Теоретичний аналіз проблеми міжособистісного спілкування в підлітковому віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичний аналіз проблеми міжособистісного спілкування в підлітковому віці



ЗМІСТ

ВСТУП

1. Наукові підходи щодо розуміння поняття спілкування

2. Психологічні особливості підліткового віку

3. Психологічні особливості міжособистісного спілкування в підлітковому віці

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК А



ВСТУП

Спілкування є важливою духовною потребою людини як суспільної істоти. Потреба людини у спілкуванні зумовлена суспільним способом її буття та необхідністю взаємодії в процесі діяльності.

Спілкування - це зв'язок між людьми, в ході якого виникає налагоджений контакт, що виявляється в обміні інформацією, у взаємному впливові, взаємному переживанні, взаєморозумінні.

Зазначимо, що значення спілкування з боку психології розглядались як у зарубіжній, так і в радянській психології. На нашу думку проблема міжособистісного спілкування є недостатньо дослідженою і потребує подальшого опрацювання, розробки та уточнення. Над вирішенням цієї проблеми працювали К.О. Альбуханова-Славська, О.О. Ануфрієва, А.В. Брушлинський, B.А. Гезикова, Д. Карнегі, О.В. Киричук, Г.C. Костюк, Н.С. Мансуров, В.С. Мерлін, Ф. Прокопович, Г.С. Сковорода та ін.

Наукова розробка проблеми спілкування педагогами і психологами В.П. Бєхтєрєвим, Л.С.Виготським, Б.В. Зейгарнік, Я.Л. Коломенським, Є.С. Мазуром, А.С. Макаренком, Н.В. Семилет, В.О. Сухомлинським, T.C. Яценко та іншими, полягала у теоретичному і практичному її обґрунтуванні.

Об'єкт дослідження: спілкування як комунікативний процес.

Предмет дослідження: психологічні особливості спілкування в підлітковому віці.

Мета дослідження: теоретично і практично дослідити психологічні особливості спілкування учнів підліткового віку.

Завдання дослідження:

1. Вивчити наукові підходи щодо розуміння поняття спілкування

2. Розглянути загальну психологічну характеристику підліткового віку.

3. Охарактеризувати психологічні особливості спілкування учнів підліткового віку.

4. З'ясувати та дослідити міжособистісне спілкування в колективі підлітків

5. Визначити домінуючу стратегію психологічного захисту в спілкуванні

6. Розробити рекомендації щодо покращення міжособистісного спілкування підлітків.

Гіпотеза: припустимо, що розроблені нами рекомендації щодо міжособистісного спілкування підлітків сприятимуть покращенню міжособистісних відносин.

Припустимо, що рівень благополуччя міжособистісних стосунків зростає на основі сприятливого психологічного клімату, зокрема наявності якості дружелюбності та спрямованності особистості на справу у міжгрупових стосунках.

База дослідження: середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №23 м. Вінниця

Структура дослідження: вступ, теоретичний розділ, експериментальний розділ, висновки, список використаних джерел, додаток.

Теоретичною цінністю є узагальнення соціально-психологічних теорій міжособистісних відносин у підлітковому віці, в обґрунтуванні необхідності цілеспрямованої роботи з удосконалення змістових аспектів спілкування в підлітковому віці.

Практичне значення полягає в тому, що апробований в експерименті підібраний комплекс психодіагностичних методик для дослідження психологічних особливостей спілкування учнів підліткового віку може бути застосований психологами загальноосвітніх шкіл.

Методи наукового дослідження: вивчення й аналіз наукових джерел і сучасних концепцій; спостереження, бесіда, тестування.



1. Наукові підходи щодо розуміння поняття спілкування

Інтерес до спілкування виявляють представники різних наук, бо воно є багатовимірним, багаторівневим феноменом.

Спілкування - це процес встановлення і розвитку контактів між людьми який породжується потребами спільної діяльності і містить обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття та розуміння іншої людини.

На думку відомого філософа Григорія Сковороди, людина, спілкуючись, реалізує свої природні обдаровання, які можна реалізувати тільки через освіту та самопізнання. Пізнати в собі справжню людину - в цьому щастя, а корінь нещастя - в неправильному розумінні своїх здібностей, самого себе [10].

Без спілкування неможливе існування людського суспільства. Особливо це відчувають ті, хто тривалий час живе один. Відомо, що найтяжчим покаранням у Стародавній Греції був остракізм, тобто заборона спілкуватись із засудженим.

В англійській мові немає слова “спілкування”, є лише слово “communication”, яке охоплює набагато ширше значення, ніж “комунікація” в нашій літературі. Оксфордський словник англійської мови подає “communication” як “спілкування”, “зв'язок”, “повідомлення”, “комунікація” [35, с. 724]. У нас теж зараз широко вживаються слова “комунікації”, “комунікаційний” та ін., але вони сприймаються швидше, як технічна сторона взаємодії. Слово "спілкування" має більш людський характер. Тому, мабуть, Антуан де Сент-Екзюпері писав, що “найбільша розкіш на Землі - це розкіш людського спілкування”.

В історії суспільної свідомості існували різні підходи до розгляду спілкування як складного соціально-психологічного явища [2].

На ранніх етапах розвитку людства свідомість, втілена в давніх міфах і первісній художній літературі, не здатна була виділити ставлення людини до людини як самостійну проблему. В мистецтві головним героєм був звір, а не людина. "Я" розчинялося в "Ми". Людина існувала як представник роду, племені. У словесній творчості домінував епічний, а не драматичний спосіб зображення.

У давньогрецькій філософській думці вперше виникає етична проблематика, що відображує міжособистісні стосунки. І сама філософська рефлексія виступала у формі діалогу, тобто інтелектуального спілкування різномислячих людей. Проте філософська думка античності внаслідок об'єктивних причин зробила лише перші кроки в напрямку дослідження феномена спілкування.

Новий крок в осмисленні цього явища знайшов відображення в християнстві. Його формування в межах античної культури пов'язане з розвитком самосвідомості особистості. Християнство, з одного боку, ствердило право особистості на самостійний, добровільний вибір своєї поведінки, а з іншого - найвища цінність була визнана не за земним життям людини, а за потойбічним.

Християнство принесло містифіковані форми спілкування. Головна увага приділялася спілкуванню з Богом.

Епоха Відродження дала нове, демістифіковане розуміння спілкування, що знайшло своє художнє втілення у творах Боккаччо, Петрарки, Шекспіра, Леонардо да Вінчі. В їхній творчості відображаються реальні взаємовідносини людей, і спілкування наповнюється новим змістом. І хоча епоха Відродження надавала головного значення земному життю людей, все ж ці погляди були вписані в таку концепцію буття, центром якої було пізнавальне ставлення людини до природи.

В епоху Просвітництва центр уваги переміщується з природи на ті механізми, котрі управляють стосунками людей. У XVIII ст. виникли поняття, які і в подальшому розроблялися у психології: симпатія, "самоспілкування" особистості як внутрішній діалог. У цей період відбувався пошук органа спілкування. На думку Ф. Гемстергойса, "моральним органом" є серце.

Наприкінці XVIII - на початку XIX століть філософами як ідеалістичного, так і матеріалістичного напрямків були запропоновані плідні ідеї щодо сутності спілкування та осмислення стосунків людей. Це знайшло своє відображення в розробленні категоріального апарату й виділенні категорії "суб'єкт", "об'єкт", "Я". Однак для німецьких філософів-ідеалістів (Гегель, Фіхте) суб'єкт - це не реальна людина, а людська свідомість, а її активність - тільки духовна, пізнавальна, звідси - "Я" є суб'єктом пізнання. Перетворення суб'єкт-об'єктних відносин у вихідну площину аналізу свідчить про те, що на зміну теологічному розумінню світу прийшло гуманістичне. У вченні німецького мислителя цього періоду Ф. Шлейєрмахера дається розгорнута концепція людського буття як міжособистісного спілкування.

У матеріалістичній концепції німецького філософа Л. Фейєрбаха сутність людини розкривається через спілкування, єдність "Я" і "Ти". Однак спілкування для нього - це тільки природна спільність людей, природжене відчуття єдності "Я" і "Ти". Силою, яка об'єднує "Я" і "Ти", є любов в її релігійному тлумаченні.

У XIX столітті значення проблеми спілкування для вивчення моральних почуттів досліджував І. Сеченов. Одним із перших у російській (та й світовий) психології ґрунтовно почав розробляти цю проблему В. Бехтерев, творець колективної рефлексології.

Проблема спілкування інтенсивно вивчалася у 20-30-х роках XX ст. Потім інтерес до неї згас і знову відновився в 60-70-х роках. Нині ця проблема перетворюється на деякий "логічний центр" загальної системи психологічної проблематики. Наприклад, Б. Домов вважає, що спілкування, поряд із відображенням та діяльністю, належить до базових категорій психологічної науки.

Вивчення проблеми спілкування має давні традиції, пов'язані з працями В.М. Бехтерєва, Л.С. Виготського, В.М. Мясищева, С.Л. Рубінштейна та ін., які розглядали спілкування як важливу умову психічного розвитку індивіда, формування його особистості. Природа спілкування, його індивідуальні особливості, механізми протікання і зміни стали предметом вивчення філософів і соціологів (І.С. Кон, Б.Д. Паригін), психолінгвістів (О.О. Леонтьєв, В.Ф. Петренко), представників соціальної психології (Г.М. Андрєєва, Б.Ф.Ломов, Б.Д.Поршнєв), педагогічної і вікової психології (О.О. Бодальов, Я.Л. Коломінський, М.І. Лісіна, В.С. Мухіна). Як специфічна форма взаємодії індивіда з іншими людьми, спілкування розглядається в працях К.О. Абульханової-Славської, О.В. Запорожця, Б.Ф. Ломова та ін. [1; 13].

Психологи зазначають, що спілкування - це взаємодія людей, тобто їх вплив один на одного, а також обмін інформацією між людьми під час їхньої взаємодії [14, с. 74]. На думку деяких психологів, спілкування - це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного та обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо) [1].

Спілкування визначають також як взаємодію двох або більше людей, спрямовану на узгодження та об'єднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату. Говорять також, що спілкування - це процес встановлення та налагодження міжособистісних взаємин. Найбільш узагальнено можна дати таке визначення: спілкування - це складний багатоплановий процес встановлення та розвитку контактів між людьми, який породжують потреби спільної діяльності та який включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини [15].

Спілкування, на відміну від діяльності, спрямоване на взаємодію людини з іншими живими істотами і передбачає обмін уявленнями, думками, переживаннями тощо [14, с.73]. Сам процес встановлення взаємин з метою обміну інформацією, думками тощо іноді називають комунікативною поведінкою людини, а окремий її елемент обміну інформацією, контакт - комунікативним актом [13].

О.О. Бодальов зазначає, що спілкування - це переплетіння відносин його учасників між собою, ставлення до спільної діяльності, її результатів [3]. Взаємозалежність спілкування, відносин і взаємодії розглядається також у дослідженнях О.В. Киричука. Автор характеризує індивідів як таких, що відповідають процесу об'єднання (співпереживання) чи роз'єднання (суперництво) [3].

Спілкування - складний, багатогранний процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжений потребами спільної діяльності. Зокрема психологи виділяють такі функції спілкування [32, с,112]:

- інформаційно-комунікативну - передбачає передавання та приймання не лише готової інформації, а й такої, що формується, розвивається, а також передавання та приймання значень;

- регулятивно-комунікативну - коли спілкування регулює поведінку людей та їхню спільну діяльність, а також способи впливу один на одного: переконання, навіювання, наслідування та ін.

- аффективно-комунікативну - йдеться про те, що розмаїття людських емоцій виникає й виявляється саме під час спілкування.

Якщо спілкування розглядається як діяльність, то виокремлюють такі його функції: організація спільної діяльності; пізнання людьми один одного; формування та розвиток міжособистісних взаємин. Використання цієї класифікації допомагає зрозуміти, що особливості психологічної природи спілкування безпосередньо впливають на його перебіг та формування його культури. Всі функції спілкування спостерігаються у житті й виявляються, як правило, в єдності, доповнюючи одна одну.

Існує кілька класифікацій видів спілкування. Відповідно до цілей та засобів спілкування поділяють на матеріальне (коли люди спілкуються за допомогою якихось предметів), ідеальне (коли відбувається обмін між людьми ідеями, уявленнями, переживаннями); безпосереднє та опосередковане; вербальне та невербальне [14, с. 75]. Найуживанішими є види спілкування, які можна

описати таким чином:

- залежно від специфіки суб'єктів (особистість чи група) виокремлюють міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне спілкування, а також спілкування між особистістю та групою;

- за кількісними характеристиками суб'єктів - розрізняють самоспілкування, міжособистісне спілкування та масові комунікації;

- за характером - спілкування може бути опосередкованим і безпосереднім, діалогічним і монологічним. Пряме спілкування відбувається безпосередньо між людьми, опосередковане - це спілкування через листи, книги, твори

мистецтва, кінофільми, наукову діяльність тощо;

- за цільовою спрямованістю розрізняють спілкування анонімне, рольове, неформальне, у тому числі інтимно-сімейне, ділове.

Існують також різні підходи до класифікації рівнів спілкування.

Проте основні з них такі:

- маніпулювання - варіанти від грубого поводження з людиною до такої поведінки, де зовнішні прояви мають іноді навіть приємний характер;

- конкуренція, суперництво - варіанти від спілкування, коли “людина людині - вовк” до такого, коли чесне суперництво сприяє певному рухові його учасників уперед;

- співробітництво - це спілкування за принципом “людина людині - людина”. Саме на цьому рівні виявляються гуманістичні установки спілкування, високий рівень його культури.

Швейцарський психолог Е. Берн виділяє шість рівнів спілкування:

1) “нуль спілкування” або “замкнення на себе”;

2) ритуали (норми спілкування);

3) розваги;

4) ігри (людина думає одне, а демонструє інше з тим, щоб завести другого в пастку);

5) близькість;

6) робота (ділове спілкування).

Отже, на кожному рівнів людина використовує різні прийоми і засоби, оскільки мета спілкування щоразу змінюється [4].

Спілкування розглядають: як один із різновидів самостійної людської діяльності (Б.Г. Ананьєв, І.С. Кон, О.О. Леонтьєв); як атрибут інших видів людської діяльності (О.О. Леонтьєв, В.М. Панферов); як обмін думками, почуттями та переживаннями (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн); як специфічна соціальна форма інформаційного зв'язку (А.Д. Урсул, Л.О. Резников); як специфічна форма взаємодії суб'єктів (М.С. Каган); як взаємодія, стосунки між суб'єктами які мають діалогічний характер (Г.М. Андрєєва, В.С. Соковін, К.К. Платонов); як специфічна форма задоволення потреби людини в іншій людині, у живому контакті, тобто як самомотивований процес (Б.Ф. Ломов, В.В. Знаков, А.О. Реан) та ін. [10].

Отже, у широкому розумінні спілкування -- це той бік людського буття, що вказує на активну суб'єктну міжособистісну взаємодію людей у процесі їхнього матеріального та духовного виробництва, спосіб реалізації їх соціальних відносин, який здійснюється через безпосередні чи опосередковані форми контактів, в які вони вступають. Саме через спілкування люди та групи вступають у всі види стосунків одне з одним, без якого неможливі соціальні відносини, не може існувати жодне суспільство.

2. Психологічні особливості підліткового віку

Значний інтерес викликають у дослідників проблеми, пов'язані з перехідним періодом підліткового віку, який прийнято називати «дорослішання». Як відомо, проведена значна кількість досліджень та багаторазових спроб визначення специфіки даного періоду у різноманітних як вітчизняних, так і зарубіжних класифікаціях. Загальноприйнятої класифікації вікових періодів розвитку людини не існує. Але у значній кількості вже існуючих спостерігаються деякі схожі тенденції та спорідненість у різних вікових періодах. Слід звернутися до поняття «аdolescence», що перекладається з англійської мови як «юність», «дорослішання», «підростання» та означає перехідний етап від підліткового до юнацького віку. Слід зазначити, що цей досить складний період розвитку підлітка не виділяється окремо в існуючих класифікаціях вікового розвитку, та, відповідно, не є достатньо вивченим. Якщо проаналізувати більшість існуючих класифікацій вікового розвитку, узагальнені А.А. Реаном [19], то можна дійти такого висновку: вивчати підлітковий та юнацький вік потрібно у єдності, як передбачає міжнародна традиція, означати його терміном «підлітковий вік», але розподіляти його на ранній (до 14 років) та старший підлітковий або «дорослішання» (до 19 років), що відповідає вітчизняній традиції виділяти підлітковий та юнацький вік. Такої точки зору притримуються Д.І. Фельдштейн, В. Квин, Г. Крайг, Ф. Райс. У існуючих класифікаціях, хоч і є спроба виділити саме період «дорослішання», але чіткості у його визначенні, вікових меж початку-кінця, специфічних ознак періоду не існує.

У психологічній літературі цей етап називають етапом «другого перерізання пуповини». Дитина відділяється від батьків і йде в свій світ - світ однолітків. психологічний підлітковий міжособистісний комунікативний

Підлітковий вік як перехідний період нерідко пребігає дуже важко. Це пов'язано з тим, що процеси фізичного, статевого, нервово-психічного і соціального дозрівання проходять в різні часові інтервали.

В період статевого дозрівання підлітки зіштовхуються з багато-численими проблемами, неправильно прийняті рішення можуть відобразитись на їх здоров'ю і мати соціальні наслідки, як для них самих, так і для суспільства в цілому.

Підлітковий період - важкий час для піділтків і час випробовувань для дорослих. Але це природня фаза, через яку проходять всі підлітки. Вона може бути меньш чутливою і заплутаною, якщо дорослі точно знають, що їм робити і як поступити в різних ситуаціях. Існують основні принципи, якими необхідно керуватись в побудові відношень з підлітками, знання цих правил дозволить уникнути багатьох проблем і конфліктів.

Зміцнюється м'язово-скелетна система, зростає фізична сила. Але ріст хребта відстає від темпу росту тіла в довжину. Можна відмітити порушення пропорцій тіла. Простежується невідповідність розвитку серця, маси тіла і судинної системи. Тому часто порушується робота серця, спостерігається швидка втомлюваність. Здійснюється перебудова моторного апарату. Часто втрачається гармонія в рухах, вміння володіти власним тілом. У підлітків може з'являтися протест проти таких змін зовнішності та формуватися гіпертрофований образ фізичного "Я". Перебудова нейрогуморальних співвідношень стає основою загальної неврівноваженості підлітка, вразливості, роздратованості [11].

В період статевого дозрівання емоції, поведінка і реакції підлітків інколи приводять дорослих в деяке затруднення, викликають роздратування і гнів. Крім того, у дорослих виникає відчуття розгубленості і не спроможності, так як слова і методи впливу, які раніше “спрацьовували”, тепер, на жаль, дають зворотню реакцію. В цій ситуації необхідно зупинитись, зрозуміти, що дитина вступає в якийсь новий період і спробувати допомогти йому з найменшими втратами.

У підлітковому віці продовжується інтелектуалізація всіх психічних процесів. Вчителі та батьки більше апелюють до розуму дитини, ніж до почуттів. Продовжує інтенсивно розвиватися теоретичне мислення. Підліток уже вміє оперувати гіпотезами, розвиваються такі мислительні операції, як класифікація, аналогія, узагальнення. Це дозволяє підлітку аналізувати абстрактні ідеї. Проявляється рефлексивний характер мислення. Саме завдяки інтенсивному інтелектуальному розвитку з'являється здатність до самоаналізу. Самостійність мислення проявляється в незалежності вибору способу поведінки, схильності до експериментування.

Активно засвоюються процеси запам'ятовування, оволодіння способами і прийомами учіння. Розвивається логічна пам'ять, у результаті чого вповільнюється розвиток механічної пам'яті. Процес запам'ятовування зводиться до встановлення логічних зв'язків усередині матеріалу.

Сприймання ускладнюється, інтенсивно формується на уроках геометрії та креслення. Розвивається післядовільна увага. Підліток здатний тривалий час утримувати увагу на певному об'єкті.

Зв'язок уяви з теоретичним мисленням сприяє розвитку творчості. Діти починають писати вірші, музику, створюють авіамоделі тощо. Уява в цей період обслуговує бурхливе емоційне життя підлітка. Активно розвивається читання, монологічне і писемне мовлення. Розвиваються комунікативні здібності учнів.

Сфера пізнавальних інтересів підлітків виходить за межі школи і перетворюється в сферу пізнавальної самодіяльності. Незадоволеність собою стає джерелом активності та самоосвіти.

Ставлення до вчителів диференціюються. В свою чергу ставлення до навчального предмета залежить від ставлення до вчителя. Головне для підлітка на уроці - спілкування. Зменшується зануреність у навчання. Зростають індивідуальні відмінності між дітьми.

Підлітковий період - сензитивний для розвитку потреб, спрямованості особистості, оформлення ідеалів.

Основні потреби підліткового віку: потреба у самовираженні; потреба уміти щось робити; потреба щось значити для інших; потреба рівноправного спілкування з дорослими; посилення статевої ідентифікації.

Підлітковий період - це період інтенсивного формування самооцінки, бурхливого розвитку самосвідомості як здатності спрямовувати свідомість на власні психічні процеси, включаючи і складний світ своїх переживань, потреби пізнати себе як особистість. На межі молодшого шкільного віку і підліткового відбувається криза самооцінки. Помічено різкий зріст незадоволеності собою. Було встановлено, що в підлітковий період формується уміння оцінювати себе не тільки через вимоги авторитетних дорослих, але і через власні вимоги.

До кінця підліткового періоду самооцінка може стати значним регулятором поведінки індивіда. Змінюється, порівняно з молодшим шкільним віком, значущість різних якостей особистості. У молодших підлітків ще зберігається орієнтація на якості, які проявляються в учбовій діяльності, але основним критерієм оцінки себе та іншого стають морально-психологічні особливості особистості, що проявляються у взаєминах з іншими. Основним критерієм оцінки себе стають морально-психологічні аспекти взаємовідносин. Зміст і характер уявлення про себе безпосередньо залежить від міри включеності школяра в різні види діяльності та від досвіду спілкування з ровесниками і дорослими.

Д.І. Фельдштейн виділяє такі стадії розвитку самооцінки підлітка [11]:

1 стадія (10-11років): підлітки підкреслюють свої недоліки, вони глибоко переживають невміння оцінити себе, переважає критичне ставлення до себе.

2 стадія (12-13 років): актуалізується потреба в самоповазі, загальному позитивному ставленні до себе як до особистості.

3стадія (14-15 років): виникає "оперативна самооцінка", яка визначає ставлення підлітка до себе в теперішній час, підліток зіставляє свої властивості з нормами.

Стадії розвитку особистісної рефлексії:

1 стадія - предметом рефлексивного очікування виступають окремі вчинки дітей.

2 стадія - головним стає аналіз рис свого характеру і особливостей взаємин з іншими людьми.

3 стадія - зростає критичне ставлення підлітків до себе. Для підліткового періоду характерний пошук ідентичності, що означає усвідомлення підлітком самого себе, безперервності у часі власної особистості та виникнення, у зв'язку з цим, відчуття, що інші також це визнають. Підліток вперше прагне пізнати власну індивідуальність, зрозуміти, яким він є і яким він хотів би бути. Образи "Я" різноманітні, вони відображають різноманіття життя підлітка. Зрозуміти себе допомагають друзі. Після пошуків себе, особистісної нестабільності, у дитини до кінця підліткового віку уявлення про себе стабілізуються і утворюють цілісну систему внутрішньоузгоджених уявлень про себе - "Я - концепцію".

Цей етап соціалізації відрізняється не тільки найбільш вираженою індивідуалізацією, але і самодетермінацією, самоуправлінням особистості. Підлітковий період пов'язаний з виникненням самосвідомості як усвідомлення себе в системі суспільних відносин, розвитком соціальної активності і соціальної відповідальності. Важливою стороною самосвідомості виступає потреба у самовираженні, що виявляється в спрямованості його особистості на виділення і реалізацію своєї унікальності в системі соціальних зв'язків. Для цього періоду характерним є прагнення до самоствердження, самореалізації та самовиховання. Самовиховання стає можливим завдяки тому, що у підлітків розвивається саморегуляція.

Становлення "Я" підлітка це:

- Досягнення значної вольової саморегуляції, засвоєння нових значущих цінностей, безвідносно до поглядів референтних осіб, зростання довіри до групи однолітків, потреба впливати на інших, зростання стійкості до фрустрацій.

- Потреба в самостійності, підвищення вимог до самого себе, поглиблення самооцінки, прийняття на себе відповідальності.

- Заміна гедоністичних мотивів, більш віддаленими цілями, які спрямовані на досягнення в майбутньому певного соціального статусу.

Підліток - ще не цільна зріла особистість. Особистісна нестабільність проявляється у боротьбі протилежних рис, прагнень. Для підлітків характерні: реакція емансипації (тип поведінки, за допомогою якої підліток хоче вийти з-під опіки дорослих), реакція захоплення (захоплення в цей період дуже різноманітні: інтелектуально-естетичні; тілесно-мануальні; накопичення; азартні; лідерські), реакція групування з ровесниками (бажання належати до певної групи), реакція відмови (пасивно-оборонний тип реакції опозиції).

Підліток відчуває внутрішній конфлікт: бажане прощання з дитинством і його безтурботністю і тяжкість розставання з відсутністю відповідальності. Виникаючі дорослі екзистенційні та світоглядні питання створюють відчуття глобальної нерозв'язності. Підліток свято вірить в унікальність власних проблем і переживань, що породжує почуття самотності і пригніченості. Борючись з власним самотністю, і усвідомлюючи складність проблем, підліток починає шукати собі подібних. Так утворюються молодіжні тусовки і формується підліткова субкультура в противагу світу дорослих.

У молодіжному середовищі у підлітка формується «ми-концепція». З одного боку, це саме те, що згуртовує групу: спільні цілі, інтереси, завдання. З іншого боку, світ навколо розпадається на «своїх» і «чужих», причому взаємовідносини між цими групами часом різко антагоністичні.

Формування «Ми-концепції» у підлітка є містком до виникнення в житті підлітка референтної групи або груп. Група, цінності якої підліток приймає і розділяє, думка якої є для нього значущим, називається референтною групою.

Особистість підлітка - це жива і органічна єдність її індивідуальних особливостей. Однією з характерних рис особистості цього віку є її незавершеність, здатність швидко змінюватися. Друга риса - ніжність і тендітність особистості, що відзначається її легкою піддатливістю. Підліток легко вбирає різні переживання, не вміючи зрозуміти свої конфлікти і правильно їх вирішити. Мікросередовище підлітка, це його близьке оточуюче середовище - сім'я, друзі, клас. В залежності від того яке буде це мікросередовище (позитивним чи негативним) воно буде відігравати важливу роль у розвитку його особистості, у поведінці, у його успішності у навчанні.

У підлітковому віці, основним соціальним середовищем дитини залишається школа. Зовнішні умови розвитку тісно пов'язані із внутрішніми. На основі вищого, ніж у молодших школярів, рівня психічного та особистісного розвитку відбуваються докорінні зміни у змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій особистості підлітка. На цьому етапі у дитини виникає специфічний комплекс потреб, що виражається в прагненні знайти своє місце у групі ровесників, вийти за межі школи та приєднатися до життя і діяльності дорослих [27].

Своєрідність соціальної ситуації розвитку підлітка полягає у включенні його в нову систему стосунків, спілкування з дорослими та ровесниками, в опануванні нових соціальних функцій. У школі це виявляється передусім у необхідності налагодження у зв'язку з предметним навчанням стосунків не з одним, а з багатьма вчителями, врахування особистісних якостей кожного з них і їх нерідко суперечливих вимог. Усе це, як зазначала Л. Божович, зумовлює нову позицію учнів щодо вчителів, своєрідно емансипує їх від безпосереднього впливу дорослих, робить їх самостійнішими. Найголовніша зміна в соціальній ситуації розвитку підлітка, на її думку, породжена роллю в його житті групи ровесників. Тому в навчально-виховній роботі з підлітками необхідно враховувати важливість для їх поведінки і діяльності думки однолітків.

Соціальна ситуація розвитку підлітка особливо залежить від сім'ї, стосунків з батьками. Якщо ці стосунки враховують його потреби і можливості, вибудовуються на засадах взаємоповаги та довіри, підліток легко долає труднощі у навчанні і спілкуванні, активно набуває соціальний досвід, утверджується в таких елементах соціуму, як шкільний клас, група ровесників та ін.

Основним чинником розвитку підлітка є його власна соціальна активність, спрямована на засвоєння важливих для нього зразків поведінки і цінностей, на побудову стосунків з дорослими, ровесниками. Підлітки включаються у різні види суспільно корисної діяльності, що розширює сферу їхнього спілкування, можливості засвоєння соціальних цінностей, сприяє формуванню моральних якостей особистості.

Отже, для соціальної ситуації розвитку підлітка характерні перехід до середньої школи, зміна стосунків з учителями, однолітками, батьками, розширення сфери соціальної активності.

3. Психологічні особливості міжособистісного спілкування в підлітковому віці

Одна з центральних проблем підліткового віку - перебудова взаємин із дорослими - залишається актуальною і в період юності.

У словнику В. Даля слово «спілкування» означає певну міру прекрасного, багатства і повноту, великодушність і щедрість. Увага дослідників зосереджується перш за все на тому, як саме завдяки спілкуванню, конкретний індивід засвоює досвід, що виробило людство, долаючи тим самим обмеженість власного існування. Процес самопізнання людина здійснює лише в спілкуванні (із собою та з суспільством), в ході якого відбувається її розвиток як особистості.

У підлітковому віці провідними видами діяльності є міжособистісне спілкування з дорослими і ровесниками, суспільно корисна праця і навчання, що позитивно позначається на розвитку психіки та особистості загалом.

Міжособистісне спілкування підлітка реалізується у спілкуванні з дорослими та спілкуванні з ровесниками, їх роль у формуванні особистості неоднакова. Якщо у спілкуванні з дорослими підліток засвоює суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності і способи дій, то спілкування з ровесниками є своєрідним випробуванням себе у сфері особистісної, зокрема специфічної моральної, проблематики. У спілкуванні з дорослими підліток завжди перебуває в позиції молодшого, певною мірою підкореного, а за таких умов не всі морально-етичні норми можуть бути ним засвоєні та апробовані. І лише в стосунках з ровесниками він рівноправний, виконуючи ролі організатора та виконавця, приятеля і суперника, друга, що зберігає чиюсь таємницю і довіряє свою іншим.

Підліток прагне діяти та виглядати як дорослий, мати його права і можливості. Тому його розвиток супроводжується постійним рівнянням на дорослого. Це може виявлятись у наслідуванні дещо старших чи однолітків, які в чомусь виявилися вправнішими. Однак вплив ровесників не може применшити значення безпосередніх контактів з дорослими, спільних дій з ними. Саме в спільній діяльності дорослий має реальні можливості впливати на становлення особистості підлітка, його дорослішання. Тому для нього надзвичайно важливо зайняти правильну позицію в стосунках з дитиною.

Для підлітка характерна зміна ставлення до дорослих. Він починає критичніше оцінювати їх слова і вчинки, аналізувати поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак вимоги підлітка до дорослого є дещо суперечливими. Він прагне самостійності, протестує проти опіки, контролю, недовіри, відчуваючи водночас тривогу і ляк за необхідності долати проблеми, сподівається на допомогу і підтримку дорослого, але не завжди відверто зізнається в цьому.

У старших класах виникає особливий інтерес до спілкування з дорослими. Емансипація від родини завершується у юності. При конструктивному стилі відношень у родині після підліткового віку звичайно встановлюються довірливі стосунки з батьками, до того ж трохи вищому рівні старшокласники потребують життєвого досвіду та допомоги дорослих, тому сім'я стає тією малою соціальною групою, де вони відчувають себе спокійно та впевнено [5, c. 247 ].

Досить суперечливо складається сфера стосунків з дорослими. За даними психологічних досліджень, 85% опитаних старшокласників визнають потребу у спілкуванні з дорослими актуального для себе, з них більше 66% найбільш бажаними партнерами у спілкуванні називають батьків. Це є доказом того, що дві важливі сфери спілкування старшокласників - не антагоністичні, а взаємно доповнюють одна одну.

Коли ставиться питання, хто розуміє їх краще за інших і з ким вони щиріші, більшість називає ровесників. Спілкування з однолітками має довірливий характер у 88% опитаних, з батьками лише 29%, та й то переважно з матерями, нерегламентоване спілкування з учителями - рідкісний випадок (4%).

Важливі характеристики спілкування, без яких не можливі гармонійні стосунки з найближчим оточенням (відкритість, рефлексивність, довірливість один одному, здатність відгукуватися на внутрішні стани, конструктивність), можуть бути апробовані старшокласниками на уроках етики і психології та при вивченні інших предметів, особливо гуманітарних. Конфлікти учнів зі старшими завжди є результатом помилок як дітей, так і дорослих. Тому необхідна корекція позиції, яку займають дорослі щодо старших школярів.

Український педагог Василь Сухомлинський вдало відобразив через монолог підлітка основні суперечності його стосунків з дорослими: "Не опікуйте мене, не ходіть за мною, не зважуйте кожен мій крок, не повивайте мене пеленками нагляду і недовіри, не нагадуйте й словом про мою колиску. Я самостійна людина. Я не хочу, щоб мене вели за руку. Переді мною висока гора, це мета мого життя. Я бачу її, думаю про неї, хочу досягти її, але зійти на цю вершину хочу самостійно. Я вже піднімаюсь, роблю перші кроки, і чим вище ступає моя нога, тим ширший горизонт відкривається мені, тим більше я бачу людей, тим більше пізнаю їх, тим більше людей бачать мене. Від величі до безмежності того, що мені відкривається, робиться страшно. Мені необхідна підтримка старшого друга. Я досягну своєї вершини, якщо буду спиратись на плече сильного і мудрого друга. Та мені соромно і боязко сказати про це. Я хочу, щоб всі вважали, наче я самостійно, своїми силами доберуся до вершини".

Дорослий повинен бути другом підлітка, але особливим, другом-приятелем, другом-наставником. Його завдання - допомогти дитині пізнати себе, оцінити свої здібності і можливості, знайти своє місце в світі дорослих. Підлітки багато чого довіряють дорослим, якщо відчувають прихильність з їхнього боку, байдужість дорослих вони сприймають боляче. Відсутність взаємної довіри не лише ображає, а й завдає значної шкоди їх морально-духовному розвитку. Наявність дорослого друга є найважливішою умовою нормального розвитку, гармонійного становлення особистості.

Важливе значення для підлітка має спільна діяльність із дорослими, організована на основі єдності інтересів, захоплень. Зміст такої співпраці може бути різним. Підліток може допомагати батькам по господарству, навіть радити їм у певних справах, а дорослі мають дослухатися до його думки. Старший може залучити його до справ, якими він зайнятий. Така спільна діяльність породжує спільність переживань, почуттів, настроїв, намірів, полегшує контакт із підлітком, зумовлює емоційну та духовну близькість. У ній дитина пізнає складний внутрішній світ дорослих, глибину думок і переживань, вчиться турботливому ставленню до людей.

У підлітковому віці дитина прагне зрозуміти, що означає бути дорослим, проводить паралелі між вчинками дорослих і своїми. Підліток зауважує їхні прорахунки та помилки, нестерпно ставиться до спроб принизити його. Та якщо дорослі визнають свої помилки, діти щиро їм вибачають. Часто предметом критики (заслуженої і незаслуженої) стає вчитель, якого інколи учні звинувачують в несправедливості. Батькам не слід заохочувати необ'єктивне ставлення підлітка до педагога, доцільніше спонукати його замислитися над своєю поведінкою і зробити високоморальні, адекватні ситуації висновки.

У зв'язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки, зокрема проявами грубості, впертості. Це пов'язане, як правило, з прагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підтримують. Підлітки хочуть, щоб з їхніми думками, бажаннями та настроями рахувалися, не терплять недовіри, байдужості, насмішок, нотацій, особливо в присутності друзів. Однак прояви негативних форм поведінки і конфліктність підлітків не є неминучими. Компетентні, досвідчені батьки і вчителі знають, що передбачити та попередити конфлікт легше, ніж подолати його наслідки, і відповідно вибудовують свою взаємодію з підлітками. Як правило, вони дбайливо і з розумінням ставляться до внутрішнього світу, переживань, захоплень дитини, труднощів і особистісних проблем, поєднують високий рівень вимог з високою повагою до її особистості. Це робить дорослих значущими і потрібними підлітку. А бути значущим і потрібним - означає розділити його тривоги і сумніви, стати другом, у якого можна шукати підтримки, відповіді на свої запитання, що можливо лише за взаємної відвертості і довіри, розуміння і співчуття.

Дорослий, який за будь-яких обставин готовий бути поряд із підлітком, сприйняти його таким, яким він є, вчасно приходити йому на допомогу, турбуватися про гармонійний розвиток його особистості, виховання моральних якостей, спільно з ним аналізувати вчинки і стосунки людей, критично ставитися до себе і своїх дій, виконує неоціненну роль у процесі адаптації підлітка до нової соціальної ролі, в його самопізнанні і пізнанні світу, в соціальному й особистісному самоутвердженні та самовираженні.

Характерною особливістю підлітка є посилене прагнення до спілкування з ровесниками, передусім з однокласниками, і трохи старшими за себе, стосунки з якими відіграють важливу роль у його житті. Він прагне заслужити повагу і визнання ровесників, мати в них авторитет. Для цього йому потрібно відповідати очікуванням однолітків, що не завжди є високоморальними. У товаристві ровесників починає вироблятися нова система критеріїв оцінювання поведінки та особистості людини, відбувається переоцінка цінностей, формуються нові морально-етичні вимоги. В результаті його самосвідомість набуває нового рівня розвитку. Під час аналізу поведінки та особистісних якостей друзів у підлітка складається система вимог не лише до них, а й до себе. У своїх товаришах він цінує принциповість, сумлінне ставлення до справи, громадську активність, щирість, чесність, доброту, силу, а часом і браваду. Значущими є також якості, що безпосередньо стосуються його взаємодії з однолітками. Підлітки не терплять зазнайства, хвальковитості, зверхності.

Дорослий не повинен старатися замінити підліткові друзів-ровесників, побоюючись їхнього негативного впливу. Щоб певною мірою коригувати стосунки з однолітками, він мусить знати коло спілкування підлітка, його специфіку.

У підлітковому віці дитина більше часу проводить з друзями, наслідує їх. Дружба підлітків ґрунтується на спільних інтересах та вподобаннях. Вони однаково проводять час, читають однакові книги, слухають однакову музику, надають перевагу подібному одягу та манері поведінки. Своїх друзів підлітки вважають найрозумнішими, найвеселішими, найкращими, а наслідуючи їх, творять себе, виховують у собі потрібні якості. Важливе значення для підлітка має оцінка друзями його особистісних якостей, знань і вмінь, здібностей і можливостей. У товаришів він знаходить співчуття, адекватне сприйняття своїх радощів і негараздів, які дорослим часто здаються незначущими.

Групі підлітків-ровесників характерні непостійність, змінюваність стосунків та інтересів. Зміна симпатій, авторитетів, посилення і послаблення впливу однолітків у групі є свідченням постійного внутрішнього осмислення і переосмислення, переживання, приміряння вчинків і стосунків друзів до вимог моралі.

Отже, спілкування у підлітковому віці є провідною діяльністю, без нього неможливий нормальний розвиток. Тільки в контакті з дорослими, однолітками підліток бачить себе збоку, порівнює свої можливості, випробовує різні соціальні ролі, формує та удосконалює себе.

Психологи, які вивчали ранню юність, підкреслюють нестійкість і суперечливість психічних проявів у цьому віці. Серед них мають місце такі полярності, як „індивідуалізм” юності та її яскраво виражена соціальна спрямованість, кепкування, тенденція все піддавати сумніву, пристрасне прагнення повірити в кого-небудь або в що-небудь (яскраву особистість, яскраву ідею), максималізм. До них звернені вимоги, погляди, прагнення молодих людей, їх нерозбірливість або не вмілість у виборі шляхів і засобів реалізації своє „стратегії”, пошуку спілкування в цьому найбільш „колективному віці” та потреба в самотності.

Суперечливість власних прагнень зауважується самими школярами і часом переживається як важкий емоційний дискомфорт. Непростий цей період і для навколишніх людей, які змушені кожного разу знову збиратися з силами для того, щоб допомогти здійснити вибір, або хоч би перетерпіти „експерименти”, якими він супроводжується, або подолати непокірних примусом, прийняттям за них необхідних рішень. І в школі, і вдома юнаків і дівчат закликають перш за все до одного: спіши дорослішати. Вимога закономірна. Однак у ній виразно проглядається однобокий погляд на юність як на період, призначення якого - підготовка до майбутнього. Подібну настанову не можна вважати цілком справедливою. Звичайно, погано, коли молода людина живе тільки сьогоднішнім днем, але жити тільки майбутнім також не можна. Можливо саме цю тезу невимушено намагаються донести до нас сьогоднішні старшокласники, які так бурхливо захищають свої цінності, смаки та захоплення. У цьому ж плані часовою перспективою старшокласника, параметрами якої можуть бути очікування, цілі, наміри школярів, виступає так зване „відкрите теперішнє, що стверджує цінності теперішнього, але ніби відкрите майбутньому, у якому воно має своє продовження”.

Для старшокласника дуже важливо відчути впевненість в тому, що інші сприймають його таким же, яким він сам себе сприймає. Це допомагає ствердитись не тільки в кращий бік своєї особистості, але і в можливості її потенційного розвитку.

Уже в старшому підлітковому віці одночасно з посиленням інтимності дружби між представниками однієї статі починають виникати дружні стосунки між представниками протилежної статі. У дівчаток близькі дружні стосунки з хлопцями зав'язується раніше, ніж у хлопців з дівчатами.

Чим старшими стають підлітки, тим частіше компанія стає змішаною. Цей тип взаємодії є першим кроком у навчанні того, як встановлювати стосунки з протилежною статтю. Отроцтво - стадія випробовувань, фантазій та відкриттів того, як поводиться у змішаних компаніях та змішаних (двостатевих) парах. Це період спроб, коли підліток нагромаджує інформацію та досвід для формування основних настанов щодо статевих ролей та сексуальної поведінки. Але у підлітка немає потреби у надто тісних стосунках з протилежною статтю. Вона виникає у ранній юності.

Побачення у цьому віці виконують ряд важливих соціально-психологічних функцій [27, c. 256-260 ] (Додаток А).

У період юності продовжується процес переорієнтації спілкування з дорослих на ровесників. В його основі лежить суперечлива взаємодія двох потреб - у відособленні та в належності до певної групи. Якщо перша реалізується передусім через прагнення до емансипації від дорослих, то друга - у взаєминах з однолітками [8, c. 95].

Не зважаючи на те, що старшокласники переважно зорієнтовані у майбутнє, можна знайти немало підтверджень їх включення в теперішнє. Навіть самовизначення, хоч і спрямоване всіма своїми цілями, очікуваннями, надіями в майбутнє, здійснюється, вже ж, як значення в теперішньому часі - у практиці живої реальності і з приводу сьогоденних подій. З цих позицій варто оцінювати і значення спілкування, яке займає величезне місце в житті старших школярів. Воно для них є самостійною цінністю.

Необхідно зауважити, що юнацька комунікативність часто буває егоцентричною, а потреба у самовияві, саморозкритті своїх переживань - вищою від інтересу до почуттів і переживань іншого. Звідси - взаємна напруженість у стосунках, незадоволеність ними. Важливим видом емоційної прив'язаності міжособистісних стосунків юнацького віку є дружба. Її критеріями виступають взаємодопомога і вірність та психологічна близькість. Психологічна цінність юнацької дружби полягає в тому, що вона є одночасно школою саморозкриття і школою розуміння іншої людини.

Юнаки та дівчата знаходяться у постійному очікуванні спілкування, і цей душевний стан змушує їх активно шукати спілкування з однолітками, яке відрізняється особливою довірою, інтенсивністю, сповідальністю. Тому стає зрозумілим, чому так важко переживаються невдачі у спілкуванні. Як з'ясувалось при опитуванні, тільки 33% хлопців з випускних класів вважають, що справжня дружба серед однолітків їхнього віку зустрічається часто. Юнацька дружба - перша самостійно обрана прив'язаність, яка передує коханню з притаманною йому високою емоційністю та безкомпромісністю [27, c. 247-248].

Юнацтво тягнеться до старших. Дружба з дорослими для них дуже цінна та бажана. Проте потреба в дружбі з ровесниками ще сильніша. На питання: „Людину якого віку ви хотіли б мати за свого найближчого друга - старшого за себе, свого віку чи молодшого” - юнацтво віддає перевагу ровесникові - 75-85%, старшому за себе - 11-19%, молодшому - 1-4% (І. Кон, В. Лосенкова).

Спілкування, це перш за все взаємодія суб'єктів, що вступають в нього як рівноправні партнери з метою досягнення результату, який влаштовує обидві переговорні сторони.

Отже, важливу роль у розвитку старших школярів відіграє спілкування, як з дорослими так і з однолітками.

ВИСНОВОК

Важливим елементом людського співжиття взаємин є психічні контакти і спілкування. Потреба у контакті з подібними до себе існує й у тваринному світі, однак спілкування - це величезний дар набуток суспільного буття людини. Завдяки спілкуванню людина пізнає світ, власну духовність, підтримує психологічний зв'язок з іншими людьми через масові засоби комунікації й безпосередні контакти на вулиці, у театрі й кіно.

Необхідність спілкування, взаємодії, взаємної допомоги виникла не випадково. Людина стикалася з проблемами, які спонукали її об'єднуватися з іншими людьми, щоб спільно подужати перешкоди, подолати труднощі, що не під силу одній людині, навіть дуже могутній. Головним предметом обговорення все частіше стає життя людини, її досвід і цілісність.

Спілкування є головним засобом перетворення людини з біологічної істоти в соціально адаптовану особистість. Саме за допомогою спілкування людина засвоює соціальний досвід та морально-етичні норми поведінки. Під час міжособистісного та міжгрупового спілкування і відбувається передача від однієї людини до іншої тієї сукупності соціальних та соціально-психологічних якостей, які й відрізняють людину від тварини, навіть високоорганізованої.

Дефіцит спілкування, дружніх відносин викликає ускладнення і навіть напруженість, конфлікти між людьми, а то й захворювання. У спілкуванні дуже важливим є необхідність зрозуміти, що кожна людина - найбільша цінність суспільства.

У зв'язку з тим, що спілкування є соціальним, сучасна ситуація в суспільстві прямо залежить від змін мотивації структури інтересів, сучасних для старшокласників.

Спілкування є основою всіх міжособистісних стосунків, і наші щоденні життєві ситуації заповнені досвідом спілкування. Завдяки йому ми досягаємо порозуміння один з одним, вчимось любити, довіряти один одному, встановлювати й розривати стосунки, а також більше дізнаватися про себе і про те, як нас сприймають. Завдяки спілкуванню ми вчимося розуміти інших як особистостей і допомагаємо їм зрозуміти себе. Будь-яке обговорення міжособистісних стосунків має сприяти вмінню ефективно спілкуватись.

В сучасних умовах, коли процес особистісного та професійного становлення молодої людини, отримання бажаної освіти, а згодом і роботи за фахом, пов'язані зі значними, часто непередбачуваними труднощами, проблема спілкування у підлітковий період набуває особливо гострої актуальності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андреева Г.М. Социальная психология / Г.М. Андреева. - М., 1986. - 414 с.

2. Ануфрієва Н.М., Зелінська Т.М., Єрмакова Н.О. Соціальна психологія: Навч.-метод. посібник. - К.: Каравела, 2009. - 216 с.

3. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком / А.А. Бодалев. - М.: Изд-во МГУ, 1982. - 198 с.

4. Бороздина Г.В. Психология делового общения / Г.В. Бороздина: Учебник, 2-е издание.- М.: 2004. - 295 с.

5. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К.: Просвіта, 2001. - 416 с.

6. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В. Петровского. - М., 1975. - 235 с.

7. Головаха Е.И. Психология человеческого взаимопонимания / Е.И. Головаха, Н.В. Панина.- К.: Политиздат Украины, 1989 .- 189 с.