Дослідження ідентичності та типів її криз в психоаналізі

Сутність феномена ідентичності особистості: визначення поняття, його зміст і структура. Особливості кризи ідентичності в психодинамічній парадигмі. Принцип єдності особистості по А. Адлеру. Конфлікти як постійний фон соціального життя в сучасних умовах.

Рубрика Психология
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 11.11.2013
Размер файла 23,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство Освіти та Науки, Молоді та Спорту України

Київський Національний Лінгвістичний Університет

Реферат

З курсу «Психологія»

На тему «Дослідження ідентичності та типів її криз в психоаналізі»

Студентки 506 групи

Факультету германської філології

Павлюх Наталії

Київ-2011

План

1. Сутність феномена ідентичності особистості: визначення поняття, його зміст і структура

2. Криза ідентичності в психодинамічній парадигмі

- Альфред Адлер

- Карл Юнг

- Ерих Фромм

- Карен Хорні

Висновки

Література

1. Сутність феномена ідентичності особистості: визначення поняття, його зміст і структура

Закономірним результатом розробки певної галузі науки завжди є збагачення проблематики, виявлення нових ракурсів, напрямків дослідження, докладніший аналіз окремих деталей. Дослідження проблеми ідентичності в суб'єктивному досвіді особистості, виявлення закономірних тенденцій переживання кризи ідентичності, без сумніву, надзвичайно важливе для щоденної психологічної життєдіяльності. Вивчення цього явища у філософській і психологічній літературі засвідчує особливу актуальність досліджуваного феномена й набуває окремого наукового статусу.

Феномен ідентичності виникає в рамках глобальної проблематики існування самого роду людського. Людина стає „повністю людиною”, коли усвідомлює вою ідентичність. Ми знаємо, хто ми, усвідомлюємо свою ідентичність у світі людей, професій, націй тощо.

Ідентичність - це складний феномен, „багатошарова” психічна реальність, що включає різні рівні свідомості, індивідуальні і колективні, онтогенетичні й соціогенетичні основи. Визначення проблеми ідентичності, її структури і генези, формулювання психологічних основ її розуміння, як це визначають Г.М. Андрєєва, Т. М. Буякас, П. Гуревич, М.В. Заковоротна, А.В. Кузьмін, А.В. Лук'янов, Д. Орлов, К.Н. Поливанова, Л.Б. Шнейдер, J.F. Luotard, A. Toffler та ін., є актуальними як у плані самоідентичності, особистісного росту, самопізнання і духовності, так і для реалізації евристичної мети наукового пошуку в умовах панування інформаційних технологій і засобів масової інформації, в умовах кризи існуючих суспільних систем.

Еволюція проблеми ідентичності від появи перших зародкових теоретичних форм до форм самостійного теоретичного знання простежується в працях класиків зарубіжної філософії, психології, соціології й антропології.

Якщо тлумачити „ідентичність” як поняття унікальної природи, самобутності людини, продуковане ментальною рефлексією з приводу історії людини, становлення особистості, то його витоки виявляються в філософських працях Сократа, Платона, Протагора, І.Канта, Г. Гегеля, М. Хайдегера, М. Шелера, А. Шопенгауера, М. Бахтіна, М. Мамардашвілі.

Проблема ідентичності вирішувалась у західній психології А. Адлером, У. Джеймсом, Е. Еріксоном, 3.Фрейдом, А. Фрейд, К. Хорні, К. Юнгом, в радянській А.Г. Амбрумовою, М.М. Бахтіним, М.В. Заковоротною, І.С. Коном, В.С. Мухіною, Л.М. Поповою.

Відігравши важливу роль у створенні загальної для соціальних наук точки зору на ідентичність як результат внутрішньої самореалізації й зовнішнього контексту, ці ідеї здійснили вплив на дослідження особистісної й соціальної ідентичності як зарубіжними вченими, такими як, Дж. Бьюдженталь, Е. Еріксон, С. Московічі, Ж. Піаже, Б. Шледер та ін., так і вітчизняними, зокрема, Н.А.Антоновою, Л.С.Виготським, С.Л.Рубінштейном, В.А.

Інтуїтивно кожна людина усвідомлює, що в неї повинно бути своє власне Я, свій власний шлях розвитку, свої ідеали, цілі, прагнення. Це особисте, властиве для людини повинно бути засвоєне самою людиною, а не нав'язане зовні і повинно відповідати внутрішнім усвідомленим й неусвідомленим потребам і прагненням.

Психологи здебільшого сприймають ідентичність як вираження внутрішніх процесів. Для психолога це те, що існує всередині ідентичності, частина „персони”.

На відміну від філософських теорій, що претендують на розкриття суті „Я”, психологія намагається розчленувати проблему на складові частини, які могли б бути предметом експериментальних досліджень: за предметом, за контекстом, за компонентами образу „Я”.

Можна сказати, що ідентичність є багатомірний процес, який може бути описаний за допомогою різних аспектів. Становлення ідентичності полягає в процесі складного вибору між легко набутим Я - запозиченим, скопійованим, вимушено набутим і Я, яке отримують власними зусиллями і прагненнями, в результаті пристосування внутрішнього до зовнішнього світу, в результаті вибору.

Становлення ідентичності пов'язане з формуванням розмаїття як результату людської діяльності з необхідністю ідентифікації внутрішнього світу релевантного зовнішньому[5].

В словнику класичного психоаналізу спочатку не знаходимо терміну „ідентичність”, проте цей термін зустрічався у З.Фрейда, більше того, в його знаменній тезі ( wo Es war, soll Ich wеrden) „де було Воно, має стати Я”, ми власне чи не вперше зустрічаємо механізм досягнення ідентичності та її роль в реалізації психічної діяльності. Для З.Фрейда ідентичність - це власний, внутрішній світ, емоційні сили людини. Любити й працювати - проста формула успішної ідентичності. У розвитку ідентичності вчений виділяв два рівнозначні процеси:

а) біологічний - коли організм стає ієрархічною організацією серед живих органічних систем у життєвому циклі;

б) соціальний - коли організми систематизуються в групи, що географічно, історично і культурно визначені. Збереження біолого- психічної рівноваги для Я - головна ціль людського буття. Тому ідентичність, як умова такої рівноваги важливіша й первинніша в порівнянні з ідентифікацією. Ідентифікація нівелює, цивілізує, а ідентичність рятує.

Послідовники З.Фрейда уточнювали і розширювали поняття ідентичності: М. Кляйн запропонувала поняття „проективної ідентичності”, А. Фрейд - „захисної ідентичності”.

Загальним для усіх представників фрейдистського напрямку стало зведення ідентифікації до несвідомих структур, пряме перенесення якостей суб'єкта, обмеження процесу дитячим віком, відсутність чіткого розуміння, а часто ототожнення понять ідентифікація та ідентичність. Ідентичність та ідентифікація зовсім не пов'язані з історичним часом, оскільки не поясненими залишаються механізми впливу на них суспільства[5].

К.Юнг й А.Адлер вважали недостатнім й одностороннім таке тлумачення індивідуального розвитку. Замкнутість індивіда в собі не може служити фундаментальним джерелом становлення людського. Вчені підкреслювали необхідність дослідження соціального оточення - „Umwelt” - так його потім назве Е.Еріксон[5] К.Юнг наділяв людину прагненням до індивідуації, тобто процесу виділення психологічного індивіда, відмінного від спільноти, від колективної психології; А.Адлер - до досягнення досконалості[1;7].

К.Хорні постулює тезу про властиве від природи у людини прагнення до самореалізації, у невичерпній потребі розгортання внутрішніх потенцій. Людина прагне до саморозвитку, хоче ототожнювати себе з ідеальним „Я”, подолати конфліктність, розщепленість, визначитися у житті, прийняти відповідальність за себе й за інших. Знання людини про себе повинно стати її власним емоційним переживанням[3].

Важливо, щоб людина не тільки роздумувала про внутрішні сили, але й набула їх. Іншої думки про природу ідентичності дотримується Г. Саллівен, який вважає, що система самості - захисний механізм особистості, який створює ілюзію особистісного існування в умовах втрати людиною її індивідуальності. Таким чином, у працях А.Адлера, Г. Саллівена, К. Хорні, К. Юнга не виключається необхідність взаємодії внутрішнього „Я” і суспільства. Логіка досліджень спрямована на захист вдосконалення і набуття психічної стабільності „Я”. Основною метою залишається цілісність. Незважаючи на збільшення простору, в якому оцінюється цілісність особистості - взаємостосунки „Я” і світ, все таки, акцентується інтерес до суб'єктивного, індивідуального досвіду як єдиного достовірного.

Криза ідентичності в загальному розумінні у відриві від вчень і тлумачень різноманітних парадигм, це втрата людиною або соціальним угрупуванням уяви про своє місце в суспільстві, про свою самоцінність[9].

2. Криза ідентичності в психодинамічній парадигмі

Криза ідентичності в психодинамічній теорії розглядається внутнрішньоособистісний конфлікт, а саме деструктивний внутнрішньоособистісний конфлікт.

Постулати внутрішньоособистісної конфліктності отримали потужний фундаментальний розвиток й інтерпретацію у класичних працях А.Адлера, З.Фрейда, К.Юнга, К.Хорні, Е.Фромма та інших.

Альфред Адлер

Принцип єдності особистості А.Адлер вважав головним в аналізі, а соціальні фактори визначальними у процесі формування особистості. Вчений, як і З.Фрейд, вважав, що характер особистості формується в перші п'ять років й у дитячому віці вона зазнає впливу різноманітних несприятливих факторів, у результаті чого формується комплекс неповноцінності, який згодом впливає на поведінку й активність індивіда. Це й пояснює причину і зміст внутрішньоособистісного конфлікту, який особистість намагається подолати засобом “соціального почуття”.

“Соціальне почуття” (тобто взаємозв'язок індивідів) є вродженою властивістю людини і має соціобіологічну природу. А.Адлер вважав це важливим критерієм психічного життя індивіда, оскільки недостатній рівень соціального почуття виявляється у злочиності, алкоголізмі, суїцидах, наркоманії, тобто є кризовим і конфліктогенним за своєю суттю і наслідками критерієм. Стиль життя вчений розглядав як форму компенсації. Успішною компенсацією є досягнення індивідом збігу його прагнень, бажань до успіху зі змістом соціальних інтересів; часткова компенсація досягається в однобічному пристосуванні до життя, гіпертрофованому розвитку однієї можливості[1]

Карл Юнг

К.Юнг вивчав проблему внутрішньоособистісних конфліктів крізь призму проблематики людських комплексів. Учений виходив з твердження про незмінність в історичному процесі змісту і форм розвитку особистості та її психічних процесів. Особлива увага зверталася на аналіз завжди самотньої “душі сучасної людини”. Її душа перенесла великі (історичні) катаклізми, і тому вона стала невпевненою, а технічний прогрес неминуче призводить до катастрофи. Душа сучасної людини перебуває в неперервній боротьбі суперечностей внутрішнього і зовнішнього світу, що визначає існування постійного внутрішньоособистісного конфлікту, кризи її ідентичності[7].

Еріх Фромм

Е.Фроммзвертався до проблем внутрішньоособистісного конфлікту, розглядаючи його в аспекті „екзистенційної дихотомії", згідно якого у психіці людини закладений конфлікт двох начал: життя і смерті. Вчений детально проаналізував причини, форми, зміст деструктивності як основи внутрішньоособистісного конфлікту. Особистість може змінитися лише у тому випадку, коли їй вдається звернутися до нових способів осмислення життя.

Внутрішньоособистісний конфлікт набуває значного соціального аспекту, а деструктивність розглядається як бажання зруйнувати світ, щоб позбутися почуття власного безсилля, як останньої спроби не дати світу зруйнувати себе.

Деструктивності суперечить конформістський тип орієнтації завдяки якому людина долає це почуття, занижуючи поріг конфліктогенності[2].

Карен Хорні

За К.Хорні внутрішньоособистісний конфлікт проявляється у відношеннях: любові, прив'язаності людини; пов'язаних з оцінкою „Я"; пов'язаних із самоствердженням; пов'язаних з агресією; пов'язаних із сексуальністю. Учена виділяла три моделі поведінки, що є результатом вирішення внутрішньоособистісного конфлікту:

· прагнення до людей;

· прагнення від людей;

· прагнення проти людей.

Внутрішньоособистісний конфлікт за своїми наслідками може бути як конструктивним, так і деструктивним. Деструктивний характер проявляється тоді, коли особистість не може знайти вирішення складної конфліктної ситуації та неспроможна вчасно й позитивно подолати суперечності внутрішньої структури. Загалом можна виділити такі негативні наслідки внутрішньоособистісного конфлікту у людей: припинення розвитку особистості, початок деградації; психічна і фізіологічна дезорганізація особистості; зниження активності чи ефективності діяльності; стан сумніву, тривожності, залежності людини від інших людей і обставин, загальна депресія; поява агресії чи, навпаки, покірності у поведінці людини у формі захисних реакцій на внутрішньоособистісні конфлікти; поява невпевненості в своїх силах, почуття неповноцінності й нікчемності; розлад життєвих цінностей і втрата сенсу життя.

Негативні наслідки внутрішньоособистісного конфлікту стосуються не лише стану самої людини, її внутрішньої структури, але й взаємодії з іншими людьми, у групі, сім'ї, у соціумі.

Такими негативними наслідками можуть бути деструкція існуючих міжособистісних cтосунків; аутизм, ізольованість в групі; підвищена чутливість до критики; девіантна поведінка і неадекватна реакція на поведінку інших; несподівані, нелогічні запитання, а також невлучні відповіді; суворий формалізм, пошук винних осіб.

Якщо внутрішньоособистісний конфлікт вчасно не вирішити, то він може призвести до складніших наслідків ? стресів та неврозів. Стрес ? обов'язковий компонент життя особистості, напруження, що мобілізує організм для боротьби з джерелом негативних емоцій. Надмірні стресові стани є шкідливими, бо вони супроводжуються зниженням працездатності й творчої активності молодих людей. Безпричинна кволість, пасивність, дратівливість, безсоння, незадоволення ? типові симптоми стресу, які можуть викликати ще й ряд органічних захворювань у людини.

Наслідком внутрішньоособистісного конфлікту може бути фрустрація, коли ріст напруження перевищує фрустраційну толерантність, тобто стійкість особистості до причин, що викликають фрустрацію. Вони супроводжуються цілою гамою негативних емоцій: гнівом, роздратуванням, почуттям провини. Негативними факторами подолання внутрішньоособистісного конфлікту стають неврози ? група найбільш поширених нервово - психічних розладів, які мають психогенну природу. В основі лежить непродуктивно вирішена суперечність між особистістю і значущими для неї факторами дійсності. Глибокий внутрішньоособистісний конфлікт, який людина не в змозі вирішити позитивно й раціонально ? важлива причина неврозів. Неможливість вирішення конфлікту супроводжується виникненням хворобливих переживань невдач, незадоволених потреб, недосягнення цілей, втрати сенсу життя. Поява неврозів означає, що внутрішньоособистісний конфлікт переріс у невротичний конфлікт. Вища стадія розвитку внутрішньоособистісних конфліктів може виникати у будь - якому віці, але у більшості випадків він закладається у дитинстві в умовах порушення стосунків з навколишніх соціальним мікросередовищем, і, в першу чергу, з батьками. Можна вважати, що позитивний ефект внутрішньоособистісного конфлікту полягає в тому, що:

1. Конфлікти сприяють мобілізації ресурсів особистості для подолання існуючих бар'єрів її розвитку. Внутрішній конфлікт сприяє адаптації та самореалізації у складних умовах та підвищення стресостійкості;

2. Конфлікти допомагають самопізнанню й адекватній самооцінці. Позитивно вирішені конфліктні переживання загартовують характер, формують рішучість у поведінці особистості.

Таким чином, внутрішньоособистісний конфлікт може мати як позитивні, так і негативні наслідки для людини й навколишніх. Тому кожна людина повинна керувати своєю конфліктністю, використовувати її лише в необхідних умовах, коли іншими засобами вирішити свої проблеми не вдається, спрямовувати конфліктну активність у потрібне річище, у потрібний час, у відповідних пропорціях, стримувати свою надмірну конфліктність і використовувати її в інших сферах життєдіяльності з вигодою для себе та інших. Крім цього, треба відводити конфлікту відповідне місце (не драматизувати) і вміти брати із конфліктної ситуації правильні знання[3].

Слід пам'ятати, що, як правило, криза ідентичності не охоплює всього життя людини, але акцентується на обмеженому числі проблем визначених життєвих сфер. Таким чином, у кожен момент життя людина має змішану модель ідентичності і віднесення до тієї чи іншої моделі умовне.

В сучасних умовах кризи, конфлікти проявляються як постійний фон соціального життя. Для того, щоб попередити, зупинити розкручування конфліктних механізмів, зняти конфліктність як життєвий фон, актуальним є вивчення ролі кризи ідентичності у становленні особистості[4].

Висновки

Ідентичність - - це складний феномен, „багатошарова” психічна реальність, що включає різні рівні свідомості, індивідуальні і колективні, онтогенетичні й соціогенетичні основи. Це те, що є людина, її «Я», як вона себе сприймає і визначає.

Криза ідентичності в загальному розумінні у відриві від вчень і тлумачень різноманітних парадигм, це втрата людиною або соціальним угрупуванням уяви про своє місце в суспільстві, про свою самоцінність.

Всі представники психодинамічної теорії розглядають в якості кризи ідентичності внутрішньо особистісний конфлікт. В А. Адлера внутрішньо особистісний конфлікт може бути спричинений відсутністю «соціального почуття», в К. Юнга - боротьбою між зовнішнім і внутрішнім світом людини, в Е. Фромма - конфлікт між життям і смертю, в К. Хорні криза ідентичності проявляється у внутрішньо особистісному конфлікті, який в свою чергу проявляється у відношеннях любові, прив'язаності людини, пов'язаних з оцінкою „Я", пов'язаних із самоствердженням, пов'язаних з агресією, пов'язаних із сексуальністю.

Література

ідентичність криза психодинамічний конфлікт

1. Адлер А.

2. Фромм Э. - Человек для себя. - М.:Коллегиум, 1992. -253 с.

3. Хорни К. - Невротическая личности нашего времени. Самоанализ. - М.: Прогресс Универс, 1993. - 251 с.

4. Шендрик И.Г. - Кризис идентичности и образование в период взрослости// Мир психологии. - 2004. - № 2. - с.98-106.

5. Шефер Б., Шредер Б. - Социальная идентичность и групповое сознание. - Психологический журнал. - № 1. - 1993. С.15-29.

6. Эриксон Э. - Идентичность: юность и кризис. - М.: Прогресс, 1996. -183 с.

7. Юнг К. - Проблемы души нашего времени. - М.: Прогресс, 1994, - 370 с.

8. Толковий словарь обществоведческих терминов. Н.Е. Яценко, 1999 г.

9. Wikipedia.ua.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Гендерна ідентичність як підструктура соціальної ідентичності. Статево-рольова ідентичність. Сексуальна орієнтація. Дослідження маскулінності-фемінінності особистості. Визначення відмінностей змістовних складових гендерної ідентичності юнаків та дівчат.

    дипломная работа [191,6 K], добавлен 21.11.2014

  • Психологічні шляхи формування конструктивного перфекціонізму та професійної ідентичності особистості. Технології оптимізації перфекціоністських настанов фахівців. Проведення професійно-орієнтованого тренінгу для розвитку професійної ідентичності офіцера.

    статья [20,8 K], добавлен 24.04.2018

  • Психосемантична структура задоволеності власним тілом у жінок, її зв'язок із самооцінкою та успішністю самореалізації. Вікова динаміка емоційно-оцінного аспекту статеворольової тілесної ідентичності та його зв’язок із особливостями сімейної соціалізації.

    автореферат [37,4 K], добавлен 21.09.2014

  • Визначення структури особистості по З. Фрейду та характеристика концепції лібідо. Дослідження співвідношення трьох компонентів підсвідомості - ід, его та супер-его. Сутність поняття невротичного симптому. Психотерапевтичні методи у психоаналізі.

    курсовая работа [41,8 K], добавлен 13.02.2015

  • Зміст феномену сексуальності, теоретичний аналіз проблеми формування зрілої сексуальності. Характеристика типів жіночої сексуальності і особливостей їх функціонування. Дослідження зв'язку особливостей тілесної ідентичності і сексуальності у жінок.

    диссертация [2,4 M], добавлен 04.06.2014

  • Психологічна структура особистості. Головні однопорядкові підструктури особистості. Поняття про діяльність та її основні різновиди. Особливості спільної діяльності. Вплив соціального середовища на розвиток особистості. Загальний психічний розвиток людини.

    контрольная работа [29,7 K], добавлен 24.08.2011

  • Варіанти визначення особистості відомими персонологами. Можливість існування особистості без індивіда. Структура особистості, її форми спрямованості, психологічна сутність складових. Періоди психічного розвитку особистості, критерії її зрілості.

    презентация [4,7 M], добавлен 02.12.2013

  • Поняття та класифікація життєвих цінностей. Сутність ціннісних орієнтацій, їх місця та роль в структурі особистості. Психологічні механізми ціннісного ставлення особистості до навколишньої дійсності. Значення справедливості для життєдіяльності людини.

    статья [18,0 K], добавлен 24.11.2017

  • Поняття особистості у психології. Проблема рушійних сил розвитку. Дослідження особистості біографічним методом. Роль спадковості й середовища в розвитку особистості. Психодіагностичні методики, спрямовані на дослідження особливостей особистості.

    дипломная работа [78,0 K], добавлен 28.10.2014

  • Аналіз основних психологічних підходів до вивчення ідентичності і ідентифікації і різновиди релевантних політико-психологічних феноменів. Основи психології мас у концепції Зігмунда Фрейда, концепція Юнга. Політична самоідентифікація і потреби особистості.

    реферат [63,3 K], добавлен 02.12.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.