Вселенські синоди і витоки полеміки між Візантією і Заходом

* * *

Перший період полеміки у середині ІХ ст. мав у своєму підґрунті дискусію щодо церковного контролю над болгарськими землями між Римом і Царгородом. Упродовж декількох століть відбувалося творення двох моделей авторитету власної Церковної традиції, що відображувалася у міжконфесійних дискусіях наступних століть. Для Царгороду виключне значення мала історія синодів і прийнятих канонів на них; водночас «антиримські» канони Трулло запроваджуються до полемічних закидів. Серед таких закидів також міститься оскарження у споживанні крові, що зазвичай скеровується супроти варварських народів. На прикладі суперечки щодо вшанування образів можна добре побачити розбіжності в іконографічних програмах між Європою Каролінгів і Візантією в часи після подолання іконоборства. Канони Трулло згадують про особливості намощування миррою й хрещення: у латинників існувало ширше коло ритуалів екзарцизму, що могло включати миття ніг, намощування слиною органів чуттів -- ніздрів і вух, особливе освячення води у купелі з зануренням свічок. Трулло засуджувало споживання опрісноків, брак додавання води до вина під час приготування святих дарів вірменами, засуджувалися шлюби між кревними родичами -- питання, що порушувалися після розколу 1054 р. Заборона також стосувалася зображення Христа у вигляді ягняти, попри поширення іконографії цього образу у оздобленні храмів Західної Європи; так само міститься закид на малювання хреста на долівці, який згодом також увійшов до складу антилатинських закидів. Уже канони Трулло зазначали, що вірмени приносять шматки м'яса ягняти до вівтаря, що трактувалося як наслідування юдейства, згодом таке оскарження повернеться проти латинників. Коментатори літургій часів Каролінгів зазначали, що такий звичай міг існувати серед франків з давніх часів. Важливим питанням догми за часів Каролінгів було запровадження додатку БШодие до Символу віри у обрядах франків, зокрема, хрещення. Під час пізніших дискусій латинники зазначали, що вчення про сходження Святого Духа і від Сина не суперечить вченню одного з грецьких отців Церкви Кирила Александрійського. Дослідження учень східних і західних отців показали також, що концепція середньовічної Католицької Церкви про чистилище також мала витоки у писаннях східних авторів. Жак Ле Ґофф підсумував попередні дослідження про впливи на складання концепції чистилища і зробив висновок про суттєвий вплив східних отців, а саме Климента Александрійського й Орігена (перша половина ІІІ ст.), вчення яких беруть початки у грецькій філософії та релігії часів язичництва, а також у біблійних та юдео-християнських традиціях. Обидва богослови спиралися на візію вогню у Старому Завіті як божествене знаряддя, у Новому Завіті -- євангельське хрещення вогнем й ідею ап. Павла про посмертне очищення. Учення про чистилище інспірувало полеміку, а також дискусії між латинниками і православними на синодах у Ліоні (1274) і Флоренції (1438- 1439).

Попри намагання франків поширити читання Символу з додаванням Filioque у різних обрядах, Рим не наважувався офіційно сприйняти додаток, що не виключало позитивне ставлення понтифіків до змін у тринітарному вченні. Аби засвідчити свою прихильність Нікейсько-Царгородському Символу віри, папа Лев Ш виставив срібні щити з вкарбованим давнім грецьким визнанням перед собором ап. Петра й Павла у Римі, про що згадував також патріарх Фотій. Вітторіо Пері досліджував подальшу історію щитів з Символом, що простояли на своєму місці впродовж століть. Зокрема, про наявність щитів з Символом повідомляє Петро Даміані. Петро Абеляр у творі «Sic et non» повідомляє, що за вівтарем собору Св. Павла розташовується срібна таблиця, на якій міститься Символ віри папи Лева ІІІ. В. Пері вказував, що у ХІІІ ст. таблиця з написом все ще лишалася на своєму місці, про що можна довідатися з повідомлення «італо-грецького» абата Казоле Ніколя.

За часів Каролінгів відбувалося виопуклення дискусій стосовно першості патріарших столиць, зокрема, Царгорода й Рима, запровадженої до канонів Трулло. Крім того, постає Костянтинова леґенда, що мала засвідчити особливий статус Рима, набутий від Костянтина як подяка за хрещення імератора папою Сильвестром. Крім того, аргумент апостоличності, який плекали римські понтифіки, спонукав греків до пошуків початків власного апостольського минулого. Уперше в історії християнства трапилося обопільне відлучення двох релігійних провідників Рима й Царгорода. Серед низки регламентацій щодо вбрання кліриків, що містилося вже у складі канонів Трулло, додалося також оскарження у голінні борід латинськими кліриками, що візантійці вважали неприпустимим. Такий звичай, як можна гадати, є ознакою символічного розмежування між франками-християнами і франками- язичниками. Дискусії між латинниками і візантійцями відбувалися на тлі серйозних змін у Царгороді: відмова від іконоклазму, встановлення Македонської династії, що керувала імперією майже протягом двох століть аж до нового розколу, християнізація Балкан. Синоди другої половини ІХ ст. не ввійшли до переліку тих уселенських синодів, до канонічності яких апелювали візантійські полемісти упродовж століть.

Размещено на Allbest.ru