У Великому тлумачному психологічному словнику задоволеність позначається як "стан задоволення, що виникає у людини після усвідомлення того, що він досяг бажаної мети". Дослідники пов'язують тісні взаємини, як із фізичним здоров'ям, так і з емоційним благополуччям. Основний спосіб задовольнити свою потребу у приєднанні це шлюб.

Аргайл М. стверджував, що сімейні люди, особливо ті, хто щасливий у шлюбі, відчувають більш високу ступінь задоволеності життям. За результатами досліджень проваджень у США в порівнянні з вдовами та самотніми людьми, і особливо з розведеними і покинутими, люди, що перебувають у шлюбі, відчувають себе більш задоволеними життям. Однак, існує поняття якості подружнього життя. Багато вітчизняних і закордонних психологів стверджують, що воно залежить від любові.

Любов в своїх інтимних психологічних характеристиках є суспільно історично зумовленим почуттям, що своєрідно відображає соціальні відносини і особливості культури, виступає в якості моральної основи відносин в інституті шлюбу [16].

На думку Вірджинії Сатир любов Ї це сильне почуття, через яке людина реалізує бажання боротися за свої мрії, не ризикуючи бути засудженою [17].

У короткому психологічному словнику поняття "любов" розглядається як інтенсивне, напружене, стійке відчуття суб'єкта, обумовлене сексуальними потребами та проявляється в соціально-сформованому прагненні бути своїми особистісно-значущими рисами, щоб бути максимально представленим в життєдіяльності іншого таким чином, щоб пробудити в нього потребу в відповідному почутті тієї ж інтенсивності, напруженості та стійкості, піклуватися про іншого, допомагати йому, відчувати себе в безпеці.

Відповідно до концепції Роберта Стернберга, любов складається із трьох компонентів: близькість, пристрасть, зобов'язання. З його точки зору любов Ї сильне почуття, що дозволяє людині давати іншій необхідне (задовольняти його потреби) і отримувати потрібне для себе (задовольняти свої потреби). Традиційно любов вважалася основою шлюбних відносин, створення сім'ї [18].

На думку Навайтіс, родина Ї це група, яка задовольняє потреби своїх членів. Родину яка виконує всі функції або задовольняє всі потреби людини можна назвати зрілою [19].

Слід зазначити, що молоді чоловіки тим більше задоволені своєю подружнім життям, чим більш не поступливими вони є, тобто, чим частіше їм вдається зберегти незмінним своє перше слово. Для дружин, як зауважує А. Кронік, не має настільки великого значення відстоювання своїх слів. Задоволеність дружини сімейним життям залежить скоріше від того, чи говорить вона з чоловіком "однією мовою" чи на різних. Можна зробити висновок, що для чоловіків важливіше ставлення до них на "Ви", а для жінок істотніше почуття сімейного "Ми" [20].

Постійне життя поруч з іншою людиною неминуче призводить до накопичення розбіжностей, спалахів роздратування і конфліктів. Всі пари стикаються з неприємностями в процесі шлюбу: всім буває деколи боляче, іноді люди розчаровуються і не розуміють один одного. Любов остигає, згасає або зникає, про неї забувають, у її відродження вже не вірять. Без любові зникає щастя сімейного життя, почуття задоволеності шлюбом.

Р.С. Немов зниження подружньої задоволеності пояснює взаємодією наступних п'яти чинників [18]:

1. Індивідуальних характеристик кожного члена сім'ї, зокрема уявлень кожного з них про самого себе.

2. Відносин між чоловіком і дружиною, особливо тих, які виникають у системі розподілу між ними домашньої роботи.

3. Взаємовідносин між кожним батьком і дитиною.

4. Зв'язків, що існують між новою сім'єю і двома вихідними: батьками та родичами чоловіка та дружини.

5. Матеріальних і професійних обставин життя сім'ї.

Подружня задоволеність або незадоволеність може бути обумовлена будь-яким з цих факторів окремо або завдяки їх комбінації.

Ейдеміллер Е.Г. і Юстицкис В.В. розрізняють усвідомлену і погано усвідомлювану або тліючу незадоволеність [19].

У випадку усвідомленої незадоволеності зазвичай спостерігається відкрите визнання чоловіком того, що їхні стосунки їх не задовольняють. Показовим при цьому є вказівка на глибинний характер незадоволеності на те, що сімейне життя не відповідає навіть самим мінімальним вимогам. Як правило, згадується якесь дуже важлива і психологічно зрозуміла причина, що заважає негайно розвестися. заважає негайно розійтися (частіше за все діти або житлові проблеми). Усвідомлена незадоволеність нерідко супроводжується конфліктом між подружжям: до констатації незадоволеності, приєднуються виражені агресивні ноти, прямі вказівки на те, що причиною її є інший чоловік.

Інакше проявляється "тліюча незадоволеність". Чоловіком виражається відносна задоволеність сімейним життям: "Живемо нормально", "Не гірше, ніж інші люди". Справжня незадоволеність виявляється непрямим шляхом. По-перше, через вираження почуттів і станів: монотонність, нудьга, безбарвність життя. По-друге, незадоволеність проявляється в численних скаргах на різні приватні сторони сімейного життя. По-третє, "тліюча незадоволеність проявляється в ряді специфічних феноменів:

1. Феномен "краплі дьогтю". Мова йде про, в більшості випадків, об'єктивно другорядні проблемі, які в даній сім'ї розростається до таких розмірів, що здатні серйозно знизити задоволеність подружжям сімейними відносинами. Аналогічну роль відіграють і великі, значимі проблеми, які не можуть бути вирішені в даний момент, але постійно відчуваються як важливий фактор незадоволеності життям сім'ї.

2. Наростання фрустрації в одного або в обох членів подружжя. Вони повідомляють про те, що обидва (або один з них), стали "нервовими", при цьому ними не вказується на якісь, на їх погляд, об'єктивні причини цього явища. Особливо наочно "тліюча незадоволеність" проявляється через емоційні вибухи. Незадоволеність, сварки, конфлікти неминуче ведуть за собою зміни у поведінці, характері і світовідчутті подружжя. Наслідки "тліючої незадоволеності" виявляються в якості чинника, що бере участь в етіології субдепресивних станів при невротичному розвитку особистості, в клініці алкоголізму (особливо жіночого), а також в якості декомпенсуючого чинника при явних акцентуаціях характеру.

Емоційні відносини не є постійними і незмінними, тому дослідники підкреслюють необхідність розумної організації взаємин у шлюбі.

С.Д. Лаптенок відзначає, що чинники, що зв'язують подружжя у їхньому союзі, розподіляться так [20]:

Спільність духовних інтересів і подружня любов;

Сексуальна сумісність;

Любов до дітей;

Подружній обов'язок;

Сімейний затишок;

Матеріально-житлові умови.

М.Т. Кузнєцов приводить деякі несприятливі психологічні моменти, які руйнують стабільність емоційних відносин:

1. Відсутність віри в любов, у можливість постійності подружньої любові.

2. Хибні уявлення про чинники сімейного благополуччя та ігнорування таких з них, як взаємоповага, здатність на взаємну довіру і розуміння.

3. Незнання і відсутність інтуїтивного почуття основних закономірностей статевої любові.

4. Нездатність вловлювати і розуміти почуття партнера, його характерологічні особливості та звички, нездатність контролювати і регулювати свої власні емоції і почуття, прояв споживацько-егоїстичного відношення до кохання в цілому [].

Важливий вплив на емоційні стосунки в шлюбі надають: культура спілкування та дозвілля, спільне прийняття рішень подружжям, спільне сімейно-побутове самообслуговування сім'ї, створення сімейної субкультури.

Стабілізація емоційних відносин залежить від рівноправності її членів, індивідуальних потреб, які задовольняє шлюб і сімейне життя в цілому.

Почуття провини руйнує шлюб. Особистісні характеристики подружжя вносять свій внесок у розвиток взаємовідносин, більше того за їх порушеннями ховається внутрішньоособистісний конфлікт одного з членів подружжя До сприятливих якостям подружжя, що забезпечує стабільність подружніх уз, слід, віднести: відсутність страху і тривожності, адекватну самооцінку, врівноваженість, орієнтацію на пошук і помірну схильність до ризику, що дозволяє емоційним відносинам розвиватися, а не залишатися у стадії стагнації, компетентність у часі (жити "тут і зараз", помітивши при цьому зв'язок подій), високий рівень самоприйняття, що проявляється у природності поведінки та відкритості досвіду [21].

Відсутність самоприйняття породжує інструментальне ставлення до себе та інших, яке в свою чергу неминуче призводить до нестабільності в емоційних відносинах, так як завжди знайдеться хто-небудь, хто краще робить що-небудь.

Імовірність збереження емоційних компонентів сімейних відносин і благополучного розвитку шлюбу зростають, якщо подружжя здатні реально дивитися на протиріччя, не будувати ілюзій і надій на випадок, не уникати труднощів знати ціну дрібниць, бути терпимими, вміти випереджати бажання і потреби партнера, контролювати свою поведінку, мати відчуття міри усвідомлювати причини і наслідки подружньої невірності, прагнути до єдиних підходів у вихованні дітей.

На думку Дж. Рейнуотер, якщо в міжособистісних стосунках із близькою людиною є складнощі, то справжня причина цього криється у власних особистісних проблемах, які можуть бути пов'язані з очікуваннями, відчуттям безпеки, контролем, потребою в любові і схваленні, моральним осудом, незавершеними відносинами з іншими. Багатьом подружжям здається, що вони сваряться через так зване лідерство, тобто кожен хоче затвердити свою перевагу, але ці "рольові конфлікти" всього лише поверхня реальних відносин.

Сім'я будується на емоційних відносинах взаємопов'язаних та взаємодіючих людей. У ситуаціях коли один з членів сім'ї бере на себе функції слідчого, коли відносини зводяться до підрахунків "цінності" видобутку, принесеної в сім'ю, то ні про яку емоційну спільность мови бути не може.

Стійкість або нестабільність шлюбу розглядається В.А. Сисенко через задоволення потреб подружжя. Він вважає, що емоційно-психологічна стабільність шлюбу, залежить від задоволення потреби подружжя в ніжності, турботі і увазі один до одного. Іншими словами, кожен з подружжя повинен задовольняти свою потребу в позитивних емоційних почуттях. Отже, шлюб стабільний лише в тому випадку, коли подружнє спілкування несе в собі позитивний емоційний заряд, коли жоден з подружжя не відчуває відчуження та самотності [22].

1.3 Загальна характеристика розвитку подружніх відносин