Размещено на http://www.allbest.ru/

• ЗМІСТ
• ВСТУП
• 1. АНАЛІЗ ІНФОРМАЦІЙНИХ МЕРЕЖ
• 1.1 Види мереж
• 1.2 Особливості та призначення корпоративних мереж, історія розвитку
• 1.3 Опис корпоративної мережі, що досліджується
• 2. ДОСЛІДЖЕННЯ КАНАЛЬНОГО РІВНЯ МЕРЕЖІ
• 2.1 Обгрунтування стандартизації функцій інформаційних мереж міжнародною спілкою електрозв'язку
• 2.2 Передача даних на канальному рівні

2.2.1 Протоколи канального рівня

2.2.2 Система опитування/вибір

2.2.3 Двійкове синхронне керування

2.2.4 Режими каналу

2.2.5 Високорівневе керування каналом (HDLC)

• 3. ФУНКЦІОНАЛЬНА СХЕМА РОБОТИ КІНЦЕВОГО І ЦЕНТРАЛЬНОГО ВУЗЛІВ МЕРЕЖІ
• 3.1 Склад та функції мережі
• 3.2 Функціональна схема кінцевого вузла (КВ) мережі
• 3.3 Функціональна схема центрального вузла (ЦВ) мережі
• 4. РОЗРОБКА АЛГОРИТМУ КАНАЛЬНОГО РІВНЯ
• 4.1 Обгрунтування вибору середовища програмування Delphi
• 4.2 Структура програмного забезпечення
• 4.3 Опис алгоритму роботи канального рівня центрального вузла
• 4.4 Опис алгоритму роботи канального рівня кінцевого вузла
• ВИСНОВКИ
• ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
• ДОДАТКИ
• ВСТУП
• Завдяки величезному впливу на суспільство мереж ЕОМ і мереж зв'язку, кінець 1990-х і початок XXI століття називають «інформаційним століттям». Сучасний розвиток техніки зв'язку має дві особливості: цифрову форму подання всіх сигналів незалежно від того, який вид інформації подається цими сигналами (мова, текст, дані чи зображення); інтеграцію обслуговування, що може бути цілком реалізовано тільки переведенням зв'язку на цифрову техніку. Відбувається інтеграція систем передавання інформації і комутації, по-новому перерозподіляються задачі кінцевих пристроїв і мереж зв'язку.
• Ми вже не можемо уявити майбутнє без застосування нових і вже існуючих мережних і телекомунікаційних технологій. Глибокі зміни в техніці зв'язку та обчислювальній техніці підводять нас до нової епохи - інформатизації суспільства й створення глобальної інформаційної інфраструктури (ГІІ). Ця інфраструктура дає змогу надавати користувачам набір комунікаційних послуг, які забезпечують відкриту множину допоміжних програмних продуктів, що охоплюють усі види інформації й можливість її одержання у будь-який час, в будь якому місці, за прийнятною ціною і з високою якістю.

Кінцевою метою ГІІ є гарантія доступу кожному громадянину до інформаційного співтовариства. Основою ГІІ є інформаційна мережа, що з'явилася внаслідок інтеграції мереж зв'язку та мереж ЕОМ. На базі цієї інтеграції розроблено концепцію інтелектуальної мережі (ІМ).

Кінцеві пристрої візуального відображення даних є придатними для більш ніж одного виду інформації. І, нарешті, мережа зв'язку дає змогу передавати мовну, текстову інформацію, дані і зображення через те саме з'єднання: користувач одержить доступ до цієї мережі незалежно від виду служби через «штепсельну розетку зв'язку». За допомогою цих засобів були значно збільшені продуктивність праці та економічна ефективність як окремих людей, так і цілих організацій. Можна зробити висновок, що об'єднання зусиль трьох галузей промисловості -- комп'ютерної індустрії, побутової радіоелектроніки і електрозв'язку -- наблизило досягнення основної мети -- створення глобальної інформаційної інфраструктури (ГІІ) .

Розвиток ГІІ ґрунтується на восьми основних принципах:

· сприяння відкритої конкуренції;

· заохочення приватних інвестицій;

· визначення гнучких регулюючих структур;

· забезпечення відкритого доступу до мереж;

· гарантія загального забезпечення доступу до послуг;

· забезпечення однакових можливостей для користувачів;

· сприяння розмаїтості змісту ГІІ, включаючи культурне і мовне розмаїття;

· визнання необхідності міжнародного співробітництва з особливою увагою до найменш розвинених країн.

Ці принципи будуть застосовуватися в ГІІ за допомогою наступних дій:

- розвиток глобальних ринків для мереж, послуг і додатків;

- гарантії конфіденційності і захисту даних;

- захист прав інтелектуальної власності;

- співробітництво в науково-дослідній діяльності і розробці нових додатків;

- моніторинг соціального і суспільного значення інформаційного співтовариства.

- підтримка здатності до взаємодії і взаємозв'язку;

Кінцевою метою ГІІ є гарантія для кожного громадянина доступу до інформаційного співтовариства, яке містить у собі:

соціально-економічну складову;

встановлення зразків поводження й етикету (наприклад, при купівлі товарів вдома, етикет для віртуального спілкування і т.ін.);

створення культурних цінностей і предметів мистецтва (наприклад, медичне право для телемедицини і т. ін.);

індустріальну складову:

створення додатків і послуг (наприклад, телекомунікаційних мереж, мереж КТБ, супутникових мереж тощо);

виробництво технічних засобів (наприклад, терміналів, систем передавання і керування базами даних т. ін.).

Важливою складовою ГІІ є корпоративні мережі. Актуальність створення і розширення корпоративних інформаційних мереж пов`язана передусім зі зростанням кількості компаній, збільшенням їх територіальних розмірів, відкриттям філій в інших містах або країнах.

Тому тема дипломної роботи, яка присвячена розробці програмного забезпечення канального рівня інформаційної корпоративної мережі, є актуальною.

1. АНАЛІЗ ІНФОРМАЦІЙНИХ МЕРЕЖ

Історично мережі зв'язку та ЕОМ розвивалися майже незалежно, запозичуючи одна в одної необхідні компоненти. У 90-ті роки стало очевидним, що подальший розвиток мереж зв'язку та мереж ЕОМ може бути ефективним тільки за умов їх інтеграції й створення єдиної інформаційної мережі.

Інформаційна мережа, яка з'явилася в результаті інтеграції засобів зв'язку й ЕОМ, є однією з найскладніших кібернетичних систем, створених людиною. Вона може поєднувати сотні мільйонів різних джерел і споживачів інформації. Ними можуть бути як найпростіше термінальне обладнання, персональні ЕОМ, окремі люди, так і великі обчислювальні центри чи підприємства, об'єкти, розповсюджені на великій території Землі і навіть у космосі.

1.1 Види мереж

Для класифікації комп'ютерних мереж використовуються різні ознаки, але частіше всього мережі розділяються на типи за територіальною ознакою.

На сьогоднішній день розрізняють наступні види мереж:

- локальні мережі (LAN - Local Area Networks);

- глобальні мережі (WAN - Wide Area Networks);

- мережі мегаполісів (MAN - Metropolitan Area Networks).

Локальні мережі з'явились на початку 70-х років, коли стався технологічний прорив в області розробки комп'ютерних компонентів - поява великих інтегральних схем. До локальних мереж відносяться мережі комп`ютерів, що зосереджені на невеликій відстані (від 1 до 20 км). В загальному випадку локальна мережа являє собою комунікаційну систему, що належить одній організації. Із-за коротких відстаней в локальних мережах є можливість використання відносно дорогих високоякісних ліній зв'язку, які дозволяють, використовуючи досить прості методи передачі даних, досягати високих швидкостей обміну даними. Локальні мережі мають різну конфігурацію й топологію, можуть входити як до глобальних, так і до мереж мегаполісів.

Хронологічно першими (50-ті роки) з'явились глобальні мережі. Почалося все з вирішення простої задачі - доступу до інформації з терміналів, віддалених від центру на сотні або й на тисячі кілометрів.

Глобальна мережа - сукупність комп`ютерів й локальних мереж, що розташовані на значних відстанях один від одного (наприклад, різних країнах), поєднаних різними каналами зв`язку й працюючих в різних програмних середовищах. Така сукупність має узгоджений протокол взаємодії. При побудуванні глобальних мереж були вперше запропоновані та відпрацьовані більшість основних ідей і концепцій сучасних обчислювальних мереж. Такі, наприклад, як багаторівнева структура комунікаційних протоколів, технологія комутації пакетів, маршрутизація пакетів в складних мережах.

Сьогодні розрив між локальними і глобальними мережами постійно скорочується дякуючи появі високошвидкісних каналів зв'язку.

Мережі мегаполісів - найбільш розповсюджений вид мереж. Вони призначені для обслуговування території великих міст. До таких мереж належать корпоративні мережі.

1.2 Особливості та призначення корпоративних мереж, історія розвитку

У найзагальнішому розумінні, корпоративна мережа -- це складний комплекс взаємозв'язаних і погоджено функціонуючих програмних і апаратних компонентів, що забезпечує передачу інформації між різними видаленими застосуваннями і системами, використовуваними на підприємстві. Зважаючи на наявність декількох центрів обробки даних, корпоративні мережі відносяться до розподілених (або децентралізованих) обчислювальних систем. Корпоративні мережі також називають мережами масштабу підприємства - мережа змішаної топології, в яку можуть входити кілька локальних мереж, на всіх територіях окремого підприємства. Вони можуть бути пов`язані різними складними способами й вкривати місто, регіон або навіть континент. Відстані між мережами окремих територій можуть бути такими, що з`являється необхідність використання глобальних мереж.

Першими корпоративними мережами були мережі телеграфного зв`язку. Телеграфний зв`язок швидко зайняв важливе місце в засобах керування рухом транспорту. Згодом широкого розповсюдження набули корпоративні мережі, що використовували ресурс телефонної мережі загального користування.

Сучасні корпоративні мережі можуть будуватися також і на основі радіоканалів чи з використанням супутникового зв`язку.

Корпоративні мережі створюються для виконання певних функцій, а саме - в інтересах забезпечення ефективної діяльності підприємства, направленої в конкретну область професійної діяльності.

Основне призначення корпоративної мережі - спільне використання ресурсів і постійний зв`язок у реальному режимі часу як в середині однієї компанії, так і за її межами.

Корпоративна мережа характеризується:

- масштабністю - тисячі користувацьких комп`ютерів, сотні серверів, великі об`єми даних, що зберігаються та передаються, множина різноманітних додатків;

- високим ступенем гетерогенності - типи комп`ютерів, комунікаційного обладнання, операційних систем і додатків різні;

- забезпеченням необхідної інформаційної безпеки;

1.3 Опис корпоративної мережі, що досліджується

В дипломній роботі розробляється кінцевий пункт корпоративної мережі для компанії, що надає телекомунікаційні послуги в межах одного міста.

Корпоративна мережа складається з центрального вузла мережі та кінцевих вузлів, що з`єднані модемним зв`язком через телефонну мережу загального користування.

Кінцевий пункт інформаційної корпоративної мережі виконує наступні задачі:

- передача даних для статистики ( телефонне навантаження вузлів, кількість відмов) за запитом центрального вузла;

- накопичення та зберігання даних в вигляді таблиць;

- переговори між вузлами з клавіатури або по телефону за ініціативою центрального або кінцевого вузлів.

Передача даних та переговори відбуваються комутованими каналами зв`язку телефонної мережі загального користування.

В вузлах мережі використовуються модеми, що працюють згідно Рекомендаціям V.

Кінцевий вузол має спеціальне програмне забезпечення, що забезпечує виконання всіх функцій даної мережі.

2. ДОСЛІДЖЕННЯ КАНАЛЬНОГО РІВНЯ МЕРЕЖІ

Інформаційна корпоративна мережа будується на основі еталонної моделі взаємодії відкритих систем.

2.1 Обґрунтування стандартизації функцій інформаційних мереж міжнародною спілкою електрозв'язку

У сучасних комп'ютерних мережах як правило використовується багато різних видів мережних протоколів і навіть в рамках однієї мережі застосовують кілька з них. Потреба в розширенні, модернізації, а так само необхідність спрощення процесів розробки та вдосконалення обчислювальних мереж показала необхідність у стандартизації принципів і процедур взаємодії між абонентами мереж. З цією метою була розроблена так звана Еталонна модель взаємодії відкритих систем,що складається з семи рівнів(OSI, Open Systems Interconnection), розроблена міжнародною організацією стандартизації (ISO, International Standards )

Основною перевагою використання систем, що відповідають моделі OSI, є їх гнучкість. Це означає, що якщо змінити фізичне середовище передачі даних, то не потрібно змінювати всю структуру мережі.

Метою моделі ВВС є:

· можливість побудування мережі з апаратних і програмних засобів різних виробників, що дотримуються одного стандарту;

· можливість безболісної зміни окремих компонентів мережі іншими, що дозволяє мережі розвиватись з мінімальними витратами;

· можливість легкого сполучення однієї мережі з іншою;

· простота обслуговування мережі.

Мережева модель ВВС представляє собою рівневий підхід до мережі. Рівні описують протоколи, що регламентують процедури взаємодії процесів однойменних рівнів різних систем на основі обміну повідомленнями (даними). Рівні взаємодіють згори вниз і знизу догори за допомогою інтерфейсів і можуть ще взаємодіяти з таким же рівнем іншої системи за допомогою протоколів.

Модель рівневих протоколів ВВС є семирівневим стандартом. Рівні в мережній моделі, запропонованій МОС, наведено на рис. 2.1.

Найнижчий фізичний рівень (Physical layer) моделі, призначений безпосередньо для передачі потоку даних. Здійснює передачу електричних або оптичних сигналів в кабель або в радіоефір, а також їх прийом і перетворення в біти даних відповідно до методів кодування цифрових сигналів.

Іншими словами, здійснює інтерфейс між мережевим носієм і мережевим пристроєм. На цьому рівні працюють концентратори, повторювачі (ретранслятори) сигналу і медіаконвертори.

Функції фізичного рівня:

- передача бітів по фізичних каналах;

- формування електричних сигналів;

- кодування інформації;

- синхронізація;

- модуляція.

Функції фізичного рівня реалізуються на всіх пристроях, підключених до мережі. З боку комп'ютера функції фізичного рівня виконуються мережевим адаптером або портом зв'язку. До фізичного рівня відносяться фізичні, електричні і механічні інтерфейси між двома системами. Цей рівень визначає такі властивості середовища мережі передачі даних як оптичне волокно, вита пара, коаксіальний кабель, супутниковий канал передачі даних і тому подібне. Функції цього рівня забезпечують активізацію, підтримку і дезактивізацію фізичного ланцюга між кінцевим устаткуванням даних (КУД) і апаратурою каналу даних (АКД).

Інтерфейси фізичного рівня призначені для приєднання пристроїв користувача до ліній зв'язку. Щоб виконати цю важливу функцію, опис більшості інтерфейсів фізичного рівня має містити характеристики чотирьох видів.

Електричні характеристики описують рівні напруги (або струму) і тимчасові характеристики сигналів, що подають 0 або 1.

Функціональні характеристики відображають функції, виконувані фізичним інтерфейсом. У більшості протоколів фізичного рівня ці функції класифікуються як функції керування, синхронізації, передачі даних і заземлення.

Механічні характеристики описують інтерфейсні рознімання і проводи.

Процедурні характеристики відображають дії, які мають здійснювати з'єднувачі, і послідовність дій при передаванні даних через інтерфейс.

КУД, звичайно, приєднується до АКД за допомогою стандартного інтерфейсу RS-232-С. За КУД частіше за все розглядається пристрій кінцевого користувача, наприклад, термінал або ЕОМ. Апаратура каналу даних забезпечує з'єднання КУД з лінією зв'язку. Інтерфейс RS-232-С описує чотири функції: визначення керуючих сигналів, що проходять через інтерфейс; пересилання даних користувача через інтерфейс; передачу тактових сигналів для синхронізації потоку даних; формування електричних характеристик інтерфейсу.

Канальний рівень (Data Link layer) призначений для забезпечення взаємодії мереж на фізичному рівні і контролі за помилками, які можуть виникнути. Протоколи керування каналом, здійснюючи зв'язок, виконують три строго визначені етапи:

- встановлення зв'язку. Однією з задач канального рівня є перевірка доступності середовища передачі, тобто встановлення зв'язку з віддаленим вузлом, щоб гарантувати готовність обох систем до обміну даними;

- передача інформації. Виконується обмін даними користувача каналом зв'язку між двома пристроями, при цьому здійснюється контроль можливих помилок передавання;

- закінчення зв'язку. Канал звільнюється, припиняється керування каналом. Це означає, що дані не можуть передаватися, доки зв'язок не буде відновлено.

Мережний рівень (Network layer) мережевої моделі OSI, призначений для визначення шляху передачі даних. Відповідає за трансляцію логічних адрес і імен у фізичні, визначення найкоротших маршрутів, комутацію і маршрутизацію, відстеження похибок і заторів в мережі. На цьому рівні працює такий мережевий пристрій, як маршрутизатор. Протоколи мережного рівня маршрутизують дані від джерела до одержувача і можуть бути розділені на два класи: протоколи з установкою з'єднання і без нього. Описати роботу протоколів з установкою з'єднання можна на прикладі зразку роботи звичайного телефону. Протоколи цього класу починають передачу даних з виклику або установки маршруту проходження пакетів від джерела до одержувача. Після чого починають послідовну передачу даних і після закінчення передачі розривають зв'язок.

Протоколи без установки з'єднання, які посилають дані, що містять повну адресну інформацію в кожному пакеті, працюють аналогічно поштовій системі. Кожен лист або пакет містить адресу відправника і одержувача. Далі кожен мережний пристрій прочитує адресну інформацію і ухвалює рішення про маршрутизацію даних. Пакет даних передається від одного проміжного пристрою до іншого до тих пір, поки не буде доставлений одержувачу.

Протоколи без установки з'єднання не гарантують надходження інформації одержувачу в тому порядку, в якому вона була відіслана. За доставку даних у відповідному порядку при використанні мережних протоколів без установки з'єднання відповідають транспортні протоколи.

Транспортний рівень (Transport layer) моделі, призначений для доставки даних без помилок, втрат і дублювання в тій послідовності, в якій вони були передані. При цьому неважливо, які дані передаються, звідки і куди, тобто цей рівень надає сам механізм передачі. Блоки даних він розділяє на фрагменти, розмір яких залежить від протоколу, короткі об'єднує в один, а довгі розбиває. Протоколи цього рівня призначені для взаємодії типу “точка-точка”.

Транспортний рівень забезпечує верхнім рівням передачу даних із заданою надійністю. Цей рівень користується послугами нижчестоящого мережного рівня, тому вищестоящі рівні захищені від процедур мережних з'єднань і різноманітності застосовуваних мереж.

Модель ВВС визначає п'ять класів сервісу, що надається транспортним рівнем. Ці види сервісу відрізняються якістю послуг, що надаються: терміновістю, можливістю відновлення розірваного зв'язку, наявністю засобів мультиплексування декількох з'єднань між різними прикладними протоколами через загальний транспортний протокол. Протоколи нижніх чотирьох рівнів називають транспортною підсистемою, тому що вони повністю вирішують транспортування повідомлень із заданим рівнем якості в складних мережах з довільною топологією і різними технологіями.

Сеансовий рівень (Session layer) моделі відповідає за підтримку сеансу зв'язку, дозволяючи програмам взаємодіяти між собою тривалий час. Рівень управляє створенням/завершенням сеансу, обміном інформацією, синхронізацією задач, визначенням права на передачу даних і підтримкою сеансу в періоди неактивності програм.

Синхронізація передачі забезпечується розміщенням в потік даних контрольних точок, починаючи з яких при порушенні взаємодії процес поновлюється Він служить інтерфейсом користувача з рівнем транспортних послуг. Цей рівень забезпечує засоби організації обміну даними між користувачами.

Для виконання задач сеансового рівня є дві функції:

- функція керування діалогом надає регламентовані засоби початку сеансу, передачі повідомлень між віддаленими системами, а потім по завершенню сеансу переривання з'єднання;

- функція розділення даних передбачає вставку в повідомлення покажчиків, які дозволяють кожному вузлу повідомляти про початок і кінець повідомлення. Обидві функції для сеансу однаково важливі, оскільки гарантують отримання повідомлення вузлами, причому в повному обсязі, а також відсутність в ньому сторонньої інформації.

Представницький рівень (Presentation layer) має справу з формою представлення інформації, що передається мережею, не змінюючи при цьому саму інформацію.

За рахунок представницького рівня інформація, що передається прикладним рівнем однієї системи, завжди зрозуміла прикладному рівню іншої системи. За допомогою засобів даного рівня протоколи прикладного рівня можуть подолати синтаксичні відмінності в представленні даних або ж відмінності в кодах символів. Абстрактний синтаксис даних - це аспекти правил, використовуваних для формальної специфікації даних, що передаються між відкритими системами, які не залежать від методів їх кодування.

Синтаксис передачі визначає ті аспекти правил, які регламентують конкретне подання даних, що передаються між відкритими системами. Однозначне подання з множини значень представницьких даних як потоку бітів називається ім'ям синтаксису передачі.

Двома основними функціями рівня подання є: узгодження синтаксису передачі, що виконується представницьким протоколом, і перетворення кодів між абстрактними синтаксисами передачі в рамках представницького об'єкта.

Прикладний рівень моделі (Application layer) забезпечує взаємодію мережі і користувача. Рівень дозволяє програмам користувача доступ до мережевих служб, таким як обробник запитів до баз даних, доступ до файлів, пересилки електронної пошти. Також цей рівень відповідає за передачу службової інформації, надає програмам інформацію про помилки і формує запити до рівня представлення.

Стандарти прикладного рівня визначають:

- концептуальну схему рівня, що містить модель сервісу, наданого процесам і операції, які при цьому слід виконувати;

- предметну область, тобто засоби для забезпечення взаємодії прикладних процесів;

- функції та мови для задоволення запитів прикладних процесів.

2.2 Передача даних на канальному рівні

Канальний рівень (рівень ланки даних) відповідає за передавання даних каналом. Він забезпечує синхронізацію даних для розмежування потоку бітів фізичного рівня, вигляд подавання бітів, визначені гарантії надходження даних в приймальне КУД, управління потоком даних, щоб КУД не перевантажувався в будь-який момент часу занадто великою кількістю даних. Одна з найважливіших функцій цього рівня полягає у виявлення помилок, допущених під час передавання, і забезпеченні механізму відновлення даних у разі їх втрати або дублювання за наявністю в них помилок.

Канальні протоколи керують усім комунікаційним трафіком у каналі. Наприклад, якщо комунікаційний порт обслуговує декілька користувачів, які мають до нього доступ, протокол керування каналом (ланкою даних) відповідає за те, щоб дані всіх користувачів були передані без помилок.

Протоколи керування каналом, здійснюючи зв'язок, виконують три строго визначені етапи:

Встановлення зв'язку. Якщо АКД має фізичне з'єднання з віддаленою АКД при роботі виділеною лінією, потрібно тільки „підтвердження” встановлення зв'язку, щоб гарантувати готовність обох систем до обміну даними.

Передача інформації. Виконується обмін даними користувача каналом зв'язку між двома пристроями. Здійснюється контроль можливих помилок передавання та надсилаються підтвердження передавальному пристрою.

Закінчення зв'язку. Припиняється користування каналом. Це означає, що дані не можуть передаватися, доки зв'язок не буде відновлено.

2.2.1 Протоколи канального рівня

Протоколи канального рівня повинні забезпечувати взаємозв'язок між мережевим і фізичним рівнями, надаючи мережному ширший набір послуг в порівнянні з фізичним. Основне призначення фізичного рівня - це передача бітів канального рівня - передача деяких завершених блоків даних або кадрів.

В рамках архітектури OSI на канальний рівень покладаються наступні функції:

- ініціалізація - обмін між взаємодіючими станціями службовими повідомленнями, підтверджуючими готовність до передачі даних;

- ідентифікація - обмін між взаємодіючими станціями службової інформації, підтверджуючою правильність з'єднання;

- синхронізація - виділення в послідовності передаваних бітів меж знаків;

- сегментація - формування кадрів для їх передачі по каналу;

- забезпечення прозорості - надання розташованому вище рівню можливості передачі довільної послідовності бітів або знаків;

- управління потоком - забезпечення узгодження швидкостей передачі і прийому;

- контроль помилок і управління послідовністю передачі - виявлення помилок в передаваємих кадрах і запиту повторної передачі спотворених кадрів, забезпечення відповідності послідовності кадрів на вході і виході каналу;

- вихід із збійних ситуацій - виявлення порушень нормальної передачі кадрів і реалізація процедур виходу з таких ситуацій;

- управління каналом - забезпечення можливості контролю роботи каналу, виявлення відмов, відновлення, збір статистики про роботу каналу;

- завершення роботи каналу - ліквідація логічного з'єднання, утвореного при ініціалізації каналу.

Протоколи канального рівня: протокол встановлення з'єднання, передачі даних і ліквідації з'єднання HDLC (High-Level Data Link Control) - протокол передачі кадрів змінної довжини і протокол Х.25, що визначає доступ до мереж передачі даних з комутацією пакетів.

Протокол канального рівня встановлення з'єднання, передачі даних і ліквідації з'єднання HDLC забезпечує передачу послідовності пакетів через фізичний канал, спотворення в якому викликають помилки в даних що передаються, втрату, дублювання пакетів і порушення порядку прибуття пакетів до адресата. Він вводить сукупність засобів, що дозволяють організувати надійний канал передачі пакетів, вірогідність спотворення бітів в якому не більше 10^-8 ... 10^-9. Одиницею даних, що передається як ціле через інформаційний канал, організований засобами управління канального рівня, є кадр (frаmе). Структура кадру, що використовується протоколом HDLC, встановлена стандартом ISO 3309. Кадр розглядається як послідовність байтів, початок і кінець якої наголошуються прапорами - двійковими кодами 01111110. Кадр несе в собі інформацію, що управляє, дані і перевірочну послідовність, використовувану для контролю інформації. Процедури управління канального рівня забезпечують прозорість каналу за рахунок бітстафінгу. При передачі даних формується перевірочна послідовність бітів (два октети), яка включається в кадр. При прийомі кадру вона формується повторно і порівнюється з прийнятою. Якщо обидві співпадають, то прийнятий кадр вважається коректним. Інакше фіксується спотворення прийнятого кадру. При спотворенні прапорів, що розділяють послідовно передаваємі кадри, два кадри зливаються в один спотворений. Процедура формування перевірочних послідовностей бітів при передачі і прийомі гарантує виявлення цих спотворень.

В рамках архітектури OSI протокол Х.25 дає засоби для взаємодії користувача з мережею передачі даних і комутацією пакетів - PSDN (packet Switching Data Nettwork) і визначається Рек. Х.25 lТU- Т, розробленою і вживаною як стандарт управління на мережевому рівні. Протокол Х.25 забезпечує строге управління потоком пакетів і істотні послуги управління даними користувача. Основна перевага методу комутації пакетів полягає в тому, що один і той же фізичний канал може одночасно використовуватися декількома абонентами. Метод розділення фізичного каналу між користувачами мережі передачі даних Х.25 називають логічним або статистичним мультиплексуванням. На відміну від тимчасового розподілення каналів TDM (Тimе Division Multiplexing) тут немає жорсткої прив'язки до наперед заданих часових інтервалів для кожного користувача (абонента).

Протокол х.25 базується на засобах інформаційного каналу, який визначається протоколом НDLC. Останній встановлює спосіб виключення спотворення пакетів і їх послідовності, що передаються по фізичному каналу, схильний до дії перешкод. Він визначає процедури мережевого рівня управління передачею пакетів, що забезпечує організацію віртуальних каналів між абонентами і передачу по каналах послідовності пакетів і дозволяє організувати взаємодію між мережевими службами систем через сукупність логічних каналів. Логічні канали використовують для організації постійних віртуальних каналів і часових комутуючих віртуальних - віртуальних з'єднань.

2.2.2 Система опитування/вибір

Прикладом протоколу первинний/вторинний є система опитування/вибір. Конфігурація мережі містить головну ЕОМ (первинну) у центральному вузлі і підпорядковану ЕОМ (вторинну) у кінцевому вузлі. Можуть бути й інші конфігурації (наприклад, багатоточкові з'єднання або кільцева топологія).

Рисунок 2.2 - Системи опитування/вибір: а - послідовність опитування; б - послідовність вибору; в - послідовність опитування/вибору; г - негативна реакція на опитування

У системі опитування/вибір використовуються дві команди: опитування і вибір. Призначення команди опитування - передавання даних первинному вузлу з вторинного. Призначення команди вибір - протилежне - передавати дані з первинного вузла вторинному. Найостанніші протоколи команди вибору не використовують, тому що головний вузол під час установлення з'єднання резервує в приймачі ресурси та буфери і дані можуть надсилатися на розсуд головного вузла.

Системи опитування/вибір звичайно існують як деяка упорядкована форма відносин первинний/вторинний. Опитування і вибір є основними командами, потрібними для передачі даних у будь-який вузол каналу або мережі. Розглянемо, як це відбувається (рисунок 2.2, а). Команда опитування надсилається з первинного вузла у вторинний. Фактично опитування означає: "Вторинний вузол, у вас є дані для мене?" Якщо дані є і готові до передавання, вони надсилаються у вузол, що опитує. Первинний вузол здійснює контроль помилок і надсилає АСК (команда, що означає підтвердження правильного прийому) - якщо помилок немає і NАК (команда, що означає, що прийом відбувся з помилкою) - якщо вони є. Ці дві події (передавання даних і АСК/NАК) можуть відбуватися багато разів доти, поки у вторинному вузлі не залишиться даних, які слід передати. Після цього вторинна станція має надіслати повідомлення про те, що вона закінчила передачу, наприклад код кінця передачі ЕОТ (керуючий знак, що означає “кінець передачі”) або деякий біт у керуючому полі.

Послідовність виконання команди вибір показана на рисунку 2.2, б. Ця команда означає: "Вторинний вузол, я вибираю вac, тому що в мене є для вас дані. Ви можете прийняти?" Підтвердження АСК у відповідь на вибір означає: "Так, я вільний і готовий прийняти ваші дані". Дані передаються, перевіряються на наявність помилок, і їх прийом підтверджується. Процес може повторюватися, поки не надійде керуюче повідомлення EOT, що означає: "У мене немає більше графіка для передавання". На рисунку 2.2, в метод опитування/вибору поданий в ускладненому вигляді. Команда вибір передається у вторинний вузол, але цей вузол дає негативну відповідь. Зміст цього діалогу такий: "Вторинний вузол, у мене є дані для вас, ви можете прийняти?" Відповідь: "Ні, не можу". Існує багато причин, через які вузол не може вести прийом: він може бути зайнятий виконанням інших завдань, не мати потрібного обсягу пам'яті для прийому даних, в ньому можуть знаходитися дані для передачі в первинний вузол тощо. Система опитування/вибір вирішує проблему ініціювання опитування первинним вузлом, що дає змогу вторинному вузлу надіслати дані й очистити свої буфери.

На рисунку 2.2, г зображено, що відбувається в мережі опитування/вибір, коли на опитування вторинний вузол відповідає негативно. У цьому випадку в системі використовується NAK для повідомлення про негативну реакцію на опитування. Це означає: "Вторинний вузол, у вас є дані для мене?" Відповідь NAK означає: "Ні, немає". У нових системах повідомлення про бажання почати прийом або передачу називається Готовий до прийому (receive ready), небажання називається Не готовий до прийому (receive not ready).

Недоліком системи опитування/вибір є наявність кількаразових відповідних реакцій на опитування, що може бути пов'язане зі споживанням значних ресурсів каналу. Ефективніший підхід полягає у використанні динамічних таблиць опитування/вибір. Якщо продовжується опитування термінала і він не відповідає після визначеної кількості спроб, його пріоритет у таблиці опитування знижується. Отже, він обслуговується й опитується. Пріоритет станції, яка не реагує, знижується, а ті пристрої, що позитивно реагували на опитування, просуваються нагору в таблиці пріоритетів.

2.2.3 Двійкове синхронне керування

Протокол двійкового синхронного керування (BSC) набув широкого розповсюдження. Він є напівдуплексним протоколом. Передача здійснюється по черзі в обох напрямках. Цей протокол підтримує двоточкові і багатоточкові з'єднання, а також як комутовані, так і некомутовані канали. Він є кодозалежним протоколом, і кожен знак, переданий за BSC, має бути декодований для одержувача, щоб визначити, чи є він керуючим знаком, чи належить до даних користувача.

Формати кадру BSC і керуючі коди показані на рисунку.2.3. Керуючі коди можуть мати декілька функцій, що визначаються конкретним режимом роботи каналу в даний момент часу. На рисунку показані не всі можливі модифікації формату кадру BSC, а деякі приклади основних реалізацій формату. Крім наведених на рисунку 2.3, застосовуються також команди ENQ - запит (використовується при опитуванні з вибором і при захопленні каналу); EOT - кінець передачі (переводить канал у режим керування).

Рисунок 2.3 - Формати BSC і керуючі коди

На рисунку 2.3:

PAD - заповнення кадру (тимчасове заповнення між повідомленнями);

SYN - синхронізація каналу в стані спокою (підтримує активність каналу);

STX - початок тексту (переводить канал r режим текст);

ЕТХ - кінець тексту;

SOH - початок заголовка;

ІТВ - кінець проміжного блока;

ВСС - контрольний лічильник блока;

ЕТВ - кінець блока передачі,

DLE -- авторегістр 1 (використовується для досягнення кодової прозорості)

Наявність заголовків, наведених на рис. 2.3, не є обов'язковою. Якщо заголовок входить у повідомлення, перед ним розміщується код SOH.

2.2.4 Режими каналу

Канал або ланка BSC працює в одному з двох режимів. Режим керування використовується головною станцією для керування операціями, виконуваними в каналі, - передачею кадрів опитування і вибору. Режим повідомлення, або текстовий режим, використовується для передачі блока або блоків інформації до станції або зі станції. Одержавши запрошення почати пересилання даних (опитування), залежна станція передає дані користувача, причому перед даними або заголовком поміщається керуючі коди початку тексту (STX) або початку заголовку (SОН). Ці керуючі символи переводять канал у режим повідомлення (або текстовий режим). Слідом за цим у текстовому режимі проводиться обмін даними, поки не зустрінеться EOT, який повертає канал у режим керування. В той час, коли канал знаходиться в режимі повідомлення, він використовується тільки для обміну даними між двома станціями. Всі інші станції мають залишатися пасивними. Текстовий режим із двома станціями називається також режимом вибору або утримання.

Операції опитування і вибору ініціюються кадром, що містить Адресу ENQ (Адреса - це адреса станції). Керуюча (головна) станція відповідає за посилку примітивів. Операція вибору виконує одну з двох функцій: 1) переводить вибрану станцію в режим підпорядкування; 2) переводить всі інші станції (у багатоточковому каналі) у пасивний режим. Знаки STX і SOH ініціюють стан пасивності. Вибрана станція підтримує стан режиму підпорядкування, поки не одержить EOT, ЕТВ (кінець блока передачі) і ЕТХ (кінець тексту). Пасивні станції підтримують стан режиму пасивності, поки не одержать EOT.

2.2.5 Високорівневе керування каналом (HDLC)

HDLC - протокол високорівневого управління каналом передачі даних, є опублікованим ISO стандартом і базовим для побудови інших протоколів канального рівня (SDLC, LAP, LAPB, LAPD, LAPX і LLC). Він реалізує механізм управління потоком за допомогою безперервного ARQ (ковзаюче вікно) і має необов'язкові можливості (опції), що підтримують напівдуплексну і повнодуплексну передачу, одноточкова і багатоточкова конфігурації, а так само комутовані і некомутовані канали.

Розглянемо функції базової множини (superset) HDLC і найбільш важливі підмножини цього протоколу: SDLC, LAP, LAPB, LAPD, LAPX і LLC.

Існує три типи станцій HDLC:

- Первинна;

- Вторинна;

- Комбінована.

Первинна станція (ведуча) управляє ланкою передачі даних (каналом). Несе відповідальність за організацію потоків передаваних даних і відновлення працездатності ланки передачі даних. Ця станція передає кадри команд вторинним станціям, підключеним до каналу. У свою чергу вона отримує кадри відповіді від цих станцій. Якщо канал є багатоточковим, головна станція відповідає за підтримку окремого сеансу зв'язку з кожною станцією, підключеною до каналу.

Вторинна станція (відома) працює як залежна по відношенню до первинної станції (ведучій). Вона реагує на команди, що отримуються від первинної станції, у вигляді відповідей. Підтримує тільки один сеанс, а саме тільки з первинною станцією. Вторинна станція не відповідає за управління каналом.

Комбінована станція поєднує в собі одночасно функції первинної і вторинної станції. Передає як команди, так і відповіді і отримує команди і відповіді від іншої комбінованої станції, з якою підтримує сеанс.

В процесі взаємодії одна з одною станції можуть знаходитися у трьох логічних станах.

Стан логічного роз'єднання (LDS). У цьому стані станція не може вести передачу або приймати інформацію. Якщо вторинна станція знаходиться в нормальному режимі роз'єднання (NDM - Normal Disconnection Mode), вона може прийняти кадр тільки після отримання явного дозволу на це від первинної станції. Якщо станція знаходиться в асинхронному режимі роз'єднання (ADM - Asynchronous Disconnection Mode), вторинна станція може ініціювати передачу без отримання на це явного дозволу, але кадр повинен бути єдиним кадром, який указує статус первинної станції. Умовами переходу в стан LDS можуть бути початкове або повторне (після короткочасного відключення) включення джерела живлення; ручне управління встановленням в початковий стан логічних ланцюгів різних пристроїв станції і визначається на основі прийнятих системних угод.

Стан ініціалізації (IS). Цей стан використовується для передачі управління на видалену станцію, її корекції у разі потреби, а також для обміну параметрами між видаленими станціями в ланці передачі даних, використовуваними в стані передачі інформації.

Стан передачі інформації (ITS). Вторинною, первинною і комбінованим станціям дозволяється вести передачу і приймати інформацію користувача. У цьому стані станція може знаходиться в режимах NRM, ARM і ABM, які описані нижче. Три режими роботи станції в стані передачі інформації, які можуть встановлюватися і відмінятися у будь-який момент:

· режим нормальної відповіді (NRM - Normal Response Mode) вимагає, щоб перш, ніж почати передачу, вторинна станція отримала явний дозвіл від первинної. Після отримання дозволи вторинна станція починає передачу відповіді, яка може містити дані. Поки канал використовується вторинною станцією, може передаватися один або більш за кадри. Після останнього кадру вторинна станція повинна знову чекати явного дозволу, перш ніж знову почати передачу. Як правило, цей режим використовується вторинними станціями в багатоточкових конфігураціях ланки передачі даних;

· режим асинхронної відповіді (ARM - Asynchronous Response Mode) дозволяє вторинній станції ініціювати передачу без отримання явного дозволу від первинної станції (зазвичай, коли канал вільний, - в стані спокою). Цей режим додає велику гнучкість роботи вторинної станції. Можуть передаватися один або декілька кадрів даних або інформація, що управляє, відбиває зміну статусу вторинній станції. ARM може зменшити накладні витрати, оскільки вторинна станція, щоб передати дані, не потребує послідовності опиту. Як правило, такий режим використовується для управління сполученими в кільце станціями або ж в багатоточкових з'єднаннях з опитом по ланцюжку. У обох випадках вторинна станція може отримати дозвіл від іншої вторинної станції і у відповідь на нього почати передачу. Таким чином дозвіл на роботу просувається по кільцю або уздовж з'єднання.

· асинхронний збалансований режим (ABM - Asynchronous Balanse Mode) використовують комбіновані станції. Комбінована станція може ініціювати передачу без отримання попереднього дозволу від іншої комбінованої станції. Цей режим забезпечує двосторонній обмін потоками даних між станціями і є основним (робочим) і найчастіше використовуваним на практиці.

Протоколом HDLC передбачено три способи конфігурування каналу при його використанні первинною, вторинною або комбінованою станцією.

Незбалансована конфігурація (UN) забезпечує роботу однієї головної станції та однієї або більшої кількості підпорядкованих станцій у конфігурації: двоточкової або багатоточкової, напівдуллексної або дуплексної, із комутованим або некомутованим каналом. Конфігурація називається незбалансованою тому, що первинна станція відповідає за керування кожною вторинною станцією і за виконання команд установлення режиму.

Симетрична конфігурація (UA) була у вихідній версії протоколу HDLC і використовувалася в первинних мережах. Ця конфігурація забезпечує функціонування двох незалежних двоточкових незбалансованих конфігурацій станцій. Кожна станція має статус первинної і вторинної, отже кожна станція логічно розглядається як дві станції: первинна і вторинна. Головна станція передає команди вторинної станції на другому кінці каналу і навпаки. Незважаючи на те, що станція може працювати як первинна, так і вторинна, які є самостійними логічними об'єктами, реальні команди і відповіді мультиплексуються в один фізичний канал.

Збалансована конфігурація (ВА) складається з двох комбінованих станцій тільки в двоточковому з'єднанні. Метод передачі - напівдуплексний або дуплексний, комутований або не комутований. Комбіновані станції мають однаковий статус у каналі і можуть несанкціоноване надсилати одна одній трафік. Кожна станція несе однакову відповідальність за керування каналом. Отже, логічні станції HDLC можуть складатися з первинних або комбінованих станцій. Функціонування станцій залежить від одного з трьох станів: стану логічного роз'єднання, стану ініціювання і стану передачі інформації. Вони працюють в одному з трьох режимів відповіді: нормальної, асинхронної і збалансованої. Можливі три типи конфігурацій каналу HDLC: незбалансована, симетрична і збалансована

2.2.6 Формат у кадрі HDLC

У протоколі HDLC використовується термін кадр для позначення незалежного об'єкта даних, переданого каналом від однієї станції до іншої (рисунок 2.4 а).

Кадр складається з п'яти або шести полів. Всі кадри повинні починатися і закінчуватися полями прапора "01111110". Станції, підключені до каналу, постійно контролюють двійкову послідовність прапора. Прапори можуть постійно передаватися по каналу між кадрами HDLC. Для індексації виняткової ситуації у каналі можуть бути послані сім підряд одиниць, що йдуть. П'ятнадцять або більше число одиниць підтримують канал в стані спокою. Якщо приймаюча станція виявить послідовність бітів тих, що не є прапором, вона тим самим повідомляється про початок кадру, про виняткову (з аварійним завершенням) ситуацію або ситуацію спокою каналу. При виявленні наступної послідовності прапора станція знатиме, що поступив повний кадр.

Адресне поле визначає первинна або вторинна станції, що беруть участь у передачі конкретного кадру. Кожній станції привласнюється унікальна адреса. У незбалансованій системі адресні поля в командах і відповідях містять адресу вторинної станції. У збалансованих конфігураціях командний кадр містить адреса одержувача, а кадр відповіді містить адреса станції, що передає.

Поле, що управляє, задає тип команди або відповіді, а так само порядкові номери, використовувані для звітності про проходження даних в каналі між первинною і вторинною станціями. Формат і зміст поля, що управляє, визначають кадри трьох типів: інформаційні (I), супервізорні (S) і ненумеровані (U).

Інформаційний формат(I-формат) використовується для передачі даних кінцевих користувачів між двома станціями.

Супервізорний формат (S-формат) виконує функції, що управляють: підтвердження (квитування) кадрів, запит на повторну передачу кадрів і запит на тимчасову затримку передачі кадрів. Фактичне використання супервізорного кадру залежить від режиму роботи станції (режим нормальної відповіді, асинхронний збалансований режим, асинхронний режим відповіді). Ненумерований формат (U -формат) також використовується для цілей управління: ініціалізації або роз'єднання, тестування, скидання і ідентифікації станції і т.д. Конкретний тип команди і відповіді залежить від класу процедури HDLC.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.4 - Формат кадру HDLC (a) і правила адресації (б)

Інформаційне поле містить дійсні дані користувача. Інформаційне поле є тільки в кадрі інформаційного формату. Його немає в кадрі супервізорного або ненумерованого формату. [Примітка: кадри "UI - ненумерована інформація" і "FRMR - Неприйняття кадру" ненумерованого формату мають інформаційне поле].

Поле CRC (контрольна послідовність кадру) використовується для виявлення помилок передачі між двома станціями. Станція, що передає, здійснює обчислення над потоком даних користувача, і результат цього обчислення включається в кадр як поле CRC. У свою чергу, приймаюча станція проводить аналогічні обчислення і порівнює отриманий результат з полем CRC. Якщо має місце збіг, велика вірогідність того, що передача відбулася без помилок. У разі неспівпадання, можливо, мала місце помилка передачі, і приймаюча станція посилає негативне підтвердження, що означає, що необхідно повторити передачу кадру. Обчислення CRC називається циклічним контролем по надмірності і використовує твірний поліном х¹⁶+х¹²+х⁵+1, відповідно до рекомендації МККТТ V.41. Цей метод дозволяє виявляти всілякі кортежі помилок завдовжки не більше 16 розрядів, що викликаються одиночною помилкою, а також 99,9984% всіляких довших кортежів помилок.

Обчислення і використання коду CRC виконуються за правилами, які відповідають відомим процедурам кодування і декодування для лінійного систематичного циклічного коду:

до вмісту кадру додається набір нулів, кількість яких дорівнює довжині поля КПК;

- створене таким чином число ділиться на твірний поліном, що містить на один розряд більше, ніж КПК, і як старший І молодший розряди містить одиниці;

- залишок від ділення поміщається в полі КПК і передається до приймача;

- приймач виконує ділення вмісту кадру і поля КПК на поліном;

- якщо результат дорівнює деякому визначеному числу (нулеві або іншому числу), вважається, що передача виконана без помилок.

Відзначимо, що за значенням залишку від ділення відповідно до синдрому помилок помилки можуть бути виправлені в приймачеві.

2.2.7 Кодонезалежність і синхронізація HDLC

HDLC є кодопрозорим протоколом. Він не залежить від конкретного коду при виконанні функцій керування каналом. Восьмибітова комбінація прапора 01111110 поміщається на початку і в кінці кадру, щоб дати можливість приймачу розпізнати початок і кінець кадру. Можливі випадки, коли прикладний процес поміщає в даних користувача послідовність 01111110, співпадаючу з прапором. Станція, що в цьому випадку передає, в потік вихідних даних поміщає 0 після 5 підряд одиниць, що йдуть, зустрілися в будь-якому місці між початковим і кінцевим прапорами кадру. Така вставка проводиться в адресне, таке, що управляє, інформаційне поле і поле CRC. Цей метод називається вставкою бітів(bit staffing); таку ж функцію виконує знак DLE в протоколі BSC. Після того, як завершується вставка бітів в кадр і по кінцях кадру поміщаються прапори, кадр передається приймачу по каналу.

Приймач постійно контролює потік бітів(рисунок 2.5). При отриманні нуля з п'ятьма що далі йдуть підряд одиницями (011111) аналізує наступний (сьомий) біт. Якщо це нуль, він видаляє цей біт. Проте якщо сьомий біт є одиницею (0111111), приймач аналізує восьмий біт. Якщо це нуль (01111110), він вважає, що отримана комбінація прапора. Якщо це одиниця, виконується аналіз подальших біт. Можлива ситуація прийому або сигналу спокою, або сигналу аварійного завершення, на які станція реагує відповідним чином. Таким чином, в протоколі HDLC забезпечуються кодова прозорість по даним. Протоколу байдуже, які кодові комбінації знаходяться в потоці даних. Єдине, що потрібно, - це підтримувати унікальність прапорів.

HDLC використовується також два інших сигнали: сигнал аварійного завершення (АЗ) складається з послідовності одиниць, число яких не менше семи і не більше чотирнадцяти; стан спокою представляється послідовністю п'ятнадцяти або більшого числа одиниць.

Сигнал аварійного завершення (abort) поміщається в кінці кадру. Станція, що передає, посилає цей сигнал, коли виникає виняткова ситуація, що вимагає відновлення. Услід за повідомленням про аварійне завершення можуть посилатися прапори для того, щоб підтримувати канал в активному стані, і передача могла продовжуватися.

Сигнал спокою означає, що канал знаходиться в стані спокою. Одне із застосувань стану спокою знаходить в напівдуплексному сеансі, коли при виявленні сигналу спокою проводиться змінний напрям передачі на протилежне. Міжкадрове тимчасове заповнення супроводжується передачею між кадрами безперервної послідовності прапорів. Прапори можуть бути восьмибітовими комбінаціями, або ж може мати місце поєднання останнього 0 попереднього прапора з першим 0 наступного прапора. Наприклад, 01111110011111100111111001111110. або 011111101111111011111110…

На рисунку 2.5 зображено блок-схему описаного алгоритму аналізу вставки бітів.

Рисунок 2.5 - Блок-схема алгоритму аналізу вставки бітів і контролю команди прапор/аварійне завершення

Керуюче поле HDLC (див. рисунок 2.4) визначає функцію кадру і тому потребує реалізації встановленого алгоритму керування рухом трафіка між приймальною і передавальною станціями. Поле може мати один з трьох типів формату (ненумерований, супервізерний або інформаційний). Керуюче поле визначає команди і відповіді для керування потоком трафіка у каналі. Ці команди і відповіді, показані на рисунок 2.4, використовуються у разі як збалансованої, гак і незбалансованої конфігурацій каналу. Керуюче поле інформаційного кадру містить два порядкових номери. Порядковий номер посилки N(Пoc) пов'язаний з порядковим номером переданого кадру. Порядковий номер прийому N(Пр) означає порядковий номер наступного кадру, який очікує приймаюча станція, N(Пр) - це підтвердження прийому попередніх кадрів.