Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Херсонський державний університет

ФАКУЛЬТЕТ ПСИХОЛОГІЇ, ІСТОРІЇ ТА СОЦІОЛОГІЇ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ,

СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ТА СОЦІОЛОГІЇ

Дипломна робота (дипломний проект)

на здобуття ступеня вищої освіти бакалавр

ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСІБ,ЗВІЛЬНЕНИХ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Виконав: студента 4 курсу 411 групи

Напрям підготовки 6.130102. Соціальна робота

Щукін Юрій Павлович

Керівник доцент Чернявська Т. А.

Херсон - 2015



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРОЦЕСУ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ

ОСІБ,ЗВІЛЬНЕНИХ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

1.1 Ресоціалізація: сучасні інноваційні підходи до визначення поняття.

1.2 Особливості ресоціалізації проблемної молоді в сучасних умовах в Україні та в світі

1.3 Технологія ресоціалізації неповнолітніх,звільнених від покарань з випробуванням

РОЗДІЛ 2. ЗАСТОСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПІДХОДІВ ДО РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇОСІБ,ЗВІЛЬНЕНИХ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ

ВОЛІ

2.1 Методи ресоціалізації осіб,звільнених з місць позбавлення волі

2.2 Етапи та види ресоціалізації засуджених

2.3 Аналіз підходів до практики ресоціалізації осіб,звільнених з місць позбавлення волі в умовах соціальної ізоляції

2.4 Проведення дослідження із застосуванням кримінологічних показників ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Актуальність дослідження. В умовах щорічного зростання показників злочинності перед державою постає важливе завдання, яке полягає як у боротьбі з даним суспільно небезпечним явищем, так і з його попередженням. Вітчизняна практика виконання покарань дає підстави стверджувати, що держава не вживає ефективних заходів для того, щоб нейтралізувати негативні наслідки цього вимушеного примусу і досі ще не створила управлінських механізмів для ресоціалізації засуджених. Отже, актуальним є забезпечення технологією соціально-педагогічної роботи з особами звільненими від відбування покарання з випробуванням, яка б передбачала комплексне застосування методів виховної, психологічної корекції і соціальної роботи та налагодження системи взаємодії між кримінально виконавчою інспекціею, соціальними службами й навчальними закладами. Тому дана проблема займає особливе місце в практиці пенітенціарної і пост пенітенціарної установи для соціальної роботи. Програма ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, будується не стільки на викоріненні негативних рис характеру вчорашнього засудженого, скільки на формуванні у ньому позитивного (саморозвитку та само удосконаленні). Ресоціалізація злочинця і звільненого від покарання повинна підтримувати його самоповагу, заохочувати формування його суспільних поглядів і звичок, які б допомагали йому реалізовувати можливості як повноцінного члена суспільства. Таким чином,можна стверджувати, що дослідження обраної теми є актуальним та своєчасним. Власне питання ресоціалізації засуджених в Україні розглядалися у працях В. Трубника, В.Наливайко, Н. Висоцької, А.Ярового та інших науковців. По-перше, визнавалося, що засуджені потребують певних соціальних послуг, але їх ресоціалізація не визнавалася комплексним напрямком державної соціальної політики. По-друге, увага приділялася до ресоціалізації засуджених,які відбули покарання.

Дана тема є не дуже широко розкрита як у підручниках так і в дослідженнях окремих науковців, але досить важливим фактом є те, що її дослідження набуває все більшого поширення. Слід зауважити і те, що вже існують дисертації на дану тематику, а також її похідні, а це не може не радувати.

Актуальність питань ресоціалізації засуджених обумовлена такими обставинами:

?засуджені в Україні є групою соціального виключення, що є реальною небезпекою для суспільства;

?існування такої соціальної групи призводить до ситуації, коли пенітенціарна система неспроможна нейтралізувати негативні наслідки, пов'язані з виконанням покарань.

Актуальність окресленої проблеми, недостатня її теоретична і практична розробленість, а також виявлення вищезазначених суперечностей зумовили вибір теми бакалаврської роботи “Інноваційні підходи до ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі ”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Освітньо-кваліфікаційну роботу виконано відповідно до наукової теми кафедри соціальної роботи, соціальної педагогіки та соціології «Теоретичні і методичні засади професійного становлення фахівця в галузі соціальної роботи (державний реєстраційний № 0111U008735). Тему роботи обговорено та затверджено на засіданні кафедри соціальної роботи, соціальної педагогіки та соціології (протокол № 3 від 6.10.2014 р., № 6 від 12.01.2015 р., № 9 від 11.03.2015 р., та наказом по Херсонському державному університету Наказ № 731-Д від 02.12.2014 р. - Про затвердження тематики дипломних робіт (проектів) на денній формі навчання у 2014-2015 н. р. (ОКР «Бакалавр»), Наказ № 111-Д від 27.02.2015 р. - Про затвердження змін тематики дипломних робіт (проектів) на денній формі навчання у 2014-2015 н. р. (ОКР «Бакалавр»).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є оновлення концепції ресоціалізації засуджених як комплексного напрямку державної соціальної політики, де концепція виступає як основами інноваційних підходів ресоціалізації осіб,звільнених з місць позбавлення волі.

Для досягнення мети дослідження були визначені такі завдання:

- розробити і дати якісно нове визначення поняття ресоціалізація осіб,які звільнилися з місць позбавлення волі.

- розкрити сучасні підходи до ресоціалізація осіб,які звільнилися з місць позбавлення волі.

- дослідити особливості ресоціалізація осіб, після відбуття покарання у вигляді позбавлення волі.

- з'ясувати основні підходи,методи, засоби, ресоціалізації засуджених та їх конкретне значення;

- розкрити проблему ресоціалізації окремих категорій осіб та визначити правові особливості;

- встановити кількісні і якісні інноваційні технології ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі;

Об'єкт дослідження - процес ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

Предмет дослідження - інноваційні підходи до ресоціалізації осіб,звільнених з місць позбавлення волі. Для розв'язання поставлених завдань використовувались такі методи дослідження:

- Системному методу (у дисертаційному дослідженні пенітенціарну систему розглянуто як систему з великою кількістю підсистем);

- Методу порівняльного аналізу, використання якого потребувало осмислення зарубіжного досвіду управління пенітенціарною системою.

- Конкретно-соціологічні методи (при вивченні кримінальних справ, аналізі практики виконання покарань і прокурорського нагляду за законністю їх виконання, інтерв'ю з практичними працівниками пенітенціарних установ України, Росії, Північної Ірландії і Канади, аналізі і узагальненні друкованих та електронних видань засобів масової інформації, а також дослідженні ресоціалізації засуджених в умовах ув'язнення (Південна виправна колонія №51, м. Одеса);

- Генетичний метод - спрямований на дослідження наступності процесу розвитку понять, категорій, теорії, методики і технології соціальної роботи.

-Формально-догматичний(спеціально-юридичний). Значення логічних прийомів як інструменту пізнання особливе велике,оскільки з їх допомогою формуються визначення,досліджуються поняття і категорії. За допомогою даного методу здійснюється зовнішня обробка правового матеріалу, опис і аналіз правовідносин, їх поняття, тлумачення, класифікація.

- Експеримент - загальнонауковий метод отримання нових знань у створених відповідно з цілями дослідження умовах.

Робота може бути використана студентами ВНЗ для підготовки до семінарських занять, також може бути використана викладачами для проведення лекції,практик тощо. Структура роботи. Робота складається зі вступу,двох розділів,висновків,списку використаних джерел,що містить 51 найменування та додатків. Повний обсяг роботи: 59 сторінки.



РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРОЦЕСУ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСІБ, ЗВІЛЬНЕНИХ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

1.1 Ресоціалізація :сучасні інноваційні підходи до визначення поняття

Щодо терміна «ресоціалізація», він уперше був законодавчо закріплений лише в 2004 році у Кримінально-виконавчому кодексі України і передбачає свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. Якщо виходити з етимології поняття «ресоціалізація» (від лат. re... - префікс, що вказує на повторну, поновлювану дію, і socialisation - усуспільнення, від. socialis - суспільний), то під ресоціалізацією у сфері виконання покарань необхідно розуміти процес підготовки засудженого до повернення в суспільство, що ґрунтується на відновленні позитивних зв'язків, відносин і розвитку у засудженої особи соціально корисних якостей. О. І. Осауленко називає ресоціалізацію процесом формування у особи позитивних рис та якостей, які сприяють поважному ставленню до людини, суспільства, праці, норм моралі, звичаїв, традицій та стимулюють право слухняну поведінку, тобто ресоціалізація у такому розумінні є своєрідним змістом процесу виправлення [5,с. 60-61]. Ресоціалізація - це складна соціально-правова категорія, яка охоплює різні сторони єдиного процесу відновлення й розвитку соціально корисних зв'язків і відносин які підчас відбування покарання, так і після нього. Можна сказати, що ресоціалізація - це двобічний процес, з одного боку це руйнування старих звичок, практик, їх зміна, переродження, з іншого боку - це зародження нових про соціальних практик, які потрібні для життєвого конструювання свого майбутнього. Цей процес триває, доки більша частина старих асоціальних практик не зруйнуються, а зароджені про соціальні практики зміцніють і складуть нову систему цінностей, яка і буде вирішальною при будуванні майбутнього життя. Ресоціалізація, як соціально - правова категорія, поділяється на два види: пенітенціарну та пост пенітенціарну. Пенітенціарна ресоціалізація - це процес відновлення соціального статусу особистості, який перебуває під впливом застосування до засудженого комплексу правових, організаційних, педагогічних, психологічних, виховних та інших заходів впливу під час виконання покарання. Пост пенітенціарна ресоціалізація включає комплекс заходів із відновлення зв'язків колишнього засудженого та його соціальну адаптацію на волі. У ході вирішення цього завдання розробляються і впроваджуються різні нововведення у соціальній сфері нашого суспільства. Саме вони все частіше визначаються вченими як соціальні інновації. Слово '"інновація" (лат. innovatio) позначає введення практику нового. Поняття "інноваційний підхід" можна визначити як свідомо організоване нововведення або нове явище в практиці соціальної роботи. При класифікації соціальних інновацій використовуються різні підходи. Поняття “інноваційний підхід” супроводжують ряд супутніх термінів,а саме: педагогічна інновація (новина),педагогічне нововведення, педагогічна інновація, новаторство, інноваційна діяльність[2]. Доведено,що “ресоціалізація” є комплексним поняттям, яке охоплює пенітенціарний і пост пенітенціарний період впливу на особу і є одним із етапів соціалізації. Вона передбачає застосування комплексу заходів за двома напрямами: ресоціалізація свідомості особистості (відновлення позитивної системи цінностей, знань, переконань, установок тощо) та ресоціалізація діяльності (відновлення позитивних навичок, умінь, стилю спілкування тощо. В ресоціалізації колишніх засуджених найважливішим моментом є її осмислення як певного процесу подій, що відбуваються в житті цих осіб і які пов'язані з набуттям ними статусу законослухняного члена суспільства. Ресоціалізація спрямована на відновлення у клієнтів якостей, необхідних для нормальної життєдіяльності в суспільстві, засвоєння відповідних цінностей і соціальних ролей, набуття потрібних навичок. У науковій юридичній літературі визначається структура ресоціалізації, яка складається з:

- винесення вироку, визначення покарання і виявлення ставлення засудженого до нього, який визнає або не визнає вину за скоєний злочин;

- адаптації до умов відбування кримінального покарання;

- виправлення;

- підготовки засуджених до звільнення;

- звільнення і соціальної адаптації до умов життя на волі.

З огляду на стан остаточної нерозв'язаності цієї проблеми при одночасному визнанні її перспективності в системі запобігання вважається за доцільне виокремити декілька напрямків її вирішення :

1. Визнана інноваційною сфера надання соціальних послуг особам, звільненим із місць позбавлення волі, потребує подальшого структурно-організаційного оформлення й законодавчого врегулювання.

2. Допомога в працевлаштуванні. Початок реалізації її ще до звільнення осіб з місць позбавлення волі.

3. Допомога в житловому питанні.

4. Отримання психологічної допомоги. Першочергове надання такої допомоги неповнолітнім, звільненим з місць позбавлення волі.

5. Своєчасне відновлення документів, відсутність яких є першою перешкодою в отриманні ними соціальних послуг, на які можна розраховувати після виходу на волю. Доцільно цю процедуру у будь-якому випадку розпочинати ще під час відбування особою покарання й видавати їх при звільненні. Ресоціалізація - це своєрідний феномен, який представлений у трьох проявах: як процес, результат і конкретні заходи, націлені на досягнення позитивного результату. Найсуттєвішими проблемами, що виникають в осіб, звільнених з місць позбавлення волі, та які впливають на їх ресоціалізацію, є: проблеми в працевлаштуванні; проблеми створення сім'ї або повернення в колишню сім'ю ( хоча, здавалося б, створення сім'ї і повернення до неї має виключно особистісний характер, проте перепоною для облаштування сімейного життя є брак засобів існування, житла тощо); проблеми психологічної адаптації; проблеми здобуття освіти; проблеми отримання реєстрації (прописки) й житла, та ін. Практика свідчить, що використання допомоги, яку пропонує сьогодні суспільство звільненим особам при розв'язанні їх першочергових проблем є інертною. Для покращення ситуації вважаю за доцільне здійснити такі заходи:

1) створити при обласних управліннях ДДУВПВ служби, які б відповідали за ресоціалізацію осіб, звільнених з місць позбавлення волі, які б також виконували координаційні функції у зв'язках з органами МВС, центрами реабілітації та іншими суб'єктами, які беруть участь у ресоціалізації особи;

2) розробити програми підготовки засуджених до звільнення з місць позбавлення волі з використанням закордонного досвіду;

3) розробити план поширеного впровадження принципу гласності в роботі пенітенціарної системи. Таким чином поставлене завдання створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених потребує напруженої роботи по вдосконаленню всієї пенітенціарної системи.

За неофіційними даними кількість злочинів, вчинених особами, які раніше вже учинили злочини, збільшилася за останні 20 років більше як у 2,8 рази. Інтенсивне зростання рецидивної злочинності відмічалося у 1974, 1978-1983, 1987, 1989 роках, значно зменшився її рівень у 1977 і 1988 роках. У 1989-2009 роках кількість рецидивних злочинів зростала не так інтенсивно, як загальний рівень зареєстрованої злочинності. У зв'язку з цим їх частка у зареєстрованих злочинах у 1988-2003 роках коливалась у межах 18-21 %. Станом на сьогоднішній день питома вага рецидиву до числа розслідуваних кримінальних справ складає у середньому близько 19 %. Дана теза закріплена на міжнародному рівні. У п. 80 Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями зазначено: «з самого початку відбування терміну покарання слід думати про майбутнє, яке чекає в'язня після його звільнення. Тому треба допомагати йому зміцнювати і підтримувати зв'язки з особами та установами, що знаходяться за стінами закладу, які здатні захистити інтереси його сім'ї і сприяти включенню його в життя суспільства після звільнення». Крім цього, ресоціалізація визначається як повернення засудженого до самостійного загальноприйнятого соціально нормативного життя у суспільстві. Ресоціалізацію особи доцільно здійснювати шляхом реалізації її змістового, організаційно-методичного і психологічного аспектів. Одним із засобів успішної ресоціалізації після звільнення є процес реабілітації, який передбачає відновлення соціального статусу засудженої особи, її корисних соціальних зв'язків, звичок, навичок, трудової кваліфікації тощо. Але суттєво ускладнює цей процес те, що зазвичай після звільнення людині, яка втратила зв'язки із сім`єю, друзями досить складно знайти нове житло, працевлаштуватися, оскільки майже кожен роботодавець не бажає приймати на роботу особу, яка має судимість. Практика свідчить, що, зазвичай, перші кілька місяців після звільнення така особа жебракує, що підштовхує її на вчинення нових злочинів.

Окремі особливості має ресоціалізація колишніх суддів та співробітників органів внутрішніх справ. Вона відрізняється своєю підвищеною складністю, оскільки, в першу чергу, у таких осіб після звільнення досить гостро постає питання працевлаштування і набуття нових професійних навичок. Крім того, потребує окремої уваги ресоціалізація осіб з психічними аномаліями. Відомо, що більшість засуджених, які знаходяться в місцях позбавлення волі мають певні фізичні або психічні вади. Найчастіше такі вади проявляються у осіб, які перебували в установах виконання покарань більше п'яти років. Також проблемою залишається туберкульоз, на який хворіє майже кожен десятий засуджений. Таким чином, перед установами виконання покарань постає проблема ресоціалізації таких осіб, оскільки за особою, хворою на туберкульоз, потрібен постійний догляд, а також медичне лікування, що, зазвичай, не виконується пенітенціарними органами. До того ж таке становище ускладнюється ще й фактом позбавлення волі. Така робота повинна проводитися спеціалістами, при чому повинен враховуватися термін відбування покарання неповнолітнім, оскільки він впливає на ступінь культури особистості, її моральні якості (чим більший термін відбування покарання - тим він нижчий). Але примусове працевлаштування у кінцевому результаті може зашкодити і працівнику, і роботодавцю. Більш ефективним може стати заохочувальний підхід до працевлаштування осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі. Таким чином, ресоціалізація звільнених з місць позбавлення волі являє собою комплекс питань моральної, психологічної і практичної підготовки засуджених до звільнення.

1.2 Особливості ресоціалізації проблемної молоді в сучасних умовах Україні та в світі

Сьогодні засоби масової інформації, особливо телепередачі, надмірно насичені матеріалами, що демонструють насильство, протиправні вчинки, які залишаються не покараними в адекватній мірі скоєних злочинів, часто безкарними узагалі. Усе це створює у значної частини молодих людей уявлення про вседозволеність у їхніх вчинках і про фантастичні можливості швидкого збагачення, навіть кримінальним способом. Формування такого "криміналізованого" менталітету -- не остання причина того, що питома вага молоді у складі засуджених протягом останніх років невпинно зростає, і сьогодні молоді люди уже становлять більше половини усіх засуджених в країні за рік -- 88%. За даними Державної доповіді про становище молоді в Україні за підсумками 2014 р., якщо в 2005 р. було засуджено 18,6 тис.підлітків, то 2014 р. -- уже 30 тис. (див. табл. 1).



Таблиця 1. Питома вага молоді у складі засуджених в Україні в 2005--2014 рр., % (за даними Держкомстату України)

Вікова група	Роки
	2005	2010	2014
Усього засуджено, у тому числі у віці:
14-17 років	7,8	14,2	20,4
18-24 роки	25,1	32,8	39,7
25-29 років	28,2	38,5	57,9
14--29 років разом	41,1	55,0	88,0

Природно, такий стан молодіжної злочинності не може задовольнити суспільство. Враховуючи, що профілактика злочинності значною мірою пов'язана з профілактикою рецидиву, одним із важливих завдань є створенням умов для ресоціалізації неповнолітніх і молоді, які відбули покарання і повернулися з місць позбавлення волі. Адже саме неповнолітні й молодь становлять ту частину звільнених з місць позбавлення волі, яка найчастіше, порівняно із звільненими дорослими, опиняється у скрутній життєвій ситуації. Це зумовлено двома категоріями проблем. По-перше, це низка негативних соціальних чинників юридичного та матеріального характеру -- відсутність, як правило, власного житла, майна, достатньої освіти, конкурентоспроможної професії, позитивного досвіду спілкування і відстоювання своїх прав у численних інстанціях, втрата набутих протягом попереднього життя на волі міцних соціальних зв'язків, які б допомогли у вирішеній проблем, що з'являються у неповнолітніх після звільнення з місць відбування покарань. По-друге, це відсутність достатнього життєвого досвіду, сформованих соціально-психологічних стереотипів поведінки, усталених навичок дотримання загальноприйнятих соціальних норм поведінки, які полегшують адаптацію до життя на волі. Усе це зумовлює неабиякі труднощі легалізації і набуття прийнятного соціального статусу, проблеми у працевлаштуванні, подальшому навчанні, стосунках з оточенням. Подолання зазначених труднощів і проблем потребує цілеспрямованої скоординованої роботи багатьох державних установ і громадських організацій щодо ресоціалізації та соціальної адаптації молодих людей, які повертаються з місць позбавлення волі. Проблема ресоціалізації молоді, яка повертається з міст позбавлення волі, є актуальною для сучасної України. Повернення у суспільство проблемної молоді, яка скоїла злочин є для неї дуже нелегким кроком. Перед нею стоїть складна задача - подолати труднощі на життєвому шляху, змінити свій характер, звички, думки, створити у собі нову особистість. Проходячи такий шлях,як процес ресоціалізації можливо стати вільним громадянином нашого суспільства. Перед звільненими молодими людьми - чоловіками та жінками стає складна задача відновлення втрачених зв'язків із суспільством, повернення до активного про соціального життєвого конструювання. Такій молоді, яка повернулась до нового життя, прийдеться повсякденно вирішувати багато нових для себе питань і створити стійку про соціальну життєву позицію. Виходячи на волю, молоді люди мають за спиною практики систематичного нехтування законом, моральними нормами, правами та інтересами оточення, з якими вони прийшли у місцях позбавлення волі, а також яких вони набули під час життя в оточенні тюремної субкультури. Тобто потрібно весь арсенал асоціальних практик змінити на про соціальні практики. Щоб це стало можливим потрібен певній час. Так складається ресоціалізація - процес формування нової поведінки засудженої та звільненої молодої людини для життя на волі. Сам процес ресоціалізації можна визначити як «комплекс соціально-психологічних, педагогічних та реабілітаційних заходів, спрямованих на відновлення та набуття навичок, необхідних для поліпшення якості життя особистості та її повноцінне включення у соціальне життя».[1,с.161]. Процес ресоціалізації та підготовки виходу на свободу засуджених у місцях позбавлення волі з позиції пенітенціарної педагогіки у своїх дослідженнях висвітлювали В. М. Синьов, Г. О. Радов, О. В. Беца, С. В. Горелко, П. В. Вівчар, М. М. Фіцула.. Так М.І. Єнікеєв уважає, що ресоціалізація особистості засуджених людей пов'язана з їхньою ціннісною переорієнтацією, формуванням у них механізму соціально-позитивного життєвого конструювання, створення у особистості міцних стереотипів про соціальної поведінки. Ми можемо зробити висновок, що ресоціалізація це процес внутрішнього змінення людини, створіння нової системи цінностей, яка зароджує нові позитивні практики для майбутнього життєвого конструювання. Фахівці підкреслюють, що другий етап є найбільш складним і значною мірою залежить від попередньої підготовки. Важливім завданням пенітенціарної системи є проведення першого етапу ресоціалізації - підготовки засуджених до повернення на волю, до про соціального життєвого конструювання у суспільстві. Тому у виправних колоніях проводяться програми по відновленню особистості, формуванню психологічної готовності жити на волі, а також готовності до самостійного вирішення основних життєвих завдань засуджених. Таки програми мають забезпечити достатній рівень соціальної та психологічної підготовки засудженого для виходу на волю. При звільненні із місць позбавлення волі проблемній молоді допоможуть отримати паспорт у районному відділі, у центрі зайнятості допоможуть отримати місце роботи. Здавалось би, дорога до нового життя відкрита. Проте, статистичні дослідження показують, що з 10-х чоловіків 4-5 осіб вертаються назад у заклади пенітенціарної системи [Західна інформаційна корпорація]. У 2012 році Пенітенціарна Служба України провела анкетування серед молоді, яка повторно скоїла злочини і повернулась назад за грати. З'ясувалось, 19% опитуваних упевнені, що неможливо не повернутися назад, а 15% сподіваються на повернення до минулого життя, 43% звільнених визнають, що неможливо залишитися на волі і будувати нове життя. На наш погляд, такий стан речей пов'язаний із тим, що проблемна молодь при звільненні із місць позбавлення волі не отримує належної соціально-психологічної підтримки і супроводу для трансформації асоціальних практик на про соціальні практики з боку свого соціального середовища. Відсутність належно організованого другого етапу ресоціалізації значно збільшує ризик повернення до старого способу життя і старих асоціальних практик. Закономірним результатом цього є те, що молода людина може знову потрапити у асоціальне середовище, «стару компанію». Тому так багато повернень до виправних закладів пенітенціарної системи,як вказує вище наведена статистика. Важливу роль у вирішенні другого етапу ресоціалізації, на наш погляд, виконують реабілітаційні та ресоціалізаційні центри, де процес адаптації проблемної молоді до життя у соціумі проходить від одного до трьох років. За цей період звільненні молоді люди навчаються правильно спілкуватись, формувати свої думки та бажання, навчаються будувати свої відносини з оточенням, навчаються ставити і вирішувати свої важливі життєві завдання. Завдяки цій підтримці їх життя забезпечується від негативних зовнішніх впливів, від можливих рецидивів злочинної поведінки. У цьому сенсі справедливим є зауваження В.С.Наливайко: «злочинність на Україні зростає, причому кожен п'ятий злочин вчинюється повторно, тобто є рецидивом. Отже, проблема вдосконалення ресоціалізації є вельми актуальною» [3]. При виході на волю, проблемна молодь може скористатися послугами організацій чи центрів, які нададуть їй необхідну допомогу. Ці види соціальної допомоги і супроводу доповнюють один одного і знаходиться в єдиній системі злагодженого процесу ресоціалізації як засуджених, так і звільнених з місць позбавлення волі. Така системна ресоціалізація забезпечує трансформацію асоціальних практик проблемної молоді у нові про соціальні практики, а також стимулює формування нових практик, необхідних для ефективного життєвого конструювання. Для суттєвого підвищення ефективності процесу ресоціалізації проблемної молоді в умовах сучасної України необхідно, на наш погляд, створення за підтримки державних організацій (перш за все пенітенціарної служби) широкої мережі реабілітаційних центрів громадських організацій, де звільнена молодь може отримати соціальну допомогу та супровід у побудові нового життя. На сьогоднішній день деякі із таких організацій вже розпочали свою діяльність і мають перші позитивні результати.



1.3 Технологія ресоціалізації неповнолітніх, звільнених від відбування покарання з випробуванням

ресоціалізація кримінологічний позбавлення воля

Технологія ресоціалізації неповнолітніх, звільнених від відбування покарання з випробуванням, визначає мету та завдання діяльності з ресоціалізації неповнолітніх засуджених, зміст та послідовність основних етапів та напрямів діяльності фахівців з ресоціалізації неповнолітніх засуджених, систему методів, що можуть бути застосовані фахівцями в процесі цієї діяльності, їх характеристику та умови застосування, розподіл обов'язків та систему взаємодії суб'єктів діяльності з ресоціалізації неповнолітніх засуджених. Технологія ресоціалізації неповнолітніх, звільнених від відбування покарання з випробуванням, передбачає побудову системи взаємодії кримінально-виконавчої інспекції (КВІ), соціальних служб, навчальних закладів та громадських організацій. До основних функцій інспектора КВІ, відповідно до технології, було віднесено: контроль за поведінкою неповнолітніх у відповідності до норм правопорядку та покладених на них судом обов'язків; здійснення соціально-педагогічного супроводу неповнолітніх та проведення з ними індивідуальної профілактичної роботи; координація діяльності інших установ, організацій та окремих фахівців, залучених до ресоціалізації неповнолітніх; оцінка результатів діяльності з ресоціалізації неповнолітнього засудженого. Діяльність з ресоціалізації неповнолітніх згідно з технологією передбачає контроль за їх поведінкою, педагогічну й психологічну реабілітацію, формування сприятливого середовища навколо неповнолітніх, їх реінтеграцію у таке середовище та реадаптацію до нього (рис 1).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Технологія соціальної реабілітації неповнолітнього, засудженого до покарань, не пов'язаних із позбавленням волі

Пакет методик соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми, звільненими від відбування покарання з випробуванням, містить методики вивчення особистості неповнолітнього засудженого та проведення індивідуальної профілактичної роботи із засудженим неповнолітнім, що поєднує соціально-педагогічний супровід неповнолітнього та індивідуальну корекцію (виховну) роботу з ним. Програма підготовки працівників КВІ до застосування запропонованої технології та методик складається із циклу тренінгів, спрямованих на оволодіння працівниками КВІ необхідними для проведення соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми знаннями та навичками. Соціально-педагогічна робота з неповнолітніми та молоддю, які порушили закон, складається із соціально-реабілітаційної та профілактичної роботи безпосередньо в місцях позбавлення волі (виховних чи виправних колоніях тощо), а також із роботи на волі, після звільнення - ресоціалізації та соціальної адаптації з подальшою інтеграцією в суспільство.

За напрямами, діяльність соціальних працівників включає такі види:

· дослідницька діяльність. У тому числі соціологічні дослідження, що мають на меті вивчення характерних проблем у сфері правопорушень та злочинності в певному регіоні, визначення першочергових проблем неповнолітніх та молоді, які перебувають у місцях позбавлення волі або звільнилися з них, тощо;

· організаційна діяльність. Включає планування заходів ЦССМ із залучення широкого кола організацій-партнерів до реалізації програм соціальної роботи з колишніми злочинцями, налагодження відповідних зв'язків із зацікавленими організаціями та структурами; організаційне забезпечення роботи консультативних пунктів при ЦССМ, слідчих ізоляторах, колоніях тощо;

· науково-методична діяльність.

Зокрема розробка методик профілактичного,просвітницького спрямування,психологічних, педагогічних, лекційних - тренінгів форм, методик для спеціалістів ЦССМ з питань організації роботи з неповнолітніми та молоддю, яка перебуває у конфлікті з законом;

· рекламно-інформаційна діяльність - розробка та видання матеріалів з профілактики правопорушень та підвищення обізнаності клієнтів з найбільш актуальних питань майбутнього влаштування життя;

· безпосередня соціально-педагогічна робота з клієнтами.

Останній напрям дуже різноманітний за формами, змістом та методами. Загалом соціально-педагогічна робота з неповнолітніми та молоддю, які порушили закон, ефективно відбувається в межах діяльності консультативних пунктів, котрі влаштовуються при ЦССМ, а також слідчих ізоляторах, колоніях тощо. Така робота передбачає психодіагностику та психокорекцію стану клієнта, тестування, тренінги тощо. У процесі соціальної роботи з клієнтами організовуються та проводяться різноманітні заходи щодо пропаганди здорового способу життя та правових знань, соціально-прийнятної поведінки та статевого виховання, сімейного життя та навчання навичкам спілкування з представниками різних організацій тощо - загалом за широким спектром тематики, знання з якої потребують відновлення або поповнення для успішної ресоціалізації та адаптації. Здійснюється соціальний супровід після звільнення з місць позбавлення волі (допомога у вирішенні питань подальшої освіти у вечірніх школах чи ПТУ, працевлаштування, вирішення житлово-побутових проблем тощо). Коли ведеться соціально-реабілітаційна робота з неповнолітніми та молоддю, технологічний алгоритм включає:

· збір та аналіз повної інформації про молоду людину, яка звільнятиметься (вивчення її характеристик, особової справи, медичної картки тощо);

· знайомство із сім'єю, оточенням молодої людини;

· бесіда-знайомство з молодою людиною (з'ясування індивідуально-психологічних особливостей, мотивації подальшої поведінки, характеру стосунків з батьками, міркувань щодо освіти, майбутньої роботи тощо);

· розробка індивідуальних діагностичних карт;

· складання індивідуальної програми реабілітації для успішної адаптації до життя в суспільстві, підбір методів втручання (засобів впливу на свідомість, почуття, волю);

· складання плану соціального супроводу;

· розробка та проведення тренінгів з питань соціальних цінностей, досвіду та стимулювання розвитку позитивних рис характеру, подолання особистих комплексів. У межах діяльності спеціалізованих центрів найбільш ефективно можна реалізувати:

· підтримку соціально значущих зв'язків ув'язненої молоді та загалом соціальної роботи в місцях позбавлення волі;

· проведення різних видів консультування неповнолітніх та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі, та їхніх батьків;

· соціальну допомогу неповнолітнім та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі, та їхнім батькам;

· соціальний супровід неповнолітніх та молоді, які звільнилися з місць позбавлення волі. У наш час дуже стрімко росте кількість неповнолітніх, які стають на шлях злочинності. Згідно статистики станом на 01.02.2013 р. в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах утримується близько 110 тис. осіб, з яких 5 тис. неповнолітні. При цьому слід зазначити, що у 2002 р. питома вага осіб, засуджених до позбавлення волі, складала 31,4 %, у 2008 р. - 24 %, а в попередні роки їх кількість складала 35-37 %, що є одним з найвищих показників у Європі..Ресоціалізація неповнолітніх правопорушників, звільнених від відбування покарання з випробуванням, як мета умовного засудження, складається з того, що шляхом активного примусового виховного впливу на свідомість правопорушника сформувати в нього позитивне ставлення до праці та традицій суспільства. Але на сьогодні покарання яке пов'язане з позбавленням волі має альтернативу, тобто підлітку надають строк для виправлення, що має назву покарання не пов'язане з позбавленням волі з випробуванням. Мета та зміст ресоціалізації реалізується через технологію соціально - педагогічної ресоціалізації, так як сам процес ресоціалізації неповнолітніх це певний напрямок діяльності ЦСССДМ у структурі соціально-педагогічній роботі, а технологія це процес в якому теорія переходить в практику. Отже, технологія соціально-педагогічної ресоціалізації - система послідовних кроків (процедур) та методів, що використовується для досягнення мети вирішення завдань соціально-педагогічної ресоціалізації.



РОЗДІЛ 2. ЗАСТОСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПІДХОДІВ ДО РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСІБ, ЗВІЛБНЕНИХ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

2.1 Методи ресоціалізації осіб,звільнених з місць позбавлення волі

Розрізняють загальну і спеціальну психологічну підготовку засуджених. Загальна психологічна підготовка є невід'ємною частиною процесу виправлення і перевиховання засуджених і являє собою метод самого широкого впливу на особистість. У ній прийнято розрізняти форми індивідуального і групового (колективного) впливу. Індивідуальне психологічний вплив здійснюється на окрему особистість з опорою на її внутрішні можливості. Успіх такого впливу залежить від знання вихователем значущих для засудженого факторів позбавлення волі і змін у сфері ціннісних орієнтації, його вміння долати механізми «психологічного захисту», встановлювати психологічний контакт із засудженим і розташовувати до себе. При колективному (груповому) психологічний вплив соціально-поведінковий ефект досягається взаємним впливом засуджених один на одного, які організовуються і направляються вихователем (психологом). Для цього насамперед треба організувати і згуртувати осіб (10-12 чоловік), що піддаються психологічному впливу, використовуючи з цією метою їх зацікавленість, схожість життєвих доль і перспективи. У такому колективі основним чинником психологічного впливу є громадська думка і колективне (групове) настрій, а механізмами впливу - переконання і навіювання. Метод переконання є основним у виховному процесі. Він має певну специфіку, оскільки застосовується в рамках державного примусу і психологічно сприймається засудженим часом негативно. Метод переконання реалізується з використанням словесних засобів (пояснення, роз'яснення, навчання і т.д.) і поведінкових (у вигляді прикладу самого вихователя). Метод навіювання (сугестії) з його основним засобом впливу - словом може досить успішно допомогти засудженим у їх психологічної підготовки до життя в нових умовах. Навіювання на відміну від переконання - це психологічний вплив, розраховане на некритичне сприйняття засудженим виховує інформації чинності авторитетності особистості. Методи корекції поведінки - вони гальмують розвиток негативних якостей особистості і стимулюють розвиток позитивних. До цих методів належать метод стимулювання (заохочення) та метод гальмування (покарання). Кожен із зазначених методів об'єднує цілу групу прийомів:

1.метод переконання - пояснення, виклад, роз'яснення, повчання, наставляння, іронію, жарт, навіювання, приклад;

2.метод стимулювання (заохочення) - схвалення, похвалу, довіра, вдячність, організацію перспектив, відстрочку покарання, заміну не відбутої частини покарання більш м'яким, умовне і умовно-дострокове звільнення від покарання, помилування;

3.метод гальмування (покарання) - зауваження, навіювання, осуд, переклад до виправної установи з більш суворим режимом утримання, в'язницю, позбавлення побачення з родичами, обмеження в отриманні посилок і передач, приміщення в штрафний ізолятор і інше. Включення засудженого після звільнення з ВП в умови сучасного гуртожитку можна віднести до реадаптації. Методи діяльності у сфері ресоціалізації засуджених до позбавлення волі та звільнених після відбування цього покарання” окреслено напрямки діяльності органів внутрішніх справ у сфері ресоціалізації. А саме:

1. Профілактична діяльність, яка грунтується на виявленні та усуненні несприятливих психологічних, біологічних, психолого-педагогічних, юридичних та інших факторів, що зумовлюють відхилення у психічному та соціальному розвитку особи, її поведінці і конкретних діях. Зміст цієї профілактики становлять: роз'яснення необхідності дотримання правових норм і правил поведінки; створення умов для нормального розвитку особи, її освіти та вибору професії; організація заходів щодо забезпечення програми позитивної життєдіяльності осіб, які скоїли злочини і відбули покарання; соціальний захист раніше засуджених.

2. Психологічна корекція особи злочинця, основним завданням якої є усунення негативних явищ соціального мікросередовища, труднощів у спілкуванні та між групових взаєминах, формування активної життєвої позиції.

3. Соціально-правова терапія, тобто правоохоронна діяльність в умовах дефіциту людяності, що негативно позначається на соціалізації особи та її поведінці.

4. Соціальна реабілітація, тобто діяльність, спрямована на здійснення системи організаційних, правових, культурних, освітніх, лікувальних, оздоровчих та інших соціальних заходів щодо відновлення фізичного і морального стану тих, хто цього потребує. Окремо виділено принципи їх діяльності:

- надання соціальної допомоги людині, незалежно від її віку, національності, переконань, соціального статусу, сфери зайнятості, місця проживання;

- гуманності, який означає орієнтацію на пріоритет загальнолюдських цінностей, узгодження інтересів суспільства і потреб особи в отриманні соціальних послуг;

- поєднання допомоги із самодопомогою, суть якого в тому, щоб спиратися на потенціал особи та її прагнення сприйняти позитивний соціальний вплив;

- інтеграції, який передбачає взаємодію усіх суспільних інститутів, заінтересованих у продуктивному процесі ресоціалізації;

- адаптації, що визначає особливості включення різних категорій колишніх засуджених у суспільно корисну діяльність;

- комплексного підходу, який означає використання широкого спектра прийомів та засобів вирішення проблеми ресоціалізації особи відповідними державними, громадськими і приватними установами й організаціями;

- етичності, що потребує вмілого використання наявної інформації із збереженням в необхідних випадках конфіденційності;

- поваги до особистості, який передбачає опору на її позитивні риси та властивості;

- взаємної довіри як основи ефективної ресоціалізації особи;

- систематичності,який означає послідовність і безперервність ресоціалізаційної роботи.

Організовуючи роботу Центру, ми акцентували увагу саме на ресоціалізаційному напрямі і визначили такі основні методи виховного впливу:

а) індивідуальні бесіди; б) психологічні тести і тренінги; в) забезпечення дотримання режиму і розпорядку роботи, а також виконання обіцянок членів Центру, яку вони дають при вступі; г) залучення до продуктивної праці та розподілу її результатів; д) участь у культурно-масовій, освітній, лекційній, спортивно-оздоровчій, релігійній діяльності Центру; е) застосування матеріального і морального стимулювання; є) сугестивні (навіювання) методи. Основними методами проведення соціально-психологічного тренінгу є:

а) групова дискусія, б) аналіз конкретних ситуацій, в) рольова гра;г) психічна драма (соціальна драма); д) психотехнічні вправи. Ефективними виявилися три типи орієнтації дискусій: біографічна - група аналізує життєвий шлях конкретних засуджених і життєвих ситуацій, що вплинули на формування їхньої особистості; тематична - обговорюються проблеми, значущі для всіх засуджених. Тематика може не плануватися заздалегідь, група сама знаходить проблеми і обговорює їх (сім'я, взаємовідносини з адміністрацією, працевлаштування після звільнення і т. п.); міжособистісні - аналізується процес взаємодії між членами групи, безпосередньо на тренінгу. Розглянемо процедуру проведення аналізу конкретних ситуацій. У загальноприйнятому розумінні ситуація являє собою сукупність факторів, що характеризують ту чи іншу подію, явище [10]. Аналіз конкретних ситуацій сприяє розвитку творчого потенціалу особистості (вмінню виявити проблему) і планування своїх дій, у тому числі життєвих цілей. Слухачам можуть пред'являтися ситуації із чітко заданою кількістю інформації і ситуацій, коли всі додаткові відомості для аналізу та прийняття рішення засуджені отримують від психолога, задаючи йому питання. За характером питань, ведучий заняття оцінює ефективність пошуку рішення і в своїх відповідях може варіювати зміст ситуації. Рольова гра - це метод, при якому реальна поведінка імітується (моделюється) учасниками відповідно до заданих ролей та ситуації. Наприклад, бесіда дільничного і колишнього засудженого у зв'язку зі скаргою сусідів.. Не задіяні у рольовій грі виступають в якості експертів. Даний метод дає можливість удосконалювати рольову поведінку, а також краще розуміти мотиви поведінки того, з ким доводиться стикатися в процесі діяльності. За висловлюванням англійських фахівців рольова гра дозволяє «походити в чужих черевиках». Люди - природжені актори, а рольова гра - це навчання в «ігровому театрі». Психологічна драма (соціальна драма) - активний метод навчання і групової психологічної корекції, в якому клієнти (засуджені) виконують соціальні ролі, що моделюють життєві ситуації, що мають для них особистісний зміст [11]. На відміну від звичайної рольової гри, в ході психологічна драми усуваються неадекватні емоційні реакції і внутрішній конфлікт протагоністів [12]. Якщо в ході класичної рольової гри її учасники діють за жорстко заданим сценарієм (як артисти на сцені), то в процесі психологічна драми задаються лише загальні вимоги до ролі, при цьому заохочується спонтанність, творчість і здатність висловити свої дійсні почуття і думки про події. Існує цілий ряд методичних прийомів, що мають на меті надати психологічній драмі спонтанний і творчий характер. Наприклад, прийом «обмін ролями» (рольовий обмін) покликаний допомогти людині поглянути на себе із боку. Прийом «двійник» полягає в тому, що хто-небудь із учасників психологічні драми в усьому імітує протагоніста, а також може розвивати певну лінію його поведінки, яка намічається у протагоніста, але він її недостатньо усвідомлює і приховує. Прийом «монолог» також виступає як засіб розкриття думок дійової особи. Він виражається в тому, що від протагоніста треба викласти свої почуття і думки, як ніби вони вголос радяться самі із собою. Зовні це може мати вигляд коментування своїх дій у рольових іграх в середині сцени, перед її початком або в кінці. До рольових ігор належать і ті типові ситуації, які неодмінно можуть виникнути за життя на волі в якості екстремальних. Відбувається пошук правильного виходу і його обговорення, програвання у ролях. Як показує психологічна практика, до такого виду занять засуджені ставляться із цікавістю і беруть активну в них участь, позитивно відгукуючись про дану формі занять. У листах після звільнення вони пишуть про те, як допомогли їм ці заняття, особливо в перший рік перебування на волі. Таким чином, самостійна робота над собою, моделювання і відпрацювання поведінки в певних ситуаціях, з якими будуть стикатися засуджені, формують установки на соціальну активність і позитивну реадаптацію. Психотехнічні вправи не завжди пов'язані із реальною діяльністю, найчастіше, вони носять абстрактно-ігровий і, на перший погляд, «несерйозний характер» (наприклад, зобразити якусь пантоміму (сім'ю); запропонувати план «виживання» на безлюдному острові і т. п.). Однак, психотехнічні вправи, особливо на початкових етапах, - це потужний засіб зрівняти життєвий і професійний досвід учасників тренінгу та дати можливість проявити індивідуально-психологічні особливості, які потребують корекції [13]. У практиці є випадки використання специфічних для кримінально-виконавчої системи образів «Суд», «Колонія», «Кущ троянди», «У школі», «Хмара» і т. п. Тривалість вистави образів залежала від віку засудженого і характеру образу: для наших досліджуваних - у середньому близько 20 хвилин, але не більше 35-40 хвилин. Курс психологічно колекційного заняття із засудженим складався, як правило, із 8-15, і в особливо складних випадках досягаючи іноді 30-50 занять. Проаналізувавши стан рецидивної злочинності у районі з 2002 по 2013 рік, ми дійшли висновку, що працюючи зі злочинцями у напрямі їх виховання, створивши необхідні для життя та праці умови, залучивши їх до суспільно корисної роботи, можна значно зменшити кількість повторних злочинів.

2.2 Етапи та види ресоціалізації засуджених

Сьогоденний етап суспільної моралі як один із чинників поведінки людини характеризується тим, що в роки прояву явищ в економіці, поглиблення розшарування суспільства на багатих і бідних, значною мірою утрачено важелі формування світогляду молодого покоління. Дослідження ресоціалізації як процесу дозволяє виділити ряд органічно пов'язаних етапів, що складають його структуру: до пенітенціарна та пост пенітенціарна ресоціалізація. У свою чергу, кожен етап складається з більш конкретних періодів і механізмів. Перший етап ресоціалізації - до пенітенціарний період, який починається з моменту скоєння злочину («кульмінації» де соціалізації особистості) та арешту, продовжується в ході досудового слідства (перебування в слідчому ізоляторі) та судового процесу. Основними соціально-психологічними механізмами на цьому етапі виступають усвідомлення вини та нанесення шкоди суспільству, каяття та засудження власної злочинної поведінки. Основним змістом соціально-педагогічної (соціально-виховної) та психологічної роботи - просвітницька та виховна робота, спрямована на попередження рецидивів; загальноосвітнє навчання; заняття спортом; психологічна підтримка усвідомлення вини. Другий, основний, етап процесу ресоціалізації - пенітенціарний - відбувається з моменту прибуття засудженого в колонію й закінчується звільненням. Механізмами основного етапу ресоціалізації виступають адаптація до умов позбавлення волі, виховання, перевиховання, виправлення та самовиховання. Підготовка засуджених до звільнення, що відбуваються у процесі соціально-педагогічної (соціально-виховної) та психологічної роботи за наступними напрямами: всебічне (моральне, розумове, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне, статеве) виховання; загальна середня, професійно технічна та вища освіта; участь у самодіяльних організаціях та самоврядуванні. І, нарешті, третій, пост пенітенціарний, етап ресоціалізації неповнолітніх засуджених починається, коли неповнолітній уже потрапляє на волю. Провідними механізмами процесу ресоціалізації на цьому етапі виступають соціальна реабілітація та соціальна адаптація, які відбуваються разом або з відносною послідовністю. Основним змістом соціально-педагогічної роботи на цьому етапі виступає соціально-педагогічний патронаж неповнолітніх, звільнених із колонії, спрямований на відновлення або ж встановлення соціально корисних відносин і статусу; вирішення проблем забезпечення житлом, продовження освіти, професійного навчання, працевлаштування; корекцію індивідуальних рис, що заважають соціальній адаптації; захист прав і представлення інтересів звільненого; нейтралізацію негативного впливу соціального середовища; здійснення психологічної підтримки; закріплення досягнутих у процесі виконання покарання позитивних результатів і досягнення цілей ресоціалізаційного процесу. Перший етап можна назвати до пенітенціарним, другий, третій і четвертий - пенітенціарним, п'ятий - пост пенітенціарним. На першому етапі ресоціалізуючий вплив на засудженого має вид і строк призначеного судом покарання, а також вид установи, де він буде відбувати покарання. Відомо, що надмірно суворі покарання озлоблюють засудженого, перешкоджають нормальній адаптації до життя в умовах позбавлення волі, а надто легкі покарання формують невірне уявлення про безкарність його протиправних дій, що, як наслідок, приводить до неможливості досягти мети покарання - виправлення і повернення в суспільство законослухняного громадянина. На другому, третьому і четвертому етапах відбувається адаптація до місця позбавлення волі та ресоціалізація особистості в установах виконання покарань. Завершальним, п'ятим, етапом ресоціалізації засуджених є соціальна адаптація до умов життя після відбування кримінального покарання. Цей період найбільш складний, він показує, наскільки успішно пройшов процес ресоціалізації на волі. Таким чином, можна виокремити два підвиди ресоціалізації: пенітенціарну та пост пенітенціарну. В свою чергу пенітенціарну ресоціалізацію можна поділити на: ресоціалізацію у місцях позбавлення волі та ресоціалізацію під час підготовки засудженого до звільнення з установ виконання покарань, а пост пенітенціарну - на ресоціалізацію після звільнення з пенітенціарних установ, ресоціалізацію осіб з психічними аномаліями, інвалідів I та II груп, хворих на туберкульоз та ресоціалізацію неповнолітніх, звільнених від відбування покарань. На першому етапі ресоціалізації у засудженої особи відбувається соціальна адаптація до нових умов існування, до обмеження волі, до нових законів поведінки, до оточуючих його осіб, що достатньо сильно травмує психіку людини, впливає на її трудову та соціальну активність тощо. Також негативним фактором пенітенціарної ресоціалізації є відрив від звичних соціальних зв'язків, сім`ї, колективу та потрапляння до нового оточення, в якому досить сильно виражені такі риси, як недовіра, озлобленість, боротьба за лідерство та інші якості. Даний етап ресоціалізації займає багато часу достатньо сильно впливає на фізичний та психічний стан людини, який в подальшому досить складно відновити до того рівня, який мала людина до ув'язнення. Другий етап ресоціалізації можна вважати одним з найважливіших, оскільки на цьому етапі здійснюється безпосередня підготовка засудженого до звільнення, тобто відбувається процес, що є протилежним першому етапові. На цій стадії засуджених мають підготовлювати до життя на волі. Як показує сучасна практика, в сучасних умовах ринкових перетворень, складної економічної ситуації в державі особа, що звільнилася з місць позбавлення волі нікому не потрібна. В установах виконання покарань робочих місць немає, більше половини засуджених не забезпечені роботою, середня заробітна плата складає 15 гривень на один відпрацьований день, тому її не вистачає на самозабезпечення засуджених. Таким чином, при звільненні, особі найчастіше просто нема куди йти і, хоча стаття 157 КВК передбачає, що адміністрація установи виконання покарань повинна надати одноразову грошову допомогу, така допомога майже ніколи не надається. Третім етапом ресоціалізації є реабілітація після звільнення з пенітенціарних установ, який є найбільш складним етапом, оскільки проблема повернення до законослухняного життя дуже складна і вона стає ще більш складною. Одним із засобів успішної ресоціалізації після звільнення є процес реабілітації, який передбачає відновлення соціального статусу засудженої особи, її корисних соціальних зв'язків, звичок, навичок, трудової кваліфікації тощо. Практика свідчить, що, зазвичай, перші кілька місяців після звільнення така особа жебракує, що підштовхує її на вчинення нових злочинів. Окремі особливості має ресоціалізація колишніх суддів та співробітників органів внутрішніх справ. Вона відрізняється своєю підвищеною складністю, оскільки, в першу чергу, у таких осіб після звільнення досить гостро постає питання працевлаштування і набуття нових професійних навичок. У цьому разі взагалі досить суперечливим є призначення покарання у вигляді позбавлення волі, оскільки, з одного боку, неповнолітня особа відривається від звичайного для неї середовища, позбавляється можливості зазнавати негативного впливу збоку інших осіб, а з іншого боку - така особа позбавляється також можливості спілкуватися з батьками, втрачає корисні соціальні зв'язки, поміщається до оточення, яке має власні субкультури, злочинні звички, традиції тощо. Необхідний комплексний підхід до самого процесу ресоціалізації та до вивчення цієї соціально-правової категорії в сучасних умовах гуманізації та демократизації суспільства. Це етап повної й остаточної ресоціалізації, результатом якої повинна стати реінтеграція (повторна інтеграція в суспільство) з метою подальшої соціалізації неповнолітнього, перерваною злочином і відбуванням покарання в місцях позбавлення волі. Дослідження багатьох криміналістів, юридичних психологів (І.Г.Богатирьов, О.М. Неживець, Л.А.Жук, І.Л.Жук виділяють у процесі ресоціалізації наступні етапи: