Психологія особистості. Яскрава особистість серед нас

Для мене справжня це біда.

Тобі лиш 20, світ щасливий,

Аби опору десь знайшов,

Зумів би землю розвернути,

І до веселки ти б дійшов.

Уже і 30, став мудрішим,

Вже землю, певно б, не чіпав,

Лиш з другом кращим, веселішим

За горизонти поспішав.

Стало за 40, як відомо,

З нуля пригоди розпочнуться.

Наснага, пристрасть, насолода

Нізвідки раз у раз беруться.

Ось 50! Велике діло!

Знов молодий, як в 20 літ,

Маєш послушне, вправне тіло

І добре ще береш ти слід.

І в 60 є купа планів -

Життю відомо, чого хоче,

Багато можна пригадати,

А в серці знов любов тріпоче.

80-зовуть всі: «Діду!»

А ти, ой леле, молодий!

Душа й тепер не постаріла,

Хоч не такий вже й заводний.

В останні дні, скажуть: "Нажився!

Не помирав же молодим."

А ти на душу розізлився,

Що не порадилась з старим.

Вона на рoки не зважала,

Старіти з тілом не могла,

Із протиріч життя зіткала.

Ну як піти? Душа то молода!



I. Важкі то були часи: ще не загоїлись рани війни, у місті стоявнапівзруйнований інститутський корпус, а навпроти сяяла порожніми вікнами третя школа. Незважаючи на все це, в інституті панував високий дух творчості й гуманізму.

II. Коли на кафедрі після чергового дзвоника з'явилась викладач і почала лекцію з психології, то студенти, серед яких було чимало фронтовиків у вицвілих гімнастерках, захоплено слухали кожне слово. Ліна Олексіївна образно й емоційно розкривала перед студентами найскладніші питання, будила у слухачів думки, разом з ними вирішувала проблемні ситуації такої захоплюючої науки як психологія.

I. Кожне Ваше заняття, Ліно Олексіївно, були для всіх студентів незабутньою подією, щирим запрошенням до співпраці. Ваші лекції майже неможливо було конспектувати, бо для чого відволікатись від чарівного дійства - Ваших сяючих молодих очей, зачаровуючого голосу, стрункої постаті, урочистого вигляду, внутрішньої і зовнішньої охайності, все це полонило у світ краси та мудрості.

II. Якими зачаровуючими та цікавими були Ваші заняття… Кожен день дізнавалися про щось нове, незвичайне, таємниче але таке цікаве і загадкове… Нехай так і вас зачарує своєю мелодійністю цей музичний твір, який виконає для Вас Віка Паролочка.(Пісня «Стожари»)

I. Як сказав Шекспір: «Гарне кохання, яке шукаємо, але ще прекрасніше - яке народжується без пошуків».

II. Тут, в стінах тепер уже рідного інституту, доля звела її з випускником Львівського університету Іваном Михайловичем Ляшком. Молодий викладач, якого, можна без перебільшення сказати, любили всі на кафедрі, не раз поранений у боях став надійним та мудрим другом для нашої героїні, а пізніше відкрив їй своє серце. Він уже не мислив своє майбутнє без такої простої і водночас загадкової жінки як Ліна Олексіївна. Це не проста історія кохання двох людей з високим злетом душі та почуттів.

I. Їхня любов і взаємоповага витримали перевірку десятками спільно прожитих років і спільно зробленою не однією доброю справою. Провисоке почуття кохання прочиталє вірш Гонтар Алла.

Вонаприйшланепроханайнеждана,

Іяїїзустрітинезумів.

Вонадоменевипливлазтуману

Моїхюнацькихнесміливихснів.

Вонаприйшла,заквітчанаімила,

Ірукилагіднодоменепростягла,

Ітакчарівнокликалайманила,

Такоюніжноюідоброюбула.

Іянечув,якжайвірвнебітане,

Когоостерігаєзвисоти...

Прийшлалюбовнепроханайнеждана

Нуякменізанеюнепіти?

II. Ліна Олексіївна та Іван Михайлович багато років пчіч-о-пліч прожили разом, як ось на цій фотокартці, і немало зробили для інституту в справі ідейного виховання. Вона - стала надійним помічником і другом для своїх колег, керівників, підлеглих, а він - колегою, помічником, другом, коханою людиною…

I. Скільки часу Ліна Олексіївнавіддала улюбленій роботі, скільки місяців працювала над створенням музею в інституті. Разом з Іваном Михайловичем вона взяла участь у підготовці випуску 26-томноїкниги, що мала назву «Історії міст і сіл Української РСР», яка витримала два видання.

II. Зокрема, цією чудовою парою був створений історичний нарис про селище Ямпіль та довідки про села Глухівського району.

I. Але ж як можна працювати без натхнення? Звичайно, у цих двох людей натхненням було кохання, течарівне почуття, про яке стільки пишуть і співають.

II. І зараз наші дівчата виконають для Вас відому пісню, в якій символом кохання стала Червона рута, аби нагадати про ті чарівні миті життя… (Пісня «Червона рута»)

I. А пригадуєте Ваші слова, Ліно Олексіївно? Вони стали кредом для багатьохВаших студенів: «Психологія як наука -це передусім труд».

II. Ви працювали до самозабуття, віддавали улюбленій справі всі свої сили, ненавиділи байдикування, лінощі, легкодухість - ось принципи, які Ви несли своїм вихованцям. І ці принципи, втілені в повсякденній Вашій праці, захоплювали та надихали студентів.

I. Шановна Ліна Олексіївна, не лише Ваші студенти, а й ми пишаємось Вашою енергійністю, доброзичливістю, життєрадісністю. І наша студентка, яка також дуже енергійна, дарує вам вірш, який написала сама.

Я в спогадах вертаю знов і знов

Ті дні, коли Ви нас навчали.

Не можу я ховать любов,

До днів, де пари миттю пролітали.

І невимовний смуток їсть,

Мене з середини з'їдає.

Я хочу крикнуть ПОВЕРНИСЬ!

Та вороття уже не має...

Я вдячна Вам, в душі шукаю

Слова подяки, та дарма,

Бо слів усіх не вистачає,

Щоб розказати,що душа пережава.

І знов, і знов думки рояться,

А спогади, мов камінь душать,

Так хочеться назад податься,

Та все ж вперед іти я мушу.

Та й Ви йдете і час летить,

Студенти юні знов у ваших стінах,

А моє серце все щимить, болить,

І кров бурлить у моїх жилах,

І ностальгія ця буває серед ночі,

Стревожено торкається очей

Й думки високі, чисті, творчі,

Ті, що залишились із наших зустрічей.

Я їх беру й кладу у зошит чистий,

А потім перечитую їх знов,

І мрію, що життєвий шлях тернистий

І в ваших душах ще не стер до нас любов!

II. Не залишилась Ліна Олексіївна осторонь громадської діяльності. Чотири рази обиралась депутатом Глухівської міськоїРади депутатів. А моральними критеріями в її роботі були: добросовісність, творчість, вимогливість до себе та інших, справедливість. Так дивно, що в такій тендітній жінці поєднуються такі якості керівника, друга, порадника, психолога…

I. Педагогічну діяльність цієї високоосвіченої жінки оцінили Міністерство освіти і керівництво інституту. Підтвердженням цьому є значок: «Відмінник народної освіти», медаль « Ветеран праці» та багато грамот і подяк.

II. Дорога Ліно Олексіївно, танцювальна група наших дівчат даруєВам танок. Сподіваємося, Вам сподобається їх чарівність.(Танець «Вінок»)

I. Минають роки, як зимові віхоли, і так ніби швидко пройшло більш сорока років праці в інституті. Але ці роки не пройшли безслідно. Ваше натхнення унаслідувало багато випускників.Троє вихованців стали ученими-психологами, захистили кандидатські дисертації: Катерина Семенівна Дрозденко,Марія Григорівна Дригус, Ніна Іванівна Головань - доктор психологічних наук.

I. Ми відчуваємо Вашу силу і любов до учнів в очах і діях нашої Катерини Семенівни. Від імені всіх студентів ми дякуємо Вам за Вашу неоціненну працю і частинку душі, що назавжди залишиться у серці кожного з нас. (Хлопці дарують квіти).

II. Серед нас багато талановитих студентів, і один з них Ляшенко Саша хоче подарувати Вам віршОлександра Олеся.

Хібанебачите,щонебоголубіє,

Щосонцеранкамивсміхаєтьсяніжніш,

Щовсяземлявякімсьчеканнідивніммліє,

Ілегшедихає,ідивитьсяясніш.

Хібанечуєте,прищовітришепочуть,

Іякззітханнямизливаєтьсяїхсміх…

Хібанечуєте,якголубитуркочуть,

Яккраплікотятьсяіпадаютьізстріх.

Хібаневірите,щоскороденьзасвіте,

Щосонценашевжез-заобріювстає,

Щохідйогоспинитьніщонезможевсвіті,

Іцвітунашогоніщовженеобіб'є!

I. Ми не перестаємо захоплюватися Вами, Ліно Олексіївно. Ваш життєвий шлях, Ваші ідеї - це взірець для багатьох. Сподіваємось, що більшість з нас, студентів, зможе заслужити таку ж любов і повагу в майбутньому, як і Ви.

II. Вірш, який Ви зараз почуєте, написала Катерина Семенівна з нагоди Вашого ювілею. Його прочитають наші дівчата, а ми приєднуємось до всіх побажань.(Вірш)

I. Інна Коланійчук, дівчина з чарівним голосом, багатьох радує своїми піснями. І цю пісню вона дарує всім присутнім.(Пісня «Водограй»)

II. Сміх продовжує наше життя.А для студентів гумор - це невідємна частина їх буття. Адже ми так любимо пожартувати. Нам хочеться, щоб у всіх зараз з'явилися посмішки на обличчі, бо Люда Дарменко читає гуморески.

Про Андрійка

--Андрійку, -- запитує у брата сестричка, -- хто у вашому класі найшвидше бігає?

--Якщо стометрівку, то Сергійко, а якщо в шкільну їдальню, то швидше за всіх -- я.

Першокласниця

Першокласниця на уроці декламувала вірш і збилася. Настала прикра пауза. Учениця повернулася до вчительки, чекаючи, що вона підкаже…

Потім спитала: -- Що, ви теж забули?

I. Ліна Олексіївна, Вас пам'ятають всі випускники нашого інституту, присвячуютьВам вірші, пишуть пісні, статті і … навіть сповідаються. І ось одну зі сповідей ми хочемо зачитати.

Відкритий лист Ліні Олексіївні Ляшко

З тих пір минуло сорок літ, а здається - все це було вчора... Я, першокурсниця Глухівського педінституту, уважно переписувала розклад занять на тиждень. Серед багатьох навчальних предметів особливий інтерес викликала психологія. Що є психологія, я тоді просто не знала. Але бажання пізнати, зрозуміти сутність, глибину, предмет вивчення цієї науки було дуже велике. Не знаю, чим пояснити таке захоплення. А можливо, вже тоді було якесь внутрішнє передчуття того, що в майбутньому психологія стане сенсом мого життя.Мабуть, у кожного живе в серці свій улюблений образ учителя. Моїм учителем з психології є Ви, Ліно Олексіївно. З Ваших вуст вперше я дізналася про складну, цікаву і дивовижну науку - психологію. А перше завжди незабутнє. І сьогодні, в день Вашого ювілею, мені хочеться говорити про Вас.У своєму студентстві я вдячна всім викладачам Глухівського педінституту, але Вас згадую найчастіше. Ви вразили мене своєю закоханістю в психологію, професіоналізмом, прагненням передати нам свої знання, своїм баченням світу. Ви були відкриті й щирі з нами, вболівали за те, щоб ми в майбутньому стали хорошими вчителями. На своїх заняттях завжди націлювали нас на те, щоб ми вміли глибоко розуміти багатогранність людської психіки. Видавали обгрунтовану відповідь на наші складні запитання: як створити для дитини нормальну психологічну атмосферу в школі, як оволодіти прийомами «першоїпсихологічної допомоги». Кожне Ваше заняття (лекції, практичні, лабораторні) було для нас подією, щирим запрошенням до співпошуку, співпраці. Ваші лекції майже неможливо було конспектувати, бо для чого відволікатися від чарівного дійства - Ваших сяючих молодих очей, заворожуючого голосу, стрункої постаті, урочистого вигляду, внутрішньої і зовнішньої охайності. Хочеться декілька слів сказати про таку важливу характерну рису, яка притаманна Вам, Ліно Олексіївно, - це вміння відноситися до людської особливості як до найбільшого і неоціненного багатства. Вам властиві істинна скромність, надійність і принциповість, постійна готовність допомогти і підтримати людину. Ви завжди любили з нами спілкуватися, не шкодували часу, працювали з тими, хто хотів глибше зрозуміти психологію людини.

Через усе своє життя несу любов і вдячність Вам, Ліно Олексіївно, Це Ви в своїй студентці розгледіли те зернятко, яке проросло колосом психолога. Ви прищепили мені любов до цсихології, спрямовували, підтримували, переконували, допомагали зрозуміти сутність складної, але цікавої науки. Ваша творчість наклала глибокий відбиток на всю мою подальшу наукову біографію і долю. Низький уклін Вам від мене і всіх студентів Глухівського педінституту 1964 року випуску.

Катерина ДРОЗДЕНКО

II. Ми приєднуємося до слів Катерини Семенівни і хочемо сказатитакі слова: З цієї нагоди хочеться щиро побажати міцного здоров'я, обов'язкового втілення в життя нових планів та задумів, успіхів у всіх починаннях!

(Співає Олександр Ланін)

I. Слово надаємо нашій гості - Ліні Олексіївні.

Духовно розвиненій людині притаманна багатобарвна палітра емоцій, почуттів, розмаїття форм і способів їх вияву: від зворушливих, бурхливих емоційних реакцій на певні події, явища, вчинки, що стосуються доленосних людських цінностей, до їх стриманого, зовнішньо майже непомітного, однак тим не менш сильного, внутрішньо напруженого переживання. Це все проще одну яскраву особистість нашого міста Лідію Йосипівну Мігаль.

Народилася 1 серпня 1935 року в сім'ї вчителів у м. Суми. Навчившись читати, почала захоплюватись українською народною творчістю та сучасною поезією. Звідти, закінчивши школу і одержавши середню освіту 17-річною дівчиною в 1952 році, вступила до Київського державного інституту ім. Горького на російське відділення педагогічного факультету. Поряд з навчанням вже з II курсу починає працювати вчителем російської мови та літератури. У 1957 роціЛідії Йосипівні вручилидиплом про вищу освіту. Та цього їй виявилось занадто мало і в 1964-1967рр. вона закінчила Центральні республіканські заочно-стаціонарні курси іноземних мов у м. Києві, англійське відділення і почала працювати старшим лаборантом у ГДПУ.Після закінчення курсів в1967 року працювала знову таки вчителем російської мови та літературиВиступовичської середньоїшколи Овручського району Житомирської області. Пропрацювала там недовго, але плідно. Через декілька років роботи на кафедрі іноземних мов перевелась на кафедру мови та літератури, на цьому етапі вона ще вище піднялась у своїй праці і почала працювати викладачем російської мови та літератури, була куратором різних груп. Все своє життя присвятила улюбленій роботі, сама жила за принципами і дітей та студентів цьому навчала.Отримувала в нагороду лише подяки та повагу з боку інших.(Див. Додаток 1.) А кредом її життя був ось такий вірш:

Найбільше щастя - народитись в світ,

Про себе дужим криком заявити.

На ноги звестися вже в перший рік

І, стоячи, почати говорити.

Найбільше щастя - це коли в тебе

Є тато й мама, дідусі й бабусі.

Які частинку віддають себе

І є для тебе самі кращі друзі.

Найбільше щастя - пізнавати світ,

Радіти сонечку, хмаринці, що на небі,

Любить весною яблуневий цвіт

І спів пташок , бо це усе - для тебе.

Найбільше щастя - це коли знайти

До свого щастя другу половину.

Коли когось щасливим робиш ти,

І сам купаєшся у щасті без упину.

Найбільше щастя - це когось кохать,

Любити серцем і душею до безтями.

Бути готовим все йому віддать

Лише за те, щоб бути ним коханим.

Найбільше щастя - народить дітей,

Дожить до старості, побавити онуків.

Повагу й шану заслужить в людей

За роботящі і умілі руки.

Любити землю: рідну і святу,

Бути щасливим і в душі і в плоті.

Найбільше щастя - вмерти на льоту,

Віддаючись улюбленій роботі.

Не залишаємо по за увагою ще одну відому своїми досягненнями людину з великої літери, педагога від Бога і просто чудову жінку, в якій поєдналися стійкість едельвейсу, ніжність лілеї, краса троянди - це викладач кафедри педагогіки та психології Ляшко Катерина Семенівна. Це людина справи, людина з великою любов'ю і шаною до дитини, до студента; це ініціативна, оптимістична леді, з якою легко працювати у колективі. Вона справжній вчитель від природи. Її любили та поважали знайомі, колеги та друзі. Студенти - писали їй вірші і присвячували вечори. (Див. Додаток 2.)

У стінах ГДПУ неможна не помітити і не згадати про Ганну Андріївну Кириленко - кандидат біологічних наук, доцент кафедри психології та дошкільної педагогіки, педагог з великим стажем. Всі ці люди заслуговують на те, щоб їх поважали і пам'ятали колеги і підопічні, друзі і вороги, знайомі і просто перехожі. Це та людина, яка свої знання і вміння передає дітям і студентам, і про це життя, життя - приклад, слід говорити голосно, щоб інші могли його гідно наслідувати. (Див. Додаток 3.)

Щоб стати взірцем для всіх і кожного треба просто бути собою, любити навколишній світ, любити життя, цінувати те, що дається тобі від народження і насолоджуватись кожною прожитою хвилиною і тоді світ біля твоїх ніг, бо саме ти твориш історію свого життя…

сценарій свято психолог особистість



ВИСНОВКИ

Отже,у своїй роботі ми розкрили поняття особистостіз точки зору психології, які вчені займалися дослідженямпроблеми розвитку та становлення особистості як у вітчизняній, так і зарубіжній психології; проаналізували, що впливає і від чого залежить формування особистості; ознайомилися з біографією видатних психологів не лише світу але і нашого міста, які стали для нас «яскравими особистостями». Стосовно цього проаналізували та доповнили зміст виховних заходів та вечорів до свят, з метою подальшого їх використання студентами на практиці.

Формування особистості - це скдадний і довготривалий процес, що триває від народження і до останніх років життя. Особистісний ріст обумовлений безліччю зовнішніх і внутрішніх факторів. До зовнішнього відносяться: приналежність індивіда до визначеної культури, соціально-економічного класу й унікального для кожного сімейного середовища. З іншого боку, внутрішні детермінанти включають генетичні, біологічні і фізичні фактори.Все це в гармонійному поєднанні протягом всього життя формує неординарну, яскраву, неповторну особистість, яка стає загадкою для окремихі взірцем для кожного…



Список використаної літератури

1. Большой психологический словарь под ред. Б. Мещерякова, В. Зинченко - М.: прайм-ЕВРОЗНАК,2006. - 672с.

2. Варій М. Й. Загальна психологія. Навчальний посібник / Варій М. Й.[2-ге видан., випр. і доп.] - К.: «Центр учбової літератури», 2007.- 968 c.

3. Дрозденко К.С.Загальна психологія у практичному вимірі./ Дрозденко К.С. - К. : Професіонал, 2007. - 608 с.

4. 6. Ковальов А. Г. Психологія особистості./ Ковальов А. Г. [вид. 3, переробл. і доп.] - К.,«Освіта», 1969 р.

5. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості./ Костюк Г.С. - К.: Освіта 1989 .608с. С. 109

6. Лазурський О.Ф. Очерк науки о характерах./ Лазурський О.Ф. - М. : Просвещение, 1995.- 247 с.

7. Леонтьєв О.М.Діяльність. Свідомість. Особистість. / Леонтьєв О.М. -М.: Просвещение, 1975 - 281 с.

8. Леонтьев А.Н.Индивид и личность. Психология личности./ под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, А.А. Пузырея. - М.: МГУ, 1982.

9. Максименко С. Д. Загальна психологія. Навчальний посібник./ Максименко С. Д., Соловієнко В. О. -К., МАУП, 2000.- 256 с.

10. Максименко С. Д. Загальна психологія./ Максименко С. Д.,[2-ге вид., переробл. ідоп.] -Вінниця, Нова Книга, 2004.- 704 с.

11. Психологическая наука в России ХХ столетия: проблемы теории и истории. М.: Просвещение, 1997. - 576 с.

12. Рубінштейн С.Л. Основи загальної психології. / Рубінштейн С.Л. - М.: Просвещение, 1946-чи 89. - 268 с.

13. Соціальна педагогіка./За ред. А.Й.Капської. - К.:Центр учбової літератури, 2009.- 488 с.

14. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. Посібник./ Ягупов В.В. - К.: Либідь, 2002.- 560 с.

Додаток1

Духовно розвиненій людині притаманна багатобарвна палітра емоцій, почуттів, розмаїття форм і способів їх вияву: від зворушливих, бурхливих емоційних реакцій на певні події, явища, вчинки, що стосуються доленосних людських цінностей, до їх стриманого, зовнішньо майже непомітного, однак тим не менш сильного, внутрішньо напруженого переживання. Це все проще одну яскраву особистість нашого міста Лідію Йосипівну Мігаль!

I. Доброго дня дорогі друзі! Доброго дня шановні колеги й гості! Ми сьогодні зібралися в цьому святковому залі, щоб в урочистій, святковій обстановці поговорити про неординарну, яскраву особистість,прекрасну жінку - Лідію Йосипівну Мігаль.

II. «Життя біжить -- як музика дзвенить» - так говорить народне прислів'я. І справді життя має мелодію і чарівну, веселу, дзвінку, і повільну, сумну, невеселу. Чарівнамузика життя Лідії Йосипівни першого разупролуналау місті Суми в найчудовішу пору року - літо1 серпня 1935 року в сім'ї вчителів. З того часу вона і намагається якомога голосніше заявити про себе, як про неординарну особистість.

I. Ми з вами народились в прекрасний час. Лише з історичної хронічки ми дізнались про ВВВ,про розруху, голод і холод, але все ж таки ми співчуваємо тим людям, дитинство яких пройшло в той тяжкий період. Бабуся однієї з наших студентокбула сучасницею нашої героїні і саме вона часто розповідала онучці про роки свого дитинства та юності. Весь біль, всі ті переживання, що говорила бабуся, вилилися у Юлі в вірш «Моя бабуся», який вона вам зараз продекламує.

Моя бабуся

Я з бабусею своєю дружу давно-давно.

І ми,- скажу вам, - з нею в усьому заодно.

Така моя бабуся - найкраща у житті.

А руки ж у бабусі - ну просто золоті!

Вони що хочеш вміють, скрізь роблять чудеса:

То місять щось, то миють, подивишся - краса!

Так товсто мажуть пінку, так щедро сиплять мак.

Працюють без спочинку, а пестять ніжно так.

І в хаті, і на дворі пороблять все як слід.

То чистять щось в коморі, то варять нам обід.

Як смеркне - тіні дивні сплітають на стіні:

Казки такі чарівні розказують мені.

А там нічник засвітять, щоб я міцніш спала.

А рук таких у світі мабуть ніде немає!

II. Давно це було багато років тому… Ні, я не казку починаю вам розповідати, я хочу вам повідати загадкову історію життя нашої героїні. Лідія Йосипівна під час війни була в евакуації в с. Великі полянки Надошинського району Мордовської АССР, де вже там проявляла свою наполегливість, витриманість, дисциплінованість та рішучість. У 1944 р повернулася на Україну в м. Конотоп. Навчившись читати, наша героїня починає захоплюватись українською народною творчістю та сучасною поезією. Звідти, закінчивши школу і одержавши середню освіту 17-річною дівчиною в 1952 році, вступила до Київського державного інституту ім. Горького на російське відділення педагогічного факультету. Поряд з навчанням вже з 2 курсу починає працювати вчителем рос. мови та літератури. Уявляючи собі нашу героїню в цій ролічомусь згадала вірш «Студентка-практикантка». Який для вас прочитає Московченко Н.

Студентка-практикантка

Входила в класс несміло

Урок вела, краснея,

Как будто в первый раз,

И почерком несмелым

Оценки выводила,

Ведь перед ней был первуй

Ее десятый класс.

А этот класс десятый

Моложе был немного,

И эта наша Таня,

Однажды поняла,

Когда вдруг проверяя

Тетради у окошка,

Она записку смятую нашла...

Вы не смотрите Таня,

Что я учусь в десятом,

И что еще гоняю

По крышам голубей,

Вы извините Таня,

Что я грубил когда-то,

А вот теперь люблю вас Таня,

Люблю вас, хоть убей.

Ну что теперь ей делать?

Как в класс войти обратно?

Ведь принято обачно

На письма отвечать...

И Таня написала

На листике тетрадном:

Ты подрасти немного,

Согласна подождать...

Вы не смотрите Таня,

Что я учусь в десятом,

И что еще гоняю

По крышам голубей,

Вы извините Таня,

Что я грубил когда-то,

А вот теперь люблю вас Таня,

Люблю вас, хоть убей.

Вы не смотрите Таня,

Что я учусь в десятом,

И что еще гоняю

По крышам голубей,

Вы извините Таня,

Что я грубил когда-то,

А вот теперь люблю вас Таня,

Люблю вас, хоть убей.

Вы не смотрите Таня,

Что я учусь в десятом,

И что еще гоняю

По крышам голубей,

Вы извините Таня,

Что я грубил когда-то,

А вот теперь люблю вас Таня,

Люблю вас, хоть убей.

I. Велике щастя зустріти учителя, який вчить доброті, справедливості, чесності, відповідальності, вчить, як наша героїня бути Людиною.

Пройдуть роки, століття. Невпізнаним стане життя, зникнуть різні сьогоднішні професії, але поки існує людство, збережеться на Землі високе звання - Вчитель. ( Пісня «Вчителько моя»)

II. Настав довгожданий 1957 рік і Лідії Йосипівні вручилидиплом про вищу освіту. Та цього їй виявилосьмало і в 1964-1967рр. вона закінчила Центральні республіканські заочно-стаціонарні курси іноземних мов ум. Києві , англійське відділення. А згодом Лідія Йосипівна переступила поріг нашої установи переступила молода, дуже скромна, дуже симпатична дівчина, випускницяКиївського державного інституту ім. Горького. Правда, кликали її тоді просто Ліда. Приймали на посаду старшого лаборанта кабінету педагогіки ГДПУ . Це було у квітні1960 року.

I. Та ось після закінчення курсів в1967 року працює знову таки вчителем російської мови та літературиВиступовичської середньоїшколи Овручського району Житомирської області. Пропрацювала там недовго, але плідно. Багатьом учням вона прищепила любов до російської мови та літератури,в якій народ передає всюсвою мудрість, всі свої надбання, скарби.

II. Справжній вчитель здатний розкрити в учневі його майбутнє - ці слова академіка І. К. Кікоїна мов би адресовані нашій героїні. Після її уроків, де не дзвінок на урок, а дзвінок з уроку був мов би смертний вирок, після якого залишалось єдине бажання, дослухати, дочитати розпочате на уроці, багато учнів ставало на тернистий, нелегкий шлях педагога. Вірш «Вчительці моїй» декламує Остапенко О.

Яке було її життя?

- Недолі не скорялась.

Розумна, ніжна, чарівна -

Від інших відрізнялась.

Душа її сягла небес

У вічному пориві.

В усмішці молодість сія,

А за спиною - крила.

Ніколи не боялась праці,

Усім й усьому дала лад

І нас маленьких нерозумних

Навчила де у слові склад.

І ніби все було спокійно

та раптом все закрила ніч -

З очей на зошит сльози впали

І сум підкрався їй до пліч...

Не юна дівчина, а жінка

Роботі віддавала сили,

Чекала ласки і турботи

Та не несли до щастя крила...

На думці було лиш одне :

"Сама я винна в своїй долі",

А може рідний пригорне,

Та він лиш підсипавїй солі...

Ти - жінка не картай себе,

Але не думай просто здатись.

І щастя всеж знайде тебе.

На цеповинна сподіватись....

I. Маючи вже великий життєвий досвід вчителя російської мови та літературив1975 році наказом №26-прийнято лаборантом кафедри іноземних мов імені Сергеєва-Ценського. На початку старший лаборант, але це лише початок і ця людина не здається, а навпаки - просувається далі, і ось вона вже асистент.

II. Тана деякий час вона знову розлучається з інститутом і починає працювати вчителем англійської мови в середній школі №1. І от з тих пір приросла серцем і душеюЛідія Йосипівна до улюбленої справи. Скільки ж любові до своєї професії потрібно мати, щоб протягом стількохроків нести цю дуже не легку, важку ношу жодного разу не змінивши її й собі.

I. Цінність людини полягає в тому, які потреби в неї переважають. У нашої героїні переважають соціальні потреби над матеріальними. В неї глибоко виражена потреба в праці, спілкуванні, громадській роботі. Тому довго без інституту вона не змогла, і через деякий час вона знову повертається в інститут на своє початкове положення - лаборант кафедри іноземних мов.

II. Через декілька років роботи на кафедрі іноземних мов перевелась на кафедру мови та літератури, на цьому етапі вона ще вище піднялась у своїй праці і вже працює викладачем російської мови та літератури. Вела практичні заняття «Вступу до мовознавства».

Багато було у житті нашої героїні цікавих моментів. І ось один з них ми вам нагадаємо. Гумореска про студентів.

Екзамен

Професор:

- Що швидше - звук чи світло?

Студент:

- Світло

- Добре, а чому?

- Коли я включаю радіо, то спочатку зявляється світло, а потім звук.

- Геть!!!

Заходить інший студент. Професор задає теж питання.

Відповіть:

- Звук

- Обгрунтуйте

- Коли я включаю телевізор то, спочатку зявляється звук а потім зображення.

- Геть!!!

Професор задумався. "Чи то студенти дурні, чи я не правильно питання ставлю?"

Заходить третій студент. Професор:

- Ви стоїте на горі. На горі що напроти вас - гармата. З неї стріляють. Що ви помітете в першу чергу - вогонь чи грім від пострілу?

- Вогонь звісно ж.

Професор з полегшенням:

- І як це можна пояснити?

- Це тому що очі знаходяться перед вухами

I. Минали дні, місяці, роки,а наша героїня все працює… І аж у 1976 році сталася визначна подія в особистому житті - народився син Олексій. ТаЛідія Йосипівна поряд з вихованням сина продовжує займатись педагогічною діяльність і в січні 1978 року в журналі «Початкова освіта» №1 була опублікована її стаття «Навчання орфоепії російськоїмови». Ми акцентуємо увагу на одній, але скількибуло ще статей на найрізноманітніші теми. І щоб хоч якось нагадати нашій героїні той час, коли в ній боролися материнські та службові почуття звучить пісня - «Мамина вишня».

II. Протягом багатьох років, постійно згадуючи своє студентське життя, була куратором різних груп. Віддаваладеяким ще не навченим не обтертим життям студентам свій життєвий досвід. Намагалась замінити студентам, які були відірвані від дому, від сім'ї, маму, друга та просто надавала руку допомоги у потрібний момент. Так і до цього часу вона є наставницею і порадницеюдля студентів українського відділення, де вона передає свій життєвий досвід наступним поколінням. На заняттях наша героїня з великою майстерністю застосовує і поєднує багато різних видів роботи.

Тримає голову, як королева,

Випромінює загадкове світло,

Ця жінка - вічна Ева,

Загубилася в руїнах років.

Наприкінці долі гарнішаючи,

Немов носить астральний зарік.

Ці ребуси - намиста на шиї,

Ці таємниці перснів і серг!

Цей захід з відтінком кориці,

Цих платтів немислимий колір,

І в погляді колишньої тигриці

Хижий відблиск далеких перемог.

Дихає час легкий і безтурботно,

Каплет із травневих садів молоко.

Ця жінка - вічне щось,

І мистецтво її велике!

Насилає тугу й напасти,

І кличе, і грошима смітить.

Первородна заграва страсті

Під її биополем горить.

Тільки губи стискуються горше

Над прощальною смужкою землі.

Що їй вік, раз немає його більше?

Що їй роки, коли роки пройшли?

I. Вона своєю сумлінною працею вже давно заслужилаповагу від усіх і кожного, хто хоч якось зв'язаний з ГДПУ ім.Сергєєва-Ценського. Нам стало відомо, що ви, Лідіє Йосипівно, дуже любите слухати українські народні вірші і співати наші енергійніпісні. Тому ми вирішили зробити вам приємне. До вашої уваги вірш Дмитра Павличка «Два кольори». Декламує Городнова Оля.

II. Багато приємних слів говорять колеги про Вас: Паданка «Хороший товариш, завжди готова допомогти своїм колегам, учбову роботу веде на належному рівні. І хоч вона і вимоглива - завжди намагається поставити себе на місце студента.» А інша колега- вчителька, в минулому ваша студентка, Гріщенко говорить: «Лідія Йосипівна була для нас всім тим, до чого ми тягнулися, прикладом для наслідування. Справедлива, доброзичлива, добросовісна до праці і від природи вона великий психолог, завжди вміє знайти підхід до кожного студента і в цьому їй допомагає те, що вона всебічно розвинута людина і в неї широке коло інтересів»

I. А зараз слово надається колишній студентці, а в наш час вже вчительці 1-3 класів середньої школиБезкоровайній О.П.

II. Лідія Йосипівна, не беручи до уваги деякі перерви, пропрацювала в нашому інституті близько 35 років, вона ветеран праці, та це ще не єдина її заслуга. Вона відмінник народної освіти, а також зразкова підлегла. Неодноразовокерівництво інституту висловлювало подяки Лідії Йосипівні івручало їй грамоти та грошові премії. За вашу сумлінну працю, за роки віддані інституту прийміть від нас найщиріші побажання.

Ще небо хмарами не вкрите

Ще так прозоро сяють роси

А вже по ліву руку - літо

А вже по праву руку - осінь

Ще очі блиску не позбулись

Ще серце жити не стомилось

А вже по ліву руку - юність

А вже по праву руку - зрілість

А час летить нестримно далі

Й душа немов би молодіє

По ліву руку всі печалі

По праву руку всі надії

Життя не зміряти літами

А щастя - то важка наука

Хай буде радість завжди з Вами

По ліву і по праву руку!!!

I. Низький Вам уклін і великий людське спасибі за те, що як рідна мати, Ви ніжно і лагідно супроводжували нас усі ці роки в світ дорослих таємниць і цікавих відкриттів. Крокувати по важкій стежці знань у всіх виходило по-різному, але для матері всі рівні. І Ви з чуйністю і розумінням вели нас до вершин, всіх як одного. Дякуємо за Вашу любов і відданість!

Слово Надається Лідії Йосиівні.



Додаток 2

I. Кожен новий день, як квітка, котра розцвітає у наших долонях. Так давайте присвятимо цей день чудовій жінці, в якій поєдналися стійкість едельвейсу, ніжність лілеї, краса троянди. Це вчитель, викладач кафедри педагогіки та психології Ляшко Катерина Семенівна. І цей вірш, який прочитає Ткачова Наталія саме про такого педагога.

Вірш «учитель»

Учителем не кожен може бути,

Не кожне серце вміє говорить...

Учитель лише той, хто вміє чути,

Окрилити, навчити і любить.

Тендітну душу ласкою зігріти

І добротою ниву засівать,

Безмежно, щиро цілий світ любити

І дітям усього себе віддать.

II. Нажаль, можливість проводити практичні заняття із психології у нетрадиційній формі, тобто у вигляді зустрічі із талановитими людьми, які все життя присвятили педагогіці, є дуже рідко. Але вона є, і про це не слід забувати, а слід якомога оптимальніше використовувати цю можливість.

I. І ось ми сьогодні проводимо практичне заняття із курсу Загальнапсихологія на тему : «Особистість». Це заняття не просте, а незвичайне, неординарне, оскільки тема буде повністю розкрита на конкретному прикладі яскравої особистості педагога.

II. Як відомо, жовтень - це місяць, який сповнений визначних дат, важливих для викладачів і студентів ГДПІ. Адже, перша неділя жовтня - загальноприйнятийДень учителя, а 25 жовтня - ювілей 120-річчя з дня заснування нашого інституту. Залишитись байдужими до цих подій ми не могли, а тому і вирішили, ознайомлюючи присутніх із однією з цікавих тем психології, розповісти про чудову людину, сумлінного педагога - Ляшко Катерину Семенівну.

I. Це людина справи, людина з великою любов'ю і шаною до дитини , до студента. Про такі особистості, про таких чуйних викладачів, педагогівє багато віршів. І ось один з них прочитає Монтос Оля.

Вірш «Про учителя»

Життя пройшло у школі, між дітей.

Здається й зовсім небагато.

Мільйон питань! Мільйон ідей!

І кожен день у школі -- свято!

Хто тут не жив, не працював,

Того не зможе зрозуміти.

І хто ночей не досипав,

Із-за проблем, що мають діти…

А ти учитель і творець,

Наставник ти і виконавець.

Людина просто, на кінець,

В своїй професії -- всезнавець!

Тут все життя твоє пройшло

Із добрим словом і душею.

У школі всякого було,

Та серцем ти зрослася з нею.

Для тебе школа -- рідний дім,

Тут помисли твої і мрії.

І слава, й сонце є у нім,

Та щирі помисли, й надії.

Тут зустрічі і світлі дні,

Наради творчі й семінари.

Урок, походи і пісні,

І злети, й доленьки удари.

Так, в школі хто не працював,

Й не падав часом від утоми,

Той щастя повного не знав,

І радість тому не відома.

А тут твоє життя пройшло

І лине пісня лебедина.

Хоч всякого в житті було,

Та ти -- Учитель, ти -- Людина!

Учителю, живи сто літ й неси знання у білий світ!

II. От улыбки хмурый день светлей,

От улыбки в небе радуга проснется.

Поделись улыбкою своей,

И она к тебе не раз еще вернется…

Здаєтьсязвичайна дитяча пісенька, яку всі ми добре знаємо. Але скільки в ній глибокого змісту, правди…Посмішка - це один із методів, які використовує наш викладачКатерина Семенівна, і саме за цеВас і люблять, і поважають, і довіряють… Тож нехай Ваш настрій, Ваша врода будуть вічними, як ця українська пісня.

Пісня : «Ой гарна я, гарна…»

I. Все своє життя, людина ніби піднімається по сходинках, на кожній із яких є якісь свої події, свої особливості. А давайте зараз спустимось нижче на декілька сходинок вашого життя і побачимо оту чарівну молоду Катрусю… Молодість… Кохання… Побачення… Можливо вони були і не такі, які ви зараз побачите, але вони були теж особливі!!!

II. До вашої уваги гумористична сценка«Ночь была лунявая…»



Ночь была лунявая-лунявая,

И сидела я одна у растопертого окна.

Вдруг подходит ен в ореховом пальте

С папиросою во рте.

"Не хотицца ли пройтицца по шоссе?

Там, где мельница вертицца и вобше?

Где липиндричество сияет

И фонтанчик шпинделяет?"

"Мама спят, папа свят

Мне пройтицца не велят"

"Не хотицца, как хотицца,

Я и сам могу пройтицца"

Руки в боки он подпер

И на мельницу попер.

I. За вікном витьохкує соловейко, кімната сповнена аромату бузку і черемшини, залита місячним сяйвом, а ви сидите над книжками, попереду державний екзамен у ГДПІ, а потім навчання дітей у Славутській школі Хмельницької області, робота асистента кафедри педагогіки у нашому інституті.

II. А далі свій талант і свої здібностіКатеринаСеменівна застосовувала навчаючись у Науково-дослідницькому інституті педагогіки у м. Києві. І знову ГДПІ, знову робота зі студентами на посаді асистента кафедри педагогіки. Ваша праця була серйозною, але вона ніколи не витрачала життєрадісного оптимістичного змісту, яким сповнені і чергові засідання Верховної Ради України.

Гумореска:

Звiдки в тебе така гуля? -

Пита батько сина.

- Та то менi туди муха

На уроцi сіла.

- Та що, мухи в вашiй школі

Є такі великі?

- Та нi, то її Микола

Вдарив черевикомо!

I. Катерина Семенівна - це ініціативна, оптимістична леді, з якою легко працювати у колективі, адже не даремно вона була керівником академгрупи, відповідальною за випуск інститутської газети. Досить часто цей чудовий викладач проводитьметодичну роботу із учителями шкіл міста і району, ділиться своїм досвідом , ознайомлює і навчає новим методам, підходам до навчального процесу, до уроку, і головне - до дитини.

II. А навчати дітей сьогодні це не така вже й легка справа. Ось послухайте лишень, що розповідала наша студентка про свою педагогічну практику у школі.(Монолог молодої вчительки)

I. За Вашу наполегливу працю, зауспіхи у виховній, навчальній і науковій роботі, за активну участь у громадському життіінституту не раз Вас нагороджували грамотами і щороку Вам виносять подяки.

II. Так нагороджувало Вас керівництво інституту, а ми, студенти, в знак поваги даруємо Вам цю зустріч. Нехай програма, яку ми підготували принесе Вам радість, покращить і збадьорить Ваш настрій.

I. І нехай у Вас складеться враження про студентів, не лише як про «вільних слухачів», які вільно пропускають лекції, а й як про людей, які із вдячністю і повагою ставляться до праці педагога. Тож ця пісня у виконані Рожкової Олі звучить для Вас. (Пісня «Облака»).

II. Героїня нашої зустрічі - це особистість, яка живе життям колег, студентів, їх радощами і їх болем. Особистість, яка увесь час відчуває потребу у натхненній праці, у пошуці нових ідей, методів, нових підходів. І взагалі, талановитийучитель, схожий на давньогрецького філософа Діогена, що шукав справжню людину серед білого дня із свічкою. Ось так і педагогу, нелегко знайти нові методи проведення уроку, розв'язання проблем навчання, підходів до різних учнів. І всежиття цепошук.

Питають сосни де я мешкаю,

Куди іду сумною стежкою,

Кого шукаю між деревами,

Ненача між своїми керівниками…

Для Вас «Танець із вогнями…»

I. Катерина Семенівна - це активний громадський діяч. Вона часто виступає із доповідями на республіканських та інститутських наукових конференціях. Вона і зараз керує науковою роботою студентів, виступає із лекціями перед учителями шкіл, працівниками дошкільних закладів. Це надійна людина. Керівництво інституту неодноразово обирало Катерину Семенівну на досить високі посади. Вона була і проректором по заочному відділенні, і завідуючою кафедри педагогіки і психології, і залишила у пам'яті колег та студентів приємні враження і теплі спогади про себе.

II. Ніби біла птаха промайнули студентські роки і перші роки Вашої педагогічної діяльності, але життя Ваше нерозривно пов'язане зі студентами, а студенти - це веселі, енергійні, молоді, завзяті люди і великі винахідники та раціоналізатори. Вони здатні буквально на все, звичайно, якщо захочуть і постараються. І твори вони вже пишуть по-новому: кожне речення - це дієслово і жодного іменника. Саме такий твір у дієсловах прочитає Матьоха Оксана. Твір у дієсловах…

Дієслова життя

Народився,закричав,

Посміхнувся,виростав,

Повзав,впав,устав,всміхнувся,

Грався,крокував,спіткнувся,

Бігав,плигавікатався,

Погулявіпонавчався,

Зустрічався,розлучався,

Залицявся,цілувася,

Розважався,працював,

Закохавсяісираждав,

Пропонувавіодружився,

Нупожив,нурозлучився...

Зновузалицявся,

Зусирічався,залицявся,

Розважався,працював,

Ррозважавсяістраждав,

Потімзновупрацював,

Працювавіпрацбвав...

Пропонувавіодружився,

Синузимкународився,

Нарукахносив,носив,

Виховував,ростив,учив...

Усестарівіпрацював,

Пізнішесерцелікував,

Лікувавінамагався

Зрозумівіпопрощався,

Сумувавіполежав

Іувічнийсонупав...

I. Життя швидкоплинне… Мелодійним вальсом відшуміло студентське життя. Пригадується Вам , мабуть,випускний бал у нашому інституті, коли ніжна мелодія прощального вальсу лунала,зачаровуючи вулиці міста. Віяло весняною прохолодою, а у серці розцвітала ніжна квітка і ймення їй - кохання. Слідом за мелодією вальсу випускного вечора відлунав і вальс Мендельсона.І ось Катерина Семенівна, ота молода, чарівна Катруся, - тепер хороша дружина, мати двох доньок, яких вона виростила, допомогла стати справжніми людьми.

II. То ж нагородою за щирість вашого серця, яке випромінює тепло і любов, зігріваючи нас, студентів, буде вірш А. Дементьєва «Руки мами». Читає його Мічуріна Світлана.

О руки ті!

Вони вночі не сплять,

Оберігаючи рожевий сон дитяти.

З віків у вічність проліта земля,

Нас на руках тримаючи, як мати.

З чужих країв вертаючи домів

Після далеких мандрів і розлуки,

Цілуймо руки наших матерів,

Натруджені, сумні, ласкаві руки.

Ці руки пестили, варили і пекли,

І сорочки нам шили й вишивали,

І підкидали в небо нас малих,

Щоб і в житті так високо літали,

Мов ластів'ята, лаштуючи в політ.

В любистковому літеплі купали.

І прикіпали руки до воріт,

Коли між люди вперше випускали.

Ніщо не вічне - вічні матері...

Уже й тоді, як нікому стрічати...

Допоки сонце сяє угорі,

Вона живе - многостраждальна мати



I. Учителі - це люди, які люблять часто повторювати, а тим паче щось жартівливе. Адже гумор - це невід'ємна частина нашого життя. Тому знову у нашій програмі гуморески, які читають Оніщенко Тетяна та Стеценко Світлана.

Хто старший?

Забіг увечері до хати

Знадвору збуджений Юрко,

у матері почав питати:

- Хто старший - я чи кіт Мурко?

- Звичайно, ти! - говорить мама.

- А як же так, скажи мені, -

Малий ніяк не дійде тями, ¬

Мурко вусатий, а я ні?

Схожість

До малодих батьків зайшла сусідка:

- Іванко ваш - ну, вилитий татусь!

Такий же носик, щічки і борідка ...

- Можливо, - татко радо усміхнувсь.

- А от і ні! .. - малесенька Катруся

Й собі з куточка голос підійма. ¬

Іванко схожий більше на бабусю,

Бо в нього в роті теж зубів нема!

II. Всім добре відомо, що не кожну людину можна назвати особистістю, а лише ту, мета життя якої підпорядкована меті суспільства. А мета життя Катерини Семенівни Ляшко - навчати, прищепити любов до знань, повагу до людей, гуманність; вчити майбутніх вчителів педагогічної майстерності.

I. Гортаючи сторінки особової справи Катерини Семенівни можна увесь час читати схвальні відгуки колег про неї. Ганна Андріївна Кириленко пише так: «Висока вимогливість до себе - це основна риса характеру Катерини Семенівни».

II. А ось викладач Мринська … говорить,що знаєКатерину Семенівну чверть віку. «Це надійна людина. Якщо їй доручити якусь справу, то можна бути певним - буде виконано».

I. Можна знайти у особовій справіКатерина Семенівна Ляшко і слова ще однієї людини, яка присутня у цьому залі, яку ми також вітаємо із професійним святом і ювілеєм інституту - це Мосіяшенко Володимир Андрійович. Він так говорить про свою колегу: «Це досвідчений викладач, який добре володіє методикою вузівської роботи, вміє знайти підхід до дорослоїдуші людини, до душі дитини; має високий рівень відповідальності, ініціативна, хороший організатор».

II. Про такі особистості говорити годину - це надто мало.І сказати , що це просто гарна людина, чудовий викладач - означає: нічого не сказати. Необхідно відвідати її заняття, і не просто бути присутнім на них, а треба вчитися у неї всьому: так перейнятись любов'ю до дитини, до своєї професії.

I. Треба загорітись іскрою їїнатхнення і нести, наче Прометей, цей вогонь у серці вічно…

II. Треба відчути серцем її тепло, турботу, гордість і хвилювання за кожного з нас. Збагатитись її любов'ю, пересипаною барвистими словами, педагогічними цитатами, які так нам необхідні у підготовці до майбутньої професії .

I. А щоб цей день приніс вам радість, шановнаКатерино Семенівн, та залишився у вашій пам'яті приємнимспогадомпро недаремно пропрацьовані зі студентамироки, про нашу вдячність і шану, ми присвячуємо вам ще один номер нашої програми. Це пісня «Струна» у виконанні Ягупи Ольги та Стеценко Світлани.

II. Є різні характери, а отже є і різні особистості. Учитель - це яскрава особистість, яка повинна розуміти усі тонкощі людської душі, відноситись із розумінням до проблем іншої людини.До вашої уваги вірш «Талант»

Талант від Бога нам дається,

його не купиш за п'ятак,

бо він ніде не продається.

Хто скаже, що це все не так?

Талант людину прикрашає,

підносить, сили додає.

Він поступово проростає.

Говорять, в кожного він є.

Лиш працьовитих завжди любить,

в них розвивається, зроста.

Лінивий свій талант загубить -

така вже істина проста.

I. Нажаль невгамовна стрілка годинника показує, що ми свій час перебування тут використали ввесь. І остання пелюстка нашого сценарію, неначе кленовий листочок, повільно опускається на землю. А мені нічого не залишається, як попрощатися з усіма присутніми у цьому залі і передати мікрофон ведучим 28 групи.

II. Але перш ніж це зробити, михочемо подякувати усім, хто завітав сьогодні до цього святкового залу, щоб приєднатися до наших побажань.

I. І хочемо на прощання іще раз сказати Вам, Катерино Семенівно, велике спасибі за те, що ви є і те, що ви робите.

Спасибі вам за вашу турботу:

За лагідне серце, тепло і роботу,

За те, що навчаєте Сашу й Тетянку,

Миколу, Людмилу, Галину й Наталку

З світанку до вечора, з вечора до світанку!

II. Слово надається нашій винуватиці свята - К.С. Ляшко.

Додаток 3

I. Доброго дня вам, шановні присутні! Ми щиро раді бачити вас сьогодні у цьому святковому залі. Спасибі долі за те, що вона дарує нам такі чудові хвилини життя, коли ми збираємося разом. І ось сьогодні ми зібралися тут, щоб поговорити про одну з цікавих тем курсу «Загальної психології», а саме про «Особистість».

II. Питання особистості є центральним питанням у загальній психології. Великий вклад у розробку питання про особистість внесли такі вчені, як О.М.Леонтьєв, Б.Г.Ананьєв, В.С.Мерлін, С.Л.Рубінштейн та інші. З особистістю пов'язана потреба і мета, які підпорядковані меті суспільства. Але ми також знаємо те, що не кожну людину можна назвати особистістю. Багато праць присвячено тому, які ж риси характерні особистості і чим вона відрізняється від людини, індивіда. Однією із версій є така, що особистістю можна назватилише ту людину, яка живе заради інших, сумлінно виконує громадські доручення, яку шанують і поважають інші. І таких людей звичайно багато. Але сьогодні ми поговоримо про тих, хто живе і працює у нашому Глухівському Державному Педагогічному Інституті. Вони творять його історію, працюючи тут більше 20 років.

I. Всі ці люди заслуговують на те, щоб їх поважали і пам'ятали колеги і підопічні, друзі і вороги, знайомі і просто перехожі. Це ті люди, які свої знання і вміння передають нам, студентам, і про це життя, життя - приклад, слід говорити голосно, щоб інші могли його гідно наслідувати. То ж нехай ця зустріч, яку ми проводимо зараз, стане традиційним знайомством із творчим шляхом викладачів, які все своє життя присвятили педагогічній діяльності, людині, яку з повним правом можна назвати Людиною з великої літери і Особистістю. Це кандидат біологічних наук, доцент кафедри психології та дошкільної педагогіки Кириленко Ганна Андріївна. Це людина, яка у своєму творчому багажі має 50 років педагогічного стажу і не збирається на цьому зупинятися.

II. Це зараз Ганна Андріївна кандидат біологічних наук, доцент кафедри психології та дошкільної педагогіки, педагог з великим стажем, а позаду… Позаду роки студентської юності, позаду випускний вечір у Фрунзенському педагогічному інституті, позаду мелодія вальсу, що линув по всьому місту, то затихаючи, то народжуючись із новою силою, позаду багато виборів, які і направили її на цей шлях учителя. Нехай цей романс «Біла акація» навіє вам приємні і теплі спогади про ті прекрасні роки дитинства, юності, свободи. На сцені Рожкова Ольга і Пасанець Вікторія з романсом «Біла акація».

I. Роки війни - це роки страшних людських втрат і страждань… А Ви, Ганно Андріївно, внесли свій посильний вклад, свою часточку добра в цю історію. У ці тяжкі для всіх часи Ви, не зважаючи на лихоліття, які несла Велика Вітчизняна війна, спершу навчались у Фрунзенському педагогічному інституті, а потім із 1944 року пішли працювати до Пржевальського педагогічного училища, де,окрім навчаючи юнаків і дівчат, Ви до того ж ще й підтримували їх морально, вчили переборювати труднощі та бути сильними. Це потребує великої сили волі та почуття підтримки і співпереживань за когось. І це у Вас, чк у справжнього педагога було присутнє.

II. А пригадуєте отідопитливі дитячі оченята, немов росинки, які наповнені теплом сонячного проміння, ті оченята, які зустріли Вас на шкільному подвір'ї, окутому прохолодним туманом, крізь який впевнено, наче віщуючи приємне майбутнє, пробивались перші сонячні промені того першовересневого ранку. Все це відбувалося на шкільному подвір'ї Шатринської середньої школи, де Ви зайняли посаду директора.Можна уявити, як легко поруч з Вами працювалося вашим колегам і як легко і затишно було на уроках вашим вихованцям, яким Ви дарували тепло і ніжність своєї душі. А діти в знак своєї вдячності, любові і шани, нерідко дарували Вам гарні вірші. То ж нехай цей вірш, який читає Манжос Олена буде символом тих років і хорошою згадкою.Вірш «Учитель»



Свята і праведна твоя дорога.

І ти на ній чимало літ!

Ти справжній вчитель -- це від Бога!

І ти не йдеш -- летиш у світ!

Натхненна, справедлива, світла

Ти досягаєш висоти.

І ніби зірочка розквітла

Ведеш дітей в нові світи.

Ти не спиняєшся ніколи.

До нового свій робиш крок.

Душі пориви -- це для школи!

Найкраще -- дітям на урок!

Чарівне та інноваційне,

І світлих тисячі ідей.

Живе, чудове, емоційне --

Це все для радості дітей!

Щоб у дітей душа розквітла,

Щоб легше йшли вони у світ.

Ведеш за руку їх до світла

З маленьких літ, з маленьких літ…

Хоч й нелегка твоя дорога,

Та серце вибрало таку.

Ти є учителем від Бога,

Хоч маєш долю нелегку,

Але живеш по правді в світі

І впевнено йдеш до мети.

Живи ж сто літ у мирі й світлі

І ніби зірочка світи!

I. Ваша педагогічна діяльність не завершилась у Шатринській школі. Ваша щедрість душі, тепло серця, радісна усмішка осяювали та наповнювали життя дітей і колег-вчителів, коли Ви працювали і у Роздольницькій середній школі, і у Мізинській, і у Новгород-Сіверській, і у Дубовицькій. Ви - людина, яка весь час поповнює свої знання, багато чим цікавиться і багато знає сама. Ви, мабуть читали вірші свого сучасника Олега Шестинського. Але і студенти не сидять на місці, а полюбляють прекрасне. Нехай вірш, який прочитає Симоненко Вікторія, буде невеликою нагородою і хорошою згадкою про роки вашої наполегливої праці у цих школах.

У слові -- вчитель -- все життя і мрії,

Політ душі і веселковий цвіт.

Найкращі помисли, свята любов, надії,

І вчитель сам -- це неповторний світ.

Він все життя з відкритою душею

Йде до людей, щоб світло донести.

Учитель сяє для усіх зорею

І відкриває їм нові світи.

Несе він людям серце на долоні,

І щиро вірить в правду й доброту.

Сьогодні в нього посивілі скроні

І долю вчитель має непросту,

Та серце в нього світле і пречисте,

Душа дитинна -- пелюстковий цвіт.

Вітаєм вас сьогодні урочисто

Й шлемо гарячий і палкий привіт!

Ви працею повагу заслужили,

Турботою і вірою в життя.

Ви людські долі світлими робили,