Стратегії поведінки особи в конфлікті

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Досить часто в основі конфліктної ситуації лежать об'єктивні протиріччя, але іноді буває досить якої-небудь дрібниці: невдало сказаного слова, думки, тобто інциденту - і конфлікт може початися. У конфліктній ситуації вже виявляються можливі учасники майбутнього конфлікту - суб'єкти або опоненти, а також предмет суперечки або об'єкт конфлікту.

Конфлікт починається з того моменту, коли хоча б один з взаємодіючих суб'єктів усвідомлює відмінність своїх інтересів і принципів від інтересів і принципів іншого суб'єкта і починає односторонні дії зі згладжування цих відмінностей у свою користь.

Є п'ять стилів вирішення конфліктної ситуації: 1) ухилення - відхід від конфлікту, 2) згладжування - така поведінка, неначе немає необхідності дратуватися, 3) примус - застосування законної влади або тиск з метою нав'язати свою точку зору; 4) компроміс - поступка до деякої міри іншій точці зору; 5) вирішення проблеми - стиль, вибір в ситуаціях, які вимагають різноманітність думок і даних, характеризується відкритим визнанням різниці в поглядах і зіткнення цих поглядів для того, щоб знайти рішення прийнятне для обох сторін.

1. Поняття конфлікту та конфліктної ситуації

Конфлікт - у філософії - крайнє загострення суперечностей; у психології - зіткнення осіб, їхніх ідей, інтересів, потреб, оцінок, рівня прагнень, домагань тощо.

Слово конфлікт походить від латинського і практично в незмінному вигляді входить в інші мови: німецьку, французьку, англійську. Н.В.Гришина на основі різних тлумачень цього поняття приходить до такого розуміння конфлікту: це біполярне явище (протистояння двох начал), яке виявляє себе в активності сторін, спрямованої на подолання суперечностей. Подібне визначення подається й в інших працях: „Конфлікт -це момент зіткнення особистісних сенсів”.

Конфлікт - це зіткнення. Частина визначень конфлікту називає ключовим словом протиборство, або боротьбу. Це слово, за думкою Н.Л. Коломінського, має велику діагностичну значущість, адже зіткнення може ще не набути змісту конфлікту. Зіткнення є у будь-якому конфлікті, але не кожне зіткнення можна назвати конфліктом. У зв'язку з цим автор приходить до висновку, що зіткнення є недостатнім атрибутом конфліктної ситуації як передумови конфлікту. Атрибутивними властивостями конфлікту є зіткнення, протиборство, значущі для особистості, груп протиріччя, психологічні чинники, що мають протилежну спрямованість (установки, норми поведінки, мотиви, інтереси тощо). Виходячи з цього можна сформулювати таке визначення:

Конфлікт - це зіткнення і протиборство протилежно спрямованих психологічних чинників у взаємодії між особистостями, групами або всередині особистості, породжені значущими для них протиріччями.

З психологічного погляду, конфлікт означає зіткнення протилежно спрямованих, несумісних потреб, мотивів, інтересів, думок, почуттів, актів поведінки. У конфлікті завжди присутній об'єкт інтересу суб'єктів. Це дещо зовнішнє, на що спрямовані інтереси суб'єктів.

Предметом конфлікту стає особистісне сприймання ситуації і дій опонента, яке обумовлене різними факторами - ціннісними орієнтаціями, самооцінкою, адекватним емоційним станом, віком, статусом, психологічною своєрідністю особистості. Суб'єктивні ставлення можуть і не привести до зіткнення, аж поки їх не зведуть обставини, які виявляють суперечності в інтересах суб'єктів. Ці обставини і створюють конфліктну ситуацію, що вже вимагає пошуку виходу з положення.

Ми можемо любити тишу, а хтось голосну музику, тобто у нас різні інтереси, але суперечності не приводять до конфлікту, аж поки ми не почали працювати в одній кімнаті. Така конфліктна ситуація може закінчитися інцидентом(відкритим зіткненням).

Не кожна ситуація трансформується в конфлікт. Якщо змінити ситуацію до появи інциденту, можна подолати конфлікт з меншими психологічними втратами. Конфлікт зникає з ліквідацією обставин, які його породили. Основна відмінність конфлікту від протиріччя полягає в силі напруги протистояння, гостроті негативних переживань вчителя й учнів: гніву, приниження гідності, страху, а тому - в особливій складності його подолання.

Саме поняття „ситуація” недостатньо визначено. Академік Б.Ф. Ломов назвав розробку способів і засобів опису ситуації одним із найважливіших завдань психології. Складність дослідження ситуації окреслюють Л. Росс і Р. Нісбетт, виокремивши „три кити", на яких ґрунтується аналіз поведінки людини в ситуації: принцип ситуаціонізму - вияв безпосереднього впливу соціального контексту на особистість; принцип суб'єктивізму - вияв залежності поведінки людини від суб'єктивної інтерпретації ситуації; принцип напружених систем в ситуації - в індивідуальній психіці, а також в соціальних групах, які перебувають в нестійкій рівновазі, де спокій системи лише удаваний і підтримується балансом сил.

Ситуацію визначають як систему зовнішніх щодо суб'єкта умов, що спонукають і опосередковують його активність. „З психологічного погляду ситуація - це зовнішні обставини в інтерпретації окремою людиною. Самі ці обставини та їхнє сприймання, переживання людиною й утворюють в сукупності його життєву ситуацію, при чому саме сприймання і інтерпретація тих чи інших обставин часто відіграють вирішальну роль у виникненні й розвитку несприятливих і критичних ситуацій в житті людей”.

Можна дати коротке визначення. Ситуація - це об'єктивні обставини в суб'єктивній інтерпретації.

Ми зустрічаємося зі стандартними ситуаціями, коли використовуються звичайні способи розв'язання суперечностей, і складними, які потребують пошуку нового рішення чи задіяння незвичних ресурсів для їх розв'язання. Критична життєва ситуація - це життєві обставини, які емоційно переживаються і постають у сприйманні людини складною психологічною проблемою, утрудненням, що вимагає свого рішення чи подолання.

Конфліктна ситуація означає дезінтеграцію в колективі, послаблення його згуртованості. конфлікт психологічний особистість

Конфліктна ситуація - це суперечливі позиції сторін за будь - якого приводу, прагнення до протилежних цілей, використання різних засобів по їх досягненню, розбіжність інтересів, бажань і т.д.

Досить часто в основі конфліктної ситуації лежать об'єктивні протиріччя, але іноді буває досить якої-небудь дрібниці: невдало сказаного слова, думки, тобто інциденту - і конфлікт може початися. У конфліктній ситуації вже виявляються можливі учасники майбутнього конфлікту - суб'єкти або опоненти, а також предмет суперечки або об'єкт конфлікту.

Конфлікт починається з того моменту, коли хоча б один з взаємодіючих суб'єктів усвідомлює відмінність своїх інтересів і принципів від інтересів і принципів іншого суб'єкта і починає односторонні дії зі згладжування цих відмінностей у свою користь (ще не розуміючи чітко, в чому вони полягають).

Першою ознакою конфлікту можна вважати напруженість, яка проявляється внаслідок нестачі або суперечливість інформації, недостатності знань для подолання труднощів. Справжній конфлікт часто проявляється при спробі переконати іншу сторону або нейтрального посередника, що "ось чому він не правий, а моя точка зору правильна".

Людина може спробувати переконати інших прийняти його точку зору або заблокувати чужу за допомогою первинних засобів впливу, таких як примус, винагорода, традиція, експертні оцінки, харизма, переконання чи участь.

Причини конфліктів кореняться в аномаліях громадського життя і недосконалості самої людини. Серед причин, що породжують конфлікти, слід назвати, перш за все, соціально-економічні, політичні та моральні. Вони є живильним середовищем для виникнення різного роду конфліктів. На виникнення конфліктів впливають психофізичні і біологічні особливості людей.

У всіх конфліктів є декілька причин. Основними причинами конфлікту є обмеженість ресурсів, які потрібно ділити, взаємозалежність завдань, розбіжності в цілях, відмінності в уявленнях і цінностях, відмінності в манері поведінки, в рівні освіти, а також погані комунікації.

Досить часто в основі конфліктної ситуації лежать об'єктивні протиріччя, але іноді буває досить якої-небудь дрібниці - невдало сказаного слова, висловленої думки і з'являється протиріччя.

Для переростання виниклого протиріччя в конфліктній ситуації необхідні наступні умови: значимість ситуації для учасників конфліктної взаємодії; перешкоджання з боку одного з опонентів до досягнення цілей іншим учасником (навіть якщо це суб'єктивне, далеке від реальності сприйняття одним з учасників); перевищення особистої або групової терпимості до виник перешкоди, хоча б в однієї зі сторін. [1]

2. Стратегії поведінки в конфліктних ситуаціях

У політиці, комерції, трудових відносинах, у повсякденному житті часто трапляються ситуації, в яких учасників конфлікту ділять на тих, хто відкрито виступає один проти одного, і тих, хто нібито спостерігає збоку, хоча й стимулює цим конфлікт.

Наприклад, учасники політичною конфлікту в демократичному суспільстві - групи, партії, рухи - так чи інакше втягуються у відносини з владою. Політичний конфлікт розгортається на двох рівнях: між владою та опозицією - з одного боку, і всередині владних структур - з другого боку.

Політичні конфлікти виходять інколи за межі однієї держави. Такі конфлікти мають різні прояви, найскладніші з них - війни або терористичні акти, що стали нині непоодиноким явищем.

У конфліктологічній літературі широко використовується з цього приводу "концепція Томаса Кілмена", в якій подано п'ять основних стратегій людської поведінки в конфліктній ситуації, а саме: уникнення, суперництво, пристосування, компроміс, співробітництво.

Уникнення. Коли людина ігнорує конфліктну ситуацію, удає, що її не існує, не вживає ніяких заходів - така стратегія правомірна. Але буває й так, що невтручання може призвести до ескалації конфлікту, оскільки проблема не вирішується, а інтереси учасників конфлікту залишаються незадоволеними. Внаслідок невтручання проблема, яку можна було вирішити, залишається і перетворюється на таку, яку вже неможливо розв'язати. Гасло - "моя хата скраю".

Суперництво дає змогу домогтися необхідного результату, стимулює розвиток, сприяє прогресу. Сторона конфлікту, що застосовує стиль суперництва, покладається на силу для забезпечення своєї переваги, намагається нав'язати іншим свій варіант вирішення спірних питань. Власна перемога бачиться як поразка суперника. На переговорах використовуються слабкі місця в його аргументації. Гасла - "сильний завжди має рацію", "переможців не судять" тощо.

Пристосування. Вчинки можуть демонструвати добру волю й служити позитивною поведінковою моделлю для опонентів. Нерідко вчинки стають переломним моментом у напруженій ситуації, що змінює її проходження на позитивне. Така стратегія дає змогу зберегти ресурси для сприятливіших моментів.

Компроміс. Пошуки балансу, взаємних поступок, угамування суперечностей і підкреслення спільності інтересів. Іноді компроміс допомагає прийняти певне рішення. Гасло - "краще маленька рибка, ніж великий тарган".

Співробітництво. Орієнтація на найповніше задоволення інтересів усіх учасників конфліктної ситуації. У процесі співробітництва суперечності відверто обговорюються, спільно з іншою стороною наполегливо шукаються шляхи та засоби погодження спірних питань. Виявляються приховані інтереси, відшукуються резерви та ресурси для їхнього задоволення. Гасло - "один розум добре, а два - краще".

Міжособистісні методи (стилі) поведінки в конфлікті за К. Томасом і Р. Кілменом.

Коли виникає конфліктна ситуація або ж коли конфлікт щойно починає розгортатися, його учасники повинні вибрати форму, стиль своєї подальшої поведінки з тим, аби це найменшою мірою позначилося на їхніх інтересах. Йдеться про між-групові та міжособистісні конфлікти, в яких беруть участь мінімум дві сторони і кожна з них вибирає форму своєї поведінки для збереження своїх інтересів.

Наприклад:

· активну боротьбу за свої інтереси, ліквідацію або знищення супротивника;

· вихід із конфліктної взаємодії;

· вироблення взаємоприйнятного компромісу;

· використання наслідків конфлікту у власних інтересах.

Американці К. Томас і Р. Кілмен виокремлюють п'ять стилів поведінки в конфлікті: ухилення, протиборство, поступливість, співробітництво, компроміс.

Ухилення. Така поведінка можлива:

· коли розв'язання конфлікту для індивіда не дуже важливе;

· коли ситуація досить складна й розв'язання конфлікту потребує чимало зусиль від його учасників;

· коли в індивіда не вистачає влади для розв'язання конфліктів на свою користь;

· коли наслідок (вирішення чи невирішення) конфлікту не особливо важливий.

Доцільність застосування зазначеного стилю управлінцем, керівником:

· коли управлінець, керівник відчуває напруження у взаєминах в колективі і виникає потреба знизити його;

· коли у керівника, управлінця багато турбот і він не хоче бути втягненим у конфліктну ситуацію, нести додаткові затрати часу та сил;

· коли керівництву необхідно виграти час (заручитися підтримкою, отримати додаткову інформацію);

· коли керівництво вважає, що негайне обговорення проблеми може призвести до загострення ситуації.

Така форма поведінки (керівник перебуває в тіні, відходить від розв'язання конфлікту) дасть змогу вийти з конфліктної ситуації, але не вирішить конфлікту.

Протиборство (конкуренція) характеризується активною боротьбою індивіда за свої інтереси, відсутністю співробітництва при пошуках рішення, націленістю тільки на свої інтереси за рахунок іншої сторони. Індивід застосовує всі доступні для нього засоби для досягнення мети: владу, примус, різні засоби тиску на опонентів, залежність учасників від нього. Ситуація сприймається надто важливою - як питання перемоги або поразки. Стосовно опонента ведеться жорстка тактика.

Умови застосування цього стилю:

· сприйняття ситуації як дуже важливої;

· наявність великого обсягу влади чи інших можливостей добитися свого;

· обмеженість часу на вирішення ситуації й неможливість тривалого пошуку взаємовигідного рішення;

· необхідність зберегти "своє обличчя" і діяти жорстко.

При цьому стилі конфлікт не вирішується, але точка зору супротивнику нав'язана. Особливість зазначеного стилю - паралізувати супротивника, довести його до звільнення.

Поступливість (пристосування). Дії індивіда спрямовані на збереження й відновлення сприятливих відносин з опонентом завдяки згладжуванню стосунків за рахунок власних інтересів.

Такий підхід можливий:

· коли внесок індивіда не дуже великий, а можливість програти очевидна;

· коли причина розбіжності суттєвіша для керівника, ніж для індивіда;

· коли збереження добрих стосунків з опонентом є важливішим за вирішення конфлікту на свою користь;

· коли в індивіда мало шансів на перемогу, бо мало влади.

Таку поведінку в конфлікті керівник використовує, якщо він зацікавлений у збереженні добрих стосунків з підлеглими.

Співробітництво означає, що індивід бере активну участь у пошуках рішень, які задовольнять усіх учасників. При цьому спостерігається прозорість думок. Така форма потребує тривалішої роботи з учасниками, всебічного обговорення розходжень і вироблення спільного рішення з урахуванням інтересів усіх зацікавлених осіб.

При компромісі дії учасників спрямовані на пошук рішень за рахунок взаємних поступок, на вироблення проміжного рішення, що задовольняє обидві сторони, при якому ніхто особливо не виграє і не втрачає. Такий стиль придатний для опонентів, які володіють однаковою владою, мають взаємовиключні інтереси, не мають багато часу на пошук кращого рішення, їх задовольняє тимчасове проміжне рішення.

Враховуючи, що розв'язання конфлікту передбачає ліквідацію причин, то тільки стиль співробітництва реалізує таке завдання повністю. При ухиленні та поступливості розв'язання конфліктів відкладається, а сам конфлікт переходить у приховану форму.

Компроміс може дати лише часткове вирішення конфліктної взаємодії, бо залишається достатньо велика зона взаємних поступок, а причини повністю не ліквідовуються.

Реальна поведінка особистості в конфлікті не зводиться тільки до одного із зазначених стилів, а містить тією чи іншою мірою елементи усіх стилів поведінки. Для вивчення стилів поведінки можна користуватися тестом Томаса.

Сітка Томаса Кілмена.

Ця сітка допоможе вам визначити власний стиль чи стиль будь-якої іншої людини. Якщо ваша реакція є пасивною, то ви прагнутимете вийти з конфлікту; якщо вона є активною, то ви почнете вирішувати його. Такі оцінки ви можете зробити для себе і для інших, що беруть участь у конфлікті, сторін.

Якщо ви віддасте перевагу спільним діям, то пробуватимете розв'язати конфлікт спільно з іншою людиною чи групою людей, що беруть у ньому участь. Якщо ж ви віддасте перевагу індивідуальним діям, то ви шукатимете свій шлях вирішення проблеми або шлях ухилення від цього. Ступінь співробітництва у поведінці також легко може оцінюватися для вас і для інших людей.

Коли ви складете разом ці частини сітки, то отримаєте матрицю з п'яти стилів зі стилем компромісу посередині. Він рівною мірою включає спільні та індивідуальні дії, а також пасивну і активну поведінку. Якщо ви уважніше розглянете ці різні стилі, то впізнаєте той, до якого ви звичайно вдастеся у конфліктних ситуаціях; ви можете також визначити і ті стилі, якими звичайно користуються пов'язані з вами люди. Однак, за певних умов, ви можете віддати перевагу іншому стилю. Кожна людина може якоюсь мірою використовувати всі ці стилі, але, звичайно, має пріоритетні. Крім того, деякі стилі можуть бути найефективнішими для розв'язання конфліктів певного типу.

Стиль конкуренції. Ось приклади тих випадків, коли треба використовувати цей стиль:

· результат є дуже важливим для вас, і ви робите велику ставку на своє рішення проблеми, яка виникла;

· ви маєте достатній авторитет для прийняття рішення і уявляється ймовірним, що запропоноване вами рішення - найкраще:

· рішення необхідно прийняти швидко, і ви маєте достатньо влади для цього;

· ви відчуваєте, що у вас немає іншого вибору і що вам нічого втрачати;

· ви перебуваєте у критичній ситуації, яка вимагає миттєвого реагування;

· ви не можете дати зрозуміти групі людей, що перебуваєте у безвиході, тимчасом як хтось мас повести їх за собою;

· ви повинні прийняти нестандартне рішення, але тепер вам необхідно діяти і у вас достатньо повноважень для такого кроку.

Стиль ухилення. Нижче наведені найтиповіші ситуації, в яких рекомендовано застосовувати стиль ухилення:

· напруженість є занадто великою, і ви відчуваєте необхідність послаблення напруги;

· результат не дуже важливий для вас або ви вважаєте, що рішення таке тривіальне, що не варто витрачати на нього сили;

· у вас важкий день, а вирішення цієї проблеми може завдати додаткових неприємностей;

· ви знаєте, що не можете чи навіть не хочете вирішити конфлікт на свою користь;

· ви хочете виграти час, можливо, для того, щоб отримати додаткову інформацію або щоб заручитися чиєюсь підтримкою;

· ситуація дуже складна, і ви відчуваєте, що розв'язання конфлікту вимагає занадто багато від вас;

· у вас обмаль влади для розв'язання проблеми або для її розв'язання бажаним для вас способом;

· ви відчуваєте, що у інших більше шансів вирішити цю проблему;

· пробувати вирішити проблему терміново небезпечно, оскільки розкриття і відкрите обговорення конфлікту може тільки погіршити ситуацію.

Стиль пристосування. Ось найхарактерніші ситуації, в яких рекомендується стиль пристосування:

· вас не дуже хвилює те, що трапилося;

· ви хочете зберегти мир і добрі стосунки з іншими людьми;

· ви відчуваєте, що важливіше зберегти з ким-небудь хороші взаємовідносини, ніж відстоювати свої інтереси;

· ви розумієте, що висновок набагато важливіший для іншої людини, ніж для вас;

· ви розумієте, що правда не на вашому боці;

· у вас обмаль влади або мало шансів перемогти;

· ви вважаєте, що інша людина може дістати з цієї ситуації корисний урок, якщо ви поступитесь її бажанням, навіть не погоджуючись з тим, що вона чинить, або вважаючи, що вона помиляється.

Стиль співробітництва. Такий підхід рекомендується використовувати в описаних нижче ситуаціях;

· вирішення проблеми дуже важливе для обох сторін, і ніхто не хоче повністю від цього усунутися;

· у вас тісні, тривалі і взаємозалежні відносини з іншою стороною;

· у вас є час попрацювати над проблемою, що виникла (це хороший підхід до вирішення конфліктів на основі перспективних планів);

· ви й інша людина поінформовані про проблему і бажання обох сторін відомі;

· ви і ваш опонент хочете винести на обговорення деякі ідеї і попрацювати над виробленням рішення;

· ви обидва спроможні викласти суть своїх інтересів і вислухати один одного;

· обидві втягнуті у конфлікт сторони наділені рівною владою або не помічають різниці у становищі, аби на рівних шукати вирішення проблеми.

Стиль компромісу.

Нижче перераховані типові випадки, в яких стиль компромісу є найефективнішим:

· обидві сторони мають однакову владу і мають взаємовиключні інтереси;

· ви хочете вирішити все швидко, тому що у вас немає часу чи тому, що це економічніший і ефективніший шлях;

· вас може влаштувати тимчасове рішення;

· ви можете скористатися короткочасною вигодою;

· інші підходи вирішення проблеми виявилися неефективними;

· задоволення вашого бажання має для вас не дуже велике значення, і ви можете дещо змінити визначену на початку ціль;

· компроміс дасть змогу вам зберегти взаємовідносини, і ви віддаєте перевагу тому, щоб отримати хоч що-небудь, ніж усе втратити. [2]

Висновки

Отже, у конфліктній ситуації можна перебувати дуже довго, звикнутися з нею як з неминучим злом. Але не можна забувати про те, що рано чи пізно станеться якесь збіг обставин, інцидент, який обов'язково призведе до відкритого протистояння сторін, до демонстрації взаємовиключних позицій.

Конфліктна ситуація - це необхідна умова виникнення конфлікту. Для переростання такої ситуації в конфлікт, в динаміку, необхідно зовнішній вплив, поштовх чи інцидент.

Буває так, що в одних випадках вирішення конфліктів проходить дуже коректно і професійно грамотно, а в інших, що буває частіше, - непрофесійно, безграмотно з поганими наслідками частіше для всіх учасників конфлікту, де немає переможців, а є тільки переможені.

Література

1. Л.М. Ємельяненко «Сутність конфлікту та його характерні риси» Конфліктологія/ Ємельяненко Л.М., Петюх В.М., Торгова Л.В., Гриненко А.М. Навч. посіб. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 315 с.

2. В.В. Стеценко Розбудова миру. Профілактика і вирішення конфлікту з використанням медіації: соціально-педагогічний аспект. - [Навч.-метод. посібник] / - К.: ФОП /Стеценко В.В. - 2016. - 192 с.

Размещено на Allbest.ru