Дидактичні принципи Яна Коменського

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ПРО РОЛЬ ВИХОВАННЯ, ЙОГО ЦІЛІ І ЗАВДАННЯ

1.1 Структура й зміст «Великої дидактики»

1.2 Принцип природовідновідності виховання

1.3 Загальне навчання

1.4 Система шкіл. Зміст освіти

2. ДИДАКТИЧНІ ПРИНЦИПИ ЯНА КОМЕНСЬКОГО

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Педагогічна творчість Яна Амоса Коменського є великим внеском у світову педагогічну науку, у розвитку якої зацікавлений кожний цивілізований народ. Наші школи протягом трьох сторіч проявляли й виявляють живу цікавість до спадщини Коменського. Використовуючи те краще, що було заповідано великим педагогом і філософом 17 століття, вони в міру можливості творчо переломлювали його метод навчання згідно з освітніми потребами й умовами, не порушуючи, однак, цілісності висунутих Коменським принципів. Інтерес до Коменського завжди народжувався в силу суспільної потреби.

Ян Амос Коменський (1592-1670) народився в Південній Моравії (Чехословаччина) у родині члена громади Чеських братів. Вчився в Гернборнському і Гейдельбергському університетах у Німеччині. Після Коменський був проповідником, а потім і главою своєї релігійної громади, займався педагогічною діяльністю в різних країнах Європи - у Чехії, Польщі, Угорщині, писав підручники для Швеції. Завдяки своїм підручникам Коменський став знаменитий ще при житті, по ним вчилися в багатьох країнах світу [6, 18].

Великий слов'янський педагог Ян Амос Коменський жив у той час, коли народ його батьківщини Чехії, що перебував в умовах важкого національного гноблення з боку німецьких феодалів, піднімався на боротьбу за своє звільнення. Виниклий національно-визвольний рух висував релігійні вимоги, але по суті це був протест трудового народу проти гнобителів: працюючі маси жорстоко експлуатувалися дворянством, переважно німецького походження, і католицьким духівництвом.

Коменський народився в родині мірошника, що належала до релігійної громади Чеських братів, що поєднувала значну частину населення Чехії. Члени громади вели трудове життя, виявляли один одному допомогу, спільно опікувалися про виховання дітей, відкривали для них школи.

Коменський вів різноманітну наукову працю, перейняту патріотичним духом. Він вивчав особливості чеської мови, збирав добутки усної народної творчості, займався географією своєї країни. Опікуючись про те, щоб дати знання народу, прагнув з'єднати науку з народними поглядами, а також удосконалював зміст і методи навчання в братніх школах.

Мирні заняття Коменського були перервані Тридцятирічною війною (1618-1648), у ході якої Чехія втратила державну самостійність і була включена в імперію Габсбургів. Німецькі феодали й служники Ватикану піддали руйнуванню й терору країну, жорстоко переслідували Чеських братів. У цей час загинула від чуми родина Коменського, він втратив усе майно, книги й рукописи. Коли в 1628 р. від Чеських братів зажадали перейти в католицтво або покинути батьківщину, 30 тисяч їх поселилося в польському місті Лешно, яке надало їм дах. Коменський знову став учителем братньої школи, видав тут кілька добутків, які принесли йому світову славу, серед яких такі, як «Велика дидактика» і «Материнська школа» [6, 25].

У країнах Західної Європи стало відомо про його наукові заняття в області демократизації знань і спробах створити «Пансофію» -- енциклопедію знань про природу й суспільство, доступну для всіх людей. В 1641 р. Коменський був запрошений англійським парламентом, який боровся тоді з феодальною й католицькою реакцією, у Лондон для спільної з англійськими вченими роботи в цьому напрямку. Його поїздка перетворилася в тріумфальний хід -- свідчення того, як велика була популярність чеського педагога, глашатая нових ідей і реформатора виховання. Його запрошували також у Швецію і Угорщину для проведення шкільних реформ.

Коменський продовжував свої наукові дослідження, написав відомий підручник «Світ почуттєвих речей у картинках» і приступив до створення грандіозної праці «Загальні поради про виправлення людських справ».

Після повернення до Польщі Коменський незабаром знову втратив все своє майно. Під час польсько-шведської війни Лешно був ущент спалений. Загинула бібліотека ученого й найцінніші його рукописи. Помер Коменський в 1670 р. в Амстердамі. Усе його життя, яке, за його словами, протікало не у вітчизні, а у вічній і неспокійній мандрівці, являє приклад гарячої любові до батьківщини й відданого служіння справі виховання підростаючих поколінь.

Коменський був основоположником педагогіки нового часу. У його теоретичних працях з питань навчання й виховання дітей розглянуті всі найважливіші педагогічні проблеми.

Відмітною рисою педагогічних поглядів Коменського було те, що він розглядав виховання в якості однієї з найважливіших передумов установлення слушних і дружніх відносин між людьми й народами. Також у всьому вченні Коменського прослідковується його гуманістичний підхід до людини, до освіти. Його релігійні освіта і уклад життя вплинув на всю систему освіти, створеної цим видатним педагогом. Його по праву вважають основоположником наукової педагогіки [8, 35].

Мета дослідження - розгляд основних положень його вчення, таких як принцип природовідповідності, дидактичні принципи, сімейна педагогіка.

1. ПРО РОЛЬ ВИХОВАННЯ, ЙОГО ЦІЛІ І ЗАВДАННЯ

Погляди Коменського на дитину, її розвиток і виховання докорінно відрізнялися від середньовічних уявлень. Слідом за гуманістами епохи Відродження Коменський відкидав релігійні вигадництва про гріховність природи людини, хоча й не звільнився ще від впливу релігії. Так, він уважав, що ті здатності, які всі діти мають від народження, -- це «дарунки божі», але в той же час він правильно вказував, що розвиваються вони тільки в процесі виховання. Коменський вірив у величезну роль виховання в розвитку людини й затверджував, що завдяки вихованню із усякої дитини можна зробити людину, що всі діти при вмілому до них педагогічному підході можуть стати вихованими й освіченими.

Погляди Коменського на дитину як на істоту, що розвивається, його віра в силу й можливості виховання були прогресивними, це підтверджене історією [7, 53].

Хоча Коменський уважав, що земне життя є тільки підготовкою до вічного життя, і прагнув виховати віруючого християнина, його ідеалом, відповідним до прогресивних вимог нового часу, була людина, здатна знати, діяти й говорити. Тому він уважав необхідним з ранніх років планомірно розбудовувати в дітях усі їх фізичні й духовні сили, допомагати їм постійно удосконалюватися.

1.1 Структура й зміст «Великої дидактики»

Центральною працею педагогічної теорії Яна Амоса Коменського по праву вважається «Велика дидактика». Задумана ним ще в молодості, вона виношувалася довгі роки, обростала різними доповненнями й додатками. Для свого часу вона являла собою воістину революційний підручник педагогічної теорії. Повна назва книги звучить у такий спосіб: «Велика дидактика, що містить універсальне мистецтво вчити всіх усьому, або вірний і ретельно продуманий спосіб створювати по всіх громадах, містах і селах кожної християнської держави такі школи, у яких би все юнацтво тої або іншої статі, без усякого, де б ти не було виключення, могло навчатися наукам, удосконалюватися у вдачах, виконувати благочестя й у такий спосіб у роки юності навчитися всьому, що потрібно для справжнього й майбутнього життя».

Така довга назва характерна для книг того періоду. Заміняючи собою сучасну анотацію, вона випереджала ознайомлення читача із книгою, інформувала про зміст, ставала своєрідним рекламним проспектом.

Книга починається вступом, що формується із декількох частин. Перша з них говорить про користь дидактики взагалі, друга є присвятою всім читачам, і третя звертається до «Усіх, що стоять на чолі справ людських, правителям держав, пастирям церков, ректорам шкіл, батькам і опікунам дітей». У даному вступі автор визначає дидактику як «універсальне мистецтво всіх учити всьому». При цьому в характерній для Коменського моральній манері він ставить метою свого навчання панморалістське виховання людини. Укажемо також на антропологічну спрямованість вступу. Педагог намагається обпертися у своєму добутку, насамперед на церковний погляд, уважаючи саме його вищою метою своєї системи [8, 93].

Педагогічна система Коменського являє собою, насамперед протестантське християнське вчення, і спрямоване на освіту дітей у християнському дусі, а надалі через відповідно вихованих дітей і відновлення авторитету церкви. Але разом із цією метою, яка може бути оскаржена по тім або іншим мотивам, він визначає надзадачу своєї дидактики: «Керівною основою нашої дидактики нехай буде: Дослідження й відкриття методу, при якому, що вчать менше б учили, учні більше б вчилися; у школах було б менше очманіння, даремної праці, а більше дозвілля, радостей і ґрунтовного успіху...».

Для досягнення цієї мети Коменський розділяє свою книгу на 33 глави. Імовірно, це число є невипадковим [2, 8]. Справа в тому, що в тому або іншому виді число «три» зустрічається досить часто в працях великого слов'янського педагога. У числі глав воно повторюється двічі. Глави розділяються на ряд пунктів, кожний з яких, для зручності читача, супроводжується підзаголовком. З назв глав можна логічно вивести кілька основних ідей Коменського. Насамперед, три перші розділи являють собою антроподицею (виправдання людини) у чистому виді. Починаючи із твердження про те, що людина є зроблена істота, Коменський доходить висновку про те, що «життя є тільки готуванням до вічного життя».

Повторюючи слідом за провідними ідеалістами епохи висновок про те, що всі кращі почуття закладені в людину від природи, Коменський проте наполягає, що дані почуття необхідно розбудовувати (глави 4-6).

7-10 глави присвячені загальним принципам навчання - навчання повинне бути колективним і, по можливості, універсальним.

Потім трохи глав (12-16) присвячені викладу шкільної реформи, яку пропонував Коменський. Він уважає, що до появи «Великої дидактики» не було «нормальних» шкіл. «При освіті юнацтва застосовувався настільки суворий метод, що школи перетворювалися в пугало для дітей і в місця катування для розумів».

Такий порядок повинен бути переломлений, уважає Коменський, і вважає, що «точний порядок для школи слід запозичити від природи». Для реальної реформи схоластичної школи Коменський пропонує вимоги до навчання (глава 16), основи навчання (глави 17-19) і методи навчання (глави 20-24).

Глави, що залишилися, в основному присвячені шкільній дисципліні, обладнанню шкіл, дошкільному вихованню (материнській школі), мовному навчанню (латині й рідній мові) [2, 10].

Заключну главу Ян Амос Коменський відвів умовам, необхідним для перетворення своєї ідеї в життя. Педагогічна діяльність є одним з найважливіших суспільних справ і повинна всіляко підтримуватися громадською організацією. І у зв'язку із цим слова Коменського, що пролунали більше 300 років тому, звучать особливо актуально для сучасної педагогіки, покинутої державою у важкий момент. Отже, школа повинна мати «достатній запас панметодичних книг». Для підготовки цих книг потрібне об'єднання «талановитих учених чоловіків, що й не бояться праці». Ця методична праця повинна щедро оплачуватися заступниками шкіл. Закінчується книга проникливою молитвою, зверненою до Господа.

1.2 Принцип природовідновідності виховання

Правильне виховання, по Коменському, повинне бути природовідповідним. Борючись із розповсюдженими тоді схоластичними методами навчання, великий педагог призивав у мистецтві вчити всіх усьому, виходити із вказівок природи, ураховувати індивідуальні особливості дитини.

Випливаючи поглядам, що встановилися в епоху Відродження, на людину, Коменський уважав її частиною природи й затверджував, що все в природі, включаючи й людину, підлегле єдиним і універсальним законам. Коменський розмірковував про створення загального природнього методу, який випливає із природи речей і ґрунтується, за його словами, на самій людській природі. Тому, обґрунтовуючи свої педагогічні положення, він часто прибігав до посилань на явища природи й приклади людської діяльності. Наприклад, бажаючи довести, що викладання слід починати із загального ознайомлення із предметом, із цілісного сприйняття його дітьми, а вже потім переходити до вивчення окремих його сторін, Коменський говорив, що природа все починає із самого загального й кінчає частками. Подібно цьому, за словами Коменського, діє й художник, який спочатку робить загальний начерк зображуваного предмета, а потім уже вимальовує окремі його частини [1, 106].

Але слід мати на увазі, що часті посилання на природу й діяльність людей були в Коменського лише своєрідним прийманням для підтвердження правильності його педагогічних положень. Подібні приклади допомагали йому обґрунтувати його власний багатий педагогічний досвід і сучасну йому передову педагогічну практику.

Коменський глибоко проникав у природу процесу навчання. На противагу схоластичній школі, яка не зважала на психіку дітей, він прагнув побудувати навчання на знанні законів розвитку людини, розглянутої їм як частина природи. Природовідповідним, по Коменському, є тільки таке навчання, яке будується з урахуванням вікових особливостей дітей [4, 216].

Але розуміння Коменским принципу природоприродовідповідності виховання було історично обмеженим: у той час він не міг ще зрозуміти своєрідності розвитку людини як істоти суспільної й помилково вважав, що цей розвиток визначається тільки природніми законами.

1.3 Загальне навчання

Уважаючи, що всі діти здатні сприйняти знання, Коменський праг учити всіх усьому. Він вимагав загального навчання, яке повинне поширюватися як на багатих, так і на бідних, як на хлопчиків, так і на дівчинок: усі повинні отримувати освіту, аж до ремісників, мужиків, носіїв і жінок. Ця ідея загального навчання дітей, безсумнівно, була передовою, демократичною вимогою інтересам, що відповідали, народних мас.

Коменський уважав, що школа повинна давати дітям всебічну освіту, яка розбудовувала би їх розум, моральність, почуття й волю. Вірячи в силу людського розуму, він мріяв про таку школу, яка була б дійсною майстернею людей, де розуми учнів осяваються блиском мудрості. Коменський рішуче засуджував школи, у яких процес навчання полягав у зубрінні незрозумілих дітям релігійних текстів, називав їх пугалом для хлопчиків і катівнею для розумів і вимагав їхнього корінного перетворення [3, 118].

1.4 Система шкіл. Зміст освіти

Виходячи із принципу природовідповідності, Коменський установив наступну вікову періодизацію. Він визначив чотири періоди в розвитку людини: дитинство, отроцтво, юність, змужнілість; кожному періоду, що охоплює шість років, відповідає певна школа. Для дітей від народження до 6 років Коменський пропонував особливу материнську школу, тобто виховання й навчання малят під керівництвом матері. Усі діти від 6 до 12 років навчаються в школі рідної мови, яка повинна бути відкрита в кожній громаді, селищі, містечку. Підлітки і юнака від 12 до 18 років, що виявили похилість до наукових занять, відвідують латинську школу, або гімназію, створювану в кожному великому місті, і, нарешті, для молодих людей у віці від 18 до 24 років, що готуються стати вченими, Коменський пропонував організувати в кожній державі академію. Освіта повинна завершуватися подорожжю [5].

Демократ Коменський мріяв про встановлення стрункої і єдиної системи шкіл, спадкоємної на всіх щаблях, яка повинна забезпечити всебічне виховання молодого покоління.

Для всіх щаблів (крім академії) Коменський докладно розробив зміст навчання. Він уважав, що викладання кожного предмета слід починати з найпростіших елементів знання дітей, від щабля до щабля повинні розширюватися й глибшатися подібно дереву, яке рік у рік, пускаючи нове коріння й галузей, усе більш зміцнюється, розростається й приносить більше плодів.

У ті часи, коли навчання велося ще латинською мовою, досить прогресивним була вимога Коменського зробити початкову школу школою рідної мови. Великий педагог керувався при цьому демократичним прагненням зробити науку доступною народу. У початковій школі, уважав Коменський, діти повинні навчитися вільно читати й писати, познайомитися з арифметикою й деякими елементами геометрії, одержати елементарні знання по географії й природознавству. Хоча Коменський у розробленій їм програмі школи рідної мови відводив ще велике місце релігійному навчанню, вона була, безсумнівно, прогресивною для його часу, коли початкова школа давала вкрай убогі знання. Дуже цінним була думка Коменського про те, що учні повинні ознайомитися з усіма більш загальними ремісничими прийманнями, почасти з тою тільки метою, щоб не залишатися невігласами ні в чому, що стосується людських справ, почасти навіть і для того, щоб згодом легше виявилася їхня природна похилість, до чого хто почуває переважне покликання [5].

Значно розширював Коменський і коло знань, які давала сучасна йому середня школа. Зберігаючи латинську мову й сім вільних наук, Коменський уводив у курс гімназії фізику (природознавство), географію й історію. При цьому він пропонував змінити встановлений у середньовічній школі порядок проходження наук. Після вивчення мови (граматики) він вважав за доцільне перейти до фізики й математиці, а заняття риторикою й діалектикою перенести в старші класи, тобто розвитком мови й мислення учнів слід займатися по придбанню ними реальних знань. «Словам потрібно вчити й вчитися тільки в з'єднанні з речами», -- писав Коменський.

2. ДИДАКТИЧНІ ПРИНЦИПИ ЯНА КОМЕНСЬКОГО

Великий чеський педагог установив «золоте правило дидактики, згідно з яким випливає «усе, що тільки можна, надавати для сприйняття почуттям, а саме: видиме -- для сприйняття зором; чутне -- слухом; заходи -- нюхом; підмет смаку -- смаком; доступне дотику -- шляхом дотику». Якщо які-небудь предмети відразу можна сприймати декількома почуттями, нехай вони відразу схоплюються декількома почуттями».

У педагогічній літературі розрізняють дидактичні (загальні) принципи навчання й методичні (частки) принципи навчання. У дидактичному навчанні Коменського найважливіше місце займає питання саме про загальні принципи навчання, або дидактичні принципи [10, 18].

Коменський уперше в історії дидактики не тільки вказав на необхідність керуватися засадами в навчанні, але розкрив сутність цих принципів: принцип свідомості й активності; принцип наочності; принципи поступовості й систематичності знань; принцип вправ і міцного оволодіння знання й навичками.

Отже [2, 8-74],

1) Принцип свідомості й активності

Цей принцип припускає такий характер навчання, коли учні не пасивно, шляхом зубріння й механічних вправ, а усвідомлено, глибоко й ґрунтовно засвоюють знання й навички. Там, де відсутня свідомість, навчання ведеться догматично й у знанні панує формалізм.

Коменський викрив, що панував протягом багатьох сторіч догматизм і показав, як схоластична школа вбивала в молоді всяку творчу здібність і закривала їй шлях до прогресу.

Коменський уважає головною умовою успішного навчання збагнення сутності предметів і явищ, їх розуміння учнями: «Правильно навчати юнацтво - це не значить убивати в голови зібрану з авторів суміш слів, фраз, виречень, думок, а це значить - розкривати здатність розуміти речі, щоб саме із цієї здатності, точно з живого джерела, потекли струмочки (знання)».

Коменський також уважає основною властивістю свідомого знання не тільки розуміння, але й використання знань на практиці: «Ти полегшиш учневі засвоєння, якщо у всьому, чому б ти його не вчив, покажеш йому, яку це принесе повсякденну користь у гуртожитку».

Коменський дає цілий ряд вказівок про те, як здійснити свідоме навчання. Найголовнішим з них є вимога: « При освіті юнацтва все потрібно робити як можна більш чітко, так, щоб, що не тільки вчитель, але й учень розумів без усякого утруднення, де він перебуває й що він робить».

Свідомість у навчанні нерозривно пов'язана з активністю учня, з його творчістю. Коменський пише: «Ніяка сповитуха не в силах вивести на світло плід, якщо не буде живого й сильного руху й напруги самого плода». Виходячи із цього, одним з найголовніших ворогів навчання Коменський уважав бездіяльність і лінь учня. У своїй праці «Про вигнання зі шкіл відсталості» Коменський розкриває причини ліні й дає ряд вказівок про те, як її вкоренити.

Коменський уважає, що «відсталість є відраза до праці в з'єднанні з лінощами». Лінь учнів, по Коменському, виражається в тому, що вони «не думають, як би придбати самим собі світло дійсної й повної освіти, і ще менш того ухвалюють на себе працю, потрібну для досягнення такої освіти». Виганяти лінь, на думку Коменського, потрібно працею.

Виховання активності й самостійності в навчанні Коменський уважає найважливішим завданням: «Необхідно, щоб усе робилося за допомогою теорії, практики й застосування, і притому так, щоб кожний учень вивчав сам, власними почуттями, пробував усе виголошувати й робити й починав усе застосовувати. У своїх учнів я завжди розбудовую самостійність у спостереженні, у мові, у практиці й у застосуванні, як єдину основу для досягнення міцного знання, чесноти, і, нарешті, блаженства».

2) Принцип наочності

Принцип наочності навчання припускає, насамперед, засвоєння учнями знань шляхом безпосередніх спостережень над предметами і явищами, шляхом їхнього почуттєвого сприйняття. Наочність Коменський уважає золотим правилом навчання.

До використання наочності в процесі навчання зверталися ще тоді, коли не існувало писемності й самої школи. У школах прадавніх країн вона мала досить широке поширення. У середні століття, в епоху панування схоластики й догматизму, ідея наочності була віддана забуттю, і її припинили використовувати в педагогічній практиці. Коменський першим увів використання наочності як загально педагогічного принципу.

В основі навчання Коменського про наочність лежить основне положення: «Нічого не може бути притомним, що заздалегідь не було дано у відчутті».

Коменський визначав наочність і її значення в такий спосіб:

1) «Якщо ми бажаємо прищепити учням дійсне й міцне знання речей взагалі, потрібно навчати всьому через особисте спостереження й почуттєвий доказ».

2) «Тому школи повинні надавати все власним почуттям учнів так, щоб вони самі бачили, чули, сприймали дотиком, вкушали все, що вони можуть і повинні бачити, чути і т.п., вони позбавлять, таким чином, людську природу від нескінченних неясностей і галюцинацій...»

3) Те, що потрібно знати про речі, повинне бути «преподаване за допомогою самих речей, тобто повинне, наскільки можливо, виставляти для споглядання, дотику, слухання, нюху й т.п. самі речі, або їх зображення, що заміняють їх».

4) «Хто сам одного разу уважно спостерігав анатомію людського тіла, той зрозуміє й запам'ятає усе вірніше, чим, якщо він прочитає пояснення, не бачив усього цього людськими очами».

Тобто, Коменський уважав наочність не тільки принципом навчальним, але й полегшуючим навчання. Для здійснення наочності Коменський вважав за необхідне використовувати: реальні предмети й безпосереднє спостереження над ними; коли це неможливо, моделі й копію предмета; картинки як зображення предмета або явища.

Навчальний ефект усякого спостереження залежить від того, наскільки вчитель зумів вселити учневі, що й для чого він повинен спостерігати, і наскільки йому вдалося залучити й зберегти його увагу протягом усього процесу навчання.

3) Принцип поступовості й систематичності знань

Послідовне вивчення основ наук і систематичність знань Коменський уважає обов'язковим принципом навчання. Цей принцип вимагає оволодіння учнями систематизованим знанням у певній логічній і методичній послідовності.

Послідовність і систематичність у першу чергу стосуються наступних питань: яким чином розподіляти матеріал, щоб не порушити логікові науки; із чого починати навчання й у якій послідовності побудувати його; як встановити зв'язок між новим і вже вивченим матеріалом; які зв'язки й переходи слід установити між окремими етапами навчання й т.п.

Отже, який зміст вносить Коменський у своє положення - «Навчання повинне вестися послідовно»?

Перша вимога Коменського полягає в тому, щоб був установлений точний порядок навчання в часі, оскільки «порядок - душа всього».

Друга вимога стосується відповідностей навчання рівню знань учнів і щоб «уся сукупність навчальних занять повинна бути ретельно розділена на класи».

Третя вимога стосується того, щоб «усе вивчалося послідовно з початку й до завершення».

Четверта вимога - «підкріплювати всі підстави розуму - це значить усьому вчити, указуючи на причини, тобто не тільки показувати, яким образом що-небудь відбувається, але також показувати, чому воно не може бути інакше. Адже знати що-небудь - це значить називати річ у причинному зв'язку».

Коменський формулює ряд конкретних вказівок і дидактичних правил для реалізації цих вимог.

1. Заняття повинні бути розподілені таким чином, щоб на щороку, щомісяця, день і година були поставлена певні навчальні завдання, які повинні бути заздалегідь продумані вчителем і усвідомлені учнями.

2. Ці завдань повинні вирішуватися з урахуванням вікових особливостей, точніше кажучи, відповідно завданням окремих класів.

3. Один предмет слід викладати доти, поки він з початку й до кінця не буде засвоєний учнями.

4. «Усі заняття повинні бути розподілені таким чином, щоб новий матеріал завжди ґрунтувався на попередньому й зміцнювався наступним».

5. Навчання «повинне йти від більш загального до більш приватного», «від більш легені - до більш важкого», «від відомого - до невідомого», «від більш близького до більш віддаленого» і т.п.

«Цю послідовність, - говорить Коменський, - необхідно дотримувати всюди; усюди розум повинен переходити від історичного пізнання речей до розумного розуміння, потім до вживання кожної речі. Цими шляхами освіта розуму веде до своїх цілям подібно машин із власним рухом».

4) Принцип вправ і міцного оволодіння знання й навичками

Показником повноцінності знань і навичок є систематично проведені вправи й повторення. педагогічний коменський дидактика

У часи Коменського в школах положення, що панувало, займали формалізм і зубріння. Коменський же ввів у поняття вправи й повторення новий зміст, він поставив перед ними нове завдання - глибоке засвоєння знань, засноване на свідомості й активності учнів. На його думку, вправа повинна служити не механічному запам'ятовуванню слів, а розумінню предметів і явищ, їх свідомому засвоєнню використанню в практичній діяльності.

Коменський зв'язує вправи з пам'яттю й пише: «Вправи пам'яті повинні практикуватися безперервно». Але разом з тим Коменський виступає проти механічного запам'ятовування на користь логічного й указує: «Ґрунтовно впроваджується в розум тільки те, що добре зрозуміло й ретельно закріплене пам'яттю».

Також велика увага Коменський вимагає приділяти фізичному вихованню учнів.

Надаючи велике значення вправам і повторенням, Коменський висуває ряд вказівок і правил для здійснення цього принципів у навчанні: «Навчання не можна довести до обґрунтованості без можливо більш частих і особливо мистецьки поставлених повторень і вправ».

В одній і тій же школі повинен бути «той самий порядок і метод у всіх вправах». «Нічого не можна змушувати заучувати, крім того, що добре зрозуміло».

На кожному уроці після пояснення матеріалу вчитель повинен запропонувати «устати одному з учнів, який усе сказане вчителем повинен повторити в тому ж порядку, начебто він сам уже був учителем інших, пояснити правила тими ж прикладами. Якщо він у чомусь помиляється його потрібно виправляти. Потім потрібно запропонувати встати іншому й зробити те ж саме...».

На думку Коменського, така вправа принесе особливу користь, тому що:

«I. Учитель завжди буде викликати до себе увага з боку учнів»,

«II. Викладач виразно переконається в тому, що все викладене їм правильно засвоєне всіма. Якщо недостатньо засвоєне він буде мати можливість негайно виправити помилки»,

«III. Коли стільки раз повторюється одне й теж, те навіть найбільш відстаючі зрозуміють викладене настільки, щоб іти нарівні з іншими»,

«IV. Завдяки цьому стільки раз проведеному повторенню всі учні засвоять собі цей урок краще, чим при самому довгому домашньому корпенії над ним»,

«V. Коли в такий спосіб учень постійно буде допускатися, так сказати, до виконання вчительських обов'язків, то в розуми вселиться деяка бадьорість і захоплення цим навчанням і виробиться сміливість говорити про будь-який високий предмет перед зборами людей, а це буде особливо корисно в житті».

Коменський розробив такі вимоги для принципу навчання й повторення [9, 418]:

1. «Правила повинні підтримувати й закріплювати практику».

2. «Учні повинні робити не те, що їм подобається, але те, що їм пропонують закони й учителя».

3. «Вправи розуму будуть відбуватися на спеціальних уроках, проведених по нашім методу».

4. «Кожне завдання колись ілюструється й пояснюється, причому від учнів потрібно показати, чи зрозуміли вони її і як зрозуміли. Добре також наприкінці тижня влаштовувати повторення».

Із цих положень видне, що Коменський вправа й повторення повністю підкоряє завданню свідомого й міцного засвоєння знань учнями. Із цього погляду багато запропоновані їм правила понині зберігають своє теоретичне й практичне значення.

ВИСНОВОК

Обставини зложилися так, що про Коменського - ученого, філософа, при житті визнаного «наставником світу», забули аж до кінця ХІХ ст., і багато його ідей довелося «перевідкривати» іншим педагогам.

Коменський настільки обігнав свій час, що й сьогодні не в повній мірі, усвідомлена вся глибина його поглядів, багато чого залишається незатребуваним.

У європейському історико-педагогічному процесі педагогічна система Я.А. Коменського з'являється геніальним узагальненням багатовікового гуманістичного досвіду християнського середньовіччя й разом з тим початком нового етапу в розвитку гуманістичної традиції, ідеологічно пов'язаного з освітою.

ХХ століття продовжило й розвило у нових соціальних і культурно-історичних умовах гуманістичні ідеї педагогів-просвітителів, помножило їхні імена.

Педагоги-гуманісти ХХ століття прагнули протистояти загостренню соціальних протиріч, дефіциту гуманності й духовності, що наростав у всіх сферах людської життєдіяльності, у тому числі в освітньо-виховній сфері.

Воля розвитку особистості вихованця забезпечується рівними для кожного можливостями саморозвитку, «ненасильницьким» педагогічним впливом. Ця модель чітко виявляється в зразкових, високоефективних виховних системах минулого, органічно вписується в сучасні пошуки гуманізації школи, що свідчить про універсальність педагогічних відкриттів Коменського.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Альт П. Прогрессивный характер педагогики Коменского. - М.: Советская педагогика, 1957. - 166 с.

Коменский Я.А. Великая дидактика // Хрестоматия по истории педагогики / сост. В.З. Смирнов. - М.: Просвещением, 1961. - С. 8-74.

Коменский Я.А. Избранные педагогические произведения. В 2-х т. - Т. 2. - М.: Педагогика, 1982. - 576 с.

Коменский Я.А. Избранные педагогические произведения. В 2-х т. - Т. 1. - М.: Педагогика, 1982. - 656 с.

Константинов Н.А., Медынский Е.Н., Шабаева М.Ф. История педагогики. - М.: Просвещение, 1982. - Гл. 4.

Кратохвил М.В. Жизнь Яна Амоса Коменского. - М.: Просвещение, 1991. - 191 с.

Лордкипанидзе Д.О. Ян Амос Коменский. - изд 2-е. - М.: Педагогика, 1970. - 446 с.

Нипков К.Э. Ян Коменский сегодня: цикл лекций. - СПб.: Глагол, 1995. - 102 с.

Пискунов А.И. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. - М.: Просвещение, 1981. - 528 с.

Смоляницкий Я.А. Три века Яна Амоса Каменского. - М.: Детская литература, 1987. - 208 с.

Размещено на Allbest.ru//