Індивід у групі: вплив групи, відносини влади й підпорядкування

Індивід у групі: вплив групи, відносини влади й підпорядкування

Немає особою необхідності доводити, що дослідження групових процесів - закономірностей поводження індивідів у різних соціальних групах - область безперечно основна для соціальної психології.

Однак в американській соціальній психології ця істина затвердилася не відразу, оскільки, як уже неодноразово згадувалося, цьому заважала традиційна, що йде від загальної психології орієнтація на дослідження індивіда. І хоча перший груповий експеримент (дослідження Н. Триплетом підвищення продуктивності праці індивіда в присутності інших людей) був проведений ще в 1897 р., групи стали вивчатися досить інтенсивно лише в 30-х роках завдяки зусиллям Левина. Саме Левин увів у науковий побут такі поняття, як тип лідерства, групова згуртованість, групова динаміка й т.п. Він же дав одне з перших визначень групи в соціальній психології.

Зрозуміло, основна причина широкого визнання робіт Левина полягала в тому, що у зв'язку з ускладненням виробництва й загостренням, що випливає звідси, проблем його організації питання про закономірності групових процесів придбав очевидне практичне значення. У Сполучених Штатах Америки понад три чверті всіх досліджень малих груп фінансується промисловими фірмами й військовими відомствами. В умовах зрослої ролі колективної праці в різних сферах людської діяльності групові процеси цікавили замовників із прагматичної точки зору - удосконалювання методів керування групами й через них - індивідом.

Цим пояснюється швидкий ріст кількості робіт в області дослідження малих груп. Число публікацій у світовій літературі (де на частку США доводиться більше 90%) за період з 1897 по 1959 р., тобто за 62 року, склало 2112 найменувань, однак за одне тільки наступне десятиліття (1959-1969 р.) воно виросло на 2000, а з 1967 по 1972 р., тобто всього за 5 років, було зареєстровано близько 3400 досліджень.

Історія вивчення малих груп дуже нагадує хід розвитку досліджень соціальної установки, соціальної перцепції, а також всієї соціальної психології в США в цілому: бурхливий екстенсивний ріст, формування основних теоретичних напрямків, удосконалювання методів (головним чином лабораторного експерименту) до кінця 60-х років, але надалі аж до теперішнього часу застій у розвитку теорії, усвідомлення малої цінності одержуваних даних і у зв'язку із цим «критичне переосмислення досягнутого й помітне зниження оптимізму щодо внеску досліджень у розуміння групової динаміки через їхню малу правдивість і обмеженість можливих практичних додатків.

Не ставлячи перед собою завдання аналізувати причини подібного положення, відзначимо все-таки, що вони багато в чому подібні з тими, які перераховані нами при розборі досліджень соціальної установки й соціальної перцепції. Разом з тим вплив вад запропалих і теоретичних посилок збільшується в дослідженнях малих груп впливом прийнятої моделі суспільства й відповідної їй розумінням ролі й місця людини в суспільстві.

Для демонстрації впливу цієї моделі на соціально-психологічні дослідження ми з різноманітної проблематики (структура групи, згуртованість, сумісність, лідерство, комунікація, процес ухвалення рішення, групова діяльність і т.п.) розглянемо три основні, на наш погляд, теми: процес групового впливу, відношення влади й підпорядкування в групі й між групові відносини. Такий вибір заснований на наступних міркуваннях.

Центральність проблеми соціального, точніше, групового впливу обумовлена вже самим розумінням предмета соціальної психології як науки про вплив на людину інших індивідів. Крім того, вивчення впливу групи, групового тиску, явищ конформізму коштує в центрі досліджень малих груп. Проникнення в суть цього процесу важливо також і із прагматичної точки зору, тому що відомо з незапам'ятних часів, що на індивіда легше й ефективніше діяти через групу.

Однак перш ніж переходити до характеристики конкретних досліджень, необхідно коротко зупинитися на розумінні групи, тому що воно досить специфічно. В американській соціальній психології група, зрозуміло, відрізняється від випадкових зборів людей, тобто таких груп, де люди не взаємодіють один з одним; відрізняється вона й від груп, поєднуваних по яких-небудь загальних ознаках, наприклад, по доходу, рівню утворення й т.п., члени яких не вступають у безпосередню взаємодію. За підставу для визначення групи звичайно в якості необхідного береться факт безпосередньої, особистої, контактної взаємодії, а також взаємозалежність між членами групи, що припускає, що «відношення між будь-якими двома членами групи є функція відносини між іншими її членами» По суті це розуміння йде від К. Левина.

Це досить широке визначення уточнюється по ряду параметрів. Так, наприклад, Кеттел взяв за підставу властивість групи бути засобом, інструментом задоволення потреб індивіда: «Наше визначення групи: сукупність індивідів, у якій існування всіх використовується для задоволення яких-небудь потреб кожного».

Розгорнуте визначення, що включає вказівку на «інструментальність» групи, пропонують Прошанський і Зайденберг: «більшість соціальних психологів використовують термін група в застосуванні до двох або більше індивідів, які можуть бути колективно охарактеризовані в такий спосіб: вони розділяють загальний набір норм, переконань і цінностей і вони явно або імпліцитно зв'язані певними відносинами один з одним так, що поводження одного спричиняє наслідку для інших. Ці властивості, у свою чергу, виникають із взаємодії (і роблять на нього вплив) індивідів, однаково мотивованих щодо якого-небудь конкретного об'єкта або мети».

Як ознаки групи відзначаються поділ усередині її функцій, їхня певна фіксація, наявність у групі певної ієрархії, структури, лідера. Однак, як підкреслює С. Джибб, ці останні якості, як правило, не можуть бути віднесені до дифузійних груп, досліджуваним у лабораторному експерименті. Тим часом, саме ці групи й служать на 90% підставою для пошуку закономірностей групових процесів. Такий результат дотримання основної методологічної вимоги: вивчати явище тільки в умовах, що максимально забезпечують контроль і реєстрацію всіх супутніх або випадкових змінних.

Таким чином, перше обмеження - обмеження середовищем, у якій діє група: остання розглядається ізольовано, поза звичайними зв'язками з навколишнім світом.

Друге обмеження - популяційне: постійний контингент в експериментах - це школярі й студенти першокурсники, як правило, вихідці з так званого «середнього класу».

Третє обмеження - тривалістю контакту: групи збираються звичайно на нетривалий час для експерименту, у найкращому разі - повторно.

Четверте обмеження - характером проблем, що ставляться перед групами: вони, як правило, далекі від реальних життєвих проблем, непомірно велике місце займають дослідження впливу групи на сприйняття індивідом фізичних об'єктів (кольору, довжини ліній, тривалості стимулу й т.п.), що не мають соціальної значимості.

П'яте обмеження - рівнем поводження: як правило, реєструється вербальне поводження (думка, судження).

Шосте обмеження - кількісне: у більшості випадків вивчається пара.

З огляду на цей далеко не повний перелік (у ньому названі лише найпоширеніші обмеження), цілком можна зрозуміти И. Штайнера, що у заголовок своєї статті виніс аж ніяк не риторичне питання: «Що ж трапилося із групою в соціальній психології?». И проте на основі досліджень соціальної групи в такому для неї неприродному виді робляться висновки, що претендують принаймні на статус положень (якщо не законів) про загальні закономірності поводження людини в суспільстві, більше того, функціонування всього суспільства.

Таким чином, фактично виходить, що самі експерименти служать не стільки справі знаходження так званих «неочевидних фактів», скільки виступають як засіб доказу вірності ідеологічних уявлень про місце індивіда в суспільстві, його, скажемо, забігаючи вперед, незначної ролі, безсиллі перед особою соціального тиску, всемогутнього соціального контролю. Образ індивіда, що вимальовується в цих дослідженнях, можна вподібнити нещасному пацюкові «гама», що займає нижню сходинку в ієрархії щурячої зграї, тобто істоті безмовної, забитої. Цей образ настільки різко контрастує із загальноприйнятим у масовій американській культурі образом гордого індивідуаліста, людини, що виліпила себе, що мимоволі виникає питання, який же з них відповідає дійсності, як зложилося протиріччя: з одного боку, прийнятий соціальний ідеал індивіда, з іншої, здавалося б, об'єктивно виявлене, експериментально доведене його реальне існування.

Кілька дослідів були поставлені Ф. Олпортом в 1924 р., Дженнесом в 1932 р., які продемонстрували, що люди у своєму повсякденному поводженні підкоряються вимогам, звичаям, прийнятим у групі.

У середині 30-х років М. Шериф: фактично перший почав досліджувати вплив групових норм в умовах лабораторного експерименту, використовуючи так званий авто кінетичний ефект (оптичну ілюзію руху світлової крапки в зовсім затемненому візуальному полі). Звичайно людині здається, що крапка зміщається («стрибає») на деяку відстань, що відрізняється в кожному окремому випадку. Спостерігаючи за крапкою, випробувані через кілька експозицій установлювали зразкова відстань гаданого зсуву.

На наступному етапі випробуваним повідомлялися результати, отримані іншими випробуваними, і в підсумку первісна оцінка істотно змінювалася убік усереднення. Звідси робиться висновок про те, що в умовах, коли ситуація невизначена й двозначна, індивід схильний погоджуватися з думкою інших людей, як правило, деякої більшості. Згодом досвіди Шерифа були багаторазово повторені в найрізноманітніших ситуаціях, об'єднаних одною загальною характеристикою - невизначеністю, незвичайністю стимулу, що відкриває можливість його багатозначного тлумачення.

На відміну від досвідів Шерифа С. Аш показав в 1956 р. у своїх досвідах дія групового впливу в умовах, коли стимул був добре структурований. «Наївного» випробуваного (як правило, одного) поміщали в підставну групу, що одностайно оцінювала стимул інакше, і в підсумку більше половини випробуваних відмінювалися до точки зору більшості. Коли в цій групі хто-небудь (за вказівкою експериментатора) підтримував випробуваного, той був набагато менш схильний погоджуватися із групою. І, нарешті, в обстановці, коли спільник експериментатора виявлявся один у групі «наївних» випробуваних, його свідомо неправильна оцінка викликала подив або нею просто зневажали.

Досвіди Аша, так само як і досвіди Шерифа, ставилися в найрізноманітніших варіаціях. З їхньою інтерпретацією (у тому числі й у нашій науковій літературі) зв'язані жваві дискусії про природу конформного поводження, конформізму як соціального явища. Це не дивно, оскільки саме ці досвіди пробивали шлях давно, що визрівав ідеї, про залежність людини від інших людей. Ця ідея (ще раз повторимо) до кінця 50-х років із працею знаходила визнання не тільки в соціальній психології, але й соціології.

У дослідженнях конформізму і його абсолютизації знайшли своє вираження глибокі зміни в суспільній свідомості, обумовлені, у свою чергу, зрушеннями в соціальній структурі американського суспільства, положенні в ньому індивіда. Як це переконливо показав Ю. А. Замошкин, до початку 60-х років індивідуалізм у США вступив у смугу кризи, на сцену стали висуватися моделі «людини - локатора», орієнтованого на думку інших, « людини-організації», добре адаптованого, відшліфованого й підігнаного до вимог бюрократичної машини.

Важливо підкреслити, що сам Аш суб'єктивно керувався шляхетними спонуканнями. На думку М. Дойча, «його орієнтація представляє конструктивну противагу тим поглядам у психології, згідно яким людина з'являється у своєму гіршому виді - як ірраціональна, свавільна тварина», «він протестував проти екстраполяції на психологію людини даних про поводження біологічних організмів». Сам Аш основною ідеєю вважав думку в тім, що «вирішальний психологічний факт про суспільство складається в здатності індивідів розуміти й реагувати на досвід і дії інших. Цей факт, що дозволяє індивідам вступати у взаємні відносини, стає основою будь-якого соціального процесу й більшості корінних змін, що відбуваються в людях».

Не вважав він удалим і сам термін «конформність», думаючи, що їм можна визначати тільки відмову індивіда від дорогих і значимих для нього поглядів заради того, щоб оптимізувати процес адаптації до групи, а аж ніяк не будь-яке вирівнювання думок.

Критична інтерпретація Ашем своїх досвідів, а також сумнів інших дослідників в адекватності сформованих уявлень про конформізм поклали початок пошукам причин виявленого феномена. Чому індивід уступає групі, у яких умовах це відбувається, яка роль особистісних властивостей у піддатливості груповому впливу (який «портрет конформіста») - такі питання, навколо яких концентрується більшість досліджень проблеми відносини індивід - група.

Зрозуміло, із самого почала більшість дослідників розуміли, що конформність - явище складне, неоднозначне, у першу чергу тому, що сам факт поступки індивіда далеко не завжди свідчить про дійсну реальну зміну його сприйняття. Ця стара проблема відповідності вербальної реакції дійсному поводженню. Вона формулюється в такий спосіб: чи змінюється думка тому, що індивід переконалася, тобто чи відбулася зміна його когнітивної структури або він лише демонструє зміну, будучи спонукуємо іншими мотивами (небажанням сперечатися, прагненням зберегти гарні відносини зі членами групи, одержати від цього якусь вигоду й т.п.). Перший варіант поводження одержав назву раціоналістичного, другий - мотиваційного.

Навколо цього ж розподілу склалося запропоноване Дойчем і Дерардом членування впливу групи на два типи: нормативне й інформаційне. Як треба із самого визначення, перший із цих типів пов'язаний із груповими нормами.

Не маючи можливості докладно зупинятися на цьому надзвичайно важливому й ще далеко не ясному для соціальної психології об'єкті, обмежимося лише вказівкою на те, що в дослідженнях групової динаміки терміном норма звичайно позначають стандартизовані правила поведінки, прийняті членами групи як «узаконені специфікації очікуваної функції групи як системи, а також функцій кожного члена групи усередині цієї системи. Групові норми регулюють діяльність групи як організованої одиниці в її русі до певної мети».

Форми прояву й дії групових норм винятково різноманітні й охоплюють широкий діапазон: від зовнішніх ритуалів до морального й естетичного вибору. Особливо варто підкреслити, що функціонування норм безпосередньо пов'язане із соціальним контролем над поводженням індивіда.

Існування норм обумовлене об'єктивною необхідністю організації діяльності груп, їхнього виживання й відтворення. У свою чергу, для індивіда система групових норм важлива тим, що вона забезпечує його системою орієнтирів у навколишній дійсності, «розставляючи» для нього (і за нього) знаки оцінок об'єктів і явищ. Дотримання групових норм забезпечується відповідними санкціями.

Із самого раннього віку людини вчать груповим нормам, повазі до них, нарешті, просто змушують із ними вважатися. Тому природно, що, потрапляючи в умови лабораторного експерименту, людина приносить туди й своє поважне відношення до думки інших людей.

Так само очевидно, що, будучи не в змозі дати виразну відповідь щодо невідомого об'єкта, людина зіставляє свою думку з думкою інших людей. До моменту експерименту він, як правило, неодноразово переконувався в тім, що «розум добре, а два краще». Саме така ситуація й досліджувалася в досвідах Шерифа. Властиво, і основне завдання, що він перед собою ставив, полягала у вивченні процесу формування групової норми, конвергенції різних індивідуальних оцінок в одну загальноприйняту.

Незважаючи на труднощі виділення «у чистому виді» нормативного впливу, воно проте вивчалося. У цих дослідженнях були отримані деякі дані, що заслуговують уваги. Так, Дойч і Джерард показали, що анонімність відповіді випробуваного позитивно корелює з його стійкістю; що попередньо сформована як у груповій дискусії, так і індивідуально переконаність помітно зменшує ефект впливу.

Полліс у своїх експериментах показав, що оцінка, що формується людьми, що добре знають один одного, набагато більше стійка, ніж оцінка, до якої прийшли незнайомі до експерименту випробувані.

У ряді інших експериментів було показане значення емоційного зв'язку для дієвості нормативного впливу. Так потреба бути прийнятим групою веде до готовності з нею погоджуватися.

Стійкість індивіда до дії нормативного впливу вивчалася також Т. Ньюкомом у його широко відомому, одному з деяких досліджень політичних переконань студенток жіночого коледжу. Він показав, як консервативні погляди першокурсниць, що прибули із заможних родин, під тиском загального захоплення ліберальними ідеями, прийнятими в коледжі, поступово міняються в міру того, як студентки входять в устояні групи своїх старших подруг і приймають їх як свої референтні групи. Показово, що й через 20 років багато хто з них зберегли свої переконання.

У не менш відомому дослідженні дії групових норм на виробництві Ретлисбергер і Діксон показали, як навколо «особливо запопадливого» робітника складається атмосфера, що змушує його знизити темп роботи.

Незважаючи на відому увагу до нормативного впливу (до його деяких аспектів ми ще повернемося), основне місце в дослідженні конформності займає все-таки інформаційний вплив, тобто таке, при якому позиція індивіда змінюється щодо позиції групи у зв'язку з тим, що індивід звертається до неї як джерелу інформації. Інакше кажучи, нормативний вплив робить система міжособистісних відносин, у той час як інформаційний вплив детерминируется прагненням людини до більш-менш адекватної оцінки об'єктивної реальності.

І якщо в ситуації нормативного впливу індивід найчастіше свідомо погоджується з точкою зору групи, «про себе» думаючи інакше, (одна думка як декларація лояльності, інше - як інструментальне особисте знання), то в ситуації інформаційного впливу індивід із самого початку випробовує конфліктний стан у зв'язку з тим, що його сенсорна інформація розходиться з повідомленнями інших людей, тобто із соціальною інформацією.

Дослідження інформаційного впливу групуються навколо вивчення трьох змінних: двозначності стимулу, непевності, сумнівів індивіда в адекватності своєї реакції і його сумнівів в адекватності точки зору групи. Так само як і у випадку із взаємозалежністю нормативного й інформаційного впливу, всі ці три змінні тісно взаємозалежні.

Було встановлено, що міра двозначності стимулу визначає ступінь непевності як у соціальної, так і несоціальної ситуації, хоча ця залежність варіює, у свою чергу, будучи відношенням: індивід - характер інформації, надаваною групою. Вивчення цього відношення ведеться в трьох аспектах: 1) досліджуються характеристики групи, які визначають упевненість індивіда в адекватності групової оцінки; 2) характеристики реакції групи, що ведуть до зменшення або збільшення цієї впевненості й 3) фактори, обумовлені минулим досвідом індивіда, що визначають ступінь упевненості у своєму власному судженні.

У цих дослідженнях були отримані деякі дані, що заслуговують уваги. Так, зокрема, була встановлена залежність між ефективністю впливу, двозначністю стимулу, непевністю індивіда й розміром групи. У той час як у дослідженнях візуальних ілюзій, проведених Шерифом, вплинути на оцінку стимулу випробуваним міг навіть одна людина, в експериментах Аша розмір групи було необхідно збільшувати.

При цьому важливо підкреслити, що ефективність впливу залежить не тільки від кількості «переконуючих», але й від їхньої єдності. Так, введення в групу хоча б одного індивіда, що підтримує (збивається з користі) випробуваного, значно утрудняє вплив на нього. Аш установив також, що збільшення розміру групи понад три чоловіки мало впливає на підвищення ефективності впливу. Велике значення має вага джерела впливу. У ряді експериментів у тому випадку, якщо на сторону тієї або іншої точки зору ставав експериментатор (фігура, що свідомо користується авторитетом в очах випробуваних), вона ставала помітно більше впливовою.

Велика увага приділяється в дослідженнях соціального впливу вивченню відносини індивіда до групи, ступеню визнання її здатності давати об'єктивну оцінку. Тут було встановлено, що відношення між упевненістю випробуваного у своїй відповіді й у відповідях групи залежить від великої кількості змінних. З одного боку, чим більше, двозначність стимулу, тим більше непевність випробуваного у своїй відповіді й тем сильніше тенденція погоджуватися із соціальною інформацією. З іншого боку, чим більше двозначність, тим з більшою підставою випробуваний може підозрювати, що судження інших навряд чи більше точні, чим його власні, а це веде відповідно до зменшення впливу.

Досить багато вивчалися змінним, обумовленим минулим досвідом індивіда або його сенсорних здатностей. Так, випробувані були значно менш схильні уступати групі, якщо мали можливість попередньо виробити здатність оцінювати той або інший стимул або якщо їхня оцінка якимсь образом підтверджувалася. Це було показано в досвідах із судженнями про довжину ліній, на ефекті, визначенні порогів, візуальному визначенні кількості об'єктів, візуальному розпізнаванні шляхи в лабіринті й т.п.

Цілком природно, що в досвідах з візуальним сприйняттям (а таких більшість) людей з дефектами зору більше й частіше уступали груповій оцінці.

Було показане прагнення індивідів залежно від ступеня стресу в експериментальній ситуації. Саме цей процес, нагадаємо, цікавив найбільше Шерифа. В одному з його досвідів випробуваних (поодинці, а потім групами) поміщали в маленьку кімнату, даючи (перед вимиканням світла) лише глянути на неї, а потім у великому залі в темряві вели до свого місця, змушували на дотик у темряві знаходити дорогу в лабіринті. У міру введення різних перешкод, що ускладнюють ситуацію, конвергенція до норми збільшувалася. Крім того, варіативність оцінки величини стимулу була так само, як норма (медіана судження), вище в ситуації максимальної невизначеності. Наведені факти, зрозуміло, лише частково відбивають досягнення в області дослідження соціального інформаційного впливу. Разом з тим вони досить красномовно свідчать про загальний підхід, що при уважному розгляді виявляє вже згадувані вище риси. У першу чергу впадає в око той факт, що переважна більшість досліджень ведеться в лабораторії. Можна погодитися з Г. Теджфелом, коли він говорить: «Непосвяченій людині часто важко помітити, яким образом роздроблені процедури, що відбуваються в маленьких кімнатках або кабінах, яким піддають підневільних студентів-старшокурсників, ставлячи їх у положення героїв Кафки, позбавлених можливості раціонально пояснити дивну послідовність дій, які їх змушують виконувати, - яким образом ці процедури можуть мати що-небудь загальне з багатством і складністю того, що є «у житті». Дивно, чому соціально-психологічний експеримент ще не знайшов свого Йонеско».

Однак штучність експериментальної ситуації - це ще не найважливіше. Вона моделюється як нестабільна, невизначена, що породжує непевність і сумніви. Слів ні, у житті досить часто виникають такі ситуації, але абсолютизувати їх - значить щонайменше спотворювати реальний процес взаємодії. І головне - це те, що критерієм об'єктивності служить думка групи, що протиставляється думці індивіда.

У підсумку виходить, що індивідуальна думка відбиває одну реальність, а групова - іншу. Індивід сприймає об'єктивну реальність і формує уявлення про неї, група ж формує якусь особливу конвенціональну реальність, що повинна бути прийнята (доказу цієї гіпотези присвячена більшість експериментів) тільки тому, що група кількісно більше індивіда. Справа представляється таким чином, що індивід завжди неправий, група, більшість, завжди праві, оскільки тільки за нею зізнається здатність виносити вердикт про істину, що приймається як би шляхом голосування.

Література

1.Левонтин Р. Людська індивідуальність: спадковість і середовище. - К, 1993.

2. Фром Е. Анатомія людської деструктивності. - К., 2002

3. Парсонс Т. Про структуру соціальної дії. - К., 2000.

4. Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности. - М., 1991

5.Гостев А.А. Образная сфера личности. - М., 1992.