Проблеми розвитку інформаційного суспільства в Україні в контексті досвіду США та Європейського Союзу

Водночас Програма інформаційного суспільства (1998 р.) визначила пріоритетні напрямки співробітництва в межах компетенції міністерства зовнішньої політики Франції. Програма складається з трьох розділів та 90 додатків. В першому розділі вироблений спільний план дій щодо вдосконалення міжнародних інформаційних обмінів і підкреслено важливість електронного ринку торгівлі та послуг. МЗС Франції та Державний комітет з промисловості продовжують активну політику розвитку французьких мультимедійних систем і засобів телекомунікації та аудіовізуальної конвергенції, а також етичних, правових та соціально-культурних напрямків співпраці. Формування нових норм і принципів правового регулювання інформаційної діяльності дасть можливість, як зазначається в Програмі, забезпечити функціонування єдиного ринку товарів та послуг в інформаційному суспільстві [24]

У другому розділі розгядаються напрямки двостороннього співробітництва Франції з іншими країнами, узгодження позицій з інформаційних проблем в рамках візитів, переговорів, зустрічей на високому рівні. Пріоритетними стратегіями визнано культурну і мовну різноманітність: Франція підтримує політику збалансованого використання мов у мережі Інтернет та європейських комунікаційних мережах і системах, втілюючи принципи франкофонії Парламентської Комісії.

В третьому розділі визначені роль і методи діяльності зовнішньополітичного відомства щодо захисту національних інтересів і реалізації національної інформаційної політики в дво- і багатосторонніх відносинах. На МЗС Франції покладено завдання: координувати ініціативи урядових органів, корпорацій, приватних власників щодо співробітництва з ООН/ЮНЕСКО, Європейським Союзом та іншими організаціями щодо розвитку підприємств інформатики, аудіовізуального та телекомунікаційного секторів, наукових досліджень у галузі комунікації, підтримувати вітчизняних виробників шляхом поширення через дипломатичні, консульські установи та інформаційно-культурні центри повідомлень про урядову програму з інформаційного суспільства, електронну торгівлю, інформаційні наукові розробки, щоб на політичному рівні проінформувати про урядові плани щодо становлення інформаційного суспільства.

Франція активно впроваджує програму е-врядування, яка передбачає забезпечення широкого доступу до Інтернет для суспільства та урядових структур, модернізацію державного управління. Проекти GLODE SIO IMAGINE забезпечують функціонування мережі Інтранет з питань працевлаштування, тестування і контролю за електронною звітністю, партнерства місцевих властей з провайдерами та науковцями, е-врядування на місцевому рівні, підтримку і взаємодію культурних зв'язків з регіонами Європи.

Становлення інформаційного суспільства для Франції означає важливість зайняти провідне місце у світовій конкуренції з використання ІКТ, виробництва і продажу інформаційних продуктів та послуг, зокрема у таких секторах, як телекомунікації, аудіовізуальні продукти та послуги, програмне забезпечення Мінітель для е-комерції, інформаційний інжиніринг, е-видавництва та мультимедіа. Інновації і інформаційному сектор Франції складають більше 1 млрд. євро і продовжують зростати.

При виробленні основних положень інформаційної політики уряд Італійської Республіки брав до уваги досвід та напрацювання у цій сфері таких держав, як Франція, Іспанія, Велика Британія Та Німеччина. Уряд визначив пріоритетами національної інформаційної політики трансформацію органів державного управління на основі ІКТ; вільний доступ он-лайн для громадян та підприємців; реалізацію програми комп'ютеризації та електронної освіти для державних службовців; прозорість державного документообігу за допомогою Інтернет; забезпечення якості інформаційних продуктів та послуг. Виконання поставлених цілей контролюється Національним центром з питань інформатики при Державній Адміністрації (CNIPA - Centro Nazionale per I'Informatica nella PA).

Питанням інформаційного суспільства в Італійській Республіці займається Комітет з інформаційного суспільства, який було створено в 2001 р., та Міністерство з інновацій і технологій. Головна роль Комітету полягає у координації дій між всіма адміністраціями, розробці спеціальних проектів та плані дій у сфері новітніх технологій, підтриманні зв'язку з громадянами, у розвитку економічної, культурної та соціальної сфер держави. До складу Комітету входять 13 міністрів, серед них - міністр з питань інновацій і технологій, міністр внутрішніх справ, міністр культури, міністр закордонних справ та інші.

Основні документи Італійської республіки у сфері інформаційного суспільства, такі, як: План дій з питань побудови інформаційного суспільства; План дій з питань побудови електронного уряду; Інформаційне суспільство в економіці та фінансовій сфері на 2002-2006 роки; План з інформатизації органів центральної влади на 2006-2008 роки; Адміністративний цифровий кодекс та інші, засвідчують, що урядова політика в сфері інформації і комунікації спрямована на подолання цифрової нерівності між Північчю та Півднем Італії; на оптимізацію інформаційної індустрії та впровадження моделі інформаційного суспільства, яка базується на інноваціях технологій та знань.

Урядові стратегії висвітлюють такі основні цілі інформаційної політики, як: моніторинг сфери послуг он-лайн, підвищення внутрішньо мережевої якості, оцінка інтелектуальних ресурсів, впровадження електронного врядування на базі програми «Електронний уряд для ефективного федералізму: одне бачення - спільна реалізація»; розвиток "культури ноу-хау", тобто електронної комунікації у співробітництві Державної адміністрації з громадянами та безпосередньо у діяльності регіональних та місцевих органів управління.

На сьогодні цифрова реформа виконується завдяки повному поділу локальної мережі, розповсюдженню майже 50 % всієї інформації он-лайн, підвищенню рівня розвитку ІКТ, впровадженню системи сертифікованої електронної пошти.

Одним з головних документів національної інформаційної політики Італії є Національний план дій щодо наукових розробок, загального розвитку та зайнятості (2005 р.), в основу якого покладено принципи розвитку та постійного зростання послуг ІКТ; зміцнення інтелектуального капіталу нації; адаптація матеріальної та нематеріальної інфраструктур.

Головна модель побудови інформаційного суспільства, визначена італійським урядом, націлена на реорганізацію та посилення позицій центральної адміністрації (центральний орган влади), що має бути зорієнтована на користувача. Реалізація такої форми електронного уряду потребує створення відповідної нормативної, фінансової, організаційної та судової бази.

Скандинавські країни (Данія, Швеція, Норвегія, Фінляндія) в рамках європейської інтеграції і концентрації комунікації прийняли урядові програми інформаційного суспільства і визначили концепції національної інформаційної політики. Попри національну специфіку, політичні пріоритети, економічні можливості і громадську думку щодо інформаційних процесів, скандинавські країни мають спільні цілі і напрямки здійснення інформаційної політики. Зокрема, це: впровадження нових технологій в систему державного управління, ефективне здійснення політичної влади (забезпечення доступу широкої громадськості до урядової інформації, розвиток мережі "інфоцентрів" для задоволення потреб населення, створення державних мереж управління по вертикалі і горизонталі влади); розвиток інформаційної економіки, підтримка інформаційного бізнесу, національних виробників інфопродукції, створення інформаційно-довідкових корпорацій з тематичними базами даних про інформаційні компанії, фірми, залучення інвестицій в національні інформаційні проекти; забезпечення соціальної сфери комп'ютерними технологіями, організація електронних бібліотек, доступ до інформації в мережах і системах для соціально незахищених верств населення - молоді, інвалідів, малозабезпечених, створення громадського телерадіомовлення;

Концепція інформаційної політики передбачає також впровадження правових, етичних та освітніх принципів комунікації та інформації у всі сфери життєдіяльності суспільства відповідно до національних інтересів (Данія: розвиток сфери електронних послуг та електронних платежів, створення інформаційної супермагістралі, поширення інформаційної продукції "Tele Denmark"на ринки Німеччини і Великої Британії; Норвегія: розвиток універсальних і спеціалізованих інформаційних мереж, впровадження технологій у політичне життя і волевиявлення громадян (під час виборів); Швеція: гармонізація цілей національної та європейської інформаційної політики, створення інформаційного законодавства, технічних стандартів, розвиток інформаційної індустрії і бізнесу на базі концерну "Ericsson", інтенсивний розвиток мультимедіа; Фінляндія: створення і розвиток інформаційних магістралей, інтенсифікація інформаційної економіки, інформаційного бізнесу, проект Nokia, впровадження нових технологій в державне управління, забезпечення доступу громадськості до Інтернет, правові та етичні засади інформаційного суспільства.

світовий інформаційний суспільство україна

4. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСУПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

4.1 Особливості становлення інформаційного суспільства в сучасній Україні

Порушення проблеми формування інформаційного суспільства особливо актуальне для країн, що перебувають у перехідних умовах, зокрема й для нинішньої України, у якій відбуваються процеси становлення загальної державності, апробуються нові моделі соціального управління, спрямовані на посилення взаємодії суспільства та влади. Без нарощування комунікаційних процесів, що забезпечують посередницьку місію між суспільством і державою та здійснюють доступ громадян до інформації, яка дозволяє приймати зважені, соціально значущі, політичні рішення, неможливе формування демократичного інформаційного суспільства, основною силою якого є не насильство чи багатство, а ефективність взаємодії влади з громадськістю, високий рівень розвитку системи соціального контролю і здатність держави з мінімальними витратами вирішувати соціально-політичні проблеми з максимальною користю для найбільшої кількості громадян. Сучасне українське суспільство перебуває в специфічних умовах соціального буття - умовах трансформації. Саме цей фактор поряд із впливом глобальних інформаційних тенденцій є вирішальним під час формування і розвитку інформаційного суспільства України.

Проблема реалізації національної інформаційної політики викликає гостру дискусію в законодавчому органі держави, у виконавчих структурах, про що свідчать слухання у Верховній Раді України щодо регулювання інформаційного простору, захисту інформаційного суверенітету країни, лібералізації телекомунікацій, незалежності та плюралізму ЗМІ, становлення інформаційного бізнесу за європейськими стандартами. Інформаційна політика України враховує ціннісні орієнтації суспільства, зміну масової свідомості з часу проголошення незалежності, інформаційне об'єднання регіонів, демонополізацію інформаційного сектору, впровадження нових мультимедійних засобів зв'язку в усі сфери державного управління. Основні принципи національної інформаційної політики: гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність та вільний обіг інформації у суспільстві, законність одержання ,використання і зберігання інформації (див. табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Ключові напрямки державної політики в побудові інформаційного суспільства

Особливістю перехідних країн, зокрема України, є їхній комунікативний характер. Так, основою соціальної структури посттоталітаризму, на думку Ю. Хабермаса, та його послідовників є безпосередня комунікація суб'єктів, що і відрізняє перехідні системи (суспільства постмодерну) від традиційних, структурованих соціумів (суспільств модерну), де така комунікація опосередковується інстутиційно і структурно. Наше суспільство протягом багатьох років було принципово антикомунікаційним. Воно будувалося згідно з принципами раціонально діючої машини, де кожному призначалася роль гвинтика, замінити який на інший було зовсім нескладно, головне, щоб працювала машина в цілому. У суспільстві побудованому на принципах комунікації, людина є головною фігурою у виробленні і використанні інформації. У такому разі суспільство є не машиною, а гнучкою системою різноманітних і багатовимірних комунікаційних структур.

Процес трансформації українського суспільства - складний і тривалий, але в Україні не так уже й багато часу, щоб посісти гідне місце в системі міжнародних інформаційних відносин. Необхідно використовувати весь накопичений світовий досвід щодо формування інформаційного суспільства та державного врегулювання національних інформаційних процесів, адаптуючи його до українських реалій, насамперед, менталітету українського народу і нинішнього стану нашої економіки. Безумовно, український шлях до інформаційного суспільства визначається сьогоднішніми політичними, соціально-економічними та соціально-культурними умовами, які багато в чому є суперечливими через перехідність суспільства. Серед таких умов можна назвати: нестабільність політичного й економічного стану країни, що не дозволяє державі швидко й ефективно вирішити економічні й організаційні проблеми забезпечення переходу до інформаційного суспільства; економічні умови, характерні перехідній економіці: відсутність вільних інвестицій для фінансування програм і проектів, що реалізують стратегію переходу до інформаційного суспільства, суттєве падіння обсягів виробництва, насамперед, у високотехнологічних галузях, і економічній діяльності і значне зниження рівня життя населення; мляве проведення ринкових реформ в економіці країни в цілому та динамічний розвиток українського ринку інформаційних і телекомунікаційних засобів, технологій, продуктів та послуг; зниження потреби в інформації державного сектора економіки й зростання інформаційних потреб населення і суспільства в цілому в суспільно значущій політичній, економічній та соціальній інформації, зокрема, породжуваною державними і недержавними організаціями; недостатньо високий (порівняно з розвиненими країнами) рівень розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури та промислового виробництва інформаційних засобів, продуктів і послуг, відсутність у державі засобів для їхньої модернізації і розширення; випереджальне, порівняно з темпами зростання в розвинених країнах, створення різних систем зв'язку й індустрії надання інформаційних послуг; високий рівень монополізації ЗМІ, слабка підконтрольність суспільству системи формування громадської свідомості; наявність високонаукового, освітнього та культурного потенціалу, що створений у СРСР і ще зберігається в Україні, порівняно дешева інтелектуальна робоча сила, яка здатна ставити та вирішувати складні науково-технічні проблеми; наявність значної культурної спадщини і самобутньої культури, а, отже, можливість наповнити українським змістом надані населенню інформаційні послуги та продукти; формування інформаційного суспільства в контексті демократизації суспільної системи й інтеграції країни у світове глобальне співтовариство. Розглянуті вище політичні і соціально-економічні умови переходу України до інформаційного суспільства істотно відрізняються від умов, характерних розвиненим країнам. Отже, необхідно визначити шлях, властивий тільки для України, зважаючи на накопичений світовий досвід.

Проблеми формування інформаційного суспільства в Україні, по суті, мають багато спільного з аналогічними процесами в інших країнах, що пояснюється швидким поширенням новітніх ІТ, глобалізацією світових інформаційно-технологічних ринків. Розходження пов'язані з недостатньо розвиненою інформаційною інфраструктурою і загальним перехідним станом економіки й суспільства в цілому, а також з дефіцитом послідовності і системності заходів, спрямованих на побудову інформаційного суспільства й удосконалення управління інформаційними ресурсами на державному рівні.

Більшість проблем розвитку інформаційного суспільства вказана на парламентських слуханнях з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні від 21.09.2005 р. Найважливіші з них: соціальна й економічна нестабільність; недостатній розвиток нормативно-правової бази інформаційної сфери, зокрема, відсутність національної стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні і плану дій щодо її реалізації; хаотичний характер вже існуючого інформаційного законодавства, що складається з численних нормативно-правових актів різних рівнів, які часто суперечать один одному; недостатній розвиток та: неефективність інформаційної інфраструктури [43, с.102].

В Україні стан і темпи впровадження новітніх ІТ не відповідають світовим тенденціям розвитку, національна інформаційна інфраструктура перебуває на початковому рівні. Різні діючі інформаційні сфери не становлять загальної інформаційної системи. Створення технологічної бази інформаційного суспільства в Україні затяглося: рівень інформатизації українського суспільства порівняно з розвиненими країнами Заходу складає тільки 2-2,5%. Великою проблемою є забезпечення загального доступу до інформаційних ресурсів.

Серед інших проблем формування інформаційного суспільства в Україні можна назвати: відсутність координації зусиль державного і приватного секторів для ефективного використання наявних ресурсів; низьку ефективність використання фінансових, матеріальних, кадрових ресурсів, повільні темпи впровадження ІКТ у політичну і соціально-економічну сферу; повільна побудова національної інформаційної інфраструктури, відставання в галузі ІТ і розвитку засобів обчислювальної техніки, недостатній рівень надання органами державної влади місцевого самоврядування інформаційних послуг з використанням Інтернету; нерівномірність забезпечення можливості доступу населення до комп'ютерних і телекомунікаційних засобів, формування "інформаційного розриву" між окремими регіонами, галузями економіки і різними верствами населення; низький рівень забезпеченості населення комп'ютерною технікою; недостатній рівень інформаційної представленості України в Інтернет-просторі та недостатність в Інтернеті україномовних інформаційних ресурсів; відставання у впровадженні технологій електронного бізнесу, електронних бірж і аукціонів, електронних депозитаріїв, використанні безготівкових рахунків за товари та послуги; низька інформаційно-правова культура суспільства в цілому; не вирішується в повному обсязі питання захисту авторських прав на програмну продукцію, відсутні системні державні рішення, спрямовані на утворення національних структур (центрів, технополісів і технопарків) з розробки конкурентоспроможного програмного забезпечення; недостатній рівень комп'ютерної грамотності населення, впровадження нових методів навчання з використанням сучасних ІКТ, недостатня фінансова підтримка наукових досліджень у галузі інформатизації та дефіцит фахівців у сфері інформатизації. Подібні проблеми можна узагальнено сформулювати як проблему інтеграції всіх верств населення в інформаційне суспільство. Вирішення зазначених проблем інформатизації в цілому розглядається фактично як окремий процес, а не як складова демократичної сутності суспільного управління. Крім того, означені проблеми ускладнюються низьким рівнем економіки України.

Однак, незважаючи на наявність деяких проблем, Україна має певні успіхи в побудові інформаційного суспільства. Аналіз стану і тенденції розвитку української інформаційної інфраструктури дозволяють говорити про те, що в Україні склався необхідний історичний і сучасний досвід для розвитку інформаційного суспільства (див. рис. 4.1)

Рисунок 4.1 - Чи має Україна перспективи переходу до інформаційного суспільства

Серед передумов для переходу до інформаційного суспільства й інтеграції країни у світове інформаційне співтовариство можна назвати давні традиції та підходи до організації й управління інформаційною діяльністю - ще на початку 50-х pp. XX ст. в Україні створено третій у світі комп'ютер (після США і Великобританії), сформована всесвітньо відома школа кібернетики й обчислювальної техніки під керівництвом академіків С.А. Лебедєва і В.М. Глушкова, започатковано нові наукові напрями - дослідження штучного інтелекту, багатопроцесорних електронних обчислювальних машин, теорії самоорганізації, системний аналіз та ін., завдяки яким світова кібернетика набула якісно нового рівня розвитку.

В українському суспільстві склалося досить повне уявлення про можливості і переваги, які надають комп'ютерні й ІТ. Інформація стає суспільним ресурсом розвитку, масштаби її використання вже не можна зіставити з традиційними (енергія, сировина і т. ін.). У суспільній думці усвідомлюють актуальність завдань переходу до інформаційного суспільства з політичної й економічної точок зору, збільшується частина фінансових потоків, що спрямовуються на розвиток інформаційної інфраструктури і задоволення інформаційних потреб суспільства. Стабільно розвиваються всі сектори інформаційного ринку. Можна говорити про те, що в Україні формується й успішно розвивається вітчизняний ринок телекомунікацій, засобів масової інформації, ІТ, продуктів і послуг.

За даними Української Асоціації Виробників Програмного забезпечення, в Україні індустрія розробки програмного забезпечення налічує близько 2000 компаній (більш ніж 100000 грн. валового доходу), 50% з яких знаходиться в м. Києві. В 2009 р. валовий дохід компаній індустрії зріс приблизно у 2 рази та склав 10 млрд. гривень (1,25млрд. дол. США), приблизно 80 % з яких від експорту товарів та послуг. В регіональному розрізі м. Київ займає 72,5%, Львів - 5,8%, Дніпропетровськ - 5,1%, Харків - 5%, Донецьк - 1,6%. Темп приросту доходів індустрії в 2009 р. склали 127 % в національній валюті (38% в дол. США). Середньорічні темпи приросту доходів (2006-2009) дорівнюють 50%. В 2009 р. понад 8 млн. грн. (1 млн. дол. США) отримали 190 компаній, що в 2,2 рази більше ніж в 2008 р. В індустрії розробки програмного забезпечення працює більше 40 тис. висококваліфікованих програмістів. В 2009 р. компанії розширили штат в середньому на 40%, при цьому прогноз відносно приросту працівників на 2010 р. складає біля 50%. Середній рівень заробітної плати в індустрії коливається в межах 13 тис. грн. Однак, як запевнив президент Асоціації «ІT-України», за відсутності стратегії розвитку індустрії, українські компанії, за прогнозами експертів, у найближчі 2-3 роки можуть втратити одну з головних конкурентних переваг на світовому ринку а саме, відносно низької ціни на висококваліфіковані кадри. Це - наслідок швидкого зростання попиту на кваліфіковані трудові ресурси та неспроможністю існуючої системи державної освіти забезпечити його [41].

Бізнес ІТ, виробництво комерційних консультативних послуг, послуги щодо створення і збереження інформаційних ресурсів, рекламної продукції, аудіо- і відеорозваг, засоби масової інформації є чи не найприбутковішими в українській економіці. Сфера (ІКТ) є однією з небагатьох галузей економіки України, яка демонструє стале зростання в умовах фінансово-економічної кризи. Так, за даними Держкомстату України, протягом 2009 р. доходи від надання послуг доступу до мережі Інтернет зросли на 38,3%. У цілому в країні, незважаючи на економічний спад, зростає парк ПК, прискореними темпами розвиваються системи і засоби телекомунікації, зростає кількість корпоративних інформаційних мереж.

Інтенсивно розширюється національна мережа зв'язку, що використовує супутникові канали. Успішно здійснюється телефонізація країни і стрімко зростає ринок засобів мобільного зв'язку; значною мірою інформатизовано багато галузей господарства, банківська сфера і сфера державного управління. Нині Україна є частиною світового політичного й економічного співтовариства настільки, наскільки вона ніколи не була в минулому. У прямому й переносному значеннях Україна приєднана до іншого світу кабельними та супутниковими каналами зв'язку, активно використовуваними сотнями тисяч стільникових і простих телефонів, факсів, комп'ютерів та ін. При цьому в нас існує реальна можливість використовувати досвід, як позитивний, так і негативний, накопичений в інших країнах, причому, таких що знаходяться на різних рівнях економічного і технологічного розвитку. Крім того, нині в Україні накопичений великий обсяг інформаційних ресурсів, що продовжує збільшуватися завдяки бурхливому розвиткові Інтернет-технологій.

Слід зауважити, що описані тенденції відбуваються в основному стихійно і слабко погоджуються. Наявність зазначених передумов не є достатньою умовою для автоматичного входження України в інформаційне суспільство, однак, ці й інші передумови дозволяють вважати, що вітчизняний ринок ІКТ перебуває в стані активного становлення і за певних умов може стати фундаментом розвитку інформаційного суспільства в Україні. Водночас необхідно відзначити, що стан становлення інформаційного суспільства в Україні порівняно зі світовими тенденціями с недостатнім і не відповідає потенціалу і можливостям України.

Довгостроковою стратегічною метою України має стати побудова демократичного інформаційного суспільства, створення розвиненого інформаційно-комунікаційного середовища і входження країни до світового глобального інформаційного співтовариства, що повинно забезпечити суттєве підвищення якості життя населення, сприяти соціально-політичній стабільності суспільства й держави, підвищенню конкурентоспроможності країни, результативності науки, якості освіти й охорони здоров'я, а також створенню нових робочих місць і наданню можливостей для реалізації здібностей кожною людиною. За таких умов актуалізується питання теоретичної оптимізації розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Таким чином, аналіз особливостей становлення і розвитку українського інформаційного суспільства дозволяє констатувати, що до цих особливостей належать: транзитивний характер соціальної, політичної й економічної систем, що припускає невизначеність, суперечливість і динамічність розвитку українського інформаційного сектора; формування інформаційного суспільства в контексті демократизації суспільної системи й інтеграції країни в глобальне світове співтовариство; необхідність державного регулювання; комунікативний характер соціальної структури, що передбачає вільний обмін інформацією; наявність певних передумов (високий науковий, освітній, професійний і культурний потенціал; стійкий розвиток секторів інформаційного ринку; розширення мережі стаціонарного телефонного та мобільного зв'язку; інформатизація сфери державного управління і фінансів; формування інформаційної політики на державному рівні) і проблем при становленні та розвитку інформаційного суспільства (соціальна й економічна нестабільність, недостатній розвиток інформаційної інфраструктури, затяжний і хаотичний характер розвитку нормативно-правової бази інформаційної сфери).

4.2 Шляхи оптимізації розвитку інформаційного суспільства в Україні

Перехід до інформаційного суспільства слід розглядати як необхідну умову виходу країни з нинішньої економічної кризи, як фактор інтеграції суспільної свідомості навколо гуманістичних цінностей та національно-історичних традицій народу України. Щоб досягти цього, потрібні скоординовані дії суспільства і влади, спрямовані на досягнення поставлених цілей. Отже, необхідна обміркована, цілеспрямована державна політика. Причому розвиток інформаційного суспільства мас стати одним з найважливіших її пріоритетів.

На шляху побудови інформаційного суспільства Україна може ефективно скористатися передовим світовим досвідом, зокрема країн ЄСта США. Екстраполюючи ці моделі на наше суспільство, потрібно надати їм національного характеру, підрахувати, зважаючи на менталітет українського народу, сучасний стан народного господарства, можливі помилки та позбавитися від негативу.

Важливо відзначити, що прискорений процес побудови інформаційного суспільства, можна очікувати з того моменту, коли завдання щодо розвитку інформатизації, та її забезпечення реально стануть першочерговими державними пріоритетами на ділі, а не декларативно. Одним із перших практичних кроків на шляху побудови інформаційного суспільства в будь-якій країні світу є усвідомлення на найвищому державному рівні необхідності проведення законодавчих та інституційних реформ, які б дозволили сприймати універсальний розвиток ІКТ як один з найважливіших пріоритетів державної політики. Саме держава має стати каталізатором змін, що відбуваються, скоординувати діяльність учасників процесу руху до інформаційного суспільства. Однак реалізація проекту інформаційного суспільства можлива тільки за участі трьох секторів - держави, бізнесу і громадянського суспільства.

Зважаючи на Рекомендації парламентських слухань із питань розвитку інформаційного суспільства від 21 вересня 2005 p., зазначимо, що стан розбудови напрямів оптимізації інформаційного суспільства і визначення перспектив інформаційного розвитку України залишається недостатнім, оскільки донині не має систематизованого погляду на цю проблему, здатного визначити загальні напрями та цілі оптимізації інформаційного розвитку України [6, с.79].

Отже, розглянемо основні напрями оптимізації, становлення і розвитку інформаційного суспільства в Україні. Прискорення цього процесу в нашій державі може відбуватися за умови реалізації таких заходів. Перш за все, необхідна розробка та реалізація комплексної державної стратегії інформаційного суспільства, яка передбачала б реалізацію заходів, спрямованих на розвиток інформаційного суспільства в політико-правовій, економічній, соціальній, культурній, технологічній галузях. На жаль, до цього часу відсутній стратегічний документ, який визначав би розвиток інформаційної галузі України і мав би стати ядром соціально-економічної політики держави. Національна стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні, має формуватися за такими основними напрямами: створення відповідного економічного, а також інституціонального режиму, що сприяє розширенню й ефективному використанню локальних і глобальних знань у всіх секторах економіки, зміцнює розвиток підприємництва і здатен адаптувати та розвивати економічні й соціальні трансформації; створення суспільства грамотних, універсальних і творчих індивідів, здатних прийняти виклик навчання протягом життя; побудова динамічної інформаційної структури, а також конкурентного й інноваційного секторів економіки, що стимулює присутність розходження ефективних і конкурентоспроможних інформаційно-комунікаційних послуг та інструментів відкритого доступу. Мається на увазі не тільки високоякісна інформація або комунікаційні технології, але й інші базисні елементи самодостатнього інформаційного суспільства, наприклад, ЗМІ, комп'ютери, а також інші засоби збереження, обробки і використання інформації; створення ефективної інноваційної системи, включаючи фірми, наукові та дослідницькі центри, університети, а також інші організації, здатні сприяти розвиткові економіки знань, адаптувати цю тенденцію до локальних особливостей і використовувати її як ресурс для створення нових продуктів, послуг та нових шляхів ведення бізнесу.

Одним із найважливіших завдань оптимізації розвитку інформаційного суспільства в Україні є вдосконалення інформаційного законодавства України. Дійсно, за роки незалежності в Україні на шляху розбудови інформаційного суспільства певні позитивні зрушення сталися перш за все у сфері інформаційного законодавства. Проте стан законодавчої бази можна нині визначити як неповний та суперечливий. Так наприклад, Рахункова Палата України оприлюднила звіт щодо дієвості Національної програми інформатизації, в якому робиться висновок про те, що за весь час існування Програма не досягла своєї мети зокрема, підвищення рівня управління соціально-економічними процесами в країні. У звіті Палати зазначено, що формування завдань НПІ не мало відповідного програмно-цільового й аналітично-експертного забезпечення, статус керівника НПІ на рівні заступника Голови Держкомзв'язку не відповідає значенню Програми, зрештою, чимало міністерств, відомств та інших офіційних структур не виявили їй політичної підтримки чи просто не зацікавилися нею. Програма фактично зведена до впровадження систем зв'язку й автоматизації діяльності адміністративних органів, упровадження систем транспортування інформації, тобто телекомунікаційних систем і систем зв'язку.

Тому НПІ, будучи прогресивною на час її прийняття в 1998 p., нині потребує суттєвого доопрацювання, оновлення й доповнення, особливо в частині щодо уточнення термінів і понять, переліку програм, які мають входити до НПІ, переліку суб'єктів НПІ, переліку основних завдань НПІ, функцій державної влади, уточнення положення щодо затвердження обсягів бюджетного фінансування завдань НПІ Верховною Радою України.

Для прискорення економічного розвитку України і створення інформаційного суспільства було розроблено проект довгострокової державної програми "Електронна Україна", що має на меті розвиток Інтернет-індустрії та створення сучасних засобів зв'язку, передусім Інтернету, на всіх рівнях державного управління - від Уряду до місцевих адміністрацій, перехід усіх державних структур на електронний документообіг, об'єднання локальних державних мереж у єдину мережу, доступ державних службовців до Інтернету. Але цей проект також не є досконалим. Основний його недолік - відсутність чітко поставлених стратегічних цілей, узгодження з існуючими програмами соціально-економічного розвитку країни. У програмі не передбачені законодавчі, економічні й інституційні зміни, які конче необхідні для розвитку інформаційного суспільства. "Власне, Програма є набором технологічних проектів, якому цілком підійшов би статус частини "Плану дій", розробленого на основі ширшого стратегічного документа, але не самого такого документа", - зазначає Л.В. Колодюк [10,с.164].

Більшість інших законодавчих актів також потребує вдосконалення. Чинні Закони України не можуть забезпечити всебічного та повного врегулювання всіх правовідносин, що виникають унаслідок постійних технологічних змін, які значно впливають на суспільні відносини. Для формування адекватного інформаційного законодавства необхідно забезпечити, перш за все, вироблення загальної стратегії інноваційного розвитку, в рамках якої виробляються закони; вивчення досвіду розвинених країн та міжнародних вимог до сфери інформатизації; визначення проблем інформаційного суспільства та усунення їх завдяки системам регулювання; аналітичне забезпечення законодавчих ініціатив, а також публічність законодавчого процесу.

Нормативно-правове забезпечення сфери інформаційних відносин потребує подальшого розвитку і вдосконалення, зокрема питань: розробки проекту інформаційного кодексу, формування, використання, зберігання та поширення національних інформаційних ресурсів; заходів підтримки вітчизняної індустрії програмного забезпечення; обміну інформацією в електронній формі, насамперед, ведення електронного документообігу, надання офіційного статусу електронному документу; посилення стану інформаційної безпеки, захисту державних інформаційних ресурсів, захисту персональних даних; створення єдиної системи стандартів з ІТ, узгодження нормативно-правової бази України з нормами міжнародного права сертифікації засобів інформатизації та інше. Вирішення цих проблем сприятиме подальшому розвиткові потенціалу України у сфері ІТ та інтеграції до світового інформаційного співтовариства.

З метою підвищення ефективності реалізації діяльності інституційної системи для розвитку інформаційного суспільства та сфери ІКТ потрібно забезпечити створення дорадчо-консультативного органу при Президентові України, покликаного стати консолідованою платформою в Україні для налагодження суспільного діалогу між усіма зацікавленими сторонами в побудові інформаційного суспільства, а також відновити роботу та оновити склад Міжгалузевої ради з питань розвитку інформаційного суспільства при Кабінеті Міністрів України. У перспективі доцільно було б створити Міністерство Інформаційного Суспільства, яке стало б основним державним органом, відповідальним за розробку і проведення державної політики щодо розвитку ІКТ та інформаційного суспільства.

Наступним заходом політико-правового напряму оптимізації розвитку інформаційного суспільства в Україні є впровадження та максимальне використання переваг системи "електронного уряду" як важливого фактора демократизації в державі, підвищення рівня взаємної довіри громадян, держави та бізнесу, якості й прозорості державних послуг. Система "електронного уряду" в Україні повинна бути орієнована на: надання урядових послуг без обмежень шляхом створення національної та регіональних мереж громадських пунктів доступу до інформаційно-комунікаційних технологій і ресурсів; максимально ефективне управління процесами в державі через автоматизацію відносин між державними установами на різних рівнях; зменшення рівня бюрократизації та корумпованості завдяки поступовому переведенню відносин між громадянами, підприємствами та державними органами в електронний формат; підвищення якості надання державних послуг через створення "електронних альтернатив", проведення операцій із громадянами й підприємствами: реєстрації, ліцензування, сертифікації, накладення штрафних санкцій, оподаткування, проведення виборів, оплати платежів та ін.; підвищення ефективності документообігу та комерційних операцій завдяки використанню системи електронного документообігу й електронного цифрового підпису на основі чинного законодавства.

Ще одним важливим напрямом оптимізації розвитку інформаційного суспільства в Україні є створення сприятливого економічного середовища. Причому тут повинно йтися не тільки про державну підтримку сектора ІКТ, але й про створення економічної мотивації та інституційного забезпечення для масштабного й ефективного використання інформації і знань у всіх секторах економіки, стимулювання підприємництва та підвищення конкурентоспроможності української економіки. . Тому стратегія створення в Україні економічних засад інформаційного суспільства повинна передбачати комплекс заходів у податковій, бюджетній, грошово-кредитній, інституційній сферах і заходів щодо розвитку людського капіталу та залучення іноземних інвестицій.

Наступний напрям оптимізації - технологічний, а саме, розбудова інформаційної інфраструктури. Він тісно пов'язаний з економічним і політичним напрямами оптимізації розвитку інформаційного суспільства України. Головним технологічним завданням розвитку українського інформаційного суспільства є створення сучасної технологічної бази національної інформаційної інфраструктури, конкурентної та інноваційної інформаційної галузі, яка забезпечуватиме швидке поширення ефективної та конкурентоспроможної інформації й надавати широкі комунікативні можливості для всіх прошарків суспільства. Важливими аспектами технологічного напряму розбудови інформаційної інфраструктури є: створення та розвиток національної, галузевих і регіональних інформаційних систем, мереж та електронних ресурсів, інтегрованих інформаційно-аналітичних систем органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зокрема у сфері охорони здоров'я, освіти, науки, культури, довкілля; розвиток національного сегмента мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян і юридичних осіб усіх форм власності, подання в ній належним чином національних інформаційних ресурсів; створення вітчизняними виробниками на основі фундаментальних та прикладних досліджень новітніх конкурентоспроможних ІКТ, засобів інформатизації і комп'ютерних програм, зокрема розгортання широкосмугових технологій у різноманітних мережах абонентського доступу [45, с.97].

Ефективне впровадження сучасних технологічних рішень у підприємницькому секторі, розбудова сфери інформаційних послуг стане стимулом для створення високооплачуваних робочих місць для вітчизняних спеціалістів, підставою для збільшення інвестиційного попиту та попиту на інформаційні продукти й послуги. Як результат, слід очікувати формування економічної системи, що самостійно генерує стимули до прискореного розвитку сфери ІКТ.

Серед заходів соціального напряму оптимізації розбудови інформаційного суспільства в Україні перш за все необхідно відзначити розвиток і лібералізацію засобів масової інформації. Саме ЗМІ нині відіграють особливу роль у розвиткові інформаційного суспільства. Вони формують громадську думку, а це робить їх зручним механізмом для впровадження у свідомість населення України ідей інформаційного суспільства.

Для виконання ЗМІ функцій у справі розбудови інформаційного суспільства в Україні, держава повинна постійно опікуватися їх розвитком через упровадження прогресивного законодавства, заохочення конкуренції, контроль за процесами концентрації власності на медіа; сприяння доступу нових компаній на ринок мас-медіа; забезпечення технічних можливостей доступу до Інтернету для всього населення, інтеграції в Інтернет-простір усіх верств населення, запобігання формуванню інформаційної нерівності та відсталості; дотримання свободи слова й самовираження; розробки системи грантів для підтримки суспільних українських Інтернет-медіа та забезпечення інтересів держави в них; заохочення інвестицій у створення Інтернет-медіа; сприяння переходу традиційних медіа до паралельного розміщення електронних версій матеріалів в Інтернеті. Отже, держава відіграє провідну роль у цьому напрямі розбудови інформаційного суспільства в Україні.

Розвиток соціального капіталу за допомогою забезпечення загального доступу до інформації є наступним заходом соціального напряму оптимізації. Соціальна єдність є необхідною для економічного добробуту суспільства й стійкого розвитку. Консолідація суспільних сил залишається проблематичного на сучасному етапі розвитку політичних, економічних і соціальних процесів в Україні. Для поліпшення розвитку соціального капіталу, а відтак, і інституту прозорого громадянського суспільства, слід реалізувати комплекс поступових заходів, який передбачає забезпечення умов щодо використання колективних пунктів доступу до сучасних ІКТ усім зацікавленим особам, створення спеціалізованих технопарків, технополісів, центрів високих ІТ та інших інноваційних структур з ІКТ, беручи до уваги досвід США.

Це приведе до створення в суспільстві інституту електронного забезпечення, оскільки кожен громадянин матиме змогу дізнатися про сучасні можливості інформаційного суспільства та безпосередньо скористатися тією чи іншою інформаційною послугою. Отже, в суспільстві поступово сформується і постійно зростатиме прошарок громадян, які матимуть можливість використати сучасні ІКТ як альтернативу традиційним методам здійснення різноманітних операцій, розрахунків, комунікацій, формальних та неформальних взаємодій, крім того зросте коефіцієнт рівня електронної готовності населення. На жаль, в Україні можна констатувати наявність розрізнених компонентів творчої готовності до використання ІКТ тільки переважно в молоді. Рівень готовності населення України до діяльності в інформаційному суспільстві в цілому є достатньо низьким.

Наступний напрям оптимізації - створення загальнодоступних інформаційних ресурсів, пов'язаний із культурною сферою і передбачає: створення максимально повної бази культурної, науково-технічної економічної інформації в електронній формі, збереження культурної спадщини України завдяки електронному документуванню, збереженню і розміщенню інформації закладів культури України в Інтернеті тощо.

Не менш важливим заходом культуротворчого напряму оптимізації розвитку інформаційного суспільства є збереження культурного розмаїття та самобутності України як умови розвитку інформаційного суспільства на основі діалогу між культурами. Щодо цього необхідно стимулювати органи державного управління, розробляти політику в галузі культури для сприяння виробництву культурного, освітнього і наукового змісту та розвитку на місцевому рівні галузей культури, що відповідають мовним і культурним потребам користувачів. Необхідно, щоб бібліотеки, архіви, музеї й інші установи культури в інформаційному суспільстві могли б і повною мірою виконувати свою функцію постачальників змісту, зокрема, традиційних знань.

Надзвичайно актуальним і майже нерозробленим у галузі культури є такий напрям оптимізації інформаційного суспільства, як формування етичних аспектів інформаційного суспільства. Інформаційне суспільство має ґрунтуватися на загальновизнаних моральних цінностях і опікуватися загальними благами, запобігати зловживанням при використанні ІКТ. З цією метою слід вживати заходів для зміцнення миру і відстоювання таких основних цінностей, як свобода, рівність, солідарність, терпимість, колективна відповідальність. Усі зацікавлені сторони мають повніше враховувати етичний аспект при застосуванні ІКТ і піклуватися про загальні блага, захищати недоторканість приватного життя й особистих даних, здійснювати відповідні дії і приймати встановлені законом заходи щодо запобігання неналежному використанню ІКТ. Крім того, необхідно всіляко залучати вчених для дослідження етичних аспектів ІКТ.

Отже, розвиток інформаційного суспільства в Україні можливий лише на основі комплексного підходу, що містить стратегічне бачення інформатизації суспільства, чіткі пріоритети цієї інформатизації, координується наявними соціально-економічними, політичними та соціально-культурними умовами держави й міжнародною практикою, пов'язаний із розвитком економіки та країни в цілому. Розробка такого підходу є можливою лише за участі трьох секторів: держави, приватного капіталу та громадянського суспільства, а також - за наявності реалістичних цілей і політичної волі.

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз інформаційного суспільства, його сутності, структурних компонентів і перспектив розвитку в Україні дозволив дійти певних узагальнень, що мають велике значення для досягнення мети дослідження. Інформаційне суспільство відбиває сучасний стан цивілізаційного розвитку, сутність якого - збільшення масштабів створення, накопичення, передачі, обробки і використання інформації, перетворення інформації та знання на продуктивні сили суспільства, а також збільшення впливу новітніх інформаційно-комунікаційних технологій на політику, право, економіку, соціальну структуру, культуру.

Будучи складним комплексним феноменом, інформаційне суспільство потребує комплексного системного аналізу з урахуванням кількісних і якісних трансформацій. Рух до інформаційного суспільства є загальною тенденцією для розвинених країн і країн, що розвиваються. Висока щільність інформації, інтенсивність розвитку й використання нових інформаційних технологій характерне перш за все США, країнам ЄС, особливо його північному регіону, їхній позитивний досвід необхідно враховувати під час становлення і розвитку інформаційного суспільства в Україні в рамках, обмежених подібними умовами, традиціями, а також рівнем модернізованості суспільства.

Модель інформаційного суспільства визначають сформовані політичні, соціально-економічні і культурні умови країни чи регіону. Наявність деяких спільних тенденцій дозволяє виокремити західну та східну моделі розвитку інформаційного суспільства, а в межах західної - американську і європейську моделі. Критерієм для цієї типології може слугувати різне співвідношення ролі й активності в побудові інформаційного суспільства держави (комплексної державної інформаційної політики), приватного бізнесу і суспільства.

Проведений аналіз дозволив виокремити політико-правові, економічні і соціокультурні основи інформаційного суспільства і дійти таких висновків. До політико-правових основ інформаційного суспільства належать: діалектично пов'язані з його розвитком процеси демократизації і становлення громадянського суспільства, регуляторна діяльність держави, що відіграє провідну роль у формуванні нового суспільства через розробку і реалізацію національної і міжнародної державної інформаційної політики й інформаційного права, процеси інформатизації органів державної влади (проект "електронного уряду"), а також діяльність недержавних структур, асоціацій, об'єднань, що сприяють розвиткові інформаційного суспільства.

Найважливішими економічними основами інформаційного суспільства є: формування інформаційної економіки, основу якої складають інформаційні засобів виробництва й інформаційні товари і послуги, поєднання індустріального та постіндустріального типів розвитку, використання інформації і знань як унікального предмета та засобу виробництва, зростання сектора послуг, виникнення транснаціональних компаній і домінування єдиного глобального ринку, технологічна й економічна конвергенція, інноваційний тип розвитку, динамічність виробництва, віртуалізація економічного простору.

Для соціокультурних основ інформаційного суспільства характерна найбільша суперечливість: посилення інтелектуалізації діяльності людини і зростання її творчого начала, криза духовності і поширення гуманістичних та освітніх цінностей, зростання класу "інтелектуалів", перенесення соціальних суперечностей зі сфери власності на засоби виробництва у сферу здатності чи нездатності до інформаційного виробництва, зростання освітнього, професійного і культурного рівня людини, розвиток соціального капіталу та посилення індивідуалістичного начала, віртуалізація соціокультурної сфери, поширення масової культури, взаємопроникнення культур в умовах глобалізації

До особливостей становлення і розвитку українського інформаційного суспільства належать: транзитивний характер соціальної, політичної й економічної систем, що припускає невизначеність, суперечливість і динамічність розвитку українського інформаційного сектора; формування інформаційного суспільства в контексті демократизації суспільної системи й інтеграції країни до глобального світового співтовариства; необхідність державного регулювання; комунікативний характер соціальної структури, що передбачає вільний обмін інформацією; наявність певних передумов та проблем при становленні і розвиткові інформаційного суспільства.