Ціннісні орієнтації студентів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ціннісні орієнтації студентів

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти проблеми вивчення системи цінностей у студентів

1.1 Суть цінностей і ціннісних орієнтацій

1.2 Проблема ціннісних орієнтацій

Розділ 2. Система цінності особистості

2.1 Структурно-динамічні і змістовно-типологічні характеристики системи ціннісних орієнтацій особистості

2.2 Соціологічні та психологічні дослідження ціннісних орієнтацій особистості

Загальні висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження. Для сучасної України характерні соціально-політичні зміни, орієнтовані на демократичні перетворення. Разом з тим, цей період характеризується деякими суперечливими тенденціями у сфері суспільної свідомості, які пов'язані з переоцінкою цінностей соціалістичного суспільства, ухваленням нових, а, отже, конфліктом цінностей. Конфлікт виникає в результаті невідповідності соціально-економічних реалій і сталих ціннісних стереотипів, невідповідності між надіями на успіх демократичних перетворень і їх реальними підсумками. В результаті в суспільстві відбувається відмова від цінностей, що мають суспільне значення, і різке посилення егоїстичних, корисливих орієнтацій.

Ці суперечливі тенденції, будучи об'єктивними соціальними чинниками, впливають на свідомість і поведінку кожної людини. У зв'язку з цим гостро встає питання про цінності самих суб'єктів соціальних перетворень, що визначають їх діяльність, поведінку, мотивацію.

Особливий інтерес викликають цінності підростаючого покоління, оскільки саме від цього залежатиме майбутнє суспільства. Політика суспільства у сфері освіти повинна будуватися на основі прогресивних демократичних і гуманістичних принципів і на основі знання закономірностей процесу соціалізації молодого покоління, найбільш схильного до впливу соціально-історичної реальності.

Процес соціалізації особистості, перетворення її на суспільного суб'єкта припускає інтеріоризацію суспільних цінностей. Бажано, щоб це були цінності, сприяючі усесторонньому розвитку особистості і відповідні об'єктивним потребам розвитку суспільства.

Проте, на сучасному, соціально-нестабільному етапі розвитку суспільства, за відсутності відносно стійкої ціннісно-нормативної бази, процес соціалізації особистості дуже утруднений. Це викликає стурбованість і робить актуальним вивчення студентів.

Завданням вищої школи є не тільки підготовка висококваліфікованих фахівців, але і всебічний розвиток їх особистості. Ціннісні орієнтації є важливою складовою частиною системи відносин особистості, що визначає спрямованість, зміст і стратегію її соціальної активності, що додає сенсу життя, поведінці і вчинкам.

Проблема ціннісних орієнтацій молоді в сучасних умовах високо значуща, перш за все, у зв'язку із збільшеними вимогами до формування активної творчої особистості, здатної знайти своє місце в житті, самовизначитися і реалізувати себе, а також у зв'язку з необхідністю визначення духовного потенціалу молодого покоління, чиї цінності багато в чому є віддзеркаленням цінностей суспільства. Тому вона викликає інтерес у соціологів, філософів, психологів і педагогів. Проблема ціннісних орієнтацій широко вивчалася як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології (М.І. Алексєєва, Б.Г. Ананьєв, Г.А. Балл, М.І. Боришевський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, І.Н. Мясищев, С.Л. Рубінштейн, А.А. Ядов, А. Маслоу, С. Роджерс, В. Франкл та інші).

У дослідженнях встановлено, що ціннісні орієнтації, їх зміст і спрямованість стійко характеризують особистість і є показником рівня її розвитку; виражають внутрішню структуру відносин людини до різних цінностей матеріального і духовного світу; здійснюють регуляцію діяльності і поведінки. Разом з тим, не дивлячись на великий інтерес вчених до проблеми цінностей і ціннісних орієнтацій, слід зазначити, що до цих пір немає однозначного визначення цих понять, що задовольняють різні дослідницькі школи. У емпіричних дослідженнях учені стикаються з трудністю створення інструментарію дослідження, методичних прийомів.

Об'єкт дослідження - психологія ціннісних орієнтацій студентів.

Предмет дослідження - особливості взаємозв'язку ціннісних орієнтацій з іншими особистісними якостями студентів.

Мета: вивчити характеристики системи ціннісних орієнтацій студентів..

Завдання дослідження:

· проаналізувати сучасний стан дослідження проблеми ціннісних орієнтацій в науковій літературі;

· з'ясувати особливості ціннісних орієнтацій студентів,

· класифікувати ціннісні орієнтації.

Розділ 1. Теоретичні аспекти проблеми вивчення системи цінностей у студентів

1.1 Суть цінностей і ціннісних орієнтацій

Проблема цінностей і ціннісних орієнтацій займає одне з головних місць в дослідженнях детермінації поведінки, вибору і освоєння професії, формування особистості. Багато авторів, розглядаючи питання про соціальну детермінацію розвитку особистості, вирішують його в діалектичній єдності з питанням про внутрішні передумови і можливості саморозвитку особистості.

Центральним утворюючим поняттям у вивченні ціннісних орієнтацій особистості є поняття «цінність». Проблема цінностей існує з давніх часів, проте, як відзначає Д.О. Леонтьєв [33], до цих пір немає однозначного розуміння поняття «цінність». «Цінність - поняття за допомогою якого характеризується соціально-історичне значення для суспільства і особовий сенс для індивідів певних явищ дійсності. Цінності служать важливим чинником соціальної регуляції поведінки особистості і взаємин людей» [36].

Проблема цінностей найгостріше виявлялася, перш за все, в епохи знецінення культурних традицій і дискредитації ідеологічних засад суспільства. Поняття «цінності» було введене у філософію в середині XIX століття, коли людину почали розглядати як активну істоту, що перетворює дійсність.

Цінності визначалися як предмети, об'єкти, явища значущі для людини або групи людей.

У соціологію проблематику цінностей ввів німецький соціолог, соціальний філософ М. Вебер, який вважав, що кожен людський акт постає осмисленим лише в співвідношенні з цінностями, в світлі яких визначаються норми поведінки людей і їх мета.

Аналіз літератури дозволяє виділити два підходи в трактуванні поняття «цінність»:

· цінність існує незалежно від особистості, тобто є об'єктивною категорією;

· цінність може існувати тільки в рамках відношення суб'єкта і об'єкту, тобто є суб'єктивно-об'єктивною категорією.

Особливість категорії цінність полягає в тому, що вона одночасно є і предметом і відношенням до цього предмету, що дозволяє розглядати це явище не тільки з філософської, але і з психологічної точки зору. В.П. Тугарінов в своєму дослідженні указує на існування ієрархії цінностей, двох рівнів цінностей: вищі - пов'язані з уявленням людини про гідність, сенс життя, свободу; і цінності скороминущого значення, що задовольняються на рівні потреб і інтересів. Як критерій цінності він виділяє корисність. «Цінності суть ті явища (або сторони, властивості явищ) природи і суспільства, які корисні, потрібні людям історично певного суспільства або класу як дійсність, мета і ідеал». З цього визначення виходить, що цінністю може бути не тільки те, що існує, але і те, що ще треба здійснити, за що треба боротися [50]. Іншої точки зору дотримується А.Г. Здравомислов. Він вважає, що до цінностей відносяться тільки духовні прагнення, ідеали, принципи, норми моральності. Він пише: «Зміст цінностей обумовлений культурними досягненнями суспільства. Світ цінностей - це, перш за все світ культури в широкому сенсі слова, це сфера духовної діяльності людини, його етичної свідомості, його прихильності - тих оцінок, в яких виражається міра духовного багатства особистості» [23].

З висловами даного автора не можна повністю погодитися, оскільки він не враховує, що в суспільстві об'єктивно існує ієрархія актуальних і потенційних цінностей, які можуть бути затребувані або не затребувані особою в процесі життя і діяльності. Як справедливо указує в своєму дослідженні Е.В. Богомолова, в свідомості людини різні цінності (матеріальні, наукові, естетичні, етичні і ін.) взаємодіють один з одним і роблять вплив один на одного, і можуть знаходитися на різних рівнях розвитку (утилітарному або піднесеному). Цінності суспільства утворюють єдність, яка відображає закономірні зв'язки, лежачі в основі суспільних відносин.

У роботі М.І. Бобневої формально цінності визначаються як транс ситуативні цілі: кінцеві («термінальні»), які служать як життєві цілі (сенси), і «інструментальні», які служать як засіб, тобто виражають інтереси (індивідуальні, колективні або ті та інші). Неформально: цінності - бажані загальні цілі, які служать керівними принципами різної значущості в житті людей. Ці потреби і вимоги трансформувалися в меті і представляються в соціальному плані як цінності, які можуть передаватися членам суспільства.

За А. Маслоу, у сучасної людини існує три рівні цінностей, що представлені на рис. 1.

Рис.1. Три рівні цінностей за А. Маслоу

Цінність виявлялася, таким чином, виборчою установкою, похідною від потреб, а іноді просто ототожнювалася з ними, «потреби або цінності пов'язані один з одним ієрархічно і еволюційно». На думку А. Маслоу, базовими цінностями є, наприклад, такі: потреба в любові, безпеці, пошані» [40]. Багато авторів відзначають, що кожну людину характеризує неповторне поєднання потреб, що мають, проте, не однакову цінність. Суспільна цінність особистості багато в чому і визначається тим, які потреби у неї переважають, ради чого живе і діє людина. О.М. Леонтьєв підкреслював, що «особистість не може розвиватися в рамках споживання, її розвиток передбачає зміщення потреб на творення, яке одне не знає меж».

Деякі автори підрозділяють цінності на загальнолюдські, які вироблені історичною практикою суспільства і цінності індивідуальні, особисті, виступаючі як надбання суб'єкта, як феномен свідомості (B.П. Тугарінов, О.Г. Дробницький, В.А. Ядов, А.Г. Здравомислов). Всі автори, що розглядають питання функції цінностей, сходяться на тому, що цінності є, перш за все, регулятором людської діяльності, але різним чином: як норми, як ідеали, як критерії вибору і оцінки етичних дій (М.І. Бобнєва, Л.І. Божович, Д.О. Леонтьєв, В.А. Ядов).

Згідно поглядам Д.О. Леонтьєва, «більшість філософських підходів до проблеми цінностей, значна частина психологічних і деякі соціологічні виходять з того, що поняття «цінність» описує особливу реальність, що не виводиться з потреби. Цінність не вторинна, вона володіє особливим статусом серед множини інших, предметів, що оточують людину» [34]. О.М. Леонтьєв відзначає відсутність єдності в поглядах психологів. Він вважає, що причина цих розбіжностей криється в розриві між особою і суспільством, який властивий переважній більшості психологічних досліджень, починаючи з моменту зародження психології і аж до 70-х років ХХ століття. Деякі автори розглядають цінності у зв'язку з сенсом. За Г. Оллпорт, «цінності - це якийсь особовий сенс. Дитина усвідомлює цінність всякий раз, коли сенс має для неї принципову важливість. Цінність - це «категорія значущості», а не «категорія знання».

О.Е. Зубов розглядає цінності як непорушні факти буття людини, що набуває для людини сенсу в його життєдіяльності, що є істотним.

Б.С. Братусь визначає цінності особистості як усвідомлені і прийняті людиною загальні сенси його життя. Характеризуючи феномен сенсу життя як психологічну реальність, В.Э. Чудновський відзначає, що сенс життя «розуміється як певна ідея, що містить в собі мету життя людини, що засвоєну або стала для нього цінністю надзвичайно високого порядку» і що він «може істотно впливати на життя людини, на його долю». Основними якостями сенсу життя, як затверджує автор, є: «вибірковість», «амбівалентність», «емансипованість від «внутрішнього», «масштаби», «динаміки» і «ієрархія». «Сенс життя - одне з тих утворень, які виконують інтеграційну функцію в психічному розвитку людини. В процесі формування сенс перетворить уявлення суб'єкта про власне життя як сукупність окремих вікових етапів в єдину лінію життя» «Сенс життя, - на думку Г.А. Вайзер, - освітлює як факел шлях в невідоме або, навпаки, допомагає оцінити прожиті роки».

Г. Юнг визначає цінність як міру напруженості: «Коли ми говоримо, що якась ідея або відчуття дуже цінні, ми маємо зважати, що ця ідея або відчуття представляють істотну силу в плані спонуки і управління поведінкою»

Як підкреслює Д.О. Леонтьєв, поняття «цінність» можна віднести до трьох різних груп явищ і до трьох форм існування цінностей:

1. Суспільні ідеали - сформовані суспільною свідомістю в узагальненому уявленні про досконалість в різних сферах суспільного життя;

2. Реальне втілення цих ідеалів в діях;

3. Мотиваційні структури особистості, стимулюючи її до реального втілення в поведінці і діяльності суспільних ціннісних ідеалів [35].

Декілька пізніше Ф.Ю. Гогоберидзе дає, об'єктивну характеристику цінності, підкреслюючи її багатовимірність: «цінність постає як багатовимірний феномен, що поєднує в собі властивості різної якісної визначеності, як природного, так і соціального характеру. Соціальні властивості виражаються в нім опосередковано, через відносини людини. Цінність - це такий феномен, який формується в процесі суб'єктивно-об'єктивних відносин, коли річ, явище, завдяки природним якостям здатні задовольняти потреби і інтереси людей, включаються в соціальне життя через відповідні соціальні вимірювання, до яких належать значущість, вартість, актуальність» [19].

Слід звернути увагу на те, що психологічна природа індивідуальних цінностей різними авторами трактується по-різному. Одні трактують «цінність» аналогічно таким поняттям, як думка, уявлення, переконання. До прихильників цієї точки зору можна віднести М. Рокіча, що вважав, що цінності не володіють самостійною спонукальною силою, оскільки самі черпають її з якихось інших джерел. На думку М. Рокіча, «цінність» - це «абстрактні ідеї, позитивні або негативні, не пов'язані з певним об'єктом або ситуацією, такі, що виражають людські переконання про типи поведінки і переважні цілі».

Іншої точки зору дотримуються В.А. Ядов і його послідовники, що розглядають психологічну природу індивідуальних цінностей як різновид або подібність соціальних установок або інтересів. У ряді досліджень указується, що цінності не приходять до індивіда в готовому вигляді, а засвоюються ним в процесі особово-значущого пошуку того, що «є істина добра і краси». Засвоєння нових цінностей, вироблення життєво важливих критеріїв істотно залежать від особливостей Я-концепції особистості (Р. Бернс, В.С. Мухіна, [9].

Аналіз різних підходів вітчизняних філософів до питання про суть цінностей був проведений Г.Я. Головних, який виділив з них три групи. У першій групі цінність розглядається як реальний предмет, що має функціональну значущість для людей, корисний їм тими або іншими властивостями; у другій - як ідеальний предмет, як відчуття або ідеал, що виражають позитивне відношення суб'єкта до дійсності; у третій - як значущість взагалі або як позитивна, а іноді і негативна значущість чого-небудь для людини. При цьому остання як би знімає крайнощі перших двох, виступаючи «приміряючим» трактуванням ціннісного феномена». Проте всі три концепції з погляду Г.Я. Головних не можна вважати задовільними [20].

На основі аналізу численних досліджень можна зробити висновок, що цінність є багатовимірним феноменом, що виражається в багато якісності, різносторонності і що утворюється в результаті суб'єктивно-об'єктних відносинах. Що існують об'єктивно речі, явища, завдяки своїм природним властивостям, здатним задовольняти ті або інші потреби і інтереси людей, через суб'єктивно-об'єктні відносини набувають соціальних вимірювань, до яких належать корисність, значущість, вартість, актуальність.

Проблема цінностей отримала освітлення в роботах О.Г. Дробницького, який підкреслював регулюючий характер цінностей, службовців повсякденним орієнтиром. Він визначав цінність як значення об'єкту, щось бажане або небажане, хороше або погане.

Виділяючи психологічний аспект вивчення цінностей особистості, Б.С. Круглов говорить про можливість ієрархічного, диференційованого розташування цінностей по їх значенню для людини: «диференціювання об'єктів за їх ціннісним значенням усередині одного і того ж вигляду, групи, класу цінностей і пов'язана з цим конкретизація є характерною межею психологічного аспекту вивчення цінностей особистості, на відміну від філософського і соціологічного підходу до проблеми» Цікавий підхід Ф.Е. Василюка до проблеми цінностей, який вважає, що цінність не може бути зведена ні до норми, ні до установки. «Цінність - це не предмет мого бажання або потреби, не мотив, тому що мотив завжди «корисливий», мотив завжди «мій», «твій» або «його», і в мені він бореться тільки за свій інтерес. Цінність же, по-перше, може бути «наша», по-друге, і в інтрапсихічному просторі усередині особи вона виконує не диференціюючі, а інтегруючі функції». Всі автори, що розглядають питання функції цінностей, сходяться на тому, що цінності є, перш за все, регулятором людської діяльності, але різним чином: як норми, як ідеали, як критерії вибору і оцінки етичних дій.

Фахівці позначають поняттям «Ціннісні орієнтації» елементи мотиваційної структури особистості, на основі якої остання здійснює вибір мети, мотиву конкретної діяльності з урахуванням особливостей ситуації, що склалася.

У філософській, соціально-психологічній, науково-педагогічній літературі ціннісні орієнтації розглядаються як система еталонів, ціннісних уявлень, прагнень, цілей, інтересів і інших соціальних реальностей, що відображають спрямованість свідомості особистості і діяльності людини на матеріальні і духовні цінності. Ціннісна орієнтація грає важливу роль в регуляції поведінки і є компонентом мотиваційно-потребнісної сфери особистості. Цей розрив, як відзначає Д.О. Леонтьєв, виражається в двох формах: асоціальності західної психології і пансоціальності радянської психології 30-70-х років. Асоціальність в розумінні людини зводилася до того, що все суспільне розглядалося як зовнішнє по відношенню до особистості, а, отже, чуже їй, тобто яке, чинячи тиск на людину, призводило до того, що особистість, у свою чергу, з великим або меншим успіхом пристосовувалася до такого впливу середовища: підкорялася, адаптувалася і т.д.

Пансоціальність, у свою чергу, характеризувалася тенденцією зведення розвитку особистості до її «формування» на основі соціального. Згідно даної концепції, навіть повнолітня особа дужий міцно прив'язана до соціуму, що виховав її. Тобто соціальна регуляція поведінки розглядалася як зовнішня по відношенню до особистості, а, отже, «внутрішньоособові структури і механізми трактувалися як соціальні регулятори «пересаджені всередину» індивіда». Таким чином, якщо в асоціальній парадигмі соціальне розглядається як зовнішнє, чуже «Я», то в пансоціальній - як внутрішнє, невіддільне від «Я».

У психології проблема ціннісних орієнтацій зв'язується перш за все з поняттям установок, відносин і спрямованості особистості [10]. Ціннісні орієнтації розглядаються з позиції спрямованості особистості в роботах багатьох вчених

З поняттям «цінність» тісно пов'язане поняття «Ціннісні орієнтації». Ціннісні орієнтації - це поняття, що відображає позитивну або негативну значущість для особистості предметів або явищ соціальній дійсності.

У великому енциклопедичному словнику під редакцією А.М. Прохорова дається чітке і узагальнене визначення ціннісної орієнтації, що розкриває основні сторони цього поняття: «ціннісна орієнтація - виборче відношення людини до матеріальних і духовних цінностей; система його установок, переконань, переваг, виражена в поведінці» [14].

К.К. Платонов вважає спрямованість завершуючим компонентом в структурі особистості і вважає, що вона виявляється в ціннісних орієнтаціях. А.Г. Здравомислов визначає ціннісні орієнтації як вісь свідомості. «Ціннісні орієнтації так чи інакше узгоджуються з ідеалом, формуючи відповідну ієрархію життєвих цілей, віддаленіших, а також цінностей-засобів або уявлень про норми поведінки, які людина розглядає як еталон» [46]. Численні автори стверджують, що саме ціннісні орієнтації визначають особливості і характер відносин особистості з навколишньою дійсністю і тим самим до певної міри детермінують особливості її поведінки, зміст діяльності і її активності. Соціальні умови суспільства в значній мірі визначають формування у людини суб'єктивних поглядів, ідей і норм у вигляді цінностей. Система цих орієнтацій утворює змістовну сторону спрямованості особистості і виражає внутрішню основу її відносин до дійсності.

Існує певний зв'язок між ціннісними орієнтаціями і установкою. Цей зв'язок виявляється в тому, що і установки, і ціннісні орієнтації виникають на основі потреб і конкретних ситуацій; взаємини між особистістю і суспільством регулюються за допомогою як установок, так і ціннісних орієнтацій; установки виступають як конкретна форма існування і прояву ціннісних орієнтацій; ціннісний підхід є в той же час настановним, а настановний - ціннісним. Зв'язок системи ціннісних орієнтацій з системою установок частіше розглядають як відношення до дійсності, як активність індивіда, що виражається через суспільно-корисну діяльність [50]. На противагу прихильникам теорії «установки», що затверджують переважно несвідомий характер ціннісних орієнтацій, оскільки установки особистості не усвідомлюються, існує точка зору, яка відносить ціннісні орієнтації до сфери свідомої діяльності людини. Так, В.В. Сусленко розглядає ціннісні орієнтації як феномен, який виникає на основі установки, але не тотожний їй, оскільки ціннісні орієнтації - це усвідомлення особистістю свого відношення до суспільства, до самої себе, до навколишньої дійсності. «Основна функція ціннісних орієнтацій, - як підкреслює автор, - регулювання поведінки як усвідомленої дії» [47].

Абсолютно справедливо автор відзначає, що близькість понять «установка» і «ціннісні орієнтації» не слід трактувати як їх тотожність. Якщо установка направлена на певний предмет, тобто конкретно наочна, то система ціннісних орієнтацій виявляє загальні відносини особистості до всього кола об'єктів, з якими стикається людина.

Д.Н. Узнадзе схильний розглядати поняття «Ціннісні орієнтації» ідентично до понять «установка», що вживаються в психології, «потреба», «інтерес». Згідно теорії Д.Н. Узнадзе, «установка» характеризується як специфічний ціннісний-особовий стан особистості, відповідний її потребам і ситуаціям зовнішнього середовища. Установка на даному рівні поведінки, тобто стани схильності до певної дії, реально можлива за наявності деякої потреби і відповідно реальній ситуації, в якій вона може бути задоволена. В процесі багатократного повторення поєднань потреби і ситуації такі установки фіксуються. Система таких установок утворює ціннісні орієнтації особистості і описується відповідно формулою:

ситуація >установка >поведінка

Особливого значення набуває зв'язок ціннісних орієнтацій із спрямованістю особистості, яка характеризує особистість з погляду її соціальної і етичної цінності. Зміст спрямованості - це, перш за все, детермінуючі, соціально-обумовлені відносини особистості до дійсності. Саме через спрямованість і можливий реальний вираз ціннісних орієнтацій. Такої точки зору дотримуються корифеї вітчизняної психологічної школи в особі Б.Г. Ананьєва, О.М. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна і їх послідовники. Зокрема, С.Л. Рубінштейн підкреслював: «Наявність цінностей є вираз небайдужості людини по відношенню до світу, що виникає із значущості різних сторін, аспектів миру для людини, для його життя» [55, 366]. Специфіка ціннісної орієнтації полягає і в тому, що, на відміну від решти всіх ціннісних категорій, вона найтісніше пов'язана з поведінкою, управляє цим процесом як усвідомленою дією. Е.А. Подольська стверджує, що ціннісна орієнтація як би пронизує всі «поверхи» психіки людини - від потреб до ідеалів, включаючи реальний поведінковий компонент. в узагальненому вигляді її можна представити таким чином: «потреба - інтерес - установка - ціннісна орієнтація (спрямованість)» [34].

Ціннісні орієнтації, як внутрішню позицію людини, готовність діяти відповідно до попереднього ціннісного досвіду в зарубіжній соціальній психології виражають в термінах «аттітюд», «соціальна установка», які У. Томасом і Ф. Знанецьким розумілися як «психологічне переживання індивідом цінності, значення, сенсу соціального об'єкту» або як «стан свідомості індивіда щодо деякої соціальної цінності».

Система ціннісних орієнтацій індивідуальна для кожної особистості. На думку І.В. Дубровіної, сформованість особистості можна оцінювати по тому, як в свідомості особистості диференційовані ті або інші цінності, наскільки змістовна сторона ціннісних орієнтацій, властива конкретному віковому періоду в житті особистості, відповідає інтересам соціуму. Звертаючи увагу на практичне застосування особового підходу до вивчення психології людини, Е.В. Шорохова підкреслює положення про «існування в особистості двох тенденцій: з одного боку - її стійкість, цілісність, з іншого боку - динамічність, мінливість». Автор вважає, що «цілісність особистості» в соціальному плані виступає як стійкість її ціннісних орієнтацій, навколо яких групуються установки особистості, її інтереси. Ця стійка сукупність орієнтацій і установок особистості визначається відносно постійною сукупністю суспільних відносин, в які вступає людина в процесі своєї життєдіяльності.

На закінчення можна погодитися з визначенням ціннісних орієнтацій К.К. Платонова: «Ціннісні орієнтації особистості - це ідеологічні, моральні, естетичні і інші підстави оцінок суб'єктом навколишньої дійсності і орієнтацій в ній, це відносно стійке відношення людини до сукупності матеріальних і духовних благ і ідеалів, які розглядаються як предмети, цілі або засоби для задоволення потреб особистості» [21].

1.2 Проблема ціннісних орієнтацій

При аналізі ціннісних орієнтацій як соціально-психологічного феномена виділяються, головним чином, три підходи: загально методологічні проблеми, проблеми місця ціннісних орієнтацій в структурі особистості, а також проблеми внутрішньої структури і динаміки системи ціннісних орієнтацій особистості. В рамках загально методологічної основи аналізу ціннісних орієнтацій суть особистості багатьма дослідниками розуміється як сукупність суспільних відносин, а її психіка як віддзеркалення навколишньої дійсності (К.А. Абульханова-Славська, Б.Г. Ананьєв, Л.І. Анциферова, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Е.В. Шорохова та інші). Багато дослідників стверджують, що перехід суспільних цінностей в ціннісні орієнтації особистості здійснюється через «привласнення» нею тих або інших цінностей. Психологічною підставою для такого твердження можна рахувати теорію Л.С. Виготського про розвиток вищих психічних функцій. Вищі психічні функції, що виникають в процесі культурного розвитку, є складнішою і вищою формою поведінки на рівні оволодіння власним процесом поведінки», де регулятором стають ціннісні орієнтації [18]. Згідно Л.С. Виготському і його послідовникам, індивід формує свій внутрішній світ шляхом засвоєння, інтеріоризації форм, що історично склалися, і видів соціальної діяльності, і, у свою чергу, екстеріоризує свої психічні процеси. Таким чином, «соціальне» і «індивідуальне», що на перший погляд є протилежностями, виявляються пов'язаними один з одним генетично і функціонально [18].

Розбираючи проблему цінностей, С.Л. Рубінштейн указує: «Цінності не первинні. вони похідні від співвідношення світу і людини і виражають те, що в світі, включаючи і те, що створює людина в процесі історії, що значущо для людини. Цінність - значущість для людини чогось в світі. До цінностей перш за все відноситься ідеал - ідея, зміст якої виражає щось значуще для людини» [25]. «В процесі суспільного життя виділяються суспільні блага і цінності, які виступають для індивіда як не залежні від його вподобань цінності, що об'єктивувалися. У міру того як в процесі суспільного життя, в результаті виховання і т.д. суспільно значуще стає, разом з тим, і особово значущим, ці блага, що об'єктивувалися в процесі суспільного життя, і цінності стають цілями діяльності індивіда» [15]. Можлива переоцінка цінностей, пов'язана з історичними подіями, мінливостями долі, змінами в стані здоров'я і т.д. Для людини, що глибоко і сильно рефлектує, осмислення і оцінювання власних життєвих установок, їх збагачення і оновлення продовжується все життя. «Постійна в ході життя переоцінка цінностей, - писав С.Л. Рубінштейн, є закономірним результатом діалектики життя людини, зміни, перебудови його взаємин зі світом, перш за все, з іншими людьми, з суспільством». С.Л. Рубінштейн першим з психологів висловив думку, що вивчати людину неможливо, відокремивши її від діяльності, що психологічне життя людини обумовлене діяльністю, в яку вона включена. «Людина - не пасивна, лише споглядальна істота, а істота дієва, тому вивчати її потрібно у дії, у властивій їй активності». Він висунув принцип єдності свідомості і діяльності. [25]. Подальший розвиток цей принцип отримав в роботах О.М. Леонтьєва.

О.М. Леонтьєв говорив про те, що особистість «проводиться», створюється суспільними відносинами, а зміна індивідуальних якостей - це не причина, а слідство. Висновок про вплив активної діяльності на розвиток психіки і, отже, на формування особистості є основоположним для вирішення проблеми особистості і формування її ціннісних орієнтацій. О.М. Леонтьєв в своєму дослідженні підкреслює роль діяльності у виникненні і розвитку свідомості і характеризує відносини між його головними «утворюючими» компонентами. «У значеннях представлена перетворена і згорнута в матерії мови ідеальна форма існування наочного світу, його властивостей, зв'язків і відносин, розкритих сукупною суспільною практикою» [31].

Глибокий підхід до вивчення проблеми ціннісних орієнтацій витікає з поняття «Особовий сенс». Введення цього поняття О.М. Леонтьєвим зіграло важливу роль у вирішенні проблеми співвідношення індивідуальної і суспільної свідомості в житті особистості.

У системному дослідженні особистості поняття «Особовий сенс» з'явилося необхідним для психологічного аналізу ціннісних орієнтацій. На відміну від значень, особові сенси не мають свого «над індивідуального», свого «не психологічного» існування. «Якщо зовнішня чуттєвість зв'язує в свідомості суб'єкта значення з реальністю об'єктивного світу, то особовий сенс пов'язує їх з реальністю самою його життя в цьому світі, з її мотивами» [31]. Особовий сенс виражається в особливій суб'єктивності, упередженості індивідуальної свідомості. Він розкриває відношення людини до значення. Особові сенси відображають мотиви, що виникли в дійсних життєвих відносинах людини, які породжують об'єктивні значення. «Сенс породжується не значеннями, а відношенням між мотивом дії і тим, на що дія направлена як на свій прямий результат, тобто його метою» [36]. У індивідуальній свідомості О.М. Леонтьєв виділяє життєві цінності, які співпадають з історією визначень ціннісних орієнтацій, які дають психологи. О.М. Леонтьєв пише, що життєві цінності - як область індивідуальної свідомості, виступають дійсним джерелом, внутрішньою силою, рушійною його діяльності, які у внутрішньому русі індивідуальної свідомості здійснюються в суб'єктивності і упередженості особового сенсу подій, що розігруються в його житті і виходять «назовні» через переживання інтересу або нудьги, ваблення або розкаяння совісті» [32].

Принцип єдності свідомості і діяльності реалізується і в дослідженні Н.І. Непомнящої. Психологічна структура особистості може бути охарактеризована, з погляду автора, як єдність трьох основних сторін психологічної реальності: діяльності, свідомості, особової сфери, яка визначається спрямованістю і самосвідомістю. Для визначення єдності спрямованості особистості, виділення для неї певної сторони дійсності, певних відносин і усвідомлення через це, виділення себе, автор вводить поняття «ціннісності» як особливого компоненту структури особистості. Ціннісність є стрижньовою характеристикою особистості, а також визначає її спрямованість. Автор пише: «Ціннісність є одним з компонентів психологічної структури особистості. Ціннісність характеризує сферу дійсності, найбільш значущу для суб'єкта, через яку він виділяє зміст уявлення про своє «Я». Відповідно ми говоримо про дві взаємозв'язані сторони ціннісності: об'єктивно-змістовну (що характеризує той зміст, ту сферу дійсності, яка є найбільш значущою для суб'єкта) і суб'єктивно-особову (особливості уявлення, що відображає, про себе, своєму «Я», що позначається як «Я-образ») [48]. Аналіз даного феномена цінності виявляє той факт, що «онтологічно ціннісність володіє більшою узагальненістю, чим відповідні нею потреби, мотиви, інтереси, оскільки відображає найбільш загальні для даної людини цінності» [48].

Реалізовуючи системно-структурний підхід до особистості, автор розглядає особистість як цілісне структурне утворення, що включає різні характеристики і властивості, що знаходяться в певних відносинах.

З позиції спрямованості особистості ціннісні орієнтації розглядаються в роботах Б.Г. Ананьєва, Л.І. Божович, В.І. Додонова, М.І. Бобнєвої, А.Г. Ковальова, В.С. Мерліна, В.Н. Мясищевої, Б.Д. Паригіна, К.К. Платонова, С.Л. Рубінштейна і інших. Б.Г. Ананьєв виділив інтеріндивідну структуру соціального оточення, того соціального цілого, до якого належить особистість, і інтраіндивідну структуру самої особистості. Визначальним і провідним початком в цій структурі є соціальні якості, сформовані на базі статусу і комплексу соціальних функцій людини. Всі ці характеристики особистості - статус і соціальні функції - роль, мотивація поведінки і ціннісні орієнтації, структура і динаміка відносин визначають світогляд особистості, її життєву спрямованість. Властивості рефлексій характеру завершують його структуру і забезпечують його цілісність. Ці властивості найтісніше пов'язані з цілями життя і діяльності, ціннісними орієнтаціями, установками [4].

Указуючи місце ціннісних орієнтацій в структурі особистості, Б.Г. Ананьєв писав: «направленість особистості на ті або інші цінності складає її ціннісні орієнтації» [4]. Спрямованість характеризує особистості через її соціальну і етичну цінність і виявляється в потребах, інтересах, світогляді, переконаннях.

Спрямованість включається в структуру особистості і в дослідженнях В.С. Мерліна, під якою тут розуміється взаємний зв'язок і організація властивостей особистості. Кожна властивість є одночасно виразом спрямованості, характеру, здатності [43].

Спробу виявити внутрішні стани, передуючі реальній поведінці особистості, робив В.Н. Мясищев, який висунув концепцію відносин людини. Відносини особистості розумілися ним «як система тимчасових зв'язків людини як особи-суб'єкта зі всією дійсністю або з її окремими сторонами» [45]. Відносини пояснюють спрямованість майбутньої поведінки особистості до якихось об'єктів і ситуацій, яка виявляється в реальній поведінці. Відносини, - за В.Н. Мясищевим, - розкриваються в самих різних ситуаціях і в готовності до всіляких об'єктів. Сфера дій особистості відповідно до системи її відносин охоплює всі сфери людської життєдіяльності [45].

Відомо, що цінність припускає специфічне відношення до суб'єкта, а також до об'єкту цінностей. Відношення до об'єкту - ціннісне відношення, яке розкриває один з істотних моментів зв'язку явищ, а саме момент значущості одного явища для буття іншого.

Ціннісне відношення в структурі мотивації, за В.Г. Асєєвим, виникає при не збігу бажаної і наявної дійсності. Це протиріччя вирішується шляхом зміни внутрішніх умов і пристосування їх до зовнішніх вимог. При цьому важливо дати дітям і підліткам знання тих цінностей, які є надбанням суспільства. Проте, самі по собі знання того, що є головними цінностями суспільства, ще не визначають активність особистості. Для цього вони повинні знайти статус особових цінностей, які, будучи усвідомленими, мають вирішальне значення в актуалізації потенційних мотивів [5].

Засвоєння певних моральних цінностей, які є домінуючими мотивами поведінки, - як вважає Л.І. Божович, - відбувається при найбільш розвиненій структурі мотиваційної сфери. «В ім'я цих цінностей людина здатна долати свої безпосередні спонуки, що визначає вольовий характер його особистості. В умовах правильного виховання засвоєні цінності самі набувають сили безпосередніх спонук, що підпорядковують всі інші потреби і прагнення людини» [12]. Аналізуючи проблему самореалізації, К.А. Абульханова-Славська приходить до припущення, що основні життєві відносини, що виявляються особистістю, утворюють основні напрями, по яких здійснюється розгортання активності особистості, її життєві цінності, згідно яким вона організовує своє подальше життя [1].

Багато авторів ціннісні орієнтації визначають через установку, якій Д.Н. Узнадзе дав таке визначення: «У випадках наявності якої-небудь потреби і ситуації її задоволення, в суб'єктові виникає специфічний стан, який можна характеризувати як готовність, як установку його до здійснення певної діяльності, направленої на задоволення його актуальної потреби [60]. Ціннісну орієнтацію як установку розуміють психологи, що вивчають ціннісну єдність груп і колективів. В рамках концепції діяльнісного опосередковування міжособових відносин, що розроблялася під керівництвом А.В. Петровського, ціннісно-орієнтаційна єдність виступає як показник групової згуртованості, як інтегральна характеристика системи внутрішньо групових зв'язків, оцінок, установок і позицій членів групи по відношенню до об'єктів, найбільш значущих для здійснення цілей діяльності групи і реалізації в цій діяльності її ціннісних орієнтацій [50].

Визначаючи ціннісну орієнтацію через установку, автори акцентують увагу не на логічних (родовидових) відносинах між цими поняттями, а на їх близькості як психологічних понять. Разом з поняттям установки Д.Н. Узнадзе вживав також і термін «фіксована установка».

У роботі В.В. Водзинської ціннісна орієнтація розглядається як система фіксованих установок особистості: «Серед фіксованих установок є такі, які мають особливу вагу, оскільки вони вироблені по відношенню до тих елементів дійсності, які мають особливу цінність для особистості. Вони і складають відносно стійку систему фіксованих установок, або ціннісну орієнтацію особистості, організуючу поведінку по відношенню до предметів і явищ об'єктивного світу, до сфери суспільного життя і до самого себе як члена суспільства» [1]. Деякі автори співвідносять ціннісну орієнтацію з соціальною установкою. Питання психологічної природи, структури, формування, функціонування і зміни соціальних установок розглянуті Ш.А. Надирашвілі. «Установка, що визначає соціальну поведінку і що є його психологічною основою, є соціальною установкою, оскільки в її формуванні, разом з іншими чинниками беруть участь і чинники соціальні» [46]. Ш.А. Надирашвілі, зокрема, підкреслює роль ціннісних орієнтацій і «психологічного автопортрету» особистості на цьому рівні психічної регуляції. [46].

Соціальна установка, як і установка будь-якого іншого вигляду, фіксується. У останніх роботах Ш.А. Надирашвілі фіксовані соціальні орієнтації щодо ситуацій, об'єктів і цінностей називаються особовими диспозиціями [46]. У дослідженні К.Д. Давидової поняття «Соціальна установка» і «ціннісна орієнтація» співвідносяться таким чином:

· соціальна установка - це фіксована установка на соціальні об'єкти, що формується на основі єдності потреб, середовища і соціальних очікувань. У основу соціальної установки покладені минулий досвід суспільства (групи) і особистий досвід індивіда;

· ціннісна установка - соціальна установка, направлена на цінність, - значущий для суб'єкта і суспільства об'єкт матеріальної і духовної культури;

· ціннісна орієнтація - це система ціннісних установок особистості, яка характеризує виборче відношення особистості до цінностей.

Вона складає визначену ієрархічно організовану структуру і визначає спрямованість особистості [21]. Термін «ціннісні орієнтації» має тривалу історію. Перші згадки про поняття «Ціннісні орієнтації» починають зустрічатися в середині XIX століття в зарубіжній соціальній психології. Г. Олпорт пропонує вважати батьком-засновником в цій області досліджень англійського філософа і психолога Г. Спенсера, який в кінці XIX століття писав: «В ухваленні правильних думок із спірного питання багато чого залежить від позиції (готовності) розуму, яку ми зберігаємо в той час, як слухаємо і беремо участь в спорі; для збереження правильної позиції (готовності) необхідне саме те, щоб ми дізналися як істина або навіть брехня є звичайними людськими переконаннями» [29].

Розвиток досліджень ціннісних орієнтацій у вітчизняній соціальній психології йде таким же шляхом. Одночасно з критикою буржуазних концепцій ціннісної регуляції поведінки здійснюється широке емпіричне дослідження і розробка проблеми ціннісних орієнтацій з погляду матеріалістичної методології. Теоретико-методологічне осмислення поняття ціннісних орієнтацій одночасно відбувається на різних рівнях в різних науках: філософії, соціології і психології.

Соціологічний підхід до проблеми цінностей і ціннісних орієнтацій припускає дослідження їх як компонентів соціальної системи, що виконують по відношенню до особистості нормативні функції. У філософії початок вивченню проблеми ціннісних орієнтацій поклав В.П. Тугаринов в 1960 році, який довів актуальність проблеми і необхідність її глибокого вивчення. На філософському рівні поняття ціннісних орієнтацій зв'язується перш за все з категоріями «цінність», «оцінка», «ціннісне відношення». До трактування поняття «цінність» існують в основному два підходи. Одні дослідники відносять «цінність» до об'єктивної категорії, інші - до суб'єктивно-об'єктивної. Існує спірне питання: чи існує цінність сама по собі або тільки в рамках відношення людини і світу, відношення суб'єкта і об'єкту Більшість дослідників відносять цінності до суб'єктивно-об'єктивної категорії (В.П. Тугаринов, В.А. Василенко, Д.Г. Дробницький, Ю.М. Жуков, В.В. Сусленко, А.Г. Здравомислов та інші). Вони вважають, що об'єктивними є тільки властивості предмету оцінки, а цінність стає категорією суб'єктивно-об'єктивною.

У роботі В.В .Сусленко підкреслюється нерівнозначність окремих орієнтацій в структурі. «Якщо цінність - це відображений свідомістю об'єкт, що виконує роль орієнтиру, то ціннісні орієнтації - це процес, в результаті якого, цінності виявляються певним чином субординованими в свідомості особистості і в суспільній свідомості». На думку автора, спрямованість особистості є ширшим, синтетичним поняттям, яке включає «домінуючі ціннісні орієнтації і установки», які виявляються в будь-якій ситуації (наприклад, колективістська або індивідуалістична спрямованість). Спрямованість є стійкішою характеристикою особистості, в той час, як поняття «Внутрішня позиція» включає всі ті ціннісні орієнтації і фіксовані установки, які діють, аналізуються в кожен даний момент дії навколишнього середовища. Структуру діяльності, її зміст і спрямованість визначає структура ціннісних орієнтацій, оскільки саме система ціннісних орієнтацій визначає свідомий вибір мети і засобів діяльності.

Теоретичні і конкретно-експериментальні розробки проблеми ціннісних орієнтацій належать і соціологам. Перші такі дослідження з'являються в 1965-1968 роках (А.Г. Здравомислов, В.А. Ядов, В.Б. Ольшанський).

Під керівництвом В.А. Ядова проводилося дослідження ціннісних орієнтацій робітників. Ціннісні орієнтації розглядалися автором як одна з центральних характеристик особистості, узятої, перш за все, в її відношенні до суспільства, соціальної групи, самій особистості як соціальному феномену. Формування системи ціннісних орієнтацій у людини відбувається впродовж багатьох років, і змінюються вони поступово, відповідно до психологічних особливостей індивіда. «Від того, наскільки явними або неявними виявляються ціннісні орієнтації даного індивіда, за своїм змістом, вони характеризують його як особистість, включену в дану систему соціальних зв'язків і відносин в соціальній системі. Основна функція ціннісних орієнтацій полягає в регулюванні поведінки як усвідомленої дії в певних соціальних умовах». Ціннісні орієнтації автором визначаються як «фіксована в психіці індивіда і соціально обумовлена загальна спрямованість на цілі і засоби діяльності в деякій сфері».

Ціннісна регуляція не наказує особистості конкретних вчинків або життєвих подій, які повинні бути здійснені, а указує лише найзагальніші принципові життєві імперативи, конкретна реалізація яких цілком і повністю є прерогативою суб'єкта. Ціннісні орієнтації зумовлюють вибір тієї або іншої лінії поведінки, тих або інших значущих вчинків впродовж життєвого шляху в цілому. Вони виступають вищим поверхом регуляції по відношенню до потреб, інтересів, життєвих планів і мотивів поведінки.

Найбільш простій, генетично раніший як в історичному, так і в індивідуальному плані спосіб регуляції характеризується орієнтацією на нормативно прийняте. Альтернативний варіант побудови особистістю свого життя - орієнтація виключно на ціннісні орієнтири, у відриві від конкретних життєвих планів. У реальному житті ці два види цілеполягання завжди знаходяться в єдності і взаємодоповненні, але в різних пропорціях, залежно від особливостей ситуації і рівня розвитку особистості. У соціологічних дослідженнях, проведених В.А. Ядовим, В.Г. Ольшанським, М.Х. Титмою та іншими було встановлено, що ступінь збігу ціннісних орієнтацій і реальної поведінки може коливатися, що ціннісні орієнтації не завжди стають мотивами поведінки. На істотний дисонанс між ціннісними і поведінковими характеристиками звертають увагу А.А. Табунс, І.М. Попова, І. Трапенцієре і інші автори.

В даний час в дослідженні ціннісних орієнтацій в зарубіжній соціальній психології і соціології спостерігаються дві основні тенденції. З одного боку, є спроби побудови узагальнених теорій будови і функціонування ціннісних регуляторів поведінки особистості. Чіткіше ця тенденція виявляється в роботах М. Рокіча. З іншого боку, дослідження ціннісних орієнтацій набуло, по суті, прикладного характеру в тому сенсі, що блок ціннісних орієнтацій став майже обов'язковим компонентом кожної ширшої соціально-психологічної і соціологічної дослідницької програми. У ряді досліджень ціннісних орієнтацій слід виділити дослідження ціннісних орієнтацій у сфері спілкування (Т. Шибутані, Дж. Моренно і інших). Цими авторами відмічено, що в спілкуванні серед однолітків виявляється прагнення до домінування. На основі результатів досліджень, Т. Шибутані підкреслює, що домагаються успіху в спілкуванні перш за все ті, хто страждає почуттям неповноцінності. У свою чергу, Дж. Морено вважає, що всі діти прагнуть до головних ролей.

Проте вони не враховують зв'язку особистості з суспільними умовами

Чітко це виявляється в дослідженнях проблеми молоді і освіти. У соціологічних дослідженнях ціннісні орієнтації розглядаються як компоненти соціальної системи, нормативні функції, що виконують по відношенню до особистості; вивчається поширеність конкретних ціннісних орієнтацій в масовій свідомості і вплив їх на поведінку людей; розкриваються механізми формування ціннісних орієнтацій.

У соціально-філософських дослідженнях поняття «Ціннісних орієнтацій» розглядається у зв'язку з поняттями «цінність», «оцінка», «ціннісне відношення». У дослідженнях виявляється два підходи. Одні дослідники відносять цінність до об'єктивної категорії. Інші - до суб'єктивно-об'єктивної.

Таким чином, проблема цінностей і ціннісних орієнтацій існує з давніх часів, проте до цих пір немає однозначного, загальноприйнятого визначення цінності і ціннісних орієнтацій. Це обумовлено складністю об'єкту дослідження і різноманітністю дослідницьких підходів. На основі аналізу численних досліджень можна сказати, що цінність є багатовимірним феноменом, що поєднує в собі властивості природного і соціального, утворюється в результаті суб'єктивно-об'єктних відносин і що існує в трьох основних формах: 1) у формі суспільних ідеалів; 2) у формі реального втілення цих ідеалів в діях; 3) у формі мотиваційної структури особистості, яка стимулює її до реального втілення ідеалів в поведінці і діяльності.

Ціннісні орієнтації виражають внутрішню структуру відносин людини до різних цінностей матеріального, морального, політичного і духовного порядку. Категорія ціннісних орієнтацій може бути виражена як через поняття цінностей і ціннісного відношення, так і через психологічні поняття установки, відношення, особового сенсу, спрямованості особистості.

Ціннісні орієнтації особистості характеризують змістовну сторону її спрямованості, виражають позитивну або негативну значущість для індивіда предметів і явищ дійсності. Система ціннісних орієнтацій, організовуючи зміст свідомості, забезпечує стійку спрямованість особистості і регуляцію поведінки. Таким чином, в психологічній літературі в рамках загально методологічної основи зміст ціннісних орієнтацій розглядається залежно від соціального середовища і засвоєння конкретних суспільних цінностей.

Ціннісні орієнтації характеризуються як найважливіші компоненти психологічної структури особистості, що визначають світогляд, життєву спрямованість і сенс життя особистості і регулюючі її поведінку.

Ціннісні орієнтації є цілісною системою індивідуальних, виборчих, усвідомлених зв'язків особистості з різними сторонами об'єктивної дійсності.

Ціннісні орієнтації виражаються через спрямованість, потреби, інтереси, переконання, установки, діяльність, поведінку людини.

Розділ 2. Система цінності особистості

2.1 Структурно-динамічні і змістовно-типологічні характеристики системи ціннісних орієнтацій особистості

У численних дослідженнях встановлено, що ціннісні орієнтації «є системною єдністю найбільш значущих ціннісних компонентів свідомості», що система ціннісних орієнтацій особистості має багаторівневу структуру, вершину якої складають цінності, тісно пов'язані з її ідеалами, життєвими цілями.

Багато вчених підкреслює «надзвичайну складність системи ціннісних орієнтацій особистості. Говорять про те, що ці багатовимірні об'єкти є дуже складними по своїй структурі.». При всьому різноманітті ціннісних орієнтацій, їх сукупність не тільки не аморфна, не тільки в принципі структурна, але і ієрархізована». На ієрархічний порядок цінностей звертають увагу багато дослідників. Так, Ю.М. Жуков відзначає, що «ієрархія цінностей полягає не тільки в тому, що одними цінностями («нижчими») іноді жертвують ради інших («вищих»), але і в тому, що різні цінності володіють різним ступенем спільності і одні є конкретизацією інших» [22].