Політика рівності статей в країнах Західної Європи та Північної Америки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Чорноморський державний університет ім. Петра Могили

Кафедра політичних наук

Реферат на тему:

«Політики рівності статей в країнах Західної Європи та Північної Америки»

Виконала:

студентка 232 групи

Абрамочкина А. В.

Перевірила:

к. політ. н., доцентка

Ярошенко В. М.

Миколаїв - 2012

План

Вступ

Розділ 1. Суперечність рівності можливостей

Розділ 2. Законодавче забезпечення прав жінки в США (з другої половини ХХ ст.)

Розділ 3. Гендерна політика в рамках Європейського Союзу та український вимір

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Гендерна рівність - невід'ємна складова загального принципу рівності як принципу демократичної розбудови держави. До її розуміння існує два підходи. Згідно з першим (формальним) гендерна рівність - це однакове ставлення до кожної особи, незважаючи на обставини. Він грунтується на теорії, що всі люди рівні і ставлення до них має бути відповідним. Існує й інший підхід, згідно з яким гендерна рівність означає однакові можливості для всіх у досягненні прибутку. Політика гендерної рівності передбачає використання всіх необхідних засобів для гарантування жінкам і чоловікам рівності при використанні ресурсів та можливостей.

У країнах-членах ЄС відбувся суттєвий прогрес щодо усунення гендерних нерівностей на законодавчому рівні, однак в повсякденному житті реалізація жінками і чоловіками своїх рівних прав все ще стикається з проблемами. Постійна низька представленість жінок у гілках влади, насильство проти жінок і т.ін. демонструють, що все ще має місце структурна гендерна нерівність.

Об'єктом дослідження виступає політика ЄС та США, а предметом - їх політики рівності статей як складова внутрішньої політичної діяльності, а також їх вплив на формування української політики рівності.

Метою науково-дослідницької роботи є намагання проаналізувати політики рівності статей в країнах Західної Європи та Північної Америки. Відповідно до мети, автор виділяє такі завдання:

1. здійснити огляд наукової літератури;

2. дослідити проблематики суперечності рівності можливостей;

3. вивчити законодавчого забезпечення прав жінки в США починаючи із другої половини ХХ ст.;

4. проаналізувати гендерну політику в рамках Європейського Союзу та зв'язок з українським виміром.

Розділ 1. Суперечність рівності можливостей

Якщо рівність статей і досі залишається табуйованою темою, то все ж право її не іґнорує. Віднині відповідний принцип присутній у французькому праві не лише як постулат, заснований на формальних правах, але і як принцип рівності можливостей, тобто як юридична леґітимація заходів з виправлення становища, спрямованих винятково на користь жінок.

Сьогодні є два головні фактори, що перешкоджають доступові жінок до ринку праці: дискримінація в сфері освіти і труднощі з доступом до професійної підготовки. Впровадження справжньої рівності можливостей між хлопцями та дівчатами у школі є підвалиною рівності у професійному житті. За сприяння Європейської Спільноти прийнято численні та розмаїті ініціативи, щоправда, недооцінені широкою громадськістю. Загальний підсумок цих дій аж ніяк не назвеш негативним.

Однак докладених зусиль ще замало для подолання фактичної нерівності у царині зайнятості. Слід відійти від простого констатування відносної неспроможності освітньої політики загальмувати відтворення статевої нерівності, а також спробувати зрозуміти його причини [6].

Глобальна й інтеґрована політика. Європейським програмам рівності можливостей властиве прагнення втілити в життя глобальний підхід до проблеми соціального включення жінок. Продовжуючи постійно поліпшувати юридичний інструментарій боротьби з прямими та непрямими видами дискримінації, вони мають за мету досягнення змішаності на всіх рівнях професійної ієрархії і передбачають використання різноманітного арсеналу дій: прозорість статистичних даних щодо співвідносного становища статей, привілейований доступ жінок до професійної підготовки у галузях, де вони недостатньо представлені, експериментування в галузі адаптованих педагогік, відповідні зміни в умовах праці, перерозподіл сімейних обов'язків, фінансування жіночої підприємницької діяльності (NOW).

Основним законом із впровадження загальноєвропейських директив, прийнятих Францією, є закон Руді від 13липня 1983 р. щодо професійної рівності між жінками та чоловіками. Закон від 2 серпня 1989 додав до нього зобов'язання організаціям, пов'язаним галузевою домовленістю або за відсутності такої - професійною угодою, об'єднати зусилля для вироблення заходів із усунення засвідчених випадків нерівності.

На рівні Європейського союзу міністри Національної освіти зібралися з цією метою вперше лише у червні 1985 р. Це зволікання частково пояснюється початковою обмеженістю компетентності загальноєвропейських інституцій. Віднині рівність можливостей чоловіків і жінок фігурує у Соціальній Хартії (ухваленій одинадцятьма країнами-членами, окрім Великобританії), додаткові до Маастрихтської угоди. Відтепер ці положення впроваджуються в життя через багаторічні програми щодо рівності можливостей. Під час здійснення цих програм утвердився глобальний підхід, згідно з яким рівність можливостей між жінками та чоловіками постає як параметр, інтеґрований в усі галузі європейської державної політики, а надто на територіях, що отримують допомогу від [євро]спільноти [2; C. 44-46].

Унікальна методологія. Політики рівності можливостей випливають з визнання недостатності формальних законів для перетворення суспільної дійсності. Ці закони запобігають проявам соціальної нерівності через заборону на фіґурування статевих відмінностей в правових документах, політичні ж заходи покликані усунути соціокультурні перешкоди шляхом диференційованої адаптації юридичного інструментарію. Рівність можливостей виправдовує прийняття тимчасових заходів «позитивної дискримінації», що їх називають у Франції «заходами з надолуження», котрі надають переваги жінкам до відновлення справедливості. Вона вимагає ґрунтовних методів та сприяє експериментуванню [8].

Школа, привілейоване місце. Школа є основним важелем дій, зорієнтованих, - якщо не брати до уваги її очевидної засадничної місії, - водночас на аналіз механізмів нерівності, який лежить в основі політики рівності можливостей, та на відмову від застосування юридичного примусу для втілення в життя соціальної змішаності.

Від 1982 р. французькі органи державної влади формували політику рівності можливостей у школі в термінах боротьби із сексистськими передсудами. Від 1987 р. міністерські рішення чіткіше та недвозначніше зосереджувалися на зорієнтуванні дівчат у напрямку традиційно чоловічих технічних і технологічних професій [4].

Труднощі впровадження у життя. Труднощі пов'язано з у багатьох планах хисткими, непевними й суперечливими підвалинами політики рівності. Точна юридична значущість принципу рівності можливостей у французькому праві та його практична важливість не є очевидними. Навіть більше, проблематика, що лежить в основі всіх державних політичних заходів у цій царині, викликає численні застереження як на рівні аналізу нерівності, так і на рівні суперечливих цілей, що надихають цей аналіз.

Поняття рівності можливостей між статями проникло у французьку юридичну систему через міжнародні або європейські конвенції, поставши як компроміс між двома важко поєднуваними юридичними традиціями. Перша, догматична, закріплює формальну концепцію рівності, ґарантовану формальною забороною дискримінації за ознакою раси, віросповідання, походження або статі. Це система здійснюваного в рамцях [самого] права усування таких критеріїв диференціації, що визнаються незаконними. Друга, прагматична,закріплює динамічну та реалістичну концепцію рівності як результату, що його слід досягати. Це система нейтралізації соціальної нерівності через право, за потреби, - шляхом специфічних засобів і диференційованих прав. Перша має за модель французьку систему, друга - північноєвропейські системи (Данія, Ісландія, Швеція, Норвегія) [10].

Отже, французьке право залишилося якнайбільшою мірою вірним принципам формалЬної рівності. Воно допускає заходи позитивної дискримінації, і то тільки у межах окремих розділів законодавства (наприклад, недійсність для деяких категорій матерів сімей вікових обмежень на участь в конкурсах на заміщення посад у адміністрації). Найчастіше ці заходи полягають у наданні допомоги в особливих ситуаціях (підготовка з метою нового влаштування на роботу) [13].

«Рівність статей - єдиний вид рівності, що був і досі залишається кон'юнктурним, фраґментарним та діахронічним, тобто потрактовуваним у праві лише через послідовність фактичних випадків або окремих юридичних текстів», - пише Еліана Фоґель-Польскі в одній критичній статті, присвяченій способам юридичного розгляду цього питання, коли його розглядають в термінах недискримінації або ж в термінах рівності можливостей. Навіть якщо принцип рівності закріплено на більш загальному рівні (преамбула Конституції 1949 р.), він усе одно не має автономії. Він є лише критерієм оцінки формальної недискримінації щодо надання іншому якихось права чи фінансової допомоги [1; C. 4-6].

За неможливості визнати чи запровадити рівність можливостей як загальний принцип права, позитивні дії, послуговуючись тактикою точковості й вузької концентрації, проникають у юридичну систему, в чітко окреслене поле, що улягає європейським директивам.

Політика рівності можливостей між жінками та чоловіками сама обтяжена двозначністю. Її утілювали під тиском супротивних одне одному логік чи інтересів, що хитаються між демократією та утилітаризмом. Тому рівність потрапляє у пастку економічних орієнтацій на гнучкість робочої сили, які під іншим кутом висвітлюють міністерську настанову щодо профорієнтації [15].

Остання двозначність, яку можна викрити, стосується амбівалентності, властивій ставленню державної політики до традиційних визначень того, що таке жінка. Політика європейських країн повністю взяла до уваги вплив фактору сім'ї на жіноче відставання. Третя програма Євроспільноти стосовно рівності можливостей рішуче наголошує на тому, що професійне зростання жінок буде реальним лише за умови перерозподілу сімейних обов'язків.

Розділ 2. Законодавче забезпечення прав жінки в США (з другої половини ХХ ст.)

Багато дослідників правового становища жінки вважають, що державні відомства нездатні забезпечити ефективні зміни у тих структурах влади, де переважають чоловіки. Втім досвід США, навіть за умов ліберально орієнтованої ринкової економіки, свідчить, що державні установи можуть не тільки сприяти змінам, але й ініціювати реформування суспільно-політичних відносин у напрямі впровадження гендерної рівності в американське суспільство [7].

Послідовна законодавча політика, націлена на створення рівних можливостей для жінок на ринку праці, стимулювала зміни в соціально-економічному просторі та поведінці жінок. Винятково важливе значення для розвитку законодавчої бази у сфері правового регулювання трудових відносин мав закон США «Про громадянські права» 1964 р., який сприяв ліквідації нерівності при прийнятті на роботу. Зокрема, ст. VII чітко визначала всі аспекти трудових відносин - від приймання на роботу до звільнення, включаючи просування по службі, надання допомоги усіх видів, проведення перепідготовки і професійного навчання. У 1972 р. закон був доповнений положеннями, що поширювали його вплив на кадровий склад федерального і місцевого апаратів органів виконавчої влади. Комісією з рівних можливостей були розроблені й опубліковані інструкції, в яких визначалося поняття дискримінації за ознакою статі, що у свою чергу спростило звернення жінок до суду. Тому Верховний суд США у 1978 р. визнав цю практику дискримінаційною за ознакою статі і такою, що порушує ст. VII Закону про громадянські права 1964 р. До того ж Верховний суд США використав цю статтю і при винесенні рішення про незаконність дій роботодавців, які надавали жінкам меншу за чоловіків допомогу для забезпечення пенсійної страховки [5; C. 49-50].

Доповненням ст. VII Закону про громадянські права 1964 р. став Закон про громадянські права 1991 р. Жінки набули право звертатися до суду за відшкодуванням шкоди, яка завдана внаслідок сексуальних домагань, для чого достатньо довести, що жінка зазнала агресивних або таких, що принижують її гідність, дій з боку працівника або начальника [12].

Закон про рівність у житловому будівництві 1968 р. забороняв дискримінацію за ознакою статі при продажу, оренді, фінансуванні або кредитуванні житлового будівництва. У 1974 р. він був доповнений чітко сформульованими положеннями, в яких указувалося, що використання статевої ознаки як підстави для будь-якого обмеження прав при господарській діяльності є незаконним і підлягає судовому переслідуванню.

Закон про рівні можливості при кредитуванні 1975 р. визначив лінію американського законодавства щодо розробки конкретних напрямів подолання дискримінаційної практики стосовно жінок у сфері економічних відносин. Цей закон був спрямований на ліквідацію дискримінації за ознакою статі або сімейного становища при одержанні кредитів [9; C. 143].

Закон про податкову реформу 1976 р. санкціонував уведення індивідуальних пенсійних рахунків для непрацюючих чоловік і жінок та полегшив податковий тягар для вдів. Закон про податки та економічне оздоровлення 1981 р. зменшив податковий тягар для подружньої пари, яка виплачувала податки, що в сукупності перевищували індивідуальні виплати.

Закон про рівність пенсійного забезпечення 1984 р. усунув багато перешкод, що заважали жінкам заробити власну пенсію й одержувати пенсійний дохід після розлучення або у разі смерті чоловіка. Закон заборонив існуючу практику, за якою переривання стажу працюючою жінкою, яка виховує малолітніх дітей, позбавляло її права на одержання пенсії. Закон наділяв жінок правом збереження пенсійного кредиту в разі переривання стажу протягом п'яти років. Законодавчий акт містив положення про захист пенсійних доходів жінок, які овдовіли або розлучилися [3].

Закон про дискримінацію, яка пов'язана з вагітністю, і Закон про введення податкових пільг 1978 р. були прийняті в межах програми соціального захисту жінок і передбачали стимулюючі економічні методи впливу на розвиток мережі приватних дитячих дошкільних установ і створення прямих федеральних фондів, кошти яких повинні йти на розвиток дитячих установ для незаможних родин.

Особливе місце належить законодавству, що визначало рівні можливості чоловіків і жінок у здобутті освіти. Якісна освіта передбачає подальше забезпечення особи високооплачуваною роботою. Тому здобуття вищої освіти набуло принципового значення в процесі забезпечення гендерної рівності в суспільстві. І в цій сфері в США відповідно до ст. IX Поправки до Закону про освіту 1972 р. була заборонена дискримінація за ознакою статі в галузі освіти. У межах цього закону була запроваджена спеціальна програма по забезпеченню рівності жінок на всіх рівнях освіти -- від дошкільної до професійної перепідготовки фахівців [16; C. 129-132].

Закон про федеральну освіту 1975 р. з поправками 1978 р. забезпечував набуття середньої освіти і професійних навичок особами, які не були задіяні на ринку праці, оскільки не мали відповідної кваліфікації, більшість з яких становили жінки. Основним завданням ст. 11 Доповнень до Закону про професійну освіту було руйнування гендер-них стереотипів про так звані традиційно «чоловічі» і «жіночі» професії. Уже з середини 80-х рр. ХХ ст. більше половини студентів вищих навчальних закладів у США становили жінки [13].

Фонд національної науки заснував дві спеціальні програми - «Професура для жінок» і «Гранти дослідницьких можливостей для жінок», завдяки яким жінки-вчені могли одержати субсидії для проведення необхідних досліджень і підвищення професіоналізму в академічних інститутах США. Зайнятість жінок у науці і серед інженерно-технічних працівників помітно збільшилася.

У 80-ті рр. ХХ ст. була проведена тотальна перевірка законодавства США, для того щоб виявити законодавчі акти, в яких існували положення дискримінаційного характеру. У результаті чимало законів та інструкцій були доповнені поправками, що знімають дискримінаційні ознаки. У 1986 р.

У 1990 р. Конгрес США прийняв закон, відповідно до якого роботодавці, на підприємствах яких зайнято 50 і більше осіб, повинні надавати неоплачувану відпустку працівникам, які мають немовлят, нещодавно усиновлених або хворих дітей, або у випадку серйозного захворювання подружжя, батьків чи самого працівника терміном на 12 тижнів протягом року [11].

Одним із перших законодавчих актів, підписаних президентом Клінтоном на виконання своїх передвиборних зобов'язань, був Закон про сімейну і медичну відпустку 1993 р. Цей крок мав продемонструвати американцям, що президент, за якого вони віддали свої голоси, виконує свої обіцянки і піклується про сімейні цінності.

Відповідно до Закону про реформу соціальної допомоги 1996 р. надання соціальної допомоги готівкою вважалося неприйнятним. Одинокі матері, які одержують допомогу, повинні знайти роботу для забезпечення своєї родини, а термін державних виплат і пільг скоротився до 5 років.

Конгрес США прийняв закони, які забороняли дискримінацію за ознакою статі в оплаті праці, що неминуче привело до скорочення розриву в зарплаті чоловіків і жінок [3].

Вражаючий характер завоювань американок у напрямі забезпечення гендерної рівності в суспільстві за відносно короткий історичний період не знімає з порядку денного багато невирішених проблем. І це пов'язано насамперед з Поправкою до Конституції США про політичну рівність жінок, яка була вперше подана до Конгресу ще в 1923 р., але заблокована штатами на етапі ратифікації. Їй не вистачило голосів трьох штатів до 2/3, необхідних для її проходження. Тому ратифікація поправки залишається історичним завданням сучасного американського суспільства.

США дотепер не ратифікували Конвенцію ООН «Про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок». Це єдина індустріально розвинута демократична держава, яка ще не визнала Конвенцію, і це ставить її в ряд з такими країнами, як Судан і Афганістан[3]. Конвенція зобов'язує країни, що її підписали, уживати заходів щодо забезпечення рівноправного розвитку і просування жінок з усіх громадянських, політичних, економічних і культурних напрямів. Разом з тим з гострих проблем правового становища жінок у США були розроблені і набули гласності плани подолання кризових ситуацій, прийняті нові закони і проведені комплексні перевірки законодавства з метою виявлення тих законодавчих актів, в яких містяться дискримінаційні положення. У результаті чимало законів та інструкцій були доповнені поправками [12].

На початку третього тисячоліття Конгрес США продовжує залишатися ареною боротьби за розширення й уточнення законодавства про правове становище жінок з метою забезпечення гендерної рівності і справедливості в суспільстві.

Розділ 3. Гендерна політика в рамках Європейського Союзу та український вимір

Процес зміщення концепту «гендера» з наукового дискурсу в правове поле та регуляторні механізми державної політики свідчить про конвенціоналізацію цього поняття. Відбувається його актуалізація як в офіційному дискурсі конкретних країн, так і на соцієтальному рівні. У процедурі операціоналізації поняття гендеру відображає ряд конотацій: гендер як соціальна стать, на противагу біологічній, яка визначає культурні набори соціальних ролей чоловіків та жінок; гендер як норма та категорія регуляції взаємовідносин чоловіків та жінок на всіх рівнях соціальної взаємодії; гендер як частина ідентичності особи, на зразок національної, расової; гендер як змодельована суспільством система цінностей [6].

Взірцем декларування гендерної культури для національних держав Європи є гендерна політика Європейського Союзу (далі ЄС). Так, Європейською комісією (далі ЄК) здійснено цілий ряд законодавчих та стратегічних робіт в напрямі досягнення гендерної рівності.

Європейський вимір. Враховуючи специфіку викликів сучасного світу, обумовлених процесами глобалізації, умовами жорсткої конкуренції на світовому ринку, інтеграцією нових членів, ЄК було розроблено відповідну стратегію дій «ПРОГРЕС. Програма ЄС з працевлаштування та соціальної солідарності 2007-2013»3. Згідно з цією програмою, пріоритетними сферами діяльності на шляху до соціальних трансформацій є: працевлаштування, соціальна включеність та захист, умови праці, антидискримінація та гендерна рівність. Останнє становить наш дослідницький інтерес. Політика гендерної рівності, яка власне й розкриває концепцію гендерної чутливості ЄС, виражена в підході поєднання законодавчих засад та подвійної стратегії - «гендерного мейнстріму» та залученням позитивних дій/позитивної дискримінації [10].

Суть стратегії «гендерного мейнстриму» орієнтована на трансформацію суспільних інституцій та організацій, які служать бар'єром на шляху досягнення гендерної рівності. Відповідно до положень політики ЄК стратегія ефективного «гендерного мейнстриму» складається з залучення чотирьох компонентів, які представлено у вигляді послідовних дій:

Етап І: «підготовчий» - організація та виконання структурної та культурної бази для реалізації принципів рівних можливостей. На початковому етапі визначається цільова група, розроблюються цілі, завдання та механізми досягнення з урахуванням специфіки конкретної групи. «Посередники, виконавці повинні сприймати засади «гендерного мейнстриму» як частину свого особистого завдання та відповідальності».

Етап ІІ: «експертиза специфіки» - «вивчення гендерних відмінностей»: дослідження існуючої ситуації гендерної (не)рівності та виокремлання пріоритетних сфер. На цій тенденцій чи попередження проявів гендерної нерівності.

Етап ІІІ: «оцінювання ефективності гендерної політики» - аналіз її потенційного впливу на забезпечення участі (оцінка як кількісних, так і якісних показників), розподіл ресурсів, норм, цінностей (в тому числі орієнтація на залучення чоловіків до домашньої неоплачуваної праці) та прав.

Етап ІV: «політика переконструювання» - визначення проблемних зон та їх ліквідація/заміна згідно з комплексним підходом [14].

Таким чином, стратегія «гендерного мейнстриму» є інструментальною частиною послідовної реалізації програм гендерної політики. Одна з них стадії проводяться моніторингові спостереження з метою виявлення «Дорожній атлас рівності між чоловіками та жінками», на якому ми зупинимось більш докладніше, складається з шести ключових напрямів діяльності:

1. Досягнення рівної економічної незалежності чоловіків та жінок: скорочення різниці в оплаті праці, розвиток жіночого підприємництва, соціальний захист та запобігання бідності.

2. Заходи, які сприяли б гармонійному поєднанню трудової, особистої та сімейної сфер життя: мобільність робочих контрактів; збільшення кількості послуг (державної/приватної форм власності) з догляду за дітьми та престарілими; сімейна державна політика, чутлива стосовно представників обох статей.

3. Залучення чоловіків та жінок до рівномірної участі в процесі прийняття рішень (decision,making): політична активність, в економічній сфері та бізнесі, науці та сучасних технологіях.

4. Викоренення статевого насилля та сексуального/робочого трафіку.

5. Ліквідація гендерних стереотипів у всіх сферах суспільної взаємодії, перш за все в освіті, ринку праці, ЗМІ тощо.

6. Пропаганда принципів гендерної рівності в країнах - не членах ЄС. «Атлас» репрезентує зразки зобов'язань, які бере на себе ЄК на шляху популяризації та реалізації принципів гендерної рівності, посилення взаємодії в даному напрямі країн - учасниць ЄС, а також інших держав [8].

Основний принцип дії - використання процесів глобалізації як позитивного чинника перетворень позицій чоловіків та жінок у сучасному суспільстві, а гендерна рівність розглядається як частина екзистенціальних свобод та прав людини [5; C. 53].

Необхідною умовою в рамках гендерних перетворень є виокремлення та моніторинг гендерної статистики, яка адекватно та неупереджено відображає становище чоловіків та жінок у суспільстві, особливо в тих сферах, на які орієнтована гендерна політика. Значення гендерної статистики полягає в тому, що вона об'єктивно рефлектує проблемні зони, які вимагають оперативного втручання держави та громадських організацій, крім того, з поширенням гендерної статистики забезпечується публічна поінформованість населення стосовно ключових питань у цій сфері. Інтегративною інституцією реалізації політики гендерної рівності ЄС є Європейський інститут гендерної рівності, робота якого орієнтована на реалізацію програм дій, розроблених ЄК на сприяння поширенню принци, пів міжстатевого рівноправ'я як у країнах - учасницях ЄС, так і поза його межами. Пріоритети діяльності цієї організації полягають у пропаганді та поширенні ідей «гендерності»; включення «гендерного мейнстриму» у всі галузі європейської та національних політик; боротьба з проявами дискримінації; підвищення рівня «гендерної грамотності» серед населення.

Таким чином, гендерна проблематика ЄС поставлена в рамки цілісної системи громадянської солідарності та досягнення соціального добробуту, а не виокремлена в окрему галузь. Також ми можемо говорити, що політика Європейського Союзу в питаннях гендерної рівності представлена у вигляді комплексної та чітко структурованої системи поглядів та стратегій. На основі десятилітніх практик та досвіду в цій галузі більш ніж 20 національних держав - членів ЄС сформовано спільний стандарт розуміння та реалізації гендерної рівності стосовно обох статей на всіх рівнях суспіль, ної взаємодії - приватного та публічного життя [11].

Український контекст та національна політика гендерної рівності. З орієнтацією на європейську модель та з урахуванням власної специфіки формується курс гендерної політики в українському соціумі. З усвідомленням недоцільності використання гендерної програми на покращення становища жінок (яка передувала теперішній національній концепції), курс було змінено на врахування особливостей обох статей та необхідність залучення в процес гендерних перетворень як жінок, так і чоловіків. Нормативним базисом розбудови нової концепції дій став Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків» (2005 р.). У рамках Закону було визначено основні напрями гендерної політики в українському суспільстві: забезпечення паритетного становища чоловіків та жінок у всіх сферах життєдіяльності, ліквідація всіх форм дискримінації, крім того - обговорення певних стратегій реалізації вищезгаданих засад та відповідальних інституцій [2; C. 45-46].

Пріоритети державної політики України в питаннях гендеру перекликається з положеннями ЄС політики: досягнення засад гендерної рівності, використовуючи метод позитивних дій; попередження статевої дискримінації; забезпечення рівної участі жінок та чоловіків в прийнятті суспільно важливих рішень; створення умов та можливостей гармонічного поєднання роботи та родини; «підтримка сім'ї, формування відповідального материнства та батьківства»; виховання гендерної культури в українському соціумі; ліквідація інформації, яка принижує гідність за статевою ознакою.

Прийняттю Закону передував ряд стратегічних кроків в офіційному дискурсі України (табл. 2). Так, 1993 р. було ратифіковано міжнародну «Декларацію ООН про викоренення насилля по відношенню до жінок», в 1996 р. було внесено ст. 24 про «рівні права і свободи» громадян та їх рівність перед законом до Конституції України; 2005 р. видано Указ Президента «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» [7].

Гендерна рівність розкривається в розрізі чотирьох аспектів: «рівність у правах та свободах»; «рівність в обов'язках»; «рівність у відповідальності»; «рівність у можливостях та шансах їх реалізації»

У 2006 р. Кабінетом Міністрів було затверджено концепцію та Державну програму з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року, яка складається з 52 положень в заданому напрямі [9; C. 287]. Правові засади та визначення пріоритетних сфер реалізації гендерної рівності є важливим кроком у державній політиці у сфері гендерних перетворень. У цьому ракурсі Закон та Програма дій - позитивні зрушення в офіційному дискурсі України, які, таким чином, готують засади нашої країни до інтеграції в європейську спільноту, європейський контекст.

Висновки

Для поліпшення ситуації Європейська Комісія вважає за необхідне інтеґрувати принцип гендерної рівності в стратегії, які мають прямий і непрямий вплив на життя жінок і чоловіків. Жіночі турботи, потреби, сподівання, так само, як і чоловічі, мають бути прийняти до уваги в процесі розробки і реалізації політики. В зв'язку з цим в 1996 році Європейською Комісією був прийнятий підхід інтеґрації гендерних пріоритетів в політику i gаралельно до інтеґрації гендерних пріоритетів в політику забезпечення гендерної рівності вимагає специфічних заходів на користь жінок. В зв'язку з цим Європейська Комісія сформулювала Стратегію щодо забезпечення гендерної рівності в Європейському Союзі, яка об'єднує обидва підходи її Гендерна стратегія Європейського Союзу, перш за все, окреслює ті сфери, в яких існує гендерна дискримінація та пропонує специфічні механізми для її усунення

Стратегія ЄС та США в цій сфері включає в себе підвищення зайнятості жінок, зменшення рівня жіночого безробіття, скорочення сегрегації на ринку праці й рівну оплату за рівну працю. Важливе місце в Стратегії ЄС та США посідає політика узгодження між роботою і сімейним життям жінок і чоловіків, особливо шляхом створення служб, які опікуються дітьми і утриманцями. Важливою є також політика реінтеґрації жінок, які повертаються до роботи після декретної відпустки. Стратегія передбачає інтеґрування принципу гендерної рівності в усі стратегії зайнятості.

Основними висновками для української політики є такі:

1.офіційна допомога для розвитку розподіляється непропорційно щодо вирішення проблем гендерної рівності.

2. ЄС не докладає зусиль для інтеграції гендерних пріоритетів і в документи співробітництва ЄС-Україна.

3. ЄК не робить оцінки впливу на гендерну рівність тих проетів, які безпосередньо не пов'язані із тендерною проблематикою.

4. Немає чіткого механізму для інтеграції гендерних пріоритетів в усі програми і проекти, як це передбачено Монтеррейським консенсусом, а також Європейським консенсусом щодо розвитку (2005).

6. Механізми участі громадянського суспільства в розробці документів ЄС- Україна не передбачені.

7. Доступ громадянського суспільства до Європейських фондів дуже обмежена і не є прозорою і легкою.

8. Якщо проекти відібрані для фінансування, організація громадянського суспільства отримує грант 1,5-2 роки пізніше. Беручи до уваги швидкість соціальних, політичних і економічних змін, це робить виконання проектів неефективним.

Список використаної літератури

рівність стать гендерний

Бертольд М. Гендерна політика і гендерна рівність в Австрії / М. Бертольд // Матеріали круглого столу «Австрія-Україна: гендерна рівність». - Київ: Австрійський культурний форум. - 2007. - С.6.

Вілкова О. Міжнародний досвід впровадження гендерної політики / О. Вілкова // Ринок праці та зайнятість населення. - 2010. - № 4. - С. 43-47.

Дашковська О. Гендерна політика у сфері зайнятості населення: досвід США [Електронний ресурс] / О. Дашковський. - Режим доступу: http://www.library.univ.kiev.ua/ukr/elcat/new/detail.php3?doc_id=1349785.

Дашковська О. Законодавче забезпечення прав жінки в США другої половини ХХ ст. [Електронний ресурс] / О. Дашковська. - Режим доступу: http://www.info-library.com.ua/books-text-10058.html.

Добржанська І. Гендерні стратегії в політиці: витоки європейської специфіки / І. Добржанська // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових статей. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - Вип. 325-326. - Чернівці: Рута, 2007. - С. 48-53.

Європейський орієнтир: гендерна рівність [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukranews.com/uk/article/2011/03/09/332.

Женские и гендерные исследования в США [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://fixed.ru/prikling/conf/gender/tezis1/zhensfagmwuf.html.

Кисельова О. Гендерна політика Європейського Союзу в Україні [Електронний ресурс] / О. Кисельова. - Режим доступу: http://www.boell.org.ua/downloads/LSI_Gender_Analyse_ukr.pdf.

Мельник Т. міжнародний досвід гендерних перетворень / Т. Мельник. - К. : Логос, 2004. - 320 с.

Ортіс Л. Суперечність рівності і можливостей [Електронний ресурс] / Л. Ортіс. - Режим доступу: http://www.philosophy.ua/lib/ortis.pdf.

Піняк І. Бідність жіночого роду, або Де в Європі гендерна рівність? [Електронний ресурс] / І. Піняк. - Режим доступу: http://human-rights.unian.net/ukr/detail/196833.

Фозикош М. М. Проблеми гендерної рівності в сучасному українському суспільстві [Електронний ресурс] / М. М. Фозикош. - Режим доступу: http://kds.org.ua/blog/fozikosh-mm-problema-gendernoi-rivnosti-v-suchasnomu-ukrainskomu-suspilstvi.

Хавлін Т. В. Гендерна політика в рамках Європейського союзу та український вимір [Електронний ресурс] / Т. В. Хавлін. - Режим доступу: http://www.ukr-socium.org.ua/Arhiv/Stati/2.2008/Pages%20from%20113-122.pdf.

Ярош О. Міжнародні механізми утвердження гендерної рівності у виборних органах влади: висновки для України [Електронний ресурс] / О. Ярош. - Режим доступу: http://www.viche.info/journal/1298/.

Ярская-Смирнова Е. Возникновение и развитие гендерних исследований в США и Западной Европе [Электронный ресурс] / Е. Ярская-Смирнова. - Режим доступа: http:// www.azbuk.net/books/.

Ященко В. Гендер і «держава загального добробуту» в країнах Західної Європи / В. Ященко // Політичний менеджмент. - 2008. - № 3. - С. 128-140.

1. Размещено на www.allbest.ru