Психологічна консультація як самостійний метод психологічної допомоги

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет

ім. М.П. Драгоманова

Курсова робота

на тему:

«Психологічна консультація як самостійний метод психологічної допомоги»

Студентки 42-пс групи ІV курсу

Інституту корекційної

педагогіки та психології

Київ-2009

План

Вступ.

I. З історії розвитку психологічного консультування.

1.1. Становлення професіональної практики консультування.

1.2. Практика консультування в контексті філософських,

морально-духовних практик і вчень.

II. Теоретичні аспекти психологічного консультування.

2.1. Відмінності між психологічною консультацією і психотерапією.

2.2. Етичні принципи в психологічному консультуванні.

III. Мета і завдання психологічного консультування.

3.1. Структура процесу психологічного консультування.

3.2. Задачі й цілі психологічного консультування.

IV. Загальна характеристика методів проведення психологічної консультації.

4.1. Групи та види психологічного консультування.

4.2. Процедури й техніки психологічного консультування.

4.3. Напрями професіональної підготовки психолога-консультанта.

Висновки.

Використана література

Словник основних понять

Вступ

На даний час психологи, лікарі, педагоги зіштовхуються у своїй практиці з безліччю психологічних проблем, які важко або неможливо охарактеризувати клінічними термінами і не можна вирішувати в рамках традиційної психіатрії. Це проблеми повсякденного життя, пов'язані з труднощами розвитку і пристосування особистості, дисгармонією міжособистісних відносин, соціальними девіаціями (наркоманія, алкоголізм, розпад родини, СНІД і ін.), віковими кризами. Широке коло таких проблем і складає предмет щодо нової професійної галузі -- психологічного консультування, що виділилося з клінічної психології і психотерапії.

Спектр проблем доволі широкий: труднощі на роботі (незадоволеність роботою, конфлікти з колегами і керівниками, можливість звільнення), невпорядкованість особистого життя і безладдя у родині, погана успішність у школі, невпевненість у собі і відсутність самоповаги, болісні коливання в прийнятті рішень, труднощі у зав'язуванні і підтримці міжособистісних відносин і т.ін. З іншого боку, психологічне консультування, як молода галузь психологічної практики, поки що не має суворо окреслених меж, у його полі зору є найрізноманітніші проблеми.

Деяка невизначеність предмета психологічного консультування відбивається в розмаїтості визначень. Так, ліцензійна комісія Асоціації службовців і менеджерів США, що видає дозвіл на приватну практику, пропонує наступне визначення: "Консультування -- це сукупність процедур, спрямованих на допомогу людині у вирішенні проблем і прийнятті рішень щодо професійної кар'єри, шлюбу, родини, удосконалення особистості і міжособистісних відносин". Г. Беркс і Б. Стефайр (1979) запропонували трохи ширше визначення консультування: "Консультування -- це професійне відношення кваліфікованого консультанта до клієнта, що звичайно визначається як "особа-особистість", хоча іноді в ньому беруть участь більше двох осіб. Ціль консультування -- допомогти клієнтам зрозуміти, що відбувається в їхньому життєвому просторі й осмислено досягти поставленої мети на основі усвідомленого вибору при вирішенні проблем емоційного і міжособистісного характеру".

І. З історії розвитку психологічного консультування

Практично неможливо чітко відокремити консультування від психотерапії. До виходу у світ книги К. Роджерса «Консультування і психотерапія» консультуванням було прийнято називати одиничні і поверхневі контакти з клієнтом, більш тривалі контакти, спрямовані на глибоку реорганізацію особистості, позначалися терміном «психотерапія».

І консультування і психотерапія скоріше багатоелементні, ніж однорідні галузі знань і діяльності. Більш вірно буде розглядати консультаційні підходи і методи психологічної терапії. І консультування і психотерапія ґрунтуються на «плановому застосуванні методик, розроблених на базі загальноприйнятих психологічних принципів». І більшість західних дослідників вживають терміни «консультування» і «психотерапія» як синонімічні (Коттлер, Саханіан, Хейлі Дж, Блазер А.).

Як консультанти, так і психотерапевти використовують ті самі теоретичні моделі і підкреслюють, що необхідно цінувати клієнта як особистість, вислуховувати його співчутливо, сприймати сказане і заохочувати прагнення клієнта допомагати самому собі і відповідати за свої вчинки. К. Роджерс вважає, що консультування, консультативні бесіди, «з огляду на їхній цілющий ефект, можуть кваліфікуватися як психотерапія». І фактично протягом усієї своєї діяльності використовує ці терміни як взаємозамінні і рівнозначні на тій підставі, що вони можуть бути віднесені «до того самого основного методу, а саме серії прямих контактів з індивідом, спрямованих на те, щоб допомогти йому змінити свої психічні установки і поведінку. Незважаючи на те, що, може бути, й існують які-небудь причини для такої диференціації, та зрозуміло й те, що інтенсивне й успішне консультування нічим не відрізняється від інтенсивної й успішної психотерапії». Розгляд консультування як процесу психотерапії випливає із самої історії формування психологічного консультування.

1.1 Становлення професіональної практики консультування

У XIX-му столітті з'являються перші професійні консультанти, що намагаються зцілювати людей, допомагати їм у важкій для них ситуації за допомогою бесіди. У самостійну дисципліну психологічне консультування оформилося тільки 50 років тому, головним чином - у США. І за цей час бурхливого існування і розвитку практики консультування відбулося як чітке оформлення концептуального ядра, так і його розмивання. Вітчизняна історія психологічного консультування почала свій відлік не з «голови», а з «хвоста» американо-європейської історії консультування. Копіювання результатів чужої історії - справа вільна, необтяжлива, але безрезультатна і тупикова, тому що обов'язково призводить до перекручування базових понять і значень того цілісного явища, що ми відтворюємо в його прикладній, операційній його частині. До числа таких перекручувань у першу чергу ми відносимо й те, що, спостерігаючи факти емпіричної практики консультування, ми не маємо при цьому певну кількість ясних професійних форматів цієї практики, стандартів сертифікації підготовки і ліцензування діяльності професійних консультантів і їхньої наступної акредитації. Фактично не розробленою в концептуальному плані є проблема освіти консультантів. І звернення до історії консультування закладає для нас зерно проектування консультативної діяльності.

1.2 Практика консультування в контексті філософських, морально-духовних практик і вчень

Унікальність консультування полягає в тому, що його корені можна знайти у всій безлічі дисциплін і духовних практик, таких як філософія, релігія, педагогіка, медицина, психіатрія, соціальна робота, психологія родини. Розвиток цих дисциплін і, відповідно, практики консультування йшов нерівномірно. Органічно психологічне консультування входило в розвиток, життя і поширення філософських, релігійних вчень. Практично його можна знайти в будь-якій соціальній, духовній практиці, де воно присутнє як необхідний елемент існування і розвитку такої практики.
В часи палеоліту, як пишуть Дж. Коттлер і Р. Браун, першими фахівцям в галузі психічного здоров'я були служителі племінних язичних культів. Щоб випустити демонів з тіла одноплемінників, одержимих хворобою, вони проробляли дірки в їхніх головах. При всій радикальності цього методу усе-таки він ліг в основу консультативної роботи. Головним лікуючим засобом стала та обставина, що служителі культу для своїх одноплемінників фактично були носіями істин, що стали твердими і непорушними. Ці істини здатні були пояснити пристрій світу і місце в ньому самої людини. Від інших одноплемінників було потрібне прийняття цих істин як даності. Наявність світоглядної філософії регулювала внутрішнє життя людини, робила її більш стійкою. Але з розвитком людини і суспільства чим більш традиційними й устояними були культові обряди, тим менше вони могли просвітлювати і підтримувати людину, цю функцію могла виконати вже тільки вільна, не заформалізована, не канонізована практика. І в древній Мессопотамії і Персії, Греції і Римі насамперед практикою психологічного консультування займалися вже не тільки служителі культу, але й філософи, лікарі, подвижники духовних першовчень.

Першими дійсними консультантами можна назвати людей, що намагаються впливати на інших людей за допомогою своїх моральних вчень. До їхнього числа варто віднести в першу чергу родоначальників світових релігій, таких як Мойсей (1200років до н.е.), Мухаммед (570-362 р. до н.е.), Будда (500 років до н.е.), а також великих філософів стародавності: Лао-Цзи (600років до н.е.), Сократ (450 років до н.е.), Платон (400 років до н.е.), Аристотель (350 років до н.е.), і ін. Їх «консультативна діяльність» спиралася на потребу людини в духовному і пізнавальному поясненні світу, відповідно - на потребу людини в духовній, пізнавальній підтримці. Цю потребу в першу чергу психологічно могли задовольнити міфологічні описи, релігійні вчення, філософські пояснення і доктрини, а потім вже і наукові дослідження.

Що стосується людей, які прагнуть одержати духовну істину і внутрішнє просвітління, більшість цих філософів діяли як справжні «консультанти»: вони впливали на учнів своїми незвичайними ідеями, не тільки задовольняючи при цьому пізнавальну спрагу учнів, вирішуючи їхні духовно-пізнавальні проблеми, але й обов'язково стимулювали при цьому і їхній емоційний, інтелектуальний, психологічний ріст, відкриваючи для людини нові духовні, життєві, пізнавальні, психологічні простори й обрії. Ця практика по своїх методах не завжди може бути названа психологічною, психотерапевтичною, але вона, безсумнівно, є психологічною, психотерапевтичною за своїм характером, орієнтованості і результатам.

Просвітлення, знаходження людиною відчуття ясності свого руху в житті є глибинною метою психологічного консультування. Психологічний ефект просвітлення робить величезний, ні з чим не порівнянний вплив на все людське життя. «Просвітлення, - пише на закінчення своєї відомої книги «Мистецтво психологічного консультування» Р. Мей - приносить із собою рідке відчуття розкутості. Ті, хто відчув це почуття нарешті знаходять себе, своїх побратимів і знаходять своє місце в світі».

З кінця ХІХ в. під впливом культурно-історичного розвитку, визначених соціально-культурних змін у психологічній підтримці утворилася вже дійсна, реальна суспільна необхідність. І з цієї пори психологічна підтримка починає формуватися вже не як елемент, аспект, який входить у зміст морально-філософської і морально-духовної практики, а як самостійне поняття. Після чого починає складатися вже відповідно цій суспільній необхідності професійна соціальна практика - це практика консультування і психотерапії, для яких основною метою стає надання особистості психологічної допомоги як такої.

Професійна практика консультування і психотерапії, оформлена як практичний і науковий метод, починає складатися в рамках психоаналізу, аналітичної й індивідуальної психології, потім найбільш акцентовано в контексті неофрейдизма. Саме тут уперше позначилися ті процедурні аспекти консультування, які стали будуватися на основах міжособистісної комунікації. Їх розвиток цього аспекту в підсумку і дозволило практиці психологічної підтримки особистості й надалі ставати самостійною професійною діяльністю.

ІІ. Теоретичні аспекти психологічного консультування

2.1 Відмінності між психологічною консультацією і психотерапією

Розподіл цих двох сфер психологічної допомоги -- складне завдання, оскільки в чималому числі випадків професіоналові важко сказати, займається він психологічним консультуванням чи психотерапією. Як у консультуванні, так і в психотерапії використовуються ті ж самі професійні навички; вимоги, пропоновані до особистості клієнта і психотерапевта, однакові; процедури, які використовуються в консультуванні і психотерапії, теж подібні. Нарешті, у першому і другому випадках допомога клієнтові ґрунтується на взаємодії між консультантом (психотерапевтом) і клієнтом. Через труднощі поділу цих двох галузей деякі практики використовують поняття "психологічне консультування" і "психотерапія" як синоніми, аргументуючи свою точку зору схожістю діяльності психотерапевта і консультанта-психолога.

Але оскільки в більшості країн дані професії існують як окремі, важливо знайти підстави, за якими їх можна було хоча б частково розділити. Бреймер і Шостром (1982), говорячи про співвідношення консультування і психотерапії, уявляють два полюси континуума. На одному полюсі робота професіонала торкається в основному ситуаційних проблем, які розв'язуються на рівні свідомості і виникають в клінічно здорових індивідів. Тут розташована галузь консультування. На іншому полюсі -- більше прагнення до глибокого аналізу проблем з орієнтацією на несвідомі процеси, структурну перебудову особистості. Тут розташована галузь психотерапії. Галузь між полюсами належить діяльності, яку можна називати як консультуванням, так і психотерапією.

Гелсо, Фретс (1992), Блошер (1966) виділяють специфічні риси психологічного консультування, що відрізняють його від психотерапії:

· консультування орієнтоване на клінічно здорову особистість; це люди, що мають в повсякденному житті психологічні труднощі і проблеми, скарги невротичного характеру, а також люди, що почувають себе добре, однак ставлять перед собою ціль подальшого розвитку особистості;

· консультування зорієнтоване на здорові сторони особистості незалежно від ступеня порушення; ця орієнтація основана на вірі, що "людина може змінюватися, вибирати життя, яке її задовольнятиме, знаходити способи використання своїх задатків, навіть якщо вони невеликі через неадекватні установки і почуття, уповільнене дозрівання, культурну депривацію, нестачу фінансів, хворобу, інвалідність, похилий вік" (Джордан з співавт.; цит. по: Майерс з співавт., 1968);

· консультування частіше орієнтується на сьогодення і майбутнє клієнтів;

· консультування звичайно орієнтується на короткострокову допомогу (до 15 зустрічей);

· консультування орієнтується на проблемах, що виникають у взаємодії особистості і середовища;

· в консультуванні акцентується ціннісна участь консультанта, хоча відхиляється нав'язування цінностей клієнтам;

· консультування спрямоване на зміну поведінки і розвиток особистості клієнта.

2.2 Етичні принципи в психологічному консультуванні

Консультант, як і інші професіонали, несе етичну відповідальність і має зобов'язання. Насамперед, він відповідальний перед клієнтом. Однак клієнт і консультант знаходяться не у вакуумі, а в системі різноманітних відносин, тому консультант відповідальний і перед членами родини клієнта, перед організацією, у якій працює, взагалі перед громадськістю і, нарешті, перед своєю професією. Така відповідальність і обумовлює особливу важливість етичних принципів у психологічному консультуванні і психотерапії. Ось чому у всіх країнах створюються кодекси професійної етики, що регламентують професійну діяльність психотерапевта і консультанта-психолога.

Однак консультантові не так просто повністю дотримуватися правил етики за досить об'єктивними причинами. Основні з них вказали Джордж і Крістіані (1990):

1. Важко дотримуватись стандартів встановленої поведінки у величезному розмаїтті ситуацій консультування, адже кожен консультативний контакт є унікальним.

2. Більшість консультантів практикують у визначених установах (клініках, центрах, школах, приватних службах і ін.). Ціннісна орієнтація цих організацій може не зовсім збігатися з етичними вимогами до консультанта. У таких випадках консультант виявляється перед складним вибором.

Консультант нерідко потрапляє в етично суперечливі ситуації, коли, дотримуючись вимог однієї норми, він порушує іншу. Таким чином, у випадку будь-якого вибору кодекс етики не дотримується.

Взагалі етичні дилеми в значно більшій мірі, чим прямі порушення кодексу етики, допомагають зрозуміти обмеженість етичних кодексів при вирішенні виникаючих у консультуванні проблем.

Суперечність етичних проблем змушує періодично змінювати етичні кодекси. Американська асоціація психологів, в якій підхід до етичних питань, мабуть, найбільш структурований, за останні тридцять років тричі виправляла кодекс професійної етики. Виправлення вказують на зміни в суспільстві, але все-таки, як правило, зумовлені труднощами дотримання етичних норм. Перша вимога до консультанта пред'являється вже на початку процесу консультування. Рішення клієнта укласти "консультативний контракт" повинне бути цілком усвідомленим, тому консультант зобов'язаний під час першої зустрічі надати клієнтові максимум інформації про процес консультування:

· про основні цілі консультування;

· про свою кваліфікацію;

· про оплату за консультування;

· про приблизну тривалість консультування:

· про доцільність консультування;

· про ризик тимчасового погіршення стану в процесі консультування;

· про границі конфіденційності.

Консультант зобов'язаний правильно оцінювати рівень і межі своєї професійної компетентності. Він не повинен запевняти клієнта в допомозі, у разі якщо він не в змозі цього зробити. В консультуванні неприпустиме застосування недостатньо освоєних діагностичних і терапевтичних процедур. Консультативні зустрічі з клієнтами ні в якому разі не можна використовувати для іспиту яких-небудь методів або технік консультування. Якщо консультант в окремих випадках почуває, що є недостатньо компетентним, він зобов'язаний консультуватися з більш досвідченими колегами й удосконалюватися під їх керівництвом.

Консультант зобов'язаний надати вичерпну інформацію про умови консультування. Дуже важливо заздалегідь обговорити з клієнтом можливість аудіо- і відеозапису консультативних бесід і спостереження третьою особою через дзеркало однобічного бачення. Використання таких процедур є неприпустимим без згоди клієнта. Ці процедури можуть бути важливі для консультанта в педагогічних і дослідницьких цілях, а також корисні клієнтові для оцінки динаміки його проблем і ефективності консультування. Іноді контролююча кваліфікацію консультанта інстанція вимагає представити докладну інформацію про конкретний випадок. Опір деяких невпевнених у собі консультантів до процедур спостереження або запису бесід нібито з прагнення зберегти конфіденційність і відгородити клієнта насправді виражає їх власну тривожність і дискомфорт. Основне джерело етичних дилем у консультуванні -- питання конфіденційності. Воно являє собою лакмусовий папірець міри відповідальності консультанта перед клієнтом. Консультування неможливе, якщо клієнт не буде довіряти консультантові. Питання конфіденційності варто обговорити під час першої зустрічі з клієнтом.

Консультант, забезпечуючи таємність, повинен ознайомити клієнта з обставинами, при яких професійна таємниця не дотримується. Конфіденційність не можна звести в абсолютний принцип. Найчастіше доводиться говорити про її границі. Шнейдер (1963; цит. за: Джордж, Крістіані, 1990) сформулював сім основних правил, наслідуючи які можна встановити такі границі:

1. Зобов'язання дотримуватися конфіденційності не абсолютне, а відносне, оскільки існують визначені умови, здатні змінити таке зобов'язання.

2. Конфіденційність залежить від характеру представлених клієнтом відомостей, проте довірливість клієнта незрівнянно сильніше зв'язує консультанта, ніж "таємність" подій, про які повідомляє клієнт.

3. Матеріали консультативних зустрічей, що не можуть заподіяти шкоди інтересам клієнта, не підпадають під правила конфіденційності.

4. Матеріали консультативних зустрічей, необхідні для ефективної роботи консультанта, також не підпадають під правила конфіденційності (наприклад, можливе надання експертові матеріалів консультування за домовленістю з клієнтом).

5. Конфіденційність завжди ґрунтується на праві клієнта на добре ім'я і збереження таємниці. Консультант зобов'язаний поважати права клієнтів і у визначених випадках навіть вчиняючи протизаконно (наприклад, не надавати інформацію про клієнта правоохоронним органам, якщо цим не порушуються права третіх осіб).

6. Конфіденційність обмежена правом консультанта на збереження власного достоїнства і безпеки своєї особистості.

7. Конфіденційність обмежена правами третіх осіб і громадськості.

Серед обставин, що найбільш часто вказуються, при яких дія правил конфіденційності в консультуванні може бути обмежена, заслуговують згадування наступні:

1. Підвищений ризик для життя клієнта або інших людей.

2. Злочинні дії (насильство, розбещення, інцест та ін.), які можуть бути вчинені над неповнолітніми.

3. Необхідність госпіталізації клієнта.

4. Участь клієнта й інших осіб у поширенні наркотиків і інших злочинних дій.

З'ясувавши під час консультування, що клієнт представляє для когось серйозну загрозу, консультант зобов'язаний ужити заходів для захисту потенційної жертви (або жертв) і проінформувати про небезпеку її саму (їх), батьків, близьких, правоохоронні органи. Консультант також повинен повідомити клієнта про свої наміри.

Інший важливий етичний принцип, що обговорюється настільки ж часто, як і конфіденційність, -- це заборона на подвійні відносини. Недоцільне консультування родичів, друзів, співробітників, студентів, що навчаються у консультанта; неприпустимі сексуальні контакти з клієнтами. Така заборона цілком зрозуміла, оскільки консультування дає фахівцеві переважне положення і виникає загроза, що при особистих відносинах ця перевага може використовуватися з метою експлуатації.

ІІІ. Мета і завдання психологічного консультування

3.1 Структура процесу психологічного консультування

Жодна з теоретичних орієнтацій або шкіл психологічного консультування не відображає всіх можливих ситуацій взаємодії консультанта і клієнта. Тому розглянемо саму загальну модель структури консультативного процесу, названу еклектичною (Б.Е. Гілланд і співробітники; 1989). Ця системна модель, яка охоплює шість тісно пов'язаних між собою стадій, відображає універсальні риси психологічного консультування або психотерапії будь-якої орієнтації.

1. Дослідження проблем. На цій стадії консультант установлює контакт із клієнтом і досягає взаємної довіри: необхідно уважно вислухати клієнта, який говорить про свої труднощі, і виявити максимальну щирість, емпатію, турботу, не прибігаючи до оцінок і маніпулювання. Варто заохочувати клієнта до поглибленого розгляду проблем, які у нього виникли і фіксувати його почуття, зміст висловлювань, невербальну поведінку.

2. Двовимірне визначення проблем. На цій стадії консультант прагне точно охарактеризувати проблеми клієнта, встановлюючи як емоційні, так і когнітивні їхні аспекти. Уточнення проблем ведеться доти, поки клієнт і консультант не досягнуть порозуміння; проблеми визначаються конкретними поняттями. Точне визначення проблем дозволяє зрозуміти їхні причини, а іноді вказує і способи вирішення. Якщо при визначенні проблем виникають труднощі, неясності, то треба повернутися до стадії дослідження.

3. Ідентифікація проблем. На цій стадії з'ясовуються і відкрито обговорюються можливі альтернативи вирішення проблем. Користуючись відкритими питаннями, консультант спонукує клієнта назвати всі можливі варіанти, які клієнт вважає підходящими і реальними, допомагає висунути додаткові альтернативи, однак не нав'язує своїх рішень. Під час бесіди можна скласти письмовий список варіантів, щоб їх було легше порівнювати. Варто знайти такі альтернативи вирішень проблем, які клієнт міг би безпосередньо використовувати.

4. Планування. На цій стадії здійснюється критична оцінка обраних альтернатив вирішень. Консультант допомагає клієнтові розібратися, які альтернативи підходять і є реалістичними з погляду попереднього досвіду і дійсної готовності змінитися. Складання плану реалістичного вирішення проблем повинне також допомогти клієнтові зрозуміти, що не всі проблеми розв'язні. Деякі проблеми вимагають занадто багато часу; інші можуть бути вирішені лише частково за допомогою зменшення їхнього деструктивного, дезорганізуючого впливу на поведінку. У плані вирішення проблем варто передбачити, якими засобами і способами клієнт перевірить реалістичність обраного рішення (рольові ігри, "репетиція" дій і ін.).

5. Діяльність. На цій стадії відбувається послідовна реалізація плану вирішення проблем. Консультант допомагає клієнтові побудувати діяльність з урахуванням обставин, часу, емоційних витрат, а також розумінням можливості невдачі в досягненні цілей. Клієнт повинен засвоїти, що часткова невдача -- ще не катастрофа і варто продовжувати реалізовувати план вирішення проблеми, зв'язуючи всі дії з кінцевою метою.

6. Оцінка і зворотний зв'язок. На цій стадії клієнт разом з консультантом оцінює рівень досягнення мети (ступінь вирішення проблеми) і узагальнює досягнуті результати. У випадку потреби можливе уточнення плану вирішення. При виникненні нових або глибоко прихованих проблем необхідне повернення до попередніх стадій.

Ця модель, що відбиває консультативний процес, допомагає лише краще зрозуміти, як відбувається конкретне консультування. Реальний процес консультування значно обширніший і нерідко не підкоряється даному алгоритму. Виділення стадій є умовним, оскільки в практичній роботі одні стадії поєднуються з іншими, і їх взаємозалежність складніша, ніж у представленій схемі.

Тут варто підкреслити те, що в процесі консультування важливі не стільки схеми (хоча загальне представлення і розуміння ходу консультування обов'язкові), скільки професійна і людська компетенція консультанта.

Загальні правила й установки консультанта, які структурують процес консультування і роблять його ефективним:

1. Не буває двох однакових клієнтів і ситуацій консультування. Людські проблеми тільки ззовні можуть здаватися схожими, однак оскільки вони виникають, розвиваються, існують у контексті унікальних людських життів, то і самі проблеми в дійсності є унікальними. Тому кожна консультативна взаємодія унікальна і неповторна.

2. У процесі консультування клієнт і консультант постійно змінюються згідно їхнім відносинам; у психологічному консультуванні немає статичних ситуацій.

3. Найкращим експертом власних проблем є клієнт, тому при консультуванні варто допомогти йому прийняти на себе відповідальність за вирішення його проблем. Бачення власних проблем клієнтом не менш, а може бути, і більш важливо, ніж уявлення про них консультанта.

4. У процесі консультування почуття безпеки клієнта важливіше, ніж вимоги консультанта. Таким чином, у консультуванні недоречно домагатися мети будь-якою ціною, не звертаючи уваги на емоційний стан клієнта.

5. Прагнучи допомогти клієнтові, консультант зобов'язаний "підключити" усі свої професійні й особистісні можливості, однак у кожному конкретному випадку він не повинен забувати, що він всього лише людина і тому не здатна цілком відповідати за іншу людину, за його життя і труднощі.

6. Не слід очікувати безпосереднього ефекту від кожної окремо взятої консультативної зустрічі -- вирішення проблем, а також успіх консультування не схожі на пряму, що рівномірно піднімається нагору; це процес, у якому помітні поліпшення змінюються погіршеннями, тому що самозміна вимагає багатьох зусиль і ризику, що не завжди і не відразу завершуються успіхом.

7. Компетентний консультант знає рівень своєї професійної кваліфікації і власні недоліки, він відповідальний за дотримання правил етики і за роботу на благо клієнтів.

8. Для позначення і концептуалізації кожної проблеми можуть бути використані різні теоретичні підходи, але немає і не може бути найкращого теоретичного підходу.

9. Деякі проблеми -- це сутнісні людські дилеми і в принципі нерозв'язні (наприклад, проблема екзистенціальної провини). У таких випадках консультант повинен допомогти клієнтові зрозуміти неминучість ситуації й змиритися з нею.

3.2 Задачі й цілі психологічного консультування

Існує багато подібних визначень, і усі вони включають кілька основних положень:

1. Консультування допомагає людині вибирати і діяти за власним розсудом.

2. Консультування допомагає навчатися новій поведінці

3. Консультування сприяє розвиткові особистості.

4. У консультуванні акцентується відповідальність клієнта, тобто визнається, що незалежний, відповідальний індивід здатний у відповідних обставинах приймати самостійні рішення, а консультант створює умови, що заохочують вольову поведінку клієнта.

5. Серцевиною консультування є "консультативна взаємодія" між клієнтом і консультантом, заснована на філософії "клієнт-центрованої" терапії.

Основоположником клієнт-центрованої терапії є відомий американський психотерапевт К. Роджерс, який виділив три основних принципи цього напрямку:

a. кожна особистість має безумовну цінність і заслуговує поваги як така;

b. кожна особистість в змозі бути відповідальною за себе;

c. кожна особистість має право вибирати цінності і цілі, приймати самостійні рішення.

Таким чином, визначення психологічного консультування охоплюють стрижневі установки консультанта у відношенні людини загалом і клієнта зокрема. Консультант приймає клієнта як унікального, автономного індивіда, за яким визнається і поважається право вільного вибору, самовизначення, право жити власним життям. Тим більше важливо визнати, що будь-яке навіювання або тиск заважає клієнтові прийняти відповідальність на себе і правильно вирішувати свої проблеми.

Питання визначення цілей консультування не є простим, оскільки залежить від потреб клієнтів, що звертаються за психологічною допомогою, і теоретичної орієнтації самого консультанта. Однак, перш ніж ознайомитися з різноманіттям цілей консультування, сформулюємо, слідуючи за Джордж і Крістіані (1990), кілька універсальних цілей, що у більшому або меншому ступені згадуються теоретиками різних шкіл:

1. Сприяти зміні поведінки, щоб клієнт міг жити продуктивніше, випробувати задоволеність життям, незважаючи на деякі неминучі соціальні обмеження.

2. Розвивати навички подолання труднощів при зіткненні з новими життєвими обставинами і вимогами.

3. Забезпечити ефективне прийняття життєво важливих рішень. Існує безліч справ, яким можна навчитися під час консультування: самостійні вчинки, розподіл часу й енергії, оцінка наслідків ризику, дослідження поля цінностей, у якому відбувається прийняття рішень, оцінка властивостей своєї особистості, подолання емоційних стресів, розуміння впливу установок на прийняття рішень і т.п.

4. Розвивати уміння зав'язувати і підтримувати міжособистісні відносини. Спілкування з людьми займає значну частину життя й у багатьох викликає труднощі через низький рівень їхньої самоповаги або недостатність соціальних навичок. Будь то сімейні конфлікти дорослих або проблеми взаємин дітей, варто поліпшувати якість життя клієнтів за допомогою навчання кращій побудові міжособистісних відносин.

5. Полегшити реалізацію і підвищення потенціалу особистості. На думку Блочер (1966), у консультуванні необхідно прагнути до максимальної волі клієнта (з огляду на природні соціальні обмеження), а також до розвитку здатності клієнта контролювати своє оточення і власні реакції, які провокуються оточенням.

Р. Мей (1967) вказує, що при роботі з дітьми консультант повинен домагатися зміни їхнього найближчого оточення з метою підвищення ефективності допомоги.

Незважаючи на деяку спільність цілей психологічного консультування, основні психологічні школи все-таки значно розходяться в їхньому розумінні.

Так чи можливо все-таки говорити про якісь універсальні цілі консультування, коли ми можемо допомагати клієнтові й у прагненні до волі, і в подоланні емоційних стресів, і в навчанні адаптивній поведінці, і в пошуку повноцінного самовираження? Можлива така відповідь на питання: мету психологічного консультування складають континуум, на одному полюсі якого -- загальні, глобальні, перспективні цілі, а на іншому -- специфічні, конкретні, короткострокові цілі. Мета консультування не обов'язково знаходиться в протиріччі -- просто в школах, орієнтованих на перебудову особистості, акцентуються перспективні цілі, а в школах, орієнтованих на зміну поведінки, більше значення надається конкретним цілям.

ІV. Загальна характеристика методів проведення психологічної консультації

4.1 Групи та види психологічного консультування

Всі види психологічного консультування можна поділити на дві групи (табл.1). До першої належить консультування, яке стосується приватного життя особистості (групи), а також індивідуальне та сімейне консультування. Другу групу утворює консультування, яке стосується проблем професійної, трудової діяльності людей. Це консультування з проблем індивідуальної професійної діяльності (вибір професії, професійне становлення, адаптація до професії та її зміна), а також з проблем управління організацією та управління персоналом (в умовах здійснення спільної професійної діяльності).

табл.1 Основні види психологічного консультування

4.2 Процедури й техніки психологічного консультування

Важливою технікою консультування є постановка питання, використовується з двома цілями: одержання інформації про клієнта і спонукання його до самоаналізу.

Як відомо, питання розділяються на відкриті і закриті. Закриті питання використовуються для одержання конкретної інформації про клієнта і звичайно припускають відповідь в одному - двох словах, підтвердження або заперечення. Відкриті питання слугують не стільки для одержання відомостей про життя клієнтів, скільки дозволяють обговорювати почуття.

Будь-яке питання повинне бути обґрунтоване - задаючи його, треба знати, з якою метою воно задається.

Для створення і зміцнення консультативного контракту дуже важливі прийоми схвалення і заспокоєння. Підбадьорити клієнта можна короткою фразою, що означає згоду або розуміння. Така фраза спонукує клієнта продовжити розповідь. Схваленням виражається підтримка. Заспокоєння, разом зі схваленням дозволяє клієнтові повірити в себе і ризикувати, змінюючи деякі аспекти самзвеличення, випробовуючи нові способи поводження.

Відображаючи зміст визнань клієнта, ми перефразовуємо його висловлення або узагальнюємо кілька висловлювань. Відображення змісту показує клієнтові, що його активно вислуховують і що він зрозумілий. Це також допомагає і самому клієнтові краще зрозуміти себе, розібратися у своїх думках, ідеях, установках.

Пізнання і відображення почуттів клієнта представляються однією з найголовніших технік консультування. Відображення почуттів тісно пов'язано з перефразовуванням висловлених клієнтом почуттів - різниця лише в тому, що в останньому випадку увага зосереджується на змісті, а при відображенні почуттів - на тім, що приховано за змістом. Бажаючи відображати почуття клієнта, консультант уважно вислуховує його визнання, перефразовує окремі твердження, тим самим орієнтуючись і на почуття, висловлені клієнтом у визнанні.

Уміння мовчати і використовувати тишу в терапевтичних цілях - одна з найважливіших навичок консультування. Хоча тиша в консультуванні іноді означає порушення консультативного контракту, проте вона буває глибоко осмисленою. Для консультанта, що навчився бути чуйним до різних змістів тиші, взагалі до тиші і який навчився свідомо створювати і використовувати паузи в консультуванні, мовчання стає особливо коштовним.

Мета консультування досягається за допомогою надання клієнтові інформації: консультант висловлює свою думку, відповідає на питання клієнта й інформує його про різні аспекти обговорюваних проблем.

Кожен клієнт - це не відкрита книга, а невідома країна, де все нове і спочатку важко піддається розумінню. Хоча якось орієнтуватися в цій незвіданій країні консультантові допомагає техніка інтерпретації. У консультуванні дуже важливо виявити більше, ніж утримується в поверхневому оповіданні клієнта. Інтерпретаційні твердження консультанта додають визначений зміст чеканням, почуттям, поводженню клієнта, тому що допомагають установити причинні зв'язки між поводженням і переживаннями.

Кожен консультант час від часу змушений у терапевтичних цілях вступати в конфронтацію з клієнтами. Конфронтацією домагаються показу клієнтові способів психологічного захисту, які використовуться у прагненні пристосуватися до життєвих ситуацій, але які пригнічують, обмежують становлення особистості. У центрі конфронтації звичайно виявляється стиль міжособистісного спілкування клієнта, що відображається в консультативному контракті.

Структурування означає організацію відносин консультанта з клієнтом, виділення окремих етапів консультування й оцінку їх результатів, а також надання клієнтові інформації про процес консультування. Закінчивши один етап, консультант разом із клієнтом обговорюють результати, формують висновки.

4.3 Напрями професіональної підготовки психолога-консультанта

Професійна підготовка психолога-консультанта містить у собі, крім обов'язкової для будь-якого психолога загальноосвітньої наукової підготовки (до неї входить мінімум наукових знань, необхідних професійному психологові будь-якого профілю), також і освоєння ряду розділів психології, що припускають спеціалізацію у відповідній професійній галузі, у даному випадку - в галузі психологічного консультування. Ці спеціальні напрямки професійної підготовки психолога-консультанта наступні:

1. Вивчення підготовчого етапу психологічного консультування.

2. Освоєння інформації про зміст роботи психолога-консультанта.

3. Оволодіння методами роботи психолога-консультанта з клієнтом.

4. Ознайомлення з особливостями проведення психологічного консультування в наступних спеціальних галузях: сімейне консультування, ділове консультування, психолого-педагогічне консультування, інтимно-особистісне консультування.

5. Робота психолога-консультанта під керівництвом більш досвідченого психолога-консультанта-супервізора.

Вивчення процесу підготовки роботи психологічної консультації містить у собі уважне ознайомлення з комплексом організаційних питань, включаючи вибір галузі консультування, початку роботи консультації і т.д.

Серед тих конкретних задач, що у практичному плані повинен вміти вирішувати психолог-консультант, можуть бути названі наступні:

* Визначення кола потенційних клієнтів - відвідувачів психологічної консультації, їхніх можливих проблем у залежності від змісту роботи психологічної консультації і від тих професійних вимог, що можуть бути пред'явлені до працюючих у консультації психологів.

* Підбор кадрів психологів і обслуговуючого персоналу для роботи в психологічній консультації. Проведення з кадрами спеціальної підготовчої роботи з ознайомлення з умовами роботи й обов'язками, з організацією взаємодії один з одним, із правилами роботи консультації.

* Підготовка матеріальної бази і документації для початку практичної роботи консультації.

* Підготовка і поширення інформації про роботу консультації серед потенційних клієнтів.

Знайомство з організацією роботи психологічної консультації містить у собі також засвоєння того, як створюється психологічна консультація, що входить у мінімум необхідного для неї устаткування, який оптимальний режим роботи психологічної консультації і психолога-консультанта, якою повинна бути обстановка в психологічній консультації під час її роботи і ряд інших питань.

Знайомство починаючого фахівця зі змістом роботи психолога-консультанта у свою чергу припускає наступне. По-перше, ознайомлення з тим, що являє собою психологічне консультування, у чому полягає його відмінність від інших видів практичної діяльності психолога. По-друге, з'ясування того, що повинен знати і вміти робити психолог-консультант, щоб на досить високому рівні справлятися зі своїми професійними обов'язками. По-третє, ознайомлення з основними видами психологічного консультування, з головними вимогами, пропонованими до них. По-четверте, знання умов роботи психолога-консультанта.

Освоєння методів роботи психолога-консультанта передбачає оволодіння починаючим психологом-консультантом прийомами спілкування з клієнтами, методами психодіагностики, які використовуються в практиці психологічного консультування. Ці прийоми і методи повинні бути освоєні майбутнім психологом-консультантом практично, у ході відповідних спеціальних занять. У число таких прийомів і методів входять, зокрема, методи прямого психотерапевтичного впливу психолога-консультанта на клієнта.

Необхідність вивчення особливостей проведення психологічного консультування в різних галузях пов'язана з тим що, по-перше, інтимно-особистісне, сімейне, ділове і психолого-педагогічне консультування - це різні речі, по-друге, психолог-консультант не в однаковому ступені займається даними видами консультування і, звертаючись до них час від часу, повинен зберігати свою професійну кваліфікацію у всіх зазначених галузях. До того ж у цих сферах психологічного консультування існує безліч часткових, досить тонких і складних специфічних питань, пізнання яких вимагає довгого часу, а успішне практичне вирішення - твердих умінь і навичок.

Робота в ролі практичного психолога-консультанта під керівництвом більш досвідченого фахівця необхідна психологові-консультантові для придбання професійного досвіду й оволодіння на практиці необхідними уміннями і навичками. Цьому всьому набагато легше навчитися на досвіді інших, чим у результаті прослуховування лекцій і читання книг. Крім того, у практичній роботі психолога-консультанта нерідко виникає безліч несподіваних питань, що неможливо заздалегідь передбачити й у ході навчальної діяльності одержати на них задовільні відповіді. Уміння виробляються практично в ході наслідування професійної роботи інших, це ж зводить до мінімуму можливі помилки, які у своїй роботі може допустити починаючий психолог-консультант. Функція супервізора, що виконує більш досвідчений психолог-консультант, у даному випадку полягає в тім, щоб не тільки підготувати малодосвідченого психолога до самостійної роботи, але і кваліфіковано оцінити ступінь його готовності до такої роботи.

Висновки

Психологічне консультування спрямоване на вирішення різного роду психологічних труднощів, насамперед ситуативних і міжособистісних проблем. У важкий, критичний момент життя людини, психолог-консультант може допомогти перебороти стрес, життєву кризу, утрату близької людини, а також краще зрозуміти життєву ситуацію і прийняти вірне рішення.

Психологічне консультування також може допомогти в розумінні і реорганізації відносин з іншими людьми. Основна задача психолога-консультанта в даній ситуації полягає в тому, щоб допомогти подивитися на характер взаємин з іншими людьми збоку, обговорити ті їх сторони, що будучи джерелами труднощів, звичайно не усвідомлюються і не контролюються. Основа такої роботи складається в дослідженні і зміні установок щодо інших людей, і форм взаємодії з ними. У ході консультативної бесіди з'являється можливість ширше глянути на ситуацію, інакше оцінити свою роль у ній і, відповідно до цього нового бачення, змінити своє відношення до того, що відбувається і власне до поводження.

Використана література

1. Кочюнас Р. Основы психологического консультирования / Пер. с лит.; Под ред. В.В. Макарова; Науч. консультант А.Б. Хавин.- М.: Академический проект, 1999.

2. Кочюнас Р. Психологическое консультирование и групповая психотерапия. - М.: Академический Проект: Гаудеамус, 2005.

3. Мэй Р. Искусство психологического консультирования. М., 1994.

4. О.Ф. Бондаренко / Основи консультативної психології. Аналіз сучасних концепцій: Навч. посіб. /Метод. рекоменд. для студентів пед. інститутів спеціальності «Практичний психолог у закладах народної освіти». / Укл. О.Ф. Бондаренко.-К.: РНМК Мін. освіти України, 1992.

5. Немов Р.С. Основы психологического консультирования: Учебник для студ. вузов, обуч. по спец. «Психология» -М.: Владос, 2001.

6. Абрамова Г.С. Психологическое консультирование: Теория и опыт: Учеб. пособие для студ. высш. пед. уч. заведений / Москва: Академия, 2000.

7. Алешина Ю.Е. “Специфика психологического консультирования”/“Вестник психосоциальной и коррекционно-реабилитационной работы”, №1, 1994."Психотерапевтическая энциклопедия". СПб, 1998.

8. Алешина Ю.Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. М., 1993.

9. Б.Д. Карвасарский. Психотерапевтическая энциклопедия. 2-е издание, 2000г.

10. Тобиас Л. Психологическое консультирование и менеджмент: Взгляд клинициста /Пер. с англ. А.И.Сотова. - М.: Независимая фирма “Класс” (Библиотека психологии и психотерапии).

11. Шнейдер Л.Б., Вольнова Г.В., Зыкова М.Н. Психологическое кон-сультирование. Учебное пособие для студентов высших учебных за-ведений. Серия "Серебряная сова". -- М.: Ижица, 2002.

12. Елизаров А.Н. Введение в психологическое консультирование. Учебное пособие. - М.: «Ось-89», 2003.

13. Елизаров А.Н. Основы индивидуального и семейного психологического кон-сультирования: Учебное пособие. - М.: «Ось-89», 2003.

14. Бондаренко А.Ф. Психологическая помощь: теория и практика. -- Изд. 3-е, испр. и доп. -- М.: Независимая фирма “Класс”, 2001.

15. Румянцева Т. В. Психологическое консультирование: диагностика отношений в паре. Учебное пособие. -- СПб.: Речь, 2006.

16. С. Ю. Головин. Словарь практического психолога. - М.: 2001.

17. Б.Г. Мещеряков, В.П. Зинченко. Большой психологический словарь. - М.: 1997.

18. С.Л. Соловьева / Справочник практического психолога: Психотерапия / сост. С.Л. Соловьева. - М.: АСТ, 2005.

Словник основних понять

Психодіагностика -- це надання психологічної допомоги клієн-тові шляхом повідомлення йому об'єктивної психологічної інфор-мації. При цьому психолог відповідає за достовірність та форми повідомлення інформації клієнтові, а він сам виробляє ставлення до інформації та приймає рішення про її використання.

Психологічна корекція -- це організований вплив на клієнта з метою зміни показників його активності відповідно до вікових норм психічного здоров'я. Основними об'єктами уваги психолога є вікова норма та індивідуальний темп оволодіння певним видом діяльності.

Психологічне консультування -- це вид психологічної допо-моги психічно нормальним людям для досягнення ними цілей осо-бистого зростання. Мета консультування -- забезпечити продуктив-не існування людини в конкретних обставинах її життя, тобто здат-ність людини знаходити якомога більше варіантів поведінки, понять, думок, почуттів, вчинків для забезпечення можливостей спілкування з якомога більшою кількістю людей і груп.

Психотерапія -- це вид психологічної допомоги, що передбачає активний вплив психотерапевта на особистість клієнта, який має на меті реконструкцію його особистості.

Психологічна служба -- система практичного використання психології для вирішення комплексних задач психологічної експертизи, діагностики, консультації в сферах виробництва, медицини, освіти, культури, спорту, правоохоронної діяльності. (І. В. Дубровіна.)

Роджерс Карл Ренсом (1902-1987) - американський психолог, один із засновників гуманістичної психології. Автор книги "Клієнт-центрована терапія"(1954). В якості ядра особистості розглядав Я-концепцію, представлену динамікою співвідношення Я-реального і Я-ідеального. За його пуявленнями, в особистості існують дві інстанції, які мають працювати злагоджено, "реальне Я", що представляє собою систему уявлень й оцінок самого себе, які залежать від індивідуального досвіду і актуальних оцінок оточуючих, і "ідеальне Я", яке представляє собою те, якою людина хоче бути. Розробив так звану недирективну психотерапію, центровану на клієнті, в основі якої лежить правило не давати порад клієнту і уникати оцінок його поведінки, але актуалізувати його творчий потенціал, який потрібний для самостійного вирішення його проблем.