Душа Жива істота, життєве начало, особа або індивідуальна духовна природа. Душа може бути у тварин (Бут 1:30; Откр 8:9) і у Бога (Лев 26:11; Іс 42:1), Нерідко душа і дух взаїмозамінні, хоча відмінності між ними, позначені вже у Сторому завіті, переходять і в Новому завіті. Якщо в Новому завіті душа звичайно означає єдність матеріального і духовного в людині, і людина мислиться як тіло-душа, то дух -- це особливий дар Божий, який пов'язує людину з його Творцем. У Св. Писанні сказано, що Ісус віддає свій дух Отцю (Лк 23:46; Ів 19:30), але в інших уривках мовиться, що Він віддає душу свою в спокутування багатьох (Мт 20:28; Ін 10:15). Таким чином душа в Святому Писанні -- нематеріальний початок, вона створена Богом, єдина з тілом і животворить його. Проте душа продовжує своє існування і після смерті людини (Мт 10:28; Як 5:20; Об 6:9; 20:4); цей стан скасується при кінці світу (1 Кор 15:35-55).

У ранній Церкві. У послеапостольськой Церкві уявлення про душу складалися під впливом грецької філософії. Оріген спирався на платонівське вчення про передіснування душі як чистого розуму (nous), к-рий унаслідок відпадання від Бога перетворився на душу (psyche) і, кинувши погляд на землю, відірвався від божественного вогню. Тертулліан відкидав ідеї грецьких філософів і відстоював біблійне вчення про єдність нематеріальної душі, створеної Богом, і матеріального тіла, створеного для неї. Величезний вплив на ранню Церкву надало вчення Августина про душу. Августин спростовував язичницькі уявлення про те, що душа спочатку була частиною Божества, і називав цю ідею богохульством. Він заперечував тілесність душі і те, що вона нібито поганиться тілом, і вважав душу розумно-духовною субстанцією. По Августину, душа створена Богом і «по образу Божому», вона підтримує і направляє тіло. Щодо її походження -- чи створена вона Богом або успадковується від батьків -- Августин коливався, але був упевнений, що її «істинне житло» і «батьківщина».

Походження душі. На відміну від Августина його сучасники зайняли певну позицію в суперечках про походження душі. Деякі грецькі отці Церкви підтримували теорію Орігена -- душа предіснує в Бога і приречена тілу в покарання за гріх і прагнення до земного. Більшість теологів розділяла креационістські погляди і вважали, що Бог творить кожну душу у момент зачаття, але який стверджуеє, як, наприклад Тертулліан, підтримували традуционістськую теорію про те, що людина успадковує душу, як і тіло, від батьків.

На користь креационізма приводили наступні доводи:

Святе Писання не змішує походження душі і тіла (Екл 12:7; Іс42:5; Зах 12:1; Евр 12:9);

креационізм доводить, що душа -- проста, неподільна субстанція, краще, ніж традуционізм, котрий стверджує, що вона ділима і успадковується від батьків;

ця теорія достовірніша, ніж традуционізм пояснює, чому душа Ісуса безгрішна.

У захист традуционізма свідчить наступне:

- деякі біблійні книги свідчать на користь цієї теорії (Бут 2:2; Евр 7:10; 1 Кор 11:8);

вона найкращим чином пояснює, як все людство согрішили в Адамі;

її підтверджує аналогія з нижчим життям, де зростання чисельності досягається диференціюванням;

ця теорія вчить, що батьки виробляють цілісну істоту--тіло і душу дитини, а не просте тіло; (5) Христос неодмінно повинен був одержати душу від душі Марії, щоб спокутувати душі людей.

Августин обережно зважував доводи кожної із сторін, що беруть участь в суперечці, і схилявся у свій час до традуционізму, хоча усвідомлював, що, виходячи з цієї гіпотези, важко говорити про цілісність душі. Пізніше він визнавав, що це дуже заплутане питання.

Ту ж позицію зайняв сучасний теолог Р. До. Берковер. Він називає цю суперечку «неплідною», оскільки в його основі лежить помилкова думка, що йдеться про «горизонтальні» або «вертикальні» відносини. “Така постановка питання поменшує велич справи Божої”. Бог Ізраїльський творив не тільки у далекому минулому, Він постійно діє в людській історії, Він - Творець горизонтальних взаємостосунків, як і всіх інших. Неможливо, спираючись на Біблію, говорити про окреме походження душі, вважає Берковер, оскільки така креационістськая теорія розглядає зв'язок з Богом як « якийсь доважок до "істинно людського", яке пізніше одержить визначення незалежних один від одного "душі" і "тіла". Можна вважати при такому підході, що між душею і тілом існують різні "причинні" відносини, і не співвідноситися з внутрішнім причинним зв'язком з Богом. Якщо неможливо говорити про суть людини поза цим релігійним зв'язком, тоді не можна говорити і про дуалізм походження душі і тіла в єдиній людині ».

Богообразная душа -- істота проста, безтілесна, розумна, вільна, життєдайна. Як проста істота, вона неподільна, як безтілесне -- невидима, як життєдайне -- безсмертна.

Преподобний Іоанн Дамаськін дає таке визначення душі: «Душа - суть жива, проста, безтілесна, за своєю природою невидима для тілесних очей, безсмертна, мисляча і розумна, не має опре-еленной фігури (форми), -- користується органічним тілом і дає йому життя, і зростання, і відчуття, і силу народження. Розум, або дух, належить душі не як щось чуже їй, але як найголовніша частина її, бо що око в тілі, то розум в душі. Душа вільна, має здатність бажати і діяти; вона мінлива відносно волі, бо вона створена. Все це душа за природою отримала від благодаті Творця, від благодаті Якого одержала і буття, і особливий вид природи».

Бог -- Творець душі і тіла. Тіло -- знаряддя душі, якийсь вид одягу і покривала душі (святий Кирило Єрусалимський). У тілі людини зосереджено все, що є кращого і досконалішого у складі видимого світу, так що вона справді є малий світ у великому світі Божому. Але тіло з його органами складає тільки зовнішню, видиму сторону складу людського, невидиму ж і духовну сторону складає душа -- істота, досконала відмінна від тіла, підноситься над ним і над всією видимою природою своєю досконалістю і перевагами. Вона є дихання Божим, і має природу не зємну, а небесну. Вона є вища і чудовіша частина людини.

Думка про душу людини як суть, особливу і незрівняну перевершуючу за своїм значенням все чутливе, проникає все обявлення вчення про людину.

З свідоцтва Старого Завіту, перш за все, звертають на себе увагу слова Самого Господа відносно Йова, коли Він, попускаючи торкнутися плоті і кісток праведного Іова, говорив діаволу: “Ось він у руці твоїй, - тільки душу його бережи!” (Йов. 2, 6). Тут душа Іова відрізняється від його тіла, як щось таке, до чого не повинен і не міг доторкнутися сатана, в той час, як тіло могло бути уражене хворобами.

Із слів Екклесиаста: “І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!” (Екл. 12, 7), -- витікає, що остання доля духу людського відмінна від долі тіла: дух повертається до Бога, а тіло звертається в землю.

Як видно, і по самій природі своїй, і умовам існування дух (душа) людини абсолютно відмінний від тіла, а саме він відмінний так, як небесне відмінне від земного.

Таку ж думку про душу містить і Новозаповітнє Обявлення. Сам Господь Ісус Христос вчив про високу перевагу душі людської порівняно зі всім земним і тілесним: “Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? або що дасть людина взамін за душу свою?” (Мт. 16: 26; Марк. 8: 35--37). Так само ясно навчив Христос про перевагу душі перед тілом, коли, посилаючи учнів на проповідь, сказав їм: “І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може…” (Мт. 10: 28). Це означає, що душа безсмертна і неразрушима, а тіло -- прах земний, глиняна судина, земний будинок душі, в якому душа живе тимчасово.

Однак, тіло так близько і внутрішньо сполучено з духом, що все, що не робить дух: чи прославляє він світ, Бога (1 Кор. 6: 20), або взагалі творить добре і зле (2 Кор. 5: 10), -- він робить спільно з тілом. Проте завжди і у всіх випадках винним і правлячим діячем є дух (2 Кор. 5: 10). Він може поступати всупереч вабленням тіла, якщо вони заважають його власним вабленням (Гал. 5: 16--17); дух може у деякому відношенні навіть відмовитися від самого тіла, досягаючи таких станів, про яких важко сказати, чи в тілі буває він тоді або поза тілом (2 Кор. 12: 2). Він і після досконалого звільнення від грубого, плотського і смертного тіла надалі до отримання тіла духовного і безсмертного може існувати і зберігати свою самосвідомість і своє особисте буття; це видно із слів апостола: “Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерти?”(Рим. 7: 24). “Тягнуть мене одне й друге, хоч я маю бажання померти та бути з Христом…” (Флп. 1: 21- 23).

«Не дивлячись на свою невидимість, - пише святий Григорій Нисський, -- душа є істотою абсолютно відмінним від тіла, діючим в ньому і через нього. Цей уявний процес, що скоюється внутрішньо, свідчить про існування в тілі сили вищої, духовної».

Так, тіло часто лежить на землі, а людині представляє і споглядає, що на небі. Тіло часто покоїться, мовчить, а людина -- внутрішньо знаходиться в русі і споглядає, що поза ним, переселяючись і переходячи з країни в країну, зустрічаючись із знайомими. Що ж це інше, як безрозсудна душа, яка в людині роздумує і уявляє, що вище за нього? Тіло за природою смертне, а людина роздумує про безсмертя; тіло тимчасове, а людина уявляє собі вічне. Тіло саме про себе не помислить нічого подібного, тому що воно смертне і тимчасове. Необхідно бути чомусь іншому, що подумувало б про протилежне і неприродне тілу. І це -- розумна і безсмертна душа.

«Оку природно дивитися, і слуху слухати; чому ж одного відвертаються вони, а інше обирають? Хто відвертає око від зору? Або хто укладає для слухання слух? Або хто утримує від природного прагнення смак, за природою призначений для куштування? Хто забороняє до іншого торкатися руці, за природою діяльній? Хто виробляє це всупереч тому, що природне тілу? Або чому тіло, відвертаючись від того, що вимагається природою, схиляється на раду іншого (тобто розуму) і приборкується його помахом? Все це доводить не інше що, як розумну душу, що володарює над тілом.

Тіло не саме себе рухає, але приводиться в рух іншим, як і кінь не сам себе упрягає, але примушує його володіючий ним. Тому і даються людям закони -- робити добре і відвертатися від вади; для безсловесних же, позбавлених розумності і мислення, і худе залишається невиразним і добре байдужим» (св. Опанас Великий). [53, 421]

«Душа наша є прекрасна і переважно перед всіма творіннями, улюбленіше Богом творіння, відображене таємній благодаті і премудрості Його».

«Душа есть Божие дыхание, - пише свтятий Григорій Богослов, -- и, будучи небесною, она терпит смешение с перстным. Это свет, заключенный в пещере, однако Божественный и неугасимый... Рекло Слово и, взяв часть новосозданной земли, бессмертными руками составило мой образ и уделило ему Своей жизни; потому что послало в него дух, который есть струя невидимого Божества...»

За словами святителя Григорія Палами, душа, створена разом з тілом, знаходиться в тілі всюди, а не в одному тільки певному місці тіла, як що містить і перевершує тіло. Подібна думка є у святого Іоанна Дамаськіна: «Душа з'єднується з тілом вся зі всім, а не частина з частиною, і не міститься їм, а його містить, як вогонь залізо, і, перебуваючи в ньому, виробляє властиві їй дії».

«Тіло не сильніше за душу, -- говорить святий Іріней, -- оскільки душа надихає і пожвавлює, і повертає, і направляє тіло; душа володіє тілом і володарює їм. Тіло подібно інструменту, а душа займає місце художників... Даючи життя тілу, сама душа не перестає жити».

«Душа рухає тіло і саму себе рухає, бо рух душі -- це не що інше, як життя душі. Про тіло ми говоримо, що воно живе, коли рухається, і вмирає, коли перестає рухатися, тобто коли душа його залишить» (св. Опанас Великий). «Душа -- це життя тіла, а життя душі -- Дух Божий» (прп. Макарій Великий). У принципі, в онтологічній глибині життя душі походить від Святаго Духу: «Святим Духом усяка душа живиться».

Душа є істота нематеріальна, проста. Так навчає слово Боже, коли називає душу духом: “Самий Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми - діти Божі” (Рим. 8: 16); “Хто бо з людей знає речі людські, окрім людського духа, що в нім проживає? Так само не знє ніхто й речей Божих, окрім духа Божого” (1 Кор. 2: 11).

Душу не можна бачити очима тілесними, не можна відчувати, відчувати ніякими тілесними відчуттями -- душа є духовне єство, безтілесна сила.

Преподобний Максим Сповідник спростовує думку про тілесність душі, як духу, таким чином: «Якщо душа є живе тіло, то його щось повинно рухати зсередини. Тоді доведеться припустити, що в душі є душа. Якщо ж скажуть, що нас рухає Бог, то повинні визнати Божество за причину і тих недоречних і соромливих рухів, яких у нас, як відомо, дуже багато. Якщо всяке складання і розкладання доречне тільки в тілах, то душа -- не тіло, оскільки непричетна нічому такому. Як образ уявного, ми називаємо її уявною, а як образ безсмертного, і нетлінного, і невидимого, ми і в ній визнаємо ці якості. Як образ нетілесного -- і нетлінної, тобто чужої всякої речовинності».

Отже, душа, як і Ангели, є певна субстанція, проте безтілесна і нематеріальна.

Душа -- істота вільна. Думка про свободу людської душі виражається в незліченних місцях Святе Писання. По-перше, у всіх тих місцях, де даються людині заповіді і від неї потрібна покора закону Божому; по-друге, де за виконання заповідей людині пропонуються різні нагороди і особливо вічне блаженство; нарешті, де за порушення заповідей передрікаються винному різні покарання, тимчасові і вічні.

Наприклад: “Життя та смерть дав я перед вами, благословення та прокляття. І ти вибери життя, щоб жив ти та насіння твоє”(5М. 30: 19); … коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді.”. Святі отці і вчителі Церкви доводили свободу душі людської тим, що ми маємо свідомість про свою свободу, що свобода є невід'ємна властивість істоти розумного і відрізняє людину від нижчих тварин, що тільки вільною покорою і служінням ми можемо догождати Богу, а без волі немає ні релігії, ні моральності, ні заслуги.

Воля -- є здатність розумно обирати корисну і потрібну справу; це діяльна здатність людини не сліпо наслідувати і обирати безгрішне.

Бог створив душу вільну і самовладну, і вона вільно пчинити як хоче -- добре або погано.

Але воля не є анархія, не є абсолютне свавілля, вона можлива тільки в досконалій гармонії з Божественною волею і в премудрому плані Божественного про світ порядку. Абсолютна воля людині не дана, вона існує тільки в Бозі. Людині ж делеговано бути вільним в міру обмеження цієї волі волею Бога.

Бог хоче, щоб ми були добровільно добрі. Кожен може стати, якщо бажає, як злим, так і добрим. Ніхто не хоча не врятується, а врятується, коли обирає Христа і виправдається вірою і любов'ю.

Як дух, душа людини безсмертна. Душа має своє розумне, духовне життя, яке можна чітко відрізнити від життя тіла. Тому душа при розпаді тіла не розпадається разом з ним, але залишається безсмертною.

«Душа каждого человека является и жизнью одушевленного ею тела и, как относящаяся к другому, имеет возможность оживотворять другого, то есть именно оживотворяемое ею тело. Но она имеет жизнь не только, как энергию, но и как сущность, ибо живет сама по себе. К тому же она не только не умирает вместе с телом, но и остается бессмертной, как не имеющая отношения к другому, но имеющая сама по себе жизнь, как сущность» (святий Григорій Палама).

На відміну від душі людської, душа нерозсудливих живих істот є життя тіла, нею одушевленого, але життя тіла без духу. Ця душа нічого іншого не може сприймати, окрім дії тіла, і тому при розкладанні тіла разом з ним розпадається і душа. Іншими словами, душа тварин невідділена від тіла.

Віра в безсмертя людської душі відома і в Старому Завіті. Її виражають слова Екклесиаста: “І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!” (Екл. 12: 7); “ Бо Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, - чи добре воно, чи лихе!” (Екл. 12: 14).

Вся розповідь третього розділу книги Буття -- із словами Божого застереження: «...але з дерева знання добра - не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевне помреш!” (Бут. 2: 17) -- є відповідь на питання про явище смерті в світі, таким чином, вона сама по собі є виразом ідеї безсмертя. Думка, що людина призначена для безсмертя, що безсмертя можливе, міститься в словах Єви: “Але з плодів дерева, що в середині раю, - сказав: “Не їжте із нього, і не доторкайтеся до нього, - щоб вам не померти.” (Бут. 3: 3). Ту ж думку виражає псаломщик словами Господа: “ сказав був:” Ви - Боги, і сини ви Всевишнього всі, так однак помрете ви, як людина, і попадаєте, як кожен із вельмож.” (Пс. 81: 6--7).

У оповіданнях Моїсєєвих є вказівки на віру євреїв в безсмертя душі. Щодо Еноха Мойсей помічає, що не стало його, бо забрав його Бог (Бут. 5: 24), тобто він переселився до Бога, не випробувавши смерті. Стан душі по смерті зображався в Старому Завіті як сходження в пекло: “Зійду я до сина мого до шеолу” (Бут. 37: 35), -- говорить патріарх Якова, -- тобто як безрадісний стан в області, де не чутно навіть хвала Господові, як це виражено у ряді місць книги Йова і в псалмах.

Але вже в Старому Завіті чується надія на те, що уникнуть цього безрадісного стану душі людей праведних. Ясніше і виразніше виражається надія на майбутнє позбавлення душ праведних з пекла в словах псалма: “Через те моє серце радіє та дух веселиься, - і тіло моє спочиває безпечно! Бо Ти неопустиш моєї душі до шеолу, непопустиш Своєму святому побачити тління!”; “Та визволить Бог мою душу із влади шеолу, бо Він мене візьме!” (Пс. 16: 9--10; Пс. 49: 16).

Безсмертя душі сповідали всі старозавітні праведники, коли дивилися на земне життя, як на мандрування до вічного і небесного, а на смерть, як на зближення з отцем.

Звільнення з пекла було предметом надії в Старому Запоіті, стало досягненням в Новому Заповіті. Син Божий, піднявшись на висоту, нбрав полоненних (Еф. 4: 8--9). У прощальній бесіді з учнями Господь сказав, що Він йде приготувати їм місце, де і Він Сам буде (Ів. 14, 2), і розбійнику прорік: Ти будеш сьогодні зі Мною в раю (Лк. 23: 43).

У Новому Заповіті безсмертя душі складає одну з основних частин власне християнської віри, наповнюючу душу радісною надією на життя вічне в Царстві Сина Божого. “бо для мене життя - то Христос, а смерть - то надбання, -- пише апостол Павло, -- я мою бажання померти та бути з Христом. (Флп. 1: 21--23). “Знаємо бо коли земний мешкальний намет наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, - дім нерукотворний та вічний. Тому то й зідхаємо, бажаючи приодягтися будівлею нашею, що з неба” (2 Кор. 5:1--2).

Цілий світ нерівноцінний душі: світ минає, а душа нетлінна говорить святий Іоанн Лествічник.

У Православній Церкві свідомість безсмертя душі займає центральне місце в системі навчання і в житті Церкви. Дух церковного статуту, зміст богослужебних чинів і окремих молитвословій підтримують і пожвавлюють свідомість віруючих, віру в загробне життя душ наших покійних близьких і в наше особисте безсмертя. Ця віра лягає світлим променем на весь життєвий шлях православного християнина.

Душа -- життя і животворящий початок в людині. Душа здатна жити сама по собі, без тіла, але тіло не може жити без душі: “Дух. що оживлює, тіло ж не помагає нічого.” (Ів. 6: 63), “Бо тіло без духу мертве…” (Як. 2: 26).

Всю свою цінність тіло одержує від богоподібної душі, що перебуває в ньому; без неї, воно розпадається, вмирає і втрачає свою цінність.

«Я визнаю, -- говорить святитель Іоанн Златоуст, -- дві людини, одну -- видиму і іншу -- що ховається у видимому. У нас є внутрішня людина, що складає нашу досконалість ми маємо розуму душу, так що тіло є тільки будинок, селище душі людини, власне ж людиною є те, що складає душу», моє «я».

Зовнішня людина -- це не «я», а «моє»; рука -- це не «я», тоді як «я» -- це словесний початок моєї душі (святий Григорій Ниський). Під внутрішньою людиною треба власне розуміти його духовний світ або душу (дух), на відміну від «зовнішньої» людини, або його плоть, плотських інстинктів.

«Душа має образ ангельський подібний зовнішній людині, і це -- внутрішня людина» (святий Макарій Єгипетський). «Вигляд душі -- це відображення внутрішньої людини, і тому він різний у різних людей» (св. Іріней).

«Что существенно наше? -- запитує святий Василій Великий. -- Это душа, которою мы живем, существо духовное, не имеющее нужды ни в чем обременяющем; это -- тело, которое Творец дал душе колесницею в жизни. Ибо вот что человек: ум, тесно сопряженный с приспособленною к нему и приличною плотию».

Ми -- це душа і розум, наше -- це тіло і наші відчуття, а навколо нас -- майно, мистецтва і все земне.

Вознесений над таємницею чудової істоти, іменованої людиною, святий Григорій Богослов укладає: «Людина -- це найскладніша і найрізноманітніша істота: душа у ній від Бога, Божественна і має небесне благородство, а тіло -- з праху земного; що Бог для душі, то душа для тіла, об”єднуючи його і керуючи ним».

Те, що душа і тіло за життя людини найтіснішим чином пов”язана, святий Григорій Богослов пояснює проявом премудрості Божої, “промыслительно ” що встановила цей союз. На думку святителя, душа пов'язана з тілом у тому, «щоб в боротьбі і лайці з тілом ми постійно обертали погляди до Бога... щоб ми знали, що ми в один і той же час великі і нікчемні, земні і небесні, смертні і безсмертні. Душа сполучена з тілом для того, щоб, якщо ми надумаємося гордитися образом Божим в нас, земне існування наше покорило б нас». Тіло тлінне і тимчасове, а душа Божественна і безсмертна і, будучи вдухнутою Бога, сполучена з тілом для випробування і сходження до богопізнання.