Корекція девіантної поведінки молодших школярів у процесі діяльності шкільних гуртків

Важливе значення для нашого дослідження мають результати вивчення П. Блонським залежності між неуспішністю учнів та характером впливу середовища, яке їх оточує. Ним було доведено, що головними причинами неуспішності дітей є “малокультурне домашнє середовище”, скрутне матеріальне становище сім'ї, бездоглядність дітей. Такі діти з перших днів навчання у школі виділяються серед своїх ровесників низьким рівнем загального розвитку, відсутністю навичок культурної поведінки. Отже, “неуспішність виникає не в ході шкільних занять, вона вже існує з першого ж дня цих занять” [13].

Зазначимо, що основні напрями теорії і практики соціальної та превентивної роботи у 20-30 рр. ХХ ст. спиралися на здобутки таких галузей знань, як медицина, психологія, педагогіка, юриспруденція. Вони мали гуманістичне та соціально зорієнтоване спрямування. У 40-50 рр. ХХ ст. педагогічна наука майже не займалася розробкою проблеми корекції девіантної поведінки дітей. Це пов'язано з тим, що в 1936 році спеціальною постановою ЦК ВКП(б) були піддані критиці концепції з педології в психолого-педагогічній науці, що призвело до заперечення деякими вченими взагалі всього, що було зроблено педагогами, та до значного скорочення наукових досліджень з проблеми корекції відхилень у поведінці неповнолітніх.

Лише в 60-70 рр. ХХ ст. активізується вивчення особистості школярів із відхиленнями в поведінці. У цей час спостерігається тенденція до дослідження вищезгаданої проблеми в різних аспектах: психолого-педагогічному, соціально-правовому, медичному. Причини негативних виявів у поведінці вбачалися тоді в порушенні педагогічних зв'язків між школою, сім'єю і громадськістю.

Важливим для успішного розв'язання зазначеної проблеми є виявлений І. Невським зв'язок між занедбаністю дитини і соціально-психологічними умовами її життя. Він зазначав, що 85-90% неповнолітніх правопорушників у школі мали статус важковиховуваних дітей [63]. Окрім цього І. Невський виділив причини виникнення девіантної поведінки в неповнолітніх, до яких відніс недоліки навчання, дефективність розвитку особистості, відхилення у взаємовідносинах із оточенням [63].

Значний внесок у дослідженні питань педагогічного забезпечення корекції девіантної поведінки зробив В. Сухомлинський. У науково-практичній діяльності вченого провідною є система поглядів на дитину як на цінність, до якої з перших днів її існування необхідно ставитись як до неповторного біосоціального унікуму. В основі цього підходу - знання і розуміння дитини, віра, любов і повага до неї, бережливе, чуйне ставлення до підтримки почуття її гідності, до фізичного, психічного і духовного розвитку вихованця. У багатьох своїх працях він висловлював думку про те, що в роки дитинства кожна людина особливо потребує тепла, ласки, любові, уваги. Без цього неможливий нормальний розвиток особистості [86].

Актуальними є рекомендації В. Сухомлинського про необхідність створення сприятливих педагогічних умов для самовдосконалення дитини, що допоможе їй повірити в себе, у свої сили, у можливість свого розвитку. Він також висловив думку про те, що немає дітей, у яких не було б нічого позитивного. Якою б занедбаною не була дитина, педагог має відшукати те хороше, що, безперечно, є в кожної дитини і використати це у виховній роботі.

Значне місце у своїх працях В. Сухомлинський приділяв вихованню молодших школярів. Він наголошував на тому, що потрібно враховувати специфічні особливості цього віку: емоційність, уміння мислити конкретно. Тому значну роль у вихованні дітей молодшого шкільного віку відіграє виразність, яскравість властивостей предметів і явищ, через які розкриваються перед дитиною моральні ідеї [85].

Виховання дітей 6-10 років педагог називав “школою сердечності”. Він радив педагогам і батькам навчати дітей добра, любові, милосердя. Також суттєву роль В. Сухомлинський відводив природі як об'єкту пізнання, сфері активної діяльності. Водночас він вважав, що природа сама по собі не виховує, лише активна взаємодія дитини з природою сприятиме вихованню особистості. Це стало основним принципом організації виховання учнів Павлиської середньої школи: “Ми прагнемо того, щоб усе життя вихованців було сповнене творінням у світі природи” [87].

Слушною є думка педагога про те, що “саме серед природи, багатої на живі образи, легше думається, краще фантазується, швидше добираються слова з найтоншими відтінками” [86]. Водночас він наголошував на ранимості душі дитини, на її бажаннях, які “легко згасити необережним дотиком до дитячого серця - різким образливим словом чи байдужістю” [86].

Зазначимо, що В.Сухомлинський першочерговими завданнями виховання дітей з відхиленнями в поведінці вважав створення умов для радості праці, радості успіху в навчанні; пробудження почуття гордості, власної гідності неповнолітніх. Тонкий знавець дитячої психології стверджував, що “діти живуть своїм уявленням про добро і зло, про честь і безчестя, про людську гідність; у них свої критерії краси, у них навіть своє вимірювання часу: у роки дитинства день здається роком, а рік - вічністю” [85].

Організаційно-педагогічні умови корекції девіантної поведінки молодших школярів у процесі діяльності шкільних гуртків є тим питанням, яке ще не отримало достатнього висвітлення у науковій літературі. Окремі дослідники, надаючи велике значення виховним можливостям дитячого осередку, вказували на необхідність розробки питань педагогічної корекції дітей з виявами девіантної поведінки. На думку В. Кащенка, педагог повинен намагатися “всебічно розвивати колективні навички дітей з важким характером. Методика дитячого й молодіжного руху повинна знайти тут широке поле застосування” [43].

До організаційно-педагогічних умов, що покликані сприяти ефективній корекції девіантної поведінки молодших школярів у процесі діяльності дитячих громадських організацій віднесено ті, що передбачають урахування мети, завдань та функцій корекційної роботи; дотримання у роботі з дітьми найважливіших виховних принципів; використання індивідуального підходу до учнів; поетапне залучення їх до самовиховання; впровадження комплексу методів педагогічної корекції девіантної поведінки.

Урахування у виховній діяльності шкільних гуртків мети, завдань та функцій корекції девіантної поведінки молодших школярів. Виділення вказаної організаційно-педагогічної умови пов'язане з тим, що ефективність корекційної роботи можна забезпечити лише тоді, коли організатори дитячого осередку, вчителі, батьки усвідомлюють її мету, завдання і функції.

Мету діяльності дитячої організації можна розглядати у двох аспектах. З одного боку - як мету, яку ставлять перед собою діти, що об'єдналися в організацію, з іншого - як соціологізуючу мету, яку ставлять дорослі.

Проблема вибору мети в діяльності дитячої організації дуже важлива. Розуміння взаємозв'язку ідеалу й конкретизації мети діяльності повинне бути діалектичне: поступове втілення ідеалу, наближення до нього з урахуванням конкретних історичних етапів суспільного розвитку. На жаль, при визначенні мети дитячої організації тривалий час намагалися трансформувати ідеальну модель - гармонійно розвинуту особистість - у реальну виховну мету, якої досягти неможливо. Мета будь-якої діяльності - не тільки напрям, але й можливість досягти практичного результату. Це свого роду проект дії, що визначає характер і впорядкованість різних актів і операцій як ідеальне передбачення результату діяльності.

Відповідно до мети діяльності дитячих громадських організацій нами визначено мету корекційної роботи з молодшими школярами: формування соціально активної позиції учня.

Зазначимо, що розглядаючи позицію особистості, тобто її ставлення до таких найважливіших компонентів соціальної дійсності, як суспільний ідеал, людина, діяльність людини (праця) метою педагогічної корекції, ми окремо виділяємо моральну позицію особистості. Вона визначається як гуманістичне, відповідальне ставлення вихованця до людини, з якою він спілкується. При цьому моральна позиція молодшого школяра конкретизується культурою поведінки, активністю (соціальною, трудовою), гуманністю тощо.

На основі кількісно-якісного аналізу виявів ставлення особистості до свого соціального місця в житті, встановлено, що формування соціально активної позиції молодшого школяра з її складовими - активністю, культурою поведінки, гуманністю - може бути покладено в основу методики корекції девіантної поведінки учнів у процесі діяльності шкільних гуртків.

Зазначимо, що у нашому дослідженні сутність корекційної роботи полягає у виявленні та подоланні негативних рис особистості школяра шляхом витіснення їх позитивними.

Підсумком реалізації поставленої мети є сформованість у молодших школярів - членів гуртка - готовності до виконання різноманітних соціальних функцій у суспільстві. Розуміння мети дає можливість по-новому визначити завдання дитячих громадських організацій, які сприятимуть формуванню особистості дитини та успішній корекційній роботі із школярами з девіантною поведінкою.

Hами визначено такі завдання педагогічної корекції девіантної поведінки молодших школярів:

· Усвідомлення учнями негативних наслідків девіантної поведінки.

· Збагачення позитивного досвіду учнів.

· Прищеплення учням непримиренного ставлення до девіантної поведінки.

Пріоритетними функціями гуртка «Роксолана»щодо корекції девіантної пове-дінки молодших школярів ми вважаємо такі:

· орієнтаційно-розвиваючу (впливає на формування особистості дитини, її мотиваційну сферу);

· інформаційно-аналітичну (передбачає використання індивідуального підходу у виборі виду діяльності в організації, інформування про діяльність осередку);

· комунікативну (реалізація прагнень учнів у повноцінному спілкуванні, розумінні та підтримці);

· прогностичну (дозволяє вчасно виявити девіантну поведінку молодших школярів та провести відповідну корекційну роботу з ними).

Урахування організаторами дитячих осередків, вчителями і батьками мети, завдань та функцій корекції девіантної поведінки сприятиме успішному вирішенню зазначеної проблеми. Особливе значення при цьому має педагогізація батьків дітей-девіантів у процесі діяльності шкільних гуртків, що передбачає підвищення їх педагогічної освіченості, інформування про негативні наслідки девіантної поведінки та озброєння методикою її корекції.

Дотримання у процесі корекційної роботи з учнями найважливіших принципів діяльності шкільних гуртків. Зазначимо, що принципи діяльності дитячих осередків покликані забезпечити ефективність корекційної роботи з учнями. Саме тому вони повинні відображати спрямованість діяльності осередків на формування соціально значущої поведінки особистості дитини та корекцію її девіацій. До таких принципів ми відносимо:

· Принцип гуманізації: реалізація видів діяльності на основі урахування інтересів та потреб дітей; вибір соціально значущої справи; виховання на ідеях гуманізму;

· Принцип вільного вибору: добровільність вступу та виходу з організації; визнання особистості дитини суб'єктом виховного процесу; спрямованість системи діяльності на її інтереси та потреби; формування самосвідомості учня; створення умов для вибору дітьми видів і змісту діяльності та використання індивідуального підходу в роботі з ними.

· Принцип самореалізації: стимулювання творчої діяльності дітей, створення умов для реалізації їх інтересів та потреб; розвиток ціннісно-орієнтаційної та мотиваційної сфер особистості дитини, умінння самостійно приймати рішення, мислення, інтелекту; забезпечення безперервної діяльності дитини у соціальному середовищі; стимулювання та відзначення позитивної діяльності дітей;

· Принцип романтики і гри: емоційна збагаченість творчих та суспільно корисних справ; використання спеціальної символіки та ритуалів; стимулювання інтересу до технічної творчості, мистецтва; активне використання ігрових форм і методів у діяльності; розвиток творчої уяви.

Зазначимо, що розглянуті принципи взаємодоповнюють та обумовлюють один одного, тому ефективність корекції девіантної поведінки молодших школярів забезпечується їх комплексним використанням.

Залучення учнів до особистісно-значущої й соціально-позитивної діяльності є організаційно-педагогічною умовою, яка пов'язана із самореалізацією дітей, розкриттям їх здібностей і можливостей у діяльності й стосунках. Самореалізація дитини як процес передбачає ідентифікацію себе з іншими, відкритість досвіду і його засвоєння, різноманітне сприйняття суб'єктом чуттєво заданих ситуацій, творчий характер активності суб'єкта.

Джерелом особистісного розвитку дитини є суспільний досвід, накопичений попередніми поколіннями людей у процесі їх діяльності і сконцентрований у знаннях, різноманітних уміннях і навичках, способах творчої діяльності людей. Щоб оволодіти в тій чи іншій мірі суспільним досвідом, дитина, яка вступає в життя, повинна засвоїти певні його елементи, а це можливо тільки в процесі конкретної діяльності особистості. Значить, самореалізація можлива тільки в процесі діяльності. Поза діяльністю молодший школяр не може реалізувати себе. Вона виступає як головний засіб і умова самореалізації. Основними видами діяльності є ігрова, пізнавальна, комунікативна, трудова, художня, спортивна. Різноманітність діяльності - одна з обов'язкових умов успішної самореалізації: чим вона більша, тим більші можливості створюються і для самореалізації особистості. Об'єктивний зв'язок між самореалізацією й діяльністю може бути визначений як закономірність: залежність самореалізації від включення дитини в різноманітну діяльність на базі стрижневого інтересу.

У самореалізації багато залежить від способу організації суспільно значущої діяльності членів дитячої організації. Між способом організації життєдіяльності членів дитячої організації та їх задоволенням її результатами також існує прямий зв'язок і залежність. Тому правомірно говорити й про таку закономірність, як залежність результатів самореалізації від способу організації тієї діяльності, у процесі якої вона здійснювалася. Практика свідчить: чим краще організована різноманітна діяльність дітей, тим вища її ефективність, тим більше в них можливостей реалізувати себе.

Дослідження педагогів і психологів показують: пасивність, неробство чужі природі дітей. Як правило, вони прагнуть діяльності, виявляють активність та ініціативу в організації різних справ, тому дуже важливо вчасно підтримати і стимулювати їх розвиток. Але часто активність та самостійність школярів пригнічується дорослими, що призводить до неможливості реалізації своїх здібностей дитиною, і як наслідок, - до девіантних виявів у поведінці.

Таким чином, самореалізація дитини в багатьох аспектах залежить від залучення її до діяльності в шкільних гуртках.

Пошук варіантів спільної діяльності з іншими дітьми, вибір дитячого об'єднання і програми діяльності, визначення й реалізація своєї соціальної ролі в гуртках, виявлення індивідуальних особливостей дитини, реалізація творчості та соціальної активності в роботі дитячої організації - відбувається процес самореалізації молодшого школяра через залучення до діяльності в гуртках.

Потреба індивідуального підходу зумовлена тим, що будь-який вплив на дитину переломлюється через її індивідуальні особливості, “внутрішні умови”. Тому корекційна робота з молодшими школярами передбачає вивчення їх індивідуальних особливостей і розробку індивідуальних програм для кожного школяра на основі підбору для нього відповідної програми діяльності гуртків, тобто реалізації варіативно-програмного підходу.

Одночасно самовиховання виконує важливі функції у формуванні позитивних якостей особистості. Під час його організації необхідно враховувати специфічні особливості молодшого шкільного віку. Наприклад, нами встановлено, що у 2-4 класах самовиховання як засіб подолання особистісних недоліків є ефективним лише за безпосередньої участі дорослих та у вигляді самотренувань, самовправ. Цей процес у даному випадку базується на самостійності поведінки і вмінні обслуговувати себе: виконувати режим, свої обов'язки, дотримуватися правил для учнів.

Розробці такої програми передує виявлення здатності дитини-девіанта до самовиховання (відношення до себе, направленість самоствердження, позитивні риси, негативні якості тощо).

На основі аналізу одержаних даних складається програма підготовки школярів із девіантною поведінкою до самовиховання у межах загальної роботи і планується додаткова індивідуальна діяльність вчителів та батьків. Результати дослідження свідчать, що перші успіхи у самовихованні у частини молодших школярів викликають почуття самозаспокоєння. Тому вони припиняють роботу над собою, оскільки вважають, що вже подолали негативні відхилення. Інші, навпаки, нічого не досягнувши за короткий термін, втрачають віру у ефективність процесу самовиховання. Зазначимо, що самовиховання - це перш за все програма дій, яка залежить від його мети й завдань і спирається на самопізнання, ідеали і мрії, уявлення про своє майбутнє дитини.

Перший етап розробки програми самовиховання - написання самохарактеристики (мрії, бажання, риси характеру, якості, навчання, праця, поведінка, стосунки тощо).

Другий етап - порівняння себе з ідеалом і визначення основних завдань самовиховання на певний термін. Під час планування роботи над собою важливою умовою є врахування особливостей свого “Я”. Наприклад, енергійному сангвініку та запальному холерику треба формувати в собі витримку; спокійному й інертному меланхоліку необхідно виховувати активність, рішучість і наполегливість. Наступною умовою ефективності самовиховання є врахування індивідуальних особливостей. Оскільки навіть заняття спортом залежить від стану здоров'я, досвіду фізичної праці, витривалості, статі конкретної людини. Процес самовиховання передбачає також залучення до співпраці батьків, педагогів, лікарів.

Третій етап - складання програми самовиховання на декілька років (організація режиму дня, фізичне вдосконалення, трудове виховання, формування самодисципліни, позитивних якостей особистості, подолання негативних відхилень тощо).

Упровадження комплексної методики педагогічної корекції девіантної поведінки молодших школярів є важливою організаційно-педагогічною умовою. Методика педагогічної корекції девіантної поведінки молодших школярів у процесі діяльності шкільних гуртків включає функціонально пов'язані компоненти: цільовий, змістовий, операційний і результативний.

Цільовий компонент передбачає спрямування зусиль педагогів, керівництва і членів шкільних гуртків на зниження виявів девіантної поведінки учнів шляхом залучення їх до особистісно-значущої й соціально-позитивної діяльності.

Змістовий компонент визначає структурування тих видів і форм діяльності школярів у шкільних гуртках, які відповідають особистісним потребам учнів і водночас мають значний педагогіко-коригуючий потенціал.

Результативний компонент методики визначається на основі систематичного здійснення педагогічного моніторингу за станом, динамікою розвитку та виявленими тенденціями девіантних виявів у поведінці молодших школярів.

Необхідно підкреслити, що корекція девіантної поведінки молодших школярів є комплексним процесом, який може бути необмеженим у процесі діяльності дитячих громадських організацій, якщо, по-перше, сама організація, її мета, завдання, функції, зміст діяльності будуть спрямовані на створення умов для цього, а, по-друге, самореалізація учня буде побудована як система, що розвивається сама і базується на залученні дитини до діяльності в дитячих громадських організаціях та реалізації її потреби бути в товаристві інших людей

Таким чином, організація корекційної роботи з молодшими школярами в процесі діяльності шкільних гуртків базується на визначенні мети, завдань, функцій корекції та їх конкретизації в залежності від типу виховного закладу і психофізіологічних характеристик дитячих контингентів; обґрунтуванні педагогічних умов ефективної корекції девіантної поведінки учнів початкових класів у процесі діяльності шкільних гуртків.

Висновки з першого розділу

1. Сучасний етап розбудови українського суспільства спрямований на успішне вирішення комплексу важливих економічних, політичних, соціальних та культуротворчих завдань. У зв'язку з цим пріоритетного характеру набувають питання виховання особистості, здатної глибоко сприймати, високо цінувати та примножувати матеріальні й духовні цінності українського народу, зміцнювати культуротворчі традиції та духовні надбання попередніх поколінь.

2. Складність та багатоаспектність соціальних та економічних процесів не завжди сприяють повноцінному розвитку особистості, що призводить до певних відхилень у її поведінці. Найбільш вразливими у сфері морально-правових відносин залишаються діти, які ще не отримали достатнього досвіду сприймання й розуміння соціальних явищ і залишаються незахищеними від негативних впливів. Саме тому девіантну поведінку окремої частини дітей слід розглядати як актуальну соціально-педагогічну проблему, яка вимагає свого теоретичного осмислення й вірного практичного вирішення.

3. Теоретичний аналіз проблеми дозволив зазначити, що девіантна поведінка молодших школярів являє собою вчинки та дії, які не відповідають офіційно прийнятим у суспільстві освітньо-виховним і морально-правовим нормам. Девіант - особа, яка не дотримується чинних у суспільстві норм поведінки і йде на порушення цих норм. Нормативні вимоги до особистості та її поведінки зафіксовані й знаходять своє вираження у вербальній (писані закони, інструкції, правила, стандарти, вимоги, кодекси) і невербальній (символічна атрибутика) формі.

4. Девіантна поведінка молодших школярів виникає тоді, коли діти деградують у своєму духовному розвитку і зупиняються на рівні суто прагматичної взаємодії з навколишнім середовищем. За таких умов девіація стає формою свідомого неадекватного реагування молодших школярів на цінності суспільного життя, які за своїм змістом і спрямованістю не відповідають освітньо-виховним і морально-правовим нормам. Вивчення девіантної поведінки молодших школярів дозволило виділити такі її різновиди, як відхилення в отриманні початкової освіти, відхилення у поведінці, пов'язані з шкільною дезадаптацією, педагогічною занедбаністю, відхилення у поведінці у зв'язку з соціальним сирітством, соціальною дезадаптацією, адиктивною, делінквентною та кримінальною діяльністю.

5. Встановлено, що існує декілька чинників детермінації девіантної поведінки молодших школярів. До них віднесено: біологічні, психологічні, соціальні, криміногенні та педагогічні. Виявлення основних чинників детермінації девіантної поведінки учнів молодшого шкільного віку дозволило не лише пояснити причини негативних відхилень у поведінці дітей, але й знайти необхідні шляхи забезпечення їх корекції.

6. З погляду системного вирішення зазначеної проблеми важливим є медичне, психологічне, соціальне, правозахисне та педагогічне забезпечення корекції девіантної поведінки молодших школярів. Підкреслено, що у педагогічному забезпеченні корекційної роботи з дітьми особливого значення набуває діяльність дитячих громадських організацій, покликаних створити необхідні умови для перевиховання дітей, які мають негативні відхилення у поведінці.

Розділ 2. Експериментальна перевірка ефективності організаційно-педагогічних умов корекції девіантної поведінки молодших школярів у процесі діяльності шкільних гуртків

2.1 Критерії, показники та рівні вияву девіантної поведінки молодших школярів

Теоретичний аналіз зазначеної проблеми дозволив розкрити сутність, різновиди, чинники детермінації девіантної поведінки молодших школярів, обґрунтувати необхідність упровадження на практиці організаційно-педагогічних умов, покликаних забезпечити ефективну корекцію негативних відхилень у процесі діяльності шкільних гуртків. З метою перевірки теоретичних положень і висновків дослідження нами було зроблено наступні кроки наукового пошуку, пов'язані з експериментальною перевіркою ефективності обґрунтованих організаційно-педагогічних умов корекції девіантної поведінки молодших школярів у процесі діяльності шкільних гуртків.

Експериментальне вивчення зазначеної проблеми передбачало проведення констатуючого і формуючого експериментів, розробку критеріальної системи оцінки рівня девіації у поведінці учнів, визначення методики діагностування рівнів вияву девіантної поведінки та здійснення відповідного аналізу результатів експериментальної роботи.

Робота проводилася у шкільному гуртку «Роксолана». Дослідно-експериментальна робота проводилася з 2 по 4 класи. Експеримент проводився в різних класах для того, щоб показати послідовність роботи, а також виявити чи впливають вікові особливості молодших школярів на розуміння задач та діяльності взагалі. Термін проведення експериментальної роботи з 01.09.2009 року по 25.03.2010 рік.

На констатуючому етапі експериментального дослідження зазначеної проблеми нами було визначено такі завдання:

1. Розробити критерії та показники оцінки вияву девіантної поведінки молодших школярів.

2. Виявити контингент молодших школярів із девіантною поведінкою.

3. Визначити рівні вияву девіантної поведінки молодших школярів на основі аналізу результатів констатуючого експерименту.

Критерії та показники оцінки вияву девіантної поведінки молодших школярів. Це питання мало важливе значення для нашого дослідження. Адже проведений попередньо аналіз проблеми корекції девіантної поведінки дітей засвідчив, що в сучасній психолого-педагогічній практиці діагностування негативних відхилень переважно йдеться про дітей дошкільного та підліткового віку. При цьому залишаються невизначеними критерії діагностування девіантної поведінки дітей молодшого шкільного віку.

Ураховуючи вищесказане, а також особливості сучасної соціокультурної ситуації, проблеми виховання дітей та виділені структурні компоненти девіантної поведінки молодших школярів, нами було визначено три групи критеріїв, які дозволили оцінити рівні її вияву:

І критерій - соціальна і трудова активність;

ІІ критерій - гуманність;

ІІІ критерій - культура поведінки.

Зазначимо, що під час визначення критеріїв оцінки девіантної поведінки ми керувалися необхідністю виявлення та виправлення тих рис особистості, які є першочерговими для учнів із девіантною поведінкою.

На табл. 3 представлено загальну структуру девіантної поведінки молодших школярів з урахуванням критеріїв та показників її оцінки.

Соціальна і трудова активність молодших школярів. Під час визначення цього критерія ми керувалися вимогами сучасної практики національного виховання. Відповідно до Національної доктрини розвитку освіти України в ХХІ столітті метою національного виховання є виховання свідомого громадянина, що в першу чергу передбачає соціальну і трудову активність особистості [62].

За дослідженнями науковців [66] соціальна активність визначається як характеристика способу життєдіяльності соціального суб'єкта, який полягає у свідомій спрямованості його діяльності на перетворення соціальних умов у відповідності з назрілими потребами, інтересами, ідеалами, у висуненні і реалізації соціальних ініціатив, участі у вирішенні актуальних соціальних завдань, формуванні в собі необхідних соціальних якостей.

Табл.3. Структура девіантної поведінки молодших школярів, критерії та показники її оцінки.

Через соціальну активність виражається культура, уміння, знання і навички суб'єкта, його здатність охоплювати своєю діяльністю навколишній світ, змінювати його і самого себе. Соціальна активність учнів передбачає, що вона повинна бути значимою для суспільства, відповідати моральному прогресу.

Гуманність молодших школярів. Виділення цього критерію девіантної поведінки учнів зумовлено тим, що культура праці учня передбачає не лише високу продуктивність праці, порядок на робочому місці, сумлінне виконання доручень, а й наявність таких якостей особистості, як уважність, тактовність у стосунках із товаришами, батьками, педагогами, ввічливість, доброзичливість, готовність допомогти слабшому.

У процесі визначення цього критерію ми опиралися на ті загальнолюдські цінності, які мають найважливіше значення: чесність, вірність даному слову, ввічливість, повага до старших, піклування про близьких тощо. Отже, одним із найважливіших критеріїв оцінки морального становлення учнів з девіантною поведінкою є гуманність.

Для оцінки девіантної поведінки молодших школярів нами було визначено показники гуманності, які повинні бути притаманні усім об'єктам системи “дитина-батьки-вчителі”. До них віднесено доброту (милосердя, прагнення робити добро, чуйність, турботливість, жалісність); справедливість (непримиренність до будь-якого вияву жорстокості, обману; повага до праці і людей праці, вимогливість до себе й інших); доброзичливість (великодушність, готовність допомогти, стриманість, тактовність).

Культура поведінки молодших школярів. Під час виділення цього критерію оцінки девіантної поведінки учнів ми виходили з розуміння того, що регулятором вияву девіантної поведінки молодших школярів є їх культура поведінки - вимоги і правила, які є зовнішніми “контролерами” [66]. До показників культури поведінки учнів нами віднесено культуру зовнішнього вигляду (охайність, акуратність), культуру спілкування (повага до оточуючих, щирість, порядність), культуру мовлення (послідовність, відсутність лихослів'я, логічність мовлення).

Отже, враховуючи важливість методики і техніки виміру ефективності корекційної роботи з учнями-девіантами, ми визначили три групи критеріїв оцінки девіантної поведінки молодших школярів: соціальну і трудову активність, гуманність та культуру поведінки.

Кожна група містить ряд показників виміру:

1. Критерії соціальної і трудової активності характеризують участь дітей в об'єднаннях позитивного соціального спрямування, їх прагнення до успіхів у навчальній діяльності, дисциплінованість, культуру праці, наявність позитивних захоплень та інтересів, відсутність адиктивної і делінквентної поведінки.

2. Показниками гуманності є доброта, справедливість, доброзичливість.

3. Показниками культури поведінки є культура зовнішнього вигляду, культура спілкування, культура мовлення.

Характерною особливістю нашого дослідження є комплексний підхід до діагностики негативних відхилень у поведінці учнів початкових класів. Девіантна поведінка молодших школярів досліджувалася за трьома рівнями: високим, середнім і низьким. Кожен рівень має свою характеристику:

Високий рівень вияву девіантної поведінки молодших школярів відповідно до критерію соціальної і трудової активності характеризується негативним ставленням до школи, стійкою неуспішністю, наявністю пропусків занять, неусвідомленням мети навчання, відсутністю інтересу до шкільних занять; систематичними порушеннями дисципліни, негативним впливом на однокласників, підбиванням інших до недисциплінованості; постійною розкутістю, неповагою до оточення, виявами зарозумілості, зверхності, ухиленням від виконання доручень, відсутністю бажання працювати, безвідповідальністю, невмінням дотримувати слово; відсутністю стійких позитивних інтересів до будь-чого; регулярним вживанням алкогольних напоїв, токсичних речовин, тютюнопалінням, стійкими виявами делінквентної поведінки на фоні об'єднань у малі групи з антигромадською спрямованістю.

Середній рівень за цим критерієм характеризується небажанням вчитися, низькою успішністю, в основному на “задовільно”, відсутністю інтересу до навчальної діяльності, переважанням особистісних мотивів навчання; незначними порушеннями дисципліни, епізодичними виявами дисциплінованості у поєднанні з негативною реакцією на зауваження (вчителів, батьків); зухвалістю на зауваження дорослих, виявами неповаги до однолітків, відсутністю ініціативи під час виконання громадських доручень та безвідповідальним ставленням до них, наявністю деяких позитивних захоплень та інтересів; періодичним вживанням алкоголю, тютюнопалінням; схильністю до незначних правопорушень.

Низький рівень виявляється у задовільній успішності, якщо про це попросять дорослі, наявності нестійкого інтересу до навчальної діяльності, частковому усвідомленні мети навчання; дисциплінованості на фоні випадкових порушеннях дисципліни; незначних спалахах незадоволення у ставленні до дорослих; епізодичних виявах неповаги і недовіри у стосунках із однолітками, у труднощах під час емоційних контактів з батьками, виконанням лише тих доручень, які цікавлять; наявності певних захоплень та інтересів; схильністю до епізодичного тютюнопаління, делінквентна поведінка має випадковий та неусвідомлений характер.

Виявлення молодших школярів із девіантною поведінкою було визначено завданням констатуючого експерименту. Оскільки девіантна поведінка є системою стійких відхилень у свідомості школяра, а також виникає внаслідок тривалого процесу соціальної деформації особистості, нашому дослідженню підлягали учні 2-4-х класів загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 15 м. Ялти. У процесі виявлення учнів молодшого шкільного віку із девіантною поведінкою враховувались їх вікові особливості, а експериментальні завдання підбирались у доступній для дітей формі.

Під час діагностування високою результативністю характеризувалися методи спостереження, бесіди, вивчення продуктів діяльності, спрощений варіант соціометрії. Зокрема, ми використовували результати непрямого (опосередкованого) спостереження - через вчителів, батьків. Так, спостереження за поведінкою учня під час його взаємодії з однолітками проводилося за такою схемою:

· почуває себе вільно, розкуто, сміється, задоволений;

· допомагає іншим, підтримує, заохочує;

· пасивно підкоряється, погоджується;

· дає поради, хоча прислухається до думки інших;

· висловлює свою думку, аналізує;

· інформує, пояснює;

· намагається зрозуміти, просить пояснити;

· діє формально, не допомагає іншим;

· ухиляється від спільної діяльності, проявляє дратівливість;

· захищає себе, принижуючи інших.

Серед інших методів діагностування поведінки молодших школярів хочемо виділити метод бесіди, який дозволив у процесі спілкування з учнем, його батьками та вчителями отримати детальну інформацію про особистість дитини, його найближче оточення та ставлення до норм поведінки. Зазначимо, що ефективність бесіди з молодшим школярем забезпечувалася дотриманням таких правил:

· установлення доброзичливої атмосфери;

· тривалість бесіди не більше 15-20 хвилин;

· кожне питання передбачає досягнення певної мети;

· чіткість, лаконічність питань, відсутність невідомих слів та слів з подвійним значенням;

· питання не передбачають шаблонних відповідей;

· у питанні відсутні слова, які передбачають негативну або позитивну відповідь.

Наприклад, бесіда з класним керівником та практичним психологом школи відбувалася за таким планом:

· що викликає труднощі у вихованні даного школяра?;

· поведінка вдома і в школі;

· навчальна діяльність;

· коло захоплень та інтересів школяра;

· які методи застосовувалися до цього школяра для його виправлення та які їх результати?;

· умови проживання учнів;

· стосунки з однолітками.

Бесіда про учня з його однокласниками передбачала отримання інформації з таких запитань:

· чи товаришуєте ви з цим учнем?

· які ваші улюблені спільні справи?

· що тобі подобається в твоєму однокласнику?

· що тобі не подобається в твоєму однокласнику? Чому?

· чи допомагаєш ти йому?

· яке ставлення учнів до інших однокласників?

· яке його ставлення до шкільних доручень, навчання?

Бесіда з досліджуваним молодшим школярем проводилася за таким планом:

· які навчальні предмети тобі подобаються найбільше?

· ким ти хочеш стати після закінчення школи?

· які книги ти любиш читати?

· з ким ти товаришуєш у класі, у дворі?

· чи задоволений ти своїм навчанням та поведінкою у школі, класі, вдома?

· які доручення ти виконуєш або хотів би виконувати?

· що ти вважаєш найцікавішим та найважливішим у житті?

· як ти ставишся до батьків?

· як ставишся до вчителів, до дорослих взагалі?

· чим ти займаєшся у вільний час?

Бесіда з батьками школяра мала на меті отримати відповіді на такі запитання:

· чи задоволені Ви поведінкою і навчанням своєї дитини?

· що Вас турбує в поведінці і навчанні дитини?

· який режим дня Вашої дитини? Як вона його дотримується?

· які в неї домашні доручення? Як вона їх виконує?

· чим займається Ваша дитина у свій вільний час?

· з ким товаришує Ваша дитина?

· який світ захоплень Вашої дитини?

З метою вивчення шкільної мотивації учнів початкових класів, виявлення школярів із адиктивною поведінкою було проведено анкетування учнів, їх батьків та педагогів з тем: “Моє ставлення до школи”, “Чи знаєте Ви свою дитину”, “Моє ставлення до шкідливих звичок”, “Я і мій клас” (додатки).

На основі отриманих результатів було встановлено, що 38,4% молодших школярів йдуть до школи тому, що “потрібно йти”; 32,3% - з почуттям тривоги; 9% - з ненавистю і лише близько 20% - з радістю. Зазначимо, що майже у всіх учнів, які мають девіантну поведінку, напружені стосунки з учителями, що пояснюється нерозумінням вчителем учня, відсутністю взаєморозуміння у стосунках педагога з батьками цих дітей.

Результати проведеного анкетування з теми “Я і мій клас” (додаток) засвідчили, що лише 49% учнів 2-4 класів вважають свій клас дружним, 32% - не дуже дружним, близько 20% стверджують, що їхній клас недружний. Такі взаємостосунки в класі впливають на появу негативних відхилень у поведінці школярів.

Результати констатуючого експерименту довели, що у школах відсутня належна профілактико-корекційна робота щодо адиктивної поведінки учнів. Так, за допомогою спостережень за учнями, опитувань батьків і вчителів, анкетування школярів (додаток) нами було виявлено, що 31,2% учнів початкових класів мають досвід тютюнопаління, 35,6% учнів хоча б раз вживали спиртні напої. Хочемо відмітити, що на запитання “Як ти ставишся до людей, які вживають спиртні напої і палять” 48% школярів відповіли “позитивно”; 32,1% - “можливо припиню з ними товаришувати”; 24,7% - “можливо, це погано, але спробувати інколи можна” і лише 11% негативно ставляться до людей з адиктивною поведінкою.

Під час констатуючого експерименту було використано метод аналізу продуктів діяльності молодших школярів, зокрема аналіз малюнків, творів (особлива увага зверталася на твори з вільної теми), виробів тощо. Зазначимо, що нами враховувався не лише кінцевий результат (продукт діяльності), а й сам процес його створення, оскільки у дітей молодшого шкільного віку він залежить не лише від бажання, але й від здібностей.

Наступним методом виявлення учнів із девіантною поведінкою був метод соціометрії, адаптованої для молодших школярів. Ми запропонували учням відповісти на такі запитання:

з ким із однокласників ти найбільше хотів(ла) би сидіти за однією партою?;

з ким би не хотів(ла) сидіти разом?;

кого з однокласників ти покликав(ла) би на допомогу?;

кого не покличеш на допомогу?.

На кожне запитання дозволялося називати 1-3 прізвища. У результаті обробки отриманих даних було виявлено, що діти з девіантною поведінкою взагалі не обираються однокласниками або обираються за негативними показниками (питання 2, 4), тобто у класному колективі вони є ізольованими. Це свідчить про залежність поведінки учня від стану морально-психологічного клімату в класі.

Важливим методом діагностування молодших школярів з девіантною поведінкою було використання різноманітних тестів - спеціально складених завдань, які пропонуються індивіду з метою виявлення у нього наявності або відсутності певних властивостей, здатності виконувати ту чи іншу роботу. Зазначимо, що у дослідженні використовувалися в основному тестоподібні методики. Це пов'язано з віковими та індивідуальними особливостями молодших школярів.

У контексті нашого дослідження високою ефективністю та валідністю характеризувалися методики “Вибір” та “Як вчинити”, розроблені І. Бехом [11]. Так, з метою отримання даних за критеріями активності і гуманності, ми запропонували учням виконати такі завдання:

1. Під час канікул, коли ти зібрався поїхати відпочити, класний керівник несподівано попросив тебе допомогти привести до ладу навчальний кабінет. Як ти вчиниш?

а) скажеш, що згоден допомогти, і відкладеш свій від'їзд;

б) збереш друзів і разом з ними зробиш усю роботу за один день;

в) пообіцяєш виконати роботу після повернення;

г) запропонуєш залучити до допомоги того, хто залишається в місті;

д) або...

2. Ти отримав доручення, яке тобі не зовсім до душі, але його виконання терміново необхідне колективу. Як ти вчиниш?

а) сумлінно виконаєш доручення;

б) залучиш до його виконання товаришів, щоб не робити самому;

в) попросиш дати тобі інше, цікавіше для тебе доручення;

г) знайдеш причину для відмови;

д) або...

3. Ти став свідком того, як одна людина незаслужено образила іншу на твоїх очах. Як ти вчиниш?

а) вимагатимеш від кривдника вибачень на адресу потерпілого;

б) розберешся в причинах конфлікту і доб'єшся його усунення;

в) висловиш співчуття тому, кого образили;

г) зробиш вигляд, що тебе це не стосується;

д) або...

4. Ти випадково, не бажаючи того, зробив лихо іншій людині. Як ти вчиниш?

а) зробиш усе можливе для усунення лиха;

б) вибачишся, поясниш потерпілому, що не хотів цього;

в) зробиш вигляд, що ти не винний;

г) звернеш провину на того, хто потерпів: хай не лізе, сам винен;

д) або...

Особливу зацікавленість у молодших школярів викликала методика “Як вчинити”, у ході реалізації якої дітям надавалася можливість обговорити рішення таких педагогічних задач:

1. Оленка не виконала домашнє завдання з математики, тому що її не так дав-но викликали до дошки і поставили за відповідь гарну оцінку. По дорозі до школи вона розповіла про це своїй однокласниці Світлані.

Учитель як завжди увійшов до класу, привітався з учнями і запитав, хто не підготувався до уроку. Всі мовчали. Мовчала й Оленка. Як би ти вчинив(ла) на місці Світлани?

2. Іде контрольна робота. Ти виконав(ла) роботу. Твій товариш не знає розв'язку і просить тебе дати йому списати. Як вчинити?

3. Ти не можеш розв'язати задачу на уроці математики. Твій товариш пропонує тобі списати в нього. Як вчиниш?

4. Під час перерви один з твоїх товаришів випадково розбив вікно. Ти один (одна) бачив(ла) це. Товариш не хоче зізнаватися. Чи назвеш ти при розгляді цього випадку ім'я винного?

5. Захворіла ваша вчителька. Вчитель з паралельного класу дав вам завдання. Але діти замість роботи почали гратися. Що будеш робити ти?

6. Ти отримав(ла) погану оцінку і знаєш, що коли твої батьки дізнаються про це, вони тебе покарають. Чи повідомиш ти батьків про отриману оцінку?

Виявлені результати свідчать про низький рівень сформованості соціально активної позиції молодших школярів, зокрема таких позитивних якостей особистості як дисциплінованість, гуманність, культура поведінки, що може зумовлюватися, як незавершеністю становлення особистості в цей період, віковими особливостями ставлення до навколишнього соціального оточення, так і відсутністю ефективної корекційної дії зовнішніх факторів (сім'ї, школи).

За допомогою методики ранжування ознак середовищної адаптації молодших школярів нами було виділено учнів із порушенням процесу їх входження до соціуму (сім'ї, колективу однолітків, середовища неформального спілкування) (додаток З). Зазначимо, що у других класах виявлено 48% учнів із ознаками середовищної дезадаптації, у третіх - 53%, у четвертих - 61%. Отримані дані свідчать про відсутність або неефективність корекційної роботи у школі, що призводить до збільшення кількості учнів з девіантною поведінкою у старших класах.

Наступна методика, використана під час констатуючого експерименту, - комплексна експрес-діагностика стану соціально-педагогічної занедбаності молодших школярів (МЕДОС) Р. Овчарової. За її результатами було виявлено позитивні якості особистості дитини, вияви девіантної поведінки та установлено їх причини, а також уточнено отримані раніше дані.

Основою методики є незалежні характеристики дитини педагогом і психологом за такими шкалами: властивості самосвідомості; спілкування; навчальна діяльність (мотивація навчання, навчально-пізнавальна активність, цілеспрямованість та усвідомлення навчання); загальна тривожність (у школі, сім'ї); виховний мікросоціум; позитивні якості особистості учня.

Отримані за методикою діагностики соціально-педагогічної занедбаності учнів дані свідчать, що для більшості молодших школярів є характерним низький рівень соціально-педагогічної занедбаності (51,1% - у других класах; 48,4% - у третіх; 45,1% - у четвертих). Але насторожує той факт, що з віком спостерігається збільшення кількості дітей з високим рівнем соціально-педагогічної занедбаності з 2,6% у другому класі до 19,6% - у четвертому. Це свідчить про закріплення у поведінці учнів негативних відхилень та відсутність ефективної корекційної роботи з ними.

За методикою В. Оржеховської, на основі опитування педагогів і батьків, було охарактеризовано такі основні види діяльності і ставлень учня: навчальна діяльність та ставлення до неї; трудова діяльність та ставлення до неї; наявність захоплень та інтересів; ставлення до себе (самооцінка); ставлення до матеріальних та моральних цінностей; участь у неформальних групах з асоціальною спрямованістю; взаємини з однолітками; ставлення до батьків та вчителів (додаток Е). Зазначимо, що нами було виявлено 34% від загальної кількості молодших школярів з початковою стадією важковиховуваності, 43% - із середньою та 51% - із глибокою.

Під час дослідження було виявлено, що учні початкових класів мають значні вияви делінквентної поведінки. Так, 22,3% школярів хоча б раз скоювали крадіжки особистого чи шкільного майна; 12,4% - займалися вимаганням; 24,5% - вчиняли бійки. Хочемо відмітити значне зростання цих негативних відхилень у поведінці молодших школярів.

Під час проведення дослідження ми враховували психолого-педагогічні здобутки В. Оржеховської [66], О. Селецького [75], С. Тарарухіна [75], які встановили, що існують типові зв'язки в системі відношень особистості, які дають чітке уявлення про ранні порушення поведінки школярів. Наприклад, негативне ставлення до навчальної діяльності перебуває в причинно-наслідковому зв'язку з негативним ставленням до суспільних доручень, до батьків, сім'ї в цілому, вчителів, впливає на самооцінку.

Рівні вияву девіантної поведінки молодших школярів. З метою розв'язання наступного завдання констатуючого експерименту - на основі аналізу отриманих результатів визначити рівні вияву девіантної поведінки молодших школярів - та забезпечення валідності результатів ми застосували методики “Незакінчені речення” та “Дім-дерево-людина”, адаптовані для молодших школярів.

За допомогою методики “Незакінчені речення” було отримано та перевірено інформацію про ставлення молодших школярів до батьків, взаємовідносини у родині (питання №3,7,11,17,20,25,30,31); ставлення до однолітків (питання №8,15,21,26); прагнення, інтереси та нереалізовані можливості дітей (питання №1,4,5,10,13,16,18,19,23,28,32,33); ставлення до навчальної діяльності (питання №14,22,29); ставлення до моральних норм (питання №2,6,12,24,27). У додатку наведено приклад отриманих результатів за цією методикою. За методикою “Дім-дерево-людина” було остаточно встановлено наявність або відсутність у молодших школярів девіантної поведінки.

У процесі дослідження було підтверджено, що на формування девіантної поведінки учнів впливають недоліки сімейного виховання. Із 56 досліджуваних батьків 21,4% не обізнані з можливостями діагностико-корекційної та прогностичної роботи з дітьми; 40,5% - мають низьку педагогічну освіченість; 26,3% - використовують під час виховання дітей неефективні або непедагогічні методи (покарання, залякування тощо).

За результатами дослідження учнів з девіантною поведінкою ми умовно розділили на три типологічні групи з різними рівнями її вияву.

До першої групи з високим рівнем вияву девіантної поведінки належать діти переважно з неблагополучних сімей: батьки цих дітей ведуть аморальний спосіб життя, зловживають алкоголем, мають судимості за тяжкі злочини або перебувають у місцях позбавлення волі, нічим не займаються. Під час спілкування школярі досить часто вживають брутальні слова; можуть малювати непристойні малюнки, що спричинює веселий настрій.

Характерними емоційно-вольовими ознаками дітей цієї групи є: негативна егоїстична спрямованість, непослідовність, протиріччя в емоційних та вольових виявах; часті й короткочасні афекти (гнів, плач, ненависть); недостатній розвиток сили волі. Такі школярі виділяються небажанням учитися, відсутністю інтересу до школи. Їх моральні якості недостатньо розвинені. Такі діти невиховані, недисципліновані, нещирі, здатні до обману; не мають стійких позитивних інтересів до різних видів діяльності; рішучість та цілеспрямованість виявляють лише для задоволення власних егоїстичних потреб.

Другу групу із середнім рівнем вияву девіантної поведінки формують молодші школярі з малозабезпечених, неповних сімей з низьким культурно-освітнім рівнем, де процес виховання дітей зводиться лише до того, щоб одягнути та нагодувати їх. У спілкуванні з дорослими виявляють ввічливість, повагу; стосунки з ровесниками будуються на безконфліктній основі. Ставлення до громадських заходів байдуже. Внаслідок переживань такі діти можуть часто перебувати в пригніченому стані, мають високий рівень тривожності та занижену самооцінку.

Такі школярі охоче відкликаються на пропозицію допомогти що-небудь зробити, виявляють турботу стосовно молодших і слабших. Легко дають обіцянки і не дотримують слова. Поряд із хорошими розумовими здібностями мають погану успішність, відсутність інтересу до навчальної діяльності. Поведінка таких дітей виділяється моральною несформованістю, асоціальною мотивацією. Вони виявляють недовіру до дорослих та ровесників; люблять злі жарти. Будь-який конфлікт, навіть під час гри, сприяє появі афективного спалаху: лихослів'я, намагання вдарити кривдника, відмові прислухатися до зауваження дорослого. Під впливом негативної референтної групи ці школярі легко набувають різних форм девіантної поведінки: делінквентної, адиктивної тощо. Брутальні слова вживають в основному для підтримання свого авторитету.

Такі діти егоцентричні, болісно переживають будь-який негативний відгук про себе. На формування негативного ставлення до однокласників, учителів впливає нетерпимість до зауважень на свою адресу. У школі такі учні поводять себе одноосібно, майже ні з ким не товаришують. На уроці не дуже активні, але в разі отримання похвали від вчителя їхня працездатність різко підвищується. Недисциплінованість, неслухняність пояснюються наявністю такої риси характеру, як упертість. Ці діти важко піддаються позитивним впливам ззовні, у поведінці виявляють самостійність.

Більшість дітей цієї групи має деякі позитивні інтереси та бажання; їх моральна занедбаність може мати антигромадську спрямованість. Вияви девіантної поведінки в них нестійкі. Такі діти здатні до правильної вибіркової поведінки.