ВИСНОВКИ

Пам'ять розглядалася й аналізувалася в рамках різних напрямків і в рамках різних наукових теорій. Серед основних можна відзначити асоціативний підхід, підхід соціальна, генетичний і безліч інших. Без сумніву в рамках кожної теорії була безліч практичних і без сумніву коштовних наробітків. Багато хто з відомих психологів розглядали проблеми пам'яті. Родоначальником експериментальних досліджень пам'яті вважається німецький психолог Герман Еббингауз. Можна також відзначити імена А. Бергсона, П. Жані, Ф. Баттлета, радянських учених П.П. Блонського, Л.С. Виготського, А.Н. Леонтьева, що внесли значний вклад у розвиток теорії і практичних досліджень пам'яті. Варто згадати й імена П.І. Зінченко, А.А. Смирнова, А.Р. Лурія й ін. Цікавий матеріал у проблему механізмів забування вніс найвідоміший психолог З. Фрейд. У сучасній психології пам'ять розуміється як форма психічного відображення дійсності, дія якої полягає в закріпленні, збереженні і наступному відтворенні людиною свого досвіду. Пам'ять характеризується на основі своїх основних процесів: запам'ятовування, збереження, відтворення і забування інформації. В основі класифікації її видів лежать характер психічної активності особистості, характер цілей діяльності, а також час закріплення і збереження матеріалу. Ґрунтуючись на цих критеріях учені виділяють такі види пам'яті, як рухова й образна, довільна і мимовільна, короткочасна, довгострокова, оперативна й ін. Усі види пам'яті піддаються науковому аналізу і дослідженню. Для дослідження пам'яті застосовується ряд методик, що спрямовані на дослідження процесів запам'ятовування, факторів збереження, причин забування інформації і можливості її відтворення. Сучасні методи дослідження пам'яті людини аналізують і вивчають пам'ять особистості на кожнім з основних процесів - на етапі засвоєння, збереження і відтворення інформації. Для дослідження різних типів пам'яті і різних її процесів використовуються різні методики.

Так, для дослідження мимовільного запам'ятовування й умов його продуктивності може бути використана методика, запропонована І.П. Зінченко. Вона спрямована на вивчення впливу спрямованості діяльності на продуктивність запам'ятовування. Методика "Класифікація зображень предметів" допоможе виявити умови продуктивності мимовільного запам'ятовування.

"Метод Джекобса" спрямований на дослідження обсягу короткочасної пам'яті особистості. На основі цієї методики побудовані й інші методи дослідження короткочасної пам'яті особистості, наприклад, методика Л.С. Мучника і А.А. Смирнова ("Визначення індексу короткочасної пам'яті") і методика "Вимір обсягу короткочасної пам'яті методом визначення відсутнього елемента". Для дослідження динаміки процесів завчання використовуються в основному класичні методики, такі як, наприклад, метод утримання членів ряду, метод завчання, метод удалих відповідей, метод антиципації й ін. Ще один важливим напрямок дослідження пам'яті особистості є дослідження факторів, що впливають на збереження матеріалу в пам'яті. Таких факторів існує безліч - рід проміжної діяльності між завчанням і відтворенням, її тимчасова локалізація в інтервалі між завчанням і відтворенням, тривалість інтервалу, ступінь первісного завчання й ін. Для їхнього дослідження використовуються різні методики, наприклад, методика Ф.Д. Горбова, що спрямована на виявлення минущих порушень оперативної пам'яті по ходу й у зв'язку з даною оперативною діяльністю. В останні роки в дослідженнях пам'яті почали застосовувати зовсім нове інструментальне оснащення експериментів. Для забезпечення експериментального матеріалу, широкого варіювання тимчасових режимів, а також для реєстрації різних параметрів відповідної реакції випробуваних з необхідною точністю використовуються комп'ютерні технології. Використання комп'ютерів у дослідженнях пам'яті значно розширює можливості експериментатора, а результати проведених досвідів робить більш точними.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Блонский П.П. Память и мышление. // Избранные психологические произведения. - М., 1964.

2. Грановская Р.М. Восприятие и модели памяти. - Л., 1974.

3. Джеймс У. Психология. - М., 1991.

4. Зинченко П.И. Непроизвольное запоминание. - М., 1981.

5. Ильина М.К. Психология памяти. - Новосибирск, 2000.

6. Клацки Р. Память человека: структура и процессы. - М., 1978.

7. Лурия А.Р. Маленькая книжка о большой памяти. - М.: Издательство московского университета, 1968. - 88 с.

8. Ляудис В.Я. Память в процессе развития. - М.: Издательство московского университета, 1976. - 253 с.

9. Общая психология. Учебн. пособие для пед. ин-тов. Под ред. проф. А.В. Петровского - М.: "Просвещение", 1970.- 432с.

10. Практикум по общей, екпериментальной и прикладной психологии / Под ред. А.А. Крылова, С.А. Маничева. - СПб.: Питер, 2000. - 560 с.

11. Психология памяти / Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер и В.Я. Романова. - М.: "ЧеРо", 2002. - 816 с.

12. Психология. / Под редакцией А.А. Крылова. - М.: "Проспект", 2000. - 584с.

13. Репкин В.В., Ячина А.С. Произвольное запоминание, как необходимое условие самостоятельного усвоения учебного материала. - Харьков, 1985.

14. Хрестоматия по психологии / Под ред. А.В. Петровского. - М.: Просвещение, 1987. - 447 с.