного із втратами близьких людей. Туга як відчуття екзистенціальної порожнечі, неможливості відновити сенс життя. Психологічна необхідність пристосуватися до середовища, де немає близької людини.
реферат [22,2 K], добавлен 23.03.2010Функції та види уваги. Принципи і методи консультування. Психоконсультативна допомога, методи взаємодії психолога з клієнтом. Технологічні правила консультування. Етапи і побудова консультації. Особистість консультанта, психологічні особливості клієнтів.
контрольная работа [30,4 K], добавлен 16.06.2010Визначеня кризи середнього віку як психологічного стану невпевненості в житті людини у віці 30-50 років. Психологічні та фізіологічні симптоми кризи. Необхідність переформулювання ідей у рамках реалістичної точки зору, усвідомлення обмеженості часу життя.
презентация [172,6 K], добавлен 21.04.2012Несколько типов реакций супруги (супруга) на смерть партнера. Критические периоды времени, выделяемые в процессе горевания. Три уровня риска в ситуациях переживания горя. Психологическая помощь специалиста взрослым членам семьи, переживающим утрату.
реферат [28,2 K], добавлен 29.03.2016- Особливості переживання психологічної травми учасниками бойових дій Антитерористичної операції (АТО)
Емпіричне дослідження переживання психологічної травми учасниками бойових дій АТО, використувані методи. Аналіз домінуючих типів реагування вояків на травматичну ситуацію та їх прояви (сильна апатія, втрата сенсу існування, безсоння, гнівливість, фобії).
доклад [149,0 K], добавлен 14.04.2016 Сутність та роль суб'єктивного благополучча у психологічному житті особистості. Практики безоціночного усвідомлення як спосіб контролю емоційної сфери людини. Окреслення поняття медитації. Емоційний інтелект як чинник суб’єктивного благополуччя.
курсовая работа [61,0 K], добавлен 23.06.2019Поняття стресу - реакції, що виводить з рівноваги фізичні чи психологічні функції людини. Види стресів, стадії тривоги, опору та виснаження. Боротьба зі стресом, його наслідки та профілактика. Наукові роботи по загальному адаптаційному синдрому.
презентация [653,4 K], добавлен 12.05.2014Аналіз мовленнєвих засобів створення напруження, використаних у кінострічках А. Хічкока. Прояв існування та функціонування емоції страху у фільмах жахів, трилерах та хорор-фільмах британського режисера. Суть ефекту тривожного та напруженого очікування.
статья [24,9 K], добавлен 19.09.2017
