Специфіка людської діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка.

Реферат

«Специфіка людської діяльності»

Виконав студент 1 курсу групи К-12

Психолого-педагогічного факультету

Кафедри культурології.

Заочне відділення

Науменко Олександр Анатолійович.

Полтава 2012

Зміст

Вступ

1. Психіка і діяльність

2. Специфіка людської діяльності

а) Гра

б) Навчання

г) Праця

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Всяка дія людини виходить з тих або інших мотивів і спрямовується на певну мету; воно дозволяє те або інше завдання і виражає певне відношення людини до того, що оточує. Воно вбирає в себе таким чином, усю роботу свідомості і усю повноту безпосереднього переживання. Кожна найпростіша людська дія - реальна фізична дія людини - являється неминуче в той же час і якимсь психологічним актом, більш менш насиченим переживанням що виражає відношення того, що діє до інших людей, до оточення.[1]

Варто тільки спробувати відособити переживання від дії і все того, що складає його внутрішній зміст, - мотивів і цілей, заради яких людина діє, завдань, які його дії визначають, відношення людини до обставин, з яких народжуються його дії, - щоб переживання неминуче зникло зовсім.

Життям справжніх великих переживань живе тільки той, хто зайнятий безпосередньо не своїми переживаннями, а реальними, життєво значимими справами, - так само як назад - справжні, скільки-небудь значимі в житті людини діяння завжди виходять з переживання. Коли спеціально шукають переживання, знаходять порожнечу. Але нехай людина віддасться дії - глибокій, життєвій - і переживання наринуть на нього.

Переживання народжується з вчинків, в яких зав'язуються і розв'язуються стосунки між людьми, - як і самі вчинки, особливо такі, які стають істотними обставинами в житті людини, народжуються з переживань. Переживання - і результат і передумова дії, зовнішньої або внутрішньої. Взаємопроникаючи і живлячи один одного, вони утворюють справжню єдність, дві один в одного взаємоперехідні сторони єдиного цілого - життю і діяльності людини. Формуючись в діяльності, психіка, свідомість в діяльності, в поведінці і проявляється. Діяльність і свідомість - не два в різні боки обернених аспекту. Вони утворюють органічне ціле - не тотожність, але єдність. Рухомий яким-небудь потягом, людина діятиме інакше, коли він усвідомлює його, т. е. встановить об'єкт, на який воно спрямоване, чим діяв, поки він його не усвідомив. [1]

1. Психіка і діяльність

Сам факт усвідомлення своєї діяльності змінює умови її протікання, а тим самим також течія і характер самої діяльності; вона перестає бути простою сукупністю реакцій у відповідь на зовнішні подразники середовища; вона інакше регулюється; закономірності, яким вона підкоряється, виходять за межі однієї лише фізіології; її пояснення вимагає розкриття і обліку психологічних закономірностей. З іншого боку, аналіз людської діяльності показує, що сама усвідомленість або неусвідомленість тієї або іншої дії залежить від стосунків, які складаються в ході самої діяльності. В ході діяльності що входить до складу його дія усвідомлюється, коли частковий результат, який їм досягається, перетворюється на пряму мету суб'єкта, і перестає усвідомлюватися, коли мета переноситься далі і колишня дія перетворюється лише на спосіб здійснення іншої дії, що направляється на більше спільну мету : у міру того як дрібніші приватні завдання придбавають відносну самостійність, дії, на них націлені, стають свідомими; у міру того як вони вбираються у більші загальні завдання, дії, на них спрямовані, вимикаються зі свідомості, переходять в підсвідоме. [3] Таким чином, свідомість включається і вимикається залежно від стосунків - між завданнями і способами їх здійснення, - які складаються в самому процесі діяльності. Свідомість не є зовнішньою силою, яка ззовні управляє діяльністю людини. Будучи передумовою діяльності, свідомість в той же час і її результат. Свідомість і діяльність людини утворюють справжню єдність. Свідома дія - це не дія, яка супроводжується свідомістю, яка окрім свого об'єктивного виявлення має ще суб'єктивне вираження. Свідома дія відрізняється від несвідомого в самому своєму об'єктивному виявленні: його структура інша і інше його відношення до ситуації, в якій воно здійснюється; воно інакше протікає. Визначення діяльності людини у відриві від його свідомості так само неможливе, як визначення його свідомості у відриві від тих реальних стосунків, які встановлюються в діяльності. Так само як явище свідомості не може бути однозначно визначене поза своїм відношенням до предмета, так і акт поведінки не може бути однозначно визначений поза своїм відношенням до свідомості. Одні і ті ж рухи можуть означати різні вчинки, і різні рухи - один і той же вчинок. Зовнішня сторона поведінки не визначає його однозначно, тому що акт діяльності сам є єдністю зовнішнього і внутрішнього, а не тільки зовнішнім фактом, який лише зовнішнім чином співвідноситься зі свідомістю. Акт людської діяльності - ця складна освіта, яка, не будучи тільки психічним процесом, виходячи за межі психології в області фізіології, соціології і т. д., усередині себе включає психологічні компоненти. Облік цих психологічних компонентів є необхідною умовою розкриття закономірностей поведінки. [2]

Біхевіористичне розуміння поведінки має бути так само радикально здолано, як і інтроспективне розуміння свідомості. Поведінка людини не зводиться до простої сукупності реакцій, воно включає систему більш менш свідомих дій або вчинків. Свідома дія відрізняється від реакції іншим відношенням до об'єкту. Для реакції предмет є лише подразник, т. е. зовнішня причина або поштовх, що її, що викликає. Дія - це свідомий акт діяльності, який спрямовується на об'єкт. Реакція перетвориться у свідому дію у міру того, як формується предметна свідомість. Дія, далі, стає вчинком у міру того, як і відношення дії до діючого суб'єкта, до самого собі і до інших людей як суб'єктів, піднявшись в план свідомості, т. е. перетворившись на свідоме відношення, починає регулювати дія. Вчинок відрізняється від дії іншим відношенням до суб'єкта. Дія стає вчинком у міру того, як формується самосвідомість.

Генезис вчинку і самосвідомості - це складний, зазвичай внутрішньо суперечливий, але єдиний процес, так само як таким же єдиним процесом є генезис дії, як свідомій операції, і генезис самої предметної свідомості. Різні рівні і типи свідомості означають в той же час і різні рівні або типи поведінки(реакція, свідома дія, вчинок). Східці в розвитку свідомості означають зміни внутрішньої природи дії або актів поведінки, а зміна їх внутрішньої природи є в той же час і зміна психологічних закономірностей їх зовнішнього об'єктивного протікання. Тому структура свідомості принципово може бути визначена по зовнішньому, об'єктивному протіканню дії. Подолання біхевіористичної концепції поведінки являється в той же час і подоланням інтроспективної концепції свідомості. [2]

2. Специфіка людської діяльності

Діяльність завжди здійснюється в певній системі стосунків людини з іншими людьми. Вона вимагає допомоги і участі інших людей. Її результати роблять певний вплив на навколишній світ, на життя і долі інших людей. Тому в діяльності завжди знаходить своє вираження не лише відношення людини до речей, але і його відношення до інших людей.

Іншими словами, в діяльності виражається особа людини і одночасно діяльність формує його особу. Так, участь в цілеспрямованій суспільно корисній діяльності дружного, організованого колективу розвиває у людини колективізм, організованість, уміння зв'язати свої інтереси з інтересами суспільства. Розуміння провідного впливу діяльності на формування особи було покладене А. С. Макаренко в основу розробленої ним теорії і практики виховної роботи. [2]

Він писав: "...я вимагаю, щоб дитяче життя було організоване як досвід, що виховує певну групу звичок.".1. Відповідно до цієї вимоги усе життя колективу вихованців було організоване так що вона включала дітей в різні види діяльності, вимагаючи прояви певних якостей особи(цілеспрямованості, дисциплінованості, чесності, відповідальності, наполегливості). Наприклад, нічні походи і чергування вимагали від колоністів подолання страху, прояву витримки і самовладання. Акти сміливої поведінки, повторюючись, переходили в звичку. Потреба в певних вчинках, що здійснюються в певних умовах, породжує звички, що переростають в якості особи. "Посієш вчинок - збереш звичку; посієш звичку - збереш характер"! - говорить народне прислів'я.

Виникнення і розвиток різних видів діяльності у людини є складним і тривалим процесом. Активність дитини тільки поступово, в ході розвитку, під впливом виховання і навчання приймає форми свідомої цілеспрямованої діяльності.

Спочатку ця активність має характер імпульсивної поведінки. У перші дні після народження поведінка дитини обмежується декількома простими природженими реакціями - оборонними (звуження зіниці при яскравому світлі або гучному звуці, крик і рухове занепокоєння при болі), харчовими (смоктання), лабіринтовими (вщухання при похитуванні) і - дещо пізніше - орієнтовно-дослідними (поворот голови до подразника, стеження за предметом та ін.). [2]

З одинадцято-дванадцятого дня у немовляти починають формуватися перші умовні рефлекси. На їх основі розвивається впродовж першого року дослідницька поведінка (хапання, розгляд, маніпулювання), за допомогою якої дитина накопичує інформацію про властивості предметів зовнішнього світу і освоює координацію рухів. З року під впливом навчання і наслідування починає формуватися практична поведінка. За допомогою його дитина освоює людські способи вживання речей і їх значення в громадській практиці (лягати спати - в ліжечко; сидіти - на стільчику; грати - м'ячиком; малювати - олівцем).

У єдності з цими формами активності розвивається комунікативна поведінка - головний засіб, за допомогою якого дитина домагається задоволення своїх потреб і бажань, освоює громадські вимоги і інформацію. Спочатку ця поведінка реалізується в до мовних формах(крик, міміка, жестикуляція). З сьомо-восьмого місяця дитина починає спочатку пасивно, а потім активно освоювати головний засіб людського спілкування, взаємодії і обміну інформацією - мовна поведінка. Освоєння мови створює вирішальні передумови для відділення образів від речей і дій, виділення значень, їх фіксації і оперування ними для регулювання поведінки. [3]

а) Гра

Вже в перші роки життя у дитини складаються передумови для оволодіння - найпростішими формами діяльності. Першою з них є гра.

Відомо, що ігрова поведінка спостерігається і у молодих тварин. Це - всіляка метушня, імітація бійок, метушня і т. д. У деяких тварин спостерігаються і ігри з речами. Так, котеня підстерігає той, що рухається .клубок і кидається на нього, катає його і хапає, цуценя тягає по підлозі і роздирає знайдену ганчірку. Поведінка молодих тварин в процесі гри можна розглядати передусім як реалізацію потреби організму в активності, розрядці накопиченої енергії. Про це свідчить те, що гра у них гальмується при голодуванні або обмеженому живленні, при дії високої температури середовища, нарешті, при дії хімічних речовин, що підвищують температуру тіла або пригноблюючих активність мозку. Якщо тварину позбавити на деякий час партнерів для гри, то його збудливість і ігрова активність потім різко підвищуються, т. е. відбувається як би накопичення відповідної енергії. Це явище називають "ігровим голодом".

Зв'язок ігрової діяльності з енергетичним обміном організму пояснює виникнення спонукань до гри. Але як і звідки з'являються форми поведінка, в якій реалізується ігрова діяльність? Спостереження показують, що одні з цих форм входять в круг природжених інстинктивних дій тварини, наприклад мисливську поведінку у котеняти. Інші ж виникають з наслідування, наприклад повторення дитинчатами шимпанзе дій дорослих мавп і людей. Треті відшукуються самим тваринам при його взаємодії з навколишнім світом. Таким чином, джерела дій, що здійснюються дитинчатами, ті ж, що і у дорослих тварин, - видові інстинкти, наслідування, навчання. Тому здійснювані дитинчатами дії не можуть не бути аналогічними видовій поведінці дорослих. Але у дорослих тварин ці дії служать для задоволення певних реальних біологічних потреб - в їжі, захисті від ворогів, орієнтуванню в середовищі, для порятунку від небезпеки і т. п. У малюків ті ж дії здійснюються заради самої " діяльності" і відірвані від їх реальних біологічних цілей. У цьому полягає корінна специфічна особливість ігрової поведінки. Його метою є сама здійснювана " діяльність", а не ті практичні результати, які досягаються з її допомогою. [4]

Дослідження показують, що і у дитини гра служить формою реалізації його активності, формою життєдіяльності. Як така, вона пов'язана з функціональним задоволенням. Її спонукачем є потреба в активності, а джерелом - наслідування і досвід. Але ігрові дії дитини із самого початку розвиваються на базі людських способів вживання речей і людських форм практичної поведінки, що засвоюються в спілкуванні з дорослими і під керівництвом дорослих. Ця обставина визначає принципові особливості ігрової діяльності дітей, породжує корінні відмінності її форм, джерел, механізмів, функцій і результатів від ігор тварин. [4]

б) Навчання

поведінка психіка свідомість біхевіористичний

Розглядаючи розвиток поведінки і діяльності дитини, ми стикаємося з одним кардинальним фактом. Окрім декількох елементарних безумовних рефлексів, усі спостережувані потім форми поведінки і види діяльності спочатку у дитини відсутні. Практична і комунікативна поведінка, орієнтовна і дослідницька діяльність, хапання і маніпулювання, повзання, ходьба, мова і гра, праця і соціальні взаємодії з'являються і починають розвиватися тільки через певний час після народження. Причому кожна форма поведінки і кожен вид діяльності мають свої критичні періоди виникнення, свої темпи формування і свої етапи перебудови і ускладнення. Усі вони є фактами розвитку дитини, який пов'язаний з певними природженими передумовами і генетичними програмами, зростанням і анатомо-фізіологічним дозріванням організму, формуванням і ускладненням функціональних механізмів його вищої нервової діяльності. [2]

В той же час майже жодна з цих форм поведінки, жоден з цих видів діяльності не з'являються автоматично самі по собі, незалежно від умов зовнішнього середовища. Усі вони зароджуються і розвиваються на основі практичного і соціального досвіду дитини, в результаті його взаємодії з навколишніми людьми і речами. Все, що придбаває дитина в процесі "перетворення на людину", є фактами навчання, тобто освоєння досвіду.

Людська поведінка визначається соціальним, а не біологічним досвідом. І соціальний досвід не може бути переданий біологічним шляхом. Він обумовлюється не властивостями організму, а особливостями суспільства, в якому живе людина. Біологічно можуть бути передані у спадок лише певні властивості організму, потрібні для практичного освоєння їм соціального досвіду, людських форм поведінки і діяльності. Це звільнення поведінки від жорсткої зумовленості природженими біологічними властивостями складає найважливішу перевагу дитини в порівнянні з дитинчам тварини. Завдяки такій перевазі еволюція видів поведінки і способів діяльності людини почала визначатися не біологічним розвитком його організму, а історичним розвитком суспільства.

Таким чином, навчання виступає як провідний чинник розвитку, за допомогою якого у дитини формуються людські форми поведінки і відображення реальності.

Проте в усіх видах поведінки і діяльності дитини, які ми досі розглядали, цей кінцевий результат - освоєння громадського досвіду - не співпадав з цілями самої діяльності. Дитина маніпулює речами не для того, щоб чомусь навчитися. Коли він робить перші кроки і намагається вимовити перші слова, їм не рухають цілі навчитися ходити і говорити. Його дії спрямовані на задоволення безпосередніх потреб в дослідженні, активності, на оволодіння речами, на дію на оточення і т. д. Освоєння відповідних дій і інформації виступає тому для дитини не як мета, а лише як засіб задоволення відповідних потреб.

Настає час, коли в життя дитини входить особливий вид діяльності. Це діяльність, безпосередньою метою якої є саме освоєння певної інформації, дій, форм поведінки. Така специфічна діяльність суб'єкта, що має своїй на меті навчання, називається вченням. Воно включає: а) засвоєння інформації про значимі властивості світу, необхідною для успішної організації тих або інших видів ідеальної і практичної діяльності(продукт цього процесу - знання); б) освоєння прийомів і операцій, з яких складаються усі ці види діяльності(продукт цього процесу - навички); в) оволодіння способами використання вказаній інформації для правильного вибору і контролю прийомів і операцій відповідно до умов завдання і поставленої мети(продукт цього процесу - уміння).

Таким чином, вчення має місце там, де дії людини управляються свідомою метою засвоїти певні знання, навички, уміння.

Звідси видно, що навчання - специфічна людська діяльність. У тварин можливо лише навчення. Та і у людини навчання можливо лише на тому ступені, коли вона опановує здатність регулювати свої дії усвідомлюваною ідеальною метою. Ця здатність досягає достатнього розвитку лише до шести-семи років, формуючись на базі попередніх видів діяльності - ігри, розмови, практичної поведінки та ін. Перша початкова умова для формування учбової діяльності - створення у дитини свідомих мотивів засвоєння певних знань, умінь і навичок. [2]

Активними носіями громадської дії на розвиток дитини виступають дорослі. Вони організовують його діяльність і поведінку, направляють їх в рамки громадської практики людства. Цей активний процес напряму діяльності і поведінки дитини на освоєння їм громадського досвіду людства називають навчанням. Узятий з точки зору його впливу на розвиток особистості дитини, цей процес називають вихованням. Основні засоби, за допомогою яких здійснюється навчання і виховання, - це показ і пояснення, заохочення і покарання, постановка завдань і пред'явлення вимог, перевірка і виправлення. За допомогою цих дій дорослі управляють пізнавальною і практичною діяльністю дитини, викликаючи її, направляючи, контролюючи, коригуючи і тим самим формуючи.

Як це усе робиться, якими засобами, на якому матеріалі і з якою метою, яка інформація повідомляється і які дії освоюються - усіма цими питаннями займається особлива наука - педагогіка.

Учбова діяльність не лише озброює людину знаннями, навичками і уміннями, необхідними для різних видів суспільно корисній активності. Вона формує у людини також уміння управляти своїми психічними процесами, уміння вибирати організовувати і направляти свої дії і операції, навички і досвід відповідно до вирішуваної задачі. Таким чином навчання готує людину до праці.

в) Праця

Праця є діяльністю, спрямованою на виробництво визначених суспільно корисних(чи принаймні споживаних суспільством) продуктів - матеріальних або ідеальних. Трудова діяльність - провідна, головна діяльність людини. Людство(як вид) припинило б своє існування, якби перестало працювати. Тому трудова діяльність може розглядатися як специфічну видову поведінку людини, виживання, що забезпечує його, перемогу над іншими видами і використання їм сил і речовин природи.

Цілями трудової діяльності можуть бути речі, споживані людьми, і речі, необхідні для виробництва таких споживаних речей, - хліб і машини, меблі і знаряддя, одяг і автомобілі і т. д. Це може бути енергія(тепло, світло, електрика, рух) і засоби інформації(книги, креслення, фільми). Нарешті, це можуть бути ідеологічні продукти(наука, мистецтво, ідеї) і дії, організуючі поведінку і працю людей(управління, контроль, охорона, виховання). [2]

При цьому несуттєво, чи потрібний вироблюваний людиною продукт для задоволення його власних потреб. Досить, якщо продукт цей потрібний суспільству в цілому. Відповідно до мети діяльності людини перестають визначатися його особистими потребами. Вони задаються йому суспільством, а сама діяльність набуває форми виконання певного громадського завдання. Таким чином, трудова діяльність людей є за своєю природою громадською. Потреби суспільства її формують, визначають, направляють і регулюють.

Громадською є ця діяльність і за її характером. Завдяки розподілу праці в сучасному суспільстві жодна людина не лише не робить все того, що йому потрібно, але майже ніколи не бере участь у виробництві хоч би одного продукту з початку до кінця. Тому все, що вимагається для життя, людина повинна отримувати від суспільства в обмін на свою працю. Потреби особи по зовнішній видимості задовольняються не її власною працею, а суспільством. Як це відбувається, визначається системою виробничих стосунків, пануючою в суспільстві. Тому виробництво будь-якого продукту в суспільстві являється одночасно і виробництвом певних стосунків людей в процесі праці, розподілу, обміну і споживання його продуктів. [2]

Тим самим дії, які виконує людина в праці, визначаються не біологічною потребою, а поставленою виробничою метою і його стосунками до інших людей в процесі здійснення цієї мети. Для виконання і регулювання такого роду дій потрібне використання вищих процесів переробки інформації, і раніше усієї уяви і мислення.

Звідси виявляється, що немає нужди придумувати якісь особливі властивості " духу", щоб обґрунтувати джерела цих дивовижних властивостей людської психіки. Їх необхідність обумовлена закономірностями людської діяльності, т. е. витікає з самої форми існування людини як суспільно-трудової істоти.

Вимагаючи для свого здійснення вищих психічних функцій, колективна трудова діяльність одночасно створює передумови і умови для їх формування в процесі розвитку людства.

Візьмемо, приміром, поведінку загонича в первісній мисливській орді. Його дії самі з себе не спрямовані на оволодіння здобиччю. Більш того, якби він діяв один, то ці дії привели б до того, що він залишився б голодний - здобич легко б вислизнула. Тому уся його діяльність придбаває сенс тільки у поєднанні з діяльністю інших людей - мисливців. Щоб досягти мети, загонич повинен враховувати дії мисливців - гнати оленя на них, а не куди потрапило. Тим самим мета його дії перестає бути біологічно значимою і стає суспільно значимою. Вона відбивається не у формулі внутрішніх інстинктивних переживань, а через сприйняття дій над об'єктами зовнішньої реальності. Так самою практикою образи об'єктів і дій над ними відриваються від переживання біологічної потреби, що примушує до діяльності.

Вирішальною рисою праці, яка в корені відрізняє його від простого привласнення продуктів природи, є те, що він пов'язаний з виготовленням і застосуванням знарядь, т. е. використанням дії одних речей на інші. Тому в процесі праці виявляються об'єктивні властивості речей по відношенню один до одного. І всяка праця є діяльністю, яка керується цими об'єктивними властивостями речей, а не їх біологічним значенням. Наприклад, щоб зробити кістяний наконечник для списа, треба враховувати відносну твердість кісток, а не їх їстівність. І дії з виготовлення виробів з кістки управляються цими об'єктивними властивостями кісток, а не їх смаком або поживністю.

Таким чином, саме практичне громадське трудове буття людей породжує для них нові значення речей і нове відношення до них. Сама колективна діяльність виділяє в речах їх об'єктивні властивості. Вона примушує обмінюватися інформацією з іншими людьми і закріплювати цю інформацію в особливих комунікативних діях - мові. Саме колективна діяльність примушує побачити в інших людях співучасників діяльності. Нарешті, вона учить направляти свої дії ідеальними цілями і визначати їх громадським досвідом.

Але таке відношення до реальності і складає, як ми бачили, основу свідомості. Воно перетворює людину в суб'єкта діяльності по відношенню до речей і особу - по відношенню до людей. Воно робить людину з раба навколишнього світу паном над ним, дозволяє людині перетворювати цей світ і прагнути до віддалених цілей, перетворює дії людини на свідому планомірну діяльність, а його перебування на Землі з пристосованого існування в активне життя, що має сенс і високу мету.

Висновок

Дія, що здійснюється людиною, не є абсолютно ізольованим актом; воно включається у більше ціле діяльності цієї особи і лише у зв'язку з нею воно може бути зрозуміле. Громадська організація людської діяльності, об'єктивний факт розподілу праці породжують своєрідний характер її мотивації. Оскільки діяльність людини і дії, що входять до її складу, служать при розподілі праці безпосередньо для задоволення не його особистих, а громадських потреб, дії людини, спрямовуючись вже безпосередньо не на предмети, що служать для задоволення його потреб, не можуть виникнути інстинктивно, а лише в силу усвідомлення залежності задоволення його особистих потреб від виконання їм дій, спрямованих на задоволення громадських потреб : в силу громадського характеру людської діяльності, вона з інстинктивної - якою була у тварин - стає свідомою. В той же час створюється можливість як сходження, так і розбіжності між мотивом і метою діяльності. [5] Прямою метою суспільно-організованої людської діяльності є виконання певної громадської функції; мотивом же її для індивіда може виявитися задоволення його особистих потреб. В міру того, як громадські і особові інтереси і мотиви розходяться у індивіда, розходяться також мотиви і цілі його власної діяльності; в міру того як вони сходяться, сходяться також мотиви і цілі діяльності людини. Єдність початкових мотивів і кінцевої мети у особи, що склалася і усвідомила свої шляхи, може охопити усе свідоме життя людини і провести через його чітку, таку, що змінюється стосовно обставин і залежно від змін самої особи та все ж єдину життєву лінію - генеральну лінію в житті цієї особи.

Список використаної літератури

1. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. М.: Просвещение, 1982.

2. Рубинштейн, С. Л., Основы общей психологии - Издательство: Питер, 2002 г., 720 стр.

3. Общая психология/ Под ред. А.В. Петровского. - М.: Просвещение, 1986..

4. Мухина В. С. Психология дошкольника. М.: "Просвещение", 1986.

5. Запорожец А.В. Избранные психологические труды. М.: Просвещение, 1986

Размещено на Allbest.ru