главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 





Співвідношення Я-реального та Я-ідеального у підлітків

Закономірності становлення самосвідомості особистості. Формування "Я-концепції" особистості. Важлива роль у формуванні самооцінки зіставлення образу реального "Я" з образом ідеального "Я". Форми активності людини, особа як суб'єкт самовдосконалення.

Рубрика: Психология
Вид: курсовая работа
Язык: украинский
Дата добавления: 22.08.2010
Размер файла: 82,7 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные документы


1. Співвідношення Я-реального та Я-ідеального у підлітків
Суть процесу самосвідомості і його підсумкового продукту - "Я-концепції". Психологічні особливості, теорії та концепції особистості. Експериментальне дослідження співвідношення я-реального та я-ідеального у підлітків. Методики вивчення рівня самооцінки.
курсовая работа [68,6 K], добавлен 17.10.2010

2. Образ "Я" та самооцінка особистості
Аналіз поглядів на сутність, природу, генезис самооцінки особистості. Невпевненість, низька і позитивна самооцінка. Пояснення норм поведінки. Контроль за звичками. Механізм становлення самосвідомості. Метод позитивного підкріплення. Формування "образу-Я".
курсовая работа [28,1 K], добавлен 04.01.2014

3. Самооцінка особистості та її розвиток
Співвідношення понять "особистість", "людина", "індивідуальність". Біологічні, соціальні фактори розвитку особистості. Рівні самооцінки людини, рівень домагань, роль у процесі соціалізації. Формування особистісних якостей в різних вікових періодах.
курсовая работа [45,3 K], добавлен 17.10.2010

4. Проблема самосвідомості особистості
Теоретичний аналіз літературних джерел з проблеми самосвідомості у зарубіжній і відчизняній психології. Виникнення проблеми самосвідомості. Рефлексія і внутрішній діалог як необхідні умови її формування. Поняття "Я - концепції" та самооцінка особистості.
курсовая работа [63,7 K], добавлен 07.01.2011

5. Складові самосвідомості особистості
Особистість як самокерована система. Розвиток фізичних, моральних і духовних якостей. Самовиховання у видатних людей. Методика визначення самооцінки. Значення саморегуляції у житті людини. Формування Я-концепції. Рівнева репрезентація самооцінок учнів.
реферат [26,4 K], добавлен 20.07.2011

6. Позитивна "Я-концепція" як умова вашого успіху
Сутність "Я-концепції" в психології, порядок формування адекватної самооцінки особистості. Фактори, що впливають на формування самооцінки. Самоповага як важливий компонент "Я", порядок її виховання. Позитивне мислення як шлях до щастя особистості.
реферат [12,8 K], добавлен 03.08.2009

7. Формування людини як особистості в умовах цілеспрямованого впливу
Концепції психологічних основ виховання в сучасній педагогічній психології. Роль дитинства в становленні особистості. Поняття виховного впливу. Ефективність психогімнастики як засобу емоційного впливу на формування особистості дитини дошкільного вiку.
курсовая работа [52,3 K], добавлен 09.02.2011

8. Теорія особистості за І.С. Кон
Історико-культурна теорія особистості. Як, коли і у зв'язку з чим виникає особа і індивідуальна самосвідомість? Історичні закономірності індивідуалізації людини і жанрові закономірності художньої творчості (лірика, епос, портрет). Генезис морального "Я".
реферат [23,9 K], добавлен 03.01.2011

9. Формування людини як особистості в умовах цілеспрямованого впливу
Концепції психологічних основ виховання в сучасній педагогічній психології. Роль дитинства в становленні особистості. Поняття виховного впливу і їх класифікація. Застосування колекційних психогімнастичних програм для розвитку особистості дошкільника.
курсовая работа [48,1 K], добавлен 09.03.2011

10. Соціалізація і виховання особистості
Соціальна поведінка особистості і форми її формування. Соціальна установка і реальна поведінка. Конформність як прояв соціальної поведінки. Соціалізація і соціальна поведінка особистості. Вплив референтної групи на соціальну поведінку особистості.
контрольная работа [36,7 K], добавлен 17.10.2007


Другие документы, подобные Співвідношення Я-реального та Я-ідеального у підлітків

Страница:  1   2 


41

Зміст

  • Вступ
    • Розділ І. Теоретичний аналіз я-концепції
    • 1.1 Поняття Я-концепції
    • 1.2 Психологічні особливості особистості
    • Розділ ІІ. Експериментальне дослідження співвідношення "я-реального" та "я-ідеального" у підлітків
    • 2.1 Опис процедури дослідження
    • 2.2 Аналіз отриманих результатів
    • Висновки
    • Список використаної літератури
    • Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. В останні десятиріччя все більше увага дослідників звертається до однієї з центральних проблем психології розвитку особистості - до проблеми пошуку механізмів та закономірностей становлення самосвідомості особистості. Загальна проблематика самосвідомості особистості посіла значне місце в теорії психології завдяки працям Р. Бернса, У. Джемса, І. Кона, К. Роджерса, С. Рубінштейна, В. Століна, З. Фрейда, І. Чеснокової, Т. Шибутані, К. Юнга, В. Ядова та інших.

Існує декілька підходів до визначення сутності та структури самосвідомості. Окремі її компоненти були предметом численних досліджень, як у зарубіжній, так і у вітчизняній психології. У працях вітчизняних і зарубіжних психологів (Н. Анкудінова, В. Асєєв, Р. Бернс, К. Блага, А. Бодальов, Л. Божович, Є. Бондаренко, А. Валлон, Г. Ліпкіна, М. Шебек) розглянуто теоретичні положення про співвідношення та взаємодію внутрішніх і зовнішніх чинників становлення свідомості й самосвідомості особистості, генезис самосвідомості, її складових.

Предметом експериментального вивчення зазвичай є окремі сторони самосвідомості, зокрема, самовизначення і самооцінка рівня інтелекту, емоційного стану, особистісних властивостей (Л. Божович, В. Вольф, С. Куперсміт, Г. Ліпкіна, А. Петровський, Є. Савонько, К. Ханлі, С. Юлдашева та інші). У цей же час є багато незрозумілого стосовно характеру зв'язків окремих компонентів самосвідомості, її внутрішніх структурних особливостей.

Суттєвою особливістю значної кількості досліджень є їх зосередження на двох вікових категоріях. По-перше, це численні вивчення процесу становлення самосвідомості в дітей дошкільного віку, а, по-друге, це дослідження свідомості й самосвідомості в підлітковому віці.

Очевидною є необхідність вивчення не тільки окремих характеристик самосвідомості, але й їх взаємозв'язку й взаємовпливу в процесі розвитку особистості.

Особливо болючі питання виникають у підлітковому та юнацькому віці, який часто і, мабуть, небезпідставно, вважають кризовими, критичними, оскільки саме в цей період відбуваються досить істотні якісні зрушення у розвитку особистості. Ці якісні зрушення відбуваються дуже інтенсивно, супроводжуючись значними суб`єктивними труднощами у житті юнаків. У цей віковий період найбільш імовірні конфлікти між більш-менш сформованими настановленнями "Я" та безпосереднім досвідом людини. Така невідповідність може виникнути в таких випадках, коли "Я-концепція" (уявлення про себе) переважно зумовлена цінностями та уявленнями інших людей. Особистості необхідна правильна самооцінка, яка формується найінтенсивніше у підлітковому та юнацькому віці. Процес формування свого "Я" породжує потребу в самовираженні, в апробації своїх життєвих сил та можливостей. Спочатку ця проблема має невиразні форми, неясні цілі, набуваючи пазом з життєвим досвідом рис більшої визначеності, сформованості "Я-концепції" особистості.

Психологи визнають "Я-концепція" як відносно стійку, неповторну систему уявлень індивіда про самого себе, на підставі якої він здійснює взаємодію з іншими людьми і ставиться до себе. "Я-концепція" - цілісний, хоч не позбавлений внутрішніх протиріч, образ власного "Я", що виступає як установка стосовно себе самого і включає компоненти: когнітивний - образ своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значущості та ін. (самосвідомість); емоційний - самоповага, себелюбство, самоприниження та ін., оцінно-вольовий - прагнення підвищити самооцінку, завоювати повагу та ін.

"Я-концепція" - це сукупність усіх уявлень людини про себе, яка пов`язана з їхньою оцінкою. Установки, спрямовані на самого себе, створюють "образ-Я" - уявлення про самого себе, самооцінку - емоційно забарвлену оцінку цього уявлення, потенційно поведінкову реакцію, ті конкретні дії, які можуть спричинятися "образом-Я" і самооцінкою. "Я-концепція" виконує трояку роль: вона сприяє внутрішній узгодженості особистості, визначає інтерпретацію набутого досвіду і є основою очікувань стосовно самого себе.

"Я-концепція" може мати як позитивне, так і негативне забарвлення. Позитивна "Я-концепція" - це, по суті, позитивне ставлення людини до себе, синонімом негативної "Я-концепції" є негативне ставлення до себе. Негативне ставлення до себе за часом може перетворитися на комплекс неповноцінності, що порушує процес збалансованості між "Я-концепцією" та реальною поведінкою, і в такому разі досягнення узгодженості стає неможливим.

Таким чином, сказане вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об'єкт дослідження - "Я-концепція".

Предмет дослідження - співвідношення "Я-реального" та "Я-ідеального" в підлітковому віці.

Гіпотеза дослідження полягає в припущенні, що співвідношення "Я-реального" та "Я-ідеального" в підлітковому віці потребує корекційних заходів.

Мета дослідження - проаналізувати співвідношення "Я-реального" та "Я-ідеального" в підлітковому віці.

Завдання дослідження

Проаналізувати поняття "Я-концепції" в психології.

Провести експериментальне дослідження співвідношення "Я-реального" та "Я-ідеального" в підлітковому віці.

Структура курсової роботи зумовлена логікою дослідження - вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури та додатки.

Розділ І. Теоретичний аналіз я-концепції

1.1 Поняття Я-концепції

Самосвідомість - це ставлення індивідуума до самого себе, що виникає в певних умовах, обставини яких підштовхують індивіда за межі самого себе, до самооцінки зі сторони позиції, що приймається за істину, за критерій його суспільного становища і соціальних якостей. Тобто індивід стає на позицію іншого суб'єкта, відрізняючи себе від нього і разом з тим ототожнює себе з ним ідеально. Ця риса самосвідомості дає змогу для розумної людини не тільки відокремити себе від іншого світу, а й протиставити себе самій. Разом з тим у самосвідомості відбувається усвідомлення самого себе не як чогось абсолютно відокремленого від світу, а у різноманітних відносинах з ним.

Самосвідомість розкриває перед собою цілий спектр можливостей самореалізації та саморозвитку особистості, які неможливі без участі інших людей, без спілкування з ними [30,c.56].

Самосвідомість - це духовний процес, в якому суб'єкт співвідносить себе з об'єктивним світом і знаходить в ньому своє місце і орієнтири для подальшої діяльності. Тобто найглибшою субстанцією суспільства є людина.

Проблема самосвідомості є надзвичайно складною. Існує цілий ряд термінів, які описують ту чи іншу форму самосвідомості ("Я-образ", "Я-концепція" та ін), і велика кількість емпіричних досліджень присвячена цим феноменам.

Як і інші психічні характеристики, тенденція мислити про себе та свої переживання переходить від людини до людини. В зв'язку з цим існують глобальні ситуаційні детермінанти саморефлексивних тенденцій. Ситуаційні фактори, змушуючи індивіда в більшій чи меншій мірі усвідомлювати самого себе, можуть слугувати зовнішніми детермінантами агресивної поведінки. Наприклад, чим більше людей у групі, тим більша вірогідність того, що людина так і залишиться не ідентифікованою і тим менше його відчуття відповідальності. Самосвідомість відноситься до станів, в яких увага концентрується на власних установках, цінностях та інших характеристиках індивіда. Безліч ситуацій, особливо в яких висока вірогідність залишитися анонімними чи можливість не залучатися до персональної відповідальності можуть погіршувати здатність до усвідомлення самого себе і посилювати агресивність.

Самовизначення, самоствердження, саморозвиток, самореалізація - сутнісні ознаки природи людини. Детермінантою, якою визначається процес життєвого самовизначення особистості, постає специфічна здатність людини до оволодіння техніками самопізнання і самоосмислення, які є важливими для самоусвідомлення життєвих перспектив. Психологічні механізми саморозвитку найтісніше пов'язані із самосвідомістю особистості. Самосвідомість є важливим чинником формування особистості, що проходить шляхом самоспостереження, самооцінки та самоаналізу. Феномен суб'єктивності як унікальної властивості людської психіки проявляється як рефлексивне усвідомлення себе самого, по-перше, як фізіологічного індивіда, який має біологічну спільність з іншими індивідами (соматичне "Я"); по-друге, як соціальної істоти, подібної до інших людей - членів соціуму (соціальне "Я"); по-третє, як індивідуальності, що характеризується власним психологічним світом не тотожним психологічному світові будь-якої іншої людини, а також своєю ідентичністю, самістю; по-четверте, як духовної трансцендентальної індивідуальності (трансцендентальне "Я") [18,c.34].

Усвідомлення самого себе містить в собі "Я" як об'єкт сприйняття і внутрішнього почуття і рефлексуюче "Я". Особистість може самостійно встановлювати собі цілі, пов'язані з різними компонентами "Я" і оцінювати успішність життєвих проявів щодо цих цілей. Ціннісні орієнтації, мотиваційна сфера є основою оцінки індивідом власних успіхів чи невдач.

Як відомо, індивід оцінює успішність своїх дій і проявів психологічних властивостей через призму своєї ідентичності. Індивід отримує задоволення не від того, що він просто щось робить добре, а від того, що він обрав певну справу і саме її робить добре.

К. Роджерс стверджує, що "структура власного Я" є організованою конфігурацією перцепцій себе, які допускаються до свідомості, скомпонованої з таких елементів:

сприймання власних рис і здібностей;

сприймання і поняття про самого себе щодо інших та оточення, до вартісних якостей, які сприйняті як нерозривні з переживаннями та об'єктами;

цілі та ідеї, які є сприйняті позитивно, або негативно.

Це є організована картина, що існує в свідомості як "фігура", або як "поле" самого себе й себе у відношенні разом з позитивними або з негативними цінностями, які сполучені з тими якостями і відношеннями так, як вони сприймаються, та існують у минулому, теперішньому і майбутньому

Самосвідомість - це перш за все процес, за допомогою якого людина пізнає себе і відноситься до самого собі. Але самосвідомість характеризується також своїм продуктом - уявленням про себе, "Я-образом" або "Я-концепцією". Це розрізнення процесу і продукту в психологічний ужиток було введене У. Джемсом у вигляді розрізнення "чистого Я" (що пізнає) і "емпіричного Я" (пізнаваного) (Джемс У., 1905). Пізнає, звичайно, не свідомість, а людина, що володіє свідомістю і самосвідомістю, при цьому користується цілою системою внутрішніх засобів: уявлень, образів, понять, серед яких важливу роль займає уявлення людини про себе саму: про свої особові риси, здібності, мотиви. Уявлення про себе, таким чином, будучи продуктом самосвідомості, одночасно є і його істотною умовою, моментом цього процесу. Не випадково відомий дослідник проблеми самосвідомості І.С. Кон пише про розуміння відносності відмінностей між діючим і рефлексивним "Я" як про одну з головних тенденцій в сучасних дослідженнях [18,c.78].

Завдання аналізу власне процесу самосвідомості виявилося, проте, складнішою, ніж завдання аналізу продуктів або результатів цього процесу. Як людина приходить до того або іншого уявлення про себе, які внутрішні дії при цьому здійснює, на що спирається - всі ці питання зараз інтенсивно розробляються в наукових дослідженнях, проте результати пошуків поки не утілилися в психодіагностичних алгоритмах і методиках. Психодіагностика самосвідомості традиційно спрямована на виявлення продукту самосвідомості - уявлення про себе. При цьому припускається, а потім доводиться, що "Я-концепція" не просто продукт самосвідомості, але важливий чинник детермінації поведінки людини, таке внутріособистісне утворення, яке багато в чому визначає напрям його діяльностей, поведінку в ситуаціях вибору, контакти з людьми.

Аналіз "Я-образу" дозволяє виділити в ньому два аспекти: знання про себе і самовідношення. В ході життя людина пізнає себе і накопичує про себе знання, ці знання складають змістовну частину його уявлень про себе - його "Я-концепцію". Проте знання про себе самого, природно, йому небайдужі: те, що в них розкривається, виявляється об'єктом, його емоцій, оцінок, стає предметом його більш менш стійкого самовідношення. Не все, що реально усвідомлюється в собі самому і не все у власному само відношенні ясно усвідомлено; деякі аспекти "Я-образу" виявляються неусвідомленими.

Вже ці дві змістовні тези про будову "Я-образу", тобто теза про знання про себе і відношення до себе як аспектах "Я-концепції" і теза про її усвідомлювану і неусвідомлену частини, дозволяють зрозуміти ряд принципових методологічних проблем, що виникають перед психодіагностикою самосвідомості [23,c.44].

Чи можна взагалі виявити те, що про себе людина знає? На перший погляд питання це невиправдане: неважко тим або іншим способом отримати самоопис випробовуваного або обстежуваного, цей самоопис і є показник знання людини про себе, вираження її "Я-концепції". Проте, якщо людина повідомляє про себе, що вона добра, ділова, цілеспрямована, товариська або, навпаки, зла, безвольна, нетовариська, то вона повідомляє не просто відомості, але і оцінку самої себе. Виділити цю оцінку в самоописах і навіть відокремити її від словесного самоопису можна, але відокремити знання від оцінки виявляється украй важко, якщо взагалі можливо. Але, якщо це так, то чи не спотворює оцінка знання суб'єкта про себе? А сама ця оцінка в тому випадку, якщо вона дійсно негативна, чи не виявляється спотвореною і "захованою" в підсвідомість? А якщо такі спотворення відбуваються, то який концептуальний, теоретичний статус самоописів?

Ці питання і ряд інших не раз служили предметом методологічного аналізу. Так, серед релевантних чинників, що впливають на самоопис і його інтерпретацію (крім релевантного чинника - самої "Я-концепції"), розглядаються соціальна бажаність описуваних рис, тактика самоподачі (самопрезентація), область саморозкриття, ідентифікованість або анонімність відповідей, тактика погоджуватися або не погоджуватися з твердженнями, характер і ступінь обмежень у формі відповідей на питання (пункти), контекст всієї процедури діагностики, установки, очікування і інструкції, способи підрахунку індексів і статистичні процедури [30,c.78].

Крім цього, свою роль грають рівень інтелектуального розвитку, кооперативна установка у відношенні до діагноста або дослідника, відчуття безпеки в ситуації тестування.

Прогрес в рішенні цих методологічних проблем психодіагностики виявився пов'язаним з просуванням в розумінні психологічної суті самого процесу самосвідомості і його підсумкового продукту - "Я-концепції".

Досліджено, що людська свідомість має наративну структуру. Тобто, особистість мислить, робить певні життєві вибори відповідно до наративних структур, які розглядаються як організаційний принцип діяльності людини (Ф. Сабрін, Н.В. Чепелєва). На становлення самосвідомості впливає відповідальність особистості за впорядкування її життєвих подій в єдину послідовність, що залежить від життєвої концепції людини. Для становлення самосвідомості важливим є, насамперед, саморозуміння, саморозкриття, ствердження системи цінностей, поглядів, переконань.

Зрозуміло, що недостатній рівень розвитку самосвідомості, а саме: слабка диференційованість образу "Я", неадекватність самооцінки та негативне змістове наповнення ціннісних орієнтацій є несприятливими факторами загального розвитку особистості. У цей же час проведене нами дослідження показало, що недоліки в розвитку компонентів самосвідомості тісно пов'язані з виникненням феноменів шкільної дезадаптації та шкільної тривожності, емоційною нестійкістю, порушенням форм соціальної поведінки та комунікації. Недоліки розвитку самосвідомості в молодшому шкільному віці стають підґрунтям виникнення низки порушень особистісного розвитку в підлітковому віці, почасти різних форм девіантної поведінки [18,c.67].

Результати досліджень показали, що відхилення у розвитку самосвідомості підлітка можуть проявлятися у трьох формах, що пов'язані з провідними для цього віку компонентами самосвідомості: низький рівень диференційованості образу "Я" особистості; неадекватно завищена чи занижена самооцінка; змістовні вади ціннісних орієнтацій, які переважно проявляються у стійкому егоцентризмі та неспроможності адекватного ставлення до потреб та інтересів інших.

Формується Я-концепція особистості в процесі життєдіяльності, водночас впливаючи на розвиток, діяльність та поведінку особистості, як установка щодо себе.

Я-концепція - це відносно стійка, більш-менш усвідомлена система уявлень індивіда про себе, на основі якої він будує свої стосунки з іншими людьми та ставиться до себе. Це цілісний, хоч і не позбавлений внутрішніх протиріч образ власного Я. [21,c.66]

Самосвідомість - це усвідомлення людиною свого суспільного статусу і своїх життєво важливих потреб, вищий рівень розвитку свідомості - основа формування розумової активності та самостійності особистості в її судженнях і діях. [18]

Різні процеси самосвідомості, так само як різні аспекти "Я-образу", можлива співвіднести з рівнями активності людини як організму, індивіда й особистості. Прийняття точки зору іншого, ідентифікація з батьками, засвоєння стандартів виконання дій та формування самооцінки, набуття само ідентичності в рамках сімейних відносин та відносин з однолітками, формування статевої ідентичності, а пізніше професійної ідентичності, становлення самоконтролю характеризують розвиток самосвідомості індивіда.

Головними функціями самосвідомості є: пізнання себе, удосконалення себе та пошук смислу життя.

Отже, самосвідомість - це перш за все процес, за допомогою якого людина пізнає себе. Але самосвідомість характеризується також своїм продуктом - уявленням про себе, "Я-образом".

Як будь яка установка Я-концепція має три компоненти: когнітивний - уявлення про свої здібності, зовнішність, соціальну значущість; емоційно-оцінний, в якому відображається ставлення до себе та поведінковий - прагнення завоювати авторитет, підвищити свій статус чи намагатися бути непомітним, приховати свої недоліки. Їх спрямованість та ступінь виразності є важливим показником успішного становлення Я-концепції особистості та її соціально-психологічної адаптованості.

Факторами, які впливають на формування тих чи інших особливостей Я-концепції особистості, є культура, в якій зростає людина, соціально-економічна ситуація буття, вікові та статеві особливості особистості.

Внаслідок повсякденної діяльності та взаємодії з іншими людьми в особистості виникає множина образів Я, кожен з яких домінує в залежності від ситуації. [18,c.67] Так розрізняють Я-минуле, Я-реальне, Я-ідеальне, Я-фантастичне та ін. Я-реальне - це уявлення людини про себе в даний момент. Я-ідеальне - уявлення про те, якою вона повинна бути, щоб відповідати суспільним нормам та очікуванням оточуючих. Розбіжність між Я-реальним та Я-ідеальним є могутнім стимулом для роботи особистості над собою.

Викривлення в образі "реального Я" є результатом болісних внутрішньо-особистісних конфліктів, втрати звичних контактів з соціальним середовищем, порушення здатності виконувати певні соціальні ролі. В цих умовах можливий розвиток пасивної життєвої позиції, апатії, а в складнішій формі - невротичних та депресивних станів. Адекватність формування Я-концепції вимірюється тим, наскільки успішно особистість реалізує власні потреби в соціумі, віднаходить там своє місце та на емоційному рівні відчуває їх [25, c.23].

Оскільки "Я" - це відображення самого себе, погляд зсередини, то у кожної особистості формується власна "Я-концепція". А. Маслоу, К. Роджерс, Р. Бернс вважають пріоритетом самої особистості вибір дій та вчинків, самовизначення та формування себе. Вони зосереджують увагу на усвідомленні та розвиткові внутрішніх сил особистості, її емоціях, відносинах, переконаннях, цінностях, сприйняттях та проблемах. Ставлення до світу, та оточуючих, здатність приймати самостійні рішення, чинити вільні та відповідальні дії визначаються характером уявлень індивіда про себе. У зв'язку з цим формування адекватної Я-концепції вважається одним з найважливіших завдань розвитку гармонійної особистості.

Е. Еріксону належить ідея про адаптивні функції "Я". Він розглядає "Я" як утворення, що підтримує сталість та тривалість існування, як певну силу, що дозволяє подолати розчарування та амбівалентність буття.

Р. Баумейстер розглядає его-захисну функцію, коли самоповага підтримується за допомогою вчинку, в якому суб'єкт робить вибір на користь поведінки, що спростовує погану репутацію. Водночас експерименти показують, що людина змінює свої настановлення щодо себе так, аби вони узгоджувалися з її поведінкою.

Концептуальна модель В. Століна щодо его-захисних функцій підтверджує гіпотезу про те, що можливості захисту само ставлення закладені в його будові завдяки багатомірності, яке включає само інтерес, самоповагу і самосимпатію, та адитивності глобального самоставлення [30, с.78].

Онтогенетичний аналіз становлення та розвитку Я-концепції показує, що, починаючи з підліткового віку, ця психоструктура несе функціональне навантаження в самовихованні особистості. Вона сприяє здійсненню вибору способів самовиховання, формування моральних критеріїв ставлення особистості до цілей та завдань самовиховання. Я-концепція опосередковує перехід особистості до самовиховання, виступає детермінантою особистісного та професійного самовизначення, виражає рівень саморегуляції особистості.

Говорячи про Я-концепцію як загальний механізм саморегуляції поведінки на особистісному рівні, М. Боришевський підкреслює його роль у забезпеченні почуття ідентичності, само тотожності людини. Саме почуття ідентичності уявлень про себе протягом більш чи менш тривалих життєвих періодів дозволяє людині усвідомити необхідні рамки між "Я" і "не-Я", що є важливим моментом, з яким пов'язані такі детермінанти саморегуляції поведінки, як особиста відповідальність, обов'язок, почуття соціальної причетності, зіставлення власних бажань з інтересами оточуючих. Крім того, почуття ідентичності образу "Я" імпліцитно містить у собі можливість усвідомлення індивідом змін, які відбуваються в ньому самому, що виражає діалектичну єдність таких протилежностей, як мінливість та сталість.

Р. Бернс, стверджуючи, що Я-концепція відіграє, по суті, трояку роль, вказує на те, що вона сприяє досягненню внутрішньої узгодженості індивіда, визначає інтенсифікацію індивіда та виступає джерелом очікувань [5,c.135].

Досліджуючи шляхи впливу Я-концепції на активність суб'єкта, В. Сафін виокремлює п'ять основних функцій цієї психоструктури: ствердження, самосхвалення, самооцінку, саморегуляцію, самоспонукання. Формування в дитини здатності усвідомлювати свої "хочу", "можу", "маю", "потрібно" в процесі прийняття значущих для неї рішень та організацію на цій основі своєї поведінки автор вважає початком свідомого самовизначення особистості як суб'єкта життєдіяльності.

Із усього зазначеного можна зробити висновок, що основна функція Я-концепції полягає в тому, щоб не просто дати індивідові відповідні відомості про себе, а допомогти виробляти ефективні життєві орієнтації, у тому числі й орієнтації в соціальному середовищі. Ці функції є важливим фактором детермінації процесу самовизначення особистості.

В цілому Я-концепція включає в загальному вигляді сукупність домагань особистості: її вимоги, очікування від життя, її власні наміри, цілі та вимоги до самої себе.

Сукупність уявлень про себе залежить від адекватності чи неадекватності, реалістичності чи не реалістичності уявлень особистості про себе. Одні люди оцінюють себе набагато краще, ніж вони є насправді, інші - занижують свою самооцінку. Таке заниження чи завищення самооцінки є для особистості бажаною поправкою до своєї концепції-Я [18,c.89].

Домагання особистості є не лише ознакою самооцінки та ставлення до себе. Вони виражають ставлення людини до світу, до людей, і головне, до життя на основі того чи іншого ставлення до себе. Домагання є узагальненим уявленням про себе, про те, на що претендує, сподівається, чого очікує людина від життя, те чого вона хоче і вважає гідною отримати в житті. Домагання виражають ціннісну характеристику і самого суб'єкта, і його життя, відповідають її смислу.

Домагання особистості складаються з індивідуалізованого, типового для неї комплексу та профілю потреб. Основним є втілене в них уявлення про те, як людина хоче виразити, втілити себе в житті. Тобто, домагання формуються на основі ідеального-Я людини. Саме завдяки цій складовій Я-концепції для однієї людини цінними, значимими є одні сфери життя, для іншої - інші.

Домагання є досить стійкою характеристикою особистості, але вони зростають чи знижуються в залежності від реальних життєвих досягнень, від розв'язання чи нерозв'язання тих внутрішніх протиріч, які виникають в процесі життя, в залежності від задоволеності чи незадоволеності своїми досягненнями. Перші життєві поразки чи відсутність досягнень в житті на ранніх її етапах, неможливість виразити себе призводять інколи до заниження домагань, виникає установка на легке життя, що складається з окремих подій, відмова від серйозних життєвих планів та перспектив. Тобто, формується пасивне ставлення до життя, яке не може сприяти повноцінному розвитку особистості як творця власної долі. [26,c.99].

З всього вище сказаного ми можемо судити про важливість формування у людини адекватного, реалістичного образу самого себе. Велике значення у формуванні образу-Я відіграє бачення себе в очах оточуючих. В такому випадку людина не усвідомлює що вона може жити більш самостійно, цікаво, не орієнтуючись лише на готові еталони.

Гармонійне поєднання цих двох механізмів - тенденції до завищення чи заниження ролі "Я" та орієнтації на оцінку оточуючих - веде до формування реалістичного образу-Я. Я-ідеальне, яким би ми хотіли себе бачити, та Я-реальне, не співпадаючи, все ж наближуються одне до одного. Дивлячись на себе очима оточуючих, ми не просто приписуємо собі їх оцінки, а починаємо чіткіше усвідомлювати, яке "Я" є нашим справжнім. Це дозволяє робити не лише зовнішні, але й внутрішні поправки, вносити деякі корективи. Різні оцінки та судження про нас різних людей нами більш-менш об'єктивно узагальнюються. Щось у цих оцінках ми відкидаємо, визнаємо необ'єктивним, а щось є поводом задуматись про своє справжнє "Я".

Домагання стають більш реалістичними, коли у особистості виникає вимогливість до себе, відповідальність за спосіб досягнення цих домагань. Важливо формувати не раз і назавжди фіксовану Я-концепцію, а активізовувати роботу самосвідомості для розв'язання життєвих задач.

Концепція-Я стає нестійкою та протирічною коли людина не може одночасно брати до уваги свої оцінки себе та оцінки оточуючих. В таких випадках відбувається або відмова від орієнтації на ці оцінки взагалі, або вибір тих оцінок, які є ближчими до самооцінки. Це відбувається через несформованість концепції-Я, стійких домагань, відсутність усвідомлення свого права на певне життя та впевненості у своїх домаганнях. Якщо таке узагальнення так і не відбувається, людина залишається психологічно незрілою.

Отже, формування адекватної Я-концепції особистості, гармонійне поєднання таких її компонентів, як Я-реальне та Я-ідеальне, є запорукою активної життєвої позиції людини в процесі життєдіяльності [18,c.91].

1.2 Психологічні особливості особистості

Проблеми особистості є центральними в сучасній психології. Вони відносяться до числа самих складних та багаточисельних. Це і вікові проблеми формування особистості, і проблеми міжособистісного спілкування, в якому вона формується та проявляється, і проблеми глибинної основи особистості та закономірностей розвитку її самосвідомості. Адже проблема "Я" для кожного з нас не лише науково-пізнавальна, а й особиста. Кожного з нас турбують питання чи є особистість даною від народження, чи виникає на певних стадіях розвитку суспільства та індивіда? Як людина усвідомлює свої відмінності від інших людей та оцінює своє "Я"? наскільки воно є постійним чи змінним? Чи можливо об'єктивно пізнати самого себе та в чому полягають життєві функції самопізнання? Які передумови та межі самостійності індивіда та механізми взаємодії "Я" та "Ми"?

Наукова постановка цих питань відрізняється від тої, в якій вони виникають в буденній свідомості. Наука про людину та суспільство звикла мати справу перш за все з об'єктивною реальністю, яка описується та пояснюється об'єктивними методами. Між тим "Я" особистості при всій своїй об'єктивній суті, має ще й особливу суб'єктивну реальність, яка породжує певні труднощі у її дослідженні [31,c.69].

Дослідження становлення людської "самості" прояснює деякі загальні закономірності розвитку внутрішніх механізмів самоконтролю та саморегуляції, а також умов сходження особистості від індивідуально-випадкового до загального. Допомагає зрозуміти психологічні витоки та мотиви моральності людини. Все це є суттєвим для розв'язання практичних задач виховання, психологічної допомоги та особливо для самовиховання особистості.

Особистість - це за життя сформована система індивідуально-своєрідних рис, якими визначається своєрідне для людини мислення та поведінка. Формується особистість в складній системі взаємних стосунків, які виникають між індивідами в процесі суспільного життя.

Проблемі особистості та її розвитку присвячено чимало робіт вітчизняних та зарубіжних дослідників. Існує велика кількість різноманітних теорій та концепцій особистості. Розглянемо деякі з них.

Так ідеалістична психологія розглядає особистість, як особливу незмінну духовну сутність, яка є "цілком психічною істотою". В "гармонійній психології" В. Мак-Даугалла та психоаналізі З. Фрейда і А. Адлера - особистість трактується як ансамбль ірраціональних неусвідомлюваних потягів. В марксистській психології людину як особистість характеризує система відношень, обумовлених умовами життя в суспільстві.

Б.Г. Ананьєв та А.М. Леонтьєв розглядають особистість як єдність чуттєвої суті її носія - індивіда в умовах соціального середовища. При цьому природні властивості та особливості індивіда виступають в особистості як соціально обумовлені її елементи. Спираючись на психологію діяльності, А.М. Леонтьєв пояснює розвиток особистості як системної якості тим, що індивід у спільній діяльності з іншими індивідами змінює оточуючу дійсність, і завдяки цьому змінюється та перетворюється сам, стає особистістю. [3,c.89].

За С.Л. Рубінштейном, особистість є опосередковуючою ланкою, через яку зовнішні впливи пов'язані з певними ефектами в психіці індивіда. Особистість та її психічні властивості є одночасно і умовою і результатом її діяльності. Внутрішній психічний зміст поведінки формується у конкретних життєвих ситуаціях індивіда і переходить у відносно стійкі властивості, а ці властивості, в свою чергу, зумовлюють її поведінку. Важливою характеристикою особистості є її активність, тобто бажання суб'єкта постійно виходити за власні межі, розширювати сферу своєї діяльності [25,c.105].

На думку Л.С. Виготського, особистість характеризується певною направленістю - стійкою домінуючою системою мотивів - інтересів, переконань, ідеалів, смаків та ін., в яких проявляються основні потреби людини та глибинними смисловими структурами, які обумовлюють її свідомість та поведінку [9,c.67].

Найбільш часто в сучасній психології особистість розглядається з точки зору синтетичного підходу, який спирається на цілісну психологічну структуру особистості.

Аналіз наукових даних, що наведені у роботах Б. Ананьєва, Л. Виготського, В. Джеймса та багатьох ін. психологів, свідчить про необхідність визначення особистості як складної системи, в якій диференціюються та інтегруються різноманітні психічні якості. Вони формуються в індивіда під впливом соціальних факторів протягом тривалого часу в умовах здійснення власної діяльності та спілкування з іншими людьми. Зважаючи на це, особистість дійсно можна розглядати як "систему систем", на що вказував у свій час Г. Костюк.

Беручи до уваги складність проблеми створення системного психологічного уявлення про особистість, логічно передусім розглянути такий важливий вихідний аспект цієї проблеми, як психологічна структура особистості.

Можна вирізнити якнайменше три основних аналітичних напрями досліджень, у річищі яких здійснювалися спроби формування базових системних засад побудови цілісної психологічної структури особистості. Мова йде про соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та генетичний напрями [23,c.56].

Наукові дані, здобуті в рамках цих трьох напрямів, свідчать про те, що у психології дедалі глибше усвідомлюється обмеженість існуючих одновимірних однобічних уявлень про структуру особистості. У працях О. Леонтьєва, Ф. Лерша, Г. Костюка, К. Платонова та інших чітко виявляється тенденція до синтезу багатовимірної системної психологічної структури особистості.

Так, у контексті соціально-психолого-індивідуального напряму побудови психологічної структури особистості були здійснені певні спроби виходу за межі одного виміру. Прикладом цього є так звана функціональна динамічна психологічна структура особистості К. Платонова. Згідно з його поглядами, у структурі особистості слід вирізняти чотири під структури:

1) соціально зумовлену під структура спрямованості особистості;

2) підструктуру досвіду;

3) під структуру психічних процесів;

4) під структуру біопсихічних, психофізіологічних властивостей особистості. .

Поряд із цим учений розглядав і другий ряд під структур - здібностей і характеру, які, так би мовити, "накладені" на всі під структури першого ряду. Застосуванням принципу "накладання" одного ряду під структур на інший був зроблений важливий крок до синтезу двовимірної структури особистості, хоча сам автор не казав про це.

На наш погляд, необхідно внести певні доповнення та уточнення до запропонованої К. Платоновим схеми. Наприклад, під структуру характеру доцільно вмістити до соціально-психолого-індивідуального ряду, враховуючи її зв'язок з під структурами спрямованості та біопсихічних якостей особистості, до останньої з яких входить темперамент. Соціально-психолого-індивідуальний ряд К. Платонова необхідно також доповнити такими важливими підструктурами, як спілкування та самосвідомість особистості. Без самосвідомості, або "Я-підструктури" як ядра особистості, неможливо створити наукове уявлення про структуру особистості. На це неодноразово вказували Б. Ананьєв, В. Джеймс, Е. Еріксон, С. Рубінштейн та ін.

Отже, людина не народжується особистістю, особистість формується в процесі життєдіяльності індивіда. Це складний процес, в якому рівні розвитку постійно змінюються та вдосконалюються. Психологічні проблеми особистості мають складний характер, різноманітні ознаки й охоплюють усі сторони буття людини. Їхня складність полягає, зокрема, і в тому, що вони, як правило, не виступають ізольовано, а тим чи іншим чином зачіпають усю особистість [31,c.135].

Розвинута особистість має розвинуту самосвідомість, що не виключає неусвідомлюваної психічної регуляції деяких важливих сторін активності особистості. Суб'єктивно для індивіда особистість виступає як його Я-концепція - система уявлень про себе, що виникає в процесі діяльності та спілкування, і забезпечує єдність його особистості.

На думку М. Мольца, саме образ власного "Я" є ключем до щасливого життя. Оскільки, по-перше, всі дії, почуття, вчинки, навіть здібності узгоджуються з образом власного "Я" як через свідомі, так і через підсвідомі механізми саморегуляції. По-друге, уявлення про себе ніколи не буває запізно змінити, вдосконалити і, відповідно, почати нове життя. Якщо змінюється цілісний образ власного "Я", то життєві проблеми, в тому числі психотравмуючі, які узгоджуються з цим новим образом, розв'язуються значно легше, без надмірних зусиль.

Зміна образу відбувається як через свідомий аналіз, так і через підсвідомість, підсвідоме мислення, яке М. Мольц характеризує як запрограмований на конкретну мету "сервомеханізм" (у техніці - це механізм автоматичного наведення на ціль), що керується свідомістю. Важливу роль у процесі свідомого керування неусвідомленими процесами відіграє так званий Творчий Механізм, який працює відповідно до поставленої мети або як Механізм Успіху (якщо глобальна мета - успіх), або Механізм Невдачі (якщо установки людини негативні).

Розділ ІІ. Експериментальне дослідження співвідношення "я-реального" та "я-ідеального" у підлітків

2.1 Опис процедури дослідження

Знання, накопичені людиною про саму себе, а також глобальна самооцінка, що формується на основі таких знань, дозволяють сформувати багатомірне утворення, що називається "Я-Концепцією" й становить ядро особистості. "Я-Концепція" - це більш-менш усвідомлена, пережита як неповторна система знань людини про себе, на основі якої він будує взаємодію з іншими людьми, здійснює регуляцію своєї поведінки й діяльності. При цьому "Я-Концепція" представляє набір описових знань про себе, а самооцінка припускає оцінний компонент. Наприклад, усвідомлення людиною того, що за темпераментом вона є сангвініком становить частину її "Я-Концепції", але ця властивість в оцінному плані не розглядається. [9]

У людини існує декілька змінюючих один одного образів "Я". Знання індивіда про себе в даний момент, у момент самого переживання позначається як "Я-реальне". Крім цього в людини існує знання про те, якою вона повинна бути, щоб відповідати власним знанням про ідеал, так зване "Я-ідеальне".

Співвідношення між "Я - реальним" і "Я - ідеальним" і характеризує адекватність знань людини про себе, що знаходить своє вираження в самооцінці. Психологи розглядають самооцінку з різних точок зору. Розрізняють загальну й приватну самооцінку. Приватною самооцінкою буде, наприклад, оцінка якихось деталей своєї зовнішності, окремих рис характеру. У загальної, або глобальній самооцінці відбивається схвалення або несхвалення, що переживає людина стосовно самої себе. [5, 9]

Важливу роль у формуванні самооцінки відіграє зіставлення образу реального "Я" з образом ідеального "Я", тобто з знанням про те, якою людина хотіла б бути. Хто досягає в реальності характеристик, що визначають для нього ідеальний "образ Я", той повинен мати високу самооцінку. Якщо ж людина відчуває розриви між цими характеристиками й реальністю своїх досягнень, її самооцінка, цілком ймовірно, буде низкою. [4, 6]

Існує ряд методик, використовуваних для визначення рівня самооцінки. Всі вони, незважаючи на згадану розмаїтість, можуть бути легко й чітко класифіковані.

"Чисте" визначення самооцінки має на увазі всього два варіанти: або пряме перерахування випробуваним своїх якостей (методика М. Куна), або вибір із запропонованого списку тих рис, які відповідають йому найбільше з їхнім одночасним ранжируванням по значимості й характерності для себе - методика Будассі С.А. або Фанталової Е.Б. (як підваріант - виставляння собі оцінки по кожній якості, методика Дембо-Рубінштейна).

В нашому дослідженні ми використали методику Будассі С. А на початковому етапі дослідження. На наступному етапі ми провели певну корекційну роботу та на заключному етапі дослідження ми використали методику Дембо-Рубінштейна для того, щоб порівняти отримані результати.

Метод Будассі заснований на знанні про те, що статистичною нормою є закономірна розбіжність реальної й ідеальної "Я-Концепції". Я може бути джерелом як серйозних внутрішньоособистісних конфліктів, так і саморозвитку особистості - багато чого визначається мірою цієї неузгодженості, а також його внутрішньоособистісною інтерпретацією. Коли випробуваному пропонується проранжувати відібрані їм або інструктором 20 якостей спочатку "в ідеалі", а потім "у відповідності зі своїми якостями", по суті він надає собі ідеальну й реальну "Я-Концепції", різниця між якими й відповідає рівню самооцінки. [12, 30]

Тест "Знаходження кількісного вираження рівня самооцінки" за С.А. Будассі.

Досліджуваним роздали картки з таблицею (додаток 1) і провели інструктаж: "Спочатку оберіть із перерахованих 20 слів найбільш неприємне для Вас. Поставте напроти цього слова (у колонку "ідеал") цифру 1. Далі із тих слів, що залишилися, так само виберіть найбільш неприємну якість і поставте напроти цього слова цифру 2. І так далі. Потім із цих же слів виберіть якість, найменш характерну для Вас. І поставте напроти цієї якості в колонку "Реальне Я" цифру 1. Далі із тих що залишилися (19 слів) так само виберіть найменш характерну для Вас якість і поставте напроти цього слова цифру 2. І так далі."

Обробка результатів:

У колонку d записується різницю між даними стовпчиків 1 і 2 (з більшого числа відніміть менше). У колонці d2 ця різниця зводиться у квадрат. Після цього числа зі стовпчика d2 підсумуються. Самооцінка визначається по формулі Роджерса (за коефіцієнтом кореляції рангів):

r =1 - (6 У d 2 / (n 3 - n))

де d - різниця номерів рангів,

n - число розглянутих властивостей.

Інтерпретація даних:

Менше 0,2 - занижена самооцінка;

0,2 - 0,6 - адекватна самооцінка;

більше 0,6 - завищена самооцінка.

Таким чином, чим ближче коефіцієнт до 1 (від 0.7 до 1), тим вище самооцінка, і навпаки. Про адекватну самооцінку свідчить коефіцієнт від 0.4 до 0.6.

Рівні самооцінки:

Низький

0-0,2

Нижче середнього

0,21-0,3

Середній

0,31-0,5

Вище середнього

0,51-0,65

Високий

0,66-0,8

Неадекватно високий

>0,8

Дана методика дозволяє вирішити ще декілька дослідницьких і практичних завдань.

Існує декілька форм активності людини: спілкування, поведінка, діяльність, переживання. Особу можна розглядати і як суб'єкт самовдосконалення. Оскільки одночасне здійснення всіх цих форм активності проблематичне, то особа проявляє інтерес до однієї чи двох сфер свого життя. Дійсно, кожен спостерігав людей, які живуть "в світі людей", "в замкнутому світі", "в світі справ" і "в світі відчуттів". Відповідно, можна припустити, що при виконанні методики люди вибирають більше якостей в тій сфері, яка їх більше цікавить. Це і дозволяє дізнатися, в якій області лежать їх інтереси, їх переваги.

Можна отримати уявлення про ціннісні орієнтири якої-небудь групи, що відрізняється від інших за віком, статтю, професією: для цього потрібно підрахувати, скільки чоловік вибрало ту або іншу якість і з яким рангом значущості. Якщо це число перевести у відсотки, то відкривається цікава можливість порівнювати між собою групи по наданню переваги властивостей над особою, по ступеню важливості для неї окремих властивостей. Ранжування цих властивостей по кількості людей, що вибрали цю властивість, показує, яке місце належить йому в цілісній системі уявлень про особу.

Можна отримати уявлення про те, чим відрізняється кожна конкретна людина від інших людей по своїх ціннісних орієнтаціях. Для цього потрібно створити середній "портрет" ціннісних орієнтації групи, в яку вона входить. Потім потрібний якісний аналіз вибраних якостей і тих властивостей особи, які найчастіше зустрічаються в групі в цілому. Так, на тлі групових переваг, вдається виявити індивідуальні особливості.

Також в своєму дослідженні ми використали ще одну методику.

Методика вивчення самооцінки якостей особи (Т. Д.ембо-С. Рубінштейн).

Метою даної методики є виявлення рівня самооцінки школяра по заздалегідь заданих якостях особи; вибір тих або інших якостей особи обумовлений цілями дослідження. У нашому випадку для кожного випробовуваного вибиралися ті п'ять якостей, які він оцінив найнижче в шкалі "реальне Я" в тесті С.А. Будасcі.

+

+

+

+

+

-1

-2

-3

-4

-5

Рис.2.1 Шкали для виявлення рівня самооцінки по методиці Дембо-Рубінштейна.

Матеріалом для дослідження служить ряд шкал заввишки 100 мм, різних якостей особи, що умовно позначають прояв (рис.2.1 Цифри 1 - 5 замінюються оцінюваними параметрами, вибираними для кожного школяра індивідуально).

Інструкція: необхідно позначити своє місце на кожній з шкал, оскільки Ви оцінюєте себе або своє положення в тій або іншій області. Вгорі, де знаходиться знак "+" - максимальна успішність, внизу де знак "-" - мінімальна успішність.

Проводився наступний інструктаж (на прикладі якості "здоров'я"): "Уявіть, що на цій лінії розташувалися всі люди світу в порядку підвищення їх стану здоров'я: внизу - самі хворі люди, вгорі - найздоровіші (ті, які ніколи не хворіють). Покажіть, де Ваше місце серед всіх людей світу за станом здоров'я?".

Висота самооцінки визначалася за допомогою умовного розбиття шкал на відрізки відповідно до п'ятибальної системи. При цьому одна поділка на шкалі дорівнює 0,5 балу. Виходячи з цього підраховувався середній бал самооцінки.

"Нормальною", "Середньою" самооцінкою прийнято вважати самооцінку з середнім балом 2.5 і трохи вище;

"Високою" - з середнім балом 4-5;

"Низькою" - з середнім балом 0-2.5

Після проведення дослідження за двома методиками ми провели порівняння отриманих результатів та вказали напрямки корекційної роботи.

2.2 Аналіз отриманих результатів

Дослідження проводилося нами на базі ЗОШ І-ІІІ ст №4 м. Рівне. Досліджуваними були учні 7-х класів у кількості 25 підлітків віком 14 років.

Самооцінка пов'язана з однією з центральних потреб людини - потребою в самоствердженні, з прагненням людини знайти своє місце в житті, утвердити себе як члена суспільства в очах оточуючих і в своїй власній думці.

Під впливом оцінки оточуючих у особи поступово складається власне відношення до себе і самооцінка своєї особи, а також окремих форм своїй активності, спілкування, поведінки, діяльності, переживань.

Самооцінка може бути оптимальною і неоптимальною. При оптимальній, адекватній самооцінці суб'єкт правильно співвідносить свої можливості і здібності, достатньо критично відноситься до себе, прагне реально дивитися на свої невдачі і успіхи, прагне ставити перед собою досяжні цілі, які можна здійснити на ділі. До оцінки досягнутого він підходить не тільки з своїми мірками, але і прагне передбачати, як до цього поставляться інші люди: товариші по роботі і близькі. Іншими словами, адекватна самооцінка є підсумком постійного пошуку реальної міри, тобто без дуже великої переоцінки, але і без зайвої критичності до свого спілкування, поведінки, діяльності, переживаннями. Така самооцінка є якнайкращою для конкретних умов і ситуацій. До оптимальної відносяться самооцінки "високий рівень" і "вище середнього рівня" (людина заслужено цінує, поважає себе, задоволений собою), а також "середній рівень" (людина поважає себе, але знає свої слабкі сторони і прагне до самовдосконалення, саморозвитку). Але самооцінка може бути і неоптимальною - надмірно завищеною або дуже заниженою.

На основі неадекватної завищеної самооцінки у людини виникає неправильне уявлення про себе, образ своєї особи і можливості, що ідеалізується, своєї цінності для оточуючих, для загальної справи. У таких випадках людина йде на ігнорування невдач ради збереження звичної високої оцінки самого себе, своїх вчинків і справ. Відбувається гостре емоційне "відштовхування" всього, що порушує уявлення про себе. Сприйняття реальної дійсності спотворюється, відношення до неї стає неадекватним - чисто емоційним. Раціональне зерно оцінки випадає повністю. Тому справедливе зауваження починає сприйматися як причіпка, а об'єктивна оцінка результатів роботи - як несправедливо занижена. Неуспіх постає як наслідок чиїхось підступів або обставин, що несприятливо склалися, жодною мірою не залежних від дій самої особи.

Людина із завищеною неадекватною самооцінкою не бажає визнавати, що все це - наслідок власних помилок, ліні, недоліку знань, здібностей або неправильної поведінки. Виникає важкий емоційний стан - афект неадекватності, головною причиною якого є стійкість стереотипу завищеної оцінки своєї особи, що склався. Якщо ж висока самооцінка пластична, міняється відповідно до реального положення справ - збільшується при успіху і знижується при невдачі, то це може сприяти розвитку особи, оскільки їй доводиться прикладати максимум зусиль для досягнення поставлених цілей, розвивати свої здібності і волю.

Самооцінка може бути і заниженою, тобто нижче за реальні можливості особи. Зазвичай це приводить до невпевненості в собі, боязкості і відсутності амбіцій, неможливості реалізувати свої здібності. Такі люди не ставлять перед собою важкодоступної мети, обмежуються рішенням буденних завдань, дуже критичні до себе.

Дуже висока або дуже низька самооцінка порушують процес самовдосконалення, спотворюють самоконтроль. Особливо це помітно відбувається в спілкуванні, де особи із завищеною і заниженою самооцінкою виступають причиною конфліктів. При завищеній самооцінці конфлікти виникають через зневажливе ставлення до інших людей і дуже різкі і необґрунтовані вислови на їх адресу, нетерпимості до чужої думки, прояву зарозумілості. Низька критичність до себе заважає їм навіть усвідомити, як вони ображають інших зарозумілістю і незаперечністю думок.

При заниженій самооцінці конфлікти можуть виникати через надмірну критичність цих людей. Вони дуже вимогливі до себе і ще вимогливіші до інших, не прощають жодного промаху або помилки, схильні постійно підкреслювати недоліки інших. І хоча це робиться з самих кращих спонук, все ж таки стає причиною конфліктів внаслідок того, що не багато хто може терпіти систематичне приниження. Коли в тобі бачать тільки погане і постійно вказують на це, то виникає неприязнь до джерела таких оцінок, думок і дій.

Афект неадекватності - це психічний стан, що виникає як спроба осіб із завищеною самооцінкою захистити себе від реальних обставин і зберегти звичну самооцінку. На жаль, це приводить до порушення відносин з іншими людьми. Переживання образи і несправедливості дозволяє відчувати себе добре, залишатися на належній висоті у власних очах, вважати себе таким, що постраждав або скривдженим. Це прославляє людину в його власних очах і виключає незадоволеність собою. Потреба в завищеній самооцінці задовольняється, і відпадає необхідність змінити її, тобто впритул зайнятися самовдосконаленням. Це не самий кращий спосіб поведінки, і слабкість подібної позиції виявляється негайно або через деякий час. Неминуче виникають конфлікти з людьми, які мають інші уявлення про дану особу, її здібності, можливості і цінність для суспільства. Афект неадекватності - це психологічний захист, є тимчасовим заходом, оскільки не вирішує головного завдання, а саме: корінної зміни неоптимальної самооцінки, виступаючою причиною виникнення несприятливих міжособових відносин. Психологічний захист годиться як прийом, як засіб вирішення простої задачі, але не підходить для просування до головних, стратегічних цілей, розрахованих на все життя.


Страница:  1   2 

курсовая работаСпіввідношення Я-реального та Я-ідеального у підлітків скачать курсовая работа "Співвідношення Я-реального та Я-ідеального у підлітків" скачать
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов