Проблеми розвитку інформаційного суспільства в Україні в контексті досвіду США та Європейського Союзу

В цьому контексті доцільним є порівняння законодавства щодо доступу до інформації в Україні та у федеральних органах виконавчої влади США. В Україні та США різняться конституційні основи права на доступ до офіційної інформації. Українська Конституція містить норму про те, що кожний має право вільно одержувати, збирати, використовувати і поширювати інформацію будь-яким способом. Крім того, кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан навколишнього середовища, про якість харчових продуктів і предметів побуту

На відміну від України, Конституція Сполучених штатів не містить безпосереднього згадування про право на доступ до інформації. Правовим підґрунтям для свободи інформації, свободи слова та друку в США є перша поправка до Конституції країни: "Конгрес не може видавати закони, що встановлюють яку-небудь релігію або забороняють її вільне віросповідання або обмежують свободу слова або друку, або право народу мирно збиратися й звертатися до Уряду з петиціями про задоволення скарг" [20, с.16]. Фактично в основу інформаційних відносин між суспільством і федеральними виконавчими органами США покладено принцип, відповідно до якого кожний має рівне право на доступ до документів органів федеральної влади ("right to know"). Урядові заклади (агентства) зобов'язані забезпечити реалізацію цього права й обґрунтувати причини відмови в його реалізації. Реалізація цього принципу пов'язується з прийняттям Конгресом США у 1966 р. "Закону про свободу доступу до інформації".

Наступна розбіжність торкається джерел норм, що регулюють процедури доступу до інформації. В Сполучених штатах різними актами регулюється доступ до документів центральних органів влади, Президента, Конгресу, органів влади суб'єктів федерації. Тоді як чинність Закону України "Про інформацію" поширюється на всі органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Можна припустити, що вітчизняна модель більш зручна, оскільки встановлює єдиний порядок доступу до відкритої інформації в усіх органах публічної влади.

Особливу увагу слід приділити відмінностям між ключовими термінами інформаційного законодавства України та США. Українське законодавство оперує такими категоріями, як "інформація державних органів та органів місцевого самоврядування" та "офіційна інформація". Федеральне законодавство США оперує терміном "документи"("records"). Під "документами" у законі сьогодні розуміються друковані тексти, відеозаписи й аудіо записи, карти, фотографії, комп'ютерні роздруківки, записи й диски. При цьому не має значення .у якій формі існує документ (у паперовому чи електронному вигляді), головне, щоб федеральне агентство володіло або розпоряджалося цим документом.

Досить незвичайною для вітчизняної практики є розвинута у США довідково-інформаційна система, яка допомагає знайти як місце знаходження необхідного документу, так і ознайомитися з власними правами та механізмами їх реалізації в цій сфері. Розглянемо її основні елементи: довідкові видання Конгресу США, довідкові видання уряду, довідники про процедуру доступу до інформації агентств, пошукові покажчики й системи.

Комітет Палати Представників із питань діяльності уряду з 1977 р. публікує спеціальні довідники про те, як правильно користуватися федеральним законодавством для доступу до документів урядових агентств. Сьогодні довідник є доступним у паперовому й електронному вигляді. Складністю для здобувачів документів є той факт, що єдиного федерального органу, який би розглядав інформаційні запити, у США не існує. Звертатися потрібно саме в те агентство, у якому знаходиться документ. Проблема полягає в тому, яким чином визначити саме те агентство, яке розпоряджається потрібним документом. Корисну інформацію можна знайти в спеціальному виданні "Довідник уряду Сполучених Штатів" (United State Government Manual). Він містить повний перелік усіх федеральних агентств, опис їхніх функцій і адреси. У 1995 р. в США законом була заснована Служба пошуку державної інформації. Служба здійснює пошук документів, створених в урядових закладах США. По суті ця система об'єднує пошукові системи різних відомств.

Для того, щоб полегшити пошук потрібного документа, агентства зобов'язані вести пошукові покажчики (index) усіх документів, які знаходяться в агентстві. Ці покажчики містять дані про документи, які з'явилися після 4 липня 1967 р. Покажчики, як правило, публікуються не рідше одного разу на квартал. З 1999 р. такі покажчики доступні також для ознайомлення через комп'ютерні телекомунікаційні системи. Показовим є той факт, що багато документів (рішення, виклад політики, посадові інструкції, що стосуються членів суспільства) можуть цитуватися й бути використані в суді тільки в тому разі, якщо вони внесені в пошукові покажчики.

Наявність такої розвинутої інформаційно-довідкової системи в США, безумовно, допомагає орієнтуватися в лабіринті державного механізму і вказує легальні шляхи до потрібної інформації.

Представлений огляд дозволяє зробити деякі висновки:

- порівняння вітчизняного і американського законодавства показує кілька відмінностей у вирішенні питань щодо доступу до офіційної інформації. Деякі з них найбільш помітні. По-перше, у США відсутній загальний порядок і процедури доступу до документів федеральних органів різних гілок і рівнів публічної влади, що викликає труднощі громадян при отриманні відповідних послуг. Але ця ситуація значно покращилась з прийняттям закону "Про електронний уряд". У той час, як наприклад, Закон України "Про інформацію" встановлює загальні процедури для доступу до офіційної інформації усіх органів державної влади й органів місцевого самоврядування. По-друге, для позначення предмета доступу в США використовується термін "документи" а не абстрактна категорія "інформація". По-третє, федеральне законодавство США встановлює норми, що містять більш детальні і більш гнучкі адміністративні процедури ,ніж ті ,які закріплені сьогодні в українському законодавстві;

- з погляду перспектив вдосконалення режиму доступу до офіційної інформації в Україні, з досвіду США представляють інтерес ті адміністративні процедури, що передбачають: формування й функціонування інформаційно-довідкових систем; використання інформаційних технологій (Інтернет); порядок контролю за дотриманням законодавства про свободу доступу до інформації; диференційований порядок оплати за виконання запитів, прискорений порядок розгляду запитів і апеляцій, можливість узгодження термінів і обсягів запиту із замовником; необхідність урахування думки громадськості при розробці процедурних документів.

Прагнучи не відстати від США, до розробки проблематики інформаційного суспільства активно долучився Європейський союз. Європейське інформаційне право складають спеціальні принципи і норми, які регулюють права та обов'язки суб'єктів у процесі міжнародного обміну інформацією, інформаційними продуктами та інформаційними послугами через кордони держав. Інформаційний обмін та міжнародне використання ЗМК регулюються основними принципами міжнародного права та низкою спеціальних галузевих принципів - правом держав на здійснення транскордонного телерадіомовлення; зобов'язанням держав попереджати і припиняти поширення ідей, заборонених міжнародним співтовариством; зобов'язанням держав забезпечити вільний доступ до джерел інформації; правом держав на протидію поширення на своїй території ідей, які загрожують національній безпеці, громадянському порядку, моральному здоров'ю населення, правом держав розвивати інформаційну інфраструктуру задля досягнення своїх політичних, економічних і культурних цілей; зобов'язанням держави попереджати і припиняти неправомірне використання національних інформаційних ресурсів та масивів інформації для ворожої пропаганди і втручання у внутрішні справи інших держав.

Що ж стосується України, то її національна інформаційна політика забезпечується Конституцією України (1996 р.), Законом України про інформацію (1992 р.), а також іншими чинними нормативними і підзаконними актами указами, постановами та інструкціями загального і спеціального характеру, в яких визначено верховенство міжнародної норми і національні пріоритети. Цей пакет законодавчих документів створює нормативно-правові засади розвитку національної політики в галузі інформації. Базовим є Закон України "Про інформацію", в якому сформульовані основні поняття і політика держави в інформаційній сфері. Закон надає право громадянам на комунікацію, обумовлює режим доступу до інформації, широкі можливості розвитку підприємництва, регулює міжнародне співробітництво. Нормативно-правові акти, що регулюють процеси інформатизації (Закон України "Про національну програму інформатизації 1998 р.), визначають загальні принципи державної політики у сфері інформатизації: розвиток інфраструктури, концентрацію комунікації у сфері державного управління, вільну конкуренцію інформаційного підприємництва, безпеку фінансового інформаційного середовища, розвиток інформаційної економіки. Пріоритетними напрямками впровадження ІТ визнано створення нормативно-правової бази, побудова нових сучасних каналів зв'язку, зокрема оптично-волоконних, супутникових, телекомунікаційних, формування комп'ютерної мережі освіти як компонента Інтернет, створення інформаційних продуктів, систем захисту інформації.

В 2007 р. набув чинності Закон України "Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 рр."Документ констатує, що ступінь розбудови інформаційного суспільства в Україні порівняно зі світовими тенденціями є недостатнім і не відповідає потенціалу та можливостям України, поміж іншого і через те, що рівень представленості України в Інтернет-просторі є низьким, а присутність україномовних ресурсів - недостатньою. Не вирішуються в повному обсязі питання захисту авторських прав на комп'ютерні програми, відсутні системні державні рішення, спрямовані на створення національних інноваційних структур (центрів, технополісів і технопарків) із розробки конкурентоспроможного програмного забезпечення [33].

Серед основних стратегічних цілей розвитку інформаційного суспільства в Україні виділяється захист інформаційних прав громадян, насамперед щодо доступності інформації, захисту інформації про особу, підтримки демократичних інститутів та мінімізації ризику, інформаційної нерівності, вдосконалення законодавства з регулювання інформаційних відносин.

Основними напрямами розвитку інформаційного суспільства в Україні визначили, зокрема забезпечення участі громадськості в побудові інформаційного суспільства, забезпечення конституційних прав людини, суспільства та держави в інформаційній сфері та законодавче забезпечення розвитку інформаційного суспільства. Для підвищення ефективності розвитку інформаційного суспільства ставиться задача створити цілісну систему законодавства, гармонізовану з нормами міжнародного права з питань розвитку інформаційного суспільства та здійснити кодифікацію інформаційного законодавства шляхом прийняття Інформаційного кодексу України. До структури Інформаційного кодексу мають увійти розділи, що стосуються електронної торгівлі, правової охорони прав на зміст комп'ютерних програм, удосконалення захисту прав інтелектуальної власності, в тому числі авторського права при розміщенні та використанні творів у мережі Інтернет, а також розділи про охорону баз даних, дистанційне навчання, телемедицину, комерційну таємницю, надання органами державної влади юридичним та фізичним особам інформаційних послуг із використанням мережі Інтернет. У цілому закон можна охарактеризувати як такий, що містить багато декларативних положень. Це з одного боку виправдано тим, що він визначає саме основні засади, а не щось більше, але з іншого боку - браку інформаційних стратегій до цього часу не відчувалося, а от конкретних кроків для впровадження таких засад і стратегій в життя бракує на жаль і в цьому документі.

Експертиза українського інформаційного законодавства, котра неодноразово здійснювалася протягом останніх років свідчить про те, що законодавча та нормативно-правова база функціонування інформаційної сфери є досить розвиненою. Проте, якщо формальний бік справи не викликає значного занепокоєння, то існує нагальна проблема недотримання встановлених норм усіма суб'єктами інформаційних відносин. Вирішивши проблему неефективного законодавства на етапі становлення інформаційного суспільства в Україні, передбачивши механізми його реалізації, можна буде забезпечити реальне здійснення передбаченого Конституцією України права людини на свободу інформації, оскільки для України настав час, коли цим питанням буде надано комплексного та дієвого характеру.

В якості висновку можна додати, що багато фахівців прогнозують радикальні зміни в галузі міжнародно-правового регулювання інформаційних обмінів і комунікації внаслідок формування єдиної світової комунікаційної системи, тобто формування глобального інформаційного поля, що потребує адекватних міжнародно-правових рішень. В цій ситуації є вкрай необхідною координація зусиль держав у формуванні законодавчої бази в інформаційній сфері та міжнародне співробітництво з дотриманням принципів міжнародного права.

3. ПРАКТИЧНІ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

3.1 Інформаційне суспільство в США

Важливим завданням дослідження є розгляд практичних моделей розвитку інформаційного суспільства на прикладі провідних держав, іншими словами, міжнародного досвіду переходу до інформаційного суспільства, що допоможе виявленню сутнісних особливостей практичної реалізації інформаційного суспільства. На межі 80-90-х pp. XX ст. стратегічною метою розвитку в багатьох країнах була проголошена побудова інформаційного суспільства. Нині рух до інформаційного суспільства є загальною тенденцією як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються. Водночас глобальне інформаційне суспільство формується локально й у різних країнах цей процес відбувається з різною інтенсивністю й особливостями, у кожному конкретному випадку безпосередня реалізація проекту має національно детермінований характер.

Як свідчить світовий досвід, кожна країна йде до інформаційного суспільства своїм шляхом, який визначають сформовані політичні, соціально-економічні і культурні умови. Багато з розвинених країн і країн, що розвиваються, повною мірою усвідомили величезні переваги, пов'язані з розвитком і поширенням останніх. Так наприклад США сподіваються реалізувати проект інформаційного суспільства самостійно, країни Європейського союзу, маючи в деяких випадках власні національні програми, пропонують об'єднати зусилля і ресурси. У цілому ж можливо припустити існування в майбутньому декількох типів інформаційного суспільства, як колись існувало кілька моделей індустріального суспільства.

Умовно в науковій літературі розрізняють дві основні практичні моделі розвитку інформаційного суспільства: західну і східну. В західній моделі основна роль відводиться лібералізації ринку інформаційних супермагістралей і їх універсальному обслуговуванню. В східній приділяється більше уваги співробітництву держави і ринку, спостерігається прагнення встановити зв'язок між традиційними культурними цінностями і невідворотніми соціальними змінами. Надалі в роботі розглядатиметься саме західна модель інформаційного суспільства, яка узагальнює стратегії і програми індустріально розвинених країн - США, Німеччини, Франції, країн Північної Європи. В рамках означеної моделі виділяють американську і європейську моделі розвитку.

Розглянемо модель розвитку інформаційного суспільства, яку реалізує США. Ця модель визначається загальною концепцією соціально-економічного розвитку, яка передбачає превалювання приватного сектору над функціями держави в усіх напрямках розвитку суспільства. Американський вплив у галузі комунікаційних технологій та інформаційній сфері відчутний в глобальних процесах, міжнародній політиці, світовій економіці. Досліджуючи місце і роль США у світовому інформаційному процесі, американські вчені вважають, що роль країни полягає в експорті інформаційного суспільства. При цьому вони намагаються довести, що США не мають імперських устремлінь і сповідують гуманістичні цілі. Але факти свідчать про інше. Якщо в світовій економіці питома вага США складає 20 %, то в інформаційному просторі планети країна займає абсолютно домінуючі позиції. В даному випадку світове співтовариство ще в більшій мірі залежить від Сполучених Штатів на долю яких за даними ЮНЕСКО припадає 65 % світового комунікаційного потоку інформації [15]. США є абсолютними монополістами в інформаційному (віртуальному) просторі Інтернету. Інформаційний імперіалізм за своїми масштабами значно випередив економічний імперіалізм. Виходячи з того, що в США найбільший досвід інформатизації суспільства, тому саме цій країні вважають вчені, належить історична роль очолити людство в процесі перетворення його з індустріального стану в постіндустріальний - інформаційний. США запропонували доктрину "інформаційної парасольки" міжнародного співробітництва з широким колом країн у різних регіонах світу, суть якої - превентивна комунікація на основі переміщення масивів інформації, що передається США державам-реципієнтам для забезпечення їх національних інтересів і, як наслідок збереження лідерства США у політичній системі міжнародних відносин.

США стали однією з перших країн, що сформували комплексний державний підхід до реалізації ідеї інформаційного суспільства та визначили розвиток національної й інформаційної інфраструктури пріоритетами своєї політики. У 1993 р. уряд США опублікував доповідь із планами розвитку національної інформаційної інфраструктури (НІІ). Для вивчення проблем, пов'язаних з побудовою НІІ була створена Робоча група з питань інформаційної інфраструктури. НІІ представляє собою проблемно-орієнтовану концепцію розвитку системи телекомунікаційних, інформаційних та комп'ютерних технологій, що направлена на вирішення конкретних державних завдань. Суть цієї концепції полягає в застосуванні сучасних телекомунікаційних технологій і інформаційних ресурсів для забезпечення швидкого і ефективного пошуку будь-якої інформації (де б вона не знаходилась), а також представлення її за запитом організацій або окремих громадян. В цілому, на думку спеціалістів, подібна концепція НІІ, яка допускає інтеграцію різноманітних телекомунікаційних послуг з комп'ютерними можливостями Інтернету, повністю відповідає тенденціям розвитку ІТ. Федеральний урядовий варіант концепції НІІ має наступну прикладну (проблемну) орієнтацію:

- освіта - єдина інформаційна система надає студентам і викладачам миттєвий доступ до широких освітніх ресурсів. Це дає викладачам можливість індивідуальної роботи з кожним студентом. Останнім же будуть надані не тільки тексти і фотографії але й і аудіо та відеоінформація, але головне інтерактивні мультимедійні технології, які забезпечують суттєво більш високий рівень сприйняття інформації;

- бібліотечна справа - об'єднання переведених на цифрові носії бібліотечних фондів принципово розширює доступ користувачів (читачів) до інформаційних ресурсів. Це має запобігти подальшому розподілу суспільства на інформаційно бідних і інформаційно багатих;

- охорона здоров'я - віддалений доступ до медичної експертизи на основі новітніх засобів зв'язку суттєво підвищує якість медичного обслуговування американців. Комп'ютерні історії хвороби і інші медичні записи повинні підвищувати якість роботи лікарів і знижувати вартість їх послуг;

- урядова інформація - швидка ідентифікація, локалізація і пошук спеціальної інформації про широкі ресурси уряду завжди були складним завданням для багатьох зацікавлених користувачів в тому числі лікарів, метеорологів, економістів, вчених і т.д. Використання Інтернет-технологій у зберіганні і пошуку інформації забезпечить швидкий віртуальний доступ до різної урядової інформації [31].

Інформаційне суспільство в американській НІІ визначається як суспільство, в якому кращі школи, вчителі та курси стають доступними всім студентам незалежно від географічних умов, відстані, ресурсів і працездатності; величезний потенціал мистецтва, літератури і науки стає доступним не тільки у великих організаціях, бібліотеках, музеях; послуги охорони здоров'я і соціальні послуги стають доступними в інтерактивному режимі кожному своєчасно і в необхідному місці; у кожного є шанс жити в різних місцях без втрати можливості повноцінно працювати в офісі через електронні магістралі; невеликі фірми можуть отримувати замовлення з усього світу електронним шляхом; кожний може дивитися останні фільми, звертатися в банк, магазин зі свого будинку; кожний може отримувати державну інформацію прямо або через місцеві бібліотеки, легко вступати в контакти з державними службовцями; державні, ділові структури можуть обмінюватися інформацією електронним шляхом, знижуючи обсяг паперової роботи і поліпшуючи якість послуг.

Американська нація досягла значного прогресу в застосуванні ІКТ в усіх секторах суспільного життя завдяки спільним зусиллям федерального, штатів і місцевого рівня. В 1993 р. в доповіді Департаменту комерції було обґрунтовано роль федерального уряду в концепції створення НІІ. Для здійснення широкої координації і партнерства федеральних структур з приватним сектором були створені Оперативна Комісія з інформаційної інфраструктури (Information Infrastructure Task Force) і Комітет Радників по національній інформаційній інфраструктурі (United States Advisory Council on the National Information Infrastructure). Оперативна Комісія з інформаційної інфраструктури була уповноважена координувати зусилля адміністрації: з вироблення рекомендацій, стратегії і політики для розвитку НІІ; по стимулюванню і розповсюдженню досвіду застосування технології в різних областях, включаючи виробництво, електронну комерцію, освіту, державні служби, охорону здоров'я, послуги бібліотек, охорону навколишнього середовища.

В лютому 1996 р. президентом Б.Клінтон було проголошено Виклик Технологічної Грамотності (Technology Literacy Challenge), в якому зазначалось про спільну співпрацю громадян для досягнення мети, щоб до початку 21 ст. населення США стало технологічно грамотним. Департамент Комерції надав підтримку Комітету Радників по НІІ в створенні двох основних доповідей "Запуск ініціативи приєднання співтовариств США до інформаційної супермагістралі" і "Нація можливостей: реалізація надій інформаційної супермагістралі". В представленій концепції інформаційна супермагістраль - це більше ніж Інтернет. Вона включає різні компоненти, в тому числі громадські і приватні мережі, засоби доставки і обладнання, інформаційне наповнення, штат професіоналів і, головне американських громадян, які отримують вигоду від її реалізації. Інформаційна супермагістраль - термін, який охоплює всі ці компоненти і відповідає баченню національної об'єднаної мережі, включаючи механізми передачі, інформації, обладнання і людей.

Індивідам і їх співтовариствам доручається еволюційне формування інформаційної супермагістралі, щоб визначити, які ресурси можуть найкращим чином відповідати їх освітянським потребам. Відмічається, що крім фізичних компонентів інфраструктури, цінність НІІ для користувачів і нації буде залежати в більшій мірі від якості інформаційного наповнення, яке може бути в формі текстових баз даних науки чи бізнесу, відео і аудіо записів, архівів бібліотек і інших медіа. Надаючи доступ до географічно розподілених інформаційних джерел і дистанційній освіті інформаційна інфраструктура має потенціал покращення системи освіти і забезпечення нових можливостей навчання протягом усього життя. Інформаційна супермагістраль забезпечує механізм створення суспільства, що безперервно навчається і складається з найбільш кваліфікованої, адаптованої і фінансово забезпеченої робочої сили в світі. Найбільш швидкий і ефективний спосіб зробити доступною магістраль для населення - це школи, бібліотеки і суспільні центри. Значними проектами співпраці в сфері комп'ютеризації і забезпечення широкого доступу до інфраструктури на базі бібліотек стали Центр мережевих комп'ютерних бібліотек (Online Computer Library Center) і Інформаційна мережа з бібліотечного дослідження (Research Libraries Information Network).

Особлива роль в об'єднанні мережевих співтовариств з допомогою телекомунікацій для надання широкого спектру електронних освітніх і соціальних послуг, включаючи соціальне забезпечення, охорону здоров'я і професійну підготовку на дому відводиться громадським центрам (community centers). Громадський центр можна визначити як фізичний простір, де члени співтовариства можуть зустрічатися, навчатися ,розважатися і отримувати доступ до інформаційних друкованих і електронних ресурсів. Це визначення включає широкий спектр установ, таких як урядові офіси, громадські, культурні і релігійні центри і клуби. Потенційна діяльність громадських центрів включає сервіс для широких верств населення і цільові програми для груп ризику в реабілітаційних центрах. Програма "Громадські технологічні центри"(Community Technology Center Program) фінансує навчальні центри, розташовані в районах з населенням, що має низький рівень доходів [35].

Програма створення інформаційної супермагістралі вплинула на інформатизацію країни мінімум у трьох напрямах. Першим із них стало прийняття закону про телекомунікації (1996 р.), що затвердив створення широкосмугових ліній зв'язку, які могли б надавати аудиторії універсальні послуги. У результаті розширився спектр послуг ЗМІ, ускладнилася і диверсифікувалася структура медіаринку. Другий напрям - законодавча підтримка цифрового телебачення як додаткової можливості поширення нових інформаційних послуг. Третій - розширення доступу пересічних американців до Інтернету, що стимулювало розвиток онлайнових ЗМІ і торгівлі.

В 2000 р. був запущений Єдиний урядовий Інтернет-портал (First Gov), який об'єднав близько 20 тис. існуючих урядових сайтів, загальна ж кількість представлених на ньому організацій перевищує 30 тис. Відвідувачам порталу First Gov надається доступ до великої кількості матеріалів, що стосуються усіх сторін життя людини. Відвідавши тематичні розділи урядового порталу, вони отримають з перших рук вичерпну інформацію з самих різних питань. Так, їх увазі пропонуються секрети покупки теплих будинків і економічних автомобілів, вигідного вкладання коштів, надійного страхування і здорового раціону. База даних американського законодавства об'єднує півмільярда документів, що представлені на тисячах розрізнених web-вузлів. Крім того, First Gov містить інформацію про гранти, стипендії та інші дотації, які пропонує уряд США своїм громадянам. На web-сервер стікається інформація про затримку рейсів літаків і прибуття поїздів, подіях на ринку інвестицій. Портал включає в себе інструменти здійснення усіляких платежів і трансакцій, укладання онлайнових угод. Проект First Gov ознаменував собою початок реалізації національної програми переходу державних установ США на нові ІТ [28, с.91]. На початку 2002 р. спеціальна Робоча група представила президенту конкретний план дій "E-Government Strategy", який повинен на практиці реалізовувати три основні принципи: орієнтація на громадян, а не на бюрократію; орієнтація на результат; ринковий підхід, активне впровадження інновацій.

На сьогоднішній день можна констатувати безперечні успіхи Адміністрації США в сфері побудови електронного уряду: була реформована вся політика і структура державного управління інформаційними потоками і ІТ, в тому числі: задача створення електронного уряду стала національною і однією з пріоритетних; владні повноваження по проведенню політики створення електронного уряду були максимально сконцентровані як на загальному федеральному рівні, так і на рівні державних установ; створена система персональної відповідальності за інформатизацію державних органів; політика і практика створення електронного уряду були уніфіковані і стали прозорими і підзвітними.

Таким чином США істотно просунулись на шляху реалізації ідеї електронного уряду і багато в чому формують рішення і технології для електронного уряду, які потім переймаються іншими країнами. Є підстави вважати, що найбільш повно і ефективно концепцію електронного уряду вдалося реалізувати саме в США.

У цілому ж своєю лідируючою позицією на шляху просування до інформаційного суспільства США зобов'язані як комплексній державній програмі підтримки розвитку ІТ, так і діяльності великих комерційних фірм, що здійснюють дослідницькі розробки, виробництво і торгівлю у сфері ІКТ. Таким чином, американський шлях формування інформаційного суспільства визначається загальною моделлю соціально-економічного розвитку, в якій функції держави зводяться до мінімуму, а діяльність приватних осіб - до максимуму. Головне в цьому підході - повна лібералізація ринку інформаційно-телекомунікаційних технологій, розвиток інформаційних супермагістралей, їхня соціальна орієнтація.

3.2 Європейське інформаційне суспільство

Інформаційне суспільство бачиться як принципово новий рівень розвитку матеріально-технічної та соціально-культурної бази народів Європи, виокремлюючи такі чинники, як концентрація комунікації в регіоні, вдосконалення інформаційної інфраструктури, вільна конкуренція в інформаційному секторі європейської економіки, широке забезпечення потреб суспільства в інформаційних продуктах та послугах.

Програма побудови інформаційного суспільства Європи впливає на з'ясування проблеми економічної асиметрії країн регіону, передбачає трансформацію їх економічного розвитку за рахунок рівноправності у політичному, економічному, правовому та культурному аспектах і водночас зберігає національну самобутність та ідентичність європейських націй. Це свідчить, що програма інформаційного суспільства Європи набула безпрецедентного значення для конструктивного співробітництва держав регіону і виходить з інтересів європейського співтовариства, що дає можливість вирішувати інші проблеми регіону (див. дод. А).

Сучасна політика ЄС започаткована з середини 80-х років минулого століття, коли було закладено два головні політичні компоненти стратегії інформаційного суспільства ЄС: діяльність у сфері досліджень і технологічного розвитку ІКТ, ініційована в 1984 р. програмою "ESPRIT" з інформаційних технологій і продовжена у 1986 р. спеціалізованими тематичними прикладними програмами на транспорті, в охороні здоров'я та в дистанційному навчанні, а також програмою "RACE" з питань передових телекомунікаційних технологій.

В 1994 р. була представлена так звана "Доповідь Бангеманна", де вперше використовувалась концепція інформаційного суспільства замість звичайної концепції інформаційних магістралей. Доповідь сформулювала рекомендації для ЄС щодо того, в який спосіб Співтовариство могло б сприяти встановленню адекватних регулюючих, технологічних та соціальних рамок для розвитку європейського інформаційного суспільства. Значний наголос у Доповіді робився на необхідності лібералізації сектора ІКТ внаслідок послаблення ролі урядів, що мало підвищити національну і міжнародну конкуренцію, поліпшити розподіл інформації і забезпечити кожному можливість доступу до технологій. Такий підхід означав зміну ролі держави як регулятора ІКТ, оскільки до цього часу саме держава відігравала головну роль у формуванні, регулюванні та використанні технологій [17].

Незважаючи на успіх попереднього етапу, в 1999 р. стало зрозуміло, що політика інформаційного суспільства ЄС потребує нового імпульсу для розвитку і нового бачення ситуації. Тому Європейська Комісія започаткувала нову політичну ініціативу щодо прискорення перетворення Європи на інформаційне суспільство "Електронна Європа - інформаційне суспільство для всіх", якою пропонувалися амбіційні цілі, що забезпечать вигоди від інформаційного суспільства для усіх європейців. Були визначені три головні цільові напрямки дій: дешевший, швидший та безпечніший Інтернет: дешевший і швидший Інтернет-доступ; швидший Інтернет для дослідників і студентів; безпечні мережі і смарт-картки; інвестування в людей і навички: європейська модель в цифрову добу; робота в економіці, заснованій на знаннях; стимулювання використання Інтернету: прискорення електронної комерції; уряд он-лайн: електронний доступ до суспільних послуг; он-лайнова охорона здоров'я; європейський цифровий вміст для глобальних мереж; інтелектуальні транспортні системи.

Після того як були підсумовані результати ініціативи "e Europe 2002", які виявили певні успіхи і проблеми, було вирішено продовжувати її реалізацію. І в 2002 р. Європейською Радою був схвалений План дій "e Europe 2005". Порівняно з попереднім, цей план містив більш цілеспрямовані дії. Планом передбачалося застосування таких взаємопов'язаних інструментів, як: політичні заходи для перегляду і прийняття законодавства на національному і європейському рівнях; гарантування, що законодавство не перешкоджає новим послугам; посилення конкуренції і сумісності мереж; полегшення обміну досвідом, позитивними практиками і демонстраційними проектами; проведення моніторингу політичних заходів та їх краще фокусування завдяки вимірюванню прогресу в досягненні завдань.

Не очікуючи завершення Плану дій "e-Europe 2005" Європейська Комісія запропонувала нову стратегічну ініціативу "і2010 - Європейське інформаційне суспільство заради зростання і зайнятості", зорієнтовану на підтримку відкритої і конкурентоздатної цифрової економіки. В ній ІКТ розглядаються як рушійна сила для поліпшення соціальної включеності і якості життя європейців. Стратегія "і2010"будуватиметься у напрямку інтегрованого підходу до інформаційної політики ,який поєднує в собі політику ЄС щодо інформаційного суспільства і аудіовізуальних медіа. Таким чином, стратегія ЄС щодо розвитку інформаційного суспільства формувалась поступово у декілька етапів. Визначальною детермінантою її розвитку став зростаючий рівень міжнародної конкуренції в інформаційному секторі світової економіки.

На сьогодні вже успішно здійснена лібералізація телекомунікаційного сектора країн ЄС; реалізуються зусилля для забезпечення соціальної орієнтації розвитку ІКТ та підтримки регіональних і міжнародних ініціатив; надається підтримка європейської індустрії виробництва змісту інформації; успішно реалізуються програми з наукових досліджень; ЄС став важливим актором на міжнародній арені з вироблення загальних принципів формування глобального інформаційного суспільства, який отримав назву "європейського шляху". Цей підхід побудований на вільних ринках економічній дієвості, інноваціях в технологіях інформаційного суспільства і універсальному інформаційному доступі для всіх громадян. Європейський шлях - це політичний підхід, який оживляє концепцію соціальної ринкової економіки в європейські традиції і відображає її розширення до глобальної соціальної ринкової економіки [12].

Діяльність ЄС в галузі інформації та комунікації реалізуються через основні органи і спеціалізовані структури організації. Рада Європи та ЄС визначили основні положення і принципи для побудови інформаційного суспільства в Європі: створення об'єднаної системи комп'ютерних мереж для вільного обігу інформації; стимулювання соціального та суспільного розвитку європейських країн; впровадження концепції інформаційної економіки, розвиток глобального ринку інформаційних послуг та електронної торгівлі; захист основних прав і свобод людини та засобів масової комунікації; дослідження проблем негативного впливу нових ІКТ на соціальний захист і трудові права населення Європи; дотримання культурної самобутності та ідентичності націй; захист прав інформаційної інтелектуальної власності в європейському інформаційному просторі.

Форум інформаційного суспільства - незалежний консультативний орган ЄС, головною метою діяльності якого є збалансований розгляд всіх аспектів і викликів інформаційного суспільства. Як консультативний орган ФІС надає Європейській комісії ЄС пропозиції щодо пріоритетних напрямків діяльності та реалізації проектів організації. Процедура роботи та прийняття рішень ФІС дає можливість вести відкриті політичні дискусії з метою конструктивного обміну ідеями і для вільного вираження поглядів з проблем міжнародної координації дій за програмою інформаційного суспільства, формування єдиної системи правового регулювання інформаційної сфери, конвергенції телекомунікацій, ЗМІ.

Форум проводить конференції на рівні міністрів у галузі комунікації країн-членів для розгляду актуальних проблем інформаційної політики, економіки, права. У комплексному вигляді проблеми інформаційного суспільства викладені у щорічних доповідях форуму "ІКТ технології для європейського співтовариства та європейської спільноти". Досвід Форуму в розробці стратегій розвитку інформаційного суспільства та формуванні свідомості європейської спільноти з цієї проблеми втілюється у директивних рішеннях Європейської Комісії та реалізується національними урядами країн-членів.

Генеральний Директорат ЄС з інформаційного суспільства був створений у 1999 р., до його компетенції входять напрямки: телекомунікації, інформаційний ринок, наукові дослідження з ІТ. Метою діяльності Директорату є здійснення політики Європейської Комісії ЄС в галузі інформації і комунікації. Основним завданнями Генерального Директорату є: формування політики інформаційного суспільства в країнах ЄС; розробка регулятивних та правових документів, необхідних для здійснення інформаційної політики в європейському регіоні; створення програм інформаційного суспільства і встановлення взаємодії між політикою розвитку технологій та політикою регулювання інформаційного суспільства; впровадження нових технологій в інші сфери життєдіяльності європейських спільнот; допомога у реалізації програм ЄС, пов'язаних з інформаційним суспільством, зокрема, за напрямками зовнішньої політики, технологічних досліджень, підприємницької ініціативи, конкуренції, єдиного ринку, освіти, культури.

Інформаційні центри ЄС працюють за такими напрямками, як інформування Європейської Комісії про ситуацію в країнах-членах; поширення інформації про ЄС, політику і законодавство ЄС у ділових, політичних і суспільних колах країн ,що співпрацюють з країнами ЄС. Організація створила мережу ,в яку об'єднано 210 європейських центрів документації та інформації ,що забезпечують інформаційні послуги для міжнародного співтовариства у режимі реального часу. У рамках ЄС реалізуються близько 500 програм і проектів, спрямованих на всебічний розвиток інформаційного сектору, ефективність індустрії та впровадження високих технологій в усі сфери життєдіяльності країн-членів ЄС.

ЄС розвиває програми наукових досліджень в галузі ІТ у різних контекстах за стратегічними напрямками європейського розвитку на основі інтелектуального потенціалу і об'єднання інформаційних ресурсів. Основними є Рамкові програми 1984-2003 рр. і на період до 2025 р., реалізація яких здійснюється через численні проекти ЄС (див. табл. 2.1)

Таблиця 3.1

Рамкові програми Європейського Союзу (інформаційне суспільство)

Перша Рамкова програма (1984-87 рр.) "Стратегія дослідницької діяльності, розвиток технологій і їх вплив на процеси європейської інтеграції" - включає проект Euronet-Diane Community, який передбачає розвиток інфраструктури для надання інформаційних послуг в режимі он-лайн; створення джерел спеціалізованої електронної інформації, метою яких є стимулювання конкурентоспроможності європейських компаній у сфері інформаційних послуг; проект "ECHO Service", орієнтований на розвиток і поширення телетематичних інформаційних послуг та знань із спеціалізованих баз даних ЄС.

Друга Рамкова програма (1987-91 рр.) "Ринкова політика та інформаційні технології" здійснювалася шляхом реалізації проектів "IMPACT I", "Value Programme I", "CORDIS". Проект IMPACT передбачає розвиток європейського ринку електронних інформаційних служб, мета якого залучення малого і середнього підприємництва до інформаційного сектору економіки та сприяння поширенню інформаційних послуг у суспільних сферах, таких як туризм, транспорт, медицина, освіта, муніципальне врядування. Цей проект включає чотири напрямки співробітництва: вдосконалення європейського ринку електронних інформаційних продуктів та послуг; створення законодавчої бази в галузі охорони даних, авторського права та суміжних прав, достовірності джерел; створення системи документації і каталогів в традиційній та електронній формах, уніфікація технічних стандартів доступу до баз даних; стимулювання ініціатив і співробітництва корпорацій у європейському регіоні.

Третя Рамкова програма (1990-94 рр.) передбачала вдосконалення стратегій наукових досліджень в галузі ІТ і здійснювалася через проекти "IMPACT II", "Value Programme II", "Craft", "ARCADE".

Четверта Рамкова програма (1994-98 рр.) - розвиток технологічних досліджень, координація діяльності в інформаційній сфері, допомога та обмін ноу-хау з країнами Центральної і Східної Європи, включає стратегічні проекти ЄС: "ESPRIT", "Telematics", "ACTS", "IMT, Libraries Programme і спрямована на розвиток інфраструктури комунікацій, нових комунікаційних технологій, застосування наукових досліджень у галузі комунікацій в економічній сфері для підвищення конкурентоспроможності ЄС.

П'ята Рамкова програма (1998-2002 рр.) передбачає створення європейської мережі TENs, інформаційної супермагістралі та реалізується через проект TEN-Telecom, основними напрямками якого є впровадження і розвиток діяльності суспільства на основі телекомунікаційних мереж; зв'язок технологій з комерцією у глобальних мережах; розвиток дистанційної освіти; управління виробничими процесами і залучення європейських країн до глобального комунікаційного співробітництва.

Шоста Рамкова програма (2003-2007) і на перспективу до 2025 р. відзначається революційним змістом і має мету об'єднання європейських інтелектуальних ресурсів, застосування наукового потенціалу Європи для реалізації програми становлення інформаційного суспільства і забезпечення лідерства у світовій конкуренції. Основним напрямом наукових досліджень визначено створення єдиного європейського наукового простру.

Інноваційна за змістом є сьома Рамкова програма ЄС (2007-2013 рр.) "Інформаційно-комунікаційні технології", якою передбачено підвищення конкурентоздатності європейської інформаційної індустрії. Програма забезпечує європейську науково-технічну базу, трансформацію ІКТ для всіх сфер життєдіяльності європейської спільноти та стимулює інноваційний розвиток інформаційного суспільства. Основні напрями розвитку ІКТ викладені у програмі стосуються технологічних основ ІКТ, прикладних досліджень, трансдисциплінарного наукового співробітництва та міжнародної співпраці.

Проте, незважаючи на велику увагу, яка приділяється проблемам переходу до інформаційного суспільства, в межах ЄС все ще не здійснюється єдина політика в цій сфері. Причинами такого стану речей є не тільки неоднаковий рівень розвитку інформаційної індустрії та інфраструктури, науково-технологічного, фінансового потенціалу країн-членів, а й різні державні пріоритети цих країн щодо розвитку тих чи інших напрямів політики. Зважаючи на загальний принциповий підхід до розвитку ІКТ у Співтоваристві, держави-члени по різному намагаються гармонізувати свій майбутній розвиток, наслідуючи різні політичні стратегії залежно від наявних можливостей. Кожна з існуючих національних стратегій держав-членів ЄС має свої специфічні аспекти, однак всі вони зорієнтовані на реалізацію стратегії ЄС, відображену в політичній ініціативі "e Europa".

3.2.1 Аналіз концепцій національної інформаційної політики країн Європи

Здійсненням інформаційної політики займається більшість держав світу, але обсяги їх діяльності у цій сфері залежать і від поставлених завдань, і від рівня зацікавленості конкретної країни в інтеграції до глобальної системи комунікації, від історичних чинників, політичного і економічного розвитку, фінансових і матеріальних ресурсів. Порівняльний аналіз концепцій національної інформаційної політики дає можливість побачити здобутки і розглянути пріоритети розвинутих, інформаційно багатих країн, перспективи країн з динамічною економікою, які мають спільну мету цивілізаційного розвитку - створення глобальної системи міжнародних відносин та становлення інформаційного суспільства.

Мета інформаційної стратегії Великої Британії - вдосконалення умов конкуренції на інформаційному ринку, зростання ефективності інформаційних послуг і впровадження ІТ в державне управління. В 1997 р. у Великій Британії було сформульовано основні правові принципи інформаційної політики: технологічна нейтральність законів, сприяння міжнародному співробітництву, підтримка і захист інтересів споживача в комп'ютерних мережах і системах. Важливим компонентом Великої Британії у галузі комунікації є методології поширення британських інформаційних продуктів у колишніх колоніях та азійських країнах (Індії, Китаї, в яких позиції країни традиційно стабільні і де Велика Британія забезпечила собі інформаційну експансію), оборот коштів і, відповідно, розвиток національної інформаційної сфери. Політичний курс Великої Британії в галузі інформаційної політики задекларовано у національній програмі "The Government's Policy for the Information Age", якою передбачається всебічний розвиток електронної комерції для забезпечення економічного зростання; розвиток телекомунікаційного ринку країни; впровадження інформаційні та комунікаційних технологій в усі сфери життєдіяльності суспільства.

Ініціативний проект створення інформаційного суспільства "The UK on-line: Information Society Initiative" має на меті підтримку малого та середнього підприємництва шляхом інтеграції в мережу електронної комерції. Уряд Великої Британії за допомогою web-сайту "Information Society Initiative" здійснює аналітичні моніторинги інформаційного сектору європейської економіки, процесів конвергенції засобів комунікації, соціальних аспектів становлення інформаційного суспільства [29].

Характерною рисою інформаційної політики Великої Британії є створення регіональних мереж і супермагістралей для оптимізації та підвищення ефективності міжрегіонального і міжнародного науково-технічного співробітництва. Так, впроваджується інноваційні технологічні проекти Janet та модифікований SuperJanetIV, які передбачають використання нових технологій, розширення доступу до інформаційних ресурсів у різних мережевих системах, підвищення ефективності наукових досліджень, наукового обміну, розвиток потенціалу мережі.

Національна програма інформатизації використала процеси лібералізації телекомунікацій для формування інформаційного ринку країни: приватизація Брітіш Телеком, яка проводилась під жорстким контролем держави у три етапи, принесла в бюджет майже 200 млн. дол. Уряд країни проголосив пріоритетом комп'ютерну освіченість британського суспільства, від якої залежить майбутнє держави. Європейська інтеграція і політика інформаційного суспільства значно вплинули на економічний розвиток Великої Британії, зокрема сприяли ефективній інвестиційній політиці у сфері високих технологій. За даними аналітичних досліджень Британія займає третє місце в світі по використанню ІКТ та е-комерції.

Інформаційна політика Федерального уряду Німеччини включає концепцію вільного транскордонного обміну інформацією, вільного вираження поглядів, розвитку комунікаційних та інформаційних мереж і систем, вільної конкуренції в інформаційній сфері, створення відповідно до нових політичних, економічних та інформаційних змін у німецькому суспільстві норм і принципів правового регулювання інформаційної діяльності. У 1996 р. прийнято програму Федерального уряду "Info-2000 (Germany's Way the Information Society) - німецький шлях до інформаційного суспільства". Нові політичні пріоритети, медіа концентрація, впровадження сучасних технологій в організацію федерального та місцевого управління, розвиток інформаційного бізнесу обумовили нову стратегію національної інформаційної політики ФРН, головними напрямами якої визнано: становлення інформаційного суспільства у Німеччині, створення інформаційної економіки, розвиток нових інформаційних супермагістралей, інформатизацію державного управління; лібералізацію телекомунікацій, підтримку національних виробників електронної продукції, одночасний розвиток державного і приватного інформаційного бізнесу. Федеральний закон про телекомунікації стимулює розвиток нових інформаційних послуг (відеозамовлень, відеотексту, платних послуг та програмних продуктів на замовлення користувачів), зобов'язує законодавчо обмежувати поширення інформації забороненого змісту; поєднання демократичних європейських традицій та жорсткі обмеження щодо інформації, забороненої міжнародними нормами. Закон ФРН про Інтернет (1997 р.) визначив відповідальність за поширення недозволених матеріалів (насилля, агресії, порнографії, злочинності, образи людської гідності), сформулював правила конфіденційності персональних даних, електронного підпису та відповідальності провайдерів за зміст інформаційних продуктів, що поширюються через їхні мережі. У рамках Угоди про діяльність радіостанції "Німецька хвиля" зацікавленим країнам надаються супутникові послуги для поширення німецьких програм і самобутніх національних програм через засоби комунікації ФРН. Федеральний уряд також надає фінансову підтримку та інформаційні продукти для виготовлення, ліцензування та поширення таких програм в інших регіонах світу.

Виклики інформаційного суспільства обумовлюють гострі політичні дискусії в німецькому суспільстві, неоднозначне ставлення політикуму і громадськості ФРН до глобалізації, доктрини європейського інформаційного суспільства, майбутнього цифрового капіталізму та інформатизованої нації. До ключових політичних проблем відносять діяльність політичних партій, трансформацію корпоративного управління, міжнародну мобільність виробництва, проблему соціальної зайнятості і безробіття, появу ізольованих від прогресу соціальних груп, спричинених високою продуктивністю праці та потребою у висококваліфікованих кадрах. ФРН брала активну участь у міжнародних форумах WSIS 2003-2005 рр., результатом якої стало створення "Координаційної групи WSIS німецького громадянського суспільства" та ухвалення Хартії громадянських прав для створення суспільства знань у ФРН.

Інформаційна політика Франції є складовою державної стратегії розвитку країни, стратегії франкофонії і збереження національної самобутності та ідентичності, компонентом зовнішньої політики, участі Франції в інформаційних програмах і проектах міжурядових європейських організацій, створення інформаційної економіки та поширення комп'ютерних мереж і систем, інформаційних послуг. Мета національної інформаційної політики Франції - становлення інформаційного суспільства, розвиток інформаційних супермагістралей (із забезпеченням франкомовності мереж), електронного ринку і банківської сфери, лібералізація комунікацій, оновлення інформаційного законодавства, стимулювання наукових досліджень у галузі інформаційного бізнесу, створення систем безпеки інформації і попередження комп'ютерних злочинів. Різні погляди політичної еліти Франції на стратегію інформаційного суспільства затримують прогресивний поступ країни до європейської інтеграції і глобального співробітництва. Високий інформаційний потенціал країни, спектр інформаційних послуг і політика обмежень для зарубіжних інформаційних ТНК (8 % присутності у французькому інформаційному просторі), обов'язковий переклад аудіо, відео та кінопродукції, або титрування французькою мовою), державний контроль інформаційної діяльності і монополія держави в застосуванні високих технологій не сприяють лідерству країни в європейському регіоні та інших регіонах світу.